ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ АНТРОПОНІМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ ХІХ-ХХ СТ.

Краткое описание

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Попович Надія Ференцівна

УДК811.161.2’323.2

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ АНТРОПОНІМІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ ХІХХХСТ.

Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковийкерівник
докторфілологічнихнаук, професор СюськоМ.І.

Ужгород 2004

ЗМІСТ

Умовні скорочення назв джерел..............................................................4
Вступ ..9
Розділ 1. Термінологія літературно-художньої антропоніміки............22
Розділ 2. Функціональне навантаження літературно-художніх
антропонімів в українській драматургії ХІХ-ХХ ст. ..36
2.1. Номінативна функція літературно-художніх
антропонімів.....................................................................43
2.2. Характеристична функція літературно-художніх
антропонімів..........54
2.2.1. Національно значущі та регіонально значущі літературно-художніантропоніми ......55
2.2.2. Хронологічно значущі літературно-художні
антропоніми ....65
2.2.3. Соціально значущі літературно-художні
антропоніми ....74
2.2.4. Характеристично-оцінні літературно-художні
антропоніми.....88
2.2.4.1.Експресивно-оціннілітературно-художні антропоніми ....................89
2.2.4.2.Інформаційно-оціннілітературно-художні антропоніми ............................96
2.3. Ідеологічна функція літературно-художніх
антропонімів..................................................................106
2.4. Дейктична функція літературно-художніх
антропонімів...................................................................113

Розділ 3. Склад літературно-художньої антропонімії української
драматургії ХІХ ХХ ст. ......116
Розділ 4. Структура літературно-художніх антропонімів вукраїнських
драматичних творах ХІХ ХХ ст. ...............................154
4.1. Однослівні іменування...................................................155
4.2. Двослівні іменування......................................................167
4.3. Багатослівні іменування.................................................177
Висновки ........180
Списоквикористаноїлітератури.......191
Індекслітературно-художніхантропонімів в українській драматургії ХІХ ХХст.........................................................................................224

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ НАЗВ ДЖЕРЕЛ

І.Багр.БагрянийІван. Генерал // Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори. Київ Львів: Час, 1997. С.397 495.
Д.Бедз. Бедзик Д. Сопілка // Антологія української радянської одноактної п’єси: У 3-х т. Т.3. К.: Мистецтво, 1981. С.41 60.
С. Вас.Васильченко С. Твори: У 4-х т. К.:АНУРСР, 19591960.
В. Вин. Винниченко В. Вибрані п’єси. К.: Мистецтво, 1991;
Пісня Ізраїля // Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори. Київ Львів: Час, 1997. С.53 128.
А. Вол. Волошин А. Вибрані твори. Ужгород: Закарпаття, 2002.
Я.Гал. ГаланЯ. Драматичні твори. Художня проза. Публіцистика. К.: Наукова думка, 1983.
В. Гер. Герасимчук В. Поет і король, або Кончина Мольєра // Вітчизна. № 5-6. 2002.
Л. Гл. Глібов Л. Твори: У 2-х т. К.: Наукова думка, 1974.
В. Г.-Д. Гренжа-Донський В. Твори. Ужгород: Карпати, 1991.
Б. Гр. Грінченко Б. Твори: У 2-х т. К.: Наукова думка, 1991.
Л. Дм. Дмитерко Л. Твори: У 4-х т. К.: Дніпро, 1981.
І. Дн. Дніпровський І. Яблуневий полон. Вибране. К.: Дніпро, 1964.
О. Довж. Довженко О. Твори:У 5-ти т. К., 1973.
О. Духн. Духнович О. Твори. Ужгород: Карпати, 1993.
Н.Заб. ЗабілаН. Твори: У 4-х т. Т. 4: П’єси. К., 1973.
М. Зар. Зарудний М. Таке довге, довге літо. К.: Мистецтво, 1979; Сині роси. П’єси. К.: Дніпро, 1968.
М. Ірч. Ірчан М. Твори: У 2-х т. Т. 1: Драматичні твори. К.: Дніпро, 1987.
І. Карп.-К. Карпенко-Карий І. Драматичні твори. К.: Наукова думка, 1989.
Г. Кв.-Осн. Квітка-Основ’яненко Г. Твори: У 8-ми т. К.: Дніпро, 1968 1970.
Ю. Кер. Керекеш Ю. Медовий місяць. Ужгород, 1996.
Л.Ков. Коваленко Л. Домаха // Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори. Київ Львів: Час, 1997. С.155 188.
О. Кол. Коломієць О. Драматичні твори: У 2-х т. К.: Дніпро, 1979.
О. Корн. Корнійчук О. П’єси. К.: Дніпро, 1972;П’єси. К.: Дніпро, 1985.
Ю.Кос. КосачЮ. Дійство про Юрія-переможця // Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори. Київ Львів: Час, 1997.С.319 396.
І. Котл. Котляревський І. Твори. К.: Наукова думка, 1982.
І. Коч. Кочерга І. Драматичні твори. К.: Наукова думка, 1989. 736с.
Є.Кравч. КравченкоЄ.П’єси. К.: Радянський письменник, 1957.
М. Кроп. Кропивницький М. Драматичні твори. К.: Наукова думка,
1990.
М. Кул. Куліш М. Твори: У 2-х т. К.: Дніпро, 1990.
О.Лев. ЛевадаО. Книга п’єс. К.: Дніпро, 1975.
С. Майд. Майданська С. Зрада // Кур’єр Кривбасу. № 150. 2002.
І.Микит. Микитенко І. Твори: У 4-х т. Т.4: П’єси. Публіцистика. Про себе і свою творчість. Листи. К.: Дніпро, 1983.
О.М.- Низ. Миколайчук-НизовецьО. Територія Б”, або Якщо
роздягатися то вже роздягатися // У чеканні театру. Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип, 1998. С.143171.
В. Мин. Минко В. Вибрані твори: У 2-х т. К.: Дніпро, 1981.
П. Мирн. Мирний Панас. Твори: У 2-х т. К.: Наукова думка, 1989.
В. Мов. Мова Василь. Старе гніздо й молоді птахи. К.: Дніпро, 1990.
Н.Нежд. Неждана Неда.Химерна Мессаліна // У пошуку театру. Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип, 2003. С.159 226.
І. Н.-Л. Нечуй-Левицький І. Зібрання творів: У 10-ти т. К.: Наукова думка, 1967.
С.Нов. НовицькаС. Крейзі // У пошуку театру. Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип, 2003. С.314 350.
О.Ол. Олесь Олександр. Твори: У 2-х т. К.: Дніпро, 1990.
О.Оч. Очеретний О. У тенетах // Антологія української радянської одноактної п’єси: У 3-х т. Т.2. К.: Мистецтво, 1981. С.115 140.
О. Підс. Підсуха О. Драми. Комедії. К.: Радянський письменник, 1973.
О. Погр. Погребінська О. Я знаю п’ять імен хлопчиків // У пошуку театру. Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип, 2003. С.384 421.
О. Пч. Пчілка Олена. Твори. К.: Дніпро, 1971.
І. Рач. П’єси. К.: Радянський письменник, 1987.
Б. Рев. Ревчун Б. Школа радості // Вітчизна. №11-12. 2001.
В. Руб. Рубан В. Не дивимось на овид. Вона думала про них//Кур’єр Кривбасу. №152. 2002.
О. Савч. Савчук О. Побачення зі смертю // У чеканні театру. Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип, 1998. С.317 324.
В. Сам. Самійленко В. Твори. К.: Дніпро, 1989.
В. Соб. Собко В. П’єси. К.: Дніпро, 1969; П’єси. К.: Дніпро, 1982.
М. Ст. Старицький М. Твори: У 8-ми т. К.: Дніпро, 1963-1965.
Я. Ст. Стельмах Я. Кохання у стилі бароко // Вітчизна. № 1-2. 2000; Провінціалки. К.: Мистецтво, 1991.
І. Ст. Стецюра І. Микола Шугай. Ужгород: Закарпаття, 1996.
В.Сух. Суходольський В. Арсенал. К.: Дніпро, 1970.
А. Тесл. Тесленко А. Твори. К.: Наукова думка, 1988.
Л. Укр. Українка Леся. Зібрання творів: У 12-ти т. К., 1975-1979; Бояриня. Лісова пісня. К.: Український письменник, 2000.
І. Фр. Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. К.: Наукова думка, 1976-1986.
Г. Хотк. Хоткевич Г. Твори: У 2-х т. К.: Дніпро, 1966.
Ю. Чорі Чорі Ю. Таємниця Ужгородського замку. Ужгород, 1993; Пізнє прозріння. Ужгород, 1996; Опришок Шугай. Ужгород, 1996.
Т. Шевч. Шевченко Т. Повне зібрання творів у 6-ти т. К.: Наукова думка, 1960-1964.
Л.Ян. ЯновськаЛ. Твори: У 2-х т.Т. 2: Драматичні твори. К.: Дніпро, 1991.
Ю. Ян. Яновський Ю. Твори: У 5-ти т. К.: Дніпро, 1983-1984.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Наукова розробка різних ономастичних проблем в українському мовознавстві протягом останніх десятиріч досягла значних успіхів. З другої половини XX ст. ономастичну лексику почали розглядати не як додаток до апелятивної при етимологічному аналізові чи як допоміжний матеріал в історичних дослідженнях, а як складну самостійну систему. Маємо вже вагомі здобутки з таких розділів ономастики, як антропоніміка, топоніміка, зооніміка, етноніміка, реалізовані у вигляді словників, монографій, дисертацій, статей тощо [див.: 1; 6; 13; 33; 39; 43; 77; 78; 81; 94; 107; 116; 124; 145; 149; 168; 180; 187; 188; 192; 193; 195; 205; 206; 211; 214; 228; 245; 246; 251; 252; 253; 254; 275; 276; 282; 283; 284; 285 та ін.]. Наукові дослідження значною мірою з’ясовують історичний розвиток власних назв української мови, їх генезу, склад, особливості функціонування іт.д. Однак інші галузі ономастичних студій перебувають ще на стадії свого становлення, зокрема й українська літературно-художня антропоніміка.
Перші праці з вивчення української літературно-художньої антропонімії з’явилися у 60-х роках ХХ ст. Об’єктом аналізу стали літературно-художні антропоніми (далі ЛХА) в українських літературно-художніх текстах різних жанрів. Важливе значення у становленні літературно-художньої антропоніміки мають розвідки І.Д.Сухомлина. Його стаття Прізвища та їх функції у поезіях Т.Шевченка” [247], зокрема, присвячена літературно-художній антропонімії поетичних творів Т.Шевченка. У ній автор головну увагу приділяє прізвищам та їх функціям. П.П. Чучка у статті Шевченкова антропонімія” [286] ґрунтовно досліджує склад, джерела, структуру та функції ЛХА (імена, іменування по батькові, прізвища та прізвиська) у поезії великого українського поета .
У середині 70-х років ХХст. розробка проблем української літературно-художньої антропоніміки помітно активізувалася. ЛХА у своїх дослідженнях аналізують такі вчені, як С.П.Бевзенко, О.П.Григорук, І.І.Ковалик, Л.І.Колоколова, В.А.Чабаненко та ін.
Об’єктом аналізу у розвідках С.П. Бевзенка та І.І.Ковалика є ЛХА в українських творах Г. Квітки-Основ’яненка. Цій проблемі, наприклад, присвячено дослідження С.П.Бевзенка Із спостереження над мовою українських творів Г.Квітки-Основ’яненка” [8] та статтю І.І.Ковалика Про назви людей в українських прозових творах Г.Ф.Квітки-Основ’яненка [125].
У розвідці ”Антропонімія художніх творів Л.Мартовича” О.П.Григорук, зокрема, досліджує ЛХА в оповіданнях та повісті Забобон” Л. Мартовича [67]. Автор статті з’ясовує принципи номінації персонажів власним іменем, семантику твірної основи прізвищ та засоби їх творення, значну увагу приділяє іменуванням по батькові тощо.
Л.І. Колоколова у статті До питань стилістичної ономастики” [128] простежує функціонування в українській художній літературі ЛХА, омонімічних апелятивній лексиці. На прикладі драматичних творів О.Корнійчука дослідниця аналізує прізвища, утворені лексико-семантичним способом, а також те, як змістова структура ЛХА виявляється в контексті.
Важливе місце у вивченні літературно-художньої антропонімії Т.Шевченка займає розвідка В.А. Чабаненка ”Антропоніми в Шевченкових поезіях: лінгвостилістичний аналіз” [277], в якій автор розглядає стилістичні функції ЛХА, визначає роль контексту в функціонуванні ЛХА тощо.
Протягом останніх десятиріч спостерігається значне посилення інтересу до проблем літературно-художньої антропоніміки. У80-90-хрокахХХ ст. та на початку ХХІ ст. продовжуються пошуки нових аспектів дослідження української літературно-художньої антропонімії, заповнюються білі плями” ономастичного простору, розробляється загальна теорія оніма. ЛХА опрацьовують такі вчені, як О.Ю.Андрієнко, Л.О.Белей, В.М.Галич, Ю.О.Карпенко, Н.С.Колесник, В.В.Лобода, Г.П.Лукаш, К.Н.Лук’янюк, Л.Т.Масенко, Т.В.Немировська, В.Д.Познанська, А.А.Сагоровський, Л.О.Тарновецька, Л.І.Хоценко, С.В.Шевчук, Я.В.Януш та ін.
У розвитку української літературно-художньої антропоніміки важливе місце належить доробку Л.О. Белея. ЛХА стають об’єктом аналізу в таких публікаціях вченого, як Назви осіб у драмах І.Франка” [16], Стилістичні функції антропонімів-історизмів у творчості Т.Г.Шевченка” [22], Антропоніми як один із засобів характеристики персонажів М.Коцюбинського” [12], ”Особливості вживання антропонімів у творах Ф.Потушняка” [17], ”Відображення соціально-політичних змін в українській літературно-художній антропонімії 20-хроків ХХ ст.” [26], ”Характеристичний потенціал словотворчих ресурсів української літературно-художньої антропонімії” [25], ”Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців” [14], ”Українська літературно-художня антропонімія як засіб характеристики персонажів” [24] та інші [див.: 11; 15; 19; 20; 21].
У докторській дисертації ”Українська літературно-художня антропонімія кінця ХVІІІ ХХ ст.” Л.О. Белей досліджує ЛХА, що вживаються в українських оригінальних літературно-художніх текстах різних жанрів кінця XVIII XX ст. В українському мовознавстві ця праця є першою спробою комплексного монографічного дослідження української літературно-художньої антропонімії кінця XVIII-XX ст. Автор визначає в ній статус літературно-художньої антропонімії в національному антропоніміконі, встановлює специфічні ознаки ЛХА, окреслює джерельну базу та ресурси української літературно-художньої антропонімії. Значне місце у своїй роботі учений відводить дослідженню функціонально-стилістичних особливостей літературно-художньої антропонімії кінця XVIII-XX ст. у контексті встановлення й розвитку нової української літературної мови, виявляє впливи літературно-художньої антропонімії на формування й нормалізацію загальнонаціонального антропонімікону українців. Л.О.Белей у дослідженні розглядає українську літературно-художню антропонімію в діахронії з залученням фактів із літературно-художніх антропонімій інших слов’янських, а також неслов’янських народів, що дає змогу глибше збагнути еволюцію окремих функціонально-стилістичних типів ЛХА [23].
Серед великої кількості праць Ю.О. Карпенка, які присвячені літературно-художній ономастиці [ 117; 118; 119 та ін.], відзначимо такі, як ”Специфіка власної назви в художній літературі” [112], ”Питання типології літературної ономастики” [115]. О.Ю.Андрієнко та Ю.О.Карпенко у статті Нотатки про ономастику Миколи Куліша” [3] здійснюють ґрунтовний аналіз ЛХА драматичних творів М.Куліша, досліджують виразовість власних імен, прізвищ персонажів, визначають принципи літературно-художньої онімії у п’єсах драматурга тощо.
До проблем літературно-художньої антропоніміки звертається також Л.Т.Масенко [155; 157]. У статті Власні назви у творах Г.Ф.Квітки-Основ’яненка” [156] Л.Т.Масенко з’ясовує функції, які виконують ЛХА у прозі та драматургії визначного українського письменника першої половини ХІХ ст. Г.Квітки-Основ’яненка. Дослідниця називає ряд фактів, які засвідчують особливе ставлення письменника до ЛХА у своїх творах.
Важливе значення у розвитку української літературно-художньої антропоніміки мають дослідження Т.В. Немировської та О.Ф.Немировської [173]. Кандидатська дисертація Т.В. Немировської, зокрема, присвячена власним іменам у творчості М.Коцюбинського. Дослідниця ґрунтовно опрацювала літературно-художню антропонімію творів письменника [175]. О.Ф.Немировська на матеріалі роману Твоя зоря” О.Гончара всебічно дослідила ономастичний простір у художньому тексті [172].
ЛХА стають об’єктом аналізу в наукових дослідженнях Я.В.Януш. У розвідці Зображальні функції антропонімів у мові української драматургії кінця ХІХ початку ХХ ст.” Я.В. Януш аналізує функції ЛХА у п’єсах таких видатних драматургів, як І.Карпенка-Карого, М.Старицького, М.Кропивницького, І.Франка таін. [290], а у докторській дисертації поряд з апелятивною лексикою досліджує також ЛХА [291].
Проблемам української літературно-художньої антропоніміки присвячують свої дослідження В.М.Галич [55; 56; 57; 58], В.В.Лобода, С.В.Шевчук [143], К.Н.Лук’янюк, Л.О.Тарновецька [146], В.Д.Познанська [199], А.А.Сагоровський [210], Л.І.Хоценко [272], І.В.Черновалюк [279] та ін.
Г.П.Лукаш всебічно опрацьовує літературно-художню антропонімію прозових творів В.Винниченка, зокрема, у статтях Принципи номінації персонажів у прозі В.Винниченка” [148] та Взаємодія української та російської онімної лексики в мові творів В.К.Винниченка” [147].
Об’єктом наукових досліджень М.Р.Мельник та Е.В.Боєвої стала літературно-художня ономастика творів Ліни Костенко. У статті Оціночний заряд власних імен у романі Маруся Чурай” ЛіниКостенко” [159] дослідниці докладно опрацьовують літературно-художній антропонімікон роману Маруся Чурай” відомої поетеси.
Українську літературно-художню антропонімію продовжують досліджувати М.В.Міхіна (Неофіційні іменування у творах ГригораТютюнника” [166]), Н.Ю.Стопченко (Антропоніми в романі П.Куліша Чорна рада” [230]), Н.О.Панкова (Антропоніми в повісті Г.Хоткевича Довбуш” [191]), Т.А.Собка (Антропоніми як засіб створення психологізму (орієнтир В.Підмогильного для розуміння літературного образу)” [221]), С.Ю.Жарко (Антропоніми в поетичній спадщині І.Манджури” [82]), Л.П.Кричун (Проблеми номінації персонажів у сатиричному тексті (на матеріалі творів О.Чорногуза, Є.Гуцала, П.Загребельного)” [134]), О.О.Курілов (Особливості функції власних назв-символів у поетичних текстах” [139]), В.Ю.Олинська (Антропоніми роману А.Чайковського Сагайдачний” [183]), Г.М.Школа (Антропоніми у творчій спадщині Трохима Зіньківського” [288]), Г.Г.Шкіринець-Гасюк (Словотворчі варіанти імен у художній спадщині І.Франка” [287]) та інші [див.: 4; 63; 171].
Значні досягнення у галузі літературно-художньої антропоніміки мають російські, польські, чеські, словацькі та інші дослідники. Вивченню російської літературно-художньої антропоніміки присвячені дослідження Л.П.Волкової (Особенности антропонимии драмматического произведения” [52], Антропонимия комедий Н.В.Гоголя” [51]), С.І.Зініна (Русская антропонимия в Записках охотника” И.С.Тургенева” [88], Антропонимический мир Гринландии (имена собственные в произведениях А.Грина)” [86]), Е.Б.Магазаника (Роль антропонима в построении художественного образа” [152], Ономапоэтика, или говорящие имена” в литературе” [151]), В.М.Михайлова (Собственные имена персонажей русской художественной литературы XVIII и первой половины XIX в.” [165]), Л.&nbs

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки:
1. При емпіричному обґрунтуванні фактів, які стали предметом нашого дослідження, серед вживаних у літературно-художній ономастиці термінів (терміносполучень) ми вважаємо найбільш вдалими такі, як літературно-художня антропоніміка, літературно-художня антропонімія, літературно-художній антропонім іпод. На нашу думку, саме ці термінологічні окреслення найточніше передають суть позначуваних понять.
2. У літературно-художній антропонімії української драматургії ХІХХХ ст., за нашими даними, склалася багата й розгалужена система ЛХА, яка стала тут могутнім виразовим засобом. ЛХА у п’єсах є важливою стилістичною фігурою і становить собою неоціненну інформацію для інтерпретації самого тексту.
Переконуємося: драматурги усвідомлено відбирають (творять) ЛХА з певними настановами, домагаючись при цьому гармонії самого образу з його найменуванням. Це стосується не тільки іменувань персонажів, які зазначені у списку дійових осіб на початку п’єси, а, ширше, всіх ЛХА, що окреслені в творі. При опрацюванні драматичних творів до уваги беремо ЛХА як у монологічному авторському мовленні, в якому презентуються дійові особи, так і в авторських ремарках та діалогах і монологах персонажів. Саме такий підхід дає можливість забезпечити якнайповніше й системне дослідження літературно-художньої антропонімії української драматургії ХІХ ХХст.
У діалогах та монологах, крім іменувань дійових осіб, важливе місце посідають також іменування позасюжетних персонажів. Такі ЛХА, за нашими спостереженнями, збагачують літературно-художній антропонімікон драматичного твору.
3.З урахуванням вмісту ЛХА в онімічному просторі п’єс відзначаємо високу антропонімічність цих творів. Це зумовлено насамперед тим, що діалог з необхідністю передбачає звертання до співрозмовника.
4. У п’єсах іменування мають своє функціональне навантаженя. ЛХА в українських драматичних творах ХІХХХ ст., за нашими спостереженнями, можуть виконувати одну або декілька функцій номінативну, характеристичну, ідеологічну та дейктичну.
5. Іменування, які виконують номінативну функцію, становлять значну частину літературно-художнього антропонімікону драматичних творів ХІХХХ ст. Наявність у драматургії таких ЛХА, як правило, підтверджує достовірність зображуваних персонажів та подій. Основну частину іменувань, які виконують номінативну функцію, за нашими даними, складають власні імена, іменування по батькові, прізвища, запозичені авторами саме з українського реального антропонімікону; напр.: Петро, Микола (І.Котляревський), Назар, Хома, Гнат (Т.Шевченко), Семен, Іван, Гаврило (М.Кропивницький), Уляна (Г.Квітка-Основ’яненко), Марія (І.Карпенко-Карий); Ярослав Іванович, Іванна Василівна (О.Корнієнко), Степан Стратонович (М.Зарудний); Чупрун (І.Котляревський), Кандзюба (Г.Квітка-Основ’яненко), Перебійний (ЛесяУкраїнка), Завірюха, Зарудний (Л.Дмитерко) та ін.
Номінативні ЛХА характеризуються відсутністю супровідних конотацій. У драматичних творах вони використовуються для того, щоб однозначно називати денотатів й розрізняти їх від інших персонажів.
6. ЛХА, які виконують характеристичну функцію, здатні вказувати на національну, регіональну належність денотата, на його соціальний статус, сімейний стан, вік, увиразнювати певні риси його характеру чи зовнішності, виражати емоційне ставлення до пойменованого персонажа, а також брати участь у творені часово-просторового фону твору тощо.
Характеристичну функцію в українській драматургії ХІХ ХХст., за нашими спостереженнями, виконують здебільшого прізвища, прізвищеві назви, прізвиська, псевдоніми, підпільні клички, рідше власні імена персонажів.
За стилістичною значущістю характеристичні ЛХА поділяються на національно значущі, регіонально значущі, соціально значущі, хронологічно значущі, характеристично-оцінні (експресивно-оцінні та інформаційно-оцінні).
6.1. Літературно-художній антропонімікон української драматургії ХІХ ХХ ст. містить ЛХА, які характеризують українську чи неукраїнську національність денотатів. Національно значущі ЛХА, які характеризують українську питомість персонажів, творять загальнонаціональне тло творів. Такі ЛХА це здебільшого взяті з українського реального антропонімікону офіційні імена, іменування побатькові та прізвища. Наприклад: Петро, Микола (І.Котляревський), Хома Кичатий (Т.Шевченко), Федір Федорович Криниця (О.Коломієць) таін. Національно значущими є також ЛХА, які на відміну від офіційних найменувань можуть мати емоційно-оцінну конотацію; напр.: Шкуратиха, Олексієчко, Грициха (Г.Квітка-Основ’яненко), Мар’яночка, Катруся (М.Старицький), Чураїха, Чураївна, Бобренчиха, Пушкарівна (В.Самійленко) та ін.
ЛХА, які у своїй структурі містять діалектні риси, є важливим мовностилістичним засобом творення як українського загальнонаціонального, так і регіонального колориту: іменування, в структурі яких наявні діалектні риси, що не є специфічними для окремого наріччя або діалекту, творять загальнонаціональний колорит (напр.: Левонід (замість Леонід), Ригорович (замість Григорович) (М.Кропивницький) та ін.), а іменування, які у своїй структурі містять специфічні діалектні риси, є регіонально значущими (напр.: Ферко, Анця (Ю.Керекеш), Митро, Цільо (І.Стецюра) закарпатські; Мілько, Юльця (І.Франко) галицькі тощо).
У репертуарі літературно-художнього антропонімікону української драматургії ХІХ ХХ ст. спостерігаємо найменування, якими названо персонажів-неукраїнців. У таких іменуваннях простежуються специфічні польські, російські, єврейські, німецькі, турецькі, французькі, англійські, болгарські та інші риси (фонетичні, словотворчі та лексичні). Наприклад: польські Ян Шмигельський (І.Карпенко-Карий); російські Макаров, Бєлін (Я.Галан); єврейські Шльома, Гершко (М.Кропивницький); німецькі Курт, Ганс (О.Коломієць); турецькі Алі-Баша, Аміна, Фатима (Б.Грінченко); французькі Кольвен, Патрік Дюран (В.Собко); англійські Джен, Енн (В.Собко); болгарські Христо Ботев, Венета (Л.Дмитерко) та ін. Отже, подані ЛХА є важливим мовностилістичним засобом творення національного колориту: вони характеризують персонажів за національною належністю.
Знані в українських драматичних творах ХІХ ХХ ст. також ЛХА, які є влучним антропонімійним засобом показу національного відступництва. Наприклад: Воронов (від Ворона) (М.Кропивницький), Щербосьорбов (від Щербосьорба) (ВасильМова) та ін.
Нерідко іменування, за нашими спостереженнями, характеризують рівень національної свідомості персонажів.
6.2. Змальовуючи у своїх творах події, що відбуваються у певному просторі та часі, драматурги, як правило, намагаються якнайточніше відтворити реальний антропонімікон визначеної історичної доби. Саме використання таких ЛХА і є доказом достовірності подій, які відображені в драматичному творі, а використання письменниками ЛХА, що не відповідають визначеному періоду, може призвести до появи в читача (глядача) сумніву щодо реальності змальованих подій.
Суттєвим у творенні реального часово-просторового фону українських драматичних творів ХІХ ХХ ст. є також використання іменувань реальних історичних осіб; напр.: гетьман Зіновій-Богдан Хмельницький, полковник Іван Богун, козак МаксимКривоніс (М.Старицький), гетьман ІванОстапович Виговський, Олена Виговська його дружина, ДанилоВиговський брат гетьмана (І.Нечуй-Левицький) та ін. ЛХА цього типу виконують у творі ідентифікаційну роль та служать важливим елементом у зображенні конкретної історичної доби.
Літературно-художня антропонімія драматичних творів, написаних на історичну тематику, здебільшого однозначно корелює із визначеним історичним періодом. Поряд із ЛХА, які позначають реальних історичних осіб, драматурги, як правило, використовують для номінації вигаданих персонажів іменування, які були поширеними на території, де відбуваються дії твору, а також іменування, які вживаються у визначений час. Наприклад: Гостомисл, Гарниш (І.Франко), Людомир, Милуша, Журейко (І.Кочерга) та ін.
Хронологічно значущими, на нашу думку, є також іменування відомих фольклорних персонажів, які запозичені драматургами з відомих пісень, легенд тощо. Наприклад: Лимерівна, Лимариха (ПанасМирний), Маруся Богуславка (І.Нечуй-Левицький) та ін. Такі ЛХА також характеризують певну історичну добу.
Хронологічно значущі ЛХА сприяють створенню необхідного історичного колориту. Вони виконують ідентифікаційну роль і служать часовою канвою твору. Такі ЛХА відіграють дуже важливу роль орієнтира в часі і просторі.
Іменуючи персонажів, драматурги, за нашими спостереженнями, враховують іх соціальний статус, сімейний стан, професію тощо.
Основну частину соціально значущих ЛХА становлять іменування, які є важливим мовностилістичним засобом об’єктно-вікової характеристики персонажів. У літературно-художній антропонімії української драматургії ХІХ ХХ ст. поширені традиційні дівочі та жіночі варіанти прізвищ, які утворені від прізвища батька чи чоловіка. Об’єктно-вікове значення властиве також іменуванням, якими називаються діти.
Нерідко ЛХА добираються згідно з існуючими традиціями іменування представників певних професій, роду заняття тощо. У драматичних творах на військову тематику для іменування персонажів-військових часто використовуються підпільні клички.
Соціально значущими є також іменування, які утворені драматургами штучно або підібрані свідомо з реальної антропонімії для того, щоб увиразнити якусь соціально релевантну рису характеру персонажа.
Серед соціально значущих ЛХА трапляються найменування, доантропонімійна семантика яких прямо або опосередковано вказує на професію денотата. За нашими спостереженнями, соціально значущими є не тільки окремі іменування, а іноді й уся антропонімійна система твору.
6.3. З українських драматичних творів ХІХ ХХ ст. вичленовуємо потужну групу ЛХА, які є виразниками певної емоційно-експресивної оцінки персонажів, а також служать засобом вмотивованої характеристично-експресивної оцінки денотатів.
У літературно-художній антропонімії української драматургії ХІХ ХХ ст. є ЛХА, які охоплюють весь набір емоційно-експресивних оцінок персонажів, від інтимно-пестливих до пейоративно-згрубілих. Завдяки відновленню доантропонімійної семантики емоційно-оцінні ЛХА здатні набувати найрізноманітніших характеристичних можливостей. ЛХА цього типу добираються або штучно утворюються за зразком реальних антропонімів.
За нашими спостереженнями, серед інформаційно-оцінних ЛХА переважають прізвища, прізвиська, прізвищеві назви, язичницькі іменування, підпільні клички (99%), а псевдоніми та інші ЛХА зустрічаються дуже рідко (1%).
7. За нашими підрахунками, мотиваційними стимулами для українських ЛХА є:
національне або регіональне походження персонажа (для 23% ЛХА, у тому числі регіональна ознака 4,2% від загальної кількості ЛХА);
відповідність ЛХА історичній добі (для 12,9% ЛХА);
соціальне походження персонажа (для 7,5%ЛХА);
об’єктно-вікові характеристики денотатів (для 4,1% ЛХА);
особливості характеру, зовнішності (для 21% ЛХА);
ідеолого-політична оцінка денотата (для 1% ЛХА);
вказівка на реального прототипа персонажа (для 1% ЛХА).
Близько 29,5% ЛХА має дві або більше мотиваційних ознак, наприклад:
соціальне і національне походження денотата (для 6,3% від загальної кількості ЛХА);
соціальна та хронологічна ознака (4,2% ЛХА);
соціальне походження та особливості характеру, зовнішності персонажа (7,2% ЛХА);
об’єктно-вікова характеристика денотата та його регіональне походження та ін. (1% ЛХА).
8. Вдалося з’ясувати, що виразниками стилістичної значущості ЛХА виступають: словотворчі засоби (48%), лексичні засоби (32%), фонетичні засоби (14%), синтаксичні засоби (4%), морфологічні засоби(1%) та екстралінгвальні засоби (1%).
9. Оцінно-характеристичний потенціал ідеологічних ЛХА, як з’ясувалося, зумовлений не стільки енциклопедичною характеристикою персонажа, скільки бажанням дати ідеологічну оцінку денотата.
10. Дейктичні (вказівні) ЛХА вказують, за нашими спостереженнями, на реальних прототипів літературних персонажів; напр.: Марія Лучицька, Марко Жалівницький (М.Старицький).
11. Опрацювання нами складу ЛХА сприяє визначенню загальних та індивідуальних принципів відбору та утворення нових іменувань, виявленню оказіональних явищ тощо.
У літературно-художній антропонімії української драматургії ХІХ ХХ ст., за нашими підрахунками, представлені власні імена (45% від загальної кількості ЛХА), прізвища (30%), іменування побатькові (18%), прізвиська (2%), андроніми (2%), патроніми (1%), підпільні клички персонажів (1%), інші ЛХА, наприклад, псевдоніми тощо (1%).
Ми з’ясували, що власні імена персонажів в абсолютній більшості нічим не відрізняються від реальних антропонімів.
ЛХА, яким притаманні діалектні риси, використовуються у драматичних творах для створення загальнонаціонального або регіонального колориту.
Для номінації заміжних жінок часто використовуються андроніми, утворені від прізвища чоловіка; напр.: Терпелиха (І.Котляревський), Шкуратиха, Сюсюрчиха, Грициха (Г.Квітка-Основ’яненко) таін.
Номінуючи юнаків та дівчат, драматурги часто використовують традиційні варіанти іменувань, які утворені від прізвища батька; напр.: Кандзюбенко (від прізвища батька Кандзюба) (Г.Квітка-Основ’яненко); Дзвонарівна (М.Старицький), Лимерівна (ПанасМирний) таін.
До складу літературно-художньої антропонімії українських драматичних творів ХІХ ХХ ст., крім власне українських іменувань, входить також чимало іномовних ЛХА, які використовуються у творах для номінації персонажів-неукраїнців. Такі одиниці є важливим мовностилістичним засобом творення національного колориту. Їх стилістична вагомість у драматичних творах, де відсутня описова авторська мова, зростає і є дуже виразною, оскільки саме такі найменування є тим неохідним штрихом, що зумовлює наявність іншого характеристичного матеріалу у діалогах персонажів.
12. За своєю структурою ЛХА, за нашими спостереженнями, орієнтовані на загальнонаціональні антропонімійні норми, на сукупність засобів і формул іменування денотатів, властивих реальній антропонімії. Драматурги, як правило, прагнуть, щоб їх персонажі сприймалися читачами (глядачами) як реальні особи, тому вони підбирають денотатам реальні за структурою іменування.
Для літературно-художньої антропонімії української драматургії ХІХ ХХст. властиві однослівні, двослівні та багатослівні іменування.
Серед однослівних іменувань, за нашими підрахунками, переважають власні імена персонажів (66% від загальної кількості однослівних ЛХА). Як однослівні іменування вживаються також прізвища (25%), андроніми(3%), прізвиська (2%), іменування по батькові (1%), патроніми (1%), підпільні клички персонажів (1%), інші ЛХА, наприклад, псевдоніми тощо (1%).
Офіційні власні імена персонажів (як чоловічої, так і жіночої статі) вживаються і в офіційних, і в розмовно-побутових ситуаціях. У спілкуванні членів однієї сім’ї, близьких осіб, в інтимно-особистих відношеннях часто вживаються однослівні здрібніло-пестливі ЛХА.
Серед двослівних іменувань, як ми з’ясували, наявні антропоформули ім’я+ім’япобатькові” (62% від загальної кількості двослівних ЛХА), ім’я+прізвище” (36%), ім’я+андронім” (1%), інші двослівні антропоформули, наприклад, ім’я+патронім” тощо (1%).
Серед багатослівних найменувань персонажів спостерігаємо трислівні антропоформули.
Трислівні іменування ім’я+ім’япобатькові+прізвище” знані в літературно-художній антропонімії української драматургіїХІХ ХХст. як офіційні антропоформули. У діалогах п’єс такі одиниці зустрічаються при офіційному звертанні до персонажів. У драматичних творах ХІХ ст. антропоформули цього типу є соціально маркованими.
Часто використання антропоформул залежить від соціальної диференціації, від офіційності чи неофіційності розмови, від відношень між персонажами тощо.
Багатий і різноманітний антропонімікон, як переконуємося, сформували видатні українські драматурги протягом ХІХ ХХст. Вони подали нам досконалі взірці оригінального і цілком самобутнього застосування ЛХА. Своїми творами українські драматурги довели, що стилістичні можливості загальнонародної мови справді невичерпні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ажнюк Б. Українські імена з іншомовним акцентом: проблема транслітерації // Культура слова. Вип. 48-49. К.: Наукова думка, 1996. С. 28-33.
2. Альтман М. О собственных именах в произведениях Пушкина//Учен. зап. Горьков. гос. ун-та. Сер. ист.-филол. Горький, 1964. С.377-396.
3. Андрієнко О. Ю., Карпенко Ю. О. Нотатки про ономастику Миколи Куліша // Мова та стиль І. О. Буніна, М. Г. Куліша, Ю.І.Яновського. К., 1984. С. 81-94.
4. Антонюк Т. Р. Слов’янські автохтонні імена в романі Раїси Іванченко Отрута для княгині” // Питання сучасної ономастики. Статті та тези за матеріалами VІІ Всеукраїнської ономастичної конференції (1-3 жовтня 1997р.). Дніпропетровськ. C. 10-11.
5. Антропонимика / Ред. В. А. Никонов и А. В. Суперанская. М.: Наука, 1970. 360 с.
6. Баранник Д. Х. Особове ім’я в системі засобів формування інфраструктури речення // Дослідження з ономастики. Збірник наукових праць. Статті та тези за матеріалами VII Всеукраїнської ономастичної конференції 1-3 жовтня 1997 р. Дніпропетровськ, 1997. С. 5-6.
7. Барцова Н. А., Гусарова Н. П. Ономастика в цикле рассказов М.Горького По Руси”. Рига, 1980. 35 с.
8. Бевзенко С. П. Із спостережень над мовою українських творів Г.Квітки-Основ’яненка // Збірник тез доп. і повід. респ. наук. конф., присвяченої 200-річчю з дня народження класика укр. літер. Г.Ф.Квітки-Основ’яненка. Харків, 1978. С. 76-78.
9. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. К.: Вища школа, 1991. 230 с.
10. Бевзенко С. П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 260с.
11. Белей Л. Джерельна база української літературно-художньої антропонімії кін. XVIIІ XX ст. // Українське і слов’янське мовознавство. Збірник наукових праць. Ужгород, 2001. С. 88-91.
12. Белей Л. О. Антропоніми як один із засобів характеристики персонажів М.Коцюбинського // Обласна наук.-практ. конф., присвячена 125-річчю з дня народження М. М. Коцюбинського. Ч.ІІ. Чернігів, 1989. С.52-54.
13. Белей Л. О. Ім’я для дитини в українській родині: Словник-довідник. Ужгород: Просвіта, 1993. 116 с.
14. Белей Л. О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменникá українців // Мовознавство. 1993. №3. С.35-40.
15. Белей Л. О. Літературно-художня антропонімія як мовно-стилістичний засіб розкриття характерів персонажів // Укр. мова і літ. в школі. 1995. №7. С. 36-39.
16. Белей Л. О. Назви осіб у драмах І. Франка // Культура слова. 1986. Вип. 31. С. 20-23.
17. Белей Л. О. Особливості вживання антропонімів у творах Ф.Потушняка // Тези народознавчої наук.-практ. конф., присвяченої 160-річчю від дня народження Т. Легоцького. Мукачево, 1990. С.119-121.
18. Белей Л. О. Офіційні і розмовні варіанти // Укр. мова і літ. в шк. 1986. №6. С. 63-64.
19. Белей Л. О. Про періодизацію української літературно-художньої антропонімії кінця ХVIII ХХ ст. // Питання сучасної ономастики. Статті та тези за матеріалами VІІ Всеукраїнської ономастичної конференції (1-3 жовтня 1997р.). Дніпропетровськ. C. 17-18.
20. Белей Л. О. Про соціальне в українській антропонімії // Укр. мова і літ. в шк.1990. №10 С. 49-51.
21. Белей Л. О. Роль і місце літературно-художньої антропонімії поеми Гайдамаки” Т. Шевченка в історії української літературної мови // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. Науковий щорічник / За заг. ред. доц. Стефанії Панцьо. Тернопіль: Збруч, 1999. С. 120-123.
22. Белей Л. О. Стилістичні функції антропонімів-історизмів у творчості Т.Г.Шевченка // Тези доповідей наук.-практ. конф., присвяченої 175-річчюз дня народження Т. Г. Шевченка. Ужгород, 1989. С.36.
23. Белей Л. О. Українська літературно-художня антропонімія кінця ХVIII ХХ ст. / Дис докт. філол. наук. Ужгород, 1996. 393 с.
24. Белей Л. О. Українська літературно-художня антропонімія як засіб характеристики персонажів // Укр. мова і літ. в шк. 1993. №7. С.31-35.
25. Белей Л. О. Характеристичний потенціал словотворчих ресурсів української літературно-художньої антропонімії // Методичні читання Словотвірна та семантична структура української лексики”, присвячені пам’яті засновника дериватологічної школи в Україні проф. Івана Ковалика. Тези допов. Львів, 1991. С. 25-26.
26. БелейЛ.О. Відображення соціально-політичних змінвукраїнській літературно-художній антропонімії 20-хроківХХст.//Шоста респ. ономастична конф. 4-6грудня1990. С. 102-109.
27. Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХХХ ст. Ужгород, 1995. 120с.
28. Бестужев Лада И. В. Имя человеческое: прошлое, настоящее, будущее// Советская этнография. 1968. №2. С. 132-143.
29. Бестужев Лада И. В. Исторические тенденции развития антропонимов// Личные имена в прошлом, настоящем, будущем. М.: Наука, 1970. С.24-33.
30. Бизгалов П. И. Синонимы и вариантность прозвищ // Ономастика Поволжья. Материалы 3-ей конференции по ономастике Поволжья. Уфа, 1973. С. 167-170.
31. Бичко А. Леся Українка. Світоглядно-філософський погляд. К.: Український Центр духовної культури, 2000. 186 с.
32. Бияк Н. Я. Передача літературних антропонімів у німецьких перекладах української художньої прози //Питання сучасної ономастики. Статті та тези за матеріалами VІІ Всеукраїнської ономастичної конференції (1-3 жовтня 1997 р.). Дніпропетровськ, 1997. C. 20.
33. Близнюк Б. Гуцульські прізвищеві назви ХVІІІ перш.пол.ХІХст., в основах яких відображені церковно-християнські імена // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. Науковий щорічник / За заг. ред. доц. Стефанії Панцьо. Тернопіль: Збруч, 1999. С. 123-127.
34. Бондалетов В. Д. Проблематика современной советской антропонимики // Шоста республіканська ономастична конференція. Тези доповідей і повідомл. Ч. 1. Одеса, 1990. С. 3-5.
35. Бондалетов В. Д. Русская ономастика. Москва: Просвещение, 1983. 224 с.
36. Бондаренко Г. І., Суровцева Р. Ф. Лексико-семантичний аспект чоловічих та жіночих імен в народних піснях// Питання сучасної ономастики. Статті та тези за матеріалами VІІ Всеукраїнської ономастичної конференції (1-3 жовтня 1997р.). Дніпропетровськ. C.21-23.
37. Ботвина Н. В. Оценочно-характеристические фамилии как средство создания сатирического образа // Структура і функціонування мови. К.: Наукова думка, 1982. С. 100-107.
38. Будагов Р. А. Литературные языки и литературные стили. Москва, 1967. 376 с.
39. Бучко Г. Є. Мотивація, деривація і структура українських прізвищ // Питання сучасної ономастики. Статті та тези за матеріалами VІІВсеукраїнської ономастичної конференції (1-3 жовтня 1997р.). Дніпропетровськ. C. 24-25.
40. Буштян Л. М. К проблеме фонетической коннотации собственных имен в поэзии // Русская ономастика. Одесса, 1984. С. 118-124.
41. Вакалюк Л. Ю. Лексико-семантична організація власних імен у творах В.Стефаника // Шоста республіканська ономастична конференція. Тези доповідей і повідомл. Одеса, 1990. С. 106-107.
42. Вакуленко Д. Т. Мовою драматичних образів. К., 1988. 48 с.
43. Варченко І. До основ наукового вивчення сучасних українських прізвищ / Передмова до Ю. К. Редько. Довідник українських прізвищ. К.: Рад. шк. 1968. С. 3-29.
44. Ващенко В. С. Мова Тараса Шевченка. Х., 1963. 251 с.
45. Верхратський І. Замітки язикові // Руслан. 1909. №80. С. 3-4.
46. Веселовський С. Б. Ономастикон. Древнерусские имена, отчества, фамилии. М.: Наука, 1974. 382 с.
47. Винниченко В. Вибрані п’єси. К.: Мистецтво, 1991. 605 с.
48. Винокур Г. О. О языке художественной литературы. Москва: Высшая школа, 1991. 447 с.
49. Вовчук Н. І., Самборська І. М. Групи оказіональних власних іменв художніх творах (на матеріалі російської поезії 60-80-хрр.ХХст.)// Питання сучасної ономастики. Статті та тези за матеріалами VІІ Всеукраїнської ономастичної конференції (1-3жовтня 1997 р.). Дніпропетровськ. C. 32.
50. Волкова Л. П. Антропонимика пьес А. С. Грибоедова и ее особенности // Чернівецький державний університет. Тези доповідей ХХ наукової сесії. Секція філологічних наук. Чернівці, 1964. С.83-85.
51. Волкова Л. П. Антропонимия комедий Н. В. Гоголя // Тези доповідей ХХІ Наукової сесії: секція філол. наук. Чернівці, 1965. С. 184-187.
52. Волкова Л. П. Особенности антропонимии драмматического произведения // Тези допов. ХХІ Наукової сесії: Секція філол. наук. Чернівці, 1965. С. 180-183.
53. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация. Общие вопросы. Москва, 1977. С. 230-293.
54. Галас К. Й. Назва як мовна одиниця (на матеріалі української мови). Ужгород, 1985. 46 с.
55. Галич В. М. Я не дозволяю собі творчості без постійних художніх шукань” (Як О. Гончар добирав імена в романі Прапороносці”) // Культура слова. Вип. 46-47. К.: Наукова думка, 1996. С. 52-57.
56. Галич В. М. Антропонімія О. Гончара: природа, еволюція, стилістика / Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1993. 24 с.
57. Галич В. М. Взаємодія української народно-розмовної і літературної лексики (на матеріалі антропонімії О.Гончара)//Науково-технічна революція і сучасні процеси розви