Північнонімецькі топоніми слов'янського походження

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

на правах рукопису

МАРЧЕНКО Ніна Василівна

УДК 81'373.21: 811.11

Північнонімецькі топоніми слов'янського походження

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Двухжилов О.В.
кандидат філологічних наук, доцент

КИЇВ-2004

ЗМІСТ
стор.
Перелік умовних скорочень....................................................................................4
Вступ............................................................................................................................5
Розділ 1. Загальнотеоретичні підходи до вивчення ономастичних одиниць.....................................................................................................................15
1.1. Значення власної назви......................................................................................16
1.2. Зв'язок ономасіології та семасіології................................................................20
1.2.1. Відмінності між номінацією загальних та власних назв.........25
1.2.2. Семантичний і словотвірний аспекти номінації топонімів.........................29
1.3. Зміни у семантиці топонімних елементів у процесі їх функціонування та розвитку.....................................................................................................................38
Висновки до І розділу.......................45
РОЗДІЛ 2. Слов'яно-германська міжмовна взаємодія у процесі формування північнонімецької топонімії
2.1. Специфіка слов'яно-германської лексичної взаємодії в історичному розвитку.....................46
2.1.1. Лінгвістичні дані стосовно співіснування на даній території германо-балто-слов'янських етносів..............................52
2.2. Мовні контакти між різними мовно-етнічними групами на цій території................................60
2.3. Топонімні запозичення та проникнення слов'янського походження у топонімну систему цього регіону...........................................................................64
2.4. Словотвірна та лексико-семантична адаптація топонімів слов'янського походження як наслідок мовної взаємодії.............................................................73
2.5. Роль топонімів слов'янського походження у формуванні топонімної системи північнонімецького регіону......................................................................85
Висновки до 2 розділу...........................92
РОЗДІЛ 3. Структурно-словотвірні та лексико-семантичні моделі номінації північнонімецьцих топонімів слов'янського походження
3.1. Північнонімецькі топоніми слов'янського походження за словотвірними ознаками........................................94
3.1.1. Відапелятивні німецькі топоніми слов'янського походження, утворені за допомогою семантичного словотворення..............95
3.1.2. Німецькі топоніми слов'янського походження, утворені афіксальним способом.....................99
3.1.3. Німецькі гібридні топоніми слов'янського походження, утворені шляхом словоскладання.................................................................................................118
3.1.4. Похідні німецькі топоніми слов'янського походження, утворені за допомогою словосполучення.......................................133
3.2. Словотвірне значення німецьких топонімів слов'янського походження....135
3.2.1. Модифікаційне словотвірне значення топонімів...............137
3.2.2. Мутаційне словотвірне значення топонімів...............139
3.2.3. Транспозиційне словотвірне значення топонімів..............142
3.3. Синонімія словотвірних компонентів топонімів...............144
3.4. Омонімія німецьких топонімів слов'янського походження та їх словотворчих формантів........................................................................................147
3.5. Лінгвістична інтерпретація німецьких топонімів слов'янського походження за номінативно-семантичними критеріями..........................................................153
Висновки до 3 розділу.............183
Загальні висновки.................................................................................................186
Список використаних джерел.............................................................................196
Список ілюстративного матеріалу.....................................................................217
Додатки....................................................................................................................223

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

блр. білоруський снн. середньонижньонімецький
болг. болгарський срвн. середньонижньонімецький
герм. германський ст.луж. старолужицький
гот. готський стп. старопольський
двн. давньоверхньонімецький стполаб. старополабський
др. давньоруський схв. сербохорватський
ін.-єв. індоєвропейський укр. український
каш. заст. кашубський застарілий ч. чеський
лат. латинський шотл. шотландський
лтс. латиський
лит. литовський
м. македонський
новоанг. новоанглійський
нвн. нововерхньонімецький
н.дан. новоданський
н.ісл. новоісландський
н.норв. новонорвежський
н.швед. новошведський
нл. нижньолужицький
норв. норвежський
п. польський
полаб. полабський
прус. прусський
псл. праслов'янський
р. російський
середньоанг. середньоанглійський
слн. словенський
слц. словацький

ВСТУП

Вивчення північнонімецьких топонімів слов'янського походження тісно пов'язане з основними напрямками досліджень власних назв. Системність у студіях німецьких топонімів слов'янського походження північнонімецького регіону дозволила по-новому розглянути шляхи творення топонімів, допомогла зрозуміти їх внутрішню організацію та роз'яснити різнобічні перетворення та перебудови, які відбулися з ними. У науково-практичному плані комплексне дослідження демонструє можливість побудови концепції індивідуального існування оніма в лексичній системі мови та вказує на своєрідні риси функціонування кожного класу пропріальних одиниць як в межах nomina propria, так і у співвіднесенні до nomina appellativa. Апелятивна лексика була і залишається головним джерелом творення ономастичної лексики. Первинність апелятивної лексики відносно пропріальної відіграла значну роль в історії становлення та формування лексичної системи будь-якої мови. На базі порівняльного аналізу онімів та апелятивів розглядаються відмінності між цими лексичними одиницями із точки зору їх структури, семантики та функціонування. Особливу увагу приділено процесам транспозиції апелятивної лексики в топонімну, номінації власних назв, процесам перетворення онімічних компонентів у словотвірні морфеми різних підкласів топонімів топооснови та топоформанти. Питання номінації власної назви та визначення критеріїв її відокремлення від найменування апелятивів належать до основних питань у сучасних ономастичних дослідженнях. Займаючись проблемою номінації власної назви, вітчизняні та зарубіжні науковці (А.О. Білецький [11; 12], І.М. Желєзняк [44; 148-150; 169], Ю.О. Карпенко [66-70], Н.В. Подольська [164], Б.О. Серебрєнніков [195; 250], О.В. Суперанська [208-215], В.П. Шульгач [246], Е. Айхлер [2; 265-271], С. Роспонд [23; 308-310], Р. Шрамек [316] дійшли висновку, що принципи номінації у сфері загальних назв не можуть бути повністю перенесеними на власні, тому що, по-перше, між загальними та власними назвами існують суттєві відмінності, визначені сферою їх функціонування у мові, по-друге, ці принципи обумовлені походженням оніма як назви вторинної відносно апелятива, по-третє, кожен номінований географічний об'єкт є єдиним у своєму роді, він належить до визначеного топонімного ряду за своїми словотвірними та номінативно-семантичними ознаками. Ономастична номінація характеризується причинно-наслідковими відношеннями, тому що вона може відбуватися у результаті тих причин, які були викликані тією чи іншою ономастичною ситуацією, завдяки якій жоден географічний об'єкт не може бути номінованим інакше. У праці було зроблено акцент на історичний, соціальний та територіальний аспекти та приділено увагу значенню власної назви, оскільки його визначення належить до провідних аспектів дослідження ономастичної лексики.
Власна назва у цьому дослідженні розглядається як білатеральний знак, який складається із позначуваного і позначувача в єдиному для обох контексті. Кожна власна назва може бути пов'язана з родовим позначенням, завдяки якому онім з'явився та закріпився у топосистемі й функціонує у мові. У мовленні будь-яка власна назва перебуває в опозиції до загальної, є нетотожною значенню апелятива, від якого походить, спроможна нести власне ономастичне значення. Дотопонімне значення було і залишається одним із головних чинників мотивації в утворенні назви, окрім того, таке значення десемантизується і перебуває у мезонімічних відношеннях відносно апелятива. Таке значення можна назвати конвенційним, оскільки з походження воно є вторинним. Кожен підклас того чи іншого топонімного класу володіє своїм власним значенням ойконімним, гідронімним, хоронімним і т. д.
Актуальність представленої роботи полягає в тому, що в ній було акцентовано увагу на міжмовній взаємодії мовно-етнічних груп слов'ян та германців у період становлення та формування топонімної системи регіону. У результаті такої взаємодії топоніми слов'янського походження не тільки з'явилися, а й змогли зберегтися упродовж тривалого проміжку часу на території із німецькомовним населенням як результати топонімних проникнень до топосистеми регіону. П'ять окреслених у дослідженні етапів міжмовної взаємодії підтверджують тривалість їх існування на двомовній території. У дослідженні підкреслюється, що завдяки збереженню топонімів однієї генези на іншомовній території, можна говорити про своєрідність північнонімецької топонімної системи, оскільки німецькі топоніми слов'янського походження, які зазнали різного роду адаптацій фонетичної, словотвірної, лексико-семантичної, значною мірою вплинули на її формування. Констатація того, що в топонімії існували в минулому дві топосистеми первинна слов'янська й вторинна німецька, які в подальшому своєму розвитку об'дналися в одну, є підтвердженням ізоморфізму розвитку певних лінгвістичних інтерференційних явищ у споріднених мовах. Дослідження слов'янських елементів у топоніміконі неслов'янських мов є актуальним для вивчення історії дописемного стану цих мов, для лінгвістичної реконструкції праслов'янської мови, її діалектів та європейської мовної історії. Частина реконструйованих архетипів апелятивів, що входять до складу топонімів, належить до лексичних архаїзмів сучасних слов'янських мов. У дослідженні на основі реконструйованих праформ праслов'янського лексичного фонду та структурно-словотвірних моделей було побудовано номінативно-семантичні моделі номінації топонімів слов'янського походження. Моделі за структурно-словотвірними ознаками демонструють складний шлях інновацій, який пройшли топоніми в процесі своєї мовної та ономастичної еволюції шлях від індоєвропейських архетипів до праслов'янських топооснов та топоформантів, а потім і до форм компонентів, які є суфіксами сучасних слов'янських мов у топонімотворенні. Низка топооснов та топоформантів, яка входить до складу сучасних німецьких топонімів слов'янської генези, відноситься до топонімотвірних елементів сучасної німецької мови.
Зв'язок роботи з науковими програмами
Дисертація виконана на кафедрі германської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, об'єднаних у межах теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів (код 01 БФО 147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Мета дослідження полягає у встановленні структурно-словотвірних та семантичних особливостей північнонімецьких топонімів слов'янського походження та побудови структурно-словотвірних та номінативно-семантичних моделей номінації топонімів на базі реконструйованих праформ.
Завдання дослідження
Поставлена мета передбачає вирішення таких конкретних завдань:
проаналізувати методи ономастичного дослідження для їх найефективнішого застосування у роботі;
проаналізувати особливості номінації мовних одиниць пропріальної лексики;
проаналізувати особливості семантики оніма / топоніма як білатерального знака;
проаналізувати особливості мовних контактів між слов'янами та германцями у період становлення та формування топонімної системи регіону;
проаналізувати лінгвістичні процеси, які відбувалися із топонімами упродовж історії їх існування;
виявити характер та специфіку збереження топонімів слов'янського походження на іншомовній території;
охарактеризувати перетворення, яких зазнали ці топоніми, та узагальнити прагматико-функціональні особливості.
Об'єктом дослідження є географічні назви північнонімецькі топоніми слов'янського походження.
Предметом дослідження є структурно-словотвірні, номінативно-семантичні закономірності побудови моделей топонімів, функціонування топонімів та їх розвиток у топонімній системі регіону.
Матеріал дослідження склали понад 1000 північнонімецьких топонімів слов'янського походження. Вони зібрані шляхом аналізу фахової літератури та словників, монографій, загальним обсягом приблизно 10 000 сторінок.
Методика дослідження ґрунтується на системному підході до об'єкта вивчення, який передбачає комплексне поєднання ономасіологічних та семасіологічних принципів. Оскільки студії власної назви як білатерального знака потребують своєрідних підходів у дослідженні, тому в процесі підготовки до написання дисертації було зроблено аналіз доцільності застосування різних лінгвістичних методів із метою визначення їх продуктивності. Відмовляючись від ексклюзивності того чи іншого методу та прагнучи до їх комплексного поєднання, системний підхід припускає розгляд об'єкта дослідження як певної комбінації елементів, що утворює його динамічну цілісність та приводить до логічного завершення. Зазначені підходи знайшли практичне втілення у використанні конкретних методичних принципів та прийомів. Серед них чільне місце належить таким методам: порівняльно-історичному, етимологічному, типологічному, стратиграфічному, ареальному. У роботі використано метод лінгвістичного спостереження та опису для інвентаризації, систематизації та класифікації топонімних одиниць та їх структурних компонентів, а також для інтерпретації словотвірних та семантичних особливостей у момент отримання ними найменування. Окрім того, реконструйовані праформи праслов'янської мови та етимологічний аналіз забезпечили можливість побудови номінативно-семантичних моделей номінації, а структурний метод словотвірних. Варто підкреслити, що синтез цих методів продемонстрував характер зв'язків топонімів із номінованими географічними об'єктами, мотиви їх номінації, шляхи перетворень назв у процесі онімізації та трансонімізації.
Наукова новизна проведеного дослідження та одержаних результатів полягає в тому, що вперше у лінгвістиці німецькі топоніми слов'янського походження розглядаються не як запозичення, а як результат топонімних проникнень на початковому етапі свого існування та як топонімні взаємопроникнення мови-джерела та мови-реціпієнта до сучасної топонімії регіону. Реконструйовані форми слов'янських мов підтверджують версії стосовно розширення кордонів пошуку території розселення слов'ян у минулому, тобто розширення меж етногенезу слов'ян. Під час аналізу компонентів топонімів було вперше в ономастичних дослідженнях розглянуто словотвірне мутаційне, модифікаційне та транспозиційне значення компонентів топонімних одиниць.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що проведений аналіз значення власної назви дотопонімного, топонімного та відтопонімного підкреслює конвекційність цієї мовної одиниці стосовно апелятива. Значення оніма демонструє індивідуальні та загальні властивості у функціонуванні кожної власної назви у мовленні, оскільки кожен топонім залежно від об'єкта, який він позначає, має своє топонімне значення ойконімне, гідронімне тощо. Загальні риси творення назви, топоформанти та топоснови якої підкреслюють її індивідуальність, можна побачити опосередковано в топонімному словотворенні будь-якої мови. Німецькі топоніми слов'янського походження зберігають "власний відтінок", а саме: своєрідний "топонімотвірний акцент" слов'янських мов. Поєднання словотвірного та номінативно-семантичного аспектів у дослідженні, наслідком якого є побудовані моделі номінації, є внеском до топоніміки.
Практична цінність проведеного дослідження та одержаних результатів полягає у використанні основних висновків у лекційно-семінарських курсах із історії германської та слов'янської філології, у підготовці спецкурсів із ономастики, лінгвокраїнознавства, етнографії та європейської історії середньовіччя.
Положення, що виносяться на захист:
1. Значення власної назви як білатерального знака є конвекційним відносно загальної назви і представляє доономастичне значення, яке виступає основним мотивуючим чинником у процесі номінації географічного об'єкта. Дотопонімне значення вказує на сумарну для топоніма інформацію, що десемантизується, внаслідок чого кожен топонім реалізується у мовленні. Значення топоніма складається із ономастичного значення, що полягає у позначенні об'єкта й вказує на належність позначеного денотата до того чи іншого топонімного ряду. Відтопонімне значення похідних топонімних одиниць висвітлює пряму залежність цієї одиниці від топонімного значення мотивуючої одиниці та перебуває із нею у семантичних відношеннях твірного та мотивованого слів.
2. Мовна одиниця пропріальної лексики порівняно з апелятивом є мезонімічною, оскільки опозиції онімів ґрунтуються на їх схожості з апелятивами. Така схожість може бути як структурною, так і семантичною, але, насправді, оніми та апелятиви є різними складниками лексичної системи кожної мови.
3. Німецькі топоніми слов'янського походження у сучасній топонімній системі є результатами тривалого й складного розвитку цієї системи в аспекті мовної взаємодії. Наочним прикладом мовних контактів є п'ять етапів міжмовної взаємодії. Сучасні форми топонімів у процесі свого існування пройшли через різного роду адаптаційні процеси фонетичний, словотвірний та лексико-семантичний.
4. Становлення та формування північнонімецької топонімної системи підтверджує первинність походження слов'янської топонімної системи та вторинність німецької топонімної системи.
5. Завдяки структурно-словотвірному аналізу німецькі топоніми слов'янського походження можна класифікувати таким чином: а) топоніми, утворені за допомогою семантичного словотворення (лексико-семантичним способом); б) топоніми, утворені афіксальним способом (морфологічним способом); в) гібридні топоніми, утворені шляхом словоскладання (морфолого-синтаксичним); г) мішані топоніми, утворені за допомогою словосполучення (лексико-синтаксичним). Структурна типологія компонентів топонімів надала змогу побудувати не лише структурно-словотвірні моделі зі своїми власними ознаками, характерними для цієї території, а й показати системність номінації в історичному словотворенні, що "дозволило" цим топонімам спочатку повноцінно існувати на двомовній, а пізніше й на одномовній території.
6. Компоненти топонімів, які зазнали різного роду інновацій, мають мутаційне, модифікаційне та транспозиційне значення. Індивідуальне для будь-якого топоніма значення надає можливість ідентифікувати кожну топонімну одиницю у топосистемі регіону.
7. Варіативність власної назви (синонімія, омонімія, антонімія) презентує явище лінгвістичної універсалії, протиставляючи при цьому власну функцію ідентифікації будь-якого топонімного об'єкта функцію індивідуалізації.
8. На основі реконструкції праформ етимонів можна запропонувати таку класифікацію німецьких топонімів слов'янського походження: а) топоніми, які описують місцевий ландшафт; б) топоніми, мотивацією для яких послужив фіто-зоологічний світ; в) топоніми, які були пов'язані з діяльністю людини. Така класифікація німецьких топонімів слов'янського походження підкреслює давність заселення цієї території слов'янами.
Особистий внесок роботи полягає в тому, що весь матеріал був зібраний та опрацьований самостійно, всі розділи написані одноосібно, всі висновки дослідження були також узагальнені автором. Окрім того, вперше у вітчизняному мовознавстві були реконструйовані архетипи північнонімецьких топонімів слов'янського походження та побудовані структурно-словотвірні та номінативно семантичні моделі номінації цих топонімів.
Апробація роботи відбувалась на науковій конференції, присвяченій 165-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), на науково-теоретичній конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2001), на науковій конференції, присвяченій науковій спадщині професора Євгенії Литвиненко (Київ, 2002), на науковій конференції "Мова і нація" (Київ, 2002), на міжнародній науковій конференції за участю молодих науковців "Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження" (Київ, 2003).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в таких опублікованих працях:
1. Марченко Н.В. Проблема семантики власної назви в ономастичних дослідженнях // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Л.: ВЦ КНЛУ, 2001. Вип. 7. С. 164-169.
2. Марченко Н.В. Словотворче значення топонімів слов'янського походження на Півночі Німеччини // Проблема семантики слова, речення та тексту. К.: ВЦ КНЛУ, 2002. Вип. 8. С. 216-220.
3. Марченко Н.В. Особливості творення гібридних топонімів слов'янського походження на Півночі Німеччини, які утворенні шляхом словоскладання // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.: ВЦ КНУ, 2002. Вип. 1. С. 129-133.
4. Марченко Н.В. Омонімія регіональних німецьких топонімів слов'янського походження // Мовні і концептуальні картини світу. К.: ВЦ КНУ, 2003. С. 91-97.
5. Марченко Н.В. Відапелятивні топоніми слов'янського походження у північнонімецькій топоніміці // Мовні і концептуальні картини світу. К.: ЛОГОС, 2004. Вип. 10 С. 413-418.
6. Марченко Н.В. Особливості лексико-семантичної адаптації топонімів слов'янського походження на Півночі Німеччини як наслідок слов'яно-германської мовної взаємодії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія. 2004. № 37-38. С. 78-81.
7. Марченко Н.В. Дещо про лексико-семантичний спосіб творення топоніма німецького походження Буда // Іншомовні елементи в ономастиці України. К.: Кий, 2001. С. 51-57.
Огляд за розділами:
У вступі пояснюється вибір теми, актуальність, новизна та методи дослідження, теоретичне значення і практична цінність виконаного дослідження, сформульовано твердження, які виносяться на захист. У першому розділі розглядаються теоретичні основи в дослідженнях пропріальної лексики сучасною ономастикою, висвітлюються актуальні проблеми її дослідження, розглядаються проблеми номінації власних назв, характеризується специфіка значення власної назви як білатерального знака. Другий розділ присвячено аналізові слов'яно-германської лексичної взаємодії, етапи якої відображено у таблиці (Додаток А), мовним контактам між різними мовно-етнічними групами, результатом яких є адаптовані топоніми слов'янського походження на іншомовній території. Топоніми слов'янського походження розглядаються як результат проникнення до регіональної топосистеми. Також аналізується їх роль у становленні та формуванні цієї топосистеми. У третьому розділі розглядаються шляхи словотвірного топонімотворення, словотвірне значення формантів, номінативно-семантичний аспект їх творення. Було побудовано структурно-словотвірні моделі, продуктивність яких відображено у таблицях, та проаналізовано укладену номінативно-семантичну класифікацію північнонімецьких топонімів слов'янського походження, на базі реконструйованих архетипів. У висновках до дисертації узагальнюються результати проведеного дослідження. Подається список бібліографічних джерел та ілюстративного матеріалу.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Значення власної назви та його визначення належить до основних проблем сучасних ономастичних досліджень. Значущість власної назви здійснює зв'язок назви з лексичною системою мови, визначає її словотвірний, семантичний ряд. Кожна власна назва пов'язана з родовим позначенням, без зв'язку із поняттям якого вона не може функціонувати в мові. Здатність здійснювати й передавати зв'язок оніма із предметом є основним функціональним значенням власної назви, тому що вживана поза контекстом власна назва втрачає співвіднесеність із своїм ономастичним полем. У мові власна назва перебуває у опозиції до загальної і має власне ономастичне значення. Значення власної назви є нетотожним значенню апелятива, тому що бінарна опозиція "апелятив онім" у процесі існування уже не володіє спільною для обох одиниць семемою. Мотиваційні відношення між цими лексичними одиницями мови демонструють явище мезонімії, при якому підтверджується факт, що власні назви омофонно збігаються із загальними, але є різними словами лексичного фонду будь-якої мови, незважаючи на те, що кожен онім має спільний етимон із апелятивом. Слово, отримавши статус топоніма, набуває топонімного значення, а дотопонімне конвекційне значення топоніма відносно апелятива, яке є і залишається одним із мотивуючих чинників номінації топоніма, зазнає десемантизації. У лексичній системі кожної мови власні назви здатні утворювати власні автономні підсистеми, які, по-перше, співвідносяться із системою апелятивної лексики, але повністю не співпадають із нею, по-друге, мають власне топонімне значення, яке можна поділити на ойконімне, гідронімне, оронімне тощо, по-третє, мають уже сталі "власні" топонімотвірні, деякою мірою, відмінні від апелятивних, форманти.
Для позначення однакової субстанції чи зв'язків у топоніміці можуть вживатися декілька паралельних моделей, а таке явище свідчить про варіативність власних назв, про наявність синонімічних словотвірних констант в однакових топонімних рядах та здатність відображати їх у мові в межах бінарної опозиції "індивідуальне" "універсальне". Специфічне подвійне становище оніма спроможне демонструвати явище як лінгвістичної універсалії, так і явище ономастичної антиномії, що може простежуватися на прикладі топонімів слов'янського походження:
1) кожна власна назва індивідуалізує та ідентифікує названий об'єкт у будь-якій мовній системі, проте така назва має у своїй структурі той мовний матеріал, який належить до лексичного складу кожної мови;
2) власна назва, виконуючи специфічну для пропріальної лексики функцію ідентифікації, підкоряється і не підкоряється закономірностям, обов'язковим для апелятивної лексики, тобто німецькі топоніми слов'янського походження орфографічно, акцентологічно й морфологічно наближені до норм німецької мови, проте одночасно зберігають певну формульну невідповідність цим нормам;
3) назва того чи іншого географічного об'єкта виділяє кожен конкретний об'єкт із ряду подібних та одночасно вводить його до топонімного ряду, тому що за функціональним призначенням того або іншого топоніма можна визначити, за якою ознакою його можна віднести до того чи іншого ряду чи підкласу;
4) системність топонімів, на відміну від апелятивів будь-якої мови, відображається в особливостях їх вживання та виконання ними власних функцій, мотивах номінації, "біографії" назви та встановленні етимологічної основи того або іншого топоніма;
5) у зв'язку з особливостями походження та вживання німецьких топонімів слов'янського походження у минулому відбувся конфлікт між формою та змістом цих лексичних одиниць;
6) у процесі функціонування в іншомовному середовищі німецькі топоніми слов'янського походження намагалися "налагодити контакти" зі словами "живого" мовлення, тобто вони зазнали різного роду адаптацій, що сприяло їх збереженню у топонімії регіону.
Німецькі топоніми слов'янського походження є невід'ємною частиною топонімії північнонімецького регіону. Вони входять до топонімної системи Німеччини, яка формувалася упродовж тривалого проміжку часу й отримала у процесі свого існування ті риси, які є характерними саме для німецької топосистеми. Такі топоніми є безперечними свідками початків існування та розвитку людської цивілізації, формування та еволюції мов, підтвердженням чому є існуючі топоніми слов'янської генези як найдавніший та сталий фонд пропріальної лексики слов'янських мов, про що свідчать реконструйовані архетипи праслов'янської мови з елементами збережених праформ індоєвропейської мови. Ці топоніми є історичними пам'ятками політичної, соціально-економічної, мовної історії Європи.
Німецькі топоніми слов'янського походження зазнали складних трансформацій у період їх існування у топонімній системі регіону. Вони перебували спочатку на двомовній, а пізніше на одномовній території. Топоніми слов'янського походження як набуток цієї системи є наслідком тісної мовної взаємодії спочатку між балто-германо-слов'янськими племенами, а згодом між німецькими та слов'янськими етно-мовними групами. Досліджений матеріал дозволяє виділити такі моменти мовної взаємодії у сфері пропріальної лексики:
процес взаємопроникнення конкретних компонентів однієї мови до форм топонімів іншої мови;
пристосування до норм певних географічних назв однієї мови засобами іншої;
пристосування географічних назв однієї мови до визначеної лексеми іншої мови без урахування змісту;
проникнення до системи незначної кількості топонімів, зміст яких був прозорим або які були перекладені;
один географічний об'єкт на відносно невеликій території має об'єкт-двійник однакової форми та часто однакового топонімного значення;
низка топонімів однієї генези була ідентифікована від іншої семемами протиставлення іншої мови мови-реціпієнта,
Часте вживання назв слов'янського походження у мовленні сприяло спочатку їх повноцінній інтеграції до топонімії краю та закріпленню у цій топосистемі. Ті топоніми, які зникли з географічної карти північнонімецького регіону, піддалися впливу позамовних факторів. Це зникнення було зумовлено соціально-економічним розвитком регіону упродовж його становлення та формування як територіальної адміністративної одиниці. Окрім позамовних чинників, мовні процеси здійснили вплив на зникнення чи повну асиміляцію частини назв слов'янського походження. Визначальну роль відіграли фонетичні та графічні зміни, які привели той чи інший топонім до повного семантичного відриву від колись "омонімічного" йому апелятива в далекому історичному творенні тієї чи іншої назви. Такий закон "розштовхування формульно однакових у минулому слів" привів до відокремлення цих топонімів від апелятивів десемантизації та до утворення особливих інноваційних компонентів, генетично пов'язаних із системою апелятивів слов'янських мов, але графічно відображених у категоріях власної назви, проте вже у топонімній системі, яка ґрунтується на засадах іншої мови німецької. Фонетично-графічне засвоєння топонімів відбулося у зміні окремих звуків у бік їх наближення до фонетичної системи німецької мови. Морфологічне пристосування відбувалося по-різному, а саме: шляхом трансформації граматичного оформлення намагалися адаптувати ці форми до родового значення топонімів німецької мови, при цьому цим топонімам не було надано рис "формульної закінченості" з боку німецької мови. Сам факт використання при створенні власних назв сполучень слів і словотвірних елементів, які є нетиповими для апелятивної лексики німецької мови, свідчить, з одного боку, про значну давність багатьох назв чи моделей, а, з іншого про особливу онімічну деривацію, що розвивається у кожній топонімній системі за допомогою тих чи інших словотвірних засобів. Побудовані номінативно-семантичні моделі показують, що процес десемантизації топонімів відбувався у процесі зникнення слов'янських мов на цій території, тому що сучасні форми топонімів демонструють фонологічну заміну тих форм, які не були характерними як для діалектних варіантів, так і для сучасної літературної німецької мови. І хоч топоніми є категорією більш сталою як у просторі, так і у часі, адаптовані форми топонімних проникнень слов'янських мов, безумовно, свідчать про їх мовну реліктовість у топонімній системі.
Процес, внаслідок якого лексико-семантичним способом створюється мовна одиниця у рамках пропріального класу лексики, свідчить не тільки про збереження мотиваційних відношень між твірним та похідним словами, а й про мезонімію того чи іншого топоніма відносно мотивуючого, етимологічна основа якого є похідною від апелятива, але має різну семантику із цим апелятивом. У процесі існування у місцевій топонімії німецькі топоніми слов'янського походження зазнали фонетичних, морфологічних, словотвірних модифікацій, які можуть пояснюватися як своєрідні морфонологічні інновації. Ця інноваційність проявляється, перш за все, у тих змінах, які "пережили" ці форманти від індоєвропейських архаїзмів до праслов'янських та німецьких інновацій. Гібридні топоніми, утворені за допомогою словоскладання, демонструють слов'яно-німецьку мовну взаємодію у процесі формування сучасної топонімної системи, оскільки майже всі детермінанти мають адаптовані форми слов'янської генези, а всі топооснови належать до топооснов сучасної німецької мови або до її діалектів. Незмінність детермінатних компонентів композитних утворень пояснюється традиційністю германського словотворення, згідно з яким друга частина композитного утворення залишилася незмінною, а детермінанти були приєднані до цієї частини у формі родового відмінку, що було характерно для композитних утворень німецької мови в епоху середньовіччя [47, с. 356]. Більшість топонімних словосполучень, які є відтопонімними утвореннями, побудовані згідно правил сучасної німецької мови.
За словотвірними ознаками топонімотворення німецькі топоніми слов'янського походження можна розглядати так:
1) топоніми слов'янського походження, утворені за допомогою семантичного словотворення (лексико-семантичного способу);
2) топоніми слов'янського походження, утворені за допомогою морфологічного способу:
а) топоніми слов'янського походження, утворені суфіксальним способом;
б) топоніми слов'янського походження, утворені префіксально-суфіксальним способом;
3) гібридні топоніми слов'янського походження, утворені шляхом словоскладання (морфолого-синтаксичним способом);
4) похідні топоніми слов'янського походження, утворені шляхом словосполучення (лексико-синтаксичним способом).
Топоформанти німецьких топонімів слов'янського походження мають в історичному словотворенні модифікаційне, мутаційне та транспозиційне значення. Такі топоформанти мають універсальні риси ідентифікації, відокремлення та індивідуалізації кожного топоніма. Ними можна вважати:
а) модифікаційне значення композитних утворень, яке характеризується семантичною неінваріантністю топооснов, має здатність ідентифікувати й відокремлювати назви географічних об'єктів та відносити такі назви до ойко-гідронімного підкласу топонімів;
б) мутаційні значення, окрім того, що можуть виражатися за допомогою неінваріантних та інваріантних топоформантів, спроможні формувати моделі, що характеризуються високою продуктивністю в історичному топонімотворенні. Кожен топонім, зазнавши десемантизації, втрачає відношення до мотивуючого слова, перебуває з ним у мезонімічних відношеннях, хоч одночасно, отримавши той чи інший топоформант, етимологічна основа модифікується, а топоформант, змінюючи зовнішню форму за допомогою засобів іншої мови, зазнає мутацій і для мови-джерела має вже мутаційне значення. І лише топонімне значення конкретної власної назви у сфері функціонування мови-реціпієнта може передаватися за допомогою того чи іншого топоформанта;
в) транспозиційне словотвірне значення є характерним здебільшого для топонімних словосполучень, які є відтопонімними утвореннями з уточнюючими компонентами географічного номенклатурного фонду німецької мови. Окрім того, детермінанти композитних утворень можуть вважатися такими, які зазнали багаторазової транспозиції як в рамках апелятивної, так і в рамках пропріальної лексики мови-джерела. Перехід усередині загальних назв міг відбуватися спорадично із метою утворення антропонімів дескриптивними засобами за допомогою інших частин мови, які в результаті ставали іменниками. І лише у процесі транспозиції однієї власної назви в іншу антропонім > топонім відбувалося осмислене найменування того чи іншого географічного об'єкта. Компоненти композитного утворення детермінати, які транспозиціювалися у складі композит і які не мають жодного відношення до уточнюючих описових даних стосовно назви місцевості чи гідро-географічного об'єкта, мають словотвірне транспозиційне значення у межах nomina proprium.
Розподіл топонімів відбувається за формантами слов'янського походження, а топооснови, які представляють сталу частину слова є рудиментами етимологічного значення топоніма. Топооснови можуть виражатися омофонними однотипними формами із можливою фонетичною варіантивністю. Номінативні ряди можуть будуватися за формульною структурою, оскільки в процесі морфемного аналізу відокремлені компоненти вказують на етимологічну основу того чи іншого топоніма, яка може бути апелятивною або антропонімною. Окрім того, ці гнізда будуються не тільки твірними основами, а й топоформантами слов'янського походження -ow, -au, -en, -in, які демонструють родові відношення посесивності в історичному топонімотворенні, а топоформант німецького походження -er спроможний відображати посесивність, особливо в похідних топонімах, відносно конкретного географічного об'єкта. Формантну спорідненість демонструють топоніми зі спільною топоосновою композитного утворення, а також компоненти словосполучень, які вказують на той чи інший географічний об'єкт та створюють визначений топонімний ряд. Ці ряди мають інноваційні варіації, демонструють власну продуктивність в історичному топонімотворенні та частотність їх вживання. У процесі номінації географічних об'єктів за допомогою лексико-семнтичного способу творення топонімів простежується вибірковість твірних основ. Із точки зору на їх етимологічну основу, можна констатувати, що реконструйовані архетипи етимонів відносяться до слов'янських мов, є вторинними стосовно апелятивів, знаходяться відносно останніх у мезонімічних відношеннях та підтверджують тривалий час знаходження у топосистемі регіону, оскільки ці твірні мотивуючі основи належать до найдавнішого складу апелятивної, відповідно пропріальної, лексики слов'янських мов. Побудова топонімного ряду внаслідок визначення твірної основи чи топоформанта, збільшення внутрішньо-семантичного та зовнішньо-структурного уподібнення в історичному минулому є одним із способів групування топонімних одиниць. Окрім того, що такі ряди мають особливий модус групування топонімів за своїм інвентарним вираженням, вони ще й мають інноваційні варіанти та демонструють власну продуктивність у топонімотворенні у ті часи.
Поряд із цими процесами відбувалися явища синонімії, омонімії та антонімії власних назв:
а) аналіз номінативно-семантичної групи топооснов уможливлює побудову топонімних рядів, до складу яких входять, по-перше, сучасні географічні терміни німецької мови та географічні терміни нижньонімецьких діалектів, по-друге, означальні детермінанти слов'янської генези. Одночасно за допомогою топоформантів слов'янської генези можна вибудувати, хоч і невеликий за довжиною, топонімний ряд;
б) дотопонімне, топонімне та відтопонімне значення як одне ціле підтверджує топонімну омонімію, яка виникає у результаті не лише фонетичних змін, продиктованих розвитком тієї чи іншої мови, а й під впливом зовнішніх позамовних чинників. Омонімічними у топонімії можуть бути окремі компоненти топоніма, які перебувають у мотиваційних відношеннях стосовно інших компонентів того ж топоніма;
в) антонімія, яка представлена у топонімній лексиці семемами протиставлення, розрізняє топоніми за тією чи іншою ознакою, а таке розрізнення є індивідуалізацією кожного топоніма. Антонімія виявляється у просторово зв'язаних парах, у яких протиставляється розмір, місце розташування та вік утворення того чи іншого географічного об'єкта. Такі протиставлення у своєму ареальному вираженні можуть демонструвати як відсутність аналогів в інших ареалах, так і характерне явище для топонімії будь-якої мови. Власне кажучи, саме антонімія може чітко продемонструвати момент утворення та поширення у тому чи іншому регіоні конкретної моделі, оскільки поява нової назви супроводжується тими або іншими критеріями відокремлення її від колишньої. Синонімічність, омонімічність та антонімічність є формами вияву тенденції до системності в мові та власними способами реалізації самої системи мови.
За номінативно-семантичними критеріями топоніми слов'янського походження можна класифікувати у таких топонімних категоріях:
1) топоніми, які описують місцевий ландшафт;
2) топоніми, в основі яких знаходяться назви фіто-зоографічного світу;
3) топоніми, які були пов'язані з діяльністю людини.
У процесі номінації географічних об'єктів за допомогою названих вище чотирьох способів словотворення простежується вибірковість твірних мотивуючих лексем. Ця вибірковість може пояснюватися асоціативним мисленням тогочасної людини. Можна підкреслити, що з апелятивів підлягають топонімічній консервації переважно топографічні терміни та назви фіто-зоологічного семантичного топонімного ряду, які були тісно пов'язані з навколишнім середовищем, що оточувало тогочасного мешканця цієї місцевості. Окрім того, такій консервації підлягають також поняття, що були тісно переплетені з суспільно-економічною діяльністю слов'яномовного населення цієї території. Семантично прозорі топоніми мають із семантично непрозорими відносну представленість у топонімії регіону, що пояснюється наявністю у них внутрішнього змісту в тодішньому існуванні та виконанні ними власних топонімних функцій, наявністю етимологічного змісту топонімізованого апелятива чи трансномізованого антропоніма.
Досліджуючи німецькі топоніми слов'янської генези північнонімецького регіону, ми дійшли висновку, що ці топоніми становлять невід'ємну частину сучасної топонімної системи Німеччини, підтверджують свою роль у становленні та формуванні цієї топосистеми, демонструють їх нелегкий шлях розвитку у процесі свого перебування у складі топонімії регіону. Реконструйовані праформи праслов'янської апелятивної лексики "верифікують" соціально-економічний та культурний розвиток цього краю у далекому історичному минулому. П'ять окреслених етапів міжмовної взаємодії між слов'янськими та германськими племенами у тому ж таки історичному минулому стали підґрунтям для досить-таки інноваційного явища у розвитку пропріальної лексики участі представників різних мовно-етнічних груп у номінації топонімних об'єктів. Німецькі топоніми слов'янського походження розглядаються як результати топонімних проникнень до топосистеми регіону, а топооснови та топоформанти німецького походження як запозичення до топонімів слов'янської генези. Структурно-словотвірні та номінативно-семантичні моделі німецьких топонімів слов'янського походження підтверджують своє історичне коріння, морфонологічні зміни, яких вони зазнали у процесі пристосування до топонімної системи мови-реціпієнта.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеева Р.А. Страны и народы: происхождение названий. М.: Наука, 1990. 256 с.
2. Айхлер Э. Древнелужицкая языковая область по данным топонимики // Вопросы языкознания. 1962. № 4. С. 80-92.
3. Актуальные вопросы русской ономастики: Сб. научных трудов. К.: УМК ВО, 1988. 257 с.
4. Артамонов М.И., Клейн Л.С. Проблемы археологии. Л.: Ленинград. ун-тет, 1968. 160 с.
5. Аспекты семантических исследований: Сб. науч. трудов. (Отв. ред. Н.Д. Арутюнова, А.А. Уфимцева). М.: Наука, 1983. 356 с.
6. Бабич С.Г. Изменение семантической структуры деривата в процессе словообразования // Русское языкознание. К.: Лыбидь, 1991, № 22. С. 123-127.
7. Балто-славянские исследования: Сб. науч. трудов 1997. М.: Индрик, 1998. 623 с.
8. Бах А. История немецкого языка. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1956. 344 с.
9. Беленькая В.Д. Топонимы в составе лексической системы языка. М.: Москов. ун-т, 1969. 168 с.
10. Белецкий А.А. Задачи дальнейшего сравнительно-исторического изучения языков // Вопросы языкознания. 1955. № 2. С. 3-27.
11. Білецький А.О. Основи етимологічних досліджень ономастичного матеріалу // Ономастика. К.: Наукова думка, 1966. С. 3-16.
12. Белецкий А.А. Лексикология и теория языкознания. (Ономастика). К.: Изд-во Киевского ун-та, 1972. 190 с.
13. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. М.: Наука, 1974. 378 с.
14. Бирнбаум Х. Праславянский язык: достижения и проблемы в его реконструкции. М.: Наука, 1987. 511 с.
15. Болгова Т.В. Німецькі зооніми в ономастично-термінологічному аспекті // Університетський вісник. 2000. № 30. С. 16-19.
16. Бублейник Л.В. Про міжмовні лексико-семантичні співвідношення // Мовознавство. 1971. № 6. С. 52-59.
17. Булашев Г.О. Міфи України. К.: Довіра, 2003. 383 с.
18. Варбот Ж.Ж. Древнерусское именное словообразование. М.: Наука, 1969. 230 с.
19. Варбот Ж.Ж. Праславянская морфология; словообразование и этимология. М.: Наука, 1984. 255 с.
20. Вейнрейх У. Языковые контакты. К.: Вища школа. 1979. 263 с.
21. Виноградов В.В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 559 с.
22. Виноградов В.В. Избранные труды: Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 310 с.
23. Восточно-славянская ономастика. М.: Наука, 1972. 366 с.
24. Восточно-славянская ономастика. М.: Наука, 1979. 350 с.
25. Гамреклидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Тбилиси: Тбилис. ун-т, 1984. 1ч. 428 с.
26. Гамреклидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Тбилиси: Тбилис. ун-т, 1984. 2ч. 429-1328 с.
27. Георгиев В.И. Исследования по сравнительно-историческому языкознанию. Л.: Изд-во иностранной литературы, 1958. 317 с.
28. Геродот. История. М.: Ладомир, АСТ, 1999. 752 с.
29. Горнунг Б.В. Из предистории образования общеславянского единства. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 144 с.
30. Горпинич В.А. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов'янських мов. К.: Наукова думка, 1973. 168 с.
31. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІУ-ХУ ст. К.: В-во АН УРСР, 1958. 298 с.
32. Гухман М.М., Семенюк Н.Н. История немецкого литературного языка IХ -ХУвв. М.: Наука, 1983. 200 с.
33. Дацкив С.Л. Названия лиц с суффиксом -к- в русских говорах Житомирской области // Вісник Київського університету. 1984. № 26. С. 97-101.
34. Десницкая А.В. О лингвистической теории Августа Шлейхера // Вопросы языкознания. 1971. № 6. С. 3-15.
35. Дзендзелівський Й.О. Українсько-західнослов'янські лексичні паралелі. К.: Наукова думка, 1969. 211 с.
36. Джаксон Т.Н. AUSTR и GÖRDUM. Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. М.: Языки славянской культуры, 2001. 207с.
37. Добровольська О.Я. Спроба реконструкції староукраїнських апелятивів із назв пропріальних // Науковий вісник Ужгородського університету. 1996. № 2. С. 19-25.
38. Дульзон А.П. Вопросы этимологического анализа русских топонимов субстратного происхождения // Вопросы языкознания. 1959. № 4. С. 35-46.
39. Задорожний Б.М. Порівняльна фонетика і морфологія готської мови. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1960. 299 с.
40. Записки з ономастики: Зб. наукових праць. Вип. 1. Одеськ. державний університет. Одеса: Астропринт, 1999. 112 с.
41. Записки з ономастики: Зб. Наукових праць. Вип. 7. Одеськ. державний університет. Одеса: Астропринт, 2003. 127 с.
42. Зверев А.Д. Словообразование в современных восточнославянских языках. М.: Высшая школа, 1981. 206 с.
43. Земская Е.А. Современный русский язык: Словообразование. М.: Наука, 1973. 304 с.
44. Железняк І.М. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв`язках. К.: Наукова думка, 1981. 264 с.
45. Жирмунский В.М. Немецкая диалектология. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1956. 636 с.
46. Жирмунский В.М. Введение в сравнительно-историческое изучение германских языков. М.Л.: Наука, 1964. 316 с.
47. Жирмунский В.М. История немецкого языка. М.: Высшая школа, 1965. 406с.
48. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1966. 135 с.
49. Жлуктенко Ю.А. Лингвистические аспекты двуязычия. К.: Наукова думка, 1974. 176 с.
50. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т. та ін. Історія граматики української мови. К.: Вища школа, 1988. 320 с.
51. Журавлев В.К. Диахроническая морфология. М.: Наука, 1991. 207 с.
52. Журавлев В.К., Мажюлис В.П. Из диахронической морфологии славянских и балтийских языков. Вильнюс: Изд-во Вильн. ун-та, 1978. 64 с.
53. Иванов В.В., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. (Древний период). М.: Наука, 1965. 247 с.
54. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей. М.: Наука, 1974. 342 с.
55. Иванов В.В., Топоров В.Н., Трубачев О.Н. Балто-славянские исследования. М.: Наука, 1981. 319 с.
56. Иванов В.В. Грамматическая интерференция в условиях национального русского двуязычия. М.: Наука, 1990. 203 с.
57. Іванченко Р.П. Зрада, або як стати володарем. К.: Український центр духовної культури, 1996. 463 с.
58. Ивлева Г.Г. Тенденции развития слова и словарного состава: на материале немецкого языка. М.: Наука, 1986. 136 с.
59. Ильяшенко Т.П. Языковые контакты. М.: Наука, 1970. 206 с.
60. Имя нарицательное и собственное: Сб. работ. (Отв. ред. А.В. Суперанская). М.: Наука, 1978. 207 с.
61. Іншомовні елементи в ономастиці України: Матеріали наукового семінару 12-13 вересня 2001 р. Ін-т української мови НАН України; К.: Кий, 2001. 129 с.
62. Исследования по топонимике. М.: Моск. филиал географического общества СССР, 1974. 62 с.
63. Исследования по славянскому историческому языкознанию. М.: МГУ, 1993. 208 с.
64. Карамзин Н.М. Предания веков. М.: Правда, 1988. 766 с.
65. Карпенко О.П. Гідронім ікон Центрального Полісся. К.: Кий, 2003. 317 с.
66. Карпенко Ю.О. Топонімічна система і системність топонімії: Повідомлення укр. ономастичної комісії. 1967. вип. 2. С. 3-13.
67. Карпенко Ю.О. Топонімія Буковини. К.: Наукова думка, 1973. 240 с.
68. Карпенко Ю.О. Про критерії поділу власних і загальних назв: Повідомлення укр. ономастичної комісії. 1974. Вип. 10. с. 3-10.
69. Карпенко Ю.О. Гідроніми Нижнього Подністров'я. К.Одеса: Вища школа, 1981. 112 с.
70. Карпенко Ю.О. Синтез назвознавчих студій: Рецензія // Мовознавство. 1987. № 4. С. 73-75.
71. Карпенко Ю.О. Синхронічна сутність лексико-семантичного способу словотвору // Мовознавство. 1992. № 4. С. 3-12.
72. Карпіловська Є.А. Конструювання складних словотворчих одиниць. К.: Наукова думка, 1990. 155 с.
73. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1984. 250 с.
74. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. К.: Наукова думка, 1998. 161 с.
75. Климов Г.А. Вопросы методики сравнительно-генетических исследований. Л.: Наука, 1971. 88 с.
76. Ковалев Г.Ф. Этнонимия славянских языков. Номинация и словообразование. Воронеж: Воронеж. ун-т, 1991. 176 с.
77. Ковалик І.І. Про деякі питання слов'янського словотвору. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 24 с.
78. Козловська В.Е. Таврований посуд слов'янської доби. К.: Відбитка з наукового збірника історичної секції УАН ж. р. 1926. С. 7-14.
79. Коломиец В.Т. Происхождение общеславянских названий рыб. К.: Наукова думка, 1983. 155 с.
80. Корепанова А.П. Словотворчі типи гідронімів басейну Нижньої Десни. К.: Наукова думка, 1969. 90 с.
81. Крашевський Ю.І. Прадавня легенда. К.: Веселка, 1986. 367 с.
82. Кубрякова Е.С. Деривация, транспозиция, конверсия // Вопросы языкознания. 1974. № 5. С. 64-76.
83. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений: Семантика производного слова. М.: Наука, 1981. 200 с.
84. Кубрякова Е.С. Теоретические основы словосложения и вопросы создания сложных лексических единиц. Пятигорск: ПГПИИЯ, 1988. 157 с.
85. Кудрявцева Л.А. Динамическая синхрония и системная организация лексики // Русское языкознание. К.: Киев. ун-т, 1993. № 26. С. 27-35.
86. Кузнецов А.М. Структурно-семантические параметры в лексике. М.: Наука, 1980. 160 с.
87. Культура и искусство средневекового города: Сб. науч. Ст. М.: Наука, 1984. 144 с.
88. Купчинський О.А. Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень (топоніми на -ичи). К.: Наукова думка, 1981. 251 с.
89. Кухаренко Ю.В. К вопросу о происхождении зарубинецкой культуры // Советская археология. М.: 1960. № 1. С. 289-300.
90. Кухаренко Ю.В. Археология Польши. М.: Изд-во АН СССР, 1969. 240 с.
91. Лер-Сплавинский Т. Польский язык. М.: Изд-во иностранной литературы, 1954. 368 с.
92. Лер-Сплавинский Т. Новая попытка освещения проблемы происхождения славян // Вопросы языкознания. 1955. №1. С. 152-161.
93. Лер-Сплавинский Т. К современному состоянию проблемы происхождения славян // Вопросы языкознания. 1960. № 4. С. 20-30.
94. Леонтьев А.Е. К вопросу о возможных контактах в археологии и топонимике // Исследования по топонимике: Материалы топонимической комиссии 1972 / 73. М.: Московский филиал географического общества СССР, 1974. С. 27-29.
95. Лучик В.В. Похідні з праслов'янською основою *sъ- в українській мові // Мовознавство. 2000 № 6. С. 29-36.
96. Лялько Є.П., Пастушенко Л.П. Види міжмовного зв'язку // Вісник Київського університету. К.: Либідь, 1991. № 4. С. 95-97.
97. Мажюлис В.П. Заметки к вопросу о древнейших отношениях балтийских и словянских языков. Вильнюс: Госполитиздат, 1958. 20 с.
98. Майборода А.В. Старослов'янська мова. К.: Наукова думка, 1975. 332 с.
99. Макаев Э.А. Структура слова в индоевропейских и германских языках. М.: Наука, 1970. 288 с.
100. Маковский М.М. Теория лексической аттракции. М.: Наука, 1971. 252 с.
101. Макухина Е.А. Словообразовательная семантика композитов названия мест действия // Вісник Київського ун-ту. К.: Либідь, 1990. №. С.125-130.
102. Мартынов В.В. Славяно-германское лексическое взаимодействие древнейшей поры. Минск: АН БССР, 1963. 250 с.
103. Мартынов В.В. Праславянская и балто-славянская суффиксальная деривация имен. Минск: Наука и техника, 1973. 60 с.
104. Мартынов В.В. Становление п