ПОЛЯНСЬКИЙ Антон Олександрович. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРОФЕСІЙНИХ СПОРТСМЕНІВ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ПОЛЯНСЬКИЙ Антон Олександрович. Назва дисертаційної роботи: "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРОФЕСІЙНИХ СПОРТСМЕНІВ В УКРАЇНІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ
На правах рукопису
Полянський Антон Олександрович
УДК 349.2(477)
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРОФЕСІЙНИХ
СПОРТСМЕНІВ В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Процевський Олександр Іванович,
член-кореспондент НАПрН України,
доктор юридичних наук,професор
Харків - 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………..………….3
ВСТУП………………………………………………………………….................4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
ПРОФЕСІЙНИХ СПОРТСМЕНІВ……………………………..………........13
1.1. Диференціація як засіб підвищення ефективності правового регулювання
трудових відносин професійних спортсменів…………………………………13
1.2. Особливості правового статусу спортивної організації як сторони
трудових правовідносин із професійним спортсменом……………………….60
Висновки до розділу 1………………………………………………………….87
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРОФЕСІЙНИХ СПОРТСМЕНІВ…………………………………………..92
2.1. Трудова функція професійних спортсменів……………………………….92
2.2. Оплата праці, робочий час і час відпочинку професійних
спортсменів…......................................................................................................109
2.3. Дисциплінарна відповідальність професійних спортсменів……………124
Висновки до розділу 2………………………………………………………...137
РОЗДІЛ 3. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ПРАЦЮ
ПРОФЕСІЙНИМИ СПОРТСМЕНАМИ…………………………………..141
3.1. Юридичні гарантії соціально-трудових прав професійних
спортсменів……………………………………………………………………..157
3.2. Соціальне страхування і пенсійне забезпечення професійних спортсменів
Висновки до розділу 3………………………………………………………...162
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...175
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:
АРК – Автономна Республіка Крим
КЗпП України – Кодекс законів про працю України
КМУ – Кабінет Міністрів України
Мінмолодьспорт – Міністерство молоді та спорту України
МОЗ – Міністерство охорони здоров'я України
МОК – Міжнародний олімпійський комітет
МОН – Міністерство освіти і науки України
МОП – Міжнародна організація праці
проект ТК – проект Трудового кодексу України
4
ВСТУП
Актуальність теми. Фізична культура і спорт, як важливі складові
суспільного буття, вимагають виваженого правового регулювання і уважної
реалізації в ім’я здоров’я людини і нації, захисту їх прав і законних інтересів.
Важливість розвитку спортивного руху підтверджується положеннями
численних міжнародних актів (зокрема, Загальною декларацією прав
людини, Олімпійською хартією, Міжнародною Хартією фізичного виховання
і спорту, Європейською Хартією спорту та ін.). Частина 3 ст. 49 Конституції
України проголошує: «Держава дбає про розвиток фізичної культури і
спорту…». Громадяни мають право займатися спортом. Це право відповідно
до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» забезпечується
шляхом: вільного вибору видів спорту та фізкультурно-спортивних послуг;
доступності та безпечності занять спортом; захисту прав та законних
інтересів громадян; створення закладів фізичної культури і спорту;
об’єднання громадян у громадські організації фізкультурно-спортивної
спрямованості; здобуття спеціальної освіти та здійснення відповідної
професійної діяльності.
Хоча у спортивному законодавстві зустрічаються окремі положення,
спрямовані на регулювання трудової діяльності спортсменів, але ці норми не
розкривають сутність і зміст трудових правовідносин професійних
спортсменів і не дають відповіді на питання щодо особливостей їх
виникнення, зміни та припинення. Осторонь уваги законодавця залишаються
проблеми дисциплінарної відповідальності, оплати праці, робочого часу і час
відпочинку професійних спортсменів. Чинний Кодекс законів про працю
України також не містить правових приписів, орієнтованих на спеціальне
регулювання реалізації спортсменами конституційного права на працю.
У зв’язку з цим як у науці, так і на практиці виникає безліч питань,
пов’язаних із особливостями застосування трудового законодавства до
5
вказаної категорії працівників. Дослідження в цьому напрямку є досить
складним за своєю сутністю й вимагає застосування аргументованих і
виважених підходів.
Теоретичним підґрунтям проведеної роботи послужили наукові праці
різних учених, серед яких: М.Г . Александров, В.М. Андріїв, М.Й. Бару,
Н.Б. Болотіна, С.Я. Вавженчук, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов,
С.В. Вишновецька, Ю.М. Гришина, К.М. Гусов, В.В. Жернаков, М.І. Іншин,
М.М. Клемпарський, М.В. Козіна, В.Л. Костюк, А.В. Лушников,
Н.М. Мельничук, О.М. Обушенко, О.Т. Панасюк, С.М. Прилипко,
В.О. Процевський, О.І. Процевський, Г.С. Скачкова, А.М. Слюсар,
О.В. Тищенко, М.О. Ткалич, В.М. Толкунова, О.С. Хохрякова, Г.І. Чанишева,
В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та ін. Однак, незважаючи на вагомі здобутки
цих фахівців, в Україні ще не проводилося комплексного дисертаційного
дослідження, присвяченого правовому регулюванню трудових відносини
саме професійних спортсменів, що і зумовлює актуальність і необхідність
наукової роботи у цьому напрямку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін
та трудового права Інституту економіки і права Харківського національного
педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди згідно з
комплексною цільовою програмою «Проблеми удосконалення юридичних
гарантій реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки
на 2010–2015 роки» (номер державної реєстрації 0186.0.070864), а її тема
відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011–2015
роки, затвердженим постановою загальних зборів Національної академії
правових наук України від 24 вересня 2010 року № 14, та Переліку
перспективних напрямів кандидатських та докторських дисертацій за
юридичними спеціальностями, затвердженому постановою Президії
6
Національної академії правових наук України від 18 жовтня 2013 року №
86/11.
Мета і задачі дослідження. Мета поданого на захист дослідження
полягає в тому, щоб на підставі дослідження загальновизнаних міжнародних
стандартів, чинного національного законодавства та практики його
застосування, висновків вчених-правознавців охарактеризувати професійний
спорт як особливий різновид трудової діяльності, встановити природу
трудових відносин професійних спортсменів, з’ясувати особливості їх
правового регулювання і сформулювати пропозиції з удосконалення
нормативно-правового забезпечення і правозастосовної практики у
відповідній царині.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні дослідницькі
задачі:
– охарактеризувати професійний спорт як особливий різновид трудової
діяльності;
– з’ясувати фактори, що зумовлюють диференціацію правового
регулювання праці професійних спортсменів;
– встановити особливості правового статусу спортивної організації як
роботодавця у трудових правовідносинах;
– висвітлити порядок та умови прийняття професійних спортсменів на
роботу;
– розглянути трудову функцію професійних спортсменів як необхідну
умову трудового договору;
– виокремити особливості організації оплати праці та матеріального
стимулювання професійних спортсменів;
– розкрити специфіку робочого часу і часу відпочинку професійних
спортсменів;
– опрацювати підстави і порядок притягнення до дисциплінарної
відповідальності професійних спортсменів;
7
– систематизувати юридичні гарантії соціально-трудових прав
професійних спортсменів і визначити їх зміст;
– виявити особливості соціального страхування і пенсійного
забезпечення професійних спортсменів;
– виробити науково-практичні рекомендації щодо основних напрямків
удосконалення правового регулювання трудових відносини професійних
спортсменів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі
реалізації професійними спортсменами конституційного права на працю.
Предметом дослідження виступають актуальні теоретичні та
практичні проблеми правового регулювання трудових відносин професійних
спортсменів в Україні.
Методи дослідження. Дослідження правового впорядкування
трудових відносин професійних спортсменів потребувало застосування як
загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання, які в сукупності
дозволили всебічно вирішити поставлені задачі і внести пропозиції з
удосконалення законодавства.
Діалектичний метод дозволив вивчити процес реалізації професійними
спортсменами конституційного права на працю у динаміці від прийняття на
роботу, через її проходження, і до припинення (підрозділи 2.1–2.3).
Соціологічний – використаний у процесі збирання та накопичення наукової
інформації про об’єкт і предмет дослідження (підрозділ 1.1). Історикоправовий – став у нагоді при висвітленні становлення й розвитку правового
забезпечення у досліджуваній царині (підрозділ 1.1). Використання методу
сходження від абстрактного до конкретного надало змогу визначити й у
подальшому вивчити основні юридичні гарантії соціально-трудових прав
професійних спортсменів (підрозділи 3.1; 3.2). Метод раціональної критики
сприяв детальному аналізу нормативно-правових актів, які регулюють
досліджувану галузь, виявленню властивих їм колізій і прогалин (підрозділи
8
1.2; 2.1). Шляхом використання методу тлумачення норм права у поєднанні з
формально-юридичним методом підготовлені численні пропозиції з
удосконалення чинного законодавства щодо оплати праці, робочого час і
часу відпочинку, дисциплінарної відповідальності професійних спортсменів
(підрозділи 2.2; 2.3).
Наукова новизна одержаних результатів пояснюється тим, що дана
монографічна робота є першим у вітчизняній науці трудового права
самостійним комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем
правового регулювання трудових відносин професійних спортсменів, в якому
професійний спорт розглянутий як особливий різновид трудової діяльності,
з’ясовано специфіку реалізації конституційного права на працю цією
категорією працівників та систематизовані юридичні гарантії здійснення
цього права, проаналізовані тенденції розвитку законодавства в цій галузі, а
також визначені й обґрунтовані інноваційні шляхи реформування зазначеної
сфери.
Відповідно до поставлених мети і задач дослідження на захист
виносяться нижченаведені наукові висновки:
уперше:
– з’ясовані фактори, що зумовлюють диференціацію правового
регулювання праці професійних спортсменів (особливий характер праці та
особливі умови виконання роботи), і розкрито їх зміст;
– обґрунтовано, що підставою виникнення трудових правовідносин
професійного спортсмена є фактичний склад: необхідно не тільки укласти
трудовий договір із спортивною організацією, а й зареєструвати його у
національній федерації з відповідного виду спорту. В окремих випадках
спортсмену додатково слід отримати згоду спортивної організації, із якою у
минулому у нього був укладений трудовий договір;
– окреслено коло суб’єктів, які можуть виступати як роботодавці
професійних спортсменів, і доведено, що їх правовий статус має складний
9
характер. З одного боку, вони виступають роботодавцями по відношенню до
спортсмена, з іншого – є членами федерації з відповідного виду спорту. Як
член останньої, спортивна організація набуває певні права й обов’язки, які
підлягають виконанню як її органами управління, так і особами, що
перебувають із нею у трудових відносинах;
– визначені спеціальні обов’язки спортивної організації як роботодавця
по відношенню до професійного спортсмена: забезпечення безпеки життя,
здоров’я спортсмена й запобігання заподіяння шкоди майну спортсмена;
передача вимоги здійснення професійним спортсменом трудової функції
іншому спортивному клубу; питання дискваліфікації професійного
спортсмена; ознайомлення з правилами змагань із відповідного виду спорту,
у тому числі із забороненими діями в процесі змагань; надання необхідного
спортивного спорядження, яке сприяє зниженню травматизму, а також
відповідного форменого одягу; забезпечення тренерським складом;
створення необхідних і достатніх умов для проживання та харчування в
навчально-тренувальні та ігрові періоди поза місцем постійного проживання
спортсмена; страхування життя й здоров’я; оплата госпіталізації в разі
отримання травми в процесі тренування чи змагання за умови вибору
медичного закладу спортивним клубом та ін.;
– аргументується, що надання спортивній організації права на
переведення спортсмена без його згоди грубо порушує вимогу заборони
примусової праці, передбачену ч. 3 ст. 43 Конституції України;
– розглядається адаптація спортсменів, що завершили спортивну
кар’єру, як процес їх активного пристосування до нових соціальних умов
проживання в середовищі з ринковою системою відносин, який передбачає
освоєння норм і правил такого середовища, оволодіння професією,
спеціальністю, реалізацію прав, у першу чергу на працю, формування нових
правил поведінки і самоусвідомлення, що забезпечує комфортний перехід до
10
нових умов життя. Адаптація визнається системним явищем, що включає
психологічну, правову та професійну складові;
– запропоновано (а) передбачити у Законі України «Про фізичну
культуру і спорт» право спортсменів, що завершили спортивну кар’єру, на
соціальну адаптацію і (б) Кабінету Міністрів України затвердити відповідну
Загальнодержавну цільову програму;
– доводиться необхідність включення до числа страхувальників за
обов’язковим державним страхуванням спортсменів національних
спортивних федерацій. Останні, за наявності бажання і фінансових ресурсів,
повинні отримати право на договірній основі долучитись до страхування, а
також визначити коло спортсменів вищої категорії у певному виді спорту, які
йому підлягають;
удосконалено:
– аргументи на користь розмежування тренувального процесу та
змагальних виступів як особливих складників трудової діяльності
професійного спортсмена;
– обґрунтування необхідності розширення переліку дисциплінарних
стягнень, що застосовуються до професійних спортсменів;
дістали подальшого розвитку:
– розуміння професійного спорту як особливого різновиду трудової
діяльності;
– позиція щодо доповнення Закону України «Про фізичну культуру і
спорт» окремим розділом «Трудові відносини і соціальний захист
професійних спортсменів»;
– усвідомлення необхідності удосконалення пенсійного забезпечення
професійних спортсменів.
Практичне значення одержаних результатів зумовлено тим, що
викладені в рукописі висновки і пропозиції можуть бути використані:
11
а) у науково-дослідницькій роботі – з метою подальшого наукового
опрацювання проблем реалізації професійними спортсменами
конституційного права на працю;
б) у правотворчості – під час підготовки проекту Трудового кодексу
України, Загальнодержавної цільової програми соціальної
адаптації спортсменів, що завершили спортивну кар’єру, опрацюванні
змін і доповнень до чинних КЗпП України, законів України
«Про фізичну культуру і спорт», «Про оплату праці», «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне
пенсійне забезпечення», а також підзаконних нормативних актів, прийнятих
на їх розвиток;
в) у правозастосуванні – в діяльності суб’єктів сфери фізичної культури
і спорту, суддів, органів державного нагляду й контролю за додержанням
законодавства про працю, роботодавців, профспілок;
г) у навчальному процесі – для вивчення навчальних дисциплін
«Трудове право України», «Правове регулювання праці професійних
спортсменів», «Професійний спорт», проведення семінарських і практичних
занять, підготовки навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення
і практичні рекомендації, отримані й зроблені в процесі дослідження,
розглядалися і обговорювалися на засіданнях кафедри цивільно-правових
дисциплін та трудового права Харківського національного педагогічного
університету імені Г.С. Сковороди, а також були оприлюднені на
науково-теоретичних і науково-практичних конференціях:
«Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні» (м. Харків,
17–18 липня 2015 року); «Правове регулювання суспільних відносин:
актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 24–25 липня 2015
року).
12
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи відображені в
7 наукових публікаціях, з яких 4 статті опубліковані у наукових фахових
виданнях України, 1 стаття – в іноземному науковому виданні, 2 – тези
доповідей і повідомлень на наукових конференціях

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення
наукового завдання, що полягає у тому, щоб на підставі дослідження
загальновизнаних міжнародних стандартів, чинного національного
законодавства та практики його застосування, теоретичних напрацювань
вчених-правознавців охарактеризувати професійний спорт як особливий
різновид трудової діяльності, встановити природу трудових відносин
професійних спортсменів, з’ясувати особливості їх правового регулювання і
сформулювати пропозиції з удосконалення нормативно-правового
забезпечення і правозастосовної практики у відповідній царині. За
результатами проведеної роботи зроблено наступні висновки та
сформульовано нижчезазначені рекомендації.
1. Спорт розглядаються сучасним суспільством як самостійна сфера
відносин, що потребує державного регулювання та реалізації відповідної
державної політики. Він став не лише соціальним, а й економічним і
політичним явищем. Спорт є однією зі складових національної ідеї, сприяє
єднанню людей, вихованню патріотизму. Залучення до нього все більшого
числа людей, а також успіхи вітчизняних спортсменів на міжнародних
змаганнях – беззаперечний доказ життєздатності й духовної сили
суспільства.
Для розвитку професійного спорту передбачені такі основні напрями:
а) удосконалення відповідної нормативно-правової бази; б) ефективне
функціонування наявних і створення нових центрів підготовки та тренувань
спортсменів; в) створення комплексних наукових груп із різних видів спорту;
г) організація науково-методичного, медико-біологічного й інформаційного
забезпечення підготовки спортсменів високого класу та спортивного резерву;
ґ) удосконалення механізмів стимулювання праці спортсменів та тренерів. За
рахунок створення комплексу організаційних, майнових і правових засобів
держава виступає активним учасником відносин у галузі професійного
167
спорту, а участь професійних спортсменів розглядається як праця особливого
характеру, яка потребує застосування спеціального механізму її регулювання.
2. Сутністю професійного спорту є змагальний процес, спрямований на
отримання перемоги над суперником або досягнення вищого спортивного
результату. Цей процес є працею, що виражена в змагальній діяльності
спортсмена. Трудові відносини між спортивними організаціями (командами,
клубами) і спортсменами за своєю природою відносяться до предмета
трудового права.
Особливість правового положення спортсменів визначається тим, що
регулювання їх праці повинне співвідноситися з нормами спортивного
законодавства, ураховувати потреби практики організації спортивних заходів
і здійснення економічної діяльності у цій сфері.
3. До факторів, що зумовлюють диференціацію правового регулювання
праці професійних спортсменів, належать (а) особливий характер та (б)
умови трудової діяльності цієї категорії працівників.
Ознаками, що визначають особливий характер праці професійних
спортсменів, є підвищене фізичне й психологічне навантаження в процесі
підготовки до змагань та участі в них і короткий період трудової діяльності
цих осіб. Необхідність успішного виступу на змаганнях вимагає від
професійних спортсменів виконання важкої систематичної тренувальної
роботи, здійснення якої стає головним заняттям спортсмена й
перетворюється для нього на основну професію. На відміну від
тренувального процесу, змагання, як правило, вимагають від спортсмена
прояву максимального рівня своїх фізичних здібностей і спортивної
майстерності, які виражаються не лише у високому результаті й перемозі над
суперниками, але й в окремих випадках видовищності й артистичності
(художня і спортивна гімнастика, синхронне плавання, фігурне катання).
До особливих умов праці професійних спортсменів належать:
відсутність чітко визначеного робочого місця, часті переїзди (як у межах
168
України, так і за кордоном; як у межах одного часового чи кліматичного
поясу, так і різних), виступи на змаганнях у дні, що є вихідними, святковими
та неробочими, тощо.
4. Підставою набуття трудо-правового статусу «спортсменпрофесіонал» є трудовий договір (контракт), специфіка якого визначається
спільною діяльністю спортсмена, з одного боку, та спортивної організації, з
іншого, спрямованою на підготовку й успішний виступ на змаганнях.
Для виникнення трудових правовідносин професійного спортсмена
необхідно, по-перше, укласти трудовий договір із спортивною організацією;
по-друге, зареєструвати його у федерації з відповідного виду спорту. В
окремих випадках спортсмену додатково слід отримати згоду спортивної
організації, із якою у минулому у нього був укладений трудовий договір.
Таким чином, підставою виникнення трудових правовідносин спортсмена є
не одиничний юридичний факт, а їх сукупність – фактичний склад.
5. Належне виконання обов’язків вимагає від спортсмена, крім знань і
вмінь, ще й відповідних фізичних якостей організму, без наявності яких він
не здатний виконувати роботу, обумовлену трудовим договором
(контрактом).
Трудова діяльність професійного спортсмена складається з
тренувального процесу та змагальних виступів. Ця діяльність підлягає чіткій
регламентації з боку роботодавця. Так, у спортсмена є тренер, указівками й
розпорядженнями якого він зобов’язаний керуватися, а також ряд інших осіб
(лікарі, психологи), відносини з якими регламентовані у трудовому договорі
спортсмена, посадовою інструкцією, правилами поведінки спортсмена та
іншими локальними актами спортивної організації.
При цьому сучасний професійний спорт усе більше набуває характеру
видовищного шоу, у ході якого замінити одного спортсмена на іншого дуже
часто неможливо з цілої низки причин. Одна з них полягає в тому, що вміння
та навички будь-якого спортсмена є унікальними й неповторними, кожен із
169
них має свій стиль, техніку, тактику, відрізняється від іншого ступенем
витривалості, спритності, силової підготовленості, координацією й іншими
індивідуальними ознаками. Тобто, умова про особисте виконання трудової
функції у сфері спорту, на відміну від інших сфер діяльності, має особливе
значення.
6. Дисципліна – найважливіший чинник спортивної трудової
діяльності. Спортсмен, зайнятий у будь-якому виді спорту (індивідуальному
або командному), несе персональну відповідальність за виконання
обов’язків, передбачених трудовим договором (контрактом), і вимог до
дисципліни, установлених як цим договором, так і іншими локальними
актами спортивної організації. До того ж при виконанні своїх
професіональних обов’язків спортсмен підпорядковується керівництву та
тренерам спортивної організації, виконує їх розпорядження й рішення,
визнає статут, інші нормативні документи організації, статути й регламенти
відповідної федерації України з певного виду спорту, професіональних ліг та
асоціацій, у тому числі рішення дисциплінарних органів відповідної
професіональної ліги чи асоціації, дотримується правил внутрішнього
трудового розпорядку спортивної організації. Невиконання цієї умови тягне
дисциплінарну відповідальність.
Дисциплінарними стягненнями, що застосовуються до спортсменів, є
попередження, догана, вилучення, відсторонення від змагань (матчів),
дискваліфікація, звільнення та ін.
Для усунення спірних ситуацій, що виникають у процесі правового
регулювання трудової діяльності спортсменів, і з метою вироблення єдиного
підходу у базовому Законі України «Про фізичну культуру і спорт»
необхідно закріпити вичерпний перелік підстав притягнення професійного
спортсмена до дисциплінарної відповідальності, видів дисциплінарних
стягнень і визначити порядок їх застосування.
170
7. Коло суб’єктів, які можуть виступати як роботодавці професійних
спортсменів, крім КЗпП України, встановлене в спеціальному законодавстві.
Так, роботодавцями спортсменів національних збірних можуть виступати
національні збірні команди, а по відношенню до професійних спортсменів –
суб’єкти сфери фізичної культури й спорту: спортивні клуби; спеціалізовані
навчальні заклади спортивного профілю; школи вищої спортивної
майстерності; центри олімпійської підготовки; центри фізичної культури і
спорту інвалідів та ін.
Правовий статус перелічених суб’єктів носить складний характер. З
одного боку, вони виступають роботодавцями по відношенню до
професійного спортсмена, з іншого – є членами федерації з відповідного виду
спорту. Як член останньої, спортивна організація набуває певних прав та
обов’язків, які підлягають виконанню як її органами управління, так і
особами, що перебувають із нею у трудових відносинах.
8. Права й обов’язки спортивної організації як учасника трудових
правовідносин встановлюються КЗпП України, Законом України «Про
фізичну культуру і спорт», іншими актами трудового законодавства, а також
статутними та регламентними документами відповідних суб’єктів сфери
фізичної культури і спорту та міжнародних спортивних організацій.
Права й обов’язки спортивних організацій за функціональним
призначенням поділяються на загальні (передбачені для всіх роботодавців в
Україні) та спеціальні (передбачені тільки для роботодавців в галузі
спортивної діяльності).
Спеціальними обов’язками спортивної організації як роботодавця по
відношенню до професійного спортсмена є: забезпечення безпеки життя,
здоров’я спортсмена й запобігання заподіяння шкоди майну спортсмена;
передача вимоги здійснення професійним спортсменом трудової функції
іншому спортивному клубу; питання дискваліфікації професійного
спортсмена; ознайомлення з правилами змагань із відповідного виду спорту,
171
у тому числі із забороненими діями в процесі змагань; надання необхідного
спортивного спорядження, яке сприяє зниженню травматизму, а також
відповідного форменого одягу; забезпечення тренерським складом;
створення необхідних і достатніх умов для проживання та харчування в
навчально-тренувальні та ігрові періоди поза місцем постійного проживання
спортсмена; страхування життя й здоров’я; оплата госпіталізації в разі
отримання травми в процесі тренування чи змагання за умови вибору
медичного закладу спортивним клубом тощо.
9. Надання спортивній організації-роботодавцю права на переведення
спортсмена без згоди останнього на його здійснення грубо порушує
конституційну вимогу заборони примусової праці, передбачену ч. 3 ст. 43
Основного Закону. Було б доцільним закріпити в Законі України «Про
фізичну культуру і спорт» право спортсменів на участь у переговорах при
визначенні умов трансферу з одного спортивного клубу в інший. Практика
тимчасових переводів повинна ґрунтуватися на угоді спортсмена з новим
роботодавцем з урахуванням вимог нормативно-правових актів, розроблених
фізкультурно-спортивними об’єднаннями з відповідних видів спорту.
10. За період тривалої спортивної кар’єри переважна більшість
професійних спортсменів не має змоги отримати якісну цивільну професію
або кваліфікацію і втрачає більшість зв’язків із зовнішнім соціальним
середовищем. У зв’язку з цим та істотними змінами соціального і правового
статусу, умов діяльності особи, що завершили активні виступи у
професійному спорті, мають значні проблеми із входженням у цивільне
життя. Ураховуючи зазначене, цим особам слід передбачити у Законі
України «Про фізичну культуру і спорт» право на соціальну адаптацію за
рахунок коштів державного бюджету. З метою реалізації цього права
необхідною є розробка і подальше затвердження Кабінетом Міністрів
України Загальнодержавної цільової програми соціальної адаптації
спортсменів, які завершили спортивну кар’єру, що сприятиме їх соціалізації
172
у нових життєвих умовах. Адаптацією спортсменів слід визнати процес їх
активного пристосування до нових соціальних умов проживання в
цивільному середовищі з ринковою системою відносин, який передбачає
засвоєння норм і правил такого середовища, оволодіння професією,
спеціальністю, реалізацію прав, у першу чергу на працю, формування нових
правил поведінки і самоусвідомлення, що забезпечує безболісний перехід до
нових умов життя. Адаптацію слід розглядати як системне явище, що
включає такі основні складові: психологічну – оволодіння системою
цінностей (нормами, установками, зразками поведінки), культурою, які
існують у цивільному середовищі; правову – засвоєння правових норм, які
регламентують соціальний і правовий статус колишніх спортсменів,
визначають їх права, обов’язки і можливості, а також оволодіння
інформацією про державні органи, установи і організації, які можуть
допомогти в засвоєнні таких норм і реалізації своїх прав і можливостей;
професійну – спеціалізоване удосконалення наявних професійних знань,
умінь і навичок або оволодіння новими та подальше успішне
працевлаштування.
11. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про фізичну культуру і
спорт» обов’язковому державному страхуванню підлягають тільки
спортсмени вищої категорії – спортсмени збірних команд України. Таке
страхування здійснюється на випадок загибелі або смерті застрахованого під
час підготовки до змагань та участі в них або втрати застрахованим
працездатності внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва,
захворювання чи інвалідності, що сталися під час підготовки до змагань та
участі в них. Страхові платежі сплачують Мінмолодьспорт, Міноборони,
МВС, Служба безпеки України. Ми вважаємо, що необхідно розширити коло
страхувальників за рахунок національних спортивних федерацій. Останні, за
наявності бажання і фінансових ресурсів, повинні отримати право на
договірній основі долучитись до системи обов’язкового страхування, а також
173
визначити перелік спортсменів вищої категорії у певному виді спорту.
Спортивні організації зобов’язані за запитом національної федерації надавати
документи про обставини настання страхового випадку, необхідні для
вирішення питання про виплату страхової суми.
12. У сфері пенсійного забезпечення професійних спортсменів
видається доцільним:
– встановити більш ранній пенсійний вік не тільки для спортсменів
вищих категорій, а й для спортсменів більш низької кваліфікації, які
отримали каліцтво або професійне захворювання під час здійснення
спортивної діяльності;
– більш широко запроваджувати недержавне пенсійне забезпечення цієї
категорії працівників. Держава має створити умови, за яких спортивні
федерації та спортивні організації отримають організаційну і економічну
зацікавленість щодо участі у недержавних пенсійних фондах в якості їх
вкладників і засновників.
13. З метою створення умов для всебічної реалізації професійними
спортсменами конституційного права на працю, запровадження ефективних
юридичних гарантій його забезпечення, установлення взаємних прав і
обов’язків держави й учасників професійного спорту у цій царині Закон
України «Про фізичну культуру і спорт» слід доповнити окремим розділом
«Трудові відносини і соціальний захист професійних спортсменів». Це, на
нашу думку, зумовлено подальшим підвищенням ролі спорту у суспільному
житті й надасть можливість поліпшити нормативно-правове впорядкування
відповідної категорії суспільних відносин, скасує неефективні й застарілі
норми, попередить множинність і дублювання законодавчих актів, створить
ефективні способи і процедури заповнення юридичних прогалин й усунення
колізій, значно полегшить процес правозастосування і, врешті-решт,
підвищить рівень правового захисту трудових прав професійних спортсменів.
174
Окреслена структура і сформульовано пропозиції щодо змістовного
наповнення цього розділу.