Мовні особливості почаївського стародруку “Книжиця для господарства” 1788 р. (Фонетика. Морфологія)

Краткое описание

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

На правах рукопису

Литвиненко Ольга Олександрівна

УДК 81-112:81’34+81’366=161.2

Мовні особливості почаївського стародруку Книжиця для господарства” 1788р. (Фонетика. Морфологія)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Венєвцева Любов Василівна,
кандидат філологічних наук,
доцент

Харків 2002

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................4
Розділ 1. ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПАМ’ЯТОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.............................................................................................11
Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ ГРАФІКИ КНИЖИЦІ ДЛЯ ГОСПОДАРСТВА”....22
2.1. Діакритичні знаки.................................................................................25
2.2. Велика літера........................................................................................30
2.3. Літери на позначення голосних звуків...................................................32
2.4. Літери на позначення приголосних звуків.........................................42
2.5. Висновки...............................................................................................45
Розділ 3. ФОНЕТИЧНІ РИСИ ПАМ’ЯТКИ...............................................47
3.1. Вокалізм................................................................................................47
3.2. Консонантизм.......................................................................................62
3.3.Висновки................................................................................................84
Розділ 4. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КНИЖИЦІ”.............................87
4.1. Іменник..................................................................................................87
4.1.1.Чоловічий рід............................................................................88
4.1.2. Жіночий рід..............................................................................97
4.1.3. Середній рід...........................................................................105
4.1.4. Висновки................................................................................108
4.2. Прикметник........................................................................................110
4.2.1. Чоловічий і середній рід......................................................110
4.2.2. Жіночий рід...........................................................................115
4.2.3. Множина................................................................................120
4.2.4. Ступені порівняння прикметників......................................123
4.2.5. Висновки................................................................................125
4.3. Числівник............................................................................................127
4.3.1. Кількісні числівники.................................................................127
4.3.2. Збірні числівники......................................................................132
4.3.3. Дробові числівники...................................................................133
4.3.4. Висновки................134
4.4. Займенник...........................................................................................134
4.4.1. Особові та зворотний займенники...........................................137
4.4.2. Неособові неродові займенники..........................................142
4.4.3. Неособові родові займенники..............................................146
4.4.4. Висновки................................................................................157
4.5. Дієслово...............................................................................................158
4.5.1. Дійсний спосіб.......................................................................159
4.5.2. Умовний спосіб.....................................................................165
4.5.3. Наказовий спосіб...................................................................166
4.5.4. Недієвідмінювані форми дієслова...........................................168
4.5.5. Дієслівні форми з ся”..........................................................172
4.5.6. Висновки................................................................................174
ВИСНОВКИ.........................................................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................184
БІБЛІОГРАФІЯ....................................................................................................186

ВСТУП

Сучасні дослідження історії української мови та її діалектів здійснюються з урахуванням різнопланових системних зв’язків, що дає можливість поглибленого, об’єктивного й усебічного вивчення становлення норм сучасної української літературної мови. Період кінця XVIIIст. важливий для лінгвістичного дослідження саме тим, що в цей час відбувається процес закріплення в літературі живого народного мовлення. Поширення освіченості в Україні в XVII XVIIIст. у свою чергу сприяє пожвавленню попиту на літературу світського характеру як художнього, так і побутового змісту (лікарські та господарські порадники, травники тощо), мова яких відбиває тогочасні особливості розмовної української мови. Одним із таких порадників, що вийшов друком у 1788р. в Почаївському монастирі, є Книжиця для господарства”; він мав на меті, окрім основного призначення, слугувати ще й шкільною читанкою.
Дисертаційна робота присвячена аналізу графічних, фонетичних таморфологічних особливостей Книжиці для господарства”. Висвітлення цієї теми передбачає врахування таких аспектів, як вивчення мовних рис обраного стародруку в контексті попередніх досліджень аналогічних пам’яток, з’ясування особливостей співвідношення мовних елементів, що в сучасній українській мові сприймаються як загальномовні та діалектні, урахування характеру інтерференції та зв’язків української йпольської мов.
Актуальність теми зумовлюється необхідністю поглибленого вивчення історії української мови XVIIIст. як доби завершального періоду формування літературних норм. Дослідження сприятиме розширенню джерельної бази, яка в історії українського мовознавства не завжди задовольняє потреби вивчення живого народного і діалектного мовлення у зв’язку з літературним мовленням. Актуальність роботи вбачаємо і в тому, що подібні дослідження здебільшого базуються на текстах, писаних кирилицею, правопис яких, етимологічний за своїм характером, часто приховував живомовні особливості. Можливість зіставлення однакових текстів, поданих у досліджуваній пам’ятці кирилицею й польською латинкою, дозволить глибше й чіткіше виявити живомовні фонетичні особливості. Останнім часом спостерігається певне послаблення уваги істориків мови до проблем історичної фонології та морфології української мови, зокрема, лише частково охоплено матеріал, записаний латинським алфавітом, відчувається певна недостатність досліджень із фонології та морфології на конкретному історичному зрізі розвитку мовної системи. Наша робота має на меті певною мірою заповнити зазначену лакуну в історії української літературної мови з урахуванням міжмовної інтерференції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: дисертація виконана в рамках державної програми Аналіз системи рівнів української мови XVІІ - ХХІ століть”, розроблюваної кафедрою української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.
Метою дослідження є визначення та характеристика фонетичних і морфологічних явищ, притаманних українській мові кінця XVIIIст. натериторії навколо Почаєва, а також з’ясування специфіки передачі її рис написьмі у Книжиці для господарства” засобами кириличної та латинської графіки. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
1) проаналізувати систему графіки, спираючись на зіставлення кириличного та латинського правопису і особливостей відтворення фонологічних явищ тогочасної української мови засобами різних алфавітів;
2) визначити основні риси вокалізму і консонантизму пам’ятки, виділити явища, що стали нормативними для сучасної української мови або функціонують у ній як діалектні;
3) проаналізувати морфологічну систему мови стародруку, встановити характер співвідношення нормативних і діалектних рис у ділянці морфології;
4) розглянути характер зв’язку між українською і польською мовами та особливості їх інтерференції наприкінці XVIIIст. на території, з якої походить пам’ятка.
Для реалізації поставлених завдань у роботі використано такі методи дослідження: описовий метод застосовувався в процесі аналізу фонетичних і морфологічних рис пам’ятки, що в сучасній мові функціонують як нормативні; статистичний метод дозволив показати кількісне співвідношення між діалектними та загальномовними явищами; порівняльний метод дав можливість виявити специфіку реалізації певних фонологічних рис пам’ятки засобами кириличної і латинської графіки, з’ясувати особливості інтерференції української та польської мов; з’ясування характеру функціонування діалектних елементів у системі вокалізму, консонантизму та словозміни передбачало залучення методів лінгвістичної географії.
Об’єктом дослідження є постання фонетичної і морфологічної систем української мови кінця XVIIIст. на біляпочаївській території в контексті дослідження пам’яток історії української мови попередніх періодів.
Предметом нашого дослідження є графічні, фонетичні та морфологічні особливості мови почаївського стародруку Книжиця для господарства” 1788р., опублікованого О.Горбачем у збірнику Пам’ятки мови, ч.1” (Мюнхен, 1985) [14].
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше було здійснено лінгвістичний аналіз досліджуваного стародруку на матеріалі фотокопії оригіналу. Окремим аспектам вивчення мовних особливостей Книжиці” вже приділялась певна увага в науковій літературі (зокрема, досліджувалася прикметникова словозміна [85-88], особливості синтаксису [298-300]). Можливість оперування саме оригіналом (у нашому випадку фотокопією) зі збереженням усіх графічних особливостей тексту дає змогу виявити як загальномовні, так і діалектні фонетичні риси шляхом зіставлення реалізацій конкретних звукових явищ засобами двох графічних систем. Нарешті, виконана робота дозволяє схарактеризувати морфологічну систему волинсько-подільських говорів української мови XVIIIст., виділити риси, що на сучасному етапі вважаються нормативними і діалектними, а також доповнити дослідження в напрямку діахронної фонології та морфології.
Практичне значення: результати роботи можуть застосовуватись у практиці вищих навчальних закладів для укладання відповідних спецкурсів і збірників вправ з історичної фонетики та граматики; залучатись як допоміжні матеріали для дослідження питань історичної діалектології. Опрацьовані дані дозволяють показати відтворення системи української фонетики кінця XVIIIст. засобами латинської графіки, що може використовуватися для вивчення принципів українського правопису. Робота може бути одним із варіантів методики дослідження аналогічних пам’яток з історії української мови.
У співавторстві з науковим керівником, канд. філол. наук, доцентом кафедри української мови ХНУ Л.В.Венєвцевою було опубліковано статтю До характеристики системи голосних Книжиці для господарства” (1788)” (Вісник Луганськ. держ. пед. ун-ту”, №3, 2001). Особистий внесок здобувача становить статистичне опрацювання матеріалу, виявлення основних рис вокалізму пам’ятки, притаманних сучасній літературній українській мові і волинсько-подільській групі її говорів, шляхом зіставлення фіксації цих явищ засобами кириличного правопису та латинської графіки.
Цікавою є доля цього почаївського стародруку: він привернув свого часу увагу М.Возняка, який і опублікував цей порадник у 1915р. [70,37 78], видавши його на підставі копії, списаної Є.Тимченком з оригіналу. Оскільки сам М.Возняк оригіналу не бачив, а під час російської окупації Львова 1914р. з друкарні НТШ пропав скрипт-копія, то передрук вийшов у подробицях не завжди точним [79,33]. З технічних причин текст пам’ятки було передано гражданкою”, штучно подано написання прийменників окремо, а префіксів разом зі словами, діакритичні знаки відсутні, немає й останньої частини, що була в оригіналі надрукована польською латинкою. Як зауважив М.Возняк, перші згадки про цей стародрук подають А.Петрушевич у 1863 р. та Я.Головацький у 1874 р. [70,37]. Однак, продовжує дослідник, наскільки можна думати на підставі уваг Петрушевича й Головацького, ні один, ні другий не мали примірника згаданої книжечки в руках. Перша докладнійша вістка про сей рідкий друк заслуга Володимира Антоновича” [70,37]. На підставі мікрофільму загальний опис цього видання подав І.Сеньків [Сеньків І. Лікарська книжка з 1788 р. оо. Василіян у Почаєві. Унікальна бібліографічна рідкість. Америка, Philadelphia, ч. за 5 6. І. 1984. Див.: 79, 33], не знаючи про передрук і аналіз М.Возняка. Слід зауважити, що аналіз мови Книжиці” М.Возняка не був докладним і глибоким, власне, науковець і не мав цього на меті, а лише намагався подати опис окремих найхарактерніших, на його думку, фонетичних і морфологічних рис пам’ятки [70,50 57], основним же завданням було видати сам текст цього стародруку, що забезпечило б можливість подальших досліджень. Окремі аспекти мови стародруку вже вивчалися в наш час, зокрема, І.І.Слинько, досліджуючи особливості синтаксису української мови кінця XVIIIст., звертається до тексту Книжиці” [298], А.П.Грищенко аналізує систему прикметників української мови зазначеного періоду, використовуючи цей стародрук як одне з основних джерел; на підставі цих досліджень і було написано розділ Прикметник” в академічному виданні Історія української мови. Морфологія” [145]. Обидва дослідники використовували саме передрук М.Возняка, що не могло не позначитися на точності передачі ілюстративного матеріалу, проте це не створило недоліків у дослідженні морфології чи синтаксису. Для вивчення ж фонетичних та морфонологічних рис української мови кінця XVIIIст. велике значення має оригінальність писаного тексту, точна передача його графіки. Зауважимо також, що для дослідження фонетичних рис пам’яток результативним є порівняння графічних засобів передачі одних і тих самих особливостей за допомогою різних графічних систем (у нашому випадку кириличний півустав та польська латинка), так само, як і зіставлення цих особливостей із даними сучасної діалектології. У 1985р. в Мюнхені в серії Матеріали до української діалектології”, видання якої здійснюється Українським вільним університетом, у ІІІ випуску Пам’ятки мови (ч. І)” [14] було вміщено тексти двох почаївських стародруків (способом фотопередруку): Книжиці для господарства” (1788) та Політики свhцької” (1770 1790) з післясловом О.Горбача.
За слушним спостереженням О.Горбача, Книжиця” мала стати читанкою для парафіяльних шкіл Поділля, на що вказує її польська передмова [14,5], а виданий фотопередрук ставить собі завданням удоступнити фахівцям у першу чергу історикам мови та не в меншій мірі етнографам, історикам культури та ветеринарної й загальної медицини названий текст [79,33]. Унікальний, досі збережений примірник Книжиці”, у якому відсутні кінцеві аркуші після сторінки 110, має лише бібліотека Варшавського університету [79,33]. До фотопередруку 1985 р. додано також словопокажчик (на жаль, не завжди точний), що допомагає зорієнтуватися в тексті пам’ятки. Цікавим є той факт, що з Вознякового передруку лексику Книжиці” широко використав Є.Тимченко в Історичному словнику українського язика” [22], де цей стародрук є одним із головних джерел для XVIIIст. Отже, як слушно зауважив О.Горбач, уміщений у виданні 1985 р. словопокажчик допомагає відтворити втрачене зі знищенням подальших томів Тимченкового Історичного словника” [79,34]. У стародрукові є передмова, написана польською мовою (с.1 8, тут і далі див. 14), а також кирилицею подано на с.9 97 ветеринарні поради: як лікувати коней (с.10 48), волів (с.84 85), кіз (с.67) та ін.; як лікувати психічні (с.84 85) й фізичні (с.85 87, 97) хвороби людей; наведено різноманітні господарські поради (с.87 97). На с.97 110 передано польською латинкою деякі розділи кириличної частини й додано інші поради як пекти хліб у голодні роки (с.109 110). Народно-діалектною базою Книжиці для господарства” є східноподільський говір, причому за мовно-діалектною належністю кириличного тексту автор (ним, як уважав М.Возняк, міг бути староста Ленкевич), можливо, походив із Гайсина-Умані [79,34], але діалектна основа латинської частини виразно пересунена до біляпочаївських околиць Волині Західного Поділля, про що свідчить заміна подільського виразу товaринa (с.88) волинським bydlyna (с.105) [79,34]. Загальний огляд основних фонетичних і морфологічних особливостей пам’ятки подав О.Горбач у статті німецькою мовою Die ukrainische Sprache im Počajiver Druck Książka lekarstw końskich” aus dem Jahre 1788” [352].
Порівняння речення в кириличній частині: королики платилиби нa торгaхъ, кромъ того нgduжg коштuютъ (с.95) із його відповідником, поданим латинкою: korolyki platyly by na torhach, pokarm onych ne duze kosztuiet (с.100), дає нам змогу стверджувати, що латинська й кирилична частини пам’ятки були написані різними людьми. Так, укладач, очевидно, неправильно розтлумачив прийменник кромъ крім”, зрозумівши його як полонізований варіант слова корм”, й передав правильнішим, на його думку, польським відповідником pokarm, що суттєво змінило зміст цього речення.
Апробація результатів дисертації: основні положення та результати дослідження обговорювалися на Міжнародній науковій конференції Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Наконечного” (Харків, 2000), Міжнародній науковій конференції Українське і слов’янське мовознавство” (Ужгород, 2001), Всеукраїнській науковій конференції Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2001), Міжнародній науковій конференції до 70-річчя проф. С.В.Семчинського Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001) та Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю А.А.Москаленка Наукова спадщина професора А.А.Москаленка і сучасне мовознавство” (Одеса, 2001), в наукових семінарах кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.
Публікації: основні положення дисертації викладено в 5 публікаціях, з яких 4 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи: дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків (обсяг повного тексту 183 сторінки). Бібліографія налічує 356 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз графіки, фонетики та морфології досліджуваного стародруку дає можливість з’ясувати особливості функціонування української мови на біляпочаївській території наприкінці XVIIIст., виявити (шляхом зіставлення двох правописних систем) основні закономірності відтворення української фонологічної системи цього періоду засобами кириличної та латинської графіки, простежити співвідношення нормативних і діалектних рис у галузі вокалізму, консонантизму та морфології, з’ясувати взаємозв’язки між українською та польською мовами і встановити особливості їх фіксації в тексті пам’ятки. Результати здійсненого аналізу дають сучасному дослідникові можливість поглибленого вивчення постання фонетичних, морфонологічних і морфологічних норм у загальнонародній українській мові зазначеного періоду.
Книжиця для господарства”, як і більшість пам’яток XVII XVIIIст., що походять із територій як південно-західних, так і південно-східних говорів [3; 6; 7; 10; 11], відбиває провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на живомовній основі. На відміну від актових документів [6; 7; 11], яким притаманне було вживання сталих штампів, книжної лексики, чим узагалі характеризувався офіційно-діловий стиль тогочасної української мови, мова Книжиці” має виразно побутовий характер. Цього вимагало саме призначення пам’ятки: вона мала використовуватись як читанка в школах, бути господарським і лікарським порадником для широкого кола читачів, що й зумовило проникнення до тексту розмовної лексики, фіксацію поширених в українській мові околиць Почаєва граматичних форм та відбиття основних фонетичних рис, що функціонували на території, де було видано стародрук. Природно, що всі ці особливості тією чи іншою мірою відбивала й орфографія Книжиці”, як це спостерігаємо й у правописі інших світських пам’яток кінця XVIIIст., що походять із територій різних говорів, зокрема Лікарських та господарських порадників” [10], найдавнішого списку Енеїди” [117], Александрії” [3], Політики свýцької” [14] та ін. Навіть у переважно традиційному правописі пам’яток офіційно-ділового мовлення у цей час починають ширше відбиватися впливи живої, у тому числі й діалектної вимови [6, 14]. Графіка досліджуваної пам’ятки ще не усталена, орфографія непослідовна, кириличний правопис більш традиційний, латинський більш наближений до тогочасної живомовної практики, виразно помітна спроба пристосувати латинську графіку для передачі українських фонетичних особливостей. Незважаючи на те, що правопис Книжиці” в основному продовжує давню орфографічну традицію, до тексту проникають певні живомовні риси, яких не могла не зафіксувати графіка: у тексті відображено асиміляцію, дисиміляцію та спрощення приголосних, буква h позначає звук [і] будь-якого походження ( з [h], [о], [е]); графічно розрізняються звуки [г] та [ґ] за допомогою літер відповідно г та тощо.
У ділянці фонетики виявлено особливості, які були характерними для більшості тогочасних українських говорів і закріпилися як нормативні в сучасній українській літературній мові. Визначальними вважаємо такі риси, що відрізняли мову пам’ятки від близькоспоріднених мов, які функціонували в той час на суміжних територіях (польська, російська). У системі вокалізму: наявність початкового [о] замість [je]; наявність [’а] на місці колишнього [ę]; повноголосні сполуки -оро-, -оло-, -ере-; наявність звука [о] на місці [е] після шиплячих; злиття етимологічних [ы], [і] у звукові переднього ряду високого підняття [и]; перехід [о], [е] в [і] у нових закритих складах (графічно h); ненаголошені [е] та [и] мали близьку вимову. Усе це свідчить про високий ступінь відповідності вокалізму пам’ятки сучасним літературномовним нормам. У системі консонантизму: наявність звуків [з’], [с’], [ц’], що виникли з [г], [к], [х] унаслідок другої палаталізації задньоязикових; асимілятивно-дисимілитивні процеси та спрощення в групах приголосних; наявність фрикативного [г] та проривного [ґ]; лабіовеляризація [л]; депалаталізація губних та шиплячих; уживання звука [ф] у словах іншомовного походження; чергування [у] з [ў].
Правопис Книжиці” відбиває й діалектні (з погляду сучасності) фонетичні особливості, що виразно виступають як відхилення від староукраїнського етимологічного правопису і були засвідчені вже пам’ятками XVIIст. [7; 11]. Це такі риси, притаманні подільським і північним говорам української мови, на території яких і було укладено та видано пам’ятку: переважна відсутність подовження приголосних унаслідок асиміляції з [j]; твердість приголосного [р]; твердість приголосного [ц] у суфіксі ець. У тексті спостерігаємо також окремі фонетичні явища, властиві польській мові, що проникли до тексту разом із численними полонізмами, функціонування яких, очевидно, було досить широким у мові тогочасного українського населення околиць Почаєва. Тут помічається певна залежність від польських джерел, з яких було взято окремі рецепти та поради. Однак упорядники, очевидно, вдавалися до вживання полонізмів у пам’ятці з комунікативною метою, використовуючи зрозумілі для потенційних читачів мовні елементи, що мало зробити зміст пам’ятки доступним для широкого загалу й аж ніяк не надавало пам’ятці книжного характеру, а навпаки, точніше відбивало особливості живого мовлення. Подібне функціонування полонізмів було відоме й іншим пам’яткам XVIIIст., аналогічно в Практиці... Свідзінського” та Книзі лýчебній” [10] уживаються полонізми, частину яких можна кваліфікувати як південно-західні діалектизми, а не як ознаку книжного мовлення [10, 14].
Слід зауважити, що зіставлення окремих фонетичних, правописних та лексичних особливостей, відбитих у кириличній та латинковій частинах стародруку, не лише довели правильність припущення О.Горбача щодо різних діалектних основ цих частин [79, 33], але й дозволили стверджувати, що укладачами двох частин Книжиці” були різні люди. Окремі невідповідності кириличного тексту його латинській транслітерації спостерігаємо на лексичному, граматичному та фонетичному рівнях.
Морфологічна система стародруку характеризується як окремими архаїчними рисами, так і інноваціями, що взагалі було властивим мові пам’яток досліджуваного періоду [6; 7; 11]. У Книжиці” виявляємо такі морфологічні особливості, притаманні сучасній українській літературній мові:
1) В іменній словозміні: розрізнення на семантичній основі закінчень ‑а (‑я) і ‑у (‑ю) в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду; поширення закінчень ‑ові, ‑еві (граф. ‑овh, ‑евh) у давальному відмінку однини іменників чоловічого роду; прикметники чоловічого роду в називному відмінку однини мають флексію ий (граф. rй, ‑їй); прикметники середнього роду в називному відмінку однини вживаються із флексією g; прикметники жіночого роду переважно мають у називному відмінку однини флексію a для твердої групи та ¬ (лат. ‑ia) для м’якої; у знахідному відмінку прикметники жіночого роду в однині мають здебільшого флексію u; у множині прикметники за родами, як і в сучасній українській літературній мові, не розрізняються; особливості відмінювання кількісних і порядкових числівників в основному збігаються із їх відмінюванням у сучасній українській літературній мові; послідовне вживання предметно-особових займенників чоловічого й середнього родів із початковим [н] у прийменникових конструкціях, питально-відносний займенник вживається у формі, співвідносній за вимовою із сучасною: mо (лат. szczo); спостерігається тенденція до вирівнювання відмінюваних неособових родових займенників за зразком прикметникової відміни; пам’ятка фіксує повну втрату форм двоїни займенників.
2) У системі дієслова: наявність у 2 особі однини дієслів теперішнього й простого майбутнього часів закінчень ‑еш, ‑иш; наявність (хоч і в невеликій кількості) форм 3 особи однини дієслів І дієвідміни без кінцевого т; уживання в дієсловах 3 особи множини теперішнього часу закінчень ‑ут/‑ют і ‑ат/‑ят (із діалектно твердим [т]), що цілком збігається з поділом дієслів на дієвідміни в сучасній українській літературній мові; форми минулого часу, за незначним винятком, мають цілком сучасний характер; майбутній час у пам’ятці виражається двома формами: простий майбутній та аналітичні форми з допоміжним дієсловом бути”; форми умовного й наказового способів практично не відрізняються від сучасних; недієвідмінювана форма дієслова, інфінітив, представлена в пам’ятці великою кількістю прикладів (558) із суфіксом ти; серед форм дієприкметників сучасний характер має широке вживання пасивних дієприкметників минулого часу в атрибутивній і предикативній функціях; активні дієприкметники теперішнього часу, не властиві сучасній українській літературній мові, меншою мірою представлені в тексті (лише 9 прикладів); форми на но виступають у Книжиці” присудками в безособових реченнях; давні короткі активні дієприкметники теперішнього й минулого часів на ‑чи, ‑ши цілком оформилися в окрему дієслівну категорію дієприслівник, і представлені в пам’ятці великою кількістю (185) уживань; афікс ся” в більшості випадків (77%) уживається в постпозиції аглютиновано з дієсловом.
Серед діалектних рис, притаманних сучасним волинсько-подільським говорам південно-західної діалектної групи, у Книжиці” виявлено такі: уживання в чоловічому роді іменників, які в літературній мові вживаються в жіночому роді; наявність закінчення ‑ови, ‑еви (поряд із ‑овh, ‑евh) в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду; флексія ‑и в родовому відмінку однини іменників жіночого роду з основою на приголосний; збереження давньої флексії ‑е в іменниках середнього роду, утворених за допомогою суфікса ьj(e); наявність флексії і після букв на позначення задньоязикового в називному відмінку множини іменників чоловічого роду; уживання старих форм знахідного відмінка множини, тотожних із сучасним називним, для іменників-назв тварин; флексія ам’і в орудному відмінку множини іменників середнього роду. У системі займенника: відсутність лабіалізації [е] у предметно-особових займенниках чоловічого й середнього родів; предметно-особовий займенник жіночого роду в знахідному відмінку однини має архаїчну форму ю; в орудному відмінку цей займенник один раз ужито без приставного [н], однак двічі засвідчено вже форму нgю, яка закріпилася в сучасній українській літературній мові; неособові родові займенники жіночого та середнього родів переважають у пам’ятці в нестягнених формах (приблизно 90%); вказівний займенник середнього роду вжито в нечленній формі то. У прикметниковій словозміні відбито такі діалектні риси: відсутність розрізнення за групами прикметників чоловічого роду в називному знахідному відмінках однини; наявність скорочених форм називного-знахідного відмінків однини прикметників чоловічого роду; уживання прикметників середнього роду в називному знахідному відмінках однини в нестягненій формі; прикметники жіночого роду в називному відмінку однини зрідка вживаються в нестягненій формі (паралельно до стягненої); родовий відмінок однини прикметників жіночого роду характеризується флексією ой; у знахідному відмінку однини значна кількість прикметників жіночого роду виступає з нестягненою флексією uю/‑юю 49% (паралельно вживаються і стягнені форми 51%); у називномузнахідному відмінках множини значно переважають (97%) нестягнені форми із флексіями їи (‑іи), ‑їg (‑іg). Слід також звернути увагу й на певні діалектні особливості в системі числівників: уживання числівника на позначення одиниці переважно з початковим [je] (88%); наявність флексій прикметників твердої групи в називному та непрямих відмінках числівника третій” (у кириличній частині пам’ятки). У дієслівній системі пам’ятки спостерігаємо такі діалектні риси: наявність у 3 особі однини та множини дієслів обох дієвідмін теперішнього й майбутнього часів диспалаталізованого [т], властивого подільським говорам; вживання здеформованих перфектних форм, які й тепер зберігаються в південно-західних говорах, зокрема в подільському; відносно вільне вживання афікса ся”, який може розміщуватись у препозиції й навіть віддалятися від дієслова іншими словами, такою ж характерною для південно-західних говорів діалектною рисою є вживання ся” при збігові двох зворотних дієслів у реченні лише при одному з них. Слід зазначити, що діалектні риси, представлені в Книжиці”, не надають мові пам’ятки вузько діалектного значення, а лише вказують на її зв’язок із подільським та волинським говорами, а також дозволяють судити про походження укладачів стародруку.
Поряд із тим пам’ятка, хоч і меншою мірою, ніж інші тогочасні пам’ятки [3; 6; 10], засвідчує архаїчні риси в системі відмінювання іменників: наявність давнього закінчення ‑ий в родовому та флексії ‑ми в орудному відмінках множини іменників колишньої *‑і-основи; збереження форм двоїни окремих іменників колишньої *а-основи у сполученні з числівниками дві”, три”.
Отже, невелика кількість давніх форм у Книжиці для господарства” на тлі переважної більшості відмінкових форм, характерних для сучасної української літературної мови й південно-західного діалекту, зокрема волинських і подільських говорів, свідчить про те, що наприкінці XVIIIст. іменна і дієслівна системи словозміни вже мали цілком сучасний характер.
Порівняльний аналіз частин тексту, писаних латинкою й кирилицею, дозволяє стверджувати, що рівень співвідношення діалектного й загальномовного в пам’ятці залежить від комунікативного спрямування її тексту та відбиває основні тенденції розвитку фонетики та морфології української мови кінця XVIIIст. Порівняно з пам’ятками XVIIст. в мові Книжиці” меншою мірою засвідчені архаїчні, книжні елементи, переважно фіксуються типові риси живого народного мовлення, причому визначальними стають загальномовні риси, такі, що були й залишаються притаманними багатьом говорам української мови, не лише південно-західним, і які згодом закріпилися в українській літературній мові.
Таким чином, маємо підстави зробити загальний висновок, що аналіз фонетичних і морфологічних явищ, зафіксованих у Книжиці для господарства”, дає право на основі кількісних і якісних показників стверджувати, що фонетична й морфологічна системи української мови наприкінці XVIIIст. вже характеризуються як цілком сформовані на живомовній основі й засвідчують високий ступінь відповідності сучасним літературним нормам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVIст. / Підг. до вид. М.К.Бойчук. К.: Наук. думка, 1965. - 191с.
2. Білецький-Носенко П. Словник української мови. К.: Наук. думка, 1966. - 423с.
3. Гаєвський С. Александрія” в давній українській літературі: Вступ і тексти // Зб. ВУАН: Істор.-філол. відділ. 1929. Вип.98. 237с.
4. Горбачевский Н.И. Словарь древняго актоваго языка Сýверо-западнаго края и Царства Польскаго. Вильна, 1874 // Specimina philologiae slavicae / Herausgegeben und eingeleitet von O.Horbatsch. München: Verlag Otto Sagner, 1992. 398с.
5. Грамоти XIVст. / Підг. до вид. М.М.Пещак. К.: Наук. думка, 1974. 255с.
6. Ділова і народно-розмовна мова XVIIIст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України) / Підг. до вид. В.А.Передрієнко. К.: Наук. думка, 1976. 416с.
7. Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVIIст.: Збірник актових документів / Підг. до вид. В.В.Німчук, В.М.Русанівський, К.С.Симонова та ін. К.: Наук. думка, 1981. 316с.
8. Книга Київського підкоморського суду (1584 1644) / Відп. ред. В.В.Німчук. К.: Наук. думка, 1991. 339с.
9. Лексикон славенороський Памви Беринди / Підг. тексту і вст. стаття В.В.Німчука. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 272с.
10. Лікарські та господарські порадники XVIIIст. / Підг. до вид. В.А.Передрієнко. К.: Наук. думка, 1984. 126с.
11. Лохвицька ратушна книга другої половини XVIIст. / Підг. до вид. О.М.Маштабей, В.Г.Самійленко, Б.А.Шарпило К.: Наук. думка, 1986. 222с.
12. Осадца М. Грамматика русского языка. Львів, 1862. 167с.
13. Павловский А. Грамматика малороссийского наречия. СПб.: Тип. Плавильщикова, 1818. - 114с.
14. Пам’ятки мови, ч.І: Два почаївські стародруки: Книжиця для господарства” (1788) та Полhтика свhцкая” (1790). Мюнхен: Вид-во Укр. вільн. ун-ту, 1985. 171с.
15. Приватні листи XVIIIст. / Підг. до вид. В.А.Передрієнко. К.: Наук. думка, 1987. 289с.
16. Словник староукраїнської мови XIV XV ст. У 2-х т. / За ред. Л.Л.Гумецької. Т.1. К.: Наук. думка, 1977. 630с.; Т.2. К.: Наук. думка, 1978. 591с.
17. Словник української мови XVI першої половини XVIIст. Вип. 1: А / Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України; ред. Д.Г.Гринчишин; уклад. О.Захарків, Р.Керста і О.Федик. Львів: Б.в., 1994. 151с.
18. Словник української мови XVI першої половини XVIIст. Вип. 2: Б Богуславець / Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України; ред.Д.Г.Гринчишин; уклад. Б.Криса, М.Онишкевич і Н.Осташ. Львів: Б.в., 1994. 151с.
19. Словник української мови XVI першої половини XVIIст. Вип. 3: Б В / Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України; ред. Д.Г.Гринчишин; уклад. М.Онишкевич, Н.Осташ і Л.Полюга. Львів: Б.в., 1996. 251с.
20. Словник української мови XVI першої половини XVIIст. Вип. 4: В / Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України; ред. Д.Г.Гринчишин; уклад. Н.Осташ, О.Федик і М.Чікало. Львів: Б.в., 1997. 239с.
21. Словник української мови XVI першої половини XVIIст. Вип. 5: В / Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України; ред. Д.Г.Гринчишин; уклад. Р.Керста, М.Онишкевич і О.Федик. Львів: Б.в., 1998. 257с.
22. Тимченко Є.К. Історичний словник українського язика. Х. К.: Держ. видав. України, 1930 1932. Т.1 (А Жя). 947с.
23. Ужевич І. Граматика слов’янська / Підг. до друку І.К.Білодід і Є.М.Кудрицький. К.: Наук. думка, 1970. 114с.
24. Українські грамоти XVст. / Підг. тексту, вступ стаття і коментарі В.М.Русанівського. К.: Наук. думка, 1965. 163с.

БІБЛІОГРАФІЯ

25. Абраїмова Т.В. Система іменника в українській літературній мові XVIIст. (на матеріалі Синопсису”): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харків. держ. ун-т. Х., 1999. 18с.
26. Азбука и скоропись XVIIв. для наглядного изучения. М.: Тип. Готье, 1875. 60с.
27. Андерш Й.Ф. Сучасні теорії відмінків і завдання дослідників відмінкового синтаксису // Мовознавство. 1971. - №1. С.19 24.
28. Арполенко Г.П., Городенська К.Г., Щербанюк Г.Х. Числівник української мови. К.: Наук. думка, 1980. 242с.
29. Бандрівський Д.Г. Фонетичні особливості говірок Дрогобицького району Львівської області // Дослідження і матеріали з української мови. 1960. Т.3. С.3 15.
30. Бевзенко С.П. До характеристики відмінностей у вокалізмі української діалектної мови // Українське мовознавство. 1973. Вип.1. С.94 101.
31. Бевзенко С.П. З історії словотвору дієслів української мови // Наукові записки Ужгород. ун-ту. 1958. Т.35. С.3- 20.
32. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Ужгород: Закарпат. обл. вид-во, 1960. 416с.
33. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. К.: Вища школа, 1991. 231 с.
34. Бевзенко С.П. Нариси з історичної граматики української мови. Морфологія. К.: Вид-во Київ ун-ту, 1953. - 199с.
35. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 247с.
36. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. Фонетика. Одеса: Облполіграфвидав, 1974. 50с.
37. Бевзенко С.П. Форми давального однини на ові українських іменників на тлі загальнослов’янському // Тези доп. IV Міжвуз. респуб. славістич. конф. Одеса, 1961. С.49 51.
38. Бевзенко С.П., Назарова Т.В., Закревська Я.В. Українська діалектна морфологія. К.: Наукова думка, 1969. 200с.
39. Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець К.: Наук. думка, 1971. 199с.
40. Бевзо О.А. Про правила друкування історичних документів, писаних українською мовою в XVI XVIII// Вісник АН УРСР. 1958. - №2. С.23 25.
41. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А. Історична граматика української мови (Вступ. Фонетика). К.: Рад. школа, 1957. - 475с.
42. Бесєдіна-Невзорова В.П. До історії складних форм майбутнього часу в українській мові // Питання історичного розвитку української мови. Х.: Вид-во Харків. ун-ту, 1962. С.251 257.
43. Бесєдіна-Невзорова В.П. До історії форм майбутнього часу з имамь і (и)му + інфінітив в українській мові // Питання історичного розвитку української мови. Х.: Вид-во Харків. ун-ту, 1959. С.29 31.
44. Бова (Ковальчук) Л.П. Говірки південної Житомирщини і їх відношення до полтавсько-київського діалекту // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1954. С.98 114.
45. Борковский В. И. Синтаксис древнерусских грамот // Вопросы славянского языкознания. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1949. Кн.2. С.5 101.
46. Брахнов В.М. Деякі особливості говірок Переяслав-Хмельницького району на Київщині // Діалектологічний бюлетень. 1960. Вип.7. С.61 75.
47. Брахнов В.М. Характерні риси говірок трьох населених пунктів на Бориспільщині, Київської області // Діалектологічний бюлетень. 1951. Вип.3. С.18 34.
48. Бузук П.О. Коротка історія української мови. Вступ і звучня. - Одеса, 1924. - 60с.
49. Бузук П.О. Нарис історії української мови. Вступ, фонетика і морфологія з додатком історичної хрестоматії. К., 1927. 96с.
50. Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5 т. К.: Наук. думка, 1977. Т.2: Українська мова. 631с.
51. Булаховський Л.А. З історичних коментаріїв до української літературної мови. Особові та зворотний займенники // Мовознавство. 1952. Т.10. С.87 94.
52. Булаховський Л.А. З історичних коментаріїв до української мови. Голосні повного утворення // Наук. записки Київ. ун-ту. 1946. Т.5. Вип.1. С.89 111.
53. Булаховський Л.А. З історичних коментаріїв до української мови. Морфологічні залишки двоїни // Мовознавство. 1952. Т.10. С.94 97.
54. Булаховський Л.А. З історичних коментаріїв до української мови. Протетичні приголосні // Мовознавство. 1951. Т.9. С.61 70.
55. Булаховський Л.А. З історичних коментаріїв до української мови. Родовий відмінок множини // Наук. записки Київ. ун-ту. 1946. Т.5. Вип.1. С.81 88.
56. Ващенко В.С. Займенникові та числівникові форми в сучасних полтавських говорах // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1954. С.42 48.
57. Венєвцева Л.В. До характеристики морфологічних особливостей мови молдавських грамот XVст. // Вісник Харків. ун-ту. - 1965. - №7. С.100 107.
58. Венєвцева Л.В. Молдавські грамоти XIV XVст. як джерело вивчення історії української мови (Фонетика. Морфологія): Дис... канд. філол. наук: 10.02.01. Х., 1966. 434 с.
59. Венєвцева Л.В. Фонетичні особливості молдавських грамот XVст. // Учені записки Харків. ун-ту. 1960. Т.111. С.181 196.
60. Венєвцева Л.В. Форми дієслів у молдавських грамотах XVст. // Вісник Харків. ун-ту. - 1965. - №7. С.129 135.
61. Верхратський І. Говір батюків // Збірник філологічної секції НТШ. Львів, 1912. Т.14. 305с.
62. Верхратський І. Про говір галицьких лемків // Збірник філологічної секції НТШ. Львів, 1902. Т.5. 489с.
63. Веселовська З.М. Наголос у східнослов’янських мовах початкової доби формування російської, української та білоруської націй (кінець XVI початок XVIIIст.). Х.: Вид-во Харків. ун-ту, 1970. 163 с.
64.&nbs