МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПАРАЩЕНКО ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА

УДК: 351:37.014.3(477)

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
РОЗВИТКОМ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
Протасова Наталія Георгіївна,
доктор педагогічних наук, професор

Київ–2012

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗСО 21
1.1. Проблема розвитку ЗСО у вітчизняній і зарубіжній літературі: концептуальні засади 22
1.2. Теоретичні і методологічні основи державного управління розвитком ЗСО в історичній ретроспективі. Методологія дослідження 46
1.3. Базові поняття дослідження механізмів державного управління розвитком системи ЗСО 60
1.4. Характеристика базового поняття “механізми державного управління” 67
Висновки до розділу 1 80
РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЯК ПРІОРИТЕТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 84
2.1. Характеристика системи державного управління загальною середньою освітою в Україні 84
2.2. Розвиток загальної середньої освіти: критерії, тенденції, стратегії 119
Висновки до розділу 2 148
РОЗДІЛ 3 НАУКОВІ ОСНОВИ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ 151
3.1. Концептуальні підходи до визначення механізмів державного управління 151
3.2. Визначення механізмів державного управління ЗСО на засадах методологій “твердих” і “м’яких” систем 175
3.3. Класифікація механізмів державного управління загальною середньою освітою 208
Висновки до розділу 3 223
РОЗДІЛ 4 БАЗОВІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ 228
4.1. Структурна модель механізмів державного управління розвитком ЗСО 228
4.2. Механізм державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні 307
Висновки до розділу 4 329
РОЗДІЛ 5 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО СЕРВІСНОЇ
ДЕРЖАВИ 333
5.1. Загальна середня освіта як державна управлінська послуга 333
5.2. Комплексний механізм державного управління розвитком ЗСО. 370
5.3. Оцінювання ефективності державного управління розвитком загальної середньої освіти 397
Висновки до розділу 5 409
ВИСНОВКИ 412
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 422
ДОДАТКИ 484

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АПН Академія педагогічних наук
ВНЗ вищий начальний заклад
ВО вища освіта
ДГУ державно-громадське управління
ДНЗ дошкільний навчальний заклад
ДО дошкільна освіта
ДОУО державні органи управління освітою
ДУ ЗСО державне управління загальною середньою освітою
ДУРЗСО державне управління розвитком загальної середньої освіти
ЕМО економічний механізм освіти
ЄС Європейський Союз
ЗНЗ загальноосвітній навчальний заклад
ЗСО загальна середня освіта
ЗУН знання, уміння, навички
ІКТ інформаційно-комунікаційні технології
ІРЛП індекс розвитку людського потенціалу
МДУ механізм державного управління
МОН Міністерство освіти і науки України
МОНМС Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
НАДУ Національна академія державного управління при Президентові України
НАН Національна академія наук України
НАПНУ Національна Академія педагогічних наук України
НВК навчально-виховний комплекс
НВП навчально-виховний процес
НЗ навчальні заклади
НКК навчальний комп’ютерний комплекс
НМК навчально-методичний комплекс
ОВВ органи виконавчої влади
ОГС організації громадянського суспільства
ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку
ООН Організація Об’єднаних Націй
ОР організаційний розвиток
ОС освітня система
ОСР освіта для (або в інтересах) сталого розвитку
ПКМ постанова Кабінету Міністрів України
ППЗ педагогічні програмні засоби
ПТНЗ професійно-технічний навчальний заклад
ПТО професійно-технічна освіта
ПШО позашкільна освіта
СБ Світовий банк
СЕС соціально-економічний статус
МФВ Міжнародний фонд “Відродження”
СЕС соціально-економічний статус
СІЮ Статистичний інститут ЮНЕСКО
ТУОР теорія управління організаційним розвитком
ТУОС теорія управління організаційними системами
УІРНСО управління інноваційним розвитком національної системи освіти
УУ відносини “учень – учитель”
ФОП фізична особа – підприємець

ВСТУП

Актуальність теми. Динамічний розвиток освіти, його сприяння економічному та культурному піднесенню України значною мірою залежить від ефективності державного управління системою освіти. Сьогодні система державного управління зазнає кардинальних змін – стверджуються принципи демократичного врядування в усіх сферах суспільного життя, набуває поширення ідея переходу України до сервісної держави, що знаходить свій прояв не лише в необхідності розвитку концептуальних основ державного управління, але й у зміні форм, методів і технологій управління, парадигми державного управління загалом. Трансформації, що відбуваються в суспільстві та на національному ринку праці зокрема, призвели до втрати монополії держави на певні ланки функціонування й управління. У системі освіти виникла принципово нова ситуація – поява навчальних закладів приватної форми власності та конфесійної належності, інституцій громадянського суспільства, міжнародних організацій тощо, за якої механізми, що в минулому забезпечували відносно стійкий її стан, нині перешкоджають її поступальному розвитку.
За останні роки країна втратила позиції у міжнародних рейтингах, зокрема за індексом глобальної конкурентоспроможності серед 133 країн світу Україна в 2010 р. посіла лише 89 місце, перемістившись із 69 місця, яке посідала в 2006 р. За даними Програми розвитку ООН в Україні, лише 38% населення задоволені якістю національної системи освіти. Зниження якості освіти, неухильне падіння престижності вчительської праці, незадовільно низький рівень її оплати відбуваються натомість при одному з найбільших у світі показників відносних суспільних витрат на освіту (7-7,5% валового національного продукту). Такий стан зумовлено відсутністю цілісної науково обґрунтованої програми державного управління розвитком освіти загалом та системи загальної середньої освіти (далі – ЗСО) зокрема. Відтак набуває актуальності наукове обґрунтування механізмів державного управління, що забезпечують розвиток системи ЗСО. Важливість цього завдання підтверджується упродовж усіх років незалежності України державними актами та програмами, зокрема: указами Президента України “Про Національну доктрину розвитку освіти” (2002 р.), “Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні” (2010 р.), прийняттям Національної стратегії розвитку освіти України на 2012–2021 рр. третім Всеукраїнським з’їздом працівників освіти 29 жовтня 2011 р.
За останні 20 років українська суспільно-наукова громадськість здійснила значну роботу щодо осмислення теоретичних проблем, методологічних підходів і практичних рішень, які можуть сприяти виходу української освіти на траєкторію поступального руху. Дослідження теоретико-методологічних засад європейського та національного державного управління концентровано представлено в Енциклопедії державного управління у восьми томах (науково-редакційна колегія, голова Ю. Ковбасюк) [104]. Наукові праці В. Авер’янова [86], Г. Атаманчука [11], В. Бакуменка [85; 103], О. Демянчука [80], І. Грицяка [75], Н. Нижник [242], С. Серьогін [390], Г. Ситника [359], С. Телешуна [376] надають змогу встановити сутність соціальних модернізацій та практики державного управління для з’ясування причин труднощів державного управління освітою. Теоретичне осмислення та аналіз механізмів державного управління, що здійснили вітчизняні науковці – А. Баровська [17], Р. Войтович [56], Ю. Древаль [96], Ю. Журавльова [113], В. Корженко [167; 168], В. Логвиненко [190], О. Суходоля [374], О. Тягушева [389], Л. Яременко [438] та ін., а також зарубіжні дослідники С. Бєляков [23–25], Н. Болдирєва [37], І. Бочарнікова [39], А. Віфлеємський [53], В. Єрошин [106], Д. Цирендоржієва [408] та ін. стали підґрунтям для визначення специфіки будови та класифікації механізмів державного управління ЗСО.
Різні аспекти державного управління у сфері освіти України досліджували В. Бесчастний [21], Л. Гаєвська [65–67], Д. Дзвінчук [89–91], О. Жабенко [109], Ю. Комар [16], С. Крисюк [177], І. Лопушинський [193], В. Луговий [194; 196], Т. Лукіна [197; 198], С. Майборода [205], В. Огаренко [256] та ін. Проте державне управління розвитком системи ЗСО цілісно як наукова проблема ще не вивчалося.
У педагогічних працях принципи формування національної освітньої політики, теоретико-методологічні засади управління системою освіти, основні напрями реформування освіти досліджували В. Андрущенко [236], Л. Березівська [26], Б. Биков [27], І. Зязюн [128], В. Кремень [105; 175], В. Огневюк [257], Н. Протасова [332], О. Савченко [33; 220], О. Сухомлинська [355] та ін. Актуальні наукові розвідки управління освітою на різних рівнях, запровадження інновацій як механізму розвитку освіти містять праці Л. Даниленко [78; 357], Л. Ващенко [46; 47], Г. Єльникової [107], Л. Калініної [133], Л. Карамушки [136], С. Клепка [150–152], С. Ніколаєнка [247; 249], О. Ляшенка [202; 203] та ін. Проте більшість досліджень розвитку освіти здійснювалась у межах педагогічних теорій з позицій освітнього менеджменту та школознавства.
Важливе теоретико-методологічне значення для дисертаційного дослідження із загальних питань теорії управління мали фундаментальні праці P. Аккоффа [4], Т. Верхайена [50; 51], О. Виханського [54], Б. Гаврилишина [63], П. Друкера [97], О. Люхтергандта [201], Г. Мінцберга [222], Д. Пепперса [288], О. Суріна [372], П. Штомпки [422], Дж. Форрестера [472–475], П. Чекленда [145; 453–456], Г. Щедровицького [425], В. Щербини [429; 430]; а з проблем розвитку освіти і управління в освіті – праці М. Барбера [15; 16], Т. Базарова [12], Л. Булдакова [40], С. Бутенка [43], Б. Джуринського [88], А. Капошварі [135], А. Крісана [178], В. Кевбріна [143; 144], Д. Новікова [250–252], А. Прокопенка [331], Н. Смірнової [360], М. Фуллана [398], П. Шумар [423] та ін.
Незважаючи на широке коло ґрунтовних наукових розвідок, комплексного дослідження розвитку системи ЗСО в межах проблематики державного управління ще не здійснено. Здебільшого в наявних працях ідеться про важливі, але окремо взяті аспекти підвищення ефективності діяльності органів влади різних рівнів. Дотепер у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі не сформовано єдиного категорійно-понятійного апарату, що зумовлює різноманітні підходи до тлумачення термінів “державне управління розвитком ЗСО”, “механізми державного управління ЗСО”, “розвиток освіти”, “розвиток ЗСО”. Відсутність нормативно затвердженого визначення цих понять негативно позначилася на змісті нормативно-правових документів України, що призводить до неточного застосування термінів та зниження ефективності державного управління.
Аналіз наукових джерел, нормативно-правової бази та практики державного управління системою ЗСО дає можливість виділити такі суспільні протиріччя між:
 проголошенням розвитку освіти державним пріоритетом і недостатнім його розробленням у теорії державного управління;
 запровадженням автономії навчальних закладів, підприємництва у сфері шкільної освіти і відсутністю механізмів державного управління в організації надання освітніх послуг ЗСО різними суб’єктами;
 намірами передачі повноважень ухвалення рішень у системі освіти (деконцентрації) і фактичною концентрацією функцій ухвалення рішень центральними органами влади;
 запровадженням механізмів державно-громадського управління освітою, організації взаємодії державних структур і соціальних інститутів у розвитку ЗСО і недостатнім нормативно-правовим забезпеченням цих процесів;
 потребою в підвищенні ефективності державного управління розвитком ЗСО з урахуванням викликів ринкової економіки та демократизації суспільства і недостатністю теоретичного осмислення принципів оцінки ефективності державного управління розвитком ЗСО.
Така сукупність протиріч зумовлює потребу в системному аналізі нинішнього стану системи ЗСО як результату реалізації державної політики в галузі освіти, визначенні механізмів державного управління розвитком ЗСО, що дасть змогу виробити напрями модернізації як системи державного управління, так і освіти. Це зумовило вибір проблеми дослідження та формулювання його теми “Механізми державного управління розвитком загальної середньої освіти в Україні”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою наукових досліджень та висвітлює результати наукових доробок автора, отриманих у процесі виконання як науковим співробітником науково-дослідних робіт за комплексним науковим проектом “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827) в Національній академії державного управління при Президентові України, науково-дослідної роботи “Науково-методичний супровід варіативної частини програми спеціальності “Державне управління у сфері освіти” (ДР № 0110U000423), “Компетентнісний підхід до підготовки керівних кадрів освіти: навчально-методичне забезпечення нормативної частини магістерської програми підготовки фахівців за спеціальністю “Державне управління у сфері освіти”, (ДР № 0111U000143) (довідка № 3 від 27 січня 2012 р.), та науково-дослідних робіт в Інституті педагогіки Національної академії педагогічних наук України “Формування управлінської культури керівника загальноосвітнього навчального закладу” (ДР № 0108U000180), “Теорія і технології організаційних механізмів управління діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів” (ДР № 0112U000311) (довідка № 2 від 31 січня 2012 р.), у межах яких автором досліджено проблематику державного управління освітою, обґрунтовано концептуальні засади державного управління загальною середньою освітою і підготовлено навчально-методичне забезпечення для навчальних дисциплін “Управління загальноосвітнім навчальним закладом” та “Адаптація системи освіти України до європейського освітнього простору” спеціальності “Державне управління у сфері освіти”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення теоретичних засад державного управління розвитком системи ЗСО та наукове обґрунтування методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на запровадження механізмів державного управління розвитком ЗСО в контексті переходу України до сервісної держави.
Для досягнення мети були поставлені такі дослідницькі завдання:
1. Проаналізувати стан дослідженості проблеми державного управління розвитком системи ЗСО у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі та нормативно-правовій базі.
2. Уточнити категорійно-понятійний апарат дослідження, зокрема конкретизувати дефініції “державне управління розвитком ЗСО”, “розвиток ЗСО”, “механізми державного управління розвитком ЗСО” та обґрунтувати теоретичні засади дослідження державного управління розвитком ЗСО.
3. Здійснити комплексний аналіз сучасного стану системи ЗСО в Україні як результату реалізації державної політики в галузі освіти.
4. Узагальнити концептуальні підходи до визначення механізмів державного управління та здійснити класифікацію механізмів державного управління ЗСО.
5. Визначити та науково обґрунтувати базові механізми державного управління, що забезпечують розвиток ЗСО.
6. Виявити та сформулювати вихідні положення концепції сервісної організації державного управління розвитком ЗСО.
7. Узагальнити концептуальні підходи до оцінювання ефективності державного управління розвитком ЗСО.
8. Сформулювати пропозиції органам державного управління щодо запровадження механізмів державного управління розвитком ЗСО в Україні.
Об’єкт дослідження – державне управління системою загальної середньої освіти в Україні на сучасному етапі.
Предмет дослідження – механізми державного управління розвитком системи загальної середньої освіти в Україні.
Концепція дослідження ґрунтується на положенні, що розвиток системи ЗСО в Україні на сучасному етапі може бути забезпечений за умов удосконалення чинних та запровадження нових механізмів державного управління, а саме – механізмів розвитку ЗСО; одночасної структурної, інституційної і змістової модернізації системи ЗСО в контексті переходу України до сервісної держави, забезпечення тісної взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, взаємоузгодження публічних (державних, регіональних, місцевих) і приватних (корпоративних) інтересів у процесі надання/споживання загальної середньої освіти як державної управлінської послуги.
Методи дослідження. Міждисциплінарний розгляд проблеми державного управління розвитком системи ЗСО забезпечувався дослідницьким апаратом, який має багаторівневий характер та включає фундаментальні теорії і концепції державного управління, філософії, політології, економіки та педагогіки, а також сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, емпіричного й теоретичного рівнів дослідження. Зокрема:
 функціонально-структурний метод пізнання став основою для теоретико-методологічного аналізу наукових праць із філософії, державного управління, політології, економіки, менеджменту, педагогіки, законодавчих актів і нормативно-правових документів України, Російської Федерації, країн ЄС та США;
 системний підхід застосовано в процесі дослідження: ЗСО як об’єкта державного управління; системи державного управління ЗСО та сукупності механізмів державного управління; під час здійснення комплексного аналізу реалізації державної політики в галузі освіти та оцінки сучасного стану ЗСО;
 компаративний та логіко-семантичний методи надали змогу дослідити категорійно-понятійний апарат предмета дослідження;
 контент-аналіз проведено для уточнення дефініцій базових понять дослідження;
 структурно-логічне моделювання використано як концептуальний підхід до описів механізмів державного управління розвитком ЗСО та вироблення рекомендацій щодо підвищення їх ефективності;
 логічне узагальнення, метод порівняльного аналізу широко застосовувалися на різних стадіях роботи (при визначенні критеріїв та показників оцінювання розвитку ЗСО, систематизації існуючих класифікацій та узагальненні підходів, обґрунтуванні висновків та рекомендацій);
 абстрагування, аналіз і синтез, моделювання забезпечували процес вироблення концепції сервісної організації державного управління розвитком ЗСО;
 соціологічні методи (опитування, бесіди, інтерв’ювання) використані з метою вивчення громадської думки щодо результативності освітніх реформ.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням механізмів державного управління розвитком системи ЗСО в Україні, що розкриває і встановлює наукові засади державного управління розвитком системи ЗСО в Україні та концептуально обґрунтовує механізми державного управління розвитком ЗСО для досягнення оптимальних результатів щодо задоволення суспільних освітніх потреб. Найважливіші наукові результати, які становлять особистий здобуток дисертанта і виносяться на захист, такі:
уперше:
 система ЗСО як об’єкт державного управління ідентифікована як “м’яка” система й соціоекономічна організація на засадах методологій системної динаміки й м’яких систем, що детермінує методологічні основи проектування механізмів державного управління розвитком ЗСО;
 методологічно обґрунтовано механізми державного управління ЗСО як систему-конфігуратор, що регулює потоки системи ЗСО (підготовка учителів, розроблення контенту ЗСО, соціально-економічний статус учнів, фінансування ЗСО), зміна яких визначає рівні системи ЗСО (інтегральні характеристики людського капіталу випускників і вчителів, інфраструктури та навчального середовища, якість контенту, що вноситься системою ЗСО у суспільство), і виявляється як сукупність матеріальних компонентів (організаційна система, “набір виконавців” у системі управління) та ідеальних компонентів – сервісного (цільового), нормативно-правового (регламентування взаємодії учасників), організаційного (процедури ухвалення управлінських рішень) та інформаційного і мотиваційного (засіб “перетворення руху” – управлінської енергії в енергію керованої системи);
 визначено базові механізми державного управління розвитком ЗСО (механізм підготовки і розвитку педагогічного персоналу, контенту освіти, навчального середовища, оцінювання, цілевизначення і менеджменту/фінансування системи ЗСО) та здійснено їх класифікацію;
 розроблено комплексний механізм державного управління розвитком ЗСО як мультиплікацію інституційних механізмів державного управління (через організаційну й регламентовану взаємодію між центром і об'єктами управління забезпечують розвиток педагогічного персоналу, контенту, навчального середовища, оцінювання, цілевизначення і менеджменту/фінансування системи ЗСО) та процедурних механізмів (організаційного, правового, економічного, політичного та ін. характеру), пріоритетність застосування яких обумовлюється функціями системи ЗСО, а ефективність визначається рівнем людського капіталу учасників освітнього процесу;
 обґрунтовано ЗСО як державну послугу, що включає різні типи послуг (адміністративні, управлінські, освітні тощо), які потребують стандартизації, визначено “організаційний модуль” державного управління ЗСО;
 запропоновано авторську концепцію сервісної організації державного управління ЗСО, обґрунтовано її методологічні, змістові і технологічні компоненти, спроектовано референсну модель системи державного управління розвитком ЗСО;
 введено в науковий обіг інтегральний показник оцінювання розвитку системи ЗСО – “знаннєвий коефіцієнт ефективності”, який визначається як відношення обсягу здобутого знання в системі ЗСО до обсягу запланованого для здобуття знання;
удосконалено:
 категорійно-понятійний апарат державного управління через обґрунтування та конкретизацію дефініцій: “розвиток освіти”, “державне управління розвитком ЗСО”, “механізми державного управління розвитком ЗСО”;
 технології здійснення структурно-функціонального аналізу системи ЗСО, зокрема обґрунтовано залежність ефективності державного управління розвитком ЗСО від чіткого визначення функцій ЗСО і тенденцій її розвитку;
 класифікацію механізмів державного управління освітою через виокремлення інституційних та процедурних, зовнішньо- та внутрішньосервісних механізмів державного управління ЗСО;
дістали подальшого розвитку:
 положення щодо розгляду людського капіталу як багатоаспектного явища з характерними особливостями і власною системою показників у сукупності елементів функціонування й розвитку ЗСО як соціоекономічної системи;
 система критеріїв і індикаторів, що характеризують кількісну та якісну сторони і специфіку процесу розвитку системи ЗСО;
 теоретичні основи застосування технологій освітнього менеджменту, зокрема в частині адаптації до практики вітчизняного управління розвитком ЗСО міжнародних підходів розроблення контенту, цілевизначення, статистики і проведення моніторингу освіти;
 дослідження державно-громадського управління освітою як механізму державного управління, за реалізацію і функціонування якого повну відповідальність несуть органи державного управління.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони надають органам державної влади науково обґрунтовані положення для розроблення та реалізації державної політики в галузі освіти, проектування механізмів розвитку системи ЗСО, можуть стати основою для подальших наукових досліджень розвитку системи ЗСО. Висновки та рекомендації дослідження використані:
 Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти в процесі підготовки до проведення парламентських слухань “Запровадження 12-річної загальної середньої освіти в Україні: проблеми та шляхи їх подолання”, а також під час підготовки законопроектів “Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу” та ін. (довідка від 2 лютого 2012 р. № 04-22/16-77);
 Головним управлінням освіти і науки державної у м. Києві адміністрації для створення регіональної системи моніторингу якості освіти (довідка від 20 жовтня 2009 р.);
 Управлінням освіти та науки Рівненської обласної державної адміністрації при плануванні освітньої політики та розробленні “Програми розвитку освіти та науки Рівненщини на 2006-2010 роки” в розділі “Загальна середня освіта” (довідка від 12 грудня 2011 р. № 3792-01/01-09/11);
 Стрийською районною радою Львівської області при розробленні регіональної “Програми розвитку освіти Стрийщини на 2008-2010 роки” щодо розвитку освітньої мережі через створення освітніх округів (довідка від 21 грудня 2011 р. № 41/06-07);
 Управлінням освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації в процесі впровадження моделі державно-громадського управління освітою, посилення публічності і підзвітності органів державної влади (довідка від 20 січня 2012 р. № 151/35);
 Полтавським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти ім. О.В. Остроградського для розроблення методик складання планів розвитку ЗНЗ, запровадження автономії ЗНЗ та в процесі викладання дисциплін “Функціональна підготовка керівників загальноосвітніх навчальних закладів” (довідка від 12 грудня 2011 р. № 266);
 Одеським обласним інститутом удосконалення вчителів для роботи над науково-методичною проблемою “Науково-концептуальні засади, стратегії та технології підвищення професійної культури і компетентності педагогічних працівників” (довідка від 18 січня 2012 р. № 27);
 Радою директорів загальноосвітніх навчальних закладів при Кабінеті Міністрів України для вдосконалення нормативно-правого регулювання системи ЗСО України та розроблення рекомендацій Уряду України, зокрема: нової редакції постанови КМУ від 12 липня 2009 р. № 959 щодо встановлення змінених категорій споживачів у системі освіти; проектів розпорядження КМУ “Про першочергові заходи щодо забезпечення розширення автономії ЗНЗ” № 1564-р від 8 грудня 2009 р. та № 1007-р від 19 серпня 2009 р.; проекту змін до постанови КМУ України “Про затвердження положення про ЗНЗ” № 964 від 14 червня 2000 р. (довідка від 10 червня 2010 р. № 18);
 Всеукраїнською громадською організацією “Асоціація керівників шкіл України” для розроблення пропозицій Міністерству освіти і науки України (2008-2010 рр.) щодо підготовки низки наказів та положень (довідка від 20 жовтня 2011 р. № 177);
 Інститутом педагогіки Національної академії педагогічних наук України для аналізу ефективності управління розвитком освітньої мережі, умов функціонування системи освіти та в процесі підготовки науково-дослідних робіт (акт про впровадження від 30 листопада 2011 р.);
 Національною академією державного управління при Президентові України для створення навчально-методичного забезпечення магістерської програми підготовки фахівців за спеціальністю “Державне управління у сфері освіти” та під час викладання автором упродовж 2009-2012 рр. навчальних дисципліни “Управління загальноосвітнім навчальним закладом” та “Адаптація системи освіти України до європейського освітнього простору” (акт про впровадження від 25 лютого 2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи апробовано на наукових і науково-практичних комунікативних заходах, зокрема на:
 міжнародних наукових конференціях, симпозіумах, конгресах: “Громадські платформи освітніх реформ” (Нідерланди, Утрехт, 2009), “Освіта для демократії в Україні і Швейцарії” (Швейцарія, Цюрих, 2009), “Рівний доступ до якісної освіти – виклик третього тисячоліття. Артеківські освітні діалоги” (Крим, 2009), “Українська освіта у світовому часопросторі” (Київ, 2009), Першому з’їзді вчителів, працівників освіти держав-членів Співдружності Незалежних Держав (Казахстан, Астана, 2010), “Освітня політика та рівні освітні можливості” (Албанія, Тирана, 2010), “Якість і оцінка незалежних шкіл в Європі” (Фінляндія, Гельсінкі, 2010), “Незалежний (приватний) сектор і різноманіття в освіті” (Нідерланди, Гаага, 2011), “Різноманіття в освіті: створюючи суспільство, що навчається” (Польща, Варшава, 2011), “Децентралізація та стандартизація освіти” (Швейцарія, Цюрих, 2011);
 міжнародних семінарах: “Освітня політика Євросоюзу та Німеччини. Уроки для України” (Німеччина, Бад Урах, 2009-2011);
 науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008), “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010); “Молодь та активне європейське громадянство” (Київ, 2010), “Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади” (Полтава, 2010); “Приватна освіта як вагома складова побудови громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2010);
 всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Планування розвитку школи: діалог, менеджмент, педагогіка” (Київ, 2009), “Директор школи – лідер інноваційних перетворень в освіті” (Київ, 2009), “Приватна освіта: традиції, інновації, перспективи” (Київ, 2009); “Оптимізація управлінської діяльності шляхом впровадження інформаційних технологій в навчально-виховний процес” (Київ, 2009), “Демократичне врядування в освіті” (Сімферополь, 2009), регіональній науково-практичній конференції “Становлення цілісної системи підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників у м. Києві” (Київ, 2009), “Цифрові технології та формування цифрового середовища у ЗНЗ” (Київ, 2011).
Окремі положення дослідження обговорювались на тематичних зустрічах і засіданнях робочих груп українсько-швейцарського проекту “Освіта для демократії в Україні”; публічних виступах автора як члена колегії Міністерства освіти і науки України на засіданнях колегії, практичних семінарах для представників органів державного управління освіти й науки та освітян-практиків.
Публікації. Основні положення та результати дослідження опубліковано в 54 наукових працях, у тому числі: 2 монографіях (індивідуальній та колективній), 21 статті в наукових фахових виданнях з державного управління. Серед публікацій, що додатково висвітлюють результати дослідження, 8 навчально-методичних посібників, 8 статей в енциклопедіях, 6 статей в інших наукових виданнях, 6 тез доповідей у матеріалах конференцій та 3 статті у зарубіжних виданнях. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 57,1 друк. арк.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків після розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 519 сторінок, з яких 393 сторінок основного тексту. У роботі по тексту наведено 15 рисунків, 19 таблиць, 6 додатків. Список використаних джерел налічує 530 найменувань, у тому числі іноземними мовами – 88 (на 65 стор.).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуальної наукової проблеми державного управління через визначення та обґрунтування механізмів державного управління розвитком загальної середньої освіти, розроблення концепції сервісної організації державного управління розвитком ЗСО, що є відображенням процесів формування теорії належного врядування (“Good Governance”), практики здійснення адміністративної реформи, демократизації суспільства в контексті побудови сервісної держави в Україні. Одержані результати показують, що вихідна методологія виявилася ефективною, концепція підтвердилася, поставлені завдання реалізовані і мета досягнута. На основі проведеного дослідження сформульовано такі основні висновки та пропозиції.
1. Аналіз стану вітчизняних і зарубіжних наукових джерел з проблеми державного управління розвитком освіти, нормативно-правової бази державного управління розвитком системи ЗСО в Україні показав, що державне управління розвитком системи ЗСО в Україні є однією з важливих й актуальних проблем державного управління та реформування освіти. Незважаючи на наявність значної кількості праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених щодо управління розвитком освіти, ця проблема вивчалась переважно з позицій філософії, соціології, освітнього менеджменту, психолого-педагогічних наук і не була предметом вивчення науки державного управління. На підставі аналізу наукової літератури з’ясовано, що проблема державного управління розвитком ЗСО потребує окремих досліджень, наукового обґрунтування. Формування категорійно-понятійного апарату з питань державного управління розвитком освіти загалом та системи ЗСО зокрема ще не набуло логічного завершення, дослідження теоретико-методологічних засад механізмів державного управління розвитком ЗСО мають аспектний характер. Виявлено, що процеси освітньої модернізації в Україні значно сповільнюються через відсутність узагальненої концепції державного управління розвитком освіти, обмежене застосування теоретичних основ системології, теорії управління організаційними системами, сучасних стратегій менеджменту й демократичного врядування в практиці роботи органів державного управління освітою, що обумовлює необхідність окремого дослідження механізмів державного управління розвитком системи ЗСО як складової наукової галузі “Державне управління”.
2. На основі систематизації та узагальнення науково-практичних підходів уточнено термінологічний апарат державного управління:
 встановлено, що категорія розвитку освіти, зокрема ЗСО, розуміється в освітньому дискурсі і нормативно-правовому полі здебільшого як поліпшення тих чи інших параметрів ЗСО (оптимізація, комп’ютеризація, профілізація тощо). Таке тлумачення визнано неповним і невідповідним сучасним тенденціям і викликам. Результати вивчення наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, відсутність терміна “розвиток освіти” в енциклопедичній, довідковій літературі та словниках надали підстави для формулювання такої дефініції: розвиток освіти – це процес визначення і здійснення цілей освітньої політики відповідно до потреб та ідеалів суспільства, який характеризується якісною зміною компонентів системи освіти, появою нових організаційних їх форм, інновацій та нововведень і перетворенням їх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, що забезпечує здатність системи освіти до збільшення потенціалу людського розвитку, нагромадження і розгортання нових можливостей суспільства. Орієнтуючись на усталене розуміння поняття розвитку системи як такої зміни, що приводить до її ускладнення та до ускладнення її зв'язків із середовищем, яке її вміщує, визначено, що в цьому сенсі освіта і суспільний розвиток являють собою дві сторони одного явища – зростання й ускладнення системи як соціуму в цілому, так і окремої людської особистості.
Виокремлено категорії відносного й абсолютного розвитку освіти. Зокрема, відносний розвиток ЗСО – це рух системи ЗСО відповідно до локального політичного і державного цілевизначення, процес виконання і здійснення цілей щодо ЗСО, які реально ставляться в державній освітній політиці (тобто забезпечуються ресурсами для здійснення, на відміну від декларативно проголошених цілей). Абсолютний розвиток ЗСО – це поступ системи ЗСО у світовому контексті щодо здійснення нею завдань з розвитку особистості відповідно до викликів сучасного глобального світу. Встановлено, що система ЗСО має також самоорганізаційний характер, який, незалежно від цілей відносного розвитку, надає їй здатність досягати певною мірою і цілі абсолютного розвитку через абсорбцію і відображення кращих практик розбудови майбутнього в сучасності.
Виявлено, що сучасний розвиток ЗСО є багатовекторним процесом інноваційних змін суб’єктів і навчально-професійного середовища освіти, який вимірюється за параметрами підвищення соціально-економічного статусу випускників та зростання їхнього соціокультурного капіталу. Такий розвиток ЗСО конкретизується множинністю моделей, стратегій, парадигм, технологій, педагогічних систем шкільних/навчальних організацій, на впровадження яких відповідно до регіональних особливостей орієнтуються органи державного управління освітою та міжнародні інституції вироблення освітніх політик. Головною умовою старту для розвитку системи ЗСО є адекватний механізм визначення мети і цілей її системи.
Розвиток ЗСО як соціальний процес конструюється і забезпечується діями державних органів управління залежно від структурних умов, успадкованих від минулого, та схем самоорганізації, що дають змогу системі ЗСО відтворювати існуючу структуру і підвищувати соціальну результативність та знижувати соціальні ризики в освіті. Для оцінки розвитку освіти використовуються функціональні, технологічні, економічні й антропологічні критерії, що висувають особливі вимоги до конструкції всієї системи ДУ ЗСО на центральному, обласному і місцевому рівнях, вибору цілей, завдань, об'єктів, змісту у вигляді функцій управління, організаційної структури, а також механізмів, які розкривають способи виконання окремих функцій управління.
Виявлено сутність, здійснено термінологічну характеристику та введено в науковий обіг поняття “державне управління розвитком загальної середньої освіти” (ДУ РЗСО): це форма державного управління ЗСО, у якій застосовуються інструменти теорії управління соціальними системами, організаційним розвитком, управління змінами і здійснюється комплекс дій, спрямованих на прийняття, апробування, активне поширення і розвиток нових підходів до ведення діяльності в системі ЗСО як у складній соціоекономічній організації. Залежно від цілей (завдань) розвитку освіти ДУ РЗСО може мати інноваційний, модернізаційний, екстенсивний, копіювальний, експансійний, сталий, наздоганяючий, випереджальний характер. ДУ РЗСО, крім традиційних об'єктів державного управління (ЗНЗ, органи управління освітою), має специфічні об'єкти управління – внутрішньосистемні і зовнішні зв'язки, регіональні системи управління розвитком освіти, суб’єкти інноваційної діяльності, портфель інновацій, ресурсний потенціал розвитку та інноваційного середовища, що вимагає відповідних механізмів управління.
Визначено теоретико-методологічні засади дослідження державного управління розвитком ЗСО: загальний універсальний диференційно-інтеграційний закон розвитку (Н.Чупрікова); системний аналіз, зокрема застосування положень системної динаміки (Дж.Форрестер), м'якої системної методології (П.Чекланд), що відображає особливості функціонування і розвитку реальної системи ЗСО як об’єкта державного управління у формі “твердої” та “м’якої” систем; моделювання ЗСО як соціоекономічної організації; сервісна організація державного управління ЗСО.
3. На основі системного аналізу сучасного стану системи ЗСО в Україні як результату реалізації державної політики в галузі освіти встановлено, що загальна середня освіта (ЗСО) як підсистема формальної суспільної (державної) освіти і певний рівень освіченості особистості є системним фактором розвитку суспільства. Як об’єкт державного управління система ЗСО функціонує у формі соціоекономічної організації, що: 1) об'єднує кілька типів і видів самостійних організацій у самодостатню систему, взаємодія усередині яких регулюється спеціальною галуззю законодавства та специфічними установками, нормами й культурними стереотипами, які історично склалися; 2) є “організаційною популяцією”, тобто групою однотипних організацій, що діють в єдиному географічному просторі і володіють певною свободою вибору форми діяльності й становлять єдину організаційну структуру, елементи якої взаємозалежні й спільно функціонують для досягнення загальної мети. Системний тип ЗСО дрейфує до складної адаптивної системи, що є відкритою фрактальною системою, здатною до підтримки свого стаціонарного стану і нарощування впорядкованості за рахунок адаптивної активності, яку посилює розвиток державно-громадського управління як механізму державного управління.
Застосування сукупності методів системного аналізу для дослідження системи ЗСО, зокрема, системної динаміки (Дж.Форрестер), м'якої системної методології (П.Чекланд), надало можливість встановити особливості функціонування і розвитку реальної системи ЗСО як об’єкта державного управління у формі “м’якої” системи, що надає потенціал для проектування механізмів, технологій та інструментів державного управління. Встановлено, що переважання в системі державного управління ЗСО аналізу і вироблення відповідних управлінських рішень щодо ЗСО як “твердої” системи породжує низку її сучасних проблем неповноту і невідповідність розвитку ЗСО сучасним тенденціям розуміння в суспільному та освітньому дискурсах головної ознаки розвитку ЗСО як зростання свободи системи, а не як екстенсивного поліпшення її окремих параметрів.
4. Виявлено, що поняття “механізм” у теорії державного управління та соціально-політичних дослідженнях застосовується до широкого кола явищ соціуму і державного управління – від ухвалення елементарного управлінського акта до характеристики власне всього державного управління як державного механізму, певного структурного елемента чи ланцюга ухвалення і виконання рішень, чи розгорнення реалізації певної функції.
Здійснений аналіз концептуальних підходів до визначення поняття “механізм державного управління” дає змогу зробити висновок, що механізм державного управління необхідно розглядати як систему-конфігуратор, яку укладають:
 механізм як взаємодія (стратегічна гра) між суб'єктом-центром і об’єктами управління;
 механізм як частина організації, що виступає сполучним елементом чи основою структурування організацій;
 механізм як сукупність правил, законів і процедур, що регламентують взаємодію учасників організаційної системи та процедури ухвалення управлінських рішень;
 механізм як засіб “перетворення руху” – управлінської енергії в енергію керованої системи.
Виокремлено два найзагальніші типи механізмів державного управління – інституційні і процедурні. Визначено, що критерієм виділення в системі державного управління його підсистем – механізмів – є певна послуга чи вид/група/тип послуг, які має надавати система державного управління. Виділено два рівні механізмів державного управління: зовнішньосервісні, які спрямовані на задоволення потреб клієнтів системи, та внутрішньосервісні механізми, що створюються для забезпечення механізмів першого рівня – зовнішньосервісних. Механізми державного управління мають фрактальну будову (влаштовані за принципом “мотрійки”): кожний із них включає в себе всі інші механізми. Серед трьох можливих режимів функціонування соціальних систем – розвивального, стабілізаційного (сталого) та деградуючого – найбільш імовірним без організованого впровадження механізмів/приводів розвитку є регресивність.
5. На основі запропонованої інтерпретації механізму державного управління ЗСО як системи-конфігуратора, що регулює потоки системи ЗСО, зміна яких визначає рівні системи ЗСО, визначено базові механізми державного управління розвитком ЗСО – розвиток педагогічного персоналу, контенту, навчального середовища, оцінювання, цілевизначення (освітньої політики) і менеджменту/фінансування системи ЗСО, їх сутність та принцип дії. Встановлено, що проектування всіх механізмів державного управління освітою повинне здійснюватися з організаційних модулів (“молекул”) державного управління – послуг, що є їх одиницею.
Обґрунтовано комплексний механізм державного управління розвитком ЗСО як мультиплікацію двох типів механізмів державного управління (інституційних механізмів державного управління, які через організаційну й регламентовану взаємодію (стратегічну гру) між центром і об'єктами управління забезпечують розвиток педагогічного персоналу, контенту, навчального середовища, оцінювання, цілевизначення (освітньої політики) і менеджменту/фінансування системи ЗСО, та процедурних механізмів державного управління організаційного, правового, економічного, політичного характеру), пріоритетність застосування яких обумовлюється функціями системи ЗСО, а їх ефективність визначається рівнем людського капіталу учасників освітнього процесу.
6. Виявлено, що сучасна адміністративна реформа в Україні має на меті запровадження нової концепції функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав та свобод громадян, надання державних і громадських послуг, що зрештою забезпечить розбудову країни як сервісної держави. Обґрунтовано, що сервісний підхід до освіти визначає безпосереднім споживачем освіти, тобто освітніх послуг надаваних державою, учня. Загальна середня освіта, зберігаючи полівалентність своїх сенсів і функцій, є державною управлінською послугою, що інтегровано репрезентує сукупність управлінських, адміністративних та освітніх послуг, що надаються через мережу загальноосвітніх навчальних закладів системою державного управління ЗСО від імені держави. Державні органи управління освітою повинні здійснювати поділ діяльності всієї системи державного управління ЗСО на послуги (сервіси) відповідно до потреб суб’єктів і зацікавлених сторін в освіті та розробити стандарти надання послуг усіх типів, а не лише адміністративних, як це є сьогодні.
Розроблено авторську концепцію сервісної організації державного управління розвитком ЗСО. Концептуальні положення структуровані в такий спосіб:
 розвиток ЗСО ґрунтується на реалізації принципів права на освіту та свободи в освіті з метою максимізації задоволеності учнів-клієнтів освітою, яку вони здобувають;
 розвиток ЗСО полягає у зменшенні різниці між успішністю в навчанні учнів з різним соціально-економічним статусом і максимізації людського капіталу учнів та вчителів;
 надання/здобуття ЗСО є державною управлінською послугою. ЗСО як державна управлінська послуга складається з послуг двох типів: освітніх і додаткових послуг;
 загальна структура ЗСО як державної управлінської послуги має такі організаційні модулі: нормативно-правове забезпечення послуги; перелік і вимоги до документального супроводження/звернення щодо надання послуги; процедура замовлення послуги; процеси надання/отримування послуги в державному органі і навчальному закладі; форма та зміст результату, який надається споживачу послуги; терміни, що використовуються для опису послуги;
 реформування державного управління ЗСО здійснюється на засадах сервісної парадигми державного управління (“сервісизація державного управління”).
Обґрунтовано, що практична реалізація концепції сервісної організації державного управління розвитком ЗСО передбачає модернізацію державного управління освітою як системи управління взаємовідносинами з клієнтами та застосування надбань сучасного менеджменту, зокрема алгоритму CRM-стратегії, у щоденній практиці органів державного управління освітою.
7. Виявлено наявність різних методологічних підходів та методик оцінювання ефективності державного управління. Розроблено інтегральний показник ефективності державного управління розвитком ЗСО – “знаннєвий коефіцієнт ефективності” системи ЗСО. Він визначається як відношення обсягу здобутого знання в системі ЗСО до обсягу запланованого для здобуття знання. Такий показник узагальнює й акумулює сукупність різних показників та індикаторів кругообігу освітньої якості, застосування якої надає аналітичний інструмент систематичного порівняння результатів розвитку ЗСО в аспектах виконання програм, проектів, стратегій із цілями і завданнями.
Розроблено й науково обґрунтовано індикативну модель оцінювання розвитку системи освіти, що базується на 4 фундаментальних складових оцінювання: знаннєвому коефіцієнті ефективності системи освіти; реалізації права на освіту, успішності учнів з різним соціально-економічним статусом; якості кадрового складу вчителів та управлінців системи ЗСО.
8. За результатами проведеного дисертаційного дослідження вироблено рекомендації щодо діяльності вищих органів державної влади, державного управління освітою, що сприятимуть впровадженню механізмів державного управління розвитком ЗСО та підвищенню ефективності такого управління. Зокрема, запропоновано:
 Кабінетові Міністрів України, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України розробити й затвердити низку нормативно-правових документів щодо модернізації нормативно-правової бази для: створення національної системи моніторингу якості освіти; запровадження фінансування загальної середньої освіти за принципом “кошти йдуть за дитиною”; регулювання діяльності освітніх округів; оновлення Державного стандарту базової та загальної середньої освіти; врегулювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів (далі – ЗНЗ) недержавної форми власності, зокрема прийняття Положення про ЗНЗ приватної форми власності; розширення автономії ЗНЗ та ін.;
 Кабінетові Міністрів України, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України забезпечити систематичну участь України у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти, таких як PISA та TIMSS;
 Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України здійснити підготовчу роботу та ініціювати створення інституційних механізмів розвитку ЗСО, зокрема Національної комісії з розвитку ЗСО, Національного центру з довгострокового прогнозування розвитку системи освіти та ін.;
 Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, обласним (міським, районним) державним адміністраціям, управлінням освіти розробити стандарти надання всіх типів послуг у системі ЗСО, а не лише адміністративних.
Проведене дослідження дало змогу виділити й конкретизувати напрями подальших наукових досліджень. Це, зокрема, проблеми: побудови механізмів державного управління як взаємопов’язаних ланцюгів комунікацій та інформаційних потоків; модернізації нормативно-правової бази функціонування і розвитку ЗСО в контексті переходу України до сервісної держави; застосування багатьох моделей опису системи ЗСО й механізмів державного управління розвитком ЗСО в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абушенко В. Л. Развитие [Электронный ресурс] / В. Л. Абушенко // Новейший философский словарь : словарь / [сост. и глав. ред. А. А. Грицанов]. – 3-е изд., испр. – Минск : Книж. дом, 2003. – 1279 с. – Режим доступу : http://www.philospedia.com/
2. Агранович М. Л. Индикаторы в управлении образованием : что показывают и куда ведут ? / М. Л. Агранович // Вопр. образования. – 2008. – № 1. – С. 120–145.
3. Адаптивне управління: сутність, характеристика, моніторингові системи : кол. моногр. / Г. В. Єльникова [та ін.] ; заг. ред. Г. В. Єльникової ; АПН України, Ун-т менеджменту освіти. – Чернівці : Технодрук, 2009. – 570 с.
4. Аккофф P. Л. Идеализированное пороектирование: как предотвратить завтрашний кризис сегодня. Создание будущего организаци / P. Л. Аккофф, Д. Магидсон, Г. Д. Зддисон ; пер. с. англ. Ф. П. Тарасенко. – Днепропетровск : Баланс Бизнес Букс, 2007. – ХІЛІ. – 265 с.
5. Аккофф P. Цит. за Щедровицкий Г. П. Методология и философия организационно-управленческой деятельности: основные понятия и принципы : курс лекций / P. Аккофф. – М. : Наука, 2003. – Т. 5. – 288 с.
6. Амосов О. Ю. Перетворення механізмів державного регулювання економічного розвитку / О. Ю. Амосов // Державне управління та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. : у 2 ч. / за заг. ред. Г. І. Мостового,
Г. С. Одінцової. – Х. : ХарРІДУ УАДУ, 2001. – Вип. 2. – С. 10–16.
7. Аналітична доповідь про стан моніторингу якості освіти в Україні / МБО “Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти” [І. І. Бабин, Л. М. Гриневич, І. Л. Лікарчук та ін.] ; за заг. ред. І. Л. Лікарчука. – К. : МБО “Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти” ; Х. : Факт, 2011. – 96с.
8. Антонюк О. Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади / О. Антонюк [Електронний ресурс] // Персонал. – 2006. – № 12. – Режим доступу : – http: // www.personal.in.ua/article.php?ida=413
9. Артоболевский И. И. Механизм / И. И. Артоболевский, Н. И. Левитский // Большая Советская Энциклопедия : [в 30 т.]. – 3-е изд. – М. : Сов. Энцикл., 1969 – 1978. – Т. 16: Мёзия – Моршанск / гл. ред.
А. М. Прохоров ; ред. Н. К. Байбаков [и др.] ; зам. гл. ред. С.М. Ковалёв. – 1974. – 615 с.
10. Артоболевский И. И. Теория механизмов и машин : учеб. для студ. высш. техн. учеб. заведений / И. И. Артоболевский. – 5-е изд., стер., перепеч. с изд. 1988 г. – М. : АльянС , 2008. – 639 с.
11. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук . – М. : Юрид. лит., 1997. – С. 86.
12. Базаров Т. Ю. Современные модели организационного развития: проблема классификации и синтеза / Т. Ю. Базаров [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://group27.narod.ru
13. Байденко В. И. Образовательный стандарт : теоретические и концептуальные основы ; опыт системного исследования : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра пед. наук : 13.00.01 – общая педагогика / Байденко Валентин Иванович. – М., 1999. – 38 с.
14. Балыхин Г. А. Управление развитием образования: организационно-экономический аспект / Г. А. Балыхин. – М. : Экономика, 2003. – 428 с.
15. Барбер М. Как добиться стабильного высокого качества обучения в школах. Уроки анализа лучших систем школьного образования мира : пер. с англ. [Электронный ресурс] / Майкл Барбер, Мона Муршед (Mona Mourshed) // Вопр. образования. – 2009. – № 1. – Режим доступу : http:// vo.hse.ru/arhiv.aspx?catid=252&z=1236
16. Барбер М. Преимущества системы ответственности и отчетности [Электронный ресурс] / Барбер Майкл // Вопр. образования. – 2004. – № 4. – Режим доступу :
17. Баровська А. В. Впровадження політики: механізми, інструменти, технології / А. В. Баровська // Стратег. пріоритети. – 2007. – № 3(4).
18. Барт Р. Структурализм как деятельность [Электронный ресурс] // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М. : Издат. группа “Прогресс”, “Универс”, 1994. – С. 72–130. – Режим доступу : http // www.philosophy.ru/library/barthes/struct.html/
19. Бахмутский А. Е. Индикаторы эффектов программ развития образования и методы их оценивания / А. Е. Бахмутский, В. М. Савинов [Электронный ресурс] // Письма в emissia.offline : электрон. науч.-пед. журн. Art 994. Июль-Декабрь 2005 г. – Режим доступу : http://www.emissia.org/offline/2005/994.htm
20. Бачило И. Л. Государство социальное или сервисное? (информационно-правовой аспект) / Иллария Лаврентьевна Бачило // Право. Журн. Высш. шк. экономики. – 2010. – № 7. – С. 3–11.
21. Бесчастний В. М. Механізми державного управління розвитком вищих навчальних закладів системи МВС України: теорія, методологія та практика : монографія / В. М. Бесчастний. – Донецьк : Юго-Восток, 2009. – 407 с.
22. Белая книга российского образования [Электронный ресурс] /
Ч. I. Адриан, Жоэль Э. Бентабет, А. Винокур, [Cерия “Проект Тасис “Управление образованием”]. – М. : Изд-во МЭСИ, 2000. – Режим доступу : http://ecsocman.edu.ru/db/msg/114729.html
23. Беляков С. А. Модернизация образования в России: совершенствование управления / С. А. Беляков. – М. : МАКС Пресс, 2009. – 437 с.
24. Беляков С. А. Основные положения нового организационно-экономического механизма в системе общего образования / С. А. Беляков,
Т. Л. Клячко, И. А. Рождественская ; под ред. М. М. Мусарского // Формирование нового экономического механизма в региональных системах. – М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2003. – 176 с.
25. Беляков С. А. Совершенствование системы управления сферой образования Российской Федерации на основе использования методов функционального моделирования : автореф. дис. на соиск. учен. степени д-ра экон. наук : 08.00.05 [Электронный ресурс] / Беляков Сергей Анатольевич ; Ин-т соц.-экон. проблем народонаселения РАН. – М. : [б. и.], 2009 – 46 с.
26. Березівська Л. Д. Реформування шкільної освіти в Україні у XX столітті : монографія / Лариса Дмитрівна Березівська ; Ін-т педагогіки АПН України. – К. : Богданова А. М., 2008. – 405 с. – Бібліогр. :
с. 345–405.
27. Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти : монографія / Валерій Юхимович Биков. – К. : Атіка, 2008. – 684 с.
28. Биков В. Ю. Моніторинг рівня навчальних досягнень з використанням Інтернет-технологій : [монографія] / В. Ю. Биков,
Ю. М. Богачков, Ю. О. Жук // АПН України ; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання. – К. : Пед. думка, 2008. – 127 с.
29. Бим-Бад Б. М. Главная функция школы не совпадает с ее целями / Б. М. Бим-Бад [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http: // www.bim-bad.ru/biblioteka/article_full.php?aid=1593&binn_rubrik_pl_articles=164&page_pl_news4=3 (7.09.2010).
30. Битяк Ю. П. Наукова експертиза та пропозиції щодо відповідності Конституції України постанови Кабінету Міністрів України “Про встановлення плати за користування підручниками в загальноосвітніх школах” / Ю. П. Битяк, О. В. Петришин ; за заг. ред. О. С. Мірошник // Вдосконалення системи надання управлінських послуг (аналіз, дослідження, пропозиції) / Харк. Фонд Місц. Демократії ; Ін-т держ. упр. та місц. самоврядування Акад. прав. наук України. – Х., 2003.
31. Біла книга (Сили змін та вектори руху до нової освіти України), упоряд. – Віктор Громовий. – К. : Міжнар. благод. фонд “Україна –3000”, 2009. – 156 с.
32. Біла книга національної освіти України / базовий проект, розроблений на виконання рішення учасників I Міжнародного освітнього форуму “Артеківські діалоги”, вереснь 2008 р.
33. Біла книга національної освіти України / [Т. Ф. Алексєєнко, В. М. Аніщенко, Г. О. Балл та ін.] ; за заг. ред. В. Г. Кременя ; заст. голови В. І. Луговий, В. М. Мадзігон, О. Я. Савченко // НАПН України. – К. : Інформ. системи, 2010. – 340 с. – Бібліогр. : с. 315–335.
34. Біла книга національної освіти України / Акад. пед. наук України; за ред. В. Г. Кременя. – К., 2009.
35. Блейлок Х. Косвенное измерение в социальных исследованиях: неко¬торые неаддитивные модели / Х. Блейлок // Математика в социологии. Моде¬лирование и обработка информации. – М. : Мир, 1977. – 551 с. –
С. 282–300.
36. Бобровин Ю. А. О методологической “клеточке” образовательного пространства / Ю. А. Бобровин, Г. М. Бобровина // Философия образования : журн. – 2007. – № 1. – С. 24–29.
37. Болдырева Н. В. Совершенствование организационно-финансового механизма системы общего образования на основе инновационного подхода : на примере Оренбургской области : автореф. дис. … канд. экон. наук : 08.00.10 / Болдырева Н. В. ; Оренбург. гос. аграр. ун-т. – Оренбург, 2008. – 22 с.
38. Бондарчук О. І. Соціально-психологічні основи особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у професійній діяльності : монографія / О. І. Бондарчук. – К. : Наук. світ, 2008. − 318 с.
39. Бочарникова И. В. Модернизация экономического механизма общего образования в условиях рыночных преобразований : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. экон. наук : 08.00.05 / Бочарникова Ирина Владимировна ; Рос. гос. пед. ун-т им. А. И. Герцена. – СПб., 2003. – 18 с.
40. Булдаков С. К. Философия и методология образования : науч. изд. / С. К. Булдаков, А. И. Суббетто. – Кострома : Изд-во КГУ им. Н. А. Некрасова, 2002. – 444 с.
41. Бурдье П. Университетская докса и творчество: против схоластических делений : пер. с фр. / П. Бурдье // Socio-Logos’96. – М. : Socio-Logos, 1996. – С. 8–31. [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://bourdieu.narod.ru/posleslovie.htm
42. Бурков В. Н. Как управлять проектами / В. Н. Бурков,
Д. А. Новиков. – М. : Синтег, 1997. – 188 с.
43. Бутенко Л. Н. Теория развития систем. Задачи концептуального проектирования и их взаимосвязь с закономерностями развития систем /
Л. Н. Бутенко, Д. В. Бутенко [Электронный ресурс] // Качество. Инновации. Образование. – 2004. – № 1. – С. 38–41. – Режим доступу : http://www.quality-journal.ru/data/article/217/files/9.pdf
44. Бучковська Я. Г. Проблеми фінансування освіти в Україні [Електронний ресурс] / Я. Г. Бучковська // Наука й економіка. – 2010. – № 2 (18). – С. 20–24. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nie/ 2010_2/020-024.pdf
45. Вакарчук І. Малі таємниці великої політики. Основні вимоги до освітніх стратегічних документів у країнах Центральної та Східної Європи / І. Вакарчук [Електронний ресурс] // Бюл. Програми підтримки вироблення стратегії реформування освіти. – 2001. – № 2. – Режим доступу : http://www.ues.org.ua
46. Ващенко Л. М. Система управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону : автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Ін-т педагогіки АПН України. – К., 2006. – 40 с.
47. Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону / Людмила Миколаївна Ващенко. – К. : ВПЦ “Тираж”, 2005. – 380 с.
48. Вдосконалення системи надання управлінських послуг (аналіз, дослідження, пропозиції) / [за заг. ред. О. С. Мірошник] // Харк. фонд місц. демократії ; Ін-т держ. упр. та місц. самоврядування Акад. прав. наук України. – Х., 2003.
49. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
50. Верхайен Э. Что, когда и как реформировать в системе государственного управления стран Европы и СНГ: повестка дня sui generis [Електронний ресурс] / Энтони Верхайен / Т. Верхайен // Переходный период : вопр. развития (Издаётся Программой Развития Организации Объединённых Наций и Лондонской Школой Экономики и Политических Наук). – 2009. – № 12. – С. 8–10. – Режим доступу : http: // www.developmentandtransition.net
51. Верхайен Э. (Anthony Verheijen). “Административный потенциал в странах-новых членах ЕС, ограничения для инноваций” (Administrative Capacity in the New Member States, the Limits to Innovation). Исследовательский документ Всемирного банка № 113 (Вашингтон: Всемирный банк, 2007 г.). 1 См. “Перестройка государственных структур” (Rebuilding State Structures) (Братислава: ПРООН, 2001 г.) и “Перестройка правительства в целях повышения его эффективности: инициативы местного уровня в переходный период” (Rebuilding Effective Government: Local-level Initiatives in Transition) (Братислава: ПРООН, 2002 г.).
52. Вессман Л. Роль качества образования в экономическом росте
(ч. 1) / Лудгер Вессман, Эрик Ханушек ; (пер. с англ. Е. Покатович) // Вопр. образования. – 2007. – № 2.
53. Вифлеемский А. Б. Организационно-экономический механизм в общем среднем образовании России : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра экон. наук : 08.00.05 / Вифлеемский А. Б. ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. – М. : [б. и.], 2006. – 46 с.
54. Виханский О. С. Менеджмент : учебник / О. С. Виханский,
А. И. Наумов. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Экономистъ, 2005. – 669 с.
55. Вітренко Ю. Якщо ми такі освічені, то чому такі бідні? До реформування системи освіти: погляд економіста / Ю. Вітренко // Дзеркало тижня. Україна. – 2011. – № 3. – 28 січ.
56. Войтович Р. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз) [Текст] : монографія / Войтович Р. ; Нац. акад. держ. управ. при Президентові України. - К. : [б. и.], 2007. – 680 с.
57. Волкова Н. В. Визначення ефективності державного управління освітою / Н. В. Волкова // Державне управління: теорія та практика : електрон. наук. фах. вид. НАДУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2009-1/doc_pdf/VolkovaNV.pdf
58. Волынкина М. В. Образовательная услуга: проблемы качества /
М. В. Волынкина // Высш. образование сегодня. – 2004. – № 12. – С. 24–26.
59. Воробьева С. В. Основы управления образовательными системами : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений, обучающихся по напр. 540600 (050700) “Педагогика” / С. В. Воробьева. – М. : Академия, 2008. – 208 с.
60. Воропаев В. И. Управление проектами в России / В. И. Воропаев. – М. : Аланс, 1995. – 225 с.
61. Вульфсон Б. Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI в. / Б. Л. Вульфсон. – М. : Изд–во УРАО, 1999. – С. 5–130.
62. Гавриленко І. М. Соціологія освіти : навч. посіб. / І. М. Гавриленко, О. Л. Скідін ; Запорізький держ. ун-т. Кафедра соціології, Київ. ін-т змісту і методів навчання. Відділ соціології і моніторінгу освіти. – Запоріжжя : Этта-Пресс, 1998. – 394 с.
63. Гаврилишин Б. До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє: доп. Римському Клубові / Б. Гаврилишин ; упоряд. В. Рубцов. – Вид. 3-тє, допов. – К. : Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2009. – 248 с.
64. Гаєвська Л. А. Управління освітою: нові пріоритети / Л. А. Гаєвська; за ред. Н. В. Грицяк // Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір: освітні аспекти : зб. наук.-експерт. матеріалів. – К. : НІСД, 2009. – 128 с. – С. 73–77.
65. Гаєвська Л. Державно-громадське управління загальною середньою освітою в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) : [монографія] / Л. Гаєвська ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Умань : ПП Жовтий, 2008. – 332 с.
66. Гаєвська Л. Становлення державно-громадської системи управління освітою на місцевому рівні (80-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.) / Л. Гаєвська. – Умань : РВЦ “Софія”, 2007. – 64 c.
67. Гаєвська Л. Теоретико-методологічні аспекти дослідження державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні (60–70-ті рр. ХІХ ст.) / Л. Гаєвська. – Умань : СПД Жовтий, 2008. – 188 с.
68. Гам В. И. Управление многообразием в условиях системных изменений в образовании : монография / В. И. Гам ; Федерал. агентство по образованию. – Омск : Омский гос. пед. ун-т , 2006 – 135 с.
69. Геєць В. Ринкова трансформація в 1991–2000 роках: здобутки, труднощі, уроки, специфіка сучасних трансформаційних процесів / В. Геєць // Вісн. Нац. акад. наук України. – 2001. – № 2.
70. Георгеску Дакмара / Dakmara Georgescu. Курикулярна філософія двадцять першого століття: що старого і нового? / Георгеску Дакмара / Dakmara Georgescu // Постметодика. – 2006. – № 3(67). – С. 2–17.
71. Глобальные показатели развития за 2008 год (World Development Indicators 2008) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // sitere-sources.worldbank.org/DATASTATISTICS/Resources/WDI08_section5_intro.pdf
72. Государственно-общественное управление образованием [Электронный ресурс] / Тюмен. обл. гос. ин-т развития регион. образования / Опыт Тюменской области в сфере модернизации образования. – Режим доступу : http: // www.togirro.ru/vector/gosudarstvenno-obschestvennoe-upravlenie-obrazovaniem
73. Грабовський В. А. Державно-громадське управління загальною середньою освітою на районному рівні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук держ. упр. : 25.00.02 / Грабовський В. А. ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2006. – 20 с.
74. Гриневич Л. М. Тенденції децентралізації управління базовою освітою в сучасній Польщі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.01 / Гриневич Лілія Михайлівна ; Ін-т педагогіки АПН України. – К., 2005. – 20 с.
75. Грицяк І.А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 238 с.
76. Громадсько-державне управління освітою [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // www.mon.gov.ua/main.php?query=grdu_educ
77. Губко М. В. Структура оптимальной организации континуума исполнителей / М. В. Губко // Автоматика и телемеханика. – 2002. – № 12. – С. 116–130.
78. Даниленко Л. І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах / Лідія Іванівна Даниленко. – К. : Міленіум, 2004. – 358с.
79. Дем’янчук О. Держава і громадянське суспільство як дійові особи в здійсненні освітньої політики / О. Дем’янчук // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні : матеріали ІІ міжнар. наук. конф. (Одеса,
24–26 трав. 2002 р.). – К. : Ай Бі, 2003. – С. 616.
80. Дем’янчук О. П. Державна політика і державне управління: політологічні аспекти : монографія / О. П. Дем’янчук. – К. : Факт, 2008. – 272 с.
81. Департамент загальної середньої та дошкільної освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // www.mon.gov.ua/main.php?query=education/average/department (червень 2010 року).
82. Держава та громадянин: виконуючи обіцянки : звіт / Комісія “Блакитної стрічки”. – К. : ПРООН в Україні, 2006. – 84 с.
83. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) : затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листоп. 1993 р. № 896. – К. : Райдуга, 1994. – 61 с.
84. Державна програма “Вчитель” : затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 379. – Режим доступу : www.kmu.gov.ua
85. Державне управління : словник-довідник / за