ПРИРОДА, ХАРАКТЕР ТА ДИНАМІКА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ІНСТИТУТАМИ ОБСЄ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

ВОЛОШИН ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ

УДК 327.7(477):061.1ОБСЄ

ПРИРОДА, ХАРАКТЕР ТА ДИНАМІКА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ІНСТИТУТАМИ ОБСЄ

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
кандидат історичних наук, доцент
Мінгазутдінов І.О.

Київ - 2006

ЗМІСТ:

Перелік умовних позначень......................................................................................3
Вступ..............................................................................................................................4
Розділ 1. Концептуально-теоретичні засади, історіографія та джерельно-документальна база дослідження....................................................................15
1.1. Концептуально-теоретичні основи дослідження...........................................15
1.2. Документальна база дослідження, стан наукової розробки проблеми.......43

Розділ 2. Аналіз та характеристика діяльності інститутів ОБСЄ на предмет сприяння Україні в досягненні Копенгагенських критеріїв...................................61
2.1. Категоріально-понятійний апарат Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС....................................................................................................61
2.2. Інститути ОБСЄ у сфері „людського” виміру діяльності Організації........64
2.3. Інститут ОБСЄ у сфері економіки та довкілля..............................................87

Розділ 3. Місце та роль співробітництва України з інститутами ОБСЄ в реалізації політики європейської інтеграції України..............................................99
3.1. Політика європейської інтеграції України.....................................................99
3.2. Значення БДІПЛ ОБСЄ у становленні демократії в Україні.....................110
3.3. Підходи ВКНМ до національної проблематики в Україні........................122
3.4. Аналіз Представником з питань свободи ЗМІ ситуації в Україні ............140
3.5. Тенденції співпраці з проблематики КДЕД.................................................143
3.6. Координатор проектів ОБСЄ в Україні........................................................151
3.7. Проблемні моменти співробітництва України з інститутами ОБСЄ........173
Висновки...................................................................................................................190
Список використаних джерел та літератури....................................................200
Додатки.....................................................................................................................237

Перелік умовних позначень:

1. ОБСЄ Організація з безпеки та співробітництва в Європі (коротко - Організація)
2. АРК Автономна Республіка Крим
3. БДІПЛ Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини
4. ВКНМ Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин
5. ЕЕ Економіка й екологія
6. ЕФ Економічний форум
7. ЄС Європейський Союз
8. КДЕД Координатор діяльності ОБСЄ у сферах економіки та довкілля
9. КК Копенгагенські критерії
10. МЗС Міністерство закордонних справ
11. НАТО Організація Північноатлантичного договору
12. НБСЄ Нарада з безпеки та співробітництва в Європі
13. ПЗМІ Представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації
14. РМ Рада Міністрів
15. РФ Російська Федерація
16. ЦВК Центральна виборча комісія

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю з’ясування аргументації і підтвердження безпосереднього зв’язку між суспільно-політичною та демократичною спрямованістю співпраці в рамках ОБСЄ і реалізацією політики європейської інтеграції Україною.
Припинення військового протистояння між ОВД та НАТО призвело до трансформації механізму посередництва між Сходом і Заходом, який сформувався на базі прийнятого в серпні 1975 року Гельсінського Заключного акта як Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Розпад СРСР і як наслідок Ради економічної взаємодопомоги та Організації варшавського договору спричинив геополітичні зміни у Європі. Зникло ідеологічне і військове протистояння двох воєнно-політичних блоків, відбулося розширення НАТО та ЄС внаслідок європейської спрямованості зовнішніх зв’язків країн Східної Європи.
Результатом пошуку ОБСЄ нового місця в системі євроатлантичної безпеки стала трансформація ролі Організації від налагоджувача діалогу між ворогуючими блоками до демократизатора на посткомуністичному просторі. Цьому сприяла й трансформація поняття безпеки в міжнародних відносинах від військових до невійськових загроз.
Механізмами втілення нової ролі ОБСЄ стали створені в рамках її вимірів діяльності інститути з питань демократизації та прав людини (БДІПЛ), у справах національних меншин (ВКНМ), з питань свободи засобів масової інформації (ПЗМІ) та в сфері економіки і довкілля (КДЕД) .
Суперечливість глобалізації та європейської інтеграції, динамічні зміни політичної архітектури Європи, посилення загроз миру та демократії зумовлюють актуальність пошуку відповідей щодо ролі ОБСЄ в європейських процесах, шляхів реалізації її статутної місії в Об‘єднаній Європі ХХІ сторіччя.
Наукову актуальність роботи становить домінантний підхід зарубіжної та вітчизняної політології розглядати перспективу та практичну розбудову нової Об‘єднаної Європи крізь призму окремішності розширення ЄС та поглиблення співпраці в рамках ОБСЄ. Водночас, реалії сучасного європейського розвитку обумовлюють, що ряд держав перехідного типу, включно з Україною, ще тривалий час братимуть участь в європейському політико-правовому та культурному просторі саме через інституціональну інфраструктуру та інструментарій ОБСЄ. Відтак, Організація з безпеки та співробітництва в Європі - вирішальний для України “полігон” адаптування до норм європейської і євро-американської демократії, а тим самим - і до всіх “кошиків” Копенгагенських критеріїв членства в ЄС.
Вирішальна роль ОБСЄ у створенні ефективної виборчої системи, запровадженні правових механізмів захисту меншин, привернення уваги до питань свободи засобів масової інформації свідчить, що участь в ній України є потужним фактором системних перетворень і органічною складовою організаційного включення в євроінтеграцію. Актуальність теми дослідження також зумовлена:
• триванням процесу кардинальних змін у європейській політичній архітектурі, що суттєво впливає на рольові функції основних інституцій європейської безпеки, співробітництва та інтеграції, до яких належить ОБСЄ;
• актуалізацією і суперечностями континентального виміру інтеграції, збереженням тенденцій до біполярності європейського політико-правового простору, що чітко проявляється в рамках ОБСЄ;
• першорядним значенням виконання статутних обов‘язків і спеціальних зобов‘язань, взятих Україною як державою-учасницею ОБСЄ;
• універсальністю ОБСЄ, що об’єднує 56 держав євроатлантичного регіону, які є різними економічно, політично, релігійно, соціально;
• залежністю ЄС від ОБСЄ, що пояснюється роллю останньої у трансформації нових членів ЄС від комуністичного минулого до демократичного сьогодення, що прямо чи опосередковано пов’язується з інститутами БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД.
Проведений аналіз джерел засвідчив, що в наукових працях проблематика співробітництва України з інститутами ОБСЄ в контексті євроінтеграції не стала предметом спеціалізованого дослідження. В наявних публікаціях, що частково стосуються цієї проблематики, порушуються, як правило, лише окремі аспекти теми.
Автор пропонує дослідити співпрацю України з інститутами ОБСЄ як елемент політики європейської інтеграції нашої країни, спрямованої на реалізацію пріоритетних завдань, до яких згідно з законом України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-IV належить: „забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття повноправного членства в ЄС та НАТО при збереженні добросусідських відносин та стратегічного партнерства з Російською Федерацією”.
Актуальність проблематики визначило наукове завдання, яке вирішує автор - визначити місце співробітництва України з інститутами ОБСЄ в реалізації завдань європейської інтеграції нашої країни.
Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням наукової проблеми, актуальності обраної теми та стану її наукової розробки. Метою дослідження є з’ясування місця та ролі співробітництва України з інститутами ОБСЄ в контексті реалізації політики європейської інтеграції нашої країни.
Завдання дослідження полягають у тому, щоб:
- виявити та проаналізувати оптимальні наукові теорії і методологію для дослідження діяльності ОБСЄ в контексті сучасної динаміки євроінтеграційних процесів через порівняльний аналіз головних і найбільш популярних теорій європейської інтеграції;
- з’ясувати, класифікувати і систематизувати на основі порівняльного аналізу, спільні принципи та положення діяльності інститутів ОБСЄ у сфері „людського” та економічного вимірів з принципами та положеннями, що закладені в категоріально-понятійний апарат Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС;
- проаналізувати витоки, етапи становлення, значення та завдання політики європейської інтеграції України;
- дослідити місце співпраці з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД у реалізації політики європейської інтеграції України;
- визначити роль Координатора проектів ОБСЄ в Україні на предмет сприяння реалізації політики європейської інтеграції України та співробітництва з інститутами ОБСЄ;
- вивчити проблемні моменти реалізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ та можливі шляхи їх вирішення.
Об’єктом дослідження є політика європейської інтеграції України.
Предметом дослідження є співробітництво України з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД, як інструмент реалізації політики європейської інтеграції нашої країни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, напрямами, темами. Дослідження є складовою комплексної наукової програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 0196U015204). Робота виконувалася в рамках програми „Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322) Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наукової теми кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин „Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури” № 97129 і зокрема, наукової теми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації сучасної системи міжнародних відносин” (номер державної реєстрації 0197U003325).
Методологічну основу дослідження становлять методи системного і порівняльного аналізу, моделювання та прогнозування. Крім того, використовуються логічний, історичний, проблемно-історичний, аналітичний метод, контент-аналіз. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на загальних поняттях та категоріях, які забезпечують єдність підходів до досліджуваного об’єкта і реалізуються шляхом науково-критичного використання різноманітних джерел. У процесі роботи над обраною темою автор виходив із принципів об’єктивності й системності, що, в сукупності, дозволило якомога ширше проаналізувати співпрацю України з інститутами ОБСЄ.
Метод системного аналізу дозволяє представити співробітництво України з інститутами ОБСЄ - (предмет дослідження) - в його єдності й цілісності. Співпраця України з БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД, як інструмент реалізації завдань європейської інтеграції нашої країни, розглядається як компонент процесу наближення до членства в ЄС. Це допомагає знайти кореляцію між елементами (Україна та інститути ОБСЄ, політика європейської інтеграції України), що взаємодіють, та виявити “правила” такої взаємодії в рамках ОБСЄ. Такий підхід робить можливим встановлення змісту та характеру взаємозв’язку між співпрацею в рамках ОБСЄ з наступною метою сприяння європейській інтеграції України.
Особливу роль відіграли логічний та історичний методи. При використанні першого із них у роботі широко практикується звернення до гіпотетичного і аксіоматичного прийомів. Так, розробляючи наукові гіпотези, припущення, дослідник прагне до новизни і нетривіальності в подачі матеріалу. Ці прийоми також повніше і краще пояснюють досліджувані явища і процеси, як це було при вивченні діяльності Координатора проектів ОБСЄ в Україні.
Історичний же метод дозволив дослідити виникнення, формування, розвиток процесів і явищ у хронологічній послідовності, що допомогло виявити внутрішні і зовнішні зв’язки, закономірності і суперечності. Відзначимо також, що вказані вище методи існують у нерозривній єдності, заснованій на тому, що будь-яке логічне пізнання розглядається в історичному аспекті.
Порівняльно-історичний метод був необхідним для виявлення суті відмінностей у формально тотожних процесах, що співвідносилися щоразу з конкретною історичною обстановкою. Він дав змогу конкретизувати мету дослідження в цілому і окремих її аспектів, попередив однобічні оцінки, які перебільшували б значення деяких подій і явищ.
Обрання проблемно-історичного методу обумовлене необхідністю розглянути процес співпраці України з інститутами ОБСЄ в історичній ретроспективі основних тенденцій, напрямків і подій.
Методи моделювання та прогнозування використовувалися в процесі вироблення теоретико-практичних пропозицій, подальшої активізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ та участі в діяльності Організації.
Робота з документальними джерелами - офіційними документами ОБСЄ, ЄС, засідань Рад Міністрів ОБСЄ та її постійно діючих органів, архівами МЗС України та ін. проводилася на основі методу контент-аналізу.
В ході дослідження використовувався широкий спектр методологічних підходів, оскільки лише комплексне їх застосування може забезпечити всебічний та цілісний аналіз цієї актуальної з наукової та практичної точки зору проблеми.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період, який розпочався із закінченням ери блокового протистояння та триває дотепер.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона започатковує проведення цілісних політологічних досліджень інститутів ОБСЄ в сфері економічного та „людського” вимірів діяльності Організації як провідних суб‘єктів реалізації політики європейської інтеграції України. На основі аналізу широкого масиву наукових джерел, офіційних документів, архівних матеріалів досліджено формування в рамках ОБСЄ спільного політико-правового, культурного та еколого-економічного простору, обґрунтовано активний вплив Організації на політико-безпекову архітектуру континенту.
• Виявлені та проаналізовані оптимальні наукові теорії і методології дослідження діяльності Організації з безпеки та співробітництва в Європі в контексті сучасної динаміки євроінтеграційних процесів через порівняльний аналіз головних і найбільш популярних теорій європейської інтеграції. Також встановлено їх недостатню розробленість у світовій політичній науці та майже практичну відсутність у тематиці досліджень вітчизняного суспільствознавства.
• З’ясовано, класифіковано та систематизовано на основі порівняльного аналізу спільність принципів та положень діяльності інститутів ОБСЄ у сфері „людського” та економічного вимірів із принципами та положеннями, що закладені в категоріально-понятійний апарат Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. Встановлено, що існують всі підстави вважати діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД як такою, що сприяє зацікавленим державам-учасницям ОБСЄ в набутті членства в ЄС. Запропоновано розглядати Організацію з безпеки та співробітництва в Європі як вирішальний для України “полігон” адаптування до Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС.
• Проаналізовано витоки, етапи становлення, значення та завдання політики європейської інтеграції України, що засвідчило її обґрунтованість та відповідність сучасним теоріям інтеграції на європейському континенті. Крім цього, базисом політики європейської інтеграції України визначено цивілізаційну теорію розвитку інтеграційних процесів в Європі. Саме через інституціональну інфраструктуру та політико-безпековий інструментарій ОБСЄ Україна ще тривалий час братиме участь у європейському політико-правовому та культурному просторі. Встановлено переваги розвитку української держави за європейською моделлю, але при обов’язковому врахуванні економічних, національних, історичних та культурних особливостей України, її геополітичного розташування.
• З’ясовано напрями співробітництва України з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД. Встановлено відповідність такої співпраці основним напрямкам зовнішньої політики України, зокрема реалізації завдань політики європейської інтеграції нашої країни. Встановлено, що у контексті розвитку співпраці з інститутами ОБСЄ українська сторона отримує значні можливості використання їх потенціалу у вирішенні питань, які стоять на шляху наближення України до відповідності Копенгагенським критеріям членства в ЄС.
• Досліджено діяльність Координатора проектів ОБСЄ в Україні, що засвідчило спрямованість його роботи на сприяння європейській та євроатлантичній інтеграції України, налагодження зв’язків з європейськими інституціями. Встановлено, що Координатор є фактичним посередником та рушієм співробітництва України з інститутами БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та особливо КДЕД. З’ясовано, що в євроінтеграційних інтересах України згортання діяльності Координатора в майбутньому. У цьому зв’язку запропоновано механізми „безболісного” припинення діяльності „польової” присутності ОБСЄ в Україні.
• Виявлено та проаналізовано проблемні питання співробітництва України з інститутами ОБСЄ. Проведено їх умовну класифікацію на політичні, організаційні та юридичні. Встановлено, що увага України до співробітництва з інститутами ОБСЄ та діяльності в Організації залишається неадекватною їх потенціалу, який корисно було б використати нашій країні на шляху її інтеграції в європейські структури, вирішення низки внутрішніх проблем. Запропоновано новаторське бачення механізмів збільшення впливу України на діяльність ОБСЄ, використання її потенціалу для відстоювання національних інтересів та досягнення стратегічних пріоритетів зовнішньої політики нашої держави.
• Автором введено до наукового обігу нові джерела, вітчизняні й іноземні, архівні матеріали та документальну базу ОБСЄ, Міністерства закордонних справ України, що дозволило доповнити та уточнити наукові уявлення щодо досліджуваної проблеми.
Наукове та практичне значення дисертації визначається її актуальністю, новизною та комплексом положень, що виносяться на захист. Здійснене дослідження і одержані результати могли б сприяти розробці нових підходів у науковій роботі й практичній діяльності зовнішньополітичного та інших відомств України. Дослідження істотно розширює обрій бачення проблеми, сприяє поглибленню методології дослідження проблем європейської інтеграції, а також збагачує можливості для удосконалення навчальних програм із міжнародної безпеки, підготовки таких курсів у вищих навчальних закладах освіти.
Зокрема, що стосується наукового аспекту, то в дослідженні реалізуються питання співпраці України з інститутами ОБСЄ в контексті європейської інтеграції України. Зазначене не було достатнім чином розглянуто та досліджено в наявних працях, водночас, воно закладає підвалини для подальшого вивчення окресленої проблематики. Дослідження стосується міжнародних відносин загалом та охоплює малодосліджений аспект зовнішньополітичної діяльності України, зокрема співпрацю з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД. В дослідженні з’ясовуються можливості використання потенціалу ОБСЄ для наближення через співпрацю з нею до членства в ЄС.
Щодо суто прикладного аспекту, то результати дослідження, з нашої точки зору, стануть в нагоді міністерствам і відомствам, які залучені та будуть залучатися до співпраці з інститутами ОБСЄ, спільної з Координатором проектів ОБСЄ в Україні проектної діяльності, а також для тих, хто займається широким спектром питань в українській зовнішній політиці, та кому небайдужа порушена в дослідженні проблематика. Деякі напрацьовані автором ідеї вже знайшли своє втілення в практичній роботі Міністерства закордонних справ України. Прикладом є ініціатива щодо головування України в ОБСЄ у 2013 р., озвучена Міністром закордонних справ Б.І.Тарасюком на засіданні Ради Міністрів ОБСЄ в Любляні (Словенія, 5 грудня 2005 р.).
Нарешті, в практичній значимості дисертації присутній і навчальний аспект, адже представлені матеріали, висновки, оцінки й рекомендації, що містяться в дослідженні, можуть бути відповідним чином використані при підготовці тематичних програм з підвищення кваліфікації державних службовців центральних органів влади, в ході підготовки та викладання нормативних та спеціальних курсів, присвячених діяльності міжнародних організацій та проблемам європейської інтеграції. Зокрема, це стосується таких навчальних предметів, як „Міжнародні відносини та зовнішня політика”, „Європейська інтеграція України”, „Міжнародна та європейська безпека”, „Зовнішня політика України”, „Європейські міжнародні організації”, „Міжнародні організації та глобальні проблеми сучасності”.
Результати дослідження можуть мати практичне застосування в процесі реалізації співпраці України з інституціями ОБСЄ, в роботі Міністерства закордонних справ України та інших міністерств і відомств, залучених до співробітництва з Організацією. Отримані результати можуть бути використані в процесі вироблення та просування в рамках ОБСЄ ініціатив, які сприяли б створенню та втіленню механізмів входження України до європейських структур, набуття членства в ЄС, а також вирішення внутрішніх проблем, які постають на шляху реалізації зазначеної мети.
Сформульовані висновки, в яких містяться авторські пропозиції щодо реалізації політики України стосовно ОБСЄ, були розглянуті в Міністерстві закордонних справ України, про що одержано позитивний відгук на впровадження результатів дослідження.
Апробація результатів дослідження Основні положення та результати дослідження було апробовано на засіданнях кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щорічних наукових конференціях молодих вчених, студентів та аспірантів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (14 жовтня 2004 р., 18 листопада 2004 р. та 27 жовтня 2005 р.), тези виступів опубліковані.
Більшість положень дослідження було апробовано у ході практичних заходів по лінії ОБСЄ за участю автора. Це стосується участі у роботі Літньої академії ОБСЄ (29 червня - 12 липня 2003р.), навчального курсу організованого ОБСЄ та Центром з питань миру та врегулювання конфліктів при Віденській дипломатичній академії (6-19 травня 2004 р.).
Основні положення та результати дослідження оприлюднені у 8 наукових статтях, опублікованих у виданнях акредитованих ВАК України.
Структура дисертації відповідає характеру визначених цілей, завдань і предмету дисертаційного дослідження та складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основної частини дисертації - 199 сторінок. Бібліографія включає документи, довідкову літературу, архівні матеріали, монографії та колективні праці. Всього 423 найменування українською, російською та англійською мовами на 37 сторінках. Додатки містять дві таблиці: „ОБСЄ в структурі міжнародних організацій євроатлантичного простору”, „Структура та інституції ОБСЄ”, що є адаптованими до даного дисертаційного дослідження схематичними матеріалами ОБСЄ та НАТО.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Розпад СРСР, Ради економічної взаємодопомоги та Організації варшавського договору спричинив геополітичні зміни в Європі та світі, які обумовили європейську спрямованість зовнішніх зв’язків країн Східної Європи. Відповідно до положень, зафіксованих в основоположних документах з питань зовнішньої політики України, головною зовнішньополітичною метою є набуття членства в Європейському Союзі, а процес європейської інтеграції визначено стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України.
Виходячи із зазначеного вище, а також беручи до уваги, що співпраця України з ОБСЄ, згідно „Основних напрямів зовнішньої політики України”, сприяє повномасштабному входженню України до загальноєвропейського простору, автор дослідив місце співробітництва України з інститутами гуманітарного та економічного вимірів діяльності ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД в реалізації завдань європейської інтеграції нашої країни.
1. Аналіз оптимальних наукових теорій і методологій для дослідження діяльності ОБСЄ в контексті сучасної динаміки євроінтеграційних процесів через порівняльний аналіз головних і найбільш популярних теорій інтеграції виявив, що проблематика демократизаційних критеріїв євроінтеграції в загальноконтинентальному масштабі, тобто в площині рольових функцій та системних впливів ОБСЄ, є недостатньо розробленою в світовій політичній науці і належить до найменш досліджених тем вітчизняного суспільствознавства. Практично відсутні наукові концепції європейської інтеграції, що спиралися б на бачення Європи як принципово цілісного, відносно сталого суспільно-політичного, матеріального та духовно-культурного феномена, що набуває все більш виразного обличчя і внутрішньої консолідованості в сучасну епоху.
Встановлено, що саме демократизаційна складова відігравала ключову роль у загальній еволюції євроінтеграційної ідеї і відповідного процесу, а нині вочевидь набуває вирішального значення у процесі обговорення й прийняття рішень про подальше розширення Європейського Союзу. Саме тому головним інституційним важелем політико-системного впливу на якість і темпи демократичних перетворень всього комплексу суспільного життя, нових кандидатів на членство в ЄС залишається і на етапі розширення залишатиметься ОБСЄ. У процесі своєї еволюції, пов’язаної із завершенням блокового протистояння, ОБСЄ стала форумом критеріальної апробації найбільш значимих чинників євроінтеграції, які знаходяться поза рамками “чистої” економічної політики.
Виявлено, що, як у зарубіжній, так і у вітчизняній політології ОБСЄ залишається поза увагою фундаментальних політологічних досліджень у сенсі перспектив загальноєвропейського процесу. Проте реалії сучасного європейського розвитку зумовлюють те, що ряд держав перехідного типу, включно з Україною, ще тривалий час братимуть участь у європейському політико-правовому та культурному просторі саме через інституціональну інфраструктуру та правовий інструментарій ОБСЄ.
2. Проведене дослідження засвідчило, що діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД співвідноситься з положеннями й принципами, закладеними до категоріально-понятійного апарату Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. Крім цього встановлено, що існують всі підстави вважати діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД такою, яка сприяє зацікавленим державам-учасницям ОБСЄ, до яких з 1992 р. належить Україна, в набутті повноправного членства в ЄС. Додатковим підтвердженням цього можна вважати результати аналізу сучасних наукових теорій інтеграцій в європейському масштабі, а також дослідження науковців, зокрема Дж.Коулмена, в яких ОБСЄ розглядається, як т.зв. передпокій для держав Центральної і Східної Європи, що очікують, насамперед з економічних мотивів, членства в ЄС.
Усі підходи політичної теорії інтеграції, елементами якої в даному дослідженні розглядається співпраця з інститутами ОБСЄ, БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД, незважаючи на різні дефініції станів та відносин, що існують всередині цілого, зосереджуються переважно на стосунках між суспільством і об‘єднаннями індивідуумів та політичних одиниць. З’ясовано, що інтеграція відбувається водночас і на національному рівні з інтегруванням відносин у межах державних кордонів, і на міждержавному рівні коли інтеграція в економічній, політичній та культурній сферах пов‘язує держави.
В ході дослідження принципів та положень діяльності інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД встановлено, що на функціональному рівні кожен окремо взятий інститут сприяв державам-учасницями ОБСЄ - новим членам ЄС у вирішенні ряду проблем, які стояли на заваді реалізації їх євроінтеграційних прагнень. Зазначені інститути ОБСЄ в „людському” та економічному вимірах діяльності Організації є практичними механізмами, діяльність яких зосереджена на вирішенні ряду питань, а врегулювання більшості з них є головною вимогою набуття членства в ЄС.
3. З’ясування витоків, етапів становлення, значення та завдань політики європейської інтеграції України засвідчило її обґрунтованість та відповідність сучасним теоріям інтеграції на європейському континенті. Крім цього базисом політики європейської інтеграції України запропоновано розглядати цивілізаційну теорію розвитку інтеграційних процесів у Європі, що зумовлено історичною спільністю культурної та суспільної спадщини України з рядом країн європейського континенту.
Проте реалії сучасного європейського розвитку такі, що Україна ще тривалий час залишатиметься поза ЄС, а тому братиме участь у європейському політико-правовому та культурному просторі саме через інституціональну інфраструктуру та політико-безпековий інструментарій ОБСЄ. Відтак Організація з безпеки та співробітництва в Європі - вирішальний для України “полігон” адаптування до Копенгагенських критеріїв членства в ЄС.
Встановлено, що політика європейської інтеграції України об’єднує в собі демократичне розуміння європейської інтеграції, як багатогранного процесу, що відбувається і цілеспрямовується одночасно у декількох вимірах (вимір внутрішніх реформ, процес поглиблення та подальшої інституціоналізації відносин з ЄС, розвиток стратегічного партнерства з Росією, іншими державами-учасницями СНД. Повна реалізація можливостей України як транзитної держави, між євроатлантичним та євроазійським геоекономічними просторами, нарешті, вимір загальноєвропейської інтеграції з ключовим значенням в ньому ОБСЄ), здатна забезпечити максимальний політичний консенсус, суспільну консолідацію та злагоду щодо цілей, механізмів та базових засад стратегії Європейського вибору.
Виявлено, що в ході реалізації політики європейської інтеграції України не завжди враховуються економічні, національні, історичні та культурні особливості України, її геополітичне розташування. Відтак у політичній стратегії України, спрямованій на реалізацію перспективи приєднання до Європейського Союзу, варто врахувати наявну градацію повноважень і сфер відповідальності великої кількості інтеграційних інституцій на континенті з наголосом на вирішальній ролі усвідомлення важливості практичного використання концепту демократизації у поданні ОБСЄ.
4. Дослідження місця та ролі співробітництва України з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД в реалізації політики європейської інтеграції України засвідчило про таке:
На сьогодні існують всі підстави розглядати співпрацю з інститутами ОБСЄ в „людському” та економічному вимірах діяльності, як таку що здатна реально сприяти Україні в реалізації політики її європейської інтеграції. Сучасний рівень співпраці з інститутами БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД дозволяє залучати потенціал ОБСЄ до вирішення проблемних питань набуття Україною відповідності критеріям членства в ЄС. Аналіз сучасного стану співробітництва України з інститутами БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД дає підстави розглядати таку співпрацю як один з інструментів досягнення відповідності критеріям членства в ЄС.
Співробітництво України з БДІПЛ здатне відігравати визначальну роль у справі сприяння Україні в наближенні до відповідності політичним критеріям членства в ЄС. Виявлено відсутність у суспільстві поінформованості, що увага з боку ОБСЄ до України не є намаганням втручатися у внутрішні справи країни, а лише бажання 25-ти держав-учасниць ОБСЄ, які є членами ЄС, мати спільний кордон з цивілізованою, стабільною, передбачуваною і прогнозованою країною, яка поділяє їхні цінності та принципи.
Україна недостатньо ефективно та неповною мірою використовує механізми БДІПЛ. Це стосується потенціалу щорічних нарад ОБСЄ з огляду на зобов’язання у галузі „людського” виміру, експертного потенціалу Бюро та можливостей, що надає її діяльність у налагодженні зв’язків із європейськими інституціями, з якими вона активно співпрацює. У більшості випадків ініціатива співпраці йде не від тих міністерств і відомств, які в першу чергу мали б бути в цьому зацікавлені, а від Бюро.
Співробітництво з ВКНМ сприяє реалізації політики європейської інтеграції України в частині забезпечення прав національних меншин, прийняття відповідного законодавства. Встановлено, що співпраця України з ВКНМ Максом ван дер Стулом була набагато продуктивнішою, ніж із його наступником Рольфом Екеусом. Візити в Україну Р.Екеуса не мали значного практичного результату, вони були суто ознайомчими, а більшість обіцянок так і залишилися невиконаними, що свідчить про значний невикористаний потенціал ВКНМ у сприянні реалізації політики європейської інтеграції України.
Встановлено, що Верховний комісар Макс ван дер Стул сприяв усуненню втручання ззовні в українські справи на Кримському півострові та намагання окремих сил через неврегульованість кримського питання дестабілізувати ситуацію в Україні. Його активна діяльність дозволила привернути увагу міжнародного співтовариства до проблем кримськотатарського населення та сприяла залученню значних позабюджетних коштів на їх вирішення. Однак дії ВКНМ часом викликали роздратування кримської влади, що могло призвести до загострення ситуації в будь-який момент. Інколи поради ВКНМ були не завжди доречними. Врегулювання за сприяння ВКНМ одних проблем часом породжувало ряд інших.
З’ясовано, що аналіз моніторингу стану справ українців в Росії та росіян в Україні, проведеного ВКНМ М. ван дер Стулом, засвідчив дієвість та результативність такого заходу. Моніторинг дозволив зняти з нашої країни безпідставні звинувачення у недотриманні прав росіян на території України. Отже, зазначений механізм сприяв спростуванню критики на адресу України, та піднесенню її міжнародного авторитету.
Національне законодавство України у сфері забезпечення та гарантування прав національних меншин, підготовлене за сприяння ВКНМ, було визнано прогресивнішим у порівнянні з ЄСівським. Отже, ВКНМ Макс ван дер Стул практичними діями посприяв Україні у досягненні відповідності такому критерію членства в ЄС (перша група - політичні) як прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин і сприяє їх розвитку. Нинішнє визнання ВКНМ міжнаціональної ситуації в Україні як зразкової засвідчило відповідність нашої країни відповідним критеріям набуття членства в ЄС.
Встановлено, що співробітництво України з ПЗМІ сприяє досягненню відповідності політичним критеріям набуття членства в ЄС в частині створення та розширення незалежних засобів масової інформації.
З’ясовано, що Україна є не лише об’єктом уваги ПЗМІ в контексті тих чи інших порушень, але й зразком у розробці та втіленні законів, що позитивно сприяє реалізації політики європейської інтеграції України. Прикладом може слугувати прийняття законів про телебачення і радіо, які ПЗМІ рекомендував для розгляду і прийняття у всіх державах-учасницях ОБСЄ, в тому числі й тих, які є членами ЄС.
Водночас, не в повній мірі використовується потенціал ПЗМІ в питаннях реалізації спільних проектів та експертизи законопроектів. Проаналізувавши рекомендації ПЗМІ стосовно України, пропонується не лише реагувати на висловлювані ним зауваження та пропозиції, але й працювати на випередження, що позитивно позначиться на іміджі України, як демократичної держави.
Висока оцінка, надана ПЗМІ національному законодавству, свідчить про значні результати роботи, проведеної Україною на шляху наближення до повної відповідності критеріям набуття членства в Європейському Союзі.
Дослідження засвідчило, що співробітництво України з КДЕД відповідає принципам політики європейської інтеграції України в частині економіки та екології, а також сприяє набуттю відповідності положенням, які містяться в Другій групі Копенгагенських критеріїв членства в ЄС (економічні). Сприяння КДЕД Україні шляхом реалізації проектів щодо екологічних питань, утилізації надлишкових боєприпасів, ракетного палива, реабілітації місцевості, потерпілої внаслідок аварій на військових складах, тощо, додає ваги співпраці з цим інститутом ОБСЄ.
Встановлено, що в інтересах української сторони домагатися збільшення бюджету офісу КДЕД, сприяти залученню Координатором позабюджетних коштів на реалізацію проектів в Україні, сприяти повній інституціоналізації економічного та екологічного виміру діяльності ОБСЄ.
Перспективним напрямом співпраці України з КДЕД було б розміщення його офісу в Києві на базі наявної „польової” присутності ОБСЄ в нашій країні (на зразок БДІПЛ у Варшаві або ВКНМ у Гаазі). Для України реалізація такої ініціативи сприяла б ще більшому залученню консультативної, фінансової та посередницької допомоги ОБСЄ для вирішення внутрішньо-українських проблем, використання потенціалу Організації для реалізації національних інтересів нашої держави щодо європейської інтеграції.
5. Визначена провідна роль Координатора проектів ОБСЄ в Україні, що полягає у залученні потенціалу ОБСЄ для реалізації політики європейської інтеграції України. Встановлено, що Координатор фактично є посередником та, у більшості випадків, ініціатором налагодження співробітництва України з інститутами ОБСЄ в сфері „людського” та економічного вимірів діяльності Організації. На сьогодні діяльність Координатора повністю відповідає закладеним до його мандату принципам, ключовим з яких є сприяння Україні в її європейській інтеграції, налагодженні зв’язків з європейськими інституціями, плануванні та виконанні проектів між відповідними органами влади України та інститутами ОБСЄ.
З’ясовано, що Координатор проектів ОБСЄ в Україні залучається до врегулювання проблемних питань, вирішення яких відповідає умовам більшості Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. Координатор сприяє реформам в Україні, залучає в нашу економіку додаткові кошти, шляхом розробки та реалізації актуальних для України проектів. Координатором реалізуються проекти, метою більшості з яких є сприяння європейській інтеграції нашої держави, зокрема шляхом приведення національного законодавства у відповідність до стандартів ЄС, вирішення соціальних, економічних та екологічних проблем в ряді регіонів України.
Встановлено, що не в повній мірі використовується посередницький потенціал Координатора у налагодженні співробітництва державних установ з інститутами ОБСЄ. Виявлено, що Координатор витрачає в Україні та сприяє залученню в національну економіку коштів у сім з половиною разів більше, ніж становить національний внесок до бюджету ОБСЄ, що може розглядатися, як залучення додаткових коштів в національну економіку.
Разом з тим, як не парадоксально, але наявність офісу Координатора у майбутньому гальмуватиме процес європейської інтеграції України. Це пов’язано з тим, що держава-кандидат на членство в ЄС не повинна мати на власній території „польової” присутності ОБСЄ, що свідчить про певні негаразди в країні. У зв’язку з цим пропонується сприяти концентрації діяльності Координатора в економічній та екологічній сфері. Це створило б базу для його подальшого заміщення повноцінним інститутом ОБСЄ в сфері економіки та довкілля (на зразок БДІПЛ у Варшаві, або ВКНМ у Гаазі). Таким інститутом може бути КДЕД після виведення його офісу з структури Секретаріату ОБСЄ в самостійну одиницю. Таким чином, розміщення на території України повноцінного інституту ОБСЄ, або підрозділу Секретаріату, дозволить зберегти наявний рівень співпраці України з інститутами ОБСЄ, а в майбутньому навіть його значно інтенсифікувати. При цьому буде усунуто одну з перешкод набуття членства в ЄС в особі „польової” присутності Організації, якою на сьогодні є Координатор проектів ОБСЄ в Україні. Разом з тим, перехід від „польової” до повноцінної присутності ОБСЄ в Україні сприяв би інтенсифікації співпраці України з європейськими інституціями та прискоренню реалізації політики європейської інтеграції. Розміщення в країні повноцінного інституту ОБСЄ засвідчило б про високу довіру, визнання та авторитет приймаючої сторони.
6. Вивчення проблемних моментів реалізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ та можливих шляхів їх вирішення, засвідчило про наявність ряду перешкод, які автор умовно ділить на політичні, організаційні та юридичні.
З’ясовано, що під політичні проблеми умовно підпадає критика України за недемократичність, недотримання прав та свобод громадян, тощо, яка протягом довгого часу гальмувала співробітництво України з ОБСЄ. Встановлено, що ситуація почала змінюватися внаслідок демократичних зрушень, що відбуваються в Україні, починаючи з кінця 2004 р. Частина політичної критики на адресу України відпала. Про перегляд підходу ОБСЄ до співпраці з Україною, який традиційно був сконцентрований виключно на політичній та правозахисній проблематиці, свідчить започаткування саме в Україні проектів економічного спрямування, що стало першим на просторі ОБСЄ практичним втіленням стратегії Організації в галузі економічного та екологічного вимірів.
Дослідженням встановлено, що тональність згадувань України на заходах ОБСЄ протягом 2005 р. змінилася на позитивну, у порівняння з періодом до кінця 2004 р., демократичні зрушення не викликають сумнівів у західних партнерів, що знімає частину політичних проблем в реалізації політики європейської інтеграції України.
Аналіз співробітництва України з інститутами ОБСЄ виявив ряд проблемних моментів організаційного характеру. Встановлено, що головним є відсутність на державному рівні уявлення ОБСЄ, як Організації, що здатна реально сприяти Україні в реалізації політики її європейської інтеграції. Наслідком цього є незадовільний результат роботи зовнішньополітичного відомства України на напрямку ОБСЄ. Також виявлена низька кадрова представленість України в ОБСЄ. З’ясовані причини такого стану речей. Виявлена низька ініціативність державних установ у співробітництві з інститутами ОБСЄ та реалізації спільної проектної діяльності.
Встановлені т.зв. проблеми юридичного характеру, що стоять на заваді співробітництва України з інститутами ОБСЄ та участі в роботі Організації. До них належать відсутність міжнародно-правового статусу ОБСЄ та зобов’язуючого механізму щодо виконання прийнятих рішень. Наявний принцип консенсусу дозволяє будь-якій одній країні заблокувати роботу всієї Організації. Проблемою є також відсутність чітких правил і процедур з широкого кола питань. Отже, усвідомлення з’ясованих проблем державами-учасницями ОБСЄ, однією з яких є Україна, та швидке їх вирішення, у першу чергу т.зв. організаційних, сприятиме, на наше переконання, ефективному використанню потенціалу ОБСЄ в реалізації політики європейської інтеграції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Документи

1. Вербальна нота БДІПЛ ОБСЄ № 568/02 від 20 грудня 2002 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 лютого 2005 р.
2. Верховний комісар НБСЄ у справах національних меншин. Хельсінські рішення. // Політика і час. - 1993. - № 5. - С. 68-74.
3. Висновок ОБСЄ: Президентські вибори в Україні 31 жовтня та 14 листопада 1999 року // Політичний календар: Інформаційно-аналітичний огляд. - Інститут політики. - 2000. - № 4 (29). - С. 29-60.
4. Виступ Делегації Люксембургу від імені ЄС 23 червня 2005 р. на 560 засіданні Постійної Ради ОБСЄ (№ PC.DEL/666/05) // Офіційний сайт ОБСЄ - URL , - дата відвідання сторінки - 7 серпня 2005 р.
5. Виступ представника України В.Лапицького на пленарному засіданні конференції НБСЄ з огляду імплементації зобов’язань в галузі людського виміру 28 вересня 1999 р. // Політика і час. - 1993. - № 11. - С. 88-90
6. Вплив розширення ЄС на Україну // Національна безпека і оборона. - 2001. - №11. - С. 9-41.
7. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту // Відродження. - 1998. - № 4. - С. 5-7.
8. Гельсінські рішення. Верховний комісар НБСЄ у справах національних меншин // Політика і час. - 1993. - № 5. - С. 68-74.
9. Декларація Гельсінської зустрічі на найвищому рівні // Політика і час. - 1993. - № 5. - С.62-74.
10. Дипломатична нота ОБСЄ на адресу МЗС України № 5/2002 від 18 лютого 2002 року. Архів Управління євроатлантичного співробітництва за 2002 р. - T.180/4/2. - С.114.
11. Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Хельсінки, 30 липня - 1 серпня 1975 р. - К., - 1975 р.
12. Заключний звіт БДІПЛ/ОБСЄ, Парламентські вибори 31 березня 2002 року, Україна. - 38 c. // Офіційний сайт БДІПЛ ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 січня 2005 р.
13. Закон № 1446-III Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва вiд 10.02.2000 // Офіційний сайт Верховної Ради України. - URL , - дата відвідання сторінки - 6 жовтня 2003 р.
14. Закон України Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1999. - №5-6. - С.43-44.
15. Закон України Про основи національної безпеки України // Голос України. - 2003. - 22 липня. - С. 5.
16. Закон України „Про ратифікацію Конвенції з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ” вiд 16.05.1995 № 165/95-ВР // Офіційний сайт Верховної Ради України, - URL , - дата відвідання сторінки - 5 січня 2004 р.
17. Зовнішня торгівля України. Статитичні дані. – URL , - дата відвідання сторінки 18 червня 2006 р.
18. Інформація щодо офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій. 27 грудня 2004 р. // Офіційний сайт ЦВК. - URL , - дата відвідання сторінки - 6 січня 2005 р.
19. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України // Голос України. - 4 лютого 1997 р.
20. Курс - на європейську інтеграцію // Політика і Час. - 2002. - № 11.- С. 3-10.
21. Лист Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Міністру закордонних справ України // Дипломатичне досьє. Вип. 30 // Політика і час. - 1996. - № 6. - С. 88-92.
22. Лист-співчуття Міністра закордонних справ України А.М.Зленка Генеральному секретарю ОБСЄ Я.Кубішу. Архів Управління євроатлантичного співробітництва МЗС України за 2003 р. Т. №180/4/2.
23. Лісабонське відлуння // Урядовий кур’єр. - 1996. - 31 грудня. - С. 1.
24. Макс ван дер Стул. Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин // Права людини в Україні. Вип. 21. Права меншин. - К., 1998. - С. 382-388.
25. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва. Відень, 13 липня 1999 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. - URL , - дата відвідання сторінки - 6 жовтня 2003 р.
26. НБСЄ. Гельсінський документ 1992 року Виклик часу перемін // Політика і час. - 1993. - № 6. - С. 68-79. - № 7. - С. 61-76.
27. ОБСЄ і проблеми Кримської Автономії // Політика і час. - 1996. - № 4. - С. 86-87.
28. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) // Україна: Утвердження незалежної держави (1991-2001). - К., 2001. - С. 648-650.
29. Основні напрями зовнішньої політики України // Голос України. - 1993. - 24 липня. - С.3.
30. Повідомлення для ЗМI 10 березня 2005 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 11 березня 2005 р.
31. Позиційний матеріал, “Політико-правові механізми ОБСЄ”, Архів Управління євроатлантичного співробітництва МЗС України, 1996. Т. 180/2 - 40 с.
32. Прес-реліз МЗС України від 5 лютого 2002 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 1 травня 2004 р.
33. Прес-реліз МЗС України від 8 квітня 2004 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 12 липня 2005 р.
34. Прес-реліз МЗС України від 11 червня 2004 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 2 січня 2005 р.
35. Прес-реліз МЗС України від 6 липня 2004 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 2 січня 2005 р.
36. Прес-реліз МЗС України від 21 серпня 2004 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 4 січня 2005 р.
37. Прес-реліз МЗС України від 23 листопада 2004 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 4 січня 2005 р.
38. Прес-реліз МЗС України від 24 травня 2005 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 25 травня 2005 р.
39. Прес-реліз МЗС України від 4 квітня 2006 р. // Офіційний сайт МЗС України. - URL , - дата відвідання сторінки - 4 квітня 2006 р.
40. Програма інтеграції України до Європейського Союзу (Програму схвалено Указом Президента України N1072/2000 ( 1072/2000 ) від 14.09.2000) офіційний сайт Верховної Ради України. - URL , - дата відвідання сторінки 5 вересня 2005 р.
41. Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО) // Політика і Час. - 2002. - № 9.- С. 84-86.
42. П’ята сесія Верховної Ради України. - Бюлетень. - 1996. - № 40. - С. 8-13; № 41. Ч. 1. - С. 7-14.
43. Рамкова конвенція про захист національних меншин // Відродження. - 1998. - № 5. - С. 7-11.
44. Рішення Постійної Ради ОБСЄ № 205 від 11 грудня 1997р. OSCE Decisions 1997. -210 с.
45. Рішення Постійної Ради ОБСЄ № 292 від 30 квітня 1999р. OSCE Decisions 1999. -223 с.
46. Рішення Постійної Ради ОБСЄ № 295 “New form of co-operation between Ukraine and the OSCE” від 1 червня 1999р. OSCE Decisions 1999. - С223.
47. Рішення Постійної Ради ОБСЄ № 484 від 28 червня 2002 р. OSCE Decisions 2002. - 226 с.
48. Самміт Україна – ЄС (Ялта, 07.10.2003 р.) Спільна заява / / Офіційний сайт Міністерства економіки України. – URL , - дата відвідання сторінки 12 вересня 2005 р.
49. Спільна стратегія Європейського союзу щодо України // Політика і час. - 2000. - № 3-4. - С.19.
50. Стратегічний курс - інтеграція в Європу. (Із конференції „Європейський Союз та Україна: стратегія відносин у контексті розширення”) // Політика і Час. - 2003. - № 10. - С. 9-17.
51. Стратегія інтеграції України до ЄС. Офіційний сай МЗС України. – URL , - дата відвідання сторінки 5 вересня 2005 р.
52. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами / Угоду ратифіковано Законом N 237/94-ВР від 10.11.94 / офіційний сайт Верховної Ради України. - URL , - дата відвідання сторінки 5 вересня 2005 р.
53. Указ Президента України про Стратегію економічного та соціального розвитку України Шляхом європейської інтеграції на 2004-2015 роки. м. Київ, 28 квітня 2004 року N 493/2004 / офіційний сайт Верховної Ради України. - URL , - дата відвідання сторінки 5 вересня 2005 р.
54. Україна на шляху до Європи. Збірник. - К., 2001.
55. Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин (аналітична доповідь) / підготували д.і.н., проф. Манжола В.А., к. політ. н., доц. Андрущенко С.В., к. політ. н., доц. Капітоненко М.Г., к. політ. н., доц. Константинов В.Ю. // Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики, К., 2006. - С.68.
56. Венский механизм. - 2 с. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 18 березня 2003 р.
57. Декларация Стамбульской встречи на высшем уровне Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе (Стамбул, 19 ноября 1999 года) // Сайт Верховної Ради України. - URL , - дата відвідання сторінки - 6 січня 2003 р.
58. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению ОБСЕ. 5-19 июня 1990. - М.: Политиздат, 1990. - С.39.
59. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. Хельсинки, 30 июля - 1 августа 1975 г. - М.: Международные отношения, 1987. - 96 с.
60. „ИНТЕРФАКС-УКРАИНА” 6 апреля 2004 года, вторник, выпуск новостей 19.00
61. „ИНТЕРФАКС-УКРАИНА” 1 сентября 2004 года, среда, выпуск новостей 14.30
62. „ИНТЕРФАКС-УКРАИНА” 1 сентября 2004 года, среда, выпуск новостей 19.00
63. Итоговый документ Венской встречи 1986 года представителей государств-участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, состоявшейся на основе положений Заключительного акта, относящихся к дальнейшим шагам после Совещания.- М.: Политиздат, 1989. - 96 с.
64. Некоторые политические уроки Стамбульского „нефтегазового” саммита ОБСЕ // Зеркало недели. - 1999. - № 50. - С. 3
65. Общеевропейская встреча в верхах. Париж 19-21 ноября 1990 г. Документы и материалы. - М.: Политиздат, - 1991. - 191 с.
66. От Мадрида до Вены: доклад Советского комитета за европейскую безопасность и сотрудничество о ходе общеевропейского процесса на основе Заключительного акта Хельсинки.- М., 1986. - 23 с.
67. От Хельсинки до Будапешта. История СБСЕ /ОБСЕ в документах. 1973-1994 гг. В 3-х тт. - М.: Наука, 1995-1997. - 486 с.
68. Парижская хартия для новой Европы // Общеевропейская встреча в верхах. Париж 19-21 ноября 1990 г. Документы и материалы. - М.: Политиздат, 1991. - С.4-23.
69. Парламетская Ассамблея Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе. Краткий обзор. - Copenhagen, 1998. - С.5.
70. По пути, проложенному в Хельсинки. Советский Союз и осуществление Заключительного акта общеевропейского совещания. Документы и материалы. - М.: Политиздат, 1980. -510 с.
71. Регламент Суда примирения и арбитража в рамках СБСЕ от 1 февраля 1997 года. - 16ст.// Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 лютого 2005 р.
72. СБСЕ. Хельсинский документ 1992г. Вызов времени перемен. Декларация Хельсинской встречи СБСЕ на высшем уровне // Московский журнал международного права. - 1992. - № 4. - С.180 - 205.
73. Устав ООН. - 111 с. // Офіційний сайт ООН. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 січня 2004 р.
74. Action Plan on Improving the Situation of Roma and Sinti Within the OSCE Area. 27 November 2003. - 18 p. // Офіційний сайт ОБСЄ.- URL , - дата відвідання сторінки - 5 лютого 2005 р.
75. Background paper on Extradition and Human Rights in the Context of Counter-terrorism 15 April 2005. - 13 р. // Офіційний сайт ОБСЄ.- URL , - дата відвідання сторінки - 8 травня 2005 р.
76. Bishkek International Conference on Enhancing Security and Stability in Central Asia: Strengthening Comprehensive Efforts to Counter Terrorism 13 - 14 December 2001. - 5 р. // Офіційний сайт ОБСЄ - URL , - дата відвідання сторінки - 5 липня 2005 р.
77. Bucharest Ministerial Declaration 4 December 2001. - 79 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 11 березня 2005 р.
78. Budapest Document 1994 (Budapest Summit 1994)Towards a Genuine Partnership in a New Era, Chapter VIII The Human Dimension. - 65-77 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 19 березня 2004 р.
79. Charter For European Security Istanbul, November 1999. - 19 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 19 березня 2004 р.
80. Charter of Paris for a New Europe, 19 - 21 November 1990, CSCE 1990 Summit, Paris, Human Rights, Democracy and Rule of Law. - 94 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 19 березня 2004 р.
81. Charter of Paris For a New Europe. Paris 1990. Meeting of the Heads of State or Government of the participating States. - 29 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 15 квітня 2003 р.
82. Commentary on the Ukrainian Law on Information, 1 December 2001. - 16 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 8 липня 2005 р.
83. Conference on Economic Co-operation in Europe in Bonn, Date: 11 April 1990. - 11 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 11 липня 2005 р.
84. Conference On Security And Co-Operation In Europe Final Act, Helsinki 1975. - 62 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 11 липня 2005 р.
85. Consolidated Summary of the OSCE/ODIHR Human Dimension Seminar on Democratic Institutions and Democratic Governance 27 September 2004. - 33 р.// Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 лютого 2005 р.
86. CSCE and the New Europe - Our Security is Indivisible Decisions of the Rome Council Meeting, 30 November - 1 December 1993, Chapter IV The Human Dimension. - 78-97 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 19 березня 2004 р.
87. CSCE Helsinki Document 1992 “The Challenge of Change” 9 - 10 July 1992, chapter II CSCE High Commissioner on National Minoritie. - Р.75.
88. CSCE Helsinki document 1992 The Challenges of Change, chapter VI the human dimension ( Helsinki 1992 summit). -75 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 19 березня 2004 р.
89. Decision on peaceful settlement of disputes, CSCE Meeting, Geneva 12 - 23 October 1992 // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 8 лютого 2005 р.
90. Decisions of the Budapest Ministerial Council Meeting, December 1995. - 47 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 7 вересня 2003 р.
91. Democratization // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 лютого 2005 р.
92. Document of the Copenhagen Meeting of the Conference on the Human Dimension of the CSCE (second conference on the human dimension of the CSCE), Copenhagen 1990. - 82 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 19 березня 2004 р.
93. Eleventh Meeting of the OSCE Ministerial Council, Maastricht // OSCE Strategy to Address Threats to Security And Stability in the Twenty-First Century. 1 December 2003. - 179 р. - Офіційний сайт ОБСЄ - URL , - дата відвідання сторінки - 17 березня 2005 р.
94. Eleventh Meeting of the OSCE Ministerial Council, Maastricht, 1 December 2003. - 179 p. // Офіційний сайт ОБСЄ - URL, - дата відвідання сторінки - 1 жовтня 2005 р.
95. Existing Commitments for Democratic Elections in OSCE Participating States 2003. - 100 р.// Офіційний сайт БДІПЛ ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 14 квітня 2004 р.
96. Final report on OSCE Supplementary Human Dimension Meeting on Roma and Sinti. Vienna, 10.-11. April 2003. - 65 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 лютого 2005 р.
97. HCNM.GAL/001/01 Exchange of letters between the HCNM and the MFAs of Ukraine and Russian Federation. Recommendations on Ukraine's educational policies. 7 May, 2001. - 10 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 8 травня 2003 р.
98. Helsinki Document 1992 The Challenges of Change. Decisions, V. - Helsinki, 10 July 1992. -76 p.
99. Helsinki Final Act // Офіційний сайт ОБСЄ. - 63 р. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 квітня 2003 р.
100. Human dimension mechanisms // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 4 січня 2004 р.
101. Individual Human Rights Complaints: A Handbook for OSCE Field Personnel. 2003. - 29 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 8 лютого 2005 р.
102. Istanbul Document 1999 // Офіційний сайт ОБСЄ. - 118 р. - URL , - дата відвідання сторінки - 19 березня 2004 р.
103. Joint declaration of the OSCE Representative on Freedom of the Media and Reporters Sans Frontiers on guaranteeing media freedom of the Internet, 18 June 2005. - 1 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 8 липня 2005 р.
104. Joint recommendations by the OSCE Representative on Freedom of the Media and Reporters Without Borders from the Paris Conference on Libel and Insult Laws, 24 and 25 November 2003, 25 November 2003. - 3 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 липня 2005 р.
105. Law on the Procedure of Coverage by the Mass Media of the Performance of State Authorities and Local Self-government Bodies in Ukraine, 1 March 2002. - 15 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 8 липня 2005 р.
106. Letter of OSCE High Commissioner on National Minorities Max van der Stoel to Minister of Foreign Affairs of Ukraine Hennady Udovenko of 15 May 1995 // Ukraine recommendations. 30 June 1995. - 3 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 26 травня 2005 р.
107. Letter to Foreign Minister of Ukraine Hennady Udovenko. 12 October 1995. Ukraine recommendations. 15 May 1996. - 8 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 4 травня 2005 р.
108. Mandate of the High Commissioner on National Minorities High Commissioner on National Minorities // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 8 липня 2005 р.
109. Media Coverage of Election Campaign. 2-19 November 2004. - 5 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 5 січня 2005 р.
110. Ministerial Council Maastricht 2003 MC. - 185 р. // Офіційний сайт ОБСЄ - URL , - дата відвідання сторінки - 5 липня 2005 р.
111. Ministerial Council Porto 2002 MC(10) Journal No. 2, Agenda item 8 OSCE СHARTER ON PREVENTING AND COMBATING TERRORISM. - 4 р. // Офіційний сайт ОБСЄ - URL , - дата відвідання сторінки - 5 липня 2005 р.
112. Monitoring of television channels (Ukraine presidential election). 14-28 October 2004. - 8 p. // Офіційний сайт ОБСЄ. - URL , - дата відвідання сторінки - 4 січня 2005 р.
113. Moscow Mechanism. 15 р. // Офіційний сайт ОБСЄ. - UR