Остапенко Яна Сергіївна Службове підроблення: кримінологічна характеристика та запобігання

Краткое описание

Остапенко Яна Сергіївна, ад’юнкт відділу організації освітньо-наукової підготовки Харківського національного університету внутрішніх справ: «Службове підроблення: кримінологічна характеристика та запобігання» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спецрада Д 64.700.03 у Харківському національному університеті внутрішніх справ

Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

ОСТАПЕНКО ЯНА СЕРГІЇВНА

УДК 343.97

СЛУЖБОВЕ ПІДРОБЛЕННЯ:
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Фіалка Михайло Ігоревич кандидат юридичних наук, доцент

Харків – 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 СЛУЖБОВЕ ПІДРОБЛЕННЯ: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ТА ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ 12
1.1 Історія розвитку та сучасний стан правового регулювання кримінальної
відповідальності за службове підроблення в Україні 12
1.2 Поняття та юридичний склад службового підроблення 26
1.3 Характеристика кількісних і якісних показників службового підроблення в Україні 47
1.4 Характеристика особи злочинця, який вчиняє службове підроблення 59
Висновки до розділу 1 81
РОЗДІЛ 2 ДЕТЕРМІНАЦІЯ СЛУЖБОВИХ ПІДРОБЛЕНЬ В УКРАЇНІ 87
2.1 Методологічні засади дослідження детермінації службових підроблень 87
2.2 Характеристика основних факторів детермінації службового підроблення 110
Висновки до розділу 2 126
РОЗДІЛ 3 ЗАПОБІГАННЯ СЛУЖБОВИМ ПІДРОБЛЕННЯМ В УКРАЇНІ 131
3.1 Загальносоціальні заходи запобігання службовим підробленням в
Україні 131
3.2 Спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання службовим підробленням в Україні 164
Висновки до розділу 3 184
ВИСНОВКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195
ДОДАТКИ 217

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВРУ – Верховна Рада України.
ВСУ – Верховний Суд України.
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. ГУМВС – Головне управління Міністерства внутрішніх справ. ГПУ – Генеральна прокуратура України.
КК – Кримінальний кодекс.
КМУ – Кабінет міністрів України.
КК УРСР – Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки.
МВС – Міністерство внутрішніх справ.
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка.
РНК УРСР – Рада Народних Комісарів УРСР.
УМВС – Управління Міністерства внутрішніх справ.

ВСТУП

Актуальність теми. Прагнення України приєднатися до європейської спільноти спонукає суспільство і державну владу до реформування усіх сфер своєї діяльності. Провідними засадами таких перетворень є визнання принципу верховенства права, забезпечення прав і свобод людини й громадянина, дотримання законності в діяльності всіх гілок державної влади. Важливим напрямом реформування є подолання корупції на рівні органів державної влади, органів управління підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності. Існування корупційних зловживань суттєво обмежує можливість реалізації конституційних прав і свобод людини, шкодить міжнародному іміджу країни, живить підґрунтя правового й морального нігілізму. Впливаючи на функціонування апарату управління, корупція одночасно призводить до гальмування та викривлення всього процесу державного будівництва, поглиблює соціальну нерівність громадян, збільшує соціальну напруженість, порушує принципи соціальної справедливості.
Невід’ємною складовою протидії корупції є всебічне зміцнення й охорона
інституту публічної служби. Серед чинників його дисфункції не останнє місце посідають поширені практики службового підроблення (ст. 366 Кримінального кодексу (далі – КК) України), які заподіюють шкоду відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. У його основі, як і будь-якого іншого кримінального підроблення, лежить обман, спрямований на викривлення дійсності, створення ілюзії правомірності. Незважаючи на обраний країною шлях до масштабної лібералізації усіх сфер суспільного життя, статистичні дані свідчать, що частка «службової» злочинності в структурі загальної злочинності Україні за період з 2005 по 2016 р. зросла майже на 4 %. При цьому питома вага службового підроблення в структурі злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності пов’язаної з наданням публічних послуг у 2005 р. складала 30 %, а у 2016 р. – вже 48 %.

Такий стан засвідчує зростання інтенсивності відтворення службових злочинів взагалі та службового підроблення зокрема і вимагає створення дієвих механізмів протидії службовим підробленням.
Питання протидії злочинам у сфері службової діяльності та професійної діяльності пов’язаної з наданням публічних послуг та, зокрема, службовому підробленню досліджували: Ю. М. Антонян, М. І. Бажанов О. М. Бандурка, Т. Б. Басова, О. Ю. Бусол, Б. В. Волженкін, В. В. Голіна, Б. М. Головкін, О. М. Гумін, Н. О. Гуторова, І. М. Даньшин, О. М. Джужа, Т. А. Денисова, В. І. Дінека, А. І. Долгова, В. М. Дрьомін, О. О. Дудоров, О. О. Жижиленко, А. П. Закалюк, Б. В. Здравомислов, А. Ф. Зелінський, Ю. Ф. Іванов, К. Є. Ігошев, С. М. Іншаков, О. Г. Кальман, Н. Ф. Кузнецова, Р. Л. Максимович, К. Б. Марисюк, О. А. Мартиненко, В. Д. Малков, А. А. Музика, О. М. Литвинов, О. О. Литовченко, В. В. Лунєєв, А. Б. Сахаров, В. Д. Спасович, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, В. М. Трубников, М. І. Фіалка, П. Л. Фріс, С. А. Шалгунова, Н. М. Ярмиш та ін. Віддаючи належне науковим здобуткам указаних учених, слід визнати, що залишаються недостатньо висвітленими кримінологічні аспекти протидії та запобігання вчиненню службових підроблень. Недостатньо розробленими в кримінологічній науці є характеристика особи, яка вчиняє службове підроблення, фактори, що сприяють його вчиненню та комплекс заходів, спрямованих на запобігання службовим підробленням. Викладені обставини і зумовили актуальність вибору теми та проведення дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано у рамках п. 5.11 додатка 5 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015–2019 років (затвердженого Наказом МВС України від 16.03.2015 р. № 275), узгоджується з пп. 5.1, 5.6 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ н період 2016–2019 років, схвалених рішенням Вченої ради ХНУВС від 24 квітня 2015 року, а також відповідає комплексній темі наукових

досліджень кафедри кримінального права та кримінології факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства ХНУВС на 2014–2018 роки
«Протидія злочинності кримінально-правовими та кримінологічними засобами»
(номер державної реєстрації 0113U008195).
Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради ХНУВС від 21 листопада 2014 року (протокол № 12).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є надання комплексної
кримінологічної характеристики службового підроблення та вироблення на цій основі рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності запобігання зазначеним злочинам.
Необхідність вирішення зазначеної мети зумовлює постановку і вирішення ряду наукових задач:
– дослідити становлення та розвиток кримінальної відповідальності за службове підроблення в історико-правовому аспекті;
– визначити поняття та надати кримінально-правову характеристику службового підроблення;
– встановити, описати та пояснити його кількісні та якісні показники;
– охарактеризувати особу злочинця, який вчиняє службове підроблення;
– визначити методологічні засади дослідження детермінації цього злочину;
– встановити, описати та пояснити основні фактори детермінації службових підроблень в Україні;
– надати характеристику загальносоціальним заходам запобігання
службовим підробленням в Україні, запропонувати шляхи їх удосконалення;
– охарактеризувати спеціально-кримінологічні заходи запобігання службовим підробленням в Україні, розробити рекомендації щодо їх удосконалення;
– здійснити опис і проаналізувати основні індивідуальні заходи запобігання службовим підробленням в Україні, розробити пропозиції щодо їх удосконалення.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають з приводу протидії злочинам у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.
Предмет дослідження – службове підроблення: кримінологічна характеристика та запобігання.
Методи дослідження. При проведенні дослідження для вирішення поставлених задач використовувались у комплексі загальнонаукові та спеціальні методи. В його основу покладено діалектичний метод наукового пізнання, що дав змогу розглянути правові, функціональні та організаційні аспекти запобігання і протидії службовому підробленню у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємовпливові (використовувався в усіх розділах роботи). За допомогою історико-правового методу було описано історичні періоди розвитку кримінально-правової заборони цього злочину, проведено аналіз його поняття у історичних та нормативно-правових документах до закріплення його у чинному КК (підрозділ 1.1). З використанням формально-логічного і юридико-догматичного методів здійснено аналіз складу передбаченого ст. 366 КК злочину (підрозділ 1.1). Статистичні, конкретно-соціологічні методи та метод вивчення документів (аналіз статистичних даних, вивчення матеріалів архівних кримінальних справ і проваджень) застосовувалися при виявленні тенденцій в динаміці службового підроблення та кримінологічної характеристики особи злочинця, який його вчиняє (підрозділи 1.3, 1.4, 2.2). Застосування системно-структурного методу дозволило дослідити проблеми визначення типологізації особи злочинця, який вчиняє службове підроблення (підрозділ 1.4), охарактеризувати фактори детермінації цих злочинів (розділ 2) та обґрунтувати нові положення, теоретичні висновки, пропозиції і практичні рекомендації щодо запобігання службовому підробленню (підрозділи 3.1, 3.2).
Нормативно-правовою основою дисертаційного дослідження стали
Конституція України, законодавство України про кримінальну відповідальність (чинне і минулих років), інші акти Верховної Ради України та органів влади України.

Науково-теоретичну основу роботи становлять дослідження з кримінального права, кримінології, історії, теорії держави та права.
Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення та аналізу
215 кримінальних проваджень (справ) відритих (порушених) за ознаками ст. 366 КК, що розглядались протягом 2005–2015 рр. судами різних регіонів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших монографічних досліджень, в якому на основі комплексної кримінологічної характеристики службового підроблення та вивчення слідчої і судової практики запропоновано шляхи запобігання та протидії вчинення службових підроблень, зокрема:
вперше:
– виділено та проаналізовано етапи формування юридичного поняття
«офіційний документ», а також ґенези правового регулювання кримінальної відповідальності за його підроблення на території України, що бере свій відлік від положень Кримінального Уложення 1903 р. та ґрунтується на окремих елементах рецепції римського права;
– доведена низька кримінологічна ефективність існуючих заходів кримінально-правового запобігання службовому підробленню, на підставі чого запропоновано та обґрунтовано доцільність запровадження додаткового виду покарання за цей злочин у виді конфіскації майна;
– надана комплексна характеристика кількісних і якісних кримінологічних показників службового підроблення в Україні, в результаті чого встановлено збереження високого їх рівня, несприятливої динаміки, специфічної географії, пов’язаної з чинниками урбанізації;
удосконалено:
– наукове знання про способи вчинення службового підроблення; наведено додаткові аргументи на користь їх поділу на матеріальні та інтелектуальні, надано їх опис. Інтелектуальна підробка полягає у виготовленні документа, який є правильним за формою, але повністю чи частково не

відповідає дійсності. До матеріальної підробки віднесено інше підроблення документів, що включає способи зміни реквізитів або частин змісту документа;
– систему аргументів щодо взаємозв’язку службового підроблення з
корупційними правопорушеннями, який виявляється у взаємопроникненні елементів їх механізмів на індивідуальному рівні відтворення та кореляцією – на масовому;
– методологічні засади дослідження детермінації службового підроблення, які передбачають оперування положеннями діалектичного детермінізму (принципи історизму, системності, закони діалектичного протиріччя, всезагального універсального зв’язку тощо), а також соціального конструктивізму і конвенціоналізму;
дістало подальший розвиток:
– кримінологічне розуміння службового підроблення як соціально- правового феномену – інституційних, масових, асоціальних практик обману, які проявляються у кримінально караних формах предметної діяльності службових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування щодо внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, іншого підроблення документів, видачі неправдивих документів та складанні неправдивих документів; встановлено, що службове підроблення в більшості випадків має інструментальний характер та інтегроване до системи корупційних практик;
– наукове знання про основні фактори детермінації службового підроблення, серед яких виділено та охарактеризовано соціально-економічні, організаційно-управлінські, правові та культурно-психологічні; акцентовано на детерміністичній ролі неналежного фінансового забезпечення публічної служби, а також на впливі масової психології споживацтва й корисливості, правового нігілізму та феномену знедержавлення легітимності на інтенсивне відтворення службових підроблень в Україні;
– комплексне бачення загальносоціальних заходів запобігання службовим підробленням в Україні, які передбачають: системну переорієнтацію засад державного будівництва та соціального управління загалом на ліберально-

гуманістичні домінанти публічної (правової, економічної, безпекової та ін.) політики; формування та зміцнення трансперсональних, емоційно резонансних конструктів, пов’язаних з українською державністю, її соціальною значущістю; зниження терпимості населення до корупції, правового невігластва та у роботі органів державної влади і місцевого самоврядування;
– обґрунтування системних засад організації та реалізації спеціально- кримінологічних та індивідуальних заходів запобігання службовим підробленням в Україні, які передбачають: а) створення загальнодержавної програми запобігання службовим злочинам, яка повинна передбачати запуск дієвого превентивного механізму на основні єдиної, динамічної системи суб’єктів і заходів запобіжної діяльності, їх ефективної координації та взаємодії, постійного кримінологічного моніторингу й інших форм контролю; б) розробку системи діагностики, індивідуального кримінологічного прогнозування та нейтралізації антисуспільних рис службових осіб, обмеження можливостей їх прояву у сфері службової діяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
викладені у виді висновків та пропозицій вони можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки кримінологічних питань запобігання службовим підробленням (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Кримінологічної асоціації України від 05.12.2016 р.);
– у нормотворчій сфері – для підготовки й уточнення нормативно- правових актів у сфері організації та здійснення запобігання службовим підробленням та вдосконалення діяльності правоохоронних органів;
– у правозастосовній сфері – для підвищення ефективності процесів і процедур організації та здійснення запобігання вчиненню службових підроблень;
– у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників, а також під час викладання дисциплін «Кримінологія», «Кримінологія та профілактика

злочинів», «Аналіз та прогнозування злочинності» тощо (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 15.12.2016 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології факультету № 1 ХНУВС. Його основні положення і висновки оприлюднювалися на науково-практичних конференціях «Сучасні проблеми кримінально-правового забезпечення охорони особистих прав і свобод людини та громадянина» (м. Суми, 17–18 жовтня 2014 р.), «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції» (м. Харків, 3 квітня 2015 р.),
«Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 14 травня 2015 р.), «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції» (м. Харків, 14 квітня 2016 р.), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 17 травня 2016 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, відображено у десяти наукових працях, у тому числі п’яти наукових статтях, опублікованих у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук (з них одна – у виданні України, яке включене до міжнародних наукометричних баз), та п’яти тезах наукових доповідей.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблено наукові положення, що в сукупності спрямовані на розв’язання важливого науково-прикладного завдання – запобігання вчиненню службового підроблення. Одержані в процесі дослідження наукові результати дають підстави для висновків, рекомендацій та узагальнень, що мають як теоретичне, так і практичне значення. Найсуттєвішими з них є такі:
1. У дослідженні розглянуто становлення та розвиток норм законодавства, яким передбачено відповідальність за службове підроблення, здійснено історико- правовий аналіз виникнення і формування понять «офіційний документ» та
«підроблення», а також кримінальної відповідальності за вчинення службового підроблення. З’ясовано, що перші згадки про документ як певну форму закріплення юридично значущої інформації відносяться до римського права, протягом кодифікації норм, якими передбачено відповідальність за неправомірне внесення змін до документу спостерігається намагання законодавця забезпечити захист документів, які видаються органами державної влади (Соборне уложення, 1649 р.), у подальшому – виділено термін «підроблення» та здійснено конкретизацію способів підробки (Кримінальне Уложення, 1903 р.).
2. При визначенні поняття службового підроблення слід ураховувати його кримінологічні та кримінально-правові аспекти. Під службовим підробленням у кримінологічному аспекті запропоновано розуміти соціально-правовий феномен
– інституційні, масові, асоціальні практики обману, які проявляються у кримінально караних формах предметної діяльності службових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування щодо внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, іншого підроблення документів, складанні та видачі неправдивих документів. Виділено такі його типи в залежності від мотиваційної домінанти:
- корисливе службове підроблення, детерміноване переважно корисливим мотивом, в межах якого виділено два типа: а) корупційне службове підроблення, про яке йшлося вище; б) некорупційне корисливе службове

підроблення, що проявляється у прагненні службової особи отримати матеріальну вигоду від службового підроблення за відсутності ознак корупції;
- кар’єристське («службістське», корпоративне) службове підроблення,
в основі якрнр знаходяться так звані кар’єристські мотиви, що виражають прагнення до покращення показників діяльності через формування схвального ставлення до неї у керівної ланки та/або просування по службі. Останнє може досягатися не тільки через завищення, інше покращення показників результативності службової діяльності (власних або ж підрозділу, органу в цілому), а й через штучне обмеження функціональної завантаженості з метою запобігання негативній оцінці такої діяльності з боку керівництва чи-то громадськості;
- нігілістичне службове підроблення, що пов’язане з прагненнями службової особи уникнути додаткового службового навантаження, обумовленого належним виконанням службових обов’зяків, що забезпечується внесенням неправдивих відомостей до офіційних документів.
Безпосереднім об’єктом службового підроблення є визначений законом порядок діяльності державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Предмет злочину – офіційний документ. Виокремлено основні юридично значущі ознаки електронного документа та сформульовано його визначення.
Об’єктивна сторона складу службового підроблення виражається у формі внесення до документів неправдивих відомостей, іншого підроблення документів, найбільш поширеними способами яких є матеріальна та інтелектуальна підробки. Суб’єкт службового підроблення – службова особа. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини та, як правило, корисливим мотивом.
3. Частка службових підроблень у структурі службових злочинів має

тенденцію до збільшення. У 2005 році вона складала 30 %, у 2006 р. – 40 %, у 2007 р. – 44 %, у 2008, 2009 рр. – 49 %, дещо показники зменшилися у 2010 р. – до 46 %, у 2011 р. – до 40 %, і знову почала збільшуватися до 42 % у 2012 р., 51 % – у 2013 р., у 2014 р. така частка складала 60 %, у 2015 р. – 57 %, а у 2016 р.
– 48 %. Максимальні показники службового підроблення у структурі службових злочинів було зафіксовано у 2008 р. – 8694, а мінімальні – у 2012 р – 4105 злочинів.
Виділено, надано опис та пояснення 5 умовним періодам у динаміці відтворення службового підроблення. І період – фаза активного зростання, яка триває з 2005 року й до 2008, протягом якої відбувається стабільне та вельми суттєве збільшення рівня з 5,7 тис. до 8,7 тис. злочинів, а також коефіцієнту злочинної інтенсивності – з 12,1 до 18,8 злочинів на 100 тис. населення. ІІ період – 2008–2010 рр. – період стабілізації, який характеризується умовно сталими рівнем та коефіцієнтами злочинної інтенсивності, що коливались в межах 8,5 тис. злочинів та 18,5 злочинів на 100 тис. населення відповідно. Темпи зростання були близькими до 1. ІІІ період – 2011–2012 рр. – трирічна фаза активного зниження рівня та злочинної інтенсивності. У 2012 році фіксується найнижчі показники (рівень – 4,1 тис. злочинів) за весь 12-річний відтинок часу, обраний для аналізу. Темпи приросту індексу злочинної інтенсивності у 2012 році, обчислені і базисним, і ланцюговими методами, встановили рекорди мінімуму: -25,6 % та -35,7 % відповідно. ІV період – 2013– 2014 рр. – відновлення активного зростання, досягнення до показників індексу злочинної інтенсивності у 14,3 та 16,8 злочинів на 100 тис. населення відповідно. V період – 2015–2016 рр. характеризується зниженням і абсолютних, і відносних показників службового підроблення.
Для географії службового підроблення характерними є територіальні відмінності залежно від виду населеного пункту, що пов’язано з рівнем концентрації значної кількості органів публічної влади, громадських формувань, підприємств, установ, організацій. Зазначено, що найбільша кількість службових підроблень відбувається саме у містах, передусім, районних і обласних центрах,

що є адміністративним і економічним центром відповідних територій. Найбільшою інтенсивністю розглядуваний злочин характеризується у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Одеській областях.
4. Кримінологічна характеристика особи злочинця, що вчинює службове підроблення має специфічні особливості, що зумовлюються своєрідним службовим статусом такої особи і суттєво вирізняє її порівняно із загальною характеристикою особистості злочинця. Встановлено, що службове підроблення вчинюється, як правило, особами, віком 40–59 років (56 %), більша частина з яких має вищу освіту (66 %), є громадянами України (99 %), чоловіками (62 %). Вивчення соціально-рольових ознак дозволило зробити висновок, що в переважній більшості це особа, яка перебуває у шлюбних відносинах, не має на утриманні малолітніх дітей, а на момент розгляду справи у суді працює та займає посаду на підприємстві, в установі чи організацій, де було вчинено злочин.
Вивчення мотиваційної сфери злочинців дозволило виокремити найбільш поширені мотиви вчинення службового підроблення: задоволення власних абсолютних чи відносних потреб, набуття певного матеріального або соціального статусу, нових владних повноважень, самоутвердження, протиставлення себе суспільству тощо. Встановлено, що 38 % осіб було засуджено, а стосовно 62 % осіб справи було закрито (у зв’язку з амністією – 32 %).
5. Визначено методологічні засади дослідження детермінації службових підроблень та встановлено, що в значній мірі конструктивістська (неонтологічна) природа цього злочину зумовлює необхідність оперування комплексним гносеологічним підходом, який передбачає застосування діалектичного детермінізму як методології філософського рівня.
Доведена продуктивність положень парадигми соціального конструктивізму, адже такі поняття як «офіційний документ», так і «службова особа», «службові повноваження», «інтереси служби» не мають в своїй основі онтологічних явищ. Вони є суть конструкти, проте конструкти соціально функціональні, які зумовлюють (але не зводяться до неї) значний сегмент

суспільно значущих видів діяльності. Проникнення ж до сфери трансперсонального обігу цих конструктів обманних практик, фальшування, підміни смислів «службовості» предмету діяльності службової особи, свідчить, передусім, про розрив між їх формою та змістом. Причини цього розриву й належить з’ясувати при аналізі, перш за все, культурно-психологічних факторів детермінації службових підроблень.
Застосування положень конвенціоналізму дозволило сформувати наукове уявлення про службові повноваження як продукт згоди, консенсусу, конвенцій в конктерно-історичному суспільстві, визначеній сфері суспільних відносин. Вмонтованість цього продукту до правової системи визначає вихідні вимоги щодо системи інтеракції, як симбіозу категоріальних моделей соціальних очікувань та відповідних ним типів поведінки службової особи. Саме такі правові конвенції виступають підставою для формування так званих інтересів служби; саме ними визначаються параметри суспільної небезпечності, а також змісту інтелектуального моменту умислу осіб, які вчиняють службове підроблення.
6. Причини та умови вчинення службових підроблень слід розглядати
через встановлення факторів, що сприяють вчиненню корупційних злочинів. За змістом їх розподілено на чотири групи: соціально-економічні, організаційно- управлінська, правові та культурно-психологічні. Надано характеристику кожній з них.
7. Однією із причин низької якості профілактичної діяльної у сфері запобігання злочинам є недосконала нормативно-правова регламентація заходів превентивного характеру, зокрема, відсутність єдиного законодавчого акту, який би містив у собі опис об’єктів превентивної діяльності, перелік суб’єктів та їх повноваження, принципи здійснення такої діяльності, перелік заходів профілактики тощо. Основною метою запобігання службовим злочинам, які вчиняються шляхом службового підроблення є нейтралізація детермінант злочинів, тобто причин та умов, що сприяють їх вчиненню.
8. Охарактеризовано загальносоціальні заходи запобігання службовим

підробленням в Україні. Основними цілями, що повинні бути досягнуті на загальносоціальному рівні є подолання негативних явищ в економіці, соціальній та політичній сфері, виховання правової свідомості та високої моральності населення. Їх досягнення видається за можливе через системну переорієнтацію засад державного будівництва та соціального управління загалом на ліберально- гуманістичні домінанти публічної (правової, економічної, безпекової та ін.) політики; формування та зміцнення трансперсональних, емоційно резонансних конструктів, пов’язаних з українською державністю, її соціальною значущістю; зниження терпимості населення до корупції, правового невігластва та у роботі органів державної влади і місцевого самоврядування.
9. Запропоновано систему спеціально-кримінологічних заходів запобігання службовим підробленням: модернізація законодавства, яким врегульовано боротьбу зі службовими злочинами та приведення його у відповідність до існуючих економічних та політичних умов; спрощення роботи державного апарату, зниження бюрократизації, розробка чіткої правової основи діяльності державних службовців; створення прозорої та відкритої процедури відбору кадрів до державних органів влади; запровадження практики негайного звільнення державного службовця, що порушив етичні, моральні або правові норми поведінки; розробка загальнодержавних програм, спрямованих на боротьбу зі службовими злочинами; ведення прозорої бази даних, до якої буде включено інформацію щодо прибутків, отриманих кожним із держаних службовців, у тому відображення їх декларацій про доходи; утворення належних умов праці та безпеки для осіб, до функціональних обов’язків яких віднесено запобігання та протидію службовим злочинам; розробка ефективної системи взаємодії правоохоронних органів держави, діяльність яких забезпечує профілактику, припинення та боротьбу зі службовими злочинами; пропаганда беззаперечно негативного відношення до службових злочинів.
10. Під індивідуальними заходами запобігання службовим підробленням
пропонується розуміти комплекс різнорідних заходів, що ґрунтуються на кримінологічних знаннях про специфічні антисуспільні риси службових осіб,

індивідуальному кримінологічному прогнозуванні їх виникнення та розвитку і спрямовані на упередження їх формування, вчасну діагностику та нейтралізацію, обмеження можливостей злочинної поведінки.
11. Основними методами індивідуального запобігання службового підроблення є метод переконання, який полягає у проведенні профілактичних бесід з особами, щодо яких є обґрунтовані підозри у можливості вчинення ними цього злочину; метод адаптації, що передбачає створення максимально сприятливих умов для праці та побуту службової особи, в тому числі шляхом вирішення труднощів у матеріально-технічному забезпеченні, морально- психологічних проблем та питань належного фінансового забезпечення; метод примусу: застосування заходів дисциплінарної й адміністративної відповідальності до порушників службової дисципліни. Проведення психологічного тестування під час проведення конкурсу на заміщення вакантних посад службових осіб, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище, допоможе визначити справжні цілі та мотиви особи, що претендує на таку посаду.