ПЕДАГОГІЧНА ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ХVІ-ХVІІІ ст.

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

УДК 811.161.2(09)

ЗЕЛІНСЬКА ОКСАНА ЮРІЇВНА

ПЕДАГОГІЧНА ЛЕКСИКА
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ХVІ-ХVІІІ СТ.

Дисертація на
здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Франчук В.Ю.

Умань 2002

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ І. НАЗВИ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У ХVІ-ХVІІІ СТ. 16
РОЗДІЛ ІІ. НАЗВИ ОСІБ ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ 47
2.1. Найменування осіб, що навчають і виховують. 48
2.2. Найменування осіб, які здобувають освіту. 76
2.3. Найменування осіб, які керували навчальними закладами та здійснювали нагляд і контроль за навчально-виховним процесом. 102
РОЗДІЛ ІІІ. ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ.. 113
3.1. Назви дидактичних процесів та суміжних із ними понять. 113
3.2. Лексика на позначення форм організації навчально-виховного процесу 162
ВИСНОВКИ.. 174
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ПРАЦЬ. 179
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ДЖЕРЕЛ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 189
СЛОВОПОКАЖЧИК.. 205

ВСТУП

Вивчення історії формування словникового складу мови є актуальним у сучасній лінгвістичній науці. Історична лексикологія східнослов’янських мов як окрема галузь оформлюється порівняно недавно з другої половини ХХ ст. Бурхливий її розвиток, як визначають учені, спричинився появою докторської дисертації Ф.П.Філіна Лексика русского литературного языка древнекиевской эпохи (по материалам летописей)”, яка була захищена у 1946р. Зазначена праця привернула увагу багатьох науковців до проблем діахронної лексикології української, російської та білоруської мов. Закономірно продовжується подальше вивчення лексики давньоруського періоду, що зумовило появу досліджень П.Я.Черних, А.С.Львова, колективних праць Исследования по исторической лексикологии древнерусского языка” (М., 1964), Исследования по словообразованию и лексикологии древнерусского языка” (М., 1969).
Велика кількість монографічних досліджень присвячується історії формування лексичних підсистем східнослов’янських мов: російської праці М.Я.Брицина (юридична лексика), Ф.П.Сорокалєтова (військова лексика до XVII ст.), Г.Я.Романової (найменування мір довжини), Ф.П.Сергеєва (дипломатична лексика), у яких становлення зазначених тематичних груп починається із давньоруського періоду, Л.Л.Кутіної (термінологія математики, астрономії, географії, фізики). Історія словникового складу російської мови вивчається у колективних монографіях Процессы формирования лексики русского литературного языка (От Кантемира до Карамзина)” (М.-Л., 1966), Очерки по исторической лексикологии русского языка XVIII в.: языковые контакты и заимствования” (М.-Л., 1977), История лексики русского литературного языка конца XVII начала ХІХ века” (М., 1981); білоруської історія лексичного складу розглядається у першому томі праці А.Й.Журавського Гісторія бэларускай літэратурнай мовы” (Мінск, 1967), колективній монографії Гістарычная лексікалогія беларускай мовы” (Мінск, 1970), абстрактна лексика аналізується у книзі В.Сташайтене Абстрактная лексика на материалах старобелоруских письменных памятников XV-XVI веков” (Вильнюс, 1973), запозиченням присвятив наукові розвідки А.М.Булика: Даўныя запазычанні беларускай мовы” (Мінск, 1972), Лексічныя запазычанні у беларускай мове XIV-XVIII ст.” (Мінск, 1982).
Однією з найважливіших галузей історичного мовознавства стала історична лексикологія в Україні. В її царині працювали Л.А.Булаховський, А.А.Бурячок, М.А.Жовтобрюх, В.В.Німчук, В.М.Русанівський, І.П.Чепіга. Досягнення українських вчених втілилися у багатьох наукових доробках. Насамперед слід відзначити монографію, підготовлену співробітниками Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні Історія української мови. Лексика і фразеологія” (К., 1983), у якій формування лексичного складу української мови простежується від найдавніших часів. Окремі тематичні групи на різних хронологічних зрізах розглянуті в дисертаційних роботах В.О.Винника (назви одиниць виміру і ваги),Л.П.Гнатюк (наукова лексика у творах Г.Сковороди), Д.П.Кирика (філософська лексика), М.П.Кочергана (назви понять часу), Г.М.Миронової (назви одягу), В.І.Невойт (назви страв і продуктів харчування), Т.В.Олещук (назви хвороб), І.В.Сабадоша (формування ботанічної номенклатури), Г.І.Халимоненка (тюркська військова лексика у мовленні козацтва), Є.І.Чернова (назви грошей і грошових одиниць), П.П.Чучки (становлення географічної номенклатури).
Вивчено лексику окремих історичних пам’яток: літопису Самовидця Л.І.Батюк, Галицько-Волинського літопису А.І.Генсьорський, українських діаріушів В.Й.Горобець, Війтівських книг” І.М.Керницький, Палінодії” Т.К.Молодід, творів К.Транквіліона-Ставровецького Г.М.Наєнко, стародубських грамот Ф.А.Непийвода, універсалів Б.Хмельницького Ф.Є.Ткач, Київського літопису В.Ю.Франчук, матеріалів Львівського Ставропігіївського братства М.Л.Худаш.
Історична лексикологія провідний напрям наукових досліджень львівської мовознавчої школи. Окремим тематичним групам присвячувала свої праці Л.Л.Гумецька. Під її керівництвом видано двотомний Словник староукраїнської мови ХІV-ХV ст., нині у Львові продовжується робота, розпочата за життя Л.Л.Гумецької, над виданням Словника української мови ХVІ першої половини ХVІІ ст.
Абстрактні іменники української мови ХVІ-ХVІІ ст. об’єкт наукових зацікавлень Л.М.Полюги,різноманітні лексико-тематичні об’єднання слів вивчалися Д.Г.Гринчишиним (адміністративно-юридична і торговельна лексика, назви людей за професією та родом занять), Г.В.Войтів (назви одягу), М.І.Чікало (назви кольорів), О.В.Кровицькою (назви осіб, назви понять, пов’язаних з музичним мистецтвом), Г.Дидик-Меуш (медична лексика). Відомості про історію розвитку сакральної, суспільно-політичної, лінгвістичної, друкарської, музичної лексики подаються у підручнику Українське термінознавство”, укладеному Т.І.Панько, І.М.Кочан, Г.П.Мацюк (Львів, 1994). У Львові були підготовлені до друку колективні монографії Українська історична та діалектна лексика” (К., 1985, 1995, 1996), З історії української лексикології” (1980), в яких охарактеризовано численні лексико-семантичні групи словникового складу староукраїнської мови.
За останні роки в Україні еволюції лексичних підсистем присвятили дисертаційні роботи С.В.Бібла (назви церковних чинів та посад), Л.П.Бойко (торговельна лексика запорозького козацького вжитку), Л.М.Веклинець (психологічна термінологія), С.П.Гриценко (латинські запозичення у пам’ятках писемності XVI-XVII ст.), О.А.Крижко (побутова лексика українських літописів), З.Й.Куньч (риторична термінологія), Л.В.Мурашко (військові звання та посади), Е.І.Огар (друкарська термінологія), Н.В.Пуряєва (назви богослужбових предметів), Я.І.Рибалка (військова лексика козацтва), Б.Р.Стецюк (лексика кримінально-процесуального права Гетьманщини).
У галузі історичної лексикології працювали лінгвісти поза межами України: П.Ковалів, О.Горбач. Цінні відомості містяться у книзі П.Цимбалістого Українські мовні елементи в російській мові (1680-1760)”[1], у якій автор зібрав не тільки цікавий лексичний матеріал, а й довів значний вплив української мови на розвиток російської у ХVІІ-ХVІІІ ст.
Таким чином, лінгвістичними студіями охоплено широке коло лексики, яка відображає різноманітні сторони життя і діяльності людей. Поза увагою діахронного вивчення як самостійна тематична група досі залишилася лексика педагогічна.
Слід відзначити, що в українському мовознавстві існують роботи, присвячені педагогічній лексиці сучасної української мови, які виконали М.С.Разумейко та Т.О.Бевз. У першому розділі дисертації Педагогічна лексика української мови” М.С.Разумейко зробила діахронічний огляд розвитку цієї групи лексики, починаючи з періоду Київської Русі до сучасного. Об’єктом дослідження Т.О.Бевз Семантичні інновації, структурні моделі та функції педагогічної лексики” є галузева термінологія початкової, середньої та вищої освіти і характеристика семантико-структурних, функціонально-стилістичних інновацій, що склалися у сфері педагогічної лексики під впливом мовних і позамовних чинників у сучасній українській літературній мові.
Виконані в Україні дисертаційні роботи Ю.І.ЖадькоСтановление и развитие микросистем наименований лиц, связанных с процесом обучения и воспитания в русском языке (пути, источники, семантика, структура)” і М.А.Сокаль Развитие педагогической лексики в русском литературном языке ХІХ в.” присвячені педагогічній лексиці російської мови. М.А.Сокаль описує мікросистему педагогічної лексики із семантикою форми організації навчальної роботи”, розглядає з історичних позицій шляхи проникнення однослівних педагогічних термінів із архісемою навчальне заняття” і навчальний контроль” до російської літературної мови ХІХ ст.
Ю.І.Жадько з’ясовує особливості становлення і розвитку в російській мові мікросистеми найменувань осіб, пов’язаних із процесом навчання та виховання, простежує становлення цієї лексико-тематичної групи, починаючи з другої половини ХVІІІ ст. Принагідно вона звертається до історії розвитку семантики окремих слів, засвідчених у пам’ятках писемності до ХVІІІ ст.
Педагогічна лексика російської мови аналізується у монографії Б.Б.Комаровського Русская педагогическая терминология” (М., 1969). Історії слів на позначення учасників трансляції знань приділена велика увага у докторській дисертації О.Д.ВасильєваИсторико-культурный аспект динамики личных реляционных существительных”(СПб.,1996).
Окремі педагогічні лексеми розглядаються у монографіях, дисертаційних роботах та лексикологічних дослідженнях слов’янських лінгвістів, не присвячених спеціально педагогічній лексиці. У таких випадках вони розглядаються під кутом зору визначених дослідниками проблем.
Актуальність дослідження. Реконструювати процес формування і розвитку лексико-семантичної системи української мови можливо тільки за умови докладного вивчення окремих лексичних груп. Педагогічна лексика української мови ХVІ-ХVІІІ ст. ще не була об’єктом спеціального вивчення, хоча є вагомою частиною словникового фонду і тісно пов’язана з розвитком духовної культури української нації.
Мета дисертаційного дослідження проаналізувати педагогічну лексику української мови ХVІ-ХVІІІ ст., вивчити шляхи її формування, виявити особливості функціонування у пам’ятках зазначеного періоду. Оскільки в українському мовознавстві остаточно ще не вирішена проблема спадкоємності між старою і новою літературними мовами[2], ми поставили собі за мету з’ясувати, якою мірою аналізована нами лексика увійшла до лексико-семантичної системи нової української мови, чи стала вона основою для формування педагогічної термінології у сучасній українській літературній мові.
Мета роботи зумовила такі завдання:
§ виявити у писемних текстах ХVІ-ХVІІІ ст. лексеми, значення яких пов’язане із навчанням та освітою;
§ класифікувати лексику за тематичними групами;
§ проаналізувати склад педагогічної лексики з погляду її походження;
§ здійснити аналіз семантичних процесів, що супроводжували розвиток педагогічної лексики у ХVІ-ХVІІІ ст.;
§ з’ясувати вплив екстралінгвальних факторів на появу окремих назв та зміни у семантичній структурі лексем;
§ простежити динаміку розвитку семантики лексем та визначити їх історичну перспективу.
Об’єктом дослідження є педагогічна лексика, засвідчена писемними пам’ятками української мови ХVІ-ХVІІІ ст. Для створення цілісної картини розвитку педагогічної лексики залучено матеріал попередніх століть та подальших періодів функціонування української мови, а також дані сучасної літературної мови. Для порівняння використано дослідження близькоспоріднених слов’янських мов білоруської та російської.
Методи дослідження. У роботі використовуються описовий та порівняльно-історичний методи дослідження.
Матеріалом дослідження стали насамперед спеціальні тексти. Слід зауважити, що до нашого часу дійшла невелика кількість власне педагогічних творів, хоча писемні джерела свідчать про їх існування та масові видання.
Першими відомими пам’ятками педагогічної літератури є історичні документи братств статути Львівської і Луцької братських шкіл Порядок школьный” (Львів, 1586), Порядок школьный” (Луцьк, 1624), Прав школи греко-латино-словенской артикулы” (Луцьк, 1624), а також Бесhда избранная о въспитании чад” (Львів, 1609). Спеціально для студентів Київського колегіуму Петро Могила написав книгу виховного змісту Анfологiя” (К., 1636). Підкреслюючи надзвичайно важливу роль освіти в житті людини, він поміщує тут спеціальні молитви: Мл̃тва входячому до школы”, Мл̃тва пре(д) зачинанiем оучитися”[3].
Три видання витримала надрукована вперше Києво-Печерською лаврою у 1712 р. невелика книжечка Иfiка iерополїтїка”. У ній порушено проблеми виховання дітей, дано цінні вказівки батькам, обґрунтовано необхідність перебування дитини в навчальному закладі. Роль виховання, його принципи визначаються у праці Ф.Прокоповича Первое учение отрокамъ” (Чернігів, 1760).
Цінними документами педагогічної і методичної думки є шкільні граматики, які посідали одне з найважливіших місць у навчанні.
Формування педагогічної лексики відбувається на тлі розвитку нових жанрів писемності ХVІ-ХVІІ ст. У цей час набуває розмаху полемічна література, у якій поряд із конфесійними проблемами порушуються й питання освіти та науки як запоруки міцної віри. Про потребу розвивати культуру, освіту й науку йдеться в учительних євангеліях рукописних і друкованих збірниках ораторсько-проповідницьких творів. Певною мірою залучається педагогічна лексика й для створення барокових казань проповідей нового типу з великим елементом панегіризму. До переліку славних і визначних вчинків, які здійснювала та людина, чиє ім’я возвеличувалося, завжди відносили і піклування про створення шкіл, сприяння науці.
До особливого нетрадиційного жанру, що оформляється протягом останньої чверті ХVІ-ХVІІ ст., належать і передмови та післямови до староукраїнських книг, що є зразками світської літератури масового призначення і засвідчують найрізноманітнішу лексику епохи, зокрема пов’язану з освітою[4]. Як самостійний жанр існувала і панегірична поезія, у ній наявна педагогічна лексика. Широко представлена вона, наприклад, в Евхарiстiрiонi”, піднесеному П.Могилі, віршах на погреб гетьмана П.Сагайдачного тощо. Отже, крім спеціальних педагогічних текстів, матеріалом дослідження стали:
§ пам’ятки ділової мови, в тому числі опубліковані документи братств та акти, що засвідчують діяльність Київської академії;
§ пам’ятки полемічної літератури;
§ пам’ятки конфесійної літератури;
§ художня література;
§ пам’ятки наукової літератури: лексикографічні праці ХVІ-ХVІІІ ст. Лексис” Л.Зизанія, Лексикон словенороський” П.Беринди, лексикони Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського, І.Максимовича; шкільні граматики;
§ історичні словники.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на основі писемних пам’яток ХVІ-ХVІІІ ст. зібрана і детально опрацьована лексика педагогічна. На історико-культурному тлі вивчаються шляхи її формування, детально простежується динаміка розвитку семантики лексем, пов’язаних із педагогічною діяльністю, аналізуються особливості їх функціонування. Явища української мови ХVІ-ХVІІІ ст. зіставляються з фактами подальших періодів розвитку мови, що дає змогу встановити, якою мірою лексика досліджуваної сфери увійшла до лексико-семантичної системи нової української літературної мови.
Теоретичне значення дисертації. Результати вивчення конкретної тематичної групи сприятимуть з’ясуванню загальних тенденцій історичного розвитку словникового складу української мови. Представлений у роботі матеріал дасть можливість для подальшого теоретичного обґрунтування засад, на яких формувалася нова українська літературна мова, розвинути вчення про її зв’язок із старою українською літературною мовою.
Практичне значення дослідження визначається тим, що його результати можна використати в лексикографічній практиці, у лінгводидактиці вищої школи: при викладанні курсів історії української мови та історії української літературної мови, у спецкурсах з порівняльної граматики східнослов’янських мов та історичної лексикології, а також історії педагогіки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з комплексним науковим дослідженням Писемні пам’ятки ХІ-ХVІІІ ст. як джерело вивчення історії української мови”, що проводиться на кафедрі української мови філологічного факультету Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Апробація результатів дисертації. Зміст і результати дослідження обговорювалися і доповідалися на V Міжнародній науковій конференції Пам’ятки писемності східнослов’янськими мовами ХІ-ХVІІІ ст.” (Київ, 2000), на ІХ, Х, ХІ Всеукраїнських науково-практичних конференціях Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (Київ, 2000-2002), на наукових читаннях, присвячених 95-й річниці від дня народження та 5-й річниці з дня смерті професора М.А.Жовтобрюха (Київ, 2000), на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження Л.Л.Гумецької (Львів, 2001), на звітних конференціях студентів, аспірантів і викладачів філологічного факультету УДПУ імені Павла Тичини (Умань, 2001-2002), на Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002). Розділи дисертації та робота в цілому були обговорені на засіданнях кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, а також на засіданні відділу історії і граматики української мови Інституту української мови НАН України. Результати дослідження були апробовані під час викладання спецкурсу Історична лексикологія” на філологічному факультеті Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. За темою дисертації опубліковано дев’ять статей, чотири з них вміщено у фахових виданнях.
Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (187 позицій), списку використаних джерел дослідження (81 найменування), списку лексикографічних праць (37 найменувань), словопокажчика (с.203-208). Повний обсяг дисертаційної роботи становить 208 сторінок.

* * *
Розвиток словникового складу мови є безпосереднім відображенням розвитку її носія. Обраний для нашого дослідження період особливий в історії українського народу та його мови. Влучну характеристику дав йому Орест Зілинський: Для нас 16-те століття це велике духовне потрясіння, яке було початком зовсім нової лінії культурного й політичного розвитку. Це переміна основ побуту, світогляду,

Список литературы

ВИСНОВКИ

І. Педагогічна лексика української мови ХVІ-ХVІІІ ст. становила собою систему, що інтенсивно формувалася за загальними тенденціями розвитку та закономірностями функціонування тогочасної української мови.
Важливим чинником, що вплинув на становлення педагогічної лексики як спеціальної галузі словникового фонду, стало запровадження християнства і виникнення осередків релігійної освіти. Спільний об’єкт впливу людина та обопільна мета виховати її в певному руслі зумовили синкретизм релігії та педагогіки, тотожність понять грамотність, освіченість” знання Святого Письма”. Одним із проявів цього синкретизму було поєднання в одній особі священика і педагога, що в свою чергу знаходить відбиття у фактах мови.
Розвиток педагогічної лексики у досліджуваний період, поступова її спеціалізація безпосередньо пов’язані із піднесенням освіти на якісно новий рівень. Виникнення широкої мережі навчальних закладів, масовість навчання дали поштовх до відгалуження педагогічної праці в окремий професійний вид людської діяльності, який вимагав спеціального мовного оформлення. Отже, становлення педагогічної лексики є результатом внутрішньомовного процесу реагування на нові явища у життя носіїв мови, які вимагали мовної номінації.
ІІ. Проаналізований матеріал показує, що основними шляхами формування педагогічної лексики у XVI XVII ст. були такі:
1. Семантичний розвиток уже існуючих у мові слів (як питомих, так і запозичених). Загальновживані лексеми у багатьох випадках стають носіями нових семем. Останні часто спричиняли перебудову як в ієрархії значень окремого слова, так і синонімічних рядах, до яких воно входило. У системі педагогічної лексики особливої здатності розвивати спеціальні значення набували слова таких груп: 1) лексеми з коренем -ук/уч/ик/ич; 2) лексеми, що позначали дії, спрямовані на збереження життя людини; 3) лексеми, компонентами значення яких були семи говорити, казати, розмовляти”.
2.Запозичення важливе джерело поповнення педагогічної лексики. Більшість іншомовних лексем інтернаціоналізми, що походять із греко-латинського джерела (школа, гімназія, професор, магістр, екзамен, лекція тощо) і відображають позанаціональний характер педагогіки. Отже, засвоєння іншомовної лексики, пов’язаної із навчанням та освітою, відбувається у загальноєвропейському контексті.
Латинізми, семантика яких пов’язана з освітньою діяльністю, потрапили на український мовний ґрунт, найбільш вірогідно, через польське посередництво, оскільки українські навчальні заклади створювалися за зразками польських освітніх установ і саме їх діяльність спричинила появу в Україні шкіл європейського типу. Запозичені лексеми відзначалися загалом високим ступенем лексико-семантичного освоєння.
3. Утворення на базі однослівних найменувань спеціалізованих номінацій. Прості та складні назви можуть вступати у гіперо-гіпонімічні відношення: учитель учитель поетики; професоръ професоръ поетики; ученикъ ученикъ школы поетики тощо.
4.Афіксальна деривація від власномовних та запозичених основ.
ІІІ. Становлення кожної з аналізованих у роботі тематичних підгруп має свої особливості. Мікросистема найменувань навчальних закладів та їх керівників була в цілому сформована на базі іншомовної лексики. Запозичення один із провідних засобів номінації осіб-учасників трансляції знань, однак домінуюча роль у синонімічних рядах на їх позначення відводиться власномовним лексемам ученик, учень, учитель. Інші тенденції помітні в групі лексики, що об’єднує слова, зміст яких пов’язаний із процесами навчання і виховання. Питомі лексеми, внаслідок розвитку в їхній семантичній структурі спеціальних педагогічних значень на основі загальномовних, стають головними лексичними одиницями, що передають поняття здобувати освіту, вчитися”, виховання”. Для номінації форм організації навчально-виховного процесу залучаються як власномовні, так і запозичені лексеми.
Особлива роль у педагогічній лексиці належить словотворчому гнізду кореня праслов’янського походження ук ← *uk навчання”, який чергується з uk-, уч-. Лексеми з цим коренем забезпечують педагогічну лексику широким спектром значень. Вони позначають: 1) процес навчання (учити, наука, обучение і под.); 2) опредметнену дію (ученіє, обученіе, наученіе); 3) осіб, що є учасниками процесу трансляції знань (ученик, учень, учащийся, учитель, на учитель); 4) місце здійснення процесу навчання (училище).
Найменш розгалуженими серед досліджуваних груп є мікрогрупи назв освітніх установ та їх керівників. Лексеми на їх позначення переважно моносемічні. Упродовж усього періоду розвитку української мови ці групи істотно не поповнилися новими однослівними найменуваннями. Полісемія яскраво виражена в семантичній структурі лексики на позначення понять, пов’язаних із навчально-виховним процесом, оскільки її основу складають загальновживані лексичні одиниці, у яких відбулася модифікація семантики у бік певної спеціалізації. Ця тематична група є найбільш розгалуженою, розвиток педагогічної думки, нові досягнення в галузі дидактики зумовлюють її динамічність.
ІV. Функціонування педагогічної лексики не обмежується текстами спеціального призначення. Вона засвідчується у різножанрових творах: поезіях, полемічній літературі, проповідях, передмовах та післямовах до книг, меншою мірою, проте наявна й у конфесійних текстах. Поширення педагогічної лексики зумовлене її особливістю: обслуговуючи спеціальну сферу мовлення, вона водночас стає надбанням загальномовного фонду, оскільки освітньою діяльністю охоплюється широке коло носіїв мови (у кінці XVI-XVII ст. навчання, як відомо, набуло масового характеру). Потрапляючи у специфічні контексти (особливо поезію, полемічні твори), педагогічні лексеми можуть набувати ситуативних оцінних характеристик, вживатися в образних висловах.
Педагогічна лексика кодифікується лексикографічними працями XVI- XVII ст. У словниках XVII-XVIII ст. засвідчуються лексеми, що функціонують тільки як спеціальні назви: школа, академія, училище, гімназія, дидаскал, студент, спудей, і багатозначні слова, у яких розвинулося педагогічне значення. Однак рівень тогочасної лексикографічної обробки реєстрових слів не дозволяє достовірно твердити про фіксацію спеціальної семантики, що розвинулася на базі загальномовної.
Педагогічні лексеми, які функціонували у староукраїнській мові, продовжують вживатися в новій українській літературній мові і реєструються лексикографічними працями ХІХ поч. ХХ ст., її активно використовували у художніх творах класики української літератури, що, безперечно, сприяло закріпленню педагогічної лексики в новій українській мові. Лексика, пов’язана з навчанням і освітою, побутує у багатьох паремійних одиницях.
У новій українській мові продовжується адаптація запозиченої у ХVІ-ХVІІІ ст. іншомовної лексики, одним із проявів якої є участь у процесах деривації. Від іншомовних основ утворюються нові слова за допомогою власномовних формантів, особливо звертають на себе увагу похідні на позначення назв осіб із власне українськими суфіксами та афіксами емоційної оцінки: школяренко, професорівна, бурсачок, бурсаченя, бурсачище тощо.
Базові педагогічні лексеми української мови ХVІ-ХVІІІ ст. і до сьогодні є носіями більшості значень, що виділялися в їхній семантичній структурі у досліджуваний період (учити(ся), наука, учень, учитель, школяр, школа, виховувати, виховання, педагог, бесіда, лекція, диспут, екзамен).
Природно, що у розвитку будь-якої мови частина слів вилучається з активного вжитку, витісняється на периферію мовної системи. До словникового складу нової української мови не увійшли лексеми церковнослов’янського походження: воспитати, воспитание, тщатися, тщатель, що є відображенням загальних тенденцій розвитку словникового складу української мови; латинізми, які відзначалися низьким рівнем асиміляції і засвідчувалися у пам’ятках поодинокими випадками: гімназіарх, гімнастес, сеніор, алюмн, павпер; полонізми. Частина лексем архаїзувалася у зв’язку із зникненням позначуваних ними реалій: цензор наглядач за учнями”, дяк учитель”, бурсак, найменування учнів мотивовані назвою класів тогочасної системи освіти: філософ, богослов, ритор, інфіміст і под.
Окремі слова, зареєстровані в одинадцятитомному Словнику української мови із позначкою застаріле”, відходять до пасивного мовного фонду протягом ХХ ст. До них належать бакаляр, магістр, бурса, бурсак, гімназія, колегіум, ученик. Зазначені лексеми фіксуються в педагогічному словнику П.Й.Горецького (К.,1928) без дефініцій і додаткових позначок, отже, у першій третині ХХ ст. вони ще не сприймалися як застарілі і не потребували історичних коментарів. Зміни, які відбулися в українському суспільстві за останнє десятиріччя, зокрема створення навчальних установ, що відрізняються змістом від масових загальноосвітніх шкіл, і потреба у їх номінації повертають до активного вжитку іменники гімназія, колегіум, нововведеннями у системі вищої освіти спричинено актуалізацією найменувань бакалавр, магістр, у семантиці яких відбулися певні зміни, однак вони залишаються функціонувати в системі педагогічної лексики. Таким чином, проаналізований у роботі матеріал дає підстави твердити, що між педагогічною лексикою української літературної мови ХVІ-ХVІІІ ст. та нової української літературної мови існує безперервний зв’язок.
V. Лексичні системи української і білоруської мов у цей період володіли в основному спільними засобами для вираження понять, пов’язаних із навчанням і освітою. Педагогічна лексика, що сформувалась в українській мові ХVІ-ХVІІІ ст., вплинула на розвиток цієї тематичної групи в російській мові. Загальновідомо, що становлення освіти в Росії відбувається за часів Петра І силами українських діячів, які перенесли надбання української культури на російський освітній ґрунт.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акуленко В.В. Німецький вплив на розвиток української мови: проблеми методології // Мовознавство. 1997. №1. С.12-19.
2. Батюк Л.И. Язык летописи Самовидца: лексика, фразеология, морфология: Автореф. дис канд. филол. наук. Львов, 1961. 19с.
3. Бевз Т.О. Семантичні інновації, структурні моделі та функції педагогічної лексики: Автореф. дис. канд. філол. наук. Київ, 1996. 25с.
4. Бевз Т.О. Семантичні інновації, структурні моделі та функції педагогічної лексики: Дис.... канд. філ. наук. Вінниця, 1996. 289с.
5. Биржакова Е.Э., Войнова Л.А., Кутина Л.Л.Очерки по исторической лексикологии русского языка XVIII в.: языковые контакты и заимствования. Л.: Наука, 1972. 431с.
6. Бібла С.В.Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів та посад): Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1997. 20с.
7. Білодід І.К. Києво-Могилянська академія в мовній ситуації на Україні ХVІ-ХVІІ ст. // Мовознавство. 1969. №6. С.20-30.
8. Білоусенко П.І.Історія суфіксальної системи українського іменника. К.: Вид-во КДПІ, 1993. 215с.
9. Бойко Л.П. Торговельна лексика запорозького козацького вжитку: Автореф. дис канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1997. 18с.
10. Бордун М. З життя укр. духовенства другої пол. XVIII ст. // Записки НТШ. Т.110, 1912. №8. С.59.
11. Брицын М.А. Из истории восточнославянской лексики. К.: Наукова думка, 1965. 160с.
12. Булаховський Л.А. Питання походження української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1956. 220с.
13. Булаховський Л.А.Славянские наименования птиц // Булаховський Л.А. Вибрані праці: В 5 т. К.: Наук. думка, 1978. Т.3. С.189-299.
14. Булика А.М.Даўныя запазычанні беларускай мовы. Мінск: Навука і тэхніка, 1972. 384с.
15. Булика А.М.Лексічныя запазычанні у беларускай мове XIV-XVIII ст. Мінск: Навука і тэхніка, 1982. 256с.
16. Бурячок А.А.Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 150с.
17. Васильев А.Д. Историко-культурный аспект динамики личных реляционных существительных: Автореф. дисс д-ра филол. наук. СПб., 1996. 30с.
18. Васильев А.Д.Историко-культурный аспект динамики слова. Красноярск: Изд-во КГПИ, 1994. 196с.
19. Веклинець Л.М. Структура і походження сучасної української психологічної термінології: Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1997. 24с.
20. Винник В.О.Назви одиниць виміру і ваги в українській мові. К.: Наукова думка, 1968. 151с.
21. Вінценз А. До проблеми українсько-польських мовних контактів // Мовознавство. 1991. №5. С.37-41.
22. Виноградов В.В. Украинские стили церковно-литературного языка на московской почве и их воздействие на русскую литературную речь высших слоев общества // Очерки по истории русского литературного языка ХVIІ-ХIХ вв. М.: Госучпедгиз, 1938. С.22-27.
23. Виноградов В.В. Литературный язык так называемой Юго-Западной Руси и его влияние на русский литературный язык // Очерки по истории русского литературного языка ХVIІ-ХIХ вв. М.: Госучпедгиз, 1938. С.18-22.
24. Возняк М.С. Історія української літератури: В 2-х кн. Львів: Світ, 1994. Кн.2. 558с.
25. Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 162с.
26. Гістарычная лексікалогія беларускай мовы / О.Я.Баханкоў, А.І.Жураўскі, М.Р.Суднік. Мінск: Навука і тэхніка, 1970. 340с.
27. Гісцова Л.З. З архіву Коша Нової Запорозької Січі // Архіви України. 1990. - №6. С.67-70.
28. Гнатюк Л.П. Научная термінологія в произведениях Г.С.Сковороды: Автореф. диссканд. филол. наук. К., 1989. 20с.
29. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997. 376с.
30. Горбач О. Лексикографія й лексикологія // Горбач О. Зібрані статті. Т.VІ.
31. Горобець В.Й.Розвиток термінології права в українській літературній мові XIV XVIII ст. // Мовознавство. 1984. № 3. С.57-65.
32. Горобець В.Й. Лексика історико-мемуарної прози першої половини ХVІІІст.: На матеріалі українських діаріушів. К.: Наукова думка, 1979. 127с.
33. Горобець В.Й. Лексика на позначення понять, пов’язаних з погодою (на матеріалі українських діаріушів І пол. ХVІІІ ст.) // Структурні рівні мови і методи їх дослідження. К.: Наукова думка, 1972. С.46-52.
34. Горобець В.Й. Слово дисципліна в східнослов’янських мовах // Культура слова. 1985. Вип.29. С.38-41.
35. Гринчишин Д.Г.Лексика на означення понять, пов’язаних з торгівлею // З історії української лексикології. К.: Наукова думка, 1980. С.51-76.
36. Гринчишин Д.Г.Тюркські лексичні запозичення у пам’ятках української мови XIV XVII ст. // Лексика української мови в її зв’язках з сусідніми слов’янськими і неслов’янськими мовами: Тези доп. Ужгород, 1982. С.7-9.
37. Гринчишин Д.Г. Із спостережень над адміністративно-юридичною лексикою в українських пам’ятках XIV-XV ст. // Дослідження і матеріали з української мови. 1962. Т.5. С.31-52.
38. Гринчишин Д.Г.Назви людей за їх професією та родом занять // З історії української лексикології. К.: Наукова думка, 1980. С.41-51.
39. Гринько Р.О. Будівельна лексика // Українська історична та діалектна лексика. К.: Наукова думка, 1985. С.12-24.
40. Гриценко С.П.До проблеми латиномовних запозичень у мові українських пам’яток XVII ст. // Українська історична та діалектна лексика. Львів, 1996. С.166-173.
41. Гриценко С.П.Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам’яток кінця XVI XVII ст.): Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1999. 20с.
42. Грушевський М.С. Братське шкільництво взагалі і київське зокрема // Історія української літератури. К.: ТО «Обереги», 1995. С.142-176.
43. Гумецька Л.Л. З історичної лексикології української мови (землеробство і суміжні заняття) // Мовознавство. 1978. №6. С.11-22.
44. Гумецька Л.Л. Морфематичні субституції у найдавніших українських запозиченнях з польської мови // Питання слов’янського мовознавства. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1963. С.52-56.
45. Гумецька Л.Л. Способи адаптації запозиченої лексики у староукраїнській мові // Мовознавство. 1976. № 4. С.71-76.
46. Гумецька Л.Л.Фонетичні субституції в староукраїнських запозиченнях з польської мови // Дослідження і матеріали з української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. Т.V. С.53-61.
47. Гумецька Л.Л. Рецензія на книгу А.Й.Журавского «Гісторыя беларускай літературнай мовы». Т.І. Мінск, 1967. 370с. // Мовознавство. 1968. №4. С.85-88.
48. Дзендзелівський Й.О. Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі. К.: Наукова думка, 1969. 211с.
49. Дидик Г.Номінація конкретних захворювань в українських пам’ятках XVI-XVIII ст. // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Л., 2000. Вип.29. С.102-110.
50. Дидик-Меуш Г.М. Медична номенклатура в пам’ятках української мови XVI-XVIII ст.: Автореф. канд. філол. наук. Львів, 2001. 19с.
51. Жадько Ю.И. Становление и развитие микросистемы наименований лиц, связанных с процессом обучения и воспитания в русском языке (пути, источники, семантика, структура): Автореф. дисс. канд. филол. наук. Днепропетровск, 1984. 23с.
52. Жадько Ю.И. Становление и развитие микросистемы наименований лиц, связанных с процессом обучения и воспитания в русском языке (пути, источники, семантика, структура): Дисс.... канд. филол. наук. Днепропетровск, 1984. 226с.
53. Жайворонок В.В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць // Мовознавство. 1999. №6. С.32-46.
54. Житецький П.Г. Вибрані праці: Філологія. К.: Наукова думка, 1987. 328с.
55. Жовтобрюх М.А. Будова і лексична характеристика українського розмовника кінця XVI ст. // Питання східнослов’янської лексикографії ХІ-XVII ст.: Матеріали симпозіуму (Запоріжжя, жовтень, 1997). К.: Наукова думка, 1979. С.50-58.
56. Жовтобрюх М.А.Давні традиції в новій українській літературній мові // Мовознавство. 1970. №2. С.27-40.
57. Жураўскі А.Гісторія бэларускай літэратурнай мовы. Мінск: Навука і тэхніка, 1967. Т.1. 370с.
58. З історії української лексикології / Ред. кол. Д.Г.Гринчишин (відп. ред.), Р.Й.Керста та ін. К.: Наукова думка, 1980 262с.
59. Зілинський О. Духовна генеза першого українського відродження // Європейське Відродження та українська культура ХІV-ХVІІІ ст. К.: Наукова думка, 1993. С.276-300.
60. Исследования по исторической лексикологии древнерусского языка. М.: Наука, 1964. 320с.
61. Исследования по словообразованию и лексикологии древнерусского языка. М.: Наука, 1969. 352с.
62. История лексики русского литературного языка конца XVII начала ХІХ века. М.: Наука, 1981. 374с.
63. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури ХVІ-ХVІІІ ст. К.: Наукова думка, 1966. 251с.
64. Ісаєвич Я.Д. Джерела історії української культури доби феодалізму. К.: Наукова думка, 1972. 143с.
65. Ісаєвич Я.Д. Освітній рух в Україні: східна традиція і західні впливи // Київська старовина. 1995. №1. С.2-9.
66. Історія української мови. Лексика і фразеологія. К.: Наукова думка, 1983. 743с.
67. Карский Е.Ф.К истории белорусского языка в XVII в. // Труды по белорусскому и другим славянским языкам. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С.523-547.
68. Кашуба М. Гуманістичні та реформаційні ідеї в Україні другої половини XVII ст. // Європейське Відродження та українська література XIV- XVIII ст. К.: Наукова думка, 1993. С.57-74.
69. Кваша С.С. Педагогічна система Луцької братської школи: Автореф. дис. канд. пед. наук. Київ, 1997. 24с.
70. Києво-Могилянська академія в іменах, ХVІІ-ХVІІІ ст.: Енцикл. вид. / Упоряд. З.І.Хижняк. За ред. В.С.Брюховецького. К.: Вид. дім КМАкадемія”, 2001. 736с.
71. Кирик Д.П.Філософська термінологія в українській літературній мові дожовтневого періоду. К., 1967. 243с.
72. Ковалик І.І. Особливості іменникового словотвору східнослов’янської мовної групи // Питання слов’янського мовознавства. Львів, 1963. С.3-17.
73. Ковалів П. Лексичний фонд літературної мови Київського періоду Х- ХІV ст. Т.2. Нью-Йорк, 1964. 322с.
74. Кочерган М.П.Лексика понятий времени в украинском языке: Автореф. дисс... канд. филол. наук. К., 1967. 16с.
75. Кочерган М.П.Лексика часових понять в українській мові // Лексикологія та лексикографія. К.: Наукова думка, 1966. Вип. 2. С.56-63.
76. Крижко О.А.Розвиток семантики побутової лексики українських літописів кінця XVII поч. XVIII ст. (їжа, напої, продукти харчування): Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1997. 17с.
77. Кровицька О.В.Семантика та словотворча характеристика назв осіб у пам’ятках української мови: Дис канд. філол. наук. Львів, 1995. 235с.
78. Куньч З.Й. Становлення і розвиток української риторичної термінології: Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1997. 16с.
79. Кутина Л.Л. Формирование терминологии физики в России. Период предломоносовский: первая треть XVIII века. М.-Л.: Наука, 1966. 288с.
80. Кутина Л.Л.Формирование языка русской науки (терминология математики, астрономии, географии) в первой трети XVIII в. М.: Наука, 1964. 219с.
81. Львов А.С.Лексика Повести временных лет”. М.: Наука, 1975. 366с.
82. Масенко Л.П. До проблеми спадкоємності старої писемної традиції в новій українській літературній мові // Мовознавство. 1995. №4-5. С.39-45.
83. Маслов С. Культурно-національне відродження на Україні в кінці ХVІ і першій половині ХVІІ ст. // Європейське Відродження та українська література ХІV-ХVІІІ ст. К.: Наукова думка, 1993. С.319-342.
84. Матвіяс І. Варіанти української літературної мови. К., 1998. 162с.
85. Мединський Є.М. Братські школи України і Білорусії. К.: Радянська школа, 1958. 210с.
86. Микитась В.Л.Давньоукраїнські студенти і професори. К.: Абрис, 1994. 287с.
87. Миронова Г.М. Название одежды в древнерусском языке: Автореф. дисс канд. филол. наук. К., 1978. 22с.
88. Митюров Б.Н. Развитие педагогической мысли на Украине в ХVІ-ХVІІ в. К.: Радянська школа, 1968. 211с.
89. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. К.: Наукова думка, 1991. 191с.
90. Мойсеюк Н.Є.Педагогіка / Навч. посібник. К., 1999. 350с.
91. Молодід Т.К.Із спостережень над лексикою Палінодії” З.Копистенського // Наукові записки Київського університету: Збірник філол. фак-ту. 1958. Т.17. Вип.2. С.147-164.
92. Мурашко Л.В.Українська військова лексика в її історичному розвитку (військові звання та посади): Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1997. 21с.
93. Муромцева О.Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. Харків: Вид-во Харків. ун-ту, 1985. 152с.
94. Наєнко Г.М. Наукова лексика у творах Кирила Транквіліона-Ставровецького: Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1997. 16с.
95. Науменко Ф.І.Педагог-гуманіст і просвітитель І.М.Борецький. Львів: Вид-во ун-ту, 1963. 116с.
96. Невойт В.И.Название пищи и продуктов питания в древнерусском языке: Автореф. дисс... канд. филол. наук. К., 1986. 23с.
97. Непийвода Ф.А. Актовые книги стародубского городового уряда как памятник украинского литературного языка: Автореф. дисс... канд. филол. наук. К., 1962. 20с.
98. Непийвода Ф.А.Лексика актових книг Стародубського міського уряду другої половини XVII ст. // Дослідження з мовознавства. К., 1962. С.
99. Несколько данныхъ о школах въ Правобережной Украинh // Киевская старина. 1891. Т.34. С.108113.
100. Німчук В. Памво Беринда і його «Лексіконъ словенорωсскій и имен тлъкованїє» // Беринда Памво. Лексикон словенороський / Підг. до вид. В.В.Німчук. К.: Наукова думка, 1961. С.V-ХХXV.
101. Німчук В.В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. К., 1980. 303с.
102. Німчук В.В., Русанівський В.М., Чепіга І.П.та ін. Жанри і стилі в історії української літературної мови. К.: Наукова думка, 1989. 288с.
103. Німчук В.В. Граматика М.Смотрицького перлина давнього мовознавства // Мелетій Смотрицький. Граматика / Підг. факс. вид. та дослідження пам’ятки В.Німчука. К.: Наукова думка, 1979. 111с.
104. Німчук В.В.Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст. К.: Наукова думка, 1985. 224с.