ЛУКАЧ ІЛОНА БЕЙЛІВНА. ДОКТРИНА МОНРО В ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ США (1895-1917 рр.)

Краткое описание

ЛУКАЧ ІЛОНА БЕЙЛІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ДОКТРИНА МОНРО В ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ США (1895-1917 рр.)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЛУКАЧ ІЛОНА БЕЙЛІВНА
УДК 94 (73+728+729+8):327"1895/1917"
ДОКТРИНА МОНРО В ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ США
(1895-1917 РР.)
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Машевський Олег Петрович
Київ-2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………….….4
РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА…………………………………..11
1. 1. Стан дослідження проблеми …………………………………..…...11
1. 2. Джерельна база дослідження………………………...……………..29
РОЗДІЛ ІІ. ЕВОЛЮЦІЯ ДОКТРИНИ МОНРО ЯК КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ
ОСНОВИ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США В ХІХ
СТ………………………………………………………………………..………..42
2. 1. Доктрина Монро в політиці США щодо країн Латинської Америки
(1823-1895 рр.)………………………………………………………………..….42
2. 2. Меморандум Р. Олні та нова інтерпретація положень доктрини
Монро…………………………………………………………………………….58
2. 3. Іспансько-американська війна 1898 р.: виклик для доктрини
Монро…………………………………………………………………………….75
РОЗДІЛ ІІІ. ДОКТРИНА МОНРО В ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКІЙ
ПОЛІТИЦІ США ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА ТЕОДОРА РУЗВЕЛЬТА (1901-1909
РР.)………………………………………………………………………………..93
3. 1. Проблема Панамського каналу ………………..…………………..93
3. 2. Венесуельська криза 1902-1903 рр……………………..……...….108
3. 3. Криза в Домініканській Республіці та «поправка Рузвельта до
доктрини Монро» (1904 р.)…………………………………………….……....126
РОЗДІЛ IV. ПЕРЕГЛЯД ДОКТРИНИ МОНРО В
ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ США НАПЕРЕДОДНІ ВСТУПУ
В ПЕРШУ СВІТОВУ ВІЙНУ……………………………………………...…..140
4. 1. Місце доктрини Монро в поглядах і дипломатії державного
секретаря Е. Рута та президента В. Г. Тафта …………………………...……140
4. 2. Доктрина Монро в зовнішньополітичній концепції та
латиноамериканській політиці президента Вудро Вільсона (1913-1914
рр.)……………………………………………………………………………….160
3
4. 3. Політика США в країнах Центральної Америки та Карибського
басейну (1913-1917 рр.)………………….....................…………………..……174
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………199
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Впродовж ХІХ ст. стрижнем
зовнішньої політики США залишалися принципи, проголошені в 1823 р.
президентом Дж. Монро і відомі під назвою «доктрини Монро». Ключовими
положеннями цієї доктрини було провідне місце Сполучених Штатів у своїй
півкулі та відокремлення власної політичної традиції від європейської. Проте
межа ХІХ-ХХ ст. в історії Сполучених Штатів Америки стала часом
безпрецедентного економічного, військового та, як наслідок, політичного
посилення. США по праву приєдналися до «клубу великих держав»,
заявивши про себе як надпотугу, що не лишається осторонь складних
міжнародних процесів у тогочасному світі. Подібні зрушення засвідчили
відхід Сполучених Штатів від політики ізоляціонізму в міжнародних
відносинах. Нові політичні реалії стали викликом для доктрини Монро, яка
збагатилася низкою поправок та нових прочитань.
Вкрай нечіткі формулювання, викладені у формі щорічного послання
президента Конгресу США та жодним чином законодавчо не зафіксовані,
склали цілісну систему політичного та дипломатичного курсу, передусім
відносно Латинської Америки. Вже майже 200 років, що пройшли з часу
появи «Принципів 1823 року», науковці, державні діячі та дослідники
прагнуть розкрити феномен доктрини Монро, яка, в певному сенсі, стала
синонімом історії та зовнішньої політики Сполучених Штатів. Важливість
ґрунтовного дослідження доктрини обумовлена тим, що неодноразово та чи
інша її інтерпретація ставала відповіддю офіційного Вашингтона на
безпосередні виклики безпеці та преференціям США в Західній півкулі.
Неоднозначність самого поняття «доктрини Монро» та її значимість в
історії, теорії та практиці дипломатії та зовнішньої політики США
представляє особливий інтерес для дослідження. Однак в українській
історіографії проблематика доктрини Монро досі не знайшла свого
відображення. Цілий комплекс питань політики та дипломатії США в регіоні
5
Латинської Америки також залишається поза увагою вчених в Україні. Тому
дане дисертаційне дослідження є першою спробою на вітчизняному
науковому просторі дослідити характер доктрини Монро та особливо
розвиток її сприйняття й використання в контексті конкретних проблем
латиноамериканського курсу США в період 1895-1917 рр.
Аналізуючи сучасну активізацію інтеграційних процесів у Латинській
Америці неможливо уникнути розгляду загальнорегіональних ініціатив США
кінця ХІХ – початку ХХ ст. Позиція Сполучених Штатів у регіоні
залишається традиційно активною. Криза міжамериканської системи та
водночас тенденція південних сусідів до об’єднання не може не викликати
занепокоєння Сполучених Штатів. При цьому сьогодні ключові ділові та
політичні інтереси США сконцентровані а Південній Америці, найпотужніші
держави якої – Аргентина та Бразилія – все більше демонструють прагнення
до власного шляху та міжнародного курсу. Парадоксальним чином історія
політики та дипломатії США на латиноамериканському просторі
перегукується з боротьбою наддержав ХХІ ст. за сфери впливу.
Всі вищезазначені обставини визначають актуальність дослідження як
місця доктрини Монро в історії американської зовнішньополітичної думку,
так і широкого кола проблемних питань у відносинах США – Латинська
Америка.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Напрямок дисертаційного дослідження є складовою частиною наукової теми
історичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка «Українська нація в загальноєвропейському вимірі: історія та
сучасність» (державний реєстраційний номер 11БФ046-01), яка пов’язана з
науково-дослідницькою темою «Модернізація суспільного розвитку України
в умовах світових процесів глобалізації» Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Об’єктом дослідження – політика США в Латинській Америці в кінці
ХІХ – на початку ХХ ст.
6
Предмет дослідження – розвиток доктрини Монро, її трактування та
використання в міжнародній, передусім – латиноамериканській політиці
США в 1895-1917 рр.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1895 по 1917 рр.
Нижня хронологічна межа роботи пов’язана з поправкою Р. Олні до
доктрини Монро. Вона постала з дипломатичної ноти Держдепартаменту
США, що представляла його позицію у Венесуельській кризі того ж року.
Тоді було заявлено про претензії Вашингтона на безумовне лідерство в
Західній півкулі з правом втручання у справи незалежних держав
континенту. Верхня хронологічна межа збігається зі вступом Сполучених
Штатів у Першу світову війну. Ця подія певним чином може розцінюватися
як остаточний відхід від доктрини Монро, однією з тез якої було невтручання
у війни європейських держав.
Географічні межі роботи охоплюють територію Сполучених Штатів
Америки та регіон Латинської Америки. Поняття «Латинська Америка»
включає в себе величезний простір, що складається з сукупності країн,
колишніх колоній Іспанії та Португалії, від Мексики на півночі до Аргентини
на півдні, а також іспаномовних країн Карибського басейну. Поняття
«Латинська Америка» ввійшло у широкий вжиток з 1930-х рр. До цього
повсюдним було використання назви «Іспанська Америка» та
«Португальська Америка». Сучасники досліджуваних подій найчастіше
вживали термін «Південна Америка», включаючи сюди культурно споріднені
Мексику та країни Центральної Америки. Однак автор дозволяє собі
використовувати звичне сучасне поняття «Латинська Америка». Слід
зазначити, що переважна увага в дослідженні зосереджена на питаннях
відносин США з державами Центральної Америки та Карибського басейну,
оскільки саме відповідно до подій у цьому регіоні виникали нові прочитання
доктрини Монро з подальшою розробкою практичних дипломатичних та
військових кроків.
7
Метою дисертаційного дослідження є всебічний розгляд місця та ролі
доктрини Монро в латиноамериканській політиці та дипломатії США в 1895-
1917 рр. Досягнення вищезазначеної мети вимагає виконання наступних
завдань:
- проаналізувати вітчизняну й зарубіжну історіографію проблеми та
джерельну базу дослідження;
- висвітлити витоки, характер та історичне значення доктрини Монро,
практику її використання в американській дипломатії з моменту
появи і до 1895 р.;
- дослідити вплив подій першої Венесуельської кризи 1895 р. на
появу меморандуму Р. Олні, та його значення для розвитку
доктрини Монро;
- простежити зв'язок принципів 1823 р. з Іспансько-американською
війною 1898 р. та встановленням протекторату США над Кубою та
Пуерто-Ріко;
- з’ясувати витоки, характер та практичне використання
американською дипломатією поправки Рузвельта до доктрини
Монро;
- проаналізувати співвідношення доктрини Монро з «політикою
великого кийка» Т. Рузвельта в країнах Латинської Америки;
- розглянути підходи до латиноамериканського курсу США
держсекретаря Е. Рута та президента В. Г. Тафта у відповідності з
доктриною Монро;
- визначити місце й значення доктрини Монро в зовнішньополітичній
концепції та латиноамериканській політиці президента В. Вільсона.
У основу методології дослідження покладено принцип історизму, який
дозволяє вивчити складні явища міжнародних відносин, конкретні події і
факти в їх динаміці. Даний метод використано для розгляду еволюції
доктрини Монро як концептуальної основи зовнішньої політики США
відповідно до тих умов, у яких ця політика формувалася. Коло
8
досліджуваних питань вимагає застосування хронологічного і тематикопроблемного підходів до аналізу питань, що вивчаються. Виклад матеріалу
здійснюється у хронологічному порядку. Разом з тим автором звертається
особлива увага на ключові питання дипломатії, на кшталт Венесуельських
криз, Іспансько-американської війни, збройних інтервенцій США до низки
країн Центральної Америки. Ці епізоди позначили нові витки розвитку в
латиноамериканській політиці Сполучених Штатів та доктрині Монро і тому
виступають предметом окремого розгляду в рамках дисертації. З огляду на
специфіку проблеми, що підіймається в даних наукових студіях, особливої
ваги набуває історико-біографічний метод. Саме він через аналіз поглядів
окремих державних діячів США кінця ХІХ – початку ХХ ст. дозволяє
проаналізувати вплив особистісного фактору на різні інтерпретації доктрини
Монро та підходи до вирішення гострих питань дипломатичного курсу.
Географічний метод також сприяє вивченню характеру міжнародних
відносин на Американському континенті. Даний метод застосовувався для
локалізації історичних подій в географічній площині, з метою їх глибшого
розуміння. Принцип наукової об’єктивності вимагає від автора досягнення
поставленої мети та завдань шляхом всебічного вивчення наявного
джерельного матеріалу та різних точок зору дослідників.
Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що вперше у
вітчизняному науковому просторі детально розглядаються питання,
пов’язані з трансформацією доктрини Монро та підходами до розбудови
відносин США з латиноамериканським світом в кінці ХІХ – на початку ХХ
ст. Наукову новизну дослідження також визначає низка отриманих в його
ході результатів:
Вперше запропоновано та обґрунтовано тезу про розвиток в
латиноамериканській політиці США доктрини Монро – декларації
президента Дж. Монро, законодавчо не затвердженої та не визнаної в світі,
яка попри це здійснювала вплив на теоретичне бачення та практичні кроки
США на міжнародній арені.
9
Удосконалено:
- комплексно розглянуто міжнародні фактори, у першу чергу –
ключові питання латиноамериканської політики США, що вплинули
на еволюцію доктрини Монро в 1895-1917 рр.;
- проаналізовано співвідношення принципу ізоляціонізму,
закладеного в доктрині Монро, з інтервенціоністською політикою
США та їх вступом у Першу світову війну.
Набув подальшого розвитку компаративний аналіз поглядів державних
діячів США досліджуваного періоду на характер та особливості доктрини
Монро.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали й
результати можуть бути використані для проведення подальших досліджень
з історії США та країн Латинської Америки, міждержавних відносин
напередодні Першої світової війни. Спостереження й висновки, здійснені в
дисертації, можуть бути враховані при викладанні у вищій школі низки
курсів зі всесвітньої історії та міжнародних відносин; використані при
написанні узагальнюючих праць з історії дипломатії та зовнішньої політики
США ХІХ-ХХ ст. Зміст та окремі положення дослідження можуть бути
задіяні також при аналізі міжнародних конфліктів у сучасному світі.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та окремі
положення дисертації обговорювалися під час засідань кафедри нової та
новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження
були представлені на 15 всеукраїнських та міжнародних науково-практичних
конференціях, серед яких: Міжнародна наукова конференція «Актуальні
проблеми всесвітньої історії: аксіологічні засади державотворення» (м. Київ,
2012 р.), Криворізька сесія І Всеукраїнської науково-практичної конференції
«Придніпровські соціально-гуманітарні читання» (м. Кривий Ріг, 2012 р.), ІІ
Міжнародна науково-практична конференція «Реструктуризація глобального
простору: історичні імперативи та виклики» (м. Київ, 2013 р.), VІІІ
10
Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених
«Дні науки історичного факультету» (м. Київ, 2015 р.), ІІ Міжнародна
науково-практична конференція “Сполучені Штати Америки у сучасному
світі: політика, економіка, право, суспільство” (м. Львів, 2015 р.).
Основний зміст роботи та висновки відображені в публікаціях автора з
теми дослідження. 4 статті автора опубліковані у фахових виданнях України,
1 – у зарубіжному та 2 – у збірниках наукових праць.
Структура дисертації обумовлена поставленою метою та завданнями
дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків,
списку використаних джерел та літератури (22 сторінки, 222 найменування).
Загальний обсяг тексту дисертації становить 220 сторінок, з яких основний
зміст викладено на 198 сторінках

Список литературы

ВИСНОВКИ
ХХ століття часто прийнято називати «американським століттям». Злам
ХІХ-ХХ ст. позначився феноменальним економічним посиленням США, і як
наслідок – загостренням суперечностей з великими європейськими
державами за світові ринки та геополітичний вплив. Це зумовило перегляд
американським політикумом дипломатичної стратегії в надважливому для
США регіоні Латинської Америки. Традиційно уряди Сполучених Штатів у
своїй політиці стосовно латиноамериканських країн покладалися на
положення щорічного послання Конгресу п’ятого президента країни Дж.
Монро. З часом тези цієї декларації склали цілісну доктрину міжнародної
політики США. Дослідивши розвиток доктрини Монро відповідно до
найпомітніших проблем латиноамериканської політики США в 1895-1917
рр., можна зробити наступні висновки та узагальнення.
Латиноамериканська політика Сполучених Штатів ХІХ – початку ХХ
ст., характер та особливості розвитку доктрини Монро дотепер не мали
всебічного розгляду в українській науковій думці. Згідно з проаналізованою
під час дослідження історіографічною та джерельною базою можна
відтворити загальну картину латиноамериканської політики США та
значення для неї доктрини Монро. Варто брати до уваги ідеологічну
заангажованість окремих наукових праць, зокрема, радянських досліджень та
американських робіт першої половини ХХ ст. Вивчення розвитку доктрини
Монро є можливим лише за детального аналізу історії як міжнародних
відносин, так і Латинської Америки та Сполучених Штатів. Джерельна база
дослідження представлена широким колом документів – джерел офіційного
та особового походження, матеріалів преси.
З моменту своєї появи в 1823 р. доктрина Монро суттєво
трансформувалася та модернізувалася, не втрачаючи при цьому позицій
концептуальної основи американської зовнішньої політики. Слід зауважити,
що витоки її появи лежали як у міжнародній, так і у внутрішньополітичній
195
площині. Відповідно до виникаючих протягом ХІХ ст. викликів дипломатії
США з’являлися чисельні поправки до доктрини Монро та її нові
інтерпретації, що дозволяли Сполученим Штатам проводити обґрунтований
зовнішньополітичний та оборонний курс. Він полягав у поступовому
витісненні європейських конкурентів з Латинської Америки як сфери
виключного впливу США. У досягненні своїх дипломатичних цілей
американські урядовці не гребували силовими методами, традиційно при
цьому спираючись на доктрину Монро.
Переломним моментом у історії доктрини Монро та еволюції
латиноамериканської політики США став 1895 р. – тоді Сполучені Штати не
лишилися осторонь вирішення Венесуельської кризи, спричиненої
розбіжностями між Великою Британією та Венесуелою через територію
колоніальної Британської Гвіани. Держсекретар Р. Олні заявив, що
могутність США робить їх суверенними на своєму континенті, прирівнюючи
до порушення доктрини Монро будь-яке втручання заокеанських держав в
американські справи.
Варто визнати, що війна США проти Іспанії в 1898 р. є прикладом не
беззаперечного наслідування заповіту Дж. Монро чи засадам ізоляціонізму, а
скоріше проявом відходу від традицій з огляду на нагальні національні
пріоритети. Встановлення американського протекторату над Кубою,
Філіппінами і Пуерто-Ріко не може розцінюватися як безпосередній прояв
дотримання доктрини Монро. Однак в умовах розбрату всередині політичної
верхівки США після Іспансько-американської війни саме доктрина Монро
сприяла примиренню між антиімперіалістами та шовіністами. Адже
«Принципи 1823 року» якнайкраще представляли ідеї антиколоніалізму, не
виключаючи при цьому інтервенції та окупації в добрих цілях розвитку
цивілізації.
Продовжуючи розгляд розвитку доктрини Монро, варто окремо
зупинитися на періоді президентства Т. Рузвельта. Протистояння США з
європейськими державами за економічний і геополітичний вплив у регіоні
196
Латинської Америки стало одним з факторів трансформації зовнішньої
політики Сполучених Штатів. Відображенням і регулюючим механізмом
подібних змін стало нове прочитання доктрини Монро. Т. Рузвельт
представив у 1904 р. власне розширене й більш агресивне тлумачення цього
основоположного принципу зовнішньої політики США. Суть поправки (або
ж висновку чи королларію) Т. Рузвельта до доктрини Монро 1904 р. полягала
в ототожненні американцями своєї військової потужності й політичної волі із
нормами міжнародного права. Тому можна говорити про перехід
Сполученими Штатами на початку ХХ ст. до окремої, цілком самостійної,
доктрини Т. Рузвельта. Вона, як і раніше доктрина Монро, не була
формалізована жодними міжнародно-правовими нормами чи визнана
світовим загалом.
Завдяки поправці Рузвельта до доктрини Монро Сполучені Штати
брали на себе роль єдиної «поліцейської сили» в Західній півкулі,
забезпечивши собі право на відверте втручання у внутрішні справи
латиноамериканських країн. Поправка Рузвельта до доктрини Монро стала
теоретичним підґрунтям «політики великого кийка» – врегулювання
конфліктів у Латинській Америці силовими методами. Спричинити до
превентивних збройних дій могли економічні катастрофи в країнах
Центральної Америки та Карибського басейну. Їх величезні борги перед
урядами європейських держав загрожували спровокувати інтервенції на
Американський континент з-за океану, як це відбулося у Венесуелі взимку
1902-1903 рр. Практичним втіленням «політики великого кийка» могла бути
як збройна інтервенція, так і встановлення тут економічного та політичного
контролю Сполучених Штатів. Варто наголосити, що традиційно контакти
США з великими країнами Південної Америки були слабшими, а дипломатія
тут – більш виваженою та миролюбною.
Свій дипломатичний курс відносно Латинської Америки Сполучені
Штати проводили не лише з позицій сили. Окремі, відмінні від
рузвельтівської, концепції розбудови відносин з Латинською Америкою
197
пов’язані з діяльністю на посадах державного секретаря Е. Рута та
президента В. Г. Тафта. Е. Рут пропагував новий підхід до
латиноамериканської політики та дипломатії США. Основою його було
верховенство міжнародного права та взаємовигідна співпраця. Е. Рут вважав
доктрину Монро найважливішим принципом діяльності США на
міжнародній арені, що при цьому не давав країні права на регіональну
гегемонію або захоплення територій чи держав Американського континенту.
Варто зазначити, що в роки перебування Е. Рута на посаді голови
Держдепартаменту вся політика США в Західній півкулі визначалася
одноосібним спорудженням та контролем Сполучених Штатів за Панамським
каналом – у руслі слідування доктрині Монро.
Наступник Т. Рузвельта на президентській посаді В. Г. Тафт вирішив
зробити ставку на використання «долара замість куль». Новий етап
американської зовнішньої політики отримав назву «дипломатії долара». За В.
Г. Тафта доктрина Монро перетворилася на потужний інструмент усунення
зарубіжних інвесторів з латиноамериканських ринків. Однак це не означало
відмову від використання силових методів, там де таке вирішення проблеми
виглядало більш доцільним та ефективним, зокрема – в країнах Карибського
басейну.
У зовнішньополітичній філософії та латиноамериканській дипломатії
президента В. Вільсона доктрині Монро відводилося значне місце. Для нього
гучний маніфест Дж. Монро слугував не лише засобом обмеження
іноземного впливу в Західній півкулі. Як яскравий представник політичного
ідеалізму В. Вільсон вважав доктрину, а відтак – і власні кроки в
латиноамериканській політиці, цивілізаційним обов’язком США стосовно
південних сусідів, навіть якщо цей обов’язок доводилось виконувати
силовим шляхом. Тому перебування В. Вільсона в Білому домі для країн
Латинської Америки позначилося агресивними інтервенціями та окупаціями
їх територій, однак без їх формальної анексії. В. Вільсон також запропонував
прийняти доктрину Монро в якості світовоїдоктрини, розбудовуючи на її
198
принципах нову систему «співдружності сил». Президенту вдалося
домогтися безпрецедентного успіху – доктрина Монро стала частиною
Статуту Ліги Націй, що означало визнання світом її авторитетності та
актуальності вже після Першої світової війни.
У результаті проведеного дослідження латиноамериканської політики
Вашингтона в 1895-1917 рр. можна стверджувати, що прагнення правлячих
кіл США відстояти та розширити тут свій економічний та геополітичний
вплив потребували серйозної теоретичної підтримки. Лідерські зазіхання
Сполучених Штатів базувалися не лише на економічній та військовій
потужності країни. Їх міцну концептуальну основу складала доктрина Монро
1823 р. Реалії міжнародних відносин кінця ХІХ – початку ХХ ст. та значна
активізація дипломатії США в Західній півкулі спричинили не лише до
розвитку доктрини Монро, але й до перетворення її майже на національний
символ.