Махмурова-Дишлюк, Олена Петрівна Адміністративно-правові гарантії забезпечення безпеки мореплавства в період збройних конфліктів

Краткое описание

ПрЛТ «вінцин навчальний заклад
«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»
ПрАТ «ВІНЦИН НАВЧАЛЬНИЙ заклад «МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРС ОПАЛОМ»
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
МАХМУРОВА-ДИШЛЮК ОЛЕНА ПЕТРІВНА
Прим. №______
УДК 342.56:35
ДИСЕРТАЦІЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ МОРЕПЛАВСТВА В ПЕРІОД ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ
Спеціальність 12.00.07-адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело О.П. Махмурова-Дишлюк
Науковий керівник -
доктор юридичних наук, доцент Беззубов Дмиїро Олександрович
Київ-2018

ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТІІКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ МОРЕПЛАВСТВА................................... ІЗ
1.1 Еволюція розвитку та зародження процесу забезпечення безпеки
судноплавства в період збройних конфліктів........................................................... 13
1.2 Термінологічні основи адміністративно-правового гарантування
безпеки визначення судноплавства в період збройних конфліктів........................ 23
1.3 Безпека судноплавства як важлива умова охорони людського життя.......... 41
Висновки до розділу 1................................................................................................. 62
РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУДНОПЛАВС ТВА В ПЕРІОД ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ НА МОРІ........................................................ 65
2.1 Нормативно-правові основи обмеження просторової сфери
збройних конфліктів на морі..................................................................................... 65
2.2 Адміністративно-правові механізми обмеження засобів і способів
ведення збройних конфліктів на морі........................................................................ 77
2.3 Реформування адміністративного законодавства у сфері
забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів..................... 97
Висновки до розділу 2............................................................................................... 114
РОЗДІЛ З МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СУДНОПЛАВСТВА В ПЕРІОД ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ.............. 117
3.1 Механізми забезпечення безпеки судноплавства в період збройних
конфліктів.................................................................................................................... 117
3.2 Співробітництво держав та участь України у забезпеченні безпеки
судноплавства в період збройних конфліктів......................................................... 136

3.3 Імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство щодо забезпечення безпеки судноплавства в період збройних
конфліктів................................................................................................................... 156
Висновки до розділу 3.............................................................................................. 168
ВИСІ ЮВКИ •••••■••••■•••і»...................................................................... ■••••••••••••її 171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП
Обгрунтування вибору теми дослідження. Відчуття безпеки є базовим у розвитку суспільства та розбудови держави. Країни, громадяни яких відчувають себе захищеними як в середині країни, так і поза її межами, мають більш сталий розвиток - високий рівень економіки, стану законності, авторитет на міжнародній арені. Транспортні системи с світовими артеріями, що сполучають людські та матеріальні ресурси різних країн. Водні шляхи відіграють у цьому процесі пріоритетну роль, зважаючи на обсяги перевезень та рівень економічного співробітництва держав. Проте суб’єкти судноплавства досить часто стикаються із необхідністю убезпечення від протиправних дій у зоні ведення військових конфліктів. Власне завдання публічної адміністрації полягає у розробленні дієвого механізму забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів та сприянні налагодженню міжнародної співпраці у цій сфері.
Україна не може лишатися осторонь таких процесів. У світі відбувається ескалація конфліктів між окремими державами, всередині держав, міжетнічними групами тощо. Відповідно, реагуючи на неспокійну міжнародну і внутрішню ситуації у сфері безпеки. Президент України Петро Порошенко у виступі на загальних дебатах 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН зазначив: «Останнім часом світ навколо нас ставав все менш і менш стабільним. Хтось це відчував сильніше, хтось слабкіше. Але ніколи з кінця Холодної війни в такому масштабі, з таким зухвальством та в односторонньому порядку не допиралися міжнародні норми та принципи».
Ми маємо низку триваючих конфліктів у світі, жахливі терористичні акти та прояви насилля, порушення прав людини окремими особами та цілими державами. Морські збройні конфлікти є не менш загрозливими для людства і правове регулювання процесу запобігання спричинення збитків від таких негативних явищ є нагальним на порядку денному міжнародної спільноти. На науковому рівні на окремих аспектах цієї проблеми зосереджували увагу вчені в галузі адміністративного, міжнародного, кримінального права. Публічно-правові аспекти забезпечення суспільної безпеки, зокрема і в судноплавстві, досліджували такі вчені: М. І. Ануфрісв, Д. О. Беззубов, М. Н. Курко, В. О. Заросило, В. А. Ліпкан, В. І. Литвиненко, В.М. Олуйко, А. М. Подоляка. Приватноправові аспекти наслідків збройних конфліктів на морі були предметом дослідження фахівців цивільного та господарського права. Зокрема, йдеться про таких учених: В. П. Базов, М. І. Карпенко, І. І. Лукашук, Г. М. Перепелиця, В. Б. Толубко та інші. Питання розвитку збройних конфліктів та особливостей їх врегулювання шляхом проведення міжнародних миротворчих операцій досліджують такі українські науковці: С. С). Акулов, М. Г. Капітоненко, Л. Г. Троцько та ін.
У межах загальної концепції забезпечення безпеки судноплавства, особливої уваги потребують вирішення питання швидкого та адекватного реагування на загрози судноплавству в період збройних конфліктів, зокрема наявних механізмів. На сьогодні це питання в науці адміністративного права досліджено фрагментарно, переважно у зв'язку із дослідженням збройних конфліктів загалом або діяльності органів публічної влади та громадських оріднізацій з гарантування безпеки та вирішення конфліктів. Такий підхід не може забезпечити комплексного вирішення науково-практичної проблеми забезпечення безпеки з урахуванням специфіки явища збройного конфлікту на морі.
Викладене зумовлюй акгуальність теми дисертації, її важливе теоретичне й практичне значення
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. №5/2015; Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016-2020 роки, схваленої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р.; в межах науково-дослідної роботи
ПрЛТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» «Теоретико-методологічні засади становлення української державності і соціальна практика: політичні, юридичні, економічні та психологічні проблеми» на 2014-2018 рр. (номер державної реєстрації 0113U07698).
Внесок здобувана полягає в розкритті проблематики удосконалення теоретичної та нормативної основи адміністративно-правових механізмів забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є концептуальне обгрунтування шляхів удосконалення адміністративно- правових механізмів гарантування безпеки судноплавства в період збройних конфліктів через визначення їх особливостей, вимог та обмежень у застосуванні.
Для досягнення зазначеної мети, необхідно розв'язати низку завдань дослідження, зокрема:
- встановити історичні передумови розвитку та зародження процесу забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів;
- дати визначення збройного конфлікту на морі та встановити особливості адміністративно-правового статусу учасників збройних конфліктів;
- визначити основні характеристики безпеки судноплавства як важливої умови охорони людського життя;
- дати нормативно-правову характеристику положенням щодо обмеження просторової сфери збройних конфліктів на морі;
- визначити межі реалізації обмежень засобів і способів ведення збройних конфліктів на морі;
- з’ясувати можливості адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів;
- розкрити зміст адміністративних механізмів забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів;
- виявити концептуальні засади співпраці органів публічної влади, громадських та міжнародних організацій у забезпеченні безпеки судноплавства в період збройних конфліктів;
- запропонувати шляхи впровадження міжнародних стандартів у національне законодавство щодо забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів.
Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового забезпечення безпеки в період збройних конфліктів.
Предмет дослідження - адміністративно-правові гарантії забезпечення безпеки мореплавства в період збройних конфліктів.
Методи дослідження. Вирішення поставлених задач здійснено з використанням системи загальнонаукових та спеціальних методів, застосування яких було направлено на досягнення загальної мети дисертаційного дослідження. Історичний метод дозволив виявити передумови розвитку та зародження процесу забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів (підрозділ 1.1), діалектичний метод виявив динаміку розвитку забезпечення безпеки період збройних конфліктів. Принципи, закони й категорії діалектики надали змогу розглянути учасників збройних конфліктів, їх правовий статус та їх взаємодію під час забезпечення безпеки судноплавства (розділ 2, підрозділ 3.2); аналіз та синтез зумовили визначення характерних ознак безпеки судноплавства та виведення дефініцій (підрозділ 1.2, розділи 2, 3). На основі дедуктивного методу побудовано структурно-логічну схему дослідження (розділи 2, 3), що відображає шлях пізнання суті явища від загального (міжнародна безпека) до особливого (безпека судноплавства) і конкретного (безпека судноплавства в умовах збройних конфліктів).
За допомогою функціонального методу проаналізовано вітчизняний досвід правового регулювання механізмів безпеки судноплавства в умовах збройних конфліктів, виявлено ступінь їх ефективності, визначено напрями вдосконалення чинного законодавства (підрозділи 3.2, 3.3). Використання формально-юридичного методу сприяло розкриттю змісту закріплених у міжнародному законодавстві положень забезпечення безпеки, виявленню прогалин та колізій, підготовки пропозиції щодо його вдосконалення (підрозділ 3.3). Визначальним для систематизації зарубіжного досвіду безпеки судноплавства в умовах збройних конфліктів був порівняльно-правовий метод (підрозділ 3.1). У процесі роботи використано й інші методи, які разом із вищенаведенимн становлять теоретико-методологічні засади дослідження.
Нормативною основою роботи слугували нормативно-правові акти національного законодавства різних періодів, проекти законів та інших нормативних документів. У дисертації також визначені міжнародні нормативно-правові акти та законодавство деяких зарубіжних країн з питань забезпечення фінансово-економічної безпеки.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становили узагальнення практичного застосування адміністративно-правових гарантій забезпечення безпеки мореплавства, правова література, публіцистика, довідкові видання, статистичні дані і фактологічні матеріали щодо оптимізації забезпечення фінансово-економічної безпеки тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вирішується наукове завдання - визначення на науково- теоретичному рівні адміністративно-правових механізмів гарантування безпеки судноплавства в період збройних конфліктів, а саме: визначення збройного конфлікту на морі та встановлення особливостей правового статусу учасників збройних конфліктів; дослідження тенденцій розвитку таких адміністративно-правових механізмів та напрямів удосконалення національного законодавства для повноцінного захисту судноплавства в умовах збройних конфліктів тощо.
Рівень наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками та пропозиціями, зокрема:
вперше:
- запропоновано періодизацію зародження процесу забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів та його розвиток (І етап - до XVI ст.; II етап - XVI - XIX ст.; III етап - XX ст. - до сьогодні), що сприяло пошуку закономірностей у механізмі його державного регулювання та вироблення на цій підставі власних пропозицій з удосконалення чинного законодавства України;
- надано наукове обірунтування необхідності прийняття Основ морського законодавства як базового документу регулювання правовідносин у сфері морського права. Запропоновано змістовне наповнення такого документу: імплементація положень міжнародного законодавства у цій сфері, встановлення вимог та стандартів для нравозастосовувачів; визначення обсягу та видів юридичної відповідальності за порушення встановлених стандартів;
удосконалено:
- визначення терміну «збройний конфлікт на морі» через узагальнення характеристик цього явища, що містяться в національних та міжнародних нормативно-правових актах. Зокрема, «збройний конфлікт на морі» - це суспільні відносини, що виникають між двома або декількома сторонами у певний період часу, коли одна сторона систематично застосовує збройну силу проти іншої (-их). Систематичність, у контексті визначення збройного конфлікту, полягає у застосуванні збройної сили неодноразово в певний проміжок часу для досягнення певної мети (політичної, економічної, соціальної тощо);
- методику державного моніторингу та попередження порушення безпеки судноплавства через створення в Україні електронного реєстру морських територій, де фіксуються факти порушення вказаних свобод та

подальше юридичне супроводження суб’єктів, які використовують ці території для проходження;
- засоби забезпечення державою безпеки судноплавства через впровадження в національне законодавство практики зарубіжних країн із залучення приватних охоронних структур для патрулювання прибережної території та територіального моря в умовах ведення збройних конфліктів;
дістали подальшого розвитку:
- визначення обсягу прав і обов'язків комбатантів, не комбатантів та інших учасників збройних конфліктів через диференціацію їх адміністративно-правового статусу;
- пропозиції щодо удосконалення діяльності органів державної влади, зважаючи на такий алгоритм: 1) проведення моніторингу чинного законодавства у сфері безпеки судноплавства та виявлення невідповідності з міжнародними вимогами безпеки; 2) розробка та впровадження електронного врядування у сфері державного забезпечення безпеки судноплавства; 3) вироблення та затвердження концепції розвитку безпеки судноплавства в умовах збройних конфліктів; 4) після розроблення Основ морського законодавства, на їх основі прийняти Закон України «Про безпеку судноплавства», який відповідатиме міжнародним стандартам;
- процес удосконалення практичної діяльності державних органів у сфері забезпечення безпеки мореплавства через посилення контролю за виконавчою дисципліною, підвищення рівня вжиття заходів адміністративного примусу до порушників вимог безпеки судноплавства та уникнення порушень вимог законодавства при оформленні протоколів про притягнення винних у цій сфері до адміністративної відповідальності.
Практичне значення одержаних резульгаїів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичну, так і практичну сферу використання. Практична цінність дисертації полягає в тому, що сформульовані наукові положення, висновки й рекомендації знайшли своє втілення у:

- правотворчій діяльності - для розробки та вдосконалення вітчизняного законодавства з питань безпеки судноплавства в умовах збройних конфліктів;
- правозастосовній та практичній діяльності - для покращення практики діяльності правоохоронних органів (акт про впровадження Українського фонду правоохоронних органів «Правозахист» від
17.05.2018 р.; довідка Туристичного агентства ТОВ «Щастя тревел» від
11.04.2018 р.; акт Державної редакції журналу «Міліція України» від
23.05.2018 р.);
-навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Проблеми адміністративного права» та при підготовці підручників і навчальних посібників (Акт впровадження в навчальний процес ПрАТ «ВИЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 22 лютого 2018 р );

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, яке полягає в необхідності розробки концептуальних засад встановлення адміністративно-правових гарантій забезпечення безпеки мореплавства в період збройних конфліктів. У результаті проведеного дослідження, визначено концептуальні засади діяльності органів публічної влади та їх посадових осіб, громадських та міжнародних організацій. Сформульовано низку нових наукових положень та висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети. Зокрема:
1. Прослідковуючи генезу правового регулювання у сфері судноплавства, були встановлені історичні передумови зародження процесу забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів та його розвиток. У межах запропонованої трирівневої періодизації (1 етап - до XVI ст.; II етап - XVI - XIX ст.; III етап - XX ст. - до сьогодні), виявлені факти нерівномірного зростання інтересу держави, а відповідно і науки, до безпеки судноплавства. Стрімке зростання попиту на безпеку судноплавства в умовах збройних конфліктів з’являється лише на останньому, третьому етапі, коли розвиток суспільства вийшов на якісно новий рівень демократизації та людиноцентристської ідеології.
Проведене дослідження виявило тенденцію у розвитку правового регулювання безпеки судноплавства в умовах збройних конфліктів шляхом глобалізації, що зумовлює важливість інтеграційних процесів в Україні.
2. Визначено поняття збройного конфлікту на морі та встановлено особливості правового статусу комбатантів, некомбатантів та інших учасників збройних конфліктів. Зокрема, визначено, що збройний конфлікт на морі - це суспільні відносини, що виникають між двома або декількома сторонами у певний період часу, коли одна сторона систематично застосовує збройну силу проти іншої (-их).
Встановлено, що диференціація учасників збройних конфліктів на комбатантів та некомбатангів грунтується на відмінності в обсягах прав і обов’язків у них під час воєнних дій. Практичне значення такого поділу виявляється в правовому статусі учасників збройного конфлікту під час їх перебування у воєнному полоні.
Правовий статус інших учасників збройних конфліктів - найманців, добровольців, парламентерів тощо, чітко урегульований міжнародним законодавством. З точки зору права, найманство визнано серйозним злочином, який зачіпає інтереси всіх держав, тоді як участь у конфлікті добровольцем має позитивне сприйняття. Відмінною рисою добровольця є його нематеріальні міркування та переконання як мотив участі у збройному конфлікті.
3. Визначено основні характеристики безпеки судноплавства як важливої умови охорони людського життя. Зокрема:
- відносно стабільний стан судноплавства, вільний від небезпек для людського життя, довкілля та майна;
- збереження людського здоров'я і життя, довкілля та майна забезпечується на морі й на внутрішніх водних шляхах;
- безпека судноплавства забезпечується системою національних і міжнародних заходів технічного, економічного організаційного, соціального та правового характеру.
Аналіз вищевказаних характеристик безпеки судноплавства виявив недосконалість національного нормативно-правового регулювання в ній сфері, тому запропоновано: імплементуватн в національне законодавство положення міжнародних нормативних актів; забезпечити реалізацію механізму нормативно-правового інформування учасників судноплавства та узгодити термінологію у галузі судноплавства, що застосовується у національному законодавстві, з термінологією міжнародно-правових актів у новому Законі України «Про безпеку судноплавства».
Удосконалення практичної діяльності державних органів у сфері забезпечення безпеки мореплавства полягає в посиленні контролю за виконавчою дисципліною, підвищенні рівня вжиття заходів адміністративного примусу до порушників вимог безпеки судноплавства та уникненні порушень вимог законодавства під час оформлення протоколів про притягнення винних у цій сфері до адміністративної відповідальності.
4. Сформульована нормативно-правова характеристика положенням законодавства щодо обмеження просторової сфери збройних конфліктів на морі. Встановлено, що відкрите море є простором з особливим міжнародно- правовим режимом, який передбачає існування певних правил та обмежень, зокрема, відносно просторових вимог. Такі обмеження зумовлені, насамперед, необхідністю дотримання законних прав та інтересів нейтральних держав та осіб, які не беруть участь у збройному конфлікті. Воєнні дії у відкритому морі проводяться з належною повагою прав нейтральних держав на розвідку й розробку природних ресурсів морського дна і його надр за межами дії національної юрисдикції.
Національним та міжнародним законодавством під час ведення збройних конфліктів на морі гарантована свобода судноплавства, свобода рибальства, свобода прокладання підводних кабелів і трубопроводів, свобода польотів над відкритим морем. Нормативно-правовими актами можуть передбачатися й інші свободи в межах загальних принципів міжнародного права.
Запропоновано створення в Україні електронного реєстру морських територій, де фіксуються факти порушення вказаних свобод та подальше юридичне супроводження суб’єктів, які використовують ці території для проходження.
Результатом впровадження електронного реєстру є гарантія мінімізації ризиків під час збройних конфліктів на морі для українських громадян. Це, по- перше, забезпечить стабільну роботу судноплавних підприємств; по-друге, надасть змогу уникнути людських жертв на проблемних територіях; по-третє, сприятиме визнанню та підтримці України міжнародною спільнотою в питаннях гарантування безпеки судноплавства під час збройних конфліктів.
5. Визначено межі реалізації засобів і способів ведення збройних конфліктів на морі.
Встановлення обмежень та заборон на засоби і способи ведення збройних конфліктів на морі об’єктивно зумовлено необхідністю забезпечення виживання людства, збереження навколишнього середовища, цивілізаційними питаннями гуманності та людяності у міжнародних відносинах. Встановивши остаточно пріоритет міжнародних стандартів, розвинені держави світу подекуди обмежують свої національні інтереси та можливості заради збереження світового правопорядку. Режим колективної безпеки, що забезпечений імперативною вимогою виконання міжнародних угод, має бути підтриманий і можливістю силового примушування інших сторін до правопорядку. Це включає в себе як можливості самостійно оборонятися, так і надавати допомогу іншим державам для забезпечення їх безпеки.
У результаті застосування системного підходу до встановлення обмежень та заборон на засоби і способи ведення збройних конфліктів на морі всередині країни, зникне необхідність у ручному управлінні процесом забезпечення безпеки судноплавства. Особливого прикладного значення такий підхід набуває під час імплементації міжнародно-правових норм в законодавство України, що допоможе уникнути в ньому колізій та прогалин в питаннях забезпечення безпеки судноплавства.
6. Детально з'ясовані можливості та проблеми адміністративно- правового регулювання в сфері забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів. Виявлені сильні та слабкі сторони чинного законодавства та запропоновані методи посилення регулюючого впливу публічної адміністрації та громадськості на відносини безпеки на морі.
Зокрема, запропонована розробка та прийняття Основ морського законодавства як базового документу регулювання правовідносин у сфері морського права, зокрема правила поведінки у період збройних конфліктів.
Такий документ мас імплементувати усі положення міжнародного законодавства у цій сфері, встановити вимоги та стандарти, чинні для українських правозастосовувачів, та визначити обсяг та види юридичної відповідальності за порушення встановлених стандартів.
Запропоновано алгоритм подальших дій органів державної влади для приведення у відповідність їх діяльності до вимог міжнародної безпеки. Зокрема, необхідно: 1) проведення моніторингу чинного законодавства у сфері безпеки судноплавства та виявлення невідповідності з міжнародними вимогами безпеки; 2) розробка та впровадження електронного врядування у сфері державного забезпечення безпеки судноплавства; 3) вироблення та затвердження концепції розвитку безпеки судноплавства в умовах збройних конфліктів; 4) після розроблення Основ морського законодавства, на їх основі прийняти Закон України «Про безпеку судноплавства», який відповідатиме міжнародним стандартам.
7. Розкрито зміст механізмів забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів. Встановлено, що збройні конфлікти, які відбуваються між державами чи всередині окремих держав, с суттєвим фактором небезпеки для судноплавства. Під час ведення збройних конфліктів можуть порушуватись права та законні інтереси третіх осіб (тих, хто не бере участь у збройних конфліктах).
Констатовано, що співробітництво України в структурі міжнародних універсальних і регіональних організацій, зі стратегічними партнерами завжди велося на паритетних засадах в умовах взаємовигідної співпраці. Сьогодні на реалізацію такого завдання націлена робота багатьох міжнародних організацій та направлені зусилля окремих країн. Спільні стандарти та вимоги, розроблені міжнародним співтовариством і на які погодилися країни-учасннці міжнародних відносин, є еталоном для національного законодавства цих країн. Від стану дотримання вимог міжнародного законодавства залежить режим законності та правопорядку на світовому рівні, а відтак, дотримання прав та свобод людини.
8. Виявлено концептуальні засади співробітництва держав та частка участі України у забезпеченні безпеки судноплавства в період збройних конфліктів.
Зокрема, визначено основні вектори завдань національної політики у сфері безпеки з урахуванням їх направленості: правоохоронний, правозабезпечувальний та іміджевий вектори.
У ході активної співпраці держав на міжнародному рівні та поступової уніфікації законодавства, слід враховувати небезпеку виникнення колізії, запобігання якій пропонується чинити у такий спосіб:
- виключення можливості колізії правової норми з нормою іншої правової системи не лише не виключає існування, а навпаки, передбачає наявність колізійної норми, яка просто ігнорується;
- на будь-яке правовідношення з іноземним елементом поширюється не лише ізольована правова норма, але й увесь правопорядок тієї правової системи, до якої відсилає колізійна норма;
- в умовах міжнародного обороту завжди виникає колізійне питання, якщо немає міжнародної правової норми, яка уніфікує правові відносини визначеного виду, та навіть у цьому випадку юрисдикційний орган якось же визначається, що саме міжнародний правопорядок є застосовним до таких конкретних відносин, які розглядаються. Відповідно, колізійне питання завжди вирішується шляхом реалізації колізійної норми, але це рішення може бути не явним.
З-поміж очікуваних результатів упровадження такого механізму є підвищення ефективності співробітництва держав та суттєве збільшення частки участі України у забезпеченні безпеки судноплавства в період збройних конфліктів на світовому рівні; прийняття якісних управлінських рішень у цій сфері всередині держави; зменшення кількості фактів порушення безпеки судноплавства за участі українських суб’єктів або на території України.
9. Запропоновані шляхи впровадження міжнародних стандартів у національне законодавство щодо забезпечення безпеки судноплавства в період збройних конфліктів. Зокрема, викладена аргументація на користь впровадження в національне законодавство практики залучення приватних охоронних структур для патрулювання прибережної території та територіального моря, може стати основою для розробки національної методики забезпечення судноплавства в умовах збройних конфліктів та, як наслідок, залучення приватних структур для виконання правоохоронних функцій.
Особливого значення така пропозиція має для гарантування безпеки судноплавства в період проведення антитерористичної операції на сході України та в буферній зоні біля тимчасово окупованих територій.