Михайлов Дмитро Євгенович Взаємозв’язок людини і техніки у сучасних філософсько- антропологічних дослідженнях

Краткое описание

Михайлов Дмитро Євгенович, провідний спеціаліст ННЦ Національного університету «Києво-Могилянська академія»: «Взаємозв’язок людини і техніки у сучасних філософсько- антропологічних дослідженнях» (09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури). Спецрада Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевчен­ка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»
На правах рукопису
Михайлов Дмитро Євгенович
УДК 141.319.8:165.321
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЛЮДИНИ І ТЕХНІКИ У СУЧАСНИХ
ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
09.00.04 – філософська антропологія,
філософія культури
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник
Козловський Віктор Петрович
кандидат філософських наук, доцент
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………..……..………………...………………….………4
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО
ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І ТЕХНІКИ……………..………… 13
1.1. Антропологічні конотації філософії техніки
К. Ясперса та М. Гайдеґера …………….……………………..………………….14
1.1.1. Техніка як антропологічний конструкт у К. Ясперса…………..……..19
1.1.2. Герменевтична концепція техніки у філософії М. Гайдеґера...…...…33
1.2.Трансцендентальна філософія техніки у світлі
сучасної критичної настанови…………..…...…………….…………………...…47
Підсумки розділу……………..……………………………………...…….………54
РОЗДІЛ 2. МЕДІАЛЬНИЙ ПОВОРОТ У ФІЛОСОФСЬКОМУ ОСМИСЛЕННІ
ЛЮДИНИ І ТЕХНІКИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ …….………..55
2.1.Проект нової суб’єктивності як передумова
медіального повороту в антропології техніки………………………………...…57
2.1.1. Проблема суб’єктивності в філософії екзистенції К. Ясперса і
М. Гайдеґера ………..……………….………………………………...65
2.1.2. Візії людини в «негативній антропології» Г. Андерса .….…………75
2.1.3. М. Фуко як критик модерного проекту суб’єктивності…….…….....77
2.2. Антропологія медіа: генезис і основна проблематика ……...…..….……...81
2.2.1. «Франкфуртська школа»: культурна індустрія як спосіб
продукування взаємодії людини і техніки….…………………….….82
2.2.2. М. Мак-Люен: людина у світі медіа …..……..….………….……....85
2.2.3. Ж. Бодріяр: людська суб’єктивність в універсумі знаків ...…........89
2.3. Симетрична антропологія Брюно Латура……….......…………..……...….105
Підсумки розділу…………………….……...…………….………………….…..130
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНИЙ ЕТАП: ПОСТФЕНОМЕНОЛОГІЧНА
АНТРОПОЛОГІЯ ТЕХНІКИ………………………………………………........132
3
3.1. Ключові мотиви антропології техніки Д. Айді………...……….....134
3.2. Проблема множинності технологічних медіацій у
постфеноменологічній антропології………………………...……..152
Підсумки розділу…………..…………………………………..………..……......165
ВИСНОВКИ………………………...…………………………….……...……..…….……......167
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…..……………….……..….…………171
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Початок ХХ століття став наочною
ілюстрацією кризи розуміння людини. Цю кризу було послідовно експліковано
у горизонті філософсько-антропологічного запитування. Представники цього
вектору думки, у своїх дослідженнях, звертаючись до попередніх
антропологічних проектів, констатують їхню суперечливість і неспроможність
дати відповіді на питання про природу людини, її буття в світі. Однак ще
одним важливим фактором, який мав неабиякий вплив на виникнення нового
типу запитування про природу людини, слід вважати науково-технічний
поступ, що з невпинною швидкістю розгортався на початку ХХ століття.
Розширення технологічного апарату у соціально-культурному житті індивідів
підважило усі попередні антропологічні проекти, які не брали до уваги фактор
техніки, вважали його другорядним, «акцидентальним» тощо.
Задля того аби зрозуміти актуальні тенденції сучасної антропології
техніки, треба усвідомлювати той мисленнєвий фундамент, з якого вона
постає. Структура останнього, у свою чергу, має складну і почасти
синкретичну архітектоніку, аналіз і розуміння якої потребує звернення не до
одного, а одразу до цілої низки різних філософсько-антропологічних проектів.
Слід підкреслити, що антропологія техніки зазнала впливу німецької
екзистенційної філософії. Зокрема, йдеться про роботи Карла «Духовна
ситуація часу» [100] і «Витоки історії та її мета» [168], у яких питання про
сутність техніки піднімається з усією ґрунтовністю і рухається у горизонті
екзистенційного філософування. Вочевидь, до цього напряму необхідно
зарахувати і праці Мартина Гайдеґера – «Питання щодо техніки» [156] і
«Поворот» [151]. Окрім філософії екзистенції, варто також згадати не менш
вагомі антропологічні концепції техніки Х. Ортегою-і-Гасетом [198], П.Т. де
Шарденом [68], М. Бердяєвим [13], В. Беньяміном [12], Г. Йонасом [38] та
інших мислителів. Представники класичної філософської антропології також
запропонували власну відповідь на питання про природу взаємозв’язку техніки
5
і людини. Особливо інтенсивно це виявилось у антропологічних доктринах А.
Гелена [135], О. Шпенглера [224], Ф. Юнгера [99], Х. Плеснера [207; 208], Е.
Морена [62], Ж. Елюля [96], Г. Гебауера і К. Вульфа [134], Г. Блюменберга
[109] та ін.
Сучасний етап осмислення феномену техніки тісно пов'язаний із так
званим «медіальним поворотом», що розгорнувся у другій половині ХХ
століття. Беззаперечно, найвідомішим представником цієї хвилі є Маршал
Мак-Люен, один із засновників «торонтської школи медіа». Його головні праці
– «Галактика Ґутенберґа: становлення людини друкованої книги» [186],
«Усвідомлення Медіа: розширення людини» [188], «Медіум – це
повідомлення» [187], «Закони медіа» [185] – залишаються актуальними
дотепер.
Європейські «медіальні студії» передовсім пов’язані з французьким
структуралізмом, який зазнав впливу канадської школи медіа. У цьому
контексті слід відзначити творчий спадок Ролана Барта, зокрема його
«Міфології» [7] і «Системи моди» [8]. Ключовою постаттю для цього етапу
також є Жан Бодріяр, який у своїх працях «Система речей» [19], «Символічний
обмін і смерть» [21], «Симуляція і симулякр» [22] аналізує механізм
виробництва і циркуляції знаків. Доречно згадати ще одного знакового
фігуранта медіального повороту – Вілема Флюсера, чимало робіт якого було
опубліковано вже після смерті філософа. У своїх відомих працях «Письмо та
інші есеї» [129], «У всесвіті технологічного зображення» [128], Флюсер
розвиває оригінальну теорію медіа та комунікації.
Нинішня рецепція медіальної антропології – це складний синтез
постструктуралістської філософії та сучасних cultural studies. Серед
найголовніших дослідників останніх десятиліть варто відзначити Марка
Постера, автора робіт «Інформаційний суб’єкт» [210] і «Інформацію будь
ласка: Культура і Політика за доби цифрових машин» [209]. Не менш цікавими
є дослідження Марка Хансена. Найвідомішими є такі його роботи: : «Втілений
6
Технезис: техніка поза письмом» [142], «Тіла у коді: інтерфейси в Нових
Медіа» [141]. Третім представником цього напряму є Кетрін Хейлз, авторка
праці «Як ми стали постлюдством?» [148], а також дослідження
«Нанокультура. Імплікації нової технонауки» [149].
Не менш цікавим інтелектуальним явищем у контексті «медіального
повороту» є так звана «симетрична антропологія» Брюно Латура, який у своїх
працях «Нового часу не було: есеї з симетричної антропології» [44] та
«Дослідження модусів екзистенції» [170] по-новому переосмислює
антропологічні питання взаємозв’язку людини і техніки. Продемонструвавши
на початку своєї кар’єри творчий потенціал семіотичної методології в
осмисленні проблеми взаємозв’язку людини і техніки, Б. Латур поступово
рухається у напрямку більш масштабного антропологічного запитування про
роль технологічного у конституюванні людського буття. Його
антропологічний проект відкриває новий горизонт осмислення проблеми
медіальності. Для французького філософа медіальність – це не просто
процедура розширення меж людської суб’єктивності, а радше процес
перманентної активності, який є характерним для будь-якого технологічного
артефакту. Запропонована стратегія осмислення технологічної активності поновому оприявлює межі людської суб’єктивності, проблематизує контекст, в
якому ця суб’єктивність постає і набуває власного оформлення. До цього
напряму слід також зарахувати дослідження Джона Ло [173; 174]. Разом із
фігурою Б. Латура варто згадати постать П. Слотердайка [223], який мав
неабиякий вплив на творчість французького мислителя. Крім того, проект
симетричної антропології відіграв неабияку роль у ґенезі одного з
найважливіших напрямів сучасної онтології – спекулятивного реалізму.
Ключовими представниками цієї школи є Грєм Харман [145-147], Квентін
Меясу [189], Леві Брайянт [111-113]. Для спекулятивного реалізму вагоме
значення мають праці «Спекулятивний поворот. Континентальний матеріалізм
та реалізм» [233] і «Алюр речей. Процес і Об’єкт у сучасній філософії» [229].
7
Нинішня антропологія техніки спирається на здобутки попередніх
антропологічних проектів і водночас пропонує власну стратегію осмислення
сутності людського буття, технологічної активності та їх взаємодії між собою.
У зазначеному контексті доречно згадати про один з найголовніших сучасних
напрямів цієї дисципліни – постфеноменологію. Засновником цього нового
напряму феноменології є Дон Айді, відомий американський філософ, який
сформулював ключові ідеї постфеноменології у таких своїх працях: «Техніки і
Праксис» [164], «Постфеноменологія і технонаука» [163]. До цього напряму
можна також зарахувати Пола-Пітера Вербеєка [211; 237; 238], Ендрю
Фінберга [123; 124], Роберта Розенбергера [211], Евана Селінджера [212] та
інших дослідників. Зараз постфеноменологія не лише активно розвивається у
багатьох університетах США і Європи, але й перебуває у плідному діалозі з
сучасними соціальними дослідженнями техніки (з-поміж найголовніших варто
згадати Science Technology Studies), експериментальними науками,
відгалуженнями технологічного дизайну тощо.
З-поміж сучасних українських фахівців, дослідження яких до певної
міри корелюють з темою дисертації, передовсім слід згадати праці О. Гомілко
[25], В. Кебуладзе [41], А. Баумейстера [9], А. Богачова [16], А. Єрмоленко [34-
35], Т. Лютого [49], М. Мінакова [61], В. Менжуліна [53] та інших фахівців.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в межах науково-дослідної теми «Філософія в контексті
культури: історія і сучасність». Реєстраційний номер в УкрІНТЕІ:
0110U001268 на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного
університету «Києво-Могилянська академія».
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття
ґенези поглядів щодо взаємозв’язку людини і техніки у філософськоантропологічних дослідженнях ХХ-го і початку ХХІ ст.
Відповідно до мети сформульовані завдання дослідження:
8
• Виявити засадничі трансформації поняття техніки та
концептуалізувати ключові модуси антропологічної активності
техніки.
• Проаналізувати ґенезу головних етапів дослідження техніки у
сучасних філософсько-антропологічних дослідженнях. Показати їх
взаємозв’язок та унаочнити засадничі умови переходу від одного
етапу до іншого.
• З’ясувати головні здобутки нинішньої антропології техніки. Виявити
та проаналізувати ключові характеристики сучасної техніки у її
зв’язку із розумінням природи людини.
• Виявити особливості сучасного етапу антропології техніки та його
підстави критики попередніх етапів. Розширити та проблематизувати
хронологію антропології техніки запропоновану Полом-Пітером
Вербеєком
• Розглянути та проблематизувати головні значення поняття техніки
та унаочнити множину інтелектуальних контекстів, в яких ці
значення оприявлюються.
• Проаналізувати поняття технологічної медіації та варіативність його
інтерпретації у сучасній антропології техніки.
Об’єктом дослідження є проблема взаємозв’язку людини і техніки у
сучасному філософському дискурсі.
Предметом дослідження є ґенеза та трансформації поглядів щодо
взаємозв’язку людини і техніки у філософсько-антропологічних дослідженнях
ХХ і початку ХХІ ст.
Методи дослідження. Досягнення визначеної мети та завдань
дисертаційного дослідження потребує застосування варіативної та комплексної
наукової стратегії. Враховуючи той факт, що джерельна база дослідження
містить тексти, які належать до різних філософських шкіл і традицій
9
(починаючи від екзистенційної та герменевтичної і закінчуючи сучасними
антропологічними студіями), ми зацікавлені у динамічному синтезі кількох
ключових методологій гуманітарного знання. Відтак, теоретико-методологічне
ядро дослідження становлять генеалогічний та історико-порівняльний підходи.
Проте, обмежившись цими двома стратегіями, не вдалося б набути тієї
мобільності та варіативності, яких потребує мета наукового дослідження. Тож,
окрім зазначених методів, було прийнято рішення звернутись до методу
термінологічного аналізу.
Генеалогічний метод видається доречним, адже одним із ключових
завдань дослідження є аналіз ґенези та еволюції осмислення проблеми техніки
у горизонті філософської антропології ХХ століття. Обрана методологія дає
можливість не просто знайти правильний «кут зору», але й дослідити головні
сценарії динамічної еволюції феномену техніки, виокремити ключові етапи у
його поступі, виявити тонкощі відмінностей між різними підходами та
позиціями. Разом з тим генеалогічний підхід допомагає наблизитися до
«витоків» проблематики, а відтак – дає можливість оцінити весь шлях еволюції
проблеми і зіставити вихідні позиції з підходами сучасності.
Історико-порівняльний підхід є необхідною складовою наукової
стратегії, адже він допомагає виявити і проаналізувати різноманітні способи
осмислення феномену техніки у філософських антропологіях попереднього і
нинішнього століть. Відтак, саме завдяки цьому методу вдається провести
демаркаційну лінію між такими формами проблематизації техніки, як
трансценденталізм, інструменталізм, волюнтаризм, емпіризм,
інструментальний реалізм тощо. Без порівняння усіх цих підходів та
експлікації контекстів їх історичного поступу годі намагатися зрозуміти аж
ніяк не очевидні, з першого погляду сценарії інтелектуальної ґенези поняття
техніки.
Термінологічний аналіз стає у нагоді під час цілої низки
парадигмальних зсувів, що їх зазнає концептуалізація феномену техніки у ХХ
10
столітті. Відтак, цей метод виявляється корисним там, де необхідно
продемонструвати відмінність у розумінні феномену техніки між, наприклад,
трансцендентальною та емпіричною настановами. Термінологічний аналіз
також виявляє свою ефективність під час звернення до онтологічного підходу в
антропології техніки М. Гайдеґера. Без точного термінологічного аналізу
відмінностей між античним і сучасним розумінням техніки неможливо
осягнути філософське коріння проблеми техніки, а відтак – побачити її
подальший поступ.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим
комплексним дослідженням, присвяченим проблематизації взаємозв’язку
людини і техніки у філософсько-антропологічному дискурсі ХХ-ХХІ століть.
Детальніше наукова новизна розкривається у положеннях, що
виносяться на захист:
Уперше:
- продемонстровано, що філософські дослідження зв’язку техніки з
сутністю людини пройшли складну концептуальну еволюцію – від відчуження
(трансцендентальний етап), через розширення меж людської суб’єктивності
(медіально-лінгвістичний етап) до майже цілковитого «злиття» людини і
техніки (сучасний, емпіричний етап);
- розкрито сутнісні риси сучасної техніки, її зв’язок із розумінням
природи людини, її суб’єктивності. Показано, що сучасна техніка аж ніяк не є
пасивним інструментом для досягнення прагматичних цілей, а навпаки, стає
реальним дієвцем будь-якої соціальної дії. Цей контекст із особливою
наочністю постає у сучасній симетричній антропології та
постфеноменологічних дослідженнях, де концептуалізується прагматична ненейтральність техніки (non-neutrality), її практична роль у конституюванні
людської суб’єктивності, історичності, наукового знання та світу в якому живе
людина;
Уточнено:
11
- головні концептуальні позиції сучасної критики трансцендентального
підходу в антропології техніки першої половини ХХ століття. Основні
критичні зауваги такі: по-перше, техніка – це не абстрактна та монолітна сила,
а цілком конкретна та множинна матеріальна складова соціальної реальності
індивіда; по-друге, техніка не відчужує людину від її сутності, а навпаки, дає
можливість по-новому поглянути на людську суб’єктивність; по-третє, техніка
не є винятково негативним чинником людського світу, а навпаки, унаочнює
оптимістичні перспективи, реально допомагає людству вирішувати проблеми
сьогодення;
- поняття техніки у філософській антропології ХХ ст., зокрема
з’ясовано історико-концептуальні відмінності між «технікою-знаннями»,
«технікою-активністю», «технікою-волею», «технікою-об’єктом», окреслено
автентичний зміст цих концептуальних відмінностей. Унаочнено
інтелектуальний контекст, у якому виникають ці семантичні поля.
Набуло подальшого розвитку:
- класифікація трьох головних етапів антропології техніки
(трансцендентальний, медіальний, емпіричний), запропонованих сучасним
голландським дослідником П.-П. Вербеєком. Першопочаткову позицію
науковця було розширено завдяки таким дослідницьким стратегіям. По-перше,
унаочнено антропологічний потенціал кожного з трьох етапів. По-друге,
продемонстровано, що перехід від одного етапу до іншого зумовлено низкою
концептуальних переосмислень зв’язку між людиною і технікою. По-третє,
виявлено і проблематизовано обопільну кореляцію усіх етапів осмислення
дотичності між людиною і технікою;
- вчення про «медіальність» технологічного артефакту. Зокрема, було
продемонстровано, що у різних моделях сучасної антропології техніки
концепція «медіальності» постає у своїй варіативній множинності. Для
«класичних» медіальних студій медіум передовсім виявляє себе як необхідна
процедура розширення людської суб’єктивності, тоді як для симетричної
12
антропології медіальність постає як реальна активність технологічного
артефакту, засобами якої вдається подолати одвічний «розрив» між людиною і
світом, природою і суспільством.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Результати
дослідження, сформульовані як тези наукової новизни, що виносяться на
захист, мають теоретичну цінність як комплексна оцінка проблеми техніки у її
еволюції та концептуалізації засобами сучасної філософської антропології. У
практичному плані результати дослідження можуть бути застосовані для
викладання курсів з філософської антропології, філософії техніки, соціальної
філософії та сучасної онтології. З огляду на те, що в дисертації проблему
техніки експліковано у широкому історико-філософському контексті, висновки
роботи може бути використано при викладанні інших гуманітарних курсів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням
– формулювання мети, завдань, тверджень наукової новизни та висновків
належить автору. Усі публікації результатів дисертаційного дослідження
виконано без співавторів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні
положення та висновки, одержані під час дослідження ґенези поняття техніки у
межах антропологічних студій сучасності, було оприлюднено в доповідях на
трьох міжнародних студентсько-аспірантських конференціях «Філософія: Нове
покоління» (Київ, НаУКМА, 2013, 2014, 2015 рр.), а також міжнародній
науковій конференції «Дні науки філософського факультету» (Київ, КНУТШ,
2016)
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено
в 9 публікаціях, п’ять з яких – авторські публікації у наукових фахових
виданнях України, а ще чотири – тези доповідей у збірниках, опублікованих за
матеріалами конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Виявлено, що проблематизація поняття техніки у філософській
антропології відбувалась у три етапи:
- трансцендентальний етап є першою зрілою антропологічною спробою
описати обопільний зв'язок між людською сутністю і сутністю техніки. До
цього етапу зараховують усіх філософів так званої «першої хвилі» антропології
техніки. Серед них: Карл Ясперс, Мартин Гайдеґер, Теодор Адорно, Макс
Горхаймер, Ганс Йонас. Для представників цього етапу характерним є
песимістичний погляд на техніку. Для цих видатних філософів техніка набуває
рис абстрактної монолітності, тієї сили, що відчужує людину, позбавляє її
персонального ставлення до світу;
- медіально-лінгвістичний етап, порівняно з етапом
трансцендентальним, здійснює кілька вагомих кроків вперед. Передовсім
техніка опиняється в осерді знакової проблематики смислу. Крім того, окрему
увагу представники цього етапу приділяють так званому «медіальному
повороту», де робиться акцент на засобах комунікації, їхній структурі та ролі у
процесі передачі смислу, водночас виконуючи активну трансформативну
функцію першопочаткового повідомлення. Головними представниками цього
етапу є Гюнтер Андерс, Маршал Мак-Люен, Вілем Флюсер, Жан Бодріяр,
також до цього етапу також слід зарахувати Брюно Латура. Сутність техніки
тут описується, з одного боку, як продовження-розширення (extension)
людської суб’єктивності, а з іншого – як механізм продукування смислів і
водночас унікальний спосіб їх транспортування, передачі тощо;
- емпіричний етап є «останнім словом» у сучасній антропології техніки.
Головною інтенцією тут стає впевненість у тому, що техніка – це не абстрактна
і монолітна сила, а цілком конкретна матеріальна складова соціальнопрактичного досвіду індивіда. Відтак, у межах «емпіричного повороту»
відбуваються дві ключові трансформації попередніх уявлень про зв'язок
168
людини і техніки. По-перше, техніка розглядається не як трансцендентальний
моноліт, а як множина різних засобів та інструментів. На зміну техніці
приходять техніки, кожна з яких по-різному трансформує і оформлює людську
суб’єктивність. По-друге, відбувається «виправдання» техніки – вона перестає
бути винятково «злою силою» (характерний підхід в межах
трансцендентального етапу), перетворюючись на динамічну модель, яка
передовсім відкриває чимало нових можливостей. Кожна з них, у свою чергу
потребує адекватної етичної рефлексії. Головним представником цього етапу є
постфеноменологія (Дон Айді, Пітер-Пол Вербеєк, Ендрю Фінберг, Еван
Селінджер).
2. Виявлено засадничі структурні компоненти сучасної антропології
техніки. Унаочнено ґенезу та зв'язок цих структурних компонентів із
попередніми антропологічними дослідженнями. Показано, що сучасна
постфеноменологія та симетрична антропологія Брюно Латура, поєднуючи
критичну настанову із стратегією творчої рефлексії, змогли запропонувати
новий погляд на проблему взаємозв’язку людини і техніки;
3. Проаналізовано такі стратегії осмислення техніки як:
інструменталізм, волюнтаризм, детермінізм та автономізм. Кожну стратегію
було розглянуто у відповідному філософсько-антропологічному контексті.
Виявлено, що кожна із стратегій найчастіше тяжіє до гіперболізації, або
навпаки, до спрощення комплексності взаємозв’язку між людиною і технікою.
Показано, що такі сучасні антропологічні дослідження як симетрична
антропологія та постфеноменологія пропонують альтернативні сценарії
осмислення сутності техніки, за яких вдається зберегти «серединний шлях»
між вищеперерахованими стратегіями.
4. Проаналізовано паралелізм в осмисленні сутності людського буття і
сутності техніки. З’ясовано, що відхід від есенціального розуміння
суб’єктивності заклав фундамент і дав неабиякий імпульс для продуктивної
проблематизації феномену техніки у межах сучасних антропологічних
169
досліджень. Ґрунтуючись на послідовному аналізі вчення про сутність людини
у німецькій філософії екзистенції, медіальній антропології, постфеноменології
та симетричній антропології вдалося унаочнити те, як завдяки новим
«моделям» осмислення техніки відбувалася реінтерпретація сутності
людського буття у її зв’язку із поняттям техніки.
5. Виявлено, що техніку може бути розглянуто у чотирьох ключових
значеннях:
- техніка як знання-вміння. Таке значення було притаманним для
античної традиції, яка ще з часів Платона розрізняла technai на теоретичне і
практичне;
- техніка як активність. У такому значенні поняття техніки вживає у
своїй пізній філософії Мішель Фуко. Найяскравішою ілюстрацією
вищенаведеної тези можуть слугувати пізні курси (1980-1984 рр.), прочитані
філософом у Колеж де Франс;
- техніка як воля. Такий підхід до розуміння техніки був особливо
характерним для пізньої філософії Мартина Гайдеґера. Онтологічний контекст
його мислення пов’язує сутність техніки із процедурою розкриття буття..
- техніка як об’єкт. Найпоширеніше трактування техніки після так
званого «емпіричного повороту», який відбувся у філософії та антропології
техніки у 1980-х роках.
6. Виділено низку сутнісних характеристик сучасної техніки у їх
концептуальному зв’язку з людською суб’єктивністю. З-поміж найголовніших
такі:
- матеріальна конкретність технологічного артефакту, існування якого
можливе винятково у процесі його соціально-практичного застосування.
- не-нейтральність, яку передовсім зумовлено amplification/reduction
structure технологічного інструменту.
- медіальність, яка постає як певна спроможність техніки «зв’язувати» і
варіювати доступ людини до світу.
170
- мультистабільність, що уможливлює розуміння приналежності одного
технологічного артефакту до множини герменевтичних контекстів.
7. Виявлено ключові семантичні поля поняття технологічної медіації.
Показано, що феномен медіальності у різних антропологічних традиціях
набуває варіативних значень. З-поміж найголовніших було виділено та
проаналізовано три засадничі інтелектуальні стратегії: медіальність як
розширення (торонтська школа медіа), медіальність як переклад (симетрична
антропологія), медіальність як активність (постфеноменологія).
Конкретизовано спільне та відмінне між ними. Показано, як всі три моделі
технологічної медіальності можуть співпрацювати між собою, доповнюючи
одна одну і описуючи загальний антропологічний каркас взаємодії між
людиною і технікою. Унаочнено інтелектуальний потенціал
постфеноменологічного вчення про множину типів медіацій. З’ясовано його
значення для сучасних антропологічних досліджень.
8. Показано, що трансформації у концептуалізації проблеми техніки
доцільно описати, послуговуючись такою послідовністю – від розуміння
техніки як сили, що призводить до відчуження (трансцендентальна
передумова), через розуміння техніки як способу розширення людської
перцептивності (медіальний поворот) до повного злиття людини і техніки, яке
відбулося в результаті емпіричного повороту. Тож ми маємо такий
концептуально-історичний ланцюг взаємозв’язку техніки і сутності людини:
відчуження-розширення-злиття