Омельчук Сергій Аркадійович. Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису

Краткое описание

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Омельчук Сергій Аркадійович

УДК 37.016:811.161.2’367

ФОРМУВАННЯ
МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ
УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ
ЕТАПІ ВИВЧЕННЯ СИНТАКСИСУ

13.00.02 теорія і методика навчання української мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
Голобородько Євдокія Петрівна
доктор педагогічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України

Херсон 2003

ЗМІСТ

Вступ .......................................................................................................................
Розділ 1. Теоретичні основи формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення синтаксису ...................................
1.1. Лінгвістичні засади формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи ...................................................................................
1.2. Психологічні закономірності розвитку комунікативної компетенції осо­бистості .....................................................................................................
1.3. Лінгводидактичні аспекти формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення складних речень .......................................
1.4. Стан розвитку мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної загаль­ноосвітньої школи ...............................................................................
Висновки до розділу І ............................................................................................
Розділ 2. Експериментально-дослідна методика формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення складних речень .................................................................................
2.1. Проблема мовленнєво-комунікативної підготовки учнів у теорії і практиці навчання рідної мови .....................................................................
2.2. Вихідні положення, зміст і структура експериментально-дослідного на­вчання ..........................................................................................................
2.3. Система вправ для формування мовленнєво-комунікативних умінь уч­нів під час вивчення синтаксису складного речення ..............................
2.4. Хід і результати експериментально-дослідного навчання ..........................
Висновки до розділу ІІ ...........................................................................................
Висновки ................................................................................................................
Список використаних джерел ...........................................................................
Додатки ..................................................................................................................
Алфавітно-предметний покажчик ........................................................................
Іменний покажчик ................................................................................................

3

12

12

26

42

63
76

79

79

101

118
149
172
174
178
200
230
233

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена концептуальними положеннями і дер­жавними вимогами щодо реформування мовної освіти в Україні, спрямованої на підвищення загальномовної і мовленнєвої культури громадян. Використання рід­ної (української) мови є обов’язком кожної лю­дини. У статті 10 Конституції України, яка регламентує мовну політику в на­шій країні, зазначається : Дер­жав­ною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.
Відповідно до вимог Основного Закону будується і вся система сучасної се­ред­ньої освіти, головною метою якої є формування у майбутнього випускника школи здатності до самопізнання, саморозвитку, самовираження, самореалізації, активної праці. Ідея необхідності всебічного розвитку школяра, його творчого по­тенціалу дістала відображення в Національній доктрині розвитку освіти. Успішна участь особистості в суспільних процесах, задоволення власних прак­тичних потреб кожного залежить від здатності до ефективної комунікації. Засобами пізнання, спілкування людина так чи інакше впливає на дійс­ність, змінює її, реалізує свої творчі можливості в усіх сферах життєдіяльності.
Пріоритетною стає проблема формування мовленнєвої і комунікативної компетен­ції як провідного компоненту в структурі загальної підготовки і розвитку особис­тості. При цьому школа має забезпечити формування комунікативної особистості людини, яка вільно і легко висловлюється з будь-яких питань, ви­являє високий рівень мовленнєвої культури, дбає про якість свого мовлення і його вдосконалення.
Комунікативна спрямованість у методиці викладання мови дає змогу реалізу­вати ціннісний навчальний, розвивальний і виховний аспекти рідної мови як на­вчального предмета, який можна вивчати двома взаємопов’язаними способами науковим (опанування основ науки про мову) і практичним (формування вмінь і навичок вільного володіння українською мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності).
У першому випадку особистість засвоює теоретичні надбання філоло­гічної науки, у другому вона осягає культуру мовленнєвого спілкування. Отже, прак­тична спрямованість у навчанні рідної мови тісно пов’язана з комунікативним аспектом. Тому визначальним напрямом роботи вчителя-словесника є підготовка гуманних, освічених людей, які на належному рівні вміють практично користуватися українською мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.
Традиційна модель шкільної освіти невиправдано перебільшує значення пер­шого способу та нівелює соціально-культурну роль другого. Крім опанування мовною теорією, необхідно вчити школярів орієнтуватись у конкретних ситуаціях мовлення, добирати відповідно до них мовні засоби, володіти правилами мовлен­нє­вої поведінки в різних умовах спілкування. Завдання формування мов­леннєво-комунікативних умінь полягає в тому, щоб допомогти учням оволо­діти правильним, комунікативно доцільним українським мовленням.
Пошук шляхів вирішення цієї проблеми пов’язаний з дослідженням ком­плексу питань, серед яких важливого значення набуває формування в учнів основної школи мовленнєво-ко­мунікативних умінь. Дослідження мовленнєвого розвитку осо­бистості з огляду на складність і багатогранність мовленнєвих явищ спи­рається на здо­бутки психології, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики, соціології, со­ціолінгвістики, педагогіки.
Психологічний аспект розвитку мовлення висвітлюється у працях Л.Виготського, П.Гальперіна, М.Жинкіна, О.Лурія, А.Маркової та ін. Психолінг­вістичний компонент, який ґрунтується на уявленні про структуру мовленнєвої діяль­ності, різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення, розкривається в дослідженнях Б.Баєва, І.Зимньої, О.Леонтьєва, І.Синиці.
Лінгвістичні положення про диференціацію мови й мовлення, соціальні функ­ції мови як універсальної знакової системи, основні проблеми комунікатив­ної лінгвістики і підходи до її застосування в комунікативній методиці знахо­димо у працях Л.Булаховського, І.Вихованця, Ф.Гужви, В.Звегінцева, Г.Золотової, Ю.Караулова, Г.Колшанського, Л.Мацько, К.Плиско, О.Реферовської, Л.Щерби та ін.
Лінгводидактичні закономірності формування мовленнєвої і комунікативної компетенції особистості досліджуються О.Біляєвим, М.Вашуленком, Є.Голобо-родько, В.Капінос, С.Караманом, О.Купаловою, М.Львовим, В.Мельничайком, Г.Михайловською, М.Пентилюк, Л.Скуратівським, Г.Шелеховою та ін. У цьому аспекті виняткова заслуга належить ученим-методистам В.Добромислову, Т.Ладиженській, Є.Пассову.
Розв’язання зазначеної проблеми має науково-практичне значення для по­даль­шої розробки концептуальних положень щодо формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів загальноосвітніх шкіл. Численні праці свідчать, що ця проблема на­лежить до пріоритетних у вітчизняній методичній науці. Проте всебічно обґрунтованої методичної теорії розвитку мовленнєво-комунікативних умінь школярів на аспектних уроках поки що не створено.
Недостатнє теоретико-практичне опрацювання питання розвитку мовлення учнів на уроках вивчення синтаксису складного речення, низький рі­вень мовленнєвої культури випускників основної школи, відсутність спеціальної систематичної роботи над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь під час опрацювання синтаксичного матеріалу, а також потреба розвивати творчу мовну особистість, здатну вільно, комунікативно виправдано користуватися за­собами мови в усному і писемному мовленні, визначили вибір теми дисертацій­ного дослідження Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основ­ної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису” і обумовили її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослі­дження є складовою фундаментальної науково-дослідної роботи Херсонського державного університету з теми Актуальні проблеми підготовки вчителя сучасної школи” (реєстраційний № 0198U007532).
Тема дисертації пов’язана з пріоритетами навчання української мови й розвитку мовлення, визначеними Концепцією мовної освіти 12-річної школи (українська мова як рідна) на основі Національної доктрини розвитку освіти і Кон­цепції 12-річної загальної середньої освіти.
Об’єкт дослідження: мовленнєво-комунікативна діяльність учнів основної загальноосвітньої школи.
Предмет дослідження: методика формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису.
Мета дослідження: розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити методику, спрямовану на формування мовлен­нєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення синтаксису складного речення.
Гіпотеза дослідження: рівень мовленнєво-комунікативної підготовки ви­пускників основної школи значно підвищиться, якщо:
- в основу формування мовленнєво-комунікативних умінь покласти принципи систематичності й неперервності;
- здійснювати навчання рідної мови (зокрема, синтаксису складного речення) на комунікативно-діяльнісній і функціонально-стилістичній ос­нові;
- приділяти значну увагу вихованню мовленнєвої культури учнів у різних ситуаціях спілкування;
- застосовувати на уроках рідної мови під час вивчення складних речень спеці­альної системи вправ і завдань, спрямованих на розвиток мовленнєво-комунікативних умінь школярів у репродуктивних і продуктивних видах мовленнєвої діяльності.
Відповідно до мети та гіпотези визначено такі завдання дослідження:
1. З’ясувати теоретичні засади дослідження на основі аналізу науково-теоретичної та навчально-методичної літератури з теми дослідження, визначити стан проблеми в сучасній лінгводидактиці.
2. Визначити критерії й рівні сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення складних речень.
3. Вивчити рівень мовленнєвого розвитку випускників основної школи, здатних сприймати, репродукувати і створювати власні висловлювання.
4. Розробити й апробувати експериментально-дослідну методику формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час вивчення синтаксису складного ре­чення.
5. Обґрунтувати доцільність застосування комплексу навчальних вправ і завдань, спрямованих на формування в учнів мовленнєво-комунікативних умінь на уроках рідної мови на завершальному етапі вивчення синтаксису.
Вирішення поставлених завдань і необхідність перевірки у процесі дослі­дження вихідних припущень зумовили використання таких методів:
· теоретичних вивчення нормативних документів і праць з актуальних про­блем середньої освіти, аналіз вітчизняної й зарубіжної психолого-педагогіч­ної, лінгвістичної, методичної літератури з проблем розвитку мовлення осо­бистості; визначення рівнів і розробка критеріїв володіння мовленням учнів основної школи; розробка змісту і методики формування мовленнєво-комуні­кативних умінь у процесі вивчення складних речень;
· емпіричних соціологічне опитування вчителів-словесників й учнів за­гально­освітніх шкіл, метою якого було визначення індексу задоволеності рівнем мовленнє­вого розвитку, виявлення знань про складні речення, а також про їх роль у мовленні відповідно до вимог програми; спостереження й аналіз уроків рідної мови з метою визначення недоліків й мовленнєвих труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування в усній і письмовій формах, з’ясування шляхів підвищення рівня сфор­мованості мовленнєво-комунікативних умінь, виявлення основних чинників, що сприяють мовленнєвому розвитку школярів у процесі вивчення складних речень; анкету­вання, бесіди, по­рівняння, педагогічний (констатуючий, формуючий і конт­рольний) експеримент; кількісний та якісний аналіз експериментальних да­них.
Методологічною основою дослідження стали психолого-педагогічні засади мов­леннєво-мислительного розвитку школярів; провідні філософські поло­ження про взаємозв’язок мови, мис­лення й мо­влення; про комунікативні якості мовлення осо­бистості; про пріо­ритетну роль українського мовлення у становленні особистості, а також у національно-куль­турному і державному відродженні України.
Експериментальна база дослідження. Експериментально-дослідницька ро­бота здійснювалася на базі загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів № 1, 4, 38, 46, 55 м. Херсона, № 3 смт Білозерка Херсонської області, № 108, 139 м. Києва, № 24 м. Житомира, навчально-виховного комплексу № 10 м. Хмель­ницького, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Червоне Андрушівського району Житомирсь­кої області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Великий Бобрик Краснопільського району Сумської області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Червоне Сумської області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Мокіївка Шепетівського району Хмельницької області.
Дослідження проводилося у три етапи.
На першому етапі (1998-2000 рр.) визначено теоретичні засади проведення дисертаційного дослідження (об’єкт, предмет, мету, завдання, робочу гіпотезу, методи дослідження); обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; ви­вчено і проаналізовано наукову, навчально-методичну літературу; проведено констатуючий зріз.
На другому етапі (2000-2002 рр.) систематизовано результати спостере­ження над сформованістю мовленнєво-комунікативних умінь випускників ос­новної школи; проаналізовано програми і підручники з рідної мови, з’ясовано відповідність методичного забезпечення вимогам комунікативної спрямованості шкільної мовної освіти; розроблено методику експериментально-дослідного на­вчання; проведено формуючий експеримент за розробленою методикою з метою перевірки її ефективності.
На третьому етапі (2002-2003 рр.) проаналізовано й узагальнено резуль­тати дослі­дження, теоретично обґрунтовано висновки; оформлено текст дисер­тації.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у розробці нових концептуально-методичних положень щодо проблеми розвитку мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі ви­вчення синтаксису; науковому обґрунтуванні критеріїв рівня сформованості мо­влення випускників основної школи як основи розвитку комунікативної компе­тенції особистості; з’ясуванні шляхів і засобів реалізації комунікативно-діяльнісного і функціонально-стилістичного підходів у процесі вивчення синтаксису складного речення.
Практичне значення дослідження визначається його комунікативною спрямованістю і полягає в розробці оптимальної системи навчально-тренуваль­них вправ і завдань, спрямованих на розвиток мовленнєво-комунікативних умінь на завершаль­ному етапі вивчення синтаксису, з метою підвищення рівня мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи. Сформульовані в дисертації положення, висновки, методичні рекомендації можуть бути викорис­тані вчителями-словесниками у роботі над формуванням мовленнєво-комуніка­тивних умінь на уроках української мови, а також у процесі створення й удоскона­лення вченими-методистами підручників і навчально-методичних посібників.
Вірогідність висновків і результатів дослідження

Список литературы

ВИСНОВКИ

Теоретичне осмислення лінгвістичних, психологічних, лінгводидактичних за­кономірностей формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення синтаксису складного речення, а також педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий і контрольний) та його результати підтвердили актуальність проведеного дослідження.
На підставі результатів дисертаційного дослідження зроблено такі загальні висновки:
1. Лінгвістичне підґрунтя проблеми розвитку мовленнєво-комунікативних умінь визначається насамперед розумінням, по-перше, взаємозв’язків між мовою і мовленням, мовленням і мисленням, мовленням і мовленнєвою діяльністю; по-друге, усвідомленням типологічних моделей побудови синтаксичних конструкцій і зв’язних висловлювань (текстів), їхніх диференційних ознак і характеристик, що сприяє успішному формуванню мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису.
Психологічною основою розвитку комунікативної компетенції учнів є теорія мовленнєвої діяльності, спрямована на комунікацію прийом, засвоєння й обмін інформацією у процесі спілкування. Дотримання визначених психолінгвістичних механізмів мовлення дає змогу корегувати й удосконалювати процес формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час вивчення синтаксичного матеріалу. Ефективність мовленнєвого спілкування залежить також від забезпечення ситуативної обумовленості змістової інтерпретації висловлювання, взаємопов’язаного навчання рецептивним і продуктивним видам мовленнєвої ді­яльності.
Урахування лінгводидактичних засад (принципів мовленнєвого розвитку особистості, методів мовленнєвої практики, відповідних прийомів навчання) у процесі створення системи роботи щодо формування мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення синтаксису складного речення сприяли підвищенню результативності експериментально-дослідної методики. На основі досліджень сучасних учених-методистів нами було визначено й уточнено зміст понять мовленнєво-комунікативні вміння”, комунікативна компетенція”, комунікативна особистість”, необхідних для створення лінгводидактичної моделі експериментального навчання.
2. Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису становить неперервний процес, що ґрунтується на таких уміннях: самостійно реконструювати (трансформувати), моделювати, конструювати синтаксичні одиниці; аналізувати стилістичні особливості використання складних речень у зв’язних висловлюваннях; аналізувати тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення; удосконалювати власне та чуже висловлювання; користуватися різними видами читання; вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях; усно й письмово відтворювати і створювати висловлювання в певній композиційній формі.
3. Констатуючий зріз, проведений у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів різних регіонів України, засвідчив низький рівень мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи. Це підтвердили й результати опитування вчителів-словесників методом анкетування, бесіди з учасниками експерименту, спостереження за навчально-виховним процесом, а також недостатнє висвітлення питання комунікативної спрямованості шкільного мовного курсу в навчально-методичній літературі.
У результаті отриманих даних констатуючого експерименту було визначено основні фактори, що впливають на розвиток і вдосконалення мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису, а саме: комунікативна спрямованість і діяльнісний підхід у процесі навчання на уроках рідної мови; функціональний аспект вивчення складних речень; систематична творча робота учнів продуктивного характеру.
4. В основу експериментальної програми Функціонально-комунікативний підхід до вивчення складних речень на уроках рідної мови в 9 класі”, розробленої відповідно до поставленої мети, завдань і вихідних положень формуючого експерименту, покладено функціонально-стилістичний і комунікативно-діяльнісний аспекти, що сприяло успішному формуванню мовленнєво-комунікативних умінь учнів, активізації їхньої мовленнєво-мислительної діяльності.
5. Запропонована система вправ (конструктивних, мовленнєвих і комунікативних) для формування мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення синтаксису складного речення, яка побудована з урахуванням психолінгвістичних особливостей й основних методичних положень щодо розвитку комунікативної компетенції особистості на аспектних уроках, відображає основні етапи становлення навичок мовлення: 1) формування вмінь будувати і вживати мовні засоби в мовленні (усно і пись­мово); 2) розвиток умінь добирати мовний матеріал, необхідний для вира­ження певного змісту висловлювання; 3) формування вмінь самостійно використовувати засвоєні мовні одиниці в конкрет­ній ситуації мовлення.
6. Теоретичні положення дисертаційного дослідження й ефективність методичних рекомендацій перевірені експериментально. Результати формуючого експерименту підтверджують, що розроблена дослідна методика формування мовленнєво-комунікативних умінь дає можливість удосконалювати мовлення учнів і покращувати їхню мовленнєво-комунікативну підготовку.
Як видно з аналізу експериментальних даних, учні, що пройшли всі етапи дослідного навчання, добре володіють літературною мовою, вільно висловлюють думки і почуття, контролюють і вдосконалюють власне мовлення, виявляють творчі здібності в різних видах мовленнєвої діяльності.
7. Результати дослідного навчання засвідчили, що рівень мовленнєво-комунікативної підготовки учнів експериментальних класів загалом підвищився на 17%. Водночас позитивні зрушення відбулися і в учнів контрольних класів, рівень сформованості мовленнєво-комунікативних умінь яких порівняно з даними констатуючого експерименту підвищився в цілому на 9%.
Таким чином, було досягнуто мету дисертаційного дослідження і підтверджено правомірність основних положень висунутої гіпотези щодо системності і неперервності вивчення шкільного курсу синтаксису складного речення на функціонально-стилістичній і комунікативно-діяльнісній основі.
8. Результати проведеного педагогічного експерименту дають підстави стверджувати, що пропоновану методику роботи над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису можна вважати ефективною, оскільки вона забезпечує розвиток творчої мовної особистості людини, яка виявляє високий рівень мовленнєвої культури, комунікативно доцільно користується синтаксичними засобами мови відповідно до вимог мовленнєвої ситуації та комунікативного завдання, дбає про якість свого мовлення і його вдосконалення.
9. Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на аспектних уроках рідної мови. Проведений науковий пошук дав змогу окреслити перспективи подальших розвідок з цієї проблеми за такими напрямами: а) розвиток мовленнєво-комунікативних умінь учнів на міжпредметній (інтегративній) основі; б) удосконалення мовленнєво-комунікативних умінь учнів у позакласній роботі з мови; в) формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення морфології; г) лінгводидактичні засади розвитку мовленнєво-комунікативних умінь учнів у школах з російською мовою викладання.