Коноварт Оксана Вікторівна. Механізми дії блокаторів Н2-гістамінових та М1-холінергічних рецепторів у лімфоцитах периферичної крові

Краткое описание

Коноварт Оксана Вікторівна. Механізми дії блокаторів Н2-гістамінових та М1-холінергічних рецепторів у лімфоцитах периферичної крові : Дис... канд. наук: 14.03.03 2008

Коноварт О.В. Механізми дії блокаторів Н2-гістамінових і М1-холінергічних рецепторів у лімфоцитах периферичної крові.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.03 нормальна фізіологія. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, 2008.
Вивчені у комплексі окремі ланки глутатіонової антиоксидантної системи і транспортувальних АТФаз та їх чутливість до іонів кальцію у моноядерних лімфоцитах периферичної крові. Встановлені оптимальні концентрації сапоніну, які розкривають латентні активності глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази, глутатіонтрансферази, Са2+,Мg2+- та Nа+,К+-АТФаз у лімфоцитах периферичної крові, що дає змогу простежити функціональні зв’язки між цими ферментами. Підібрані оптимальні умови для вивчення активностей цих ферментів у пермеабілізованих лімфоцитах.
Виявлено, що блокатори Н2-гістамінових рецепторів (фамотидин), М1-холінергічних рецепторів (пірензепін) та протонної помпи (омепразол) дозозалежно впливають на активність ферментів глутатіонової антиоксидантної системи і транспортувальних АТФаз, а саме, при низьких концентраціях активують глутатіонпероксидазу та глутатіонредуктазу, при високих інгібують, одночасно дані препарати інгібують активність Са2+,Мg2+- та Nа+,К+-АТФаз.

У дисертаційній роботі, відповідно до поставленої мети та завдань дослідження, на пермеабілізованих моноядерних лімфоцитах периферичної крові людини вперше отримані дані про роль глутатіонової антиоксидантної системи і транспортувальних АТФаз у реалізації ефектів блокаторів Н2-гістамінових, М1-холінергічних рецепторів і блокатора протонної помпи та про взаємозв’язок між антиоксидантною системою і Са2+. З отриманих результатів можна зробити наступні висновки:
1. Пермеабілізація лімфоцитів сапоніном (0,1....0,2%) розкриває латентну активність глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази, глутатіонтрансферази, Са2+,Мg2+- та Nа+,К+-АТФаз, що дає можливість вивчити функціональні зв’язки між цими ферментами та з’ясувати їх роль у реалізації ефектів фармакопрепаратів.
2. Катіони кальцію регулюють процес пероксидації ліпідів і систему антиоксидантного захисту активності глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази, глутатіонтрансферази, здійснюючи стимулюючий вплив на ферменти при низьких концентраціях та інгібуючий вплив у концентраціях, що перевищують 0,1 мМ.
3. Показано, що один із шляхів реалізації фізіологічного ефекту різних за механізмом дії фармакологічних препаратів (фамотидин, пірензепін, омепразол) опосередковується глутатіоновою антиоксидантною системою.
4. Гістамінові Н2-рецептори приймають участь у регулюванні процесів вільнорадикального окиснення. Їх активування призводить до зростання вмісту продуктів пероксидації ліпідів у лімфоцитах крові.
5. Встановлено, що інгібітор Н2-гістамінових рецепторів фамотидин дозозалежно впливає на активність глутатіонпероксидази та глутатіонредуктази при низьких концентраціях активує ці ферменти, а при високих (>10-3М) інгібує. Найчутливішою до дії оптимальних концентрацій (10-4М) фамотидину, пірензепіну та омепразолу є глутатіонредуктаза, активність якої зростає у 8,7, 1,6 та 5,5 разів, відповідно.
6. Встановлено, що фамотидин, пірензепін і омепразол реалізують свої ефекти також через Са2+,Мg2+- і Nа+,К+-АТФази. Фамотидин у концентрації 10-4М повністю пригнічує функціонування вказаних АТФаз. Пірензепін у тій же концентрації пригнічує їх у 2,0 і 8,4 рази, а омепразол - у 2,0 та 4,9 рази, відповідно.
7. Моноядерні лімфоцити периферичної крові є адекватною моделлю для вивчення механізмів функціонування ферментів глутатіонової антиоксидантної системи і транспортувальних АТФаз. Вони можуть використовуватись як експериментальна модель для виявлення індивідуальної чутливості клітин до деяких фармакологічних препаратів, а також для дослідження їх мембранозалежних механізмів дії.