КРАВЦОВА МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА Кіберзлочинність кримінологічна характеристика та запобігання органами внутрішніх справ

Краткое описание

Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

КРАВЦОВА МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 343.85

КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ:
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Литвинов Олексій Миколайович
доктор юридичних наук, професор

Харків 2016
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.. 3
ВСТУП.. 4

РОЗДІЛ1 КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КІБЕРЗЛОЧИН-НОСТІ 14
1.1Поняття кіберзлочинності та класифікація кіберзлочинів. 14
1.2Сучасний стан кіберзлочинності в Україні 31
Висновки до розділу 1. 62

РОЗДІЛ2 ОСОБИСТІСТЬ КІБЕРЗЛОЧИНЦЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ 65
2.1Особистість кіберзлочинця. 65
2.2Особливості детермінації кіберзлочинності 96
Висновки до розділу 2. 123

РОЗДІЛ3 ЗАПОБІГАННЯ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА НАЦІОНАЛЬНОЮ ПОЛІЦІЄЮ... 128
3.1Правове регулювання запобігання кіберзлочинності органами внутрішніх справ та Національною поліцією.. 128
3.2Система заходів запобігання кіберзлочинності органами внутрішніх справ та Національною поліцією.. 147
3.3Взаємодія органів внутрішніх справ та Національної поліції з іншими суб’єктами запобігання кіберзлочинності 164
Висновки до розділу 3. 174

ВИСНОВКИ.. 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 181
ДОДАТКИ.. 205

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АС автоматизована система.
ЕОМ електронно-обчислювальна машина.
ІКТ інформаційно-комунікативні технології.
КІ комп’ютерна інформація.
КК Кримінальний кодекс.
КМ комп’ютерна мережа.
КПК Кримінальний процесуальний кодекс.
КС комп’ютерна система.
КТТ комп’ютерна техніка та технології.
МВС Міністерство внутрішніх справ .
МЕ мережа електрозв’язку.
ОВС органи внутрішніх справ.
ПК персональний комп’ютер.
СБУ Служба безпеки України.

ВСТУП

Актуальність теми. Органи внутрішніх справ (далі ОВС) України традиційно розглядалися в числі ключових спеціалізованих суб’єктів протидії злочинності. Втім, логіка історичного процесу на початку ХХІ ст. змусила переглянути базові підходи до стратегії державного будівництва і загальносоціального розвитку в цілому Це не могло не позначитись на системі кримінальної превенції, в структурі якої згідно Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015року сформовано новий орган Національну поліцію. Маючи в основі своєї діяльності сервісну, людиноцентристську концепцію, поліція концентровано увібрала в себе основне функціональне навантаження ОВС, в тому числі й у напрямі протидії злочинності. Однак, вести мову про цілковитий перехід превентивної функції від ОВС до поліції не доводиться: вказаний Закон визначив координуючу, інформаційно-аналітичну роль МВС по відношенню до діяльності Національної поліції, що обґрунтовує доцільність дослідження синтетичних форм їх кримінологічної практики. Чимале значення в належній організації цього напряму роботи ОВС та поліції має її наукове кримінологічне супроводження. Однак останнє виявляє недостатню адаптивність до новітніх соціальних викликів щодо запобігання окремим різновидам злочинності, зокрема й кіберзлочинності.
Комп’ютерні технології стали невід’ємною складовою розвитку виробничих відносин та особистісних комунікацій. Виникнення, розширення, ускладнення віртуальної реальності не могло залишитись осторонь загальних закономірностей соціодинаміки, іманентною складовою яких традиційно визнається злочинність. Системна цілісність та, водночас, багатогранність суспільного життя з об’єктивною необхідністю зумовила відтворення кримінальної активності й у тих сферах, які позначились найбільш інтенсивним використанням комп’ютерних технологій, можливостей електронних мереж. Наразі є достатні підстави вести мову про існування феномену кіберзлочинності (комп’ютерної злочинності).
Про небезпечність цього феномену свідчать положення Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 року, ст.7 якого визнає комп’ютерну злочинність та комп’ютерний тероризм загрозами національним інтересам і національній безпеці країни в інформаційній сфері. Згідно зі ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.04.2003 року технологічний тероризм, як злочин, що вчиняється з терористичною метою із застосуванням комп’ютерних систем і комунікаційних мереж, створює умови для аварій і катастроф техногенного характеру. Втім, у фокусі кібернетичних загроз перебувають не лише відносини у сфері національної безпеки, а й ті з них, на яких ґрунтується буденна життєдіяльність громадян: у сфері власності, громадського порядку й моральності, службової діяльності тощо.
Також слід зауважити, що масштаб позначеної проблеми не обмежується кордонами однієї держави, адже сучасні глобальні комп’ютерні мережі охоплюють переважну більшість країн світу, що додатково актуалізує цілий пласт науково-прикладних аспектів протидії транснаціональній злочинності. Різке підвищення кримінального комп’ютерного професіоналізму, висока мобільність злочинців, їх організованість здатні виступати чинниками дестабілізації криміногенної обстановки в державі, регіоні та світі. Це ставить на порядок денний питання про необхідність адекватної, системної, узгодженої, випереджаючої реакції правоохоронних органів на швидкозмінні високотехнологічні кримінально-кібернетичні загрози. Основними суб’єктами розгортання та нарощування такої реакції є ОВС та Національна поліція.
Дослідженню феномену, проявів, детермінант, питанням запобігання кіберзлочинності присвячено чимало наукових праць вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі кримінального права, кримінології, криміналістики, психології, а також дослідників із суміжних сфер: кібернетики, інформатики тощо. Зокрема, цій проблематиці присвячені роботи Д.С.Азарова, О.А.Баранова, Ю.М.Батуріна, П.Д.Біленчука, В.В.Василевича, А.А.Васильєва, В.Д.Гавловського, В.О.Глушкова, В.О.Голубєва, Н.О.Гуторової, Р.А.Калюжного, М.В.Карчевського, М.М.Коваленка, М.Й.Коржанського, В.В.Крилова, Ю.І.Ляпунова, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, А.А.Музики, В.О.Навроцького, П.І.Орлова, С.О.Орлова, М.І.Панова, Д.В.Пашнєва, А.О.Пінаєва, Н.А.Розенфельд, В.В.Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, В.П.Тихого, В.М.Трубникова, М.І.Хавронюка, В.Б.Харченка, В.С.Цимбалюка, Н.М.Ярмиш та інших. Однак, не дивлячись на наявність значного масиву напрацювань з означеного напряму наукового пошуку, слід зауважити, що монографічного дослідження, присвяченого розробці науково обґрунтованої системи заходів запобігання кіберзлочинності на основі її сучасної кримінологічної характеристики й досі не здійснено.
Викладені обставини у своїй сукупності обґрунтовують актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає п. 5.16 додатку 5 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 20152019 років (затвердженого Наказом МВС України від 16.03.2015року №275), п. 5.2 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 20162019 років, а також комплексній темі наукових досліджень кафедри кримінального права та кримінології факультету № 1 Харківського національного університету внутрішніх справ на 20142018 роки «Протидія злочинності кримінально-правовими та кримінологічними засобами» (номер державної реєстрації 0113U008195).
Тему дисертації затверджено Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 23.02.2012року (протокол№2).
Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є формування комплексної кримінологічної характеристики кіберзлочинності та вироблення на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо запобігання цим злочинам ОВС та Національною поліцією.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
- визначити поняття кіберзлочинності, з’ясувати її феномен та прояви;
- здійснити кримінологічну класифікацію кіберзлочинів;
- охарактеризувати сучасний стан кіберзлочинності в Україні через опис і пояснення її кількісних та якісних кримінологічних показників;
- надати характеристику особистості кіберзлочинця, визначити її специфічні риси;
- дослідити особливості детермінації кіберзлочинності;
- охарактеризувати правові засади запобігання кіберзлочинності ОВС і Національною поліцією;
- визначити та описати систему заходів запобігання кіберзлочинності ОВС і Національною поліцією, виробити пропозиції щодо її удосконалення;
- дослідити наукові засади та прикладні аспекти взаємодії ОВС і Національної поліції з іншими суб’єктами запобігання кіберзлочинності та запропонувати, на цій підставі, шляхи її оптимізації.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення кібернетичної складової кримінологічної безпеки України.
Предметом дослідження є кіберзлочинність: кримінологічна характеристика та запобігання органами внутрішніх справ.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження на філософському рівні пізнання склали основні принципи та категорії діалектичного детер

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження містить теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у здійсненні комплексної кримінологічної характеристики кіберзлочинності та формуванні науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності запобігання її відтворенню ОВС та Національною поліцією. Основні висновки полягають у такому:
1.Під кіберзлочинністю запропоновано розуміти соціально-правовий феномен, що проявляється в забороненій законом про кримінальну відповідальність предметній діяльності (кримінальній активності) частини населення з використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), телекомунікаційних систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку. Доводиться, що прояви кіберзлочинності мають кримінально-правові межі, що визначаються переліком злочинів, ознаки яких закріплені у ст.ст. 361, 361-1, 361-2, 362, 363, 363-1 КК України.
2.Здійснено комплексну класифікацію кіберзлочинів фасетним способом, в результаті чого виділено 61 різновид цих злочинів на підставі 8 критеріїв: особистісних рис злочинця, мотивів злочину, особливостей механізму злочинної, віктимної поведінки, організованості, епізодичності злочинної діяльності, а також залежно від наявності чи відсутності рецидиву злочинів і їх технологічної складової.
3.Охарактеризовано сучасний стан кіберзлочинності в Україні через опис і пояснення її кількісних та якісних показників. Встановлено, що рівень кіберзлочинності у 2015 році склав 556 злочинів і має тенденцію зростання, а саме: середньорічний темп приросту протягом 20022015 рр. складає 107,5%; середньорічний темп зростання за цей же період 2,075. Показники динаміки кіберзлочинності в цілому є протилежними відповідним показникам загальної злочинності в країні в цілому. Встановлено, що рівень латентності кіберзлочинів складає близько 95 %, що дозволяє їх віднести до категорії високолатентних.
Характерними ознаками показників кіберзлочинності є стабільне зростання частки тяжких злочинів, груповий характер їх вчинення, а також рецидив злочинів, залежність географії поширення від фактору урбанізації. Найвища кіберкримінальна активність фіксується за ранжиром в Дніпропетровській області, м. Києві, а також Харківській, Запорізькій та Черкаській областях. Найнижча в Чернівецькій, Херсонській, Сумській, Кіровоградській.
4.Надано характеристику особистості кіберзлочинця, визначено її специфічні риси. В більшості своїй це працездатні, але не працюючі (43,7%), неодружені (58%), а також одружені, але такі, що з родиною не живуть (16 %), чоловіки (90,8%), віком 3050 років (43,1 %), громадяни України (95,5 %), які мають вищу освіту (48,1%) і в структурі морально-психологічних якостей яких превалюють корисливість, правовий нігілізм, авантюризм, поєднані з детермінованим специфікою кіберпростору комплексом сваволі та ілюзій. Мотиви кіберзлочинів є стандартними і принципово не відрізняються від інших видів злочинів: користь, ігрові, політичні, хуліганські мотиви, помста.
5.Досліджено особливості детермінації кіберзлочинності та встановлено, що вони обумовлені роллю кіберпростору як середовища формування особистості злочинця, а також як сукупності обставин, що існують незалежно від особи, яка вчинила злочин (середовища вчинення злочину, яке визначає обстановку його вчинення) та його взаємозв’язком з відповідними факторами реального простору (соціального середовища). Сукупність усіх взаємопов’язаних та взаємодіючих факторів детермінації кіберзлочинності за їх приналежністю до тієї чи іншої групи умовно диференційовано на політико-правові, соціально-економічні, організаційно-управлінські та культурно-психологічні.
6.Охарактеризовано правові засади запобігання кіберзлочинності ОВС і Національною поліцією. Визначено низку міжнародних нормативно-правових актів, а також актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих нормативно-правових актів, які складають основу протидії кіберзлочинності в Україні.
Встановлено, що прийняття Закону України «Про національну поліцію» та поява відповідного центрального органу виконавчої влади не потягнуло за собою цілковиту елімінацію кримінально-превентивної функції ОВС, в тому числі й в частині запобігання кіберзлочинності. Відстоюється думка про те, що успішне виконання превентивних задач поліцією можливе за умови належного правового регулювання координуючої та інформаційно-аналітичної діяльності МВС, у зв’язку з чим існує необхідність у прийнятті Закону України «Про органи внутрішніх справ».
7.Визначено та описано систему заходів запобігання кіберзлочинності ОВС і Національною поліцією, вироблено пропозиції щодо її удосконалення. Пріоритетними запобіжними заходами визначено: 1)удосконалення системи оперативного супроводження підприємств, установ та організацій, основна діяльність яких пов’язана з використанням комп’ютерних технологій або наданням інформаційних послуг та забезпечення заходів безпеки на об’єктах, що призначені для передачі інформації; 2)запровадження та ведення спеціалізованих профілактичних обліків; 3)розроблення, затвердження та реалізація МВС Стратегії протидії кіберзлочинності; 4)формування сучасних комплексних механізмів захисту від кібератак мережевих ресурсів органів державної влади та інше.
8.Досліджено наукові засади та прикладні аспекти взаємодії органів внутрішніх справ і Національної поліції з іншими суб’єктами запобігання кіберзлочинності та запропоновано на цій підставі шляхи її оптимізації, а саме: удосконалення взаємодії підрозділів Національної поліції з СБУ, Міністерством освіти і науки України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України; підтримання та розвиток співробітництва з науковими установами; підтримання та розвиток взаємодії із провайдерами Інтернет-послуг; удосконалення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов’язана з розробкою комп’ютерної техніки та програмного забезпечення; розроблення національних організаційно-правових, технічних і технологічних механізмів приєднання до мережі щоденного цілодобового доступу «24/7 Network» з метою активізації співпраці та надання допомоги при розкритті й розслідуванні кіберзлочинів тощо.