Прутнік Едуард Анатолійович. Формування стратегії диверсифікації розвитку вуглезбагачувальних підприємств

Краткое описание

Прутнік Едуард Анатолійович. Формування стратегії диверсифікації розвитку вуглезбагачувальних підприємств: дисертація канд. екон. наук: 08.06.01 / Національний гірничий ун-т. - Д., 2003

Прутнік Е.А. Формування стратегії диверсифікації розвитку вуглезбагачувальних підприємств. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами. —Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2003.
Виявлені сучасні методологічні підходи до визначення суті поняття "розвиток", тенденції розвитку і управління вуглезбагачувальними підприємствами в Україні й за рубежем, наслідки трансформаційної кризи для вугільної галузі України; проаналізована сутність стратегічного планування розвитку підприємств у перехідній економіці; сформульований концептуальний підхід до проектування організаційно-економічного механізму формування і реалізації стратегії диверсифікації розвитку підприємства в умовах міжгалузевого об'єднання; на основі прогнозної оцінки сезонного характеру видобутку вугілля обґрунтована можливість вибору стратегії диверсифікації розвитку для вуглезбагачувальних підприємств; доведена можливість формування міжгалузевих інтеграційних об'єднань (асоціацій), як стратегічний напрямок розвитку вуглезбагачувальних підприємств, і механізм мотивації їх учасників; розроблений методичний підхід до комплексної оцінки ефективності вибору диверсифікації, як стратегії розвитку підприємств.

В результаті дослідження вирішена наукова задача розробки концепції стратегії диверсифікації розвитку вуглезбагачувальних підприємств в умовах реструктуризації вугільної галузі України, що дало змогу сформулювати наступні висновки:
1. Основним напрямом диверсифікації розвитку вуглезбагачувальних підприємств є їх інтеграція у великі компанії. Доцільне застосування різноманітних форм власності: державної, муніципальної, колективної, приватної.
2. Соціальні наслідки реструктуризації можуть бути значною мірою зм’якшені в результаті добре продуманих і ефективно реалізованих програм диверсифікації виробництва. Диверсифіковані вугільні компанії, ефективно використовуючи засоби державної підтримки, можуть організувати нові виробництва і нові робочі місця на основі створення „не вугільних” малих і середніх підприємств. Процеси подальшого росту вуглевидобутку безпосередньо зв’язані з розвитком «не вугільних» секторів, що забезпечать фінансову стійкість вугільних компаній і підприємств.
3. За останні роки у зв’язку зі зниженням обсягів видобутку і збільшенням відвантаження вугілля споживачам без збагачення (у силу сформованих економічних умов і зміни масштабу цін і тарифів), різко зменшилися обсяги його переробки. Робота ЗФ зі значним недовантаженням привела до підвищення питомих витрат на виробництво продукції унаслідок непродуктивних витрат на утримання не завантажених основних фондів і надлишкової чисельності трудящих. Зменшення завантаження фабрик відбулося без урахування їх технічного рівня і досконалості технології. Таким чином, одна з першочергових проблем інтегрованих компаній полягає в перегляді стратегії використання діючого фонду потужностей ЗФ.
4. Для умов України характерна наявність двох проблем, пов’язаних з механізмом функціональних стратегій: 1) недосконалість загальнотеоретичного базису їх побудови; 2) недостатнє відображення в застосовуваних механізмах специфіки конкретного підприємства як об’єкта управління. Недосконалість існуючих організаційно-економічних механізмів формування і реалізації стратегій веде до неефективного управління і розподілу ресурсів підприємств.
5. З урахуванням особливостей перехідного періоду (економічна криза, нестабільність, інфляція) на вітчизняних підприємствах доцільне застосування наступних базових стратегій:виживання(до неї прибігають, коли фінансово-економічні показники діяльності підприємства мають стійку тенденцію до погіршення);стабілізації (або обмеженого росту)- використовується в умовах стабільності обсягів продажу і одержуваного прибутку;розвитку (або росту), що виражає прагнення підприємства до росту обсягів продажу, прибутку, підвищенню рентабельності й інших показників ефективності виробництва.
6. Тенденція підприємств до об’єднання не повинна стримуватися доти, поки вона приносить користь суспільству і національній економіці. Виробники однакової продукції можуть утворювати «горизонтальні об’єднання», що будуть сприяти зниженню витрат виробництва за рахунок росту обсягів виробництва і спеціалізації. Крім того, об’єднання через збільшення обсягів замовлень на вихідну сировину і матеріали можуть розраховувати на цінові знижки у постачальників. «Вертикальні об’єднання»підприємств, що здійснюють послідовні стадії виробництва і торгівлі, дозволяють знизити витрати, пов’язані з продажем, закупівлею й зберіганням запасів сировини і матеріалів. «Конгломератні об’єднання»підприємств різних галузей знижують ризики і підвищують фінансову стійкість за рахунок диверсифікованості капіталів і ресурсів.
7. Одним із шляхів подолання проблем, що виникають перед малими і середніми підприємствами різних галузей господарства і промисловості в сучасних умовах, стає розвиток інтеграційних процесів у різноманітних організаційно-економічних і організаційно-правових формах. Наявність сезонних коливань у видобутку вугілля і процесах його збагачення показує існування можливості використання тимчасово вільних ресурсів вуглезбагачувального підприємства (особливо фінансових і трудових) на підприємствах інших галузей (у тому числі тих, цикли сезонності виробництва яких мають протилежну спрямованість).
8. В порядку реалізації стратегії диверсифікованості доцільне створення міжгалузевих інтегрованих структур у формі асоціацій або фінансово-промислових об’єднань у складі банків, підприємств з вуглезбагачення, сільського господарства і легкої промисловості, які б мали незбіжні сезонні цикли виробництва.