МІФОЛОГІЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ БУТТЯ У драматургії Лесі Українки

Краткое описание

Національний педагогічний університет ім.М. П. Драгоманова

На правах рукопису

Ангелова Ангеліна Олегівна

УДК 130.2

МІФОЛОГІЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ БУТТЯ
У драматургії Лесі Українки

Спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
МИЛЕНЬКА Галина Дмитрівна,
кандидат мистецтвознавства, доцент

Київ-2004

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. Проблема міфологічного осмислення буття в сучасній філософії культури

1.1.... Міфологічне осмислення буття як константа людської свідомості .................................. 9
1.2. .. «Міфологічна критика»
як метод аналізу авторської міфотворчості ................ 25

РОЗДІЛ 2. Проблеми та перспективи дослідження авторського міфологізму Лесі Українки

2.1. .. Витоки та світоглядні основи авторського міфологізму Лесі Українки ..................... 38
2.2. .. Стильова специфіка художнього міфологізму Лесі Українки....................... 56

РОЗДІЛ 3. Міфологічне осмислення буття в драматургії Лесі Українки

3.1.... Соціальний світ неоміфологічної драми-феєрії «Лісова пісня».............. 69
3.2.... Актуалізація міфосвідомості як регулятор соціальної поведінки героїв театру Лесі Українки ..... 84
3.3.... Типологія картин сну та сновидінь у драматургії Лесі Українки .......................................... 96
3.4.... Міфологічне підґрунтя феміністичних ідей Лесі Українки .............................. 110
3.5... Архетип Великої Матері в свідомості модерного герою Лесі Українки............. 124
3.6.... Образ Христа-Месії в художньо-міфологічній системі драматургії Лесі Українки ........................................... 138
3.7.... Міфологічне осмислення простору та часу в п’єсах Лесі Українки ................................................. 153
Висновки ..................................................................................... 169
ЛІТЕРАТУРА ................................................................................... 178

Вступ

Актуальність дослідження. Міфологічне осмислення буття є для сучасної філософії культури проблемою, що потре­бує активного наукового дослідження. Її актуальність обумовлена історично-ста­більним характером міфологічного світо­сприйняття, що пов’язано з його необме­женими можли­востями адаптації людини до навколишнього культурного та природного середовища. Специфіку цивілізаційного поступу сучасності визначають суперечливі процеси сцієнтизації, технізації та секуля­ризації, які співвідносяться з іншими явищами культури постмодерної епохи, зокрема, лібера­ліза­цією та глобалізацією економічного, соціально-полі­тич­ного та культур­ного життя. За таких умов міфотворчість набуває акту­аль­ності як життєво необхідний регулюючий чинник життєдіяльності людини, визна­чаючи стиль і спосіб її осмислення свого становища у світі.
Серед широкої проблематики, спрямованої на до­слідження міфоло­гічних явищ, значне місце посідає проблема специфіки міфо­ло­гічного осмислення буття в сфері ху­дожньої творчості. Її вирішення потребує докладного наукового аналізу творчості тих митців, для яких міфологічне відчуття світу є органічною складо­вою світогляду. Багатий матеріал для такого наукового дискурсу містить мистецький доробок Лесі Українки, зокрема її драматургія.
Дослідницька література останнього десятиріччя оцінює творчість письменниці як відкриту та багатозначну філософську систему, що потребує подальшого пере­осмислення з метою її інкорпорації в сучасний культурний контекст. У своїх творах Леся Українка розв’язу­вала соціо­культурні проблеми, які висувала тогочасна дійсність та які не втратили своєї актуальності і в наш час. Закладений в її драматургії філософський зміст випереджає набутки тих напрямків філо­софії ХХст., що осмис­лю­ють специфіку людського буття через міф.
Сучасне лесе­знавство представлене великою кількістю праць фі­ло­соф­ського, літературознавчого, фолькло­ристичного, педагогіч­но­го, теат­ро­­знав­чого напрямку. Вітчизняні та зарубіжні учені дослі­джу­вали біографію, родовід та епістолярну спадщину пись­менниці (О.Бі­лецький, О.Дейч, Л.Зеленська, А.Костенко, І.Лисий, О.Лупейко, Л.Мі­рош­ниченко, М.Мо­роз, Б.Степанішин); її літературно-критичну, публі­цистичну та фольклор­но-етногра­фічну діяль­ність (В.Іва­ненко, Н.Кухала­швілі, Б.Медве­дівський, О.Ошуркевич, В.Погребенник); полі­тичні та філософські погля­ди Лесі Українки (А.Войтюк, О.Забужко, О.Лубківська, Є.Кирилюк, А.Кри­ло­вець, О.Онуфрієнко, М.Попович, В.Смерека, Л.Чикур, І.Шиман­ська); релігійні та морально-етичні основи світогляду (І.Бетко, Л.Брюховецька, Л.Демська, В.Іваненко, І.Качу­ровський, Л.Мороз, Є.По­лянська, Л.Си­няв­­ська); феміністичну та ґендерну проблематику її творчості (В.Агеєва, Р.Веретельник, С.Пав­личко, Л.Скупейко); художній зміст, стилістику та жанрові ознаки окре­мих творів (Л.Гера­симчук, Л.Дем’янів­ська, В.Жила, С.Козак, Л.Ко­чубей, Р.Міщук, Л.Мороз, В.Петров, О.Рисак, І.Саєнко, О.Ста­вицький, М.Стрельбиць­кий); особли­вості драматичного мислення (О.Бабишкін, А.Гозенпуд, Н.Кузякіна, М.Падалка, Л.Полушкіна, Б.При­сяжна, В.Ску­ратівський, В.Цимбалюк).
Дослідження міфопоетики Лесі Українки як напрямок у лесезнавстві виокремлюється, починаючи з 90-х років ХХ ст. В моно­графіях В.Агєєвої, А.Бичко, Т.Гундорової, Я.Поліщука та С.Павличко специ­фіка авторського міфологізму письменниці аналізується з позицій модер­ністської критики; в дослідженнях А.Панькова та Т.Мейзерської його особливості висвітлюється у феноме­нологічно-екзистен­ційному аспекті; О.Турган розглядає це явище, аналізуючи проблему синтезу антич­ної, християн­ської та народно-національної міфо­логій.
В окремих статтях проблема міфологічного осмислення буття в драматургії Лесі Українки висвітлювалась на прикладі драми-феєрії «Лісова пісня». Зокрема, аналізувались фольклорно-міфологічна образ­ність в структурі драми, поза­текстова міфоло­гічна символіка, особливості художньої трансформації та використання деяких міфологем (Т.Бори­сюк, В.Васильєв, В.Давидюк, В.Кордун, Н.Кухта). Характерні риси автор­ської міфопоетики частково досліджувалися на матеріалі істо­ричної драми Лесі Українки «Бояриня» (Н.Заверталюк, В.Нарівська) та драматичної поеми «Кас­сан­дра» (Я.Поліщук, О.Турган).
Таким чином, огляд наукової літератури свідчить про те, що проблема авторського міфологізму Лесі Українки вивчена недостатньо. Сучасний науковий доробок не дозволяє скласти повноцінного уявлення про ха­рактер міфоло­гічного осмислення буття в драматургії Лесі Українки. Відсутність цілісного дослідницького освітлення цієї проблеми й обумо­вило вибір теми дисертацій­ного дослідження: «Міфологічне осмис­лен­ня буття в драматургії Лесі Українки».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація виконана згідно з плана­ми наукової роботи кафедри культурології та програмою наукових досліджень Національного педаго­гічного універ­ситету імені М.П. Драгоманова.
Мета дослідження визначити специфіку міфологічного осмис­лення буття в драматургії Лесі Українки в контексті провідних тенденцій вітчиз­няної та європейської культури кінця ХІХ початку ХХст.
Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:
- визначити теоретико-методологічні основи дослідження;
- встановити витоки та стильову специфіку авторського міфологізму Лесі Українки;
- проаналізувати функціо­наль­ну роль та ідейно-художній зміст міфоконцептів, покладених в основу драматургії Лесі Українки;
- охарактеризувати сутнісні ознаки авторського міфологізму Лесі Українки.
Об’єкт дослідження драматургія Лесі Українки.
Предмет дослідження міфологічне осмислення буття в драматургії Лесі Українки.
Методи дослідження. Мета і завдання роботи обумовили застосування таких методів дослідження: історич­ного у накопиченні первинних даних, отриманих з першоджерел, епістолярної та мемуарної літератури з обраної теми, простеженні зв’язків між історико-біографічними даними та проявами авторського міфомислення Лесі Українки; аналітичного у використанні філософської, історичної, психо­логічної, мистецтво­знавчої та культуро­логічної літератури з даної проблеми; «міфологічної кри­тики» у виявленні та аналізі міфо­логічних явищ в художніх творах Лесі Українки; порівняльно-зіставного у виявленні подібності та класифікації типових явищ авторського міфологізму Лесі Українки; комплексного (кроскультурного) аналізу у застосуванні даних суміжних з філософією та культурологією галузей гуманітарних наук психології, історії, мистецтвознавства, етнографії, антропології тощо; структурно-семіотичного у виявленні символічної структури досліджува­них творів Лесі Українки.
Новизна дисертації полягає в тому, що вперше:
1.Обґрунтовано продуктивність комплексного застосування методу «міфологічної критики» для дослідження авторської міфотворчості Лесі Українки.
2.Виявлено принципово міфологічний характер авторського осмис­лення явищ соціального світу, виражений: по-перше, в міфологемах відьомства, першопредка, порушення табу, ініціації, перетворення, що характеризують людські персонажі драми-феєрії «Лісова пісня»; по-друге в соціальній поведінці драматичних героїв Лесі Українки (зокрема, у взаєминах лідера та людської маси), яка зумовлена актуалізацією їхнього міфо­логічного світосприйняття у стані «зміненої свідомості».
3.Доведено ідейно-художню значущість картин сну та сновидінь як вагомої складової авторського міфологізму Лесі Українки, виокремлено їх різновиди (сон-фантазія, сон-потрясіння, сон-відродження, сон-марення, сон-дійсність, сон-мрія) та символічну структуру (сон смерть небуття камінь морок бездуховність).
4.Розкрито міфологічність художнього втілення феміністичних поглядів письменниці, основу якого складають «феміністична інверсія», сексуально-міфологічна символіка та ідеологічна спорідненість фемінізму й націоналізму.
5.Виявлено зміст, типологію та особливості міфологічного осмислення архетипів Великої Матері (як «духовної матері», «жахливої матері», «матері-розпусниці») та Месії (як головного персонажу драма­тичної дії, світоглядної проекції інших дійових осіб та в модусі певних христологічних мотивів та міфологем).
6.З’ясовано, що сутність авторського міфологічного осмислення часопросторових образів полягає у поліваріантному осмисленні хронотопу, вираженому в поєднанні структур теперішнього й історичного часу та амбівалентному тлумаченні образів закритого та відкритого простору.
Практичне значення дослідження. Наукові результати та основні положення роботи можуть бути використані: у подальших наукових дослідженнях творчості Лесі Українки, розвитку лесезнавства як галузі мистецтво­знавства, що торкається проблем психології творчості, філософії, літературознавства, культурології, театрознавства та естетики тощо; при читанні вузівських спецкурсів з історії літератури, театру та художньої культури кінця ХІХ початку ХХст.; при підготовці до них навчальних посібників, методичних матеріалів, статей тощо; у сценічній діяльності професійних та аматор­ських театральних колективів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені у формі наукових доповідей на Всеукраїнських науково-прак­тичних конфе­ренціях «Релігієзнавство як навчальна дисци­пліна: теоретико-методологічні та методичні основи викладання у вищій школі» (Терно­піль, листопад 2002 р.), «Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи» (Тернопіль, лютий 2003р.), «Культура та інформаційне суспільство XXIст.» (Харків, квітень 2003р.), «Людина: дух, душа, тіло» (КиївСуми, жовтень 1996р.); щорічній науковій конференції Національного універси­тету «Києво-Могилянська академія» «Дні науки» (Київ, січень 2003р.), Міжнародній наукової конференції «Міфологічний простір і час у сучасній культурі» (Київ, грудень 2003 р.), а також на науково-методичних семінарах кафедри культу­рології Національного пе­даго­гічного університету ім.М.П.Дра­го­ма­нова та кафедри теорії, історії і практики культури Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 7(семи) одноосібних статтях автора (з них 6 у фахових виданнях), у матеріалах трьохнауково-практичних конферен­цій.
Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, 11підроз­ділів, висновків, списку використаної літератури (227 найме­нувань). Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з них основний зміст викладено на 177сторінках тексту.

Дисертація обговорена на засіданні кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова від 29жовтня 2003 р.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз та узагальнення поданого у дисертаційній роботі матеріалу з досліджуваної проблеми дали можливість виявити сутність міфологічного осмислення буття в драматургії Лесі Українки. Автором дисертації була сформована дослідницька позиція, теоретичних підґрунтям якої стали головні положення сучасної філософії міфу:
- міфологічне осмислення буття є стабільним елементом в історії розвитку суспільної свідомості, його специфічні характеристики сформувалися в архаїчний період та визначаються особливостями первісного світовідчуття;
- міфологічне осмислення буття не знищується після зникнення первісного суспільства, а лише втрачає своє парадигмальне значення; в новітній культурі переважає раціональне осмислення буття, тому в свідомості сучасної людини міфологічне світосприйняття займає периферійне місце;
- міфологічний тип світосприйняття актуалізується за певних обставин, коли раціональність людського мислення тимчасово усувається на другий план; найбільш повно міфосвідомість проявляється у стані так званої «зміненої свідомості», яку характеризує знижена аналітична активність мозку;
- актуалізація міфосвідомості в сучасну епоху обумовлюється на­ступ­ними факторами: взаємодія людини з природним середовищем, що має конфліктний характер; кризові або перехідні епохи, що посилюють вплив соціальної сфери на особистість; потреба людини у гармонізації світосприйняття та побудови цілісного образу світу; реляти­візація та ревізія морально-етичних цінностей, наслідком чого є часткове повернення до невизна­че­ності архаїчної аксіології; ігрова природа людської психіки, яка спричинює поліваріантне, ілюзорно-відносне, нерефлексивне світосприйняття; колективний характер національно-історичного буття, що активізує пер­вісно-міфо­логічне розуміння інди­відуального існування як «мибуття».
- на діяльнісному рівні міфологічний тип осмислення буття проявляється в міфо­твор­чості духовно-практичній діяльності люди­ни, яка відтворює навко­лишній світ у вигляді міфологічних образів (архетипів) та сюжетів (міфологем) (К.-Г.Юнг);
- втілення міфологічного осмислення буття в художній системі певного митця визначається як авторський міфологізм або автор­ська міфо­творчість.
Цей концептуальний підхід дав можливість зробити важливий висновок щодо характеру авторської міфотворчості Лесі Українки. Вона визначається не прагненням письменниці до стилізації архаїчної культури, а авторським міфологічним осмисленням широкого кола соціальних, релігійних, філософсько-онтологічних, етич­них та естетичних проблем.
Для досягнення високого аналітичного рівня дослідження в дисертації використано специфічний метод аналізу міфологічних явищ у мистецтві, який має назву «міфологічної критики». Автором доведено доцільність комплексного використання цього методу для дослі­дження авторського міфологізму Лесі Українки. Високу продуктивність «міфо­логічної критики» довело: застосування розширеного термінологічного апарату, класифікація різних типів авторського міфологізму (міфологічна стилізація, використання міфу як художнього прийому, різнобічна інтерпретація й трансформація традиційних міфологічних образів і сюжетів, створення авторського міфу, романізація міфу), виділення різних структурно-типологічних груп міфів, що стали матеріалом для написання неоміфо­логічних творів (класична та етнічна міфологія, а також авторська міфотворчість відомих митців минулого), вивчення психології авторської міфотворчості, дослі­дження окремих мікросистем міфоло­гічного інтертексту та аналіз міфо­концептуального змісту драматичної творчості письменниці.
Дослідження психологічної природи авторської міфотворчості дозволило зробити висновок про існування двох факторів формування авторської міфосвідомості ірраціонального та раціонального. До ірраціонального фактору формування авторської міфосвідомості відноситься безпосереднє міфопоетичне сприйняття та осмислення світу (підсвідомі архаїчні нашарування, що актуалізуються у стані зміненої свідомості, який охоплює художника під час творчого процесу та тлумачиться ним як пое­тичне натхнення). До раціонального фактору належить усвідомлена автором неоміфологічного твору інтенція до пізнання міфологічних зразків (народної міфології, фольклору та стародавнього епосу), тобто цілеспрямоване накопичення, аналіз та відтворення архаїчних архетипів та міфологем.
Аналіз світоглядних основ авторського міфологізму Лесі Українки підтвердив цей висновок. Виявлено, що перебіг творчого процесу письменниці має міфотворчий характер. Особливий стан психіки (стан «зміненої свідомості»), який охоплював поетесу під час творчості та тлумачився нею як творче натхнення («медитація», «транс», «романтична екзальтація», «божественне безумство», «демонічна одержи­мість», «спілкування з Музою»), є ознакою актуалізації міфологічної свідомості. Це дало підстави для констатації наявності ірраціонального фактора формування авторської міфо­свідомості Лесі Українки.
Дослідження еволюції світогляду письменниці виявило, що авторський міфологізм Лесі Українки спирається на її філософсько-релігійні погляди. Обґрунтовано, що синтезуючи у власних філософських розмислах надбання світової філософської думки та відштовхуючись здебільшого від «філософії життя», зокрема від творчості такого міфолога як Ф.Ніцше, Леся Українка витворила самобутню й цілісну філософську систему, центром якої є людська особистість. Головним предметом авторського міфологічного осмислення Лесі Українки стала людина у світі або «міф як особистісне буття» (О.Лосєв). В процесі аналізу релігієзнавчих поглядів Лесі Українки встановлено, що християнська міфологія для неї стала значним предметом авторського осмислення. Становленню міфологічного мислення письмен­ниці також сприяла її фольклорно-етнографічна та перекладацька діяль­ність, яка обумовила органічне поєднання національних та світових міфо­логічних мотивів в її творчості. Знайомство зі світовими міфологічними сюжетами, вивчення українського та іноземного фольклору, епосу стародавніх народів сприяли засвоєнню архаїчних міфологем, що згодом знайшли авторське втілення в творчості письменниці.
В процесі аналізу стильової системи драматичних творів Лесі Українки виявлено неокласичні, символічні, модерністичні та неоромантичні ком­поненти та обґрунтовано, що взаємозв’язок між ними відбувається на основі принципів синкретизму. Аналіз стильової специфіки творів Лесі Українки довів також її переважно модерністичний характер. З’ясовано, що визначення письменницею власного стилю як «неоромантизм» цілком ототожнюється з сучасним розумінням сутності модернізму. Трактування творчості Лесі Українки як модерністичної сприяло адекватному усвідомленню природи її авторського міфологізму, однією з головних ознак якого є тенденція до виведення з міфу екзистенційної проблематики, спрямованої на осмислення позачасових буттєвих цінностей.
Відповідно до найновіших надбань «міфологічної критики» творчості Лесі Українки та згідно з поставленими у дослідженні метою й завданням були виявлені та конкретизовані подальші шляхи та тематика аналізу її авторського міфологізму, ті аспекти, які концентрують ключові моменти міфологічного осмислення буття в творчості поетеси. В результаті проведеного у дисертаційній роботі аналізу автором здійснено необхідні узагальнення.
По-перше, драматична творчість Лесі Українки є єдиною неоміфологічною системою, міфоконцептуальна структура якої була створена завдяки авторському осмисленню життєвого матеріалу. З цих позицій проаналізовано, зокрема, «людський світ», тобто соціальні мотиви в драмі-феєрії «Лісова пісня». Виявлено, що неоміфологічний текст драми містить велику кількість наявних та прихованих міфологем, які стосуються реальних людських персонажів. Це мотив першопредка та порушення табу (дядько Лев), надприродні можливості, міфологічна ініціація та перетворення (Лукаш), тема відьомства (Килина та Лукашева мати). Така інтерпретація людських персонажів драми-феєрії «Лісова пісня» доводить міфопоетичний підхід Лесі Українки до відображення як природних, так і соціальних явищ.
По-друге, дослідження авторського міфологізму Лесі Українки виявило природу деяких міфологічних «макрообразів», їх смислову заданість та семіотику. В зв’язку з цим проаналізовано маргінальні образи, що виведені в драматургії Лесі Українки як другорядні персонажі, чия значна ідейно-символічна роль простежується на інтертекстовому рівні. Зроблено висновок, що такі міфологічні макрообрази існують як архетипні домінанти, що впливають на свідомість протагоністів театру Лесі Українки. Семіотика таких образів була простежена на прикладі двох найзначніших архетипів архетипу Месії (в образі Ісуса Христа) та архетипу Великої Матері (в цілому ряді материнських образів Лесі Українки).
Виявлено, що модерне світобачення Лесі Українки робить постать Христа ключем до вирішення широкого кола етичних та філософсько-онтологічних проблем: його образ набуває плинних, суперечливих, багатовимірних характеристик, позбувається ортодоксального зображення, стає проекцією свідомості віруючого зі всіма її суперечностями та прихованими у підсвідомості рисами. Письменниця приходить до осягнення сутності Христа, як істоти, яка поєднує в собі божественну та людську природи. Зазначено, що в драматургії Лесі Українки можна виділити три типи створення образу Христа. Перший Христос як реальна фігура спостерігається в драматичній поемі «Одержима», в якій авторка робить Месію головною особою драматичної дії. Другий Христос як носій ідей християнства постає в творах на сюжети з життя перших християн («На полі крові», «В катакомбах», «Йоганна, жінка Хусова», «Руфін і Прісцілла» та ін.); в цьому випадку його характеристика подана опосередковано, через діалоги та оцінку інших дійових осіб. З третім типом пов’язане відтворення лише христологічних мотивів та міфологем, що пов’язані з життям, вченням, смертю та воскресінням Месії («Кассандра», «У пущі»).
Аналіз архетипу Великої Матері довів, що в творчості Лесі Українки спостерігається радикальний відхід від патріархальної української літературної традиції у зображенні образу матері та її впливу на особистість героя, що збігається з концептуальною позицією модернізму. В своїх драматичних творах Леся Українка підіймає проблему ролі матері у виникненні внутрішнього особистісного конфлікту героя та міфологізації материнського образу в процесі його вирішення («У пущі»). Леся Українка створює ряд образів, які відтворюють різні психологічні аспекти архетипу Матері: «духовна матір», що духовно підтримує свою дитину та є носієм високої «прометеївської етики» (Ніобея («Ніобея»), Крістабель («У пущі»), Герміона («Оргія»)); «жахлива матір» уособлення грубого фізичного світу, духовної стагнації та смерті, яка не розуміє духовних інтенцій своєї дитини та фактично зрікається її (Едіта («У пущі»), Лукашева мати («Лісова пісня»), мати Ореста («Блакитна троянда»)); «матір-розпусниця» жінка, в якої почуття материнського обов’язку пригнічується (жінка раба-неофіта «В катакомбах», матір Аврелії та Валента, матір Неріси («Оргія»)).
По-третє, аналіз авторського міфологізму Лесі Українки дозволяє зробити висновок, що її творчість торкається проблем глибинної психології людини. Констатація розриву між реальним та ідеальним світом, супереч­ливість та взаємодія раціонального та ірраціонального осмислення буття, що простежується в творах Лесі Українки, визначає проблему духовної кризи особистості. В зв’язку з цим проаналізовано моменти актуалізації міфосвідомості у типах соціальної поведінки та картинах сну й сновидінь, що виявило декілька важливих характеристик авторського художньо-міфологічного осмислення буття:
1) моменти актуалізації суспільної та індивідуальної міфосвідомості стають важливим чинником драматичної дії, оскільки виявляють конфлікт ірраціонального та раціонального як керуючих домінант людської поведінки;
2) через змалювання картин пророцького трансу окремої особистості та первісно-міфологічного стану «ми буття», який опановує натовпом, Леся Українка торкається проблем взаємовідносин лідера (пророка) та народу;
3) досліджуючи афективні стани зміненої свідомості під час самосуду та катування чужинця-жертви, письменниця намагається вирішити важливі етичні проблеми (соціальна пасивність, зрада, бездумне наслідування авторитетів), що мають позачасовий характер та є актуальними для будь-якої доби;
4) міфологічне осмислення буття виступає одним з провідних регуляторів соціальної поведінки героїв театру Лесі Українки, особливо тоді, коли міфосвідомість актуалізується в такому стані зміненої свідомості, що був викликаний афектом;
5) важливим об’єктом художнього осмислення для Лесі Українки є сновидчий тип зміненої свідомості, в якому актуалізується міфологічний тип світосприйняття;
6) в художній системі театру Лесі Українки спостерігається декілька лейтмотивних міфопоетичних трактувань теми сну: символічне прочитання сну ототожнення сну та смерті як символу духовного занепаду та поєднання образів «сну смерті каменю» (кам’яний сон Мавки з драми-феєрії «Лісова пісня», кам’яне не-буття учнів Месії з драматичної поеми «Одержима», загибель та «вічний сон» камінної людини-гори Командора з драми «Камінний господар»), сон як міфологічне розчинення суб’єктивної свідомості у об’єктивному світі («сни наяву» у божевіллі Любові Гощинської, сонне уникання правди троянцями, життя як «гарячковий сон» Долорес), творчий сон-фантазія дядьки Лева як живе створення фольклору, сон-потрясіння, сон-відродження Мавки та Лукаша, сон-мрія, сон-марення донни Анни, який є компенсацією підсвідомих бажань.
По-четверте, доведено, що художні картини часу і простору в драматургії Лесі Українки створюються через реконструкцію міфологічного світосприйняття різних дійових осіб. Кожна людина постає як своєрідний цілісний мікрокосм, що відображує весь універсум, міфологізуючи часопросторову реальність з метою гармонізації власного існування. Тому створений в драматичній системі Лесі Українки образ закритого простору має амбівалентне значення: однією людиною він сприймається як сакральне місце, де вона набуває духовного прозріння, а для другої стає мінус-простором, символом неволі, духовної стагнації та смерті. Поліваріантний характер створення часопросторових образів простежується й в синтезі структур теперішнього та історичного часу, що доведено на прикладі драматичної поеми «У пущі», в якій суперечливо взаємодіють образи Старого та Нового світу, минулого, теперішнього та майбутнього часу.
По-п’яте, через аналіз жіночих образів підтверджено тезу про спорідненість фемінізму та архаїчної міфосвідомості. Зроблено висновок, що авторське мислення Лесі Українки відтворює фемінні цінності засобами міфопоетики, створюючи складну символіко-архетипічну систему, яка апелює і до архаїки, і до реалій сучасної їй культурної епохи. Виявлено наявність нетрадиційних для української літератури художніх явищ, таких, як «феміністична інверсія», ідеологічна спорідненість фемінізму та націо­налізму, сексуальна символіка.
Отже, результати дослідження дають підстави констатувати, що головними характеристиками міфологічного осмислення буття в драматургії Лесі Українки є:
- врахування та відтворення особливостей глибинної психології людини;
- створення інтегрованого поліваріантного художньо-міфологічного світу, в якому осмислюються головні проблеми людського буття в його соціальному, національному, етичному та естетичному вимірах;
- побудування єдиного міфологічного інтер­тексту, що ґрунтується на системі міфоконцептів та функціо­нує у вигляді індивідуального авторського неоміфу.
Дослідження проблеми міфологічного осмислення буття в драматургії Лесі Українки не вичерпується тільки визначеними напрямками. Воно може мати своє продовження у вивченні прозової та поетичної творчості письменниці, простеженні кореляцій з іншими міфотворчими явищами української культури минулого та теперішнього часу. Тому проблема міфологічного осмислення буття в драматургії Лесі Українки залишається актуальною та відкритою для подальшого дослідження.

Література

1. Автономова Н.С. Миф: хаос и логос // Заблуждающийся разум?: Многообразие вненаучного знания / ред. И.Т.Касавина. М.:По­литиздат, 1990. С. 30-58.
2. Аверинцев С. Мифы // Краткая литературная энциклопедия. М.:Со­вет­ская энциклопедия, 1967. Т. 4. С. 875-882.
3. Аверинцев С. Аналитическая психология Юнга и закономерности твор­ческой фантазии // Вопросы литературы. 1970. № 3. С. 113-143.
4. Агеєва В.П. Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. К.: Либідь, 1999. 264 с.
5. Агеєва В. Матеревбивство і чоловіча інфантильність (Десакралізація образу матері в українському модернізмі) // ґендер і культура: зб. ст. / Упоряд.: В.Агеєва, С. Оксамитна. К.: Факт, 2001. С. 131-144.
6. Агеєва В. Митець і пуща // Слово і час. 1999. № 8. С. 11-18.
7. Арсланов В. Г. Миф о смерти искусства. Эстетические идеи Франк­фуртской школы от Беньямина до «новых левых». М.: Искусство, 1983. 326 с.
8. Астрахан Н. І. Цілісність і міфологізм ліричного світу В.В. Набокова: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.02. / Харківський держ. пед. ун-т. ім. Г. С. Сковороди Харків, 1998. 16 с.
9. Ахундов М. Д. Пространство и время: от мифа к науке // Природа. 1985. № 8. С.53-54.
10. Ахундов М. Д. Картина мира: от мифа к науке // Природа. 1987. №12. С. 58-70.
11. Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. К.: Державне видавництво образотвор­чого мистецтва і музичної літератури, 1963. 406 с.
12. Банацька Н. А. Християнські мотиви та образи в драматургії Лесі Українки (морально-ціннісні аспекти) : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.01. / НАН України. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. Київ, 2000. 16с.
13. Бультман Р. Новый завет и мифология. Проблема демифологизации новозаветного повествования // Вопросы философии. 1992. №11. С.86-114.
14. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Минск: Современный литера­тор, 2000. 320с.
15. Бетко І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки // Слово і час. 1991. №3. С. 28-33.
16. Бетко І. П. Біблійні сюжети та мотиви в українській поезії кінця ХІХ початку ХХст.: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.02. / НАН України. Ін-т літератури ім.Т.Г. Шевченка Київ, 1993. 17 с.
17. Бетко И. Amo, ergo sum (я люблю, значит я существую: библейские мотивы в любовной поэзии Леси Украинки и Анны Ахматовой) // Біблія і культура: Зб. наук. ст. Чернівці, 2000. Вип. 2. С.123-126.
18. Білецький Л. Три сильветки: МаркоВовчок Ольга Кобилянська Леся Українка. Виннипег: Союз українок Канади, 1951. 127 с.
19. Библер В.С. ХХ век. Человек. Культура // Человек в системе наук. М.: Наука, 1989. С. 301-316.
20. Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. К.:Либідь, 1992. 392 с.
21. Бичко А. К. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. К.:Український Центр духовної культури, 2000. 186 с.
22. БовсунівськаТ.В. Феномен українського романтизму: основні параметри каталогізації та ідентифікації: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра. філол. наук. 10.01.06., 10.01.01. / НАН України. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. К., 1993. 22 с.
23. БовсунівськаТ.В. Романтичний спосіб узагальнення: міфологізація трансцен­дент­ного // Мова і культура = Язык и культура: П’ята міжнар. наук. конф.: [матеріали]. К., 1997. Т. 1. С. 3-8.
24. Борисюк Т. «Лісова пісня» Лесі Українки і «Затоплений дзвін» Гергарта Гауптмана // Слово і час. 1990. №3. С. 15-20.
25. Борисюк Т. Фольклор і міфологія «Лісової пісні» Лесі Українки // Народна творчість і етнографія. 1991. №2. С. 31-34.
26. Боровський Я. Є. Світогляд давніх киян. К.: Наукова думка, 1982. 171 с.
27. Брюховецька Л. Сповідь неуярмленої души. Етичні проблеми раннього християнства у творах Лесі Українки // Вітчизна. 1996. №7-8. С.116-118.
28. Васильєв В. Зчарував мене сей образ на вік // Київ. 1988. №7. С.154-157.
29. Вейман Р. История литературы и мифология. Очерки по методологии и истории литературы. Пер. с нем. М.: Прогресс, 1975. 344с.
30. Веретельник Р. Фемінізм у драматургії Лесі Українки // Сучасність. Лютий 1991. Ч.2. Ньюарк (Нью-Джерзі). С.29-37.
31. Войтюк А. Природа історизму Лесі Українки // Радянське літерату­рознавство. 1984. №5. С. 31-40.
32. Волинський П. Людина і природа: єдність і суперечності / «Лісова пісня» Лесі Українки // Радянське літературознавство. 1978. Ч. І. С. 55-57.
33. ґендер і культура: зб. ст. / Упоряд.: В.Агеєва, С. Оксамитна. К.:Факт, 2001. 224с.
34. Герасимчук Л. Штрихи до проблеми профетизму // Слово і час. 1999. №7. С.45-47.
35. Гозенпуд А. Поетичний театр: Драматичні твори Лесі Українки К.:Мистецтво, 1947. 302с.
36. Голосовкер Я. Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
37. Голосовкер Я. Э. Миф моей жизни. (Автобиография). Интересное // Вопросы философии. 1989. №2. С. 106-142.
38. Горбач Н., Кіндратович Л. Леся Українка і християнство // Львівська комерційна академія: Вісник. Львів, 1998. Т.2. Ч.2-3. С. 108-114.
39. Гречуха Н.Г. Деякі аспекти дослідження проблеми міфа у світовій науці // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. НПУ ім. М.П.Дра­гоманова 2001. Вип. 8. С. 10-17.
40. ГригорьевН.Ф. Соотношение мифа и искусства в культуре (Историко-теоретическое исследование): Автореф. дисс. канд. филол. наук: 09.00.84 / Ленинградск. гос. универ-т. Ленинград, 1984. 16 с.
41. ГулыгаА.С. Миф и современность // Гулыга А.С. Путями Фауста. М.:Совет­ский писатель, 1987. С. 197-216.
42. Гулыга А.С. Пути мифотворчества и пути искусства // Новый мир. 1969. №5. С. 217-234.
43. Гулыга А.С. Миф как философская проблема // Античная культура и современная наука. М., 1985. С. 271-276.
44. Гуменюк В. Становлення драматичного хисту Лесі Українки // Слово і час. 1999. №8. С.6-10.
45. Гуменюк В. І. Жанрово-стильові особливості ранньої драматургії Лесі Українки: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.02./ Львівський держ. ун-т ім. І. Франка. Львів, 1994. 23 с.
46. Гундорова Т. Феміністична утопія Лесі Українки // Сучасність. 1996. №5. С.89-96.
47. Гундорова Т. І. Дискурсія українського модерну. Постмодерна інтер­претація.: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра філол. наук. 10.01.01., 10.01.06 / НАН України. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. К., 1996. 37 с.
48. Гундорова Т. І. Український модерн: від культурної тотальності до культурної диференціації // Міжнародний конгрес україністів (3; 1996; Харків). 3-й міжнародний конгрес україністів, 26-29 серпня 1996 р.: Літературознавство: [Наук. доп.]. К., 1996. С. 420-429.
49. ГуревичА.Я. Макрокосм и микрокосм. Что есть время? // Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. С. 43-166.
50. Гуревич М. С. Социальная мифология. М.: Наука, 1983. 243 с.
51. Гуревич П. С. Культурология. М.: Знание, 1996. 288 с.
52. Давидюк В. Позатекстова міфологічна символіка «Лісової пісні» // Ди­во­слово. 1994. №2. С. 6-9.
53. Давыдов Ю. Интеллектуальный роман и философское мифотвор­чество// Вопросы литературы. 1970. №9. С. 127-171.
54. Дем’янівська Л. Жанрова специфіка драми Лесі Українки «Руфін і Присцілла» // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. К.,1960. С. 150-151.
55. Демська Л. Проблема внутрішньої свободи у драматургії Лесі Україн­ки// Слово і час. 1998. № 9-10. С. 54-57.
56. Демська Л. М. Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.01./ НАН України. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. К., 2000. 17 с.
57. Дзендзелівський Й. Лексика демонології у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»// Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження (Матеріали ювілейної республіканської конференції). К., 1973. С.155-157.
58. Доманский В. Евангельский сюжет об Иуде в интерпретации Леонида Андреева и Леси Украинки // Всесвітня література. 1997. №7. С.32-33.
59. Донцов Д. Націоналізм // Федів Ю. О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії: Навчальний посібник. К.: Україна, 2001. С.482-488.
60. Дорошевич А. Миф в литературе ХХ века // Вопросы литературы. 1970. №2. С.122-140.
61. Драй-Хмара М. Бояриня (Про поему Лесі Українки «Бояриня») // Дзвін. 1991. №2. С.147-149.
62. Драненко Г., Нямцу А. Своєрідність трансформації міфологічних образів жінок у літературі // Науковий вісник Чернівецького університету. Чернівці, 1998. Вип. 34: Слов’янська філологія. С.27-30.
63. Дьяконов И. М. Архаические мифы Востока и Запада. М.: Наука, 1990. 247 с.
64. Евсюков В. В. Мифы о Вселенной. Новосибирск: Наука, 1988. 177с.
65. Елсуков А. Н. Познание и миф. Минск: Изд-во БГУ, 1984. 151 с.
66. Єфремов С. О. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
67. Жила В. Прометеївські образи і мотиви в творчості Лесі Українки. // Сучасність. 1993. №4. С. 118-127.
68. Жовновська Т. Б. Онірично-міфологічний дискурс прози В.Шевчука: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.01. / Одеський держ. ун-т ім.І.І.Мечнікова. Одеса, 2000. 16 с.
69. Забужко О. Une princesse lointaine: Леся Українка як культурно-інтерпретаційна проблема // ґендер і культура: зб. ст. / Упоряд.: В.Агеєва, С. Оксамитна. К.: Факт, 2001. С.4-33.
70. Заверталюк Н., Нарівська В. Про одну міфологему в «Боярині» Лесі Українки // Дивослово. 1994. № 2. С. 10.
71. Зубрицкая М. А. Творчество Леси Украинки в оценке «неоклассиков» : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.02. / АН УССР. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка Київ, 1991. 16 с.
72. Іваненко В.Г. До питання про світогляд Лесі Українки // Українська мова і література в школі. 1985. №2. С. 32-33.
73. Ігнатенко М. Леся Українка, ми і європейська культура ХХ століття // Слово і час. 1995. №3. С. 49-54.
74.&n