Матова Олена Олександрівна. Діастолічна функція лівого шлуночка у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ стадії: взаємозв'язок з добовим профілем артеріального тиску та нейрогуморальними факторами його регуляції

Краткое описание

Матова Олена Олександрівна. Діастолічна функція лівого шлуночка у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ стадії: взаємозв'язок з добовим профілем артеріального тиску та нейрогуморальними факторами його регуляції: дисертація канд. мед. наук: 14.01.11 / АМН України; Інститут кардіології ім. М.Д.Стражеска. - К., 2003

Матова О.О.Діастолічна функція лівого шлуночка у хворих на гіпертонічну хворобу II стадії: взаємозв’язок з добовим профілем артеріального тиску та нейрогуморальними факторами його регуляції. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України, Київ, 2003.
Дисертацію присвячено характеристиці діастолічної функції ЛШ у хворих на ГХ II стадії у взаємозв’язку з добовим ритмом АТ та нейрогуморальними факторами, які підтримують його рівень (адреналін, норадреналін, АПФ, інсулін), а також впливу на показники діастолічної функції ЛШ антигіпертензивних препаратів. Виявлено, що у 68,9% хворих на ГХ II стадії діагностується
діастолічна дисфункція ЛШ. Встановлено, що недостатнє зниження АТ вночі, висока варіабельність АТ протягом дня і ночі пов’язані з погіршенням діастолічної функції ЛШ. Визначено, що у «dippers» суттєве значення в процесі нейрогуморального контролю діастолічного наповнення ЛШ належить катехоламінам, у «non-dippers» інсуліну. Гіперінсулінемія у хворих на ГХ супроводжується уповільненням розслаблення міокарду ЛШ. Показано позитивний вплив на діастолічне наповнення ЛШ фозінопрілу та ірбесартану і уточнені механізми цієї дії.

На підставі комплексного дослідження клінічних, ехокардіографічних даних, параметрів добового моніторування АТ, нейрогуморальних факторів, що регулюють рівень АТ, у хворих на ГХ II стадії доведено наявність зв’язку між вищевказаними параметрами і показниками діастолічної функції ЛШ, показана можливість корекції діастолічної дисфункції ЛШ сучасними антигіпертензивними препаратами, що в сукупності дає нове вирішення актуальної наукової задачі сучасної кардіології оптимізація лікування хворих на ГХ.

Серед 119 хворих на ГХ II стадії порушення діастолічної функції ЛШ виявлено у 68,9%, з них у 66,4% зареєстрований трансмітральний кровотік із сповільненням розслаблення, у 2,5% «псевдонормальний» тип діастолічного потоку. У пацієнтів без очевидних допплерехокардіографічних ознак діастолічної дисфункції ЛШ (31,1%) середньостатистичні показники, що характеризують діастолу, вірогідно відрізняються від аналогічних значень здорових осіб, вказуючи на наявність початкових проявів діастолічних порушень.
Для хворих з діастолічною дисфункцією ЛШ порівняно з пацієнтами, що мають нормальні абсолютні значення діастолічних показників ЛШ, характерні більш високі рівні АТ, кінцево-систолічної напруги, значення індексу маси міокарду ЛШ, віку, а також більша тривалість захворювання.
Порушення добового профілю АТ у хворих на ГХ асоціюється з погіршенням діастолічної функції ЛШ, що підтверджується наявністю достовірних кореляційних зв’язків між добовим індексом і варіабельністю АТ, з одного боку, і показниками діастолічного наповнення ЛШ, з другого.
Гіперінсулінемія (явна чи прихована) у хворих на ГХ супроводжується уповільненням розслаблення міокарду ЛШ, що дає підставу розглядати гіперінсулінемію як один з патогенетичних механізмів формування діастолічних розладів у хворих на ГХ.
Між показниками діастолічної функції ЛШ у хворих з нормальним добовим профілем АТ («dippers») і рівнем адреналіну та норадреналіну в крові встановлено достовірний взаємозв’язок, направленість якого свідчить про негативний вплив гіперкатехоламінемії на структуру діастолічного наповнення ЛШ. У хворих з недостатнім зниженням АТ вночі («non-dippers») зв’язку між параметрами діастоли і катехоламінами в крові не виявлено, але спостерігається достовірний кореляційний взаємозв’язок із вмістом в крові інсуліну, який також вказує на несприятливий вплив інсуліну на стан діастоли.
У хворих з підвищеною варіабельністю АТ істотне значення у формуванні діастолічної дисфункції ЛШ належить гуморальним факторам (інсуліну, адреналіну,

норадреналіну), базальний рівень яких у крові перевищує аналогічні показники у хворих з фізіологічною варіабельністю АТ.

Фозінопріл та ірбесартан спричиняють однонаправлену позитивну динаміку діастолічних показників ЛШ, що виявляється зменшенням часу ізоволюмічного розслаблення та збільшенням індексів, які характеризують наповнення ЛШ у ранню фазу діастоли. Коригуюча дія вказаних препаратів на діастолічну функцію ЛШ асоціюється з відновленням оптимального зниження АТ вночі та зменшенням індексу маси міокарду ЛШ, а для ірбесартану також нормалізацією вмісту інсуліну в крові.
Терапія індапамідом протягом 2 міс приводить до зниження активності підвищеної симпатоадреналової системи та рівня АПФ в плазмі, зменшує рівень інсуліну в крові, що створює сприятливий гуморальний фон для корекції діастолічних порушень ЛШ у хворих на ГХ і робить доцільним його використання у хворих з діастолічною дисфункцією ЛШ.