Мітракова Оксана Олегівна Інтерпретація образу Орфея в європейській прозі ХХ століття

Краткое описание

Мітракова Оксана Олегівна, керівник гуртка Центру дитячої та юнацької творчості, тема дисертації: «Інтерпретація образу Орфея в європейській прозі ХХ століття», (035 Філологія). Спеціалізована вчена рада ДФ 18.092.001 Бердянського державного педагогічного університету

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Бердянський державний педагогічний університет
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
МІТРАКОВА ОКСАНА ОЛЕГІВНА
УДК 82.091:[821.143:821(4)«19»](043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ ОРФЕЯ
В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПРОЗІ ХХ СТОЛІТТЯ
035 Філологія
03 Г уманітарні науки
Подається на здобуття ступеня вищої освіти доктора філософії
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів, текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело. О.О. Мітракова
Науковий керівник: Школа Ірина Вікторівна, кандидат філологічних наук, доцент
Бердянськ - 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 18
РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА РЕЦЕПЦІЯ МІФУ ПРО
ОРФЕЯ 26
1.1. Методологічні засади міфокритики у літературознавстві 26
1.2. Літературознавча концепція образу Орфея 47
Висновки до розділу 1 62
РОЗДІЛ 2. МІФ ПРО ОРФЕЯ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І
ПОБУТУВАННЯ В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ 65
Висновки до розділу 2 105
РОЗДІЛ 3. ОБРАЗ ОРФЕЯ В РІЗНОНАЦІОНАЛЬНИХ
ЛІТЕРАТУРАХ: ТИПОЛОГІЯ І ПОЕТИКА 107
3.1. Орфей і Пігмаліон: митець і його доля 107
3.2.Орфей і Еврідіка : любовне ядро мотиву 115
З.З.Орфей і Нарцис: творець і автор 124
3.4.Орфей і Аїд: втома від життя 138
Висновки до розділу 3 156
ВИСНОВКИ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 166
ДОДАТОК А 195
ДОДАТОК Б 198

Список литературы

ВИСНОВКИ
Зацікавленість письменства міфологією різних країн і звернення до міфологічних сюжетів, мотивів та образів зумовили переосмислення та інтерпретації традиційного міфу і творення нового. Міфологічні сюжети та образи виокремлюються та інтегруються в літературну творчість.
Поняття міфу розглядають у літературознавстві, фольклористиці, філософії. Єдиного визначення поняття не існує, тому для кращого розуміння поняття в теоретичному розділі висвітлено різні погляди на цю проблему. Міф є пам’яттю та системою вірувань попередніх поколінь, способом передавання інформації, культури, звичаїв, моралі. Міфологема - найменший елемент міфу, що з часом відокремився від початкового міфу та почав використовуватися для творення нового тексту. Так міф набуває нових інтерпретацій.
Використання автором міфологічних елементів у тексті спричинює міжтекстову взаємодію, яка виражається в різних формах інтертекстуальності. Античний текст можна вважати одним із головних джерел, інтертекстом для європейської літератури. Зв’язок основних та закодованих образів і мотивів у тексті розривається за допомогою інтертекстуальності. Алюзії, цитати, ремінісценції на той чи той твір, окрему деталь або образ створюють ланцюжок між художніми текстами, культурами, епохами, традиціями. Деякі образи та сюжети, що корелюються в культурному середовищі багатьох країн, стають традиційними. Останні, що побутують у літературах різних країн, частково теж беруть початок із міфів і є відокремленими міфологемами, що набули нових рис, але й зберегли традиційні. Такі образи є складником неоміфологізму, що є характерним явищем ХХ століття.
Образ Орфея з часом став традиційним для європейської літератури. Відокремившись від міфу, він набуває нових форм та прочитань.
Трансформація образу Орфея в літературі, простежена в другому розділі, дає змогу побачити шляхи інтерпретації та сприйняття античного міфу, різне потрактування одного образу. Важливим є і вплив епохи, літературного напряму, жанру та особистості митця на інтерпретацію міфу про Орфея.
Мотиви творчої особистості, нещасного кохання, магічної сили мистецтва століттями є актуальними або популярними в літературі, а окремі деталі, герої міфу про Орфея - символічними, на що часто покликаються митці. Різноплановість, наповненість символами та варіативність переказу міфу, специфічний хронотоп, із динамічною зміною місця дії, вимірів, робить міф про Орфея джерелом натхнення для художників слова. У ньому можна виокремити різні іпостасі Орфея: музика, співець, мандрівник, поводир, вірний закоханий, відчайдуха, мудрець. Багатогранність міфологеми Орфея та мотивного комплексу міфу є фундаментом для подальшого його використання письменниками.
Класичний сюжет міфу про Орфея починає свій шлях інтерпретацій ще в літературі європейського Середньовіччя та продовжує його в епоху Ренесансу. У період Відродження митці зверталися до духовного та тілесного в міфі про Орфея й інтерпретували почуття міфічних героїв, зверталися до таланту музики та сюжетної лінії міфу про подорож до підземного царства мертвих. Також Орфей є втіленням ідеального оратора, мандрівника (подорож за золотим руном), миротворця в літературі гуманізму. У період романтизму місією Орфея стало проникнення в людські душі, піднесення духовного. Модерністи також використовували цей образ як постать митця чи володаря унікального магічного таланту.
Від «Метаморфоз» Овідія до сьогодення образ Орфея набув безлічі прочитань та інтерпретацій, змінювався залежно від епохи та країни. На прикладі творів німецької (Томас Манн, Ганс Еріх Носсак), англійської (Джон Фаулз), болгарської (Іван Давидков) та української літератур (Г алина Пагутяк) простежуємо шлях образу Орфея, інтерпретації міфологічного образу співця в ХХ столітті.
Міф про Орфея, його мотивний комплекс (любовний, творчий, особистісний, танатологічний мотиви) знаходять продовження в прозових творах письменників ХХ століття. Епоха, що несе в собі дух різких змін та катаклізмів, як природних, так і суспільних, наклала відбиток на увесь мистецький світ. Живопис пережив трансформації і знайшов нові форми та втілення, так само й скульптура, театральне мистецтво тощо.
У прозі Івана Давидкова, Томаса Манна, Ганса Еріха Носсака, Галини Пагутяк, Джона Фаулза образ Орфея є одним із провідних, навіть якщо не згадується відкрито. У третьому розділі виокремлено чотири блоки, за якими схарактеризовано обрані прозові твори європейських письменників: Орфей та Пігмаліон, Орфей та Еврідіка, Орфей та Нарцис, Орфей та Аїд. Спираючись на першоджерело, міф та перші його записи («Метаморфози» Овідія), а також на спільне та відмінне у тлумаченні та інтерпретації міфу в художніх текстах, описано любовне, творче, особистісне, танаталогічне ядро творів.
Сила мистецтва, роль любові, деструкція та розвиток особистості, невідворотність смерті є основними мотивами міфу, що реалізують у своїх творах Іван Давидков, Томас Манн, Ганс Еріх Носсак, Галина Пагутяк, Джон Фаулз. Від романтичної історії про двох закоханих до нероздільності кохання і творчості від смерті та царства тіней, від абсолютного таланту до втрати власного «Я» і творчого хисту - такі абсолютно антонімічні обриси Орфея містять проаналізовані твори.
Розвиток персонажа та його характер базуються на концепті таланту. Обдарованість лежить в основі кожного Орфея з досліджуваних творів. Навколо творчого начала розгортається формування образу головного героя: його ставлення до свого дару, відносини з навколишнім світом, піднесення та знецінення таланту, пошук застосування творчих ресурсів. Головні герої досліджуваних творів - це письменники й музики, які знаходяться на різних етапах творчого та життєвого шляху.
Різний вік, соціальний статус, культурний та національний код, різний хронотоп творів контрастно виділяють роль творчості для митця ХХ століття. Орфей та Пігмаліон отримали унікальний дар таланту від богів і стали втіленням митця в багатьох літературних текстах. Для аналізу мотиву творчості та образу творчої особистості спираємося на пару Орфей - Пігмаліон. За допомогою таланту обидва змінюють реальне на магічне, намагаються віднайти кохання, звертаються до богів із проханням. Тісний зв’язок потреби відчувати та творити об’єднує спільною тематикою й проаналізовані твори Галини Пагутяк, Томаса Манна, Івана Давидкова, Джона Фаулза, Г анса Еріха Носсака.
Краса надихає Орфея, відроджує у співці натхнення до невичерпного творення, вчинків, пробудження його дару. У творах Галини Пагутяк «Видіння Орфея», Томаса Манна «Смерть у Венеції», Івана Давидкова «Човен Харона», Джона Фаулза «Маг», Ганса Еріха Носсака «Орфей і...» предметом натхнення головних героїв є прекрасний абсолют, іноді не очікуваний у своїх проявах, але бездоганний зразок краси. Підсвідомо чи цілеспрямовано шукаючи натхнення, Орфеї в проаналізованих творах прагнуть до прекрасного, знаходяться у вічному пошуку.
Пошук натхнення та проблема самоідентифікації, деструкція особистості, гармонія жертовності та прагматизму в досліджуваних прозових творах є спільними та об’єднані образами Орфея і Нарциса. Перший є прикладом самопожертви та відчайдушного кохання, а другий - прикладом самозакоханості, егоїзму. Виокремлення нарцисичних рис із образів головних героїв, які є втіленням Орфея, допомагає повніше проаналізувати основні мотиви творів.
Асоціативно міф про нещасних закоханих пов’язаний для широкого загалу з постаттю Орфея. Роль кохання та почуттів репрезентовано за допомогою аналізу любовного ядра творів на прикладі пари Орфея і Еврідіки. Кохання та любов - джерело натхнення, тло для творчості та сенс існування - виокремлено в кожному проаналізованому тексті, письменники різнопланово розкривають їх роль, але у всіх випадках саме цей мотив є одним із головних. Зв’язок любовного та творчого ядра творів є нерозривним, сильне почуття є поштовхом для творчості, натхнення митця. Традиційний сюжет про Орфея та Еврідіку також інтерпретується як приклад відчайдушного вчинку, угоди зі смертю.
Ще одним спільним мотивом у творах Галини Пагутяк «Видіння Орфея», Томаса Манна «Смерть у Венеції», Івана Давидкова «Човен Харона», Джона Фаулза «Маг», Ганса Еріха Носсака «Орфей і...» є танатологічний. Міфологічні образи Орфея та Аїда символізують нероздільність життя і смерті та зв’язок початку й кінця, молодості та старості, загибелі й народження. Мотиви смерті, загрози, подорожі до підземного царства пронизують художні тексти та взаємодіють з любовним, особистісним, творчим мотивами. Смерть, кохання, творчість, пошук себе - основні мотиви, що об’єднуються навколо Орфея, центрального образу творів. Пограничний стан між життям і смертю, у якому знаходяться головні герої Галини Пагутяк, Томаса Манна, Івана Давидкова, Джона Фаулза, Ганса Еріха Носсака, засвідчує особливості прози ХХ століття, невизначеність та дезорієнтацію суспільства.
Звичайно, що історія про відчайдушний вчинок фракійського музики та його відданість дала початок для інтерпретації образів Орфея й Еврідіки в елітарній та масовій культурі, але продовження історії, магічний талант співця, мотив подорожі та ще безліч елементів культурного коду давніх греків є невід’ємною частиною міфу про співця. У ХХ столітті звертаються до безлічі граней Орфея, осучаснюють образ музики, переносять історію на терени свого культурного простору, змінюють традиційний сюжет, грають зі зразком античної міфології.
Архетип Орфея як Мудрого старця (за К. Г. Юнгом) - це не початковий образ Орфея, а результат його розвитку. На прикладах катарсису (Ніколас Ерфе в романі «Маг» Джона Фаулза), милостивості (Орфей у «Видінні Орфея» Галини Пагутяк), самоаналізу та примирення («Човен Харона»
Івана Давидкова), віднайденого натхнення та переродження («Смерть у Венеції» Томаса Манна), вірності та зради («Орфей і...» Ганса Еріха Носсака) формуємо уявлення про Мудрого старця в європейській літературі ХХ століття. Боротьба та примирення, вічний пошук - усе це формує образ співця.
У кожному художньому тексті Орфей досягає своєрідного катарсису через смерть, зустріч, спустошення, вибір, тобто зображено досягнення цілі, логічного або неочікуваного фіналу. Вибір є одним із основних мотивів, що об’єднує твори Галини Пагутяк, Томаса Манна, Івана Давидкова, Джона Фаулза, Г анса Еріха Носсака. У міфі про Орфея та Еврідіку нещасний закоханий робить вибір та озирається, прирікаючи себе й кохану на розлуку. Так само, обираючи, головні герої творів програмують свій подальший шлях, формують долю.
Зв’язок античних образів та сюжетів з міфом про Орфея простежується й у прозі європейської літератури ХХ століття. Орфей і Пігмаліон, Орфей і Нарцис, Орфей і Еврідіка, Орфей і Аїд - за допомогою зіставлення образу співця з персонажами античних міфів, виокремлення синонімічних та антонімічних рис у парах Орфей постає багатогранною живою постаттю в прозових творах англійської, української, болгарської, німецької літератур.
Творчість письменників Галини Пагутяк, Томаса Манна, Івана Давидкова, Джона Фаулза, Ганса Еріха Носсака належить до різних літературних напрямів та різних періодів ХХ століття, тому інтерпретації образу Орфея відображують зміни й особливості літератур того чи того часу та творчого напрямку.
Образ Орфея у творах Галини Пагутяк, Томаса Манна, Івана Давидкова, Джона Фаулза, Г анса Еріха Носсака, закодований у текстах, є символом різних часових відрізків століття та проблеми творчості цього періоду. Пригоди міфологічного героя переносяться в сюжети ХХ століття та інтерпретуються більш сучасно, злободенно й приземлено; це наближує
Орфея до реалій ХХ століття, конфлікту творчості та перешкод на шляху носія таланту