КОМУНІКАТИВНО-СТИЛЬОВІ ПАРАМЕТРИ ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ В ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ 80 – 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 811.161.2;373.612.2;81’38

ШАПОВАЛ ОЛЕНА ВАСИЛІВНА

КОМУНІКАТИВНО-СТИЛЬОВІ ПАРАМЕТРИ
ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ В ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ 80 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук
доцент Куценко Л.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6
РОЗДІЛ 1. Мовна номінація та публіцистичний текст . . . . . . . . . . . . . . 14
1.1. Мовна специфіка газетно-журнальної публіцистики . . . . 14
1.2. Номінація як комунікативно-стильова одиниця . . . . . . . . 28
1.2.1. Поняття номінації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
1.2.2. Первинна і вторинна номінація в аспекті
лінгвістичної теорії номінації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32
1.2.3. Типи комунікативних одиниць та явищ ВН . . . . . . . . . . . 42
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62
РОЗДІЛ 2. Комунікативно-стильові параметри безобразної вторинної
номінації в газетно-журнальній публіцистиці . . . . . . . . . . . . 63
2.1. Інформативні параметри акронімів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64
2.2. Стереотипність мішаних та складових абревіатур . . . . . . . 74
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
РОЗДІЛ 3. Комунікативно-стильові параметри образної вторинної
номінації в газетно-журнальній публіцистиці . . . . . . . . . . . . 81
3.1. Перифрази як образно-переносні й описові ВН . . . . . . . . . 83
3.2. Номінативна та образно-емоційна функції
фразеологічних одиниць . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99
3.3. Порівняння як образно-асоціативна ВН . . . . . . . . . . . . . . . 113
3.4. Метафора як кваліфікативно-оцінна ВН . . . . . . . . . . . . . . .117
3.5. Метонімічні ВН у функції виокремлення . . . . . . . . . . . . . 128
3.6. Експресивний контраст в оксимороні . . . . . . . . . . . . . . . . 132
3.7. Акроніми як соціально конотовані ВН . . . . . . . . . . . . . . . 140
3.8. Індивідуальна назва як виразник
емоційно-інформативної експресії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВК Вечірній Київ
ВН вторинна номінація
ВТССУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови /
Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001.
1440 с.
ВХ Вечірній Харків
ГЖП газетно-журнальна публіцистика
ГК Галицькі контракти
ГУ Голос України
ДП Дніпропетровська правда
ЖУ Журналіст України
ЗМІ засоби масової інформації
КСП Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз.
К.: Рад. школа, 1985. 152 с.
ЛУ Літературна Україна
МГ Молода гвардія
МУ Молодь України
НЖ Наше життя
НМ Наше місто
ПГ Приватна газета
ПіК Політика і культура
ПН Первинна номінація
РК Рідний край
СВ Сільські вісті
СГ Спортивна газета
СіЧ Слово і час
СК Січеславський край
СС Словник синонімів української мови: В 2 т. К.: Наук. думка,
1999 2000.
СУ Самостійна Україна
СУМ Словник української мови: В 11 т. К.: Наук. думка, 1970 1980.
ТС Трудова слава
УіСС Україна і світ сьогодні
УК Українська культура
УМ Україна молода
УС Українське слово
УТ Український театр
ФО фразеологічна одиниця
ФСУМ Фразеологічний словник української мови: У 2-х т. К.:
Наук. думка, 1993.

ВСТУП

Однією із основних функцій мови є номінативна, тобто називання об’єктів навколишнього світу. Механізм мовної номінації постійний внутрішньомовний процес реагування на появу нових реалій дійсності працює передусім на активний розвиток лексики як сукупності самодостатніх мовних одиниць, що позначають об’єкти довкілля. Процес народження нової номінації відзначається закономірною двоступеневістю, відзначає В.В.Жайворонок, суб’єктивацією нового найменування у мовній свідомості колективу, а згодом об’єктивацією його в словнику, галузевому чи загальномовному” [81, 35]. Словник не завжди відбиває появу в мові вторинної номінації (ВН), яка засвідчує надання об’єктові ще однієї назви з іншою мотивацією і з певною метою, зумовленою комунікативними потребами мовців, йдеться, зокрема, про метонімічні або метафоричні номінації, перифрази, оксиморони, евфемізми та ін.
Слово, наголошував О.О.Потебня, покликане бути посередником між новим сприйняттям і попереднім запасом думки” [180, 127]. Воно відтворює видозміни вражень про предмет, нове його бачення. Якщо первинна номінація, ґрунтуючись на предметно-чуттєвому сприйманні, є узагальненням передусім суспільного досвіду і витворенням поняттєвого рівня пізнання, то ВН виступає також узагальненням мовного досвіду (В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, В.В.Жайворонок та ін.).
Внутрішня форма ВН зберігає минулий мовний досвід колективного сприйняття реалій навколишнього світу, знання про предмет, що певним чином трансформується у специфічних стильових умовах, задовольняючи комунікативні та експресивні потреби соціуму.
Вивчення механізму мовної номінації пов’язане з потребою комплексного дослідження змісту цього явища, висвітлення комунікативної взаємодії ділянок системи і структури мови в семіологічному аспекті, зокрема осягнення особливостей і закономірностей процесів і результатів ВН об’єктів, подій (фактів, явищ) дійсності.
За своєю природою ВН співвіднесена з буттям людини як соціальної істоти. Вона може відбивати ідеологічне життя тієї чи іншої епохи. Часто у ВН зіштовхуються різні світогляди, картини світу, відбувається боротьба визначених соціальних тенденцій. Саме тому питання, пов’язані з ВН, набувають часом ідеологічного, філософського і політичного змісту. Не випадково проблема ВН стала об’єктом пильної уваги представників різних філологічних шкіл і напрямків, предметом постійного дослідницького інтересу фахівців із загального мовознавства, лексикології, стилістики.
У лексикологічних дослідженнях (Н.Д.Арутюнової, В.М.Вовк, В.Г.Гака, В.В.Жайворонка, А.Ф.Журавльова, Л.А.Лисиченко, В.М.Руса­нівського, О.С.Снітко, О.О.Тараненка, В.М.Телії та ін.) визначається, що процеси номінації широко охоплюють численні мовні явища, пов’язані з формальними та семантичними трансформаціями, що номінація процес повернення фактів позамовної дійсності до надбання системи та структури мови, до мовних значень, які відбивають у свідомості носіїв мови їх суспільний досвід” [277, 13].
Терміном номінація” позначають процес утворення мовних одиниць, що характеризуються номінативною функцією, тобто служать для називання й розчленування фрагментів дійсності та формування відповідних понять про них у формі слів, поєднань слів, фразеологізмів та речень” [242, 386].
Однією з таких характерних рис, що, з одного боку, сприяє стильовій диференціації, а з іншого, має на меті когезію (зв’язок між членами, тематично, денотативно співвіднесеними словами, між реченнями та частинами тексту), є номінація одиниця семантичної організації тексту в денотативному аспекті, яка зв’язує мовний елемент із позамовним об’єктом [242, 385].
Як відомо, вторинна лексична номінація це використання наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції називання. Явище цього різновиду номінації досить складне, оскільки в даному випадку вторинні найменування не є результатом прямого відображення дійсності, а спираються на значення вихідного слова.
За спостереженням дослідників, у первинній номінації закладена можливість переосмислених значень. Одним із основних способів формування змісту ВН є метафоризація. Поряд із цим економність” мови, як одна із суттєвих її властивостей, змушує уникати кількісного зростання лексичних одиниць. Така тенденція в мові спрямовує номінативну діяльність до ВН, тобто переосмислення наявних у мові номінативних засобів, наслідком чого є поява таких форм лексико-семантичних зв’язків, як метафора, метонімія, перифраз, фразеологічна сполука, образне порівняння, оксиморон, евфемізм, абревіатура.
Вторинна лексична номінація є результатом природного розвитку мови, зумовленим пізнавальною і комунікативною потребою людини в її соціально-історичній практиці. Виникнення нових соціальних зв’язків приводить до перетворення сконцентрованої в словесному знакові інформації. Співвідношення об’єктів пізнання здійснюється за допомогою засвоєних у процесі соціалізації мовних одиниць, шляхом прирощування значень, виникнення конотацій, оскільки кожне слово має здатність вступати у смислоутворювальні зв’язки з іншими словами.
ВН, тісно пов’язуючись з метафоричними перетвореннями в широкому розумінні цього слова, виявляє взаємодію загальновживаної й стилістично маркованої лексики. Дослідження процесів вторинної номінації поряд із вивченням інших семантичних явищ у лексичній системі мови надає в розпорядження науки про мову цінні відомості, на піставі яких будується сучасна семантична теорія.
Проблему ВН і стиль мови” можна розглядати на широкому фактичному матеріалі, з урахуванням жанрово-стильової специфіки комунікації. Зауважимо, що сьогодні в українському мовознавстві найбільше уваги приділено вивченню окремих форм ВН у художній мові: метафора (Л.О.Пустовіт, О.Б.Вовк, А.П.Загнітко, О.М.Тищенко, Т.Є.Кіс, Т.А.Єщенко та багато ін.), перифраз (Н.М.Сологуб, О.А.Копусь та ін.), оксиморон (Н.М.Бобух), фразеологічні одиниць (В.С.Калашник), порівняння (Л.В.Голоюх). Явища ВН у засобах масової інформації знаходять комплексне, загальноописове висвітлення як стилетвірні компоненти тексту на матеріалі мови публіцистики 60 80-х років ХХ століття (І.К.Білодід, Г.М.Колесник, О.Д.Пономарів, Н.М.Сологуб) з урахуванням конструктив­ного принципу чергування в ній стандарту та експресії. На матеріалі мови газет 80 першої половини 90-х років розглянуто типи фразеологізмів (Ю.Ф.Прадід), перифраз (О.Г.Тодор), метонімічних перенесень (В.В.Зайцева) у структурі інформаційного тексту.
Комунікативно-стильові умови побутування явищ ВН потребують комплексного підходу.
У зв’язку з цим актуальність дослідження зумовлена потребою вивчення фактів ВН у комунікативно-стильовому аспекті й визначення стилістичних параметрів усіх типів ВН (безобразної та образної) у текстах певного жанрового різновиду, зокрема в газетно-журнальній публіцистиці.
Аспекти поставленої проблеми найвиразніше виявляються в текстах публіцистичного стилю, що розраховані на масового читача, на популяризацію викладу інформації, емоційно-експресивне словесне вираження, що засвідчує взаємодію книжних і розмовних елементів мови на тлі загальнолітературних норм. Газетно-журнальна публіцистика (ГЖП) безпосередньо реагує на лексико-семантичні зміни в мові. Тут більшою мірою, ніж у повсякденній мові, лінгвальний стереотип зазнає експериментальних перетворень. ВН має в зазначеній підсистемі мови не епізодичний характер, а є однією з основних комунікативних настанов.
Опрацювання ВН як конструктивного елемента мовно-стилістичної організації газетної публіцистики розпочалося з кінця 60-х років ХХ століття і здійснювалося паралельно у зв’язку з розглядом проблем лексичної та стилістичної семантики (див. роботи Д.Х.Баранника, В.Г.Косто­ма­рова, М.М.Пилинського, О.Д.Пономаріва, С.Я.Єрмоленко, О.О.Тараненка, Г.Я.Солганика, О.А.Стишова та ін.), чи на вузькому фактичному матеріалі (див. роботи М.М.Кохтєва, Б.В.Кривенка, Н.І.Базарської, О.А.Сербенсь­кої, М.С.Харлицького, А.С.Сичова, Г.М.Колесника, Н.М.Сологуб, Л.І.Шевченко, О.Г.Тодор, С.П.Коновець та ін.). Помітно активізувалися дослідження мови засобів масової інформації в 90-х роках ХХ століття.
Однак комунікативно-стилістичні параметри ВН в газетному тексті не були досі предметом монографічного опису в українському мовознавстві. Важливість і потреба такого дослідження продиктована активністю функціонування ВН у ГЖП.
До маловивчених сфер дії ВН належить процес формування цих специфічних мовних знаків. Тому вважаємо за доцільне зосередити увагу й на цьому аспекті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського національного університету; її проблематика координується з науковою темою кафедри Філологічно-культурологічна концепція свідомості ХХ століття: думка, слово, вчинок”. Тему затверджено на засіданні бюро Наукової координацій­ної ради Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (від 13.02.01 протокол № 1).
Мета роботи враховуючи семасіологічну природу ВН, здійснити структурний, семантичний, стилістичний та комунікативний аналіз виявлених у газетно-журнальній публіцистиці ВН.
Дослідження поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
визначити загальнотеоретичні критерії виявлення явищ ВН в лексико-семантичній підсистемі мови;
встановити об’єктивну денотативну основу ВН, а також моделей називання того самого об’єкта дійсності;
простежити механізми мотивації способів ВН у сфері газетно-журнальної публіцистики;
розглянути прийоми зміни найменувань об’єкта в публіцистичному стилі;
обґрунтувати функціонально-текстову доцільність розрізнення ВН безобразного та образного типу;
вивчити структурно-семантичні моделі (форми) ВН (абревіатура, метафора, метонімія, оксиморон, фразеологічна одиниця, перифраз, порівняння) як трансформовані назви об’єкта;
встановити комунікативно-стильові параметри ВН з урахуванням конструктивних ознак публіцистичного стилю;
висвітлити ВН як стилетвірну роль образно-експресивних засобів.
Об’єктом дослідження є тексти газетно-журнальної публіцистики 8090-х років ХХ століття.
Предмет дослідження явища вторинної номінації в комуніка­тивно-стильових умовах газетно-журнальної публіцистики.
У роботі використано методи лінгвістичного спостереження та описо­вий, пов’язаний з вивченням узуальної та оказіональної мотивації ВН. У дисертації спорадично використовувався метод компонентного аналізу, що дозволив здійснити проникнення у глибинну” семантику ВН та визначити їхню внутрішню форму.
Джерелами фактичного матеріалу стали тексти газетно-журнальної публіцистики 80 90-х років ХХ століття. Усього використано 25 джерел, серед них газети Галицькі контракти” (ГК), Голос України” (ГУ), Вечірній Київ” (ВК), Зоря”, Літературна Україна” (ЛУ), Молодь України” (МУ), Урядовий кур’єр”, Україна молода” (УМ), Вісник Придніпров’я” (ВП), Наше місто” (НМ), журнали Політика і культура” (ПіК), Слово і час” (СіЧ), Українська культура” (УК) тощо. Картотека налічує понад 1000 зафіксованих ВН.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві комплексно проаналізовано явище ВН як стилетвірної категорії. Визначено місце ВН у системі номінацій певної функціонально-стильової сфери, встановлено їхні тематичні групи, висвітлено шляхи й способи словотвірної, метафоричної та фразеологічної мотивації ВН у тих чи інших комунікатив­них умовах.
Теоретичне значення роботи. Висновки й узагальнення, обґрунтовані аналізом практичного матеріалу, сприяють глибшому пізнанню лексико-семантичної підсистеми і значення її мовних одиниць, збагачують новими ідеями теоретичну лексикологію та семасіологію, формують наукові засади для комплексного вивчення механізмів мовної номінації з позиції комунікативної стилістики. Досліджені публіцистичні тексти репрезентують явища вторинної чи непрямої номінації, що забезпечують глибоке проникнення в сутність названих об’єктів та їх емотивно-експресивну, оцінну характеристику.
Практична цінність одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані у сучасній лінгводидактиці: для написання підручників і навчальних посібників з функціональної стилістики, лексикології, семасіології, у створенні спецкурсів з публіцистичного функціонального стилю на факультетах журналістики, а також у лексикографічній практиці.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження механізмів ВН, структурно-семантичних типів ВН та її комунікативно-стилістичних параметрів у мові газетно-журнальної публіцистики 80 90-х років ХХ століття є наслідком самостійних спостережень і узагальнень дисертанта. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати роботи обговорювалися на засіданні кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського національного університету та виголошувалися на міжнародних наукових конференціях Українська журналістика сьогодення у світовому просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)” (Дніпропетровськ, 2001), Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2001), Срібний вік: діалог культур” (Одеса, 2002), на міжвузівській науковій конференції Мова мас-медіа ХХІ століття” (Київ, 2001).
Публікації:
1. Вторинна номінація в газетно-журнальній публіцистиці 80 90-х років ХХ століття // Вісник Дніпропетровського національного університету. Літературознавство. Журналістика. Вип. 4. 2001. С. 117 121.
2. Фразеологізми та перифрази як засіб вторинної номінації в газетно-журнальній публіцистиці // Es professo: Зб. наук. праць. Вип. 3. Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. С. 473 478.
3. Абревіація в газетно-публіцистичному стилі як компресійний спосіб номінації // Вісник Дніпропетровського національного університету. Літературознавство. Журналістика. Вип. 5. 2002. С. 132 137.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, переліку умовних скорочень. Загальний обсяг тексту 187 сторінок, у списку використаних джерел 284 позиції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Функціональна стилістика, виявляючи загальні закономірності побудови тексту окремого мовного стилю, визначає комунікативно доцільні компоненти, серед яких основними одиницями виступають різного типу номінації. Отже, тип мовомислення комунікантів визначає характер моделей номінації у тому чи іншому функціональному різновиді мови, її комунікативно-стильові параметри.
Створення нової номінативної одиниці може відбуватися двома шляхами: або за допомогою оригінального, нічим не мотивованого мовного знака, або з використанням уже наявних матеріальних мовних елементів. Якщо перший спосіб супроводжує психолінгвальне осягнення довкілля із закріпленням його ознак у словесному знакові (первинна номінація) з предметно-поняттєвою віднесеністю, то другий спосіб ґрунтується на актуалізації елементів семантичної структури слова для надання об’єкту ще однієї назви з іншою мотивацією і з певною спеціальною метою, зумовленою комунікативними потребами мовців (вторинна номінація).
Загальнотеоретичні критерії, що пов’язані з природою ВН та її функціональною специфікою в лексико-семантичній підсистемі мови, пропонуємо визначати так:
а) ВН це похідна номінація, що разом із ПН утворюють ланцюжок, словесний ряд, між елементами якого складаються відношення варіативності.
ВН можливий експресивний корелят первинної лексичної номінації;
б) явище ВН розглядають як скорочення і, рідше, як розширення попередньої назви або як трансформацію вже існуючої назви об’єкта, яка не прив’язана до однієї синтаксичної одиниці;
в) ВН, не повторюючи попереднє значення слова, корелює з референтом мовної одиниці;
г) розрізняють два способи ВН: непряме відображення позамовного об’єкта із вказівкою на ознаки його внутрішньої форми та побічне найменування, що пов’язане з комбінаторно-синтезуючим впливом ще одного чи певної кількості найменувань, які беруть участь у творенні мовної одиниці і детермінують характер відображення дійсності;
ґ) ВН характеризується прозорістю внутрішньої форми, чому сприяє виразна словотвірна структура відповідних слів, вторинне використання готових назв унаслідок їх переосмислення;
д) ВН формується в тісній взаємодії трьох фундаментальних для мови функцій комунікативної, яка впливає на формування смислового змісту нових найменувань через їх пристосування до тих чи інших комунікативних ролей, прагматичної, яка пов’язує номінування з лінгвальними умовами спілкування й зумовлює нейтральний характер результату номінації або його оцінно-експресивний заряд, і власне номінативної класифікаційної у своїй основі, яка надає актам найменування завершеності форму лексичного значення, що вписується в парадигматичні та синтагматичні зв’язки з іншими одиницями мови;
е) основними причинами ВН є зміни в житті суспільства, що зумовлюють поглиблення знань про предмети та явища реального світу; зміни вже пойменованих об’єктів; емоційно-експресивні чинники, пов’язані з відображенням у ВН оцінної й прагматичної програм комунікації;
є) слід розрізняти статус ВН як номінації в системі мови та як текстової категорії. Стосовно першої властивості ВН слід відзначити, що вона дозволяє запобігати надмірному розширенню словникового фонду мови за рахунок більш повного використання семантичних можливостей лексичних одиниць. Друга детермінована інформативним спрямуванням текстової комунікації, що є основним у ГЖП. Отже, частина ВН є універсальні для текстів будь-якої стильової належності, а частина є набутком певної комунікативно-стильової системи.
2. Типи ВН як компонентів конкретної комунікативно-стильової сфери газетно-журнальної публіцистики визначаються її функціонально-стильовими параметрами.
ГЖП функціонально-стильовий клас текстів, у межах якого реалізується характерна комунікативна мета повідомлення, популяризація інформації. Відповідно в ній поєднуються інформативна функція мови та експресивності висловів.
Так, інформативність, що відображає логіко-поняттєвий бік мови, реалізується через функції наукової, офіційно-ділової, суспільно-політичної термінології, спеціальної лексики різних галузей знань, широкого використання власних назв. Стилетвірними прикметами публіцистичної інформативності є автоматизація і стандартизація мови преси за участю кліше, штампів, стереотипізованих зворотів.
Експресивність пов’язана з інтенсифікацією виразності мовних одиниць, з актуалізацією конотованих ознак у них, маркуванням предмета обговорення за принципом належності до системи цінностей певної соціальної групи.
Специфічні властивості організації внутрішньої структури мови публіцистики передбачають наявність таких типів ВН як комунікативних одиниць: власне інформативні комунікативні структури та оцінні комунікативні структури. Перший тип характеризується безобразністю, а другий орієнтацією на створення образної асоціації у читачів ГЖП.
Поділ номінативних одиниць на образні” та безобразні” дещо умовний, оскільки саме слово формується в результаті конденсації образно-чуттєвого уявлення про предмет дійсності.
3. Комунікативно-стильові параметри безобразної ВН у ГЖП визначаються як інформативність та стереотипність складених найменувань, компоненти яких на основі мотивованості мовного знака, в умовах лексичної корпоративності утворили спеціалізовану номінацію. Основою ВН у формі номінативного словосполучення, що стандартизується, є семантичний взаємозв’язок лексичних одиниць, де стрижневий іменник позначає субстанційну характеристику явища, його інтегральну ознаку, залежне слово його диференційну ознаку через віднесеність до іншої субстанції, а прикметник навід’ємну якість позначуваного. Таким чином утворюється складена назва, що далі може трансформуватися в абревіатуру.
За нашими спостереженнями, орієнтація ГЖП на економію мовних зусиль спричинюється до активного функціонування в таких текстах складноскорочених слів різного типу: акронімів та складових і мішаних абревіатур.
ВН такого типу слід розглядати як стандартизовані номінативні утворення, що органічно ввійшли в інформативні жанри публіцистики, надаючи їй офіційності, об’єктивності, лаконічності.
Акроніми в мові преси 80 90-х років ХХ століття репрезентовані близько 30 лексико-тематичними групами, серед яких назви країн, державних та всесвітніх органів, союзів, фондів, назви міністерств, відомств, підприємств, об’єднань, установ, банків, найменування популярних газетних видань, бібліотек, закладів культури та освіти тощо.
Як соціальні утворення, акроніми, незалежно від місця в тексті ГЖП, реалізують свій інформативний потенціал. Ілокутивна сила висловлювання залежить від ступеня адаптації цієї ВН у колективному соціумі, його об’єктивації в літературній мові. Отже, слід розрізняти три групи скорочених лексичних одиниць: а) такі, що стали нормою літературної мови; б) ті, що пробиваються в літературне слововживання; і такі (в), що не ввійшли до загальновживаної лексики.
Для забезпечення комунікативної ефективності акронімів доречним є: а) створення препозиції як подання ініціальної абревіатури в характерній, стереотипізованій валентній позиції; б) дистанційне розташування тематично спорідненого слова чи розгорнутого словосполучення.
Інформативні параметри акронімів продиктовані й здатністю цих ВН бути своєрідним індикатором змісту ще не прочитаної статті, надавати газетно-журнальній інформації часо-просторового виміру, оскільки в мовній свідомості читача (залежно, звичайно, від його віку й життєвого досвіду) абревіатури співвідносяться з певними етапами історичного розвитку, відбивають прикмети того часу, коли вони з’явилися.
Абревіатури складові та мішаного типу в аналізованих текстах утворюють близько 10 лексико-тематичних груп, зокрема назви міністерств, державних комітетів, місцевих органів влади, установ, організацій, підприємств, компаній, банків тощо.
Деякі із них з акронімами вступають у відношення дериваційної варіантності типу НБУ Нацбанк.
У творенні соціальних складноскорочених слів беруть участь аброморфеми держ-, укр-, євро-, міськ-, адмін-, агро-, авіа-, теле-, біо-, фіто-, вет-, військ-, політ- тощо.
З погляду культури й ефективності комунікації підвищена частотність такого типу ВН у мові ГЖП може стати на перешкоді взаєморозумінню між автором і читачем, є наслідком змішування стильових меж публіцистики та офіційно-ділового спілкування, до посилення експресії офіційності. Але, разом з тим, ілокутивний потенціал абревіатур складових та мішаного типу значно вищий, ніж акронімів.
4. Комунікативно-стильові параметри образної ВН визначаються на тлі соціальної аксіологічної спрямованості ГЖП, експресивності і впливовості висловлювань, їх національно-культурної конотації, усномовної невимушеності мови преси.
Образні ВН це (1) складені номінативно-характеристичні знаки, внутрішня форма яких зберігає колективний досвід чуттєвого уявлення про елемент дійсності; (2) мовні одиниці з експлікованим виражально-зображаль­ним ефектом, сформованим на основі переносного значення слова, що спричиняється до виникнення метафоричних, метонімічних тощо асоціацій.
Основний переділ між формами образних ВН та всередині них проходить на їх ситуативності / стереотипності, довільності / стандартизованості сполук.
Образні ВН у ГЖП складені номінативні одиниці в їх тропеїчній та емоційно-експресивній функції. Кожна із виокремлених форм образної ВН має свої структурно-семантичні та функціональні комунікативні параметри.
Перифрази охарактеризовано як образно-переносні й описові ВН. Їх місце в лексико-семантичній парадигмі мови загалом визначається статусом образних паралелей до номінативних позначень, в яких в емоційно-оцінній формі підкреслюється істотна ознака предмета чи явища. ВН-перифраз зберігає у своїй внутрішній формі денотативно-поняттєвий зміст позначуваного, не втрачає ідентифікаційної функції. У мові ГЖП перифраз нерідко виконує роль синонімічного замінника в тексті.
Перифраз як стилістичний прийом обов’язково містить оцінку того, що він називає, і ніколи не буває звичайним лексичним паралелізмом до існуючих назв. Тому дієвість, виразність таких описових виразів забезпечує конотативний компонент.
Деривація ВН-перифраз супроводжується прийомом інтелектуалізації, що розкладає певний мовний вираз, слово на простіші поняття, на основі чого утворюється аналітичний вислів. Чинники газетно-мовної індивідуально-образної та гіперхарактеризації спрямовують номінативне утворення до автоматизації вживання, стереотипізації функціонально-стилістичних структур.
У мові обстежуваних текстів ГЖП перифрази утворюють три поняттєвих поля смислових сфер Людина”, Природа”, Суспільство”. Їх метафоричні та неметафоричні репрезентанти важливий засіб уникнення семантичних повторів.
Простежується в мові ГЖП аналізованого періоду активність назв-експресивів з якісним прикметником або іменником серійного” типу.
Вибраний із ГЖП матеріал показує, що перифрастичні описові звороти можуть вживатися з різними емоційно-експресивними відтінками (урочистості, зневаги, іронії, згрубілості, сатири, жартівливості тощо).
Фразеологічні одиниці засвідчують статус ВН у номінативній та образно-емоційній функціях. Фразеологізми як продукт ВН з’являються внаслідок експресивно-метафоричного позначення явища дійсності за допомогою комбінації слів, що має характер відтворюваності. При вторинній (фразеологічній) номінації лексичні компоненти фраземи співвідносяться з об’єктами позамовної дійсності не самостійно, а всією сталою комбінацією лексичних компонентів. Фразеологізми як явища ВН слід розрізняти за ономасіологічними та семасіологічними ознаками. За першою ознакою граматично стрижневе слово фразеологізму не характеризується номінативною самостійністю, тому для реалізації номінативної функції залучається референтність залежного слова. З семасіологічного погляду стрижневе слово фразеологізмів реалізує своє пряме номінативне значення, а підпорядковане вторинне значення.
Конструктивна модель стандарт та експресія” найідеальніше репрезентована у ФО: фразеологічне значення формується в процесі тривалого семасіологічного закріплення суспільно значущого багатовікового пізнання позамовної дійсності, у результаті чого між елементами словесного комплексу утворюються асоціативно-образні зв’язки.
Загальномовні фразеологізми у газетному тексті використовуються як у традиційній формі і значенні, так і з певними структурно-граматичними або структурно-семантичними видозмінами.
Фразеологізми, співвідносні з словосполученням, і фразеологізми, співвідносні з реченням, це ВН інтелектуально-емоційного тематичного поля. Вони, як носії змістовно-фактуальної та змістовно-концептуальної інфор­мації, розподіляються на функціональні та образні ФО, серед яких виокремлюються газетно-публіцистичні стандарти, книжні та міжстильові ФО (у тому числі національно-культурні фраземи), фразеологізми термінологічного походження.
Отже, фразеологізми у ГЖП залучаються для творення різноманітних стилістичних ефектів, зокрема для стимулювання інтересу до повідомлення, підтримки засобів аргументації, переконання.
Порівняння виступає як засіб мотивованого розширення попередньої назви з акцентуацією образно-асоціативної подібності денотатів. Порівняння це конструкт, у якому зіставлення унаочнюється.
Суб’єктом порівняння за способом його вираження є іменники назви істот за посадою, професією, соціальною та партійною приналежністю, абстрактні назви; прикметники назви ознак за якістю, властивістю, смаком; дієслова назви процесів, дій, станів.
Метафора за конструктивними параметрами мови ГЖП характеризується як кваліфікативно-оцінна ВН.
У мові аналізованої ГЖП у коло опорних лексем ВН-метафор входить обмежена група слів на позначення: абстрактних понять, суспільно-політичних реалій, термінів, назв-побутовизмів, назв явищ природи, фізичних та емоційних станів людини та деяких інших.
Публіцистичний текст значною мірою обмежує вживання метафор: тут перевага віддається точності, дохідливості слова. Тому й засоби вираження метафоричного образу в публіцистичному стилі значно простіші, ніж у художньому.
Мова ГЖП орієнтована на послуговування загальномовними метафорами, на створення образних структур з часовою маркованістю, конотовано-асоціативним суспільно-політичним змістом.
Більшою частотністю позначені метафоричні структури дієслівного типу відносно до прикметникових та іменникових. Активність генітивних і прикладкових структур жанрово обмежена.
Функціональний параметр виокремлення пов’язаний з метонімічними ВН. Окрім того, що виокремлення об’єкта комунікації має експресивний характер, метонімія це й економна тропеїчна форма ВН, що практично звужує багаточленне висловлювання до двочленного. Метонімічне перео­смислення властиве для вільних, номінативно-похідних лексичних значень.
У мові ГЖП аналізованого періоду журналісти найбільш активно використовують моделі метонімізації вмістилище його вміст”, знак позначуване”, вияви яких мають експресію офіційності, властиву назвам суспільно-політичних реалій та понять.
Виражальні властивості оксиморона в мові ГЖП пов’язані з естетикою й експресією мовного контрасту. Останній, що існує об’єктивно, мовцями може використовуватися суб’єктивно залежно від прагматичних і комунікативно-стилістичних завдань висловлювання.
На тлі різноманітних граматичних моделей оксиморона (атрибутивне, об’єктне, обставинне словосполучення, складні слова) відбувається загальний семантичний процес витворення значення оксиморона узгоджена альтернація ознак значень його складників, така, що спочатку реалізуються ознаки з відношенням протиріччя, а потім здійснюється реалізація ознаки у кожній з пар множинних суперечливих ознак.
У мові аналізованої ГЖП найбільшою частотністю позначені оксиморонні сполуки, спрямовані на образне окреслення психічного, фізичного стану особи, на аксіологічне позначення істот.
Соціальна конотація характерна для такої форми ВН, як акроніми. Їх експресивність має інгерентний характер, і полярність оцінок одних щодо інших має ситуативну, прагматичну передумову. За участю лінгвальних та екстралінгвальних чинників розширюється внутрішня форма таких ВН.
У мові ГЖП однією із продуктивних форм внутрішньомовної образної ВН є індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів, банків, організацій, підприємств і т.ін., що характеризуються емоційно-інформативною експресією.
Ці мотивовані мовні знаки наслідок дії двох процесів: а) суб’єктивно сприйнятої зумовленості одиниці її змістом; б) об’єктивної причиновості, закладеної у внутрішній формі цієї назви, що пов’язана з референцією ключового слова. Ця форма ВН пов’язана з включенням опосередкованих відношень між позначуваним і позначальним.
Як індивідуальні назви об’єктів соціальної інфраструктури суспільства виступають назви міст, річок, регіонів, гірських масивів, країн, особові історичні імена, назви професій, птахів, божеств, казкових і міфічних істот та деякі інші. Таким чином, для створення індивідуальної назви використовується конотована лексика з позитивною експресією. Складники такої ВН пристосовані одна до одної самостійні номінативні одиниці.
Отже, в мові преси ВН є органічним елементом, що забезпечує реалізацію основного комунікативно-стильового параметра публіцистики чергування стандарту та експресії. Специфіка мови ГЖП 80 90-х років ХХ століття пов’язана із зростанням кількості абревіатур різного типу, посиленням національно-культурної конотованості ВН, їх часо-просторовою маркованістю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. Х.: Вища шк., 1983. 137 с.
2. Азнаурова Э.С. Коммуникативно-прагматический аспект лексического значения слова // Коммуникативные аспекты значения: Межвуз. сб. науч. тр. Волгоград, 1990. С. 23-29.
3. Азнаурова Э.С. Стилистический аспект номинации словом как единицей речи. В кн.: Языковая номинация: Виды наименований. М.: Наука, 1977. С. 86-129.
4. Актуальные проблемы лексикологии и словообразования: Сб. науч. тр. Вып. ІХ. Новосибирск, 1980. 180 с.
5. Актуальные проблемы лексикологии: Тезисы докладов лингвистической конференции. Вып. ІІ. Ч. І. Новосибирск, 1969. 208 с.
6. Алексеев В.А. О некоторых особенностях публицистического функционального стиля // Проблемы журналистики. Язык и стиль публицистики. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1973. Вып. 2. С. 3-20.
7. Алексеев Д.И. Грамматические особенности аббревиатур // Вопросы русского языкознания. Куйбышев, 1978. С. 58-70.
8. Алексеев Д.И. Еще раз о функционировании и судьбе аббревиатур // Язык и общество: Межвуз. науч. сб. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. Вып. 5. С. 86-95.
9. Алефіренко М.Ф. Питання лінгвістичного аналізу внутрішньої структури компаративних фразеологізмів // Мовознавство. 1977. № 5. С. 75-82.
10. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Х.: Вища шк., 1987. 134 с.
11. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
12. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. М.: Просвещение, 1990. 300 с.
13. Артемова А.Д. Фразеологические единици английского языка как объект вторичной номинации // Вторичная номинация в современном английском языке: Межвуз. сб. науч. тр. Пятигорск, 1987. С. 32-37.
14. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 156-249.
15. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. Логика и лингвистика (Проблемы референции). М.: Прогресс, 1982. С. 5-15.
16. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст. В кн.: Языковая номинация: Виды наименований. М.: Наука, 1977. С. 304-357.
17. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл (логико-семантические проблемы). М.: Наука, 1976. 383 с.
18. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика). В кн.: Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1979. С. 147-173.
19. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклоп., 1966. 608 с.
20. Багирова Д.Р. Некоторые аспекты вторичной номинации в сфере прилагательных (на материале современного английского языка) // Вторичная номинация в современном английском языке: Межвуз. сб. науч. тр. Пятигорск, 1987. С. 87-93.
21. Базарская Н.И. Вторичная номинация в системе языковых знаков (на материале перифраз английского и русского языков): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Саратов, 1988. 18 с.
22. Базарская Н.И. Перифрастическое значение как вид фразеологического значения // Семантика слова и синтаксической конструкции. Воронеж, 1987. С. 128-138.
23. Базарская Н.И. Семантические типы перифраз и их экспрессивные возможности // Исследования по семантике. Уфа, 1988. С. 70-75.
24. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Иностр. лит., 1961. 394 с.
25. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації // Мовознавство. 1987. № 6. С. 13-17.
26. Баранник Д.Х. До питання про інформаційний” стиль мови // Мовознавство. 1967. № 6. С. 3-10.
27. Баранник Д.Х. Церемоніальний різновид публіцистичного стилю // Мовознавство. 1977. № 3. С. 14-19.
28. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
29. Бацевич Ф.С. Функционально-ономасиологическое изучение лексики: теоретические и практические аспекты (на материале русского глагола). Львов: Ред.-изд. отдел Львов. ун-та, 1993. 171 с.
30. Белая А.С. О языковых средствах публицистического стиля (на материале современной прессы) // Языковые средства дифференциации функциональных стилей современного русского языка: Сб. науч. тр. Днепропетровск, 1982. С. 62-67.
31. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Вища шк., 1997. 311 с.
32. Бельчиков Ю.А. Лексическая стилистика. М.: Русский язык, 1997. 120 с.
33. Бобух Н.М. Оксиморон у мові художньої літератури // Культура слова. Вип. 35. К., 1988. С. 6-8.
34. Бойков В.И. Инициально-буквенные аббревиатуры как производящие слова в современном русском языке // Русское языкознание. Вып. 7. К.: Вища шк., 1983. С. 75-79.
35. Бойченко Н.О. Стійкі дієслівні сполуки у публіцистичному тексті: типологічні ознаки та експресивний потенціал: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2002. 19 с.
36. Бойченко Н.О. Стійкі сполуки в газетному мовленні (на матеріалі перифрастичних одиниць) // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць. Вип. 14. Дніпропетровськ: ДДУ, 2001. С. 17-22.
37. Болотнова Н.С. Об основных понятиях и категориях коммуникативной стилистики текста // Вестник РГНФ. 2001. № 3. С. 123-133.
38. Булыгина Т.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 320-335.
39. Васильев И.А., Поплужный В.Л., Тихомиров О.К. Эмоции и мышление. М.: Изд-во МГУ, 1980. 102 с.
40. Вейде А.А. Обучение пониманию глубинного смысла с имплицитной структурой // Проблемы текстуальной лингвистики. К., 1983. С. 126-137.
41. Вербицкая А.Л. Коннотация и средства ее выражения // Вісник Дніпропетровського університету. Мовознавство. Вип. 4. С. 41-44.
42. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / М.М.Пилинський, Н.Я.Дзюбишина-Мельник, К.В.Ленець та ін. К.: Наук. думка, 1990. 216 с.
43. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 559 с.
44. Виноградов В.В. Избранные труды: Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 312 с.
45. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: АН СССР, 1963. 255 с.
46. Винокур Г.О. Культура языка. М.: Федерация, 1929. 336 с.
47. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
48. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи (Природа вторичной номинации). К.: Наук. думка, 1986. 141 с.
49. Вовк Е.Б. Образная номинация (внутриязыковой и межъязыковой аспекты): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. М., 1987. 24 с.
50. Вовк О.Б. Семантична структура образної номінації // Мовознавство. 1985. № 5. С. 64-68.
51. Вовк О. Типи і засоби номінації в українській мові // Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. Мовознавство. Львів, 1993. С. 115-121.
52. Вовчок Д.П. Типы и функции словосочетаний метафорического характера в современной газете: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. М., 1974. 67 с.
53. Вовчок Д.П. «Экономическая» функция газетных метафорических перифраз // Исследования по стилистике. Пермь, 1974. С. 18-25.
54. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228с.
55. Вопросы стилистики: Межвуз. сб. научн. тр. Вып. 12. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1977. 160 с.
56. Воронина Т.Е. Метонимические переносы слов, ассоциативно связанные с названием человек” в художественной и публицистической речи 70-х годов // Стилистика художественной речи: Межвуз. темат. сб. науч. тр. Саранск, 1979. С. 31-34.
57. Гаврись В.И. К вопросу о первичном и вторичном фразообразователь­ных процессах // Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. М., 1980. Вып. 164. С. 132-140.
58. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики. 1971. М.: Наука, 1972. С. 367-395.
59. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций. В кн.: Языковая номинация: Общие вопросы. М.: Наука, 1977. С. 71-93.
60. Гак В.Г. Повторная номинация и ее стилистическое использование // Вопросы французской филологии. М., 1972. С. 123-133.
61. Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 85-79
62. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
63. Гамали О.И. Стилистическое использование фразеологизмов в языке газет // Языковые средства дифференциации функциональных стилей современного русского языка: Сб. науч. тр. Днепропетровск, 1982. С. 72-78.
64. Гармыч Н.С. Структурно-семантические и функциональные особеннос­ти фразеологизмов в языке газеты: Дис. ... канд. филол. наук. Днепро­петровск, 1992. 182 с.
65. Глушак Т.С., Копань Л.И. Проблемные вопросы повторной номинации // Ученые записки Тартуск. ун-та. Вып. 911. Тарту, 1990. С. 9-17.
66. Говердовский В.И. Коннотация как предмет изучения стилистики // Проблемы функционирования языка в его разновидностях: Межвуз. сб. науч. тр. Пермь: Пермский ун-т, 1981. С. 163-168.
67. Говердовский В.И. Феномен коннотации на денотативном уровне // Языковая практика и теория языка. Вып. І. М.: Наука, 1974. С. 139-147.
68. Григораш А.М. Розширення складу фразеологічних одиниць як засіб творчого використання сталих словосполучень (на матеріалах сучасної преси України) // Система і структура східнослов’янських мов. К.: КДПУ, 1998. С. 60-64.
69. Грицина В.І. Інфраструктура речень публіцистичного стилю: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Запоріжжя, 2002. 19 с.
70. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. О компонентном анализе значимых единиц языка // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976. С. 219-314.
71. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влияние на духовное развитие человеческого рода // Звегинцев В.А. Хрестоматия по истории языкознания ХІХ ХХ веков. М.: Учпедгиз, 1956. С. 68-86.
72. Гумовская Г.Н. Прилагательные размера в функции вторичной номинации // Номинативные свойства языковых единиц. Саратов, 1990. С. 37-45.
73. Давиденко В.І. Лексична конотац