Магдич Олег Романович Церква у сус­пільно-політичному житті Польщі у другій половині Х - на початку XII ст.

Краткое описание

Магдич Олег Романович, аспірант кафедри історії ста­родавнього світу та середніх віків Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка: «Церква у сус­пільно-політичному житті Польщі у другій половині Х - на початку XII ст.» (07.00.02 - всесвітня історія). Спецрада Д у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
МАГДИЧ ОЛЕГ РОМАНОВИЧ
УДК 94(475):272/273 «9/11» (043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЦЕРКВА У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ПОЛЬЩІ У
ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ Х – ПОЧАТКУ ХІІ СТ.
07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень.Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
О.Р. Магдич
Науковий керівник
кандидат історичних наук,
доцент Рудь Микола Олексійович
Київ-2018

ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………..13
Розділ І.Джерельна база та історіографія дослідження…………………..….…19
1.1. Джерельна база дослідження……………………….…………………………...19
1.2. Історіографія ………….……………………………………………….………....42
Розділ ІІ. Становлення католицької церкви у Польщі та формування її
організаційних засад………………………………………...…………….…...........72
2.1. Прийняття християнства в Польщі …………………………………………..…72
2.2. Формування церковної організації. Гнєзненський з’їзд…………………….....85
2.3.Гнєзненська булла. Утвердження самостійності польської
церкви………………………………………………………….………………………94
Розділ ІІІ. Відносини між королівською владою та католицькою церквою в
Давньопольській державі…………………………………………………………105
3.1. Загострення суспільно-політичної ситуації у Польщі у 20-40 роках ХІ
ст……………………………………………………………………………………...105
3.2. Політика Казимира І Відновителя та Болеслава ІІ Щедрого стосовно
церкви………………………………………………………………………….……..118
3.3.Конфлікт між князівською владою та церквою кінця 70-х років XI ст………128
3.4. Влада та церква за правління Владислава І Германа та Болеслава ІІІ
Кривоустого…………………………………………………………………….……140
Розділ ІV. Суспільно-політична та правова діяльність церкви у Польщі у XI –
першій третині XII ст…………………………………………………………..…..158
4.1. Фундаційна та меценатська діяльність польських правителів………….……158
4.2.Проблема інституціоналізації структури католицької церкви в
Польщі……………………………………………………………………….….……173
4.3. Місіонерська діяльність католицької церкви на польських землях…….……184
ВИСНОВКИ ................................................................................................................ 200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ .................................. 205
ДОДАТОК А…………………………………………………………………...…….232

Список литературы

Висновки
Проведене дослідження показує, що вивчення історії католицької церкви на
території Польщі має давню традицію. Це перш за всю пов’язано зі специфікою
суспільного та ментального погляду на церкву , як інституцію, який поширений у
польському суспільстві. Католицька церква є однією з найважливіших інституцій
для поляків. Саме у розглядуваний період процес утвердження християнства та
закладені початки інституціоналізації Церкви, які тривали паралельно з
державотворчими процесам. Тому вивчення цього періоду дає змогу краще
зрозуміти основи польського суспільства, ментальності та розуміння основних
суспільних інститутцій, таких як держава та церква.
Окреслена джерельна база дослідження є доволі вузькою і складається з
писемних (як правило – наративних текстів) та археологічних знахідок. Вивчення
цих історичних свідчень вимагає від дослідника їх критики, знання мов
(насамперед латини), глибокого розуміння середньовічних культури і менталітету.
Тільки глибокий текстологічний аналіз із використанням нових методологічних
принципів дозволяє дослідити місце католицької церкви у суспільно-політичному
житті Польщі X-XII ст. Основу джерельної бази роботи складають писемні джерела
як власне польського так й іноземного походження, які, як відомо, поділяються на
наративні та документальні. Серед текстів польського походження варто
відзначити «Хроніку та діяння князів польських» Галла Аноніма, «Історію Польщі»
Вінцента Кадлубека, Великопольську хроніку. Також важливе значення має
залучення археології та візуальних джерел. Вельми цінними для вивчення історії
польської церкви є наративні тексти, написані у німецьких землях (Хроніки
Відукінда Корвейського, Тітмара Мерзебурзького, Адама Бременського,
Магдебурзькі аннали) та агіографічні тексти. За використання відповідних
наукових методологічних принципів, наявний масив джерел цілком
репрезентативний для проведення дослідження на зазначену тему.
Що ж до ступеня дослідження даного питання, то тут перш за все варто
відзначити польську історичну науку, для якої дана проблема завжди залишалась
201
однією з ключових, як у ХІХ ст. (А. Брюкнер), у міжвоєнний період (В. Абрахам,
О. Бальцер), в другій половині ХХ ст. (Г. Ловмянський, Г. Лябуда) і в цей час (М.
Мішкевич, Д. Сікорський , М. Дервіч тощо), хоча варто відзначити і низку цінних
праць з іноземної історіографії. Проте, попри певні успіхи польських та інших
дослідників, слід зазначити, що низка питань досліджуваної проблематики ще й
понині не знайшла у ній належного висвітлення. Це, зокрема, стосується вивчення
політичної ментальності епохи раннього середньовіччя, особливо місця церкви в
уявленнях поляків про політичний устрій держави; визначення місця католицької
церкви у суспільних процесах; механізмів інституціоналізації церковних структур
на сілезьких та мазовецьких теренах тощо. Низка проблем, пов’язаних із історією
ранньосередньовічної церкви, ще й понині викликають жваві дискусії, а саме:
питання хрещення князя Мєшка І, роль та значення Гнєзненського з’їзду, поява та
функціонування перших монастирів на польських теренах, ступінь поширення
християнства серед звичайних поляків у XI-XII ст., діяльність місіонерів у Польщі,
місце польської церкви у загальноєвропейській Pax Cristiana тощо.
Характеристика процесу християнізації на підставі аналізу джерел та
цивілізаційно-культурного контексту польського регіону дозволила констатувати,
що в основі рішення про запровадження християнства в Польщі стояла
зацікавленість польського князя Мєшка І в притаманній християнству сакралізації
централізованої влади правителя. Він також керувався ідеєю заміни покровителя,
особливо після поразок від німецьких військ першої половини 60-х років Х ст.
Тому, приблизно в 966 р. Мєшко І прийняв нову релігію, одружившись на чеській
княжні Дубравці. Цей крок розпочав процес формування церкви на польських
теренах та ввів Польщу до тогочасного європейського цивілізаційного простору.
Простеження формування церковної організації в ранньосередньовічній
Польщі показало, що цей процес відбувався відповідно до потреб новоутвореної
Польської держави. Початківцем інституціоналізації церкви в Польщі можна
вважати єпископа Йордана, який прибув разом із Дубравкою. Важливу роль у
формуванні структури церкви зіграв святий Войцєх, який став небесним
202
покровителем Польської держави. Через два роки після своєї мученицької кончини,
у 999 р. він був канонізований. У 1000 р. відбулась зустріч між Болеславом І та
Оттоном ІІІ в Гнєзно. Гнєзненський з’їзд затвердив утворення церковної організації
на польських землях і таким чином було створено Гнєзнеську архієпископію.
Фактично, цим рішенням було започатковано повноцінну Польську церкву.
В результаті аналізу процесу отримання Польською церквою самостійного
статусу було встановлено, що його початок був обумовлений бажанням
відокремитися від німецьких церковних структур, оскільки такий зв’язок означав
не тільки релігійний, а й політичний вплив німецького імператора на Польщу.
Особливо це питання загострилось на початку XІІ ст. 4 червня 1133 р. папа
Інокентій ІІ видав буллу Sacrosancta Romana, оформлену у вигляді послання до
архієпископа Норберта та усієї Магдебурзької кафедри. Він вказав, що стан справ
у польських єпархіях може покращити саме Магдебурзька єпархія і тому необхідно
передати ці єпархії під зверхність Магдебурга. Уся польська церковна структура
ставала свого роду васалом Магдебурзької єпархії. У результаті переговорів 6
липня 1136 р. Іннокентій ІІ підписав буллу Ex commisso nobis a Deo (З покладеного
на нас Богом), у якій зазначалось, що ніхто не може порушити права гнєненського
архієпископа Якуба на володіння цими теренами, а також захищалось усе майно
польських єпархій. Вказувалось, що порушників буде очікувати кара Господа та
апостолів Петра і Павла. Такі положення булли означали, що віднині ніхто не міг
підпорядкувати Гнєзненське архієпископство під свій контроль, окрім Святого
Престолу. У буллі зазначалось, що польські єпархії з того часу повинні
підпорядковуватися лише польським єпископам, архієпископу Якубу та
Апостольській столиці.
З’ясування особливостей церковної політики польських князів
продемонструвало, що в основі взаємовідносин князівської влади та католицької
церкви лежав принцип неконфліктності та поваги. Влада та церква бачили один в
одному рівні за статусом та значенням інституції, без співпраці між якими було
неможливим забезпечення внутрішньої стабільності держави та управління
203
країною за християнськими канонами. Обидві ці структури потребували одне
одного. Без підтримки правителів церква не могла розвиватися у цій
новонаверненій країні, а князям без підтримки кліру загрожували заколоти та
масові повстання. Також доведено, що за Владислава І та Болеслава ІІІ надзвичайно
важливу роль у відносинах між владою та церквою відігравало питання
християнізації поморських теренів та необхідність взаємної підтримки на
зовнішній арені, зокрема у здобутті Польською церквою самостійного статусу.
Визначення причин конфлікту 1078-1079 рр. між князівською владою та
католицькою церквою показало, що в його основі були політичні, релігійні та
особистісні проблеми у відносинах двох найвпливовіших осіб в Польщі – короля
Болеслава ІІ та краківського єпископа Станіслава. Так, однією з причин конфлікту
була боротьба двох тенденцій у політичному розвитку Польщі – єдиновладної, яку
представляв король Болеслав ІІ, що підтвердив це своєю коронацією, та
патримоніальної, родової, підтриманої єпископом – що виступала проти посилення
одноосібної влади. Наслідком конфлікту з церквою була втрата Болеславом влади
та корони.
Дослідження фундаційної та меценатської діяльності польських правителів
до початку ХІІ ст. підтвердило, що ці явища були вельми важливими для політичної
культури епохи середньовіччя, виступаючи одними з найважливіших елементів
суспільного життя держави. Фундаційна діяльність польських князів була доволі
значною. Це обумовлювалось необхідністю зміцнити відносини влади з церквою, а
також специфікою уявлень про середньовічного правителя, який серед всіх чеснот
мав демонструвати також меценатську щедрість. Головними мотивами
фундаційниої дільнсоті Разом з тим, фундаційна та меценатська діяльність
польських правителів сприяла християнізації нових територій та зміцненню
королівської влади.
Окреслення процесів інституціоналізації структури католицької церкви на
польських землях виявило, що церковна структура в Польщі протягом XI ст.
пройшла різні етапи: започаткування так званих місійних єпископств; повне
204
знищення під час повстання 1037-1039 рр.; процес планомірної розбудови
адміністративного поділу. Католицька церква на польських землях складалась із
Гнєзненського архієпископства та п’яти єпископств: Познанського, Краківського,
Вроцлавського, Плоцького та Колобжезького. Найвищий статус мало Гнєзненське
архієпископство, очільник якого і досі вважається главою Польської церкви.
Краківське певний час було архієпископством – до відновлення у 1076 р. кафедри
в Гнєзно. Плоцька кафедра була особистою кафедрою роду Пястів. Познанське
єпископство, імовірно, ще певний час залишалось не включеним до складу
Гнєзненського архієпископства через своє підпорядкування Магдебургу.
Колобжезьке єпископство мало статус місійного, оскільки займалось
християнізацією поморських теренів.
Встановлення особливостей місіонерської діяльності польської церкви
дозволяє констатувати, що завдяки місіонерству польські церковні структури
поширювали християнство на нові землі та збільшували наявний тоді простір Pax
Christiana. Це прямо виходило з сутності церкви, оскільки долучення нових народів
означало їх спасіння. Пастир обов’язково повинен проповідувати серед
нехристиян, для того щоби врятувати їх та вести до лона спасенних. Одночасно
така діяльність дозволяла розширювати територіальні межі та політичний вплив
Польської держави, що посилювало її місце в регіоні. Поступово місіонерська
діяльність стала частиною ідеології як польської церкви, так і польських
правителів, ставши невід’ємним елементом суспільного життя країни.