ЛАНЬ ОЛЕКСІЙ ЮРІЙОВИЧ. ЗАХИСНИК ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

Краткое описание

ЛАНЬ ОЛЕКСІЙ ЮРІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ЗАХИСНИК ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЛАНЬ ОЛЕКСІЙ ЮРІЙОВИЧ
УДК 343.14:343.137.5
ЗАХИСНИК ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ
У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ
ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ
Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова
експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Погорецький Микола Анатолійович,
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ........................................................................3
ВСТУП .............................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ЗАХИСНИК ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ У ДОСУДОВОМУ
РОЗСЛІДУВАННІ .......................................................................................................12
1.1. Поняття та зміст доказування у досудовому розслідуванні ..............................12
1.2. Процесуальний статус захисника як суб’єкта доказування у досудовому
розслідуванні ..................................................................................................................40
Висновки до розділу 1 ..................................................................................................58
РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТ ТА МЕЖІ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ
ПРОВАДЖЕННЯХ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ ...................................................61
2.1. Предмет доказування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх .....61
2.2. Межі доказування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх ...........93
Висновки до розділу 2 ................................................................................................100
РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА ЯК СУБ’ЄКТА ДОКАЗУВАННЯ ПІД ЧАС
ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ У ДОСУДОВОМУ
РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЩОДО
НЕПОВНОЛІТНІХ ....................................................................................................102
3.1. Участь захисника як суб’єкта доказування під час проведення слідчих
(розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у досудовому розслідуванні
кримінальних проваджень щодо неповнолітніх .......................................................102
3.2. Отримання доказів захисником під час проведення інших процесуальних дій у
досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх ..........144
Висновки до розділу 3 ................................................................................................166
ВИСНОВКИ ................................................................................................................168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...............................................................171
ДОДАТКИ ....................................................................................................................200
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЄРДР – Єдиний реєстр досудових розслідувань
ГПУ – Генеральна прокуратура України
ЗУ – Закон України
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
КМСД – Кримінальна міліція у справах дітей
КМУ – Кабінет Міністрів України
МВС – Міністерство внутрішніх справ
ОВС – органи внутрішніх справ
ЦК – Цивільний кодекс
ст. – стаття
п. – пункт
ч. – частина
4
ВСТУП
Актуальність теми. Конституція України визначає, що людина, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за
свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави (ст. 3). При цьому Конституція України гарантує, що
дитинство охороняється державою (ст. 51). Взявши на себе відповідальність щодо
захисту дітей, держава зобов’язана постійно вживати всіх необхідних заходів,
спрямованих на захист прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх.
Одним із таких заходів є боротьба зі злочинністю серед неповнолітніх.
Відповідно до статистичних даних МВС України у 2012 році було зареєстровано
14 838 кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, у 2013 році – 11
448, у 2014 році – 8861, а за дев’ять місяців 2015 року – 6783, що свідчить про
суттєве зменшення кількості кримінальних правопорушень, вчинених
неповнолітніми. Упродовж 9 місяців 2015 року слідчими ОВС розслідувалось 6
783 кримінальних правопорушень учинених неповнолітніми, з яких у 6 755
провадженнях досудове розслідування закінчено, 6 233 направлено до суду з
обвинувальним актом, у тому числі з угодою про примирення, 464 з клопотанням
про звільнення від кримінальної відповідальності та 353 з клопотанням про
застосування примусових заходів виховного характеру. Із загальної кількості
кримінальних правопорушень, що вчинені неповнолітніми за 9 місяців 2015 року,
3 394 (50%) тяжких та особливо тяжких, із них закінчено 3 386 (99,8%)
кримінальних проваджень та 3 255 (96%) направлено до суду з обвинувальним
актом.
Разом із тим, на підставі проведеного аналізу матеріалів кримінальних
проваджень щодо неповнолітніх, а також результатів опитування практичних
працівників встановлено, що слідчі, прокурори під час здійснення досудового
розслідування кримінальних проваджень щодо неповнолітніх допускають суттєві
5
порушення, що призводять до обмеження прав, свобод і законних інтересів
неповнолітніх у досудовому розслідуванні. Відповідно до Кримінального
процесуального кодексу України (КПК) та міжнародно-правових актів
(Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються здійснення правосуддя
щодо неповнолітніх («Пекінські правила»), 1985 р.; Керівних принципів ООН для
попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи),
1990 р.; Правил ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі,
1990 р. тощо) порушення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх щодо
яких здійснюється досудове розслідування та судовий розгляд кримінального
провадження, є недопустимим. Забезпечення законності здійснення досудового
розслідування кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, у тому числі й
належного захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів, безумовно, залежить від
діяльності у кримінальних провадженнях цієї категорії захисників, участь яких є
обов’язковою. Одним із способів захисту прав, свобод і законних інтересів
неповнолітніх у досудовому розслідуванні є здійснення захисником кримінального
процесуального доказування.
Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали праці вітчизняних та
зарубіжних фахівців із адвокатури, кримінального процесу, криміналістики,
кримінології та інших галузей, а саме: Ю. П. Аленіна, А. Д. Анучкіної, І. В. Басистої,
В. Д. Берназа, Т. В. Варфоломеєвої, І. В. Гловюк, В. Г. Гончаренка, І. В. Гори,
В. О. Гринюка, Ю. М. Грошевого, Р. З. Єнікєєва, О. В. Капліної, Є. Г. Коваленка,
І. І. Котюка, О. П. Кучинської, О. О. Левендаренка, Л. М. Лобойка,
Є. Д. Лук’янчикова, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, О. М. Обрізан, М. А. Погорецького,
В. О. Попелюшка, Д. Б. Сергєєвої, Н. П. Сизої, С. М. Стахівського,
М. С. Строговича, О. Ю. Татарова, Л. Д. Удалової, Р. С. Холода, М. С. Цуцкірідзе,
С. С. Чернявського, С. А. Шейфера, В. П. Шибіки, М. Є. Шумили, О. Г. Шило,
О. Г. Яновської та інших вчених, присвячені питанням доказування та діяльності
захисника у кримінальному процесі. Проте, комплексно проблемні питання участі
захисника як суб’єкта доказування у досудовому розслідуванні кримінальних
6
проваджень щодо неповнолітніх, у тому числі й в умовах дії чинного КПК
України, не досліджувалися.
Викладеним обумовлена актуальність, наукове і практичне значення
дисертації, в якій автором розроблені положення, висновки, пропозиції та
рекомендації, спрямовані на вирішення наукового завдання, що полягає у розробці
теоретичних, правових та праксеологічних засад діяльності захисника як суб’єкта
доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до Концепції реалізації державної політики у сфері
профілактики правопорушень на період до 2015 р. (розпорядження Кабінету
Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1209-р); Пріоритетних напрямів наукового
забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 р.
(наказ МВС України від 29.07.2010 р. № 347); Плану заходів Міністерства
внутрішніх справ України, спрямованих на реалізацію норм Кримінального
процесуального кодексу України (наказ МВС України від 08.08.2012 р.); планів
науково-дослідних робіт і дослідно-конструкторських робіт Луганського
державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка на 2013–2016 р.
Тему дисертації затверджено рішенням вченої ради Луганського державного
університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 28.09.2012 р. (протокол № 3) та
уточнено 28.02.2013 р. (протокол № 8).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вирішення наукового завдання
щодо розробки теоретичних, правових та праксеологічних засад діяльності
захисника як суб’єкта доказування у досудовому розслідуванні кримінальних
проваджень щодо неповнолітніх.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких задач:
- визначити поняття та розкрити зміст доказування у досудовому
розслідуванні;
- надати визначення поняття процесуального статусу захисника як суб’єкта
доказування у досудовому розслідуванні;
7
- сформулювати поняття предмету доказування у кримінальних
провадженнях щодо неповнолітніх;
- визначити поняття меж доказування у кримінальних провадженнях щодо
неповнолітніх;
- встановити основні проблемні питання участі захисника як суб’єкта
доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх під час проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих
(розшукових) дій і надати рекомендації щодо їх вирішення;
- виокремити основні проблемні питання отримання доказів захисником
у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх у
результаті проведення інших процесуальних дій і запропонувати шляхи їх
вирішення;
- розробити та надати пропозиції щодо удосконалення норм чинного
законодавства України, що регламентують діяльність захисника як суб’єкта
доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх.
Об’єкт дослідження – досудове розслідування кримінальних проваджень
щодо неповнолітніх.
Предмет дослідження – захисник як суб’єкт доказування у досудовому
розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя роботи становлять загальні
закони та категорії теорії пізнання. Для вирішення задач дослідження
використовувалися: методи логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція) – для
вивчення нормативних актів, матеріалів кримінальних проваджень, аналітичних
матеріалів, концепцій, точок зору авторів із окремих питань, що входять до
предмета дослідження (розділи 1–3). У процесі дослідження були використані як
традиційні юридичні, так і конкретно-соціологічні методи: порівняльно-правовий –
при дослідженні та аналізі норм кримінального процесуального законодавства
(підрозділи 1.2, 2.1, 3.1, 3.2); статистичні та соціологічні – у процесі збору та
накопичення наукової інформації шляхом анкетування слідчих, прокурорів,
8
адвокатів та суддів, а також узагальнення отриманої інформації й результатів
вивчення кримінальних проваджень та статистичних даних (розділи 1–3);
системно-структурний – при дослідженні змісту доказування у кримінальному
провадженні (підрозділ 1.1), елементів процесуального статусу учасників
кримінального провадження (підрозділ 1.2), елементів предмету доказування у
кримінальному провадженні (підрозділ 2.1); логіко-юридичний – при розробці
науково-обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення норм чинного
законодавства України та відомчих нормативних актів, що регламентують
діяльність захисника як суб’єкта доказування у досудовому розслідуванні
кримінальних проваджень щодо неповнолітніх (розділи 1–3) тощо.
Емпіричною базою дослідження є вивчені та узагальнені кримінальні
провадження щодо неповнолітніх (600), статистичні дані МВС України за період з
2012 по 2015 рік, дані анкетування та опитування 650 респондентів (200 слідчих,
150 прокурорів, 200 адвокатів та 100 суддів). Використано також власний досвід
участі дисертанта у кримінальних провадженнях щодо неповнолітнього як
слідчого, а також як захисника неповнолітнього.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є
першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних, правових та
праксеологічних засад діяльності захисника як суб’єкта доказування у досудовому
розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за КПК України.
Обґрунтовується низка концептуальних та важливих для теорії й практики понять,
положень і висновків, одержаних автором особисто, серед яких найсуттєвішими є
такі:
вперше:
- сформульовано визначення поняття процесуального статусу захисника як
суб’єкта доказування у досудовому розслідуванні, під яким слід розуміти систему
закріплених у кримінальному процесуальному законодавстві прав, обов’язків та
відповідальності захисника за порушення норм законодавства України, що
забезпечує здійснення захисником доказування у досудовому розслідуванні
кримінальних проваджень;
9
- встановлено особливості участі захисника як суб’єкта доказування у
досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх під час
проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, а також
інших процесуальних дій;
- запропоновано залучати до кримінальних проваджень щодо неповнолітніх
у статусі захисників лише тих адвокатів, які мають стаж адвокатської практики не
менше двох років та спеціальну адвокатську підготовку;
удосконалено:
- наукові ідеї щодо поняття та змісту доказування у досудовому
розслідуванні;
- поняття предмету та меж доказування у кримінальних провадженнях щодо
неповнолітніх;
дістали подальшого розвитку:
- наукові положення щодо співвідношення пізнання та доказування у
кримінальному процесі;
- поняття предмету та меж доказування у кримінальному провадженні;
- наукові ідеї щодо структури процесуального статусу учасника
кримінального провадження;
- пропозиції щодо покладення на захисника обов’язку доказування у
кримінальному провадженні;
- наукові положення щодо проведення одночасного допиту двох чи більше
вже допитаних осіб за участю неповнолітнього підозрюваного лише у виняткових
випадках.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного
дослідження мають прикладний характер і використовуються за різними
напрямками діяльності, зокрема у:
- нормотворчій діяльності – для удосконалення норм чинного КПК
України, інших правових актів, що регламентують діяльність захисника у
досудовому розслідуванні (лист Комітету Верховної Ради України з питань
10
законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 02.10.2012 р. № 04-
19/14-2063);
- практичній діяльності – пропозиції й рекомендації, викладені у дисертації,
впроваджені в практичну діяльність правоохоронних та судових органів й
правозахисних організацій (акти впровадження ГСУ МВС України від 21.05.2015 р.,
ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.03.2015 р., Ради адвокатів
м. Києва від 14.04.2015 р., Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
м. Києва від 15.03.2015 р.).
- навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін
«Кримінальний процес України», «Актуальні проблеми кримінального процесу
України», «Участь адвоката в кримінальному провадженні», «Кримінальне
процесуальне доказування» та при підготовці підручників, навчальних і довідкових
посібників, методичних матеріалів (акти впровадження Київського національного
університету імені Тараса Шевченка від 15.04.2015 р., Одеського державного
університету внутрішніх справ від 24.05.2015 р., Національного університету
«Одеська юридична академія» від 24.05.2015 р., Академії адвокатури України від
24.04.2015 р., Національної академії внутрішніх справ від 17.03.2015 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати
дослідження оприлюднені у виступах автора на науково-практичних конференціях
та круглих столах, а саме: «Проблеми реформування кримінального
процесуального законодавства України в контексті європейських стандартів» (м.
Київ, 2011 р.); «Впровадження нового Кримінального процесуального кодексу
України в правоохоронну діяльність та навчальний процес: досвід та шляхи
удосконалення» (м. Харків, 2013 р.); «Докази і доказування за новим
Кримінальним процесуальним кодексом України (до 75-річчя з дня народження
доктора юридичних наук, професора Михайла Макаровича Михеєнка)» (м. Київ,
2012 р.); «Малиновські читання» (м. Острог, 2013 р.); «Актуальні проблеми
доказування у кримінальному провадженні» (м. Одеса, 2013); «Європейські
стандарти кримінального судочинства» (м. Донецьк, 2013 р.); «Правова політика в
Україні» (м. Київ, 2014 р.); «Процесуальні, криміналістичні та психологічні аспекти
11
досудового розслідування» (м. Одеса, 2014 р.); «Актуальні питання доказів і
доказування у кримінальному процесі» (м. Київ, 2015 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у
16 наукових публікаціях, 6 із яких опубліковано у виданнях, включених до
переліку наукових фахових видань України, одному виданні, включеному до
міжнародної наукометричної бази даних Іndex Сopernicus, а також в 9 тезах
доповідей та повідомлень на науково-практичних конференціях й круглих столах.
Структура дисертації визначається метою, задачами та предметом
дослідження і композиційно складається із вступу, трьох розділів, що містять у собі
шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (286 найменувань) та
двох додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 170 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації сформульовано наукові положення та отримані результати, що
спрямовані на вирішення наукового завдання щодо розробки теоретичних,
правових та праксеологічних засад участі захисника як суб’єкта доказування у
досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, та
сформульовано висновки, пропозиції й рекомендації, що відповідають вимогам
наукової новизни, зокрема:
1. Доказування у досудовому розслідуванні – це нерозривний цілісний
процес, що складається з двох взаємопов’язаних етапів: 1) отримання доказів
(пошук і виявлення (вилучення) фактичних даних та їх джерел; перевірка, оцінка
фактичних даних і їх джерел з точки зору їх належності, допустимості та
достовірності, а також достатності; їх процесуальне оформлення (закріплення) й
надання фактичним даним та їх джерелам значення доказу у кримінальному
провадженні); 2) використання отриманих доказів (для встановлення фактів та
обставин, що мають значення для кримінального провадження, перевірки інших
доказів, отримання нових доказів, обґрунтування доказами своєї правової позиції
сторонами кримінального провадження, прийняття процесуальних рішень
уповноваженими суб’єктами).
2. Процесуальний статус захисника як суб’єкта доказування у досудовому
розслідуванні – це система закріплених у кримінальному процесуальному
законодавстві прав, обов’язків та відповідальності захисника за порушення норм
законодавства України, що забезпечує здійснення захисником доказування у
досудовому розслідуванні кримінальних проваджень.
3. Предмет доказування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх –
це сукупність обставин, передбачених ч. 1 ст. 91 та ч. 1 ст. 485 КПК України,
обов’язок доказування яких покладається на слідчого, прокурора з метою
забезпечення здійснення всебічного, повного та неупередженого досудового
розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх.
169
4. Межі доказування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх – це
необхідна сукупність доказів, отриманих у порядку, передбаченому КПК України,
на підставі яких сторони кримінального провадження встановлюють обставини,
передбачені ч. 1 ст. 91 та ч. 1 ст. 485 КПК України, з метою забезпечення
здійснення всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування та
судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.
5. Основними проблемними питаннями участі захисника як суб’єкта
доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх під час проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих
(розшукових) дій є: порушення права захисника на конфіденційне побачення з
неповнолітнім до першого допиту; незалучення слідчими, прокурорами
захисників, законних представників неповнолітніх під час проведення допиту,
одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб; допит слідчими,
прокурорами неповнолітніх осіб, які вчинили протиправне діяння до досягнення
віку кримінальної відповідальності, як свідків, підозрюваних; недосконалість
положень КПК України щодо порядку проведення допиту, обшуку, одночасного
допиту двох чи більше вже допитаних осіб за участю неповнолітнього;
непроведення судово-медичних, психологічних, психіатричних, комплексних
психолого-психіатричних експертиз під час досудового розслідування;
бездіяльність та низький професіоналізм слідчих, прокурорів, захисників
неповнолітніх; відсутність у кримінальному процесуальному законодавстві
порядку ознайомлення прокурором захисника як ініціатора проведення негласної
слідчої (розшукового) дії з отриманими результатами; наявність у КПК України
заборони щодо виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих
(розшукових) дій та додатків до них.
6. Основними проблемними питаннями участі захисника як суб’єкта
доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх під час проведення інших процесуальних дій є: відсутність у КПК
України процесуальної форми витребування та отримання від органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,
170
службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків
ревізій, актів перевірок захисником; недосконалість процесуальної форми
отримання доказів захисником шляхом подання адвокатського запиту; невизнання
судами копій документів, поданих захисником, доказами у кримінальному
провадженні; недосконалість процесуальної форми отримання доказів захисником
шляхом проведення опитування учасників кримінального провадження та інших
осіб, за їх згодою; недотримання захисниками положень ч. 2 ст. 160 КПК України
при поданні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів; тривалість
процедури розгляду клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, які
містять охоронювану законом таємницю; відсутність в чинному законодавстві
України порядку зберігання речових доказів захисником.
7. Для підвищення ефективності діяльності захисника як суб’єкта
доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх, пропонується: 1) внести зміни до ч. 1 ст. 20; ч. 1 ст. 92; ч. 4 ст. 163;
ч. 2 ст. 226; п. 5 ч. 2 ст. 291; п. 4 ч. 1 ст. 485; ч. 1 ст. 486; ч. 3 ст. 488; ч. 1 ст. 490
КПК України та доповнити КПК України п. 3 ч. 1 ст. 50; абз. 2 ч. 3 ст. 93; абз. 2 ч.
3 ст. 99; абз. 2 ч. 2 ст. 166; абз. 2 ч. 1 ст. 236; ч. 2, 3 ст. 485; ч. 2 ст. 487; ч. 2, 3 ст.
490; п. 10 ч. 2 ст. 248; п. 6 ч. 4 ст. 248, а також виключити з КПК України ч. 3 ст.
254; 2) внести зміни до п. 6.2 Наказу МВС «Про затвердження Інструкції з
організації роботи підрозділів кримінальної міліції у справах дітей»; 3) внести
зміни до ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону
здоров’я» та ін.