ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – НА ПОЧАТКУ ХХІ ст. (НА МАТЕРІАЛАХ КРИМУ)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................4

РОЗДІЛ І ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ДОСЛІДЖЕННЯ................................................................10
1.1. Політико-правові основи регулювання мовних відносин в
Україні та Криму: історіографія проблеми......................10
1.2. Джерела до вивчення правового регулювання мовних відносин в
Україні та Криму................................................................18
1.3. Поняття, сутність та зміст правового регулювання і
теоретико-методологічні основи та
поняттєво-категоріальний апарат дослідження..............23

РОЗДІЛ II ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ І ПРАКТИКА
МОВНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
РОСІЙСЬКОЇ, АВСТРІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-
УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ (1773 – 1917 рр.).........................45
2.1. Правові основи мовної політики Російської, Австрійської та
Австро-Угорської імперій щодо українського
населення наприкінці XVIII - на початку XX ст. ...........45
2.2. Правові засади регулювання мовних відносин на тлі етнічних
процесів у Криму (кінець XVIII - поч. XX ст.)................59

РОЗДІЛ ІІІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА КРИМУ В 1917
- СЕРЕДИНІ 80-х рр. XX ст. ............................................68
3.1. Політико-юридичні основи регулювання мовних відносин в
Україні в 1917-1920 рр. .....................................................68
3.2. Правові основи мовних відносин у діяльності Крайових урядів
С.Сулькевича та С.Крима, Тимчасового робітничо-
селянського уряду Кримської СРР, урядів
головнокомандувача Збройних сил Півдня Росії у Криму
в умовах громадянської війни...........................................79
3.3. Нормативно-правове регулювання та практика мовних відносин
в УРСР та Криму в 20-80-х рр. XX ст. ............................92
РОЗДІЛ IV КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ
РЕГУЛЮВАННЯ МОВНИХ ВІДНОСИН
В УКРАЇНІ (1991-2004 рр.)............................................125
4.1. Розробка і вдосконалення законодавчих актів та актів підзаконної
нормотворчості щодо мов в Україні у 1991-2004 рр. .125
4.2. Нормативно-правові засади регулювання
мовної політики в АРК у 1991-2004 рр. .......................150

ВИСНОВКИ.............................................................................................184

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................190

ВСТУП

Актуальність теми. Характерною особливістю сучасної вітчизняної історико-правової науки є недостатній рівень дослідження процесів правового регулювання мовних відносин та мовної політики в Україні. Водночас в умовах відродження національної незалежності, розбудови суверенної Української держави все більшого значення набувають питання функціонування української мови в усіх сферах політичного, економічного і культурного життя країни. Гостро піднімається й проблема правового статусу мов національних меншин, зокрема й тих, представники яких проживають на території Автономної Республіки Крим. Саме тому дослідження актуальних історичних проблем, до яких належить й правове регулювання мовної політики, активний пошук оптимальних шляхів правового вирішення питань щодо статусу мов за допомогою сучасних теоретико-методологічних підходів вбачається одним із важливих завдань історико-правової науки. Крім того, певний дослідницький інтерес становить проблема пов’язана, з правовим регулюванням та правовим впливом.
Нашій державі лишилося чимало нерозв’язаних питань, пов’язаних із вирішенням національно-культурних проблем, до яких належать негативні наслідки орієнтованої на етнічне домінування політики Російської імперії у ХVІІІ – на початку ХХ ст. та правлячої комуністичної партії в СРСР у ХХ ст., що викликала нестабільність, могла призвести до соціального вибуху в суспільстві. Наукове осмислення здобутків і прорахунків правового регулювання мовної політики в Україні після здобуття нею незалежності, а також спроб юридичного вирішення питання щодо статусу української, російської та кримськотатарської мов в Автономній Республіці Крим, громадського руху за збереження рідної мови різними національними громадами, які проживали на території України та, зокрема, Криму наприкінці дасть змогу вирішити доволі широке коло питань, які нещодавно стали актуальними в ході активного державотворчого процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 2.1 Постанови Президії Національної академії наук України від 27 вересня 2000 р. № 257, п.1.2 Переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 рр., затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 р. № 1716, п.10 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635, п. 1.1 Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., а також планів наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у здійсненні спеціального комплексного історико-правового дослідження правових основ мовної політики в Україні, виявленні закономірностей та особливостей розвитку нормативно-правового регулювання мовної політики, а також правозастосовної практики, розкритті причин та наслідків русифікації в усіх сферах суспільного життя, визначенні правових шляхів її подолання на сучасному етапі.
Відповідно до поставленої мети увагу зосереджено на вирішенні таких основних завдань:
–– визначити основні етапи формування комплексу законодавчих актів та актів підзаконної нормотворчості Російської імперії, якими визначався порядок застосування мов в органах державної влади, освітніх закладах, друкованих виданнях тощо;
–– виявити загальні та специфічні риси законодавства та актів підзаконної нормотворчості, пов’язаних із формуванням мовної політики в УНР і Українській державі та кримських урядів у 1917-1920 рр.;
–– з’ясувати правові основи мовної політики в УСРР та Кримській АРСР у 20-х рр. ХХ ст. в умовах здійснення „коренізації”;
–– дати оцінку політико-правовим документам КПРС та КПУ, які обґрунтовували теорію “зближення націй”, поняття “єдиної спільності – радянський народ”;
–– з’ясувати характерні риси опрацювання законодавства про мови в Україні протягом 1991-2004 рр.;
–– виходячи з досі невідомих науковцям архівних джерела висвітлити процес опрацювання нормативно-правових засад регулювання мовної політики в АРК у 1991-2004 рр.
–– виявити спільні та специфічні риси правового регулювання мовної політики в Україні та Криму протягом кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст.
–– розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення мовного законодавства України на сучасному етапі.
Об’єктом дослідження є мовна політика уряду Російської імперії, спрямована на утвердження російської мови, мовна політика Центральної Ради, уряду Української Держави, Директорії, кримських урядів 1918-1920 рр., мовна політика УРСР та СРСР, незалежної України.
Предмет дослідження – правові основи та організація діяльності органів державної влади в Україні, їх структур у регіонах, у Криму, з реалізації мовної політики на різних етапах історичного розвитку.
Методологічною основою дослідження є загальні та спеціально-наукові методи пізнання: діалектичний метод дослідження суспільних явищ, системний метод, формально-юридичний та порівняльно-правовий методи. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових принципах об’єктивності та історизму. В дисертації наголошується на необхідності використання загальних та специфічних рис правового регулювання мовної політики в Україні та Криму (у складі різних держав) наприкінці ХVІІІ – на початку ХХІ ст. методу історичних аналогій, залучивши широкий спектр матеріалів з історії іноземних держав, а також порівняльно-правового методу.
Хронологічні межі дисертації охоплюють період з кінця ХVІІІ до початку ХХІ ст. Нижня їх межа зумовлена ліквідацією автономії України у складі Російської імперії та включенням до меж імперії внаслідок російсько-турецьких війн північнопричорноморських територій разом із Кримом, що певним чином позначилося й на національно-мовній сфері. Верхня межа пов’язана із процесами, покликаними до життя проголошенням державної незалежності України та перетворенням Кримської області у складі УРСР на Автономну Республіку Крим, прийняттям Конституції України та Конституції АРК, подальшим опрацюванням мовного законодавства.
Територіальні межі дослідження зумовлені фактором політико-адміністративного поділу території України на різних етапах історії її державності. Хоча переважно увага все ж зверталася на Лівобережжя та Південь України.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації. На основі здійсненого аналізу законодавства, даних, опублікованих у збірках документів та матеріалів, різноманітних фактичних відомостей, що наявні у періодиці, а також шляхом залучення до наукового обігу широкого кола виявлених архівних джерел, автором:
–– вперше узагальнено та систематизовано нормативно-правову (не лише законодавчу, а й підзаконну) базу та визначено організаційно-правові засади здійснення мовної політики в Україні наприкінці ХVІІІ – на початку ХХІ ст.;
–– на широкій документальній основі встановлено порядок формування становлення та утвердження мовної політики в Україні, зроблено висновок щодо її наслідків для українського суспільства;
–– показано поступову трансформацію правосвідомості народу України загалом та представників національних меншин зокрема, щодо статусу мов, поступову відмову від пасивної позиції та перехід до розробки фундаментальних засад концепції своєї діяльності і здійснення активної, систематичної, цілеспрямованої мовної політики через органи державної влади;
–– доведено, що політика русифікації не виходила з об’єктивних чинників, здійснювалася вищим політичним керівництвом СРСР та УРСР на основі необґрунтованої і невиправданої тези щодо “злиття націй і народностей” та формування “єдиної спільності – радянський народ”;
–– на підставі різнобічного аналізу нормотворчої та правозастосовної практики розкрито позицію вищого державного керівництва УРСР, місцевих радянських органів, громадських організацій у процесі підготовки і прийняття Закону “Про мови в Українській РСР”;
–– системно узагальнено практичний досвід органів державної влади України з реалізації мовної політики;
–– введено в науковий обіг маловідомі матеріали вищого політичного керівництва, органів державної влади та управління України та АРК, громадських організацій щодо мовних проблем.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що зроблені висновки можуть бути використані для подальших узагальнюючих досліджень з історії держави і права України, теорії держави і права, конституційного права України з метою удосконалення мовної політики та мовного законодавства. Матеріали дисертації можуть бути використані у викладацькій роботі при читанні лекцій, проведенні семінарських занять з історії держави і права України, інших загальних та спеціальних курсів із фундаментальних, а також деяких галузевих юридичних дисциплін, формуванні і реалізації загальнодержавних та регіональних національно-культурних програм.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження відображені у публікаціях автора, обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження оприлюднено у доповідях на таких наукових форумах:
Міжнародні конференції: І міжнародна науково-практична конференція „Право і лінгвістика” (м. Сімферополь, вересень 2003 р., тези опубліковані), ІІ міжнародна науково-практична конференція „Право і лінгвістика” (м.Сімферополь –– Ялта, вересень 2004 р., тези опубліковані), XІІ міжнародна науково-практична історико-правова конференція „Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти” (м. Чернівці, травень 2005 р., тези опубліковані).
Вузівські конференції: VІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічного персоналу, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту НУВС (м. Сімферополь, травень 2005 р.), VІІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічного персоналу, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту НУВС (м. Сімферополь, травень 2005 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано сім статей, із них чотири у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які разом включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (320 посилань). Загальний обсяг роботи становить – 213 сторінок, з яких 189 –– основний текст.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено комплексний аналіз та запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в аналізі напрямків правового забезпечення державної мовної політики в Україні наприкінці ХVІІІ – на початку ХХІ ст. Під час вирішення цього завдання дисертанткою розроблено нові наукові положення з історико-правового аналізу засобів політико-правового закріплення державної мовної політики Російської та Австро-Угорської імперій, Центральної Ради та Директорії, гетьманського уряду Української Держави, уряду ЗУНР, Крайових урядів С.Сулькевича та С.Крима, урядів головнокомандувача Збройних сил Півдня Росії у Криму, радянської влади та органів.
На основі здійсненого дослідження сформульовані наступні висновки:
• Мовний фактор є вкрай важливим державотворчим чинником, що надає державі „вкоріненості” у життєдіяльності нації, етносів, з одного боку, підіймає національні цінності до рівня загальнодержавних, всенаціональних, з іншого. Йдеться про першочергове втілення в життя послідовного демократизму в мовних відносинах, всебічне використання етнонаціонального фактору у трансформаційних перетвореннях в Україні у контексті нових суспільних відносин.
• Як позитивний, так і негативний досвід розв’язання мовних проблем у минулому має виключне значення для сьогодення. Адже і дотепер існує багато проблем щодо сучасного стану і розвитку мовних спільнот, їхньої взаємодії з українською титульною мовною спільнотою, від вирішення яких залежить стабільність державного розвитку й успішне здійснення процесів національно-культурного будівництва. Вільний національний розвиток і справжнє національне відродження на державницькій основі – необхідна складова розвитку мовних відносин, історичного зв’язку явищ національного життя.
• Не меншою мірою сучасні мовні процеси повинні досліджуватися з позиції історизму, особливо коли йдеться про такий аспект державотворення, зведений тепер до рівня державної програми як самостійне вирішення етнічними спільнотами, що населяють Україну, питань збереження своєї етнічної, культурної та мовної самобутності. Зрозуміло, що регіональні особливості не можуть бути використані без ґрунтовного знання історії формування народів, особливостей їхньої мови, культури, мовної політики держав, у складі яких вони перебували в минулому.
• Протягом кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. російське самодержавство здійснювало мовну політику, яка мала сприяти поступовому злиттю так званих національних окраїн у єдину державу. Щодо українців ця політика виходила із впевненості про тотожність українського та російського народів. Правовими джерелами вирішення мовної проблеми в українських губерніях Російської імперії були царські укази та циркуляри, вміщені у Повному зібранні законів Російської імперії, підзаконні акти. Важливу роль у російщенні населення усіх українських губерній, включно з Таврійською, до складу якої входив і Кримський півострів відіграла також міграційна політика, що об’єктивно сприяла скороченню сфери вжитку міноритарних мов.
• Діяльність Української Громади у Державній Думі Росії І та ІІ скликання значною мірою сприяла оформленню вирішення проблеми вільного розвитку української мови в легальних конституційних межах. Це питання, порушене спочатку українською інтелігенцією, почало дедалі більше привертати увагу широких верств українського громадянства.
• В якості історичних засад державної мовної політики України виступає теоретична і практична діяльність української інтелігенції, яка визначила базисні підвалини відповідної законодавчої діяльності урядів 1917-1921 років, на основі досвіду яких повинна створюватися сучасна Концепція державної мовної політики України. Протягом 1917-1920 рр. у період національно-визвольних змагань українського народу урядами „першої” та „другої” УНР, Української Держави гетьмана П.Скоропадського на основі законодавчих і нормативних актів, було здійснено значні зрушення у галузі правового регулювання мовної політики.
• Вагомі результати принесла політика українізації, здійснювана в УСРР протягом 20-х рр. ХХ ст.. У цей період було чимало зроблено для українізації партійних, радянських органів, вищої, середньої і початкової школи, видавничої справи, діяльності засобів масової інформації, видовищ тощо.
• На межі 20-30-х рр. ХХ ст., у процесі формування нових підходів у національно-культурній політиці, обумовилось згортання політики українізації, яке супроводжувалось нищенням наукових установ, кадровими чистками, політичними репресіями.
• На мовну ситуацію в Криму у повоєнний період суттєвий вплив справила масова примусова депортація населення за національною ознакою, що проводилися наприкінці війни та в повоєнний період та міграційна політика, здійснювана у цей час радянським державним керівництвом.
• У другій половині 50-80-х рр. ХХ ст. партійно-державне керівництво СРСР продовжувало здійснювати заходи, спрямовані на русифікацію дошкільної, середньої, середньої спеціальної та вищої освіти, які призвели до негативних наслідків щодо мовної ситуації в Україні у досліджуваний період.
• Наріжним каменем у сфері русифікації освіти стало встановлення на законодавчому рівні принципу добровільності у виборі мови навчання, який призвів до різкого скорочення українських шкіл та кількості учнів, що у них навчалися.
• Наявні документальні матеріали переконливо засвідчують, що процес русифікації освіти здійснювався в Україні більш інтенсивно, ніж у інших республіках колишнього СРСР, мав свої тенденції, характерні особливості. Процес русифікації охопив духовне життя українського суспільства, завдавши шкоди українській культурі, став першопричиною негативних явищ в суспільній свідомості.
• стимулювання процесу русифікації в гуманітарній сфері здійснювалося як на основі законодавчих і нормативних актів, так і на рівні конкретної практичної діяльності органів державного управління СРСР та УРСР, які проводили в життя положення сумнозвісної теорії „злиття націй і народностей”.
• На межі 80-90-х рр. ХХ ст. відбувся своєрідний прорив у сфері мовної політики, який позначився прийняттям Закону “Про мови в Українській РСР”.
• Спроби опрацювання правових засад мовної політики Верховною Радою Автономної Республіки Крим, що здійснювалися протягом 1991-1998 рр. часто здійснювалися під впливом емоцій, а не на підставі науково обґрунтованих висновків, що призвело до прийняття низки непродуманих рішень та спричинило певні проблеми у політичній та мовно-культурній сфері.
• Мовна політика держави має визначатися засадами Конституції і національними інтересами України як суверенної держави, основна мета якої полягає у розвитку української мови та утвердження її державності, у задоволенні мовних потреб національних меншин.
Пріоритетними напрямами мовної політики є:
- забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя;
- вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України;
- сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.
Держава має здійснювати організаційне, адміністративне і фінансове забезпечення мовної політики шляхом розроблення, затвердження та виконання загальнодержавних, регіональних і спеціальних програм.
• Розглянуті у дисертації правові інститути в мовній сфері засвідчують нагальну потребу досліджувати мовну політику саме в контексті функціонування державного механізму у сфері міжетнічних стосунків.
• Дослідження запропонованої проблеми дає реальну змогу вичленити питання української державної політичної юрисдикції, політико-правову доктрину української державності.
• До найважливіших завдань мовної політики в Україні на нашу думку мають бути віднесені:
- нормативно-законодавче, організаційне, фінансове та інше забезпечення умов вільного розвитку мовних спільнот України при всебічній реальній підтримці державної української мови.
- пильна увага до організації освіти національними мовами, всебічної підтримки відродження мов народів, депортованих за національною ознакою, що повернулися в Україну.
- розширення співпраці з українською діаспорою, сприяння у збереженні та розвитку нею національної культури та мови.
• З нашого погляду доцільно було б у новому варіанті Закону про мови розмежувати терміни „державна мова” та „офіційна мова” або „мова офіційного спілкування”, які нині найчастіше ототожнюються, хоча офіційна мова – це, насамперед, мова офіційних церемоній, прийомів, презентацій тощо. Якщо подібні заходи проводяться на державному рівні, то вона співпадає з мовою державною, в інших випадках – з будь-якою, прийнятою як комунікативний засіб різними сторонами. Ця мова може бути мовою національної меншини, котра мешкає на території країни, мовою іноземною або мовою регіональною чи мовою міждержавного спілкування.
• Враховуючи вищевикладене, доцільною вбачається пропозиція поряд з існуючим Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини ввести такий інститут як Уповноважений Верховної Ради України з прав народів (етносів), використовуючи при цьому досвід ряду зарубіжних країн, де такий інститут вже існує щодо захисту прав меншин (у Канаді, Чілі та ін.). Зрештою, саме за такого підходу можна реалізувати настанови світового співтовариства - захищати етнічну, культурну, мовну самобутність національних меншин на своїй території та створювати умови для заохочення цієї самобутності.
Системна реалізація цих та інших пропозицій, за умови взаємодії органів законодавчої, виконавчої, судової влади, правоохоронних органів, місцевого самоврядування, національно-культурних товариств дозволить створити стабільне та прогнозоване майбутнє української мови та мов національних меншин, поліпшити міжнародний імідж держави. Українська влада, навіть за складних економічних умов, прискореної глобалізації усіх процесів, здатна забезпечити права вільного розвитку мов національних меншин. Тим самим вона ще раз підтвердить свій остаточний вибір – входження в європейський правовий простір XXI століття демократичною країною, яка сприятиме продовженню пошуку нового формату відносин з національними меншинами. В його основі - юридичні умови для конструктивного діалогу держави і національних меншин з метою збереження їхніх етнонаціональних відмінностей.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдет. – 1991. –15 марта.
2. Академічна юридична думка / Під ред. І.Б.Усенка, Т.І.Бондарук. – К.: Ін Юре, 1998. – С. 503 с.
3. Акъ Сесъ. – 1918. – 17 січня.
4. Алієв Д., Козицький М. Національне питання в Державній Думі Росії. 1905-1917 рр. – К., 1996.
5. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. - М.: Российск. гуманит. ун-т, 2000. – 367 с.
6. Андреев А. Р. История Крыма. – М., 1997.
7. Антонович М. Законодавство України та зарубіжних країн щодо статусу державної мови (порівняльний аспект) // Право України. – 1999. – № 6. – С. 73-74, 83.
8. Антонович М. Законодавство України та зарубіжних країн щодо статусу державної мови // Українка. – 1999. – січень-лютий. – С. 37-41.
9. Арджиони М.А. К вопросу об эмиграции христианского населения Крыма в конце XVIII века // Проблемы истории Крыма: Тез. докл. науч. конф. (Симферополь, 23-28 сент. 1991 г.). – Вып. 1. – Симферополь, 1991. – С. 9.
10. Ауман В.А., Чеботарева В.Г. История российских немцев в документах. Москва: МИГУП, 1999. – 448 с.
11. Балычева И. И. Культурно-просветительская деятельность в греческих национальных районах Донбасса в 20-е гг. // Україна-Греція: історія та сучасність: Тези міжнар. наук. конф. (Київ, 29-30 вересня 1993 р.). - К., 1993. – С. 7.
12. Белодед И.К. Язык и идеологическая борьба. – К.: Наук. думка, 1974.
13. Бенько О.П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917-1953). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К.: 1994. – 20 с.
14. Бердник О. Свята Україна. – Балтимор-Торонто, 1980. – 206 с.
15. Березівська Л.Д. Освітньо-виховна діяльність київських просвітницьких товариств (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). – К., 1999.
16. Білодід І.К. Мова української соціалістичної нації // Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1959.
17. Білокінь О.І. Українське питання в Державній Думі Російської імперії (1906-1917). - Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – Харків, 2001. – 20 с.
18. Богданович І.О. Роль газети „Терджиман” у пропаганді реформістських процесів у мусульманській громаді Російської імперії (1883-1905 рр.). Автореф дис. ... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2002. – 16 с.
19. Борьба за советскую власть в Крыму. Документы и материалы: В 2-х тт. Т. 1. –Симферополь, 1951. – С. 236-241.
20. Брошеван В.М. Как была образована Крымская АССР в 1921 г. // Проблемы истории Крыма. Вып. 2. – Симферополь, 1991. – С. 65-72.
21. Брошеван В.М., Тыглиянц П.К. Изгнание и возвращение. – Симферополь, 1994. – 78 с.
22. Брошеван В.М., Форманчук А.А. Крымская республика: год 1921-й (Краткий исторический очерк). – Симферополь: Таврия, 1992. – 127 с.
23. Бурковський І. Національні процеси в СРСР післясталінської епохи // Розбудова держави. – 1997. – № 12. – С. 30-33.
24. Буткевич В., Горинь Б., Свідзінський А. Крим – не тільки зона відпочинку. – Львів: Поклик сумління, 1993.– 104 с.
25. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1991. – 13 марта. – №11. – С.365 – 367.
26. Велігодський Д. В. Державні утворення в Криму наприкінці 1918 - в 1920pp.: історико-правове дослідження. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. 12.00.01. – Харків, 2004. – 15 с.
27. Велігодський Д. В. Кримська радянська державно-правова реформація в квітні - червні 1919 р. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 20. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003.- С. 120-126.
28. Велігодський Д.В. Кримські військово-авторитарні режими генералів А.І.Денікіна і П.М.Врангеля (червень 1919 - листопад 1920 pp.) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 24. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. - С. 112-120.
29. Велігодський Д.В. Основні напрямки нормативно-правової діяльності Крайового уряду Соломона Крима // Юридична біографістика: історія, сучасність, перспективи. - Сімферополь, 2003. - С. 275-277.
30. Верменич Я. Теорія „боротьби двох культур” // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза; Довіра, 1996. – С. 384.
31. Вернадский В.И. Украинский вопрос и русское общество // Дружба народов. – 1990. – № 3. – С. 347-354.
32. Вести из СССР. Права человека: В 5-ти т. – Мюнхен-Брюссель, 1989. – 191с.
33. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. / Ігнатенко П.Р. та ін. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997.
34. Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 36.
35. Вісник Державних Законів для всіх земель Української Народної Республіки. – 1919. – Вип.5. – Ст.73.
36. Вісник державних законів і розпорядків Західної Області Української Народної Республіки. – Львів, 1919. – Вип.3.
37. Вісник Коституційного Суду України. – 2000. - №1. – С.5 – 9.
38. Вісник Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки. – 1918. – 2 квітня.
39. Возгрин В.Е. Исторические судьбы крымских татар. – М.: Мысль, 1992. – 446 с.
40. Воробей П. З історії української преси в Росії (1905-1914) // Український історичний журнал. – 1971. – №10. – С. 48-56.
41. Воспоминания генерала барона П.Н.Врангеля: В 2-х чч. Ч. 2. – М., 1992.
42. Второй съезд РСДРП. Протоколы. – М.: Политиздат, 1959. – 850 с.
43. Гавриленко О.А. Листування з Ю.В.Шевельовим // Харківський історіографічний збірник. Вип. 7. – Харків: НМЦ „СД”, 2004. – С. 182-190.
44. Гавриленко О.А. Правова політика радянської влади щодо українського селянства у перші роки непу // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). – 1999. – Т. 2. - № 1. – С. 44-50.
45. Гавриленко О.А., Логвиненко І.А. Більшовицький переворот у Харкові: як це було // Наукові записки кафедри українознавства Харківського університету Вип. 1. – Харків, 1994. – С. 48-55.
46. Голос татар (Симферополь). – 1917. – 22 июля.
47. Голос України. – 2005. – 25 січня.
48. Гольдельман С.І. Жидівська національна автономія в Україні (1917-1920 рр.). - Мюнхен, 1967. –109 с.
49. Грач Л.И. Крымская автономия – ответ на вызов исторического периода // Клио. Научно-педагогический, историко-обществоведческий журнал (Симферополь). – 2001. - № 1. – С. 4-5.
50. Греки на українських теренах. Нариси з етнічної історії. Документи, матеріали, карти / Дмітрієнко М.Ф., Литвин В.М., Томазов В.В. та ін. – К.: Либідь, 2000. – 488 с.
51. Грінченко Б.Д. Народні вчителі і вкраїнська школа. – К., 1906. – 38 с.
52. Грушевский М. Вопрос об украинских кафедрах и нужды украинской науки // Освобождение России и украинский вопрос. Статьи и заметки. – СПб., 1907. – С. 149-194.
53. Грушевський М. Вільна Україна: Статті з останніх днів (березень - квітень 1917). - К., 1917. – 16 с.
54. Грушевський М.С. Історія України. – К. : Освіта, 1992.
55. Грушевський М.С. Про українську мову і українську школу. – К.: Веселка, 1991. – 45 с.
56. Губаева Т.В., Малков В.П. Государственный язык и его правовой статус // Государство и право. – 1999. – № 7. – С. 7-8.
57. Гунчак Т. Симон Петлюра та євреї. – К.: Либідь, 1993. – 48 с.
58. Даниленко В., Верменич Я. Троянський кінь „українізації” // Віче. – 1997. – № 5. – С. 145-151.
59. Дашкевич Я. Українізація: причини і наслідки // Слово і час. – 1990. - № 8. – С. 23-28.
60. День. – 2002. – 28 ноября. - №219 (1480).
61. Депортовані кримські татари, болгари, вірмені, греки, німці. Матеріали урядових комісій (1989-2000). – Київ: Абрис, 2001. – 300 с.
62. Державний архів Харківської області. – Ф.Р – 2982, оп.1, спр.1, арк.1.
63. Державний вісник. – 1918. – 6 вересня.
64. Десять лет Советского Крыма.1920-1930. – Симферополь,1930; Советскому Крыму 20 лет.-Симферополь, 1940.
65. Дзюба І. Культурний пейзаж ... залежить від зусиль усього суспільства // День. – 2005. – 16 березня. - № 45.
66. Довженко О. Україна в огні. – К.: Рад. письменник, 1990. – 416 с.
67. Домбровский А. О свободном функционировании свободных языков // Берега Тавриды. – 2002. - № 4-5. – С. 309-310.
68. Доморослий В. Українська громада в ІІ Державній думі // Віче. – 1998. - № 4. – С. 130-134.
69. Доровских Е.М. Право и национальный язык: регулирование языковых отношений Российской Федерации (из серии: Отечественный и зарубежный федерализм). - М., 1996.
70. Дорошенко В. Українство в Росії. Новійші часи. – Відень, 1916.
71. Дорошенко Д. Є.Чикаленко: Його життя і громадська діяльність. – Прага, 1934.
72. Дорошенко Д. Історія України. У 2-х тт. Т. 2. - Ужгород, 1936. – 240 с.
73. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901-1914). – Вінніпег, 1949.
74. Дубко Ю.В. Радянська Соціалістична Республіка Тавриди: історико-правові аспекти.Автореф. дис. … канд. юрид. наук. 12.00.01. – Харків, 1999. –15 с.
75. Дубко Ю.В. Проблеми крымской государственности (1918-1919 гг.) // Проблемы политической истории Крыма: Итоги и перспективы: Научно-практическая конференция: Материалы. – Симферополь, 1996. – С. 34-37.
76. Енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю.І.Римаренка. - К.: Держ. акад. керівних кадрів культ., і мист., 2001. - Ч. 1. - Кн. 2. – 522 с.
77. Європейська хартія регіональних мов і мов меншин. Підписана державами-членами Ради Європи 5 листопада 1992 р. // Бюлетень центру інформації та документації Ради Європи в Україні / Ред. кол. Головатий С. - К.: Мінюст, 1998. – 132 с.
78. Єфремов С. В тісних рамцях: українська книга 1793-1916. – К., 1926.
79. Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Б.Грінченка. – К., 1999.
80. Жовтень. – 1959. - №2. – С.115.
81. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 1970.
82. Зайцев О.Л. Проблеми землекористування у Північному Причорномор’ї та Криму в ХVІІІ-ХІХ ст. // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип. 7. Державно-правові проблеми Північного Причорномор’я: Історія і сучасність. У 3-х чч. Ч. 1. – Харків, 1999. – 41-47.
83. Зайцев Ю. Дисиденти: опозиційний рух 60-х – 80-х рр. // Сторінки історії України. – К.: Основа, 1992. – С. 195-235.
84. Закон „Про карну відповідальність за образу національної чести та достойності” // Нова Рада. - 1919. - 1 лютого.
85. Закон „Про основи укладання шкільництва на ЗОУНР” від 13 лютого 1919р. // Вісник державних законів і розпорядників ЗОУНР. - 1919. - № 3-2 марта. - Ст. 12.
86. Закон „Про уживане мови у внутрішнім і внішнім урядованню державних властий і урядів, публічних інституцій і державних підприємств на Західній Області УНР” від 15 лютого 1919 р. // Вісник державних законів і розпорядників ЗОУНР. - 1919. - Вип. 3. - Ст. 31.
87. Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік про мови // Радянська Україна. - 1990. - 6 травня.
88. Закон Украины „Об утверждении Конституции Автономной Республики Крым” // Сборник нормативно-правовых актов Автономной Республики Крым. – 1998. – № 12.
89. Закон України „Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51-52. – Ст. 265.
90. Закон України „Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
91. Закон України „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”: Прийнятий 15 трав. 2003 р. № 802-ІV // Офіц. вісн. України. – 2003. - № 24. – Ст. 1109.
92. Закон України „Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим” від 17 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 11. – Ст. 67.
93. Закон України „Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим” // Голос України. – 1995. – 18 березня.
94. Закон Української РСР „Про мови в Українській РСР ”. 28 жовтня 1989 р. № 8312-11 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 631.
95. Закон УРСР „Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР”. 27 жовтня 1989 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 629.
96. Залізняк Г. Мовний індикатор столиці: як його оцінюють експерти // Віче. – 2002. - № 7. – С. 9.
97. Зарубин А., Зарубин В. Крымскотатарское национальное движение в 1917 - начале 1918 г. // История и археология юго-западного Крыма. - Симферополь, 1993. - С. 207-208.
98. Зарудный Е.А. Что такое «родной язык»? К вопросу о национальной идентичности // Особистість у системі соціальних зв’язків. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. 18-19 квітня 2005 р. м. Харків. – Харків: Вид-во Нац. фарм. академії, 2005. – С. 185-186.
99. Зінченко Ю.І. Кримські татари: Іст. нарис \ Ін-т політ і етнонац. досліджень НАН України. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. – 205 с.
100. Золотарьов В.Є. Мова моя – ворог твій, або ще раз про політичні підміни // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-американського Бюро захисту прав людини. Вип. 14. - Київ-Харків, 1994. - С. 18-21.
101. ЗУ УСРР. – 1923. - №29. – С.913 – 919.
102. Известия Ялтинского Совета рабочих и солдатских депутатов. – 1917. – 2 декабря.
103. Известия. – 1992. – 26 декабря.
104. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич: Відродження, 1994. - 218 с.
105. Іванченко Р. Український Крим // Українська культура. – 1997. - № 6. – С. 14 (Всього с. 12-14).
106. Ігнатієнко В. Бібліографія української преси 1816-1916. – Х.- К., 1930.
107. Калениченко Н., Ільченко Ж. Роль земств у впровадженні навчання рідною мовою в народній школі України // Український історичний журнал. – 1994. - №1. – С. 72-82.
108. Камінський А. Яка орієнтація? // Сучасність. – 1981. – С. 34-42.
109. Каравченко І. Правові методи здійснення цензурної політики в царській Росії // Право України. – 2000. – № 4. – С. 115-117.
110. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору, 1960–80-х рр. – К.: Либідь, 1985. – 224 с.
111. Качура О. "Українську мову потрібно зробити привабливою..."//
Україна і світ. – 2000. – 5-11 лют.
112. Кизченко В.И. Первая российская революция и культурный процесс на Украине. – К., 1984.
113. Киселева Н.В. Язык межнационального общения в полиэтническом Крыму // Материалы и исследования. Ч.1: Этнография Крыма ХIХ-ХХ вв. и современные этнокультурные процессы. – С. 66-70.
114. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
115. Кистяковский Б. (Украинец) К вопросу о самостоятельной украинской культуре // Русская мысль. – 1911. - №5. – С. 131-146.
116. Киян М.Ш. Представительство от украинских губерний в Государственной Думе І и ІІ созывов (1906-1907 гг.). – Харьков: Основа, 1997. – 191 с.
117. Кізченко В. Боротьба за українізацію освіти // “Українське питання” в Російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): У 3 т. – Т. 2. - К., 1999. – С. 138-193.
118. Клейнер І. Національні проблеми останньої імперії (національне питання в СРСР очима радянських дисидентів). – Париж, 1978. – 407 с.
119. Коваленко В.Г. Квебекське національне питання у 80-90-ті рр. ХХ ст. Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Донецьк, 2000. – 20 с.
120. Козаченко А. Минуле книги на Україні. – Х.-К., 1930.
121. Козьмук Б. Мовне законодавство і мовна політика потребують вдосконалення // Право України. - 2002. - № 10. - С. 70-72.
122. Колесник В.Ф., Рафальський О.О., Тимошенко О.П. Шляхом національного відродження: Національне питання в програмах та діяльності українських партій в Наддніпрянщині. 1900-1907. – К., 1998.
123. Колісник В.П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади та конституційно-правові аспекти. – Харків: Фоліо, 2003. – 240 с.
124. Коммунизм и нации. – М.: Наука, 1985. – 351 с.
125. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986). – Т. 2: 1917-1922. – 9-е изд., доп. и испр. – М.: Политиздат, 1983. – 606 с.
126. Коновець О.Ф. Просвітницький рух в Україні (ХІХ – перша трет. ХХ ст.). – К., 1992.
127. Конституции государств Европейского Союза. – М.: Инфра, 1997. – 803 с.
128. Конституция Автономной Республики Крым. – Симферополь, 2002. – 38 с.
129. Конституция Республики Крым. Проект. // Крымская правда. – 1992. – 5 января.
130. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
131. Копиленко О.Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу : Монографія. – К.: Таксон, 2002. – 342 с.
132. Копиленко О.Л. Від Конституції України до Конституції Автономної Республіки Крим // Право України. – 1999. – № 3. – С. 9-14.
133. Корж А.В. Проблеми утвердження української мови як державної в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вин. 17. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ПАН України, 2002. - С. 513-518.
134. Короленко Б. З історії політичної та етносоціальної інкорпорації Криму до Російської імперії кінця ХVІІІ ст. // Пам’ять століть. – 2003. – № 6. – С. 35-51.
135. Костицкий М., Годованец В., Ткаченко Т. Государственный язык в Украине (политико-правовой аспект) // Політична думка. - 2000.-№ 3-4. - С. 147-162.
136. Коханова О. Дисидентський рух в 60-70-х рр. // Україна: Короткі нариси з історії. – К., 1992. – С. 124-141.
137. Кравців Б. Прогресування русифікації в Українській РСР // Сучасність. – 1972. – №10 (142). – С. 67-74.
138. Кримський А. Сторінки з історії Крима та кримських татар // Студії з Криму. І-ІХ. Відбитки з „Записок історично-філологічного відділу”. – К., 1930;
139. Кримський А.Ю. Російсько-український словник правничої мови. – К., 1926. – 228 с.
140. Крисаченко В.С. Історія Криму. Кримське Ханство. – К.: Твім інтер, 2000. – 335 с.
141. Крым в период Великой Отечественной войны (1941-1945) Сборник документов и материалов. – Симферополь. – Таврия. – 1973. – 439 с.
142. Крым многонациональный: Вопросы, ответы. Вып. 1. – Симферополь: Таврия, 1988. – 162 с.
143. Крым: прошлое и настоящее. – М.: Мысль, 1988. – 109 с.
144. Крымская АССР (1921-1945). – Симферополь: Таврия, 1990. – 268 с.
145. Крымская правда. – 1917. – 17 октября.
146. Крымские репатрианты: депортация, возвращение и обустройство. – Симферополь: [б.и.], 1998. – 312 с.
147. Крымское краевое правительство в 1918/19 г. // Красний архив. – 1927. – №3 (22). – С. 100-119.
148. Крымско-татарское национальное движение. Сборник документов: В 2-х тт. Т.II. – М., 1991.
149. Крымско-украинские переговоры: Собрание документов, касающихся пребывания в Киеве делегации Крымского правительства. 26 сентября - 16 октября 1918 года. – Симферополь, 1918.
150. Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-і – перша половина 80-х рр. ХХст.). – К.: Інститут історії України НАН України, 1994. – 222 с.
151. Куртиев Р. Крымские татары: этническая история и традиционная культура. – Симферополь: [б.и.], 1998. – 152 с.
152. Куфтин Б. Южнобережные татары Крыма // Крым. – 1925-1926. - № 1-2.
153. Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2004. - 275 с.
154. Левицька Н.М. Студентство в національно-визвольному русі України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1998.
155. Левицький К. Німецько-руский словар висловів правничих та адміністраційних. – Львів, 1893. - 528 с.
156. Ленін В.І. Статті і промови про Україну. Збірник. – К.: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936 – 328 с.
157. Лизанчук В. Завжди пам’ятай: Ти – Українець. – Львів: За вільну Україну, 1996. – 252 с.
158. Лизанчук В. Навічно кайдани кували. Факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. – 413 с.
159. Лизанчук В.В. Не лукавити словом. -Львів: ЛНУ, 2002. – 560 с.
160. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Яйцева. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.
161. Лисенко О. Українські культурно-освітні організації // “Українське питання” в Російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): У 3 т. – Т. 2. - К., 1999. – С. 109-138.
162. Лисенков С.Л. Правосуб’єктність // Юридична енциклопедія. У 6 тт. Т. 5. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2003. – 736 с.
163. Листівки українських політичних партій та організацій між двома російськими революціями. – Луганськ, 1999; Україна в ХХ ст. (1900-2000): Зб. док. і мат. – К., 2000.
164. Литвин С. За український Крим. – К.: Видавництво ім. О.Теліги, 1997. – 137с.
165. Лосєв І. Крим: російський вузол української державності // Розбудова держави. – 1998. - № 3-4. – С. 10-18.
166. Лукаш В.Я. В.І.Вернадський – перший президент Академії наук України // Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи. Матеріали VІІІ Міжнародної конференції істориків права. 15-18 вересня 2002 р. м. Феодосія. – Сімферополь: Всеукраїнський інформаційно-культурний центр, 2003. – С. 138-143.
167. Макиавелли Н. Государь. Пер. с итал. К.А.Тананушко. – М.: АСТ, 2002. – 704 с.
168. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України; За ред. Ю.І.Римаренка. - К.: Генеза, 1996. – 942 с.
169. Маметов А. Крымские татары: историко-лингвистический очерк. – Симферополь: Таврия, 1993.
170. Марков Е. Очерки Крыма: Картины крымской жизни, истории, природы. – СПб, 1902.
171. Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – 100 с.
172. Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К.: Вид. дім „КМ Академія”; Всеукр. т-во „Просвіта” ім. Т.Шевченка, 2004. – 163 с.
173. Матвієнко В.М. До питання про самовизначення Криму в 1917-1918 рр. // Український історичний журнал. – 2002. – № 5. – С. 80-92.
174. Материалы XXVI съезда КПСС. – М.: Политиздат, 1981. – 421 с.
175. Михальчук К. Что такое малорусская речь? // Киевская старина. – 1899. - №8. – С. 180-194.
176. Молодь Дніпропетровська в боротьбі проти русифікації. – Мюнхен, 1971.
177. Мороз В. Есе, листи й документи. – Мюнхен: Сучасність, 1975. – 268 с.
178. Надинский П.Н. Очерки по истории Крыма: В 2-х чч. Ч. II. – Симферополь, 1957.
179. Надтока О.М. Ставлення російської революційної та ліберальної інтелігенції до українського питання: Сприяння національному відродженню України (кін. ХVІІ – поч. ХХ ст.). - Автореф. дис... канд. іст. наук: 09.00.12. - К., 2001. – 20 с.
180. Нариси з історії українського національного руху. – К., 1994.
181. Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.): У 3 тт. – К., 1994.
182. Наседкина Л. Д. Греческие национальные сельские Советы Украины во взаимодействии национальной и социальной политики // Греки Украины: история и современность. Материалы научно-практич. конф. „Греки Украины: поиск и формирование национальной культуры” (Донецк, 9-19 февраля 1991 г.). Донецк, 1991. – С. 118-127.
183. Науменко В. Книжная речь у малороссов и русинов // Киевская старина. – 1899. - №1. – С. 134-142.
184. Национальный состав населения СССР. По данным Всесоюзной переписи населения 1989 г. – М., 1989.
185. Національні відносини в Україні у ХХ ст. Зб. док. і мат. – К.: Наукова думка, 1994. – 559 с.
186. Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали. Довідник: У 2-х чч. – Ч. 2. / Упоряд. І.О.Кресіна, О.В.Кресін, В.П.Ляхоцький, В.Ф.Панібудьласка; За ред. В.Ф.Панібудьласки. – К., 1997.
187. Наши требования // Украинский Вестник. – 1906. - №5. - С. 267-283.
188. Немцы в Крыму. Очерки истории и культуры. / Сост. Ю.Н. Лаптев. – Симферополь: Таврия – Плюс, 2000. – 256 с.
189. Никифоров А.Р. Международный опыт предотвращения межэтнических конфликтов // Голос Крыма. – 2001. – 14 сентября. - № 38 (409).
190. Никольский Л.Б. Язык в политике и идеологии стран
зарубежного Востока. - М.: Наука, 1986. – 196 с.
191. Нова рада. – 1918. – 24 (11) березня.
192. О законодательном закреплении русского языка как общегосударственного. Постановление ЦК КПСС. 1980 г. // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов. Т. 15. – М.: Политиздат, 1983. – С. 67-71.
193. Окупаційний режим в Криму. 1941-1944. За матеріалами преси окупаційних властей / Упорядник В.М.Гуркович. – Сімферополь: Таврія, 1996. – 120с.
194. Павлычко Д. Государственный язык и духовное творчество народа // Дружба народов. – 1989. - № 6. – С. 221-223.
195. Палієнко М.Г. Національна інтелігенція в боротьбі за українське слово (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Українські проблеми. – 1997. - №2. – С. 133-139.
196. Панченок В. Емський луг // День. – 2000. – 23 липня; Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2004. – 275 с.
197. Пепа В. Закон збереження мови // Літературна Україна. – 1998. – 3 грудня.
198. Петров В.П. К истории образования Крымской АССР в 1921 г. // Вестник. Вып. 1. – Симферополь, 1989.
199. Побірченко Н. П.Житецький – український вчений, педагог, громадський діяч. – К., 1997.
200. Погорілко В.Ф. Державна мова // Юридична енциклопедія. У 6 тт. Т. 2. Д-Й. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1999. – С. 96.
201. Погрібний А. Про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба. – К.: Просвіта, 2000. – 318 с.
202. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. – Т. ХХI. С 1781 по 1783 гг. – СПб., 1830.
203. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. – Т. ХVI. – СПб., 1838.
204. Положение о Совете по русскому языку при Правительстве Российской Федерации. Утверждено Постановлением Правительства Российской Федерации от 31 декабря 1997 г. // Российская газета. – 1998. – 4 февр.
205. Попова Л.А. О защите русского языка как государственного в Челябинской области // Русский язык как государственный: Материалы междунар. конф. 5-6 июня 1997г. - Москва-Челябинск, 1997. – С. 59.
206. Постанова Верховної Ради України від 22 трав. 2003 р. № 886-IV „Про Рекомендації парламентських слухань „Про функціонування української мови в Україні” // Голос України. - 2003. -13 черв. - С. 7-9.
207. Постанова Верховної Ради Української РСР „Про порядок введення в дію Закону Української РСР „Про мови в Українській РСР”. 28 жовтня 1989 р. № 8313-XI // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 632.
208. Постанова ВЦВК та РНК УСРР „Про забезпечення рівноправності мов та про сприяння розвиткові української культури” // Горбачук В. Барви української мови. – К.: Видавничий дім „KM ACADEMIA”, 1997. - С. 41-42.
209. Постанова Ради народних міністрів „Про асигнування 1000000 карбованців на видання шкільних книжок та учених приладів на єврейській мові” // Вісник Державних законів для всіх земель УНР. - 1919. - Вип. 5.- Ст. 2.
210. Постанова Ради народних міністрів „Про асигнування 1000000 гривен на видання на єврейській мові творів українського письменства” // Вісник Державних законів для всіх земель УНР. - 1919. - Вип. 17. - Ст. 230.
211. Потехин В.Е. Основные положения Конституции Автономной Республики Крым // Клио. Научно-педагогический, историко-обществоведческий журнал (Симферополь). – 2001. - № 1. – С. 6-7.
212. Правда. – 1987. – 6 марта.
213. Правова ідеологія і право України на етапі становлення тоталітарного режиму (1929-1941). – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 220 с.
214. Прадід Ю.Ф. Державна мова І / ЧИ офіційна мова // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Сер. „Филология”. – Т. 15 (54). - № 2. – С. 6-10.
215. Прадід Ю.Ф. Поняття державної та офіційної мови в сучасній юридичній науці // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - № 16. - С. 128-131.
216. Прадід Ю.Ф. Розв’язання мовних питань в Україні за доби Центральної Ради // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2002. - № 3. - С. 281-289.
217. Программа и Устав КПСС. – М.: Политиздат, 1964. – 288 с.
218. Программные документы национальных политических партий и организаций России (кон. ХІХ в. – 1917 г.). Сб. док.: В 2 т. – М., 1996.
219. Проект Закону України про розвиток і використання мов в Україні // Відродження. - 1999. - № 4. - С. 3-5.
220. Проекты законов о языках. Экспертный анализ: Материалы круглого стола. - К.: Фонд поддержки русской культуры в Украине, 2000. - 216 с.
221. Прокопович В. Народная школа и родной язык на Украине // Украинская жизнь. – 1914. - №3. – С. 19-26.
222. Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. – Дрогобич: Відродження, 1997.
223. Редькіна О.М. Декларація Кримського крайового уряду С.Сулькевича 1918 р. (з досвіду кримського конституціоналізму) // Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні. - Сімферополь, 2003. - С. 51-53.
224. Редькіна О.М. Державна концепція Кримського крайового уряду С.Сулькевича // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 5. - С. 273-278.
225. Редькі