Культурно-мистецькі салони в Україні кінця XVIII – першої половини XIX століття

Краткое описание

Київський Національний університет культури і мистецтв

на правах рукопису

Никоненко Тамара Миколаївна

УДК 008(09)(477)

Культурно-мистецькі салони в Україні кінця XVIII першої половини XIX століття

Спеціальність
17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник: Безклубенко С. Д.
доктор філософських наук, професор

Київ 2005

ЗМІСТ:
Стор.
ВСТУП 3

Розділ І. Історіографія проблеми 10

Розділ ІІ. Генезис культурно-мистецьких салонів

2.1.Становлення і розвиток європейських культурно-мистецьких 40 салонів кінця XVIII першої половини XIX століття
2.2. Класифікація культурно-мистецьких салонів 68

Розділ ІІІ. Основні центри функціонування культурно-мистецьких салонів в Україні кінця XVIII першої половини XIX століття

3.1.Осередки діяльності культурно-мистецьких салонів 107
у містах України
3.2.Маєткові культурно-мистецькі салони українських та 131
польських аристократів

ВИСНОВКИ 165
Список використаних джерел 171
Додаток 186

ВСТУП

Актуальність дослідження. Культура поєднує в собі різноманітні аспекти людського буття: історичне минуле, сучасність, не актуалізовані в минулому чи знову посталі можливості та питання. У зв’язку з цим у будь-якому сутнісному визначенні культури мають поєднуватися чинники як часу (певного періоду), так і неперервності (континууму) людського буття. Феномени культури мають узагальнений зміст, і водночас носіями культури є конкретні люди. Тому осмислення культури має індивідуальний і суспільний характер. Для кожного індивіда культура­ це насамперед його соціальна ніша, у якій відбувається його самореалізація. На індивідуальному рівні культура існує винятково у формах усвідомлення її людиною. Однак на суспільному рівні найважливішим елементом культури є окремий індивід творець конкретних її феноменів і артефактів.
Соціальний світ впливає на індивіда не тільки через дії реально існуючих людей, які розмовляють, спілкуються, показують приклад або переконують, а й через невидимі способи дій і об’єкти, створені людьми у оточуючому світі. Існують продиктовані форми соціальної взаємодії (звичаї і схеми, сценарії, ігри, ритуали, культурні форми) штучно створені об’єкти. У кінцевому підсумку, такий підхід вимагає, щоб при дослідженні людського суспільства ми вважали вивчення оточуючого культурного середовища невід’ємною і обов’язковою частиною наукового аналізу.
Культурно-мистецькі салони є невід’ємною складовою розвитку як світової так і української культури. Саме аристократична та різночинна еліта у країнах Європи запроваджувала упродовж XVI-ХІХ ст. концепції існування своїх націй і народів, спираючись на таке стабільне підґрунтя, як національна мова, література, історія, традиції народу.
Актуальність дослідження культурно-мистецьких салонів у культурологічному аспекті полягає у відновленні історичної справедливості і наукової об’єктивності стосовно їх ролі у розвитку української культури, що дає нам можливість проаналізувати діяльність культурно-мистецьких салонів, висвітлити роль засновників культурних осередків в контексті національного культуротворення, показати зв’язок їх розвитку з європейськими культурно-мистецькими процесами Східної Європи. У вітчизняному та зарубіжному українознавстві ця проблема майже не досліджена. Серед небагатьох дослідників, які торкаються цього малодослідженого пласту культурно-мистецького життя в Україні другої половини XVIII XIX ст., можна виділити науковців М. Аронсона, Н. Бродського, Й. Миклашевського, М. Міллера, М. Поповича, С. Рейсера. Але загалом ґрунтовної розвідки, яка б давала цілісну картину стану культурно-мистецьких салонів в Україні, зокрема кінця XVIII першої половини ХІХ ст. немає. Це й зумовило вибір теми дослідження: Культурно-мистецькі салони в Україні кінця XVIII першої половини ХІХ століття”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у руслі Державної комплексної програми Міністерства культури і мистецтв України Культура. Просвітництво. Дозвілля” і тематики науково-дослідної діяльності Київського національного університету культури і мистецтв, а також відносно до планів науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії культури і удосконалення фахової підготовки спеціалістів у галузі теорії та історії культури, мистецтвознавства. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при вивченні навчальних дисциплін Історія української та зарубіжної культури”, Культурологія”, Історія мистецтва”.
Тема дисертації затверджена Головною вченою радою Київського національного університету культури і мистецтв (протокол №3 від 18.01.2001 )
Мета дослідження на основі комплексного аналізу наукової літератури, періодики, архівних джерел з’ясувати місце та роль культурно-мистецьких салонів як цілісного історико-культурного явища аматорського мистецтва в українській культурі кінця XVIII першої половини ХІХ ст.
Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
· проаналізувати діяльність європейських культурно-мистецьких салонів;
· визначити вплив культурно-мистецьких салонів Європи на розвиток перших салонів в Україні;
· класифікувати культурно-мистецькі салони та провести порівняльний аналіз між салоном, гуртком, журфіксом;
· охарактеризувати основні центри функціонування культурно-мистецьких салонів в Україні кінця XVIII першої половини XIX ст.;
· з’ясувати вплив салонів на становлення і розвиток професійного, музичного, театрального, літературного мистецтва та розкрити меценатську діяльність засновників культурно-мистецьких салонів.
Об’єкт дослідження культурно-мистецькі салони.
Предмет дослідження діяльність культурно-мистецьких салонів в Україні кінця XVIII першої половини XIX ст.
Хронологічні межі дослідження охоплюють події другої половини XVIII першої половини XIX ст. час, коли виникли та існували в Україні культурно-мистецькі салони.
Методологічну основу дисертації становлять загальні науково-дослідницькі принципи об’єктивності, історизму, системний підхід як всебічний і логічний аналіз структурних елементів у їх взаємозв’язку і взаємозалежності, що дозволяє адекватно розглянути історичні реалії.
У процесі роботи над дисертацією використовувалися такі методи дослідження:
· історико-культурний (дозволив розглянути культурно-мистецькі салони в контексті загальноукраїнського розвитку, допоміг простежити становлення професійного, музичного, театрального мистецтва);
· культурологічний (слугував дослідженню культурно-мистецького життя в Європі, Росії та Україні кінця XVIII першої половини XIX ст. в контексті загальних культурологічних процесів);
· соціологічний (дозволив виявити міру участі представників української інтелігенції у розвитку культурно-мистецького життя в Україні з урахуванням загального стану тогочасного суспільства);
· метод реконструкції (на основі дослідження історії, архівних джерел типологічно реконструйована діяльність представників української еліти як діячів культури та освіти у культурно-мистецьких салонах ; охарактеризовано параметри культурно-мистецького життя: мережу осередків аристократичних та елітних салонів);
· метод аналізу і синтезу (аналізуючи діяльність культурно-мистецьких салонів, відтворено характерні особливості розвитку української культури другої половини XVIII першої половини XIX ст.);
· метод вивчення архівних документів (виявлені архівні документи у фонді ЦДІА України дозволили створити джерельну базу для вивчення та обґрунтування положень дисертаційного дослідження);
Джерельну базу дослідження становлять матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві та відділу рідкісних книг Національної Парламентської бібліотеки України, рукописні матеріали Інституту Мистецтвознавства фольклористики та етнології НАН України ім. М.Рильського, праці вітчизняних і зарубіжних дослідників історії, мистецтва, культури, мемуарна та біографічна література.
У роботі використані збірники: Українське музикознавство”, Харьковский сборник”, Сборник Харьковского историко-филологического общества”, Науковий збірник Українського Вільного університету”; періодичні видання: Український історичний журнал”, Киевская старина”, Київська старовина”, Театр”, Русская старина”, Исторический весник”, Северная почта”, Московитянин”, Киевские губернские ведомости”, Україна”, Пам’ятки століть”, Отечественные архивы”, Дніпро”, День”.
Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що в дисертації вперше:
· проведено комплексне історико-теоретичне дослідження функціонування культурно-мистецьких салонів в Україні кінця XVIII першої половини XIX ст.;
· розкрито вплив культурно-мистецьких салонів Європи на виникнення перших салонів на території України;
· класифіковано культурно-мистецькі салони, які існували в Україні наприкінці XVIII першої половини XIX ст.;
· виявлено основні центри діяльності культурно-мистецьких салонів в Україні кінця XVIII першої половини XIX ст.;
· простежено вплив культурно-мистецьких салонів на становлення і розвиток професійного літературного, музичного, театрального мистецтва та висвітлено меценатську діяльність засновників салонів;
· з’ясовано маловідомі факти з історії виникнення культурно-мистецьких салонів, що суттєво доповнює загальну картину розвитку української культури.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що одержані результати і вироблені історико-методологічні підходи можуть бути використані:
· для подальшого наукового-дослідження проблем розвитку української культури;
· у викладанні курсів з історії і теорії української культури, українознавства, зокрема:
а) культурно-мистецькі осередки в Україні кінця XVIII першої половини XIX ст. та їх роль;
б) театрально-музичне життя в Україні кінця XVIII XIX ст.;
в) культурно-мистецькі зв’язки української еліти в Україні та поза її межами;
· у практичній діяльності культурологів, мистецтвознавців, музеєзнавців, викладачів гуманітарних наук;
· в галузі туризму (маєткові салони в с.Качанівці, в Кибинцях, містах Умані, Кагарлику, Яготині).
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв. Одержані результати були представлені на
1. Міжнародних науково-практичних конференціях Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України:
а) Наукові читання Українське мистецтво: сучасний стан та перспективи розвитку” присвячені пам’яті академіка НАН України О.Г. Костюка (м. Київ, 8-9
листопада 2001;
б) Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (м. Київ 19-20 квітня 2002);
2. Всеукраїнській науково-практичній конференції Національного авіаційного університету Культурологічні засади технічного і промислового дизайну в системі суспільних відносин” (м. Київ, 22-24 жовтня 2003);
3. Науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу аспірантів Київського Національного університету культури і мистецтв:
а) Нові концепції та сучасні підходи в підготовці кадрів культури” (Київ, 11-12 квітня, 2000);
б) Культура і сучасність: проблеми, тенденції, трансформації” (Київ, 23-25 квітня, 2001);
в) науково-практичній конференції Інституту культури Київського Національного університету культури і мистецтв (Київ, квітень 2003);
г) Соціально-культурна сфера: реалії, проблеми, перспективи” // Дні науки КНУКІМ (Київ, 9-16 квітня 2004).
За темою дисертації проведені практичні заняття у Національному авіаційному університеті за темою Розвиток української культури у ХІХ ст.”.
Основні положення і наукові висновки викладено у п’яти наукових публікаціях, три з яких у виданнях, визначених ВАК України фаховими з історичних наук:
1. Никоненко Т.М. З історії культурно-мистецьких салонів // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. Вип. 2 / Київський Національний університет культури і мистецтв. К., 2001. С. 60-65.
2. Никоненко Т.М. Меценатська діяльність Олени Демидової-Сан-Донато // Збірник наукових праць. Питання культурології / Київський Національний університет культури і мистецтв. К., 2003. Вип. 19. С. 70-74.
3. Никоненко Т.М. Музичні салони в Україні другої половини XVIII-XIX ст. // Збірник наукових праць. Культура і мистецтво у сучасному світі. / Київський Національний університет культури і мистецтв К., 2004. Вип. 5 С. 92-102.
4. Никоненко Т.М., Безклубенко С.Д. Мистецькі салони в Україні другої половини ХVІІІ ХІХ ст. // Збірник. Матеріали до українського мистецтвознавства. Вип. 2 / Національна Академія Наук України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського. К., 2003. С. 26-30.
5. Никоненко Т.М., Безклубенко С.Д. Маєтковий салон Д.Трощинського // Матеріали науково-практичної конференції Культурологічні засади технічного та промислового дизайну”/ Національний авіаційний університет. К., 2004. С.77-80.

Структура й обсяг дисертаційного дослідження. Зумовлена логікою дослідження, його метою і основними завданнями. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (222 найменувань, з них іноземною мовою 115), переліку архівних джерел Центрального Державного Історичного Архіву України (11 позицій) та додатку (іменний покажчик засновників культурно-мистецьких салонів в Україні досліджуваного періоду). Загальний обсяг роботи 190 сторінок, основний текст викладено на 170 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі комплексного аналізу наукової літератури, періодики, архівних джерел, спираючись на досягнення попередників, нами було досліджено культурно-мистецькі салони як цілісне історико-культурне явище аматорського мистецтва, осмислено його сутність і природу, виявлено, проаналізовано і узагальнено особливості його розвитку; показано роль, яку відігравали культурно-мистецькі салони в суспільному житті України другої половини XVIII XIX ст.
Внаслідок аналізу функціонування культурно-мистецьких салонів можна зробити кілька висновків.
1. Культурно-мистецькі салони як аматорське явище розвинулося в руслі традиції європейської культури. До історично перших культурно-мистецьких салонів Європи належать вечори Аспазії (Афіни, V ст. до н.е.), літературний гурток Гая Цильнія Мецената, політичний гурток Мессалі Корвіна (Рим, І ст. до н.е.). В епоху Середньовіччя виникають мистецькі салони, пов’язані з розквітом лицарської поезії. Культурно-мистецькі салони об’єднані спільною естетичною платформою, культом античності, функціонували в епоху Відродження. Починаючи з ХVІ ст. і завершуючи ХІХ ст.М, провідну роль у розвитку культурно-мистецьких салонів у Європі відігравала Франція. Салони стають культурно-мистецькими осередками зосередженням відомих митців, політиків, письменників, де розглядаються філософські, політичні, літературні, музичні питання. У 30-40 рр. ХVІІІ ст. розпочинають свою діяльність перші салони в Росії. Центрами діяльності культурно-мистецьких салонів у Росії стають Петербург і Москва, де зосереджується провідна Українська еліта.
2. На території України перші культурно-мистецькі салони виникають наприкінці ХVІІІ ст. і набувають найбільшого поширення до середини ХІХ ст. Основними центрами функціонування салонів стали найбільші міста Київ, Харків, Одеса, Чернігів, Полтава та маєткові салони українських аристократів та еліта. На Правобережній Україні культурно-мистецькі салони діяли при великих маєтках польських магнатів.
3. Культурно-мистецькі салони Європи, Росії та України відігравали роль осередків культури, де обговорювалися актуальні питання та нові твори російської, зарубіжної літератури, театрального і музичного мистецтва, важливі політичні питання, зокрема, слов’янофільство, декабристський рух, філософські та наукові ідеї тогочасної інтелігенції. Салони стали школою виховання і підготовки молодих письменників, митців до професійної діяльності, виступали популяризаторами романтизму, сентименталізму, класицизму та реалізму в літературі та мистецтві. До культурно-мистецьких салонів входили відомі політичні діячі, вчені, письменники, митці. Російсько-українська еліта об’єднувалася для того, щоб втілювати у життя передові ідеали і художні принципи літератури та мистецтва. Спільно було легше навчитися художній майстерності, вирішувати актуальні проблеми і завдання тогочасної культури.
4. Суспільна роль культурно-мистецьких приватних салонів визначалася тим, що вони створювалися вільно, не стримувалися інерцією офіційного існування, що сприяло процесу незалежного творення літератури і мистецтва, які споживало суспільство. Домашнє музикування виконувало не лише дозвіллєву, але й естетичну та просвітницьку функції. У створенні творів літератури, мистецтв, іміджу письменника чи митця, літературній еволюції салони і гуртки відіграють значну роль. Функціями салонів і гуртків в літературі, з одного боку, був зв’язок між читачем та письменником, з іншого зв’язок між членами однієї літературної партії. Розпад цих культурно-мистецьких об’єднань не означає, що в літературі відпала потреба в цих функціях, навпаки, саме ускладненням і примноженням цих функцій належить пояснити занепад літературних салонів і гуртків в другій половині XIX ст.
5. Поряд з салонами зароджуються такі культурні форми як гуртки, журфікси, вечори, згодом товариства, об’єднання. Салон відіграє роль культурно-мистецького агітатора, гурток розглядається як своєрідна організація літературної партії, журфікси виконують роль організатора редакційно-видавничої справи. Салони, гуртки, вечори, журфікси виступали перехідною ланкою від домашньої літератури до професійної. У цьому й полягає їх велике еволюційне значення в літературно-мистецький період кінця XVIII першої половини XIX ст.
6. Характерною рисою українських культурно-мистецьких салонів, на відміну від російських, було те, що вони від самого початку мали відкритіший характер. Переважна більшість з них об’єднувала українську еліту, яка відстоювала автономність краю, українську історію і культуру. Діяльність усіх салонів як російської аристократії, так і українського дворянства, мала вагоме культурно-політичне значення.
7. Культурно-мистецькі салони класифікуються на політичні, літературні, музичні, театральні. Заснування і діяльність в Україні політичних салонів деякою мірою сприяли розвиткові українського політичного руху, підтримували опозиційні настрої щодо політики російсько-імператорського уряду. Політичні салони Галичини сприяли релігійній і національній толерантності за часів боротьби з дисидентами, у міру своїх можливостей запобігали руйнації українського церковного і національного життя.
8. Літературні салони висвітлювали попит літературного споживання, сприяли рецензуванню книг у відомих журналах, видавництву творів талановитих, але маловідомих письменників, виступали посередником між письменником і читачем, поширювали у суспільстві нові літературні ідеї.
9. В музичних салонах тісно переплелися західноєвропейська і народна українська музика. Народнопісенне мистецтво, долаючи станові бар’єри, благотворно впливало на музичні смаки вищих верств населення. Постійне звучання народної пісні в побутові створювало ту атмосферу, в якій зародилося і згодом розвивалося національне професійне музичне мистецтво. Музичні вечори в культурно-мистецьких салонах відігравали перехідну роль між домашнім музикуванням і відкритими міськими концертами, були однією з передумов майбутнього інтенсивного розвитку української професійної музики. Вони підтримували музичну, театральну, літературну культуру, поки у більших центрах України Києві, Харкові, Полтаві, Одесі не було організовано і засновано професійні театри, літературно-артистичні товариства, оркестри.
Домашнє музикування виконувало не лише дозвіллєву, але й просвітницьку, естетичну функції. Звідси музично-виконавча діяльність в подальшому набувала більш розгорнутого і цілеспрямованого характеру: музичне мистецтво виходило за межі сімейного кола на концертну естраду; до музичної діяльності залучалися музиканти загальноєвропейського визнання; зростання естетичного впливу мистецтва сприяло виникненню нових організаційних форм функціонування культури, які знайшли вплив у діяльності громадських об’єднань культурно-мистецького спрямування, таких як товариство кохаючих рідну мову”, літературно-мистецькі вечори, присвячені видатним діячам Т.Г.Шевченку, М.В.Лисенку.
10. Театральним салонам вдалося виконати важливу підготовчу місію для нового періоду історії українського театру: вони дали нових акторів, керівників, драматургів з досконалішим репертуаром, виплекали думку про потребу цілком самостійного національного українського театру.
11. Досліджуваний період характеризувався розквітом в Україні дворянсько-маєткової театрально-музичної культури. Серед важливих суспільних і соціальних чинників, які мали вплив на розвиток маєткового мистецтва, зміцнення політичного та економічного становища українського дворянства і польської шляхти.
Характерною рисою дворянсько-маєткової культури є своєрідна синтетичність, що втілилася у взаємозв’язках пластичних мистецтв (садово-паркового, архітектурного, образотворчого, прикладного) та видовищних (театрального, музичного), а також у взаємодії професіональних і народних форм мистецтва.
Покликані задовольняти естетичні та культурні потреби вищої суспільної верстви маєткове мистецтво під впливом нових соціально-економічних обставин набувало нових рис і форм. Разом з тим, воно зберігало такі характерні ознаки, як елітарність, орієнтація на західноєвропейський мистецький досвід, музично-драматична спрямованість репертуару. В кращих маєткових салонах Д.Трощанського, А.Іллінського, Д.Ширая, В.Тарновського виконавське мистецтво досягло майстерності і високого художнього рівня. В лоні дворянської культури зберігалися і розвивалися національні культурні традиції, пов’язані з піснею, мовою, кобзарським мистецтвом. Диференціювання культури на елітарну і демократичну було характерною ознакою історичного періоду.
Процеси демократизації суспільства, становлення міст як великих культурних центрів призвели до того, що маєткові мистецькі салони впродовж XIX ст. поступово втрачали важливу культурну роль. Центром художнього життя стає місто, де складаються сприятливі умови для розвитку освіти, мистецтва, засновуються нові соціокультурні інституції: професійні театри, літературно-мистецькі товариства, громадські об’єднання.
Занепад дворянсько-маєткової культури був пов’язаний також із забороною російським урядом дворянських театрів, які офіційна влада вважала засобом антиурядової політичної пропаганди.
12. Досліджені джерела засвідчують про значну доброчинність аристократичних родин, на приватні пожертви яких друкувались книги, видавалися праці з історії та культури України, створювались і утримувались притулки для літніх осіб, лікарні для малозабезпечених, відкривались школи, університети, дитячі садки, відбудовувались і реставрувались храми, створювались музеї, зводились громадські приміщення. Більшість із засновників культурно-мистецьких салонів вболівала за українську націю, сприяла розвитку культури, добробуту населення.
13. З початку свого виникнення в Україні культурно-мистецькі салони несли в собі передову ідею, були виразниками інтересів народу, носіями його культури, відстоювали історичне право на самовизначення нації. Саме патріотично налаштовані українська аристократія та еліта об’єднувалися за спільними ідеалами і суспільними діями, створювали приватні салони, гуртки, різноманітні культурні осередки. Саме їм було притаманне відчуття цілісності нації.
14. Досліджуючи культурно-мистецькі салони як феномен культури, ми дійшли висновку, що має певне теоретичне значення: культурно-мистецькі салони це явище конкретно-історичне, вони виникли у відповідь на назрілі потреби соціо- та націокультурного розвитку і, відігравши свою історичну роль підойми національно-культурного життя за часів феодалізму та початку становлення капіталізму, відмерли у часи поширення та розквіту ринкових відносин у всіх сферах життя, в тому числі і галузях культури та мистецтв.

Список використаних джерел

1. Андрющенко М. Іван Котляревський на тлі української культури ХVПІст. //
Київська старовина. 1998. №5. С.6
2. Анненков П.В. Воспоминания и критические очерки. Спб, 1877. С.195
3. Антонович Д. Триста років українського театру 1619-1919. Прага: Укр.
громад. Вид. Фонд, 1925. 273c.
4. Апанович О.М. Гетьмани і кошові отамани Запорзької Січі. К.: Либідь, 1993. 288c.
5. Аронсон М., Рейсер С. Литературные кружки и салоны. Ленинград : Прибой,
1929. 312c.
6. Асафьев Б.В. Русская музыка XIX и начало XX века. 2-е изд. Ленинград: Музыка, 1979. 344c.
7. Балет: энциклопедия/ Под ред. Ю. Григоровича. М.: Сов. энциклопедия, 1981. 632c.
8. Бантиш-Каменский Д. Словарь достопамятннх людей русской земли, содержащий в себе жизнь и деяния знаменитых полководцев, министров. В 54 ч. Санкт-Петербург: Типография штаба отдельного Корпуса Внутренней стражи, 1847. 684c. Ч II. Е П. (В.Капнист, Н. Карамзин, кн. Лобанов-Ростовский, Панаев).
9. Бантиш-Каменский Д. Словарь достопамятннх людей русской земли, содержащий в себе жизнь и деяния знаменитих полководцев, министров. В 54 ч. Санкт-Петербург: Типография штаба отдельного Корпуса Внутренней стражи, 1847. 379c. Ч.ІV. Н-Р (Разумовский, Репнин, Румянцев).
10. Барабаш Ю. Кибинці й недалеко від Кибинців // Київська старовина. 1994.
№2. С.62
11. Баранівська Л. І. Гетьмансько-старшинське середовище і культурно-музичне
життя в Україні другої половини ХVП-ХVПІ ст.: Дис... канд. мистецтвознавства:
17.00.03. К., 2001. 247c.
12. Бельчиков Н. Из быта литературных кружков 60-70х годов // Народничество в литературе и критике. М., 1934. С.45
13. Бертенев П.Л., А. П. Елагина//Русский архив. 1877. Т.II. С.492-493
14. Білокінь С. Колегія Павла Ґалаґана // Київ. 1988. №8
15. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863) / Пер. з франц. З.Борисюк. К.: ІНТЕЛ, 1996. 416c.
16. Бодянский Павел. Памятная книжка Полтавской губернии за 1865г. Полтава: Изд. Полтавского статистического комитета, 1959. С. 54
17. Большая Советская Энциклопедия. Т. 22. М.: Сов. Энц., 1979. 628c.
18. Брокгаузъ Ф.А., Ефронъ И.А. Энциклопедический словарь. Т. 28А Соварни-Сахаронъ. С. Петербургъ: Издательское Дело, 1890. 497c.
19. Бромлей Ю. В., Подольский Р.Г. Создано человечеством. М.: Политиздат, 1984. С.221-225
20. Булат Т. Микола Лисенко. К.: Музичв Україна, 1963. 107c.
21. Булат Т. П. Український романс. К.: Наукова думка, 1979. 314c.
22. Вадецкий Б. Глинка . М.: Совет.Писатель, 1968. 543c.
23. Васина-Гроссман В.А. М.И.Глинка. М.: Музыка, 1979. 104c.
24. Васюта О.П. Музичне життя Чернігівщини XVIII-XIX ст.: Дис.Канд. мистецтвознавства: 17.00.01. К., 1999. 198c.
25. Вахнянин А. Спомини з мого життя. Львів, 1908. 125c.
26. Величко В. М. М. М. Ге у колі творчої молоді // Північне Лівобережжя та його
культура XVIII початку XX ст. Суми, 1991. С.67
27. Вересаев В. Г. Гоголь в жизни. Харьков, Прапор, 1990. 680c.
28. Верига В. Нариси з історії України (Кінець XVIII -початок ХХст.). Львів: Світ, 1996. 447c.
29. Вигель Ф.Ф. Воспоминания. М., 1864. С.346
30. Війни і мир, або „Українці поляки: брати/вороги, сусіди” / За заг.Ред. Л.Івшиної. 1-е вид. К.: АТЗТ Укр. прес.Група, 2004. 560c.
31. Вітвицький В. Гетьман Кирило Розумовський музичний меценат // Збірник на пошану Гр. Китастого. Нью-Йорк, 1980. С.59
32. Вишневская И. Л. Театр Гоголя:Автореф. дис. д-ра искусствоведения. М., 1974. 35c.
33. Возняк М. Історія української літератури. У 2 кн. Кн.2. Львів: Світ, 1994. 560c.
34. Волконская З.А. Проект эстетического музея // Телескоп. Ч.3. 1831. №9. С.385
35. Володимирська: Історія однієї вулиці (Культурологічний путівник). К.: Амадей, 1999. 287c.
36. Вяземский П. Воспоминания // Русский архив. Кн.1. 1873. С. 1085
37. Гегельський І. Н. Мистецтво паркового пейзажу. К.: Знання, 1993. 272c.
38. Герасименко О. Я. Гоголь і Полтавщина. К.: Знання, 1976. 48c.
39. Герлігі П. Одеса. Історія міста 1794 1914. К.: Критика, 1999. 244c.
40. Вахнянин А. Спомини з мого життя. Львів, 1908. 125c.
41. Гиленсон Б.А История античной литературы: В2 кн. КН.1. Древняя Греция. М.: Флинта: Наука, 2001. 416c.
42. Гнедич П.П. История искусств. Живопись. Скульптура. Архитектура. М: Экмо, 2002. 844c.
43. Гоголь и театр: Сб. / Состав и коммент. М. Загорського. М.: Искусство, 1952. 568c.
44. Голубенко П. Україна і Росія у світі культурних взаємин. К: Дніпро, 1993. 447c.
45. Гончаренко Н. Таємниця київської мадони // Вечірній Київ. 1992. 26 травня
46. Гроссман Л. Вторник у Каролины Павловой: Сцены из жизни московских салонов 40-х годов. М.: Книгиздат, 1922. 345c.
47. Гребінка Є. Твори. К.: Радянський письменник, 1979. 245c.
48. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К: Золоті ворота, 1990. 524c.
49. Данилевский Г. Первые литературные вечера в Харькове // Литературные
салоны и кружки. С.554-555
50. Данилевський Г. П. Полное собрание сочинений. Спб.,1902. Т.21. С.20
51. Данилов С. С. Гоголь и театр. Л.: Гослитиздат, 1936. 334c.
52. Дмитриев М. Мелочи из запаса моей памяти. М., 1869. С.37-38
53. Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах
54. Дорошкевич О. Л. Українська культура в двох столицях Росії. К.: Українське державне видавництво, 1945. 39c.
55. Дризен Н. Материалы к истории русского театра, любительского театра, цензуры и биографий артистов. М.: Тип.Ленсона, 1913. 311c.
56. Дурылин С. Н. Мария Заньковецкая. К.: Мистецтво, 1982. 420c.
57. Дурилін С. М. Марія Заньковецька // Вінок спогадів про Заньковецьку. К., 1950. С.17
58. Дынник Т. Крепостной театр. Ленинград: Akademia, 1933. 157c.
59. Дяченко В. А. Микола Віталійович Лисенко: Життя і діяльність. 2-е вид. К.: Муз. Україна, 1958. 119c.
60. Енциклопедія українознавства. Т. 3. Львів: НТШ, 1993. 1644с
61. Енциклопедія українознавства. Т. 4. Львів: НТШ, 1994. 1594c.
62. Ернст Ф. Л. Кріпацькі капели в Україні // Музика. 1924. №1-3. С. 33-38
63. Ернст Ф. Ще про кріпацькі капели в Україні // Музика. 1924. №4-6. С.47
64. Евгеньев А. Писательские общества и кружки // Вестник литературы. 1919. №1-2 С.25
65. Егоров Б.Ф. Русские кружки // Русское подвижничество. М.: Наука, 1996. С.44
66. Єфремов С. Від легенди до історичної правди // Декабристи в Україні. К., 1926. С.З
67. Жемчужников Л. Мои воспоминания из прошлого. Ленинград, 1971. С.25
68. 3айцев П. Життя Тараса Шевченка. К.: Мистецтво, 1994. 352c.
69. Записки Михайла Ивановича Глинки. СПб., 1887. С.135 -136
70. 3орина М. Могучая кучка. Л.: Музыка, 1968. 103c.
71. Іванов В. Д. Співацька культурно-освітня практика в Україні у XVIII ст.:
Дис.Д-ра мистецтвознавства. X., 1994. 342c.
72. Игнатович Завилейский А. Киевское реальное училище. К., 1883
73. История зарубежной литературы XVIII века / Под.Ред. Л.В.Сидорченко. 2-е изд. испр. и доп. М.: Высш. шк., 2001. 335c.
74. История зарубежной литературы XIX века / Под.Ред. Н.А.Соловьевой. 2-е изд. испр. и доп. М.: Высш. шк., 2000. 559c.
75. История Києва. Т 2. К., 1994. 545c.
76. Історія України в особах: IX XVIII ст. К.: Україна, 1993. 396c.
77. Історія української дожовтневої музики. К.: Музичв Україна, 1969. 571c.
78. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів / Упоряд. Б.І.Білик, Ю.А.Горбань. К.: Вища шк., 2000. 607c.
79. Історія української культури. У5т. Т.3. Українська культура другої половини XVIII-XIX ст. / Національна академія України. Гол. ред. В.А.Смолій. К.: Наук. думка, 2003. 1124c.
80. Історія української музики. В 6т.Т.1: Від найдавніших часів до середини ХІХст. К.: Наукова думка,1989. 447c.
81. Історія української музики.В6т.Т2. К: Музича Україна, 1990. 571c.
82. Казимиров О. Український аматорський театр. Дожовтневий період. К., 1965. 243c.
83. Калиновский М. На втором семейном музыкальном вечере, 26 марта //
Черниговские губернские ведомости. 1850. 31 марта
84. Канн Новикова Е. М. И. Глинка. Новые материалы и документы. В2т.Т.1 М. Л.,1951. 144c.
85. Капнист В. В. Избранные произведения. Л.: Советский писатель, 1973. 335c.
86. Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги, собранные и редактированные Д.И. Багалием. Харьков: Издательство Харьковского университета, 1910
87. Карпов А. С. Князь В. П. Мещерский // Из глубины времен (альманах). СПб. 1996. №6
88. Кауфман Л. Семен Гулак Артемівський. К.: Музичв Україна, 1973. 38c.
89. Квитка К. К вопросу о влиянии старинной западноевропейской музыки на украинскую песню // Квитка К. Избранные труды. Т.2. М., 1973. 344c.
90. Киево Златоверхе Михайловский монастырь. Исторический очерк от основания до настоящих времен. К., 1889
91. Киевская старина. Т. 7. 1884. №4. С.76-77
92. Кирчів Р. Мовою українського народу // Українською музою натхненні. К., 1971. С.15
93. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка. Сучасна інтерпретація. К.: Освіта, 1998. 237c.
94. Ковалинский В. Меценаты Киева. К.: Кий, 1998. 528c.
95. Кониський О. Тарас Шевченко Грушевський: Хроніка його життя. К.: Дніпро, 1991. 544c.
96. Копержинський К. Музичне життя на Чернігівщини в другій половині XVIII та на початку XIX ст. // Зап. Укр. наук. Т-ва в Києві. Наук. 36. К.: Муз.
життя, 1927. Т.26
97. Корній Л. Історія української музики. В2Ч. Ч1. К.: Муз. Україна, 1998. 322c.
98. Корній Л. До питання про українсько польські музичні зв’язки XVI XVII //
Українське музикознавство. Вип. 6. К.: Муз. Україна, 1971. 245c.
99. Кошелев А.І. Записки. Берлін, 1884. С.55
100. Краткая литературная энциклопедия. Т.4. М.: Сов. энциклопедия, 1967. 1023c.
101. Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини. (Персональний склад і
генеалогія: 1648-1782рр). КЛпіЕД НАНУ, 1998. Ч.І. 269c.
102. Крип’якевич І. Історія України. Львів, 1992. 556c.
103. Кропивницький М.Л. Збірник статей, спогадів і матеріалів. К.: Мистецтво, 1955. 530c.
104. Куликов Ю. Культурологический аспект теории самодеятельного искусства // Народное творчество и современность: Сб. науч. трудов. М., 1982. С.34-71
105. Культура українського народу / Під ред. Русанівського В. М. К.: Либідь, 1994. 272c.
106. Культурология. История мировой культуры / Под ред. проф. А.Марковой. -2-е изд. испр. и доп. М.: ЮНИТИ, 2004. 600c.
107. Лазаревский А.М. Люди старой Малороссии: Лизогубы, Милорадовичи, Миклашевские и Свички. К.: Тип. Г.Т.Корчак-Новицкого, 1882. 64c.
108. Лащенков М. Христофор первый епископ Слободско Украинский й
Харьковский // Харьковский сборник: Вып.7. 1882. С.259
109. Левицкий О. И. Пятидесятилетия Киевской комиссии для разбора древних актов (1843-1893). К.: Тип. С. В. Кульженко, 1893.
110. Лессінг Г. Енциклопедія вільномулярства. Лейпциг, 1828. С.125
111. Липа Ю. Призначення України. Львів ; Мюнхен, 1953. С.155
112. Лисенко О. Спогади про батька. К.: Музичв Україна, 1991. 368c.
113. Лисенко І. Українські Афіни // Україна. 1992. №27. С.12
114. Лисенко С., Черницький С. Правобережна шляхта кінця XVIII першої половини XIX ст. Біла Церква: ТОСК, 2002. 394c.
115. Лисюк О. О. Театрально музичне життя Києва кінця XVIII першої
половини XIX ст.: Дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.01. К.,1998. 192c.
116. Литературные салоны и кружки. Первая половина XIX века /Ред., вступ ст. и
прим. Н. Я. Бродского. М. П-г.: Akademia, 1913. 592c.
117. Лотман Ю.М. Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства (XVIII-начало ХІХ века). С. Петербург, 1994. С.186
118. Луговий О. Визначне жіноцтво України. К.: Дніпро, 1994. 330c.
119. Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. П. Г.:
Клеймихель, 1917. 104c.
120. М.В.Лисенко у спогадах сучасників. К.: Муз. Україна, 1968. 821c.
121. Майбурова К. Глинка в Качанівці // Наука і культура. Україна. К.: Т-во
Знання, 1986. Вип. 20. С.442-443
122. Макарова Л. А. Культура Глухова в XVIII ст. // Північне Лівобережжя та його культура XVIII -поч. XX ст. Суми, 1991
123. Максимович Г. А. Деятельность Румянцева Задунайского по управленню
Малороссии. Т. 1. Нежин, 1913. 397c.
124. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури // Дніпро. 1991. №1. С.169
125. Малик Я., Вол Б. Історія української державності. Львів: Світ,1995. 248c.
126. Маркина В. А. Магнатское поместье Правобережной Украины II половини
XVIII века / Отв. ред. В. К. Яцунский. К.: КГУ, 1961. 256c.
127. Маркович Я. А. Дневник генерального подскарбия Якова Маркевича (1717-1767)/Под ред. А. Лазаревского. К.: Тип. Корчак Новицкого, 1898. Т. XVI. 329c. (Киевская старина)
128. Мартынов В. Ф. Мировая художественная культура. Минск: Тетра Система,
1997. 320c.
129. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709 рр. К. Полтава: Ін-т укр.Арх., 1995. 310c.
130. Местные известия. К открытию театра // Черниговские губернии ведомости. 1853. 18 октября
131. Миклашевський Й. М. Музична і театральна культура Харкова кінця XVIII пер­шої половини ХІХст. К.: Наукова думка, 1967. 160c.
132. Міллер Х. Сто років тому. Перші українські балети в Києві // Музика. 1994. №1. С.8-11
133. Михневич В. Исторические этюды русской жизни: Очерк истории музыки в
России в культурно общественном отношении. Спб., 1879. С.167-168
134. Мордовцев Д. Русские женщины нового времени. Женщины XIX века. Спб, 1874. 367c.
135. Москаленко С. Невідомий лист С. С. Гулака Артемівського // Театр. 1940. №1. С. 30-31
136. Москвитянин. КН.8. 1851. С.245
137. Мохначева М. П. Адреса московских журфиксов // Отечественньые архивы. 1997. №4. С. 19-25
138. Музиченко П. Історія держави і права України. К., 2000. С.194
139. Новохатько Л. Взаємини культур на шляхах історії // Діалог. 200. №1. С.170- 173
140. О.С. Пушкін в Одесі. Одеса: Одеське обласне видавництво, 1949. 247c.
141. Оглоблін О. Люди старої України. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1959. 328c.
142. Оглобін О. Списки Історії Русів” // Науковий збірник. УВУ. Т. VI.Мюнхен, 1956. С.167-189
143. Одесский год Пушкина: научно краеведческий сборник. Одесса, 1979. 245c.
144. Осиповський В. Україна в російському письменстві. В 24т . Т.4.1. К.,1928. 245c.
145. Основьяненко Г. Сочинения Григория Данилевского. Спб., 1856. С.35-36
146. Павлова К. Полное собрание стихотворений / Вступ. ст. Н.Коварського, ред. Е.Казанович. Ленинград: Совет. писатель, 1939. 452c.
147. Павловский И. Ф. К истории Малороссии во времена генерал губернатора кн. Н. Г. Репнина. Полтава, 1905. 112c.
148. Павловский И. К истории полтавского дворянства 1802-1902: Очерки по
архивным данным: В 2 т. Т.1. Полтава, 1906. 321c.
149. Павловський І. Полтава, 1802 -1956. Полтава, 1910. С.226
150. Панченко В. Опальный князь // День. 200. №42. С.8
151. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література. К.: Либідь, 2001. 718c.
152. Петрушанская Р. И. Камерная музыка. М.: Знания, 1981. 48c.
153. Північне Лівобережжя та його культура XVIII початку ХХ ст. Суми: РВВОПП, 1991. 92c.
154. Пісні літературного походження. К.: Муз. Україна, 1978. 244c.
155. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. К.: Знання, 2002. 359c.
156. Полонська-Василенко Н. Історія України. В2т. Т.2. К.: Либідь, 1993. 608c.
157. Попович М. Нарис Історії культури України. К.: Артек, 2001. 728c.
158. Рабен Л. Советская камерно-инструментальная музыка. М: Музгид, 1963. 145c.
159. Рання українська драма / Під. ред. П. Руліна. К.: Книгоспілка, 1930. 248c.
160. Ростопчина Е.П. Талисман: Избранная лирика. Драма. Документы, письма, воспоминания / Состав. В.Афанасьев. М.: Москов. рабочий, 1987. 319c.
161. Русское подвижничество / Состав. Т. Б. Князевская. М.: Наука, 1996. 572c.
162. Русская старина. 1882. №6. С.653
163. Русская художественная культура второй половины XIX века. М.: Наука, 1991. 392c.
164. Салій О. Дмитро Трощинський козак знатний / Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. К.: Хрещатик, 2000. 256c.
165. Сапухин П. А. А. П. Чехов на Сумщине. Сумы, 1993. 125c.
166. Сарбей В. Г. Праця Я. Маркевича Записки о Малороссии, ее жителях и
произведениях” // Український історичний журнал. 1999. №2. С.16
167. Сафронова Л. А. Польская театральная культура эпохи Просвещения. М.:
Наука, 1985. 272c.
168. Сафронова Л.А. Старинный украинский театр. М., 1995. С. 296
169. Свербигуз В. Старосвітське панство. Варшава, 1999. 250c.
170. Святитель Иигнатий Брянчанинов. Аскетические опыты. Т.1. М.: Православная книга, 1993. 543c.
171. Северная почта. 1812. №18. С.23 25
172. Семчишин М. Тисяча років укр