МОВНА ЕСТЕТИКА ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ СТУСА

Краткое описание

Донецький національний університет

На правах рукопису

Оліфіренко Леся Вадимівна

УДК 883 С — 1.07

Мовна естетика поезії Василя Стуса

10.02.01 — українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник: Загнітко Анатолій Панасович,
д. філол. н., проф.

Донецьк — 2002 рік

ЗМІСТ

Вступ...

Розділ І. Естетика мови у концептосфері поетичного дискурсу В.Стуса
§ 1. Еволюція поглядів на естетичну функцію мови..
1.1. Питання мовної естетики та поняття мовної естетики художнього твору
1.1.1. Категорійні ознаки поетичної мови...
§ 2. Закономірності реалізацій культурних концептів у поетичній творчості В.Стуса...
2.1. Поняття концепту у науковій літературі..
2.2. Концепт Людина” у поезії В.Стуса.
2.3. Концепт Пам’ять” у ліричних творах В.Стуса...
2.4. Концепти Біль”, Самота” у поетичному дискурсі В.Стуса.
2.5. Реалізація у поетиці В.Стуса концептів Космос”, Всесвіт”, Світ”, Природа” як відображення філософії космізму автора
§ 3. Висновки..

Розділ ІІ. Лексичне наповнення естетичних категорій поетики В.Стуса.
§ 1. Індивідуально-стилістична роль тропів у поетичному дискурсі В.Стуса
1.1. Стилістична функція тропів у художньому творі
1.2. Естетично-функціональне наповнення епітетів у поезії В.Стуса..
1.3. Художні порівняння як джерело поетичної експресії в поетиці В.Стуса.
1.4. Естетична функція метонімічних зворотів у поезії В.Стуса..
1.4.1. Синекдоха у поетиці В.Стуса.
1.4.2. Стилістична роль перифразу..
1.4.2.1. Табу як різновид перифразу у поетиці В.Стуса.
1.5. Іронія, сатира та сарказм як види комічного в ідіостилі В.Стуса..
§ 2. Естетичне значення метафори як головного атрибута Стусової поетики
2.1. Метафора як засіб естетизації мови у поетичному світі В.Стуса..
2.1.1. Метафоричні словосполучення дієслівного типу.
2.1.2. Метафоричні словосполучення іменникового типу.
2.1.3. Метафоричні утворення прикметникового типу..
2.1.3.1. Метафоричні утворення прикметникового типу на означення кольору
§ 3. Новотвори у мовній естетиці В.Стуса..
3.1. Морфологічні оказіональні утворення у поезії В.Стуса.
3.2. Синтаксичні оказіоналізми та їхні стилістичні функції..
3.3. Фразеологічні оказіоналізми В.Стуса...
3.4. Естетична роль власне-авторських неологізмів (ВАН)..
3.4.1. ВАН, що мають мовно-нормативні відповідники
3.4.2. ВАН, що не мають відповідників у літературній мові.
3.5. Функції стилістичних оказіоналізмів
3.6. Естетична роль словотвірних оказіональних одиниць
3.6.1. Афіксальні новотвори.
3.6.2. Роль префіксоїдів у творенні естетично навантажених оказіоналізмів.
3.6.3. Стилістична роль композитів у творенні естетично маркованих слів..
3.7. Активізовані архаїзми та діалектизми у поезії В.Стуса.
§ 4. Висновки.

Розділ ІІІ. Синтаксичний аспект естетичної функції стилістичних фігур в ідіостилі письменника...
§ 1. Антитетичність у поетиці В.Стуса як відображення світогляду митця...
§ 2. Стилістична роль паронімічної атракції у поетиці В.Стуса...
§ 3. Функціонально-естетичне навантаження ремінісценцій та парафраз у художніх творах В.Стуса..
3.1. Ремінісценції фольклорного походження
3.2. Ремінісценції літературного походження.
3.3. Історико-культурні ремінісценції.
3.3.1. Ремінісценції з греко-римською основою.
3.3.2. Біблійні ремінісценції як відгомони християнської культури
3.3.3. Мовноестетичне наповнення образів слов’янської міфології
§ 4. Роль алюзії як мовностилістичного феномена у поезії В.Стуса
§ 5. Авторські прийоми вичленування слова..
5.1. Стилістична роль парцеляції.
5.2. Приєднування та його функції..
5.3. Сегментація у поетиці В.Стуса..
5.4. Мовноестетичні функції повторів. Засоби нагнітання однорідних елементів та їх стилістичні функції.
5.5. Художньо-стилістичні ефекти еліпсу...
5.6. Стилістична роль інверсії та хіазму в ідіостилі митця
§ 6. Естетика будови речень у віршовому мовленні письменника...
§ 7. Висновки..

Висновки...

Список використаної літератури...

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ Джерел..

Додатки А..

Додатки Б...

Додатки В...

Додатки Д...

ДОДАТКИ Е...

Вступ

Естетику мови Василя Стуса відбито у текстах різних жанрів — поезії та прозі, літературно-критичних, епістолярних творах, перекладах. Вагомий доробок митця становлять віршові твори, вміщені у збірниках, які були видані в Україні та за її межами (див. список джерел).
Обрана тема є однією з перших спроб дослідити мовну естетику поетичних творів В.Стуса. Дискусійний характер багатьох теоретичних робіт, присвячених поетиці митця, невивченість естетичних резервів слова та типології явища свідчать про актуальність вказаної проблеми.
Наукова новизна дисертаційної роботи визначається монографічним описом мовної естетики поетичних творів В.Стуса, з’ясуванням специфіки мовного наповнення основних естетичних категорій у його творах, встановленні естетичної цінності його текстів. У дослідженні вперше з’ясовується естетична функція оказіоналізмів, метафор, метонімій та інших мовних засобів у поетичних структурах та виявляється співвідношення загального, узуального та індивідуально-авторського у його творах.
Актуальність проблеми мотивується відсутністю цілісного монографічного аналізу мовної естетики поетичних творів В.Стуса, в якій синтезувалися б закономірності класичної української поетики, народної стихії та індивідуального мовотворення. Дослідження ліричних творів письменника (див. праці О.Зінкевича, В.Моренця, В.Неборака, П.Одарченка, Л.Плюща, П.Савчака, Є.Сверстюка, В.Яременка) здійснювалися здебільшого на літературознавчому рівні. Актуальність дослідження мовної естетики поезії В.Стуса зумовлена відсутністю в українській лінгвістиці робіт, в яких було б репрезентовано аналіз мовного рівня лірики автора (у працях А.Бондаренко аналіз експресем емотивного змісту, в студіях І.Онікієнко з’ясовується філософсько-естетичні мотиви лірики поета). Естетика ж лексичного, словотвірного, морфологічного, синтаксичного рівнів, а також рівня концептуального у поезії письменника ще не була предметом окремого вивчення.
Метою роботи є виявлення особливостей мовної естетики поезії В.Стуса, встановлення в семантиці поетичного слова тих елементів значущості, які зумовлені його категорійно-семантичними властивостями такою мірою, що здатні формувати власну системність мовної естетики, з’ясування специфіки внутрішньо- і зовнішньоавторських інтерпретацій лінгвістичних одиниць і визначення мовноестетичних потенціалів його поетичних текстів.
Мета роботи зумовлює реалізацію таких завдань:
1) виявити і системно описати засоби мовного вираження ядерних та периферійних естетичних категорій у ліриці В.Стуса на лексичному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному рівнях, а також на рівні концептуальному;
2) визначити актуалізатори й інтенсифікатори мовної експресії та естетичного навантаження одиниць різних рівнів у поетичних текстах митця;
3) з’ясувати роль узуальних та оказіональних ознак у мовній естетиці поезій В.Стуса та простежити основні різновиди інтра- / інтертекстових груп поетизмів і значення слова-образу в їхньому формуванні;
4) окреслити диференційованість внутрішньо- та зовнішньоавторських мовноестетичних варіацій, модифікацій та трансформацій ядерних / периферійних категорій естетики у поетичному дискурсі автора;
5) встановити площини активної / пасивної взаємодії та взаємовияву форм естетичних категорій в окремих ліричних творах В.Стуса і його поетичній творчості загалом.
Об’єктом дослідження є дискурс поетичних творів письменника.
Предметом дослідження постає мовна естетика, її формули, моделі і конструкції, реалізовані митцем у його поезіях.
Методоми дослідження виступає контекстуальний метод (семантика, мовноестетичне наповнення слова визначались у зв’язку з семантичними, синтаксичними та стилістичними умовами контексту).
Лінгвістичною методологією дисертаційного дослідження є розуміння поезії як діяльності, особливого виду пізнання дійсності (за О.Потебнею), про діалектичний зв’язок між науковим пізнанням життєвих явищ і поетичною творчістю, про об’єктивний і суб’єктивний зміст слова [124, с.112-116], що розкривається трьома положеннями: 1) у конкретному творі ядерні слова набувають нових значень або нових нюансів; 2) система нових значень слів у творі один із специфічних засобів реалізації естетичних нюансів твору; 3)нові значення слів виникають не довільно, випадково, а підпорядковуються задумові автора, його художній концепції.
Науковим інструментом дослідження є методика багаторівневого аналізу поетичних творів, яка ставить своїм завданням віднайдення ознак мовної естетики у поетичних текстах В.Стуса на лексичному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівнях, а також на рівні концептуальному.
За основу дослідження поетичної спадщини автора взято естетичний аналіз, який передбачає розгляд творів з погляду категорій естетики: прекрасне потворне, трагічне комічне, високе низьке, а також моральних категорій, які вкладаються в окреслений естетикою діапазон ціннісних орієнтацій: героїзм, вірність, зрада тощо.
Естетичний аналіз потребує уточнення поняття естетичні категорії”, які постають головним орієнтиром у визначенні рівня естетичності того чи ін. твору автора. Одним із універсальних понять естетики є категорія прекрасного, що вказує на найвищий прояв досконалості людини, найістотнішу якість одуховлення дійсності. Близькою до неї виступає категорія величного, що асоціюється з благородством, гуманізмом, лицарством, порядністю, вірністю тощо. Категорія потворного, своєрідний антипод прекрасного та величного, своїм контрастуванням сприяє глибшому усвідомленню їх сенсу. Поряд із ними наявні категорії трагічного та комічного. Отже, естетичним є не лише прекрасне, але й потворне, й низьке, і трагічне у тому випадку, якщо в ньому найбільш досконало виражено його сутність — сутність роду” [174, с.41-42].
Усі ці категорії естетики у синтезі мовних одиниць лірики В.Стуса моделюють іншу, естетичну реальність, творять естетику мови, яку у певному контексті можна співвіднести з певною універсальною естетичною категорією.
Зазначені підходи узагальнює в собі мовностилістичний аналіз, що враховує три аспекти, в яких може виступати мова: 1) матеріальне утворення - об’єкт безпосереднього чуттєвого сприйняття; 2) предметно-уявлюване - пласт образної реконструкції; 3) пласт предметно-неуявлюване - пласт художнього значення [145]. Отже, пізнання мови художнього тексту починається від сприйняття мовних одиниць до уявлень, а від уявлень до художнього образу.
При дослідженні мовної естетики ліричних творів В.Стуса ми керуємося такими загально-методологічними принципами:
1) походження естетичного слід шукати в реальній дійсності; сама природа наділяє людину естетичними смаками й поняттями;
2) естетичні смаки того чи іншого суспільства (народу, окремого індивіда) є історично мінливими й неоднаковими за протяжністю свого існування; інколи вони швидко міняються, а інколи діють протягом тривалого часу;
3) поняття естетичного має суспільний смисл і характер, воно є складним проявом різноманітних суспільних відносин; естетичні смаки й поняття людини залежать від соціальних умов, у яких вона живе. Так само від соціальних умов залежать естетичні смаки й поняття певного народу чи суспільства;
4) в естетичному відображенні міститься глибоке узагальнення суттєвих закономірностей пізнаваного буття; це узагальнення пов’язане з образним мисленням, із відбором тих рис і деталей навколишнього світу, в яких сутність предметів і явищ виражається найбільшою мірою;
5) оскільки естетичне пізнання світу базується на конкретній чуттєвості й цілісності відображення, то воно пов’язане з емоціями людини, з емоційною активізацією людського інтелекту; емоція це найелементарніша форма естетичного переживання;
6) емоційне сприйняття предметів і явищ матеріального світу лежить в основі почуттєвої оцінності. А почуттєва оцінність це, як відомо, головна ознака естетичності. Таким чином, естетичне, емоційне та оцінне становлять єдиний, неподільний соціально-психологічний комплекс людської свідомості, а значить, і мови.
Теоретичне значення роботи полягає у виявленні механізмів варіацій, модифікацій і трансформацій узуальних мовно-народних формул і моделей, визначенні закономірностей мовного наповнення загальноестетичних категорій, з’ясуванні теоретичних засад мовноестетичного аналізу з послідовним окресленням співвідношення загальномовного й індивідуально-авторського у структурі поетичних творів.
Практична цінність праці полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для укладання словників мови В.Стуса, оказіональних одиниць письменника, для створення частотних словників поетичної мови, написання повного курсу стилістики сучасної української мови та курсу історії української літературної мови, при читанні курсу основ стилістики та культури мовлення, можуть використовуватися при опрацюванні спецкурсів і спецсемінарів для студентів-філологів з проблем мовної естетики.
Особливість дисертаційного дослідження зумовлена розглядом мовної естетики творів В.Стуса з лінгвопоетичною інтерпретацією, що передбачає оригінальний аналіз естетичних явищ у межах схеми слово-образ-ідея”. Дослідження поетичних творів В.Стуса має за мету осмислити їх творчу концепцію з виразно екзистенційними ознаками, влучно названу самим поетом естетикою страждання”: В культі страждання — вся філософія мистецтва і вся його велич з таємничими феноменами катарсису...” [Дж.13, с.347].
Теоретичні засади дослідження охоплюють такі прогностичні положення:
1. Мовна естетика — втілення основних естетичних категорій (прекрасного і потворного, піднесеного й низького, драматизму, трагічного й комічного, героїчного) — через мовні одиниці.
2. Лінгвістичне тлумачення тексту — це роз’яснення смислу слова та його відтінків, семантичних обертонів” у поетичному мовленні, що відповідають певному художньому задуму.
3. Одним із принципів науково-методичного аналізу художнього твору є розкриття образної специфіки твору через його мову, тобто органічне злиття при аналізі твору дослідження того, щу зображено і як зображено.
4. Концепт — багатомірне утворення, яке містить у собі образні, понятійно-дефініційні та нормативно-оціночні характеристики; термін, що слугує поясненню одиниць ментальних або психічних ресурсів людської свідомості й тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід письменника.
5. Тропи — один із найголовніших засобів, якими досягається образність. Це слова, вжиті у переносному чи зміненому значенні. Будучи явищем естетичним, вони є невід’ємною частиною всієї образної системи художнього твору.
6. Стилістичні фігури — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми і вживаються задля оздоблення мовлення.
Прогностичні положення уточнюються та конкретизуються положеннями, що виносяться на захист:
1. Мовна естетика В.Стуса обумовлюється підкресленою екстатичністю вислову, змалюванням загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрафоване я”, напругою переживань та емоцій ліричного героя. Для поезії автора визначальними постають нервова” емоційність та ірраціональність, символічність, гіпербола, химерний гротеск, фрагментарність, екзистенційні мотиви, що дає підстави розглядати поетичний дискурс митця у контексті таких авангардистських течій сучасної української лірики, як експресіонізм та сюрреалізм.
2. Значущими та визначальними щодо асоціативного наповнення на коґнітивному та психологічному рівнях лірики В.Стуса виступають концепти Людина”, Пам’ять”, Біль”, Самота”, Космос”, Всесвіт”, Світ”, Природа”, які служать поясненню одиниць ментальних та психічних ресурсів поетової свідомості та виконують певні мовноестетичні функції.
3. Естетично марковані В.Стусом тропи (епітети, художні порівняння, метонімічні звороти та їх види, метафора, іронія й інші види комічного та сатиричного) та стилістичні фігури (антитеза, парономазія, ремінісценція, алюзія), піддаючись глибинному образному перетворенню для вираження художнього задуму, створюються з художньою настановою естетично заряджати текст. Вони постають своєрідними ознаками авторського стилю письменника, матеріальним виявом індивідуального нестандартного мислення, художньою формою.
4. Характерологічною рисою Стусового поетичного світу є психологізованість метафори. Метафоричне зіткнення стимулює увагу реципієнта до внутрішньої форми слова, до проникнення в авторські асоціації. Відбиваючи синкретизм експресіоністичних та сюрреалістичних елементів у світосприйнятті автора, метафора В.Стуса відображає загальні закони індивідуально-авторського художнього мислення, конденсує опис, створює підтекст, розширює естетичну вагу слова та сприяє емоційному впливу на реципієнта, внаслідок чого виникає експресивний ефект.
5. Насиченість художніх текстів письменника авторськими новотворами зумовлюється прагненням митця по-новому, свіжо й оригінально позначити певний елемент об’єктивної дійсності, намаганням подолати мовний стандарт, штамп, посилити загальний емоційний вплив поетичного контексту на читача, збагатити образну палітру твору. Ступінь експресивності оказіонального утворення залежить не тільки і не стільки від новизни, скільки від його відповідності тим естетичним функціям, які це утворення виконує у тексті. Такі новотвори засвідчують лінгвістичне обдарування поета, тонке чуття й великий художній смак.
6. Мовноестетичний світ поезії В.Стуса охоплює традиційні прийоми та засоби загально-мовленнєвої актуалізації слова, з-поміж яких активнішими є парцеляція, приєднування, сегментація, лексичні повтори, еліпс, хіазм та інверсія. Будучи явищами експресивного синтаксису, вони постають у поезії митця головними засобами актуалізації слова, його мовленнєвої експресії, сприяють естетизації семантики слова, його внутрішнього значеннєвого багатства як лінгвістичної сутності. Естетичну зарядженість тексту створюють також ампліфікація, плеоназм, вставлені конструкції, нагромадження порівняльних конструкцій як засіб створення градаційного малюнку, уведення до поетичної структури лексем синонімічної семантики, збільшення горизонтально-лінійної довжини речення за рахунок вжитку при кожному з іменників відокремлених характеризувальних компонентів.
7. Особливої художньої ваги у поетичному мовленні В.Стуса набуває будова речень. Високоорганізований синтаксис вірша письменника розкриває широкі можливості для створення різних тональностей ліричного мовлення — від народнопісенних до декламаційно-публіцистичних, від усно-розмовних — до елегійних, філософсько-медитаційних.
8. Поезія В.Стуса спроможна формувати естетичний смак, потреби читача (слухача) і тим самим допомагає йому оволодіти ціннісною орієнтацією у світі, пробуджує творчий дух, творче начало особистості, дає естетичну насолоду (гедонічна функція), роблячи реципієнта причетним до творчості митця.
Отже, мовний рівень (естетична мовна система) художнього тексту — це динамізована в певному творі система зображальних засобів мови, за допомогою яких виражається естетичний зміст літературного твору. Мовний рівень виявляє лексичну (семантичну), граматичну (морфологічну та синтаксичну), словотвірну, фонетичну площини, а також площину концептів, які постійно взаємодіють одне з одним.
При дослідженні віршової мови особливої ваги набуває поняття традиції. Тому норму віршової мови можна вважати поетичною традицією, на тлі якої розглядаються актуалізовані образні уявлення та структури, що підтримують традицію, видозмінюють чи заперечують її. Традиція це своєрідний умовний код, яким повинен володіти кожен автор для передачі естетичної інформації, а з іншого боку це та система правил, яку митець прагне подолати, щоб виразити своє, індивідуально-неповторне бачення світу.
Мовноестетичні утворення у поезії слід розглядати як співвідношення в них традиції і новизни для кожного конкретного випадку образного слововживання.
Естетична функція мови, а відповідно й мовна експресія, притаманна всім формам, стилям і рівням загальнонародної мови. Вона спирається на уявлення людини про вищу естетичну цінність.
Мовна естетика виявляється передусім при народженні нової, свіжої, образної думки, при мовотворчості.
Естетичними (лінгвостилістичними) прикметами художньої мови є: глибока змістовність, семантична прозорість, лаконізм, влучність, стилістична гнучкість вислову, мелодійність, інтонаційне багатство тощо. Всі ці категорії, естетично діючи на слухача (читача), сприяють виникненню мовної експресії.
Естетична функція сучасної української мови та її зв’язок із мовною експресією виявляється найбільшою мірою в художній літературі, оскільки художня література — це насамперед мистецтво слова, яке потребує естетично спрямованого слова, це той різновид мовної дійсності, який, за В.Виноградовим, розвивається на основі доцільного, естетично виправданого використання всіх мовленнєвих розгалужень національної мови, всіх її виразових засобів [36].
Слову властива соціально-естетична активність ще до того, як його використав майстер. Це означає, що письменник, здійснюючи своє естетичне кредо, робит

Список литературы

ВИСНОВКИ

Серед невичерпних запасів естетичних засобів поетичної мови В.Стуса виділяється образність з послідовним вживанням слів і словосполучень у метафоричному значенні і створенням тропів, використанням звукоповторів, а також стилістичних фігур — еліпсису, паралелізму, різних повторів, риторичних речень, антитези, інверсії, плеоназму, градації, замовчування тощо.
Головними ознаками лірики В.Стуса постає підкреслена екстатичність вислову, змалювання загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрафоване я”, напруга переживань та емоцій ліричного героя, бурхлива реакція на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності. Для поезії автора характерними постають нервова” емоційність та ірраціональність, символічність, імпліцитність вислову, гіпербола, химерний гротеск, фрагментарність, екзистенційні мотиви, що дає підстави розглядати творчість митця у контексті таких авангардистських течій сучасної української поезії, як експресіонізм та сюрреалізм.
Поезія В.Стуса спроможна формувати естетичний смак, потреби читача (слухача) і тим самим допомагає йому оволодіти ціннісною орієнтацією у світі, пробуджує творчий дух, творче начало особистості, дає естетичну насолоду, роблячи реципієнта причетним до творчості митця.
Значущими та визначальними щодо асоціативного наповнення на коґнітивному та психологічному рівнях його лірики виступають ядерні концепти Людина”, Пам’ять”, Біль”, Самота”, Космос”, Всесвіт”, Світ”, Природа”, які служать поясненню одиниць ментальних та психічних ресурсів поетової свідомості. Ці концепти, виступаючи актуалізаторами та інтенсифікаторами мовної експресії, виконують такі мовноестетичні функції: 1) беруть участь у формуванні ліричного сюжету; 2) сприяють композиційній завершеності творів; 3)створюють широку систему антитез, протиставлень та контрастів різного характеру; 4) сприяють утворенню психологічних характеристик, портретів, соціальних та світоглядних характеристик; 5) допомагають зрозуміти підтекст твору; 6) створюють різного роду метафори; а найголовніше: 7) виконують роль художніх деталей — зображальних, характерологічних, символічних, портретних; 8) беруть участь у створенні індивідуально-авторського бачення світу.
Естетично марковані В.Стусом тропи, піддаючись глибинному образному перетворенню для вираження художнього задуму, створюються з художньою настановою естетично заряджати текст. Вони постають оказіональними ознаками авторського стилю письменника, матеріальним виявом індивідуального нестандартного мислення, художньою формою. Епітети, художні порівняння, метонімічні звороти та їх види, іронія й інші види комічного та сатиричного, підпорядковуючись ідейному змісту творів митця, його естетичній позиції та задуму, сприяють здійсненню емоційного та естетичного впливу на реципієнта: 1)розкривають багатство асоціативних відтінків поетичного мовлення; 2)посилюють та увиразнюють його емоційне та оцінне забарвлення; 3)динамізують семантичні поля; 4) вказують на домінантні ознаки авторського стилю.
Характерологічною рисою Стусового поетичного світу є психологізованість метафори. Автору вдалося досягти поєднання функціонально-структурної значущості образу і метафори у побудові поезії, послідовно зберігши імперативність символіки. Остання сприймається у його творах через метафорику й образну палітру, тому й постають метафори у В.Стуса згустками людських почуттів — надзвичайно вразливими і потужними, набуваючи значної емоційно-естетичної сили. Метафоричне зіткнення стимулює увагу реципієнта до внутрішньої форми слова, до проникнення в авторські асоціації. Відбиваючи синкретизм експресіоністичних та сюрреалістичних елементів у світосприйнятті автора, метафора В.Стуса: 1) відбиває загальні закони індивідуально-авторського художнього мислення; 2) конденсує опис; 3) створює підтекст; 4) розширює мовноестетичну вагу слова; 5) сприяє емоційному впливу на реципієнта, внаслідок чого виникає експресивний ефект.
Насиченість художніх текстів письменника авторськими новотворами зумовлюється прагненням митця по-новому, свіжо й оригінально позначити певний елемент об’єктивної дійсності, намаганням подолати мовний стандарт, штамп, потребою посилити загальний емоційний вплив поетичного контексту на читача, збагатити образну палітру твору. Ступінь експресивності оказіонального утворення залежить не тільки і не стільки від новизни, скільки від його відповідності тим естетичним функціям, які це утворення виконує у тексті. Такі новотвори засвідчують лінгвістичне обдарування поета, тонке чуття й великий художній смак. Так, наприклад, внутрішня форма новотворів із початковим композитом сто досить прозора, а створені за їх допомогою образи відзначаються посиленою негативною семантикою. Творення нових поетичних одиниць за допомогою префіксів є визначальними для поетичного доробку В.Стуса, оскільки префіксовані оказіональні похідні у його поезії є надзвичайно продуктивними. Маловживані в літературній мові префікси у поезії В.Стуса дають численні словотвірні новобудови і характеризуються значним смисловим діапазоном.
Зосередження уваги читача на певному лексичному відтінку слова, емоційному забарвленні образу досягається митцем й за допомогою широкого спектру старослов’янізмів, діалектизмів, розмовної лексики та рідко вживаних слів, використання яких у Стусовій поетиці не є випадковим, бо поет виявляє себе справжнім знавцем усіх шарів мови, усіх її проявів.
Естетичну зарядженість ліричних творів В.Стуса творять стилістичні фігури: антитеза, парономазія, ремінісценція, алюзія, парцеляція, приєднування, сегментація, повтори, еліпс, інверсія, хіазм тощо. За допомогою антитези В.Стус розкриває соціальні контрасти радянського суспільства 60-70-х рр. ХХ ст., протилежність людських характерів, почуттів та думок. Антитеза становить основу багатьох ліричних творів автора (Бажання жити — тільки-но на дні...”, Отак і вікувати...”, Одна гора — зима, а друга — літо...”, І сто своїх подоб в руках перебираю...”, Немов жар-птиця предковічних вір...” та ін.).
За допомогою прийому паронімічної атракції автор, навмисне зближаючи подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням слова, творить мовноестетичні категорії художнього тексту: ритмо-звукове увиразнення поетичного вислову та дієвість ефективність засобу посилення виразності, дієвість художнього твору.
В.Стус легко почувається в поетичній традиції: його лірика має міцний зв’язок із творами літераторів-попередників (таких як: О.Блок, Т.Шевченко, П.Тичина), поезія митця черпає наснагу у народнопоетичній стихії, в образах та мотивах античної культури, у спадщині представників східної поезії. Обізнаність В.Стуса з поезією сучасників та мистецькими пошуками західного письменства (Р.М.Рільке, У.Уїтмен, Й.-В.Гете та ін.) творила для поета естетичний контекст літературних напрямків та стилів його епохи. Творча селекція”, використання ремінісценцій, алюзій та парафраз витворює окрему, неповторну мовну естетику, багатство та розмаїття якої залежить якраз від великої кількості контактів” з іншими культурами, що робить поезію В.Стуса інтригуючою, цікавою, барвистою, такою, що спонукає читача до поглибленої інтелектуальності” [Дж. 4, с.176].
Мовноестетичний світ поезії В.Стуса охоплює традиційні прийоми та засоби загально-мовленнєвої актуалізації слова, з-поміж яких активнішими постають парцеляція, приєднування, сегментація, лексичні повтори, еліпс, хіазм та інверсія. Будучи явищами експресивного синтаксису, вони постають у поезії митця головними засобами актуалізації слова, його мовленнєвої експресії, сприяють естетизації семантики слова, його внутрішнього значеннєвого багатства як лінгвістичної сутності. Письменник навмисно вдається до порушення усталених синтаксичних норм, актуалізуючи окремі частини слів (напр., прийоми усічення, енжамбеману), наголошуючи на їхній естетичній вартості.
Естетичну зарядженість тексту лірика створюють також ампліфікація, плеоназм, вставлені конструкції, нагромадження порівняльних конструкцій як засіб створення градаційного малюнку, уведення до поетичної структури лексем синонімічної семантики, що реалізують панорамну семантику одночасності внаслідок постання у формі теперішнього недоконаного, збільшення горизонтально-лінійної довжини речення за рахунок вжитку при кожному з іменників відокремлених характеризувальних компонентів.
Особливої художньої ваги у поетичному мовленні В.Стуса набуває будова речень. Високоорганізований синтаксис вірша письменника розкриває широкі можливості для створення різних тональностей ліричного мовлення — від народнопісенних до декламаційно-публіцистичних, від усно-розмовних — до елегійних, філософсько-медитаційних. Джерелами формування синтаксису поезії автора постають: 1) писемно-літературна традиція, що зумовлює розвиток і активну взаємодію усіх стилів літературної мови; 2) усно-розмовне мовлення як джерело природних розмовних інтонацій, діалогічних структур, експресивних конструкцій; 3) народнопоетичне мовлення з усталеними синтаксичними фігурами.
Строфічне багатство Стусової лірики виявляється у наявності різних строф, починаючи від моновірша як фрагмента більшого твору і закінчуючи складними багатокомпонентними конструкціями, що нараховують понад двісті рядків. Строфотворчість В.Стуса відзначається численними типами побудови поетичних текстів: автор будує як однострофні, так і полістрофні твори з чітко й нечітко виявленою строфічністю. На строфотворчому рівні поет творить такі загально-мовні естетичні категорії, як ритмічність, мелодійність, структурно-композиційна впорядкованість мовлення.
Поетичний образ у В.Стуса конструюється на основі емоційного переживання, імпульси, які поет знаходить у реальному житті, переносяться в площину надреального, часом навіть містичного. Найістотнішими особливостями художнього мислення поета є інтелектуальна жага, глибока філософічність, масштабність бачення світу.
Поетико-стильові особливості Стусового доробку реалізувалися у новаторстві тем і мотивів та формальному пошуку художнього увиразнення вірша. Наскрізь драматичне світосприйняття В.Стуса визначило тенденцію авторового розвитку до ускладненості, його поетичні образи повністю домінують як поліфункціональні одиниці в структурі тексту.

В.Стус вніс в українську сучасну літературу свіжі та оригінальні ідеї. Унікальність його поезії, так належно і не прочитаної своїми сучасниками, її мовноестетична глибина полягає у тому, що вона справляла і продовжує справляти величезний вплив на подальший розвиток української поезії від 60-х рр. до зламу тисячоліть і, гадаємо, відкриватиме все нові перспективи її прочитання і вивчення в майбутньому. Багатство естетичних можливостей лірики автора, її здатність викликати у реципієнта найрізноманітніші складні асоціації і думки роблять його поетичне слово могутнім засобом естетичного впливу на почуття людини. Зацікавлення В.Стуса, поета глибоко національного за своєю духовною суттю, за способом мислення, за характером мови, проблемами поетичної мови на тлі девальвованої при тоталітаризмі цінності слова виводять його лірику до найсучасніших структур мислення.

Література:

1. Апресян Ю.Д. Новый объяснительный словарь синонимов: концепция и типы информации // Новый объяснительный словарь синонимов русского языка. Проспект/ Ю.Д.Апресян и др. М.: Русские словари, 1995. С.45.
2. Аристотель. Об искусстве поэзии. — М.: Гослитиздат,1957. 181 с.
3. Аристотель. Поэтика // Аристотель. Собр. сочинений: В 4-х томах. М.: Мысль, 1983. Т.4. — С.654-686.
4. Аристотель. Риторика (Книга ІІІ) // Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. С.164-229.
5. Арістотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 130 с.
6. Арнаудов М. Психология литературного творчества. - М.: Прогресс, 1970. 654с.
7. Арутюнова Н.Д. Введение // Логический анализ языка. Ментальные действия. М.: Наука, 1993. - С.3-21.
8. Арутюнова Н.Д. Образ (опыт концептуального анализа) // Референция и проблемы текстообразования. — М.: Наука, 1988. — С.112-135.
9. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 895 с.
10. Аскольдов С.А. Концепт и слово // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология. М.: Academia, 1997. С.267-279.
11. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. Воронеж, 1996. 287 с.
12. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд. иностр. лит., 1961. 394 с.
13. Бахтин М. К эстетике слова // Контекст1973. — М.: Наука, 1974. — С.249-278.
14. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 422 с.
15. Бахтурина Р.В. Значение и образование отыменных глаголов // Развитие словообразования современного русского языка. - М.: Наука, 1966. - С.101-116.
16. Белик А. Эстетика и современность. — М.: Наука, 1967. 156 с.
17. Бергсон А. Материя и память. — Спб., 1911. 312 с.
18. Берегуляк А. Роля пам’яті у зберіганні ідентичності та поетичного я”// Стус як текст/ Ред. М.Павлишин. - Мельбурн: Університет ім. Монаша, 1992. С.53-62.
19. Беценко Т. Лінгвостилістичний аналіз поезій Василя Стуса // Дивослово. — 1997. — № 8. — С.18-22.
20. Библейская энциклопедия. — М.: Терра, 1991. С.723.
21. Білоусенко П., Біленко Т. Поетика іменникової нульсуфікації В.Стуса // Лінгвістичні студії. Випуск 5. — Донецьк: ДонДУ, 1999. — С.26-28.
22. Большой энциклопедический словарь: Языкознание. — М.: Большая российская энциклопедия, 1998. С.296-297, С.368, С.369, С.436-437.
23. Бондар М. Стусівські читання // Слово і час. 1998. — №8. С.62-64.
24. Бондаренко А. Спроба аналізу філосовських творів В.Стуса // Дивослово. — 1998. — №8. — С.8-10.
25. Борев Ю. Эстетика. М.: Изд-во политической лит-ры, 1975 270 с.
26. Бровко І., Коцюбинська М., Сидоренко Г. Аналіз літературного твору. — К.: Вища школа, 1959. — 204 с.
27. Бровко М.М. Предмет естетики і мовознавство: Конспект лекції з курсу естетики. К.: КДЛУ, 1994. 24 с.
28. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. М.: Изд-во МГУ, 1984. — 289 с.
29. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Пространственно-временная локализация как суперкатегория предложения // Вопросы языкознания. 1989. - №3. - С.12-46.
30. Бунеева Е.С. Концептологическая модель признака старшинства // Языковая личность: культурные концепты: Сб. науч. тр./ ВГПУ, ПМПУ. Волгоград-Архангельск: Перемена, 1996. С.33-41.
31. Ващенко В.С. Вступ до вивчення сучасної української мови. — Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1973. 44 с.
32. Вежбицкая А. Восприятие: семантика абстрактного словаря // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1986. — Вып.18. С.41-56.
33. Веселовский А. Историческая поэтика. — М.: Гослитиздат, 1958. — 306 с.
34. Виноградов B. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. 1995. — №1. — С.45-61.
35. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высш.шк., 1971. 810 с.
36. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. — М.: Изд-во АН ССР, 1963. — 250 с.
37. Винокур Г. О языке художественной литературы. М.: Высшая школа, 1991. 302 с.
38. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. - М.: Учпедгиз, 1959. 492 с.
39. Винокур Г.О. Филологические исследования. Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 278 с.
40. Вовчук Н.И. Индивидуально-авторские неологизмы в русской поэзии 60-80-х гг. ХХ в.: Дис. ... канд. Фил. наук. К., 1995. — 223 с.
41. Возняк Т. Тексти та переклади: семантичний простір мови; одвічні запитання. Харків: Фоліо, 1998. — 666 с.
42. Волинський П. Основи теорії літератури. — К.: Вища школа, 1963. — 223 с.
43. Воронин С. Основы фоносемантики. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1982. 244 с.
44. Ґадамер Г.-Г. Про вклад поезії в пошук істини // Возняк Т. Тексти та переклади. — Х.: Фоліо, 1998. — С. 380-391.
45. Галунов В.И., Тарасов В.И. Анализ семантической структуры поэтических ритмов // Проблемы мотивированности языкового знака. — Калининград: Изд-во Калининградского государственного ун-та, 1976. С.89-91.
46. Гегель Г. Сочинения. Лекции по эстетике: В 14-ти т. М.: Гос. соц.-эконом. изд., 1938. Кн. І., Т. ХІІ. — 471 с.
47. Гей Н.К. Знак и образ // Контекст. М.: Наука, 1973. С.281-306.
48. Гей Н. Художественность литературы: Поэтика стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.
49. Гинзбург Л. О лирике. М.: Интрада, 1997. 367 с.
50. Глазунова О.И. Логика метафорических преобразований. СПб: Филологический факультет СпбГУ, 2000. 190 с.
51. Григорьев В.П. Паронимия // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Поэзия. — М.: Наука, 1977. — С.186-239.
52. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова в українській прозі 30-60 років 19 ст. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1972. — 299 с.
53. Гумбольдт фон В. Избранные труды по языкознанию / Под ред. проф. Г.В.Рамишвили. М.: Прогресс, 1984. С.70, С.324, С.329.
54. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
55. Гундорова Т. Феномен Стусового жертвослова” // Стус як текст / Ред. М.Павлишин. — Мельбурн: Університет ім. Монаша, 1992. — С.1-30.
56. Днипровская М.А. Философия памяти // Логический анализ языка. Культурные концепты. — М.: Наука, 1991. — С.45-87.
57. Доза А. История французкого языка. — М.: Изд-во иностранной литературы, 1956. 471 с.
58. Доломан С.Є. Антитеза в мові художньої літератури // Культура слова. Вип.24. — К.: Наукова думка, 1983. — С.17-19.
59. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. Перемишль, 1923. 219 с.
60. Донецких Л. Эстетическая функция слова. Кишенев: Штиинца, 1982. 154 с.
61. Ермилова Е.В. Метафоризация мира в поэзии ХХ века // Контекст М.: Наука, 1976. — С.160-178.
62. Євангелія від Св.Матвія // Біблія. К.: Нове життя, Кемпус Крусейд фор Крайст, 1992. С.32.
63. Єрмоленко С. Синтаксис віршової мови. К.: Наук. думка, 1969. 94 с.
64. Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 247 с.
65. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 443 с.
66. Журавлев В. Фонетическое значение. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1974. 160 с.
67. Загнітко А. Синтаксична поетика Василя Стуса: тенденції і закономірності // Лінгвістичні студії. Вип. 4. Донецьк: ДонДУ, 1998. — С.133-136.
68. Загнітко А.П. Експресивно-виражальні засоби науково-популярного мовлення Яра Славутича // Творчість Яра Славутича: В 2-х кн. — К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1997. — Кн.2: Дослідження, статті та рецензії. — С.753-759.
69. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч.2: Навч. посібник. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
70. Ігнатенко М. Алюзія у словесній творчості Т.Г.Шевченка // Дивослово. 1999. — №1. С.2-10.
71. Ільницький М. Палімпсести Василя Стуса // Вітчизна. 1990. — №3. с.14-16.
72. Їжакевич Г.П. Взаємодія стилістики мови і стилістики мовлення // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. — К.: Наук. думка, 1972. — С.45-51.
73. Калашник В., Філон М. Епітет у поетичному ідіостилі В.Стуса // Лінгвістичні студії. Вип.5. — Донецьк: ДонДУ, 1999. — С.236-239.
74.