МЕТАФОРА У СФЕРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

ЧАДЮК Олеся Миколаївна

УДК 32: 316.28 (477) + 81'373.612.2

МЕТАФОРА У СФЕРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Спеціальність 10.02.01 українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філологічних наук
Ставицька Леся Олексіївна,
завідувач відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України

КИЇВ 2005

ЗМІСТ
ЗМІСТ. 2
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1
АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАФОР У ПОЛІТИЧНІЙ КОМУНІКАЦІЇ. 12
1.1. МЕТАФОРА ЯК ФЕНОМЕН МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. 12
1.1.1. Лінгвософський аспект вивчення метафори. 12
1.1.2. Лінгвістичний аспект функціонування метафори. 17
1.1.3. Метафора як когнітивний феномен. 26
1.2. роль та завдання метафор в українській політичній комунікації 29
1.2.1. Поняття політичної комунікації 29
1.2.2. ЗМІ і політична комунікація. 33
1.2.3. Маніпуляція. 38
1.2.4. Політична метафора. 40
1.3. Український політичний дискурс.. 44
1.3.1. Визначення та специфіка терміна «дискурс». 44
1.3.2. Політичний дискурс. 51
РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ МЕТАФОР У СТРУКТУРІ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (2000 2003 РОКИ) 55
2.1. КОНЦЕПТ ВІЙНА.. 64
2.2. КОНЦЕПТ ГРА.. 71
2.3. КОНЦЕПТ ХВОРОБА.. 85
2.4. КОНЦЕПТ КРИМІНАЛ.. 97
2.5. КОНЦЕПТ ДІМ... 105
РОзділ 3
ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНІ аспекти аналізу політичних метафор. 119
3.1. Поняття лінгвокультурології та лінгвокультурологічних параметрів аналізу політичної метафорики.. 119
3.2. Етноміфологеми та політична метафорика.. 125
3.3. Міфологічний аспект функціонування політичних метафор. 136
3.4. Метафорична проекція лінгвокультурологічної опозиції «МИ» «ВОНИ» 146
3.5. Політичні образні стереотипи та політична метафорика.. 163
3.6. Політична фразеологія та політична метафорика.. 174
3.7. Політична зоонімна фразеологія.. 182
ВИСНОВКИ.. 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 198
ДОДАТОК А.. 227

ВСТУП

Актуальність теми. Ще В. Гумбольдт зазначав, що вивчення мови не містить у собі кінцевої мети, а разом з іншими галузями служить вищій та загальній меті пізнання людиною себе й свого ставлення до всього видимого та прихованого навколо себе [61]. Сучасні підходи до аналізу мови позначені зміщенням акценту з дослідження самодостатньої мовної системи на концептуальну, що підтверджують соціолінгвістичні, когнітивні та лінгвокультурологічні дослідження останніх років (Дж. Лакофф, А. Вежбицька, А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, Ю. С. Степанов, Н. В. Павлович, Л. М. Синельникова, Г. М. Яворська, Т. В. Радзієвська, С. А. Жаботинська, Ф. С. Бацевич та ін.). Антропоцентрично орієнтовані лінгвістичні дослідження накреслюють методологічно обґрунтовану та теоретично перспективну наукову програму, спрямовану на розкриття ролі людини-творця мови у концептуальному засвоєнні світу. Характерним є вивчення мови як онтологічно та епістемічно важливого елемента людської діяльності: мова є одночасно і одним із найважливіших її інструментів, і одним із найцінніших її продуктів. Таким чином, антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ активізує увагу до особистісних та соціальних сторін діяльності носія мови. У зв’язку з актуалізацією комплексу різноманітних соціокультурних аспектів комунікативного процесу, дискурсивних характеристик, зокрема аналізу мови масової комунікації, значно зростає інтерес до соціолінгвістики, яка дозволяє глибше зрозуміти мову як соціальне явище.
Одним з актуальних напрямів сучасної лінгвістики в Україні є вивчення української політичної комунікації. Політична комунікація це процес обміну інформацією, в ході якого відбувається передача повідомлень усередині самої політичної сфери, а також від суб’єктів політичної діяльності до адресатів у соціумі.
Причини, що викликають інтерес до цієї проблеми, обумовлені екстралінгвальними та власне лінгвістичними чинниками. Екстралінгвальні складові проблеми пов’язані, насамперед, з набуттям Україною нового політичного статусу, з еволюцією у сфері ідеології від тоталітарних часів, через перебудову аж до початку ХХІ століття. Політична комунікація ще й досі не була предметом усебічного лінгвістичного наукового аналізу, а досліджувалися лише деякі її фрагменти (наприклад, дослідження політичної риторики Г. М. Яворською [267], офіційного та альтернативного дискурсів О. В. Зарецьким [76], параметрів дискурсу І. В. Стецулою [222], мовної репрезентації образу держави І. І. Брагою [34]; аналіз ідеологічно забарвлених номінативних одиниць 1990-х років, здійснений Г. Б. Мінчак [151], дослідження ідеологічного та національно-культурного компонентів дискурсу Т. В. Весною [47]). У зв’язку з цим перспективним напрямом аналізу такого багатоаспектного явища, яким є політична комунікація, видається дослідження одиниць вторинної номінації, зокрема метафори.
Метафора за своєю природою є не лише мовним, а й концептуальним явищем (відповідно до теорії Дж. Лакоффа та М. Джонсона [121], які трактують концепти як принципи, що організовують сприйняття). Важливо зазначити, що, згідно з цією теорією, метафори можуть виражатися по-різному: не лише мовними знаками, а й за допомогою засобів інших семіотичних систем, що разом утворюють семіосферу культури. Тому вивчення метафор може пролити світло на ширшу проблематику зв’язок між мовою та культурою, мовою й соціумом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в межах планової наукової теми відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України «Соціолінгвістичні аспекти вивчення української мови» (державний реєстраційний номер 01 01 U 003946; затверджена 26 червня 1999 р, протокол № 7; строки виконання: I квартал 1999 II квартал 2003 р.).
Мета дослідження полягає у визначенні когнітивних, концептуальних та культурологічних особливостей метафоричної системи сучасного політичного дискурсу (2000 2003 рр.).
Зазначена мета окреслює коло таких завдань:
¾ визначити основні теоретичні засади у підходах до поняття політичної метафорики у структурі сучасної української політичної комунікації;
¾ встановити та проаналізувати типізовані парадигми, що формують систему метафоричного слововжитку;
¾ розробити концептуальну класифікацію новітніх політичних метафор;
¾ проаналізувати функціонування метафор з погляду лінгвокультурології;
¾ дослідити метафоричні проекції лінгвокультурологічних опозицій («ми вони», «своє чуже»);
¾ з’ясувати зв’язок політичної метафорики з політичною міфологією;
¾ простежити закономірності функціонування певних метафор-стереотипів у політичній комунікації.
Об’єктом дослідження є метафора як важлива складова сучасної україномовної політичної комунікації.
Предметом дослідження є когнітивна структура та функціональні й лінгвокультурологічні характеристики політичних метафор у сфері ЗМІ та публічних виступах українських політиків.
Матеріал дослідження публічні виступи українських політиків; українські україномовні ЗМІ різних суспільно-політичних орієнтацій: газети: «Хрещатик», «Столиця», «Рух», «Товариш», «Сільські вісті», «Грані», «Грані +», «За батьківщину!», «Україна і світ сьогодні», «Наша газета +», «Влада і політика», «Патріот України», «Українське слово», «Вечірній Київ», «Асорті», «Майдан», «Україна молода», «Київська газета», «Газета Правди»; інтернет-газета «За правду!»; радіо «Промінь», «Перший канал Національного радіо», радіо «Свобода», «Українська хвиля», радіо «Київські відомості», «Наше радіо», «Громадське радіо»; телевізійні канали і передачі: «УТ-1», «Перший Національний» новини, «Акценти», «Наголос»; «Інтер», «Київ», «Тоніс», «ТЕТ», «Ютар» новини; «НАРТ» «Ми і влада»; «ICTV» «Факти», «Свобода слова»; «1+1» новини «ТСН», «Епіцентр»; «СТБ» «Вікна»; «Новий канал» новини, «Репортер»; «НБМ» «5-й канал» новини, «Гість у студії»; журнали «ПіК (Політика і культура)», «Розбудова держави», «Нова політика», «Президент», «Державність», «Україна», «Людина і політика».
За текстами виступів українських політичних діячів та текстами ЗМІ укладено картотеку прикладів метафор (близько 3,4 тисяч) та розроблено комп’ютерну програму для комплексного аналізу політичної метафорики.
Відповідно до завдань і матеріалу дослідження в роботі комплексно застосовано такі методи, методики та прийоми вивчення політичних метафор: описовий (прийоми лінгвістичного спостереження й узагальнення), метод компонентного аналізу (зокрема, аналізу словникових дефініцій), метод концептуального аналізу (методика моделювання), контекстуального аналізу, статистичного аналізу, контент-аналізу. Методологічною основою дослідження є концептуальна теорія метафори Дж. Лакоффа та М. Джонсона та її сучасні модифікації (зокрема, дескрипторна теорія метафори А. М. Баранова та Ю. М. Караулова), а також положення дискурсивного аналізу, лінгвокультурології, соціолінгвістики.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській лінгвістиці проведено аналіз сучасної політичної метафорики з погляду когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології. Уперше в україністиці подано концептуальну класифікацію моделей політичних метафор; уведено до наукового обігу поняття метафоричного конгломерату та простежено зв’язок концептів та масивів метафор з маніпуляцією масовою свідомістю. Новим є звернення до функціонування метафор у політичному дискурсі різних за своїми поглядами суб’єктів політичної діяльності в Україні.
Теоретичне та практичне застосування результатів обумовлене новизною проблематики сучасного українського політичного дискурсу та політичної метафорики. Отримані результати комплексного теоретичного аналізу новітніх українських політичних метафор дозволяють застосовувати їх у розв’язанні таких лінгвістичних проблем, як взаємообумовленість когнітивної і номінативної діяльності людини, дослідження соціокультурної диференціації мови політичних діячів, аналіз ціннісних стереотипів мовців в аспекті творення ними метафоричних образних структур та тиражування образних формул тощо. У наш час в українській лінгвістиці починають активно використовуватися методи когнітивного опису мови; дисертація є спробою застосування теоретичних засад когнітивізму в практичному плані (на основі конкретного мовного матеріалу). Практичне значення роботи полягає в тому, що зібраний і описаний матеріал може бути використаний у дослідженнях з лексикології української мови, лінгвокультурології, а також у вивченні явищ мовного впливу; у лексикографічній практиці для укладання словників нових слів і значень, політичної метафорики тощо; у навчальному процесі (у курсах із загального мовознавства, лексики сучасної української літературної мови, у спецкурсах зі стилістики, соціолінгвістики, вивчення мови засобів масової інформації, лінгвокультурології, етнолінгвістики тощо), для підготовки журналістів, соціологів, психологів та ін. Беручи до уваги міждисциплінарні аспекти дослідження, можна припустити, що його результати можуть бути застосовані також у лінгвістичній політології та політичній дискурсології.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях відділу соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України та на 10 наукових міжнародних і всеукраїнських конференціях:
XI Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 24 28 червня 2002);
конференції «Мова і нація» (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології, 24 25 жовтня 2002);
Всеукраїнській науковій конференції «Сучасні тенденції розвитку східнослов’янських мов» (Київ, 18 19 грудня 2002);
Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених «Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження» (Київ, 9 квітня 2003);
Міжнародній науковій конференції «Актуальные проблемы вербальной коммуникации: язык и общество» (

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження метафори в сфері сучасної української політичної комунікації дозволило сформулювати такі основні висновки.
1. Дисертаційна робота ґрунтується на методологічних засадах когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології та соціолінгвістики. Когнітивний підхід дозволяє перейти від опису складових сучасного українського політичного дискурсу 2000 2003 років до моделювання структур свідомості учасників комунікації через аналіз фреймів і концептів, метафоричних моделей і стереотипів, які лежать в основі певних політичних переконань.
2. У процесі метафоризації відбувається маніпулювання (виходячи ще з концепції Арістотеля) вже відомими значеннями слів з метою утворення нового смислового змісту, що, таким чином, приводить до збагачення лексичного та фразеологічного фонду мови, а також характеризує мовний знак як надзвичайно динамічну одиницю, що постійно розвивається.
3. Проблема метафоричності політичного дискурсу прямо пов’язана з тією системою понять, яку «нав’язує» природна мова. У політичному дискурсі реалізуються мовні інтенції адресата, його установки на комунікацію, наміри або запросити до спілкування, або повідомити інформацію, таким чином ілокутивно вплинути на реципієнта. У будь-який момент у структурі політичного дискурсу може виникнути нова метафора або «повернутися» до життя традиційна, стара. Ступінь «стертості», традиційності метафори, яка «оживає» в тому чи іншому контексті, може бути різною. Це визначається низкою чинників, зокрема, одним із них є прагнення до взаємопов’язаності метафоричного образу з політичним і міфологічним. Можна стверджувати, що популярний міф твориться колективно та підтримується старими метафорами в нових парадигмах. Для структури сучасного українського політичного дискурсу характерним є високий ступінь маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою метафор; мова в політичному дискурсі є, в першу чергу, інструментом впливу. Збільшення метафоризації політичних текстів відбувається у кризові або переломні моменти життя українського суспільства (або в періоди економічного спаду та суцільного занепаду політичного й суспільного життя). Вірогідною причиною цього явища можна вважати саме перехідний період і намагання конкретного виходу з нього. Опис нових реалій повинен автоматично викликати метафоричний дискурс.
4. Концепти мови реалізуються в метафоричних моделях. Метафоричні моделі мають фреймово-слотову структуру. Кожен фрейм складається зі слотів. Фрейм становить собою складну структуру свідомості та є універсальною категорією, що поєднує знання людини та її досвід. Він конкретизує те, що в певній культурі є характерним і типовим, є такою структурою знання, яка містить основну інформацію, пов’язану з тим чи іншим концептом. Мова фреймів є зручною для опису процесів метафоризації тому, що це типова метамова репрезентації знань, яка не робить різниці між лінгвістичною та екстралінгвальною інформацією. Це дає змогу формально описувати процеси метафоризації як операції над знаннями, виходячи за межі власне мовного значення. Саме в цьому й полягає перевага когнітивного підходу до інтерпретації феномену метафори, зокрема, у структурі сучасного українського політичного дискурсу. Нова політична реальність (а можливо, й свого роду «мода») народжує нові фрейми та слоти відомих моделей, визначає збільшення чи зменшення частотності метафоричних слововживань, що відповідають тій або іншій моделі. У роботі метафоричне моделювання трактується як засіб, що відбиває національну самосвідомість за допомогою аналізу представлення, оцінки дійсності в ментальності нації.
5. Для структури сучасної української політичної комунікації релевантними є 5 концептів, навколо яких формуються масиви політичних метафор: ВІЙНИ, ГРИ, ХВОРОБИ, КРИМІНАЛУ, ДОМУ. Ці концепти реалізуються у 10 основних метафоричних моделях: «політична діяльність це війна», «вибори це війна», «політичне життя це театр», «політика це гра», «політична діяльність це спорт», «Україна це хвора держава», «політична діяльність це хвороба», «політична діяльність це злочинний світ», «політична діяльність це будівництво», «Україна це наш дім» за допомогою фреймів і слотів. Функціонування метафоричних моделей у політичних текстах сприяє збільшенню обсягу знань та посиленню громадянської активності в царині політики. З іншого боку, кінцевий підсумок метафоричного процесу може привести до обмеження всебічного об’єктивного сприйняття явища, що характеризується за рахунок акцентування одних (переважно негативних) сторін.
Найбільшу активність виявляють метафори традиційних концептосфер ВІЙНА, ГРА (фрейми театру, азартних ігор, спорту) і подібні. Багато новітніх політичних метафор у структурі сучасного українського політичного дискурсу є лише переорієнтованими та «вплетеними» до контексту сучасної дійсності: країна економічний донор, хвора країна, плисти на айсберг, політична колода, гравці на полі та ін. Таким чином, оцінка закладається не до семи метафори, а до оточуючого її контексту. Створені спеціально такі словосполучення вже самі по собі не лише забарвлюють тексти, але й додають до них відповідні відомості щодо комунікативних завдань. Ці метафоричні утворення є засобом вираження експресивної оцінки і беруть участь у маніпулятивній «грі», пов’язаній з прямою дією на свідомість адресата політичного дискурсу, адже яскраві образи швидко тиражуються масовою свідомістю.
Метафори сучасної української комунікації в концептах КРИМІНАЛ, ВІЙНА, ХВОРОБА, ГРА мають переважно негативну аксіологічну маркованість, у концептах ДІМ та ХВОРОБА (частково) позитивну.
Привертає до себе увагу стихія латентної агресії та захоплення метафорами у політичних текстах. Явище мовної агресії, крім концепту ВІЙНА, реалізується і в концепті КРИМІНАЛ, стає віддзеркаленням криміналізації свідомості суспільства. Агресія вказує саме на пріоритет примусу та залякування, спадщини тоталітарної держави, тим часом як метафоризм вказує на безвідповідальність та «недискурсивність» громадянського діалогу. Метафора зачіпає механізми підсвідомого, що діє в екстралінґвістичному просторі та викликає афекти, які підмінюють собою нормальну дискурсивну практику.
Національна специфіка концептів ДІМ та ХВОРОБА (частково) розбудова громадянського суспільства, наведення порядку в державі; намагання очищення суспільства, звернення до вищих духовних цінностей.
Створення нових політичних метафор у межах проаналізованих концептів за допомогою динамічних й продуктивних моделей має суперечливий характер: з одного боку, вже готові «штамповані» метафоричні моделі з великим успіхом можуть застосовувати маніпулятори масовою свідомістю (в першу чергу через ЗМІ), а з іншого дослідники метафорики та масової комунікації отримають змогу оперувати новими масивами політичних метафор та розшифровувати їх.
5. Метафоричні моделі мають здатність до розширення та перехрещуваності полів. Різні фрейми з різних метафоричних моделей утворюють метафоричні конгломерати на позначення релевантного для певного періоду суспільно-політичного «ключового» моменту. Так, наприклад, ключове слово ВИБОРИ може бути маніфестоване метафорами ВІЙНИ, ГРИ, ХВОРОБИ.
У багатьох випадках компоненти таких метафоричних конгломератів сприяють більш яскравому сприйняттю один одного. Часто ключова метафора таких метафоричних конгломератів стає основним засобом експресії для усього політичного тексту.
Показово, що процес структурування, створення «моделі» політичної дійсності відбувається в прихованому вигляді, тобто не усвідомлюється адресатом. Це обумовлює реалізацію функції маніпулювання прихованого керування розумінням та поведінкою одержувача інформації.
6. Метафора широко застосовується для маніпулювання суспільною свідомістю, створення політичної міфології та сугестії. Мова в політичному дискурсі є в першу чергу інструментом впливу (переконання та контролю). Під маніпуляцією розуміємо як неусвідомлювані адресатом повідомлення як мотивацію впливу, створення думки та формування стереотипів поведінки через позитивний/негативний, інтерпретуючий/твірний мовний образ.
Будь-яка політична подія спричиняє появу нових стійких фразеологічних словосполучень, які закріплюються у мові на короткий або довгий проміжок часу залежно від значущості події. Але це не означає, що із закінченням тих чи інших політичних подій у суспільстві політичні фразеологічні новації на метафоричній основі теж зникають із мови безслідно. Деякі із них переходять до периферії, інші втрачають свій виключно суспільно-політичний зміст і переходять до розряду «побутових», треті найбільш яскраві функціонують у політичній комунікації незалежно від політичних ситуацій та не втрачають при цьому своєї експресивності та значущості.
7. Кількісна перевага воєнного блоку метафор обумовлена войовничою мілітаристською спрямованістю думок українського суспільства, яка дістася у спадок від СРСР. Приклади таких політичних метафор проектуються і на лінгвокультурологічну опозицію «МИ ВОНИ», де «вони» це вороги, з якими потрібно боротися. Отже, якщо аналізувати опозицію «своє чуже», слід обов’язково брати до уваги аспекти оцінності й ідеологізації значення, адже гіпероцінність у тоталітарному і, на наш погляд, і в сучасному українському політичному дискурсі, є формою існування уявлення, а також є мотивованою сугестивною стратегією дискурсу. Центральним концептом дихотомії «своє чуже» є концепт ВІЙНА (фрейми боротьби і протистояння), а також, і це, на нашу думку, є національно специфічним, концепт ДОМУ відносно «нашого», «свого» простору (фрейми будівництва, розбудови).
8. Лінгвокультурологічний опис політичної метафорики передбачає звернення до національно-специфічних образів. Для українських метафор релевантними виявляються фітоморфні політичні образи та політичні фразеологізми-зооніми. Останні часто є спрямованими на позначення конкретних політичних осіб, мають репрезентативне значення й яскраво виражену експресію. Фразеологізованість, стереотипи, кліше, яскрава оцінність та метафоричність створюють «закриту» мову з постійно повторюваними виразами, що формує ідеологічний тиск із метою контролю суспільства.
9. Перспективними напрямками подальшого аналізу політичної метафорики можуть бути аналіз метафор у дискурсах окремих політичних діячів, поглиблення вивчення політичних стереотипів та політичних фразеологічних метафор, дослідження політичних метафор крізь призму лінгвопрагматики. Цікавим видається укладення словників сучасної політичної метафорики, створення програмних продуктів задля аналізу великих масивів метафоричних текстів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ажнюк Б. М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. К.: Рідна мова, 1999. 450 с.
2. Алефиренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. Х.: Вища школа, 1987. 135 с.
3. Алпатов В. М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 15 26.
4. «А. Н. Афанасьев. Поэтические воззрения славян на природу»: справочно-библиографические материалы. М.: Индрик, 2000. 574 с.
5. Античные теории языка и стиля. СПб.: Алетейя, 1996. 368 с.
6. Апресян Ю. Д. Типы коммуникативной информации для толкового словаря // Язык: Система и функционирование. М.: Наука, 1988. С. 3 10.
7. Аристотель. Об искусстве поэзии. М.: Госполитиздат, 1954. 183 с.
8. Аристотель. Поэтика // Сочинения: в 4-х т. Т. 4. М.: Мысль, 1983. 830 с.
9. Аристотель. Риторика. М.: Лабиринт, 2000. 224 с.
10. Арутюнова Н. Д. Функциональные типы языковой метафоры // Изв. АН СССР. Сер. лит-ры и яз. 1978. Т. 37, № 4. С. 333 343.
11. Арутюнова Н. Д. Тождество или подобие? // Проблемы структурной лингвистики 1981. М.: Наука, 1983. С. 3 22.
12. Арутюнова Н. Д. Аномалии и язык (К проблеме языковой «картины мира») // Вопросы языкознания. 1987. № 3. С. 3 20.
13. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сб.: Пер. с англ., франц., нем., исп. яз. М.: Прогресс, 1990. С. 5 32.
14. Архипов Ю. Анализ и восприятие: Проблемы рецептивной эстетики // Теории, школы, концепции (Критические анализы). Художественная рецепция и герменевтика. М.: Наука, 1985. 260 с.
15. Афанасьев А. Н. Древо жизни: Избранные статьи. М.: Современник, 1982. 464 с.
16. Афанасьев А. Н. Происхождение мифа. М.: Индрик, 1996. 640 с.
17. Байбурин А. К. Ритуал в традиционной культуре: структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов. СПб.: Наука, 1993. 238 с.
18. Балли Ш. Французская стилистика. Пер. с франц. М.: Издательство иностранной литературы, 1961. 394 с.
19. Баранник Д. Х. Актуальні дослідження мови масової інформації // Мовознавство. 1983. № 38. С. 13 17.
20. Баранов А. Н., Караулов Ю. Н. Воскрешение метафоры // Словарь русских политических метафор. М.: Редакция АСМ, «Помовский и партнеры», 1994. С. ХІІІ 1.
21. Баранов А. Н. Политическая аргументация и ценностные структуры общественного сознания // Язык и социальное познание. М.: АН СССР. 1990. С. 166 177.
22. Барт Р. Из книги «Мифологии» // Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с франц. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
23. Басилая Н. А. Бинарные метафорические словосочетания: Автореф. дис... канд. филол. наук: 660 Тбилиси, 1972. 28 с.
24. Бахтин М. М. Театрология. М.: Лабиринт, 1998. 608 с.
25. Бацевич Ф. С. Тоталітарний політичний дискурс: когнітивно-риторичні та комунікативно-мовні ознаки // Вісник Черкаського університету. Сер. «Філологічні науки». Вип. 24. Черкаси: ЧДУ, 2001. С.110 113.
26. Бацевич Ф. Термінологія комунікативної лінгвістики: аспекти дискурсивного підходу // Вісник Національного університету «Львівська Політехніка». 2002. № 453. С. 30 34.
27. Бацевич Ф. С., Космеда Т. А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 392 с.
28. Бєляєва І. Г. Неосновні кольороназви в польській, чеській, російській і українській мовах // Система і структура східнослов’янських мов: Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов. Зб. наук. праць. К.: Знання, 2003. С. 244 249.
29. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов. М.: Прогресс, Универс, 1995. 453 с.
30. Бессарабова Н. Д. Из метафорического фонда: Предисловие к словарю // Журналистика и культура русской речи. М.: МГУ, 1997. Вып. 4. С. 23 29.
31. Бидерман Г. Энциклопедия символов. Пер. с нем. М.: Республика, 1996. 336 с.
32. Блакар Р. М. Язык как инструмент социальной власти (теоретико-эмпирические исследования языка и его использования в социальном контексте) // Язык и моделирование социального взаимодействия: Сб. ст. Переводы. М.: Прогресс, 1987. С. 88 125.
33. Блэк М. Метафора // Теория метафоры: Сб.: Пер. с англ., франц., нем., исп. яз. М.: Прогресс, 1990. С. 153 172.
34. Брага І. І. Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х початок 2000-х рр.). Автореф. дис канд. філол. наук : 10.02.01. К., 2002. 20 с.
35. Брицин В. М. Модальна і семантична структура політичних промов у мові тоталітарного суспільства // Мова тоталітарного суспільства. К.: ООО «POLI’S», 1995. С. 61 67.
36. Булыгина Т. Н., Шмелев А. Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. 574 с.
37. Бурлачук В. Соціальні переживання та політичний міф // Політична думка. 2001. № 1 2. С. 110 121.
38. Бурячок А. А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. К.: Наукова думка, 1983. 248 с.
39. Валюкевич Т. В. Лингвистический статус концепта «внешность» (на материале английского языка) // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Комунікативні та когнітивні проблеми дискурсу. Х., 2001. № 537. С. 159 165.
40. Ван Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 311 с.
41. Васильев А. Д. Слово в телеэфире: Очерки новейшего словоупотребления в российском телевещании. Красноярск: Сибирский юридический институт МВД России, 2000. 166 с.
42. Васильева Т. Е. Стереотипы в общественном сознании (Социально-философские аспекты): Науч.-аналит. обзор. АН СССР. ИНИОН. М., 1988. 42 с.
43. Вежбицка А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. 1978. Вып. 8. С. 402 424.
44. Вежбицкая А. Язык, культура, познание. М.: Русские словари, 1996. 416 с.
45. Верба Г. Г. Стійкі порівняння та метафори як стереотипи світосприйняття (українсько-іспанські паралелі) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. С. 65 70.
46. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русский язык, 1980. 320 с.
47. Весна Т. В. Ідеологічний та національно-культурний компоненти в семантичній структурі лексики політичного дискурсу (на матеріалі франко- і російськомовної преси 90-х років). Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.02. Одеса, 2002. 20 с.
48. Виноградов С. И. Выразительные средства в парламентской речи // Культура парламентской речи. М.: Наука, 1994. С. 103 117.
49. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат: Пер. с нем. М.: Издательство иностранной литературы, 1958. 134 с.
50. Вовченко І. Г. Мова сучасних телевізійних текстів. Полтава: ПП Дідківський, 1998. 164 с.
51. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика. Волгоград: Перемена, 1997. 137 с.
52. Войтович В. М. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
53. Воїнов В. В., Семенець О. Є. Оцінний компонент значення і його прагматична функція // Мовознавство. 1989. № 1. С. 47 51.
54. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 218 с.
55. Воронин Д. И. МЫ и ОНИ: лингво-семиотический подход к моделированию социокультурного взаимодействия // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. С. 32 36.
56. В пространстве филологии. Сб. науч. статей. Донецк, 2002. 400 с.
57. Гачев Г. Д. Национальные образы мира: Космо Психо Логос. М.: Изд. группа «Прогресс» «Культура», 1995. 480 с.
58. Головань О. В. Семантико-ассоциативная структура концепта «война». Барнаул: Изд-во АлтГТУ, 2001. 120 с.
59. Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія / Укл. Я. Головацьким. К.: Доверие, 1991. 96 с.
60. Григораш А. М. Політична метафора на шпальтах сучасної україномовної преси України // Рідний край. Науковий, публіцистичний, художньо-літературний альманах. 2003. № 2 (9) С. 78 83.
61. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. Пер. с нем. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
62. Дешериев Ю. Д. Закономерности развития и взаимодействия языков в советском обществе. М.: Наука, 1966. 402 с.
63. Дешериев Ю. Д. Социальная лингвистика. М.: Наука, 1977. 382 с.
64. Джинджолия Г. П. Политическая метафора как когниция // Динамизм социальных процессов в постсоветском обществе. Материалы II Международного семинара. Луганск Цюрих Женева, 2001. Вып. II, ч.1. С. 286 290.
65. Дискурс, речь, речевая деятельность. Функциональные и структурные аспекты. Сб. обзоров. М.: РАН ИНИОН, 2000. 232 с.
66. Дэвидсон Д. Что означают метафоры // Теория метафоры: Сб.: Пер. с англ., франц., нем., исп. яз. М.: Прогресс, 1990 С. 173 193.
67. Дяченко Л. М. Фольклорна символіка як засіб відображення національного світобачення // Мовознавство. 1997. № 2 3. С. 67 71.
68. Дяченко-Лисенко Л. М. Універсальне та етноспецифічне в фіто- і зоосферах українських, російських та азербайджанських народних чарівних казках // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. С. 234 239.
69. Ермакова О. П. О синтаксической обусловленности и синтаксической подвижности метафор // Филологический сборник (к 100-летию со дня рождения академика В. В. Виноградова). М.: Институт русского языка им. В. В. Виноградова РАН, 1995. С. 142 148.
70. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 181 с.
71. Єщенко Т. А. Метафора в українській поезії 90-х рр. Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. Запоріжжя, 2002. 20 с.
72. Жаботинская С. А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського університету. Сер. «Філологічні науки». Черкаси: ЧДУ, 1999. Вип. 8. 165 с.
73. Жайворонок В. В. Мова і духовний розвиток народу // Мовознавство. 1991. № 3. С. 22 30.
74. Желтухина М. Р. Тропологическая суггестивность масс-медиального дискурса: о проблеме речевого воздействия тропов в языке СМИ. М.: Ин-т языкознания РАН; Волгоград: Изд-во ВФ МУПК, 2003. 656 с.
75. Жоль К. К. Познавательные функции аналогии и их значение в истории философских учений о категориях // Логико-гносеологические исследования категориальной структуры мышления. Сб. науч. трудов. К.: Наукова думка, 1980. 339 с.
76. Зарецький О. В. Офіційний та альтернативний дискурси. 1950 80-ті роки в УРСР. К.: Фітосоціоцентр, 2003. 260 с.
77. Засоби масової інформації і вибори. Tacis, 1995. 208 с.
78. Земская Е. А. Клише новояза и цитация в языке постсоветского общества // Вопросы языкознания. 1996. № 3. С. 23 31.
79. Земская Е. А. Активные процессы современного словопроизводства // Русский язык конца ХХ столетия (1985 1995). М.: Языки русской культуры, 2000. С. 90 141.
80. Иванов Вяч. Вс., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. (Древний период). М.: Наука, 1965. 246 с.
81. Иванюк Б. П. Метафора и литературное произведение (структурно-типологический, историко-типологический и прагматический аспекты исследования). Черновцы: Рута, 1998. 252 с.
82. Іванов В. Ф. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК: Навч. посібник. К.: ІСДО Київський університет ім. Тараса Шевченка, 1994. 112 с.
83. Іващенко В. Л. Термін концепт у психолінгвістичному осмисленні // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. V. К.: КНЕУ, 2003. С. 211 217.
84. Історія української мови. Лексика і фразеологія. К.: Наукова думка, 1983. 744 с.
85. Кайда Л. Г. Эффективность публицистического текста. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. 183 с.
86. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. К.: Оріяни, 2000. 448 с.
87. Карасик В. И. О категориях лингвокультурологии // Языковая личность: проблемы коммуникативной деятельности: Сб. науч. тр. Волгоград: Перемена, 2001. С. 3 16.
88. Карасик В. И., Слышкин Г. Г. Лингвокультурный концепт как единица исследования // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Сб. науч. тр. Воронеж: ВГУ, 2001. С. 75 80.
89. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 265 с.
90. Караулов Ю. Н. Показатели национального менталитета в ассоциативно-вербальной сети // Языковое сознание и образ мира: Сб. ст. М.: РАН: Институт языкознания, 2000. С. 191 206.
91. Карева О. М. Олигарх, олигархизация, олигархиада (о ключевых словах конца 90-х гг. ХХ в.) // Русское слово в мировой культуре. Материалы X Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы. СПб, 30 июня 5 июля 2003 г.: Русский язык и русская речь сегодня: Старое новое заимствованное. СПб: Политехника, 2003. С. 425 429.
92. Квадратура смысла: французская школа анализа дискурса: Пер. с фр. и португ. М.: ИГ «Прогресс», 1999. 416 с.
93. Керлот Х. Э. Словарь символов. М.: REFL-book, 1994. 466 с.
94. Кіс Т. Є. Еволюція художньої метафори: лінгвокультурний аспект. Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01. К., 2001. 20 с.
95. Клобуков Е. В. О соотношении речевых действий в современном политическом дискурсе // Коммуникативно-смысловые параметры грамматики и текста. М.: Эдиториал УРСС, 2002. С. 331 339.
96. Клушина Н. И. Мифологизация речевых средств в языке современной газеты // Русская речь. 1998. № 5. С. 36 42.
97. Кобозева И. М. Семантические проблемы анализа политической метафоры // Вестник МГУ. Филология. 2001. № 6. С. 132 149.
98. Ковалевська Т. Ю. Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування. Одеса: Астропринт, 2001. 341 с.
99. Ковтун К. В. Идеологемы советского времени в современном публицистическом монологе // Социолингвистика: ХХІ век. Луганск: Знание, 2002. С. 287 295.
100. Когнитивная и прагматическая семиотика оригинальных и переводных текстов: Сб. науч. трудов Моск. лингвистического ун-та. М., 2000. 160 с.
101. Колесов В. В. Древняя Русь: наследие в слове. Мир человека. СПб: Филол. факультет Санкт-Петерб. гос. ун-та, 2000. 327 с.
102. Колоїз Ж. В. Узуальні та оказіональні метафоричні перифрази // Система і структура східнослов’янських мов: Зб. наук. праць. К.: Знання, 2003. С. 200 204.
103. Коммуникативно-прагматическая семантика. Сб. науч. трудов. Волгоград: Перемена, 2000. 176 с.
104. Коммуникативно-смысловые параметры грамматики и текста: Сб. ст. М.: Эдиториал УРСС, 2002. 511 с.