Ліховіцький Ярослав Олександрович Кримінологічні засади запо­бігання злочинам, що вчиняються персоналом державної кримінально-виконавчої служби України

Краткое описание

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ЛІХОВІЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 343.8 (477)

ДИСЕРТАЦІЯ
КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-
ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» (081 – Право)

Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Я.О. Ліховіцький
Науковий консультант: Колб Олександр Григорович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2018

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 5
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ЯК ОБ’ЄКТА ЗАПОБІГАННЯ
ЗЛОЧИНАМ 21
1.1. Стан дослідження в науці проблем, пов’язаних із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання
покарань 21
1.2. Методологічні підходи щодо з’ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань як
об’єкта запобігання злочинам 54
1.3. Поняття персоналу органів та установ виконання
покарань України як об’єкта запобігання злочинам 70
Висновки до розділу 1 114
РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
УКРАЇНИ 118
2.1. Поняття кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої
служби України 118
2.2. Сучасний стан, рівень, структура та тенденції 131

вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання
покарань
2.3. Детермінанти, що спричинюють та обумовлюють
вчинення злочинів персоналом Державної кримінально- виконавчої служби України 143
2.4. Кримінологічна характеристика особи злочинця з
числа персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України 175
2.5. Віктимологічні аспекти злочинів, які вчиняються
персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України 190
Висновки до розділу 2 205
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-
ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 212
3.1. Поняття запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби
України 212
3.2. Нормативно-правові підстави діяльності, пов’язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України 231

3.3. Зміст та спрямованість міжнародно-правових актів,
що стосуються запобіжної діяльності у сфері виконання покарань
264

Висновки до розділу 3 299
РОЗДІЛ 4. ГОЛОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У
СФЕРІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ 303
4.1. Зміст та сутність загальносоціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом органів та установ
виконання покарань. 303
4.2. Спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної
кримінально-виконавчої служби України 334
4.3. Основні шляхи підвищення ефективності запобіжної
діяльності у сфері виконання покарань 364
Висновки до розділу 4 386
ВИСНОВКИ 391
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 404
ДОДАТКИ 514

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВТК Виправно-трудовий кодекс України
ДДУПВП Державний департамент України з питань
виконання покарань
ДІЗО ДКВСУ

ДптСУ Дисциплінарний ізолятор
Державна кримінально-виконавча служба України
Державна пенітенціарна служба України
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінальний процесуальний кодекс
МВС ОВС ООН
ОРД Міністерство внутрішніх справ Орган внутрішніх справ Організація Об’єднаних Націй
Оперативно-розшукова діяльність
ОРС ПКТ РЄ СІЗО
УВП Оперативно-розшукова справа Приміщення камерного типу Рада Європи
Слідчий ізолятор
Установа виконання покарань

ВСТУП

Обгрунтованість вибору теми дослідження. Як свідчить суспільна практика та результати спеціальних наукових досліджень, однією із ключових проблем, що перешкоджають ефективному проведенню реформ у сфері виконання покарань України у сучасних умовах, є високий рівень вчинення злочинів персоналом Державної кримінально-виконавчої служби (далі − ДКВС) України, пов’язаних з їх службовою діяльністю. Так, тільки у 2005 р. (першому звітному періоді після прийняття Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»), з участю зазначених суб’єктів було вчинено 14 злочинів, у 2006 р. – 14; 2007 р. – 14; 2008 р. – 14; 2008 р. – 18; 2009 р. – 23; 2010 р. – 57. У 2011 – 2014 р. р., кількість
таких суспільно-небезпечних діянь, щорічно, перевищувала 100 випадків: у 2015 р. їх кількість зменшилась до 100, а у 2016 р. – знову зросла до 102 злочинів. Ця ж тенденція збереглась і в 2017 році. З урахуванням підвищеної суспільної небезпеки особливу актуальність, у цьому контексті, набувають й факти вчинення персоналом органів та установ виконання покарань корупційних правопорушень, кількість яких у 2016 р. порівняно, зокрема, з 2005 р., хоча й зменшилась майже у 3 рази (відповідно з
42 до 16), проте свідчить про низький рівень запобіжної діяльності у сфері виконання покарань з цих питань та про необхідність врахування даних обставин при проведенні сучасних реформ у ДКВС України. Зазначена протиправна діяльність персоналу органів та установ виконання покарань, у свою чергу, виступає однією з детермінант, що сприяє вчиненню злочинів і правопорушень з боку, зокрема, засуджених до позбавлення волі, кількість яких, у середньому, щорічно складала у 2014-2017 р. р. майже 300 таких суспільно-небезпечних діянь а у 1991-2013 р. – більше 400 злочинів щорічно1.

1 Дані Міністерства юстиції України ////https://minjust.gov.ua.

Отже, існує складна прикладна проблема, що пов’язана з неналежною реалізацією персоналом ДКВС України мети покарань (ч. 2 ст. 50 КК та ч. 1 ст. 1 КВК), а також завдань по запобіганню злочинам і тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ч. 1 ст. 1 КК та ст. 104 КВК), які відносяться до пріоритетних напрямів боротьби з рецидивною злочинністю в Україні. Для вирішення зазначеної та інших проблем у сфері виконання покарань в Україні, з часів її незалежності (1991 р.) по теперішній період (2017 р.) було проведено низку організаційно-правових реформ, які, проте, бажаних цілей та результатів так і не досягли. При цьому, здійснювались спроби підпорядкування органів та установ виконання порань як системі МВС України повністю (1991-1998 р.р.), часткового (1998-1999 р. р.), а також повного самостійного їх функціонування у системі Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП) (1999-2010 р. р.), так і часткового (2010 р. – 2012 р.) та повного введення ДКВС України у структуру Міністерства юстиції України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 р. «Про ліквідацію територіальних управлінь Державної пенітенціарної служби України та створення територіальних управлінь Міністерства юстиції». Таким чином, з цього часу розпочався новий етап реформування ДКВС України, який об’єктивно потребує наукового супроводу та забезпечення.
Вивчення наукової літератури показало, що питання запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, були і є предметом дослідження у роботах К.А. Автухова, В.А. Бадири, О.М. Бандурки, Є.Ю. Бараша, І.Г. Богатирьова, О.І. Богатирьової, Т.А. Денисової, О.М. Джужі, О.Г. Колба, І.М. Копотуна, В.Я. Конопельського, В.А. Льовочкіна, С.Ю. Лукашевича, В.О. Меркулової, П.П. Михайленка, О.І. Осауленка, М.С. Пузирьова, Г.О. Радова, О.В. Романенка, М.В. Романова, О.П. Рябчинської,

В.М. Синьова, О.П. Сєверова, А.Х. Степанюка, В.М. Трубникова, С.Я. Фаренюка, І.С. Яковець, О.Н. Ярмиша, М.М. Яцишина та ін.
Досить потужну наукову та навчально-методичну базу з означеної теми дослідження створили також науковці радянської доби, а саме: І.Л. Авербах, Ю.М. Антонян, В.П. Артамонов, М.М. Бабаєв, Ю.К. Бабансьий, Г.П. Байдаков, Г.П. Батуров, І.Л. Бачило, Ю.І. Бехтерєв, Е.Т. Борисов, Ю.Д. Блувштейн, І.В. Бризгалов, І.М. Гальперин, А.Д. Глоточкін, Е.А. Говорухін, А.І. Гуров, Г.О. Злобін, А.І. Зубков, В.О. Елеонський, Л.А. Ігнатьев, К.Е. Ігошев, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, А.І. Марцев, М.П. Мелентьєв, А.Е. Наташев, С.В. Полубінська, О.Ф. Сизий, М.О. Стручков, Ф.Р. Сундуров, Ю.М. Ткачевський, Б.С. Утевський, М.Д. Шаргородський, І.В. Шмаров, П.Г. Шуруханов, А.М. Яковлєв та інші учені, роботи яких й склали методологічну основу даної дисертації.
У сучасних зарубіжних доктринальних джерелах, у цьому контексті, звертають на себе увагу наукові розробки Данути Ковальчука (Республіка Польща); Джеффрі Х’юза (експерт Ради Європи), Д.Т. Амуртаєвої (Республіка Казахстан), Данні Кларка (Великобританія), М.Е. Стівренієкс (Латвійська Республіка), Роберта Коттерела (Шотландія); Артура Хартмана (ФРН), В.Б. Шабанова (Республіка Білорусь), О.А. Іванової (Російська Федерація), ін.
Методологічним підґрунтям для проведення дослідження з означеної проблематики стали також результати наукових пошуків, проведених вітчизняними кримінологами, а саме: Л.В. Багрій-Шахматовим, В.С.Батиргареєвою, В.І. Борисовим, М.Г. Вербенським, В.В. Голіною, В.К. Грищуком, Б.М. Головкіним, Л.М. Давиденком, І.М. Даньшиним, В.М. Дрьоміним, А.П. Закалюком, О.Г. Кальманом, М.В. Корнієнко, О. М. Костенко, О. Є. Користіним, О.Г. Куликом, І.П. Лановенко, О.М. Литваком, О.М. Литвиновим, О.М. Мартиненко, А.А.Музикою, Є.Л. Стрельцовим, В.О.Туляковим, П. Л. Фрісом, В.Б. Харченко, В.І. Шакуном, О.О. Юхно та ін. Поряд з цим, досі на доктринальному рівні питання щодо теоретичних та

практичних засад запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, не розглядались, що й стало вирішальним при виборі об’єкта, предмета, мети і задач цієї дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016-2017 р. р., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р., а також відповідно до змісту Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015, Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 р. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р) і Плану дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 р.р. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. №864).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка теоретичних і практичних засад запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань, а також науково обґрунтованих шляхів удосконалення правового механізму з цих питань.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:
- визначити стан дослідження в науці проблем, пов’язаних із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань;
- обґрунтувати методологічні підходи щодо з’ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань як об’єкта запобігання злочинам;

- з’ясувати зміст поняття «персонал органів та установ виконання покарань України як об’єкт запобігання злочинам»;
- вивести поняття «кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань»;
- встановити сучасний стан, рівень, структуру та тенденції вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань ;
- визначити детермінанти, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України у сфері виконання покарань;
- здійснити кримінологічну характеристику особи злочинця;
- з’ясувати зміст віктимологічних аспектів злочинів, які вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України;
- вивести поняття «запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України»;
- встановити нормативно-правові підстави діяльності, пов’язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально- виконавчої служби України;
- визначити зміст та спрямованість міжнародно-правових актів, що стосуються запобіжної діяльності у сфері виконання покарань;
- з’ясувати зміст і сутність загальносоціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України;
- здійснити аналіз спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України;
- розробити науково обґрунтовані шляхи підвищення ефективності та оцінки запобіжної діяльності у сфері виконання покарань України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які охороняються нормами права та пов’язані із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України.
Предмет дослідження – кримінологічні засади запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України.
Методи дослідження репрезентовано системою загальнонаукових і спеціально наукових методів, які обрано відповідно до теми цієї наукової розробки. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість об’єктивно оцінити сучасний стан запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань (всі підрозділи роботи). Метод соціального натуралізму використано при визначенні природнього зв’язку персоналу ДКВС України і засуджених, який, зокрема, детермінується тим середовищем, що створюється у процесі виконання та відбування кримінальних покарань (підрозділи 2.3, 2.4, 2.5); а також загальними схильностями цих суб’єктів до реалізації своїх природних потреб, у тому числі протиправними методами і засобами (підрозділ 2.4); за допомогою методу синтезу сформульовано основні шляхи підвищення ефективності запобіжної діяльності щодо персоналу органів та установ виконання покарань у сучасних умовах (підрозділ 4.3); метод аналізу дозволив з’ясувати потенційні можливості суб’єктів спеціально-кримінологічного запобігання у правовому механізмі та в цілому в системі запобігання злочинам і правопорушенням (підрозділ 4.2); метод абстрагування дав можливість на теоретичному рівні розробити наукові засади загальносоціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України (підрозділ 4.1); метод моделювання дозволив сформулювати авторське поняття «персонал органів та установ виконання покарань як об’єкт запобігання злочинам» (підрозділ 1.3); метод сходження від абстрактного до конкретного допоміг розробити науково обґрунтовану Концепцію

реформування ДКВС України, у тому числі з питань запобігання злочинам, що вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань (підрозділи 4.1, 4.2); застосування логічного методу дозволило визначити детермінанти вчинення злочинів персоналом ДКВС України та розробити науково обґрунтовані шляхи їх нейтралізації та блокування (підрозділи 2.3, 4.1−4.3); порівняльно-правовий метод дав можливість вивчити зарубіжний досвід з означеної тематики дослідження (підрозділ 3.3) та обґрунтувати видозміну чинної кримінально-виконавчої політики, законодавства і практики України у сучасних умовах (підрозділ 4.1); історико- правовий метод – визначити стан дослідження в науці проблем, пов’язаних із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України (підрозділ 1.1), а також з’ясувати сутність поняття «запобігання злочинам, що вчиняє персонал органів та установ виконання покарань» (підрозділ 3.1); системний метод (системно-структурний метод; метод структурного аналізу) – сформулювати авторське визначення «персонал органів та установ виконання покарань як об’єкт запобігання злочинам» (підрозділ 1.3) та з’ясувати сутність кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України (підрозділ 2.1), а також визначити сутність і зміст запобігання злочинам з їх участю (підрозділи 4.1, 4.2); соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, спостереження) застосовано з метою вивчення думок різних категорій респондентів з проблемних питань дослідження та з’ясування соціальної результативності відповідних правових норм й організаційних заходів у сфері виконання покарань (підрозділи 1.3, 3.1, 4.1, 4.2, 4.3); а статистичний метод – для здійснення аналізу зібраних емпіричних даних, а також офіційної статистичної звітності та предметного їх використання в тексті дисертації (вступ та підрозділи 1.3, 2.2, 2.3, 2.4).
Емпіричну базу дослідження становлять дані державної статистики, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, МВС України та архівні матеріали ДКВС України, а також результати

вивчення та аналізу 280 кримінальних проваджень (справ), порушених за фактами вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань у 2005-2017 роках у 7 регіонах України (Волинській, Житомирській, Запорізькій, Київській, Львівській, Черкаській та Чернігівській областях); анкетування 887 осіб з числа засуджених до позбавлення волі, які відбували покарання у зазначених областях України, та 598 осіб з числа персоналу ДКВС України з цих регіонів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексних монографічних досліджень, пов’язаних із запобіганням злочинам, які вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань. У роботі сформульовано низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
вперше:
- розроблено проект Концепції реформування Державної кримінально- виконавчої служби України, яким пропонується замінити нині діючу аналогічну Концепцію, що була прийнята ще у 2012 році та з огляду змін, які відбулись в нашій державі останнім часом (2014-2017 р.р.), а також реформ у сфері виконання покарань, політично, ідеологічно, морально тощо застаріла та втратила свою актуальність і значущість для суспільства;
- сформульовано теоретичну модель нового Закону України «Про пенітенціарну систему» та інших нормативно-правових актів, що стосуються сфери виконання покарань шляхом запропонованих у роботі змін і доповнень у зазначені правові джерела;
- виведено авторські поняття «кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України»;
«запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань»; «загально-соціальне, спеціально-кримінологічне та

індивідуальне запобігання злочинам, що вчиняються зазначеними особами»;
«ефективність запобіжної діяльності у сфері виконання покарань»; «нормативно- правові підстави діяльності, пов’язаної із запобіганням злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України»; «методологічні підходи щодо з’ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань як об’єкта запобігання злочинам»; «персонал ДКВС України як об’єкт запобігання злочинам»;
«детермінанти, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань»;
- встановлені основні кримінологічно-значущі ознаки особи злочинця з числа персоналу ДКВС України, що вчиняє злочини у сфері виконання покарань, до яких віднесені наступні із них: а) найбільша кількість злочинів вчиняється особами рядового та молодшого начальницького складу, при цьому, питома вага старшого начальницького складу у розрахунку на 1 тис. осіб у структурі злочинів є найвищою; б) найбільша кількість злочинів вчиняється персоналом виправних колоній середнього рівня безпеки; в) найбільша кількість злочинів вчиняється персоналом у сфері обігу наркотичних та психотропних речовин, прекурсорів та їх аналогів; г) найбільша кількість злочинів вчиняється особами у віці 23-35 років; ґ) найбільша кількість злочинів вчиняється персоналом, який має повну середню освіту;
- доведено, що в детермінаційному комплексі, який спричинює, обумовлює та корелює вчинення персоналом органів і установ виконання покарань злочинів, пріоритетними є ті детермінанти, що сформувались з часу створення сфери виконання покарань (1917 р.) та діють по даний час, а також пов’язані з кримінально-виконавчою та запобіжною діяльністю зазначених осіб. Такий висновок ґрунтується на двох виведених у цій роботі головних періодах становлення сфери виконання покарань, запобігання злочинам та організації діяльності персоналу органів та установ виконання покарань у ХХ-ХХІ століттях, а

саме – радянський (1917-1991 р. р.) та період незалежності України (1991- по даний час), які, у свою чергу, також мали свої етапи розвитку (карально-репресивний; каральний; карально-виправний; виправно-ресоціалізаційний тощо);
- визначено сучасний стан (2005-2017 р.р.), рівень, структуру та тенденції вчинення злочинів персоналом органів та установ виконання покарань, а саме – встановлено, що у 2005-2010 р. р. зазначені особи вчиняли від 12 до 26 злочинів щорічно, а з 2010 по даний час їх кількість зросла до 100 злочинів і більше. При цьому у структурі злочинів найвищу питому вагу мають злочини, що стосуються сфери обігу наркотичних, психотропних речовин, прекурсорів і їх аналогів (30%), та сфери службової діяльності (25%). Географічно найбільш кримінально активним є персонал органів та установ виконання покарань на Сході України (Донецька, Дніпропетровська та Запорізька області), а «топографічно» - персонал виправних колоній середнього рівня безпеки;
- встановлені найбільш типові віктимологічні ситуації, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а саме: 1) відсутність належних комунікативних функцій у цих осіб; 2) відсутність вмінь і знань у зазначених суб’єктів, що пов’язані із запобігання конфліктів із засудженими або їх нейтралізацією, блокуванням, усуненням тощо; 3) низький рівень відповідальності даних осіб за стан і результати своєї діяльності, що обумовлено як особистісними даними персоналу, так і незадовільним соціальним забезпеченням життєдіяльності цих осіб у сьогоденні (найнижча заробітна плата серед усіх силових структур; постійне недофінансування професійних потреб зазначених суб’єктів з державного бюджету; відсутність житла; т. ін.), а це, у свою чергу, підвищує рівень віктимності (здатності стати жертвою злочину) у сфері виконання покарань;
удосконалено:

- теоретичні дані щодо стану досліджень в науці проблем, пов’язаних із запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань. Зокрема, встановлено, що досі персонал у більшій мірі був об’єктом дослідження по спеціальності 12.00.07 – адміністративне, інформаційне та фінансове право; адміністративний процес, і лише частково – на рівні кандидатських дисертацій – по спеціальності 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право;
- нормативно-правові підстави діяльності, пов’язаної із запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, у тому числі їх теоретичні та правові складові, шляхом розробки науково обґрунтованих пропозицій, рекомендацій і висновків з означеної проблематики, що знайшло своє відображення в актах впровадження результатів даного дослідження у відповідні сфери суспільної діяльності (законотворчу, правозастосовну та навчальний процес);
- теоретичні підходи щодо визначення критеріїв та оцінки в цілому результатів запобіжної діяльності, що здійснюється відносно персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань, у тому числі й шляхом виведення авторського варіанту з означеного питання (оцінка професійної готовності суб’єктів запобігання злочинам; ресурсного забезпечення даного виду діяльності; організація координації та взаємодії правоохоронних органів тощо);
- практичні підходи щодо організації індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України, а саме – сформульовані науково обґрунтовані пропозиції щодо процедури добору осіб на службу (роботу) в ДКВС України, їх підготовки та підвищення кваліфікації по кращих зарубіжних зразках, а також у відповідності з міжнародно-правовими вимогами, що пред’являються до цих суб’єктів кримінально-виконавчої та запобіжної діяльності;

набули подальшого розвитку:
- теоретичні підходи щодо змісту загальносоціального та спеціально- кримінологічного запобігання злочинам шляхом визначення особливостей зазначеної діяльності у сфері виконання покарань, а саме – запобіганням злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України, займаються не тільки підрозділи внутрішньої безпеки центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань та його територіальних управлінь, але й оперативні підрозділи інших суб’єктів, що зазначені в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», та прокурори, які здійснюють нагляд у даній сфері, а також координують запобіжну діяльність правоохоронних органів;
- теоретичні та практичні знання щодо змісту віктимологічних аспектів злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань. Зокрема, встановлено головні віктимологічні детермінанти, що спричинюють та обумовлюють даний вид злочинності, а також здійснена класифікація жертв злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України, по об’єкту злочинів: 1) особи, які стали потерпілими у результаті злочинних посягань на їх життя та здоров’я; 2) особи, що постраждали від злочинів, які посягали на їх волю, честь і гідність; 3) особи, які стали об’єктами злочинних посягань на громадську безпеку;
- теоретичні підходи щодо класифікації детермінант злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, які у цій роботі за критерієм детермінаційного зв’язку та кореляції поділені на: а) детермінанти загальної злочинності в України; б) детермінанти, що спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів представниками державної влади в Україні; в) детермінанти вчинення злочинів працівниками правоохоронних органів; г) детермінанти, що характерні для злочинів у сфері виконання покарань; ґ) безпосередні детермінанти, які спричинюють та обумовлюють вчинення злочинів

персоналом органів та установ виконання покарань та пов’язані із виконанням цими особами своїх службових повноважень.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації мають як теоретичне, так і практичне значення, і використовуються в різних сферах діяльності, зокрема, у:
– законодавчій діяльності – з метою вдосконалення правового механізму по запобіганню злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань (листи-впровадження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 30.09.2016 р. № 04-18/12-1994 та від 25.07. 2017 р. № 04-18/12-1374);
– практичній діяльності – для підвищення ефективності запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань (акт впровадження у практичну діяльність Бориспільської виправної колонії № 119 від 06.02.2017 № 03-355);
– навчальний процес – для забезпечення викладання на більш високому рівні навчальних дисциплін по курсу «Кримінологія» та «Кримінально-виконавче право України» (акт впровадження у навчальний процес Національної академії внутрішніх справ від 12.06.2017 р.).
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що становлять наукову новизну роботи, розроблено автором особисто. Усі сформульовані в дисертації положення і висновки ґрунтуються на власних дослідженнях. В опублікованих у співавторстві наукових працях авторський доробок становить 50 відсотків. Особистим внеском здобувача є власні теоретичні розробки щодо: змісту індивідуального запобігання корупції та детермінант, що сприяють вчиненню корупційних діянь у системі ДКВС України; основної місії персоналу ДКВС України – зменшення ризику вчинення повторних кримінальних правопорушень та соціальна реінтеграція правопорушників; визначення поняття

«ефективність запобіжної діяльності прокуратури у сфери виконання покарань», а також недоліків та потенційних резервів діяльності прокуратури як учасника кримінально-виконавчих правовідносин.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні засади оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських конференціях: «Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євроінтеграції України» (м. Київ, 12 березня 2015 р.); «Прокуратура України в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 19 травня 2016 р.); «Актуальні питання реформування правової системи» (м. Луцьк, 24-25 червня 2016 р); «Технології професійної діяльності: теорія і практика» (м. Чернігів, 2 серпня 2016 р.); «Актуальні проблеми модернізації законодавства та освіти в умовах євроінтеграційного поступу України» (м. Чернігів, 27–28 жовтня 2016 р.); «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Київ, 19 жовтня 2016р.); «Злочинність як суспільна проблема та шляхи її вирішення в Україні» (м. Харків, 4 листопада 2016 р); «Актуальні проблеми прав людини, яка перебуває в конфлікті із законом, крізь призму правових реформ» (м. Київ, 2 грудня 2016 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності» (м. Хмельницький, 3 березня 2017 р.); «Кримінально-правове, кримінологічне та кримінально-виконавче забезпечення механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина (м. Запоріжжя, 10 березня 2017 р.); «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 24 березня 2017 р.);
«Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції» (м. Харків, 31 березня 2017 р.); «Актуальні питання реформування правової системи» (м. Луцьк, 16-17 червня 2017 р); «Актуальні проблеми прав людини, яка перебуває в конфлікті зі законом, крізь призму правових реформ» (м. Київ, 24 листопада 2017 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 43 публікаціях, серед яких одна одноособова монографія, один підрозділ навчального посібника, 18

статей у наукових фахових виданнях України, 9 статей, опублікованих у виданнях іноземних держав, 14 праць апробаційного характеру.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке виявилось у розробці кримінологічних засад запобігання злочинам, що вчиняються персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України. Автором узагальнено основні висновки здійсненого дослідження:
1. Встановлено, що не дивлячись на низку наукових розробок, включаючи монографічні дослідження, які здійснювались в Україні, як у так звану радянську епоху (1917-1991 р. р.), так і в часи незалежності нашої держави (1991 р. – по теперішній період), досі питання, що пов’язані із запобіганням злочинам з боку персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань, на доктринальному рівні не вивчались, що, у свою чергу, виступає однією з детермінант, яка негативно впливає на ефективність функціонування цих суб’єктів у системі правоохоронних органів, а, в кінцевому підсумку, – на результативність реалізації ними завдань кримінально- виконавчого законодавства. При цьому, враховуючи сучасний період реформування сфери виконання покарань України та об’єктивну необхідність наукового супроводу цих процесів, на сьогодні дискусійними та недостатньо вивченими є наступні питання, які віднесені до основних завдань даного дослідження і складають зміст його об’єкта та предмета, а саме: а) теоретично-методологічні засади дослідження персоналу органів та установ виконання покарань в Україні як об’єкта запобігання злочинам (сучасний стан дослідження з цих питань; методологічні підходи щодо з’ясування змісту запобіжної діяльності у сфері виконання покарань; поняття персоналу органів та установ виконання покарань у сучасному розумінні та вимірі); б) нормативно-правові засади запобіжної діяльності щодо персоналу органів та установ виконання покарань (конституційні та інші правові підстави зазначеної діяльності, з урахуванням суттєвих видозмін чинного законодавства, внесених у 2014-2017 р. р.); в) міжнародно-правові підходи з означеної проблематики

дослідження, а також зарубіжний позитивний досвід з питань впровадження загальновизнаних нормативно-правових актів міжнародного права у сферу виконання покарань і запобігання злочинам.
2. Визначені основні методологічні підходи, які варто застосовувати при дослідженні змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань, як об’єкта запобігання злочинам, а саме – це: а) загально-науково обґрунтовані методи пізнання правових явищ і процесів; б) методи галузевих наук.
Виходячи з цього, сформульовано наступне авторське визначення
«методологічні підходи щодо з’ясування змісту діяльності персоналу органів та установ виконання покарань», а саме - це сукупність філософських, загальнонаукових, а також спеціально-наукових і дисциплінарних методів, об’єднаних під егідою пріоритетного діалектичного методу, та принципів їх застосування, за допомогою яких здійснюється пізнання зазначеного об’єкта дослідження з урахуванням потенційних і закріплених на нормативно-правовому рівні функціональних можливостей, з метою підвищення рівня ефективності та результативності його діяльності та, в цілому, удосконалення правового механізму його функціонування у сфері виконання покарань і запобігання злочинам.
З урахуванням можливостей системного підходу до вивчення даного об’єкта дослідження встановлені також специфічні та властиві персоналу органів і установ виконання покарань аспекти їх змістовної діяльності, а саме: а) системно-елементні; б) системно-структурні; в) системно-функціональні; г) системно-цільові; ґ) системно-ресурсні; д) системно-інтеграційні; е) системно-комунікативні; є) системно-історичні.
Рівень наукових досліджень у сфері виконання покарань і запобігання злочинам, як, власне, у будь-якій галузі суспільних відносин і відповідної юридичної науки, прямо залежить від рівня методологічного забезпечення, яке здійснюється методами філософського, загальнонаукового, спеціально-наукового та

дисциплінарного змісту і спрямування, а також від того наукового потенціалу, який склався, у цьому контексті, зокрема, в галузі кримінально-виконавчого права і запобігання злочинам у сфері виконання покарань з боку персоналу ДКВС України.
3. З’ясовано зміст поняття та сутність діяльності персоналу органів і установ виконання покарань, як об’єкта запобігання злочинам у сфері виконання покарань. Обґрунтована необхідність замість словосполучення «інші працівники» у ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» застосувати вираз «інші особи», а також доповнити ст. 14 цього Закону приміткою, у якій слід дати визначення поняття «персонал органів та установ виконання покарань», що сформульовано на доктринальному рівні. Доведена потреба внесення змін у Закон України «Про пробацію», а саме: варто доповнити ст. 5 частиною другою такого змісту: «При здійснені пробації застосовуються також визначені на законодавчому рівні загально-правові, конкретно-правові та дисциплінарні принципи».
Обґрунтована також необхідність доповнення КВК України главою 3-1
«Персонал органів та установ виконання покарань і органів пробації», у якій слід закріпити:
а) ст. 21-1 «Персонал органів та установ виконання покарань і органів пробації» такого змісту: «Виконання покарань і пробації покладається на персонал органів та установ виконання покарань і органів пробації, правові основи діяльності яких встановлюються у спеціальних законах»;
б) ст. 21-2 «Вимоги, що пред’являються до персоналу органів та установ виконання покарань і органів пробації» та викласти її в такій редакції: «Вимоги до персоналу органів та установ виконання покарань і органів пробації встановлюються у спеціальних законах, що регулюють їх діяльність, а також в інших законах та нормативно-правових актах з цих питань».

4. Встановлено зміст та сформульовано авторське визначення поняття
«кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань» та виведені його системоутворюючі ознаки. Теоретична цінність сформульованого у цій дисертації зазначеного поняття полягає у тому, що таким чином розширено межі знань про дану кримінологічну категорію та, одночасно, звужено у певній мірі предмет наукових дискусій з цього приводу.
Практичне ж значення виведеного у даній науковій розробці поняття виражено у тому, що теоретичне узагальнення (моделювання) усіх відомостей, які стосуються змісту злочинів, що вчиняються цією категорією суб’єктів, дає можливість більш предметно, раціонально та ефективно розробляти і реалізовувати на практиці відповідні запобіжні заходи у зазначеному напрямі суспільної діяльності, а також
«економити» побічну шкоду, що завдається суспільно небезпечними діяннями персоналу ДКВС України, тобто знижувати рівень ціни даного виду злочинів.
5. Визначені основні кількісно-якісні показники та тенденції розвитку злочинів, що вчинялись персоналом ДКВС України у період з 2005 по 2017 р. р., а саме:
1) у 2005 р. зазначеними суб’єктами було вчинено 14 злочинів, у 2006 р. – 14; у 2007 р. – 14; 2008 р. – 18; 2009 р. – 23; 2010 р. – 57; 2011 р. – 48; 2012 р. – 67; 2013 р.
– 36; 2014 р. – 33; 2015 р. – 94; 2016 р. – 102; 6 міс. 2017 року – 57;
2) структура цих злочинів у 2005-2017 р. р. мала практично незмінний характер (30% − це злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і їх аналогів; 30% − злочини у сфері службової діяльності та корупційні злочини; 30% − злочини у сфері правосуддя; 10% - інші злочини (у сфері охорони життя і здоров’я; господарської діяльності; проти власності; т. ін.);
3) якщо проаналізувати ці злочини з точки зору географії та топографії, то найбільше із них вчиняється у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях; з огляду «топографії» злочинності найбільше злочинів

вчиняє персонал виправних колоній середнього рівня безпеки (ч. 2 ст. 18 КВК) – і це логічно, враховуючи, що у цих кримінально-виконавчих установах закритого типу працює переважаюча кількість персоналу ДКВС України, а також відбувають покарання більшість засуджених до позбавлення волі;
4) щодо ціни цих злочинів, то вони завдають як пряму, так і непряму шкоду (додаткові витрати щодо розшуку засуджених; підрив авторитету органів державної влади; зниження іміджу персоналу ДКВС України; ін.).
6. З’ясовано зміст основних детермінант злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, та здійснена їх класифікація за відповідними критеріями. Крім цього, встановлено механізм злочинного прояву персоналу органів та установ виконання покарань, головним змістом якого є зв'язок і взаємодія зовнішніх детермінантів об’єктивної дійсності (детермінанти загальної та особливої злочинності) та внутрішніх детермінант (спеціальні та безпосередні), включаючи психічні процеси і стан особи злочинця, що спричинюють та обумовлюють виникнення і розвитку криміногенної мотивації, мотиви та рішення про вчинення злочинів, а також спрямовують і контролюють виконання цього рішення. Зазначений механізм можна визначити у виді наступної структури:
а) формування криміногенної орієнтації та мотивації;
б) опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити злочин;
в) реалізація злочинного наміру та настання суспільно небезпечних наслідків.
7. Визначено зміст та основні кримінологічно-значущі риси особи злочинця з числа персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань та доведено, що у її структурі одночасно діють як загально-кримінологічні ознаки (є характерними та типовими для всіх осіб, що вчиняють злочини, та які виведені на науковому рівні), а також особливі (специфічні, відмінні тощо) ознаки, що обумовлені соціально- правовим статусом персоналу ДКВС України та встановленим порядком добору,

підготовки та підвищення кваліфікації цих осіб у спеціальних центрах та відомчих навчальних закладах.
Теоретичне значення виведення даних кримінологічно важливих ознак особи злочинця, включаючи і персонал ДКВС України, полягає у тому, що таким чином створюються належні передумови для організації подальших наукових пошуків з урахуванням встановлених у ході наукових досліджень особливостей кримінологічних ознак особи злочинця у певних видах злочинної діяльності, а також вносяться корективи в ті наукові розробки, що пов’язані з обґрунтуванням змісту відповідних Комплексних цільових програм профілактики правопорушень, проектів нормативно-правових актів з питань запобігання злочинам, а також інших аналогічних доктринальних джерел (концепцій, стратегій, основних напрямів тощо).
У той самий час, практичне значення сформульованих на науковому рівні загально-кримінологічних та специфічних ознак особи злочинця, з числа персоналу ДКВС України, полягає у тому, що в даному випадку створюються передумови для удосконалення прикладних засад запобігання злочинам на всіх напрямах (загально- соціальному, спеціально кримінологічному та індивідуальному (віктимологічному)), а також підвищення, у цілому, ефективності запобіжної діяльності в Україні, у тому числі шляхом покращення взаємодії правоохоронних органів та упорядкування координації їх дій у конкретних кримінологічних ситуаціях.
8. Встановлені віктимологічні аспекти злочинів, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також розроблені науково обґрунтовані заходи по вирішенню означених проблем, зокрема запропоновано: а) доповнити ч. 2 ст. 105 КВК після словосполучення «використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань» словосполученням «а також воєнізовані підрозділи Державної кримінально-виконавчої служби України» та викласти цю норму права у новій редакції; б) викласти у новій редакції ст. 12
«Воєнізовані формування» Закону України «Про Державну кримінальну-виконавчу

службу України», а саме : «Воєнізовані формування – це такі підрозділи Державної кримінально-виконавчої служби України, які відповідно до Закону мають право діяти у складі органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів і призначені для забезпечення режиму особливих умов у цих установах у визначених у кримінально-виконавчому законодавстві України випадках»; в) ст. 135 КВК доповнити частиною 4 такого змісту: «Черговий помічник начальника колонії у разі відсутності начальника установи у термінових випадках, коли іншими заходами попередити злочин або грубе порушення неможливо, вправі по постанові яку він склав, помістити засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер до прибуття начальника установи або особи, яка виконує його обов’язки, але не більше ніж 48 годин з урахуванням святкових, неробочих, і вихідних днів»; г) ст. 391 КК викласти у новій назві «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної колонії» та у новій редакції: «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної колонії або інша протидія адміністрації у законному здійснення її функції особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводились як злісний порушник до інших дільниць або у колонію іншого рівня безпеки».
9. З’ясовано зміст та виведено авторське поняття «запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань», теоретичне значення якого полягає в тому, що у ході даного дослідження не тільки розширені змістовні межі загального поняття «запобігання злочинам» у виді виведення авторського визначення, що витікає із змісту об’єкта та предмета цієї наукової розробки, формулювання та аналізу системоутворюючих ознак зазначеного поняття, але й створені відповідні методологічні та прикладні засади для удосконалення правового механізму запобіжної діяльності, що стосується вчинення злочинів персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань.

У свою чергу, практичне значення цього поняття полягає у тому, що таким чином визначені основні проблемні моменти, які виникають у ході запобіжної діяльності, та головні напрями, форми, методи і засоби їх вирішення по суті та створені відповідні прикладні умови для удосконалення, в цілому, правового механізму з означених питань, що, зокрема, важливо з огляду вирішення завдань загальносоціального, спеціально-кримінологічного та індивідуального (віктимологічного) запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, та підвищення ефективності діяльності відповідних суб’єктів запобігання суспільно-небезпечних та кримінально-караних діянь.
10. Встановлені основні напрями та засоби правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а саме:
а) конституційні засади запобігання злочинам з участю зазначених осіб;
б) позитивне регулювання кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають між персоналом органів та установ виконання покарань і засудженими, та які, в тому числі відображають зміст виховної (запобіжної) функції права (ч. 1 ст. 1 КВК);
в) встановлення у кримінально-виконавчому законодавстві України заборон, які стосуються деяких видів діяльності персоналу ДКВС України та пов’язані із запобіганням вчинення злочинів зазначеними особами у сфері виконання покарань;
г) законодавчі акти, що передбачають обов’язки для відповідних суб’єктів щодо запобігання злочинам, у тому числі у сфері виконання покарань (ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 104 КВК);
ґ) інші нормативно-правові акти з означеної проблематики (накази, інструкції, ПВР УВП, ін.).

Визначено сутність і зміст кримінально-виконавчої та запобіжної діяльності персоналу ДКВС України як основного об’єкта запобігання злочинам, що вчиняються з боку зазначених суб’єктів, а також сформульовано авторське визначення цього поняття, а саме - це робота, що здійснюють у межах своїх повноважень, які визначені у визначеному кримінально-виконавчому законодавстві України фізичні особи та яка спрямована на реалізацію правообмежень щодо засуджених, що встановлені в законі та закріплені індивідуально для кожного із них у вироку суду, відповідно до змісту двоєдиного процесу виконання-відбування покарань, що забезпечується державою у виді правових підстав, принципів, форм, методів, засобів і гарантій реалізації зазначеної функції, а також завдань по запобіганню злочинам.
11. Визначено зміст і сучасну спрямованість міжнародно-правових актів, що стосуються змісту запобігання злочинам, які вчиняються персоналом органів та установ виконання покарань, а також обґрунтована необхідність впровадження в національне законодавство окремих позитивних положень з означеної проблематики, а саме - запропоновано у Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» внести такі видозміни:
а) статтю 2 «Основні принципи діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України» доповнити такими принципами, як: компетентність, добросовісність, неупередженість та постійної професійної готовності до виконання завдань у сфері виконання покарань;
б) статтю 3 Закону доповнити частиною другою такого змісту: «У своїй діяльності персонал органів та установ виконання покарань вправі використовувати й ті міжнародно-правові акти, що по змісту не суперечать Конституції України та законам України»;
в) статтю 17 «Підготовка кадрів для Державної кримінально-виконавчої служби України» доповнити частиною другою такого змісту: «Підготовка кадрів для

Державної кримінально-виконавчої служби України в обов’язковому порядку має передбачати спеціалізовану підготовку, яка відповідає особливому характеру роботи; пов’язаної з різними групами ув’язнених під варту та засуджених, а також вивчення міжнародних правових документів і норм у сфері прав людини»;
г) статтю 24 Закону доповнити частиною третьою наступного змісту: «Держава гарантує встановлення належної заробітної плати персоналу органів та установ виконання покарань з урахуванням винятково важливих суспільних функцій, які виконують ці особи та особливо відповідального характеру їх діяльності»;
ґ) Розділ VІІ «Контроль і нагляд за діяльністю Державної кримінально- виконавчої служби України» Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» доповнити ст. 27-1 «Громадський контроль за діяльністю ДКВС України» та викласти її в такій редакції: «У визначеному чинним законодавством України порядку контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань вправі здійснювати громадські організації або уповноважені ними особи. Керівництво органів та установ виконання покарань зобов’язано постійно інформувати громадськість про результати своєї діяльності у межах захисту інформації, що носить конфіденційний та особистий характер, а також звітувати з цих питань у друкованих та інших засобах інформації. Керівництво Державної кримінально-виконавчої служби України, органів та установ виконання покарань має створювати належні умови для залучення до роботи із засудженими громадян на добровільних засадах, у тому числі для проведення у межах закону досліджень та оцінки результатів діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України»;
д) статтю 1 «Завдання Державної кримінально-виконавчої служби України» доповнити словосполученням «а також щодо реалізації інших завдань, визначених у кримінально-виконавчому законодавстві України» та викласти у такій редакції: «На Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо

виконання та відбування кримінальних покарань, а також щодо реалізації інших завдань, визначених у кримінально-виконавчому законодавстві України»;
е ) доповнити розділ VI «Фінансування і забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України» ст. 26-1 «Відшкодування шкоди, завданої персоналом органів та установ виконання покарань» такого змісту: «Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією або бездіяльністю органу або установи виконання покарань. Відшкодування шкоди здійснюється з винних осіб з числа персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України у регресивній формі в добровільному або судовому порядку».
12. З’ясовано зміст та виведені сутнісні системоутворюючі ознаки поняття
«загальносоціальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань». Крім цього, для усунення існуючих у цьому напрямі проблем та удосконалення правового механізму з питань запобіжної діяльності з означеної тематики дослідження розроблено проект Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України замість аналогічної Концепції, яка була схвалена Указом Президента України 08.11.2012 року та на сьогодні з політичних, соціально-економічних, правових та інших реалій сьогодення морально і психологічно застаріла і не в змозі бути подальшим орієнтиром для здійснення видозмін у сфері виконання покарань
З цією ж метою доведена необхідність внесення змін і доповнень у Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», а саме – запропоновано:
а) доповнити Закон ст. 23-2 «Звіт про діяльність органів та установ виконання покарань»; ст. 23-3 «Спільні проекти з громадськістю»,

б) ст. 25 «Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань» КВК доповнити ч. 3 такого змісту:
«Порядок здійснення громадського контролю визначається цим Кодексом, Законом України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», міжнародними договорами, згоду на які надала Верховна Рада України, та іншими законодавчими актами України».
13. Визначено сутність та проблеми реалізації на практиці заходів спеціально- кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також сформульовані науково обґрунтовані шляхи удосконалення змісту даного напряму запобіжної діяльності, а саме запропоновано:
1) доповнити ст. 16 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» частиною четвертою такого змісту:
«Систематичне порушення персоналом органів та установ виконання покарань встановленого порядку виконання покарань, громадського порядку та норм моралі, етики і культури, включаючи поза межами служби (роботи), є фактичною підставою для їх звільнення із служби (роботи) в Державній кримінально-виконавчій службі України»;
2) внести зміни у КВК: а) у ч. 1 ст. 104 слово «попередження» замінити на
«запобігання»; б) доповнити ст. 92 частиною п’ятою (про окреме утримання колишніх працівників ДКВС України у лікувальних закладах місць позбавлення волі); в) доповнити ст. 9 Закону України «Про пробацію» частиною шостою (щодо складання досудової доповіді відносно колишніх працівників ДКВС України персоналом центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань); г) інші пропозиції щодо внесення змін і доповнень у КК (щодо нової редакції ст. 365

КК, яка б передбачала кримінальну відповідальність усіх службових осіб, а не тільки правоохоронців) та в КПК (щодо зобов’язання сторони обвинувачення виявляти причини і умови вчиненого злочину (зміни до ст. ст. 36 та 40).
14. Сформульовано основні шляхи підвищення ефективності та визначені критерії оцінки запобіжної діяльності, що здійснюється відносно персоналу ДКВС України у сфері виконання покарань:
1) підвищення рівня експертизи проектів нормативно-правових актів, що здійснюється відповідними науково-дослідними та науковими установами, у тому числі з питань запобігання злочинам;
2) запровадження так званого «антикризового» управління правовим регулюванням як у сфері виконання покарань та боротьби із злочинністю в Україні, зокрема, так і в запобіжній діяльності, що стосується персоналу органів та установ виконання покарань, яка передбачає скорочення його обсягу, розвиток освіти й науки, як бази підвищення ефективності роботи всіх суб’єктів запобігання злочинам (правоохоронних органів та судів), диверсифікацію джерел фінансування задіяних у даному правовому регулюванні соціальних видатків, зміну підходів до оцінки діяльності цих суб’єктів запобігання;
3) налагодження конструктивної комунікації між соціальними інститутами, задіяними у галузі правового регулювання питань, які пов’язані із запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, а також підвищення у зв’язку з цим рівня громадського контролю за діяльністю суб’єктів запобіжної діяльності;
4) оцінювання ефективності запобігання злочинам, що вчиняються персоналом ДКВС України у сфері виконання покарань, по спеціально розробленій методиці.