Омельчук Володимир Васильович. Розвиток освіти на Волині (друга пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)

Краткое описание

національний педагогічний
університет імені М.П.драгоманова

На правах рукопису

Омельчук Володимир Васильович

УДК 37(091) (477)

РОЗВИТОК ОСВІТИ НА ВОЛИНІ
(друга Пол. ХІХ - поч. XX ст.)

13.00.01 — загальна педагогіка та історія педагогіки

дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

науковий керівник
Вовк Людмила Петрівна
доктор педагогічних наук, професор

КИЇВ-2001
ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА розвиткУ освіти на ВОЛИНІ

14

1.1.Соціально-історичні та культурологічні умови, які детермінува-ли розвиток освіти регіону

14

1.2.Тенденції поступальності освіти на Волині

27

Висновки до розділу

47

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА В ГАЛУЗІ ОСВІТИ

49

2.1.Роль духовенства у контексті загальної освітньої діяльності Волині

49

2.2.Організаційно-методичні та змістові особливості Волинської духовної семінарії

67

2.3.Інтеграція загальноосвітнього і духовно-морального змісту початкової школи

76

Висновки до розділу

93

РОЗДІЛ 3. особливості розвитку світської середньої освіти

95

3.1.Національно-освітні пріоритети в діяльності громадських діячів і освітян Волині

95

3.2.Особливості педагогічного процесу середніх загальноосвітніх закладів

119

3.3.Жіноча освіта на Волині

140

Висновки до розділу

158

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

160

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

167

ДОДАТКИ

184

ВСТУП

Актуальність та ступінь дослідженості проблеми. Наріжним каменем державотворчих процесів в Україні стало створення національної системи освіти. Розв'язання цієї проблеми актуалізувало потребу ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ, об'єктивного опрацювання, переосмислення та висвітлення, з метою усвідомлення їх сутності, розгляду позитивного досвіду минулого у контексті сучасних культурно-освітніх змін.
Йдеться про дослідження історії української освіти і педагогічної думки з урахуванням пріоритетів їх розвитку у різних регіонах країни, зокрема як інституціональних так і персонологічних.
Загальні та особливо-генералізовані тенденції розвитку освіти в Україні, конкретне, регіонально-об'єктивне підгрунтя історії освіти та педагогічної думки складають їх канву і визначальні пріоритети. А синхронність соціо-культурного розвитку, геополітична різновекторність регіонів України сприяли становленню відповідних особливостей історико- педагогічного процесу.
Особливе місце в цьому процесі відіграє Волинь, що обумовлено специфічними умовами розвитку регіону. На Волині вперше в Україні були закладені основи для реалізації національно-освітньої системи. Цьому сприяло, зокрема становлення та розвиток Острозької слов'яно-греко-латинської і Луцької шкіл. Значну роль у запровадженні освіти відіграло духовенство, яке не лише створило мережу духовно-освітніх закладів, але й, певною мірою, визначило моральний характер світської освіти.
Проте зміни політичного та культурологічного характеру(повна пропольська гегемонія в управлінні освітніми закладами, російсько-польська боротьба за панування у сфері освіти, інтенсивна русифікація волинського шкільництва) неоднозначно позначилися на реалізації національно-освітньої ідеї, стримували освіту представників українського етносу.
Впродовж другої половини ХІХ початку ХХ століття попри всі перешкоди, зокрема посилення централізованого імперського управління, деструктивні заборонні процеси, на Волині створюються перші українські інституції, визначаються яскраві постаті в галузі світської та духовної освіти. Духовно-освітні заклади набувають як релігійного статусу, так і національних ознак. Створюється система жіночої освіти. Через зміст освіти реалізовується успадкована регіоном полікультурність, поліфонізм виховних імперативів, інтеграція національних, загальноосвітніх, морально-духовних показників.
Особлива увага у дослідженні акцентується на гуманістичних аспектах даної проблеми. Початок третього тисячоліття християнської ери, стимулює зростання наукового інтересу до дослідження ролі церкви і духовенства в культурному житті українського народу. Дослідження ролі духовенства в запровадженні і поширенні знань, аналіз діяльності духовних закладів на Волині спрямовані на виявлення таких гуманістичних засад, які сприятимуть відродженню духовних цінностей українського народу, створенню гуманістичної педагогіки. У дисертаційному дослідженні актуалізуються визначальні тенденції історії освіти і педагогічної думки, національно-освітні пріоритети Волині, вплив громадянських, духовних, національних чинників на зміст і характер діяльності інституціональних освітніх установ.
Вперше в дисертаційній роботі узагальнюється громадсько-педагогічна діяльність волинських меценатів, культурно-освітніх діячів, аналізується характер навчально-виховного процесу у середніх загальноосвітніх закладах, стан і особливості жіночої освіти на Волині.
Загальні аспекти розвитку освіти в Україні, що репрезентують подібність, органічну єдність регіонів висвітлюються в історичних працях визначних українців різних епох: П.Голубенка (43), М.Грушевського (45, 46), М.Драгоманова (62), Д.Дорошенка (60, 61), М.Костомарова (95, 96), І.Крип’якевича (102, 103), Е.Маланюка (121), І.Огієнка (139, 140, 141, 142, 143, 144), О.Субтельного (210), Г.Хоткевича (226) та інших.
Історія освіти та педагогічної думки регіонів України досліджувалась цілевизначено, в контексті розгляду різної історико-педагогічної проблематики авторами впродовж усього ХХ ст., і особливо, на періоді розбудови нової державності.
Для теоретичного осмислення обраної нами теми, шляхів її дослідження були використані фундаментальні розвідки в галузі історії українського шкільництва та педагогічної думки таких авторів: М.Барна, Л.Бондар, Л.Вовк, М.Євтуха, М.Заковича, Я.Ісаєвича, Н.Калениченко, В.Кузя, Є.Мединського, М.Митюрова, С.Сірополка, В.Смаля, Б.Ступарика, О.Сухомлинської, Г.Філіпчука, М.Ярмаченка та інших.
За хронологічними ознаками дослідження можна поділити на кілька груп. Перша охоплює період ХІХ - початок ХХ століття. До них ми можемо віднести праці П.Батюшкова (12), О.Лінронді (51), О.Лихачової (114), М.Максимовича (120), С.Пероговського (176), М.Переверзова (177), М.Теодоровича (216, 217), А.Хойнацького (225), В.Шульгіна (244) та інших.
Зокрема, О.Лінронді розкриває питання виникнення Волинської духовної семінарії. М.Теодорович аналізує просвітницьку діяльність князів Любомирських, знайомить з історією виникнення Рівненської гімназії. Відомий російський вчений П.Батюшков досліджує основні історичні періоди розвитку Волині, оцінюючи діяльність окремих польських діячів на ниві освіти - А.Чарторийського і Т.Чацького, позитивно висловлюючись відносно просвітницької діяльності графа Д.Блудова і його доньки Антоніни.
Другий період можна визначити серединою ХХ століття. Для нього характерні ідеологізовані оцінки розвитку освіти на Волині. У радянських історичних дослідженнях цього часу визначаються загальні тенденції розвитку освіти на Волині (В.Борисенко (18), Є.Дзюба (57), Р.Оксенюк (147). Історико- педагогiчні явища досліджені цими вченими не забезпечені належною об’єктивністю, оскільки вони вивчались за умов парадигми, котра не враховувала національно-освітні і морально-духовні імперативи.
Стан освіти у Волинській губернії, порівняно з іншими регіонами України, у працях дослідників радянського періоду проаналізований на рівні кількісних статистичних даних. Поза увагою вчених залишилися проблеми національних пріоритетів освіти, діяльності духовно-освітніх закладів Волині, організаційно-педагогічна діяльність представників інтелігенції і духовенства.
Заслуговують на потребу бути врахованими дослідження представників еміграції у Канаді - Юрія і Арсена Шумовських (245, 246), які висвітлюють просвітницьку та педагогічну діяльність волинського духовенства. Позначені об’єктивністю розгляду праці А.Дублянського (64, 65), Ф.Кульчинського (109), Я.Лавриченка (110), І.Левковича (113).
Третій етап досліджень розпочався у період становлення незалежної української держави. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлюються у роботах П.Андрухова (2, 3), П.Антоновича (5), Г.Бухала (20, 21), Л.Гайдай (41), Л.Єршова (67), М.Киричука (90), Г.Магнера (118), М.Моліса (129), О.Нікітіна (135), О.Ошуркевич (165), В.Павлюка (166), Я.Поліщука (182), О.Прищепи (186), Б.Савчука (201).
Зокрема, М.Моліс аналізує просвітницьку діяльність Волинських православних церковних братств, духовних навчальних закладів Волині.
Детальніше досліджувану проблему аналізують М.Киричук і О.Ошуркевич, які розкривають специфічні особливості розвитку освіти на Волині.
Історію окремих освітніх закладів, зокрема, діяльність Кременецького ліцею вивчав відомий волинський краєзнавець Г.Чернихівський.
З урахуванням принципу альтернативності розгляду, на відміну від попередніх істориків, оцінює діяльність Т.Чацького і А.Чарторийського російський вчений Генріх Магнер.
Діяльність Просвіти” на терені Волині аналізують історики-краєзнавці Г.Бухало і Б.Савчук.
Останнім часом посилилась зацікавленість історією жіночої освіти на Волині. Хоча автори публікацій - Т.Сухенко, О.Нікітіна, Л.Єршова та інші обмежуються узагальненим підходом до даної проблеми. Питання, які стосуються діяльності жіночих навчальних закладів, не знайшли повного висвітлення у названих публікаціях.
Вивчали розвиток народної освіти на Волині та інших суміжних регіонів О.Волинець, Т.Джаман, І.Гаврищак, Н.Рудницька, Н.Сейко. Зокрема, Т.Джаман зупиняється на питаннях, які стосуються соціально-політичних умов розвитку народної освіти Волині. В роботі цього автора лише фрагментарно аналізується діяльність освітніх діячів, навчальних закладів, не розкрита значущість духовенства у розвитку освіти.
Проведений аналіз літературних джерел свідчить про те, що більшість праць присвячена висвітленню лише окремих особливостей історії освіти на Волині. Ці розвідки безсумнівно збагатили науково-інформаційну базу нашого дисертаційного дослідження. Проте серед досліджень відсутні праці системного характеру такого багатокомпонентного та суперечливого історико-педагогічного процесу, яким був розвиток освіти Волинської губернії протягом другої половини ХІХ початку ХХ ст.
Аналіз наукових публікацій свідчить про те, що вони не розкривають проблему комплексно, через врахування освітніх і соціальних пріоритетів, а відображають лише фрагментарні ознаки явища обраного предметом нашого дослідження. Актуальність роботи визначається відсутністю цілісної фундаментальної узагальненої роботи, присвяченої становленню і розвитку освіти на Волині другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
Актуальність теми дисертації обумовлюється необхідністю інтенсифікації наукових пошуків особливостей розвитку освіти обраного регіону з огляду на актуалізацію завдань по створенню об’єктивної історії освіти та педагогічної думки в Україні, а також недостатнім опрацюванням та висвітленням теми з позиції системно-хронологічного підходу. Отже, викладене обумовило вибір теми Розвиток освіти на Волині (друга пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)”.
Хронологічні межі роботи (друга пол. ХІХ поч. ХХ ст.) співвідносяться із соціально-історичними особливостями розвитку Волинського краю, які зумовлені активізацією російського впливу на волинське шкільництво; станом навчальних закладів, зміст і характер яких засвідчував певні позитивні зрушення у галузі освіти; громадсько-педагогічною діяльністю прогресивних представників краю, зокрема, духовенства і культурно-освітніх діячів Волині; соціально-політичними змінами, що сприяли появі перших українських шкіл і організацій.
Межі дослідження зумовлені змінами державницького та суспільного характеру, місіонерською та культурологічною діяльністю православної церкви, особливостями становлення освіти, що їх супроводжували.
Нижня межа дослідження зумовлена змінами у суспільному житті Російської імперії. Протягом 1864-1900 рр. на терені Волинської губернії відбувається утвердження пріоритету централізованого імперського управління шкільництвом.
Верхня межа означає завершення історії Російської імперії і початок нової доби у розвитку Волині, коли її землі у 1921 р. знову були розділені між Польщею і Радянською імперією.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол №8 від 01.03.2001 р.) та закоординована Радою з координації в АПН (протокол №4 від 11.04.2001 р.).
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукових досліджень Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова з проблеми «Зміст, форми і засоби фахової підготовки вчителя» (постанова колегії Міністерства освіти і науки України і Президії Академії педагогічних наук України від 27.11.1996 р.) і є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми кафедри теорії та історії педагогіки «Проблеми історії педагогіки і педагогічної думки України в контексті завдань підготовки вчителя».
Мета дослідження — здійснити історико-педагогічний та культурологічний аналіз особливостей розвитку освіти і педагогічної думки на Волині.
Об’єкт дослідження — історія освіти і педагогічної думки регіонів
України.
Предмет дослідження — організаційно-педагогічні умови становлення і
розвитку освіти і педагогічного пошуку на Волині (друга половина ХІХ початок ХХ століття).
Мета дослідження реалізована такими завданнями:
- охарактеризувати соціально-історичні та культурологічні умови, які детермінували розвиток освіти визначеного періоду;
- на основі аналізу різних підходів розкрити основні тенденції розвитку освіти у Волинській губернії;
- здійснити аналіз особливостей навчально-виховного процесу у середніх загальноосвітніх закладах;
- з’ясувати стан і особливості жіночої освіти на Волині.
- визначити місце і роль духовенства, духовних навчальних закладів у контексті загальної освітньої діяльності;
- проаналізувати громадсько-педагогічну діяльність культурно-освітніх діячів Волині;
Дослідження проводилось у три етапи протягом 1994-2000 рр.
На першому етапі (1994-1995рр.) аналізувалась філософська, історична і педагогічна література, з’ясовувався стан її опрацювання, визначались вихідні теоретичні засади, об’єкт, предмет, мета, завдання, формувалась гіпотеза і визначалася методика дослідження.
На другому етапі (1995-1997рр.) продовжувалось вивчення історико-педагогічної літератури, опрацювання архівних і краєзнавчих матеріалів.
На третьому етапі (1997-2000рр.) проводилось опрацювання, аналіз і узагальнення результатів дослідження, формувались висновки, готувались відповідні методичні рекомендації.
Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії пізнання та діалектичного розуміння суті історико-педагогічного процесу, системний підхід до вивчення педагогічних явищ, принципів гуманізму та демократизму, які при аналізі історико-педагогічних фактів передбачають орієнтацію на загальнолюдські та національні цінності.
У ході дослідження використовувалися такі методи: хронологічно-системний аналіз освітніх процесів; теоретичне узагальнення та прогностичне осмислення історико-педагогічних фактів за даними архівних фондів, вивчення історичної та педагогічної літератури, стану освіти на Волині в означений дослідженням період.
Джерелознавчу базу досліджень склали документи та матеріали Центрального державного історичного архіву України, державних архівів Волинської, Рівненської і Житомирської областей; матеріали Рівненського і Дубенського краєзнавчих музеїв; рукописні матеріали Волинської, Житомирської і Рівненської державних наукових бібліотек; Львівської науково-педагогічної бібліотеки та наукової бібліотеки імені В.Стефаника; бібліотек Волинської Духовної семінарії та Рівненського Духовного училища.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що на основі виявлених архівних, літературних, статистичних та інших джерел вперше пропонується цілісний, узагальнений розгляд історії освіти і педагогічної думки Волині другої половини ХІХ початку ХХ ст.; обгрунтовано генезу етапів освіти на Волині; вперше здійснено систематизований аналіз впливу духовенства на розвиток освіти у регіоні. Персоніфіковане вивчення освітянсько-просвітницької діяльності духовенства спростовує поширену за радянських часів думку про негативний вплив церковних діячів на освітні процеси у регіоні. Систематизовано зміст діяльності різних типів навчальних закладів. Здійснено порівняльні характеристики процесу навчання у церковних і світських шкільних установах, які дозволили виявити шляхи інтеграції науково-освітніх та морально-духовних цінностей через зміст осві

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Системний аналіз суспільно-історичних та культурологічних факторів, що детермінували розвиток освіти Волині, дав можливість вперше на альтернативній основі визначити основні тенденції динаміки цього суперечливого історико-педагогічного пошуку на регіональному рівні.
1. Характерною особливістю історії освіти Волині є те, що тут вперше в Україні були створені умови для розвитку національної освітньої системи (виникнення братських шкіл, організація Острозької слов’яно-греко-латинської школи, пізніше Академії визначного освітнього центру Східної Європи). Поряд з цим складні соціально-історичні події, політичні та культурологічні зміни негативно позначилися на розвитку освіти регіону, його національно-культурних характеристиках:
- у другій половині ХІХ століття освіта Волині перебувала у найскладнішому становищі у порівнянні з іншими регіонами. За кількістю шкіл, а також учнів на 100 душ населення Волинь займала останнє місце в Україні;
- серед навчальних закладів переважали такі, які давали нижчий освітній рівень їх було 3139; з програмою нижче середнього рівня діяло 50 навчальних закладів, а інші 10 забезпечували середній освітній курс;
- динаміка зростання навчальних закладів на початку ХХ століття була досить повільною. Впродовж 1900-1913 рр. кількість установ освіти збільшилася лише на 321 одиницю і становила 2665 навчальних закладів;
- століття національного гніту (пропольська гегемонія в управлінні освітніми закладами, російсько-польська боротьба за панування у сфері освіти, інтенсивна русифікація волинського шкільництва) призвели до ліквідації власне української освітньої системи. У другій половині ХІХ століття на Волині не існувало жодної української школи. За переписом 1897 року освіту російською мовою отримали 73,1 % населення від загальної кількості грамотних, 26,9% - чеською, польською, німецькою мовами. Перші українські школи з’являються лише у 1915-1917 рр., що пов’язано із соціально-політичними змінами у регіоні.
2. Вперше на основі широкого використання архівних та мало відомих літературних джерел визначено вплив духовенства на становлення національної духовно-освітньої культури на Волині, який здійснювався різнопланово в умовах полікультурності регіону:
- дослідженням встановлено, що це пов’язано із релігійно-культурною освітянською діяльністю представників відомих на Волині родин священиків Кульчинських, Шумовських, Рафальських, Хойнацьких, Річинських та багатьох інших. Їх життя було родинно-побутовим, як і життя волинського священства. Тут міцно зберігалися українські традиції - церковні та народні;
- новим є виявлення та обгрунтування національно-освітніх традицій, які склалися під впливом діяльності монастирів: Почаївського, Пересопницького, Дерманського, Корецького, Кременецького, Дубенського, Володимирського, Зимненського та інших;
- у визначений період, продовжуючи столітні традиції, Волинське духовенство поширювало грамотність серед населення через свої церковні братства (Острозьке Кирило-Мефодіївське, Володимир-Волинське Свято-Володимирське, Житомирське Свято-Володимир-Василіївське, Острозьке імені князів Острозьких);
- значним був вплив духовенства на розвиток освіти на Волині через діяльність церковно-парафіяльних шкіл, які засновувалися переважно при церковних парафіях і були основними навчальними закладами для дітей простого народу;
- вивчення архівних матеріалів засвідчує, що при організації навчально-виховного процесу у церковно-парафіяльних школах враховувалися основні постулати таких світських наук, як педагогіка і психологія. Методичні поради базувалися на врахуванні здібностей дітей, особливостей їх мислення, мови, уваги, пам’яті, ставлення до навчання. Зміст освіти складали такі предмети: Закон Божий, арифметика, російська мова, каліграфія, церковно-слов’янська мова, церковний спів. Широко застосовували як наочні, так і словесні методи навчання. Таким чином у змісті освіти та викладанні закладалась основа для інтеграції духовно-моральних і загальноосвітніх знань. Однак її реалізація обмежувалася низькою якістю складу викладачів (в кінці ХІХ століття учительське звання мали лише 340 осіб із 1237), а також нерівномірним розподілом церковно-парафіяльних шкіл по повітах губернії;
- досить високий рівень загальної церковно-гуманітарної освіти давала Волинська духовна семінарія. Тут викладалися класичні мови, проводилися літературно-музичні заходи, діяв гурток з історії рідного краю. Випускники семінарії найчастіше продовжували навчання у Київській Духовній Академії, окремі з них ставали авторами наукових праць з філософії, логіки, психології (Орест Новицький, Йосип Міхневич); з 1883 по 1920 рік ректорами Київської Духовної Академії були волинці єпископи Сільвестр Малеванський, Дмитро Ковальницький, Василь Богдашевський;
- дослідження підтвердило припущення про те, що в умовах полірелігій Волині духовенство сприяло поширенню освіти, утвердженню християнських духовних цінностей, закладенню основи для створення релігійної педагогіки на засадах добра і моралі впливало на зміст світської шкільної освіти.
3. Альтернативний підхід до аналізу історико-педагогічних процесів забезпечив об’єктивне висвітлення характеру світської освіти на Волині, розкриття її національних пріоритетів, пов’язаних з діяльністю громадських діячів та освітян:
- персоніфіковане вивчення подвижницької діяльності відомих українських, польських, російських діячів дало можливість розкрити їх роль у розвитку освітніх традиції на Волині;
- позитивні зміни в освіті значною мірою пов’язані з діяльністю гімназій та реальних училищ, які забезпечували середньоосвітній курс навчання;
- динаміка зростання зазначених закладів характеризується такими цифрами: у 1819 році середня освіта на Волині була представлена лише Кременецькою гімназією, тоді як у другій половині ХІХ початок ХХ століття середню освіту забезпечували 26 навчальних закладів;
- у змісті гімназійної освіти вагоме місце займали предмети гуманітарного циклу, перш за все передбачалося вивчення класичних, іноземних та російської мов. Особлива увага зверталася на удосконалення методики викладання окремих предметів. Пріоритетними напрямами організацїі навчально-виховного процесу були питання релігійно-морального виховання. Однак освіту у зазначених типах навчальних закладів одержувала незначна кількість молоді Волині, вона не забезпечувала потребу українців в отриманні освіти рідною мовою;
- нова якість волинської освіти пов’язана з діяльністю жіночих навчальних закладів. Зокрема, в дисертаціному дослідженні зазначається, що жіноча освіта в Україні одна із найменш досліджених проблем в історико-педагогічній науці.
4. Дослідження даної теми дозволяє викристалізувати ряд проблем, рекомендацій, які потребують окремого наукового вивчення.
По-перше, на часі вже постала потреба у всебічному і об’єктивному дослідженні ролі духовенства в культурно-освітньому розвитку не лише окремих регіонів, а й всієї України.
По-друге, потребують окремого детального дослідження питання, які стосуються розвитку жіночої освіти, діяльності сподвижників культурно-освітньої проблеми, впливу національного імперативу на формування освітнього поля в Україні.
По-третє, заслуговує на увагу і на подальше дослідження досвіду організації навчально-виховного процесу в духовно-освітніх закладах Волині.
Цей досвід є цiнним, в умовах духовного і національного відродження сучасної школи, потребує теоретичного осмислення і нових поглядів на проблему виховання, особливо проблему релiгiйного виховання дiтей та молодi, проблему відносин між церквою та школою. Зокрема, німецький педагог В.Форстер зазначає (131, 11), що виховання без релігії — це будова на піску. Цікавими є погляди С.Сірополка на відносини між церквою та школою. На його думку, церква має задовольнятися проголошенням своїх істин лише тим, хто належить до даної церкви, тоді як освіта світська стосується усіх громадян і всіх дисциплін наукового дослідження. Водночас С.Сірополко вважає, що найкращим вирішенням питання про місце релігії в школі може бути приклад із статуту єдиної школи УНР, який визнавав лекції Закону Божого обов’язковими для учнів (8, 7). Автор статті (42, 54) Гентош стверджує, що виховання дітей і молоді повинно бути релігійним, що є неодмінною умовою становлення свідомого громадянина, здатного самовіддано служити Богові і Україні. Адже саме християнське виховання пробуджує віру, відкриває мудрість Божих законів, за якими здавна жили наші предки, формує високі моральні чесноти, що приводять людину до гармонії зі світом і власним сумлінням.
По-четверте, з огляду на те, що сучасна сім’я переживає складні процеси, варто переглянути систему підготовки молоді до створення сім’ї, акцентуючи увагу на тому, що основна роль у її створенні відводиться жінці, яка має стати носієм і берегинею християнських цінностей.
По-п’яте, потребує перегляду і вдосконалення система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. У зв’язку з цим заслуговують на увагу і подальше дослідження досвіду організації педагогічних курсів у Волинській губернії.
По-шосте, дослідження культурно-освітніх традицій на регіональному рівні є однією із найважливіших умов формування національної свідомості, виховання у молоді поваги до історії свого рідного краю, його культури, традицій, звичаїв. У зв’язку з цим виникає потреба у впровадженні в педагогічних навчальних закладах спецкурсу Культурно-освітні традиції рідного краю”.