МУЗИКА ЯК ФАКТОР ПСИХОКОРИГУВАННЯ: ІСТОРИЧНИЙ, ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

Драганчук Вікторія Миколаївна
УДК 781.1 + 781.2

МУЗИКА ЯК ФАКТОР ПСИХОКОРИГУВАННЯ:
ІСТОРИЧНИЙ, ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

17.00.03 музичне мистецтво

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
доктор мистецтвознавства,
професор Кияновська Любов Олександрівна

Луцьк 2003

ЗМІСТ

ЗМІСТ.............................2
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ, УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ...................4
ВСТУП....................................................................7
РОЗДІЛ 1
ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА ФУНКЦІОНУВАННЯ МУЗИКИ ЯК ФАКТО-
РУ ПСИХОКОРИГУВАННЯ...................................................20
1.1. Апріорні уявлення про етико-психологічні функції музичного мистецтва .21
1.2. Формування напрямку наукових досліджень впливу музики на психофізіо-
логію людини...................37
1.3 Сфера сучасної світової музично-психокоригуючої практики......44
Висновки до першого розділу.... ............................51
РОЗДІЛ 2
МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДІЇ МУЗИКИ НА ПСИХОФІЗІОЛОГІЮ
ЛЮДИНИ....................................... 53
2.1. Вихідні положення психологічного взаємозв’язку музики і реципієнта.......55
2.1.1. Етос музичних елементів і твору в цілому........55
2.1.2. Музика як фактор впливу на різні системи орґанізму.60
2.1.3. Регуляторні фактори спілкування людини та музики..65
2.2. Основні параметри музики в їх дії на психофізіологію людини............68
2.2.1. Ритм.......69
2.2.2. Гучнісна динаміка........73
2.2.3. Висота........73
2.2.4. Тембр.........................................74
2.3. Комплексні музичні фактори впливу на психіку... .....................75
2.3.1. Ґенеза мелодико-інтонаційних і ладових констант сприйняття у су-
спільній свідомості як вищій формі психічного відображення...... 75
2.3.2. Прояви просторовості в музиці та слухо-зорові синестезії.............86
2.3.3. Рух як часовий фактор емоційного навіювання........................90
2.4. Катартичність мистецького впливу як реалізація психокоригуючої сутності
музики....................................94
2.4.1. Катарсис як музично-естетичний феномен..............94
2.4.2. Приклади музично-герменевтичного аналізу як форми передбачення
катартичного впливу твору на психоемоційний стан реципієнта....105
Висновки до другого розділу... .....................................114
РОЗДІЛ 3
ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОКОРИГУЮЧОЇ ФУНКЦІЇ МУЗИКИ
НА ПРИКЛАДІ РЕАЛІЗАЦІЇ АВТОРСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ СИСТЕМИ ПСИХО-КОРИГУВАННЯ... .................................118
3.1. Загальні питання дитячого музичного сприйняття...........120
3.2. Методичні пояснення втілення системи та плани роботи................130
3.3. Спостереження та аналіз результатів..... ...........................................164
Висновки до третього розділу..................................180
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ... .............................183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................190
ДОДАТКИ................................................................213

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ, УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

МТ - музикотерапія, музично-терапевтичний
ПК - психокоригування, психокоригуючий
ПТ психотерапія, психотерапевтичний
{ - позначення звучання музичного твору
J - позначення перерви у процесі проведення заняття
] - тексти етюдів, позначених даним символом, винесені у Додаток Б.1”.

У роботі використаний музикознавчий термінологічний апарат. Проте, у зв’язку із апперцепцією констант із психологічної науки (задля застосування її понять у музикознавчих цілях), подаємо перелік термінів із вказаної галузі. (Примітка.)

Антиентропічний - спрямований проти ентропіону (entropion) - завороту повіки (аномалія положення повіки).
Гангліозні клітини - від ганглій”, ганглії” (ganglion - синонім: нервовий вузол) обмежене скопичення нейронів, розташоване за ходом нерва і оточене з’єднувальною капсулою; у гангліях знаходяться також нервові волокна, нервові закінчення і кровеносні капсули.
Екзистенціальний аналіз (лат. existentia - існування) - аналіз біографії людини з метою визначення сенсу і мети її життя, внутрішніх можливостей особистості до самопереоцінки.
Ерґотропний - від: гр. ergon - робота, дія, діяльність; гр. tropos - напрямок, спосіб дії, поворот.
Інтерорецептори (від лат. interior внутрішній і рецептори), чуттєві нервові закінчення, що сприймають подразнення із внутрішнього середовища орґанізму; розсіяні у кровеносних судинах і внутрішніх орґанах.

Контемпляційний (лат. cum - сумісність дії, суміщення, зв’язок) - сумісний динамічний стереотип (наприклад, темп, відповідний до настрою, типу рухливості тощо).
Кортикальний (лат. corticalis) відноситься до кори, до коркової речовини.
Куративний (від лат. curatio - курація) - опікувальний, доглядальний, лікувальний.
Лімбічна система (від лат. limbus - кайма) - нюховий, або вісцеральний мозок, - сукупність відділів головного мозку, розташованих переважно на внутрішній поверхні великих півкуль. Лімбічна система бере участь у регуляції функцій внутрішніх орґанів, нюху, інстинктивної поведінки, емоцій, пам’яті, сну, стану бадьорості та ін.
Лімфатичний (лат. limpha - чиста вода) - рідка тканина орґанізму, яка знаходиться в лімфатичних тканинах і вузлах.
Нервова система:
веґетативна (автономна”, вісцеральна)- внутрішні орґани, гладкі м’язи, залози, кровеносні і лімфатичні судини, - здійснення адаптаційно-трофічної функції стосовно всіх тканин і органів (симпатична та парасимпатична частини);
периферична - нерви, нервові вузли і сплетення, чуттєві і рухові нервові закінчення;
центральна - головний і спинний мозок.
Парасимпатична нервова система - частина веґетативної нервової системи, яка представлена окорухомим, лицевим, язикоковтальним, блукаючим нервами та їх ядрами.
Превентивний (praeventivus, лат. praevenio - попереджувати) попереджувальний, застережувальний, профілактичний.
Психогальванічний рефлекс - див. шкірно-гальванічний рефлекс”.
Симпатична нервова система частина веґетативної нервової системи, пов’язана із проведенням імпульсів, що викликають підвищення обміну речовин, почастішання серцебиттів, звуження судин, розширення зіниць та ін.
Соматичний (від гр. söma - тіло) - відноситься до тіла, тулуба, а також сукупності всіх клітин орґанізму, за виключенням репродуктивних клітин.
Таламічний (гр. thalamos - кімната) - відноситься до таламуса (зорового горбка).
Шкірно-гальванічний рефлекс (синонім: психо-гальванічний рефлекс) - зміна різниці потенціалів і пониження електричного опору між двома ділян-ками шкіри (наприклад, долоня і тильна сторона кисті), що виникає при подразненнях, які викликають емоційну реакцію.

ВСТУП

Актуальність теми. Іманентність сучасного етапу розвитку науки, характерною рисою якого є гуманізація, визначається екзистенціально-антропо-центричним підходом до постановки і вирішення проблем у науці. Музико-знавство не повинно стояти осторонь від вказаної тенденції, досліджуючи музичний матеріал лише з суто теоретичної або історичної позиції, не торкаючись впливу музики на психологію особистості.
Паростки психологізації музикознавства помітні вже у працях Е.Кур-та (прим.), продовжуються у дослідженнях Б.Асаф’єва, Л.Мазеля, В.Медушев-ського, Є.Назайкінського. Е.Курт виходить з усвідомлення музики як мистец-тва, основаного на психічній енерґії, тобто, це - особливий енерґетичний прос-тір, що пов’язує людську свідомість та це мистецтво в єдину енерґетичну сиc-тему, Б.Асаф’єв розуміє музику як процес інтонування, що тісно пов’язаний із напруженням, відтак етосом як впливом на психіку. Л.Мазель, В.Медушев-ський, Є.Назайкінський безпосередньо тлумачать музику як засіб художнього впливу і з цієї точки зору розглядають її природу та психологію сприйняття. Більше того, Назайкінський визначає музичну психологію як центр теоретич-ного музикознавства. Усвідомлення цього авторитетного твердження у поєд-нанні його з основними здобутками сучасних зарубіжних концепцій психоко-ригуючого підходу до музики (серед авторів, наприклад, Т.Натансон, Е.Галін-ська, Х.де ля Мотт-Габер, Я.Вершиловський) вимагає кардинального перегляду мети, змісту, форм і методів як наукових розвідок, так і практичної роботи у психологічній галузі теоретичного музикознавства.
З таких позицій однією із найактуальніших музикознавчих проблем постає питання взаємозв’язку музики і реципієнта. Проте, існуючі дослідження стосуються, в першу чергу, сприйняття людиною музичного мистецтва і залишають осторонь не менш важливий аспект вказаного взаємозв’язку, пов’я-заний із емоційно-етичним впливом музики мистецтва інтерпретації - на реци-пієнта. Подібний стан наукової проблеми та висока практична значущість її вирішення є підставою для розробки даної теми.
Звернемося до базово-практичних передумов наукового дослідження. Культурно-історичний процес, від його глибинних джерел та у всій його пов-ноті та розмаїтості, утвердив мистецтво як ефективний катартичний засіб. На вітчизняних теренах, як здебільшого і в інших традиційних європейських культурах, до ХХ ст. цю важливу етичну функцію мистецтва насамперед здійсню-вала релігійна музика, котра у синтезі з проповіддю, з канонічними біблійними текстами давала той етичний катарсис, задля якого насамперед і існує будь-яке мистецтво. Але в сучасних умовах вплив сакральної традиції значно послабив-ся або трансформувався. Разом із тим, у стресово насиченому сьогоденні про-блема духовного очищення та збагачення постала надзвичайно гостро. У світо-вій практиці ще від 50-х 60-х років ХХ ст. поширюються різноманітні методи і напрямки сучасної музикотерапії, які намагаються допомогти людині досягнути аналогічного результату дещо іншими шляхами, а не лише через релігію, відштовхуючись при цьому від неопіфагорейського підходу до музики як до потужного механізму психокоригування.
У колишньому СРСР науково-теоретичне обґрунтування музичної терапії проводилося співробітниками кафедри естетики та мистецтвознавства при Тбі-ліській державній консерваторії в рамках загальної теми Мозок і музичне мислення”, а також була видана нечисленна кількість робіт інших науковців, та й то, переважно, у пострадянський період. Адже з позиції радянської системи цінностей подібні пошуки не тільки не мали пріоритетного значення, але й вза-галі визнавалися небажаними як такі, що межують із буржуазною ідеологією”. Зокрема, варто відзначити працю вільнюського мистецтвознавця А.А.Юргутіте (вже у 1990 р.), астраханського О.О.Блінової ( у 1998 р).
В Україні ця сфера музичного знання майже не розроблялася ні в науко-вих дослідженнях, ні, тим більше, у практичних формах діяльності, хоча ко-ристь від цього могла би бути досить істотною.
Доцільність використання власне музики у психокоригуванні обґрун-товується як його орґанічністю у культурно-історичному процесі, так і рядом інших причин, вказаних нижче.
Застосування психокоригуючого впливу музики в українській педагогіці та його дослідження як феномену музичного мистецтва в рамках теоретичного музикознавства має у своєму підґрунті наступні історико-філософські засади.
По-перше, оскільки історично витіснена громадянська свідомість української нації реалізувалася вельми потужно в пісенній творчості як формі на-ціонально-суспільного самовираження, то саме музичне мистецтво немовби закодувалось” у національній свідомості як засіб самореалізації та катарсису.
По-друге, оскільки мистецтво, в тому числі й музика, породжене почуттями та апелює до них, то ця його властивість природньо поєднується із кордо-центризмом, притаманним українцям у сприйнятті світу, визнанням серця” центром внутрішнього світу людини, уособленням людських переживань (Г.Сковорода [205], П.Юркевич [106]). Згадані характерні риси української сві-тоглядної ментальності усвідомлення музичного мистецтва як катартичного засобу при досить високому загальному рівні музикальності нації та потяг до кордоцентризму, що у сукупності активізує можливості переживання музично-мистецьких почуттів, і дають підстави стверджувати актуальність і природність саме музичного способу психокоригування у вітчизняних умовах.
Окрім вказаних засад, що основуються на ментально-ґенетичних рисах, важливим фактором свідчення на користь застосування музики з психокоригуючою метою в українському суспільстві є музично-психофізіологічний до-свід. Його підтверджують результати музично-теоретичних досліджень про благодатну для подібної психокоригуючої дії природу музичного мистецтва та психофізіологічних про силу та якість впливу музики на психофізіологію.
Отже, актуальність даної теми зумовлена наступними чинниками:
- практичною потребою сучасного українського суспільства у розробці і впровадженні систем музичного психокоригування, основаних на синтезі здобутків світового музично-психологічного досвіду та специфіки націо-нальних духовних традицій;
- необхідністю глибокого музикознавчого вивчення історичної ролі та при-роди музичного мистецтва з метою створення наукової музично-теоре-тичної платформи для подальшої психокоригуючої практики.
Сутність проблеми зумовлює основні напрямки дисертаційного дослідження:
- опрацювання теоретичних проблем музичної психології як одного з важливих розділів культурології та мистецтвознавства і привнесення у музико-знавчий обіг категорій і понять музичної психології;
- впровадження у практику авторської системи музичного психокоригування.
Міра досліджуваності проблеми. Оскільки питання, пов’язані з темою дисертації, або вкрай недостатньо висвітлюються у музикознавчій літературі, або в аспектах, що не зачіпають питання потенцій музики для позитивного впливу на психіку людини, а відтак і можливостей цього мистецтва у коригуванні психоемоційної та духовної сфер особистості, в роботі частково опрацьо-вується, окрім суто спеціальної, широкий спектр літератури з проблем загальної психології, проте підібраної таким чином, щоби підтвердити запропоновані гіпотези в галузі психологічного музикознавства. Отже, до аналізу праць вказаних нижче авторів ми підходили диференційовано, вирізняючи найважливіше з точки зору саме музикознавчої науки, з позицій її сучасного розвитку і тих завдань, які кристалізуються в актуальному культуротворчому процесі.
В результаті, сучасна міра досліджуваності теми в рамках вищевказаних дисциплін отримала наступну розгортку.
Питання, що стосуються проблеми історичної ретроспективи функціо-нування музики як фактору психокоригування, феноменів етосу і катарсису, вирішувалися як у філософсько-естетичному, філософсько-історичному та музично-естетичному аспектах - на основі трактатів Арістотеля [11, 12], Піфагора, Платона [180], Плутарха, Ціцерона [231] й інших мислителів, описано у збірнику Античная музыкальная эстетика” [7], у працях Г.Апресяна [8], О.Ахманова [15], С.Блінової [33], Є.Герцмана [62-65], Г.Гесса де Кальве [66], В.Іванова [99], О.Лосєва [125-131], В.Петра [173], П.Петровського [174], О.Полуніної [182], В.Шестакова [240-242], так і в історико-медичному аспекті - Х.Аллояров [5, 6] на основі праць Авіценни й аль-Фарабі, Л.Брусиловський [37], Ю.Євдокімова і В.Мельниченко [91], О.Козін [104], М.Коструба [105], В.Леві [118], Ю.Лісіцин та О.Жиляєва [122], З.Матейова та С.Машура [146], Т.Натансон [264], а також у дослідженнях, що пропонують чи описують сучасні методи та форми музикотерапії - О.Блінова [32], Є.Бурно [38], E.Галінська [256, 257], А.Любонська [261], Т.Натансон [264], В.Петрушин [177-178], С.Хансер [259], Ж.Шошина [243], А.Юргутіте [252].
Загальні проблеми музичного мислення та сприйняття досліджували: В.Авдєєв [3], Л.Акопян [4], М.Арановський [9], Б.Асаф’єв [14], А.Ачхаруа-Чолокуа [16], В.Батенін та співавт. [49], Л.Березовчук [22], О. Берс [23], С.Бєля-єва-Екземплярська [21], Л. Бочкарьов [36], І.Бур’янек [38], Я.Вершиловський [274], М.Гарбузов [57-58], Г.Л.Гельмгольць [60], Н.Герасимова-Персидська [61], Є.Герцман [63], Г.Головинський [67], А.Готсдинер [69,70], Л.Ейлер [246], О.Зінькевич [98], Л.Кадцин [100], Г.Кечхуашвілі [101], Л.Кияновська [103], О.Костюк [108], [109], І.Котляревський [110], Е.Курт [17, 115, 260], О.Лобанова [123], Л.Мазель [132, 134, 138], І.Малишев і Г.Рибінцева [142], В.Медінцев [147], В.Медушевський [148, 150], Б. Мейлах [151], Х. де ля Мотт-Габер [262], Є.Назайкінський [158, 161], О.Оголевець [167], В.Остроменський [171], В.Пуш-кар [184], І.Пясковський [185], С.Раппопорт [189], В.Розін [192], Дж.Слобода [271], П.Сокальський [207], А.Сохор [208, 209], М.Старчеус [211], М.Тавхе-лідзе [215], В.Цуккерман [233], Л.Черкашина [235], Т.Шелупахіна [238], Н.Шнайдер [270], Я.Вершиловський [274]. Дана проблема також підіймається у збірниках: Музыкальный образ” [157], Музыкальное восприятие как предмет комплесного исследования” та Проблемы музыкального мышления” (статті вказні за прізвищами авторів).
Проводили психологічні або психофізіологічні дослідження музичного сприйняття і впливу музики на людину (або дотичних проблем): М.Берт [24], М.Берштейн [26], І.Благовещенський [27, 28], В.Бехтерєв [6, 122], М.Блінова [29-31], Б.Вяткін [52], Г.Л.Гельмгольць [60], І.Догель [76], Р.Зарицька та А.Не-винська [96], Н.Захарова та В.Авдєєв [97], А.Леонтьєв та О.Овчиннікова [120], О.Мальцева [143], Т.Маляренко та співавт. [187], В.Мархасін та В.Цеханський [145], І.Назаров [162, 163], Ю.Наранхо [164], Л.Новицька [166], І.Павлов [172], І.Сеченов [6, 122], С.Раєва [188], О.Савельєв та співавт. [201], Л.Самсонідзе [203], М.Серейський [204], Р.Стенберг та Є.Григоренко [212], І.Тарханов [6, 122], Д.Узнадзе [219], В.Цеханський [230]. Цій проблемі також присвячений збірник Art and emotions” [255].
Опрацьовуючи питання, пов’язані з метро-ритмічною стороною музики, використовували праці: Є.Назайкінського [161], Л.Мазеля [140], Л.Мазеля і В.Цуккермана [141], Є.Руч’євської [198], М.Харлапа [224], В.Холопової [225, 227, 228], І.Юдкіна [250], Б.Яворського [253].
Опрацьовуючи питання, пов’язані з мелодико-інтонаційною та ладовою сторонами музики, використовували праці: Б.Асаф’єва [14], В.Ванслова [40], Г.Вірановського [45], М.Гарбузова [58], О.Костюка [107], Т.Кравцова [111], Р.Лаула [116], Л.Мазеля [133, 135-137, 139, 140], О.Маркової [144], В.Меду-шевського [148], Є.Назайкінського [159], О.Орлової [168], М.Переверзєва [179, О.Руч’євської [197], В.Холопової [226, 228], Д.Христова [229], Б.Яворського [253].
В опрацюванні питань, пов’язаних із просторово-руховими музичними характеристиками та явищем синестезії, зверталися до праць: С.Бєляєвої-Екземплярської [19], І.Даниленко [74], Д.Дувірак [88,89], Б.Галєєва [55], В.Гусєва [73], І.Кудряшова [113], К.Леонтьєва [121], О.Лобанової [123], В.Медушевського [150], Є.Назайкінського [161].
Розробка авторської музично-психокоригуючої системи потребувала ін-теґрації знань, здобутих в результаті опрацювання історичного і теоретичного аспектів дослідження, а також, у зв’язку з відсутністю прямих музично-психологічних аналогів системи, звернення до методичних праць як музичного, так і психолого-педагогічного спрямування.
Отож, вирішення проблеми, поставленої у практичному розділі дослідження, супроводжувалося зверненням до джерел, що допомагають різнобічно уявити питання особливостей сприйняття музики дитиною - основним потенційним реципієнтом у системі - С.Бєляєва-Екземплярська [20], Н.Ветлугіна [42-44], Л.Виготський [50], Н.Гапон [56], А.Готсдинер [68], З.Денисова [75], Б.Моронджьєлло та співавт. [263], Х. де ля Мотт-Габер [262], Є.Назайкінський [161], С.Науменко [165], В.Остроменський [171], М.Пшиходзінська-Кацічак [266, 267], Т.Репіна [190], О.Ростовський [194], О.Рудницька [195], В.Рязанський та А.Корнєєв [199], В.Сухомлинський [214], Б.Теплов [218], Д.Філліпс [265], вивченням найзвизначніших методик сучасного музичного виховання - Н.Ветлугіна [42-44], Е.Жак-Далькроз [193, 196], З.Кодай [156], К.Орф [248], Ш.Сузукі [272], відомої дитячої психокоригуючої методики М.Чистякової [236], інших музично-педагогічних і психолого-педагогічних методик та їх елементів [41, 191, 169].
Серед праць філософсько-культурологічного напрямку, в тому числі тих, що зачіпають питання музичної семіотики праці В.Мітіної [153], В.Сухан-цевої [213], О.Фарбштейна [221], З.Фройда [223], Ф.Шеллінга [237], О.Шпенґ-лера [244], К.Г.Юнґа, підр. Философия культуры” [222].
Наріжним каменем” дисертаційного дослідження постали:
- теорії античних вчених та їх тлумачення і продовження у працях О.Лосєва, Є.Герцмана і Л.Виготського стосовно феноменів етосу і катарсису;
- дослідження засновника власне музично-психологічного підходу до аналізу музичних явищ Е.Курта - та інших прибічників подібного підходу Б.Аса-ф’єва, Л.Мазеля, Є.Назайкінського, В.Медушевського;
- праці, в яких виявлено спроби синтезу знань із різноманітних наукових галузей як підґрунтя дії музики на реципієнта Т.Натансона та А.Юргутіте;
- роботи найвизначніших дослідників специфіки музичних здібностей та музикальності як цілісної характеристики особистості - Б.Теплова і Н.Вет-лугіної.
В античних теоріях та їх ґрунтовних тлумаченнях [11], [12], [51], [62-65], [125-131], [180], [181] знаходимо вихідні положення, що дозволяють звернутися до проблеми теоретичних основ природи музики як фактору психо-коригування: етос музичних першоелементів трактується як той чи інший уклад психіки, що виховується” [129, 540], а катарсис, здійснюючи очищувальний” вплив на психіку, звільняє її від негативних емоцій, чим, на нашу думку, створює поле для повноцінного збагачення мистецькими почуттями.
Серед досягнень Е.Курта [17], [115], [260] виділимо розмежування тон-психології, пов’язаної з елементарними слуховими враженнями як явищами, передусім, акустичного порядку, та власне музичної психології як галузі, що досліджує особливості природи цього мистецтва як культурного феномену у проекції на його взаємодію зі свідомістю людини.
Б Асаф’єв, аналізуючи сутність музичних форм, розмірковуючи про них не як про архітектонічні і беззвучні” схеми, а як закономірні процеси органі-зації матеріалу, що звучить, та його кристалізації” [14, 28], як процес інтону-вання, закладає основи сучасного опрацювання проблеми етосу, що пов’язу-ється з поняттям інтонації через поняття напруження”; створює теорію, яка стала визначальною у теоретичному музикознавстві ХХ ст.
Л.Мазель [132-141] ґрунтовно досліджує природу музичного мистецтва, специфіку його засобів, чим полегшує науковий шлях до пізнання сутності музики з точки зору музичної психології.
Є.Назайкінський, безпосередньо досліджучи музично-психологічну проблематику, у праці Про психологію музичного сприйняття” визначає спе-цифіку музики, по-перше, у трансформованому перенесенні до неї різних форм руху і розвитку, запозичених із фізичної і психічної дійсності; по-друге, в особливостях її мови - новизні взаємозв’язку компонентів відображуваної дійс-ності, що вступили в особливі ладові, ритмічні і т.д. відносини; по-третє, у тому, що інтерпретована нею дійсність у вигляді її матеріалу знову звертається до реалій, виконуючи нові естетичні завдання [161, 377]. Основуючись на працях Б.Асаф’єва, Ю.Тюліна, Л.Мазеля, Л.Виготського, Б.Теплова, О.Леонтьєва, Є.Назайкінський акцентує увагу на феномені апперцепції.
Вчений розглядає два кола питань:
- співвідношення музичних творів з умовами їх функціонування у суспільстві (виконання, сприйняття);
- цілісність і диференційованість музичного сприйняття.
У праці Звуковий світ музики” Є.Назайкінський обґрунтовує суттєві для нас відмінності у фізичному і психологічному розумінні звуку” [158, 20]. Якщо музичний звук як коливальний процес є об’єктивною даністю, то з психологічної точки зору це навіть і не звук, а перш за все, джерело звучання, його властивості і його поведінка, його рух у просторі і часі” [158, 20].
У праці Логіка музичної композиції” автор розглядає тріади музикознав-чих категорій, що мають психологічне значення (етос пафос лоґос, епос лірика драма, вертикаль глибина горизонталь, простір дія час), а також важливе для нас поняття модусу [159].
Окрім того, у заключній главі дослідження Про психологію музичного сприйняття” Є.Назайкінський проектує науково-теоретичні здобутки щодо апперцепції на практичне дослідження ґенези музичного сприйняття на прикладі спостережень за музичним розвитком дітей.
Усі вказані положення мають неабияке значення для даного дисертаційного дослідження у вирішенні ряду питань другого і третього розділів ми ґрунтуємося на позиціях Є.Назайкінського.
У розпрацюваннях В.Медушевського, перш за все, важливим є перенесення акценту із сприйняття музики на її вплив (дію): Про закономірності і засоби художньої дії (!) музики” [150]. Автор, акцентуючи спрямованість музики на слухача, новаторським чином аналізує комунікативність музичної природи, детально описує принципи і засоби емоційного навіювання.
Т.Натансон [264] синтезує ряд питань, що постають у процесі звернення до теми музичного психокоригування (у Натансона музикотерапії). Проте, робота не є власне музикознавчим дослідженням, хоча торкається аспекту впливу на психофізіологію основних властивостей звуку тощо.
Праця А.Юргутіте Лікувальна дія музики: історія, застосуванння, пер-спектива” [252]], попри її новаторську цінність, розкриває, в першу чергу, передумови використання музики із суто терапевтичною метою для лікування нервовохворих. Робота спрямована на виявлення клінічного” аспекту музичного психокоригування, що обмежує поле її функціонування у музикознавчій науці.
Дослідження Б.Теплова [218] і Н.Ветлугіної [42-44] стали основоположними при переході до проблеми музикальності дитини.
Отож, на підставі комплексного аналізу представлених наукових першоджерел розкрито сутність і стан поставленої наукової проблеми, підтвер-джено актуальність, практичну значущість теми, визначено підстави та вихідні дані для проведення відповідних наукових розробок.
Зв’язок роботи з науковими темами, планами та програмами. Тема дисертаційної роботи входить до загальної теми досліджень Інституту мистецтв Волинського державного університету імені Лесі Українки № 2698 Проблеми художньо-естетичної освіти та виховання учнівської і студентської молоді в умовах національного відродження” (держреєстрація за № 0198U000406).
Об’єкт дослідження музичне мистецтво як фактор психокоригування.
Предмет дослідження - історичний, теоретичний і практичний аспекти музичного мистецтва як фактору психокоригування.
Мета дослідження на основі аналізу теоретичних джерел і музично-психологічної практики науково обґрунтувати в історичному і те

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аналіз, синтез і нова експлікація з точки зору музикознавства історико-філософських і науково-теоретичних знань та експериментальних фактів, до-тичних до проблеми дослідження, вирізнення взаємозв’язку її основних аспек-тів, уможливили досягнення необхідного результату роботи: створення ціліс-ного історико-теоретичного уявлення про специфіку музики як фактору психокоригування, практичним компонентом якого є виведена на цій основі, апробована автором музична система психокоригування.
Прослідкуємо шляхи створення вказаних взаємозв’язків, що надають ці-лісності уявленням про музику як про фактор психокоригування.
По-перше, апріорні уявлення про здатність музики впливати на психіку, що підтвердилися експериментальними дослідженнями і музично-терапевтич-ною практикою (розділ перший), є історико-ґенетичною передумовою потенцій музичного мистецтва до активного впливу на психіку людини, виявлених у його природі (розділ другий). І навпаки природні можливості музики в цілому та її компонентів зокрема впливати на психіку людини ще у найдавніші часи породили уявлення про це мистецтво як про магічний, міфічний, теурґічний, тера-певтичний, а по суті психокоригуючий чинник. Зрештою, основні історико-теоретичні положення, що зумовлюють дієву реалізацію психокоригуючих властивостей музики (перший-другий розділи), спрацювали” на створення та апробацію авторської системи.
Отож, ще первісна людина, керуючись інстинктом самозбереження, інтуї-тивно наділяє музику психокоригуючими властивостями, що знаходить відо-браження у магічних обрядах і міфології. Цей факт свідчить, по-перше, про дію музики вже на підсвідомому рівні, а по-друге про історичну тривалість психо-коригуючої практики, а відтак і про закарбування у суспільній свідомості уяв-лення про музику як про дієвий фактор впливу на психіку.
Стародавні філософсько-релігійні трактати містять витоки теорій давньо-грецьких вчених, які, розглядаючи музичне мистецтво крізь призму космічної гармонії і напруження (тілесності), у досягненні ідеї калокагатії в її духовному аспекті провідною роллю наділяють музику завдяки її етосу, як здатності вихо-вувати певний уклад психіки, та катарсису - явищу психоемоційного очищення. Вказані розпрацювання склали вихідні положення сучасної музичної психо-логії, і в тому числі концепції авторської музичної системи психокори-гування.
Протягом усієї історії людства музичний вплив на психіку постійно за-стосовується у медицині, проте, до XVII-XVIIІ ст.ст. подібна практика досить часто має містичний характер, який зникає під впливом розвитку наукової думки. Підготовлена дослідженнями фізіологів і філософськими концепціями межі ХІХХХ ст.ст., на ґрунті тисячолітніх напрацювань виникає галузь сучасної му-зикотерапії, в якій на практиці, на основі співпраці медиків і музикознавців, найбільш повно використовуються закладені у природі музики і виявлені у музично-психологічних дослідженнях потенційні можливості психокоригуючого впливу на людину.
Подана ретроспектива дозволяє вирізнити найсуттєвіші історичні позиції щодо музично-психологічної і музично-терапевтичної практики. Так, основоположні поняття цих позицій - етос і катарсис є наріжним каменем автор-ської системи, особливості ряду інших позицій і понять також прямо чи опосередковано враховуються.
Основні музичні параметри і це мистецтво в цілому виявляють здатність до потужного, якісного і різноманітного психокоригуючого впливу на реципі-єнта. Музичні першоелементи виражають той етос і заражають ним (!), - який потрібен для формування морально здорової психіки людини. Їх етичні властивості, як і музичного мистецтва як цілості, мають психобіологічне під-ґрунтя, чим і зумовлюють подібну свою дію.
Музичний ритм фундується на синтезі біологічного ритму, притаманного явищам природи, процесам в орґанізмі людини, із здобутками культурно-істо-ричного процесу. Динаміка і висота також викликають реальні м’язеві реакції, що є їхнім основним внеском у загальний процес впливу музики на психофізіо-логію. Дія тембру виводить на роботу насамперед психіки, внаслідок чого активізує, в першу чергу, духовно-інтелектуальні можливості реципієнта. Мело-дико-інтонаційні та ладові фактори, як складові музичних модусів-поспівок певних емоційних станів, маючи біологічну основу і будучи закладеними ґене-тично, функціонують у суспільній свідомості як відображення станів психіки. Отож, коли людина стикається” із ними під час звучання твору, їхня дія сут-тєво коригує характер сприйняття. Просторові прояви в музиці пов’язані, перш за все, із фактурним її компонентом. Синестезійність, а також змодельовані у творі м’язеві чи дихальні рухи, є тими факторами, завдяки яким у музиці проявляється комплекс різноманітних позамузичних чинників, що розширюють можливості впливу на реципієнта.
Синтетичним результатом взаємозв’язків людини і музики є катартично-етична дія цього мистецтва, що і вкладається у термін психокоригування” в контексті проблематики даної роботи.
На основі вирізнення закономірностей впливу на людину окремих музичних параметрів і цього мистецтва в цілому, можна прогнозувати гіпотетичні результати щодо характеру впливу будь-якого музичного твору.
Найдосконалішою формою подібного прогнозування бачиться герменевтичний аналіз, зразки здійснення якого подані як підсумковий етап теоретичних міркувань: семантичне навантаження музичних знаків, виявлене у тканинах творів, стало критерієм відбору музичного матеріалу для практичних психоко-ригуючих цілей.
Концепція авторської системи музичного психокоригування виросла” на поєднанні засад, що беруть свій початок в античній філософії катарсису та етосу музичного мистецтва, - із фактором пісенної особливості національної ментальності. Враховуються і використовуються як передовий музично-психо-логічний досвід, так і ідеї та окремі форми роботи ряду методик музичного виховання.
У процесі апробації система показала свою дієвість щодо здатності спричиняти позитивні зрушення у психоемоційній сфері реципієнтів. Цього вдалося досягти завдяки научанню семантики музичного мистецтва інтонаційній, рит-мічній тощо на рівні можливостей дитини і придатними для дітей 5-6 років засобами, із залученням зрозумілих дошкільникам понять та образів, що не применшують цінності творів, а навпаки - допомагають дістатися” узгодже-ності із музикою та її розумінням. Важливу роль у цьому відіграв національний пісенний матеріал.
У процесі роботи оправдалося застосування методів співпереживання, асоціацій і динамічно-рухового стереотипу, формування стадій динаміки системи, усіх форм музичного психокоригування ритмічних вправ, імпровізації, психом’язевого тренування з музикою тощо.
Робота із підлітками дозволила підтвердити, окрім позитивних резуль-татів стосовно методів коригування і стадій динаміки системи, ще й актуаль-ність і, найчастіше, необхідність застосування вербальної установки.
Серед важливих результатів і те, що гіпотези стосовно впливу на реци-пієнтів творів, герменевтичні аналізи яких наведено, в своїй основі оправ-далися.
Отож, уклад психіки дітей, що виховувався за допомогою катартично-на-віювальних властивостей музики, трактувався як етос музичного мистецтва.
Таким чином, з метою, щоб переживання, викликані музикою, діти спри-йняли як свої власні, усвідомили їх і спрямували свій світогляд на духовні цін-ності, які несе класичне мистецтво, втілювався практичний аспект проблеми дієвості застосування музики як фактору психокоригування.
Наведені вище результати дослідження дозволяють висловити загальні міркування щодо психобіологічного взаємозв’язку музичного мистецтва зі свідомістю людини і суспільною свідомістю у процесі антропоґенези з точки зору функціонування музики як фактору психокоригування.
Відомо, що музика артикулює свідомість людини на трьох рівнях фі-зичному, душевному і духовному. Це мистецтво є мовою передсвідомості, най-більш безпосередньою формою людського самовиразу, оскільки, подібно до са-мої людини, є енерґетичною системою на мікро- і макрорівнях (Н.Шнайдер [270]). Музика і суспільна свідомість пов’язані психобіологічно. З одного боку, в музиці як у феномені - у фундаментальних властивостях її мови - переважає кортикальне походження. З іншого боку, пульс і частота дихання - біологічні відповідники музичного ритму - змінюються під впливом останнього, людина підсвідомо сприймає перцептивні константи похідні від психофізіологічних абсолютів” звукоемоційні” комплекси, що мають образно-смислове забарвлення та емоційний вплив (Б.Асаф’єв [14], Є.Назайкінський [159], В.Леві [117] та ін.), у процесі сприйняття на психофізіологію людини діють (на різних рів-нях) усі елементи музичної мови зокрема і це мистецтво в цілому.
Таке суттєве підґрунтя пояснює, принаймні, два важливих для процесу історико-еволюційного формування людини і суспільства чинники.
Перший із найдавніших часів музика постає у суспільній свідомості як фактор значної суґґестивної, відтак психокоригуючої - дії, що мало певне значення у подальшому процесі розвитку суспільства, а саме - вагомості у ньому мистецтва.
Якщо дотримуватися концепції про співмірність розвитку суспільної та індивідуальної свідомості, а саме що найдавніші періоди розвитку суспільної свідомості відповідають дитячому вікові індивіда [270], то перший чинник ви-являється природньо пов’язаним із другим чинником, - важливим для розвитку індивідуальної свідомості - унікальність природи музичного мистецтва дозво-ляє йому впливати навіть на непідготовлених реципієнтів. Маються на увазі діти і музичний матеріал, хоч і досить складних художніх творів, але природ-ного для них культурного фенотипу. Звичайно, адекватність сприйняття забез-печується відповідним інтелектуально-абстрагуючим рівнем, тому в даному випадку - за умови відсутності відповідного цілеспрямованого научання з допо-могою фахівця - музика найчастіше викликає емоційно-тілесні реакції (настрої, афекти, моторику, зміни у поведінці, одночасно впливаючи на найважливіші веґетативні процеси).
Вищевказана здатність музичного мистецтва до взаємодії з непідготов-леним реципієнтом зумовлена як безпосередньою дією на психофізіологію, так і ґенетичним спрацьовуванням” факторів психобіологічного походження, що закарбувалися у суспільній свідомості. Безперечно, що у дії музики на людину провідну роль відіграє не логіка чи техніка, а значно архаїчніші, передпонятійні фактори, відбиток яких зберігається у суспільній свідомості і в процесі музичного сприйняття виринає” із глибин психіки людини. Музика веде за собою, змушує реципієнта переживати виражені нею емоції, а відтак імплікуватись” у твір і, по суті, переживати процес, адекватний самому протіканню твору у часі чи частково (часто підсвідомо) співтворити його.
Перший вказаний чинник певною мірою є базисом для другого, оскільки у суспільній свідомості повинен був залишитися відбиток трактування музики як медійного засобу у спілкуванні з потаємними силами, засіб впливу на них, - а тому й бажаного для особи. Ймовірно, що, зокрема, із причин психобіологіч-ної природності музики і стереотипу її дієвості у підсвідомості людини в пере-важної більшості дітей є позитивне ставлення до цього мистецтва, в тому числі класичного, що досить часто, під впливом середовища, губиться з часом.
Отже, психобіологічна природа музики та її когируюча роль у відношенні до свідомості впливають на процес антропоґенези: музика взаємопов’язана як із широкою перспективою людського суспільства, проявляє у собі тенденції його еволюції, так, аналогічно, із внутрішнім світом і психічним розвитком індивіда.
Таким чином, дослідження проблеми музикознавчих основ музичного мис-тецтва як фактору психокоригування, - шляхом вирізнення, нової експлікації провідних музично-теоретичних і психофізіологічних положень щодо даної те-ми та аналізу попереднього розвитку музично-психокоригуючої і музично-тера-певтичної практики, - розкриває специфіку існуючих у природі музики дієвих потенцій для психокоригування і визначає умови їх ефективної реалізації. Це ж, в кінцевому результаті, здійснюється і в процесі апробації авторської системи психокоригування. Той факт, що у концепції авторської системи психокоригу-вання до вказаних історико-теоретичних передумов додається фактор пісенної специфіки національної ментальності, що закодувався у національній само-свідомості як засіб самореалізації і катарсису, надає вагомості застосуванню музики як фактору психокоригування у вітчизняних умовах.
Представлена дисертаційна робота, попри її здобутки у вирішенні проблеми дослідження на рівні поставлених мети і завдань, безумовно, не може повністю вичерпати вказану проблему, враховуючи всю множинність її ґраней. Проте, ця робота може слугувати підґрунтям для подальших досліджень у психологічній галузі теоретичного музикознавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аберт Г. В.А.Моцарт. Ч.І. - Кн.1. М.: Музыка, 1987. 544 с.
2. Аберт Г. В.А.Моцарт. Ч.ІІ. - Кн.2. М.: Музыка, 1990. 558 с.
3. Авдеев В.М. Влияние музыкального произведения и его интерпретаций на компоненты музыкального восприятия: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.01 / АН СССР, Институт психологии. М., 1982. 18 с.
4. Акопян Л. О точках соприкосновения между теоретическим музыкозна-нием и глубинной психологией // Музыкальная академия. 1999. - № 1. С. 206-212.
5. Аллояров Х.А. Музыкотерапия в трудах аль-Фараби // Здравохранение Казахстана. - 1980. - № 2. С. 55-56.
6. Аллояров Х.А. Музыкотерапия в трудах Ибни Сино // Здравохранение Таджикистана. - 1980. - № 5. С. 15-17.
7. Античная музыкальная эстетика / Вст. очерк и собр. текстов А.Ф.Лосева.- М.: Музгиз, 1960. 304 с.
8. Апресян Г.З. Мыслители Закавказья об искусстве и красоте (X-XII в.в.) // Эстетика и искусство / Сост. и общ. ред. П.С.Трофимова. - М.: Наука. - 1968. 310 с.
9. Арановский М.Г. Мышление, язык, семантика // Проблемы музыкального мышления: Сб. ст. М.: Музыка, 1974. С. 90-128.
10. Арановский М.Г. О психологических предпосылках предметно-простран-ственных слуховых представлений // Проблемы музыкального мышления: Сб. ст. М.: Музыка, 1974. С. 252-271.
11. Аристотель. Об искусстве поэзии (Поэтика): Пер. с древнегр. / Ред. перевода и комментарии Ф.А.Петровского. М.: ГИХЛ, 1967. 183 c.
12. Аристотель. Политика: Кн.8 // Аристотель. Политика. Афинская полития / Предисловие Е.И.Темнова. М.: Мысль, 1997. С. 254-268.
13. Арнхейм Р. Перцептуальная динамика музыкального выражения // Арн-хейм Р. Новые очерки по психологии искусства. М.: Прометей, 1994. С. 235-249.
14. Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс. Кн. 1 и 2. - Л.: Музыка, 1971. 376 с.
15. Ахманов А.С. О содержании некоторых основных терминов Поэтики” Аристотеля // Аристотель. Об искусстве поэзии (Поэтика). М.: ГИХЛ, 1967. С.139-153.
16. Ашхаруа-Чолокуа А. Роль ассоциаций в механизме художественного воздействия // Эстетические очерки. Вып. 5. М.: Музгиз. 1979. С. 137-174.
17. Барсова И. Курт в диалоге наших дней // Советская музыка. 1977.- №8. С.118-125.
18. Бассин Ф.В. Проблема бессознательного”: О неосознаваемых формах высшей нервной деятельности - М.: Медицина, 1968. С. 212-216.
19. Беляева-Экземплярская С.Н. Заметки о психологии восприятия времени в музыке // Проблемы музыкального мышления М.: Музыка, 1974. С.303-329.
20. Беляева-Экземплярская С.Н. Музыкальное переживание в дошкольном возрасте: Сб. работ физиолого-психологической секции. // Труды Государственного института музыкальной науки. - Вып.1. М.: Музыкальный сектор, 1925. С.65-95.
21. Беляева-Экземплярская С.Н. О психологии восприятия музыки. М.: Русский книжник, 1923. 115 с.
22. Березовчук Л.Н. Значение мотивационных факторов для восприятия музыкальных стереотипов // Музыка. Язык. Традиция. Проблемы музыко-знания. Вып. 5. Л., 1990. - С. 84-116.
23. Берс А.А. Что такое понимание музыки: Психологический очерк. СПб, 1903. 47 с.
24. Берт Н. Единственный и верный путь изучения музыки: Психофизио-логический метод. СПб, 1912. 55 с.
25. Бершадская Т. С. Лекции по гармонии. Л.: Музыка, 1978. 200 с.
26. Берштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. - М.: Медицина, 1966. - 349 с.
27. Благовещенский И.П. Проблемы музыкальной выразительности в свете учения о динамической стереотипии высшего отдела головного мозга // Некоторые вопросы музыкального искусства. Минск: Наука и техника, 1965. С. 47-56.
28. Благовещенский И.П. Совершенствование исполнительских движений // Некоторые вопросы музыкального искусства. Минск: Наука и техника, 1965. С.79-102.
29. Блинова М.П. Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности. - Музыка, Ленинградское отделение, 1974. 144с.
30. Блинова М.П. Физиологические основы ладового чувства // Вопросы теории и эстетики музыки.- Вып. 1. М.: Музгиз, 1962. С. 52-124.
31. Блинова М.П. Физиологические основы элементарного звукового синте-за // Вопросы теории и эстетики музыки.- Вып. 2. М.: Музгиз, 1963. С.216-230.
32. Блинова О.А. Процесс музыкальной психотерапии: систематизация и опи-сание основных форм работы // Психологический журнал. 1998. Т. 19, №3. С.106 118.
33. Блинова С. Человек. Духовность. Медитация // Музыкальная академия. 1994. - № 1. С. 41-45.
34. Бобровский В.П. О переменности функций музыкальной формы. М.: Музыка, 1970. 227 с.
35. Большакова М.Б., Горбатенко С.А., Калитеевский С.П. Анализ законо-мерностей ритмической сенсомоторной деятельности с помощью прибора Ритмотест” // Медицинская техника. М.: Медицина. 1991. - № 6. - С.19-21.
36. Бочкарёв Л. Насущные задачи музыкальной психологии // Советская музыка // 1981. - № 1. С. 94-97.
37. Брусиловский Л.С. Музыкотерапия // Руководство по психотерапии / Под ред. проф. В.Е. Рожнова. - Ташкент: Медицина УзССР, 1979. С. 176-192.
38. Бурно М. Терапия творческим самовыражением. М.: Медицина, 1989.- С. 3-188.
39. Бурьянек И. К историческому развитию теории музыкального мышления // Проблемы музыкального мышления: Сб. ст. М.: Музыка, 1974. С.29-58.
40. Ванслов В. Понятие интонации в современном музыкознании // Вопросы музыкознания: Сб. ст. - М.: Музыка, 1954. С.203.
41. Величко Н.А. Деятельность Ф.Е.Козицкого в музыкальном воспитании детей // Теория и история музыкального исполнительства. К.: Музична Україна, 1989. С. 89-100.
42. Ветлугина Н.А. Возраст и музыкальная восприимчивость // Восприятие музыки: Сб. ст. М.: Музыка, 1980. С. 237.
43. Ветлугина Н.А. Музыкальное воспитание и всестороннее развитие ребёнка в детском саду // Музыкальное воспитание в современном мире: Мате-риалы IX конференции Международного общества по музыкальному воспитанию. М.: Советский композитор, 1973. С.322.
44. Ветлугина Н.А. Музыкальное развитие ребёнка. - М.: Просвещение, 1968. 415 с.
45. Вирановский Г. О возможностях дальнейшего развития теории ладовых функций // Проблемы лада: Сб. ст. // Сост. К.Южак. М.: Музыка, 1972. С. 77-98.
46. Вольперт И.Е. Игровая психотерапия // Руководство по психотерапии / Под ред. проф. В.Е.Рожнова. Ташкент: Медицина УзССР, 1979. С.140-153.
47. Воронов В. К психологии детского рисунка. / Вестник воспитания. 1910. - №5. - C. 95-112.
48. Воронцов Г.Л. Ещё раз о катарсисе // Советская музыка. 1991. - № 11. С. 98-100.
49. Восприятие звуковых колебаний // Музыкальная акустика: Учебное пособие для консерваторий / Батенин В., Гарбузов Н., Зимин П. и др. / Общ. ред. Н.А. Гарбузова. М.: Музгиз, 1954. С. 5-35.
50. Выготский Л.С. Проблемы возраста // Собрание сочинений. Т.4. М.: Педагогика, 1983. С. 258.
51. Выготский Л.С. Психология искусства / Под ред. М.Г.Ярошевского. - М.: Педагогика, 1987. 345 с.
52. Вяткин Б.А., Дорфман Л.Д. Влияние музыки на психомоторику в связи с особенностями нейродинамики // Вопросы психологии. 1980, № 1. - С.94-101.
53. Гадамер Г.Ґ. Істина і метод. Т.1: Герменевтика. 1: Основи філософської герменевтики / Пер. з нім. О.Мокровольського. К.: Юніверс, 2000. 457с.
54. Гайлите З. Некоторые аспекты восприятия сонатной экспозиции // Советская музыка. 1985. - № 9. С. 59-68.
55. Галеев Б.М. Человек, искусство, техника: Проблема синестезии в искус-стве. Казань: Изд-во Казанского университета, 1987. 264 с.
56. Гапон Н. Психотерапія емоційного життя засобами малюнку та музики // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта: Зб. наук. пр. / Ред. С.О.Черепанової. Вип. 3. Львів: Каменяр, 1998. С.153-161.
57. Гарбузов Н.А. Зонная природа динамического слуха. М.: Музгиз, 1955. 108с.
58. Гарбузов Н.А. Теория многоосновности ладов и созвучий. - Ч. II: Процесс становления звуков как причина ладового движения. М.: Государственное музыкальное издательство, 1932. С. 1-76.
59. Гельгорн Э., Луффборроу Дж. Эмоции и эмоциональные расстройства: нейрофизиологическое исследование / Под ред. П.К.Анохина. М.: Мир, 1966. С.207-208.
60. Гельмгольц Г. Учение о слуховых ощущениях как физиологическая основа для теории музыки: Пер. с 3-го нем. изд. СП.: Общая польза, 1875. 595 с.
61. Герасимова-Персидская Н.А. Историческая обусловленность музыкального восприятия и типология культуры // Музыкальное восприятие как предмет комплексного исследования: Сб. ст. К.: Музична Україна, 1986. С. 18-28.
62. Герцман Е.В. Античная музыкальная педагогика. СПб.: Алетейя, 1996. 345с.
63. Герцман Е.В. Восприятие разновысотных звуковых областей в античном музыкальном мышлении // Вестник древней истории. - № 4. М., 1971. - С. 181-194.
64. Герцман Е.В. Музыка Древней Греции и Рима. СПб.: Алетейя, 1995. 336 с.
65. Герцман Е.В. Музыкальная боэциана. СПб: Глаголъ, 1995. 480 с.
66. Гесс де Кальве Г. О цели музыки. О действии музыки. О действии музыки на разные болезни // Теория музыки: Пер. с нем. Ч. І. Харьков: Уни-верситетская типография, 1818. С. 49-92.
67. Головинский Г. О вариантности восприятия музыкального образа: Из наблюдений над массовым слушателем музыки // Восприятие музыки: Сб. ст. М.: Музыка, 1980. С. 127-140.
68. Готсдинер А.Л. Генезис и динамика формирования способности к восприятию музыки: Автореф. дис д-ра психол. наук: 19.00.07 / АПН СССР, НИИ общей и педагогической психологии. М., 1989. 45 с.
69. Готсдинер А.Л. На пороге ХХI века // Советская музыка. 1988. - №3. С. 7-8.
70. Готсдинер А.Л. О стадиях формирования музыкального восприятия // Проблемы музыкального мышления: Сб. ст. М.: Музыка, 1974. С. 230-251.
71. Григорьев С.С. Теоретический курс гармонии: Учебник. М.: Музыка, 1981. 479 с.
72. Гуляницкая Н.С. Введение в современную гармонию: Учеб. пособие. - М.: Музыка, 1984. 256 с.
73. Гусев В.Е. О специфике восприятия фольклора (к проблеме синестезии в искусстве) // Творческий процесс и художественное восприятие: Сб. ст. Л.: Наука, 1978. С. 79-90.
74. Даниленко И.А. О связи предметности слухового образа с некоторыми характеристиками пространственного восприятия музыкальных и немузыкальных звучаний // ЭВМ и проблемы музыкального образования: Межвузовский сб. науч. трудов. Вып. 8 / Новосибирская государственная консерватория. Новосибирск, 1989. С. 153-162.
75. Денисова З.В. Механизмы эмоционального поведения ребёнка / Под ред. Н.И. Касаткина. - Л.: Наука, 1978. 143 с.
76. Догель И. Влияние музыки на человека и животных. Казань, 1898. 246с.
77. Драганчук В.М. Апробація методів і форм психокоригуючої дії музики у вихованні дітей вікової категорії 56 років // Тези доповідей Всеукраїнсь-кої науково-практичної конференції Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій”. К., 2000. С. 129-130.
78. Драганчук В.М. До питання нейродинамічних та психоґенних факторів у процесі музичного сприйняття // Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура. Доповіді та повідомлення. Кн. 1-2 / Інститут мистецтвознав-ства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. К., 2000. С. 424-440.
79. Драганчук В.М. Історія музикотерапії як підґрунтя нових психолого-педа-гогічних систем // Проблеми педагогічних технологій: Зб. наук. праць. Вип.3. Луцьк: Волинський академічний дім (книгарня Планета”), 2000.- С. 10-17.
80. Драганчук В.М. Константи сприйняття у діалозі композитор викона-вець слухач” (на прикладі мелодико-інтонаційних і ладових факторів) // Теоретичні та практичні питання культурології: Зб. наук. статей. Вип. 12. Мелитополь: Сана, 2002. С. 26-37.
81. Драганчук В.М. Концепції катарсису у процесі їх історичного розвитку // Науковий вісник ВДУ: Серія Історичні науки” / Волинський державний університет ім. Лесі Українки. Луцьк: Вежа, 2000. - Вип.3 С. 188-193.
82. Драганчук В.М. Музика і реципієнт: всезагальність діалогу // Діалог куль-тур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта. Вип. 6. - Львів: Українські технології, 2001. - С. 21-29.
83. Драганчук В.М. Музичний твір: проблема впливу на реципієнта // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковсько-го. Вип. 21. Музичний твір як творчий процес. К., 2002. С. 59-69.
84. Драганчук В.М. Пролонґоване сприйняття музики як художнє моделю-вання емоційно-етичних параметрів підлітка // Проблеми педагогічних технологій. Вип. 4. Луцьк: Волинський академічний дім, 2000. - С.142-151.
85. Драганчук В.М. Просторовість та синестезійність у музиці на прикладі Карпатського концерту” М.Скорика // Наукові збірки Львівської держав-ної музичної академії ім. М.В.Лисенка. Вип. 5. - Muzyka Galiciana. Т.VI: Зб. статей. Львів, 2001. - С. 233-239.
86. Драганчук В.М. Психофізіологічні аспекти музичного мистецтва та його впливу // IV Міжнародний конгрес україністів. Етнологія. Фольклорис-тика. Доповіді та повідомлення. Кн.1 / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Одеса-Київ, 2001. С. 324-327.
87. Драганчук В.М. Система музичного психокоригуючого впливу // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. наук. праць [Тези доповіді, виго-лошеної під час Міжнародного наукового круглого столу Україна Авс-трія: історичні взаємини, економічні системи, розвиток науки, проблеми освіти і виховання” (Луцьк, 2000)] / НАНУ, Інститут історії України. Вип. 4. К., 2001. С. 378-381.
88. Дувирак Д.А. Тембро-динамические аспекты музыкального мышления: Взаимодействие творчества и восприятия: Автореф. дис канд. искус.: 17.00.02 / Киевская государственная консерватория им. П.И.Чайковско-го. К., 1987. 18 с.