МОНОЛОГ ПЕРСОНАЖА ЯК РІЗНОВИД ОБРАЖЕНОЇ КОМУНІКАЦІЇ (на матеріалі англомовної художньої прози)

Краткое описание

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЧЕТВЕРІКОВА ОЛЕНА РОАЛЬДІВНА

УДК 811.111.82-27-3:007(043.5)

МОНОЛОГ ПЕРСОНАЖА ЯК РІЗНОВИД
ЗОБРАЖЕНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
(на матеріалі англомовної художньої прози)

Спеціальність 10.02.04. Германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент Ярмоленко Г.Г.

Ізмаїл - 2004

ЗМІСТ

ВСТУП. ...4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
МОНОЛОГУ ПЕРСОНАЖА ЯК РІЗНОВИДУ ЗОБРАЖЕНОЇ
КОМУНІКАЦІЇ... ..12
1.1. Особливості вивчення монологічного мовлення 12
1.2. Текстові характеристики монологічного персонажного мовлення
...24
1.1. Монологічне персонажне мовлення у складі зображеної
комунікації. .34
Висновки до розділу 145
РОЗДІЛ 2. КОМУНІКАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ МОНОЛОГУ
ПЕРСОНАЖА ..49
2.1. Умови та причини виникнення монологу персонажа.49
2.2. Цільова спрямованість монологу персонажа...60
2.3. Моделі адресантно-адресатної спрямованості монологу персонажа.72
2.4. Комунікативні типи звертання в монолозі персонажа85
2.5. Функціонування комунікативних типів оціночних висловлювань в монолозі персонажа.94
2.6. Лінгвістичні засоби відтворення психо-емоційного стану адресанта монологу . ....110
2.6.1. Лексичні номінанти емоцій ..112
2.6.2. Невласне-питальні та окличні речення як відображення емоційного стану персонажа-адресанта монологу.117
2.6.3. Роль апосіопези у позначенні психо-емоційного стану персонажа-адресанта монологу122
Висновки до розділу 2.126
РОЗДІЛ 3. КОНТЕКСТНЕ ОТОЧЕННЯ МОНОЛОГУ
ПЕРСОНАЖА..132
3.1. Особливості сприйняття монологу персонажа у рамках зображеної комунікації......133
3.2. Взаємовідношення між авторським мовленням і монологом
персонажа145
Висновки до розділу 3.153
ВИСНОВКИ .157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .. 166
СПИСОК АНАЛІЗОВАНИХ ДЖЕРЕЛ.184

ВСТУП
У сучасній лінгвістиці велика роль відводиться мовленнєвій комунікації та дослідженням тексту як її основної одиниці. Комунікативна теорія тексту є результатом поєднання традиційної лінгвістики тексту з функціональною стилістикою, психологією, теорією мовленнєвих актів, риторикою. Одним із результатів функціонально-комунікативної зорієнтованості сучасної лінгвістики є підвищення інтересу до особливостей процесу спілкування, породження та сприйняття мовлення.
Вивчення наукових розробок, здійснених на межі тисячоліть, дає можливість говорити про постійність інтересу до проблем використання мовних засобів при породженні, розгортанні та сприйнятті тексту. Розуміння цих процесів комунікації як особливої діяльності дає змогу залучити до вивчення проблеми, пов’язані з мовцем, адресатом, їхньою взаємодією, ситуацією спілкування. З’являються роботи, в яких розглядаються інтенціональні, когнітивні та психологічні особистості мовців та їхніх адресатів. У дослідженні текстів художньої літератури на зміну стилістично зорієнтованим приходять роботи, які мають функціонально-комунікативну та прагматичну спрямованість. Розгляд особливостей літературної комунікації” [10] або естетичної комунікації” [111] дає можливість вивчати характеристики комунікативної ситуації, котра об’єднує автора твору, персонажів як учасників комунікативного акту, їхні комунікативні цілі.
Художній текст як витвір мистецтва є одиничним явищем і, разом з тим, він є суворо підпорядкованим вимогам мовної системи. Його особливості було відмічено М. М. Бахтіним, який вважає, що художнє є особливим типом спілкування, складним вторинним жанром”, в якому присутні різні форми первинного мовленнєвого спілкування” [19, 279]. Мовленнєва діяльність героїв твору, зображених з різною мірою художньої достовірності, відповідає реальним закономірностям живої комунікації” [23, 115].
На відміну від процесу природнього спілкування, яке через окремі комунікативні акти обумовлено перш за все суспільним характером свідомості людини і соціальним статусом індивіду” [89, 7], загальна комунікативна система, яка існує в тексті художньої прози, має складний характер, де між реальними комунікантами (автор читач) можливі і, більш того, неминучі вторгнення численних квазіреальних комунікантів (персонажів)” [86, 51], які є умовною ланкою, що пов’язує автора твору з ймовірним читачем.
Персонажне спілкування в художньому тексті має форми діалогу, полілогу та монологу. Їхню принципову відмінність підкреслюють такі дослідники, як А. В. Беляєва, С. Майклз, М. П. Брандес, М. Лабащук, Н. В. Моісеєва, І. В. Нестеров, В. В. Рекало, Ch.T. Brown, P. W. Keller, C. Crystal, M. Gregory, S. Carrol, E. Goffman та ін.
Монолог персонажа в художній прозі протиставляється монологу сказовому, який виконує функцію основного оповідача в сказових творах, а за своїм призначенням роль оповідача у передорученій оповіді подібна авторському мовленню у традиційному наративі від третьої особи.
Монолог персонажа в тексті художньої прози має обов’язкове пунктуаційно-графічне виділення, здатність виражатись у зовнішній і внутрішній формах, існування як у чистому вигляді, так і у змішаних з діалогом (полілогом) утвореннях, можливість бути спрямованим як на конкретного персонажа, так і на неозначену кількість персонажів та містити всередині репліки іншого персонажа (або кількох персонажів), які представляють синтаксичні конструкції із звертально-окличним змістом, запитання або оповідні синтаксичні конструкції, які не порушують загальної цілісності монологу. Детермінантами змісту монологу персонажа виступають змістовно-концептуальна інформація, авторський концепт твору, а також особистість персонажа-відтворювача монологу.
Актуальність роботи визначається загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення мовних явищ у комунікативно-функціональному аспекті та розв’язання проблем використання мовних засобів у процесі спілкування при породженні, розгортанні та сприйнятті мовлення. Дослідження монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації відкриває ширші можливості для складання уявлення про функціонально-структурні та комунікативні особливості персонажного мовлення, про конкретні умови та фактори, що спричиняють виникнення та впливають на здійснення монологу персонажа в художньому тексті.
Зв’язок з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри англійської філології Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Напрямок наукового пошуку - Художній прозаїчний текст як система типів викладу” (тему було затверджено вченою радою Ізмаїльського державного гуманітарного університету 27 січня 2000 року (протокол № 6)).
Метою даної роботи є визначення комунікативних факторів, пов’язаних з умовами, що сприяють виникненню монологу персонажа, вивчення комунікативної ролі окремих мовних компонентів монологу при здійсненні цілеспрямованого впливу на адресата монологу, дослідження контекстного оточення, яке поєднує аналіз авторського мовлення, котре вводить монолог персонажа, і мовну реакцію адресата-персонажа на монолог.
Поставлена мета визначила такі завдання дослідження:
1) виділення характерних ознак монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації та виявлення умов і причин його появи;
2) визначення типів монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування;
3) класифікація адресантно-адресатних моделей монологу персонажа, виявлення та опис кореляції між комунікативними типами монологу та адресантно-адресатними моделями;
4) дослідження функціонування звертання та оцінки, які сприяють здійсненню цілеспрямованого впливу монологу на адресата, та аналіз мовленнєвих засобів, що віддзеркалюють особливості психо-емоційного стану адресанта монологу;
5) вивчення мовленнєвої реакції адресата монологу;
6) аналіз функцій авторського мовлення, яке вводить монолог персонажа у структуру художнього тексту, і таксономічний опис його позиційних моделей.
Об’єктом спостереження у даній роботі є монолог персонажа, що виникає у різних комунікативних ситуаціях зображеної дійсності художнього тексту.
Предмет дослідження створюють лексичні і синтаксичні одиниці монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування та лінгвістичні особливості контекстного оточення, в якому виникає та здійснюється монолог персонажа.
Матеріалом дослідження у дисертації став корпус з 1283 монологів персонажів із 13 творів художньої прози англійських та американських авторів ХХ століття, який було отримано методом суцільної вибірки.
Методи дослідження визначаються поставленими завданнями, матеріалом, теоретичною спрямованістю роботи та мають комплексний характер. Методологічною основою усієї роботи є теорія літературної комунікації, котра надала можливість дослідити монолог персонажа у складі зображеної комунікації. Для досягнення загальної мети дослідження та вирішення конкретних завдань було використано такі методи:
- описово-порівняльний метод для аналізу окремих різновидів персонажного спілкування та розгляду монологічного різновиду персонажного мовлення;
- зіставний метод для порівняння комунікативних типів монологу;
-кількісний метод для опрацювання кількісних даних дослідження;
-функціонально-аналітичний метод для розгляду монологу персонажа як єдності змістових і мовних елементів, які спрямовані на досягнення бажаного впливу на адресата.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в роботі вперше:
● функціонування монологу персонажа як засобу зображеної комунікації розглядається відносно різних комунікативних ситуацій персонажного спілкування: аутокомунікативного, діалогічного, полілогічного та спілкування у зображеній груповій комунікації;
● проаналізовано комунікативні особливості ситуацій персонажного спілкування, що передують появі монологу, і визначено їх обов’язкову конфліктність та інформативну роздисбалансованість;
● виділено комунікативні типи монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування, досліджено функціонування мовленнєвих засобів цілеспрямованого впливу на адресата монологу;
● виділено комунікативні типи монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування, досліджено функціонування мовленнєвих засобів цілеспрямованого впливу на адресата монологу;
● окреслено адресантно-адресатні моделі монологу персонажа;
● досліджено взаємодію монологу персонажа з контекстним оточенням, яке містить мовленнєву реакцію адресата на монолог, та авторське мовлення, що вводить монолог персонажа.
Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні концептуального підходу до дослідження ресурсів мови у процесі виникнення та здійснення монологу персонажа в художньому тексті, у подальшому вивченні модально-емоційних способів мовленнєвої виразності. Розгляд функціонування мовних компонентів монологу сприяє розумінню здійснення цілеспрямованої комунікації.
Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування пропонованого підходу для вивчення комунікативних особливостей монологу в розмовному дискурсі, в подальшому дослідженні діалогу та полілогу в зображеній реальності художнього твору, продовженні поглибленої розробки теорії мовленнєвої комунікації і лінгвістики тексту. Результати експериментального аналізу можуть бути застосовані у викладанні спецкурсів з іноземних мов, при навчанні як усного, так і письмового монологічного мовлення. Крім того, результати дослідження знайдуть застосовання в лекціях та семінарах із стилістики англійської мови, інтерпретації тексту, в процесі вивчення лінгвістичних особливостей емоційного мовлення, а також при написанні навчальних посібників з особливостей зображеної комунікації.
Особистий внесок здобувача включає розробку підходу до вивчення монологу персонажа як засобу зображеної комунікації, визначення умов монологізації персонажного мовлення та факторів, які сприяють його здійсненню.
Апробація результатів дисертації та основні положення представлені в наступних публікаціях:
1.Четверикова Е.Р. Модели адресантно-адресатной направленности монологической речи персонажей (на материале англоязычной прозы) // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 2000. Випуск 8. С. 185 -190.
2. Четверікова О.Р. Особливості взаємовідношення між авторським мовленням і монологічним мовленням персонажа // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 2001. Випуск 10. С. 203-206.
3. Четверікова О.Р. Особливості сприйняття монологу персонажа у рамках зображеної комунікації // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Ізмаїл, 2002. Випуск 12. С. 188-192.
4. Четверикова Е.Р. К вопросу об адресной направленности персонажной монологической речи // Іноземна філологія на межі тисячоліть: тези доповідей міжнар. наук. конф., присвяченої 70-річчю факультету іноземних мов Харківського нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. 25-26 квітня 2000 р. Константа, 2000. С. 311-312.
5. Четверикова Е.Р. Функционирование оценочных высказываний в монологе персонажа (на материале англоязычной прозы ХХ столетия) // Функциональная лингвистика: Язык. Человек. Власть. Материалы VIII междунар. науч. конф. Ялта, 2001. С. 289-291.
6. Четверикова Е. Р. Коммуникативные типы обращения в монологе персонажа // Нова філологія 2002. №2 (13). Запоріжжя: ЗДУ, 2002. С. 362-366.
7. Четверікова О.Р. Монологічне мовлення персонажа у складі зображеної комунікації // Сучасні технології професійної підготовки вчителів іноземних мов: матеріали міжнар. науково-практ. конф.: У 2-х томах. Ізмаїл, 2002. Т.2. С. 69-74.
8. Четверікова Олена. Монологічне персонажне мовлення у складі зображеної комунікації: позиції адресата // VIVAT ACADEMIA: Матеріали 1 Всеукраїнської наук. конф. молодих учених-філологів. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. С. 267-269.
9. Четверікова О.Р. Причини монологізації персонажного мовлення // Х междунар. конф. по функциональной лингвистике Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации”. Сборник науч. докладов. Ялта, 29 сентября 4 октября 2003г. Симферополь, 2003. С. 354-355.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки (обсяг основної частини - 165 сторінок). Список використаних теоретичних джерел і джерел досліджуваного матеріалу містить 228 позицій.
У вступі визначається вибір теми дослідження, її актуальність і доцільність, позначаються принципово нові підходи у вивченні персонажного монологічного мовлення, пояснюється теоретична і практична значимість роботи.
У першому розділі Теоретичні передумови дослідження монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації” розглядаються головні напрями дослідження монологічного мовлення у драматичних творах та у художній прозі. Визначається місце та роль монологу в структурі персонажного мовлення, розглядаються особливості монологу персонажа поряд з діалогом та полілогом.
В другому розділі Комунікативні властивості монологу персонажа” окреслюються комунікативні ситуації, в яких може здійснюватися монолог персонажа, відносно котрих виділяються різні комунікативні типи монологів, вивчаються засоби вербального впливу монологу на адресата-персонажа. Визначаються моделі адресантно-адресатної спрямованості монологів у різних комунікативних ситуаціях. Виділяються комунікативні типи звертань та оцінок і розглядається їхнє функціонування у виділених монологах. Досліджуються лінгвістичні засоби вираження психо-емоційного стану персонажа при здійсненні монологу.
В третьому розділі Контекстне оточення монологу персонажа” аналізуються способи введення монологу в структуру художнього тексту за допомогою авторського мовлення та комунікативна поведінка адресата при сприйнятті ним монологу.
Висновки містять виклад головних положень і результатів дисертаційного дослідження, окреслюють перспективи подальшого вивчення монологічного персонажного мовлення.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У рамках виконаного дисертаційного дослідження було розглянуто лінгвістично-комунікативні особливості монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації на матеріалі творів художньої прози ХХ століття. Комунікація у просторі художнього тексту передбачає урахування багатошарової комунікативної структури, яка віддзеркалює загальну систему відношень автор→персонаж→читач та зображену, що передає персонажне спілкування. Підпорядкованість художнього тексту загальним вимогам мовної системи робить персонажну комунікацію схожою на комунікацію розмовну, побутову. Зображення розмовного персонажного мовлення потребує використання засобів, здатних сприяти його якісній імітації у художньому тексті. По-перше, зображене персонажне мовлення повинно відтворювати форми та характеристики живої, природньої комунікації. По-друге, воно є засобом розкриття задуму автора, його уявлень та тої інтриги, яка формує сюжет. Особливості прямої мови персонажа розкривають його культурний рівень, соціальну приналежність, визначають особливості мовлення і емоційні відтінки його вираження.
Персонажне спілкування в художньому тексті не є однорідним. Його різновидами є монолог, діалог і полілог. Усі названі форми персонажного спілкування мають обов’язкове пунктуаційно-графічне виділення. У діалозі персонажів спостерігається чергування запитально-відповідних структур, загальний зміст діалогу є розподіленим поміж персонажами при єдності його тематичного змісту. Характерними рисами діалогу є ситуативність, спонтанність, контактність, емоційність. Як різновид комунікації діалог передбачає відносно однакову активність персонажів, послідовну зміну комунікативних ролей, обов’язкову зорієнтованість на конкретного персонажа, урахування його попередньої репліки. Основною функцією діалогу персонажів є функкція спілкування.
Полілог персонажів представляє спілкування, учасниками якого є одразу декілька персонажів, репліки яких можуть чи то доповнювати, чи то переривати одночасний діалогічний перебіг. Активність персонажів у полілозі може бути неоднаковою. Лексичні характеристики полілогу подібні тим, що має діалог.
Монолог персонажа, на відміну від діалогу та полілогу персонажів, може виражатись у зовнішній і внутрішній формах, бути спрямованим як на конкретного персонажа, так і на неозначену кількість персонажів. Він існує у чистому вигляді та у змішаних з діалогом (полілогом) утвореннях, може містити всередині репліки іншого персонажа (або кількох персонажів). Детермінантами змісту монологу виступають змістовно-концептуальна інформація, авторський концепт твору, а також особистість персонажа-відтворювача монологу. Як цілеспрямована одиниця персонажного спілкування монолог персонажа виконує інфломативну, впливому, експресивну та узагальнюючу комунікативні функції.
Проведене дослідження 13 романів англомовних авторів виявило 1283 монологи персонажа, для чого було вжито метод суцільної вибірки. Як різновид мовленнєвої персонажної комунікації монолог персонажа виявляється в різних ситуаціях. Кількісний і порівняльний аналіз виявив, що монолог персонажа переважно відмічається в ситуаціях діалогічного (57,5 % від загальної кількості) і полілогічного спілкування (37,8 % від загальної кількості). Найменшою є група монологів, які було виявлено в ситуації зображеної групової комунікації (1,8 % від загальної кількості). Монологи, що виникають у ситуації автокомунікації, тобто є усамітненими чи внутрішніми, складають відносно невелику групу (2,9 % від загальної кількості). Переважне здійснення монологу персонажа у ситуаціях персонажного спілкування може бути пояснене комунікативними умовами персонажного спілкування, що сприяють появі монологу.
Імпульсом виникнення монологу персонажа у ситуаціях персонажного спілкування (1246 монологів) стають порушення комунікативної рівноваги, коли відбувається зсув у бік підвищення комунікативної активності в одного з персонажів, учасників ситуації спілкування, у зв’язку з бажанням самовисловитися або необхідністю передати нову інформацію, здійснити вплив на персонажа (персонажів) з метою переконати виконати певну дію чи змінити комунікативні стосунки.
Проведене дослідження реплік персонажів до початку монологу дає можливість зробити висновок, що причинами порушення комунікативної рівноваги є: по-перше, інформативний дисбаланс у персонажному спілкуванні (51,2 % від розглянутої групи монологів), по-друге конфліктна ситуація (45,9 % від розглянутої групи монологів). Переважна більшість монологів, що виникають внаслідок інформативного дисбалансу, є реакцією на запит інформації. У другому випадку монолог виникає як самостійне бажання персонажа повідомити нову інформацію. У основі конфліктної ситуації лежать предметно-ділова незгода та розбіжності, що визначаються особистими інтересами персонажів. Це веде до того, що у персонажній комунікації до початку монологу відмічаються обвинувачення, прямі погрози та образи, спроби змінити тему розмови.
Причини, що сприяють появі монологу персонажа, визначають його подальшу цілеспрямованість. Інформативний (658 одиниць) та переконуючий (425 одиниць) монологи персонажа було виявлено в ситуаціях діалогічного і полілогічного спілкування та в ситуації зображеної групової комунікації. Метою персонажа, що промовляє інформативний монолог, є передача нових фактів або розширення того, про що велося спілкування раніше, в попередньому діалозі (полілозі). Інформативний монолог є обов’язково спрямованим на експліцитно вираженого адресата, у ролі якого виступає інший персонаж або персонажі.
Виникненню переконуючого монологу сприяють розбіжності і суперечності у процесі спілкування персонажів. Такий монолог має комунікативну установку переконати адресата виконати вербальну або невербальну дію. В ньому наявним є аргументоване викладення змісту, логічний розвиток думки з приводу певної теми або проблеми. На противагу інформативному монологу ініціатива в переконуючому монолозі завжди належить персонажу, який вимовляє монолог.
Бажання самовисловитися або висловитися у ситуації персонажного спілкування, спричинене певним психо-емоційним станом персонажа, сприяє появі афективного монологу. Його відмінною рисою є можливість існувати у формах зображеного персонажного та внутрішнього мовлення. У групі монологів, що визначаються як афективні (142 одиниці), переважно відмічаються ті, що здійснюються в ситуаціях персонажного спілкування, тобто є екстровертними (117 монологів).
Виникнення генеративного монологу (58 монологів) може бути пояснене бажанням автора твору приховано висловити думку з приводу теми чи проблеми, які хвилюють людство. В такому монолозі, при графічних ознаках персонажного мовлення, міститься узагальнене вираження точок зору персонажа і автора твору. Генеративний монолог виявляється в ситуаціях діалогічного і полілогічного персонажного спілкування (46 одиниць) та в ситуації усамітнення персонажа (12 одиниць). В ньому відмічаються елементи інформування, переконання та афективного мовлення, які прямують як до персонажа, у присутності якого він вимовляється, так і до ймовірного читача твору.
Визначення різновидів адресантно-адресатних моделей монологу персонажа було проведене з урахуванням асиметрії між реальною і зображеною комунікацією та ситуаціями виникнення монологу. Загальна кількість моделей поєднує сім різновидів. Ми розрізняємо п’ять простих моделей (А→Б), А(В)→Б, А→Б(ВГ), А→К, А , адресантно-адресатні стосунки в яких певною мірою імітують природню комунікацію, і дві складні моделі (ЯА→ВЧ) та ЯА→Ч, де відмічається поєднання голосів автора твору і персонажа у ролі адресанта монологу та персонажа разом із читачем твору у ролі адресата монологу. Здійснення кореляції між різновидами монологів, виявлених залежно від їхньої цілеспрямованості, та розглянутими типами адресантно-адресатних моделей показало, що: 1) інформативному монологу відповідають моделі А→Б, А →Б(ВГ), А→К; 2) переконуючому монологу відповідають моделі: А→Б, А (В)→Б, А→К; 3) афективному монологу відповідають моделі А→Б, А→Б(ВГ), А ; 4) генеративному монологу відповідають моделі ЯА→БЧ, ЯА→Ч.
Цілеспрямованість монологу та ситуація, в котрій він здійснюється, визначають структурні та функціональні особливості звертань в ньому. При здійсненні переконуючого монологу персонаж завжди використовує звертання, тому що вони допомагають привернути увагу до окремих елементів монологу та скеровують сприйняття інформації, що він містить. Дослідження кількості вживання звертання в переконуючому монолозі персонажа показало, що вона є найвищою порівняно з іншими типами монологу і становить 3,8 звертання на один монолог.
Лише 54,7% інформативних монологів містять звертання до адресата монологу. Ситуація, в котрій виникає такий монолог, передбачає те, що контакт встановлено вже було, тому контактовстановлюючі звертання до адресата монологу виявляються непотрібними. Звертання переважно спостерігаються всередині монологу і служать підтримці контакту.
В афективному монолозі звертання відмічаються лише у тих монологах, які є екстровертними. В них звертання відмічаються у 83% монологів. Вживання звертань пояснюється прагненням встановити та підтримувати контакт під час здійснення монологу.
Лише чверть від усіх генеративних монологів містять звертання, які вживаються для підтримки контакту з персонажем-адресатом монологу. Але їхня кількість є найнижчою, що становить 1звертання на один монолог.
За складом звертання, представлені в монолозі персонажа, є одним словом або словосполученням, що містить характеристику особистих і статусних ознак адресата монологу. Переважна кількість звертань, що містять монологи різних типів, представляють власні імена. Звертання, представлені словосполученнями, відмічаються втричі частіше в переконуючому та афективному монологах, ніж в інформативному. Генеративний монолог не містить звертань, що мають характеризуючий елемент взагалі.
Вивчення частоти вживання різних типів оцінки (самооцінки, оцінки адресата монологу, оцінки комунікативної ситуації, оцінки третьої особи, групової та узагальнюючої оцінки) в монолозі персонажа показало, що при здійсненні інформативного монологу персонаж переважно оцінює третю особу, в переконуючих монологах найчастіше вживається оцінка персонажа-адресата монологу, при здійсненні афективного монологу більш за все відмічається самоооцінка адресанта монологу, в генеративних монологах переважає узагальнююча оцінка.
Причини, що сприяють появі монологу, певним чином впливають на психо-емоційний стан персонажа, що його вимовляє. Дослідження слів та словосполучень, які називають емоції та описують психо-емоційний стан адресанта монологу, виявило, що більш за все персонаж-адресант монологу описує страждання. Вони пояснюють психічний стан у конкретній ситуації або доводять адресатові про її некомфортність, прагнуть викликати жалість або співчуття. Своє негативне ставлення до персонажів або до комунікативної ситуації персонаж-адресант монологу також висловлює за допомогою лексичних одиниць, які виражають огиду (нехтування), сором. Причому, група лексичних номінантів емоцій сорому виявилася найменшою. Переважання лексичних номінантів негативних емоцій в монолозі персонажа переважно є свідченням психологічного дискомфорту в персонажа, який було визкликане розвитком комунікативної ситуації, що послужила імпульсом виникнення монологу.
Для передачі схвилювання, радості, захоплення, збентеження в монолозі персонажа використовуються риторичні та емоційні питання і окличні речення. Вони також є засобом, що сприяє переконанню, або свідчать про такий емоційний стан адресанта монологу, коли він перестає контролювати ситуацію та виявляється не дуже впевненим у своїх аргументах. В інформативному монолозі переважно відмічаються невласне-питальні речення, що вживаються для підсилення ефекту виразності повідомлення. В афективному і переконуючому монологах більш вживаються окличні речення. В генеративному монолозі окличні та невласне-питальні речення використовуються адресантом монологу з метою привернути увагу до певних проблем, підкреслити їхню важливість, виділити окремі сегменти інформації.
Іще одним показником змін у психо-емоційному стані адресанта монологу є неповні речення та обірвані речення. В тексті для їх позначення вживається апосіопеза. Подібні речення більш за все виявляються в афективному монолозі. При його здійсненні апосіопеза свідчить про збентеження, страх, радість та інші бурхливі емоції, які стають перешкодою на шляху логічного мислення. Відмічені випадки апосіопези в інформативному та переконуючому монологах, крім відображення певного напливу почуттів в адресанта, вказують на виділення ним окремих, важливих елементів монологу, сприяють переконанню, зменшують або підсилюють категоричність комунікативного наміру, прагнуть передати більший обсяг інформації, ніж її містить монолог.
Дослідження комунікативної поведінки адресата монологу було проведене з урахуванням ситуацій його здійснення. Дослідження 1246 монологів, в яких адресант і адресат не представляють одну і ту ж особу, показало, що за ступенем комунікативної активності адресат монологу може бути: комунікативно-нейтральним, комунікативно-пасивним і комунікативно-активним.
Комунікативно-нейтральна позиція виявилася найбільш частотною при здійсненні монологу персонажа в названих ситуаціях. Її було відмічено при дослідженні 882 монологів, що становить 70,8 % від дослідженої кількості. В таких випадках адресат монологу чи то бажає вислухати адресанта, чи то не заважає йому говорити і тим самим проявляє певну ввічливість.
Комунікативно-пасивну позицію адресат монологу займає рідко, її було зафіксовано відносно лише 51 монологу. Така позиція свідчить про нездатність чи небажання адресата слухати монолог та брати участь у подальшій комунікації. Приводом для неї можуть бути чи то поганий фізичний або емоційний стан адресата монологу, чи то його небажання брати участь у комунікації.
Комунікативно-активну позицію адресат монологу займає при сприйнятті 313 монологів, що становить 25,1 % від загальної кількості. У випадку, коли адресат монологу не намагається перервати монолог або зупинити мовця, характер комунікативно-активної позиції визначається як позитивний. В такому випадку монолог містить перепитування, апелятивні, уточнюючі, конкретизуючі та експлікуючі запитання та вигуки. Комунікативно-активна позиція адресата монологу негативного характеру свідчить про спроби перервати монолог, спростувати окрему ідею монологу чи змінити його тематику.
Найбільшу комунікативну активність адресата було відмічено при сприйнятті інформативного монологу. Вона вказує на зацікавленість в отриманні або уточненні інформації, свідчить про її важливість для адресата монологу. Репліки адресата монологу всередині переконуючого та афективного монологу є спробою перервати монолог або виразити оцінку чи співчуття.
Дослідження авторського мовлення, яке вводить монолог персонажа, показало, що воно реалізує реплікативну і характерологічну функції та відмічається в чотирьох позиціях: у препозиції щодо монологу персонажа, у початковій позиції (після або всередині першого речення), всередині монологу та в постпозиції стосовно монологу. Авторське мовлення у реплікативній функції було відмічено у початковій позиції та всередині монологу. У характерологічній функції воно відмічається в усіх названих позиціях. Авторське мовлення у одній позиції може також поєднувати характерологічну і реплікативну функції. Подібні приклади було зафіксовано у препозиції, у початковій позиції та всередині монологу.
При введенні монологу персонажа авторське мовлення прагне подолати розрив, що існує між реальною комунікацією і зображеною. Воно бере на себе опис того, що розуміється як паравербальні засоби спілкування. Авторське мовлення свідчить про те, в якому психо-емоційному стані знаходяться комуніканти до початку, в момент здійснення та після вимовлення монологу, пояснює особливості міміки та жестової поведінки персонажів. Присутність авторського мовлення одразу в декількох позиціях відносно монологу свідчить про бажання автора якомога точніше пояснити комунікативні персонажні стосунки, відобразити гаму їхніх почуттів під час здійснення монологу. Авторське мовлення, що вводить монолог персонажа, спрямоване до реального адресата твору. Воно служить ланкою, яка здатна приблизити читача до зображених комунікантів, оскільки містить їхні різноманітні характеристики, пояснює взаємовідносини з метою змусити читача повірити у реальність зображуваного.
Подальше дослідження монологічного мовлення уявляється перспективним для вивчення комунікативних особливостей монологічного мовлення порівняно з діалогічним, дослідження умов здійснення та впливу монологу у різних жанрах, розгляду зв’язків стимулу і реакції через декодування мовленнєвих сигналів для ефективності монологічного спілкування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаимова Е.В. Монолог-рассуждение в диалогической речи английских художественных произведений конца ХІХ начала ХХ вв. // Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць факульт. ром.-герм. філол. ОДУ. Одеса, 1997. Вип.1. С. 1-7.
2. Абаімова О.В. Семантико-синтаксичні та інтонаційні особливості монологу у діалогічному мовленні англійської художньої прози: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.04. / Одеський держ. ун-т ім. І.І. Мечникова. Одеса, 1998. 16 с.
3. Адмони В.Г. Система норм речевого высказывания / РАН Ин-т лингвистических исследований СПб.: Наука. 1994. 153 с.
4. Азнаурова Э.С. Прагматика художественного слова. - Ташкент: Изд-во Фан” Узбекской ССР. 1988. 119 с.
5. Амзаракова И.П. Разговорный монолог-побуждение в коммуникативно-прагматическом аспекте // Логико-семантические и прагматические проблемы текста. Красноярск. 1990. С. 33-38.
6. Андреев В.И. Искусство разрешения конфликтов // Андреев В.И. Конфликтология. М., 1995. С. 70-96.
7. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике: Учеб. Пособие. М.: Высшая шк., 1991. 140 с.
8. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования): Учеб. пособие для студентов пед. ун-тов по спец. Иностр. яз.” - 3-е изд. М.: Просвещение, 1990. 300 с.
9. Арнольд И.В. Семантика, стилистика, интертекстуальность: Сборник статей / Науч. редактор П.Е. Бухаркин. СПб.: Изд-во С.- Петерб. Ун-та, 1999. 444 с.
10. Арнольд И.В., Дьяконова Н.Я. Авторский комментарий в романе Дж. Фаулза Женщина французского лейтенанта” // Изв. АН СССР. Сер. лит. и языка. 1985. №5. С. 394.
11. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. лит. и языка. 1981. Т.40. №4. С. 356-357.
12. Арутюнова Н.Д., Булыгина Т.В., Кибрик А.А. Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. / РАН, Ин-т яз-я. - М: Наука. 1992. 281 с.
13. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Индрик, 1999.- 896 с.
14. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
15. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
16. Ахманова О.А. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. Энциклопедия. 1966. 606 с.
17. Балабайко М.С. Обучение структуре монологического высказывания на первом курсе языкового факультета (на матер. англ. языка): Автореф. дис канд. филол. наук: 13.00.04. Воронеж, 1973. 20 с.
18. Баранник Д.Х. Питання мови драматичного твору. - Дніпропетровськ, 1955: Дис. на здобуття вченого ступеня канд. філол. наук. 312 с.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., Искусство, 1979. 423 с.
20. Бахтин М.М. Тетралогия / И.В. Пешков и др./ - М..: Лабиринт, 1998. 608 с.
21. Бахтин под маской: Статьи круга Бахтина. М., 1996. Вып.5(1). 176 с.
22. Бахтин М.М. Проблема автора // Вопросы философии. 1977. - №7. С. 77-79.
23. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 236 с.
24. Беленко И.А. Некоторые аспекты прагматической структуры религиозного монологического дискурса // Язык и культура. Киев. 1997. т.2. С. 16 - 21.
25. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. Киевский Ун-т им. Т.Шевченко. К. 1997. 311 с.
26. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Изд-во МГУ. 1988. 128 с.
27. Беляева А.В., Майклз С. Монолог, диалог и полилог в ситуациях общения.// Психолингвистические исследования общения. М., 1985. С. 219 - 244.
28. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1975. 446 с.
29. Беньяминова В.Н Жанры английской научной речи (композиционно-речевые формы). Киев: Наукова думка,1988. 121 с.
30. Бескровная И.А. Поэтический текст как модель автокоммуникации: типы адресатов // Филологические науки. 1998. №5-6. С.87-96.
31. Бескровная И.А. Коммуникативная структура поэтического текста (семантический и прагматический аспекты): Дис канд. филол. наук: 10.02.02. К., 1999. 188с.
32. Бессонова О.Л. Оцінка як семантичний компонент лексичного значення: Автореф. Дис канд. філол. наук: 10.02.04 / Донецький держуніверситет. Донецьк, 1995. 22с.
33. Бондаренко Я.А. Прагмалингвистические средства реализации психологического влияния в процессе межличностного общения // Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть. Материалы конф., Ялта, 2001. С.28-29.
34. Богданов В.В. Текст и текстовое общение. СПб. Ун-т. СПб. - 1993. С.9-67.
35. Богданов В.В. Речевое общение: прагматический и семантический аспекты. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. 1990. 88с.
36. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка (для институтов и факультетов иностранных языков): Учеб. 2-е изд., испр. и доп. М.: Высш. шк., 1990. 320с.
37. Васильева А.Н. Художественная речь. М.: Русский язык. 1983. 255с.
38. Виноградов В.В. О языке художественной прозы: Изб. Труды. - М.: Наука. 1980. 360с.
39. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая шк. 1981. 320с.
40. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. Изд-во АН СССР. М., 1963. 255с.
41. Винокур Г.О. Горе от ума” как памятник русской художественной речи // Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1948. 492с.
42. Винокур Т.Г. О языке современной драматургии // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Проза. М.: Наука, 1977. С. 130-197.
43. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.
44. Воробьёва О.П. Реализация фактора адресата в художественном тексте в аспекте лингвокультурной традиции // Филологичесие науки. 1992. №1. С. 59-66.
45. Воробьёва О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища шк.,1993. 200 с.
46. Воробьёва О.П. Лингвистические особенности адресованности художественного текста (одноязычная и межъязычная коммуникация): Дис. д-ра филол. наук: 10.02.19. / МГУ. М.: 1993. 382 л.
47. Выготский Л.С. Мышление и речь. М.: Лабиринт, 1996. 415 с.
48. Гаврилов А.Н. О типологических характеристиках монолога // Типология лингвистических категорий: Науч. тр. Томского пединститута. - Томск, 1987. С. 92-95.
49. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. М.: Прогресс, 1988.- 700 с.
50. Газарх Р.С. Коммуникативная композиция текста / опыт системного исследования на материале английского языка: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. / Одесский госуниверситет им. И.И. Мечникова. Одесса, 1987. 16 с.
51. Гальперин И.Р. Членимость текста // Науч. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. М., 1978. Вып. 125. С. 26-36.
52. Гальперин И.Р. Текст как объекс лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 с.
53. Гельгардт Р.Р. Рассуждения о диалогах и монологах (к общей теории высказывания) // Сборник докладов и сообщений лингвистического общества.-Калинин: Изд-во Калининского пер. ин-та, 1971. Сб.2, вып.1, с. 28-153.
54. Гончарова Е.А. Категории автор-персонаж и их лингвистическое выражение в структуре художественного текста (на материале немецкоязычной прозы): Дис д-ра филол наук: 10.02.04. Л., 1989. 514 с.
55. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Основы речевой коммуникации: Учебник для вузов/ Под. ред. проф. О.Я. Гойхмана. М.: ИНФРА, 1997. 272 с.
56. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІ. Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс, 1985. С. 217-237.
57. Гришина О.Н. О качественных различиях информации речевого сообщения// Речевое воздействие в сфере массовой коммуникации. М., 1990. С. 69-79.
58. Гурвич С.С. Основы риторики: учеб. пособие / С.С.Гурвич, В.Р. Погорелко, М.А.Герман. К.: Выща школа, 1988. 248 с.
59. Гюббенет И.В. Основы филологической интерпретации литературно-художественного текста. М.: Изд-во МГУ, 1991. 204 с.
60. Девкин В.Д. Диалог. Немецкая разговорная речь в сопоставлении с русской. М.: Высшая школа, 1981. 159 с.
61. Девкин В.Д. Монолог” в диалоге и диалог в монологе” // Функции языковых единиц в тексте. Куйбышев, 1986. С. 16-25.
62. Дементьев В.В. Критика и библиография. Обзоры. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // Вопросы языкознания. №1.,1997. С. 109-121.
63. Демьянков В.З. Интерпретация как инструмент и как объект лингвистики // Вопросы филологии. М.,1999. №2. С. 5-13.
64. Дейк Т.А. ван, Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1988. Вып.23. С. 153-211.
65. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.,1989. 312 с.
66. Днепров Д.Д. Черты романа ХХ века. М.-Я.: Сов. писатель,1965. 548с.
67. Добрухова О.В. Влияние эмоционального фактора на синтаксическое оформление высказывания // Синтаксические структуры в акте коммуникации: Науч. тр. МГПИИЯ. М.,1988. Вып.313. С. 13-22.
68. Додонов Б.И. В мире эмоций. Киев.: Изд-во полит. литературы, 1987. 140 с.
69. Долгова О.В. Синтаксис как наука о построении речи: Учеб. пособие. М.: Высш. школа, 1980. 191 с.
70. Долинин К.А. Стилистика французского языка. М.: Просвещение,1987. 303 с.
71. Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация художественного текста. М.: Просвещение,1983. 205 с.
72. Дудик П.С. Діалогічність і монологічність розмовного мовлення.-Мовознавство. №2. Київ,1972. С. 20-28.
73. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. М.: Наука,1982. 158 с.
74. Запорожченко А.Г. Обучение устной подготовленной монологической речи на первом курсе факультета английского языка: Автореф. дисканд. филол. наук: 10.00.04. Киев, 1971. 21 с.
75. Зарубина Н.Д. К вопросу о лингвистических единицах текста // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 103-113.
76. Захарова Н.В. Оценка как основная текстообразующая категория критико-полемического способа изложения (на материале учебно-научных текстов курса Теория государства и права”): Автореф. дис канд. филол. наук:10.02.01. Л.,1988. 16 с.
77. Зименкова В.А. Способы выражения внутренней речи персонажей в художественном тексте (на материале современной прозы ГДР, ФРГ и Австрии) // Дис канд. филол. наук: 10.02.04. / Ленинград, 1989. 182 с.
78. Зимняя И.А. Предметный план речевой деятельности и основные проблемы его организации при обучении иностранным языкам // Проблемы речевой деятельности: Сборник науч. трудов М., 1983. С. 3-15.
79. Зубкова Л.Г. Язык как форма: Теория и история языкознания / Учебное пособие для вузов. М.: Изд-во РУДН, 1999. 237 с.
80. Іваненко С.М. Поліфонія тексту / Київ. держ. лінгв. ун-т. К.: Видавничий центр КДАУ, 1999. 318 с.
81. Каменская О.Л. Текст и коммуникация: (Учеб. Пособие для ин-тов и факультетов иностр. языков). М.: Высш. шк., 1990. 151 с.
82. Каменская О.Л. Соотношение естественной и литературной коммуникации (на материале современной французской литературы) // М.: Филологические науки. 1998. №1. С. 83-91.
83. Капанидзе Л.А., Ширяев Е.Н. Текст и его реализация // Вестник Российского гуманитарного научного фонда. 2001. №1. С. 101-117.
84. Карабан В.И. Сложные речевые единицы. Прагматика асиндетических полипредикативных образований. Киев: Вища школа, 1989. 132 с.
85. Кисленко Ю.І. Системна організація мови. Київ, 1997. 217 с.
86. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации/ ОГУ им. И.И. Мечникова. Одесса, 1991. 121 с.
87. Круглова С.Л. Полилогическая речь (на материале английского языка): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. М.,1997. 17 с.
88. Кожевникова Н.А. Речевые разновидности повествования в русской советской прозе: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. - М.,1973. 27 с.
89. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.
90. Корновенко Л.В. Звертання у прагмалінгвістичному аспекті (на матеріалі сучасної російської мови): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.02. К.,2001. 21 с.
91. Крисанова Т.А. Висловлювання з негативною оцінкою адресата в сучасній англійській мові (комунікативно-прагматичний аспект): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.04. К., 1999. 20 с.
92. Крылова Л.В. Лингвистические особенности монологического высказывания в драме: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1980. 25 с.
93. Крутецкий В.А. Психология: Учеб. для учащихсяся пед. уч-щ.-2-е изд., перераб. и доп. М.: Просвещение, 1986. 336 с.
94. Кубрякова Е.С. Введение // Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи / Отв. ред. Е.С. Кубрякова. М.: Наука, 1991. С. 4-20.
95. Кубрякова Е.А., Александрова О.В. Виды пространств текста и дискурса // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научной конференции. М., 1997. С. 19.
96. Кухаренко В.А. Стилистическая организация текста художественной прозы // Лингвистика текста: Материалы науч. конф. 4.1. М., 1974. С. 150-154.
97. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1988. 192 с.
98. Лабащук М. Слово в науке и искусстве: научное и художественное осмысление вербального мышления. Тернополь: Підручники і посібники, 1999. 272 с.
99. Лаптева О.А. Дискретность в устном монологическом тексте // Русский язык: Текст как целое и компоненты текста. М., 1982. С. 76-81.
100. Леонтьев А.А. Основные направления психолингвистики // Речевое воздействие. М., 1972. С. 7-24.
101. Леонтьев А.А. Признаки связности и цель