Кузмінський Анатолій Іванович. Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні

Краткое описание

Кузмінський Анатолій Іванович. Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні : Дис... д-ра наук: 13.00.04 2003

Кузьмінський А.І. Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 теорія і методика професійної освіти. Інститут педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, Київ, 2003.
У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні засади (сутність, структура, функції, принципи, особливості та умови розвитку) післядипломної педагогічної освіти як підсистеми неперервної педагогічної освіти, підсистеми післядипломної освіти педагогічних кадрів. Проведено системний аналіз зародження, еволюції змісту, організаційних форм і наукових основ післядипломної педагогічної освіти в Україні, запропоновано її періодизацію, проаналізовано основні тенденції розвитку післядипломної педагогічної освіти в розвинених країнах. Теоретично обґрунтовано основні функції й напрями післядипломної педагогічної освіти в нових умовах: надання методичної допомоги педагогам в організації самоосвіти, поліпшення інформаційного забезпечення, освоєння інноваційних методів виховання учнів, реалізація досягнень психолого-педагогічної науки в практичній діяльності. Розглядаються організаційно-педагогічні умови професійного розвитку педагога у системі післядипломної педагогічної освіти, зокрема, адаптація й формування соціальної відповідальності. Досліджено особливості технології й управління навчальним процесом у закладах системи післядипломної педагогічної освіти. Виходячи з того, що найважливішою професійною якістю педагога є його методологічна культура, розкрито методологічні основи навчального процесу в сучасних умовах. Обґрунтовано стратегію й розроблено концептуальні засади розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні.

У дисертації теоретично узагальнено результати дослідження наукової проблеми, що полягає у виділенні й розробці теоретико-методологічних засад (сутності, структури, закономірностей, принципів, особливостей та умов розвитку) післядипломної педагогічної освіти як органічної складової неперервної педагогічної освіти, післядипломної освіти педагогічних працівників багатофункціонального освітнього утворення, теоретичні основи якого розвивалися паралельно з практикою діяльності педагогічних навчальних закладів. Результати проведеного дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, і дозволяють зробити висновки.
1. Післядипломна педагогічна освіта це спеціалізоване вдосконалення педагогічної освіти та професійної підготовки педагогів шляхом поглиблення, розширення й оновлення професійно-педагогічних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. У контексті розуміння родового поняття педагогічна освіта” як процесу й результату цілеспрямованого формування загальної й методологічної культури педагога перепідготовка, спеціалізація й підвищення кваліфікації є видовими компонентами післядипломної педагогічної освіти. Стажування, курсова підготовка, методична робота, самоосвіта відповідають меті й завданням підвищення кваліфікації і, відповідно до родово-видової залежності, є видами підвищення кваліфікації. Базова педагогічна освіта забезпечує формування загальної та професійної культури педагога, а післядипломна її збагачення, розширення й поглиблення. У цьому контексті післядипломна педагогічна освіта набуває якісної визначеності й спрямовується на професійний розвиток особистості педагогів, їх професійно-особистісне самоутвердження.
З інституціонально-професійних позицій функції системи післядипломної педагогічної освіти характеризують її зв’язки з оточуючим середовищем, з системою суспільно-економічних відносин, з регіональними інституціональними підсистемами. Це такі функції: соціально-економічна, адаптивна, координаційна, пропагандистська, виробництва, обробки та накопичення інформації, соціального захисту. Відповідно до позицій особистісного підходу, функції післядипломної педагогічної освіти доцільно згрупувати за трьома критеріями:
1) програмно-цільові (компенсаторна, відтворювальна, коригуюча, прогностична);
2) процесуально-технологічні (діагностична, моделююча, організаційна, координаційна, контрольно-інформаційна);
3) соціально-психологічні (орієнтаційна, мотиваційна, маркетингова, розвитку творчої активності, стимулювання).
Педагогічна культура працівника освіти органічно синтезує в собі три складових: загальнокультурну, спеціальнопрофесійну, спеціальнопредметну. На розвиток змісту післядипломної педагогічної освіти впливають зміни універсальної парадигми множинністю конкретних парадигм; розвиток педагогічної науки взагалі й підготовки педагогів зокрема; еволюція уявлень про педагога, його творчий потенціал; вивчення професійних потреб педагогів; вивчення і врахування вітчизняного та зарубіжного досвіду. За сутністю та характером вияву принципи функціонування й розвитку системи післядипломної педагогічної освіти доцільно об’єднати у дві групи: загальнометодологічні (соціальної детермінованості; системності й комплексності; наступності й перспективності; науковості; прогностичності; культуровідповідності; конкретно історичного підходу) і специфічно педагогічні (гуманізму; демократизму; іманентності розвитку; вільного розвитку індивідуальності педагога; свободи вибору).
2. Післядипломна педагогічна освіта перебуває у постійному розвитку, що зумовлено об’єктивними суспільно-політичними та соціально-економічними потребами. На цю освітню галузь впливають як зовнішні об’єктивні (політика, економіка, соціум, цілі), так і внутрішні суб’єктивні (мотивація діяльності, самооцінка) чинники, необхідність подолання суперечностей між соціально детермінованими вимогами до професійно-педагогічної підготовки педагогічних працівників і фактичним рівнем їхньої кваліфікації, між сучасними потребами духовного, соціального, економічного розвитку України й недостатнім рівнем професійної діяльності установ і навчальних закладів освіти. На формування системи післядипломної педагогічної освіти як соціального інституту вирішальний вплив має державна політика у цій галузі.
3. На основі ретроспективного аналізу післядипломної педагогічної освіти пропонується така періодизація її розвитку: до 1917 р. період зародження змісту і форм післядипломної педагогічної освіти; 1917 1930 рр. період становлення вітчизняної системи післядипломної педагогічної освіти; 1930 1991 рр. період розвитку, масовості, уніфікації та ідеологізації післядипломної педагогічної освіти; з 1991 р. період розвитку національної системи післядипломної педагогічної освіти.
Об’єктивні реалії й закономірності дозволяють виокремити загальні тенденції та особливості розвитку системи післядипломної педагогічної освіти кожного періоду, що має важливе значення для її модернізації, зокрема:
період до 1917 р. характеризується усвідомленням необхідності й важливості психолого-педагогічної підготовки вчителів; поєднанням науково-теоретичної підготовки у ВНЗ з педагогічною підготовкою на післядипломному рівні; зв’язком післядипломної педагогічної освіти з практикою роботи педагогічних навчальних закладів; практичною спрямованістю післядипломної педагогічної освіти;
другий період (1917 1930 рр.) характеризується формуванням післядипломної педагогічної освіти як підсистеми педагогічної освіти; переходом від проведення епізодичних курсів до масової перепідготовки вчителів; диференціацією післядипломної освіти педагогів міських і сільських шкіл; забезпеченням неперервності післядипломної педагогічної освіти шляхом узаємозв’язку курсової підготовки, методичної роботи, самоосвіти; національним спрямуванням змісту; українізацією як обов’язковим елементом підвищення кваліфікації; урахуванням національних і регіональних особливостей; ідеологізацією;
третій період (1930 1991 рр.) характеризується кількісним та інституціональним зростанням післядипломної педагогічної освіти; переорієнтацією з підвищення методичного рівня на підвищення науково-теоретичного, професійно-педагогічного рівня й загальної культури педагогічних працівників; забезпеченням узаємозв’язку ідейно-політичної, науково-теоретичної, психолого-педагогічної підготовки й розвитку загальної культури педагогів; підпорядкуванням змісту післядипломної педагогічної освіти підвищенню якості навчально-виховної роботи; вивченням, узагальненням і впровадженням передового педагогічного досвіду; створенням картотек кращого досвіду, педагогічних музеїв, проведенням педагогічних читань; уніфікацією змісту та організаційних форм післядипломної педагогічної освіти; посиленням централізації управління; національним нівелюванням, відривом від національної культури, ігноруванням національних особливостей; заідеологізованістю;
четвертий період (з 1991 р.) характеризується орієнтацією післядипломної педагогічної освіти на розвиток педагога як професійної особистості, створенням можливостей вибору змісту та організаційних форм, ретрансляційним характером узаємодії з педагогічною наукою, гуманізацією, демократизацією, відходом від заполітизованості й заідеологізованості.
4. Післядипломна педагогічна освіта в розвинених зарубіжних країнах характеризується різноманіттям модифікацій конкретних форм організації, підходів до її розвитку. Увага концентрується на поліпшенні якості освіти, посиленні професіоналізму, підвищенні загальної культури педагогів. Характерні тенденції її розвитку поєднання загальної фундаментальної підготовки у ВНЗ і цільової на післядипломному рівні; забезпечення свободи вибору напрямів навчання відповідно до наукових і професійних інтересів; практичний зміст освіти (формування необхідного стандарту вмінь і навичок, задоволення практичних потреб педагога й навчального закладу, розвиток педагогічних колективів); перехід на інтегровані курси ознайомлення з науковими методами, концепціями різних дисциплін, програм, розроблених на основі міждисциплінарного підходу, підвищення кваліфікації педагогів у певній галузі знань (інноваційний розвиток, ознайомлення з новими інформаційними, комунікативними технологіями та ін.), інтегрування й уведення у навчальні плани нових напрямів наукових знань; запровадження гнучкої, різнорівневої та індивідуалізованої системи післядипломної педагогічної освіти з урахуванням різного рівня підготовки педагогічних кадрів; використання роботи в малих групах, відеозаписів занять, моделювання педагогічних ситуацій; індивідуалізація навчання на основі комп’ютерних технологій; функціонування консультативних центрів з нових технологій, центрів досліджень освітніх технологій, розробки навчальних програм з післядипломної освіти, критеріїв атестації педагогів та ін. За умов поліпшення матеріально-фінансового стану української післядипломної педагогічної освіти окремі елементи зарубіжного досвіду доцільно було б використати у вітчизняній практиці.
5. Найактуальнішими проблемами післядипломної педагогічної освіти, пов’язаними із суспільними трансформаціями, є організація самоосвітньої діяльності педагогів, їх інформаційне забезпечення, навчання проведення виховної роботи з учнями та творчому використанню психолого-педагогічної інноватики. На цих напрямах мають концентруватися головні зусилля закладів післядипломної педагогічної освіти. Реалізація вищеназваних функцій зумовлює необхідність діагностування, прогнозування, планування й організації цього процесу на основі оптимізації навчальних планів і програм, розкладів занять, оптимального розподілу доручень між підрозділами, удосконалення структури навчального процесу; забезпечення наукової організації нормування праці професорсько-викладацького складу і слухачів; удосконалення методів, прийомів, засобів праці тощо.
В організаційно-управлінському плані виділяються чотири етапи самоосвіти: діагностико-прогностичний (виявлення суперечностей у підготовці, визначення змісту, форм, методів, засобів і термінів самоосвітньої роботи), самостійна робота (реалізація планів і прогнозів), апробація власних досягнень (проведення занять, корекція практичних умінь та ін.); підсумковий, завершальний (оформлення результатів самоосвіти, самоаналіз діяльності). Якісно вищий рівень розв’язання теоретичних і практичних завдань педагогічної діяльності забезпечують особистісно-гуманістичну орієнтацію, формування системності педагогічного мислення, діалектичну взаємодію індивідуальної педагогічної культури зі світовою, професійне самовизначення.
Адаптація педагогів явище багатокомпонентне, містить біологічні, психологічні, соціальні складові. Визначальним в адаптації є спілкування. Найпоширенішими формами спілкування є стихійногрупова й інтимно-особистісна. У практиці мають місце істотні розходження між вираженою потребою форм спілкування й реальністю. Найскладніше проходить адаптаційний період у різнопрофільних і різновікових групах. Результати дослідження підтверджують припущення щодо недостатньої підготовленості слухачів до оволодіння новими підходами у виховній діяльності. Це обґрунтовується зміною ціннісних орієнтацій, соціальних ідеалів, методів виховання, зміною життєвих, професійних стереотипів діяльності й мислення відповідно до нових педагогічних реалій. Обґрунтовано доцільність визначення основних етапів адаптації педагога: входження в нову діяльність; активізація відповідних професійно-ціннісних орієнтацій, розвиток домінуючих мотивів діяльності; утвердження.
Основними умовами успішного формування соціальної відповідальності педагога є зацікавлення його у своїй праці та її результатах, наявність гуманістично орієнтованого соціального контролю й об’єктивної оцінки дій кожного суб’єкта, моральне й матеріальне стимулювання окремого педагога та педагогічних колективів.
6. Технологія навчання в системі післядипломної педагогічної освіти забезпечує більш високі результати за умов інтегрування змісту педагогічних, психологічних та інших дисциплін, інтенсифікації процесу навчання. Оновлення змісту навчання відображає нові тенденції розвитку педагогічної теорії і практики, системи діяльності викладача, побудованої на діагностико-прогностичній основі, що забезпечує особистісно-діяльнісний підхід до викладання педагогічних і психологічних дисциплін при високому рівні професіоналізму педагога. Результати дослідження підтверджують, що система післядипломної педагогічної освіти працюватиме ефективніше за умов реалізації права на свободу вибору змісту і форм освіти, відкритої атестації навчальних закладів, програм післядипломної освіти, створення нормативно-правових засад функціонування та розвитку, визначення організаційно-педагогічних заходів стимулювання зростання професійно-педагогічної компетентності педагогів.
Управління післядипломною педагогічною освітою спрямовується на формування й реалізацію державної політики в цій галузі, державно-громадського оцінювання діяльності навчальних закладів, розробку правових, організаційних, фінансових засад функціонування системи. Змінюється стратегія системи післядипломної педагогічної освіти: вона має забезпечувати не стільки функціонування системи освіти, скільки її розвиток, що передбачає зміну ретрансляційних завдань на дослідницькі, участь у розробці й реалізації державних і регіональних програм розвитку освіти тощо.
Основними організаційно-педагогічними умовами ефективної діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти є наявність висококваліфікованих кадрів, розуміння й виконання ними своїх функцій, спроможність проводити науково-дослідницьку діяльність і впроваджувати її результати, здатність використовувати педагогічну інноватику, здійснювати педагогічний моніторинг і діагностування, створювати належну навчально-матеріальну базу.
7. У дисертації обґрунтовано концептуальні засади розвитку післядипломної педагогічної освіти, що дало змогу визначити стратегію її модернізації, розвитку перспективних напрямів організацію гнучких, різнорівневих організаційних форм з орієнтацією на різні потреби педагогічних працівників, індивідуалізацію навчання на основі комп’ютерних технологій, упровадження інновацій у педагогічну практику; посилення культурологічного підходу; реалізацію ідеї фундаменталізації змісту; перехід на інтегровані курси, програми міждисциплінарного типу у формі автономних модулів, які можна довільно комбінувати; запровадження практики стажування педагогів на базі педагогічних майстерень заслужених працівників освіти, носіїв передового педагогічного досвіду; посилення теоретичної підготовки на атестаційних курсах до присвоєння чергової категорії; зміна основних акцентів післядипломної педагогічної освіти з компенсування недоліків загальної і професійної підготовки педагога на розвиток його як професійної особистості; створення науково обґрунтованої й соціально справедливої системи морального й матеріального стимулювання; організація служби науково-педагогічної інформації та ін.
Необхідність розробки нових моделей післядипломної педагогічної освіти зумовлена змінами в суспільстві й у системі освіти: створенням полікультурної ситуації, формуванням демократичних цінностей, ринковими відносинами, збільшенням питомої ваги міжнародної інтеграції та ін.
Післядипломна педагогічна освіта є спеціальною освітньою діяльністю педагога, метою якої є його розвиток як особистості і як професіонала, постійне збагачення його творчого потенціалу. Вона підвищує можливості педагогічної й соціальної адаптації педагогічних працівників у динамічному суспільстві.
Матеріали дослідження дозволяють забезпечувати науково обґрунтовану інтерпретацію компонентів системи післядипломної педагогічної освіти, визначати шляхи її реформування. Практичне використання висновків, рекомендацій, сприятиме оптимальному функціонуванню й розвитку цієї системи. Отримані результати можуть бути використані для модернізації й удосконалення змісту, форм навчального процесу, розробки науково-методичного забезпечення післядипломної освіти педагогічних кадрів, започаткування нових науково-теоретичних напрямів фундаментальних досліджень цієї освітньої галузі.
Виконане дослідження дозволяє сформулювати рекомендації Міністерству освіти і науки України щодо перегляду й уточнення спеціальностей і спеціалізацій фахової структури перепідготовки педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти, запропонувати авторські концептуальні засади розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні.
Дослідження теоретико-методологічних основ післядипломної педагогічної освіти як відкритої системи і надалі є актуальним. Це зумовлюється складністю об’єкта дослідження як системно-інтегративного утворення, кожна з підсистем якого, в свою чергу, є системою й об’єктом системного дослідження. Післядипломна педагогічна освіта недостатньо розроблена з точки зору її глобальності, багатоаспектності. Педагоги потребують теоретичної й методичної допомоги для адаптації в нових умовах функціонування освіти в Україні до тих трансформацій, які здійснюються в останні роки: зміни у філософії освіти, методології й методиці, перехід на дванадцятирічний термін навчання, введення дванадцятибальної системи оцінювання знань, умінь і навичок, здійснення профілізації в середній загальноосвітній школі, посилення мовної підготовки та ін. Отже, удосконалення післядипломної педагогічної освіти міждисциплінарна комплексна наукова проблема довготривалого характеру.