ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АМБІВАЛЕНТНОСТІ АТИТЮДІВ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ХУРЧАК АНГЕЛІНА ЕДУАРДІВНА

УДК 37.015.3 : 159.922.8

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АМБІВАЛЕНТНОСТІ
АТИТЮДІВ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
Долинська Любов Василівна,
кандидат психологічних наук,
професор

КИЇВ-2004

ЗМІСТ

ВСТУП.5

РОЗДІЛ I
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ АМБІВАЛЕНТНОСТІ АТИТЮДІВ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Сутність амбівалентності атитюдів особистості.13
1.2. Проблема амбівалентності атитюдів у психологічних дослідженнях..27
1.3. Структура, критерії та вимірювання амбівалентності атитюдів
особистості......52
Висновки до першого розділу..63

РОЗДІЛ II
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ АМБІВАЛЕНТНОСТІ АТИТЮДІВ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1. Методичне забезпечення дослідження амбівалентності атитюдів у
юнацькому віці66
2.2. Вивчення психологічних особливостей проявів амбівалентності
соціальних установок у юнацькому віці...80
2.3. Взаємозв’язки амбівалентності атитюдів з особистісними утвореннями
студентів юнацького віку.105
2.4. Характеристика рівнів амбівалентності атитюдів у юнацькому віці..128
Висновки до другого розділу.134

РОЗДІЛ III
ПСИХОКОРЕКЦІЙНА СИСТЕМА РОБОТИ ЗІ ЗНИЖЕННЯ АМБІВАЛЕНТНОСТІ АТИТЮДІВ ОСОБИСТОСТІ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

3.1. Теоретичні засади побудови формуючого експерименту....136
3.2. Система психокорекційної роботи зі зниження рівня амбівалентності
соціальних установок у юнацькому віці..149
3.3. Динаміка амбівалентності атитюдів у юнацькому віці в умовах
цілеспрямованого психологічного впливу...176
Висновки до третього розділу184

ВИСНОВКИ186

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.190

ДОДАТКИ...213

ВСТУП

Актуальність дослідження. У сучасних умовах розвитку України на шляху її інтеграції в європейське співтовариство пріоритетне завдання формувати у підростаючого покоління з протилежних оцінок, думок, подій конструктивні збалансовані соціальні установки, які сприятимуть особистісному зростанню молоді та суспільному прогресу нашої держави.
Одним із напрямків вивчення даної проблеми виступає дослідження особливостей та умов зниження амбівалентності соціальних установок (атитюдів) як динамічної їх властивості, що діє в якості варіативного регулятора поведінки в усіх сферах життєдіяльності людей, психологічні особливості якої визначають специфіку розвитку особистості.
Сензитивним для розвитку гармонійної або дисгармонійної спрямованості соціальних установок є юнацький вік. На цьому етапі життя особистість постає перед необхідністю інтеграції взаємовиключних оцінок соціальних об’єктів у стійкі оцінки довкілля та самого себе.
В юнацькому віці проявляється найнижча задоволеність смислом життя, стан загальної невизначеності, і водночас молода людина відчуває відповідальність, хоче зрозуміти своє призначення ким я хочу бути” та ким я не хочу бути”. Дестабілізуючим фактором даного процесу є криза сучасної вищої школи, пов’язана з недостатньою ефективністю впливу традиційної системи освіти на конструктивний розвиток особистості. Існує власна студентська специфіка стану амбівалентності в юнацькому віці: втрачається сенс провідної діяльності студента навчання. Це супроводжується зростанням критичного ставлення до викладачів, обраного фаху і власних перспектив та можливостей. Типовим для 18-19-річних студентів є крах певних ілюзій першого курсу та необхідність адаптуватися до об’єктивної реальності. Усвідомлення амбівалентності атитюдів у цей переломний момент переходу до ранньої дорослості робить їх здатними керувати своєю долею, майбутнім, зберігати соціальний оптимізм і вкладати свою позитивну частку в соціум.
Вивчення амбівалентності соціальних установок спирається на визначення її сутності як властивості цього особистісного утворення, на ретельно розроблену теоретичну базу атитюдів. Слід зазначити, що це поєднання не є еклектичним. Поняття амбівалентність атитюда” закріпилось як важливий психологічний термін завдяки інтенсивній розробці проблематики амбівалентності в психоаналітичній теорії (З.Фрейд) та її концепціях розвитку (К.Абрахам, Г.Блюм, М.Клейн, Дж.Мірлу); неофрейдистських концепціях амбівалентності (А.Адлер, К.Хорні, К.Юнг). Когнітивний аспект цього феномена досліджувався Дж.Вер-нером, М.Кругманом, К.Левіном. Зарубіжні вчені, які спеціально досліджували амбівалентність атитюдів, розглядали її як результат позитивної і негативної інформації про невідомий об’єкт (Р.Брьомер, К.Джонас, М.Дьєль); як неузгодже-ність між ставленнями та намірами до вже сформованих атитюдів (Д.Вігінер, Т.Вілсон, Дж.Даунін, М.Ербер, С.Ходжес); як суперечності між оцінками емоційної й пізнавальної інформації (Ю.Боргіда, М.Занна, Х.Левайн, М.Томпсон); як самоненависть результат суперечностей індивіда низькостатусної групи (Д.Бургес, Д.Джост). У вітчизняній психології проблема амбівалентності досліджувалася побіжно, як супутня до інших проблем (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, Л.М.Собчик). Лише декілька робіт присвячені певним аспектам амбівалентності особистості (О.В.Гордєєва, І.Н.Михєєва, Т.М.Сорокіна). Українські вчені почали вивчати конструкт амбівалентності (Н.М.Ануфрієва, Є.І.Головаха, Т.М.Зелінська, Т.Н.Лук’яненко, Н.В.Паніна), але досліджень амбівалентності атитюдів нами не виявлено.
Ряд праць присвячені проблемі вимірювання амбівалентності через призму розв’язання питання структури атитюда: модель конфліктних реакцій К.Каплана базується на його одномірній структурі; модель амбівалентності як властивості атитюда була введена В.Скоттом на засадах трьохмірності побудови; вимірювання цього конструкту як багатокомпонентного утворення здійснили М.Занна, Дж.Кроснік, Р.Петті, Дж.Ремпель. Створенням методик займались С.Бреклер, М.Занна, М.Кругман, М.Томпсон. Психокорекційний напрямок амбівалентності атитюдів представлений у працях В.Крено, В.Міллера, С.Ролніка,
Дж.Сайвесека.
Проведений аналіз показує, що спеціальних досліджень, які б вивчали психологічні особливості амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці, не виявлено, тоді як їх знання є важливими для оптимальної організації процесу переходу юнаків до ранньої дорослості.
Отже, соціальна та психологічна значущість визначеної проблеми і її недостатнє вивчення в психолого-педагогічних дослідженнях зумовили актуальність вибраної нами теми дисертаційного дослідження Психологічні особливості амбівалентності атитюдів у юнацькому віці”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертації входить до плану наукових досліджень кафедри психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, затверджена Вченою радою університету (протокол №1 від 30.08.2002 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №2 від 25.02.2003 р.).
Об’єкт дослідження: амбівалентність атитюдів у юнацькому віці.
Предмет дослідження: психологічні особливості амбівалентності атитюдів у юнацькому віці.
Мета дослідження теоретично обґрунтувати зміст, структуру, критерії діагностування, рівні прояву та вимірювання амбівалентності соціальних установок; виявити психологічні особливості її розвитку; визначити шляхи та засоби зниження інтенсивності цієї властивості атитюдів у юнацькому віці.
В основу нашого дослідження було покладено припущення про те, що амбівалентність атитюдів у юнацькому віці пов’язана з комплексом його особистісних утворень, а розвиток збалансованих проявів амбівалентності в різних сферах соціальних установок можливий за умов цілеспрямованого психологічного впливу на виявлені особистісні феномени засобами психокорекції.
Для досягнення поставленої мети та згідно з висунутою гіпотезою нами визначено наступні завдання дисертаційного дослідження:
1. Обґрунтувати теоретико-методологічні підходи до вивчення амбівалентності соціальних установок.
2. Виявити психологічні особливості та динаміку амбівалентності атитюдів у юнацькому віці.
3. Визначити систему критеріїв і показників діагностування рівнів прояву амбівалентності атитюдів у юнацькому віці.
4. Виявити психолого-педагогічні умови впливу на прояви амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці.
5. Розробити та апробувати психокорекційну систему розвитку збалансованих проявів амбівалентності атитюдів у студентів, обґрунтувати практичні рекомендації для викладачів вищих навчальних закладів та практичних психологів.
Методологічною і теоретичною основою дослідження виступають: наукові положення психології про закономірності процесу формування особистості (І.Д.Бех, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Т.В.Говорун, Н.Л.Коломінсь-кий, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, О.В.Скрипченко); розвиток особистісної амбівалентності (К.Абрахам, А.Адлер, Е.Блейлер, М.Клейн, З.Фрейд, К.Хорні, К.Юнг); наукові положення про особливості розвитку потреби в пізнанні (Ю.М.Орлов, О.К.Тихомиров, Л.М.Фрідман, Г.І.Щукіна, В.С.Юркевич); довіри до себе та самоефективності (А.Бандура, М.Єрусалем, С.Р.Пантілєєв, Т.П.Скрипкіна, Р.Шварцер); концепції про сутність амбівалентності як властивості атитюдів (Ф.Брьомер, Х.Левайн, М.Занна, С.Томпсен); дослідження в галузі соціальних установок (Г.М.Андрєєва, О.Г.Асмолов, М.Занна, Г.Олпорт, М.Сміт, В.О.Ядов); психологічні особливості амбівалентності атитюдів (Д.Бел, В.Есес, В.Крено, Г.Мейо, М.Мур, Дж.Сайвесек); наукові положення про особливості вимірювання амбівалентності атитюдів (Д.Гріффін, М.Занна, К.Каплан, М.Томпсон); принцип актуалізації особистісного потенціалу як детермінанти розвитку особистості (М.Й.Боришевський, І.С.Кон, Г.Крайг, К.Роджерс, В.А.Семиченко, Л.М.Собчик).
Методи дослідження. Для досягнення мети, вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези нами була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала використання комплексу теоретичних та емпіричних методів. Основними теоретичними методами були: аналіз, порівняння, систематизація, узагальнення теоретичних і експериментальних даних. На етапі емпіричного дослідження використовувалися психолого-педагогічний експеримент, метод вивчення продуктів діяльності студентів, спостереження, бесіда, активні методи навчання, психодіагностичні, психокорекційні методики, а також методи статистичної обробки кількісних даних.
Дослідження проводилося впродовж 2001-2004 років у три етапи.
На першому етапі (2001-2002 р.р.) проводився аналіз стану розробки проблеми амбівалентності атитюдів у зарубіжній та вітчизняній психології, уточнювалися мета, завдання та гіпотеза дослідження, був зроблений відбір і пілотажна апробація психодіагностичного інструментарію для його проведення.
На другому етапі (2002-2003 р.р.) здійснювалося експериментальне вивчення психологічних особливостей амбівалентності атитюдів у юнацькому віці за допомогою батареї методик, розроблялась і апробувалась авторська система роботи з психокорекції цієї властивості соціальних установок у експериментальній групі, аналізувалися результати її впровадження у порівнянні з контрольною групою на основі методів математичної статистики.
На третьому етапі (2003-2004 р.р.) узагальнювалися результати експериментальної роботи, перевірялася їх відповідність меті, гіпотезі та завданням дослідження, проводилося оформлення отриманих результатів у вигляді кандидатської дисертації.
Експериментальна база дослідження: студенти першого та другого курсів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (105 респондентів) та Київського національного університету імені Тараса Шевченка (113 респондентів). Крім цього, 212 студентів вищезазначених вузів брали участь лише у виявленні амбівалентності атитюдного поля у юнацькому віці. Загальна кількість досліджуваних 430 студентів.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що набули подальшого вивчення теоретико-практичні підходи до вимірювання структурних компонентів (афективного, когнітивного, поведінкового) амбівалентності атитюдів. Модифіковано та розроблено діагностичні методики дослідження психологічних особливостей цього феномена у юнацькому віці. Уточнено зміст поняття амбівалентність атитюда”, яке розкривається як властивість, що проявляється у взаємовиключних оцінках в афективному, когнітивному та поведінковому компонентах соціальної установки на різних ступенях вираженості. Вперше були вивчені вікові особливості амбівалентності соціальних установок із врахуванням їх структури, а також значущості та регулярності засвоєння у юнацькому віці; визначені критерії (співвідношення позитивної і негативної оцінок за амбіеквальністю та інтенсивністю в афективній, когнітивній, поведінковій сферах атитюдів, довіра до себе, потреба в пізнанні, самоефективність), рівні прояву (низький збалансований, середній незбалансова-ний, високий дезінтегрований) цього особистісного утворення у юнаків. Обґрунтована психокорекційна програма зі зниження амбівалентності со- ціальних установок студентів, визначені психолого-педагогічні умови зниження інтенсивності цієї властивості атитюдів досліджуваних у навчально-виховному процесі вузу (актуалізація усвідомлення значущості соціальних установок; організація регулярного засвоєння атитюдів студентами на основі власного досвіду; зменшення у них амбіеквальності (рівності) позитивних і негативних оцінок атитюдів з домінуванням позитивної спрямованості; активізація осмислення досліджуваними негативних і позитивних оцінок у структурі атитюдів; сприяння афективно-когнітивній узгодженості атитюдів; зростання таких особистісних утворень, як довіра до себе, потреба в пізнанні, самоефективність).
Практичне значення дослідження полягає в розробці опитувальника Вимірювання амбівалентності атитюдів”, а також у підборі та модифікації методик з визначення особистісних характеристик, які є корелятами досліджуваного конструкту у юнацькому віці. Вони можуть бути використані практичними психологами, дослідниками при вивченні цих феноменів у юнацькому віці. Можливе застосування системи психокорекції і практичних рекомендацій щодо зниження інтенсивності амбівалентності соціальних установок викладачами вузу та практичними психологами для розвитку збалансованих проявів цієї властивості у студентів. Виявлені психологічні особливості прояву амбівалентності атитюдів у юнацькому віці можуть бути використані викладачами психології у лекційних курсах з питань розвитку особистості.
Вірогідність і надійність одержаних результатів забезпечувалися: методичним обґрунтуванням теоретичних положень, використанням комплексу методів, адекватних меті й завданням дослідження, якісним і кількісним аналізом одержаних даних, застосуванням методів математичної статистики, достовірною результативністю формуючого експерименту.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися і були схвалені на Четвертій Міжнародній конференції молодих науковців Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (26-28 вересня 2001 р., м. Київ); на П’ятій Міжнародній конференції молодих науковців Проблема особистості в науці: результати та перспективи дослідження” (26-28 вересня 2002 р., м. Київ); на Міжнародній науково-практичній конференції Психолого-педагогічні проблеми на рубежі тисячоліть: саморозвиток особистості” (22-24 листопада 2001 р., м. Хмельницький); на Всеукраїнській науково-практичній конференції Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (27-28 березня 2003 р., м. Київ); на Шостій Міжнародній конференції Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей” (24-25 квітня 2003 р., м. Київ); на засіданнях кафедри психології НПУ імені М.П. Драгоманова та на засіданнях кафедри іноземних мов Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на звітних наукових конференціях кафедр Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2001-2004 р.р.).
Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчально-виховний процес студентів НПУ імені М.П. Драгоманова (довідка №04-10/1278 від 11.09.2003 р.), Міжрегіональної Академії управління персоналом (довідка №3812 від 18.09.2003 р.), Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (довідка № 46-95-78 від 5.09.2003 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації, результати експериментального дослідження, висновки висвітлені у 9 публікаціях автора, з
яких чотири статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, матеріали наукових конференцій.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (299 найменувань), з яких 62 іноземною мовою, 23 додатків на 41 сторінці. Основний зміст дисертації викладений на 189 сторінках комп’ютерного набору, містить 12 таблиць, 10 рисунків загальним обсягом 13 сторінок. Повний обсяг роботи 254 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні представлено вирішення проблеми амбівалентності атитюдів у юнацькому віці: розкрито сутність цієї властивості, її психологічні особливості в структурних компонентах, критерії діагностування, рівні прояву, умови зниження її інтенсивності, також обґрунтовано та апробовано систему шляхів та засобів психологічного впливу на зниження високого і середнього рівнів та підсилення низького рівня амбівалентності соціальних установок студентів.
1. У сучасних умовах розвитку України пріоритетне завдання формувати у підростаючого покоління з суперечливих оцінок, думок, подій конструктивні узгоджені соціальні установки, які сприятимуть розвитку особистості молоді та суспільному прогресу. Одним з напрямків вирішення даної проблеми є дослідження амбівалентності атитюдів як їх властивості одночасно проявляти суперечливі оцінки щодо об’єктів, ситуацій зовнішнього і внутрішнього світу особистості. Становлення амбівалентності є полідетермінованим процесом, головна роль у якому належить особистості, котра може обирати гармонійну чи негармонійну його спрямованість. Амбівалентність атитюдів проявляється в будь-яких ситуаціях конкордантно (узгоджено) або дискордантно (неузгоджено) і має вікові особливості.
2. Юнацький вік період реального переходу до справжньої дорослості є
сензитивним для інтеграції соціальних установок в гармонійне атитюдне поле
низького рівня амбівалентності з позитивним прагненням до відповідальності, психічного здоров’я, особистісного зростання. Амбівалентність атитюдів у юнацькому віці є діалектичною єдністю змістовних та динамічних компонентів, що мають специфічні показники прояву.
3. Структура амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці включає афективний, когнітивний та поведінковий компоненти. Критеріями та показниками діагностування досліджуваної властивості атитюдів виступають співвідношення позитивних і негативних оцінок за амбіеквальністю (рівністю) та силою у вищезазначених компонентах. Психологічні особливості амбівалентності атитюдів у юнацькому віці пов’язані з віковими проявами структурних компонентів, значущістю та регулярністю їх засвоєння, а також з такими особистісними характеристиками, як: довіра до себе (самоцінність, самоприйнят-тя, самоприхильність), потреба в пізнанні (потреба в засвоєнні готових знань, потреба в самостійному пошуку нових знань), самоефективність (оцінка своїх здібностей, очікування успіху).
4. Амбівалентність соціальних установок у юнацькому віці проявляється на трьох рівнях: конкордантно-збалансованому низькому, дискордантно-незбалансованому середньому та дискордантно-дезінтегрованому високому. Конкордантний низький рівень характеризується збалансованістю проявів позитивних і негативних оцінок особистості за амбіеквальністю та силою в єдиному атитюді з позитивною спрямованістю в афективній, когнітивній, поведінковій сферах; довірою до себе (переживання цінності своєї особистості, самоприйняття, самоприхильності в життєзначущих сферах); потребою в пізнанні (прагнення як до процесу, так і до результату пізнання, задоволення від розумової праці, самостійний пошук нових знань має внутрішню мотивацію); самоефективністю (впевненість у своїх здібностях з очікуванням успіху та бажання працювати над собою, що веде до послідовної ефективної поведінки). Дискордантному рівню (середньому та високому) властиві незбалансована або дезінтегрована позитивна і негативна оцінки за амбіеквальністю та інтенсивністю в єдиному атитюді з негативною спрямованістю в афективній, когнітивній, поведінковій сферах; довіра до себе (переживання неприйняття самоцінності, незадоволення собою, підсилене бажання самозмін або уникнення негативних емоційних оцінок відносно Я”); самоефективність (невпевненість у своїх здіб-ностях, очікування неуспіху).
5. Індивідуальні особливості структурних компонентів амбівалентності атитюдів пов’язані з віком студентів, а також значущістю (внутрішньою мотивацією) та регулярністю (зовнішньою мотивацією) їх засвоєння в юнацькому віці. Зміни прояву цієї властивості атитюду від 17-18 до 18-19 років мають тенденцію до збільшення дискордантного дезінтегрованого рівня в афективній, когнітивній, поведінковій сферах. Ця негативна вікова тенденція є статистично достовірною. Дискордантні рівні домінують над конкордантним рівнем амбівалентності атитюдного поля студентів, що обумовлює його провідний вплив впродовж юнацького віку. Конкордантний низький рівень, оптимальний для особистісного зростання в юнацькому віці, несуттєво збільшується від першого до другого курсу. Домінування в юнацькому віці внутрішньої мотивації соціальних установок над зовнішньою (a>б”) або рівність (а=б”) знижує їх амбівалентність: від 17-18 до 18-19 років зменшуються кількісні показники дискордантних рівнів та збільшується конкордантний низький рівень. Якщо зовнішня мотивація домінує (а<б”), то від 17-18 до 18-19 років кількісно збільшуються дискордантні рівні. Ці тенденції пояснюються переходом 18-19-річних студентів до більш реальних позицій ранньої дорослості, що супроводжується неузгодженістю атитюдного поля.
6. У студентів юнацького віку домінують дискордантні рівні амбіва-лентності атитюдів, психологічними особливостями яких є суперечливість інтенсивних амбіеквальних оцінок в афективній, когнітивній, поведінковій сферах. Цей факт, а також відсутність значущої позитивної динаміки у проявах амбівалентності атитюдів обумовили необхідність психокорекційної роботи зі студентами другого курсу для зниження даної властивості. Ефективним шляхом оптимізації цього процесу є створення засобами психокорекційного впливу умов конструювання збалансованої амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці (актуалізація усвідомлення значущості соціальних установок; організація регулярного засвоєння атитюдів студентами на основі власного досвіду; зменшення у них амбіеквальності позитивних і негативних оцінок атитюдів з домінуванням позитивної спрямованості; активізація осмислення досліджуваними негативних і позитивних оцінок у структурі атитюдів; сприяння афективно-когнітивній узгодженості атитюдів; зростання таких особистісних утворень як довіра до себе, потреба в пізнанні, самоефективність).
7. Система роботи з психологічної корекції амбівалентності атитюдів
базується на активізації довіри до себе, потреби в пізнанні, самоефективності.
Позитивні якісні зміни у рівнях прояву показників амбівалентності атитюдів характеризуються збільшенням кількості студентів зі збалансованими проявами (за амбіеквальністю та силою) позитивних і негативних оцінок в афективній, когнітивній, поведінковій сферах; зростанням довіри до себе, яка проявляється у формуванні самоцінності, самоприйняття, самоприхильності в життєзначущих сферах; підвищенням потреби в пізнанні (потреби в засвоєнні готових знань, потреби в самостійному пошуку нових знань); зростанням самоефективності (впевненості у своїх здібностях з очікуванням успіху). Після проведення психокорекційної роботи в експериментальній групі були отримані результати, котрі дали можливість статистично достовірно констатувати, що в студентів цієї групи конкордантний рівень прояву амбівалентності соціальних установок є домінуючим над дискордантними, тоді як у контрольній групі зміни виявилися статистично недостовірними.
В рекомендаціях підкреслюється, що викладачам, практичним психологам вузів необхідно вдосконалювати свої знання про прояви амбівалентності соціальних установок у юнацькому віці, доцільно створювати студентські служби для оперативного реагування на кризові прояви юнаків, при побудові занять з іноземної мови слід звертати увагу на вплив бібліотерапії і прийомів роботи з художніми творами, зменшуючи інтенсивність негативних і позитивних оцінок в афективній, когнітивній, поведінковій сферах та підсилюючи довіру до себе, потребу в пізнанні, самоефективність.
Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Перспективи її подальшого вивчення пов’язані з поглибленим концептуальним аналізом амбівалентності соціальних установок у кожній їх сфері, виявленням гендерних особливостей атитюдного поля залежно від віку, створенням психодіагностичних методик дослідження даного психічного явища, що й буде предметом нашого подальшого наукового пошуку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - М.: Международная педагогическая академия, 1994. - 237 с.
2. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М.: Академия, 1997. - 704 с.
3. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1991. - 301 с.
4. Адлер А. Наука жить: Пер. с англ. и нем. - К.: Port-Royal, 1997. - 288 с.
5. Адлер А. Понять природу человека: Пер. с нем. - СПб.: Академический проект, 1997. - 256 с.
6. Айві А. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння розвитку клієнта: Пер. з англ. - К.: Сфера, 1998. - 342 с.
7. Алхазишвили А.А. Специфика потребности у человека //Материалы I Всесоюзной конф. Проблемы формирования социогенных потребностей”, Тбилиси, 4-6 января 1974 года. - Тбилиси, 1974. - С.5-8.
8. Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания. - М.: Изд-во Институт практической психологии”, Воронеж: НПО МОДЭК”, 1996. - 384 с.
9. Анастази А. Психологическое тестирование: Пер. с англ.: В 2 кн.-Кн. 1. - М.:
Педагогика, 1982. - 320 с.
10. Анастази А. Психологическое тестирование: Пер. с англ.: В 2 кн. - Кн. 2. -
М.: Педагогика, 1982. - 336 с.
11. Андреева А.Г. Социальная психология. Учебник для высших учебных заве-
дений. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 376 с.
12. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс
лекцій: В 2 т. - К.: Генеза, 1993. - Т.2. - 317 с.
13. Антип В. Суета сует и //Прикладная психология. - 2000. - №3. - С. 82-86.
14. Ануфрієва Н.М. Внутрішній конфлікт і амбівалентність особистості в
умовах суспільної кризи //Вісник Київського ун-ту. Соціологія. Психологія.
Педагогіка. Випуск 3. - К., 1997. - С. 35-43.
15. Асмолов А.Г. Деятельность и установка. - М.: МГУ, 1979. - 151 с.
16. Асмолов А.Г. По ту сторону сознания: методологические проблемы неклас-
сической психологии. - М.: Смысл, 2002. - 480 с.
17. Асмолов А.Г. Практическая психология как фактор конструирования обра-
зовательного пространства личности //Психология с человеческим лицом:
гуманистические перспективы в постсоветской психологии /Под ред.
Д.А. Леонтьева. - М.: Смысл, 1997. - С.239-248.
18. Ассаджоли Р. Психосинтез. Теория и практика. - М.: Рефл-бук, 1994. - 314 с.
19. Балл Г.А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психо-
логии. - К., Д.: Ин-т психологии АПН Украины, 1993. - 32 с.
20. Бандура А. Теория социального научения. - СПб.: Евразия, 2000. - 320 с.
21. Барцалкина В.В. Развитие самосознания в подростковом и юношеском воз-
растах как основа личностного самоопределения //Психологические условия
формирования социальной ответственности школьников: Сб. науч. тр.- М.:
Изд-во АПН СССР, 1987. - С. 22-28.
22. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. - М.: Художественная лите-
ратура, 1986. - 541 с.
23. Беликова Л.Ф. Отношение студентов к внеучебной деятельности в вузе
//Социологические исследования. - 2000. - № 6. - С. 51-57.
24. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных: Пер. с
англ. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. - 448 с.
25. Бех І.Д. Біля витоків сутності особистості //Шлях освіти. - 1999. - № 2. -
С.10-14.
26. Бех І.Д. Категорія ставлення” в контексті розвитку образу Я” особистості
//Педагогіка і психологія. - 1997. - № 3 (6). - С. 9-21.
27. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посіб-
ник. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.
28. Бех І.Д. Почуття цінності іншої людини як моральний пріоритет особистості
//Початкова школа. - 2001. - № 19. - С. 32-35.
29. Блейлер Э. Аффективность, внушение, паранойя. Методические рекоменда-
ции к учебному курсу Психотерапия”. - М.: Центр психологической куль-
туры, 2001. - 208с.
30. Блюм Г. Психоаналитические теории личности: Пер. с англ. - М.: Изд-во
КСП, 1996. - 247 с.
31. Божович Л.И. Избранные психологические труды. Проблемы формирования
личности.-М.: Международная педагогическая академия, 1995. - 209 с.
32. Божович Л.И. Изучение мотивации поведения детей и подростков. - М.: Пе-
дагогика, 1972. - 350 с.
33. Большой толковый психологический словарь /А. Ребер. - В 2 т: Пер. с англ.-
М.: Вече, АСТ, 2000. - Т.1. - 592 с.
34. Большой толковый психологический словарь /А. Ребер.- В 2 т.: Пер. с англ.-
М.: Вече, АСТ, 2000. - Т. 2. - 560 с.
35. Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности (психосемантический
подход). - К.: КГПИЯ, 1991. - 189 с.
36. Боришевский М.Й. Развитие саморегуляции поведения школьников: Дис. в
форме науч. доклада д-ра психол. наук. - К., 1992.- С.3-66.
37. Булах І., Долинська Л. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії
викладачів і студентів: Навч.-метод. посібник. - К.: НПУ ім. М.П.Драгома-
нова, 2002. - 114 с.
38. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. -
СПб.: Питер, 2001. - 528 с.
39. Быков С.А. Наркомания среди молодежи как показатель дезадаптирован-
ности //Социологические исследования. - 2000. - № 12. - С. 48-52.
40. Бююль А., Цефель П. SPSS: искусство обработки информации. Анализ ста-
тистических данных и восстановление скрытых закономерностей: Пер. с
нем. - СПб.: ДиаСофтЮП, 2001. - 608 с.
41. Васильев В.Г., Мазеин В.О., Мартыненко Н.И. Отношение студенческой
молодежи к религии //Социологические исследования. - 2000. - № 1. -
С. 118-120.
42. Василюк Ф.Е. Психология переживания: Анализ преодоления критических
ситуаций. - М.: МГУ, 1984. - 200 с.
43. Васюкова Е.Е. Уровни развития познавательной потребности //Вопросы
психологии. - 1984. - № 5. - С. 125-131.
44. Вербицкий А.А., Бакшаева Н.А. Развитие мотивации студентов в контекст-
ном обучении. Монография. - М.: Исследовательский центр проблем качест-
ва подготовки специалистов, 2000. - 200 с.
45. Вишневский Ю.Р., Шапко В.Т. Студент 90-х социокультурная динамика
//Социологические исследования. - 2000. - №3. - С. 56-63.
46. Впереди ХХI век: перспективы, прогнозы, футорологи. Антология совре-
менной классической прогностики 1952-1999. - М.: Издательский центр
Академия”, 2000. - 480 c.
47. Выготский Л.С. Диагностика развития и педологическая клиника трудного
детства //Собр. соч. в 6 т. - Т.5: Основы дефектологии /Под ред. Т.А. Власо-
вой. - М.: Педагогика, 1983. - С. 257-321.
48. Гилева И.О. Проявление мотивационной готовности к творческой деятель-
ности у студентов //Прикладная психология. - 2001. - № 3. - С. 92-96.
49. Гинзбург М.Р. Сформированность личностной идентичности как показа-
тель успешной социализации в старшем подростковом и юношеском воз-
растах //Мир психологии. - 1998. - № 1. - С. 21-26.
50. Глейтман Г., Фридлунд А., Райсберг Д. Основы психологии: Пер. с англ. -
СПб.: Речь, 2001. - 1247 с.
51. Глэддинг С. Психологическое консультирование. - СПб.: Питер, 2002. -
736 с.
52. Говорун Т. Соціалізація статі та сексуальності: Монографія. - Тернопіль:
Богдан, 2001. - 240 с.
53. Головатий М.Ф., Демченко І.Л., Литвицкий В.Л., Садовий М.М. Політична
культура студентства: особливості і шляхи формування у сучасних умовах
//Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
Укр. НДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. проектів і програм
у 1993 р. Випуск 3. - К.: Столиця, 1994. - С.61-64.
54. Головатый Н.Ф. Студент: путь к личности. - М.: Молодая гвардия,
1982. - 142 с.
55. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределе-
ние молодежи. - К.: Наукова думка, 1988. - 144 с.
56. Головаха Е.И., Панина Н.В. Посттоталитарная амбивалентность //Социаль-
ное безумие: история, теория и современная практика. - К.:Абрис, 1994.-
С. 132-140 с.
57. Гордеева О.В. Развитие у детей представлений об амбивалентности эмоций
//Вопросы психологии. - 1994. - №6. - С. 26-36.
58. Григорьева Т.Г. Основы конструктивного общения. Практикум. - Новоси-
бирск: Изд-во Новосибир. ун-та, М.: Совершенство, 1997. - 116 с.
59. Денисенко М.Б., Далла Зуанна Ж.-П. Сексуальное поведение российской
молодежи //Социальные исследования. - 2001. - № 5. - С. 83-87.
60. Джерелиевская М.А. Установки коммуникативного поведения: диагностика
и прогноз в конкретных ситуациях. - М.: Смысл, 2000. - 191 с.
61. Джонсон Д.Д. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування:
Пер. з англ. - К.: Видавничий дім КМ Академія”, 2003. - 288 с.
62. Добрынин Н.Ф. О некоторых существенных социогенных потребностях и
их развитии //Материалы I Всесоюзной конф. Проблемы формирования со-
циогенных потребностей”, Тбилиси, 4-6 ноября 1974 года. - Тбилиси, 1974. -
С. 77-79.
63. Долинська Л.В., Бочелюк В.Й. Особистісно орієнтоване навчання як психо-
лого-педагогічна проблема //Психологія: Зб. наук. праць. Випуск 2 (5). -
К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1999. - С. 79-85.
64. Дубчак Г.М. Внутрішньоособистісні конфлікти студентів у період навчан-
ня у вузі: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.01 /Ін-т психології
ім. Г.С. Костюка. - К., 2000. - 19 с.
65. Дыгун М.А. Влияние межличностного взаимодействия в учебных группах
на социальные установки в юношеском возрасте: Автореф. дис канд.
психол. наук: 19.00.05 /Белорус. госуд. пед. ун-т им. М. Танка. - Минск,
1998. - 16 с.
66. Занюк С. Психология мотивации. - К.: Эльга-Н; Ника-Центр, 2001. - 352 с.
67. Зелигман М. Как научиться оптимизму: Пер.с англ.-М.: Персей, 1997.-432 с.
68. Зелінська Т. Амбівалентність особистості як психологічний феномен //Пси-
хологія і суспільство. - 2001. - № 3. - С. 23-32.
69. Зелінська Т. Маскулінність та батьківська амбівалентність //Психологія і
суспільство. - 2003. - № 1. - С. 45-58.
70. Зелінська Т. Психологія материнської амбівалентності //Психологія і сус-
пільство. - 2002. - № 1.- С. 18-27.
71. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. - СПб.: Питер, 2000. - 448 с.
72. Изард К. Психология эмоций: Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2000. - 464 с.
73. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. -
СПб.: Питер, 2002. - 544 с.
74. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. - СПб.: Питер, 2000. - 512 с.
75. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. - СПб.: Питер, 2001. - 752 с.
76. Ічанська О.М. Становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацько-
му віці: Дис канд. психол. наук: 19.00.07. - К., 2002. - 225 с.
77. Квин В. Прикладная психология. - СПб: Питер, 2000. - 560 с.
78. Кіпень В.П. Вища освіта в системі цінностей цивілізації XXI століття //Ма-
теріали Міжнар. наук. конф. Концептуальні проблеми модернізації вищої
школи”. - Донецьк, 1998. - С. 2-7.
79. Кларк М. Игровая терапия. - СПб.: Речь, 2000. - 282 с.
80. Кле М. Психология подростка: Психосексуальное развитие: Пер. с франц. -
М.: Педагогика, 1991. - 176 с.
81. Клиническая психология /Под ред. М. Перре, У. Бауманна. - СПб.: Питер,
2003. - 1312 с.
82. Кляйн М. Некоторые теоретические выводы, касающиеся эмоциональной
жизни ребенка //Психоанализ в развитии: Сб. переводов /Сост. А.П. По-
рошенко, И.Ю. Романов. - Екатеринбург: Деловая книга, 1998. - С. 59-107.
83. Коган А.И. Отношение студентов к выработке общенациональной идеи
//Социологические исследования. - 1997. - № 8. - С. 67-69.
84. Коломінський Н.Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психоло-
гічний аспект): Автореф. дис д-ра психол. наук: 19.00.05 /Ін-т психології
ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2001. - 37 с.
85. Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя.-М.: Просвещение,
1989. - 225 с.
86. Конончук В.П. О психологическом смысле суицидов //Психологический
журнал. - 1989. - Т.10, №5. - С. 95-102.
87. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. - М.: Педагогика, 1988. -
248 с.
88. Крайг Г. Психология развития. - СПб.: Питер, 2002. - 992 с.
89. Кукса В.А. Феномен установки: минуле і сучасне психологічне розумін-
ня //Вісник Київського нац. ун-ту. Соціологія. Психологія. Педагогіка.
Випуск 11. - К., 2003. - С. 42-46.
90. Кульчицька А.В. Активізація пізнавальних інтересів учнів-випускників
загальноосвітніх шкіл: Дис канд. психол. наук: 19.00.07. - Луганськ,
2000. - 201 с.
91. Кун Д. Основи психологии: Все тайны поведения человека. - СПб.: прайм-
ЕВРОЗНАК, 2002. - 864 с.
92. Кушнірова Т.В. Соціальні стереотипи як чинники формування професійної
свідомості майбутніх юристів: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.06
/Національна академія внутр. справ України. - К., 2000. - 16 с.
93. Лаврикова И.Н. Молодежь: отношение к смерти //Социологические иссле-
дования. - 2001. - №