ПІПЧЕНКО Наталія Олександрівна МІЖНАРОДНА ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое описание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано зв’язки з
науковими програмами та темами, сформульовано мету і завдання дослідження,
визначено об’єкт і предмет, методологію та методи дослідження, обґрунтовано
наукову новизну, практичне значення одержаних результатів і подано інформацію
про апробацію та публікацію результатів дослідження.
У першому розділі – «Теоретичні і методологічні засади дослідження
міжнародної інтернет-комунікації» – обґрунтовано концепцію наукової проблеми,
яка полягає в з’ясуванні феномену міжнародної інтернет-комунікації у сфері
міжнародних відносин та ефективності її впливу на зовнішньополітичну діяльність,
подано критичний аналіз теоретичних і методологічних підходів до міжнародної
інтернет-комунікації в глобальному середовищі, з’ясовано специфіку процесів, що
характеризують асиметричність міжнародної інтернет-комунікації у системі
міжнародних відносин; представлено понятійно-категоріальні характеристики
міжнародної інтернет-комунікації як інструментарію зовнішньополітичної
діяльності та визначено погляди науковців на перерозподіл політичного впливу
акторів міжнародних відносин в умовах функціонування глобальної інформаційної
системи. Показано, що розвиток глобальної інтернет-комунікації також зумовив
розширення демократизаційних процесів і водночас спричинив зростання
міжнародної напруженості у відносинах між провідними акторами світу, оскільки
міжнародна інтернет-комунікація, що виявляється у функціонуванні соціальних
медіа, дозволяє сформувати як позитивне сприйняття зовнішньої політики на
міжнародній арені та сприяти ефективності міжнародної співпраці, так і негативне
ставлення політикуму та світової спільноти до зовнішньополітичних ініціатив.
З’ясування ролі міжнародної інтернет-комунікації як інструменту
11
зовнішньополітичної діяльності дозволило виокремити характерні особливості
використання соціальних медіа міжнародними акторами задля просування інтересів
на міжнародній арені і переконання світової громадськості та внутрішньої спільноти
у правильності власних зовнішньополітичних рішень.
Термінологія, використана у дисертаційній роботі, зафіксована як в науковій
літературі, документах міжнародних організацій, доктринах зовнішньої і
внутрішньої політики держав, у національному законодавстві, так і в практичній
політичній діяльності провідних міжнародних акторів, зокрема:
- міжнародні відносини визначаються як специфічна форма соціальних
відносин, участь в яких відтворює міжнародну суб’єктність індивідуального або
колективного актора, та головне функціональне призначення якої полягає в
реалізації цивілізаційної та антропологічної єдності людства. Існує кілька
макроконцепцій міжнародних відносин: політологічна, що спирається на тезу про
верховенство держави як провідного міжнародного актора, який у структурі
міжнародних відносин віддає перевагу міждержавному співробітництву;
соціологічна, яка визнає міжнародний характер певної трансакції залежно від
характеру об’єкта; системна, що виходить зі вторинності будь-якого міжнародного
актора щодо системи міжнародних відносин; культурна, що полягає в обстоюванні
національно-культурної ідентичності в міжнародному співробітництві та врахуванні
в зовнішній політиці чинників культурної «сенситивності»; комунікативна, яка
визнається суспільно-політичним феноменом, що функціонує в різноманітних
формах, реалізується через інструменти та механізми позиціонування і забезпечення
національних (державних), корпоративних і суспільних інтересів на міжнародній
арені;
- зовнішньополітична діяльність розуміється як організована й відповідним
чином забезпечена робота держави щодо здійснення тактичного впливу на об'єкти
власних зовнішньополітичних інтересів;
- зовнішньополітична поведінка актора визначається як його діяльність або
бездіяльність у системі міжнародних відносин, що зумовлено потребою
забезпечення зовнішньополітичних інтересів або реакцією на зовнішній вплив, який
оцінюється як державою, так і іншими акторами міжнародних відносин у
конкретний історичний період розвитку системи;
- комунікація в системі міжнародних відносин або зовнішньополітична
комунікація акторів розглядається як сукупність форм реалізації зв'язків усередині
системи міжнародних відносин, що відображає передачу інформації від одного
актора до іншого;
- міжнародна комунікація тлумачиться як процес реалізації зв’язків між
акторами міжнародних відносин, що дозволяє здійснювати політичну взаємодію,
розвивати економічне співробітництво та культурний обмін. Серед інструментів
міжнародної комунікації виділяють дипломатичні канали, ділові комунікації в
економічній сфері, культурний і науковий обмін, мас-медіа та інтернет, який
дозволяє гнучко регулювати міжнародні інформаційні та комунікаційні потоки;
12
- міжнародна інтернет-комунікація, з авторського погляду, розглядається як
інструментарій зовнішньополітичної діяльності на рівні акторів міжнародних
відносин і виявляється у функціонуванні соціальних медіа, що впливають на
міжнародну взаємодію і практику реалізації зовнішньої політики;
- асиметричність міжнародної інтернет-комунікації розуміється як обмеження
політичних, економічних, соціальних або культурних можливостей міжнародних
акторів у сфері реалізації зовнішньополітичних інтересів через відсутність доступу
до сучасних засобів комунікації.
Зазначено, що методологічну основу дослідження міжнародної інтернет-
комунікації як інструменту зовнішньої політики у своїх наукових працях
розробляли такі зарубіжні фахівці, як А. Абрамсон, Е. Антоїн, Дж. Арквілла,
Ф. Артертон, Д. Белл, Г. Вайнштейн, Ю. Габермас, Дж. Гелбрейт, Г. Геераертс,
В. Дізард-молодший, П. Джарвіс, П. Дракер, Т. Джордано, Ч. Есс, М. Кастельс,
Р. Катц, Е. Коррадо, М. Лібіцкі, Л Лейдесдорф, Н. Луман, М. Маклюен, Й. Масуда,
Дж. Най-молодший, К. Орден, М. Порат, Х. Рейнгольд, Т. Стоуньєр, Ф. Судвікс,
Е. Тоффлер, А. Турен, Ю. Хаяші, Ф. Фукуяма, Ч. Фаєрстон, А. Багіров,
М. Вершинін, А. Гуменський, Є. Зинов’єва, C. Ширін, А. Чугунов та інші, що
дозволило виявити глобалізаційні чинники, які впливають на систему міжнародних
відносин та особливості взаємодії міжнародних акторів у глобальному середовищі
внаслідок використання інноваційних інтернет-технологій, проаналізувати
міжнародно-політичний концепт мережі Інтернет як інструментарій забезпечення
зовнішньополітичних інтересів.
Вітчизняні дослідники міжнародно-політичних проблем, зокрема В. Бебик,
О. Брусиловська, Я. Варивода, О. Волошин, В. Рубель, С. Галака, В. Гондюл,
Л. Губерський, Б. Гуменюк, В. Гулай, С. Даниленко, Д. Дубов, О. Зернецька,
В. Іванов, Є. Камінський, Т. Каменська, О. Картунов, С. Кашавцева, І. Коваль,
В. Копійка, О. Коппель, В. Королько, Т. Кремень, І. Кресіна, В. Крижанівський,
В. Крушинський, М. Кулініч, О. Литвиненко, Л. Лойко, О. Майборода,
Є. Макаренко, М. Мальський, В. Манжола, В. Матвієнко, М. Мацях,
М. Михальченко, М. Ожеван, І. Отрощенко, О. Пархомчук, Б. Парахонський,
Г. Перепелиця, М. Призіглей, І. Піляєв, І. Погорська, Г. Почепцов, М. Рижков,
М. Розумний, Н. Ржевська, Ю. Скороход, Є Тихомирова, О. Шевчук, С. Шергін,
Л. Чекаленко, С. Федуняк, В. Фісанов, А. Худолій, Б. Юськів, Н. Яковенко та інші,
наголошують, що сучасна зовнішня політика повинна базуватися на розумінні
сутності глобальних процесів, характеру та змісту їх впливу на політику,
дипломатію, економіку та соціальну сферу держав, інтереси та методи діяльності
акторів міжнародних відносин, репутацію країн у глобальному інформаційному
середовищі. Водночас окремі науковці вважають, що використання інструментарію
міжнародної інтернет-комунікації для підтримки зовнішньополітичних інтересів та
ініціатив сприятиме демократизації глобального управління, уможливить
збалансований розвиток регіонів і держав, дозволить міжнародним акторам
підтримувати глобальні взаємозв’язки.
13
Аргументовано, що систематизація теоретичних і методологічних засад
дослідження щодо місця і ролі міжнародної інтернет-комунікації у процесах
трансформації зовнішньої політики міжнародних акторів уможливила виокремлення
таких наукових напрямів, як:
- напрям осмислення впливу глобальної мережі на міжнародну взаємодію.
Зокрема, проаналізовано підходи, пов’язані з розумінням інтернету як складової
міжнародної діяльності, як світової інформаційної системи; підходи, пов’язані з
міжнародно-правовими аспектами регулювання мережі Інтернет, а також підходи до
формування багатосторонньої моделі управління інтернетом з виключенням
одностороннього впливу на ці процеси США; підходи, пов’язані з проблемами
дотримання балансу між безпекою у мережі Інтернет і свободою слова, захистом
прав інтелектуальної власності і прав на таємницю приватного життя; підходи,
пов’язані з відмінностями між поняттями актора в інтернеті і традиційного учасника
внаслідок розмивання і зміни його звичних політичних функцій. Загалом дослідники
підкреслюють, що зовнішньополітична діяльність в інтернеті може бути як
персоналізована, що дозволяє нетрадиційним акторам отримувати можливості,
доступні в реальності лише державним інституціям, так і знеособлена, тобто
прихована за нескінченною кількістю «імен» актора;
- напрям асиметричності міжнародної інтернет-комунікації, який полягає у
з’ясуванні диференціації інформаційно-технологічного розвитку держав, що
призвела до формування інформаційного розриву, причинами якого стали
особливості здійснення економічної діяльності, розвиток правової бази, існування
історичних традицій, формування національного менталітету. Науковці зазначають,
що подальше посилення інформаційного розриву може призвести до «виключення»
певних країн або верств суспільства з процесу здійснення міжнародної інтернет-
комунікації, що ставить під сумнів можливість практичного та ефективного втілення
принципів демократизації міжнародних відносин. Також поглиблення
асиметричності міжнародної інтернет-комунікації може спричинити фрагментацію
світового порядку і посилити виключення деяких міжнародних акторів із процесів
міжнародної взаємодії або накласти обмеження на таку співпрацю. В умовах
розвитку глобальних інформаційних процесів відбувається як зближення параметрів
зовнішньополітичної взаємодії, так і розмежування держав за ознакою залученості
до інформаційно-технологічного прогресу, що поглиблює прояви асиметрії у
системі міжнародних відносин;
- напрям залучення сучасних інтернет-технологій для здійснення ефективної
міжнародної комунікації у вимірі соціальних медіа для формування нових
комунікаційних каналів, які впливають на систему міжнародних відносин та
змінюють традиційні інструменти політичної взаємодії; трансформація терміну
«міжнародна інтернет-комунікація» пов’язана з дослідженням проблем впливу
сучасних технологій на процеси здійснення комунікації на глобальному,
регіональному та національному рівнях, які здійснювались ще з середини ХХ
століття. Дослідники визначають політичний, інформаційний, соціальний,
14
культурний та психологічний аспекти вивчення комунікаційних процесів, які
змінюють сформовані уявлення і стереотипи, впливаючи на форми поведінки й
моделі взаємовідносин держав, міжнародних інституцій і нетрадиційних акторів,
наголошуючи як на конструктивному, так і деструктивному впливові міжнародної
інтернет-комунікації на систему міжнародних відносин.
У розділі доведено, що перегляд пріоритетів зовнішньої політики окремих
країн і практичної діяльності світового співтовариства через здійснення
інформаційної модернізації сприяє трансформації міжнародних відносин. При
цьому державні актори продовжують виконувати ключову роль при здійсненні
зовнішньополітичної діяльності, натомість зростання політичного значення
інтернет-комунікації зумовлює реструктуризацію міжнародної взаємодії. Зокрема,
на міжнародній арені відбуваються процеси інформаційної стратифікації та
інформаційно-політичної диференціації, які зумовлюють формування регіональних
зовнішньополітичних структур із власними принципами комунікації, відносинами і
статусом у світі. Тобто, у сучасній системі міжнародних відносин міжнародна
інтернет-комунікація пов’язана з політикою держав, оскільки відтворює систему
зовнішніх зв’язків, яку встановлено в міжнародному співтоваристві, та зміну
політичних процесів у міждержавних відносинах.
Також з’ясовано, що відкритість інтернету дозволила нетрадиційним акторам
здійснювати вплив на процеси формування державної політики, а політична
комунікація з односторонньої перетворилась на багатосторонню, забезпечуючи
формування неформальних комунікативних процесів у суспільстві. Інструменти
міжнародної інтернет-комунікації вплинули на політичну систему в цілому і на
акторів міжнародних відносин, трансформуючи зовнішньополітичні інтереси країн,
політико-психологічну культуру політичних лідерів і суспільства, традиції, ціннісні
орієнтації, нормативно-правові акти та інструментарій. Науковці вважають, що
мережа виступає не лише інструментом комунікації, а й механізмом її
функціонування, оскільки володіння основними ресурсами глобальної мережі
уможливлює процес управління ними та їх ефективного використання для
забезпечення зовнішньополітичних інтересів.
На думку автора дисертаційної роботи, сучасна міжнародно-політична наука
характеризується цілісністю підходів до дослідження впливу інформаційно-
комунікаційних процесів на міжнародну взаємодію, оскільки особлива увага
дослідників зосереджена на з’ясуванні міжнародно-політичного аспекту впливу
мережі Інтернет на зовнішньополітичну діяльність. Аргументуючи переваги нових
форм міжнародної взаємодії з використанням інтернет-технологій, зазначимо такі їх
характеристики, як універсальність, прозорість, гнучкість та багатовимірність, які
забезпечують максимальне включення різних акторів до системи міжнародної
комунікації. Відтак авторський концептуальний підхід до проблеми міжнародної
інтернет-комунікації як інструменту зовнішньополітичної діяльності ґрунтується на
виявленні глибинних політико-системних трансформацій міжнародних відносин, а
також на дослідженні модернізації форм і механізмів здійснення зовнішньої
15
політики та представленні перспективи використання соціальних медіа у
міжнародній взаємодії.
У другому розділі – «Зовнішньополітична парадигма міжнародної
інтернет-комунікації у вимірі соціальних медіа» – досліджено конструкт
соціальних медіа в міжнародних відносинах, з’ясовано вплив соціальних медіа на
систему міжнародних взаємодій і проаналізовано використання соціальних медіа як
механізму забезпечення інтернет-комунікації у сфері зовнішньої політики.
Аналіз наукової думки щодо зовнішньополітичної парадигми міжнародної
інтернет-комунікації уможливив систематизацію та осмислення соціальних медіа у
контексті наукової категорії конструкту та його зв'язків у концептуальних
структурах типологій і теорій, відповідно до яких концептуальна структура науки в
цілому при її емпіричній інтерпретації може претендувати на роль знання про
дійсність функціонування соціальних мереж на основі понятійного аналізу
емпіричного дослідження. У рамках зазначеного наукового конструкту
виокремлюються психолого-соціологічний, природничо-науковий, політичний,
комунікативний і технологічний напрями, за допомогою яких сформувалося цілісне
бачення особливостей використання соціальних медіа у міжнародній практиці, їх
ролі у забезпеченні зовнішньополітичних інтересів і чинників їх стратегічного
впливу на міжнародну співпрацю. На міждисциплінарному рівні параметральні
характеристики соціальних медіа досліджуються через поєднання декількох
наукових підходів, зокрема, поняття «соціальні мережі» та його трансформація у
поняття «соціальні медіа» розглянуто у межах психолого-соціологічного та
природничо-наукового напрямів, тоді як сучасне тлумачення та виявлення
структурно-функціональних особливостей взаємозв’язку соціальних медіа та
міжнародно-політичних процесів досліджено у межах політичного, комунікативного
і технологічного напрямів, зокрема: у межах політичного напряму визначено
інноваційність міжнародної інтернет-комунікації, що проявляється у вирішенні
глобальних публічних проблем, формуванні політичних, економічних, соціальних і
культурних цінностей, частковому подоланні асиметричності інформаційного
розвитку; у межах комунікативного напряму проаналізовано процес передачі
зовнішньополітичної інформації по каналах інтернет-комунікації, вплив соціальних
медіа на процеси прийняття зовнішньополітичних рішень та особливості діяльності
акторів інтернет-комунікації; у межах технологічного напряму розглянуто
класифікацію та можливості поглиблення взаємодії міжнародних акторів через
використання таких інструментів міжнародної інтернет-комунікації, як: електронна
пошта, телеконференції або групи новин, інтерактивні бесіди або спеціалізовані чат-
сервіси, гостьові книги, тематичні форуми, блоги та мікроблоги, соціальні каталоги,
соціальні бібліотеки, професійні соціальні мережі, геосоціальні мережі, вікові і
гендерні соціальні мережі. Показано, що зазначена послідовність аналізу наукового
конструкту соціальних медіа пов’язана з історичним науковим розвитком розуміння
суті міжнародної інтернет-комунікації та послідовності впливу на форми і методи
здійснення зовнішньополітичної діяльності.
16
Авторський підхід до розуміння зовнішньополітичної парадигми міжнародної
інтернет-комунікації у вимірі соціальних медіа проявляється у теоретичному
осмисленні, систематизації та узагальненні фактів, подій і процесів взаємозв’язку і
взаємовпливу міжнародної політики та інтернет-технологій. Відтак доведено, що
сучасна зовнішньополітична парадигма міжнародної інтернет-комунікації
формується під впливом інформаційної революції, яка зумовила подальшу
трансформацію міжнародної системи під впливом інтенсивної інтернет-комунікації.
Сутність зовнішньополітичної парадигми міжнародної інтернет-комунікації
виявляється в тому, що в добу швидкоплинного розвитку інформаційно-
комунікаційних технологій ефективність та інтенсивність відносин між
міжнародними акторами полягає в інформаційних перевагах у глобальному
просторі, у розробці сучасних зовнішньополітичних стратегій, що ґрунтуються на
забезпечені політичної та інформаційної потужності, домінуванні у світових і
регіональних інформаційних потоках, здійсненні впливу на міжнародні інституції,
які підтримують баланс міжнародної системи.
Задля виявлення міжнародно-політичного впливу соціальних медіа впродовж
2010–2014 рр. автором було досліджено ступінь поінформованості світової
громадськості щодо тем Arab Spring, WikiLeaks та Edward Snowden і виявлено, що
пік популярності запиту Arab Spring в інтернеті припав на кінець 2011 р. і був
пов’язаний з тривалістю масових вуличних протестів у 19 країнах Близького Сходу
та Північної Африки. Водночас тенденція зростання інтересу світової громадськості
до зазначених процесів розпочалася з квітня 2011 р., після військових протистоянь,
що призвели до здійснення політичних та соціальних реформ у Кувейті, Йорданії,
Омані, Алжирі, Катарі, до повалення або відправлення у відставку урядів в Єгипті,
Лівії, Тунісі та Ємені, придушення протестів у Саудівській Аравії і Бахрейні,
зіткнення опозиції з владою в Сирії. Серед країн Близького Сходу та Африки
найбільший інтерес до «арабської весни» виявили спільноти Лівану, Йорданії,
Нігерії, ОАЕ і Марокко, серед країн Азії – Сінгапуру, Пакистану та Малайзії, а серед
країн Північної Америки – США та Канади. Аналіз арабомовного сегменту
інтернету щодо перебігу «арабської весни» свідчить про виникнення інтересу до
подій відразу ж після початку масових протестів у Тунісі, Алжирі та Лівії, при
цьому встановлено, що зберігається тенденція до подальшої зацікавленості цією
тематикою особливо серед громадян Ємену, Лівії, Йорданії, Палестини, Алжиру,
Іраку, Марокко, Саудівської Аравії та Єгипту. Зроблено висновок, що серед причин
революційних процесів на Близькому Сході, які отримали назву «арабська весна»,
експерти називають масові виступи бідного населення, які підтримувалися
політичною опозицією, незадоволення радикально налаштованої молоді, яка
наслідує модель західного способу життя, заклики до виступів у соціальній мережі
Facebook та мікроблозі Twitter. При цьому вплив соціальних медіа щодо організації
«арабської весни» відзначається як світовим співтовариством і експертами, так і
учасниками заворушень.
17
Одночасно з «арабською весною» у світовому інформаційному просторі
організацією WikiLeaks було оприлюднено документи урядових структур щодо
військової діяльності США в Афганістані та Іраку, інтерес до яких світової
спільноти був значно меншим, ніж після публікації оригінальних секретних і
конфіденційних документів щодо діяльності Державного департаменту США. Варто
зазначити, що пік популярності до публікацій WikiLeaks припав на початок 2011 р.,
тоді як з середини 2011 р. й дотепер зберігається невисока зацікавленість
подальшою діяльністю організації, що пов’язано як із судовими переслідуванням її
очільника Дж. Ассанжа, так і з тим, що нині не публікуються секретні матеріали, а
з’являються лише історичні досьє або інформація, отримана в результаті хакерських
атак на урядові веб-вузли. За регіональною ознакою найбільшою популярністю
запит WikiLeaks користувався серед громадян країн Африки (Камерун, Зімбабве,
Мозамбік, Ефіопія, Кенія, Туніс, Гана), а також Куби, Ісландії та Лівану.
На підставі емпіричного дослідження було з’ясовано, що розголошення
конфіденційної інформації співробітником АНБ США Е. Сноуденом найбільше
сколихнуло громадськість провідних країн світу і залишається в тренді й до цього
часу. Це пов’язано передусім з інформаційними приводами, які створює сам
Е. Сноуден, спілкуючись з європейськими та американськими політичними
активістами і журналістами, а також з відновленням інтересу до організації
WikiLeaks, яка скористалась моментом і почала формувати взаємопов’язані
інформаційні блоки, які відразу ж поширювалися провідними мас-медіа світу.
Найвищий рівень інтересу до дій Е. Сноудена виявили у США, Гонконгу та
Сінгапурі, відносно нижчий – у Канаді, Ірландії, Австрії, Німеччині, Домініканській
Республіці, Венесуелі та Новій Зеландії. При цьому на початку політико-
інформаційного приводу найбільший інтерес до теми виявляли громадяни США, що
можна пояснити масштабами витоку секретної інформації та ходом розгортання
подій (виліт Е. Сноудена зі США до Гонконгу, а згодом до Росії). До того ж
упродовж першого тижня оприлюднення документів відзначалося зростання
інтересу німецької аудиторії, що пов’язано з відомостями щодо прослуховування
канцлера ФРН А. Меркель та інших європейських лідерів службами США, а також
обговорення подальших відносин США з країнами ЄС. Натомість, незважаючи на
те, що Росія надала тимчасовий притулок Е. Сноудену, російська інтернет-аудиторія
виявила інтерес до публікацій лише на початку розгортання подій, але він був
значно нижчим, ніж в інших країнах.
Дослідження соціальних медіа як механізму забезпечення інтернет-
комунікації у сфері зовнішньої політики дозволило виокремити такі переваги
соціальних медіа, як мультимедійність, персоналізація та інтерактивність, що сприяє
поширенню офіційної державної інформації, координації роботи урядових і
громадських структур, спілкуванню зовнішньополітичних відомств та
дипломатичних представництв із цільовими групами різних країн тощо.
Встановлено, що при використанні соціальних медіа в зовнішньополітичній сфері
необхідно враховувати, що робота інформаційного департаменту
18
зовнішньополітичного відомства пов'язана з наданням різної інформації, яка
становить державний інтерес; партнер, з яким відбувається взаємодія, виступає як
незалежний актор, асоційований в яку-небудь організацію чи індивідуальний
політичний суб'єкт; відомство не може довільно встановлювати правила відносин із
громадськістю й бути повністю відкритим для широкої громадськості. Тому аналіз
особливостей використання соціальних медіа для підтримки й виконання
зовнішньополітичних цілей держави заслуговує вимагає специфічної практичної
діяльності.
У розділі було обґрунтовано висновок про те, що зовнішньополітична
поведінка міжнародних акторів внаслідок використання інструментарію інтернет-
комунікації може зумовити розбалансування міжнародної взаємодії, оскільки
прагнення одного з міжнародних акторів до світового лідерства або його
відновлення призводить до бажання поставити під свій контроль міжнародний
простір, світову спільноту або стати єдиною глобальною силою. З огляду на значну
роль соціальних медіа у міжнародних відносинах більшість дослідників
погоджуються з думкою, що їх значення у міжнародно-політичних процесах
залежить від обмежень, установлених урядом країни на доступ до інтернету, та
організованості нетрадиційних акторів, які використовували соціальні медіа для
заклику та організації протестних дій. Водночас розуміння зовнішньополітичної
парадигми міжнародної інтернет-комунікації у вимірі соціальних медіа сприяло
конкретизації концептуальних підходів до такого суспільного феномену,
усвідомленню його як інструменту зовнішньополітичної діяльності, який
визначається сукупністю процесів демократизації міжнародних відносин,
міжнародної інформаційної політики, інтересів міжнародних акторів і моделей їх
поведінки у глобальному середовищі.
Третій розділ – «Прикладні дослідження міжнародної інтернет-комунікації
інформаційно розвинених країн світу» – присвячено критичному аналізу
зовнішньополітичної практики США, ЄС, Китаю та Росії в соціальних
медіаплатформах, що проявляється у поєднанні традиційності та інноваційності
використання інструментарію міжнародної інтернет-комунікації для підтримки і
забезпечення міжнародно-політичних ініціатив.
У розділі розглядається використання міжнародної інтернет-комунікації у
структурі зовнішньої політики США, яка характеризується як інструмент «м’якого»
впливу на інших акторів міжнародних відносин. Визначено такі тенденції
інструментарію міжнародної інтернет-комунікації для досягнення
зовнішньополітичних цілей США, як підтримка політики глобального лідерства і
глобальної присутності США у світі, боротьба з терористичними угрупованнями,
протидія пропагандистським кампаніям, спрямованим проти США, та поширення
американських політичних, економічних, соціальних і культурних цінностей у світі.
Аргументовано, що США звертаються до можливостей соціальних медіа для
підтримки міжнародних і регіональних урядових ініціатив, для впливу на
політичний, економічний і соціальний розвиток інших акторів світу відповідно до
19
національних інтересів держави, для позиціонування США у світі і здійснення
опосередкованого або спрямованого інформаційного впливу на інші країни.
Проаналізовано низку державних актів США, присвячених розвитку
міжнародної інтернет-комунікації як інструменту зовнішньополітичної діяльності
держави, зокрема: меморандуми президента США про прозорість та відкритість
уряду (2009); щодо використання соціальних медіа, інтерактивних веб-технологій
(2010); щодо забезпечення конфіденційності при використанні веб-сайтів «третьої
сторони» і різноманітних додатків для взаємодії з громадянським суспільством
(2010); окремі проекти та стратегічні плани щодо застосування «соціальних
політичних платформ» у міжнародних відносинах і дипломатичній роботі, в яких
йдеться про активне заохочення державних службовців опанувати сучасний
інструментарій міжнародної інтернет-комунікації для співробітництва з
дипломатичними установами, урядовими і неурядовими організаціями США та
інших країн світу.
Показано, що з метою виконання зазначених завдань було розроблено
програми у вигляді соціально-політичних медійних платформ, які дозволяють
дипломатичним співробітникам ефективно та активно співпрацювати з різними
цільовими групами, зокрема таких, як: «вікі діплопедіа» – онлайн-енциклопедія
Державного департаменту США, яку редагують співробітники міністерства і яка є
доступною для широкого загалу; «співтовариство державних блогів» – ініціатива,
метою якої є об’єднання всіх державних службовців, які працюють у сфері
міжнародних відносин, для координації та ефективної діяльності, розміщення та
обговорення внутрішньої інформації; «відділ дискусій» – ініціатива, спрямована на
обговорення пропозицій дипломатів щодо інновацій та реформ у сфері забезпечення
зовнішньополітичних інтересів США; «віртуальна студентська дипломатична
служба» – програма залучення молоді до сучасних форм дипломатичної діяльності
за допомогою співробітництва з Державним департаментом та дипломатичними
установами країни за кордоном; «віртуальні презентаційні пости» – програма,
спрямована на розширення взаємодії з країнами та регіонами, у яких відсутні
посольства або консульства США; «внутрішня база даних» – проект, спрямований
на інтенсифікацію роботи співробітників зовнішньополітичного відомства щодо
пошуку інформації у внутрішній та міжвідомчих базах даних; «інформаційно-
координаційний центр» – консультативна платформа співробітників Державного
департаменту США задля виконання ними своїх функціональних обов’язків;
«спеціалізована мережа» – програма, спрямована на заохочення дипломатів до
розширення контактів за допомогою соціально-політичних медійних платформ.
Зокрема, створено таку платформу для співробітників зовнішньополітичного
відомства під назвою Corridor, у якій розміщено інформацію про професійні
інтереси та здобутки кожного співробітника Державного департаменту США, про
коло його інтересів та зв’язків; DipNote – офіційний блог Державного департаменту
США, створений для поширення та обговорення інформації з актуальних
міжнародних питань.
20
Розглянуто нові підходи правлячої еліти США щодо інструментарію
міжнародної інтернет-комунікації у 2015 р. у традиційній щорічній промові
Президента Б. Обами «Про становище держави», оригінал виступу якого уперше
було завчасно оприлюднено в офіційному блозі Білого дому з можливостями
миттєвого коментування або подальшого розміщення у соціальних медіа. Аналітики
зазначили, що такий спосіб подачі важливої політичної інформації змінює не лише
для американців, але й для світової спільноти процес міжнародної інтернет-
комунікації, яка визначатиме нові тенденції у міжнародній взаємодії. Слід
наголосити, що вперше американська і світова аудиторія мали відкритий доступ до
аргументів виступу Президента США безпосередньо, самостійно брати участь в
обговоренні актуальних міжнародних і національних питань поза суб’єктивними
коментарями представників мас-медіа. Таким чином через соціальні медіа вдалося
привернути увагу американської і світової громадськості до зовнішньополітичних
ініціатив США і викликати позитивний громадський резонанс навіть в умовах
регулярної критики політичних ініціатив Білого дому. Крім цього, у виступі
Президента США було окреслено й інші пріоритети зовнішньої політики держави,
серед яких визначено подальшу підтримку санкцій проти РФ з боку США і коаліції
держав у зв’язку з агресією щодо України, зазначено, що Державний департамент з
березня 2014 р. розпочав кампанію у соціальних медіа під назвою #UnitedforUkraine
на підтримку демократичних перетворень в Україні, у рамках якої офіційні особи
США, коментуючи події щодо загострення україно-російських відносин, постійно
розміщують хештег «Об’єдналися задля підтримки України»; скасовано 50-річну
зовнішньополітичну риторику США щодо американсько-кубинських відносин задля
зникнення «недовіри у західній півкулі»; обґрунтовано дипломатичні заходи щодо
ядерної програми Ірану; заявлено про можливе використання військової сили проти
екстремістського угруповання «Ісламська держава». США мають намір проводити
активнішу інформаційну політику на міжнародній арені, зокрема за участю Центру
стратегічних антитерористичних комунікацій при Державному департаменті США,
який у серпні 2014 року розмістив у соціальних медіа відеоролик Think Again Turn
Away, спрямований проти поширення пропаганди екстремізму у глобальній мережі.
Авторський моніторинг особливостей інтерактивної присутності Державного
департаменту США в інтернет-просторі упродовж 2012 та 2014 рр. свідчить про
асиметричність дискурсу про зовнішню політику держави. Зокрема, у 2012 р.
керівництво США проводило політику «перезавантаження» відносин із Російською
Федерацією та демонструвало зовнішньополітичну гнучкість, тому в інтернет-
просторі було сформовано нейтральне сприйняття зовнішньополітичних ініціатив
Америки. У 2014 р., після подій в Україні, США переглянули відносини як із
країнами ЄС, так і з РФ, і подібна трансформація зовнішньополітичних кроків
Америки знайшла дискусійне коментування в інтернеті: в англомовному просторі
мережі спостерігалося більш нейтральне ставлення до зовнішньополітичних
ініціатив США, тоді як у російськомовному просторі переважали негативні оцінки
зовнішньополітичної позиції Америки. Дослідження показало, що міжнародна
21
інтернет-комунікація як елемент стратегії міжнародної взаємодії США може
впливати на ефективність реалізації державного зовнішньополітичного курсу і
позиціонування США на міжнародній арені.
Доведено, що активізація зусиль ЄС в напрямі зміцнення статусу самостійного
актора на міжнародній арені сприяла посиленню координації спільної європейської
зовнішньої політики та забезпеченню ефективного представництва ЄС за кордоном.
Враховуючи, що діюче європейське зовнішньополітичне відомство не замінює
національні міністерства закордонних справ, а лише доповнює дипломатичні
установи країн-членів ЄС, важливого значення набуває підтримка ефективної
комунікації організації зі світовою громадськістю через соціальні медіа.
Встановлено, що більший інтерес користувачі соціальних медіа виявляють до
діяльності ЄС як інтеграційного утворення і лише невелика частка цікавиться його
зовнішньополітичною діяльністю з огляду на внутрішні політичні та економічні
суперечності в межах об’єднання.
Зазначено, що на рівні Європейського Союзу інструментарій міжнародної
інтернет-комунікації використовується для публічного обговорення зовнішньої
політики у рамках європейської спільноти, для проведення комунікативних
кампаній, просування європейської політики та проектів ЄС у різних сферах, а
також для поширення офіційних заяв та прес-релізів з проблем міжнародних
відносин. Задля здійснення ефективного наднаціонального управління в межах ЄС,
за прикладом США, було створено європейську медійну платформу Social Media
Gov.Board, яка дає змогу проаналізувати не лише активність європейських установ в
інтернет-просторі, але й оцінити ефективність проектів ЄС у різних сферах
життєдіяльності. До проектів позиціонування ЄС у міжнародному інтернет-просторі
відносять окремий веб-портал European Union in social media Центральної бібліотеки
Європейської комісії, відкритий для координації акаунтів у соціальних медіа та RSS-
каналів, пов'язаних з ЄС. Одночасно Європейська комісія розробила власну
соціальну мережу RegioNetwork 2020 для онлайн-спілкування та регіонального
співробітництва в Європі. Зважаючи, що рівень проникнення соціальних мереж в
Європі є одним із найвищих у світі і цей показник збільшується приблизно на 17 %
щорічно, Європейська комісія вирішила використовувати ці платформи для
комунікації з громадянами і впливовими економічними акторами як доповнення до
традиційних медіа.
Аналіз особливостей згадувань про європейську зовнішньополітичну
діяльність упродовж 2012 та 2014 рр. демонструє не лише збільшення ефективності
соціальних медіа та інших новинних інтернет-ресурсів як основних джерел
поширення та отримання інформації, але й зацікавленість аудиторії
загальноєвропейськ