ПСИХОАНАЛІТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ СУБ’ЄКТА І ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ В ТЕОРІЇ КІНО

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

На правах рукопису

БРЮХОВЕЦЬКА Ольга Вячеславівна

УДК 791.43.01+159.964.2

ПСИХОАНАЛІТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ СУБ’ЄКТА
І ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ В ТЕОРІЇ КІНО

Спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури
(філософські науки)

дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Собуцький Михайло Анатолійович
Доктор філологічних наук, професор

Київ - 2005

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1
ОГЛЯД ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ З ПИТАНЬ ПСИХОАНАЛІЗУ
І ТЕОРІЇ КІНО 14
1.1. Психоаналітична концепція суб’єкта З.Фрейда і Ж.Лакана
та її застосування в гуманітарній сфері 14
1.2. Введення проблематики суб’єкта в теорію кіно 27
1.3. Застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно 31
ВИСНОВКИ 37

РОЗДІЛ 2
ВРАЖЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ” ЯК ЕФЕКТ ПОЗИЦІЮВАННЯ
СУБ’ЄКТА КІНЕМАТОГРАФІЧНИМ АПАРАТОМ 39
2.1. Розкриття роботи кінематографічного апарату та його
критичний потенціал 39
2.2. Антропоморфізм кінематографічного апарату і його
трансформації 52
2.3. Проблема симуляції в аналогії кінематографічного апарату
з платонівським міфом про печеру 61
2.4. Проблема реґресії в аналогії кінематографічного апарату
з психічним апаратом 84
2.5. Концепції клінічних структур психіки Ж.Лакана та їх
застосування для визначення способу позиціювання суб’єкта
кінематографічним апаратом 112
ВИСНОВКИ 121

РОЗДІЛ 3
ІДЕНТИФІКАЦІЯ НА РІВНІ ПОГЛЯДУ ЯК ЕФЕКТ
ПОЗИЦІЮВАННЯ СУБ’ЄКТА КІНЕМАТОГРАФІЧНИМ
АПАРАТОМ 125
3.1. Відокремлення погляду від ока як технічно обумовлена
специфіка кінематографічного досвіду 125
3.2. Спроби виокремлення та обґрунтування первинної
кінематографічної ідентифікації як позиціювання погляду суб’єкта 132
3.3.Чоловічий погляд” і візуальна насолода” у феміністичній
теорії кіно 155
3.4. Повернення до психоаналізу: objet petit a (в) теорії кіно 170
ВИСНОВКИ 185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190

ВСТУП

Актуальність та доцільність дослідження. Кінематограф є одним із найвагоміших явищ культури ХХ початку ХХІ століття. Тому для розуміння сучасної культури необхідне осмислення кінематографу не тільки у вузько мистецтвознавчому ключі, як певної суми фільмів, а й у ширшому філософському контексті як особливого культурного досвіду сучасної людини. Психоаналіз є адекватним інструментом для такого осмислення, оскільки психоаналіз постав як рефлексія на досвід модернізації, однією зі складових якого є кінематограф, мистецтво, засноване на технічному відтворенні реальності. Взаємозв’язок кінематографа і психоаналізу є особливо плідним в контексті зміни філософської концепції суб’єкта, що полягає у відмові від ідеї автономності самосвідомості. Одним із головних чинників зміни концепції суб’єкта стало відкриття психоаналізом несвідомого, яке відбувалося одночасно зі зміною культурного досвіду сучасної людини, зокрема у сфері рухомого зображення, що дозволяє припустити наявність глибших взаємозалежностей даних явищ. У цьому світлі стає зрозумілим, чому теоретичне осмислення кінематографу як специфічного культурного досвіду найтісніше пов’язане із застосуванням психоаналітичної концепції суб’єкта.
Хоча рефлексії стосовного художньої специфіки кіно почали здійснюватися майже одразу після народження” наймолодшого з мистецтв, становлення теорії кіно як академічної дисципліни у рамках філософських, культурологічних та комунікаційних студій у Європі та США припадає лише на початок 70-х років ХХ століття і пов’язане із залученням до осмислення кінематографічного досвіду провідних гуманітарних дискурсів семіології, критики ідеології та психоаналізу. Застосування психоаналізу в теорії кіно почало здійснюватися у Франції під впливом психоаналітика і філософа Ж.Лакана та його проекту психоаналізу, який визначався тезою назад до Фрейда”. Саме це обумовило домінування психоаналізу З.Фрейда і Ж.Лакана в теорії кіно, а також її філософське спрямування, що пов’язане з центральним місцем проблематики суб’єкта.
Застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно розроблялось рядом французьких, британських і американських дослідників починаючи з 70-х років (Ж.-Л.Бодрі, П.Воллен, С.Гіс, К.Джонстон, М.Е.Доан, Е.Каплан, Е.Кові, Ж.-Л.Комоллі, Ж.Копжек, Б.Крід, Т.де Лаурентіс, В.Лєбо, Л.Малві, К.Метц, К.Пенлі, Ж.Роуз, К.Сільверман, Е.Фрідберґ). Розробки цих дослідників в літературі заведено виокремлювати в так звану психоаналітичну теорію кіно”. Більше того, психоаналітична теорія кіно вважається одним із найбільш розроблених напрямків в теорії кіно. Але при ближчому ознайомленні з корпусом текстів психоаналітичної теорії кіно, стає очевидним, що вона не лише не є цілісною системою тверджень, часто ці твердження потребують перегляду стосовно своєї належності до психоаналітичного дискурсу. Засвоєння і використання психоаналізу в теорії кіно було поширеним, але не завжди адекватним. Це породжує ряд проблем всередині самої теорії, які потребують критичного осмислення.
Психоаналітична теорія кіно часто, з одного боку, помилково сприймається як цілісна несуперечлива теорія (зокрема, у спробах її систематичного викладу), а з другого, повністю відкидається (зокрема, у проекті пост-теорії). При цьому слід розуміти, що друге (відмова від психоаналітичної теорії кіно) є в строгому сенсі наслідком першого (сприйняття її як цілісної теорії). Тому, на нашу думку, слід не іґнорувати критику психоаналітичної теорії кіно як з боку пост-теорії, так і з боку психоаналізу, а зробити з неї відповідні висновки. Висновки ці полягають у тому, що теорія кіно потребує критичного переосмислення. Такий шлях видається нам більш плідним, ніж консервування попередньої теорії з усіма її внутрішніми суперечностями, чи повне її відкидання, як це пропонують окремі дослідники.
Щоб з’ясувати місце, з якого здійснюватиметься таке критичне осмислення психоаналітичної теорії кіно, потрібно розкрити динаміку її розвитку. Психоаналітична теорія кіно постала на хвилі політизації європейської гуманітарної думки після 1968” і від початку була спрямована на боротьбу з домінантною ідеологією. З початку 70-х років застосування психоаналітичної концепції суб’єкта відбувалося в рамках так званої апаратної теорії (Ж.-Л.Бодрі, П.Воллен, С.Гіс, Л.Комоллі, К.Метц), стратегія якої полягала у виявленні роботи по відтворенню певних ідеологічних конструкцій, що здійснюється кінематографічним апаратом (який раніше вважався нейтральним інструментом). Тактика апаратної теорії кіно полягала в розгляді технічного (певних інструментів, знань та операцій) через психічне (позиціювання суб’єкта та його психоаналітичні імплікації).
З другої половини 70-х років і протягом 80-х років в психоаналітичній теорії кіно домінував феміністичний дискурс (К.Джонстон, М.Е.Доан, Е.Каплан, Е.Кові, Ж.Копжек, Б.Крід, Т.де Лаурентіс, В.Лєбо, Л.Малві, К.Пенлі, Ж.Роуз, К.Сільверман, Е.Фрідберґ). У зв’язку з цим змінюється стратегія психоаналітичної теорії кіно, яка полягає у виявленні ефектів патріархального несвідомого, одним із втілень якого виступає кінематографічний апарат. Основним питанням у феміністичному дискурсі стає статеве розрізнення і його психоаналітичні імплікації. Поруч із аналізом роботи кінематографічного апарату здійснюється звернення до конкретних фільмічних текстів. Суб’єкт апаратної теорії критикується з позицій відмінностей (насамперед статевих, але також расових, етнічних та сексуальних), однак така критика веде до ряду методологічних проблем, зокрема до історизації теорії та викреслення суб’єкта несвідомого. При цьому психоаналітичні поняття і концепції використовуються несистемно та редуковано, часто вони не інтеґровані у дослідження чи позбавлені психоаналітичного контексту. Те, що закріпилося в академічних колах як психоаналітична теорія кіно, виявляється при ближчому розгляді, як це назвала Ж.Копжек, міражем психоаналізу”.
Ж.Копжек у статті Ортопсихічний суб’єкт: кінотеорія і рецепція Лакана” (1989) проаналізувала та показала обмеженість застосування в психоаналітичній теорії кіно лаканівської концепції стадії дзеркала. На нашу думку, критична стратегія, закладена Ж.Копжек, є актуальною і плідною, оскільки вона дає можливість подолати певну інертність неадекватного засвоєння психоаналітичних ідей, що призводить до кризи психоаналітичної теорії кіно. Критичний підхід розкриває нові перспективи для інтеґрації теорії кіно у сферу філософії.
Розробки у рамках критичної стратегії поки що є незначними. Крім згаданої роботи Ж.Копжек сюди досить умовно можна зарахувати праці С.Жижека та Люблянської школи теоретичного психоаналізу (М.Божович, М.Долар, Р.Саліцл). Однак дослідники Люблянської школи не ставлять собі за мету систематичну критику психоаналітичної теорії кіно, а їхня основна стратегія полягає у розробці окремих концепцій лаканівського психоаналізу в контексті аналізу тих чи інших культурних феноменів, зокрема кінематографа.
Як показав психоаналіз, для того, щоб рухатися вперед слід повернутися назад. Наша робота ґрунтується на цілому ряді повернень: по-перше, повернення до психоаналізу, реконтекстуалізація психоаналітичних понять і концепцій; по-друге, повернення до першого етапу психоаналітичної теорії кіно, коли було закладено її основи і визначено базові метафори, в рамках яких відбувався подальший розвиток; і по-третє, повернення до текстів засновника психоаналітичної теорії кіно Ж.-Л.Бодрі, і відкриття тих значень та ідей, які піддалися стиранню або спрощенню у подальших інтерпретаціях. Такий рефлексивний поворот не лише дозволить розкрити проблемні точки психоаналітичної теорії кіно і глибше осягнути специфіку кінематографічного досвіду, а й експлікувати певні моменти психоаналітичної концепції суб’єкта.
Дослідження з психоаналітичної теорії кіно відсутні в українському академічному полі. Однак ширші розвідки у сфері психоаналізу ведуться, зокрема щодо проблем психоаналітичної естетики (Л.Левчук, О.Оніщенко, М.Савельєва), психоаналізу і літератури (Н.Зборовська, О.Кирилова, С.Павличко,). Відбувається звернення до окремих психоаналітичних концепцій (І.Зубавіна, Г.Чміль) або до узагальненого психоаналітичного вчення (М.Дремлюга) для інтерпретації фільмів. Однак систематичних досліджень теорії кіно з залученням сучасних зарубіжних здобутків у даній сфері не проводились. Ключові тексти психоаналітичної теорії кіно переважно відсутні в українському науковому обігу, а проблематика нашого дослідження застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно - практично не розроблялася. З огляду на це актуальність і доцільність нашої роботи полягає у виробленні більш адекватного застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно на основі систематизації та критичного аналізу попередніх європейських та американських студій у даній галузі, а також у введенні їх до вітчизняного наукового обігу. Введення психоаналітичної теорії кіно у вітчизняне академічне поле на критичному етапі дає ряд переваг. Йдеться про можливість поєднання свіжого погляду” на ідеї, які є порівняно новими для наших дослідників, і критичної позиції, яка уможливлюється наявністю певного корпусу розробок. У зв’язку з теоретичною апатією” (С.Жижек) та інерцією в європейських та американських культурологічних студіях, східноєвропейська думка, яка активно освоює нові концепції, володіє великим критичним потенціалом. Проведення критичного дослідження необхідне для подолання кризи в теорії кіно, розкриття нового поля для досліджень й інтеґрації теорії кіно у сферу філософських та культурологічних студій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота виконана в рамках наукової теми Моделі світу в цивілізаційному розвитку людства” кафедри культурології Національного університету Києво-Могилянська академія”.
Об’єкт дослідження психоаналітична теорія кіно як складова філософського осмислення культури ХХ століття.
Предмет дослідження спосіб застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно.
Мета дисертаційної роботи на основі стратегії повернення до психоаналізу” розробити більш адекватне застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно.
Відповідно до поставленої мети, визначено такі завдання дослідження:
§ диференціювати проблемне поле психоаналітичної теорії кіно;
§ здійснити концептуальне переосмислення періодизації психоаналітичної теорії кіно;
§ оцінити адекватність тлумачення психоаналітичних імплікацій кінематографічного апарату, висунутих Ж.-Л.Бодрі;
§ дослідити значення базових порівнянь кінематографічного апарату, введених в теорію кіно Ж.-Л.Бодрі (з апаратом платонівського міфу про печеру, з моделлю психічного апарату, запропонованою З.Фрейдом);
§ проаналізувати коректність застосування в психоаналітичній теорії кіно понять психоз” і перверсія” з точки зору систематизації клінічних структур психіки Ж.Лакана;
§ простежити адекватність трансформації введеного Ж.-Л.Бодрі поняття первинна кінематографічна ідентифікація” в подальших розробках;
§ деконструювати феміністичні концепції візуальної насолоди” і чоловічого погляду” як владної інстанції з позицій лаканівської діалектики ока і погляду;
§ сформулювати критичну стратегію повернення до психоаналізу” та обґрунтувати її плідність для теорії кіно як складової філософського осмислення культури ХХ початку ХХІ століття.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Дисертаційна робота є дослідженням з теорії кіно як складової філософського осмислення сучасної культури і спирається на критичну та рефлексивну методологію гуманітарних практик ХХ століття (герменевтика, деконструкція), способи альтернативного та симптоматичного прочитання, розроблені в критиці культури, і насамперед на повернення до Фрейда” здійснене Ж.Лаканом у формі екзегези” та проблематизуючого коментування. Реконтекстуалізація психоаналітичних понять, які застосовувались у теорії кіно, дає можливість актуалізувати їхній семантико-прагматичний контекст і повернути психоаналітичному дискурсу його нередукований процесуальний характер
Це визначило специфіку побудови роботи, яка відрізняється від узвичаєних способів прикладного психоаналізу”, де психоаналіз виступає готовим набором концепцій та схем (відоме), які прикладаються до певного явища, що потребує пояснення (невідоме). Наш підхід до психоаналізу передбачає не стільки певний набір тверджень, скільки певний спосіб постановки проблем. На прикладі лаканівського повернення до Фрейда” ми бачимо плідність проблематизуючого підходу як для психоаналізу, так і для всієї гуманітаристики.
Оскільки теоретичні тексти” стають об’єктами різних форм критичного читання, які зазвичай застосовуються до художніх творів, то, відповідно, змінюється статус художніх текстів, тобто фільмів. У даній роботі фільми розглядаються не як об’єкти інтерпретації чи ілюстрації до певних психоаналітичних понять, а як певний вид теоретичних текстів”, що включають рефлексивні висловлювання. Цим продиктовано добір фільмів: Людина з кіноапаратом” Дзиґи Вертова, Кабінет доктора Каліґарі” Р.Віне, Мовчання ягнят” Дж. Демме, Матриця братів Вачовських, Персона” І.Бергмана, Леді в озері” Р.Монтгомері, Запаморочення” А.Гічкока та деякі інші, що розглядаються в даній роботі. Підхід до конкретного фільмічного матеріалу у даній роботі не екстенсивний (охопити якомога більшу кількість фільмів), а інтенсивний (відкрити ті фільми, які можуть виконувати функцію теоретичного тексту). Ми не дотримуємося метапсихологічного пуризму ранньої психоаналітичної теорії кіно (апаратної теорії), представники якої виносили будь-яке фільмічне висловлювання за межі свого дослідження, розглядаючи виключно кінематографічний апарат. Звернення до фільмічних текстів дає можливість, на нашу думку, подолати один з недоліків апаратної теорії, а саме певну абстрактну монолітність апарату як теоретичного конструкту. Оскільки істина завжди конкретна, то плідні ідеї апаратної теорії слід перевіряти на випадках функціонування, чи, швидше, дисфункції кінематографічного апарату.
Наукова новизна дослідження. На основі систематизації нової для української культурології проблематики психоаналітичної теорії кіно вперше висунуто критичну стратегію повернення до психоаналізу”, що дає можливість розробки адекватного застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно.
Наукова новизна дисертації конкретизується в таких положеннях:
§ диференційовано проблемне поле психоаналітичної теорії кіно і виокремлено дві основні проблеми: враження реальності” (l’іmpression de réalité”) та ідентифікації; відсутність такої диференціації вела до хибного розуміння контексту тих чи інших концепцій психоаналітичної теорії кіно;
§ здійснено власну періодизацію психоаналітичної теорії кіно шляхом об’єднання феміністичної теорії кіно з іншими видами обстоювання відмінностей (етнічних, расових, сексуальних) в теорію відмінностей” та виокремлення третього, критичного етапу психоаналітичної теорії кіно, що визначається стратегією повернення до психоаналізу”;
§ оцінено адекватність тлумачення ідей засновника апаратної теорії Ж.-Л.Бодрі і продемонстровано відсутність належної рецепції його ідей, сформульовано власне тлумачення специфіки підходу Ж.-Л.Бодрі до кінематографічного апарату, яка полягає у розумінні технічного через психічне;
§ досліджено значення порівняння кінематографічного апарату із апаратом, описаним Платоном у міфі про печеру, і моделлю психічного апарату, запропонованою З.Фрейдом: дані порівняння поміщено в контекст розуміння технічного через психічне, вказано на необхідність відмови від використання реґресивної моделі психіки;
§ проаналізовано коректність застосування понять психоз” і перверсія” (фетишизм”) в психоаналітичній теорії кіно для означення позиціювання суб’єкта, реконтекстуалізовано дані поняття у психоаналітичну нозографію Ж.Лакана, підхід якого передбачає, що симптом визначається структурою; невротична структура психіки, іґнорована в теорії кіно, є більш плідною для аналізу позиціювання суб’єкта завдяки функції екрану;
§ простежено адекватність трансформації поняття первинна кінематографічна ідентифікація”, висунутого Ж.-Л.Бодрі, та з’ясовано суттєву відмінність оригінального значення поняття від інтерпретації К.Метца (яка є спрощеною і веде до викреслення суб’єкта несвідомого); спосіб функціонування кінематографічної ідентифікації як визначеного, але незайнятого місця суб’єкта розкрито через аналіз дзеркального парадоксу у фільмі Леді в озері”;
§ деконструйовано феміністичне розуміння концепцій візуальної насолоди” і чоловічого погляду”: обмеженість трактування даних понять розкрито шляхом звернення до лаканівської діалектики ока і погляду на матеріалі фільму Запаморочення”;
§ сформульовано стратегію повернення до психоаналізу”, обґрунтовано плідність даної стратегії для психоаналітичної теорії кіно як складової філософського осмислення культури ХХ початку ХХІ століття.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Дослідження виокремлює і обґрунтовує новий етап психоаналітичної теорії кіно, який дозволяє подолати кризу сучасної психоаналітичної теорії кіно. Завдяки реконтекстуалізації психоаналітичних понять розроблено більш адекватне застосування психоаналітичної концепції суб’єкта в теорії кіно та розкрито нове поле для подальших досліджень у цьому напрямку. Дана робота може виступати науковою базою для розробок в теорії кіно, теорії комунікації, психоаналізу, естетики, культурології та філософії; дослідження може стати складовою частиною наукової бази навчальних програм у перерахованих галузях.
Апробація дисертації здійснювалася шляхом обговорення матеріалів дисертації на засіданнях кафедри культурології НаУКМА та виступах на наукових конференціях: Дні науки НаУКМА” (К., 2003), Дні науки НаУКМА” (К., 2004), Людина, культура і техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2005). Основні положення і результати дисертаційної роботи викладено в 7 публікаціях матеріалів (4 у фахових наукових виданнях). Загальний обсяг публікацій 34 сторінки.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (12 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (229 позицій). Загальний обсяг становить 207 сторінок. Основний текст дисертації - 189 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У даному розділі ми виокремили і проаналізували питання враження реальності” в психоаналітичній теорії кіно. Вже саме виокремлення цього питання і відмежування його від питання ідентифікації є важливим кроком у розумінні проблематики психоаналітичної теорії кіно, кроком, який, на жаль, досі не був артикульований у дослідженнях і оглядових працях, і тому породжував ряд методологічних суперечностей. Насамперед, йдеться про те, що концепції, висунуті Ж.-Л.Бодрі (порівняння кінематографічного апарату з апаратом платонівського міфу про печеру і фрейдівською моделлю психічного апарату) іґнорувались або розглядалися поза контекстом проблематики враження реальності”, що позбавляло ці концепції сенсу. Ми розглянули поняття враження реальності” у співвідношенні з дискусією класичної теорії кіно і з’ясували, що специфіка підходу Ж.-Л.Бодрі полягає у розгляді технічного через психічне, однак цей підхід було втрачено через неадекватні інтерпретації ідей Ж.-Л.Бодрі його послідовниками К.Метцом, Ж.-Л.Комоллі, С.Гісом.
Виокремивши і проаналізувавши проблематику враження реальності” ми прийшли до висновку, що вона є окремою і суттєвою складовою психоаналітичної теорії кіно, яка потребує подальшої розробки і намітили напрямки такої розробки, пов’язані з психоаналітичним розумінням функції екрана. Щоб мати можливість рухатись уперед, слід розкрити певні суперечності та проблемні моменти розуміння враження реальності” на даному етапі. В цьому й полягало завдання, яке стояло перед нами при написанні даного розділу. Оскільки концепцією даної роботи є повернення до психоаналізу, то насамперед робота велася в напрямку реконтекстуалізації психоаналітичних понять, що використовуються в теорії кіно. Виокремлено центральну для розуміння враження реальності” в теорії кіно проблему, пов’язану із застосуванням фрейдівської моделі психічного апарату, запропоновану в Тлумаченні сновидінь”. Спираючись на лаканівську інтерпретацію, ідентифіковано суперечність цієї моделі - поняття реґресії”, яке стало причиною кризи психоаналітичної теорії кіно. Отже, слід відмовитися від буквального розуміння реґресії”, від історії голодного немовляти”. Історія голодного немовляти”, на нашу думку, є тією засадою апаратної теорії, яка блокує її подальший розвиток. Іншими словами, проблема полягає в тому, що у якості моделі для розуміння кіно використовують функціонування примітивного психічного апарату, апарату немовляти. Перевага, яку теоретики надають найелементарнішим моделям психічного апарату, є, на нашу думку, спробою уникнути лінгвістичної проблематики в теорії кіно, проблематики, яка засвідчила свою неспроможність в семіологічному проекті. Однак, найелементарніший досвід немовляти істоти, яка знаходиться поза мовою ставить теорію кіно перед ще серйознішим тупиком, закриваючи поле для психоаналітичної інтерпретації. Таким чином ми прийшли до висновку, що психоаналітична теорія кіно обмежується, у лаканівських термінах, реґістром уявного без врахування символічного.
У цьому контексті ми звернулися до одного із головних критичних зауважень, спрямованих до апаратної теорії - до звинувачення її в аісторичності. Це питання тим суттєвіше, що такий самий закид часто роблять і на адресу психоаналізу. Справді, в апаратній теорії 70-х років відбувається витіснення” історичного виміру, однак, на нашу думку, проблема критики аісторизму апаратної теорії полягає в тому, що вона зводить весь історичний вимір лише до соціально-історичного, тоді як історичний вимір слід розглядати значно ширше, включивши до нього й історії конкретних фільмів, й історії становлення суб’єкта (перетин минулого, майбутнього і теперішнього в його історії), і саме поняття темпоральності. Існують коди реалізму, які можуть зазнавати певних трансформацій, але вони залежать від новочасної культури, від виокремлення функції суб’єкта, яке супроводжується розробкою ренесансної перспективи. Ми прийшли до висновку, що порівняння кінематографічного апарату з апаратом платонівського міфу про печеру при детальнішому аналізі дає можливість розкрити історичний вимір суб’єкта, оскільки найважливішого аспекту реалістичного кодування перспективної глибини поля у платонівському апараті немає. З цієї відсутності жоден із теоретиків кіно належних висновків поки не зробив.
Важливим моментом розкриття враження реальності” у Ж.-Л.Бодрі є порівняння кінематографічного і психічного апаратів, як апаратів з виробництва (галюцинаторних) образів. Ми показали, що порівняння кіно і сну, так як воно побутує в психоаналітичній теорії кіно, не відповідає психоаналітичному розумінню сновидіння, яке передбачає специфічний метод тлумачення. Питання для подальшого дослідження, яке так і не було сформульоване в теорії кіно чи можна тлумачити фільми як сни? Йдеться не про імпресіоністичну критику, від якої намагалася дистанціюватися апаратна теорія (здійснивши повернення до досвіду машини), а про тлумачення у строго психоаналітичному значенні, з урахуванням того, що кінематографічний апарат не є нейтральним інструментом для трансляції значень. Це питання, на нашу думку, не є поверненням до психобіографій, йдеться про застосування психоаналізу для розуміння культури.

Ми реконтекстуалізували поняття психоз і перверсія в фрейдівську і лаканівську нозографію і прийшли до висновку, що ці поняття використовувались в теорії кіно без врахування їхнього структурного значення. Ми вказали на третю клінічну структуру психіки невроз, яка в психоаналітичній теорії кіно не знайшла використання. Невротична структура розглядається нами як ймовірне нове поле для майбутніх досліджень специфіки враження реальності” в кіно, позаяк такі дослідження на виокремленому нами третьому, критичному етапі психоаналітичної теорії кіно неодмінно мають враховувати структуру бажання. Психоаналітична теорія кіно повинна відмовитись від компенсаторного підходу до питання враження реальності” і відкрити його фантазматичне значення. Наше дослідження покликане підготувати для цього надійний методологічний ґрунт.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономова Н.С. Психоаналитическая концепция Жака Лакана. // Вопросы философии. - № 11. 1973 С. 143 - 150.
2. Автономова Н.С. Философские и методологические проблемы структурного анализа в гуманитарных науках. Критический очерк концепций французкого структурализма - М., 1977. - 270 с.
3. Автономова Н.С. Лакан: возрождение или конец психоанализа? / Бессознательное: природа, функции, методы исследования, Т.IV. Под общей ред. А.С. Прангишвили, А.Е.Шерозия, Ф.В.Бассина Тбилиси: Мецниереба”, 1985. - С. 115 - 128.
4. Автономова Н.С. К спорам о научности психоанализа // Вопросы философии, - 1991. - № 4. - С. 58 - 75.
5. Аристарко Г. История теорий кино: пер.с ит. М.: Искусство, 1966. 356с.
6. Арнхейм Р. Кино как искусство: пер.с англ. М.: Издательство Иностранной Литературы, 1960, 207 с.
7. Афасижев М.Н. Фрейдистская теория художественного творчества. / Критика основных направлений современной буржуазной эстетики. - М.: Искусство, 1968. C. 18 - 43.
8. Базен А. Что такое кино?: пер.с фр. - М.: Искусство, 1972. 384 с.
9. Балаш Б. Становление и сущность нового искусства: пер.с нем. - М.: Прогресс, 1968. - 328 с.
10. Балей С.В. З психольогії творчості Шевченка // Зібрання праць: У 5-ти т. і 2 кн. Т.1. Львів-Одеса: ІФЛІС ЛФС Cogito”, 2002. С.174 210.
11. Бассин Ф. В. Проблема бессознательного” М.: Медицина, 1968. 468 с.
12. Барт Р. Camera lucida: пер.с. фр. М.: Ad Marginem, 1997. 224 с.
13. Барт Р. Избранные раборы. Семиотика. Поэтика: пер.с фр. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
14. Белова А.А. Бессознательное как источник творческой деятельности: Дис. ... канд. Филос.наук: 09.00.04 / Харьковский государственный ун-т. Харьков, 1997. - 157 с.
15. Бенвенуто С. Шыроко закрытые глаза”. Психоанализ: в контакте ли он с реальностью? // Психоаналіз. 2003. - № 3. С. 5 28.
16. Беньямін В. Мистецький твір у добу своєї технічної відтворюваности / Вибране: пер.з нім. Львів: Літопис, 2002. С. 53 - 91.
17. Бессознательное: природа, функции, методы исследования. Под ред. Ф.В. Бассина, А.С. Прангишвили, А.Е. Шерозия. - Тбилиси: Мецниереба”, 1978. Т. 1. 786 с.
18. Бессознательное: природа, функции, методы исследования. Под ред. Ф.В. Бассина, А.С. Прангишвили, А.Е. Шерозия. - Тбилиси: Мецниереба”, 1978. Т. 2. 686 с.
19. Бессознательное: природа, функции, методы исследования. Под ред. Ф.В. Бассина, А.С. Прангишвили, А.Е. Шерозия. - Тбилиси: Мецниереба”, 1978. Т. 3. 801 с.
20. Бодрі Ж.-Л. Ідеологічні ефекти базисного кінематографічного апарату: пер. з англ. // Кіно-Театр. 2004. - №5. С. 19 24.
21. Бойко А.Н. Философский анализ проблемы бессознательного. Автореф. дис. ... канд-та филос.наук.: МВиССО УССР. КГУ им Т.Г.Шевченко - К., 1966. 19 с.
22. Бодріяр.Ж. Симулякри і симуляція: пер.з фр. К.: Основи, 2004. 230 с.
23. Брюховецька О.В. Монтажне кіно: українська і німецька симфонії // Кіно-Театр. 2005. № 6. С. 52 56.
24. Брюховецька О.В. Чому психоаналіз? // Кіно-Театр. 2003. №4. С. 45 46.
25. Брюховецька О.В. Ідентифікація в кіно: психоаналітичний підхід // Національний Університет «Києво-Могилянська академія». Наукові записки. Т. 22.: У трьох частинах. Частина 1. Гуманітарні науки. К.: КМАкадемія, 2003. С. 114 118.
26. Брюховецька О.В. Цей темний суб’єкт бажання: критика критики психоаналітичної кінотеорії // Національний Університет «Києво-Могилянська академія». Маґістеріум. Вип. 12.: Культурологія. К.: КМАкадемія, 2003. С. 51 56.
27. Брюховецька О.В. Екран як дзеркало фантазму // Кіно-Театр. 2004. №5. С. 25 30.
28. Брюховецька О.В. Спроектований суб’єкт: досвід машини в контексті апаратної кінотеорії // Національний Університет «Києво-Могилянська академія». Наукові записки. Т. 24.: Теорія та історія культури. К.: КМАкадемія, 2004. С. 85 91.
29. Брюховецька О.В. Психоаналітичні аспекти фантазії технічної трансформації тіла в кінематографі// Зб. матеріалів міжн. наук-практ. конф. «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті». Х.: ХАІ, 2005. С. 55.
30. Брюховецька О.В. Психоз, невроз, перверсія у теорії кіно // Кіно-Театр. 2005. №5. С. 43 45.
31. Брюховецька О.В. До поняття «візуальної насолоди» у психоаналітичній теорії кіно // Національний Університет «Києво-Могилянська академія». Магістеріум. Вип. 19.: Культурологія. К.: КМАкадемія, 2005. С. 21 26.
32. Бунюэль о Бунюэле: пер.с фр. - М.: Радуга, 1989. 384 с.
33. Вейцман Е.М. Очерки философии кино. М.: Искусство, 1978. 232 с.
34. Вейцман Е.М. Борьба зарубежных марксистов против фрейдизма и неофрейдизма. // Философские науки. 1961. - № 1. - С. 148-156.
35. Вертов Дзиґа. Статьи. Дневники. Замыслы. М.:Искусство, 1966. 320 с.
36. Воронский А. К. Фрейдизм и искусство. // Красная новь, - 1925. - № 7. - С. 241 - 261.
37. Вульф М.В. Фантазия и реальность в психике ребенка. Одесса: б.и., 1926. - 48 с.
38. Вульф М.В. Психология детских капризов. Одесса: б.и., 1929. - 46 с.
39. Гинзбург С.С. Очерки теории кино. - М.: Искусство, 1974. 264 с.
40. Гройс Б. Россия как подсознаие Запада // Искусство Кино. 1992. №12. С. 3 9.
41. Делез Ж. Логика смысла Фуко М. Teatrum philosophicum: пер.с. фр. - М.: «Раритет», Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 480 с.
42. Делез Ж. Представление Захер-Мазоха (Холодное и Жестокое) // фон Захер-Мазох Л. Венера в мехах: пер.с фр.и нем. М.: РИК «Культура», 1992. С.198 313.
43. Делез Ж. Кино: пер.с фр. - М.: Ad Marginem, 2004. 622 с.
44. Деррида Ж. Письмо и различие: пер.с фр. М.: Академический проэкт, 2000. 495 с.
45. Дельоз Ж., Гваттарі Ф. Капіталізм і шизофренія: Анти-Едіп: пер.с фр. К.: Карме Сінто, 1996. 384 с.
46. Дмитриев А.Н. Философский анализ проблемы бессознательного. - Саратов.: Изд-во Саратовского ун-та, 1985. 185 с.
47. Додельцев Р.Ф. Проблема искусства в мировоззрении Зигмунда Фрейда. / О современной буржуазной эстетике. - Выпуск 3. - 1972. - С. 61-109.
48. Дремлюга М.М. Кінематографічний дискурс психоаналізу: Автореф.дис. ... канд.мист-а: 17.00.04 / НАН України, Інст. Мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. К., 2002. - 19 с.
49. Ейзенштейн С. Естетика кіномистецтва: пер.з рос. К.: Мистецтво, 1978. 311 с.
50. Еко У. Інтерпретація та історія // Маятник Фуко: пер.з іт. Львів, 1998. С. 637 650.
51. Ермаков И.Д. Очерки по анализу творчества Н.В.Гоголя. - М.- Пг.: Государственное издательство, 1923. - 253 с.
52. Жеребкина И. А. Прочти мое желание...”. Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм. М.: Идея-Пресс, 2000. 251 с.
53. Жеребкина И. А. Женское Политическое Бессознательное: Проблема Ґендера и Женское Движение в Украине. — Х.: Ф-Пресс, 1996. — 376 с.
54. Жеребкина И. А. Постмодернизм, психоанализ и ґендерная теория: развитие концепции субъекта: Дис... д-ра филос. наук: 09.00.04 / Харьковский национальный ун-т им. В.Н.Каразина. — Х., 2002. — 398л.
55. Жижек С. Возвышенный объект идеологии: пер.с англ. М.: Художественный журнал, 1999. 238 с.
56. Жижек С. Метастази насолоди: пер.з англ. К.: Альтернативи, 2000. 188 с.
57. Жижек С. Добро пожаловать в пустыню реального: пер.с англ. М.: Фонд «Прагматика культуры», 2002. 160 с.
58. Жижек С. (ред.). То, что вы всегда хотели знать о Лакане (но боялись спросить у Хичкока): пер.с англ. М.: Издательство «Логос», 2004. 336 с.
59. Жижек С. Власть и цинизм // Кабинет. Картины мира І. СПб.: Инапресс, 1998. С. 162 174.
60. Задубрівська О.М., Козькмук Я.Р. Психоаналіз: філософсько-антропологічний аспект: конспект лекцій / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. Чернівці: Рута, 2005. 32 с.
61. Залкинд А.Б. О язвах Р.К.П. (схематичная частичная попытка социально-биологического анализа отрицательных сторон партии). // Вопросы философии, - 1991. - № 7. С. 109 114.
62. Зарубежный психоанализ / Сост.и общая редакция В.Лейбина. СПб.: Питер, 2001. 512 с.
63. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: «Академвидав», 2003. 392 с.
64. Зигмунд Фрейд и психоанализ в России: Фрейд З. Роботы по психоанализу; Лейбин В. Фрейд и Россия. М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2000. 528 с.
65. Зигмунд Фрейд, психоанализ и русская мысль / Сост. и авт. вступ. ст. В.М.Лейбин. М.: Республика, 1994. 384 с.
66. Зигмунд Фрейд. Хроника-хрестоматия: Учеб. пособие/ Сост. Вал.А.Луков, Вл.А. Луков М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1999. 461 с.
67. Зубавіна І.Б. Структуротворча роль міфу в українському кіно: Автореф.дис. ... канд.мистецтвозн.: 17.00.04 / НАН України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т.Рильського. К., 1997. - 25 с.
68. Зубавіна І.Б. Жіночий образ на екрані: Етико-естетичний імператив // Мистецтвознавство України. Збірник наукових праць. К.: Спалах, 2000. - Вип.1 С. 292 302.
69. Зубавіна І.Б. Мова фільму як засіб впливу на аудиторію // Мистецтвознавство України. Збірник наукових праць. К.: Видавництво Кий”, 2001. - Вип.2 С. 240 244.
70. Зубавіна І.Б. Специфіка проявів сюрреального у кінематографі України // Мистецтвознавство України. Збірник наукових праць. К.: СПД Кравчук В.К., 2004. - Вип.4 С. 204 213.
71. Из истории французской киномысли: Немое кино, 1911 1933: пер.с фр. Сборник М.: Искусство, 1988. 317 с.
72. История психоанализа в Украине. / Сост. И.И.Кутько, Л.И.Бондаренко, П.Т.Петрюк. Харьков: Основа, 1996. - 360 с.
73. Качалов П.В. Лакан: заблуждение тех, кто не считает себя обманутыми // Логос. 1992. № 3. С. 177 183.
74. Кирилова О.О. Стратегії переозначування суб’єкта (Роман Дж.Фаулза Жінка французького лейтенанта” у перспективі лаканівського психоаналізу”) : Автореф.дис. ... канд.філос.наук: 17.00.01 / Київськ. Нац.ун-т ім.Т.Шевченка. К., 2005. - 16 с.
75. Классический психоанализ и художественная литература / Сост.и общая редакция В.Лейбина. СПб.: Питер, 2002. 448 с.
76. Ключевые понятия психоанализа / під редакцією В.Мертенса. С-Пб.: Б&К, 2001. 383 с.
77. Коган Я.М. О проявлении Эдипова комплекса в шизофрении // Психоаналіз. 2003. - №1. С. 66 76.
78. «Конечный и бесконечный анализ» Зигмунда Фрейда: пер.с.нем. и англ. М.: МГ Менеджмент, 1998. 224 с.
79. Кракауэр З. Природа фильма: реабилитация физической реальности: пер.с англ. - М.: Искусство, 1974. 424 с.
80. Кракауэр З. Психологическая история немецкого кино: пер.с англ. М.: Искусство, 1977. 320 с.
81. Кришевская Е.Д. «Бойцовский клуб»: кризис маскулинности в современном американском обществе// Психоаналіз. 2003. №1. С. 134 145.
82. Лакан Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе: пер.с фр. М.: Гнозиз, 1995. 192 с.
83. Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном или Судьба разума после Фрейда: пер.с фр. М.: РФО, Логос, 1997. 184 с.
84. Лакан Ж. Семинары. Книга 1. Работы Фрейда по технике психоанализа. (1953 / 54): пер.с фр. М.: Гнозис; Логос, 1998. 432 с.
85. Лакан Ж. Семинары. Книга 2. «Я» в теории Фрейда и технике психоанализа. (1954/55): пер.с фр. - М.: Гнозис; Логос, 1999. 520 с.
86. Лакан Ж. Психоз и другой, О бессмыслице и структуре Бога, К Якобсону: пер.с фр. // Метафизические исследования. - С.Пб: Алтейя, 2000. № 14. С. 201 243.
87. Лакан Ж. Телевидение: пер.с фр. М.: Гнозис, 2000. 160 с.
88. Лакан Ж. Семинары. Книга 5. Образования бессознательного. (1957/58): пер.с фр. - М.: Гнозис; Логос, 2002. 608 с.
89. Лакан Ж. Семинары. Книга 11. Четыре основные понятия психоанализа. (1964): пер.с фр. - М.: Гнозис; Логос, 2004. 304 с.
90. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу. М.: Высшая школа, 1996. 623 с.
91. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Первофантазм. Фантазм первоначал. Первоначало фантазма. // Французская психоаналитическая школа. СПб.: Питер, 2005. С.244 273.
92. Левин Е.С. О художественом единстве фильма. М.: Искусство, 1997. 120 с.
93. Левчук Л.Т. Роль інтуїції в процесі художньої творчості: Автореф.дис. ... канд-та філос.наук: Киевский гос. Ун-т им Т.Г.Шевченко К., 1969. - 16 с.
94. Левчук Л.Т. Інтуїтивізм і питання художньої творчості. К.: Мистецтво, 1969. 93 с.
95. Левчук Л.Т. Психоанализ и художественное творчество (Критический анализ). К.: Вища школа, 1980. - 159 с.
96. Левчук Л.Т. Психоанализ: от бессознательного к "усталости сознания". - К.:Вища школа, 1989. - 183 с.
97. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика ХХ століття. К.:Либідь, 1997. 224 с.
98. Левчук Л.Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. К.: Либідь, 2002. 255 с.
99. Лейбин В.М. Конформизм и респектабельность психоанализа. // Вопросы философии. 1972. - № 4. - С. 143-147.
100. Лейбин В.М. Классический психоанализ и неофрейдизм. / Буржуазная философия ХХ века. - М.: Политиздат, 1974. - С. 182 - 215.
101. Лейбин В.М. Психоанализ и философия неофрейдизма. - М.: Политиздат, 1977. - 246 с.
102. Лейбин В.М. Психоанализ и бессознательное: уточнение понятий. // Психологический журнал. 1989. - Т. 10. - № 3. - С. 17-22.
103. Лейбин В.М. Фрейд, психоанализ и современная западная философия. М.: Политиздат, 1990. 397 с.
104. Лейбин В.М. Репрессированный психоанализ: Фрейд, Троцкий, Сталин. // Российский психоаналитический вестник. 1991. - № 1. - С. 32-55.
105. Лотман Ю.М. Семиотика кино и проблемы киноэстетики / Об искусстве. - С-Пб.: Искусство СПБ, 1998. С. 288 372.
106. Лотман Ю.М., Цивьян Ю.Г. Диалог с экраном. Таллин: Александра, 1994. 216 с.
107. Мазин В.А. Введение в Лакана. М.: Фонд научных исследований «Прагматика культуры», 2004. 201 с.
108. Мазин В.А. Стадия зеркала Жака Лакана. СПб: Алтейя, 2005. 160 с.
109. Мазин В.А. Сопротивления психоанализа // Психоаналіз. 2005. - № 1. С. 54 97.
110. Маклюен М. Понимание Медиа: Внешние расширения человека: пер.с англ. М.: «КАНОНпрессЦ», «Кучково поле», 2003. 464 с.
111. Мак-Люен М. Галактика Гутендерга. Становлення людини друкованої книги: пер.з англ. К.: Ніка-Центр, 2001. 462 с.
112. Малис Г.Ю. Психоанализ коммунизма. Харьков: Космос, 1924. 87 с.
113. Малви Л. Визуальное удовольствие и нарративный кинематограф // Антология ґендерной теории: пер.с англ. - Минск, 2000. - С. 280 - 296.
114. Менжулин В.И. Аналитическая психология: ее теория на практике. Предисловие переводчика. // Юнг К.Г. Тэвистокские лекции. К.: Синто, 1995, - С. I-VII.
115. Менжулин В.И. Расколдовывая Юнга. От апологетики к критике. К.: Сфера, 2002. 207 с.
116. Меркулова О. Удовольствие мазохистического переживания инцеста: лакановское прочтение «Лолиты» Набокова // Психоаналіз. 2004. - № 1. С. 80 137.
117. Мітчел Дж. Психоаналіз і фемінізм: пер.з англ. Львів: Астролябія, 2004. 480 с.
118. Овчаренко В.И. Первая волна российского психоанализа. // Российский психоаналитический вестник. - 1993-1994. - № 3-4. - С. 32-38.
119. Овчаренко В.И. История российского психоанализа и проблемы ее периодизации. // Архетип. 1996. - № 3-4. - С. 145-150.
120. Оніщенко О.І. (уклад.). Психоаналіз і художня практика ХХ століття: Програма курсу для студ. спец. 7.040201 "Соціологія" / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв — К., 2002. — 14 с.
121. Отечественный психоанализ / Сост.и общая редакция В.Лейбина. СПб.: Питер, 2001. 448 с.
122. Павличко С.Д. Теорія літератури. К.: Основи, 2002. 679 с.
123. Платон. Держава: пер.з давн.-гр. К.: Основи, 2000. 355 с.
124. Попова М.А. Фрейдизм и религия. - М.: Наука, 1985. - 200 с.
125. Пружинина А.А, Пружинин Б.И. Из истории отечественного психоанализа (Историко-методологический очерк). // Фопросы философии. 1991. - № 7. С. 87 108.
126. Разлогов К.Э. Психоаналитическая теория кино во Франции. // Вопросы философии. - № 8. 1985. - С. 112 - 124.
127. Решетников М.М. Психоанализ - без интерпретации? // Вестник психоанализа 2002. - №1. - С. 112-124.