Механізми реалізації державної етнонаціональної політики щодо національних меншин України: регіональний аспект

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПОПОВА Ірина Миколаївна

УДК 35.07+342.1

Механізми реалізації державної етнонаціональної політики щодо національних меншин України: регіональний аспект

25.00.02- механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
МИХНЕНКО АнатолійМихайлович,
доктор історичних наук, доцент.

Київ - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП` ...........4

РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ УКРАЇНИ...........13
1.1. Державна етнополітика як предметна сфера науки державне управлінння”.........13
1.2. Основні функції етнополітики в багатонаціональному суспільстві та механізми її реалізації на загальнодержавному і регіональному рівнях.....30
1.3. Потенціал державної етнополітики України..52
Висновки до розділу 1......64

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ В ІНТЕРЕСАХ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ................................................................................67
2.1. Національні меншини в етнонаціональній структурі українського суспільства: регіональний вимір.....67
2.2. Міжнародні та національні правові інструменти захисту національних меншин......86
2.3. Практичні заходи держави щодо створення умов для розвитку національних меншин України......109
Висновки до розділу 2....124

РОЗДІЛ 3
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМІВ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ ЩОДО НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ)........................................................126
3.1. Еволюція національного складу населення Херсонщини ...126
3.2. Шляхи вдосконалення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування Херсонської області щодо забезпечення прав національних меншин на самобутній розвиток....141
3.3. Стан та перспективи участі Херсонщини в міжнародному співробітництві України з питань збереження та розвитку етнонаціональної самобутності національних меншин.......164
Висновки до розділу 3.....173

ВИСНОВКИ....176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......182

ДОДАТКИ ..............210

ВСТУП

Актуальність теми. Вирішення сучасних суперечностей суспільного розвитку неможливе без урахування регіональних етносоціальних, національних, культурних, релігійних особливостей тих етнічних спільнот, які проживають на території держави. Ігнорування або недооцінка таких особливостей неминуче зумовлює явну чи латентну загрозу міжетнічних конфліктів, що, у свою чергу, може призвести до ескалації політичної нестабільності в державі та загрози її територіальній цілісності. У цьому контексті надзвичайної ваги набуває проблема вироблення адекватної та дієвої етнонаціональної політики як механізму державного регулювання міжетнічних відносин і забезпечення міжнаціональної злагоди в державі. Результативність такої політики безпосередньо залежить від того, наскільки ефективно налагоджено чітке й науково обґрунтоване управління етнонаціональними процесами в поліетнічному соціумі як на центральному, так і на регіональному рівні, а також наскільки забезпечується зусиллями держави та самих етнічних груп України поєднання інтересів локальних спільнот з інтересами титульної нації, інтересів регіонів з фундаментальними національними інтересами Української держави.
Концептуальні засади етнополітики стали предметом досліджень зарубіжних авторів: Г.Ван Амерсфорта [308], М.Вебера [314], Ф.Гекманна [26], Д.Жуто-Лі [309], Ф.Капоторті [307], В.Кімлічки [142], О.Клайнеберга [310], Е.Сміта [312], Д.Турка [313], Р.Шермергорна [311] та ін.
Актуальні наукові розробки щодо різних складових етносуспільного розвитку відображені в роботах російських дослідників: Ю.Бромлея [262], Л.Гумільова [305], Л.Карапетяна [141], В.Козлова [143], Л.Савінова [260], С.Пунжина [241], Н.Чебоксарова [296] та ін.
Вивченню етнонаціональних проблем розбудови Української держави та пошуку шляхів удосконалення механізмів державного регулювання міжнаціональних відносин присвячені праці вітчизняних учених: О.Антонюка [7], І.Варзара [16], М.Вівчарика [18], В.Даниленка [85], В.Євтуха [94], О.Картунова [215], Ю.Куца [160], І.Кураса [159], О.Майбороди [177], О.Малиновської [187], А.Михненка [186], Л.Нагорної [195], П.Надолішнього [197], М.Обушного [211], М.Пірен [231], В.Ребкала [83], Ю.Римаренка [80], В.Скуратівського [266], В.Трощинського [279], Л.Шкляра [300], М.Шульги [302], Р.Чілачави [297] та ін.
Вітчизняні дослідники одностайні в тому, що управління міжнаціональними відносинами в країні здійснюється непослідовно, без належного аналітичного, моніторингового, науково-методичного та інституціонального забезпечення. Це призвело до виникнення загальної проблеми у сфері відносин держави з її регіонами і наочно було продемонстровано досвідом політичної кризи 2004 р., коли у середовищі місцевих політичних еліт значне поширення отримала тема регіонального сепаратизму. Все це стало свідченням того, що в державі фактично не існувало системного погляду на державну регіональну політику як надійний інструмент забезпечення єдності та консолідації України. Державна регіональна політика тривалий час перебувала у стані розробки, не маючи ні достатнього правового, ні інституційного забезпечення, спрямовувалась не на системний розвиток регіонів, а на практику повсякденної регуляції процесів, у тому числі етнополітичних, переважно за принципом відкладеного конфлікту”. І хоча в державі з 2001 р. є чинною Концепція державної регіональної політики, більшою мірою цей документ окреслює шляхи подальшого економічного розвитку регіонів, не торкаючись етнонаціональних аспектів регіонального розвитку. У Довгостроковій стратегії розвитку України, де визначено пріоритети роботи уряду на 2006-2007 рр., тільки одним пунктом виділено напрям єднання країни в контексті зменшення політичної і культурної поляризації Заходу, Сходу та Півдня без деталізації шляхів та механізмів консолідації українського суспільства, що робить цей пункт декларативним.
Тому потребою сьогодення стало вироблення в державі ефективної і системної регіональної політики, яка сприяла б не тільки економічним перетворенням, а й мала б на меті формування єдиної громадянської спільноти - політичної нації шляхом утвердження національної ідеї, спільної загальноукраїнської ідентичності, розвитку етнокультурної самобутності всіх компонентів українського суспільства. Це є важливим ще і тому, що, проголошуючи курс на вступ до Європейського Союзу, Україна бере на себе зобов’язання приведення всіх форм національного буття у відповідність з європейськими критеріями, у тому числі Копенгагенськими.
В останні роки спостерігався певний інтерес науковців до регіональних проблем етнополітики. Віддаючи належне теоретичному осмисленню вітчизняними вченими цих проблем, зазначимо, що результатом докладених зусиль не стало розроблення чіткої етностратегії або концепції, яка б мала практичне застосування у процесі державного управління міжетнічними відносинами, у тому числі на регіональному рівні. Є досить вдалі спроби аналізу проблем певного регіону, але комплексних, системних праць безпосередньо з цієї проблематики ще не створено. Тому проблему в цілому жодною мірою не можна вважати вичерпаною з наукового погляду.
Таким чином, актуальною видається потреба в науковому аналізі проблем етнорегіонального розвитку поліетнічного українського соціуму у контексті оптимізації механізмів державного управління етнонаціональними процесами, що пояснюється, зокрема, відсутністю наукових досліджень, в яких би питання взаємозв’язку елементів системи держава регіони” розглядалися б комплексно. Це і зумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0101002898) на кафедрі управління суспільним розвитком за темою: Моделі, підходи, методи управління суспільним розвитком” (ДР № 0106U004366).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні та науковому обґрунтуванні основних шляхів удосконалення механізмів реалізації державної політики щодо національних меншин України на загальнодержавному і регіональному рівнях як засобу оптимізації державного регулювання етносуспільних процесів у країні.
Відповідно до мети дослідження поставлені такі завдання:
- здійснити аналіз ефективності існуючих механізмів реалізації державної етнонаціональної політики на загальнодержавному і регіональному рівнях;
- визначити потенціал державної етнополітики України та його основні структурні компоненти;
- з’ясувати крізь призму регіонального виміру сучасний стан використання потенціалу державної етнополітики в інтересах національних меншин України з урахуванням специфіки розселення етнічних груп на території держави, рівня збереження ними етнокультурної самобутності та виокремити проблемні питання, пов’язані із задоволенням державою їхніх соціокультурних потреб та запитів;
- визначити на основі дослідження етнічної мозаїки, наслідків змін в етнічному середовищі (динаміки чисельності та поселенської структури національних меншин, змін в етномовній ситуації, спрямованості міграційних потоків тощо) такого багатонаціонального регіону України, як Херсонська область, основні шляхи вдосконалення механізмів управління етнонаціональними процесами на рівні регіональних органів державної влади;
- удосконалити методику проведення моніторингу щодо визначення стану та основних тенденцій розвитку етнонаціональних процесів у регіонах;
- виявити механізми поглиблення взаємодії громадських організацій національних меншин з державними інституціями України;
- обґрунтувати необхідність удосконалення нормативно-правових, організаційно-управлінських, освітньо-культурних механізмів державної політики щодо національних меншин України як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.
Об’єкт дослідження - державна етнонаціональна політика.
Предмет дослідження - механізми реалізації державної етнонаціональної політики щодо національних меншин України у її загальнодержавному та регіональному вимірах.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що державна етнонаціональна політика щодо національних меншин України за умови наукового обґрунтування основних механізмів її оптимізації на засадах поєднання інтересів регіонів із загальнонаціональними інтересами Української держави є не тільки дієвим засобом пом’якшення суперечностей суспільного розвитку держави, а й запорукою гармонізації етнополітичної ситуації в Україні.
Методи дослідження. Дослідження базується на використанні загальнонаукових методів, зокрема системного підходу та кількісно-якісного аналізу, які дають змогу розглянути етнонаціональну сферу суспільства як складноорганізовану конструкцію, важливим структурним елементом якої є національна меншина. Виходячи з проблематики роботи також використовувався порівняльний метод для з'ясування регіональних особливостей функціонування національних меншин. Для розкриття практичних аспектів теми застосовувався аналітичний метод, зокрема для аналізу повноважень органів державної влади й управління, покликаних здійснювати етнонаціональну політику як на місцях, так і в центрі, а також правового статусу національних меншин у чинному законодавстві. При розробці пропозицій стосовно шляхів, засобів та механізмів оптимізації державної етнонаціональної політики щодо національних меншин використовувалися методи моделювання та прогнозування. У роботі також поєднані науково-теоретичний та емпіричний методи пізнання. Здійснюючи теоретичні узагальнення, автор доповнювала їх даними емпіричних досліджень, отриманими шляхом соціологічного опитування, вивчення та аналізу документів, статистичних даних.
Обрана методологія дала можливість здійснити комплексний аналіз поставлених завдань, зробити теоретичні узагальнення та запропонувати практичні рекомендації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в межах предметного поля науки "державне управління" вперше комплексно аналізується політика України щодо національних меншин у взаємозв’язку елементів системи "держава - регіони". За результатами дослідження здійснено обґрунтування пріоритетних напрямів удосконалення механізмів державної етнонаціональної політики щодо національних меншин як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.
У дисертації
уперше:
- виокремлено і з’ясовано сутність поняття потенціал державної етнополітики України”, визначено його структурні компоненти та можливості їх розвитку, доведено, що основним індикатором розкриття позитивних можливостей здійснення етнонаціональної політики в Україні є саме її потенціал;
- введено до наукового обігу новітні фактичні матеріали за темою дисертації; простежено й узагальнено зміни та основні тенденції еволюції національного складу населення Херсонщини (динаміка чисельності, розселення, рівень урбанізації, ідентифікаційні чинники тощо) на основі порівняння та аналізу даних кількох переписів населення регіону протягом півтора сторіччя; досліджено діяльність регіональних органів державної виконавчої влади Херсонської області щодо збереження та розвитку національної самобутності етнічних спільнот, які проживають на її території; систематизовано дані щодо стану та перспектив розвитку сучасних етнонаціональних процесів на Херсонщині;
- запропоновано запропоновано новий підхід до проведення моніторингу з метою визначення стану та основних тенденцій розвитку етнонаціональних процесів у регіонах на основі впровадження механізму зустрічного експертного опитування серед різнополюсних респондентів: з одного боку, працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з другого - керівників громадських організацій національних меншин з метою визначення рівня впливу державних органів виконавчої влади на перебіг етносуспільних процесів у регіонах;
удосконалено:
- підходи до класифікації механізмів державного та регіонального управління етнонаціональними процесами (інституційно-організаційних, економічних, нормативно-правових, суспільно-політичних) з точки зору їх відповідності потребам і запитам сучасного етнокультурного розвитку національних меншин та запропоновано конкретні шляхи вирішення цих проблем;
- теоретичне бачення механізмів оптимізації функціонування державних та регіональних засобів масової інформації, які висвітлюють питання національних меншин як впливового чинника розвитку етнополітичних процесів у державі;
набули подальшого розвитку:
- концептуальні засади регіональної політики, зокрема в контексті співвідношення прав та обов’язків центру і регіонів, розширення повноважень регіонів у соціально-економічній і культурно-освітній сферах, упровадження регіональних стратегій етнокультурного розвитку;
- механізми поглиблення взаємодії між державними інституціями і громадськими організаціями національних меншин України, що розглядаються як система заходів держави, спрямованих на стимулювання процесів розвитку інститутів громадянського суспільства.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що узагальнення, висновки та запропоновані рекомендації можуть бути основою для подальшої роботи над проблемою, а також використані державними законодавчими і виконавчими органами влади при розробці інституційних та нормативно-правових регуляторів відносин між державою та національними меншинами. В дослідженні сформульовано низку пропозицій, спрямованих на вдосконалення засобів і механізмів реалізації державної етнополітики щодо національних меншин України в її загальнодержавному та регіональному аспектах.
Теоретичні й практичні рекомендації дисертаційного дослідження впроваджені в роботу управління з питань внутрішньої політики Херсонської обласної державної адміністрації та використовуються в роботі облдержадміністрації щодо підвищення ефективності співпраці громадських організацій національних меншин з місцевими органами державної влади Херсонщини (довідка від 14 серпня 2006 р., № 58-525-913/9 06/3).
Результати дисертаційного дослідження використані Інститутом проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України в процесі підготовки Енциклопедії державного управління України” та наукового видання Управління суспільним розвитком: Словник-довідник” / За заг. ред. А.М.Михненка, В.Д.Бакуменка; Уклад.: В.Д.Бакуменко, С.О.Борисевич, О.А.Бутрін, В.М.Князєв, С.О.Кравченко, Т.М.Курінна та ін. К.: Вид-во НАДУ, 2006. 248 с. (довідка від 2 лютого 2007 р., № 8/2).
Практична реалізація зроблених висновків та рекомендацій може бути використана також у діяльності Державного комітету національностей та міграції України і обласних державних адміністрацій, при проведенні науково-дослідницької роботи, читанні спецкурсів, підготовці навчальних посібників тощо, оскільки вони розширюють знання про національні меншини та їх участь у суспільному житті держави. Цей матеріал може бути також цікавим й корисним для громадських організацій національних меншин та їх лідерів, громадських діячів і представників влади.
Особистий внесок автора. Дисертація є самостійною науковою працею автора. Висновки та рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто. У дисертаційному дослідженні не використовувались матеріали, що підготовлені у співавторстві та надруковані в окремих статтях.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні висновки дисертації обговорювались на засіданні кафедри управління суспільним розвитком Національної академії державного управління при Президентові України та апробовані автором на науково-практичних конференціях за міжнародною участю Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005) та ”Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006), заслухані на міжкафедральному навчально-методичному семінарі Національної академії державного управління при Президентові України 21 березня 2007 р. Висновки та практичні пропозиції дослідження апробовані здобувачем на семінарах Національної академії державного управління при Президентові України. Результати апробації були схвалені, а тексти наукових доповідей, оприлюднених на конференціях, рекомендовані до опублікування.
Публікації. Наукові результати дисертаційної роботи висвітлені у восьми публікаціях, з них 5 - у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, 2 у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, 1 у словнику-довіднику.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 237 сторінок, з них 181 сторінки основного тексту. Робота містить 20 додатків. Список використаних джерел включає 314 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено важливе науково-практичне завдання, спрямоване на визначення та наукове обґрунтування основних шляхів удосконалення механізмів реалізації державної політики щодо національних меншин України на загальнодержавному і регіональному рівнях. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки й запропонувати рекомендації.
1. Установлено, що, незважаючи на зростання інтересу вітчизняних науковців в останні роки до вивчення регіональних проблем етнополітики, результатом докладених зусиль не стало розроблення цілісної етностратегії або концепції, яка б мала практичне застосування у процесі державного управління міжетнічними відносинами як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. Це гальмує визначення та реалізацію пріоритетних напрямів впливу держави на етнополітичну ситуацію в регіонах. Відсутні і наукові дослідження, в яких питання взаємозв’язку загальнодержавного й регіонального етнонаціонального розвитку розглядалися б комплексно, у контексті оптимізації механізмів державного управління етнонаціональними процесами як на рівні держави, так і на рівні регіонів.
2. Розкрито сутність поняття потенціал державної етнополітики України” як ресурсу можливостей, сил та засобів, які можуть бути мобілізовані та задіяні для реалізації певних завдань і досягнення тієї чи іншої мети державної етнонаціональної політики, визначено основні структурні компоненти потенціалу державної етнополітики України. Доведено, що каталізатором розкриття позитивних можливостей здійснення етнонаціональної політики в Україні є її потенціал. Ураховуючи, що потенціал державної етнонаціональної політики в цілому складається із сукупності потенціалів її окремих регіональних ланок, зроблено висновок щодо необхідності відслідковування та врахування особливостей цього процесу також конкретно для кожного регіону.
3. Виявлено сучасні тенденції етнічного розвитку та міжнаціональних процесів, які відбуваються як у державі в цілому, так і в її регіонах (Херсонщини зокрема) на основі дослідження особливостей розселення етнічних груп, вивчення основних чинників, що стимулюють процеси зростання громадянської активності національних меншин, визначення рівня задоволення державою їх етнокультурних потреб та рівня регулюючого впливу органів державного управління на розвиток міжетнічних відносин. Проведений аналіз дав підстави зробити висновок щодо необхідності удосконалення існуючих механізмів реалізації державної етнополітики щодо національних меншин у контексті внесення змін до чинного законодавства у сфері міжетнічних відносин та розробки і прийняття нових нормативних актів, які б регулювали всю проблематику національного буття як на рівні держави, так і у регіональному вимірі. Сучасний розвиток міжетнічних відносин у державі вимагає законодавчого розроблення концепції правового статусу кожного етнокомпонента українського суспільства титульної нації, національних меншин, корінних народів; передбачення в законодавстві України чіткої правової процедури національного самовизначення громадян, законодавчого визначення статусу національно-культурних товариств, вироблення адекватних правових механізмів фінансування цих організацій. Акцентується також увага на існуванні дисбалансу між етнокультурними потребами населення в галузі освіти і реальними освітніми послугами, які надаються на практиці навчальними закладами, та вноситься пропозиція щодо створення на рівні регіонів такої освітньої системи, яка б враховувала специфіку етнічної та мовної структур, регіональні соціокультурні особливості територій.
4. Доведено, що в Україні назріла потреба у відновленні роботи центрального органу виконавчої влади у статусі міністерства, уповноваженого здійснювати етнонаціональну політику в державі та його регіональних підрозділів у структурі обласних державних адміністрацій, підвищення їх владно-управлінського статусу. Налагодження чіткої координації діяльності органів виконавчої влади у питаннях етнополітичного розвитку мало б велике значення у формуванні та вдосконаленні механізму управління етнонаціональними процесами як на державному, так і на регіональному рівнях.
Вважається також за доцільне проведення своєрідної етнополітичної” експертизи управлінського потенціалу держави, здійснення добору та розстановки професійних кадрів по всій владній вертикалі; забезпечення підготовки нових професійних кадрів через запровадження навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які працюють у сфері національних відносин, правовим засадам, механізмам та методам державної етнополітики і етнополітичного менеджменту.
5. Установлено, що в Україні на сьогодні реальна взаємодія між державними інституціями та громадськими організаціями національних меншин утруднена через відсутність реальних механізмів реалізації задекларованих державою прав національних меншин на законодавчому рівні, обмеженість фінансових ресурсів інституцій як загальнонаціонального, так і регіонального рівнів, що знижує ефективність їх діяльності у етнонаціональній сфері. Для покращення співпраці громадських організацій етнічних спільнот та владних інституцій України, покликаних реалізовувати державну етнонаціональну політику як на місцях, так і на загальнодержавному рівні автором пропонується розробити кілька пілотних проектів, які б започатковували процеси етнокультурного розвитку, кооперації та суспільної самоорганізації спочатку на регіональному рівні з тим, щоб після опрацювання та аналізу отриманих результатів стала б можливою їх реалізація у загальнодержавному контексті. Поряд з цим видається доцільним налагодження податкових механізмів (системи податкових пільг), які стимулювали б розвиток економічної ініціативи та комерційної діяльності організацій національних спільнот з метою забезпечення їх фінансової самостійності.
6. Доведено, що загалом діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування в питаннях регулювання етнонаціональних процесів на місцях має ситуативний характер. З метою покращення ситуації має бути побудована така система взаємовідносин та розподілу повноважень між центром і регіонами, яка б відкривала можливість для саморозвитку кожного регіону та найбільш повного використання потенціалу національностей, які проживають на його території. За державою має зберегтися координуюча, нормативна та контролююча функції, в той час як пріоритет розв’язання локальних проблем, зокрема етнонаціональних, необхідно передати на регіональний та місцевий рівні. Це, перш за все:
- сприяння створенню механізмів етнічної самоорганізації населення та запровадження системи локального самоврядування в місцях компактного проживання національних меншин;
- введення квотного представництва національних меншин у регіональних органах державної влади та місцевого самовряджування.
7. Визначено, що для України залишається однією з головних проблем розробка основних засад та впровадження ефективних механізмів здійснення регіональної політики, конкретних етностратегічних програм на регіональному та державному рівнях. Обґрунтована необхідність створення та впровадження регіональних стратегій етнокультурного розвитку, які б найбільш повно враховували регіональні соціокультурні, етнічні особливості умов проживання та розвитку етносів України та стали основним механізмом оптимізації державної етнонаціональної політики. Наголошується на необхідності переходу від політики дотацій до політики інвестиційного, цільового та інфраструктурного фінансування етнокультурного та соціального розвитку регіонів України та розробки програм, які б посилювали міжкультурну та інформаційну комунікацію країни.
8. Виявлено відсутність у державі чіткого механізму, який відкривав би національно-культурним товариствам можливості отримання коштів з державного бюджету України. Потребує вирішення проблема розпорошеності коштів, які виділяються державою для підтримки та розвитку національних меншин, між різними міністерствами та комітетами, що призводить до відсутності єдиної збалансованої політики щодо фінансування заходів на підтримку етнічних спільнот. З метою врегулювання питань фінансування потреб національних меншин пропонується передати до компетенції одного розпорядника бюджетних коштів усі напрями фінансування заходів із реалізації державної етнонаціональної політики, запровадити чіткий механізм фінансування з державного бюджету громадських організацій етнічних спільнот та збільшити кількість напрямів фінансування заходів, спрямованих на підтримку та розвиток національних меншин.
9. Зроблено висновок щодо необхідності врахування в роботі державних органів влади можливостей впливу засобів масової інформації, у тому числі регіональних, на перебіг етнополітичних процесів у державі. У дослідженні виявлені певні недоліки в роботі як регіональних органів управління, так і загальнодержавних органів та акцентується увага на існуванні диспропорцій, які виникли як у телерадіоефірі, так і загалом у ЗМІ. З метою збалансування ситуації у цьому сегменті етнонаціональної політики вносяться пропозиції щодо:
- розширення обсягу телерадіомовлення національними мовами в усіх регіонах проживання етнічних груп, збільшення кількості інформаційних та спеціальних програм для національних меншин як у загальнодержавних, так і регіональних ЗМІ з метою більш повного відображення поліетнічної карти України;
- започаткування роботи Інтернет-ЗМІ мовами національних меншин;
- проведення моніторингу, аналізу та експертизи матеріалів ЗМІ, поліграфічної продукції для виявлення публікацій та програм, які проповідують етнічну нетерпимість та закликають до етноекстремізму з метою відповідного реагування на основі чинного законодавства;
- включення в програму підготовки та перепідготовки спеціалістів у галузі масових комунікацій курсів, які б навчали правилам висвітлення етнічних та релігійних тем, принципам формування етнотолерантної масової свідомості та поведінки.
10. Внесена пропозиція щодо розширення спектра механізмів, за допомогою яких реалізується державна етнонаціональна політика у контексті вдосконалення методики проведення моніторингу щодо визначення стану та основних тенденцій розвитку етнонаціональних процесів у регіонах на основі впровадження механізму зустрічного експертного опитування серед різнополюсних респондентів: з одного боку, працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з другого - керівників громадських організацій національних меншин з метою визначення рівня впливу державних органів виконавчої влади на перебіг етносуспільних процесів у регіонах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абетка етнополітолога /Авт.кол. Ю.Римаренко, О.Мироненко та ін. - К.: Школа, 1996. - Т.1, 2.- 435 с.
2. Абетка української політики: Довідник /Кер.авт.кол. М.Томенко. К.: Смолоскип,1998. 230 с.
3. Аза Л.О. Особливості процесу міжетнічної культурної взаємодії в українському суспільстві // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. К.: ІС НАН, 1999. С. 607- 622.
4. Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду /Під ред. Ю.Тищенко. К.:УНЦПД, 2004. 312 с.
5. Антоничев О. О. Німецькі поселення Миколаївщини: історична доля та майбутнє // Заселення Півдня України. Проблеми національного та культурного розвитку: Наук. доп. /Міжнар. наук.-метод. конф.,. Херсон, 1997.- Ч.1. - С.58-61.
6. Антонюк О. Концептуальні підходи до формування етнополітики в Україні //http: //www.niurr.gov.ua/ukr/dialog/reports/Antonuk.html
7. Антонюк О.В. Основи етнополітики. К.: МАУП, 2005. - С.324.
8. Аргументы и факты - 1989.- № 39.
9. Ашгабатська декларація про розвиток співробітництва і зміцнення довіри у відносинах між державами - учасницями Співдружності незалежних Держав від 24 груд. 1993 р. // Політика і час. 1994. - № 2. С. 94-95.
10. Беліцер Н. Сучасні моделі мільтикультуризму та етнічної ” демократії: можливості використання в Україні. України // Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф; м.Київ, 24-28 верес. 2003 р. К.: Світогляд, 2004. С.112-118.
11. Беренштейн О. Євреї в Україні // Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О.Б.Беренштейн, Н.А.Зіневич, В.Т.Зінич, та ін. За ред. В.І.Наулка. К.: Голов. спеціаліз ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. С.247-274.
12. Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні: Монографія.- К.: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2001.- 354 с.
13. Бочковський О. Вступ до націології. - К, 1997. - 338 с.
14. Бюлетень Державного комітету України у справах національностей та міграції. 1999. - № 19. - С.74-76.
15. Бюлетень Державного комітету України у справах національностей та міграції України. 1999. - № 23. С.33.
16. Варзар І.М. Політична етнологія як наука: історіологія, теорія, методологія. К.,1994. 420 с.
17. Васильева Т.А. Правовой статус этнических меньшинств в странах Западной Европы // Государство и право. - 1992. - №8. - С.139-140.
18. Вівчарик М.М. Національна ідея в державотворчих процесах України //Незалежність України: історичні витоки та перспективи. Матеріали наук.-практ. конф., м.Київ, 22 серп. 1996 р. - К., 1997. - С.165-172.
19. Вівчарик М.М. Національна ідея як індикатор державотворення в Україні // Демократія і державність в Україні: проблеми гуманізації. - К., 1997. - С.41-44.
20. Віденська Декларація // Права людини в документах Ради Європи/ Упор.Т.Яблонська. К., 1996. С.171-173.
21. Вісн. державної служби України. 1997. - № 1. С.26-29.
22. Вісн. етнополітики.- 2005. - № 1 // http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php
23. Вісн. етнополітики.- 2004. - № 8 // http://www.ucipr.kiev.ua /modules.php
24. Ворона В., Рудницька Т., Бокач В. Білоруси в Україні // Віче. 1995. - № 8. С.106-107.
25. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка /Фундація міжнар. відносин. Гаага, 1996. С.1-17.
26. Гекманн Ф. Народ, нация, этническая группа и этническое меньшинство: к некоторым основным категориям этничности // Зарубежный мир: социально-политические и экономические проблемы. - К., - 1990. - Вып. 19. - С. 28-39.
27. Головаха Е.И., Панина Н.В. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. К.: ИС НАНУ, - 1997. 64 с.
28. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Зміни мовної ситуації в Україні // Українське суспільство: моніторинг 2000: Інформ.-аналіт. матер. К.: Ін-т соціології НАН України, 2000. - С. 268-275.
29. Голос України. 2003. 17 січ.
30. Горбань Т.Ю. Етнонаціональна динаміка складу населення України (між переписами 1989 і 2001 років) // Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф; м.Київ, 24-28 верес. 2003 р. К.: Світогляд, 2004. С.202-211.
31. Горбань Т.Ю. Етнонаціональна структура регіонів України: динаміка розвитку // Наук. зап. ІПіЕД НАН України. 2002. Вип.19. С.3-29.
32. Греки в истории Крыма: Краткий биограф. справ. - Симферополь: Таврия Плюс, 1998. 320 с.
33. Грецькі свята // Традиційні національні свята та обряди народів Херсонщини / За ред. Л.Вареги. Херсон: ОЦНТ, 2004. 10 с.
34. Гуманітарна політика в Україні: Навч. посіб. / Скуратівський В.А.,Трощинський В.П., Чукут С.А. К.: Вид-во УАДУ; Вид-во Міленіум, 2002. 262 с.
35. Декларация Лиссабонского саммита // Международные акты о правах человека: Сб.док. М., 1998. 784с.
36. Декларация о соблюдении суверенитета, территориальной целостности и неприкосновенности границ государств - участников Содружества Независимых Государств (15 апр. 1994 г.) // Політика і час. 1994. - № 6. С.88.
37. Декларація Гельсінської зустрічі на найвищому рівні (10 лип. 1992 р.) // Політика і час. 1993. - №5. С.64-73; Декларація Гельсінської зустрічі на найвищому рівні (10 липня 1992 р.) // Політика і час. 1993. - № 6. С.64-80.
38. Декларація прав національностей України. Декларація Верховної Ради України від 01.11.1991.- № 1771- ХII // Відом. Верховної Ради України. 1991. - № 53. - С.799.
39. Декларація про перспективи розвитку співробітництва між Україною та Республікою Грузія і спільних підходів щодо питань міжнародних відносин ( 9 січ. 1995 р.) // Політика і час. 1995. - № 2. С.90-92.
40. Декларація про поглиблення співробітництва і партнерства між Україною та Естонською Республікою (24 трав. 1995р.) // Політика і час. 1995.- № 7.- С.82-84.
41. Декларація про шляхи розширення та поглиблення україно-узбецького співробітництва від 20 черв. 1995р.) // Політика і час. 1995. - № 7. С.91-92.
42. Дзеркало тижня . 2006. 22-29 квіт.
43. Дзеркало тижня. 2000. 21-28 серп.
44. Дзеркало тижня. 2005. 1-7 жовт.
45. Димитрова В. Іноземні колоністи Півдня України // Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону. Миколаїв: Атол, 2005. С.21-26.
46. Довідка сектору внутрішньої політики Генічеської райдержадміністрації щодо стану та перспектив розвитку етнонаціональних процесів в районі (2006 рі.). Поточ. архів Генічеськ. райдержадміністрації. м.Генічеськ, 2006.
47. Довідка управління з питань внутрішньої політики Херсонської ОДА Про підготовку інформації до засідання обласної міжвідомчої координаційної ради з питань етнополітики та міграції” від 26 трав. 2006 р. Поточ. архів Херсон. ОДА. Херсон, 2006.
48. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Литовською Республікою від 8 лют. 1994 р. // Політика і час. 1994. - № 3. С.77-78.
49. Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Казахською Радянською Соціалістичною Республікою від 20 лют. 1991р. // Відом. Верховної Ради України. 1991. - № 32. С.872-876.
50. Договір між Україною та Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини і співробітництво (18 трав. 1992 р.) // Відом. Верховної Ради України. 1992. - № 43. С.1372-1378.
51. Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою від 29 груд. 1990р. // Відом. Верховної Ради України. 1991. - № 9. С.219.
52. Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою та Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою від 19 листоп. 1990 р. // Відом. Верховної Ради України. 1991. - № 49. С.912-913.
53. Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Вірменія (14 трав. 1996 р.) // Політика і час. 1996. - № 6. С.77-79.
54. Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво між Україною та Республікою Молдова (23 жовт. 1992 р.) .) // Політика і час. 1992. - № 11-12. С.10-13.
55. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Грецькою Республікою (11 жовт. 1996 р.) // Політика і час. 1996. - № 12. С.75-77.
56. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Естонською Республікою (26 трав., 1992 р.) // Політика і час. 1992. - № 7-8. С.14-17.
57. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Латвійською Республікою ( 23 трав. 1995 р.) // Політика і час. 1995. - № 7. С.72-74.
58. Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Турецькою Республікою ( 4 трав. 1992 р.) // Політика і час. 1992. - № 6. С.24-28.
59. Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Азербайджанською Республікою від 9 груд. 1992р.) // Політика і час. 1993. - № 1. С.81-85.
60. Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Киргизькою Республікою ( 19 черв. 1996 р.) // Політика і час. 1996. - № 7. С.85-88.
61. Договір Про дружбу та співробітництво між Україною та Республікою Казахстан ( 20 січ. 1994 р.) . // Політика і час. 1994. - № 3. С.74.
62. Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Туркменістаном (10 жовт. 1992 р.) // Політика і час. 1992. - № 11-12. С.6-9.
63. Договір Про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь ( 17 лип. 1995 р.) // Політика і час. 1995. - № 8 С.80-83.
64. Договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузією ( 13 квіт. 1993 р.) // Політика і час. 1993. - № 5. С.75-78.
65. Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною та Чеською Республікою (26 квіт. 1995 р.) // Політика і час. 1995. - № 6. С.74-77.
66. Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною та Республікою Болгарія (5 жовт. 1992 р.) // Політика і час. 1992. - № 11-12. С.3-6.
67. Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною та Угорською Республікою ( 6 груд. 1991 р.) // Політика і час. 1992.- № 4-С.24-27.
68. Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Узбекистан (25 серп. 1992 р.) // Політика і час. 1992. - № 9-10. С.21-24.
69. Документ Копенгагенської наради з питань людського виміру НБСЄ // Права людини в Україні: Ін форм.-аналіт. Бюл. Укр.-Америк. Бюро захисту прав людини. Вип. 21. Права меншин. С.235-253.
70. Документ Московського совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека: Сб. док. М., 1998. С.667-673.
71. Дуда А. Особливості реалізації регіональної та кадрової політики органами державної влади в регіонах компактного розселення національних меншин // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку/ УЦПД: За заг. ред. Ю.Тищенко.- К., 2006.- С.212-230.
72. Европейская культурная Конвенция // Международные акты о правах человека: Сб. док. - М., 1998. С.587.
73. Европейская Социальная Хартия // Международные акты о правах человека: Сб. док. М., 1998. - С.571-576.
74. Експрес-доповідь Головного управління статистики у Херсонській області щодо зовнішньої торгівлі Херсонської області у 2005 р. від 09.02.06., 2с. Поточний архів Херсонської ОДА.
75. Експрес-доповідь Головного управління статистики у Херсонській області щодо прямих іноземних інвестицій в область у 2005 р.від 04 лют. 2006 р./ Поточ. архів Херсон. ОДА. Херсон, 2006. - 18 с.
76. Енциклопедія етнокультурознавства / Ю.І.Римаренко, В.Г.Чернець, Ю.С.Шемчушенко та ін. - К.: Ін-т. держави і права ім.В.М.Корецького, 2000. 332 с.
77. Енциклопедія українознавства /За ред. В.Кубійовича. - Paris-New-York, - Т. 5. - 1739 с.
78. Етнічний довідник: У 3-х ч. Ч.І: Поняття та терміни; Ч.ІІ: Національні меншини України; Ч: ІІІ. Етнополітика в Україні. К.: ЕРІДС, 1997. 280 с.
79. Етнічні спільноти в Україні: Довідник / Ін-т етніч. регіон. та діаспор. студій. К.: Фенікс. 2001. 252 с.
80. Етнодержавознавство: Теоретико-методолотічні засади / Римаренко Ю.І, Л.Є.Шкляр Л.Є, Римаренко С.Ю. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - 264 с.
81. Етнонаціональна структура українського суспільства: Довідник / В.Євтух , В.Трощинський, К.Галушко - К.: Наук. думка, 2004.- 242 с.
82. Етнонаціональний розвиток України. Терміни. Визначення. Персоналії / За ред. Ю. Римаренка та І. Кураса. - К.: Ін.-т держави і права ім. В.М.Корецького, 1993. 800 с.
83. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні: досвід, проблеми, перспективи / В.А.Ребкало, М.І.Обушний, О.М.Майборода. К.: Вид-во УАДУ, 1996. 116 с.
84. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О.Б.Беренштейн, Н.А.Зіневич, В.Т.Зінич, та ін.; За ред. В.І.Наулка. К.: Голов. спеціаліз ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. 424 с.
85. Етнополітика в Україні: Документи і матеріали. К., 1998. 337 с.
86. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи / Ю.Шаповал (керів. авт. кол.) та ін.- К.: Ін-т націон. відносин і політології НАН України, 1997. 212 с.
87. Етнос і соціум: Зб. пр. / Авт. кол. : Б. В. Попов, В. А. Піддубний, Л. Є. Шкляр, С.І. Здіорук та ін. К. : Наук. думка, 1993. 172 с.
88. Етносоціологія: терміни та поняття: Навч. посіб. / В.Євтух, В.Трощинський, К.Галушко та ін. - К.: Вид-во УАННА Фенікс”, 2003. 280 с.
89. Європейська Конвенція з прав людини // Права людини в документах Ради Європи / Упор. Т. Яблонська. К., 1996. С.4-9.
90. Європейська Хартія регіональних мов та мов меншин (1992 р.)(ETS №148) // Збірка договорів Ради Європи: Укр. версія. - К., 2000. - С. 175-196.
91. Євтух В. Б.Культури етнічних спільнот Криму і процеси глобалізації: українська перспектива //Віче. 2003. - № 5. С. 56-57.
92. Євтух В. До проблеми визначення поняття етнічна меншина” // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища та перспектив розвитку. - К.: ІНТЕЛ, 1994. 203 с.
93. Євтух В. Міжетнічний конфлікт у суспільному розвитку поліетнічних країн // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві /О.Майборода, Р.Чілачава, Т.Пилипенко та ін. - К.: Фонд Європа ХХI”, 2002. - С.182-211.
94. Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. К.: Фенікс, 1997. 216 с.
95. Євтух В.Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій. - К.: Стилос, 2004. 242 с.
96. Євтух В.Б. Национальные меньшинства: десять лет после принятия зак