ПАРАДИГМА УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Бєлов Дмитро Миколайович

УДК 342(477)

ПАРАДИГМА УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор
Бисага Юрій Михайлович

Ужгород – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПАРАДИГМИ УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
1.1. Парадигма конституціоналізму,
як теоретико-правова категорія 16
1.2. Генезис наукових досліджень парадигми
українського конституціоналізму 48
1.3. Методологія дослідження парадигми
конституціоналізму в українській правовій науці 91
1.3. Поняття та сутність конституціоналізму
в світовій та українській правовій науці 115

Висновки до розділу 1 152

РОЗДІЛ 2.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД, ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
2.1. Поняття та елементи конституційного ладу:
теоретико-правові засади 160
2.2. Особливості правової природи норм,
що закріплюють засади конституційного ладу України 187
2.3. Відображення нормами,що закріплюють
засади конституційного ладу, реальних
суспільних відносин у державі 213

Висновки до розділу 2 244
РОЗДІЛ 3.
УДОСКОНАЛЕННЯ КОНСТИТУЦЇ ЯК СПОСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ПАРАДИГМИ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
3.1. Юридична природа конституції 250
3.2. Внесення змін до конституції:
матеріальний та процесуальний аспект 275
3.3. Перетворення конституції: сутність та значення 304
3.4. Практична реалізація перетворення конституції 324

Висновки до розділу 3 343

РОЗДІЛ 4. КОНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ЯК ЗАСІБ ОПТИМІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
4.1. Еволюція конституційних моделей влади в Україні:
передумови та чинники 347
4.2. Концептуальні засади конституційного транзиту в Україні 375
4.3. Конституційна реформа як наслідок формування
нової парадигми конституціоналізму 408

Висновки до розділу 4 436

ВИСНОВКИ 440

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 451

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Ефективність державно-правового впливу на суспільні відносини залежить від сукупності багатьох чинників, і одне з провідних місць серед них займає пануюча правова парадигма, яка створює підстави та визначає напрямок правового розвитку. Сучасні методологічні перетворення в юридичній науці на пострадянському просторі зумовили необхідність конструювання нових наукових парадигм, однією з яких є парадигма конституціоналізму. Вона вже заявила про себе серед юридичних досліджень в Україні й нині претендує на домінуюче положення серед інших парадигм вітчизняної юриспруденції.
Із прийняттям чинної Конституції України український конституціоналізм істотно збагатився не лише якісно новою системою прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій, а й принципово новою системою народовладдя, організації та здійснення державної влади, місцевого самоврядування. Проте українське суспільство й Українська держава остаточно не визначилися з основними векторами розвитку публічної влади та інститутів громадянського суспільства, повільно здійснюються адміністративна і судова реформи, потребує удосконалення передбачена чинною Конституцією України правова основа організації і діяльності органів державної влади.
Це зумовлено рядом чинників політичного, соціального, ідеологічного та іншого характеру. Однією з істотних причин існуючого стану організації і здійснення державної влади є відсутність загальної сучасної парадигми конституціоналізму. Отже, процеси політико-правового реформування в Україні спричиняють потребу створення науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, впровадження її функціонального механізму в конституційну дійсність, що визначає актуальність і нагальну теоретичну та практичну необхідність дослідження сучасного українського конституціоналізму.
Хоча конституційна реформа вкрай необхідна, є суттєві аргументи, що в сучасних умовах її основні положення можуть бути реалізовані не на користь основним принципам конституціоналізму. Саме тому Конституційній Асамблеї вкрай потрібна логічна та виважена парадигма конституціоналізму, яка наразі відсутня.
Таким чином, актуальність дослідження обумовлена тим, що у вітчизняній науці конституційного права науково-теоретичний аналіз парадигми конституціоналізму, як правило, поширюється лише на елементи змісту конституціоналізму, окремі інституціональні складові його системи.
Теоретичну основу дослідження становлять праці класиків світової філософської та правової думки, серед яких: Арістотель, М. Вебер, Г. Гегель, Г. Еллінек, Р. Ієрінг, Г. Кельзен, Ш-Л. Монтеск’є, А. Токвіль, Г. Шершеневич та ін. Значний внесок в осмислення парадигмального феномена внесли фахівці в галузі філософії науки, які аналізують дане явище під різними кутами зору, на різному рівні абстракції, в різному взаємозв'язку з іншими явищами правової дійсності, серед них: В. Горохов, А. Дугін, Ф. Капра, Т. Кун, І. Лакатос, К. Поппер, М. Розов, B. Стьопін, М. Томпсон, С. Тулмін, А. Хоцей та ін.
Істотний вплив на формування методології дисертації справили роботи таких вітчизняних та зарубіжних учених-правників, як: С. Авак’ян, С. Алєксєєв, М. Баглай, Ю. Барабаш, О. Батанов, М. Баймуратов, Ю. Волошин, Г. Дж. Берман, Л. Бориславський, Ю. Єрьоменко, Р. Калюжний, Д. Керімов, В. Колісник, А. Колодій, Л. Корчевна, Л. Кривенко, В. Лучін, О. Майданник, Ю. Оборотов, В. Опришко, В. Основін, В. Погорілко, П. Рабінович, З. Ромовська, О. Скакун, О. Скрипнюк, Ю. Тодика, В. Чиркін, Л. Юзьков, О. Ярмиш та ін.
Спеціально теорія та історія конституціоналізму в Україні досліджувалася такими вітчизняними ученими, як: Ю. Бисага, А. Георгіца, В. Кампо, А. Крусян, О. Мироненко, М. Орзіх, М. Савчин, І. Словська, Н. Стецюк, П. Стецюк, В. Шаповал, С. Шевчук, Ю. Шемшученко. До окремих проблем формування та теорії конституціоналізму звертаються у своїх дослідженнях такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Е. Барендт, Н. Боброва, С. Головатий, В. Журавський, М. Козюбра, І. Кравець, О. Марцеляк, Н. Мамітова, А. Медушевський, В. Мелащенко, О. Прієшкіна, А. Селіванов, Ю. Тихомиров, Ю. Тодика, В. Федоренко, О. Фрицький, А. Шайо та ін.
Втім комплексно проблеми парадигми сучасного українського конституціоналізму у вітчизняній науці конституційного права ще не досліджувалися. Наведене дає підстави зробити висновок щодо актуальності, наукової новизни та доцільності дисертаційного дослідження для розвитку вітчизняної конституційно-правової науки та практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана у відповідності з основними напрямками державно-правової реформи в Україні. Запропонований напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2005–2015 рр. Тема дослідження є складовою комплексної наукової теми «Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.», яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793, одним з виконавців якої є дисертант.
Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму з урахуванням сучасних умов вітчизняної конституційно-правової практики.
Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких задач:
- розкрити поняття та генезис науково-практичної парадигми українського конституціоналізму;
- встановити та розкрити сутність конституціоналізму, запропонувати його визначення;
- розкрити сутність, зміст, елементи конституційного ладу як стрижневого поняття конституціоналізму, його ядра;
- визначити поняття, сутність, зміст і місце в системі конституційного законодавства такої правової категорії, як «засади конституційного ладу»;
- виявити та розкрити поряд із загальними рисами, властивими всім конституційним нормам, специфічних ознак, що характеризують юридичну природу норм, які закріплюють засади конституційного ладу;
- установити та розкрити сутність конституційної реформи як наслідку формування нової парадигми українського конституціоналізму;
- надати наукову-обґрунтовану оцінку існуючій на сьогоднішній день в Україні конституційно-правовій практиці та визначити основні напрямки здійснення конституційного реформування в контексті реалізації основних положень парадигми сучасного конституціоналізму;
- аргументувати роль і значення Конституції в інституціонально-нормативній системі сучасного українського конституціоналізму;
- визначити та розкрити сутність, причини, види та межі перетворення Конституції як своєрідної форми розвитку конституційного законодавства;
- розкрити особливості української конституційної думки та практики конституційного будівництва щодо організації державної влади в Україні;
- надати функціональну характеристику еволюції конституційних моделей влади як інституціональної складової парадигми сучасного українського конституціоналізму.
Об’єктом дослідження є теорія конституціоналізму та сучасна українська конституційно-правова реальність. Предметом дослідження є парадигма українського конституціоналізму.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає постпозитивістська методологія дослідження проблем парадигми сучасного українського конституціоналізму, яка є упорядкованою системою взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, що дозволяють усебічно та комплексно дослідити юридичні властивості парадигми конституціоналізму та визначити сутність і зміст правових зв'язків між її основними структурними елементами.
Так, зокрема інтегративний, системний та сутнісний методологічні підходи (напрями) дозволили пізнати специфіку парадигми сучасного українського конституціоналізму, визначити її сутність та зміст (підрозділ 1.1). При дослідженні генезису парадигми конституціоналізму було використано історичний метод, який також став основним методом при характеристиці процесу еволюції конституційних моделей влади в Україні (підрозділи 1.2, 4.1 та 4.2).
Логічний метод (його основні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція) застосовувався при дослідженні юридичної природи конституції, при дослідженні процедури та особливостей перетворення конституції (розділ 3).
Методологічні ресурси синергетики було застосовано для пізнання сутності конституційного транзиту в Україні, а також при розкритті особливостей правової природи норм, що закріплюють засади конституційного ладу України (підрозділи 2.2 та 4.2). Аксіологічний метод було використано для проникнення у сутність (природу) таких політико-правових цінностей, як народовладдя, розподіл влади тощо, які мають інструментальне значення для дослідження особливостей здійснення правової реформи в Україні (підрозділ 4.3).
Порівняльно-правовий метод застосовувався при зіставленні концептуальних підходів щодо визначення поняття конституціоналізму, що існують у зарубіжній та вітчизняній науці (підрозділ 1.4). Формально-юридичний метод дав змогу проаналізувати зміст Конституції, як головного джерела конституційного права, з’ясувати особливості відображення нормами, що закріплюють засади конституційного ладу реальних суспільних відносин у державі (розділ 2). За допомогою цього методу було сформульовано новаційні юридичні поняття у контексті теми дослідження. Метод конституційно-наукового прогнозування використовувався як процес наукового передбачення майбутнього розвитку конституціоналізму на основі сучасної парадигми та відповідного його конституційно-правового забезпечення як соціально-правових передумов сучасного українського конституціоналізму, а також для формулювання науково вивірених тенденцій реформування органів державної влади та місцевого самоврядування (розділ 4).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням парадигми сучасного українського конституціоналізму, в якому обґрунтовано цілісну наукову теорію парадигми сучасного конституціоналізму, покликану розуміти й пояснювати науку конституційного права виходячи з певних концептуальних основоположень.
У межах системного вирішення означеної наукової проблеми запропоновано такі нові наукові положення, висновки та рекомендації:
Уперше:
- запропоновано авторську дефініцію поняття парадигма конституціоналізму, як сукупності ідеальних фрагментів конституційної дійсності (понять, цінностей, принципів, уявлень і практик), що поділяються суспільством на даному етапі розвитку держави та формують визначене бачення конституціоналізму, а також конкретні напрямки вирішення проблем конституціоналізму;
- визначено перелік основних ознак парадигми українського конституціоналізму;
- запропоновано авторську дефініцію поняття «депарадигма конституціоналізму» як продукту ідеологічних компонентів неправової дійсності, що полягає у відсутності еволюційності у формуванні конституціоналізму в рамках існуючої парадигми конституціоналізму;
- обґрунтовано причини виникнення депарадигми сучасного українського конституціоналізму, серед яких: невідповідність праворозуміння, що формувалося та складалося у більшості представників української юридичної еліти в радянський період, вимогам та реаліям сьогодення; помилки в інтерпретації поглядів відомих мислителів, ідеї яких стали основою наявної парадигми українського конституціоналізму, а також неповне їх знання;
- встановлено зв'язок категорії «парадигма конституціоналізму» із такими суміжними поняттями як «ідея конституціоналізму», «концепція конституціоналізму», «теорія конституціоналізму», що проявляється у встановленні логічної послідовності, яка виглядає як ідея – концепція – теорія – парадигма, що є послідовними стадіями пізнавального процесу в теорії конституціоналізму.
- сформульовано поняття «перетворення конституції» як істотної зміни змісту її окремих положень без формального втручання до конституційного тексту; встановлено три основних способи такого перетворення: 1) офіційне нормативне тлумачення конституції уповноваженими на те органами державної влади; 2) модифікація конституційних норм під впливом парламентської, адміністративної і судової практики; 3) прийняття законів та інших нормативних актів, що деталізують та розвивають текст Основного закону;
- сформульовано поняття конституційної реформи як політико-правого процесу повної або часткової зміни конституції, що базується на визнаній в конкретний історичний період парадигмі конституціоналізму та тягне відповідно до її змісту, зміну конституціоналізму в цілому та поточного законодавства зокрема;
- запропоновано авторське визначення функцій конституційної реформи як основних напрямків її зовнішнього прояву, що безпосередньо випливають з визнаної в конкретний історичний період парадигми конституціоналізму та спрямовані на реалізацію її основних положень на практиці;
- обґрунтовано, що концептуальною основою подальшої трансформації парадигми сучасного українського конституціоналізму мають стати ідеї прав людини, народовладдя та республіканізму;
удосконалено:
- визначення категорії «український конституціоналізм» як органічної єдності конституційної ідеології та побудованої на ній національної конституційної теорії, конституційного законодавства України, конституційно-правової практики в Україні;
- систему уявлень про переваги перетворення Конституції (у порівнянні з текстуальної модифікацією Основного закону), серед них: гнучкість (пристосовність до істотно змінених обставин); оперативність; порівняно висока ймовірність уникнути соціально-політичних катаклізмів, що часто супроводжують реформування конституції;
- характеристику України як держави транзитивного типу; обґрунтовано, що вона переживає етап суттєвої зміни парадигми сучасного конституціоналізму, тому трансформаційні процеси наштовхуються на перешкоди серед яких: прорахунки у проведенні перших етапів конституційних трансформацій; особливості колишньої радянської системи; недостатність наукової теоретико-методологічної та емпіричної бази;
- доктринальні положення щодо належного функціонування системи стримувань та противаг у механізмі державної влади в Україні, яка є необхідною у контексті організаційно-функціонального обмеження державної влади в системі сучасного українського конституціоналізму;
дістали подальшого розвитку:
- періодизація генезису парадигми українського конституціоналізму: 1) відродження та розвиток правових засад парадигми конституціоналізму в Україні (XIX – початок XX ст.); 2) радянський період розвитку парадигми конституціоналізму (1917 р. – початок 90 рр. ХХ ст.); 3) розвиток парадигми конституціоналізму після здобуття незалежності України;
- розуміння гомеостазису в конституціоналізмі як відповідності Основного Закону потребам життя, суспільного буття, тобто зовнішній фактор досконалості конституційно-правової норми;
- теоретичні положення про діалектичний взаємозв’язок між парадигмою конституціоналізму та фактичною й формальною конституцією; обґрунтовано, що зміна конституційної парадигми закономірно зумовлює необхідність відповідних трансформацій фактичної і формальної конституцій;
- розуміння процесів формування конституційних основ державотворення в Україні; звернуто увагу на необхідність створення відповідних парадигмальних передумов, серед яких: а) формування виваженої, науково обґрунтованої та послідовної державної правової політики розвитку конституціоналізму; б) удосконалення конституційно-правових механізмів регулювання суспільних відносин і створенні дієвих гарантій Основного Закону; в) якісне оновлення Основного Закону у такий спосіб, легітимність якого не викликала б сумнівів в українському суспільстві;
- положення про те, що оскільки процес реалізації основних положень конституційної реформи було розпочато у зв’язку із недотриманням норм чинної Конституції України, Конституційна Асамблея зобов’язана здійснити заходи щодо мінімізації негативного впливу політичних обставин та здійснення конституційної реформи в суспільних інтересах. Для цього Асамблеї вкрай потрібна логічна та виважена парадигма конституціоналізму.
Практичне значення одержаних результатів. Запропонована науково-практична парадигма сучасного українського конституціоналізму з відповідним науковим обґрунтуванням напрямків втілення теорії конституціоналізму у вітчизняну політико-правову практику конституційної розбудови (організації) сучасного суспільства та держави є внеском автора у розвиток конституційно-правової науки та практики.
Сформульовані в дисертації висновки, положення та рекомендації можуть бути використані у:
- науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення парадигми конституціоналізму як самостійного перспективного напряму сучасної науки конституційного права;
- правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного конституційного законодавства України: внесення змін до Конституції та чинних законів України; прийняття нових нормативно-правових актів, здійснення систематизації конституційного законодавства;
- правозастосовній діяльності – для оптимізації взаємодії органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також модернізації організації публічної влади на місцях та ефективізації діяльності інститутів громадянського суспільства;
- навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із «Конституційного права України», посібників та навчальних програм із спеціальної дисципліни «Проблеми сучасного конституціоналізму в Україні», при викладанні навчальної дисципліни з конституційного права України та із зазначеної спецдисципліни;
- правовиховній роботі – для підвищення правової культури населення та буденного, професійного та теоретичного рівнів правової культури особистості.
Результати та матеріали дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес при: а) викладанні навчального курсу з конституційного права України та при підготовці підручника посібника з навчальної дисципліни «Конституційне право України»; б) викладанні спеціального навчального курсу «Проблеми сучасного конституціоналізму в Україні» і при підготовці навчального посібника із зазначеного спеціального курсу.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні та практичні положення дисертації, проблемні питання парадигми сучасного українського конституціоналізму виголошувалися автором на наукових конференціях різних рівнів та інших науково-практичних заходах.
Результати дослідження були оприлюднені: на міжнародній науково-практичній конференції «Закордонне українство: утвердження української присутності в світі» (Закарпатська обласна державна адміністрація, Ужгородський національний університет, Інститут держави і права країн Європи, м. Ужгород, 21-22 травня 2008 року); на підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 25 лютого 2009 року); міжнародній науково-практичній конференції: «Інституційні та нормотворчі аспекти адаптації національних законодавств до норм та стандартів ЄС» (Ужгородський національний університет, юридичний факультет, Інститут держави і права країн Європи, Науковий центр європейських досліджень, 9 травня 2009 року); на міжнародному науково-практичному круглому столі «Україна – ЄС: правові, політичні, соціальні та економічні аспекти інтеграції» (Ужгородський національний університет, Інститут держави і права країн Європи, Науковий центр Європейських досліджень, м. Ужгород, 26 червня 2009 року); на підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 18 лютого 2010 року); всеукраїнській науково-практичній конференції «Права людини у сучасному світі» (Закарпатський інститут ім. А. Волошина МАУП, 10 грудня 2010 року); на міжнародній науково-практичній конференції «Law as a Unifying Factor pf Europe – Jurisprudence and Practice» (Commenius University in Bratislava, Faculty of Law, 2010); Міжнародному круглому столі «Актуальні питання законодавчого регулювання захисту прав національних меншин в Україні та шляхи їх реалізації в умовах поліетнічного регіону: аналіз, оцінки» (Відділ у справах національностей Закарпатської обласної державної адміністрації, Ужгородський національний університет, юридичний факультет, Центр культур національних меншин Закарпаття, Об’єднана асоціація студентів-юристів Закарпаття, м. Ужгород, 21 грудня 2011 року), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 18 лютого 2012 року).
Публікації.Основні положення та результати дисертації опубліковано у 47 працях, серед яких: одна монографія; двадцять одна стаття у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, двадцять п’ять інших публікацій, що додатково відображають результати дослідження
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, що включають чотирнадцять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 523 сторінки, із них основного тексту – 450 сторінок. Список використаних джерел містить 732 найменування, які розміщені на 73 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що полягає у розробці науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму з урахуванням сучасних умов вітчизняної конституційно-правової практики. Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені у наступних висновках:
1. Враховуючи думки ряду українських конституціоналістів щодо періодизації розвитку ідей парадигми конституціоналізму в Україні, запропоновано покласти в основу підходу до вирішення даного питання принцип комплексного поєднання історико-ретроспективного підходу та підходу (позиції), щодо розуміння сутності еволюції змісту конституціоналізму та конституційних ідей як таких. Саме, виходячи із таких підходів, видається за можливе запропонувати наступну схему процесу виникнення та розвитку парадигми конституціоналізму в Україні: перший етап – відродження та розвиток правових засад парадими конституціоналізму в Україні (XIX – початок XX ст. ); другий етап – радянський період розвитку парадигми конституціоналізму (1917 р. – початок 90 рр. ХХ ст.); третій етап – розвиток парадигми конституціоналізму після здобуття незалежності України.
При цьому на першому етапі розвитку парадигми конституціоналізму в Україні наука конституційного права формувалася в рамках науки державного права монархічної Росії, і утвердилася на рубежі XІХ-XX ст. У цей час в наукових колах час була висунута ідея соціалістичного конституціоналізму, яка представляла собою демократичну ідею про соціалістичну конституційну систему, засновану на соціалістичному індивідуалізмі. Питанням конституціоналізму, а точніше, проблемі розуміння та тлумачення права в його відношенні до держави, значну увагу приділяли й філософи.
У радянський період (другий етап розвитку парадигми конституціоналізму) з цілком зрозумілих причин проблемі конституціоналізму приділялася порівняно мало уваги. Крім того, формування радянської правової доктрини, у тому числі й щодо конституціоналізму, відбувалося за складних умов і породжувало серйозні наукові дискусії. Зокрема, розвиток парадигми конституціоналізму в радянській юридичній науці характеризувалася своєрідним відродженням різноманітних правових шкіл, представники яких намагалися обґрунтовувати різні концепції радянського конституціоналізму та адаптувати ідеї ряду зарубіжних країн до радянської правової доктрини (в ряді наукових робіт авторам все ж таки вдалося досить глибоко проаналізувати деякі аспекти конституціоналізму, але виключно крізь призму марксистсько-ленінської ідеології).
Останній етап (1991 – донині) формування теоретико-методологічних основ розуміння сутності й змісту конституціоналізму та його юридичних властивостей утвердився, насамперед, як етап критичного переосмислення концепції радянської системи права та запровадження нової постпозитивістської методології дослідження конституціоналізму загалом. Наукові дослідження на цьому етапі сприяли докорінній зміні уявлень про конституціоналізм та його ідентифікацію як визначальну складову конституційного права України.
2. Категорія «конституціоналізм», незважаючи на її консервативну природу, в умовах глобалізації набуває певних ознак незамкнутої національної системи конституційного феномену. Важливу роль у цьому процесі відіграє розвиток сучасної доктрини конституціоналізму, яка базується на спільному надбанні зарубіжної та вітчизняної науки конституційного права. Ця категорія є системоутворюючою в українській науці конституційного права. Їй притаманний дуже високий рівень узагальнення, оскільки вона поєднує багато інших категорій, тобто сферою узагальнення поняття «конституціоналізм» виступає предмет науки конституційного права. Вона служить для статусних і принципових оцінних характеристик тієї чи іншої держави, а також способів організації державної влади.Видається за можливе запропонувати наступне визначення категорії «український конституціоналізм» як органічної єдності конституційної ідеології та побудованої на ній національної конституційної теорії, конституційного законодавства України, конституційно-правової практики в Україні.
3. Специфічна природа методології парадигми українського конституціоналізму полягає в інтеграції наукових знань про способи та засоби пізнання конституційно-правової реальності, закономірностей її розвитку та їх адекватного відображення в формуванні понятійного апарату конституційно-правових теорій. Інтегративний підхід – це взаємозв'язок основних структурних елементів конституціоналізму: об'єкта наукового пізнання (конституційно-правова реальність), предмета наукового пізнання (закономірності конституційного розвитку), принципів і методів наукового дослідження (способи пізнання), правил і прийомів правового пізнання (засоби пізнання), категоріального та понятійного апарату.
Методологію парадигми конституціоналізму слід розуміти у вузькому та широкому значенні. При цьому вузьке розуміння методології парадигми конституціоналізму виражається через систему певних методів за допомогою яких здійснюється державно-правове регулювання. До найефективніших методів дослідження особливостей категорії конституціоналізму в Україні належать насамперед системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та ін.
Широке розуміння методології парадигми конституціоналізму збігається з методологією конституційного права та змістовно включає світоглядні, ідеологічні та політичні орієнтири. Парадигма конституціоналізму в методологічному плані дає теоретичне обґрунтування державно-правових процесів в їх історичному розвитку і практичному втіленні, передбачає логічні способи і прийоми пізнання сфери конституційно-правового регулювання суспільних відносин.
5. Серед ознак парадигми сучасного українського конституціоналізму слід виділити наступні: 1) парадигма конституціоналізму становить методологічну модель, сформовану з ряду узагальнених теоретичних положень про конституціоналізм, визнаних сучасним українським науковим правовим співтовариством; 2) до складу парадигми конституціоналізму можуть входити лише ідеальні компонент конституціоналізму (принципи, цінності, установки, стереотипи та ін.); 3) парадигма конституціоналізму є панівною в сучасному українському конституційному праві та змінюється з розвитком науки конституційного права; 4) парадигма конституціоналізму є частиною правової дійсності, а тому включає лише частину ідеологічних фрагментів правової дійсності;5) парадигма конституціоналізму здатна проявлятися поряд з іншими парадигмами науки конституційного права; 6) парадигма конституціоналізму є підставою для методології наукових досліджень конституціоналізму; 7) парадигма конституціоналізму орієнтує на вибір конкретних підходів, методів і прийомів відбору та дослідження певних фактів, на вибір шляхів їх систематизації, інтерпретації та оцінки; 8) парадигма конституціоналізму забезпечує безперервність розвитку науки конституційного права та формування наукових теорій конституціоналізму.
6. Якщо говорити про співвідношення категорії «парадигма» із суміжними поняттями «ідея», «концепція», «теорія» щодо конституціоналізму, то слід встановити логічну послідовність, яка виглядає як ідея – концепція – теорія – парадигма, що є послідовними стадіями пізнавального процесу в теорії конституціоналізму. Отже, під парадигмою конституціоналізму загалом слід розуміти систему відліку (категорії, поняття, ідеї, концепції, теорії), що розкриває конституційні основи побудови держави. При цьому нова парадигма конституціоналізму загалом — це не лише нова система відліку у вигляді теорій, категорій, понять, а й зміна шляху пізнання, який повинен бути узгоджений з системою відліку нової парадигми конституціоналізму.
7. Парадигма сучасного українського конституціоналізму включає низку складових, які вже сьогодні виявляються визначальними, субстанційними або стануть такими у ближчому майбутньому. Серед них слід особливо виділити наступні: відображення нормами, що закріплюють засадиконституційного ладу реальних суспільних відносин у державі; наявність особливих процесуальних та інституціональних механізмів захисту конституції та забезпечення її верховенства над іншими актами, реалізації конституційних норм; ефективне функціонування конституційної моделі розподілу державної влади.
8. Проблеми реалізації норм основ конституційного ладу в Україні зумовлені невідповідністю праворозуміння, що формувалося та складалося у більшості представників української юридичної еліти в радянський період, вимогам та реаліям сьогодення. Деформації правового мислення та правосвідомості проявляються не тільки у значної частини громадян України, але й у посадових осіб вищих ланок влади. Саме в цьому, на наш погляд, проявляється депарадигма конституціоналізму.
Таким чином, депарадигмальне може бути продуктом ідеологічних компонентів «неправової» дійсності, до яких, на наш погляд, можна віднести: непануючу правову ідеологію, правову демагогію, правовий нігілізм, правовий дилетантизм, правовий цинізм, помилкові пріоритети у сфері законотворчості та правореалізації і т. п. Причинами депарадигмального в сучаному конституціоналізмі, на наш погляд, можуть бути: помилки в інтерпретації поглядів відомих мислителів, ідеї яких є основою наявної парадигм конституціоналізму, а також неповне знання. Іншою причиною появи депарадигмального в конституціоналізмі є застосування теоретичних конструкцій і методів, несанкціонованих даними науковим співтовариством.
На підставі цього, під депарадигмою конституціоналізму слід розуміти продукт ідеологічних компонентів неправової дійсності, що полягає у відсутності еволюційності у формуванні конституціоналізму в рамках існуючої парадигми конституціоналізму.
9. Поняття «конституційний лад» як основна та інтегруюча категорія науки конституційного права, якій притаманний більшою мірою нормативний зміст, виступає складовою частиною категорії «конституціоналізм» як більш широкого поняття, що представляє собою ідеальну модель. Вона і відображає конкретний устрій держави та суспільства, тобто фіксує перехід від теорії до правової та політичної реальності. Під конституційним ладом слід розуміти конституційне стан суспільних відносин, їх відповідність конституційним принципам і нормам.
10. Юридична природа норм, що закріплюють засадиконституційного ладу України розкривається в системі її загальних і спеціальних кваліфікуючих юридичних ознак та властивостей. Юридичні властивості норм що закріплюють засадиконституційного ладу знаходять своє логічне продовження в її структурі. Структура норми конституційного права України – це внутрішня побудова норми, зміст якої визначає характер юридичних взаємозв'язків її основних елементів: гіпотези, диспозиції та санкції у різних співвідношеннях: «гіпотеза – диспозиція – санкція», «гіпотеза – диспозиція», «диспозиція». Крім того, в структурі норми, що закріплює засадиконституційного ладу слід виділити «курацію», як частину норми, що закріплює сукупність соціальних явищ, існування яких у суспільному житті забезпечує та гарантує реальність, об'єктивну соціальну можливість реалізувати основні права та свободи.
11. Оскільки вчення про гомеостазис використовувалося щодо різного роду теорій систем, це дозволяє зробити загальний висновок про міждисциплінарне значення цього поняття. І хоча він застосовується переважно в сфері природничих наук, що стосуються життєдіяльності живих організмів, не пов'язаної із соціальною їх організацією. Перенесення цього поняття в сферу конституційного права можливе вже тому, що наука конституційного права, в основному, використовує нормативістський метод дослідження, заснований на принципах формальної (юридичної) логіки. Суть його полягає у визначенні внутрішнього відповідності окремих частин конституційно-правового акта загальному його змісту, а також у дотриманні ієрархії всередині правової системи, підпорядкування нижчестоящих актів вищим, в кінцевому рахунку – Конституції країни. Що ж стосується розуміння гомеостазису щодо правової матерії, то мова йде про відповідність Основного Закону потребам життя, суспільного буття, тобто про зовнішній фактор відповідності конституційно-правової норми.
Гомеостазис у конституційному праві розглядається як джерело забезпечення стабільності Конституції України, галузі конституційного права і всієї правової системи України. Фактор, що забезпечує відповідність формального закону (в тому числі і Конституції) реальним потребам суспільного життя. При цьому гомеостазис відрізняється від інших факторів, що забезпечують стабільність тих чи інших соціально-політичних процесів, наявністю системоутворюючих начал, внутрішнім взаємозв'язком і взаємозалежністю елементів конкретної системи. Гомеостазис конституційного права з точки зору теорії породжений тією особливою роллю, яку відіграють ця галузь і наука у всій правовій системі будь-якої держави. Постановка питання про гомеостазис практики конституційного права України викликана нестабільністю вітчизняної Конституції і всього конституційно-правового законодавства в цілому.
12. Конституційний процес сьогодні надто політизований. Триває найгостріша політична боротьба за прийняття зручної для однієї з сторін форми конституції, а фактично – за владу (у тому числі й через проведену якимось чином «свою Конституцію»). Однак, Основний Закон повинен прийматися не з кон’юнктурних міркувань політичної доцільності, а бути повноцінним юридично вивіреним документом з урахуванням досягнень світового правознавства, з найсуворішим дотриманням усіх передбачених юридичних процедур. Адже Конституція повинна бути головним документом держави принаймні на десятиріччя.
Таким чином, можна стверджувати, що існує прямий зв’язок між фундаментальними конституційними принципами, цінностями і нормами та державною політикою, який проявляється в двох основних сферах: у широкому значенні політичні відносини є однією з найважливіших складових частин конституційного регулювання (конституційні норми задають юридичні межі політичному процесу); у самій конституції втілюється певна політика держави, прагнення розробників проекту закріпити ті або інші принципи та політичні цінності
Крім того, науково обґрунтований підхід до аналізу процесів формування й реалізації державної політики передбачає висвітлення її зв’язку з базовими принципами організації, функціонування та цілевизначення державної влади, закріпленими в кожній конкретній країні на рівні її Основного Закону. Таким чином, наявний діалектичний зв’язок між Конституцією та державною політикою. Адже, з одного боку, державна політика, покликана визначити роль і завдання державної влади у життєво важливих сферах суспільства, стратегічні цілі законодавчих, управлінських, адміністративних тощо заходів щодо збереження цілісності суспільства і його спрямування шляхом соціального прогресу. А з іншого боку, сам процес цілевизначення відбувається відповідно до закріплених на рівні основного закону принципів організації суспільного ладу.
13. Категорія «перетворення» конституції є окремим, об'єктивним й унікальним явищем. Його доктринальне визначення має право на існування і всебічне дослідження. «Перетворення» конституції володіє специфічними ознаками, що дозволяє розмежувати його з суміжними правовими категоріями (реалізація, порушення, тлумачення, конституційні перетворення). «Перетворення» конституції – це істотна зміна сенсу її окремих положень без формального вторгнення в конституційний текст. За своєю суттю «перетворення» конституції – це сукупність фактів істотної зміни змісту окремих конституційних положень, які символізують процес нетекстуальної модифікації основного закону. При цьому слід мати на увазі, що більшість, хоча і не всі норми конституції можуть, бути піддані «перетворенню».
14. Видається можливим виділити три основні способи перетворення змісту конституційних норм без зміни тексту самих конституцій: 1) офіційне нормативне тлумачення конституцій уповноваженими на те органами державної влади; 2) модифікація конституційних норм під впливом парламентської, адміністративної і судової практики; 3) прийняття законів та інших нормативних актів з питань, що знаходяться в області конституційно-правового регулювання. Ці способи не тільки досить широко використовуються у конституційному праві зарубіжних країн, але й цілком мають право на існування в українській науці конституційного права.
15. Україна, як і інші держави транзитивного типу, переживаєь сьогодні етап суттєвої зміни парадигми сучасного конституціоналізму, тобто наступив період конституційного транзиту, коли відбувається трансформаційне якісне переструктурування конституційної, всієї соціальної, політичної та культурної системи. Така тенденція виступає як соціальний компонент, значимість якого з точки зору таких країн постійно зростає, надавши йому системоутворюючого характеру, що поширюється на всю цілісність суспільства, що трансформується.
Такі трансформаційні процеси наштовхуються на перешкоди різного плану, одні з яких є наслідками прорахунків у проведенні перших етапів проведення конституційних трансформацій, інші обумовлені особливостями колишньої радянської системи, що ускладнює політичне та соціальне самовизначення таких країн.
Політична, зокрема правляча еліта, не демонструє ні відповідальності, ефективності в своїй діяльності, ні послідовності в боротьбі за владу, ні рішучих політичних кроків за громадянське, демократичне суспільство. В Україні, сьогодні спостерігається ситуація тривалої хиткої «рівноваги», завдання якої – вдержати суспільство в рамках «неполярних» політичних векторів розвитку. Також однією з основних причин відсутності ефективності конституційної інституціональної системи, її складового «ядра» – конституційних інститутів, їхньої адекватної реакції на вимоги часу та соціальні очікування у перетворюваної сьогодні Україні є відсутність об'єктивної наукової теоретико-методологічної й емпіричної бази.
Тут необхідна цілісна концепція, покликана, з одного боку, дати переконливі відповіді на питання про те, як організовуються, функціонують і взаємодіють подібні інститути в тому або іншому транзитивному, включаючи й стабільні суспільства, як і яким чином вони можуть бути експортовані з однієї країни в іншу, з минулого – у сьогодення, з іншого боку – стати базою для методології і методики ефективного інституціонального розвитку. Мова у такій концепції повинна йти не стільки про окремі інститути, скільки про конституційну інституціональну систему як цілісну єдність взаємозалежних і взаємодіючих інститутів і їхніх поєднань.
16. Проаналізовані конституційні процеси виявили нагальну потребу в: а) формуванні виваженої, науково обґрунтованої та послідовної державної правової політики розвитку конституціоналізму; б) вдосконаленні конституційно-правових механізмів регулювання суспільних відносин і створенні дієвих гарантій Основного Закону; в) якісному оновленні Основного Закону у такий спосіб, легітимність якого не викликала б сумнівів в українському суспільстві.
17. Ефективна діяльність Конституційної Асамблеї в Україні залежить в першу чергу від того, наскільки вона буде здатна в складних умовах діяти високопрофесійно та незалежно. Для цього Конституційна Асамблея повинна випрацювати чітку, послідовну й керовану справжніми цілями конституційної реформи парадигму конституціоналізму. На наш погляд, на першому етапі формування такої парадигми необхідне визначення проблем, що безпосередньо зумовили необхідність конституційного реформування. На другому етапі мала б бути підготована концепція, в якій було б запропоновано альтернативні шляхи вирішення проблем, встановлених на першому етапі. І, нарешті, на підставі публічного обговорення та зважування різних варіантів вирішення проблем, мала б бути розроблена та схвалена загальна Концепція конституційної реформи, а вже на її основі, повинна була б розпочатися організація роботи над підготовкою законопроектів щодо внесення змін до Конституції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Авакьян С.А. Конституция России: природа, эволюция, современность / С.А.Авакьян. - М., 1997.
2. Авакьян С.А. Политические отношения и конституционное регулирование в современной России: проблемы и перспективы / С.А.Авакьян // Журнал российского права. - 2003. - № 11. – С. 50-54.
3. Авакьян С.А. Проблемы реформы Конституции / С.А. Авакьян // Конституционно-правовая реформа в Российской Федерации. - М., 2000. - С. 72-75.
4. Авакьян С.А. Санкции в советском государственном праве / С.А. Авакьян // Советское государство и право. - 1973. - № 11. - С. 35 – 39.
5. Авакьян С.А. Пробелы и дефекты в конституционном праве и пути их устранения / С.А.Авакьян // Конституционное и муниципальное право. - № 15. – 2007 г. – С. 3-12.
6. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні / В.Б. Авер’янов – К.: Ін Юре, 1997. – 212 с.
7. Автономов А.С. Методологические аспекты исследования системы категорий конституционного права // Теоретические проблемы российского конституционализма / А.С.Автономов. - М., 2000. - С. 3-23.
8. Автономов А.С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий / А.С. Автономов. – М. : Инфограф, 1999. – С. 22.
9. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – С. 502.
10. Алебастрова И.А. Конституционные принципы: проблемы юридической природы и эффективности реализации / И.А.Алебастрова // Конституционное и муниципальное право. - 2007. - №7. - С. 5-12.
11. Алексеев А. О. Безответственность монарха и ответственность правительства / А. О. Алексеев - СПБ., 1907. – 125 с.
12. Алексеев А.С. Начало верховенства права в современном государстве / А.С.Алексеев // Вопросы права. Журнал научной юриспруденции. - 1910. - Кн. II. - С. 15-19.
13. Алексеев Н.Н. Науки общественные и естественные в историческом взаимоотношении их методов. Очерки по истории и методологии общественных наук / Н.Н.Алексеев // Уч. зап. Императорского Моск. Ун-та. Отд. Юрид. Вып. 38. - М.,1912. - С. 23-25.
14. Алексеев С. С. Структура советского права / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1975. – 258 с.
15. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С.С.Алексеев. – М., НОРМА, 2001. – 411 с.
16. Алексеев С.С. Общая теория права / С.С.Алексеев. - Т. 2 - М., 1982. – 711 с.
17. Алексеев С.С. Проблемы теории права / С.С.Алексеев. - Т.1. – М., 1972. – 611 с.
18. Алексеев С.С. Социальная ценность права / С.С.Алексеев. – М., 1998 – 378 с.
19. Алексеев П.В. Теория познания и диалектика: учеб. пособие для вузов / П.В. Алексеев, А.В. Панин. -М.: Высш. шк., 1991.-383 с.
20. Алексеев С.С. Структура советского права / С.С.Алексеев. - М., 1975. - 611 с.
21. Алекси Р. Понятие и действительность права (ответ юридическому позитивизму). Перевод с немецкого / Р.Алекси - М., 2011. – 187 с.
22. Американский политический словарь. - М., 1993. – 390 с.
23. Аничкин Е.С. «Преобразование» Конституции Российской Федерации и развитие конституционного законодательства в конце 20 — начале 21 вв. – Дисс. докт. юрид. наук спец. : 12.00.02 – «конституционное право; муниципальное право» / Е.С.Аничкин. – Барнаул. – 2010 – 480 с.
24. Аничкин Е.С. Преобразование Конституции Российской Федерации / Е.С.Аничкин // Весник Томского государственного университета. – 2009. - № 323. – С. 202-206.
25. Антибольшевицький Бльок Народів. Збірка документів і статей 19.. – 1955 рр. Перший том. Видання Організації Українский Націоналістів (б.м.), 19..... (1956 – 1966 рр. Другий том. Видання Організації Українский Націоналістів (б.м.), 1979. – 463с; 1967 – 1970 рр. Третій том. Видання Організації Українский Націоналістів (б.м.), 1981. – 518с).
26. Антологія української юридичної думки : у 10 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. Т. 9: Юридична наука радянської доби / [упоряд.: В. Б. Авер'янов, О. М. Костенко, В. П. Нагребельний, В. Ф. Погорілко, К. О. Савчук, І. Б. Усенко, Г. П. Тимченко; відп. ред. В. П. Нагребельний]. – К. : Видавничий дім «Юридична книга», 2004. – 848 с.
27. Антологія української юридичної думки : у 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. Т. 4: Конституційне (державне) право / [упоряд. В. Ф. Погорілко, О. В. Батанов, В. Л. Федоренко; відп. ред. В. Ф. Погорілко]. – К. : Вид. дім "Юридична книга", 2003. – 600 с.
28. Апт А. Ф. К вопросу об элементах и структуре советского права / А. Ф. Апт, А. А. Кененов // Вестник МУ. Серия «Право». – 1973. – № 3. – С. 39–46.
29. Аринин А.Н. Проблемы развития российской государственности в конце XX века / А.Н.Аринин // Федерализм и власть федерализма. - М., 1997. - С. 15-22.
30. Арутюнан Г.Г. Конституционализм как фундаментальный принцип права в правовом государстве / Г.Г. Арутюнян // Сравнительное конституционное обозрение – 2011. - №5 (84). - С. 43-47.
31. Бабошин О. А. К вопросу о системе отрасли конституционного права РФ / О. А. Бабошин // Журнал российского права. – 2001. – № 2. – С. 86–91.
32. Баглай М., Габричидзе Б. Конституционное право Российской Федерации / М.Баглай, Б.Габричидзе – М., 1996. – 350 с.
33. Баглай М.В. Конституционализм и политическая система современной России / М.В.Баглай // Журнал российского права. - № 11, ноябрь 2003 г. – С. 23-25.
34. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации / М.В.Баглай. - М., 1998. – 688 с.
35. Байтин М. И. Нормы советского права. Проблемы теории / М. И. Байтин — Саратов: СГУ, 1987. – 212 с.
36. Байтин М. И. Система права: к продолжению дискуссии / М. И. Байтин, Д. Е. Петров // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 25–34.
37. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты / М.И.Байтин. - Саратов. - 2000. – 56 с.
38. Балытников В. Конституционная модернизация: обновляя — сохранять, сохраняя - обновлять / В. Балытников, В. Иванов // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. - 2000. - № 2. — С. 116-121.
39. Барабаш Ю. Новая Конституция – политическая спекуляция или реальное будущее? [Електроний ресурс] / Ю.Барабаш: Режим доступу: http://khpg.org.ua/index.php?id=1203932440.
40. Басангов Д.А. Юридическая природа особого мнения судьи Конституционного Суда Российской Федерации / Д.А.Басангов // Журнал российского права. - 2006. - № 2. - С. 24–34.
41. Бастид П. Юридические условия сосуществования / П.Бастид. – М., 1951. – 281 с.
42. Батанов О.В. Муніципалізм як категорія сучасного муніципального права : постановка проблеми [Текст] / О. В. Батанов // Часопис Київського ун-ту права. - 2009. - № 4. - С. 102-108.
43. Батанов О.В. Муніципальне право України [Текст] : підручник / О. В. Батанов ; Акад. муніцип. упр. - Х. : Одіссей, 2008. - 528 с.
44. Батанов О. Муніципальна влада та проблеми реалізації прав людини у місцевому самоврядуванні [Текст] / О. Батанов // Часопис Київського ун-ту права. - 2006. - №2. - С. 3-9.
45. Бедь В.В. Конституційне закріплення права на свободу совісті в Україні: окремі аспекти / В.В.Бедь // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2010 р. - № 13 – Частина 1 – С. 97-100.
46. Безуглов А.А., Солдатов С.А. Конституционное право России / А.А.Безуглов, С.А.Солдатов. - Том I. - М. 2002. – 511 с.
47. Белкин А.А. Конституционная охрана: три направления российской идеологии и практики / А.А.Белкин. - СПб.: Петрополис,1995. – 122 с.
48. Белкин А.А. Пересмотр конституции (теоретические аспекты) / А.А.Белкин // Правоведение. - 1995. - №1. - С. 87-89.
49. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти / К.С. Бельский // Государство и право. 1997. - № 3. – С. 13-17.
50. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г.Дж. Берман. - М., 1998. – 87 с.
51. Берман Я. Марксизм и гражданский кодекс / Я. Берман // Советское право. – 1922. – № 3. – С. 82–112.
52. Бернам У. Правовая система США / У.Бернам. - M., 2006. – 811 с.
53. Бернхардт Р. Конституционное правосудие и принципы федеративного государственного устройства в ФРГ / Р.Бернхардт // Немецкий конституционализм. - М., 1994. – С. 22-28.
54. Бєлов Д.М, Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Д.М. Бєлов. — К., 2005 – 215 с.
55. Бєлов Д.М. Відображення нормами інституту основ конституційного ладу реальних суспільних відносин у державі: порівняльно-правовий аналіз / Д.М.Бєлов // Часопис Київського університету права. – № 2. – 2012. – С. 341-343.
56. Бєлов Д.М. Внесення змін до конституції: окремі аспекти / Д.М.Бєлов // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – Випуск 6. – Ужгород: «Ліра». – 2006. – с. 97-100.
57. Бєлов Д.М. Конституційна реформа як наслідок формування нової парадигми конституціоналізму / Д.М.Бєлов // Віче. – №18/2012. – С. 17-20.
58. Бєлов Д.М. Конституційний лад, як основний елемент конституціоналізму / Д.М.Бєлов // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – Випуск 17. - Ужгород. – 2011. – с. 24-28.
59. Бєлов Д.М. Конституційний процес в Україні: окремі аспекти / Д.М.Бєлов // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – Випуск 15. – Частина 1. - Ужгород: «Ліра». – 2011. – с. 84-91.
60. Бєлов Д.М. Основний закон як основа формування та реалізації політики держави / Д.М.Бєлов // Ученые записки Таврийского национального университета им. В.И.Вернадского. Научный журнал. – Серия «Юридические науки». – Том 24 (63). 2 – Симферополь – 2011. – С. 136-144.
61. Бєлов Д.М.Перетворення конституції: особливості практичної реалізації / Д.М.Бєлов// Європейські перспективи. - № 3, ч. 2. – с. 12-16.
62. Бєлов Д.М. Прийняття та перегляд Основного закону: окремі аспекти / Д.М.Бєлов // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – Випуск 16. - Ужгород. – 2011. – с. 59-61.
63. Бєлов Д.М. Проблеми реформування української моделі державної влади / Д.М.Бєлов // Вісник Запорізького національного університету. Серія «Юридичні науки» - № 2 (частина І) – 2012. – с. 57-62.
64. Бєлов Д.М. Реформування державної влади в Україні: аналіз положень Основного закону України [Електронний ресурс] / Д.М.Бєлов // Форум права. – 2012. – № 1. – С. 82-87. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-1/12bdmozu.pdf.
65. Бєлов Д.М. Роль глави держави в механізмі здійснення державної влади / Д.М.Бєлов // Щомісячний правовий часопис «Юридична Україна». – 2005. - № 5(29). – С. 11-15.
66. Бєлов Д.М. Структура норми, що закріплює основи конституційного ладу / Д.М.Бєлов // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. Збірник наукових праць. – № 4. - 2012 р. – С. 30-33.
67. Бєлов Д.М. Структура та зміст конституції: окремі аспекти / Д.М.Бєлов // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». – Випуск 14. – Частина 1. - Ужгород: «Ліра». – 2010. – с. 80-87.
68. Бєлов Д.М. Удосконалення конституції як спосіб трансформації конституціоналізму / Д.М.Бєлов// Ученые записки Таврийского національного университета им. В.И.Вернадского. Научный журнал. – Серия «Юридические науки». – Том 25 (64). № 1. – Симферополь – 2012. – С. 96 - 102.
69. Бисага Ю. М., Митровка Я. В., Бачинська А. В., Алмаші М. М. Референдум: теорія, історія та практика / Ю.М.Бисага, Я.В.Митровка, А.В.Бачинська, М.М.Алмаші. – Ужгород: «Ліра», 2003. – 104 с.
70. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Бєлов Д.М., Данканич М.М. Міжнародні засоби захисту прав та свобод людини і громадянина / Ю.М.Бисага, М.М.Палінчак, Д.М.Бєлов, М.М.Данканич. – Ужгород: «Ліра». – 2003. – 55 с.
71. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Бєлов Д.М., Данканич М.М. Національний механізм захисту прав людини / Ю.М.Бисага, М.М.Палінчак, Д.М.Бєлов, М.М.Данканич. – Ужгород: «Ліра». – 2003. – 58 с.
72. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Бєлов Д.М., Данканич М.М. Основні права людини / Ю.М.Бисага, М.М.Палінчак, Д.М.Бєлов, М.М.Данканич. – Ужгород: «Ліра». – 2003. – 78 с.
73. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Бєлов Д.М., Данканич М.М. Права людини / Ю.М.Бисага, М.М.Палінчак, Д.М.Бєлов, М.М.Данканич. – Ужгород: «Ліра». – 2003. – 189 с.
74. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Бєлов Д.М., Данканич М.М. Процедура захисту прав та свобод людини і громадянина у Європейському суді з прав людини та Комітеті по правам людини / Ю.М.Бисага, М.М.Палінчак, Д.М.Бєлов, М.М.Данканич. – Ужгород: «Ліра». – 2003. – 52 с.
75. Бисага Ю.М., Рогач О.Я., Бачинська А.В. Муніципальне право / Ю.М.Бисага, О.Я.Рогач, А.В.Бачинська. – Ужгород: «Ліра» - 2008. – 240 с.
76. Бисага Ю.Ю. Відповідальність вищих органів державної влади: порівняльно-правовий аналіз / Я.І. Ленгер, Ю.Ю. Бисага // Малий і середній бізнес (право, держава, економіка). Економіко-правовий науково-практичний журнал. - № 1 - 2. – 2009. – С. 25-31.
77. Бисага Ю.Ю. Окремі особливості застосування конституційної відповідальності вищих органів державної влади / Ю.Ю. Бисага // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2008. - № 9. – С. 172-174.
78. Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах / Й.Благож. - М., 1985. – 330 с.
79. Бланкснагель А. Пробелы и Конституции РФ И возможности ее совершенствования / А.Бланкснагель // Пробелы в российской Конституции и возможности ее совершенствования. – Ред.-сост. К.Г. Гагнидзе. - М. 1998. – С. 34-39.
80. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода / И.В.Блауберг, Э.Г.Юдин. - М., 1973. – 428 с.
81. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм / Н.А.Боброва. - М., 1984. – 77 с.
82. Боброва Н.А. Конституционный строй и конституционализм в России: Монография / Н.А.Боброва - М.: «ЮНИТИ-ДАНА» - 2003. – 409 с.
83. Боброва, Наталья Алексеевна. Конституционный строй и конституционализм в России (Проблемы методологии, теории, практики) : дис. ... д-ра юрид. наук по спец.: 12.00.02 – «конституционное право» / Н.А.Боброва. - Самара, 2003 - 330 c.
84. Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства / А.И.Бобылев // Государство и право. - 1998. - № 2. - С. 21-23.
85. Богданова Н. А. Система науки конституционного права / Н. А. Богданова. – М. : Юристъ, 2001. – 256 с.
86. Богданова Н.А. Понятия науки конституционного права: опыт аналитического и синтетического подходов к построению их системы / Н.А.Богданова // Вестн. Моск. ун-та. - Сер. 11. «Право». - 1999. - №5.
87. Богдановская И.Ю. Толкование конституции: опыт стран публичного права / И.Ю.Богдановская // Право и политика. - 2006. - №6. - С. 70-71.
88. Бойцова Л.В., Бойцова В.В., Ломовский В.Д. Конституционное право в российской правовой системе / Л.В.Бойцова, В.В.Бойцова, В.Д.Ломовский // Общественные науки и современность. – 1993. - № 6. - С 36-47.
89. Бокоев Ж.А. Модели современного конституционализма и опыт постсоциалистических государств (на примере Киргизской республики) : автореф. дис. насоискание научной степени канд. юрид. наук / Ж.А. Бокоев. – М., 1998. – 21 с.
90. Бокоев, Жыныбек Абдраевич. Модели современного конституционализма и опыт постсоциалистических государств (На прим. Кыргыз. Респ.) [Электронный ресурс] - Дис. ... канд. юрид. наук спец. : 12.00.02 – «конституционное право» / Ж.А. Бокоев - М.: РГБ, 1998. – 223 с.
91. Большой юридический словарь / Под ред., Д.Я. Сухарева,. В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. - М -. 1998. – 1022 с.
92. Бондарь Н.С. Конституционный Суд России – гарант конституционной безопасности личности, общества, государства / Н.С.Бондарь // Конституционное правосудие. - 2003. - № 4. – С. 61-66.
93. Бондарь Н.С. Конституция, конституционный контроль и социальные противоречия современного общества / Н.С.Бондарь // Журнал российского права. - 2003. - № 11. - С. 57-59.
94. Бондарь Н.С. Местное самоуправление и конституционное правосудие: конституционные основы муниципальной демократии в России / Н.С.Бондарь. - М, 2008. – 511 с.
95. Бондарь Н.С. Судовий конституционализм в Росии в свете конституционного правосудия / Н.С.Бондарь – М., 2011. – 161 с.
96. Бондарчук Т.І. Наукознавчі категорії «школа», «напрям», «концепція», «течія» в юридичній науці / Т.І.Бондарчук // Часопис Київського університету права, 2010/4. – С. 15-20.
97. Бориславський Л. Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Конституції України / Л. Бориславський // Матеріали науково-практичної конференції «Конституція України в сучасній правовій доктрині та національному державотворчому процесі». – Л., 2011 р. – С. 23-27.
98. Брайс Д. Американская республика. Общественное мнение. Объяснительные параметры и замечания. Общественный строй жизни / Д.Брайс. – М., 1809. – 414 с.
99. Бромхед П. Эволюция британской конституции / П.Бромхед. — М.: Юрид. лит., 1978. — 336 с.
100. Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения / Р. Будон. - Пер. с фр. М.М. Кириченко; науч. ред. М.Ф. Черныш. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 284 с.
101. Бунецький Л. Політичний транзит України: інституційний аспект / Л.Бунецький // Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія: зб. наук. пр. — Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2008. – С. 49-57.
102. Бурлацкий Ф. О советском парламентаризме / Ф.О.Бурлацкий // Литературная газета, 1988. - 15 июля. - С. 2.
103. Бутко І.П. Основний Закон СРСР / І.П. Бутко // Анталогія української