Психологічні умови розвитку комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря

Краткое описание

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України
Лабораторія психології навчання ім. І.О. Синиці

Тимофієва Марина Пилипівна

УДК 159.98: 614.254.3

Психологічні умови розвитку комунікативної компетентності
майбутнього сімейного лікаря

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
кандидат психологічних наук,
старший науковий співробітник
Онищенко Галина Іванівна,
Інститут психології
ім. Г. С. Костюка АПН України,
лабораторія консультативної психології та
психотерапії, провідний науковий співробітник

Київ 2008

ЗМІСТ

Вступ.
РОЗДІЛ 1. Психологічний аналіз комунікативної компетентності сімейного лікаря
1.1. Особливості професійної та особистісної позиції
сімейного лікаря
1.2. Комунікативна компетентність у професійній
готовності сімейного лікаря.
1.3.Психологічні технології розвитку комунікативної
компетентності сімейного лікаря....
Висновки до першого розділу.
РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження актуального рівня комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря
2.1. Програма і методика вивчення комунікативної компетентності...
2.2. Характеристика актуального рівня комунікативної
компетентності майбутніх і практикуючих сімейних лікарів...
2.3. Індивідуально-психологічні характеристики готовності до компетентного спілкування майбутніх сімейних лікарів.. Висновки до другого розділу...
РОЗДІЛ 3. Розвиток комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів...
3.1. Тренінгові технології розвитку комунікативної
компетентності майбутніх сімейних лікарів..
3.2. Умови розвитку комунікативної компетентності
майбутніх сімейних лікарів..
Висновки до третього розділу..
ВИСНОВКИ...
Список використаної літератури....
Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасні тенденції розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я населення стимулювали створення нової для теперішнього часу галузі медичної допомоги сімейної медицини. Відповідно з цим постало питання й про підготовку відповідних фахівців сімейної медицини, її організаційно методичні та змістовні аспекти.
За своїм статусом сімейний лікар перебуває у постійному безпосередньому контакті з пацієнтами та членами їх родин, що передбачає наявність у нього високого рівня комунікативної компетентності як неодмінної передумови ефективної реалізації ним професійних завдань.
Проблема компетентності, зокрема, комунікативної останнім часом належать до числа актуальних проблем психології. Різні аспекти цієї проблеми розглядаються у працях О.О. Бодальова, Л.П. Буєвої, Ю.М.Ємельянова, Ю.М. Жукова, О.О. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, В.М.Мясищева, М.М. Обозова, Сидоренко О.В. та інших дослідників.
Здійснений нами аналіз відповідної літератури свідчить, що проблематика комунікативної компетентності набула у психології особливого статусу. Комунікативна компетентність розглядається як умова ефективності спілкування у міжособистісних стосунках (Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, В.Ю. Большаков, Г.С. Костюк, О.І. Головаха, С.О.Мусатов, Ю.М. Ємельянов, Ю.М. Жуков, Л.А. Петровська, О.В.Сидоренко та ін.), як засіб забезпечення спільної діяльності та чинник успішності професійної діяльності (М.М. Васильєв, Ю.М. Ємельянов, М.І. Жукова, Н.Б. Завіниченко, М.М. Заброцький, С.Д. Максименко, Б.Д. Карвасарський, А.Ф. Копьйов, Л.Е.Орбан-Лембрик, М.В.ПАпуча, О.В. Сидоренко, В.А. Соснін, Н.Г. Устинова, Н.В.Чепелєва, Б.Ю.Шапіро, О.М. Швед, Н.Ф. Шевченко) загалом.
Констатується, що значна кількість дослідників розглядають комунікативну компетентність фахівців системи професій «людина людина» як обов’язкову умову ефективності їх діяльності, у тому числі і фахівців медичного профілю (Л.А. Цвєткова, В.П. Дуброва, С.А. Лігер, О.М.Юдіна, Н.В. Яковлєва). Проте й до сьогодні практично відсутні дослідження психологічних особливостей і засад професійної підготовки сімейних лікарів.
Комунікативна компетентність сімейного лікаря у даному дослідженні розглядалась як ключова складова його професійної компетентності, що, поряд зі спеціальною медичною підготовкою, забезпечує досягнення належної успішності лікарської діяльності. Зазначається, що контакти сімейного лікаря не обмежуються міжособистісною взаємодією, але передбачають також консультативну і психотерапевтичну роботу з пацієнтами і членами сімей.
Процес формування у сімейного лікаря здатності до компетентного спілкування має починатись вже під час навчання у ВНЗі, адже саме тут закладаються світоглядні орієнтири майбутнього лікаря, засадові принципи взаємодії з пацієнтами, набуваються необхідні фахові знання, вміння та навички.
Наявний досвід психологічної підготовки майбутніх фахівців медичного профілю (В.П. Дуброва, В.Д. Менделевич, С.І. Вітенко, В.П. Андронов, Ф.Н.Портнов, Е.С. Чугунова) свідчить про панівну увагу дослідників до пошуку і впровадженню загальних закономірностей спілкування, залишаючи у переважній більшості питання про особливості перебігу цього процесу залежно від фахової спрямованості особистості.
Очевидно, що відсутність спеціальних досліджень з цього питання не можуть не обмежувати як загальнотеоретичні уявлення про ґенезу і механізм процесу спілкування загалом, розробку релевантних конкретної ситуації методичних прийомів.
З огляду на актуальність і недостатню розробленість у психології порушеної у даному дослідженні проблеми, а також її теоретичну і практичну значимість, було визначено тему нашого дисертаційного дослідження «Психологічні умови розвитку комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України «Психолого-педагогічні умови розвитку особистісної активності в освітньому просторі» номер державної реєстрації 0105 U 001036.
Тема затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України (протокол № 5 від 26 травня 2005 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 9 від 29 листопада 2005 р.).
Об’єкт дослідження комунікативна компетентність особистості.
Предмет дослідження психологічні умови та засоби розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів.
Мета дослідження полягає у визначенні психологічних умов розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів у процесі їх фахової підготовки, а також розробленні засобів її оптимізації.
Відповідно до предмета і мети дослідження було висунуто припущення, що комунікативна компетентність сімейного лікаря включає здатність і готовність його до партнерського спілкування з пацієнтами у процесі виконання професійних обов’язків, до встановлення оптимального співвідношення професійно-рольових та особистісно-емоційних взаємин, а також до застосування психотерапевтичних прийомів роботи з пацієнтами та членами їх сімей.
Умовами розвитку комунікативної компетентності, за нашим припущенням, постають:
по-перше, наявність у студентів-медиків настановлень на відкрите партнерське спілкування з пацієнтами і членами їх сімей, визнання пацієнта активним співучасником лікувального процесу;
по-друге, певний рівень соціально-психологічної готовності загалом і готовності до компетентного спілкування зокрема;
по-третє, високий рівень володіння засобами комунікації.
Перевірка висунутих припущень дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання наступних завдань:
1. Встановити складові комунікативної компетентності сімейного лікаря.
2. Дослідити особливості готовності до компетентного спілкування майбутніх сімейних лікарів.
3. Розробити і апробувати психотехнологію розвитку комунікативної компетентності сімейного лікаря у процесі вузівського навчання.
4. Визначити психологічні умови становлення комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів.
Методологічну основу дослідження склали: загально-психологічні положення про сутність і розвиток особистості як суб’єкта власної діяльності (К.О. Абульханова-Славська, Г.О. Балл, А.В. Брушлінський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко), а також концептуальні засади медико психологічної дисципліни загалом (Л.Ф. Бурлачук, В.М.Ніколаєва, Н.В. Яковлєва), на етапі вузівської підготовки (І.С. Вітенко, В.Д. Менделевич, Т.О. Перцепа) зокрема.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у роботі були застосовані методи теоретичного (зіставлення, систематизація, класифікація, узагальнення) та емпіричного дослідження. На різних етапах емпіричного дослідження обирався і використовувався комплекс методів і прийомів, що включав: анкетування, інтерв’ю, стандартизовані опитувальники, проективні методики, індивідуальні та групові психотехніки, спрямовані на розвиток здатності особистості до компетентного спілкування.
Отримані дані піддавалися кількісному аналізу з подальшою їх якісною інтерпретацією і змістовним узагальненням. Статистичне оброблення даних та графічна презентація результатів здійснювалися на базі пакету статистичних програм SPSS 13.0.

Організація і експериментальна база дослідження. Дослідження здійснювалось на базі Буковинського медичного університету. Вибірка репрезентативна. Загальна кількість досліджуваних становила 150 осіб: серед них 120 студенти і 30 дипломовані лікарі, які проходили перепідготовку за спеціальністю «лікар загальної практики (сімейний лікар)». У програмі тренінгу брали участь 44 досліджуваних, контрольна група складалась з 20 осіб. Дослідження здійснювалося впродовж 2005 2007 рр.
На першому етапі (2005 р.) були визначені теоретико-експериментальні підходи до визначення проблеми, конкретизовані загальна стратегія та методи дослідження.
На другому (2005 2006 рр.) на базі розробленої психологічної моделі шляхом констатувального етапу дослідження був встановлений актуальний рівень розвитку та особливості комунікативної компетентності досліджуваних вибірок, а також зв’язок із особистісними характе-ристиками, визначено загальну стратегію реалізації програми формувальних і корекційних впливів.
На третьому (2006 2007 рр.) здійснювалась верифікація одержаних за допомогою зазначеної програми результатів, сформульовано висновки, накреслено шляхи практичного впровадження отриманих результатів.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, поєднанням якісного і кількісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із використанням сучасних програм обробки даних.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше на засадах принципів особистісного підходу встановлено особливості розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів у професійній взаємодії, з’ясовано психологічні умови цілеспрямованого формування комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів, визначено її функціональна структура та психологічний зміст її складових, що відповідають статусу основоположних утворень; запропоновано структурно-динамічну модель технології розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів, показано, що розроблена модель психологічних умов і технології розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів дозволяє забезпечити належний рівень професійної готовності відповідних фахівців з огляду їх внутрішньо особистісного, соціально-психологічного та ситуаційного компонентів; встановлено, що комунікативна компетентність сімейного лікаря є відносно цілісним, ієрархічно організованим психічним феноменом, що відіграє провідну роль у ґенезі і способах вияву особистості у ситуаціях інтеракційної взаємодії у професійному спілкуванні.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблений у ньому комплекс прийомів розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів може бути використаний в організації навчання і перепідготовки відповідних спеціалістів у вищих навчальних закладах і системі післядипломної освіти, а також організації процедури оцінки рівня комунікативної готовності лікарів-практиків, яка поєднує у собі інформаційні та навчальні компоненти; розроблений на основі результатів даного дослідження курс «Комунікативна компетентність сімейного лікаря» містить матеріали з проблеми професійного спілкування лікаря, його змістовних аспектів, конкретні рекомендації, методичні прийоми та критерії оцінки рівня сформованості здатності особистості до компетентного спілкування, як засобу реалізації професійних завдань.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Головні положення та результати наукового дослідження доповідалися і були схвалені на Науково-методичній конференції «Підготовка лікарів-психологів: сучасний стан, перспективи, тенденції» (м. Чернівці, 13-14 травня 2005р.); ІІМіжнародній науково-практичній конференції «Сучасні наукові досягнення 2006»(м. Дніпропетровськ, 20-28 лютого 2006р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки 2006», (м.Дніпропетровськ, 17-28 квітня 2006 р.); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-психологічні трансформації сучасного суспільства», (м. Київ, 2006р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Трансформація особистості в умовах соціально-політичних та економічних змін», (м.Чернівці, 17-18 травня 2007р.); а також на засіданнях лабораторії психології навчання ім.І.О.Синиці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.
Теоретичні положення та практичні результати впроваджено у програму спецкурсу з психології Буковинського медичного університету (довідка № 83 від 28.01.08 р.), Чернівецької гімназії № 5 (довідка № 412 від 24.01.2008 р.)
Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відбито у 12 публікаціях. Із них 4 у фахових виданнях, включених до списку, затвердженого ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 188 найменувань та додатків. Основний зміст дисертації викладено на 157 сторінках. Дисертація містить 5 таблиць та 15 рисунків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Спілкування для сімейного лікаря є робочим інструментом, оскільки реалізація поставлених завдань потребує спеціально організованого спілкування, орієнтованого на більш-менш тривалу перспективу і встановлення відкритих, довірчих взаємовідносин з пацієнтами. Комунікативна компетентність є елементом професійної компетентності сімейного лікаря, тому що вона є одночасно і умовою і засобом реалізації професійних завдань.
Розвиток комунікативної компетентності сімейного лікаря необхідно починати з вирішення питання значущості соціально-психологічної підготовки лікарів загальної практики у медичних навчальних закладах. Це дозволить впливати на зміну настановлень студентів щодо організації професійного спілкування з пацієнтами, створювати підґрунтя підвищення мотивації на оволодіння загальними і спеціальними комунікативними технологіями надання допомоги людям, що її потребують.
Практично всі досліджувані, не залежно від терміну навчання і стажу практичної діяльності, вказують на важливість комунікативної компетентності у роботі сімейного лікаря. Разом з тим, ні студенти, ні практикуючі лікарі не можуть визначити складові комунікативної компетентності. Значна частина досліджуваних ототожнює комунікативну і професійну компетентність взагалі, не розуміє, яка конкретно поведінка може вважатись ознакою комунікативної компетентності особистості, які складові комунікативної компетентності тощо.
Дані, одержані у ході дослідження комунікативної компетентності майбутніх і практикуючих сімейних лікарів, дозволяють зробити наступні висновки:
1. Визначено, що життєві ціліцінності майбутніх сімейних лікарів мають відносно стабільну структуру протягом усього періоду навчання у ВУЗі. Міжособистісні контакти належать до групи провідних цілей як на початку, так і наприкінці терміну навчання, що свідчить про особистісну значущість спілкування з людьми для майбутніх лікарів.
2. Показано, що у студентів першого курсу спілкування цінується переважно у контексті взаємин з ровесниками і родичами, і практично не стосується майбутньої професійної діяльності. На старших курсах спілкування значною мірою пов’язується з майбутньою професійною діяльністю і цілі цінності включають як взаємостосунки з колегами і керівництвом, так і стосунки з пацієнтами.
3. Встановлена схильність багатьох досліджуваних до побудови співзалежних взаємовідносин з оточуючими. Вони намагаються контролювати поведінку інших людей і вимагають від них «правильного» ставлення до себе. Настановлення щодо спілкування з пацієнтами і колегами засвідчують прагнення до статусно рольової моделі взаємовідносин з ними.
4. Обґрунтовано, що групова робота з розвитку комунікативної компетентності має спрямовуватися на подолання існуючих стереотипів настановлень і поведінки учасників, на сприяння становленню у них здатності вирішувати «драми спілкування».
Отримані у дослідженні дані дозволили побудувати модель психологічного забезпечення готовності до компетентного спілкування студентівмедиків. Структурнологічна схема психологічних умов розвитку комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря включає настановлення особистості на партнерські взаємовідносини з людьми, використання ефективних форм спілкування; володіння вербальними і невербальними техніками спілкування, а також досвід позитивних взаємин з оточуючими. Запропонований тренінг комунікативної компетентності забезпечує розвиток складових комунікативної компетентності.
Таким чином, реалізація завдань дослідження дозволила підтвердити висунуте припущення про структуру і психологічні умови розвитку комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря.
Перспектива подальшого дослідження полягає у визначенні моделі впровадження тренінгових технологій розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів в системі післядипломної освіти, у розробленні експрес діагностичних методик оцінки рівня комунікативної готовності сімейного лікаря, у вивченні умов і технологій підготовки сімейних лікарів до психотерапевтичної роботи з сім’ями.

СПИСОК ВИКОРИСАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверин В.А., Бухарина Т.Л. Психология медицинского образования: Опыт акмеологического исследования.. СПб.: ППМИ, 1995. 167с.
2. Айві А. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння розвитку клієнта. К.: Сфера, 1998. 342с.
3. Айсмонтас Б.Б. Педагогическая психология: схемы и тесты. М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2002. 208с.
4. Акишина А.А. и др. Жесты и мимика в русской речи.Лингвострановедческий словарь. М.: Рус. яз., 1991. 144с.
5. Актуальні проблеми підготовки та перепідготовки спеціалістів з сімейної медицини: Матеріали І Українського з’їзду сімейних лікарів. К., Львів, 2001.
6. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. М.: Ред-издат. центр Консорциума «Социальное здоровье России», 1993. 174с.
7. Алешина Ю. Е. Специфика психологического консультирования// Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. Журнал. 1994. - №1. С.2233.
8. Алешина Ю.Е. Консультативная беседа // Введение в практическую социальную психологию / Под ред. Ю.М. Жукова, Л.А.Петровской, О.В.Соловьевой. М.: Смысл, 1996. С. 230248.
9. Андреева Г.М. Процессы каузальной атрибуции в межличностном восприятии // Вопр. психологии. 1979. №6. С.2638.
10. Андреева Г.М. Социальная психология. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. 416с.
11. Андреева Т.В. Семейная психология: Учеб. пособие. СПб.: Речь, 2004. 244с.
12. Ахола Т., Фурман Б. Краткосрочная позитивная психотерапия (терапия фокусированная на решении). СПб.: Ин-т тренинга, 1996. 140с.
13. Берг-Кросс Л. Терапия супружеских пар. Изд-во Ин-та психотерапии, 2004. 528с.
14. Беркли-Ален М. Забытое искусство слушать. СПб.: Питер Пресс, 1997. 256с.
15. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия. СПб.: Изд-во «Братство», 1992. 224с.
16. Берн Э. Секс в человеческой любви. М.: Моск. кадровый центр, 1990. 113с.
17. Бернс Р. Хорошее самочувствие. М.: Вече, Персей, АСТ, 1995. 400с.
18. Біла О.Г. Психокорекційні можливості методу активного соціально-психологічного навчання (на матеріалі підготовки психологів-практиків): Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. К., 2002. 20с.
19. Блинова О.Є. Формування відкритості до спілкування у майбутнього вчителя: Автореф. дис.канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. К., 2000. 16 с.
20. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. М.: Педагогика, 1983. 272с.
21. Большаков В. Ю. Психотренинг: Социодинамика. Упражнения. Игры. СПб.: «Социально-психологический центр», 1996. 380 с.
22. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: Теория и практика. М.: Изд-во «Института психотерапии», 2000. 368с.
23. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї: Курс лекцій. К.: МАУП, 2001. 96с.
24. Борневассер М. Стресс в условиях труда // Иностранная психология. 1994. Т. 2. № 1. С.44 50.
25. Братченко С.Л. Межличностный диалог и его основные атрибуты // Психология с человеческим лицом: гуманистическая перспектива в постсоветской психологии / Под ред. Д.А.Леонтьева, В.Г.Щур. М.: Смысл, 1997. С.201 222.
26. Браун Дж., Кристенсен Д. Теория и практика семейной психотерапии. СПб.: Питер, 2001. 352с.
27. Брудный А.А. Понимание и общение. М.: Знание, 1989. 64с.
28. Бурнард Ф. Тренинг навыков консультирования. СПб.: Питер, 2002. 256 с.
29. Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. СПб.: Питер, 2001. 304 с.
30. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник.-К.: Четверта хвиля, 2004. 256с. С. 41.
31. Васюк А.Г. Психологические особенности профессионального становлення личности врача.// Автореф. дис. канд.психол. и педаг. наук: 19.00.01, 13.00.01. Институт молодежи. М. 1993. 25с.
32. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекц. курс. СПб.: Речь, 2001. 144с.
33. Васильев Н.Н. Тренинг профессиональных коммуникаций в психологической практике. СПб.: Речь, 2005. 283 с.
34. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. М.: Изд-во «Ось 89», 1999. 176с.
35. Венгер А.Л. Психологические рисуночные тесты: Иллюстрированное руководство. М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. 160с.
36. Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. СПб.: прайм ЕВРОЗНАК, 2005. 320с.
37. Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку: Монографія. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. 308с.
38. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. К.: Политиздат Украины, 1989. 189с.
39. Глозман Ж.М. Общение и здоровье личности: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. М.: Издат. центр «Академия», 2002. 208с.
40. Григорьева Т.Г. Основы конструктивного общения. Практикум. Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та; М.: Совершенство, 1997. 116с.
41. Григорьева Т.Г., Линская Л.В., Усольцева Т.П. Основы конструктивного общения. Методическое пособие для преподават. Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та; М.: Совершенство, 1997. 171с.
42. Гришина Н.В. Давайте договоримся. Практич. пособие для тех, кому приходится разрешать конфликты. СПб.: Изд-во «Сова», 1993. 88с.
43. Грюнвальд Бернис Б., Макаби Гарольд В. Консультирование семьи. М.: Когито-Центр, 2004. 416с.
44. Гулдинг М., Гулдинг Р.Психотерапия нового решения. Теория и практика. -М.: Независимая фирма «Класс», 1997. 288 с.
45. Гурвич И.Н. Социальная психология здоровья//Дисс.д-ра психол. наук: 19.00.05. СПб., 1997. 392 с.
46. Дерманова И.Б., Сидоренко Е.В. Психологический практикум. Межличностные отношения: Методические рекомендации. СПб.: Речь, 2001. 40с.
47. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Гроссмейстер общения. М.: Смысл, 1996. 192с.
48. Джонсон Д.У. Тренинг общения и развития: Пер. с англ. М.: Изд. группа «Прогресс», 2000. 248с.
49. Дубова В.П. Размышления о врачебном искусстве или социально-психологические факторы успешности деятельности врача // Медицина. 1999. №3. С. 10 11.
50. Евтихов О.В. Практика психологического тренинга. СПб.: Речь, 2004. 256 с.
51. Елизаров А.Н. Основы индивидуального и семейного психологического консультирования: Учеб. пособие. М.: «Ось 89», 2003. 336с.
52. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1985. 167с.
53. Емельянов Ю.Н. Теории формирования и практика совершенствования коммуникативной компетентности // Дисс. д-ра психол. наук: 19.00.05. Ленинград. 1990. 403 с.
54. Ершова Н.Н. Развитие социальной перцептивной компетентности в системе профессионального общения // Дисс. канд. психол. наук: 19.00.13. М.. , 1997. 163 с.
55. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растенников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. М.: Изд-во Моск. Ун - та,1990. 385с.
56. Жукова М.И. Социально психологические факторы успешности деятельности врача // Дисс. канд..психол. наук: 19.00.05. М., 1990. 213 с.
57. Завіниченко Н.Б. Особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього практичного психолога системи освіти: Автореф. дис.канд. психол. наук: 19.00.07./Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. К., 2003. 19 с.
58. Заброцький М.М. Максименко С.Д. Комунікативна компетентність учителя: сутність і шляхи формування. Київ-Житомир: Волинь, 2000.-32с.
59. Зайцева Т.В. Теория психологического тренинга: Психологический тренинг как инструментальное действие. СПб.: Речь; М.: Смысл, 2002. 80 с.
60. Заремба Є.Х., Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Психологічні аспекти діяльності сімейних лікарів // Актуальні проблеми підготовки та перепідготовки спеціалістів з сімейної медицини: Матеріали І Українського з’їзду сімейних лікарів. К., Львів, 2001. С.99.
61. Захаров В.П., Хрящева Н.Ю. Социально-психологический тренинг.-Л.: Изд-во ЛГУ,1989.-55с.
62. Кидрон А.А. Коммуникативная способность и ее совершенствование. Автореф. дис.канд. психол. наук: 19.00.05/ЛГУ им. А.А.Жданова.- Л., 1981. 19 с.
63. КитаевСмык Л.А. Психология стресса. М.: Наука, 1983. 368с.
64. Клиническая психология/Под ред. Карвасарского Б.Д. СПб.: Питер, 2006. 960 с.
65. Колпачников В. В. Человекоцентрированный подход в практике психологического консультирования персонала организаций// Вопросы психологии. Научный журнал. 2000. - №3. С. 49 56.
66. Конюхов Н.И. Словарь-справочник практического психолога. Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 1996. 224с.
67. Копьев А. Ф. Диалогический подход в психологическом консультировании и вопросы психологической клиники// Московский психотерапевтический журнал. 1992. - №1. С. 33 48.
68. Копьев А. Ф. Особенности индивидуального психологического консультирования как диалогического общения: Автореф. дис. канд. психол. наук. М., 1991. 18 с.
69. Коржова Е.Ю. Методика «Психологическая автобиография» в психодиагностике жизненных ситуаций: Методическое пособие / Под ред. Л.Ф.Бурлачука. К.: МАУП, 1994. 109с.
70. Коротаева Е.. В. Хочу, могу, умею! Обучение, погруженное в общение. М.: КСП, Ин-т психологии РАН, 1997. 224 с.
71. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. К.: КНУ, 1995. 304с.
72. Кочарян Г.С., Кочарян А.С. Психотерапия сексуальных расстройств и супружеских конфликтов. М.: Медицина, 1994. 224с.
73. Кочюнас Р.-А. Б. Основы психологического консультирования: Пер. с лит. М.: Академический проект, 1999. 239 с.
74. Кочюнас Р.Психотерапевтические группы: теорія и практика . М.: Академический Проект, 2000. 240 с.
75. Коэн Д. Язык тела во взаимоотношениях. К.: «София», Ltd., 1997. 112с.
76. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. М.: Медицина, 1991. 336с.
77. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1990. 208с.
78. Кроник А.А., Кроник Е.А. В главных ролях: Вы, Мы, Он, Ты, Я: Психология значимых отношений. М.: Мысль, 1989. 204с.
79. Крысько В.Г. Психология и педагогика: Схемы и комментарии. М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. 368с.
80. Крысько В.Г. Социальная психология: Схемы и комментарии. М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. 208с.
81. Кузьмин Е.С. Основы социальной психологии. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1967. 174с.
82. Кулаков С.А. Основы психосоматики. СПб.: Речь, 2005. 288с.
83. Лазарус А. Краткосрочная мультимодальная психотерапия. СПб.: Речь, 2001. 256с.
84. Леонтьев А.А. Психология общения. М.: Изд во МГУ, 1997. 345с.
85. Лигер С.А. Формирование копинг-поведения студентов медицинского ВУЗа и его влияние на личностно-професиональное развитие врача.// Дис. канд. психол. наук : 19.00.04. М., 1997. 191с.
86. Льюис Д. Тренинг делового общения. М.: Изд во ЭКСМО ПРЕСС, 2002. 242 с.
87. Ломов Б.Ф. Проблема общения в психологии// Проблема общения в психологии/ Отв. Ред. Б.Ф.Ломов. М.: Наука, 1981. С. 3 23.
88. Максименко С.Д., Заброцький М.М. Технологія спілкування (комунікативна компетентність учителя: сутність і шляхи формування.-К.: Главник, серія «Психол. Інструментарій». 2005. 112с.
89. Майерс Д. Социальная психология. СПб.: Питер, 1996. 688с.
90. Макшанов С.И. и др. Психогимнастика в тренинге. Каталог / Ч.ІІ. СПб.: Ин-т тренинга, 1993. 91с.
91. Макшанов С.И., Хрящева Н.Ю. Психогимнастика в тренинге. Каталог / Ч.І. СПб.: Ин-т тренинга, 1993. 102с.
92. Макшанов С.И., Хрящева Н.Ю. Психогимнастика в тренинге. Каталог / Ч.ІІІ. СПб.: Ин-т тренинга, 1996. 83с.
93. Марасанов Г. И. Методы моделирования и анализа ситуаций в социально-психологичсском тренинге. Киров, 1995. 152 с.
94. Марасанов Г.И. Социально-психологический тренинг. М.: Изд-во «Совершенство», 1998. 208с.
95. Мастеров Б. М. Психологические условия самоизменения человека в практике консультирования: Автореф. дис. канд. психол. наук. М., 1998. 24 с.
96. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Сімейна медицина досягнення і перспективи». Київ, Харків, 2002.
97. Межличностное восприятие в группе / Под ред. Г.М. Андреевой, А.И. Донцова. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. 295с.
98. Мейер В., Чессер В. Методы поведенческой терапии. СПб.: Речь, 2001. 256с.
99. Меновщиков В.Ю.Введение в психологическое консультирование. 2-е изд. стереотипное. М.: Смысл, 2000. 109 с.
100. Метод беседы в психологии: Учеб. пос. для студ. / Ред.-сост. А.М.Айламазьян. М.: Смысл, 1999. 222с.
101. Методы социальной психологии / Под ред. Кузьмина Е.С., Семенова В.С. Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1977. 176с.
102. Михайлов Б.В. и др. Психотерапия в работе семейного врача // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Сімейна медицина досягнення і перспективи». Київ, Харків, 2002. С.108.
103. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. М.: 1994, с. 98.
104. Морли Ст., Шефферд Дж., Спенс С. Методы когнитивной терапии в тренинге социальных навыков. СПб.: Ин-т тренинга, 1996. 46с.
105. Мясищев В.Н. Психология отношений: Избр. психол. труды. М.: Ин-т практич. психологии; Воронеж: НПО «МОДЭК», 1995. 356с.
106. Навайтис Г. Семья в психологической консультации. М.: Моск. психолого-социальный ин-т; Воронеж: НПО «МОДЭК», 1999. 224с.
107. Навчальний план та програма циклу спеціалізації за фахом «Загальна практика сімейна медицина». К.: 2000. 5с.
108. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. СПб.: Питер, 2001. 464 с.
109. Обозов Н.Н. Психология работы с людьми. М.: Просвещение, 1999. 284 с.
110. Определение жизненных цінностей личности (Must тест) // Фетискин Н.П., Козлов В.В., Манулов Г.Н. Социально психологическая диагностика развития личности и малых групп. М.: Изд-во Института психотерапии, 2002. С. 31 33.
111. Папуча М.В. Діалог як психологічний механізм розвитку особистості // Діалогічність як форма існування і розвитку особистості: Монографія / За заг. ред. Г.О.Балла, М.В. Папучі. Ніжин: Міланік, 2007. С.58109.
112. Петровская Л. А. Теоретические и методические проблемы социально-психологического тренинга. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 168 с.
113. Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. М.: Изд. МГУ, 1989. 216 с.
114. Петровская Л.А. Развитие компетентного общения как одно из направлений оказания психологической помощи // Введение в практическую социальную психологию / Под ред. Ю.М.Жукова, Л.А.Петровской, О.В.Соловьевой. М.: Смысл, 1996. С.150 167.
115. Підготовка сімейних лікарів та моделі впровадження сімейної медицини в Україні: Матеріали науково-практичної конференції (Чернівці, 1113 квітня 2005 року). Чернівці: Медуніверситет, 2005. 212с.
116. Померанцев В.П. Лечение в клинике внутренних болезней. Догмы и действительность // Врач. 1993. №4. С.69.
117. Прангишвили А.С. Потребность, мотив и установка // Проблемы формирования социогенных потребностей: Материалы І Всесоюзн. конференции (46 ноября 1974г., Тбилиси). Тбилиси, 1974. С.3335.
118. Психологический словарь / Под ред. В.В.Давыдова, А.В.Запорожца, Б.Ф.Ломова и др. М.: Педагогика, 1983. 448с.
119. Психологический словарь / Под ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова. М.: Педагогика-Пресс, 1998. 440с.
120. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. К.: Вища школа, 1982. 216 с.
121. Психология межличностного познания / Под ред. А.А.Бодалева. М.: Педагогика, 1981. 224с.
122. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. К.: Рута, 2001. 320с.
123. Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л.Е.Орбан, Д.М.Триджука. К.: Преса України, 1997. 192с.
124. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. М.: Политиздат, 1990. 494с.
125. Психология. Учебник / Отв. ред. А.А.Крылов. М.: Проспект, 1998. 584с.
126. Психотерапевтическая энциклопедия / Под общей редакцией Б. Д. Карвасарского. СПб: Питер Ком, 1999. 752 с.
127. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация. М.: Когито-Центр, 2002. 396с.
128. Ричардсон Р.У. Силы семейных уз. СПб.: Изд-во «Акцидент», 1994. 136с.
129. Ромек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. СПб.: Речь, 2004. 256с.
130. Ромек В.Г. Тренинг уверенности в межличностных отношениях. СПб.: Речь, 2003. 175с.
131. Руденский Е.В. Социальная психология: Курс лекций. М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 1997. 224с.
132. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика / Общ. ред. и вступ. ст. Л.А.Петровской. М.: Прогресс, 1990. 368с.
133. Рюкле Х. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение. М.: АО «Интерэксперт», 1996. 280с.
134. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред. В.А.Ядова. Л.: Наука, 1979. 264с.
135. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой. Тбилиси: Мецниереба, 1989. 204с.
136. Сатир В. Как строить себя и свою семью. М.: Педагогика- Пресс, 1992. 192с.
137. Семейная психотерапия / Сост. Эйдемиллер Э.Г., Александрова Н.В., Юстицкис В. СПб.: Питер, 2000. 512с.
138. Сердюк О.І. Особливості психотерапевтичної корекції психоемоційного стану хворих на соматичні захворювання у виконанні лікаря загальної практики // Матеріали всеукраїнської наук.-практ. конференції «Сімейна медицина досягнення і перспективи». Київ, Харків, 2002. С.121
139. Сидоренко Е.В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии. СПб.: Речь, 2004. 208 с.
140. Собчик Л.Н. Диагностика межличностных отношений. Модифицированный вариант интерперсональной диагностики Т.Лири: Методическое руководство // Сер. «Методы психологической диагностики». Вып.3. М., 1990. 48с.
141. Собчик Л.Н. Рисованный апперцептивный тест. СПб.: Речь, 2002. 32с.
142. Соснин В.А., Лунев П.А. Учимся общению: взаи