ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ТА ЧИННИКИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ВЛАСОВА ОЛЕНА ІВАНІВНА

УДК 159.922.6:37.015.3
ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ТА ЧИННИКИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Спеціальність 19.00.07 педагогічна та вікова психологія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Науковий консультант:
доктор психологічних наук,
професор Швалб Юрій Михайлович

Київ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз методологічних основ та історичного досвіду осмислення динаміки, детермінант розвитку і структури соціальних здібностей людини.
1.1. Феноменологія становлення соціальної обдарованості людини у філософській спадщині мислителів давнини .................................................... 24
1.2. Дослідження чинників розвитку соціальних здібностей у творчості європейських мислителів епохи Відродження та Нового часу........................ 36
1.3. Обґрунтування методологічних основ науково-психологічного вивчення розвитку соціальних здібностей людини в ХVIII ХІХ віках та на початку XX століття.......................................................................................................................... 43
Висновки до першого розділу.................................................................................... 58
РОЗДІЛ 2. Сучасні емпіричні дослідження складу соціальних здібностей і особливостей їх становлення.
2.1. Соціальні здібності як складові структури професійно важливих якостей спеціалістів соціономічного профілю (управлінці, психологи, педагоги) .. 60
2.2. Здатність людини до ефективної соціальної адаптації .......................... 70
2.3.Соціальні здібності у структурі комунікативної компетентності особистості та проблема визначення складових соціального інтелекту ........ 78
2.4. Емоційний інтелект як предмет аналізу здібностей людини ................... 86
2.5.Мудрість як онтологічний еквівалент соціальної обдарованості ............. 92
2.6. Розробка вітчизняної психолого-педагогічної проблематики становлення соціальних здібностей особистості..................................................................... 97
Висновки до другого розділу .................................................................................. 117
РОЗДІЛ 3. Концептуальна модель соціальних здібностей особистості як динамічної системи.
3.1. Методологічні основи концепції соціальних здібностей .................... 119
3.2. Здібності у структурі особистості. Проблема визначення структури загальних здібностей ...................................................................................... 130
3.3. Емоція як здібність ...................................................................................... 141
3.4. Модель становлення структури соціальних здібностей особистості .... 148
Висновки до третього розділу................................................................................ 159
РОЗДІЛ 4. Засоби психодіагностики розвитку соціальних здібностей особистості.
4.1. Психологічний інструментарій діагностики соціальної обдарованості .162
4.2. Методика дослідження соціальнокреативного потенціалу особистості.......................................................................................................... 167
4.3. Рівневий підхід у науковому вивченні соціальних здібностей............... 173
4.4.Психодіагностичний потенціал методики визначення соціального інтелекту ............................................................................................................. 190
4.5. Засоби діагностики соціально конативного потенціалу особистості .... 193
4.6. Методичний інструмент дослідження емоційних здібностей ............... 195
4.7. Операційна модель діагностики психологічних особ­ливостей та чинників розвитку соціальних здібностей в онтогенезі ................................................. 199
Висновки до четвертого розділу............................................................................. 208
РОЗДІЛ 5. Психологічні чинники розвитку соціальних здібностей дитини.
5.1. Аналіз чинників становлення соціальних здібностей дитини дошкільного віку ....................................................................................................................... 211
5.2. Вплив особливостей родинного виховання на динаміку потенціалу соціальних здібностей дошкільника ................................................................ 218
5.3. Детермінанти розвитку соціального потенціалу дитини молодшого шкільного віку .................................................................................................... 222
Висновки до п’ятого розділу.................................................................................... 245
РОЗДІЛ 6. Динаміка та чинники розвитку соціальних здібностей підлітка.
6.1. Психологічні передумови становлення соціальних здібностей особистості підліткового віку .......................................................................... 249
6.2. Чинники розвитку соціальних здібностей молодшого підлітка ........... 255
6.3. Динаміка соціальних здібностей старших підлітків ............................... 266
Висновки до шостого розділу.................................................................................. 288

РОЗДІЛ 7. Розвиток потенціалу соціальних здібностей особистості в юнацькому й дорослому віці.
7.1. Вікові передумови становлення соціальних здібностей юнака ............. 293
7.2. Динаміка та умови розвитку потенціалу соціальних здібностей особистості в ранній юності ............................................................................. 300
7.3. Чинники становлення потенціалу соціальних здібностей юнаків студентського віку ............................................................................................. 322
7.4. Аналіз психологічних особливостей розвитку соціальних здібностей в дорослому віці .................................................................................................... 333
Висновки до сьомого розділу ................................................................................. 343
РОЗДІЛ 8. Статус соціальних здібностей у сучасній психології.
8.1..Проблема визначення задатків соціальних здібностей ........................... 348
8.2. Дослідження специфіки функціональних механізмів потенціалу здібностей соціально та інтелектуально обдарованих особистостей ........... 361
8.3. Психологічні особливості особистісно-регуляційних механізмів соціально обдарованих досліджуваних ........................................................... 368
8.4. Основні лінії розвитку потенціалу соціальних здібностей особистості в онтогенезі .......................................................................................................... 376
Висновки до восьмого розділу ............................................................................... 394
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ................................................................................ 397
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................................ 404

ВСТУП

Актуальність та доцільність дослідження. Психологічне дослідження розвитку соціальних здібностей є актуальним завданням вітчизняної психолого-педагогічної науки, що тісно пов'язане з оптимізацією сучасного життя українського суспільства, його гуманітарного, соціально-економічного та політичного аспектів.
Первинний аналіз дотичної до проблеми розвитку соціальних здібностей наукової літератури дозволяє констатувати, що імпліцитно феномен соціальної обдарованості як ансамбль розвинених соціальних здібностей особистості в тому або іншому ракурсі обговорювався в контексті дослідження проблематики соціальної філософії, психологічних передумов ефективності політичної, педагогічної та психотерапевтичної діяльності, лідерства та управління, військового мистецтва, соціальної адаптації та розвитку особистості. Перспективним уявляється конкретніше розглянути позначені напрямки, підпорядковуючи їх аналіз виділенню таких психологічних механізмів які, на думку дослідників, забезпечують високий позитивний результат соціальної активності людини, узагальнити наявні думки відносно психологічних чинників їхнього розвою.
В ході теоретичного аналізу філософської, психологічної, історичної і соціально-політичної літератури виявлено два базових методологічних підходи до аналізу проблеми: соціально-функціональний та особистісно- структурний, які беруть початок у філософський спадщині Платона й Арістотеля, активно використовувались їхніми послідовниками та не втратили еврістичної значущості досьогодні. Плідним джерелом змістовних характеристик соціально обдарованих особистостей виступають науково-літературні та агіографічні твори. Особливий інтерес у цьому відношенні викликає розуміння давньокиївськими християнськими мислителями ХІІ - ХІІІ століть Іларіоном, Клементом Смолятичем, Кирилом Туровським, іншими авторами давньоруської держави Київська Русь психологічних особливостей організації соціально обдарованого суб'єкта. У більш сучасному контексті історично-психологічного аналізу проблеми заслуговують на увагу психологічні підходи до дослідження здібностей людини, які склалися в рамках розробки соціально-філософської проблематики доби Відродження і Нового часу ( Н.Макіавеллі, Ф.Бекон, Р.Декарт, Г. Сковорода, французькі енциклопедисти, О. Радищев, М. Ломоносов), європейської описової психології ХYІІІ-ХХ століття ( Х. Вольф і Й. Брентано, М.Х. Вессель, О.Ф. Лазурський, Е. Шпрангер та К. Ясперс, А. Бергсон), творчої спадщини найкрупніших американських персонологів ХХ століття (А. Адлер, Е. Фромм, Г. Олпорт, А. Бандура, Е. Еріксон), теоретичних концепцій філософів і психологів-марксистів (Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, Е.В.Ільєнков, Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн ).
Емпіричне дослідження розвитку здібностей у зарубіжній психологічній науці пов'язано з іменами таких психологів як Ф.Гальтон і В. Штерн, Е.Клапаред та А. Біне, Ч. Спірмен і Л. Терстоун, Г. Айзенк Р. Стернберг, Д. Гілфорд, Д. Векслер, Д. Рензуллі, та ін., які намагалися виявити сутність цієї особистісної складової, її природу та детермінанти розвитку, розробити адекватні засоби діагностики, статистичного аналізу й розвитку, визначити специфіку функціонування у прикладанні до різноманітних видів людської активності. На шляху наукової розробки зазначених питань у проблематику особливого змісту виділилися також здібності соціальні, питанням діагностики розвитку яких присвячені роботи Ч. Ханта, Е. Торндайка, Г.Олпорта, Г. Джерекі, Д. Гілфорда, Г.Гарднера, Р. Стернберг ...
На вітчизняному ґрунті в радянські й пострадянські часи психологічним дослідженням здібностей активно займалися Т.І. Артем'єва, Д.Б.Богоявленська, Е.М.Борисова, Л.А. Венгер, Е.А. Голубєва, В.Н. Дружинін, О.В. Запорожець, Є.П. Ільїн, З.І.Калмикова, В.В. Клименко, Є.О. Клімов, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк, В.А. Крутецький, Н.С.Лейтес, С.Д. Максименко, В.О.Моляко, К.К. Платонов, В.О.Рибалка, С.Л. Рубінштейн, В.А.Роменець, Р.О.Семенова, Б.М.Теплов, М.О.Холодна, В.Д. Шадриков, та ін. Роботи К.О. Абульханової, К. М. Акімової, Н.А.Амінова, Н.М.Ануфрієвої, О.О. Бодальова, О.М.Борисової, Ю.М. Ємельянова, Н.Ф. Каліної, Н.Ф. Кузьміної, Л.А.Петровської, Л.В.Попової, Л.М. Уманського, А.Л. Южанінової розкривають важливі питання психології соціальних здібностей, у тому числі й питання їхнього розвитку.
Українська традиція дослідження соціальних здібностей бере початок у науково-психологічних розробках Г.С. Костюка, теоретичні положення якого стали методологічною основою дослідження особливостей онтогенетичного становлення творчих здібностей (В.О.Моляко), інтелектуальної (О.Г. Виноградов, М. Л. Смульсон), академічної (Д.К.Корольов) та технічної обдарованості (Р.О.Семенова, О. В. Зазимко), образотворчих (О.В. Завгородня, В.В.Антоненко) і музичних здібностей (С.Н.Науменко, В.І.Колосок). У цьому контексті як окремий напрямок науково-емпіричної діяльності започатковане й дослідження психологічних умов становлення здібностей до ефективної соціальної самореалізації людини (А.П. Коняєва).
Питання особливостей онтогенетичної динаміки та детермінант успішного формування соціальних здібностей на різних щаблях первинної соціалізації активно вивчалось в Україні у 20-30х роках ХХ століття в межах психолого-педагогічних досліджень дитячого вожатства” Е.А. Аркіним (діти), А.С. Макаренком (підлітки та юнаки), А.С. Залужним (дошкільники та школярі). В сучасних умовах розвитку української психолого-педагогічної науки предметний інтерес викликають: комплексне дослідження передумов досягнення оптимального рівня розвитку комунікативних здібностей дошкільника (С.Є.Кулачковська); лонгітюдне вивчення впливу соціально-психологічних чинників на становлення соціального потенціалу дітей молодшого шкільного віку ( О.В. Киричук); виділення соціальних перешкод як негативних чинників, які стають на заваді самореалізації й розвитку підлітків з вираженим потенціалом соціально-креативних здібностей (І.С. Булах, Л.М. Кулагіна); емпіричне обґрунтування потенціалу активних форм соціально-психологічного навчання в актуалізації інтуїтивного мислення молодших підлітків як творчого резерву їх соціально-психологічної адаптації та особистісного саморозвитку (Л.П. Шумакова); досвід розвитку в гуманітарно обдарованих юнаків - старшокласників вербальної чутливості як важливої передумови успішного становлення у цьому віці соціальних здібностей особистості (Н.М. Дика); а також численні дослідження розвитку окремих складових потенціалу соціальних здібностей студентів в умовах професійного (педагогічного, психологічного, економічного, юридичного та ін.) навчання (С.В.Дідковський, Ю.М.Швалб, Т.С. Яценко).
У той же час, не зважаючи на стійкій інтерес науковців і практиків до заявленої проблеми, нам не відомі комплексні психологічні дослідження структури, динаміки, чинників розвитку соціальних здібностей людини в онтогенезі. Відсутня і відповідна наукова концепція розвитку цього психологічного феномену. В той же час, як підкреслював Г.С. Костюк, здібності кожної особистості не є чимось сталим, вони прогресивно змінюються в міру того, як розвивається особистість в цілому” (Г.С. Костюк, 1989). Очевидно, що такий стан справ вимагає ініціації та здійснення спеціального наукового дослідження, мета якого - аналіз і узагальнення накопичених різнопланових наукових напрацювань, емпіричних фактів з метою теоретичної розробки та емпіричної перевірки психологічної концепції онтогенетичного становлення соціальних здібностей.
Феномен соціальної обдарованості як ансамбль розвинених соціальних здібностей людини виступає одним із найбільш проблемних явищ сучасної наукової психології. З одного боку, не існує загальновизнаної психологічної концепції структури та розвитку цього утворення, а інформація про відсутність специфічних задатків, які б генетично обумовлювали розвиток соціальних здібностей, для певного кола дослідників ставить під сумнів саме право на існування такого роду обдарованості як самостійного явища (Н.С. Лейтес, 1996) .
З іншого боку, дослідження психологічних детермінант успішності функціонування людини в царинах педагогічної, політичної, психотерапевтичної практики, лідерства і управління, соціальної адаптації робить актуальною постановку питання про наявність певної своєрідності психологічної структури соціально успішних особистостей, показників розвитку її окремих складових, піднімаючи його на рівень пошуку єдиних базових психологічних чинників, які забезпечують ефективність усіх зазначених видів діяльності.
Численні прояви соціально ефективної поведінки людини виступають результатом функціонування певних психічних структур, притаманних особистості - носію. Якість та рівень розвитку цих функціональних систем і визначають соціальну продуктивність людини. Такий ансамбль здібностей сьогодні має широкий діапазон подібних назв, поява яких обумовлена своєрідністю дослідницької методології авторів. У цьому зв`язку використовуються такі терміни як соціальний талант (Н.Д. Левітов, 1924), соціальний інтелект (Т. Хант, Е. Торндайк, 1928), організаційні здібності (Л.І. Уманський, 1980), соціальна обдарованість (О.О. Бодальов, 1988), лідерська обдарованість (А.М. Матюшкін, О.Л. Яковлева, 1988), соціальні здібності (Л.В.Попова, 1992), соціальна компетентність (Л.А. Петровська, 1996), адаптивний інтелект (С.Берт, Д.Уотсон, 1998), синтезований інтелект (Ф. Дітман Колі, П.Болтс, 1995 ). Усі позначені психологічні конструкти у своїх емпіричних проявах тісно корелюють з легкістю встановлення та високою якістю підтримання міжособистісних контактів, продуктивністю соціальної взаємодії носіїв. Водночас, кожен з них має відповідний діапазон науково - теоретичного забезпечення (порівняємо обсяг понять соціальний талант та організаційні здібності). Очевидно, що всі вони з різною мірою наближення є конкретизуючими різновидами родового поняття соціальна обдарованість” як системи розвинених соціальних здібностей людини.
Узагалі, для поняття соціальних здібностей на сьогодні існує щонайменше три рівні науково-психологічного тлумачення: загально, соціально та диференційно психологічний. З одного боку, цим терміном у психології з початку ХХ століття позначається певна сукупність здібностей людини, які забезпечують можливість її соціальної життєдіяльності як такої. Це, так би мовити, доконечно широке розуміння цієї категорії. З позиції диференційно-психологічного підходу, який лежить в основі індивідуальної психології, педагогічної та вікової, психології праці, високорозвиненим потенціалом соціальних здібностей людини є соціальна обдарованість, як неповторне поєднання лише їй притаманних властивостей, які в ході соціалізації й професійного становлення об'єднуються в індивідуальний стиль її діяльності. Цей потенціал дозволяє особистості-носію досягати визначних результатів активності в соціальній сфері. З соціально-психологічної точки зору соціальні здібності визначають здатність людини до входження в спільноту, її продуктивного функціонування у групах різного рівня спільності, управління такими групами людей, що забезпечує соціальну самореалізацію особистості шляхом ефек­тивного спілкування та взаємодії з іншими людьми. Особливості формування позначених властивостей особистості все частіше стають предметом дослідження сучасної педагогічної та вікової психології.
В рамках реалізації посткласичної наукової парадигми, яка покладена в основу організації цього дослідження, такі різні підходи слід розглядати як взаємопов'язані між собою за критерієм "загальне особливе конкретне", що дозволяє встановити узгоджене співвідношення всіх трьох точок зору. При такому баченні різниця між ними стає по суті не перепоною, а підставою для теоретичного аналізу та подальшого узагальнення, що з необхідністю виникає при дедуктивному переході від загального (загальнопсихологічна модель соціальних здібностей, орієнтована на виявлення потенціалу продуктивності людської активності, яка завжди має соціальну природу та найбільш характерна для системи субєкт-суб’єктних відносин на противагу відносинам субєкт-об’єктним), через особливе (соціально-психологічна модель здібностей людини до комунікативної діяльності, спрямованої на встановлення міжособистісних відносин, підтримання та розвиток групових процесів), до конкретного (диференційно-психологічна модель соціальних здібностей конкретної особистості, розвинений потенціал яких дозволяє їй займати провідні позиції як у суспільному житті в контексті оцінки її позитивного внеску в розвиток суспільного виробництва).
Відштовхуючись від загальновизнаного розуміння системи виражених здібностей як своєрідної обдарованості, притаманної особистості певного складу, що спричиняє її успіхи у здійсненні відповідної діяльності (Б.М. Теплов, С.Л. Рубінштейн, К.К. Платонов, Н.С. Лейтес, В.Д. Шадріков, В.Н. Дружинін, О.О. Бодальов, М.О. Холодна), ми в першому наближенні до науково-психологічного аналізу розвитку соціальних здібностей виходимо з того, що здібність існує лише в розвитку, який здійснюється не інакше як у процесі певної практичної або теоретичної діяльності (Б.М. Теплов, 1985, Г.С. Костюк, 1989). З цих позицій, очевидно, що людина з розвиненим потенціалом соціальних здібностей - це соціально обдарована особистість, яка має стійку потребу та значний дієвий потенціал здійснення активних перетворень у соціальному середовищі. Об`єктом таких перетворень може виступати як конкретна особистість (інша людина, або сам суб`єкт активності), так і певна спільнота ( від родини або кола друзів, до держави та людства в цілому). Окрім того, оскільки соціальні здібності необхідно досліджувати насамперед генетично, то критеріями їх успішного формування мають стати не лише кількісно-якісна екстраординарність результатів соціальної активності носіїв, глибина та тривалість позитивних перетворень в об`єктах їхнього впливу, а насамперед прискорений відносно вікової норми темп розвитку індивідуального потенціалу здібностей соціально обдарованих осіб. Для чого, зрозуміло, необхідні і дані про онтогенетичні показники нормативного вікового розвитку відповідних потенціалів здібностей.
Мультипарадигмальність як відправна засада сучасних посткласичних психологічних досліджень вимагає в межах наукового вивчення феноменології онтогенетичного становлення соціальних здібностей продуктивного поєднання не лише міжпредметних знань і методів здобуття та аналізу даних, що було особливо характерно для неокласичних науково-психологічих досліджень ХХ сторіччя, а насамперед продуктивного синтезу евристичного потенціалу наукових методологій у побудові концептуальних і операційних моделей дослідження, виробленні інтерпретаційних стратегій науково-психологічного аналізу емпіричних даних. Подібні міркувння дозволяють одночасно прикладати до проблеми розвитку соціальних здібностей як предмету дослідження системну та структурнофункціональну парадигми, реалізувати принципи структурно-динамічного та генетичного підходів і у такий способ комплексно, тепер вже на рівні не лише методів, а й методологій, виявляти системоутворюючи психологічні фактори та провідні психолого-педагогічні умови онтогенетичного становлення та прояву соціальної обдарованості особистості.
Вбачається, що саме такий підхід в організації дослідження, який передбачається покласти в основу послідовної розробки структурної, генетичної та пракладної концепцій соціальних здібностей, дозволить:
- розкрити концептуальні передумови походження сучасного науково-психологічного знання про природу соціальних здібностей та основні чинники їх онтогенезу як предмету дослідження;
- виділити структурно-функціональні рівні будови соціальних здібностей, описати своєрідність дії психологічних механізмів, що входять до структури кожного з них;
- розкрити специфічні якості соціальної обдарованості як системного цілісного ансамблю розвинених соціальних здібностей;
- створити типологію видів соціальної обдарованості людини на підставі визначення ядерного утворення структури її потенціалів та основних системотворчих зв’язків;
- описати варіанти поєднання складових системи соціальних здібностей у статиці” (вікові моделі своєрідності розвитку потенціалів здібностей) та онтогенетичній динаміці (моделі ліній розвитку потенціалу соціальних здібностей в межах первинної соціалізації), виявити критерії діагностики та основні показники сформованості на кожному рівні;
- виділити провідні детермінанти онтогенетичного становлення соціальних здібностей на різних ступенях вікового розвитку людини.
Інтегруючи принципи системного та генетичного підходу, (останній, як відомо, вимагає вивчати будь-яке психічне явище як процес, що має свій початок, апогей та завершення), вважаємо за необхідне доповнити тезу процесуальності явища розвитку соціальних здібностей вимогою розглядати цей процес в системі трьох координат:
· власне онтогенезу як процесу прижиттєвого розвитку особистості (в нашій моделі дослідження він окреслюється в основному межами первинної соціалізації, а його магістральною лінією є становлення людини як суб’єкта власного саморозвитку, у тому числі й розвитку своїх соціальних здібностей);
· актогенезу як процесу виникнення або розвитку здібностей у відповідь на конкретний, окреслений у часі, педагогічний вплив в межах формуючого експерименту;
· історіогенезу, або соціогенезу, як процесу розвитку матеріального та духовного виробництва сучасної цивілізації, в рамках якої здійснюється онтогенез.
Зважаючи на таке, принциповою в організації дослідження чинників розвитку соціальних здібностей є думка, що найбільш повне уявлення про особливості онтогенетичного формування таких психічних структур можна отримати лише за умов аналізу цілісної соціальної ситуації розвитку суб’єкта-носія здібностей, що являє собою складну систему взаємопов`язаних процесів соціалізації, в якій спрямований актогенез соціальних здібностей є окремим моментом їх онтогенезу, оскільки його формуючий ефект обумовлюється насамперед повнотою врахування особливостей вікової динаміки предмету дослідження. Лише за таких умов логічно передбачати істотність впливу актогенезу на темпи та характер розвитку окремих потенціалів соціальних здібностей людини. Окрім того, сам онтогенез здібностей, відбуваючись у соціумі, відчуває на собі значні поштовхи соціогенезу, що стає особливо помітним на прикладі дії чинників урбанізації, інформатизації, комп’ютерізації сучасного суспільства. Зазначені особливості важливо врахувати при розробці програми емпіричного дослідження цілісної системи детермінант онтогенетичного становлення потенціалу соціальних здібностей особистості, зокрема, повна модель чинників їхнього онтогенетичного розвитку з необхідністю має передбачати вивчення впливу індивідуально-психологічних, психолого-педагогічних та соціальних (макросередовищних) детермінант.
Отже, висока значущість і багатогранність проявів соціальних здібностей у суспільному житті, протилежність наукових суджень відносно психологічної специфіки цього явища відкриває перспективу його наукового розгляду з позиції мультипарадигмального аналізу структури соціальних здібностей, специфіки механізмів їх функціонування та розвитку в онтогенезі, провідних детермінант успішного становлення таких здібностей в різні вікові періоди.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось на кафедрі соціальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у відповідності з науковим дослідженням за темою Іноваційна поведінка молоді в період становлення Української держави”, ДР № 0198V000061.
Тема дисертації затверджена Вченою радою факультету соціології та психології КНУ імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 20.11.2002) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 27.09.2005).
Об'єкт дослідження - онтогенез соціальних здібностей особистості.
Предмет дослідження - психологічні закономірності становлення та чинники розвитку структури соціальних здібностей особистості.
Мета роботи: здійснити теоретичне та емпіричне визначення закономірностей онтогенетичної динаміки структури соціальних здібностей особистості на різних вікових етапах і обгрунтувати концептуальну модель її функціонування та розвитку.
Головні гіпотези дослідження:
1. Передбачається, що становлення в онтогенезі системи соціальних здібностей людини має гетерохронну логіку, яка реалізується як тенденція до послідовного переважного розгортання на кожному віковому етапі розвитку певної підсистеми здібностей та трансформації інших компонентів здібностей на основі її домінуючого розвитку з подальшою інтеграцією всіх підсистем у єдиний ансамбль механізмів соціальної обдарованості людини.
2. Припускається, що така еволюція має гетерогенну природу, тобто відбувається під впливом різних чинників становлення, які визначають специфіку ліній розвитку окремих підсистем соціальних здібностей на певному онтогенетичному етапі.
3. Соціальні здібності людини складаються з її здатностей до продуктивної самокомунікації з власною особистістю як соціальним суб’єктом, міжособистісного спілкування і взаємодії з іншими людьми, а також із різного роду соціальними групами як суб’єктами соціальної взаємодії. Прогнозується, що психологічна структура соціальних здібностей є гетерономною (різноскладовою) за змістом і утворюється підсистемами соціальних емоцій та емоційного інтелекту, соціального інтелекту, здібностями до соціально адаптивної та соціально креативної поведінки.
4. Системоутворюючим компонентом структури соціальної обдарованості як ансамблю розвинутих соціальних здібностей людини виступає її соціально-креативна здатність особистості як спроможність до продуктивного розв’язання соціальних проблем.
5. Становлення структури соціальних здібностей має специфічні особливості на кожному віковому етапі. Індивідуально - психологічні та типологічні особливості розвинутих соціальних здібностей особистості виражаються у переважанні певних структурних компонентів її обдарованості, яке складається в онтогенезі.
Для досягнення поставленої мети та перевірки гіпотез в роботі реалізовані завдання дослідження, які конкретизуються в необхідності:
1. Здійснити теоретичний та історичний аналіз досвіду наукового осмислення природи і особливостей розвитку соціальних здібностей людини.
2. На основі психологічного аналізу створити концептуальну модель соціальної обдарованості людини як системи її розвинутих соціальних здібностей.
3. Дослідити структурно-динамічні особливості соціально обдарованої особистості з позиції розкриття своєрідності роботи функціональних (темпераментологічні властивості), операційних (емоційні, аналітичні, креативні, конативні, здібності) та регуляційних механізмів її психічної активності (специфіка самосвідомості та цінностей).
4. Розробити програму емпіричного дослідження становлення структури соціальних здібностей особистості на різних щаблях її онтогенетичног

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Соціальні здібності є прижиттєво сформованим системним утворенням психіки людини, яке поруч з інтелектом забезпечує цілісне продуктивне функціонування особистості в якості суб’єкта життєдіяльності у сферах суб’єкт-суб’єктної та суб’єкт об’єктної взаємодії з оточенням. Це обумовлює психологічний статус соціальних здібностей як здібностей загальних. Базовими складовими соціальних здібностей виступає низка психологічних механізмів суб’єкт-суб’єктної взаємодії людини: емоційні, когнітивні, мовні, конативні і творчі потенціали, а також регулятивні механізми усвідомлення нею себе як соціально активної особистості, відповідального суб'єкта суспільної життєдіяльності (світоглядні почуття, особистісні еталони, життєві й соціальні стратегії). Цей ансамбль механізмів дозволяє соціально здібній особистості ефективно гармонізувати як внутрішній, так і зовнішній план власної соціальної активності, впливати на активність інших людей, об'єднуючи їх для спільної діяльності та орієнтуючи її плин на реалізацію вищих суспільних інтересів.
2. Соціальні здібності є гетерономним утворенням, до структури якого належать такі психологічні компоненти як креативність у соціальній сфері, соціально-аналітичні властивості, соціальна чутливість (емоційний інтелект), здатність до домінування у спільноті або впливу на інших (проекція розвинутих соціально-адаптивних та соціально-креативних властивостей), а також психологічна зрілість як свідчення наявності у людини розвинутих просоціальних інтенцій і внутрішніх регулятивних властивостей. В онтогенезі окремі структурні компоненти соціальних здібностей формуються нерівномірно, в різному діапазоні вираженості, що визначає рівневий характер їх проявів. Соціальна некомпетентність, соціальна компетентність та соціальна обдарованість як рівневі характеристики прояву соціальних здібностей особистості підтверджують вирішальну роль позитивної динаміки цих здібностей у загальному становленні людини як соціально продуктивної істоти. Ядром розвинених форм соціальних здібностей виступає креативна здатність соціально обдарованої особистості, яка для свого зрілого функціонування потребує належного рівня розвитку інших підсистем здібностей.
3. Типологія проявів соціальної обдарованості визначається особистісною спрямованості носіїв на основні сфери соціальної самореалізації людини: спілкування з іншими людьми, пізнання, продуктивну діяльність. За умов переважання установки на інших соціально-креативна людина сконцентрована на здійсненні активного впливу на оточення та орієнтована на залучення інших до широкого співробітництва (умовний тип управлінця). У випадку домінування інтенції на продуктивну діяльність, така особистість найбільше довіряє власним емоціям і добре регулює прояви свого емоційного життя, що стає основою її творчої продуктивності (умовний тип представника художньої інтелігенції). У випадку преферентивності пізнання, соціально обдарована людина тяжіє до когнітивного й емоційного самопізнання, рефлективна, емпатична та стримана у своїх емоційних проявах (умовний тип науковця-гуманітарія). Повна типологія прояву соціальних здібностей може бути побудована з урахуванням рівня сформованості соціальної креативності людини як базового компонента та її провідної особистісної спрямованості.
4. Становлення соціальних здібностей як системного утворення людини має гетерохронний характер. Загальну картину розвитку такої системи описує виявлена тенденція до послідовного домінуючого розгортання з віком її окремих потенціалів: емоційного (дитинство), конативного (молодший шкільний та молодший підлітковий вік), аналітичного (підлітковий і молодший юнацький вік), креативного (юнацький вік, дорослість). У зазначені періоди на основі переважного розвитку вказаних потенціалів здійснюється прогресивна трансформація інших складових здібностей з подальшою інтеграцією усіх підсистем соціальних здібностей в єдину систему, до складу якої в розвиненому вигляді входять і регуляційні механізми особистісного рівня ( провідні установки, особистісні еталони та стратегії соціальної поведінки людини).
5. Загальна лінія розвитку емоційного потенціалу соціальних здібностей людини, орієнтованого спочатку назовні, а потім оберненого на себе має наступну послідовність становлення: виражена емоційна реактивність ® розвиток емпатичних властивостей та засвоєння емоційних еталонів (дошкільне дитинство) ® диференціація емоційної міміки людського обличчя (початково шкільне дитинство) ® системна діагностика емоцій на основі засвоєних відповідних еталонів (підлітковий вік)® диференціація власних емоцій при їх високій вираженості, зниження несвідомих емпатичних реакцій (юнацький вік) ® розвиток управління своїми емоціями та відповідальності за їхню якість, загальне зниження вираженості емоцій як наслідок розвитку таких процесів (дорослий вік).
6. Загальна лінія розвитку конативного потенціалу соціальних здібностей особистості формується на двох рівнях. Спочатку на рівні становлення здібностей особистості до соціально-адаптивного реагування, а потім, через розвиток індивідуальних чинників забезпечення її впливу на інших на рівні групової взаємодії. Лінія розвитку соціально-адаптивного потенціалу соціально-конативних здібностей людини може бути представлена як її поступовий перехід у онтогенезі від переважно зовнішньо орієнтованих та самозахисних реакцій з фіксацією на перешкоді (дитинство) ® через реакції, орієнтовані на задоволення потреби та прийняття відповідальності за хід подій (підлітковий та юнацький вік), ® до переважання імпунітивних реакцій, які засвідчують готовність особистості розглядати комунікативне утруднення як проблемну ситуацію, розв'язання якої можливе з урахуванням потреб усіх зацікавлених сторін (дорослий вік). На такому тлі вплив особистості на групу на різних вікових етапах забезпечується різними психологічними механізмами: у дітей - їх високою соціальною експансивністю, порівняно вищим розвитком мовного і соціально-креативного потенціалів; у підлітків - високою та більш гнучкою комунікативною активністю, порівняно високим інтелектом; в юнацькому віці установка на творче самовираження особистості відіграє провідну роль у здійсненні реального впливу особи студента на інших; вплив дорослої людини забезпечується її відкритістю до пізнання нового, високим розвитком каузально-атрибутивних і соціально-креативних здібностей.
7. Загальна лінія становлення аналітичного потенціалу соціальних здібностей людини розвивається за наступною логікою приоритетного формування когнітивних механізмів: невербальна чутливість як розуміння сенсу емоцій інших (дитинство)® передбачення наслідків соціальних подій (молодший підлітковий вік)® мовна чутливість (старший підлітковий вік) ® каузально-атрибутивні властивості (ранній юнацький вік) ® інтеграція соціально аналітичних здібностей (пізній юнацький вік) ® інтеграція соціально аналітичних здібностей з іншими соціальними потенціалами та підструктурами особистості (дорослий вік).
8. Загальна онтогенетична лінія розвитку креативного потенціалу соціальних здібностей людини розгортається як поступовий рух особистості на континуумах стереотипність оригінальність” та дискретність цілісність” в напрямку створення оригінальних діалектичних за змістом результатів загально соціального значення. Схематично тут вибудовується наступна картина: афективні, доволі стереотипні рішення (діти), ® раціональна але монологічна стратегія розв'язання (підлітки) ® інтегративна та діалектична стратегія рішення соціальних проблем (юнацький, дорослий вік).
9. Емпіричне дослідження розвитку соціальних здібностей в онтогенезі дозволило виявити наступні зони сенситивності такого процесу. Дошкільне дитинство виявилось найбільш сприятливим для становлення просоціальних комунікативних установок дитини та розвитку її соціально-емоційних еталонів, які складають прототипічне ядро продуктивного комунікативного стилю особистості. Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра робить його особистість особливо сенситивною до становлення оптимального соціально-адаптивного стилю міжособистісної взаємодії через спілкування з однолітками в організованому дорослими педагогічному середовищі. Потенціал соціальних здібностей молодшого підлітка проявляється у процесах групоутворення референтної для нього спільноти однолітків, ріст соціально статусу в якій обумовлюється зростанням його соціально-когнітивних, соціально-емоційних та соціально-конативних властивостей. У ранньому юнацькому віці зоною сенситивності стає розвиток соціальних емоційно-когнітивних здібностей особистості, які активно утворюють підсистему механізмів емоційного інтелекту людини, становлення якого є важливим етапом соціалізації людської психіки в аспекті набуття нею здатності до соціальної саморегуляції. Студентський вік є сенситивним періодом для інтеграції окремих потенціалів соціальних здібностей у єдину структуру соціальної обдарованості людини. У ранньому дорослому віці, коли подальше становлення особистості відбувається переважно у сфері трудової діяльності, динаміка соціальних здібностей виявилась суттєво залежною від паралельного включення особистості в освітній процес: в межах здобуття вищої освіти у цьому віці спостерігається істотне зростання та системна інтеграція всіх складових соціального потенціалу людини, що забезпечує їй продуктивний вплив на інших людей; за умов відсутності вищої освіти розвиток здібностей відбувається лише по лінії удосконалення механізмів саморегуляції суб'єктної активності особистості шляхом подальшого становлення її соціально-конативного та емоційно-регуляційного потенціалів.
10. Провідні умови формування психологічних механізмів соціальних здібностей на різних вікових етапах мають гетерогенну природу. В дошкільному дитинстві провідною умовою виступає фасилітативний характер комунікативних установок батьків дитини. Насичене спілкування з ними є для дитини у цьому віці основним пріоритетом та відіграє вирішальну роль у забезпеченні оптимального становлення емоційних і конативних механізмів її соціальних здібностей. Важливими чинниками розвитку соціальних здібностей дитини молодшого шкільного віку виступають наявність ампліфікативних установок сімейного оточення, активне використання дорослими стимулюючого мовлення як основного засобу активізації психічного розвитку дитини, припустимість ними контрольованих позасімейних впливів на її розвиток, і в той же час відсутність з боку батьків інтенцій, що невиправдано форсують такий розвиток. В межах шкільної соціалізації запровадження педагогом спеціально створеної та апробованої в роботі психолого-педагогічної технології розвитку соціальних здібностей здійснює ефективний вплив на розвиток соцільно-когнітивного та конативного потенціалів дітей. Починаючи з підліткового віку розвиток соціальних здібностей особистості обумовлюється в першу чергу зростанням показників її суб'єктності та пов'язаних із цим інтенцій до самостійного освоєння індивідуального (внутрішньо особистісної прив'язки) й соціального простору як шкільної (на рівні класу й позакласних стосунків), так і позашкільної локалізації. Гуманітарна домінанта в організації освітнього процесу та соціальні умови великого міста створюють особливо сприятливі умови для становлення соціально-конативних і соціально-когнітивних здібностей школярів-тінейджерів. В межах вищої школи, особливо з переходом на старші курси навчання, розвиток соціальних та інтелектуальних здібностей обдарованих студентів відбувається більш ефективно за умов поєднання професійної освіти з відповідною діяльністю за спеціальністю. Отримані дані також статистично підтверджують важливу роль спеціальної вищої гуманітарної освіти у соціально-аналітичному та соціально - креативному розвитку дорослої людини.
11. Суттєвим чинником, що визначає особливості розвитку соціальних здібностей особистості на всіх етапах первинної соціалізації залишаються такі умови сімейного виховання як кількість дітей у батьківській сім’ї та черга народження. Так, старші або єдині діти найчастіше демонструють порівняно вищі соціально-когнітивні властивості, молодші сиблінги мають вищі показники емоційного впливу, вони також краще усвідомлюють зміст вербальної експресії, розрізняють власні емоції.
12. В аспекті впливу чинника гендерної приналежності статистично доведений випереджаючий розвиток мовного, соціально-конативного та емоційного потенціалу жінок у порівнянні з чоловіками в періоди молодшого шкільного та підліткового віків. Як статеві особливості подальшого розвитку зафіксоване переважання використання гендерними групами різних складових комунікативного потенціалу людини: чоловіки надають перевагу раціональним механізмам орієнтації в соціальній ситуації, а жінки емоційним. На рівні поведінкових проявів перші зазвичай приймають відповідальність за розгортання ситуації, другі - конструктивному діалогу з партнером.
13. Перспективи дослідження заявленої проблеми пов’язані з завданнями подальшого психологічного вивчення динаміки соціальних здібностей в різні періоди дорослого та похилого віку, психологічних механізмів і чинників їх розвитку в умовах трудової та післятрудової соціалізації людини. Важливим уявляється також необхідність створення формуючих технологій оптимізації розвитку соціальних здібностей на різних етапах онтогенезу людини. Як спеціальна проблема розглядається перспектива науково-психологічного дослідження особливостей динаміки та шляхів формування соціальних здібностей у осіб з особливими потребами та таких, що перебувають у особливих умовах соціалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРИ

1. Абульханова Славская К.А. Стратегия жизни М.: "Мысль", 1991. 299с.
2. Абульханова Славская К. А. Социальное мышление: проблемы и стратегии исследования. // Психологический журнал. М.,1994. -Т14. - № 4.
3. Адлер А. Понять природу человека. СПб.: "Академический проэкт", 1997. 291 с.
4. Аврелий Марк. Надине с собой. Размышления. К. Черкассы: РИЦ "Реал", 1993. 147 с.
5. Акимова М.В., Козлова В.Т., Ференс Н.А. Теоретические подходы к диагностике практического интеллекта. // Вопросы психологи. М., 1999. - № 1. С. 21-31.
6. Аминов Н.А. Дифференциальный подход к исследованию структурной организации главных компонентов педагогических способностей. //Вопросы психологии. М.,1996. - № 3.
7. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. СПб.: "Питер", 2001. 272 с.
8. Ананьев Б.Г. Структура и развитие психофизиологических функций взрослого человека. // Возрастная психология взрослых. Л.: ЛГУ, 1971. - Вып.1.
9. Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания. СПб.: "Питер", 2001. 288 с.
10. Аникеева Н.П. Учителю о психологическом климате в коллективе. М.: "Просвещение" 1983. - 196с.
11. Антология мировой философии. В 4-х томах. Т-1. М.: "Мысль", 1969.
12. Ануфрієва Н.М., Дорога Я.А. Професійна та комуннікативна компетентність сучасної ділової людини // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. К.: ВПЦ КНУ, 2004. - Вип. 2- С. 84-94.
13. Аристотель "Никомахова этика" // Аристотель. Сочинение в 4-х томах. М.: "Мысль", 1993. - Т-4.- С. 53-295.
14. Арановская-Дубовис Д., Заика Е. Идеи А.Запорожца о развитии личности дошкольника // Вопросы. психологии. М.,1995. - №5.
15. Артемьева Т.М. Методологический аспект проблемы сособностей. М.:Наука, 1977. 184 с.
16. Бандура А. Теория социального научения. СПб.: "Питер", 2000. 205 с.
17. Батаршев А.В. Психодиагностика способности к общению или как определить организаторские и коммуникативные свойства личности. М.: ВЛАДОС, 1999. 176 с.
18. Бергсон А. Два источника морали и религии. М.: "Наука", 1954. 308 с.
19. Билык В.П. Яковенко С.И. Коммуникативный потенциал будущих учителей. // Психологическая наука: Проблемы и перспективы. К., 1991. - Т-1. - С. 55-65.
20. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности.- К.: "Вища школа", 1978. 142 с.
21. Блинова Е.Е. Формирование открытости к общению у будущих учителей. Дисс канд. психол. наук: 19.00.07. Херсон, 2000. 170с.
22. Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей. М.: "Асаdеmia ", 2002. 320 с.
23. Бодалев А.А. Об одаренности человека как субъекта общения. // Мир психологии. М., 1998. - №4.
24. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: МГУ, 1982. 199 с.
25. Бодалев А.А. Личность и общение. Избранные труды. М.: "Педагогика", 1983. 271 с.
26. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. Избр. психол. труды. М. Воронеж, 1995. 352 с.
27. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. М. "Просвещение",1968. 464 с.
28. Бондаренко О.Ф. Социальная психотерапия личности (психосемантический подход). К.: КГПИИЯ, 1991, - 187 с.
29. Борисова Е.М., Логинова Г.П., Мдивани О.М. Диагностика управленческих способностей // Вопросы психологи. M., 1997. - № 2 - С. 112-121.
30. Боришевський М.Й. Моральність як продукт творчості й самотворення особистості. // Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога.- К.:УЦТДЮ, 1998. - С.58- 61.
31. Боришевський М.Й.Теоретичні й методологічні засади дослідження само активності учнів у виховному процесі. //Психологія самоактивності учнів у виховному процесі. /За ред. М.Й. Боришевського. К.:ВІПОЛ, 1999.- С.8-22.
32. Булах І.С., Кулагіна Л.М. Соціально-психологічні аспекти самореалізації творчих здібностей обдарованих підлітків. // Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога.- К.:УЦТДЮ, 1998, - С.312-316.
33. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь справочник по психодиагностике. К.: "Наукова думка", 1989. 200с.
34. Былкина Н.Д., Люсин Д.В. Развитие представлений детей об эмоциях в онтогенезе. // Вопросы психологии. М.,2000. - № 5. - С.38-48.
35. Васильев Г.С. Проблема комуникативных способносей членов первичных учебно-воспитательных коллективов: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.05. М., 1977. 17 с.
36. Василюк Ф.Е. Психология переживания. - М.: МГУ, 1984. 200 с.
37. Веккер Л.М. Психические процессы.Т-2. Мышление и интеллект. Л.: ЛГУ, 1976. 343 с.
38. Веккер Л.М. Психические процессы.Т-3. Субъект. Переживание. Действие. Сознание. Л.: ЛГУ, 1981. 325 с.
39. Вессель Н.Х. Очерки народного образования и системы народного просвещения в России. М.: "Учпедгиз", 1959. 320 с.
40. Вітюк Н.Р. Психолого-педагогічні умови формування комунікативних здібностей у майбутніх педагогів у сучасній парадигмі освіти. // Актуальні проблеми психології. К., 2001. - Т-2. - Ч-2. - С.28-35.
41. Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку: К.: ВПЦ "Київський університет", 2005. 308 с.
42. Власова О.І. Механізми професійного мислення спеціаліста-гуманітарія // Збірник наукових праць "Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть". Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (18-19 вересня 1999 р.). К., 1999.- № 5’2. - С.140-143.
43. Власова О.І. Психологічний склад елементів організації соціально обдарованої особистості в соціально-філософській концепції правлячої еліти суспільства Дмитра Донцова. // Наукові записки НДІП АПНУ "Українська еліта та її роль в державотворенні". Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (18-19 травня 2000 р.). К., 2000. -С. 237-240.
44. Власова О.І. Емпіричне дослідження ролі родинного та шкільного середовища у становленні механізмів соціальної адаптації обдарованого підлітка // Збірник наукових праць. Проблеми загальної та педагогічної психології. К., 2001. Т-ІІІ Ч- 4. - С. 34-40.
45. Власова О.І. Науково літературні моделі соціально обдарованої особистості у творах "книжників" давньоруської держави Київська Русь. // Наукові записки НДІП АПНУ Актуальні проблеми української сучасної психології. К., 2002. - № 22. -С. 47-59.
46. Власова Е.И. Исследование феномена социальной одаренности в психологии. // Актуальні проблеми психології: Том 6. Психологія обдарованості. / За ред. Пономарьової-Семенової Р.О. К.: "BONA MENTE", 2002. - Вип.1. - С.121-136 .
47. Власова Е.И. Психологические средства диагностики социальной одаренности личности // Актуальні проблеми психології: Том 6. Психологія обдарованості. / За ред. Пономарьової-Семенової Р.О. К.: "BONA MENTE", 2002. - Вип.2. - С. 48-78.
48. Власова О.І. Модель соціально обдарованої особистості з позиції практичної філософії давньоримської доби. // Актуальні проблеми психології: Том 6. Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога. (Збірник наукових праць). За загальною ред. Максименка С.Д. К.: "BONA MENTE",2002. - Вип.3. - С. 70-74.
49. Власова О.І. Методологічні підходи до вивчення соціальної обдарованості в річищі розвитку описової психології ХХ сторіччя // Наукові записки НДІП АПНУ "Українська еліта та її роль в державотворенні". Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (18-19 травня 2000р.). К., 2000. - С. 241-246.
50. Власова О.І. Статус соціальної обдарованості у психології здібностей. // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні./ За ред. Максименка С.Д., Циби В.Т., Шайгородського Ю.Ж. та ін. Матеріали науково-практичної конференції (листопад 2003р.). К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. - С. 480-491.
51. Власова О.І. Соціально-психологічні фактори розвитку соціальних здібностей у дошкільному дитинстві. // Наука і освіта. Збірник наукових праць Одеса, 2004. - №4-5. - С. 11-14.
52. Власова О.І. Психологічний аналіз структури і чинників розвитку соціальних здібностей за творами Григорія Сковороди. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. К., 2003. - Вип. 17-18. - С.63-66.
53. Власова О.І. Психологічні особливості самосвідомості та цінностей соціально обдарованих осіб. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. К., 2004. - Вип. 20-21. - С. 83-87.
54. Власова О.І. Дослідження чинників розвитку потенціала соціальних здібностей молоді студентського віку. // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. К., 2005. - Вип. 1. - С. 94-104.
55. Власова О.І. Психолого-педагогічні чинники розвитку соціаль­ного потенціалу дитини молодшого шкільного віку. // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. К., 2005. - Вип. 2. - С.83-90.
56. Власова О.І. Провідні чинники розвитку соціального потенціалу особистості. // Соціальна психологія К., 2005. - № 2. - С.55-63.
57. Власова О.І. Аналіз психологічних особливостей розвитку соціальних здібностей у дорослому віці на прикладі дослідження студентів-заочників. // Наука і освіта. Збірник наукових праць. Одеса, 2005. - № 1-2. С.8-12.
58. Власова О.І. Фактори розвитку потенціалу соціальної обдарованості в юнацькому віці. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. К., 2004. - Вип. 22-23. - С.24-27.
59. Власова О.І. Психологічні чинники розвитку соціальних здібностей підлітків 13-14 років. // Наука і освіта. Збірник наукових праць. Спецвипуск: психологія особистості. Одеса, 2004. - № 6-7. - С. 43-47.
60. Власова О.І. Механізми соціальної адаптації соціально здібної людини з позиції практичної філософії та психології. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. К., 2004. - Вип. 20-21. - С. 27-31.
61. Власова О.І. Аналіз розвитку персонологічних знань соціально-психологічної природи в Україні. // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. К., 2004. - Вип. 2 . - С.13-23.
62. Власова О.І. Основні лінії розвитку соціальних здібностей в онтогенезі. // Соціальна психологія К., 2005. - №4(12). - С. 44-54.
63. Власова О.І. Методичні основи формування у студентів як майбутніх викладачів здібностей впливати на навчальну аудиторію. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у класичних університетах" (соціологія, психологія, педагогіка) К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - С. 24-28.
64. Власова О.І. Соціально-педагогічні засоби підготовки правлячої еліти суспільства школи Конфуція. // Наукові записки "Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах безперервної освіти", Київський інститут туризму, економіки і права. К.: НПЦ "Перспектива", 2001. - Т-1. - С. 59-63.
65. Власова Е.И. Актуальные проблемы построения концепции социальной одаренности. // Обдарована особистість пошук, розвиток, допомога: Матеріали доповідей та повідомлень на Міжнародній науково-практичної конференції 27-29 квітня 1998. К.: "Гнозис", 1998. - С. 89-94.
66. Власова О.І., Мілютіна К.Л. Специфіка прогнозування життєвого шляху підлітками з особистісними відхиленнями // Вісник КУ, Соціологія. Психологія. Педагогіка. К.,1995. - Вип.1. - С.87-91.
67. Власова О.І., Березюк М.А. Теоретико-методичні засади дослідження емоційного інтелекту як інтраіндивідної властивості особистості. // Теоретичні і прикладні проблеми психології. Збірник наукових праць. Луганськ: СНУ, 2004. № 2(7). - С. 175-181.
68. Власова О.І. Педагогічна психологія К. Либідь”, 2005. 399с.
69. Власова Е.И. Социальная креативность в структуре социально одаренной личности // Психология одаренности. Проблемы, структура, показатели. Сборник статей. К.: Киевская типография научной книги, 1996. - С. 82-91.
70. Власова Е.И. Ключевые проблемы и перспективы исследования социальной одаренности. // Обдарована дитина. К., 1999. -№ 6. - С. 2-7.
71. Возняк Л.С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.05.- К., 2000. 19с.
72. Выготский Л.С. Детская психология. // Собр. Соч. в 6 тт., Т - 4. М.: "Педагогика", 1984. 432 с.
73. Гаркуша В.В. Формирование навыков общения и коммуникативных способностей в процессе личносто-ориентированого обучения устной иноязычной речи: Дис. канд. психол. наук: 19.00.07. Днепропетровск, 1992. 189с.
74. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра. К.: "Укрвузполіграф", 1992. 216 с.
75. Гільбух Ю.З. , Киричук О.В. Шкільний клас: як пізнати й виховати його душу. К., 1994. 169с.
76. Гласс Дж., Стенли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. М.: "Прогресс", 1976. 495 с.
77. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. К.: "Политиздат Украины", 1989. 189 с.
78. Голубева Э.А. Способности и индивидуальность. М.: "Прометей", 1993.
79. Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкуватись: як допомогти проблемним підліткам. К.: Либідь, 2003. 520с.
80. Горский В.С. Философские идеи в культуре Киевськой Руси ХІ начала ХІІ века. К.: "Наукова думка", 1988. 215 с.
81. Гончаров В.С. Зависимость стратегии поиска решения от типа мышления // Вопросы психологии. М., 1981. - № 4. - С. 132 -136.
82. Гончарук П.А., Лукаш Л.А. Основні підходи до дослідження комунікативних здібностей. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. К., 1996. - Вип. 2. - С.153-161.
83. Грабська І.А. Проблеми побудови ігрової форми організації колективної діяльності та спілкування. // Проблеми соціальної психології. К., Либідь, 1992. - Вип. 1. - С.45-51.
84. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики М.: "Политиздат", 1989. 319 с.
85. Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшукувати істину в науках. К.: "Тандем", 2001. 104 с.
86. Диагностика познавательных способностей. Сб. Ярославль: ЯГПИ, 1986. 150 с.
87. Дідковський С.В. Технологія формування усвідомленої середовищної поведінки в учбовій грі. // Збірник наукових праць НДІП АПНУ. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції