Ляшко Любов Петрівна. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ «ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕСТЕТИКИ» (А.БЕРЛЕАНТ, Е. БРЕЙДІ, А. КАРЛСОН, Ю. СЕПАНМАА, Р.ХЕПБЕРН)

Краткое описание

Ляшко Любов Петрівна. Назва дисертаційної роботи: "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ «ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕСТЕТИКИ» (А.БЕРЛЕАНТ, Е. БРЕЙДІ, А. КАРЛСОН, Ю. СЕПАНМАА, Р.ХЕПБЕРН)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЛЯШКО ЛЮБОВ ПЕТРІВНА
УДК 111.852:502
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ «ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕСТЕТИКИ»
(А. БЕРЛЕАНТ, Е. БРЕЙДІ, А. КАРЛСОН,
Ю. СЕПАНМАА, Р. ХЕПБЕРН)
Спеціальність 09.00.08 – естетика
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Науковий керівник
Д. ф. н., професор
Панченко Валентина Іванівна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП …………..…………..……………………………………………………….....3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЕСТЕТИКИ ДОВКІЛЛЯ ……………………………………………………………..10
1.1. Естетика довкілля як сфера філософсько-естетичного дискурсу …………….10
1.2. Концепт «природа» в науковому і філософсько-естетичному контексті ……23
1.3. Сучасний британо-американський проект естетики довкілля ………………..50
Висновки до першого розділу ……………………………………………………….66
РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ «ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕСТЕТИКИ» …………………68
2.1. Довкілля як естетичний об’єкт ………………………………………………….68
2.2. Естетичний досвід навколишнього середовища ……………………………….81
2.3. Теоретичні засади естетичної оцінки довкілля ………………………………..96
Висновки до другого розділу ………………………………………………….……119
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ «ЕКОЛОГІЧНОЇ
ЕСТЕТИКИ» ………………………………………………………………………...121
3.1. Метакритичний аналіз в рамках «екологічної естетики» ……………………121
3.2. Естетика довкілля і екологія культури – нова ціннісна парадигма …………139
3.3. Естетичний сенс екологічного виховання …………………………………….156
Висновки до третього розділу ……………………………………………………...171
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………………174
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ………………………184
3
ВСТУП
Актуальність та доцільність дослідження. В умовах глобальної
екологічної кризи в науковій спільноті актуалізується гуманітарно-екологічний
дискурс, а також формується нова картина світу – екологічна. Поширення таких
тенденцій свідчить насамперед про вироблення нових цінностей у духовній сфері
суспільства, що простежується і в гуманітарних науках. Естетика довкілля,
об’єднуючи естетичну, етичну і теоретичну сфери, постає вищою формою
особливого типу свідомості, якій належить утвердитись як фундаментальна
парадигма світосприйняття сучасної людини. Вона відкриває нові виміри
розуміння єдності особистості і навколишнього середовища в естетичному
масштабі, крім того, вписується у сприйняття естетики як становлення чуттєвої
культури людини.
Теорію «екологічної естетики» репрезентовано як проект естетики довкілля.
Вона сформувалася наприкінці ХХ ст. в руслі британо-американської аналітичної
школи філософії як нове поле постмодерної естетики. У дослідженні увагу
зосереджено довкола моделей її основоположників – А. Берлеанта, Е. Брейді,
А. Карлсона, Ю. Сепанмаа і Р. Хепберна, що аналізують теоретичні аспекти
проблем естетичного досвіду й естетичної оцінки навколишнього середовища.
Актуальність теми є очевидною, адже рефлексія щодо естетичного виміру
довкілля, покладена в основу розвинутої на теренах США, Канади,
Великобританії і Фінляндії галузі дослідження, з кожним днем набирає наукового
визнання. Представники різних країн, традицій і культур знаходять у ній потребу і
спільний інтерес.
Поле досліджень, що в наш час можна визначити як естетику довкілля, має
давню історію. Арістотель, Платон і Плотін розвивали загальнофілософську
проблематику, зокрема й з власне естетичних позицій. І. Кант і Г. Гегель
визначили дискусійне питання – здатність людини естетично оцінювати природу
саму по собі. У сучасному розумінні проблему єдності природи і культури
виділено ще в межах ноосферної теорії В. Вернадського і П. Тейяра де Шардена.
4
Філософсько-естетичне і наукове підґрунтя естетики довкілля розгорнуто в
історичній проекції завдяки критичному аналізу А. Ахутіна, В. Бичкова,
П. Гайденко, І. Казакової, О. Лосєва, М. Мойсєєва, І. Пригожина, Б. Соколова,
Л. Столовича, І. Стенгерс, Д. Хацкевич, В. Шадевальда.
Дослідники Ф. Канак, М. Кисельов, О. Коннов, В. Крисаченко,
І. Огородник, Л. Сидоренко, М. Хилько, Л. Юрченко запровадили вітчизняну
традицію розуміння проблеми екології природи. Екологію культури висвітлено у
контексті праць: Ю. Вєдєніна, О. Генісаретського, Л. Гумільова, В. Дунаєва,
В. Каганського, М. Кулєшової, О. Комарової, Д. Кулабухова, Д. Ліхачова,
Є. Ставицької і Є. Холодилової. Етичний варіант розв’язання конфлікту між
людиною і природою представлено у зарубіжній (О. Леопольд, К. Маєр-Абіх,
Ю. Хаpгpоув, А. Швейцер) та вітчизняній (О. Рихліцька) етиці. Соціокультурний
вимір репрезентували українські дослідники – Л. Бабушка, М. Бровко, Р. Шульга.
Естетичну теорію аналітичної філософської школи, що є джерелом
«екологічної естетики», подано крізь призму робіт М. Бердслі, Т. Бінклі,
М. Вейца, А. Данто, Дж. Дікі, П. Зіффа, Т. Манро, Г. Сірсілло, Б. Тільмана та
інших. Критичний аналіз аналітичної естетики здійснили українські
(Є. Дніпровська, Л. Левчук і О. Павлова) та російські (Б. Дземидок і Б. Орлов)
науковці.
Теоретично обґрунтували галузь «екологічної естетики» зарубіжні
дослідники А. Берлеант, І. Гаскель, М. Ітон, С. Кемаль, Н. Керролл, Ш. Лінтотт,
Р. Мур, Дж. Насар, Ю. Сайто, К. Уолтон, Дж. Фішер, Ш. Фостер, Н. Хеттінгер,
Р. Штекер (США), А. Карлсон, Г. Парсонс, Д. Портеус і Т. Хейд (Канада),
Ю. Сепанмаа (Фінляндія), М. Бадд, Е. Брейді, Д. Кроуфорд, Г. Осборн й
Р. Хепберн (Великобританія), С. Годловітч (Нова Зеландія), Ж. Томпсон
(Австралія).
У межах українського наукового простору природу в структурі естетичної
діяльності розглядали В. Панченко і Д. Кучерюк. Однак «екологічна естетика» ще
не привернула належної уваги наукових кіл. На сьогодні можна констатувати
зародження інтересу до неї, це праці В. Борейка, Л. Стеценко, О. Сулацкової,
5
Н. Філяніної, Л. Юрченко, М. Яковенко. Вивчали зазначену проблематику і в
Росії: Н. Голік, Л. Гудков, А. Гусєва, К. Долгов, Т. Любімова, Н. Маньковська,
В. Прозерський, Є. Устюгова. Втім, ці починання здебільшого є оглядові і не
систематичні, позаяк більшість розробок представників «екологічної естетики»
залишаються неперекладеними і закритими для вільного доступу широкого
загалу, що й спонукало нас до опрацювання згаданої сфери дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано в межах комплексної наукової програми Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного розвитку України
в умовах світових процесів глобалізації», науково-дослідної роботи
філософського факультету № 11 БФ 041-01 «Філософсько-світоглядні та
політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства» і науководослідної тематики кафедри етики, естетики та культурології.
Мета дослідження: збагачення українського наукового дискурсу
дослідженням сучасних концепцій «екологічної естетики» (А. Берлеант, Е. Брейді,
А. Карлсон, Ю. Сепанмаа, Р. Хепберн) як проекту естетики довкілля, аналізом
запропонованого понятійно-категоріального апарату і проблематики.
Предмет дослідження: «екологічна естетика» як галузь сучасної естетичної
теорії, її предмет, понятійний апарат і основні теоретичні проблеми.
Об’єкт дослідження: теоретичні концепти естетики довкілля у
філософсько-естетичному дискурсі.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність виконання таких
завдань:
– розглянути наукові здобутки зарубіжних і вітчизняних дослідників «екологічної
естетики» для аналізу наявних у них інтерпретацій терміна «environmental
aesthetics» та віднайдення україномовного еквівалента;
– дослідити витоки естетики довкілля у науковому і філософсько-естетичному
дискурсі в цілому та теоретико-методологічні засади формування предмета
«екологічної естетики» в аналітичній традиції (М. Бердслі, Т. Бінклі, М. Вейц,
А. Данто, Дж. Дікі, П. Зіфф, Т. Манро, Г. Сірсілло, Б. Тільман) зокрема;
6
– визначити й обґрунтувати понятійно-категоріальний апарат «екологічної
естетики» в контексті теоретичних розробок А. Берлеанта, Е. Брейді, А. Карлсона,
Ю. Сепанмаа і Р. Хепберна, а також у межах сучасної естетичної теорії в цілому;
– проаналізувати проблему естетичної оцінки довкілля, виокремити
«когнітивний» (М. Бадд, Г. Парсонс, М. Ітон, А. Карлсон, Ю. Сайто,
Ю. Сепанмаа, К. Уолтон, Дж. Фішер) і «нонкогнітивний» (А. Берлеант, Е. Брейді,
С. Годловітч, Н. Керролл, М. Сагофф, Р. Хепберн) варіанти її розв’язання;
– обґрунтувати метакритичний вимір «екологічної естетики» (А. Карлсон,
Е. Брейді, Ю. Сепанмаа, Ж. Томпсон) як фундамент аналізу культурного
здобутку, формування естетичної комунікації і еколого-естетичного виховання;
– дослідити взаємозв’язок феноменів «естетика довкілля» й «екологія культури»;
– розкрити естетичний сенс екологічного виховання (Е. Брейді, Д. Портеус,
Ю. Сепанмаа) і його доцільність для формування суспільної свідомості.
Методи дослідження. Використано лінгво-семантичний метод аналізу
терміна «environmental aesthetics», аби віднайти оригінальний відповідник для
українського наукового простору. Історико-філософська реконструкція
особливостей формування «екологічної естетики» висуває методологічні
проблеми, пов’язані з труднощами інтерпретації та оцінки різноманітних, навіть
часом взаємовиключних тенденцій і фактів, що виявляють внутрішню
гетерогенність та динамічність історичних інваріантів розгляду феномена
довкілля. Тому вирішення цієї проблеми має демонструвати можливості
міждисциплінарного підходу, органічний синтез естетичних, екологічних,
етичних, історичних, соціологічних, психологічних і антропологічних стратегій
дослідження, необхідність поєднання мікро- та макрорівнів естетичного і
культурологічного аналізу. Застосування загальнонаукових принципів історизму,
систематизації та узагальнення уможливило характеристику понятійнокатегоріального апарату британо-американської галузі дослідження.
Неоднорідність сучасних визначень поняття «екологічна естетика» зумовила
використання синтетичного методу.
7
Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у збагаченні
українського наукового дискурсу аналізом сучасного британо-американського
проекту естетики довкілля – «екологічної естетики». Подано оновлене розуміння
естетичного виміру навколишнього середовища. Естетика довкілля в умовах
кризи естетики і гуманітарної науки в цілому постає фундаментом нової ціннісної
парадигми. Оскільки «екологічна естетика» містить виховні практики, то
здійснено спробу її філософсько-естетичного аналізу на теоретичному та
практичному рівнях. Міждисциплінарний характер розглянутої галузі сприяє
розширенню предметного поля сучасних естетичних досліджень.
На підставі теоретичного аналізу проблеми зроблено висновки, що
мають характер наукової новизни:
Вперше:
– проаналізовано вітчизняні та зарубіжні наукові напрацювання з «екологічної
естетики» задля віднайдення автентичного українського еквівалента терміна
«environmental aesthetics». Запропоновано поняття «естетика довкілля» для
позначення сфери, що охоплює філософські теорії і концепції, в основі яких –
рефлексія про естетичний досвід довкілля у широкому розумінні (природне і
культурне) і встановлення його естетичної цінності з метою збереження
навколишнього середовища і побудови нової картини світу;
– визначено роль аналітичної філософії (М. Бердслі, Т. Бінклі, М. Вейц, А. Данто,
Дж. Дікі, П. Зіфф, Т. Манро, Г. Сірсілло, Б. Тільман) як теоретико-методологічної
підвалини формування «екологічної естетики», що постає новим об’єктом
естетичної рефлексії;
– досліджено понятійно-категоріальний апарат «екологічної естетики» на
розробках А. Берлеанта, Е. Брейді, А. Карлсона, Ю. Сепанмаа і Р. Хепберна,
охарактеризовано конотації естетичних категорій (естетичний досвід, естетичний
об’єкт, естетична оцінка, естетичне сприйняття, естетична цінність) у межах
розгляду довкілля як естетичного об’єкта;
– здійснено аналіз різнорідних концепцій «когнітивного» (М. Бадд, Г. Парсонс,
М. Ітон, А. Карлсон, Ю. Сайто, Ю. Сепанмаа, К. Уолтон, Дж. Фішер) і
8
«нонкогнітивного» (А. Берлеант, Е. Брейді, С. Годловітч, Н. Керролл, М. Сагофф,
Р. Хепберн) напрямів «екологічної естетики»;
– розкрито взаємозв’язок естетики довкілля й екології культури в контексті
формування нової ціннісно-світоглядної парадигми;
– проаналізовано естетичний зміст і сенс екологічного виховання (Е. Брейді,
Д. Портеус, Ю. Сепанмаа); запропоновано практичну реалізацію теоретичних
надбань естетики довкілля в освітній сфері України.
Удосконалено:
– конотацію термінів «екологічна естетика» й «еколого-естетичне виховання» для
їхньої концептуалізації і систематизації;
– аргументацію необхідності метакритичного рівня «екологічної естетики»
(А. Карлсон, Е. Брейді, Ю. Сепанмаа, Ж. Томпсон) для аналізу культурного
здобутку, формування естетичної комунікації та еколого-естетичного виховання;
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в осмисленні
філософсько-естетичних засад «екологічної естетики» (А. Берлеант, Е. Брейді,
А. Карлсон, Ю. Сепанмаа, Р. Хепберн) як галузі сучасної естетичної теорії, у
характеристиці її предметного поля та основних теоретичних проблем. Розширено
зміст концепцій «екологічної естетики» до естетики довкілля з урахуванням
надбань «екології культури». Здійснюючи аналіз концепту «природа» у
науковому і філософсько-естетичному контексті, віднайдено теоретичні витоки
естетики довкілля. Зазначена проблема є недостатньо опрацьованою у
вітчизняних дослідженнях. Здобуті в роботі висновки обґрунтовують необхідність
подальших досліджень західних концепцій «екологічної естетики» і створення
оригінально українських моделей естетики довкілля. Матеріали дисертації будуть
корисними для викладання нормативних курсів лекцій з естетики і культурології,
а також для введення спеціалізованого курсу з естетики довкілля у вищих
навчальних закладах. Порушена проблематика має зацікавити як філософів,
естетиків і екологів, так і широке коло фахівців інших сфер науки і
життєдіяльності суспільства.
9
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою. Висновки і положення новизни сформульовано особисто дисертантом.
Сімнадцять публікацій за темою дослідження є одноосібними.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження
знайшли своє втілення у доповідях на щорічній міжнародній науковій
конференції «Дні науки філософського факультету» 2013, 2014, 2015 рр. (м. Київ),
міжнародному молодіжному науковому форумі «Ломоносов-2013» (Росія,
м. Москва, 2013), міжвишівському науковому форумі «Актуальная эстетика – I»
(Росія, м. Санкт-Петербург, 2013), круглому столі філософського факультету
«Постать Тараса Шевченка та українська філософська культура» в рамках
Шевченківського міжнародного літературного конгресу (м. Київ, 2014), дев’ятій
студентсько-аспірантській міждисциплінарній конференції «Філософія: нове
покоління» (м. Київ, 2014); а також на міжнародних науково-практичних
конференціях: «Науково-теоретичні аспекти вирішення глобальних проблем
сучасності» (м. Дніпропетровськ, 2015), «Наукові пошуки: актуальні проблеми
теорії і практики» (м. Вінниця, 2015), «Суспільні науки сьогодні: постулати
минулого і сучасні теорії» (м. Дніпропетровськ, 2015), «Економіка, наука, освіта:
інтеграція та синергія» (м. Братислава, 2016).
Публікації. Основні результати дисертації викладено у 6 статтях, вміщених
у фахові наукові видання України (три з них мають наукометричний статус),
11 тезах, опублікованих у збірниках матеріалів конференцій.
Структуру дисертаційної роботи зумовили мета дослідження і логіка
реалізації його основних завдань. Робота складається із вступу, трьох розділів
(дев’яти підрозділів), висновків, списку використаної літератури та джерел, що
налічує 202 найменування, з яких 75 джерел іноземними мовами. Загальний обсяг
дисертації становить 204 сторінки, з яких 183 сторінки – основний текст
дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У рамках дослідження здійснено теоретико-методологічний аналіз галузі
сучасної естетичної теорії «екологічна естетика» (environmental aesthetics), її
предмета, понятійного апарату й основних теоретичних проблем.
Актуальність екологічного дискурсу помітна на всіх рівнях наукової
діяльності, оскільки в епоху всесвітньої економічної, політичної і культурної
інтеграції та уніфікації теми екологічних катастроф, забруднення навколишнього
середовища, збереження природного балансу стали нагальними не тільки для
екологів, філософів, біологів, політиків, а набули загальнолюдського масштабу. В
межах гуманітарних наук активується процес рефлексії наріжних проблем. За
таких обставин у другій половині ХХ ст. виникла потреба у переосмисленні
естетичної цінності довкілля і зароджується нова галузь дослідження, яка
розширює сферу естетичного – «екологічна естетика». Сьогодні важливим
завданням для естетики є відійти від «атопічності» мистецтва, від його
відірваності від навколишнього середовища людини. Звісно, що людина не може
існувати без довкілля, яке є вагомою частиною нашого досвіду.
Англомовний термін «environmental aesthetics» немає усталеного перекладу
в українській і російській наукових спільнотах, що ускладнює його розуміння і
вивчення. Відтак у дисертації здійснено його лінгво-семантичний аналіз і
запропоновано автентичний український варіант, який відбиває всю суть
феномена, – естетика довкілля. Адже представники «екологічної естетики»
наголошують, що їхня основна мета – дослідження естетичного досвіду різних
видів навколишнього середовища, а не вузько екологічний контекст. Оскільки в
межах українського наукового простору все-таки домінує термін «екологічна
естетика», то стосовно британо-американської естетичної теорії використано саме
його. Наявність численних варіацій визначення згаданого терміна в межах англо-,
російсько- і україномовного дискурсу зумовила необхідність їхнього
узагальнення і концептуалізації в єдине: «екологічна естетика» – це теорія в руслі
британо-американської аналітичної школи філософії, основним завданням якої є
175
аналіз філософських проблем естетичного досвіду й естетичної оцінки довкілля в
контексті взаємодії людини і природи. Естетику довкілля розглянуто як сферу, що
є предметом вивчення цієї теорії. Поняття «естетика довкілля» запроваджено для
позначення сфери, що охоплює філософські теорії і концепції, в основі яких –
рефлексія про естетичний досвід довкілля у широкому його розумінні (природне і
культурне) та встановлення його естетичної цінності, з метою збереження і
побудови нової картини світу. Естетика довкілля як провідна галузь гуманітарноекологічного дискурсу покликана стати фундаментальною парадигмою
світосприйняття сучасної людини.
Основоположниками «екологічної естетики» є: А. Берлеант (США),
Е. Брейді (Великобританія), А. Карлсон (Канада), Ю. Сепанмаа (Фінляндія),
Р. Хепберн (Великобританія). У контексті поданого дослідження понятійнокатегоріальний апарат, теоретичні і практичні проблеми розглянуто у світлі їхніх
філософсько-естетичних розробок, адже «екологічна естетика» – це галузь зі
своїми концепціями, своїм предметом і проблемами, а, головне, із зробленим
внеском у сферу естетичної науки. На теренах США, Канади, Великобританії і
Фінляндії вона здобула визнання науковців і отримала впровадження в численних
навчальних курсах. «Екологічна естетика» проходить етап формування в галузь
дослідження на території Російської Федерації, а в Україні – ще не стала
предметом філософського дискурсу, що й зумовило необхідність її
концептуалізації. Однак з цієї тематики з’явилися деякі розвідки філософів,
соціологів, екологів і філологів: В. Борейко, Л. Стеценко, О. Сулацкова,
Н. Філяніна, Л. Юрченко та М. Яковенко.
Теоретичні витоки естетики довкілля віднайдено у ранніх проявах
мистецтва наших предків, натурфілософії, художньому змалюванні природи
(образотворче мистецтво, література), садово-парковому мистецтві,
ландшафтному дизайні, інтимній єдності природи і людини в романтизмі, ідеї
«мальовничості», «космічній філософії», ноосфері, екології. На різних етапах
соціокультурного розвитку людина намагалась зрозуміти, наблизитись до
природи, віднайти її цінність і естетично освоїти переживання, викликані красою
176
природного світу. Впродовж століть трансформувалися уявлення про концепт
«природи», що розглянуто у контексті філософсько-естетичних і наукових
доробків. Помічено, що ідея ноосфери В. Вернадського, яка пропонувала
розглядати універсум як цілісність, постає прообразом довкільної моделі до
врегулювання складних і контроверсійних взаємостосунків у системі «людинаприрода-суспільство». Сьогодні в рамках природничо-наукового і гуманітарного
дискурсу здійснюють перегляд ноосферної теорії, що покликана стати ідеалом для
досягнення гармонійного співжиття людства і природи. Поняттям «довкілля» і
«навколишнє середовище» намагаються охопити вимір концепту «ноосфера»,
закладений науковцями ще на початку ХХ ст. Метаморфоза поняття «природа» на
«довкілля» репрезентує ускладнення нашого розуміння всесвіту: нові галузі
дослідження світу роз’єднують його на фізичну, біологічну, геологічну
реальність, але естетика довкілля намагається з’єднати ці виміри, віднайшовши
точку перетинання світу людей і природи.
Проект естетики довкілля – «екологічну естетику» – подано в контексті
аналітичної традиції, оскільки вона з’явилася в її руслі наприкінці ХХ ст. У цей
період аналітична естетика розвивалась як філософія мистецтва, а «екологічна
естетика» виникає як реакція на «нехтування» природним світом (про що заявив
Р. Хепберн), і вимагає естетичної оцінки природних навколишніх середовищ, а
надалі й людських навколишніх середовищ. У рамках «екологічної естетики»
постійно відсилають до джерел аналітичної естетики, філософії мистецтва, позаяк
намагаються показати, що не тільки твори мистецтва можуть бути об’єктом
теоретизування естетики як науки. Теоретико-методологічним джерелом згаданої
галузі визначено розробки М. Бердслі, Т. Бінклі, М. Вейца, А. Данто, Дж. Дікі,
П. Зіффа, Т. Манро, Г. Сірсілло, Б. Тільмана та інших. Філософи аналітичної
традиції зосереджують увагу на проблемах, як-от 1) метаестетичні і
методологічні: предмет вивчення філософії мистецтва, чи можна естетику звести
до метаестетики чи метакритики, питання об’єктивної інтерпретації творів
мистецтва, чи має мистецтво інституційний характер, статус «твір мистецтва» та
його характеристики; 2) теорії пізнання, філософії мови і свідомості: як пізнати
177
твір мистецтва, чи несе він якусь інформацію, питання мови мистецтва, мистецтво
відображає позахудожню дійсність і в якому сенсі, пізнавальні й естетичні
властивості метафори, чи мають емоції, спричинені мистецтвом, пізнавальну
функцію; 3) онтологічні: яким способом існує твір мистецтва, чи можна існування
твору мистецтва звести до існування його екземплярів (література, графіка,
музика, кіно), до існування його виконання (музика, театральне мистецтво,
танець) або до існування його записів (ноти); 4) філософія мистецтва і художній
неоавангард: чи можна мистецтво зводити до суми творів мистецтва, мистецтво
без твору мистецтва, твір мистецтва обов’язково повинен бути артефактом чи
може бути природним предметом тощо, чи можливе мистецтво без творчого
процесу, яка роль художніх традицій, програм і теорій, розрізнення художніх й
естетичних цінностей тощо. Встановлено, що в межах «екологічної естетики»
використано аналітичну методологію: чіткість і обґрунтованість категоріального
апарату, логічність викладу, лінгвістичний аналіз термінології, естетичних описів
та мистецьких метафор. Основна проблематика і понятійно-категоріальний апарат
також запозичено з аналітичної естетики, але за рахунок того, що феномен
«довкілля» виходить за межі філософії мистецтва, виникає потреба у перегляді та
розширенні деяких її положень.
Розкрито, що, саме спираючись на естетичну теорію М. Бердслі,
представники «екологічної естетики» визначають навколишнє середовище як
естетичний об’єкт, оскільки він володіє естетичними якостями. Узагальнено
наявні конотації поняття «довкілля» (environment) і зроблено висновок, що – це
середовище, яке оточує людину і яке вона сприймає всіма своїми відчуттями, де
реально живе і розвивається. Предметне поле згаданої галузі охоплює природне
навколишнє середовище (natural environment) і людське навколишнє середовище
(human environment): довкілля, яке зазнало незначного впливу з боку людини
(human-influenced environment), середовище, сконструйоване в процесі її творчої
діяльності (human-created environment, human-constructed environment),
навколишнє середовище повсякденності (human environment of everyday life).
Очевидно, що це розмежування є досить умовним, адже в буденному житті їх
178
неможливо розділити. Становлення довкілля як естетичного об’єкта базується на
виборі суб’єкта (поціновувача), що досліджувати і як, він обмежує об’єкт у
просторі і часі. Е. Брейді, Ю. Сепанмаа і Р. Хепберн подають порівняльний аналіз
довкілля й твору мистецтва як відмінних об’єктів естетичного розгляду. Їхня
подібність полягає в тому, що вони є рівноцінними об’єктами естетичного
розгляду. Їхні відмінності найповніше виклав Ю. Сепанмаа і систематизував у три
групи: залежно від процесу творення, залежно від створеного результату, залежно
від глядача й аудиторії. Як підсумок, основні суперечності між згаданими
об’єктами естетичної теорії ми охарактеризували так: 1) твори мистецтва
належать до уявного світу, а об’єкти довкілля – до реального; 2) арт-об’єкт
потребує моносенсорного сприйняття, на противагу йому об’єкт довкілля
уможливлює мультисенсорне; 3) твори мистецтва обмежені, «замкнуті в рамки», а
об’єкти довкілля – безмежні. Проте ці розрізнення найчіткіше простежуються,
якщо брати крайні об’єкти з обох сфер (твір мистецтва у класичному розумінні й
об’єкт природного світу).
Саме невідповідність характеристик арт-об’єкта й об’єкта довкілля
спричинила перегляд у теорії «екологічної естетики» традиційних естетичних
категорій, як-от «естетичний об’єкт», «естетичний досвід», «естетичне
сприйняття», «естетична якість», «естетична оцінка» й «естетична цінність».
Людина, завдяки своїй включеності у довкілля, може одночасно сприймати
універсум усіма своїми відчуттями: зором, слухом, дотиком, нюхом, смаком, а
тому естетичний досвід довкілля постає складнішим і більш емоційно насиченим
феноменом. А. Карлсон, розглядаючи проблему естетичного досвіду, відзначає
потребу аналізувати довкілля «самого по собі», яке по суті постає об’єктом
пасивного споглядання, підкріплюючи досвід природничо-науковим знанням.
А. Берлеант заперечує суб’єкт-об’єктне протиставлення і вказує на суттєвий для
естетичного досвіду принцип взаємодії людини й довкілля. Людина не сприймає
навколишнє середовище пасивно, а активно «залучена» у нього. Естетичний
досвід довкілля, на його думку, включає характеристики об’єкта спостереження,
як-от простір, масу, об’єм, час, рух, колір, світло, запах, звук, тактильність,
179
кінестезію, модель, порядок, смисл. Е. Брейді, що розробляє положення
«інтегративної естетики», об’єднала теорії А. Карлсона і А. Берлеанта. Тож у
дисертації систематизовано погляди щодо естетичного досвіду довкілля, на
підставі чого сформульовано чітке визначення: це отриманий у процесі
мультисенсорного сприйняття досвід середовища, що оточує нас у конкретний
момент часу і ситуації.
Аналіз проблеми естетичних якостей здійснено на основі праці Е. Брейді
«Естетика природного навколишнього середовища». Предмети, які володіють
естетичними якостями (твори мистецтва, об’єкти природного і людського
навколишніх середовищ, побутові речі), наділені й естетичною цінністю. Якщо
об’єкту довкілля або твору мистецтва властиві одна або кілька естетичних якостей
(сенсорні, афективні, уявлювані, поведінкові, гештальт якості, реакційні,
характерні, символічні, якості історичного характеру), то суб’єкт спостереження
може приписати йому наявність естетичної цінності. На підставі цього нами
з’ясовано, що естетична цінність навколишнього світу, яка зароджує естетичний
досвід, є одночасно антропоцентричною і неінструментальною цінністю.
Раціональний процес встановлення естетичної цінності або спосіб теоретичного
усвідомлення естетичного почуття щодо певного об’єкта називається естетичною
оцінкою.
У дослідженні розкрито головне положення естетичної оцінки довкілля, яке
відрізняє її від оцінки арт-об’єктів, – заперечення жорсткої дихотомії суб’єкта й
об’єкта, адже поціновувач перебуває всередині довкілля, яке оцінює. А. Карлсон у
статті «Оцінка і природне навколишнє середовище» аналізує наявні в історії
естетики моделі оцінки природи: «об’єктну» (object), «ландшафтну» (view or
landscape) і «довкільну» (natural environmental). «Довкільна» модель за рахунок
своєї мультисенсорності і безпосередньої єдності людини та середовища, що її
оточує, характеризується як найдосконаліша для «екологічної естетики», а також
для естетики довкілля в цілому. Проблема естетичної оцінки об’єктів
навколишнього середовища є наразі найконтроверсійніша, що спонукало нас
зібрати повний перелік наявних підходів, які солідаризуються з: «когнітивним»
180
(М. Бадд, Г. Парсонс, М. Ітон, А. Карлсон, Ю. Сайто, Ю. Сепанмаа, К. Уолтон,
Дж. Фішер) або «нонкогнітивним» (А. Берлеант, Е. Брейді, С. Годловітч,
Н. Керролл, М. Сагофф, Р. Хепберн) напрямами. Варто констатувати, що
звільнення процесу оцінки від впливу арт-орієнтованих підходів не вимагає
спрощення до чуттєвих та емоційних реакцій або зведення до поверхневого
суб’єктивізму. Те, чим вона буде підкріплена, а також, що повинна оцінювати,
покладено як фундамент для виокремлення «когнітивних» і «нонкогнітивних»
підходів. Зачинателями цього процесу виступили А. Карлсон і А. Берлеант.
Основну ідею «когнітивних» підходів можна висловити так: у процесі
встановлення прийнятної естетичної оцінки треба спиратись на знання
(природничо-наукове, наратив, фольклор, релігійні і міфологічні сюжети) про
походження, типи і властивості об’єктів розгляду. Поціновувачі моделюють і
перетворюють нонкогнітивний особистий досвід довкілля у прийнятну естетичну
оцінку завдяки епістемологічному підґрунтю. «Нонкогнітивні» напрями
заперечують потребу когнітивної основи, наголошують на безпосередній
сенсорній і почуттєвій реакції на навколишнє середовище в конкретний момент
часу і за певних обставин. Вони охоплюють суб’єктивно- й об’єктивноспрямовані елементи естетичного досвіду (залученість, емоції, таємницю або
уяву) для окреслення меж естетичної оцінки і естетичного досвіду довкілля. Є
розробки, що створюють універсальні моделі естетичної оцінки (Р. Мур,
Х. Ролстон і Ш. Фостер).
У дисертації обґрунтовано потрібність метакритичного рівня «екологічної
естетики» (Е. Брейді, А. Карлсон, Ю. Сепанмаа, Ж. Томпсон) для аналізу
культурного здобутку, присвяченого оповідям про природне середовище,
здійснення прийнятної естетичної оцінки, формування естетичної комунікації й
вироблення практик еколого-естетичного виховання. Е. Брейді, А. Карлсон і
Ж. Томпсон розмірковують над проблемою об’єктивності естетичного судження
про навколишнє середовище як фундамент метакритики. Питання об’єктивності
дає можливість проаналізувати якості і недоліки оцінюваного об’єкта у
висловлених або описаних у творах естетичних судженнях. А. Карлсон пропонує
181
ідею «сильної об’єктивності», за якої визнання правильності естетичного
судження здійснюється відповідно до наукової концепції природи. Ж. Томпсон
робить акцент на практиці виправдання суджень про конкретні середовища, а не
на нормі правильності. Е. Брейді наголошує на потребі естетичної комунікації
щодо позитивних і негативних естетичних цінностей окремих об’єктів та довкілля
в цілому. Ю. Сепанмаа оминає питання об’єктивності, зосереджуючись на
метакритичному аналізі наявного в мистецтві й оповідях «самої природи»
дескриптивного матеріалу. «Екологічна естетика», на його думку, повинна
здійснювати теоретичний контроль опису, інтерпретації та оцінки довкілля, а
також обмежувати поле дослідження. Моделі Е. Брейді і Ю. Сепанмаа
визначаються фундаментом для побудови критичної «екологічної естетики» та
виходом на рівень еколого-естетичного виховання.
Розглянуто вітчизняні проекти естетики довкілля, викладені у працях
філософа Д. Кучерюка «Естетичне сприйняття предметного середовища», еколога
В. Борейка «Вступ у природоохоронну естетику» і соціолога Ю. Тарабукіна
«Соціологія міста».
З’ясовано, що естетика довкілля черпає матеріал із суміжних галузей
дослідження: екології культури, екологічної культури, «екологічної естетики»,
естетичної географії тощо. Проблема збереження довкілля (природного і
людського) постає у двох вимірах – екологічної культури й екології культури.
Екологічна культура – це спрямування діяльності та мислення людини на свідоме
користування природними ресурсами і використання «біосферосумісних»
технологій, від чого залежить існування сучасної цивілізації та її поступ у
майбутньому. Вона базується на ідеях охорони культурних традицій минулого
для їхнього творчого продовження в теперішньому і майбутньому, для
збереження культурної ідентичності окремої особистості та цілих народів.
Визначальне місце відведено характеристиці перетину предметного поля естетики
довкілля і екології культури. Спираючись на дослідження О. Генісаретського,
О. Комарової, Д. Кулабухова, Д. Ліхачова, К. Ставицької, О. Холодилової
встановлено, що екологія культури перебуває не просто у взаємодії з естетикою
182
довкілля, а є її складником. Екологія культури покликана оберігати культурну
спадщину, а естетика довкілля не просто здійснює її захист, а й естетичну оцінку і
використання цієї спадщини в практиках еколого-естетичного виховання, що дає
імпульс до естетичної комунікації про довкілля. Разом вони формують нову
ціннісну парадигму, а також сприяють розвиткові суспільної свідомості засобами
еколого-естетичного виховання.
У межах «екологічної естетики» віднайдено три відмінні розуміння і
практики здійснення еколого-естетичного виховання (Е. Брейді, Д. Портеус,
Ю. Сепанмаа). Для Ю. Сепанмаа, – це різновид екологічного виховання, в якому
найдієвішим джерелом постає мистецтво. Е. Брейді наголошує, що це вид
естетичного виховання, а також – на передовій ролі естетичної комунікації як
процесу взаємообміну естетичним досвідом. Д. Портеус пропонує форму екологоестетичного виховання засобами «геоавтобіографії», чим зводить суть феномена
до практики ландшафтного дизайну й архітектури. На підставі наявних розвідок
зроблено висновок, що еколого-естетичне виховання – це вид естетичного
виховання, покликаний: навчити сприймати, оцінювати, відбирати естетичні
об’єкти в довкіллі; навчити визначати їхнє місце і роль у цілісному естетичному
полі; розвинути естетичний досвід, естетичний смак і креативність особистості;
виховати естетичну, екологічну, етичну, правову культури особистості та
суспільства в цілому. Доцільною вважаємо комбінацію ідеї безпосереднього
досвіду довкілля з тими моделями інтерпретації реального світу, що подає
мистецтво.
У роботі запропоновано практичну реалізацію теоретичних надбань
«екологічної естетики» в освітній сфері, оскільки в межах українського
загальноосвітнього навчального простору як факультативний впроваджується
курс «Екологічна естетика» під авторством В. Борейка, що ставить за мету
прищепити учням навички еколого-естетичного ставлення до природного світу.
Проаналізовано зарубіжні університетські курси (методичні поради А. Карлсона
«Викладання естетики довкілля» та «Інструкцію до викладання і вивчення
183
естетики природи» Г. Парсонса), рекомендовано використовувати їх як матеріал
для вітчизняних навчальних програм.
Відкрита у дисертації проблематика вимагає наступного вивчення з метою
пожвавлення філософської уваги до сфери естетики довкілля, створення її
оригінально українських моделей, впровадження екологічного дискурсу в межах
київської школи філософії. Рекомендаціями для подальшого розвитку
дослідження є: доповнення навчальних програм спеціальності 09.00.08 – естетика
темами з «екологічної естетики» або впровадження навчального курсу під назвою
«Естетика довкілля».