Пархета Любов Петрівна. Українська література як навчальний предмет у спадщині В.О.Сухомлинського

Краткое описание

Пархета Любов Петрівна. Українська література як навчальний предмет у спадщині В.О.Сухомлинського : Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. — Умань, 2006. — 245арк. — Бібліогр.: арк. 200-220

Пархета Л. П. Українська література як навчальний предмет у спадщині В.О. Сухомлинського. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. загальна педагогіка та історія педагогіки. Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2006.
Дисертаційне дослідження, присвячене аналізу науково-педагогічної спадщини В. Сухомлинського. У роботі визначено внесок педагога у теорію і практику вивчення української літератури в загальноосвітній школі. Схарактеризовано погляди В. Сухомлинського на специфіку літератури як навчальної дисципліни. З’ясовано роль особистості вчителя у вивченні української літератури учнями.
Виокремлено вимоги педагога до аналізу літературних творів. Виділено особливості вивчення читацьких інтересів школярів та форми роботи з книгою. Виявлено освітньо-виховне значення письмових робіт з української літератури та їх систему в практиці В. Сухомлинського. Висвітлено досвід творчого застосування педагогічних ідей Учителя в сучасній шкільній практиці.
До наукового обігу введено нові документи, що розширюють уявлення про життя і педагогічну діяльність В. Сухомлинського.

Теоретико-практична спадщина В. Сухомлинського є прогресивним за сутністю й навчально-виховним за змістом соціально-педагогічним явищем, у якому органічно поєдналися теоретико-методичні ідеї та практичний досвід. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського відзначається високим рівнем духовності, демократизмом і гуманізмом, спрямована на освіту, творчий розвиток дитини, утвердження пріоритетів загальнолюдських цінностей у суспільстві, виховання всебічно розвиненої особистості, патріота України.
Теоретико-педагогічні ідеї В. Сухомлинського ґрунтувалися на кращих здобутках вітчизняної педагогіки ХХ ст. Новаторство В. Сухомлинського полягає в тому, що, глибоко сприймаючи передові для свого часу ідеї вітчизняних педагогів, він творчо розвинув їх і пішов значно далі у своїй теоретико-методичній діяльності.
Такий узагальнений висновок дає змогу висвітлити більш часткові результати нашого дослідження, а саме:
1. Аналіз архівних документів та науково-методичних матеріалів засвідчує, що В. Сухомлинський мав свої погляди на місце і значущість літератури в навчанні підростаючого покоління.
Специфічними особливостями засвоєння знань із літератури як навчального предмета педагог вважав: а) урахування особливостей відображення життя в художніх творах; б) своєрідність сприймання мистецтва слова учнями; в) література це предмет, що спонукає учнів до роздумів про життя.
2. У дослідженні визначено, що, надаючи дитині виняткових прав на саморозвиток, В. Сухомлинський у цьому процесі важливу роль відводив учителеві. У викладанні української літератури Василь Олександрович відмовився від авторитарної методики навчання й виховання. Вивчати літературу не можна так, як інші шкільні дисципліни, оскільки література, на думку педагога, основний шкільний предмет із людинознавства. До словесників В. Сухомлинський висував особливі вимоги через те, що плекати творчого учня, на його думку, може лише творча особистість учителя.
3. З’ясовано, що принципам шкільного аналізу художнього твору В. Сухомлинський надавав першочергового значення і вважав, що, аналізуючи твір, необхідно: а) постійно звертатися до тексту; б) дотримуватися загальнодидактичних і специфічних принципів аналізу; в) повсякчас звертати увагу до учнів, до їхніх почуттів, до сприймання ними твору; г) залучати життєвий досвід школяра для кращого розуміння художнього твору; д) враховувати зв’язок твору з сучасністю. Аналіз художнього твору повинен бути спрямований на виховання, формування ідейно-моральних переконань учнів, вироблення ціннісних орієнтацій.
У результаті дослідження проблеми аналізу твору в спадщині В. Сухомлинського, визначено ставлення педагога до специфіки знань учнів із літератури. Вони, на думку В. Сухомлинського, складаються з двох органічно пов’язаних частин: розуміння учнями матеріалу та ставлення до матеріалу, що вивчається.
4. Проведене дослідження показало, що зміст і характер роботи з книгою зумовлюється завданнями часу й особливостями читацьких інтересів школярів різного віку. Читацькі інтереси В. Сухомлинський вивчав не ізольовано від духовного світу дитини, від її розумової, трудової, моральної діяльності.
Педагог розглядав літературні смаки школярів як наслідок взаємодії учня з навколишнім світом. У читацьких інтересах він вбачав основу для прогнозування розвитку естетичної та емоційної культури школяра, розвитку його особистості в цілому.
Встановлено, що проблема читання для В. Сухомлинського була однією з найважливіших педагогічних проблем, від якої залежить не тільки літературний розвиток школярів, а й духовно-моральний потенціал молоді, що великою мірою впливає на майбутнє країни.
Робота з книгою у Павлиській школі підпорядковувалася основній меті вихованню Людини-громадянина. Показовими в цьому відношенні є критерії відбору книг для читання учнями різного віку. Використання визначених В. Сухомлинським вікових рівнів літературного розвитку учнів, окресленого ним кола читання для дітей різного віку допоможуть прилучати учнів до читання.
Дослідження показало, що в Павлиській школі використовувалися різноманітні форми і прийоми популяризації книги.
Проаналізувавши форми роботи з позакласного читання, ми визначили найбільш ефективні, зокрема: а) цікаві виставки книг; б) створення Кімнати думки та Кімнати українського слова; в) читацькі конференції; г) літературні гуртки; д) диспути; е) театр казок; є) свята книги і рідного слова; ж) екскурсії.
Найпоширенішими прийомами роботи з позакласного читання були такі: різноманітні види читання (читання вголос, повторне читання, читання з продовженням, виразно-художнє); художня розповідь; коментування ілюстрацій; літературні стінгазети; рукописний журнал; складання анотацій до творів.
Оригінальність практики В. Сухомлинського в роботі з книгою полягає в тому, що до вирішення цієї проблеми був залучений педагогічний колектив, батьки, бібліотекарі.
5. У ході дослідження з’ясовано, що проблему шкільних творів Василь Олександрович відносив до загальношкільних проблем, від яких залежить розумовий та духовний розвиток дитини. Це переконання змусило педагога переглянути існуючі в 5060-і роки види творів і виявити їх співвідношення у різних вікових групах. В авторській класифікації творів В. Сухомлинський велику увагу приділяв творчим роботам (літературно-творчому досвіду дітей), розглядаючи їх як підґрунтя, на якому тримається вся система письмових робіт, створена педагогом.
Василь Олександрович уклав тематику письмових творів з 1 до 10 класу, де в порядку зростаючої складності розташував твори різних видів. Особливе місце педагог відводить казці, бо, будучи учителем-практиком, переконався, що створення казок один із найцікавіших для дітей видів творчості.
Своєю педагогічною діяльністю В. Сухомлинський реформував існуючий у ті роки досвід роботи над творами і створив авторську методику письмових робіт, яка й сьогодні творчо використовується у практиці школи.
6. Літературі В.О. Сухомлинський надавав особливого значення в системі шкільних дисциплін, чим, випереджаючи час, прогнозував функціональний, комунікативно-діяльнісний, творчий підходи до викладання української літератури, які активно утверджуються в практиці сучасної школи, сформулював методичні положення і рекомендації, що і нині не втратили свого значення.
Здійснене дослідження дає підстави зробити висновок про те, що в період активних пошуків ефективних форм, методів і прийомів роботи, що сприяють поліпшенню літературної освіти учнів, досвід В. Сухомлинського допоможе в розв’язанні цих важливих завдань.
Новаторські підходи педагога до вивчення літератури роблять навчальний процес ефективним, цікавим, різноманітним, що сприяє формуванню всебічно розвинених, творчих громадян України. Учителі, які використовують педагогічну спадщину В.О. Сухомлинського, зокрема нестандартні форми проведення уроків (уроки-диспути, уроки-подорожі в природу, семінари, конференції), підтверджують дійовість і ефективність таких підходів до вивчення літератури, які стали традиційними в Павлиській загальноосвітній школі.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. Подальшої розробки потребують зміст методичної роботи вчителя-словесника, педагогічна риторика В.О. Сухомлинського.