КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСОБИ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ПРИ ВИКОНАННІ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЧИ РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ АБО ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Краткое описание

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ВИКОНАННЯ ОСОБОЮ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЧИ РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ АБО ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
1.1. Соціальна зумовленість ст. 43 КК
1.2. Виконання особою спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації як підстава виключення кримінальної відповідальності
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСОБИ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ
2.1. Поняття підстави кримінальної відповідальності особи у випадках, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.1.1. Вступні положення
2.1.2. Особливості підстави кримінальної відповідальності осіб за ч. 2 ст. 43 КК
2.2. Структура підстави кримінальної відповідальності осіб за злочини, передбачені ч. 2 ст. 43 КК
2.2.1. Попередні зауваження
2.2.2. Суб’єкти злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.2.1. Загальні ознаки суб’єктів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.2.2. Обмежувальні ознаки суб’єктів, які підлягають кримінальній відповідальності згідно з ч. 3 ст. 43 КК
2.2.3. Об’єктивна сторона злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.3.1. Ознаки об’єктивної сторони особливо тяжких злочинів, поєднаних з насильством над потерпілим
2.2.3.2. Ознаки об’єктивної сторони тяжких злочинів, пов’язаних із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків
2.2.3.3. Обмежувальні ознаки об’єктивної сторони злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.4. Суб’єктивна сторона злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.4.1. Загальні ознаки суб’єктивної сторони злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.4.2. Обмежувальні ознаки суб’єктивної сторони злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.5. Об’єкти злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.5.1. Загальні ознаки об’єктів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.2.5.2. Обмежувальні ознаки об’єктів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
2.3. Коло злочинів, що утворюють підставу кримінальної відповідальності особи за ч. 2 ст. 43 КК
2.4. Проблеми удосконалення правової підстави кримінальної відповідальності осіб за злочини, вчинені при виконанні спеціального завдання
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ Ч. 2 СТ. 43 КК
3.1. Вступні положення
3.2. Особливості кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
3.3. Кваліфікація злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК, вчинених працівниками правоохоронних органів
3.4. Відмежування злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК, від злочинів, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також при виконанні законного наказу чи розпорядження
Висновки до розділу 3
РОЗДІЛ 4. МЕЖІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСОБИ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ Ч. 2 СТ. 43 КК
4.1. Загальна характеристика санкцій злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
4.2. Особливості кримінальної відповідальності осіб за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК
Висновки до розділу 4
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Однією із законодавчих новел КК України 2001 року (далі КК), є стаття 43 КК, частина перша якої передбачає, що «не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності». Частина 2 ст. 43 КК встановлює, що «особа, яка зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків». Нарешті, частина 3 ст. 43 закріплює межі кримінальної відповідальності таких осіб, а саме: «особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин».
Оцінка юридичної природи заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання, а також передбачених законом ознак підстави кримінальної відповідальності особи за таке заподіяння в кримінально-правовій науці є дискусійною. Розробці цієї теми в тій чи іншій частині присвятили свої дослідження Ю.В.Александров, П.П.Андрушко, Л.В.Багрій-Шахматов, М.І.Бажанов, Є.В.Благов, Ю.В.Баулін, Т.А.Лєснієвски-Костарєва, С.Г.Келіна, М.Й.Коржанський, Ю.В.Мантуляк, П.С.Матишевський, В.О.Навроцький, А.В.Наумов, В.І.Осадчий, М.І.Панов, А.О.Пінаєв, В.В.Полтавець, О.М.Плешаков, А.М.Ришелюк, А.А.Піонтковський, В.Г.Смирнов, О.В.Федоров, П.Л.Фріс, О.В.Шахматов, Г.С.Шкабін та інші вчені.
Незважаючи на це, детальної розробки проблем кримінальної відповідальності особи за вчинення злочину при виконанні нею спеціального завдання в науковій літературі не проводилося, внаслідок чого цілий ряд актуальних питань цієї теми залишаються невирішеними. Це, по-перше: визначення правової природи вимушеного вчинення злочинів під час виконання спеціального завдання; підстави кримінальної відповідальності за їх вчинення, а саме визначення конкретного кола злочинів, передбачених КК, а також їх кваліфікація. По-друге, це питання меж кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, що включає в себе не тільки дослідження виду і розміру покарання чи правил його призначення, а й проблеми удосконалення кримінальної відповідальності за вчинення таких діянь. По-третє, це наявність певних протиріч у окремих дослідженнях ч. 2 ст. 43 КК, зокрема, у науково-практичних коментарях КК та у підручниках з кримінального права, що свідчить, як уявляється, про необхідність подальшого вивчення зазначеної проблеми. Нарешті, не дозволяють дійти до єдиного рішення з цих питань і певні проблеми в правозастосуванні, адже судова практика та судова статистика останнього часу не містять даних про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання.
Викладене свідчить про те, що дослідження проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочину під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації є актуальним як для науки кримінального права, так і для подальшого вдосконалення положень кримінального закону, а також практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, та передбачене планом наукових досліджень кафедри. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 6 від 17 січня 2003 р.)
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо правової природи вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під час виконання особою спеціального завдання, визначення підстав кримінальної відповідальності такої особи за вчинення нею злочинів, обґрунтування рекомендацій щодо кваліфікації таких злочинів та встановлення меж кримінальної відповідальності за їх вчинення. Для досягнення визначеної мети були поставлені такі завдання:
1. Визначити правову природу вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під час виконання особою спеціального завдання
2. Встановити підставу кримінальної відповідальності особи за вчинення нею злочину під час виконання спеціального завдання шляхом окреслення конкретного кола злочинів, які вимушено вчиняє особа при виконанні такого завдання.
3. Проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів, згаданих у ч. 2 ст. 43 КК, за вчинення яких під час виконання спеціального завдання особа підлягає кримінальній відповідальності, а також сформулювати рекомендації щодо їх кваліфікації.
4.Визначити та описати правила призначення покарання за вчинення таких злочинів.
5. Сформулювати на підставі здійсненого дослідження відповідні рекомендації щодо удосконалення КК та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди при обставинах, що виключають злочинність діяння. Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за вчинення при виконанні спеціального завдання злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК.
Нормативну базу дослідження склали положення чинного законодавства України, а також законодавства окремих зарубіжних країн щодо кримінальної відповідальності за вчинення особою злочину під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Теоретичну базу дослідження склали роботи в галузі кримінального права, а також з філософії, логіки, теорії права, психології, галузевих юридичних наук.
Методи дослідження. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалася юридична природа заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання тощо. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема – правових) явищ, було розглянуто коло злочинів, які є підставою кримінальної відповідальності за вчинення особою злочинів під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Застосування системно-структурного методу дозволило виділити та дослідити види таких злочинів; догматичного – проаналізувати зміст законодавчих положень про підставу та межі кримінальної відповідальності за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання; порівняльно-правового – порівняти ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного – дослідити та порівняти окремі чинні положення про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з положеннями попереднього, вже нечинного законодавства України. Застосування методу соціологічного опитування (було опитано 244 особи, які мають досвід роботи у правоохоронних органах не менше трьох років, з них переважна більшість – співробітники СБУ України) допомогло з’ясувати позицію практичних працівників відносно юридичної природи виконання спеціального завдання, кола злочинів, за вчинення яких особа повинна підлягати кримінальній відповідальності та меж призначення покарання такій особі.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих нею результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Наведено додаткові аргументи щодо визнання виконання спеціального завдання самостійною обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам; звідси, злочини, передбачені ч.2 ст.43 КК, за правовою природою пропонується визнавати перевищенням меж правомірного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання.
2. Вперше піддані детальному аналізу підстави кримінальної відповідальності особи за вчинення нею злочину при виконанні спеціального завдання, якими є коло злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК.
3. На відміну від висловлених у літературі позицій відзначено, що у ст. 43 КК йде мова про суб’єктів, які підлягають привілейованій кримінальній відповідальності. Такими суб’єктами можуть бути дві групи осіб: 1) працівники правоохоронного органу та 2) особи, які співробітничають з правоохоронним органом. При цьому останні також поділяються на дві групи: а) особи, які вже перебували в складі організованої групи чи злочинної організації та б) особи, які надали згоду увійти до такої організації для виконання спеціального завдання.
4. По-новому здійснено підхід до дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, передбачених в ч. 2 ст. 43 КК, а саме: виділяються загальні та обмежувальні ознаки таких складів злочинів, а їх структура розглядається в такому порядку: суб’єкти, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, об’єкти злочинів.
5. Розвинуто положення про необхідність звуження кола злочинів, за вимушене вчинення яких при виконанні спеціального завдання особа повинна підлягати кримінальній відповідальності. Так, вперше сформульовано висновок, що під тяжкими та особливо тяжкими наслідками у ч. 2 ст. 43 КК слід розуміти лише шкоду, умисно заподіяну життю або здоров’ю потерпілого. Крім того, сформульовано висновок, що злочини зі складною формою вини, які визнаються в цілому необережними, не належать до підстави кримінальної відповідальності осіб за заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання.
6. Вперше наведено конкретний перелік складів злочинів, які згідно чинної ч. 2 ст. 43 КК складають підставу кримінальної відповідальності за вимушене вчинення особою злочину при виконанні спеціального завдання. При цьому відзначено, що деякі склади злочинів, що передбачені Особливою частиною КК, обов’язково відносяться до підстави кримінальної відповідальності такої особи, а деякі - лише за певних умов. З урахуванням цього запропоновано поділ таких злочинів на ті, що є підставою кримінальної відповідальності обов’язково та ті, що є підставою кримінальної відповідальності такої особи факультативно.
7. У розвиток ідей про вдосконалення закону щодо підстави кримінальної відповідальності осіб за вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання та на підставі сформульованих висновків щодо обмеження кола таких злочинів, вперше запропоновано до підстави кримінальної відповідальності осіб, які виконують спеціальне завдання, відносити лише умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, а також їх спеціальні види, загалом 15 складів злочинів, що передбачені: ст.ст. 112, 113, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 345, ч. 3 ст. 346, 348, ч. 3 ст. 350; ч. 3 ст. 377, 379, ч. 3 ст. 398, 400; 443 КК.
8. На відміну від висловлених у літературі позицій обґрунтовано необхідність визнання у якості підстави кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини при виконанні спеціального завдання, лише складів закінчених злочинів, що передбачені відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.
9. Вперше сформульовано правило щодо необхідності кваліфікації злочинів, за які особа при виконанні спеціального завдання підлягає кримінальній відповідальності, без урахування ознаки вчинення їх у співучасті.
10. Вперше досліджено кваліфікацію злочинів, що вимушено вчинюються штатними співробітниками правоохоронних органів при виконанні спеціального завдання, та обґрунтовано висновок щодо відсутності у їх діях перевищення влади чи службових повноважень.
11. По-новому визначається правова природа положень, передбачених у ч. 3 ст. 43 КК, як однієї із спеціальних засад призначення покарання особам за злочини, вимушено вчинені ними при виконанні спеціального завдання. Наведено додаткові аргументи щодо доцільності обов’язкового зниження покарання таким особам.
12. Вперше проаналізовані санкції злочинів, які входять до кола злочинів, окреслених у ч. 2 ст. 43 КК. Встановлено, що при призначенні покарання в більшості з цих випадків суди, застосовуючи ч. 3 ст. 43 КК, будуть змушені застосовувати і положення ст. 69 КК як підставу для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкціями відповідних статей Особливої частини, відшукуючи у діянні таких осіб декілька обставин, що пом’якшують покарання. У зв’язку з цим запропоновані доповнення до ст. 65 КК, які усувають зазначене протиріччя.
13. На підставі зроблених висновків обґрунтовуються та сформульовані пропозиції щодо удосконалення КК.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження, на думку дисертанта, має теоретичне і прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає, як уявляється, в тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки могли б бути використані як інформаційний матеріал або як відправна позиція для подальших досліджень обставин, що виключають злочинність діяння, як самим дисертантом, так і іншими вченими. Прикладне ж значення можуть мати ті положення роботи, які стосуються:
1. Обґрунтування удосконалення законодавчого регулювання кримінальної відповідальності особи за вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
2. Формулювання правил кваліфікації таких злочинів та призначення покарання за їх вчинення.
Крім того, окремі положення роботи могли б бути введені і до курсу як Загальної частини, так і Особливої частини кримінального права України, які викладаються студентам вищих юридичних навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться у цій дисертації, викладені для ознайомлення наукової громадськості у дев’яти наукових публікаціях дисертанта. Вони також доповідалися і обговорювалися на чотирьох наукових конференціях. Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2007 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень використовуються автором при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» (2003-2007 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в дев’яти опублікованих дисертантом наукових роботах, загальним обсягом 5,5 авторських аркушів, в тому числі в шістьох наукових статтях (з них чотири опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук) та тезах трьох наукових доповідей.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які разом містять дванадцять підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи – 210 сторінок, з них основного тексту – 191 сторінка; кількість використаних джерел- 212.
Література та законодавство використані станом на 1 грудня 2006.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Протягом усього дослідження були обґрунтовані рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення положень КК про кримінальну відповідальність осіб, які вчинюють злочини при виконанні спеціального завдання. Причому зазначені пропозиції стосуються двох рівнів аналізу. Так, на першому, більш загальному рівні, досліджуються проблеми визначення правової природи всього інституту виконання особою спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. При цьому надаються додаткові аргументи вважати виконання особою спеціального завдання видом виключення кримінальної відповідальності особи.
Разом із тим на іншому, більш практичному рівні розглядаються окремі питання застосування чинної редакції ст. 43 КК. При цьому формулюються пропозиції щодо вдосконалення ст. 43 КК. Отже, de lege ferenda автор вбачає формулювання ст. 43 КК таким способом:
Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
«1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, якщо при цьому не було допущено перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні такого завдання.
2. Перевищенням меж заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання є вимушене вчинення особою, зазначеною в частині першій цієї статті, у складі організованої групи або злочинної організації умисного вбивства або умисного тяжкого тілесного ушкодження.
3. Злочин, вчинений особою, зазначеною у частині другій цієї статті, підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу без врахування такої ознаки складу злочину, як вчинення його у співучасті.
4. При призначенні покарання особі, яка вимушено вчинила умисне вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації, суд не має права призначити такій особі довічне позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин».
Крім того, особливості призначення покарання за злочини, зазначені у ч.2 ст.43 КК як за чинним КК, так і у випадку врахування запропонованих змін, змушуватимуть суд в певних ситуаціях застосовувати призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Враховуючи, що випадки, коли суд може призначити більш м’яке покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, окреслені у ч. 3 ст. 65 КК і обмежуються посиланням до ст. 69 КК, то обґрунтовано необхідність внесення змін у ч. 3 ст. 65 КК, наприклад, у такий спосіб: «Підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються відповідними статтями (частинами статті ) Загальної частини цього Кодексу».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абакумова Ю.В. Правова природа виконання особою спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованих груп або злочинних організацій // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 2. – С. 3-6.
2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 416 с.
3. Антипов В.В., Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання. – К.: Атіка, 2004. – 208с.
4. Антонов В.Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве. – М.: Юнити-Дана, 2005. – 112с.
5. Арутюнов А.А. Организованная группа: понятие, проблемы квалификации и ответственности // Право и политика. – 8. – 2001. – С.77.
6. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вышейшая школа, 1976. – С. 83-112.
7. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
8. Балобанова Д.О. Щодо характеристики підстав криміналізації/ Актуальні проблеми держави і права . Збірник наукових праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип.18. – С.790-793.
9. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
10. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – Х.: Вища школа, 1986. – 160 с.
11. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
12. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права: Общая и Особенная части. – Киев-Харьков: Южно-рус. книгоизд-во Ф.А. Иогансона, 1903. – 618 с.
13. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л., 1963. – С. 40-64.
14. Благов Е.В. Применение специальных начал назначения уголовного наказания. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2007. – 288с.
15. Благов Е.В. Квалификация преступлений. Теория и практика. – Ярославль, 2003. – С. 153-154.
16. Благов Е.В. Назначение наказания (теория и практика). – Ярославль: Яросл. гос. университет, 2002. – 176 с.
17. Брайнин Я.М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве // Юридический сборник Киевского гос. ун-та. – 1960. – № 4. – С. 58-59.
18. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Вища школа, 1986. – 208 с.
19. Вагин О.А. О характере правоотношений конфиденциального содействия граждан органам, осуществляющим ОРД // Законность, оперативно-розыскная деятельность и уголовный процесс: Материалы международной научно-практической конференции. – СПб., 1998. – С. 396-400.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Під ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
21. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступления // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4-15.
22. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юридическая литература, 1983. – 206 с.
23. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. – М.: Юридическая литература, 1969. – 120 с.
24. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: Юридическая литература, 1974. – 167 с.
25. Гаухман Л.Д. Проблемы уголовно-правовой борьбы с насильственными преступлениями в СССР. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981. – 158 с.
26. Гегель. Философия права.- М.: Мысль , 1990. – С.189. – 528с.
27. Гилязев Ф.Г. Проблемы субъективной стороны преступления. – Уфа: Изд. Башк. ун-та, 1986. – 84 с.
28. Горяинов К.К., Кваша Ю.Ф., Сурков К.В. Комментарий к Федеральному закону “Об оперативно-розыскной деятельности”: Комментарий. – М., 1997. – С. 161.
29. Гошовська Т.В. Проблеми застосування Кримінального кодексу України в протидії організованій злочинності (на матеріалах узагальнення практики діяльності судів м. Києва по кваліфікації злочинів, вчинених організованими групами) // Адвокат. – 2004. – № 2. – С. 14-17.
30. Гуторова Н.А. Соучастине в преступлении по уголовному праву Украины: Учебное пособие. – Харьков: ООО “Рубикон П”, 1997. – 102 с.
31. Гуторова Н.О. Вчинення злочину організованою групою осіб (кримінально-правовий аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., – 23 с.
32. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронеж.ун-та, 1974. – 243с.
33. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: Русский язык, 1989. – Т. 1. – 704 с.
34. Демидова Л.М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – 256 с.
35. Демин А. Контракты в сфере оперативно-розыскной деятельности // Российская юстиция. – 1997. – № 6. – С. 11.
36. Див.: Готін О. Підстави криміналізації діянь //Право України, 2005. – №2. – С.95-98.
37. Дрьомов С. Проблеми використання інституту співучасті в оперативно розшуковій діяльності // Підприємництво, господарство і право, 2007. - №1 (113). – 98-102 с.
38. Елинский В.И. Основы методологии теории оперативно-розыскной деятельности. – М.: Издатель Шумилова И.И., 2001. – 228 с.
39. Ефимов М.А. Лишение свободы и его сущность // Правоведение. – 1967. – № 3. – С. 109.
40. Жордания И.Ш. Cтруктура и правовое значение способа совершения преступления. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. – 232 с.
41. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. – С. 58.
42. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юридическая литература, 1972. – 264 с.
43. Золотухин С.Н. Уличная насильственная преступность и ее предупреждение (по материалам Уральского региона): Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Челябинск, 2000. – С. 14-15.
44. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: НОРМА, 2002. – 304 с.
45. Иванова В.В. Преступное насилие: Учебное пособие для вузов. – М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. – 83 с.
46. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учебное пособие. – М.: Инфра-М, 2002. – 169 с.
47. Кальман А.Г., Христич И.А. Понятийный аппарат современной криминологии: Терминологический словарь. – Х.: Изд-во ТО “Гимназия”, 2005. – 272 с.
48. Каретников И.В. Криминологические проблемы исполнения и отбывания уголовного наказания в виде лишения свободы // Сов. государство и право. – 1989. – № 10. – С. 66-72.
49. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М., 1973. – С. 263-285.
50. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник Общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства: Часть Общая.– К.: Изд. Ф.А. Иогансона, 1891.– 850 с.
51. Климчук В. Необхідне процесуальне оформлення результатів оперативно-розшукової діяльності // Право України. – 2000. – № 1. – С. 91-94.
52. Ковалев М.И. Советское уголовное право. – Свердловск, 1974. – – 80с.
53. Козаченко І.П. Охоронна і захисна функції оперативно-розшукової діяльності // Наук. вісн. Дніпроп. юрид. ін-ту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 87-100.
54. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001 – 362с.
55. Козлов А.П. Понятие преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 819 с.
56. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции (проблемы построения, классификации и измерения). – Красноярск, 1989. – 176с.
57. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 384 с.
58. Константинов Д.С. Поняття терміна «вимушене» в ч.1 ст.43 КК України // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 13-15 квітня 2007 р.: У 2 ч. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – Ч.1. – 312с.
59. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
60. Корж В. Законодательное определение организованных форм преступной деятельности и проблемы расследования (по уголовному законодательству России, Украины и Беларуси) // Уголовное право. – 2004. – № 3. – С. 125-127.
61. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Волгоградская правда, 1980. – 248 с.
62. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. – 267с.
63. Коробов П.В. Дифференциация уголовной ответственности и классификация уголовно наказуемых деяний. Автрореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1983. – С. 6.
64. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии (Психологический механизм криминального поведения). – К.: Наукова думка, 1986. – 126с.
65. Кригер Г.А. Общие начала назначения наказания // Советская юстиция. – 1980. – № 1. – С. 18.
66. Кригер Г.Л. Дифференциация оснований и пределов уголовной ответственности // Совершенствование мер борьбы с преступностью в условиях научно-технической революции. – М., 1980. – С. 114-125.
67. Кримінальне право України: Загальна частина / Під ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
68. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. проф. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480с.
69. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв; Наук. ред. В.А. Клименко та М.І. Мельник. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
70. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; За ред. М.І. Мельника та В.А. Клименко. – Вид. 3-тє, перероб. та доп. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
71. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
72. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Мельник М.І., Хавронюк М.І. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. – К.: А. С. К., 2001. – 304 с.
73. Кропачев Н.М. Общие вопросы применения мер ответственности за преступления // Уголовное право на современном этапе: Проблемы преступления и наказания. – СПб., 1992. – С. 373.
74. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве (Вопросы теории). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – С. 30.
75. Кругликов Л.Л. Уголовно-правовые средства обеспечения справедливости наказания: Учебное пособие. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1986. – 71 с.
76. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 1999. – 304 с.
77. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972. – С. 7-8.
78. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 243с.
79. Кузнецова Н.Ф., Злобин Г.А. Социальная обусловленность уголовного права и научное обеспечение нормотворчества // Сов.государство и право. – 1976. - №8. – С.76.
80. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 218 с.
81. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Моск. гос. ун-т, 1984. – 182 с.
82. Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
83. Курс советского уголовного права. Часть Общая: В 6 т. / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Наука, 1970. – Т. 3 – 350 с.
84. Курс советского уголовного права: В 5 т. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др.; Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – Т. 1. Часть общая. – 646 с.
85. Курс уголовного права: Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало-М, 2002.– Т. 1. Учение о преступлении. – 624 с.
86. Курс уголовного права: Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999.– Т. 1. Учение о преступлении. – 592 с.
87. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л., 1968. – 127с.
88. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998. – 296 с.
89. Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Объективная сторона преступления. – СПб.: Изд-во Юридического института, 2004. – 301 с.
90. Мальцев В.В. Проблема уголовно-правовой оценки общественно опасных последствий. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1989. – 192 с.
91. Мантуляк Ю.В. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2006. – 17 с.
92. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А. С. К., 2001. – 352 с.
93. Мельникова Ю., Плешаков А. Назначение более мягкого наказания, чем предусмотрено законом // Соц. законность. – 1976. – № 9. – С. 58.
94. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск, 1989. – С. 38.
95. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности легализации полученной информации в ходе предварительного следствия. – М., 1999. – 212с.
96. Михайлов А.Е. Роль личностных факторов в механизме насильственных преступлений: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 1989. – 16 с.
97. Михайлов В.И. Противодействие легализации доходов от преступной деятельности: Правовое регулирование, уголовная отвтетственность, оперативно-розыскные мероприятия и международное сотрудничество. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 427 с.
98. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: Юрид. литература, 1969. – 104 с.
99. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
100. Наден О.В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. – Х.: Право, 2003. – 224 с.
101. Наташев А.Е., Никифоров Б.С. Об эффективности уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. – М., 1968. – 124 с.
102. Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю. Завдання, дослідження, проблеми. Довідник 2004. – К.: НАВСУ, 2005. – С. 39.
103. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина. – К.: Форум, 2001 – 388 с.
104. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України: У 2 ч. / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – Ч. 1. – 393 с.
105. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 3-тє вид. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
106. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К: Каннон, 2001. – 1104 с.
107. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – М.: Узд-во БЕК, 1999. – 590 с.
108. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 230 с.
109. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Під ред. В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – Т. 2. – 912 с.
110. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України. – К.: Вища шк.., 2001. – 96с.
111. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления: Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 208 с.
112. Ной И.С. Теоретические вопросы лишения свободы. – Саратов, 1965. – 193 с.
113. Огаренко Ю.В. Забезпечення прав і свобод людини під час виконання спеціального завдання із запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації // Дні науки (28-29 жовтня 2004): Збірник тез доповідей. – Запоріжжя, 2004. – Т. 3. – С. 87-88.
114. Огаренко Ю.В. Оперативне впровадження як один з методів протистояння організованій злочинності // Держава та регіони. Серія: Право. – 2003. – № 1(7). – С. 99-101.
115. Огаренко Ю.В. Підготовка оперативних працівників до проникнення в організовану групу чи злочинну організацію: історико-правові витоки // Держава та регіони. Серія: Право. – 2003. – № 2. – С. 135-140.
116. Огаренко Ю.В. Підстави кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя і здоров’я особи при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. конф (Харків) 22-23 квітн. 2004 р. / Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред) та ін. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2004. – 260 с.
117. Огаренко Ю.В. Поняття спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставини, що виключає злочинність діяння // Право і безпека. – 2005. – С. 98-101.
118. Огаренко Ю.В. Стаття 43 КК України та її соціальна обумовленість // Право і безпека. – 2004. – № 3-4. – С. 86-89.
119. Огаренко Ю.В. Умисел як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК України // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених і здобувачів / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – 210 с.
120. Огаренко Ю.В.Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованих груп або злочинних організацій // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень. – 2004. – № 9. – С. 194-198.
121. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1984 – 816 с.
122. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
123. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата: “Наука” КазССР, 1977. – 155 с.
124. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. – К.: Атіка, 2004. – 336 с.
125. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (Аксиологические аспекты). – Л.: Изд-во Ленингр. университета, 1976. – 134 с.
126. Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник / Под ред. В.Б. Рушайло. – СПб., 2000. – С. 619-656.
127. Павлов В.Г. Преступления и уголовная ответственность. – СПб.: Изд-во «Лань», СПб университет МВД России, 2000. – 192с.
128. Павлов В.Г. Субъект преступления в уголовном праве. – СПб., 2001. – 216 с.
129. Панов Н.И. Квалификация насильственных преступлений: Учебное пособие. – Х.: Юрид. ин-т, 1986. – 54 с.
130. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Вища школа, 1982. – 161 с.
131. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: Учебное пособие. – Х.: ХЮИ, 1984. – 110 с.
132. Петин И.А. Механизм преступного насилия. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 343 с.
133. Пиджаренко А. История и тайны уголовного и политического сыска. – К.: Юринформ, 1994. – 400 с.
134. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. – Х.: Харьков юридический, 2002. – Кн. 2. О наказании. – 196 с.
135. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. – Харьков, Харьков юридический, 2001. – Кн. 1. О преступлении. – 289 с.
136. Пинаев А.А. Особенности составов преступлений с двойной и смешанной формой вины. – Х.: Юридический институт, 1984. – 52 с.
137. Пионтковский А.А. Советское уголовное право. Часть Общая. – М.-Л., 1928. – Т. 1. – С. 24.
138. Плешаков А.М., Шкабин Г.С. Институт крайней необходимости в российском уголовном праве. – М.: Юрлитинформ, 2006. – 240 с.
139. Погорецький М. Межі доручень слідчого органу дізнання про проведення оперативно-розшукових заходів // Право України. – 2000. – № 9. – С. 47-48.
140. Познышев С.В. Учебник уголовного права. Очерк основных начал Общей и Особенной части науки уголовного права. Общая часть. – М.: Юрид. изд-во наркомюста. – 280 с.
141. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – 240 с.
142. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26.06.1992 р. № 8 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 216-224.
143. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки” від 02.07.1976 р. № 4 (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 22.12.1978 р. № 9, від 06.07.1979 р. № 6, від 04.06.1993 р. № 3 та від 03.12.1997 р. № 12, від 03.03.2000 р. № 3)” // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 216-224.
144. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23.12.2005 р. № 13 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 216-224.
145. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26.04.2002 р. № 3 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 216-224.
146. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини” від 27.03.1992 р. № 4 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 216-224.
147. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26.12.2003 р. № 15 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 216-224.
148. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 07.02.2003 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 216-224.
149. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 336 с.
150. Рарог А., Акимова Е. Назначение наказания: Верховный Суд разрешил вопросы, накопившиеся после принятия УК РФ, но уже возникли новые // Российская юстиция. – 1999. – № 11. – С. 27.
151. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 304 с.
152. Савченко А.В., Матвійчик В.В., Никифорчук Д.Й., Співак В.М. Міжнародний досвід використання агентури правоохоронними органами держав Європи та США / За заг.ред. Я.Ю.Кондратьєва. – К.: КНТ, 2005. – 88с.
153. Сенякин И.Н. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2003. – 746 с.
154. Сервецький І.В. Науково-практичний коментар Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. – К., 2000. – 168с.
155. Сергеев В.В. Косвенный умысел при соучастии // Вестник МГУ. Сер. XII. Право. – М. – 1971. – № 1. – С. 62 – 68.
156. Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право: Пособие к лекциям. Часть общая. – Изд. 3-е. – СПб.: Гос. тип., 1896. – 378 с.
157. Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 384 с.
158. Сидоренко Э.Л. Отрицательное поведение потерпевшего и уголовный закон. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 310 с.
159. Ситковская О.Д. Психологический комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М., 1999. – 86 с.
160. Советское уголовное право. Общая часть / Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. – М., 1988. – С. 216.
161. Соломоненко И. Соучастие в исполнении незаконного приказа // Российская юстиція. – 2000. - №5. – С.40-41.
162. Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву: Часть Общая. – СПб.: Гос. тип., 1888. – Т. 1. – 1462 с.
163. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть Общая. – Т. 1. – СПб., 1902 (По изд. 1994). – С. 158.
164. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.
165. Таций В.Я. Вопросы применения ст. 43 УК РСФСР // Правоведение. – 1976. – № 6. – С. 107.
166. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 208 с.
167. Тер-Акопов А.А. Основания дифференциации ответственности за деяния, предусмотренные уголовным законом // Сов. государство и право. – 1991. – № 10. – С. 73.
168. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія. – Д.: Юрид. акад. МВС України Арт-Прес. – 432 с.
169. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1977. – 216 с.
170. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. – Свердловск: Средне-Урал. кн. изд-во, 1983. – 176с.
171. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1957. – 362 с.
172. Трубников В.Н. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – № 1.
173. Уголовное право России. Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ИКД Зерцало-М, 2004. – 752 с.
174. Уголовное право США: Сборник нормативных актов. – М.: Изд-во УДН, 1985. – 160 с.
175. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая / Под ред. А.Я. Светлова, М.И. Бажанова, В.В. Сташиса. – К.: Наукова думка, 1985. – 455 с.
176. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – 672 с.
177. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебное пособие / Под ред. Л.В. Багрий-Шахматова. – Одесса: ОНМУ, 2004. – 676 с.
178. Уголовный закон и преступление / Э.Т. Борисов, О.В. Корягина, И.Б. Степанова, Э.С. Тенчов, Т.М. Явчуновская. Под ред. Э.С. Тенчова. – Иваново: Иванов. гос. ун-т, 1997. – 112 с.
179. Уголовный кодекс Австралии – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 388 с.
180. Уголовный кодекс Аргентины. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 240 с.
181. Уголовный кодекс Голландии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 510 с.
182. Уголовный кодекс Грузии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.
183. Уголовный кодекс Испании. – М.: Зерцало, 1998. – 218 с.
184. Уголовный кодекс Кыргызской Республики – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 352 с.
185. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 474 с.
186. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 474 с.
187. Уголовный кодекс Республики Казахстан. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 466 с.
188. Уголовный кодекс Республики Корея. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 240 с.
189. Уголовный кодекс Турции. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 374с.
190. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Под ред. С.С. Яценко. – 3-е изд. – К.: А. С. К., 2003. – 1088 с.
191. Уголовный кодекс Франции. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
192. Уголовный кодекс Швейцарии. – М.: Зерцало, 2000. – 138 с.
193. Уголовный кодекс Швеции. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 320 с.
194. Уголовный кодекс Эстонской Республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с.
195. Уголовный кодекс Японии. – Владивосток: Изд-во ДВУ, 2000. – 84 с.
196. Угрехелидзе Н.Г. Криминологическая характеристика соучастия в преступлении. – Тбилиси: Мецниереба, 1975. – 112 с.
197. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Х.: Выща школа. Изд-во при ХГУ, 1989. – 104 с.
198. Федоров А.В., Шахматов А.В. Правовое регулирование содействия граждан органам, осуществляющим оперетивно-розыскную деятельность. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. – 338 с.
199. Фесенко С. Цінності як об’єкт злочину // Право України. – 1999. – № 6. – С. 75-78.
200. Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1970. – 174 с.
201. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів). – К.: Артек, 1997. – 208 с.
202. Хамитов Р.Н. Специальные правила назначения наказания за единичное преступление по российскому уголовному праву // Автореф дис… канд. юрид. наук. – Казань, 2001. – С. 8, 15.
203. Чернишова Н.В. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. – К.: Атака, 2003. – 288 с.
204. Чечель Г. Назначение наказания более мягкого, чем предусмотрено законом // Соц. законность. – 1974. – № 1. – С. 66.
205. Шевченко Є.В. Злочини з похідними наслідками. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – 216 с.
206. Шумилов А.Ю. Оперативно-розыскное право: иллюзия или реальность // Правоведение. – 1994. – № 4. – С. 46-49.
207. Щепельков В. Соучастие при физическом или психическом принуждении // Законность. – 2001. - №11. – С.34-36.
208. Щепельков В.Ф. Cубъект преступления: преодоление пробелов уголовного закона // Журнал российского права. – 2002. - №2. – С.60-65.
209. Яковлев А.М. Преступность и социальная психология: Социально-психологические закономерности противоправного поведения. – М.: Юрид. лит., 1971. – 248 с.
210. Ярмыш Н.Н. Действие как признак объективной стороны преступления: Проблемы психологической характеристики. – Х.: Основа, 1999. – 84с.
211. \righkovhttpnaiau.kiev.uatslcpagesbibliovisniknomer3righkov.html.htm. – 28.08.06.
212. www_lawbook_by_ru -- Право України 2004 рік_ № 5_ – 01. htm. – 28.08.06.