Понипаляк Аліна Василівна Життя, політична та військова діяльність Василя Кука (1913 - 1954 рр.)

Краткое описание

Понипаляк Аліна Василівна, аспірантка кафедри історії світового українства Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка: «Життя, політична та військова діяльність Василя Кука (1913 - 1954 рр.)» (07.00.01 - істо­рія України). Спецрада Д 26.001.20 у Київському націо­нальному університеті імені Тараса Шевченка МОН Укра­їни

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова робота
на правах рукопису
ПОНИПАЛЯК АЛІНА ВАСИЛІВНА
УДК 94(477):929:355.425.4В.Кук«1913/1954»(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЖИТТЯ, ПОЛІТИЧНА ТА ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛЯ КУКА
(1913 – 1954 рр.)
Спеціальність: 07.00.01 – Історія України
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________________Понипаляк А. В.
Науковий керівник:
Патриляк Іван Казимирович
доктор історичних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………… 15
ВСТУП…………………………………………………………………………. 17
Розділ І. Історіографія, джерельна база та
методологічні основи дослідження…………...……….……… 24
1.1. Стан наукової розробки теми…………………………………………….. 24
1.2. Джерельна база……………………………………………………………. 33
1.3. Методологічні основи дослідження……………………………………… 45
Розділ ІІ. Родинне оточення і формування
світогляду В. Кука…………………..………………………..... 48
2.1. Сім’я і дитинство В. Кука………………………………………………… 49
2.2. Юність, освіта і становлення світогляду В. Кука……………………….. 59
Розділ ІІІ. Підпільно-політична діяльність
В. Кука 1930 – 1943 рр….……………………………………… 66
3.1. Діяльність В. Кука в ОУН у 1930 – 1939 рр. ……………………………. 66
3.2. В. Кук в перші роки Другої світової війни
1939 – 1941 рр. …………………………………………………………….. 74
3.3. В. Кук – керівник підпілля ОУН (б) на Півдні та
Сході України (1942 – 1943 рр.)………………………………………….. 102
Розділ ІV. Військово-політична діяльність В. Кука в УПА
та збройному підпіллі ОУН (1944 – 1954 рр.)…….……..….. 124
4.1. В. Кук – командир УПА-«Південь» та
член Головного Проводу ОУН (б) (1944 – 1950 рр.)……………………. 124
4.2. Діяльність В. Кука на чолі збройного підпілля ОУН та
ГК УПА (1950 – 1954 рр.)………………………………………………… 155
4.3. Розшук, полон та ув’язнення В. Кука……………...…………………….. 185
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…………..…... 203
ДОДАТКИ……………………………………………………………………… 222

Список литературы

ВИСНОВКИ
За результатами проведених досліджень слід зробити такі висновки:
– Аналіз історіографії досліджуваної проблематики засвідчив, що постать
В. Кука не стала об’єктом окремого синтетичного наукового дослідження як у
працях вітчизняних, так і в роботах зарубіжних дослідників. Це пояснюється
тим, що після схоплення В. Кука радянськими службами державної безпеки,
дослідники українського визвольного руху в діаспорі, не знаючи про його
тодішню позицію, воліли не згадувати про нього в своїх працях. Водночас у
радянській історіографії біографія останнього ГК УПА також не стала окремою
темою розгляду. Для іноземної історіографії притаманне зосередження на
окремих темах в історії українського визвольного руху і постать В. Кук до цих
тем не належала. У незалежній Україні певні біографічні відомості про
останнього Голову Проводу ОУН почали публікуватися в кінці 1990-х – на
початку 2000-х років. Лише після смерті В. Кука світ побачили перші спроби
узагальнити біографію останнього Головного командира Української
повстанської армії в публіцистичних і науково-популярних працях. Однак у них
не були розкриті всі аспекти його життя та військово-політичної діяльності в
українському визвольному русі.
Водночас, вивчення джерельної бази дослідження дозволяє констатувати
наявність великого документального масиву архівних матеріалів, які в
основному зберігаються у ГДА СБУ, АЦДВР, та ЦДІА України, м. Львова.
Опубліковані документи з даної теми репрезентовані виданням «Літопис
УПА», документальними збірниками В. Сергійчука, та окремими збірниками
документів Інституту історії України НАН України. За класифікацією архівний
масив документів поділяється на окремі види і групи: документи офіційних
інституцій, вишкільні й ідеологічні матеріали (в тому числі й авторства В. Кука
– «Пашні буряки», «Гранатний вишкіл», «Колгоспне рабство»), директивнонормативні акти повстанців та радянських силових органів, планові і звітноаналітичні документи, офіційне й приватне листування тощо. Загалом, архівна
база дослідження вивчення дала нам можливість в повному обсязі
196
реконструювати життя та військово-політичну діяльність В. Кука у визначених
хронологічних рамках.
Методологічні засади роботи базуються на загальнонаукових принципах
історизму, об’єктивності, системності, неупередженості, багатогранності та
багатофакторності. Під час проведення дослідження нами були використані
методи: наукового аналізу, типологізації, класифікації, системно-структурний
метод, логічний метод, синтезу, дедукції, індукції. Отже, застосований
методологічний інструментарій дав змогу розв’язати дослідницькі завдання.
– Вивчення родини В. Кука засвідчило, що його родичі були активістами
українського національного руху, служили в Українських січових стрільцях і
належали до місцевих українських організацій, зокрема «Просвіти». Тому
В. Кук зростав у національно свідомому середовищі. Батьки останнього ГК
УПА походили із незаможних і багатодітних селян, відтак йому були
близькими ідеї соціальної справедливості. Батько В. Кука –Степан рано осиротів,
в пожежі втартив дім і все господарство, тому з дитинства працював наймитом.
Влаштувавшись чорноробом на залізничну станцію в с. Красне, він, без освіти,
не міг перейти там на вищу посаду. Лише пройшовши курси й склавши
відповідні іспити, його призначили керівником дрезини. Усвідомивши значення
освіти в житті та кар’єрі, С. Кук доклав всіх зусиль, щоб дати освіту всім своїм
дітям. Тому завдяки підтримці батька В. Кук, як найстарший син, навчався в
Золочівській гімназії та на юридичному факультеті Люблінського католицького
університету.
Золочівська класична гімназія належала до українського товариства
«Рідна школа». Її директор та викладацький склад були активістами
українського національного руху та ветеранами Перших визвольних змагань,
що впливало на виховання В. Кука в дусі українства. При гімназії діяла
українська скаутська організація «Пласт», в яку В. Кук вступив у віці 15 років.
У «Пласті» він отримав перший досвід організаційної й командної роботи,
читав класиків світової літератури у творах яких описувались сильні й вольові
особистості, зокрема Р. Кіплінга, Дж. Лондона та ін. Через пластунів В. Кук
197
зблизився із симпатиками УВО, читав її нелегальну літературу, а у 1929 р.
вступив до молодіжного крила українських націоналістів – Юнацтва ОУН.
– Дослідження діяльності В. Кука в ОУН у 1930 – 1939 рр.
продемонструвало, що в цей період він пройшов низку організаційних щаблів у
структурі Організації українських націоналістів: від рядового члена,
організатора мережі ОУН у Золочівській гімназії і в Люблінському
університеті, зв’язкового, кур’єра, виконавця окремих протестних і диверсійних
акцій, до окружного референта ОУН на Золочівщині. Саме в цей час він
сформувався як досвідчений підпільник і конспіратор, проявив свої
організаторські здібності, вміння працювати з людьми, вербувати та
вишколювати нові кадри. Його однією із найгучніших і найбільших акцій у цей
період стала диверсія під час святкування «Дня короля Яна ІІІ Собеського» на
Золочівщині, коли диверсанти ОУН підпалили низку господарських об’єктів
місцевих магнатів. Найбільш трагічною для В. Кука стала експропріаційна
акція проти сім’ї Ясінських у 1937 р., внаслідок якої загинули члени цієї
польської родини, а виконавці акції, зокрема його молодший брат Ілярій,
потрапили до рук поліції та були страчені.
Страта польською владою І. Кука нанесла сильний моральний удар по
Василю. Якщо в попередні роки він міг влаштовувати диверсії й акції не
остерігаючись бути ув’язненим, то після справи Ясінських та втрати Ілярія, він
став набагато обережнішим. Із травня 1937 р. В. Кук перейшов на нелегальне
становище в якому перебуватиме 17 років. З 1937 р. по 1939 р. він продовжив
активну діяльність в ОУН. На посаді окружного референта ОУН Золочівщини,
В. Кук організував нелегальну друкарню під криптонімом «Мандоліна», де
опублікував свої брошури – «Гранатний вишкіл» і «Пашні буряки» (основи із
конспірації). Також В. Кук займався вербуванням нових членів, з яких, в
останній рік існування міжвоєнної Польщі, створив бойові відділи українських
націоналістів.
– Вивчення життя В. Кука в перші роки Другої світової війни
продемонструвало, що, після розгрому Польщі, він восени 1939 р. перейшов
198
німецько-радянський кордон і прибув до Кракова – збірного пункту
«крайовиків» ОУН.
У давній польській столиці В. Кук, як «крайовик», долучився до крила
С. Бандери в Проводі якого він був призначений на посаду організаційного
референта й пройшов додатковий вишкіл у Старшинській школі ОУН. У 1940 –
1941 рр. В. Кук був двічі відряджений на Закарпаття для створення мережі
ОУН(б). Використовуючи свої організаторські вміння та попередній досвід,
йому за Карпатами вдалося не лише відновити структури українських
націоналістів, але й значно розширити їх.
Успіх В. Кука на Закарпатті посприяв його призначенню весною 1941 р.
на посаду начальника Центрального штабу похідних груп ОУН(б). Із цим
завданням В. Кук впорався: було набрано й вишколено до 5 тисяч членів
похідних груп ОУН(б). З початком німецько-радянської війни В. Кук зумів
оперативно організувати приїзд Львівської похідної групи ОУН(б) до головного
міста Галичини, що відіграло одну із ключових ролей у проголошенні 30 червня
1941 р. Акта відновлення незалежності України. Таку ж акцію українські
націоналісти планували здійснити і в Києві, це завдання було доручено В. Куку.
Однак, попри швидке прибуття Київської похідної групи в околиці столиці
України, йому не вдалося убезпечити її від розлегендування німецькими
службами безпеки. Похідна група В. Кука була розгромлена, а її керівник
єдиний раз за весь період німецької окупації був затриманий службою безпеки
окупанта.
В. Кук зміг втекти з-під арешту, однак більшість керівників ОУН(б)
потрапили в німецькі тюрми та концтабори, велика кількість її рядових членів
та активістів були фізично ліквідовані, а похідні групи не змогли надійно
закріпитися в містах Великої України. Таким чином, В. Кук виявився одним із
небагатьох членів Головного Проводу ОУН(б), який залишився на свободі після
німецьких репресій літа – осені 1941 р. Тому він відіграв одну з ключових
ролей у відновленні діяльності ОУН(б) на початку 1942 р. Наприкінці весни
цього ж року В. Кук особисто від’їхав до Дніпропетровська, щоб «реанімувати»
199
мережу українських націоналістів на ПівдСУЗ. За час його керівництва
структури ОУН(б) на сході та півдні України не лише відновили роботу, але й
суттєво розширили свою діяльність. Упродовж 1942 – 1943 рр. ОУН(б) на
ПівдСУЗ під керівництвом В. Кука перетворилась на найпотужнішу
організацію українських націоналістів на території Великої України, а
Дніпропетровськ, як центр ОУН(б) на ПівдСУЗ, став головним містом в системі
націоналістичного підпілля на цих територіях. Від Дніпропетровська відходили
керівні лінії зв’язку до ланок ОУН в Одесі, Миколаєві, Сімферополі, Маріуполі,
Сталіно, Полтаві, Харкові, а після загибелі керівників ОУН(б) у Києві, ще й до
столиці України.
– Вивчення ролі В. Кука на посадах командира УПА-«Південь» та члена
Головного Проводу ОУН(б) у 1944 – 1950 рр. засвідчило, що в цей час він
залишався на керівних ролях в українському визвольному русі і суттєво
впливав на його діяльність. Після відходу із Дніпропетровщини до Волині,
В. Кука було призначено командувати УПА-«Південь». Цьому оперативному
командуванню УПА було наказано перейти лінію радянсько-німецького фронту
й перенести збройну боротьбу на центральноукраїнські землі. Успішно
передислокувавши курені УПА в тил Червоної армії, командування УПА-
«Південь» зіткнулося із потужною протидією ВВ НКВС. У квітні 1944 р. їхні
сили, під загальним командуванням В. Кука, були оточені ВВ НКВС в районі
с. Гурби на Кременеччині. Поклавшись в оперативному відношенні на
командирів куренів та сотень, В. Кук прийняв рішення про прорив із оточення.
Стримавши основні удари супротивника, підрозділи УПА-«Південь» змогли
прорвати оточення й вийти в західному і північному напрямках, це означало,
що їм не вдалося виконати стратегічного завдання із перенесення бойових дій
на центральні й східні землі України.
На початку літа 1944 р. В. Кук разом із соратниками із місцевих
керівників ОУН та командирів УПА на Волині здійснив спробу реорганізувати
ОУН на більш демократичних засадах з метою розширити політичну й
соціальну базу українського визвольного руху. Створення НВРО стало
200
відображенням політичних ідей В. Кука. Однак за лінією фронту, в Галичині,
Р. Шухевичем та Головним Проводом ОУН було створено УГВР, яка за своєю
метою була подібною до НВРО. Історія із несанкціонованим Головою Проводу
ОУН створенням НВРО викликала конфлікт між Р. Шухевичем та В. Куком.
Останній, восени 1944 р., погодився ліквідувати НВРО на користь УГВР. У
подальшому непорозуміння між В. Куком та Р. Шухевичем поглиблювались.
Організаційний референт критикував Голову Проводу за нехтування правилами
конспірації та намагався розв’язувати завдання на ввірених йому ділянках
роботи без погоджень з Р. Шухевичем. Та попри певні незгоди, Р. Шухевич
гостро потребував досвіду та вмінь В. Кука, тому у 1947 р. призначив його
своїм заступником. Загалом, в перші 5 років після завершення Другої світової
війни, В. Кук втілював в життя стратегію українського визвольного руху, яка
полягала у адаптації боротьби ОУН і УПА до умов радянської дійсності.
– За результатами аналізу діяльності В. Кука на чолі збройного підпілля
ОУН та УПА у 1950 – 1954 рр. було встановлено, що він продовжував роботу
над реалізацією стратегічних завдань українських націоналістів, проте суттєво
змінив їхню тактику. Так, у своїх наказах і розпорядженнях 1950 – 1951 рр.
В. Кук, з метою збереження кадрового потенціалу підпілля, забороняв без
нагальної необхідності проводити бойові акції, переводячи основну роботу на
поле пропаганди й агітації. Основне завдання, яке поставив перед собою Голова
Проводу полягало у якнайдовшому збереженні в Україні організованого
підпілля ОУН та поширенні його впливів поза межами західноукраїнських
областей. Для цього він акцентував увагу на посиленні методів конспірації,
боротьби з агентурою радянських служб безпеки, вербуванні нових учасників
визвольного руху і передислокації керівного складу ОУН в центральноукраїнські
регіони. В цей ж час В. Кук завершує свою працю із аналізу колгоспної системи
СРСР – «Колгоспне рабство», яка стала яскравою пам’яткою політичної думки
українських націоналістів і зразком їхньої критики радянської економічної
системи.