КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ» на правах рукопису

ВАВЖЕНЧУК СЕРГІЙ ЯРОСЛАВОВИЧ

УДК: 342.724 (721)

Конституційні основи розвитку виконавчої влади в Україні

Спеціальність 12.00.02 конституційне право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Скрипнюк Олександр Васильович,
доктор юридичних наук, професор,
академік АПрН України

О c т р о г - 2008

З м і с т

ВСТУП.. ... с.3
РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
В УКРАЇНІ
1.1. Поняття виконавчої влади та її розвитку в конституційному праві
України. .с.14
1.2. Конституційні принципи організації і функціонування виконавчої
влади в Україні..с.45
Висновки до першого розділу дисертації.......................................................с.74

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНИХ ОСНОВ
ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Передумови та напрями генезису конституційних основ
виконавчої влади в Україні..с.80
2.2. Конституційно-правові основи забезпечення системності
функціонування виконавчої влади..с.97
Висновки до другого розділу дисертації.с.127

РОЗДІЛ З. ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
3.1. Інститут правового регулювання державної
служби в системі конституційного права України...с.132
3.2. Конституційно-правові основи реформування державної
служби в сучасній Україні . с.155
Висновки до третього розділу дисертаціїс.169

ВИСНОВКИ....................................................................................................с.172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...с.181

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Після здобуття незалежності та конституційного проголошення нових орієнтирів державного і суспільного розвитку перед Українською державою постало об’єктивне завдання пов’язане з реформуванням як державної влади в цілому, так і тих інститутів, які утворюють специфіку тієї чи іншої гілки державної влади. Все це дало новий поштовх як розвиткові окремих галузей юридичної науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право тощо), так і змістовним законопроектним роботам, що були спрямовані на безпосереднє правове забезпечення процесів розвитку в кожній конкретній сфері. Водночас оцінка об’єктивного стану розвитку державної влади виявилась одним з базових показників успішності просування України в напрямі демократичної, правової, соціальної держави. За цієї причини набули своєї неабиякої актуальності й науково-теоретичні дослідження процесів розвитку окремих гілок державної влади, які дозволяли не лише адекватно та обґрунтовано описати триваючи в тій чи іншій сфері процеси, але й запропонувати загальну модель конституційних змін в окресленій галузі.
При цьому особлива увага, що була приділена дослідженню виконавчої влади зумовлювалась тим, що вона опинилась на своєрідному перехресті” науково-теоретичного інтересу одразу ж трьох дисциплін: юридичної науки, політології та науки державного управління. Втім, не зважаючи на подібний підвищений інтерес до виконавчої влади та загальну актуальність цієї проблематики, слід наголосити, що в межах юридичної науки предметом уваги ставали здебільшого окремі інститути виконавчої влади. Наприклад, дослідженню інституту державної служби було присвячено праці С.Дубенко, В.Захарченка, В.Коваленка, І.Коліушка, А.Колодія, О.Петришина, Н.Янюк та інших. Проблеми формування нової системи органів виконавчої влади ставали предметом наукових студій таких авторів як: В.Авер’янов, О.Андрійко, Ю.Битяк, А.Волощук, І.Голосніченко, Н.Грінівецька, І.Дахова, В.Єрмолаєв, Р.Калюжний, С.Кисіль, В.Копєйчиков, О.Копиленко, Т.Костецька, Ю.Крегул, О.Крупчан, Є.Кубко, П.Кулініч, В.Нагребельний, Н.Нижник, І.Пахомов, А.Селіванов, В.Селіванов, В.Семчик, В.Сіренко, В.Скрипнюк, О.Сушинський, С.Серьогін, В.Титарчук, Ю.Тодика, О.Фрицький, В.Цвєтков, О.Янчук). Разом з тим, питання комплексного аналізу конституційно-правових основ розвитку виконавчої влади в цілому набували недостатньо повного та всебічного висвітлення. В цьому сенсі можна назвати лише змістовні роботи В.Погорілка, В.Шаповала, В.Єрмоліна. Саме тому, на думку автора, проведення аналізу конституційних основ розвитку виконавчої влади є важливим і одночасно актуальним завданням для сучасної науки конституційного права.
Втім, актуальність аналізу конституційно-правових основ розвитку виконавчої влади в Україні зумовлюється не лише цими причинами. В цьому контексті маємо вказати ще на ряд принципових моментів. По-перше, зважаючи на роль виконавчої влади та її ефективної діяльності в загальній системі державної влади, можемо обґрунтовано твердити, що від того наскільки ефективно діятимуть виконавчі структури безпосередньо залежить і те, як саме реалізовуватимуться Конституція України та закони України, в якому стані знаходитимуться держава та суспільство, наскільки реалізованими будуть різноманітні програми державного розвитку, спрямовані на підвищення рівня добробуту громадян, швидкого соціально-економічного росту країни, забезпечення і захисту прав і свобод людини і громадянина. По-друге, звернення до дослідження конституційних основ розвитку виконавчої влади набуває особливої актуальності в контексті проведення в Україні конституційної реформи. Дійсно, зважаючи на те, що її метою є поетапне створення такої державної влади, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі, стає очевидним і роль процесів конституційного розвитку виконавчої влади. В цьому плані загальним орієнтиром такого розвитку постає створення ефективної системи виконавчої влади, яка стане близькою до потреб і запитів людей, головним пріоритетом діяльності якої є служіння народові, національним інтересам, яка є підконтрольною народові, прозорою, побудованою на чітких наукових принципах.
Все це гранично підвищує актуальність конституційно-правового аналізу виконавчої влади, конституційних основ її розвитку, а також конституційного регулювання її інститутів в сучасній Україні. Водночас питання пов’язані з розвитком виконавчої влади мають велике практичне значення, оскільки від правильного вирішення цієї проблеми залежить стан не лише самої виконавчої влади, але й всієї держави та всього Українського суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі теорії і історії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету Острозька Академія” за темою Права людини: досвід комплексного аналізу” (реєстраційний номер 2201020). Також тема узгоджується з науковими планами кафедри теорії і історії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету Острозька Академія” та перспективними програмами дисертаційних досліджень та розробки актуальних проблем в галузі конституційного права. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005 2010 рр. затверджених загальними зборами Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб спираючись на теоретико-правові розробки провідних вітчизняних науковців, а також на власний авторський аналіз процесів розвитку виконавчої влади, надати цілісну картину конституційних основ розвитку виконавчої влади в Україні. Також автором ставиться на меті охарактеризувати зазначені процеси з позицій конституційно-правової науки, і тим самим запропонувати змістовний конституційно-правовий аналіз основ розвитку виконавчої влади в сучасній Україні. Для досягнення цієї мети дисертант повинен був вирішити наступні ключові для роботи завдання:
охарактеризувати основні методологічні підходи, що застосовуються в сучасній юридичній науці до дослідження як виконавчої влади в цілому, так і процесів її розвитку; обґрунтувати роль та значущість виконавчої влади в контексті реалізації основних конституційних функцій сучасної держави;
визначити основні конституційні принципи організації і функціонування виконавчої влади в Україні; охарактеризувати основні конституційні принципи розвитку виконавчої влади в Україні із врахуванням конституційно проголошених орієнтирів на побудову демократичної, правової, соціальної держави;
встановити головні напрями розвитку конституційних основ виконавчої влади в Україні, визначити основні етапи цього розвитку з моменту проголошення незалежності України і до сьогоднішнього дня, дослідити модель конституційних змін системи виконавчої влади як одного з елементів конституційно-правової реформи;
з’ясувати зміст конституційно-правових основ забезпечення системності розвитку виконавчої влади з точки зору розширення методологічної основи аналізу за рахунок включення до нього проблематики взаємодії виконавчої влади з іншими гілками та органами державної влади; охарактеризувати розвиток виконавчої влади в Україні в контексті конституційно-правової реформи, переходу до парламентсько-президентської республіки і зміни обсягу повноважень найвищих органів державної влади;
охарактеризувати проблеми конституційно-правового регулювання державної служби в процесі розвитку виконавчої влади, висвітлити стан практичного забезпечення конституційних принципів організації і функціонування виконавчої влади з точки зору формування в Україні якісно нової системи державної служби;
з’ясувати конституційні основи реформування державної служби в сучасній Україні, правові засади підвищення ефективності та відповідальності державної служби.
Об’єктом дослідження є конституційно-правові відносини пов’язані з розвитком виконавчої влади в сучасній Україні.
Предметом дослідження є конституційні основи розвитку виконавчої влади в Україні в контексті вдосконалення організації системи державної влади.
Методи дослідження. Зважаючи на поставлену в дисертації мету, а також конкретні завдання, автор спирався як на загальнонаукові, так і на спеціально-правові методи дослідження, а також на цілий ряд методологічних принципів, які визначили характер роботи. Серед останніх слід відзначити такі принципи як: а) принцип логічної доведеності всіх дисертаційних положень, який передбачав відповідне обґрунтування засновків та послідовне виведення висновків; б) принцип послідовності викладу матеріалу та вирішення сформульованих завдань; в) принцип цілісності розгляду дисертаційної теми, завдяки якому вдалося проаналізувати не лише окремі інститути виконавчої влади, а саме конституційні основи її розвитку, що визначають як функціонування власно виконавчої влади, так і її взаємодію з іншими органами державної влади; г) принцип критичного розгляду правових фактів, завдяки якому вдалося отримати адекватну картину сучасного стану процесів конституційно-правового розвитку виконавчої влади.
Водночас, всі щойно наведені методологічні принципи набули своєї практичної реалізації завдяки конкретним методам, які було покладено в основу аналізу та використано в ході дослідження. До застосованих в роботі загальнонаукових методів слід віднести наступні: а) метод системного аналізу (його застосування дозволило описати розвиток виконавчої влади як цілісний процес, а її конституційні принципи як базис для реалізації основних завдань, що покладаються Конституцією України та законами України на цю гілку державної влади), б) історично-правовий метод (завдяки йому в роботі було надано історико-правову перспективу процесів конституційного розвитку виконавчої влади в Україні, проаналізовано основні тенденції розвитку конституційного законодавства в цій галузі починаючи з 1991 року), в) метод функціонального аналізу (цей метод дозволив чітко окреслити виконавчу владу з точки зору тих функцій, які на неї покладаються Конституцією України, а також висвітлити значущість функціональних трансформацій виконавчої влади в контексті побудови в Україні правової, демократичної держави), г) компаративний метод (застосування цього методу було зумовлено необхідністю здійснення ряду порівняльних конституційно-правових студій, які склали частину дисертації і дозволили висвітлити специфіку окремих аспектів розвитку виконавчої влади в Україні та інших державах світу, а також порівняти окремі концептуальні підходи до вивчення тих чи інших інститутів виконавчої влади та їх розвитку), д) діалектичний метод (він передбачав розгляд конституційних основ виконавчої влади у їхньому взаємозв’язку та єдності, розвитку і взаємному впливі).
Також в роботі було використано спеціальні методи: формально-юридичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, які застосовувались при аналізі окремих конституційно-правових положень і норм, а також характеристиці позицій і концепцій, що наявні в сучасній юридичній науці щодо дослідження феномену виконавчої влади і державного управління. Застосування кожного з названих методів було виправдано з точки зору розглядуваних в дисертації питань і виступило необхідним елементом процесу розв’язання поставлених в роботі завдань.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації в формі комплексного монографічного дослідження надається висвітлення та аналіз конституційних основ розвитку виконавчої влади в сучасній Україні. Засновуючись на здобутках науки конституційного права автор обґрунтовує загальну модель конституційного розвитку виконавчої влади, що засновується на базовому переосмисленні конституційних принципів, завдань та функцій виконавчої влади, які є визначальними для демократичної, правової, соціальної держави. Ряд пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правових приписів та практики їх реалізації у досліджуваній сфері надано вперше.
Здійснення дисертаційного дослідження дало змогу одержати такі результати, що мають наукову новизну:
Вперше:
обґрунтовано необхідність структурно-функціональних змін системи виконавчої влади України на сучасному етапі державотворення в контексті реалізації базових конституційних принципів її діяльності, а також доведено, що подальший розвиток конституційних основ виконавчої влади обумовлений прийняттям ряду нових законодавчих актів, які б чітко внормували статус, функції та обов’язки як окремих органів виконавчої влади, так і системи державної влади в цілому, щодо забезпечення принципів, які формують конституційні основи виконавчої влади (Про основи державної служби в Україні”, Про інформаційну відкритість органів державної влади та її посадових осіб”, Про основи громадського контролю за діяльністю органів державної влади”);
доведено необхідність розширення змісту конституційного принципу системності розвитку конституційних основ виконавчої влади, а також обґрунтовано, що дослідження конституційних основ розвитку виконавчої влади передбачає вихід за структурно-функціональні межі, що встановлюються у разі вивчення виконавчої влади самої по собі і відповідний аналіз її розвитку в контексті загальних процесів демократизації конституційних основ державної влади в Україні;
доведено, що головною вадою розвитку виконавчої влади в сучасній Україні є фактичне збереження непередбачених Конституцією України каналів впливу на діяльність як уряду, так і виконавчої влади в цілому, обґрунтовано необхідність прийняття спеціального закону, який би визначав правовий статус Секретаріату Президента України та решти консультативних, дорадчих й інших органів та служб, які формуються для забезпечення діяльності президента, запропоновано включити в цей закон імперативну заборону службовцям або посадовцям цих органів втручатися в діяльність органів виконавчої влади, давати їм обов’язкові для виконання вказівки, розпорядження, накази тощо.
Удосконалено:
класифікацію основних теоретико-методологічних моделей, які застосовуються в сучасній юридичній науці до дослідження як виконавчої влади в цілому, так і процесів, що пов’язані із її розвитком та доведено доцільність виділення чотирьох основних підходів в аналізі процесів розвитку виконавчої влади в Україні: конституційно-правовий, адміністративно-правовий, управлінський та політологічний;
визначення поняття виконавчої влади як складового елементу державної влади, що діє через систему органів виконавчої влади від загальнодержавного і до місцевого рівня, який є специфічним суб’єктом конституційно-правових відносин, на який Конституцією України і законами України покладається реалізація ряду базових функцій, серед яких домінуюче місце займає функція виконання законів;
визначення поняття основ виконавчої влади в Україні як це вихідних характеристик та принципів, закріплені в нормах Конституції України та в конституційному законодавстві України, що визначають порядок організації та функціонування, цілі та завдання виконавчої влади (її основних інститутів) як невід’ємного елементу загальної системи державної влади в Україні.
Дістало подальший розвиток:
визначення передумов та напрямів розвитку конституційних основ виконавчої влади в Україні із врахуванням конституційно проголошених орієнтирів на побудову демократичної, правової, соціальної держави;
аргументація моделі розвитку виконавчої влади з огляду на запровадження нових праволюдинних стандартів в діяльність всіх органів та функціонування всіх інститутів виконавчої влади.
З нових позицій:
аргументується необхідність завершення конституційної реформи в частині остаточного формування цілісної системи конституційних основ організації та діяльності виконавчої влади в Україні;
обґрунтована доцільність прийняття єдиного кодифікованого акту, який би визначив основні функції державної служби в Україні, що мають бути згруповані за відповідно до наступних критеріїв: а) забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами, б) залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі кадрів, в) професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу державної служби, г) здійснення ефективного управління державною службою, д) забезпечення зв’язків з громадськістю;
доведено, що розвиток державної служби в Україні, як складовий елемент конституційного розвитку виконавчої влади, має визначатись зміною пріоритетів у характеристиці ефективності державної служби, з позицій гарантування конституційного принципу забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, добробуту громадян, високих темпів соціально-економічного розвитку, ефективної правозахисної діяльності, підтримання правопорядку і суспільної безпеки, а також відповідальності службовців перед громадянами і державою за результати їхньої діяльності (чи бездіяльності).
Практичне значення одержаних результатів. Результати представленого дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці розділів підручників і посібників з конституційного права України, теорії держави і права, адміністративного права, під час викладання цих дисциплін, а також при розробці та запровадженні в навчальний процес відповідних методичних матеріалів, навчально-методичних комплексів, складанні планів семінарських занять, підготовці і читанні спецкурсів або тематичних курсів для студентів вищих навчальних закладів України тощо. Також зібраний в роботі матеріал може стати в нагоді в ході підготовки науково-аналітичних матеріалів, що стосуються проведення в Україні конституційно-правової реформи. При цьому окремі проміжні висновки та узагальнення, які подаються в дисертації, можуть послужити частиною більш широких науково-теоретичних досліджень сучасних проблем конституційно-правового забезпечення розвитку виконавчої влади в Україні. В сфері правотворчості та нормотворчої діяльності органів державної влади представлені в роботі висновки і конкретні пропозиції можуть суттєво допомогти в процесі розробки і прийняття цілого ряду законів та інших підзаконних нормативно-правових актів, на які вказувалось в дисертації. Водночас обґрунтована в роботі послідовність щодо розробки і прийняття окремих законодавчих актів може бути використана в ході планування законотворчих робіт Верховної Ради України.
Також слід зазначити, що представлена дисертація відіграє певну роль й в процесі підвищення рівня правової культури всіх тих, хто працює в органах виконавчої влади, оскільки вона містить в собі не лише безпосередні пропозиції щодо змін конституційно-правового регулювання державної служби в органах виконавчої влади, але й надає розуміння тій ролі, яку відіграють конституційні основи розвитку виконавчої влади з точки зору постання України як демократичної, правової, соціальної держави.
Апробація результатів дослідження. Робота виконана і обговорена на кафедрі теорії і історії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету Острозька Академія”. Протягом 20052007 років автор брав постійну участь, в роботі методологічних семінарів аспірантів, що проводилися кафедрою з метою висвітлення та оприлюднення проміжних результатів дисертаційного дослідження. Окремі положення дисертації доповідались автором на VI, VII та VШ Всеукраїнських науково-практичних конференціях Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2005, 2006, 2007), Трансформація політики в право: різні традиції та досвід” (КиївХарків, 2005), Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності” (Київ, 2007), Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності” (Київ, 2008). Важливі для дисертації узагальнення, а також цілий ряд зібраних матеріалів були апробовані під час проведення лекційних і семінарських занять з конституційного права, що проводились автором в межах аспірантської науково-педагогічної практики. Також у 2005 та 2006 роках дисертант брав участь в роботі круглого столу” на тему Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні”, який проводився кафедрою теорії і історії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету Острозька Академія”.
Публікації. За темою дисертації опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях загальним обсягом 2,2 д.а. Окремі важливі для роботи положення та пропозиції викладені в тезах доповідей та повідомленнях на конференція, в яких брав участь автор. Всі публікації написано без співавторів.
Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких включає в себе по два підрозділи (із висновками до кожного розділу дисертації), висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи, не враховуючи літератури, становить 180 сторінок. Список використаних джерел налічує 255 найменувань і розміщується на 23 сторінках.

Список литературы

В и с н о в к и

Підбиваючи загальні підсумки проведеному в представленому дисертаційному дослідженні аналізу конституційно основ розвитку виконавчої влади в сучасній Україні маємо в першу чергу чітко охарактеризувати те, наскільки повно та послідовно в роботі було розв’язано ті завдання, які були сформульовані у вступі. Нагадаємо, що ставлячи на меті загальну характеристику та вивчення конституційних основ розвитку виконавчої влади в Україні, нами було виокремлено три найбільш значущі з точки зору розглядуваної в дисертації теми комплекси проблем. По-перше, аналіз конституційних основ виконавчої влади в Україні. По-друге, дослідження розвитку конституційних основ виконавчої влади в сучасній Україні. І, по-третє, визначення актуальних проблем конституційно-правового регулювання державної служби як одного з основних елементів виконавчої влади в Україні.
В першому розділі дисертації було розглянуто поняття виконавчої влади в сучасній конституційно-правовій теорії, визначені основні концептуальні та методологічні підходи до її наукової інтерпретації, охарактеризована специфіка розвитку виконавчої влади в державотворчому процесі в Україні, а також висвітлені основні конституційні принципи виконавчої влади в Україні з точки зору їх ролі для формування України як демократичної, правової, соціальної держави. Все це дало змогу сформувати надійну теоретико-методологічну базу для вирішення наступної групи завдань пов’язаних із аналізом розвитку конституційних основ виконавчої влади в Україні. Таким чином, в другому розділі дисертаційної роботи основний акцент було зроблено на проблематиці виставлення передумов та напрямів генезису конституційних основ організаційного та структурного розвитку виконавчої влади в Україні, а також на досліджені проблем, що стосуються формування конституційно-правових основ забезпечення системності функціонування виконавчої влади в сучасній Україні. Це дало змогу висвітлити процеси розвитку конституційних основ виконавчої влади не лише з точки зору динаміки її внутрішнього розвитку, але й врахувати такий важливий чинник як зовнішня інтеграція системи виконавчої влади в функціонування державної влади України. В результаті чого розвиток виконавчої влади в Україні був описаний як складний процес, який включає в себе не лише внутрішньо системну складову, але й конституційно-правове забезпечення формування нових механізмів взаємодії виконавчої влади (на всіх її рівнях) з іншими органами державної влади і місцевого самоврядування. І, нарешті, в третьому розділі дисертації, в центр дослідницької уваги було поставлено питання конституційно-правового регулювання державної служби як одного з основних чинників успішності розвитку виконавчої влади в Україні. В цьому сенсі було ретельно досліджено інститут правового регулювання державної служби в конституційному праві України, а також конституційні основи реформування державної служби в сучасній Україні. Причому на підставі проведеного аналізу було обґрунтовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін в систему чинного законодавства, а також щодо розробки деяких нових законодавчих актів покликаних сприяти реформуванню державної служби в Україні. Водночас в ході висвітлення проблематики державної служби автором було досліджено ті базові зміни, які відбулися в сучасній науці конституційного права щодо тлумачення цілей державної служби в контексті реалізації визначених в статті 1 Конституції України принципів демократичної, соціальної, правової держави.
Отже, короткий підсумковий огляд дисертаційної роботи дозволяє дійти висновку про те, що автором було в повному обсязі вирішено всі ті конкретні завдання, які ставились в роботі, і згідно до них послідовно висвітлити тематику дослідження. Однак, крім фіксації відповідності роботи тим, завданням, що ставилися автором, необхідно певним чином інтегрувати до єдиної системи узагальнюючих положень ті результати, що було отримано в ході аналізу. Тому, наступним етапом підбиття висновків нашого дисертаційного дослідження має стати формулювання заключних положень, що узагальнюють проведену роботу і виносяться на захист. Зазначені висновки, на думку автора, можуть бути представлені у вигляді таких положень:
1. Зважаючи на специфіку застосованої методології аналізу феномену виконавчої влади та її розвитку, доцільно виділяти чотири основні підходи до висвітлення зазначеної теми: конституційно-правовий, адміністративно-правовий (для нього властивий наголос на понятті державне управління”, через призму якого й відбувається аналіз виконавчої влади, системи її органів та інститутів), управлінський (він застосовує методи науки державного управління, і для нього характерне висвітлення в першу чергу організаційних аспектів функціонування виконавчої влади, процесів прийняття та реалізації виконавчих рішень, механізмів ефективного контролю над реалізацією виконавчої діяльності, окремих функцій виконавчої влади) та політологічний (з цієї точки зору виконавча влада постає як один з суб’єктів політичного процесу, існування якого є невід’ємним елементом діяльності політичної системи, яка за допомогою виконавчої влади здійснює обробку, так званих, сигналів входу”). Втім, якщо ми ставимо за мету дослідити розвиток виконавчої влади в контексті загальних процесів державного будівництва та розбудови цілісної системи державної влади в Україні, то найбільш адекватним для реалізації цієї мети є саме конституційно-правовий підхід у дослідженні виконавчої влади, який зосереджується на науковій характеристиці конституційних основ виконавчої влади та їх розвитку. Його базовою теоретико-методологічною настановою є розгляд виконавчої влади як складового елементу загальної конституційної системи поділу влади, чия діяльність регламентується конституцією та чинним законодавством. В результаті чого стає можливим проаналізувати процес розвитку виконавчої влади не лише на внутрішньому системному рівні, але й визначити та запропонувати шляхи конституційного вдосконалення інститутів взаємодії виконавчої влади з іншими гілками та органами державної влади України.
2. Характеризуючи конституційні основи виконавчої влади в Україні як вихідні, базисні характеристики та принципи, закріплені в нормах Конституції України та в конституційному законодавстві України, що визначають порядок організації та функціонування, цілі та завдання виконавчої влади (її основних інститутів) як невід’ємного елементу загальної системи державної влади в Україні, слід зазначити, що тісний взаємозв’язок між триваючим розвитком конституційних основ виконавчої влади сучасної України та її постанням як демократичної, правової, соціальної держави дає підстави висновувати, що сформульовані на загальнодержавному рівні цілі набувають свого втілення й на рівні кожної з гілок державної влади. В цьому сенсі, характеризуючи загальну спрямованість розвитку виконавчої влади, необхідно наголосити на граничній значущості конституційних принципів організації і функціонування виконавчої влади, запровадження нових праволюдинних стандартів в її діяльність. Утім, сам процес конституційного розвитку виконавчої влади в сучасній Україні виявив чималу кількість проблем пов’язаних із триваючою практикою нехтування органами виконавчої влади конституційними правами і свободами людини і громадянина, невиконанням ними своїх безпосередніх обов’язків.
3. Систему базових конституційних принципів організації і функціонування виконавчої влади в сучасній Україні утворюють принципи: а) верховенства Конституції та законів України над іншими нормативно-правовими актами; б) пріоритету прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів виконавчої влади; в) поділу державної влади (органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження в межах, установлених Конституцією та законами України, самостійно від органів законодавчої та судової влади); г) децентралізації (органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність з максимальною передачею повноважень нижчестоящим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування); д) деконцентрації (максимальної передачі функцій і повноважень установам та організаціям, в тому числі недержавним); є) єдиноначальності (органи виконавчої влади є єдиноначальними органами); ж) гласності (органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність відкрито та регулярно інформують громадськість про неї, крім визначених законом випадків прийняття таємних рішень у зв’язку з вимогами національної безпеки України); з) збалансованості загальнодержавних, галузевих та місцевих інтересів у державному управлінні, та в оптимізації з цією метою взаємодії органів виконавчої влади всіх рівнів маж собою та з органами місцевого самоврядування.
4. Однією з найважливіших умов успішності розвитку конституційних основ виконавчої влади сучасної України є правове та організаційне забезпечення відкритості цієї гілки державної влади. Причому поняття відкритості” з точки зору конституційно-правової науки означає як відкритість доступу на службу в органах виконавчої влади, так і постійну можливість громадян отримувати адекватну інформацію про різноманітні інститути виконавчої влади, впливати на дії окремих органів виконавчої влади, вимагати від них вжиття адекватних заходів реагування на найбільш значущі суспільні проблеми, потреби, інтереси. Разом з тим, процес забезпечення відкритості виконавчої влади в Україні сьогодні стикається з рядом проблем суто нормативного характеру. Тому подальша реалізація цієї фундаментальної конституційної вимоги розвитку виконавчої влади повинна бути підтримана шляхом прийняття ряду нових законодавчих актів, які б чітко внормували обов’язки як окремих органів виконавчої влади, так і системи державної влади в цілому, щодо забезпечення принципу прозорості. На думку автора, до таких законів маємо віднести наступні: Про інформаційну відкритість органів державної влади та її посадових осіб”, Про основи громадського контролю за діяльністю органів державної влади”, Про основи державної служби в Україні”.
5. Сучасні процеси розвитку конституційних основ виконавчої влади, що мають місце в сучасній Україні, необхідно досліджувати як в аспекті зміни структури та порядку функціонування самої цієї гілки державної влади, так і з позицій перспективи формування нових інститутів взаємодії виконавчої влади з законодавчою владою та президентом. Таким чином дослідження розвитку конституційних основ виконавчої влади отримує додатковий конституційно-правовий аспект, який передбачає аналіз розвитку виконавчої влади в контексті загальних процесів демократизації та оптимізації структури державної влади в Україні. В результаті аналіз виконавчої влади в Україні стає предметом аналізу як з точки зору дослідження розвитку інститутів самої виконавчої влади, так і в аспекті проблематики взаємодії виконавчої влади з іншими елементами системи державної влади в Україні. Зазначена теза виявляє свою вагомість з огляду на те, що переважна кількість існуючих на сьогоднішній день програм розвитку виконавчої влади зорієнтовані виключно на ті інститути, які пов’язані із внутрішньою структурою виконавчої влади, тими чи іншими органами чи окремими ділянками діяльності, тоді як питання щодо її взаємодії з іншими органами державної влади часто залишаються за межами дослідницької уваги. Але, як доводить конституційно-правовий досвід інших розвинених країн, ступінь розвитку виконавчої влади ніколи не обмежується лише її внутрішньої складовою, оскільки якщо не існує надійних інститутів взаємодії всередині системи державної влади, то тоді виконавча влада ніколи не зможе на належному рівні виконувати свої конституційно визначені функції.
6. Серйозною завадою на шляху розвитку конституційних основ виконавчої влади в Україні є збереження до сьогоднішнього дня цілого ряду непередбачених Конституцією України каналів впливу на діяльність як уряду, так і виконавчої влади в цілому. В першу чергу вони формуються навколо групи дорадчих, консультативних та інших органів, що діють навколо Президента України. В результаті чого, на думку автора, буде цілком виправданим казати не про подвійний” (президент уряд), а про потрійний” (президент уряд дорадчо-консультативні органи) центр виконавчої влади в Україні. Зрозуміло, що всі ті конституційно-правові вади, які пов’язані з біцефалізмом виконавчої влади суттєво збільшуються у випадку, коли до цих двох одиниць додаються нові. Фактично подібна система вже не може бути описана як виконавча влада” в точному конституційно-правовому сенсі цього терміну, оскільки вона не має ані чіткості в своїй організації, ані ні точно визначених конституцією обсягів відповідальності. Тому, з метою запобігання подібної негативної ситуації, доцільно прийняти спеціальний закон, який би чітко визначав правовий статус як секретаріату, так і решти консультативних, дорадчих й інших органів та служб, які формуються для забезпечення діяльності президента. Причому в зазначеному законі повинна міститися імперативна заборона службовцям або посадовцям цих органів втручатися в діяльність органів виконавчої влади, давати їм обов’язкові для виконання вказівки, розпорядження, накази тощо. Так само потребує на свого вдосконалення й конституційна система взаємодії уряду і парламенту, яка, на думку автора, має розвиватись в напрямі, який сьогодні визначено конституційною реформою державної влади в Україні.
7. Наразі в межах юридичної науки сформувались два принципово відмінні методологічні підходи до визначення цілей діяльності виконавчої влади і державної служби. У зв’язку з чим слід наголосити, що сучасні процеси розвитку виконавчої влади і державної служби реалізуються саме як спосіб докорінної відмови від усталеного для радянської практики технічного” або інструментального” визначення зазначених цілей. Таким чином, вказуючи на конституційно-правові основи регулювання державної служби в Україні, доцільно відзначити, що вони характеризуються в першу чергу загальною конституційно-правовою переорієнтацією у визначенні критеріїв оцінки як ефективності, так і відповідальності, які набувають свого змісту насамперед з точки зору ефективності гарантування та захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення добробуту громадян, високих темпів соціально-економічного розвитку, ефективної правозахисної діяльності, підтримання правопорядку і суспільної безпеки, а також відповідальності службовців перед громадянами і державою за результати їхньої діяльності (чи бездіяльності). В результаті чого базовим конституційним приписом, який визначає спрямованість і динаміку процесів підвищення ефективності і відповідальності державних службовців є положення, яке визнає державу (державних службовців) відповідальною перед людиною, а саму людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку, проголошує найвищою соціальною цінністю.
8. Важливим кроком в річищі конституційно-правового регулювання державної служби, на думку автора, має стати прийняття єдиного кодифікованого акту, який би визначив основні функції державної служби в Україні. Ними повинні бути забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами, залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі кадрів, професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу державної служби, здійснення ефективного управління державною службою, забезпечення зв’язків з громадськістю. Водночас на рівні цього акту доцільно встановити основи державної служби, основні принципи, а також реальні механізми відповідальності державних службовців. Прийняття подібного базового закону є виправданим й з огляду на велику кількість проблем пов’язаних з державною службою, які на сьогоднішній день вирішуються шляхом майже перманентного внесення змін і доповнень до вже чинних законодавчих актів, які є застарілими і нездатними адекватно відповідати на об’єктивні вимоги сьогодення.
9. Неупереджений аналіз сьогоднішньої ситуації в Україні в сфері реформування державної служби дозволяє твердити, що крім суто внутрішніх організаційно-правових проблем, ми стикаємося й з двома іншими важливими питаннями, які не можна обходити увагою. Ними є, по-перше, вплив загальнополітичної ситуації на процес реформування державної служби в Україні, коли зміни в системі виконавчої влади та державної служби ставляться у пряму залежність від амбіцій різних політичних еліт, і, по-друге, чітко виражена необхідність посилення реформування державної служби (і виконавчої влади в цілому) її аксіологічною складовою. Перша проблема, на думку автора, має бути вирішена разом із запровадженням конституційної реформи, яка дозволяє внести стабільність і впорядкованість у взаємодію політичних сил, значно послабити напругу між окремими центрами в державі, спрямувати діяльність всіх органів держави на втілення базових конституційних принципів та цінностей, а також сприяє адаптації державної служби в Україні до загальноєвропейських стандартів. Розв’язання другої проблеми, тісно корелює з серйозною увагою, що має приділятися не лише функціонально-організаційним питанням, але й запровадженню нових ціннісних орієнтирів та пріоритетів в діяльність сучасних державних службовців. З цієї точки зору лише усвідомлення державними службовцями та сприяння практичному втіленню конституційних цінностей демократії, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, верховенства права, законності здатне гарантувати успішне функціонування державної служби в Україні.

Разом з тим, завершуючи дану дисертаційну роботу, вважаємо за потрібне ще раз наголосити на одному принциповому моменті: виходячи з конституційного принципу поділу державної влади, ми маємо всі підстави стверджувати, що реформування державної влади в Україні не є якимсь абстрактним процесом, а постає як реальні зміни, які відбуваються в межах кожної з гілок державної влади. В цьому сенсі розвиток виконавчої влади зумовлений не лише прагненням побудови системи ефективного виконання законів в країні, але й конституюється як необхідний елемент загального процесу демократизації в Україні. Тому поза ретельним і змістовним аналізом конституційно-правових основ розвитку виконавчої влади в Україні унеможливлюється й реалізація більш широкого завдання, яким є характеристика загального процесу державного будівництва в нашій незалежній країні.

Список використаних джерел

1. Авер’янов В. Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. 2002. №3. С.20-27.
2. Авер’янов В. Б. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. 2003. №2(33)-3(34). С.238-253.
3. Авер’янов В. Б. Державне управління у змісті предмета адміністративного права // Вісник Академії правових наук України. 2004. №2(37). С.139-149.
4. Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. К.: Ін Юре, 1997. -48с.
5. Авер’янов В. Б. Питання методології сучасної адміністративно-правової доктрини України // Право України. 2005. №1. С.26-29.
6. Авер’янов В. Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. К., 1997. Вип.8. С.29-36.
7. Авер’янов В. Б. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка // Право України. 2004. №10. С.25-30.
8. Авер’янов В. Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. 2003. №9. С.24-30.
9. Авер’янов В. Б. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі // Право України. 2005. №4. С.10-16.
10. Авер’янов В. Б. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. 1999. №1(16). С.42-50.
11. Агафонов С. Правовий статус Президента України // Право України. 2000. №9. С.24-26.
12. Агранофф Р. Напрямки адміністративної реформи // Ресурси розвитку. Адміністративна реформа в Україні / Упоряд. М. Пухтинський, Е. Рахімкулов. К.: Логос, 2002. С.227-249.
13. Административное право / Под ред. А. Е. Лунева. М.: Юридическая литература, 1970. - 600с.
14. Административное право Украины / Под общ. ред. С. В. Кивалова. Харьков: «Одиссей», 2004. -880с.
15. Адміністративна реформа історія, очікування та перспективи / Упоряд. В. П. Тимощук. К.Факт, 2002. -100с.
16. Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка. К.: Юрінком Інтер, 2005. -544с.
17. Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка. Харків: Право, 2001. -528с.
18. Алексеев С. С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996. -192с.
19. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации. М.: Издательство «Зерцало», 1996. -680с.
20. Андрійко О. Ф. Деякі проблеми адміністративної реформи в Україні // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. К., 2002. Вип.13. С.284-289.
21. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран. М.: ИНФРА-М, ИД «Форум», 2000. -488с.
22. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления. М.: Юридическая литература”, 1997. -400с.
23. Бабенко К. А. Принцип поділу державної влади та сучасні проблеми його реалізації в Україні (конституційно-правовий аналіз). Автореф. дис. канд. юридичних наук 12.00.02 конституційне право / Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 2004. -17с.
24. Бабкін В. Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 1998. Вип.9. С.3 -11.
25. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. К.: Вид-во УАДУ, 2000. -328с.
26. Бельский К. С. Разделение властей и ответственность в государственном управлении. М.: ВЮЗИ, 1990. -167с.
27. Битяк Ю. Конституційно-правові засади становлення та розвитку державної служби в Україні // Вісник Академії правових наук України. 1998. №2(13). С.75-82.
28. Битяк Ю. Оновлення змісту діяльності органів виконавчої влади головна мета адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. 1999. №(4). С.10-19.
29. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна. К.: АМУПП, 1997. -200с.
30. Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России. М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. -264с.
31. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування // Право України. 2005. №6. С.16-21.
32. Бульба О. До питання поділу влади в системі державної влади // Право України. 2003. №4. С.8-11.
33. Бурчак Ф. Г. Президент України. К.: ІнЮре, 1997. -24с.
34. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. К.: видавничий дім Ін Юре”, 2002. -668с.
35. Власов В. А., Студеникин С. С. Советское административное право. М.: Государственное издательство юридической литературы, 1959. - 536с.
36. Волощук А. М. Зміни характеру державного управління в контексті сучасних процесів політико-правової модернізації // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2002. Вип.5. С.144-155.
37. Волощук А. М. Концептуальні підходи до визначення змісту поняття державного управління // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. Вип.17. С.185-193
38. Волощук А. М. Поняття державного управління і сучасна наука адміністративного права // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2004. Вип.2-3. С.98-107.
39. Волощук О. Т. Конституційні проблеми взаємовідносин президента та виконавчої влади // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. Вип.26. С.184-190.
40. Галкин А. А., Красин Ю. А. Россия на перепутье. Авторитаризм или демократия: варианты развития. М.: ИСПРАН, Изд-во «Весь мир», 1998. -164с.
41. Ганьба Б. П. Конституційна реформа: проблеми і перспективи // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. Вип.20. С.139-147.
42. Глущенко Е. В., Захарова Е. В., Тихонравов Ю. В. Теория управления. М.: Изд-во «Вестник», 1997. -336с.
43. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. К.: МАУП, 2000. -216с.
44. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус, функції // Право України. 2004. №3. С.14-18.
45. Голосніченко І., Стахурський М. Адміністративна реформа у контексті передбачуваного внесення змін до Конституції України // Право України. 2004. №11. С.7-10.
46. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Адміністративна реформа: нездійснені мрії та втрачені можливості. Як здійснити конструктивний шлях для реалізації основних компонентів адміністративної реформи? К.: Міленіум, 2002. -136с.
47. Горбатенко В. П. Конституційні засади проведення адміністративної реформи в Україні та вдосконалення системи органів виконавчої влади // Матеріали наукової конференції Конституція України основа модернізації держави і суспільства”. 21-22 червня 2001 р. / Упорядники Ю. М. Грошевий, М. І. Панов. Харків: Право”, 2001. С.54-59.
48. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. К.: Видавничий центр Академія”, 1999. -240с.
49. Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація. К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре””, 2004. -388с.
50. Гумплович Л. Общее учение о государстве. СПб.: Изд-во Н.К.Мартынова, 1910. -516с.
51. Даль Р. А. О демократии. М.: Аспект Пресс, 2000. -208с.
52. Данільян О. Г. Особливості і загальні риси трансформаційних процесів у посттоталітарних країнах // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. Харків: Право”, 2001. Вип.1. С.45-57.
53. Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (конституційний аспект) // Право України. 2002. №12. С.23-27.
54. Демократичні механізми формування відповідальної виконавчої влади в Україні. К.: УНЦПД, 2003. -40с.
55. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування / За ред. Н. Р. Нижник. К.: Видавництво УАДУ, 2000. Ч.1. -224с.
56. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні / За заг. ред. В. Б. Авер’янова, І. Б. Коліушка. К.: Видавництво УАДУ, 1999. -51с.
57. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. К.: Юрінком Інтер, 1998. -432с.
58. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю. С. Шемшученка. К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. -656с.
59. Добродумов П. Про реформу політичної системи України // Право України. 2003. №5. С.19-23.
60. Долежан В., Василюк С. Реформа державної влади: шляхи і варіанти реалізації // Право України. 2002. №12. С.33-37.
61. Долежан В. В. Дія системи стримувань і противаг у відносинах між законодавчою і президентською владами в Україні // Парламентаризм в Україні: теорія і практика. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. С.169-174.
62. Драбчук Т. І., Щербак О. Г., Юрко Г. І. Проблеми влади: суперечності законодавства // Збірник наукових праць УАДУ при Президентові України. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. Г. І. Мостового. Харків: УАДУ ХФ, 2001. Вип.2. С.58-59.
63. Єрмолін В. П. Конституційні засади виконавчої влади в Україні (проблеми теорії і практики): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. К., 2003. 17с.
64. Єрмолін В. П. До питання про співвіднесеність понять виконавчої влади і державного управління // Право України. 2002. №9. С.29-32.
65. Жук Н. Система стримувань і противаг у державному апараті: витоки та основний зміст // Вісник Академії правових наук України. 2003. №4(35). С.52-62.
66. Журавльова Г. Поділ влади в сучасній Україні (проблеми теорії та практики) // Право України. 1998. №11. С.24-26.
67. Журавський В. С. Український парламентаризм на сучасному етапі: теоретико-правовий аспект. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. -248с.
68. Заєць А. П. Здійснення принципів правової держави як засіб вдосконалення виконавчої влади // Вісник Академії правових наук України. 1999. №2(17). С.12-26.
69. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. К.: Парламентське видавництво, 1999. -248с.
70. Заєць А. П. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-правовій практиці // Вісник Академії правових наук України. 1998. №2 (13). С.40-50.
71. Закон України Про внесення змін до Конституції України” від 8.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2005. №2. Ст.44.
72. Закон України Про державну службу” від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. №52. Ст.490.
73. Закон України Про державну таємницю” від 21.01.1994 р. // Відомості Верховної Ради. 1994. №16. Ст.93.
74. Закон України Про звернення громадян” від 2.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. №47. Ст.256.
75.