Кучеренко Олег Данилович. Клініко-біохімічні аспекти діагностики та лікування ішемічної хвороби серця при ендокринних захворювання

Краткое описание

Кучеренко Олег Данилович. Клініко-біохімічні аспекти діагностики та лікування ішемічної хвороби серця при ендокринних захворювання. : Дис... д-ра наук: 14.01.11 2003

Кучеренко О.Д. Клініко-біохімічні аспекти діагностики та лікування ішемічної хвороби серця при ендокринних захворювання. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Харківський державний медичний університет МОЗ України, м. Харків, 2002.
Дисертація присвячена вивченню клінічних і патогенетичних механізмів розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС) у хворих із супутніми ендокринними захворюваннями. Установлено, що при розвитку дисліпідемій у хворих ІХС і ЦД II доцільно використовувати статини. При наявності гемореологічних аномалій лікування тиклопідином викликає достатній дезагрегантний ефект. Використання аміодарона необхідно в хворих ІХС і ЦД II при розвитку МА. Призначення молсидомина, ацебутолола і дилтіазему хворим ІХС і ЦД II сприяє зниженню частоти приступів стенокардії, збільшенню толерантності до фізичних навантажень. Препарати метаболічного дії мілдронат і триметазидин збільшують ефективність традиційної терапії. При лікуванні хворих ІХС із супутніми клімактеричними розладами призначення -адреноблокатора бетаксолола викликає зниження частоти приступів стенокардії і викликає антигіпертензивну дію. При розвитку ІХС в хворих гіпотиреозом призначення ізосорбида-5-мононітрату, амлодипіну знижує частоту приступів стенокардії. Амлодипін додатково викликає антигіпертензивний ефект.

У хворих ІХС, які страждають ЦД II, спостерігається збільшення рівня загального холестерину сироватки крові, високий рівень триглицеридів, підвищений рівень ХС ЛПНП, низький рівень ХС ЛПВП, суттєве збільшення коефіцієнта атерогенності. Зниження рівня ХС ЛПВП при одночасному підвищенні рівня ХС ЛПНП та ХС ЛПОНП сприяє підвищенню атерогенного потенціалу сироватки крові у хворих ІХС й ЦД II. Лікування симвастатином хворих сприяє нормалізації ліпідного обміну, а призначення антиоксидантів додатково знижує атерогенний потенціал крові.
У хворих ІХС й ЦД II виявляється порушення з боку системи гемостазу. При проведенні лікування тиклопідином спостерігається значний дезагрегантний ефект. Це виражається в зниженні спонтанної агрегації тромбоцитів, зменшенні часу агрегації та підвищенню дезагрегації тромбоцитів.
Лікування аміодароном хворих ІХС та ЦД II з пароксизмальною формою МА викликає відновлення синусового ритму у більшості пацієнтів. Призначення препарату сприяє зниженню частоти та інтенсивності приступів стенокардії. Профілактичне приймання аміодарону забезпечує повне припинення пароксизмів МА на протязі півроку менш ніж у половини хворих.
Лікування ІАПФ хворих ІХС й ЦД II супроводжується зниженням рівня AngII, альдостерону, збільшенням активності реніну плазми, при відсутності суттєвих змін рівня електролітів калію і натрію в плазмі крові. Такі нейрогуморальні зміни сприяють зниженню числа шлуночкових екстрасистол.
Лікування мілдронатом супроводжувалось покращенням функціонального стану хворих ІХС і ЦД II, позитивними змінами показників гемодинаміки, зменшенням частоти і інтенсивності приступів стенокардії, збільшенням толерантності до фізичного навантаження.
Призначення молсидомина, ацебутолола, дилтіазему хворим стенокардією та ЦД забезпечує виражений антиангінальний ефект. Про це свідчить зменшення частоти приступів стенокардії, кількості прийому таблеток нітрогліцерину, збільшення толерантності до фізичного навантаження.
При клімактеричних порушеннях у хворих створюються передумови для розвитку ІХС. Гормональний дисбаланс сприяє виникненню порушень ліпідного обміну, що сприяє прогресуванню коронарного атеросклерозу.
Гіполіпідемічна терапія має важливе значення для хворих ІХС з супутніми ендокринними захворюваннями. Терапія ловастатином супроводжується помітним гіпохолестеринемічним ефектом. Препарат значно знижує рівень загального ХС, триглицеридів, ХС ЛПНП, зменшує коефіцієнт атерогенності. Лікування ліпостабілом не приведе до суттєвих гіполіпідемічних ефектів. Відсутність позитивного впливу на спектр ліпідів свідчить про недостатню придатність використання препарату як гіполіпідемічного засобу.
Триметазидін при його призначенні в комбінації з базовими препаратами, які використовуються для лікування хворих стенокардією, на фоні ЦД та клімактеричних порушень викликає додатковий антиангінальний ефект, що проявляється у зменшенні частоти приступів стенокардії, зниженні числа прийнятих таблеток нітрогліцерину, підвищенні толерантності до фізичних навантажень. Триметазидін не впливає на гемодинаміку та показники скорочувальної функції міокарду.
Лікування бетаксололом хворих ІХС та АГ, у яких ці захворювання розвинулися на фоні клімактеричного синдрому, супроводжується зменшенням частоти і інтенсивності приступів стенокардії, зниженням АТ, збільшенням толерантності до фізичного навантаження. Препарат помірно знижує скорочувальну здатність міокарду і, звичайно, задовільно переноситься хворими.
Ізосорбіда-5-мононітрат ефективний антиангінальний препарат у хворих ІХС з супутнім гіпотиреозом. Про це свідчить зменшення приступів стенокардії, зниження кількості споживаних таблеток нітрогліцерину, збільшення толерантності до фізичного навантаження на велоергометрі, позитивні зміни ехокардіографічних показників.
Амлодипін викликає достатній антиангінальний ефект у хворих ІХС та гіпотиреозом. В антиангінальній дії препарату важливе значення має зменшення післянавантаження на серце за рахунок зниження периферичного судинного опору. Лікування амлодипіном супроводжується зменшенням частоти й інтенсивності приступів стенокардії, збільшенням толерантності до фізичного навантаження в більшості пацієнтів.