ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ДИТИНИ від 3 до 7 років

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

УДК 159.922.6

Кузьменко Віра Ульянівна

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ДИТИНИ від 3 до 7 років

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

Науковий консультант: Бех Іван Дмитрович,
доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України

Київ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.. 5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ. 20
1.1.. Феномен індивідуальності в психолого-педагогічних теоріях. 20
1.2.. Індивідуальні відмінності та передумови їх становлення. 34
1.3.. Детермінанти розвитку індивідуальності та індивідуальний стиль діяльності 64
1.4.. Структурно-змістова модель індивідуальності 85
1.5.. Індивідуальний підхід як принцип психолого-педагогічної діяльності 110
Висновки до 1 розділу. 134
Розділ 2 Концепція ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ індивідуальності дитини 3-7 років.. 136
2.1.. Принципи та вихідні положення концепції розвитку індивідуальності дитини 3-7 років. 136
2.2. Комплекс індивідуальних відмінностей та показники їх становлення у дитини 3-7 років. 156
2.3. Своєрідність та чинники формування системоутворювальних властивостей індивідуальності дитини 3-7 років. 182
2.4. Методика вивчення особливостей розвитку індивідуальності дитини 3-7 років. 198
2.5. Характеристика соціокультурної ситуації розвитку індивідуальності дитини 3-7 років. 221
Висновки до 2 розділу. 249
Розділ 3 аНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ особливостей розвитку індивідуальності дитини 3-7 років.. 251
3.1. Динаміка цілепокладання дитини 3-7 років як здатності до постановки та досягнення цілей. 251
3.2. Закономірності формування вибірковості дошкільника як здатності до оцінювання та засвоєння соціального досвіду. 279
3.3. Особливості розвитку винахідливості у дітей 3-7 років як здатності до створення нового. 303
3.4. Провідні тенденції становлення індивідуальних відмінностей дитини 3-7 років. 322
3.5. Підсумковий аналіз та теоретико-експериментальна модель розвитку індивідуальності дитини 3-7 років. 337
Висновки до 3 розділу. 355
РОЗДІЛ 4 ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ДИТИНИ 3-7 РОКІВ.. 358
4.1. Сутність технології розвитку індивідуальності дитини 3-7 років. 358
4.2. Характеристика умов опосередкованого впливу на розвиток індивідуальності дитини 3-7 років. 368
4.3. Варіативні програми урахування індивідуальних відмінностей дитини 3-7 років. 383
4.4. Виховна психологічна ситуація як засіб формування системоутворювальних властивостей індивідуальності дитини 3-7 років. 405
4.5. Оцінювання ефективності технології розвитку індивідуальності дитини 3-7 років. 429
Висновки до 4 розділу. 447
ВИСНОВКИ.. 450
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 459
ДОДАТКИ.. 491

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ДНЗ дошкільні навчальні заклади
ІВ індивідуальні відмінності
ІСД індивідуальний стиль діяльності
ІОП індивідуалізовані освітні програми
ІСП індивідуальний стиль поведінки
СВІ системоутворювальні властивості індивідуальності

ВСТУП
Актуальність та доцільність теми
Наш час характеризується докорінними суспільно-політичними, економічними та соціальними змінами, які зумовлюють трансформацію свідомості людей, їх ставлення до держави, суспільного та власного життя, культури, науки і освіти. Підвищується роль і значущість кожної особистості у внесенні та підтримці нових або реконструюванні старих цінностей, створенні матеріальної та духовної бази громадянського суспільства. Державна національна програма Освіта (Україна ХХI століття)”, Закон України Про освіту”, Закон України Про дошкільну освіту”, Базовий компонент дошкільної освіти в Україні” визначають пріоритети розвитку сучасної освітньої системи. Складниками цієї системи є гуманізація, демократизація, національна спрямованість освіти та індивідуалізація виховання й навчання.
Проблема розвитку індивідуальності одна з найактуальніших у сучасній психології і вимагає нових стратегічних ліній для її вирішення. Проте ще не розроблено цілісної теорії, не існує науково-експериментально обґрунтованої концепції і методики розвитку індивідуальності дошкільника. У вітчизняній психології зберігається значний розрив між теоретико-експериментальними розробками та їх технологічним забезпеченням, що значно гальмує процеси впровадження гуманістичних тенденцій у практику освітньої діяльності.
Питанням індивідуального та диференційованого підходу до виховання та навчання дітей, які є засадничими при побудові загальної концепції розвитку індивідуальності, завжди приділялась увага. Видатні вітчизняні та зарубіжні філософи, педагоги і психологи минулого М.О.Бердяєв, М.Монтессорі, Ж.Піаже, Й.Г.Песталоцці, С.Ф.Русова, Ж.П.Сартр, Г.С.Сковорода, Л.М.Толстой, К.Д.Ушинський, В.Франкл, Ф.Фребель, С.Френе та інші наголошували на необхідності цінування своєрідності кожної людини, глибокого знання її індивідуальних відмінностей, розвитку в педагогів необхідних для цього професійних якостей, створення найбільш комфортних умов для навчання та виховання дітей.
Велике значення для розуміння структури індивідуальності, особливо компонентів індивідного (біологічного, об’єктивного) спрямування, що є складниками цієї структури, мають праці видатних психологів та фізіологів П.П.Блонського, В.В.Зеньківського, П.Ф.Каптерєва, М.М.Ланге, І.П.Павлова, І.М.Сечєнова, І.О.Сікорського, Б.М.Теплова. До вивчення індивідуальних особливостей психічного розвитку дитини вони підходили з позиції необхідності всебічного осягнення її природи та гармонізації подальшого життєвого шляху кожної людини. В зв`язку з цим вони розкривали своє бачення розвитку у дітей мовлення, мислення, пам`яті, уваги, уяви, уявлень, описували особливості вольової, сенсорної, емоційної, пізнавальної та соціальної сфер в притаманних дітям видах діяльності, визначали риси дитячої особистості та шляхи й засоби узгодження різних аспектів виховного та навчального впливів.
У психолого-педагогічній науці зокрема вивчалися питання про взаємозв`язки та взаємозалежності між психічними явищами, індивідуальними властивостями, віковими новоутвореннями, кризами та діяльністю дитини. Фундаментальні праці Б.Г.Ананьєва, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, О.В.Запорожця, Я.Л.Коломінського, Г.С.Костюка, М.І.Лісіної, М.М.Поддякова, С.Л.Рубінштейна, П.Р.Чамати, Д.Б.Ельконіна дають змогу усвідомити зміст основних психологічних понять у контексті проблеми розвитку індивідуальності та зрозуміти своєрідність кожного з них, встановити найбільш дієві механізми активізації психічних функцій особистості та індивідуальності, виявити закономірності вікового та індивідуального розвитку дитини, окреслити значення різних видів дитячої діяльності у процесі становлення самосвідомості, суб’єктності, довільності, творчості.
Вивчення феномена індивідуальність”, з`ясування особливостей процесу індивідуалізації особистості пов’язане з глибоким розумінням як природних передумов у процесі розвитку індивідуальності дитини, так і її особистісного потенціалу, механізмів реалізації останнього. Саме таке бачення дозволяє здійснювати цілісний, системний аналіз унікальних особливостей розвитку кожної дитини і спрямувати увагу на розвиток „інтегральної індивідуальності” (В.С.Мерлін), яка об`єднує у собі розмаїття людських проявів.
Визначальними для осмислення аспекту особистісного становлення людини, зокрема дитини дошкільного віку, для нас стали ідеї І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, І.В.Дубровіної, З.С.Карпенко, О.Л.Кононко, В.К.Котирло, М.В.Крулехт, В.Т.Кудрявцева, Т.О.Піроженко, Ю.О.Приходько, В.В.Рибалки, М.В.Савчина, Т.М.Титаренко, О.A.Шаграєвої та ін. Вченими доведено, що першоосновою повноцінного особистісного буття дитини є задоволеність нею цим буттям, виявлено збалансованість тенденцій до самозбереження і саморозвитку в поєднанні з прагненням до розширення особистісного простору, що призводить до включення механізмів типізації та індивідуалізації, екстеріоризації та інтеріоризації.
Наше дослідження спирається на доробок відомих фахівців у галузі психології та педагогіки, які приділили значну увагу питанням про рівні, форми, види індивідуалізації та диференціації, навчально-методичне забезпечення диференційованого освітнього процесу (В.І.Бондар, В.В.Давидов, Л.В.Занков, Н.Л.Коломінський, С.Д.Максименко, Д.Ф.Ніколенко, О.Я.Савченко, О.В.Скрипченко та інші), про зміст, методи та умови вивчення індивідуальних особливостей психічного розвитку дітей дошкільного віку (С.Є.Кулачківська, С.О.Ладивір, Л.Г.Подоляк, В.В.Тарасун, С.П.Тищенко та інші), про потенційні можливості дітей в оволодінні засобами пізнавальної діяльності (Н.М.Бібік, Р.С.Буре, Н.С.Лейтес, О.В.Проскура), про зміст, методи, форми індивідуалізованого навчання і виховання дошкільників у різних видах діяльності (Л.В.Артемова, А.М.Богуш, З.Н.Борисова, Е.С.Вільчковський, Н.Ф.Лисенко, Т.І.Поніманська, О.О.Фунтікова).
У фокусі дослідницької уваги знаходяться праці, безпосередньо присвячені проблемі розвитку індивідуальності та індивідуального підходу, в яких значне місце відводиться комплексному вивченню індивідуальних властивостей, індивідуальних стилів діяльності, окресленню конструктивних шляхів індивідуально-диференційованої взаємодії з дітьми (Н.І.Баглаєва, С.Н.Бубка, В.М.Галузинський, В.І.Доротюк, Т.Б.Кабанова-Кліміна, Я.Й.Ковальчук, В.С.Мерлін, В.М.Русалов, Л.М.Собчик, І.Е.Унт, Л.І.Фомічова та ін.).
Суттєвими для аналізу проблем індивідуалізації особистості, становлення індивідуальних відмінностей, формування індивідуального стилю діяльності та життя мають теорії (індивідуальна, епігенетична, самоактуалізації, гуманістична, психоаналітична, аналітична) зарубіжних дослідників А.Адлера, Е.Еріксона, А.Маслоу, К.Роджерса, З.Фрейда, К.Юнга) а також концепції: трьохфакторної моделі психодінамічних властивостей (Г.Айзенка), особистісних конструктів (Д.Келлі), конституціональних особливостей (Е. Кречмера), конституціональних особливостей (Ч.Спірмена), триархічної структури здібностей (С.Стернберга). Праці названих авторів дозвол

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здіснено теоретичний аналіз та експериментальне вивчення проблеми розвитку індивідуальності у дошкільному періоді онтогенезу, виявлено своєрідність, закономірності, детермінанти та передумови цього процесу, створено модель розвитку індивідуальності дитини цього віку, обґрунтовано та апробовано технологію розвитку індивідуальності дитини дошкільного віку, що свідчить про те, що поставлена на початку роботи мета досягнута, а завдання розв’язані. Результати проведеного дослідження дозволяють прийти до наступних висновків:
1. Інтегрований підхід до розуміння сутності індивідуальності дає змогу наблизитись до розуміння глибинних механізмів процесу розвитку індивідуальності у сукупному баченні її структурно-змістової основи. Авторське розуміння феномена індивідуальності передбачає його вивчення як унікальної динамічної системи, структурна основа якої утворюється шляхом поєднання, переплетення” комплексу відмінностей індивідного та особистісного спрямування, а змістова супроводжується формуванням певних властивостей, функціональним призначенням яких постановка та досягнення важливих, індивідуально- та соціально-значущих життєвих цілей, здійснення смислоутворювальних, адекватних ціннісним установкам виборів та винаходження найбільш ефективних способів їх досягнення. Сукупним результатом функціонування індивідуальності стає створення, виокремлення та поширення власного способу життя, поглядів, переконань, характерного стилю діяльності та почерку” життя, який визначає своєрідність побудови життєвого шляху кожної людини.
2. У процесі розвитку індивідуальності та особистості є ряд спільних та відмінних характеристик. Спільність, паралельність цих процесів зумовлює необхідність проведення таких психолого-педагогічних заходів, які мають бути спрямовані на підтримку особистості як індивідуальності. З другого боку, існує і певна своєрідність у сутності індивідуальності, її функціональному призначенні, механізмах виникнення, провідних процесах, що передбачає здійснення ряду спеціальних заходів, створення специфічних умов та пошуку своєрідних засобів педагогічної діяльності.
3. Центральним у розвиткові індивідуальності є процес індивідуалізації особистості. Початком індивідуалізації особистості є відокремлення власного досвіду від суспільного, виділення свого унікального „Я” серед безлічі інших унікальних „Я”. Продовженням цього процесу стає побудова власної моделі життя, створення індивідуально-значущого досвіду, який базується на інтеграції суспільного досвіду, його творчій переробці та розширенні власними знахідками і відкриттями, переходу від усвідомлення цінності власного „Я” до розуміння значущості і важливості „Ми”. Подальшим етапом індивідуалізації особистості стає вироблення такого індивідуального досвіду, який стає значущим для інших людей та прийнятим ними, тобто на цьому етапі „Я” впливає на „Ми”, його розвиток та удосконалення.
4. Процес розвитку індивідуальності в онтогенезі є результатом дії двох чинників еволюції вроджених процесів розвитку та засвоєння суспільного досвіду, які приводять до вироблення власного досвіду, його виокремлення із суспільного, реалізації через діяльність свого стилю життя, впровадження людиною у соціальне оточення вироблених поглядів, переконань, цінностей. Розглядаючи розвиток індивідуальності як процес стабілізації індивідуальних відмінностей та формування системоутворювальних властивостей, передбачаємо, що просування на цьому шляху може набувати гармонійного або дисгармонійного характеру. Гармонійним є такий шлях, у якому паралельно відбуваються процеси соціалізації та індивідуалізації, рівномірно удосконалюються відмінності індивідного та особистісного спрямування.
5. Розвиток індивідуальності відбувається гармонійно тоді, коли забезпечується оптимальне співвідношення між процесами індивідуалізації та соціалізації, емоційно-почуттєвого та когнітивного, мотиваційно-потребового та соціально-етичного розвитку дитини. За такого варіанта розвитку виокремлення суспільного ждосвіду відбувається з урахуванням не тільки своїх, власних інтересів та біжань, своїх фізичних або інтелектуальних потреб і можливостей, але й з урахуванням аналогічних запитів соціального оточення.
Гармонійно розвинена індивідуальність вибудовує власний стиль життя за допомогою найбільш корисних не тільки для себе, а й оточуючих людей засобів. У такому разі розвиток індивідуальності відбувається і завдяки власним природним можливостям, і завдяки підтримці оточуючих, їх прагненню поділитися досвідом, з якого людина може обрати необхідну їй пізнавальну, почуттєву, оцінну інформацію відповідно до своїх поглядів та переконань. Дисгармонійним шляхом розвитку індивідуальності вважаємо такий, коли увага акцентуйована лише на якійсь або деяких із сторін розвитку, що може призвести до поступового гальмування розвитку в іншому напрямку (асинхронія). Також дисгармонією може вважатися повільне та поступове вивільнення і все більш широке використання в житті невідповідних можливостям людини форм поведінки, реагування (регресія).
6. Гармонійний розвиток індивідуальності залежить від того, чи підтримуються у соціальному оточенні принципи оптимального співвідношення процесів індивідуалізації та соціалізації, біологічного та соціального; гуманістичної спрямованості, поваги до унікальної своєрідності кожної дитини; цілісності, інтегрованості дитячої індивідуальності; цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій; варіативності програмових завдань, навчально-виховного змісту та відповідності розвивального середовища індивідуальним та віковим можливостям дитини.
7. Поява вибірковості, цілепокладання та винахідливості є свідченням свідомого, відповідального і творчого ставлення до самого себе, інших людей, діяльності. Вибірковість супроводжує зростання самостійності, є ознакою готовності дитини взяти на себе відповідальність за свої дії та вчинки. Спроможність дитини самостійно визначити мету діяльності, спланувати свої дії, зробити власний вибір ролі, партнера по спілкуванню, додати своє, авторське при створенні продукту є свідченням впевненості в собі, наявності певного оцінного досвіду, оволодіння необхідними засобами досягнення поставлених цілей. Домагання дитини щодо реалізації власних прав і свобод є однією з найсуттєвіших характеристик розвиненої самосвідомості, свідченням переходу до нового етапу в розвиткові особистості.
8. Своєрідність кожної з системоутворювальних властивостей індивідуальності обумовлює і специфіку тих чинників та умов, від яких залежить їх формування. Чинниками розвитку вибірковості виступають наявність та представлення дитині різномантності оточуючого соціального та матеріального середовища, наданням можливості вибору, наявності у дитини можливості оцінити цей набір, приміряти його стосовно власних ресурсів та потреб, відповідно звузити або розширити.
9. Експеримент показав, що у роботі педагогів переважала спрямованість на здійснення фронтального, парціального чи групоцентричного стилю спілкування із вихованцями, які не можна вважати ефективними для гармонійного розвитку індивідуальності дитини. Було встановлено, що педагогами зазвичай засуджуються прояви нестандартної поведінки вихованців, залишаються поза увагою певні групи відмінностей, виявляються недостатньо визнаними індивідуальні розбіжності, неврахованими дитячі потреби та інтереси. Діти 3-7 років, які відвідують дошкільні навчальні заклади, як правило, були позбавлені права на вибір, самостійне прийняття рішення щодо власної діяльності та життя, можливості визначення індивідуально-значущих цілей, створення власних проектів, а тим більше можливості внесення змін в існуючий розпорядок життя.
При цьому виявилось, що існують суттєві розбіжності між реальною практикою роботи та світоглядною позицією педагогів. Більшість з них виявила глибоке переконання у необхідності здійснювати індивідуалізоване виховання і навчання, забезпечувати дієве урахування індивідуальних відмінностей дітей, висловили готовність до внесення змістових та організаційних змін у свою роботу, при цьому виділивши ряд чинників, що гальмують втілення ідеї індивідуалізації.
10. При вивченні особливостей сімейного спілкування констатовано, що лише незначна частина батьків по-справжньому спроможна забезпечити успішний розвиток індивідуальності своїх дітей, націлена на власне самоудосконалення, розуміння особливості своєї дитини з урахуванням потреб соціального середовища, тощо. Більшість батьків виявила схильність до парціального стилю спілкування, який характеризується недостатнім рівнем компетентності у питаннях виховання і навчання дитини дошкільного віку взагалі і розвитку дитячої індивідуальності зокрема, неузгодженістю підходів з боку різних членів родини, відсутністю мотивації до психолого-педагогічного самоудосконалення, емоційною нестабільністю членів родини, байдужістю до покращення умов сімейного виховання. Недостатньо ефективно відбувалась і взаємодія між педагогами днз та родинами вихованців, що також відображувалось на розвиткові індивідуальності дитини дошкільного віку.
11. У цілому такі виховні тенденції спрямовували дитину на поціновування намагання бути таким, як усі”, здійснення стабільно-уніфікованого стилю поведінки, зміцнювали виконавські, репродуктивні нахили, гальмували процес стабілізації індивідуальних відмінностей та формування системоутворювальних властивостей індивідуальності, у ряді випадків підсилювали негативістичні настрої, провокували бажання діяти всупереч вказівкам дорослих, протидіяти їх впливам, відстоюючи право бути таким, яким я є”.
12. Результати констатувального експерименту на етапі вивчення особливостей розвитку системоутворювальних властивостей індивідуальності показали, що стан цих властивостей значною мірою залежить від умов, створюваних педагогом, зокрема, його участі у процесі постановки та досягнення мети, спрямованості на побудову індивідуально-окресленої взаємодії з дитиною, поваги до дитячих виборів, рішень, планів, винаходів. Значно впливає на характер дитячої діяльності міра допомоги, що надається вихователем, ступінь новизни та практичної значущості виконуваних завдань, відповідність складності ситуації можливостям дитини, наявність варіативного ігрового матеріалу, тощо.
13. При вивченні провідних тенденцій становлення індивідуальних відмінностей встановлено, що стан індивідуальних відмінностей дітей дошкільного віку характеризується суттєвими розбіжностями як у віковому, так і в індивідуально-окресленому вимірі, що є важливим свідченням їх мінливості, нестійкості, поступового вікового дозрівання та стабілізації. У процесі нормального розвитку дитини 3-7 років відбувається підвищення якості індивідуальних відмінностей, їх упорядкування, вирівнювання, поступова стабілізація за обома напрямками, перетворення у стійкі цілісні, інтегровані, але не гомогенні структури.
14. Інтегрований аналіз стану системоутворювальних властивостей індивідуальності та індивідуальних відмінностей заклав підвалини для створення на цій основі типології ознак гармонійно розвинутої індивідуальності, здійснення заключного оцінювання та виділення існуючих стилів розвитку індивідуальності дитини 3-7 років. Серед найпоширеніших виділено стабільно-гармонійний, нестабільно-гармонійний, асинхронний і дисгармонійний стилі розвитку. Аналіз даних показав, що серед дітей як молодшого, так і старшого дошкільного віку кількість тих, розвиток яких відбувається у відповідності до стабільно-гармонійного стилю є досить невеликою, значно переважає група дітей, розвиток яких можна охарактеризувати як асинхронний, нестабільно-гармонійний або дисгармонійний.
15. Модель розвитку індивідуальності базується на окреслених методологічних позиціях з урахуванням структурно-змістової своєрідності, стадіальності становлення індивідуальних відмінностей, а також результативності та динаміки розвитку системоутворювальних властивостей індивідуальності. У створеній моделі, окрім стадій цього розвитку, окреслених у зв’язку із провідними процесами, представлено розгорнуту схему поступового формування змістової основи індивідуальності шляхом висвітлення якісних характеристик системоутворювальних властивостей індивідуальності та показані основні результати цього розвитку.
16. Ефективними для розвитку індивідуальності дитини 3-7 років, яка виховується та навчається у дошкільному навчальному закладі, є умови опосередкованого (підвищення психологічної компетентності педагогів, оволодіння ними методами вивчення індивідуальних відмінностей, принципами розробки та запровадження варіативних освітніх програм) та засоби безпосереднього впливу шляхом поширення індивідуального дитячого досвіду участі у ситуаціях, що підтримують системоутворювальні властивості індивідуальності.
17. Запровадження умов опосередкованого впливу, яке забезпечує дієве та комплексне урахування педагогами індивідуальних відмінностей кожної дитини, забезпечує задоволення її індивідуальних потреб та можливостей, особливостей індивідного та особистісного розвитку, отже, стабілізує стан індивідуальних відмінностей (особливо особистісного спрямування), впливає на усвідомлення власної відмінності від інших та розуміння значущості і унікальності своєї особистості, її самоцінності.
18. Застосування засобів опосередкованого впливу забезпечує накопичення дитиною певних знань про себе, їх поглиблення, виокремлення власних дій та вчинків серед загальних, розвиває функцію постановки та цілеспрямованого досягнення мети, поетапного планування, сприятливо впливає на вироблення відмінного від інших стилю діяльності та поведінки. При цьому виникає реальна можливість не тільки накопичити певні знання та уявлення про себе, але і апробувати ці відомості у досвіді повсякденного спілкування перевірити їх ефективність, оцінити успішність, адаптувати відносно різних життєвих ситуацій. На основі цього і формується потреба внутрішнього, самостійного, підсвідомого або усвідомлюваного корегування наявних дисгармоній.
19. Загальним результатом застосування сукупності психолого-педагогічних засобів є зміцнення у дитини 3-7 років образу самого себе, вироблення своєрідного стилю поведінки та діяльності, формування спроможності визначати та реалізовувати індивідуально- та соціально-значущі цілі, обираючи серед відомих зразків найбільш ефективні або створюючи новий, оригінальний досвід, поступово все більше і більше усвідомлюючи самоцінність своєї унікальної, відмінної від інших, індивідуальності.
Отже, на основі проведеного теоретико-експериментального аналізу процесу розвитку індивідуальності можна прийти до висновків, що цей процес відбувається протягом усього активного життя людини, починаючи з моменту її народження людини, але при цьому вік від 3 до 7 років є первинним, визначальним, стабілізуючим.
Саме у цей період відбувається перехід від окремих безсистемних проявів індивідуальних рис до їх упорядкування, змістового поширення, конвергенції, систематизації, інтегрування у загальній структурі індивідуальності. У період дошкільного дитинства відбувається створення базисної основи для подальшого розвитку індивідуальності людини, закладаються початки усвідомлення унікальності власного життєвого шляху, вирізняється відмінність своєї особистості від інших, формується своєрідний стиль діяльності, окреслюються життєві наміри, уподобання, вибудовуються плани та прогнози щодо власного майбутнього, виникають та стабілізуються системоутворювальні властивості індивідуальності. При наявності сприятливих умов та позитивного впливу факторів, детермінуючих розвиток індивідуальності, первинний цикл розвитку індивідуальності може здійснюватися на більш високих ступенях кожного етапу розвитку індивідуальності. Серед такими найважливішими вважаємо створення варіативних програм урахування індивідуальних відмінностей дитини та наповненість їх повсякденного життя виховними психологічними ситуаціями, які актуалізують системоутворювальні властивості індивідуальності.
Зазначимо, що у зв’язку з багатоаспектністю та складністю проблеми, яка вивчалась, у межах даного дослідження залишились не достатньо висвітленими питання поглибленого аналізу динаміки становлення окремих груп індивідуальних відмінностей у дітей, встановлення індивідуально-значущих причин та індивідуально-окреслених наслідків у цьому процесі, що зумовлює виникнення статистично рідких випадків. Неповною мірою розкрито питання своєрідності формування індивідуального стилю діяльності у різних видах діяльності з урахуванням його специфіки. Досить актуальною залишається проблема забезпечення наступності між різними освітніми ланками, що і визначає пріоритети подальшої наукової роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. М.: Международная педагогическая академия, 1995. 264с.
2. Абрамова Г.С. Практикум по возрастной психологии: Учебное пособие. М.: Академия, 1999. 317с.
3. Абрамова Г.С. Практическая психология. Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 366с.
4. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. 300с.
5. Адлер А. Понять природу человека. Спб.: Прогресс, 1997. 256 с.
6. Акимова М.К., Берулава Г.А., Борисова Е.М. Психологическая диагностика детей и подростков /Под ред. К.М.Гуревича, Е.М.Борисовой. М.: Международная педагогическая академия,1995. 359с.
7. Актуальні проблеми генези особистості в контексті навчання і виховання: Зб.наук. ст. /Заг. ред. С.Д. Максименка. К.: Нора-Прінт, 2001. 189с.
8. Актуальні проблеми психології. Том IV. Психологія розвитку дошкільника: Зб. наук. ст. /Заг. ред. С.Д. Максименка та С.Є.Кулачківської. К.: Нора-прінт, 2004. 120с.
9. Альтшуллер Г.С. Найти идею: Введение в теорию решения изобретательских задач: 2-е доп. изд. Новосибирск: Наука, 1991. 224с.
10. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. Минск: Университетское, 1990. 560с.
11. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М.: Наука, 1977. 339с.
12. Ананьев Б.Г. Индивидуальное развитие человека и константность восприятия. М.: Просвещение, 1968. 334с.
13. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: Изд. Ленинградского Университета, 1968. 339с.
14. Анастази А. Психологическое тестирование. В двух книгах /Пер. с англ. М.: Педагогика, 1982. Кн.1. 318с.; Кн.2. 295с.; ил.
15. Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспекты теории функциональной системы. М.: Наука, 1978. 400с.
16. Анцыферова Л.И. Личность в динамике: некоторые итоги исследования //Психологический журнал. 1992. Т.13. №5. С.12-25.
17. Асмолов А.Г. Психология индивидуальности: Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе: Уч. пос. М.: Изд-во МГУ, 1986. 96с.
18. Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. М.: Изд-во МГУ, 1990. 367с.
19. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров: Психолог. Психопедагог. Психоисторик. М.-Воронеж: МОДЭК, 1996. 768с.
20. Баглаєва Н.І. Індивідуально-диференційований підхід до формування математичних уявлень у дітей шостого року життя. Автореф. дис. ...канд. пед.наук: 13.00.01 / Ін-т проблем виховання АПН України. К.: 1997. 16с.
21. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. К.: Дошкільне виховання, 1999. 69с.
22. Бандура А. Теория социального научения /Пер. с англ. СПб: Евразия, 2000. 320с.
23. Баскаков В.Ю. Свободное тело: Хрестоматия по телесно-ориентированной терапии и психотехнике. М.: Институт общегуманитарных исследований. 222с.
24. Безруких М.М. Ефимова С.П. Знаете ли вы своего ученика? М.: Просвещение, 1991. 176с.
25. Бердяев М.О. Самопознание. М.: Книга,1 991. 445с.
26. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы /Пер. с англ., общ. ред. М.С. Мацковского. Спб: Спец. лит., 1996. 397 с.: ил.
27. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание /Пер. с англ. М.: Прог-ресс, 1986. 420с.
28. Бех И.Д. Психологические основы нравственного развития личности: Автореф. дис. докт. психол. наук: 19.00.07 / КГПИ им. А.М.Горького. К., 1992. 48с.
29. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук-метод. пос. К.: ІЗМН. 203с.
30. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн.1: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. Наук. видання. К.: Либідь, 2003. 280с.
31. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Книга 2: Особистісно-орієнтований підхід: науково-практичні засади. К.: Либідь, 2003. 344с.
32. Бех І.Д. Вчинок у морально-духовному розвитку особистості //Дошкільне виховання. 2005. №2. С.3-5.
33. Бех І.Д., Кононко О.Л. Наукові засади проведення експерименту //Рідна школа. 2001. №10. С.36-40.
34. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. Автореф. дис. докт. пед. наук: 13.00.01 /Ін-т педагогіки АПН України. К.: 1998. 40с.
35. Білан О.І., Партико Т.Б., Хома О.Є. Методичні рекомендації для діагностики шкільної зрілості дітей 6-7 років //Конспект. 1994. №1. С.39-52.
36. Блонский П.П. Избранные педагогические произведения. М.: АПН РСФСР, 1961. 694с.
37. Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей: Учеб пос. М.: ИЦ Академия, 2002. 320с.
38. Бодрова Е.В., Давыдов В.В., Петровский В.А., Стеркина Р.Р. Опыт построения психолого-педагогической концепции дошкольного воспитания //Вопросы психологии. 1989. №3. С.22-32.
39. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе //Вопросы психологии. 1978. №4. С. 23-34.
40. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1968. 464с.
41. Бондар В.І. Теорія і технологія управління процесом навчання в школі. К.: ФАДА, ЛТД, 2000. 191с.
42. Бондар С.П. Педагогічна технологія: становлення, термінологія, сутність, структура /Школа першого ступеня: теорія і практика: Зб.наук. пр. Переяслав-Хм. держ. пед. ін-ту ім. Г.С. Сковороди. Вип.2. Пер.-Хм., 2002. С.515.
43. Борисова Е.М., Логинова Г.П. Индивидуальность и профессия. М.: Знание, 1991. 78с.
44. Борисова Н.В. Образовательные технологии как объект педагогического выбора: Уч. пос.. М.: Академия, 2000 .146с.
45. Боришевский М.Й. Развитие саморегуляции поведения школьников. Дисс. в форме научн. докл. ... докт. психол. наук: 19.00.07. К., 1992. 77с.
46. Братусь Б.С. Аномалии личности. М.: Мысль, 1988. 304 с.
47. Братусь Б.С. Нравственное сознание личности (Психологическое исследование). М.: Знание, 1985. 64с.
48. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. М.: Педагогика, 1990. 140с.
49. Бубка С. Н. Формування індивідуальних здібностей студентів у процесі фізичного виховання: Автореф. дис. канд. психол. наук: 13.00.07 /Ін-т проблем виховання АПН України. К., 2001. 18с.
50. Бугайов О.І. Диференціація навчання в сучасній середній школі //Радянська школа. 1991. 38. С.7-15.
51. Буняк Н.А. Психофізіологічні основи і засоби контролю за розвитком дітей за умов їх перебування в дошкільному закладі. Дис. докт. психол.наук: 19.00.02 /Ін-т психологіїї АПН України. К., 1998. 393 с.
52. Буре Р.С. Готовим детей к школе: Книга для воспитателя детского сада. М.: Просвещение, 1987. 96с.
53. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. Записки детского психиатра: Кн. для учителей и родителей. М.: Просвещение, 1988. 207 с.
54. Буянов М.И. Нервный ребенок. М.: Знание, 1997. 191с.
55. Васильев Н.А., Куль Ю. Влияние индивидуальных психологических различий на процесс решения проблем //Вопросы психологии. 1985. № 1. С. 140-148.
56. Венгер А.А. Психологическая готовность к обучению в школе //Подготовка детей к школе в детском саду /Под ред. Т.В. Тарунтаевой. М.: Педагогика, 1977. С.10-19.
57. Венгер Л.А., Венгер А.А. Домашняя школа мышления (для детей четырех лет). М.: Знание, 1983. 96с., ил.
58. Венгер Л.А. Развитие способности к наглядному пространственному моделированию //Дошкольное воспитание. 1982. № 3. С.46-52.
59. Вікова психологія /За ред. дійсного члена АПН СРСР Г.С. Костюка. К.: Рад. школа, 1976. 269с.
60. Вікова та педагогічна психологія: Навч. пос. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. К.: Просвіта, 2001. 416с.
61. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.: Изд-во МГУ, 1990. 283с.
62. Возрастная и педагогическая психология: Хрестоматия: Учеб. пос. /Сост. И.В.Дубровина, А.М.Прихожан, В.В.Зацепин. М.: Академия, 1998. 320с.
63. Возрастно-психологическое консультирование: проблемы психического развития детей /Под ред. Г.В.Бурменской, О.А.Карабановой, А.Г.Лидерс. М.: Изд-во МГУ, 1990. 134 с.
64. Воспитание детей дошкольного возраста /Под ред. Л.Н. Проколиенко. К.: Рад. школа, 1990. 368с.
65. Воспитание чувств у детей по методу Марии Монтессори: дидактический материал /Сост. и ред. З.Н. Борисова, Р.А.Семерникова. К.: Освітянин, 1995. 132с.
66. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте/ А.Н. Драчев (ред). СПб.: Союз, 1997. 93с.
67. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. Спб.: Союз,1999. 222с.
68. Выготский Л.С. Детская психология //Собр. соч.: в 6-и т. М., 1984. Т.4. С. 244-268.
69. Выготский Л.С. Сознание как проблема психологии поведения //Собр. соч.: В 6-и т. Т.1. М.: Педагогика, 1982. С.50-52.
70. Вяткин Б.А., Щукин М.Р. Развитие учения об интегральной индивидуальности: проблемы, итоги, перспективы //Психологический журнал. 1997. №3. С.126-141.
71. Галузинский В.М. Индивидуализация воспитания учащихся в условиях школьного коллектива. Автореф. дис. докт. пед. наук. М., 1984. 46с.
72. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Уч. пос. М.: Просвещение, 1986. 272с.: ил.
73. Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. Психологія, діагностика, педагогіка. К.: РОВО Укрвузполіграф, 1992. 84с.
74. Говорун Т.В. Соціалізація статі як фактор розвитку Я-концепції. Автореф. дис. докт. психол. наук: 19.00.07. К.: Науковий світ, 2002. 35с.
75. Голибард Е. Щоб думати і чинити правильно. Нариси технології системного мислення. К.: Бібліотечка ВК, 1998. 168с.
76. Гуманізація процесу навчання в школі: Навч. посібник / За ред. С.П.Бондар. 2 вид., доповн. К.: Стилос, 2001. 256с.
77. Гуткина Н.И. Психологическая готовность к школе. М.: Академ. Проект, 2000. 184 с.
78. Давыдов В.В. О понимании личности в современной психологии //Психологический журнал. 1988. №4. С.22-32.
79. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. М.: Педагогика, 1996. 239с.
80. Детская практическая психология /Под ред. Т.Д.Марцинковской. М.: Гардарики, 2001. 252 с.
81. Детский практический психолог /Под ред О.А. Шаграевой, С.А.Козловой. М.: ИЦ Академия, 2001. 256с.
82. Джеймс М., Джонгвард Д. Рожденные выигрывать: трансакционный анализ с гештальтупражнениями: Пер. с англ /Общ. ред. и послесловие Л.А. Петровской. М.: Изд. группа Прогресс”, Универс, 1995. 333 с.: ил.
83. Диагностика умственного развития дошкольника /Под ред. Л.А.Венгера, В.В. Холмовской. М.: Педагогика,1978. 248с.
84. Диксон Д. Проектирование систем: изобретательство, анализ и принятие решения: Пер. с англ. М.: Мир, 1969. 305с.
85. Дитина: програма виховання і навчання дітей від 3 до 7 років /Наук. кер. О.В. Проскура, Л.П. Кочина, В.У. Кузьменко. К.: Богдана, 2003. 328с.
86. Дитина: методичні рекомендації до програми виховання і навчання дітей від 3 до 7 років/ Наук. кер. О.В.Проскура, В.У. Кузьменко. К.: Богдана, 2004. 232с.
87. Дичківська І. М. Індивідуальне виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині М.Монтессорі: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01/ ПУПУ ім. К.Д.Ушинського. Одеса, 1996. 24с.
88. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. пос. К.: Академвидав, 2004. 352с.
89. Доман Г., Доман Д., Эйзен С. Как развить интеллект ребенка /Пер. с англ. М.: Аквариум, 1999. 320с.
90. Донченко E.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. К.: Политиздат Украины, 1989. 173 с.
91. Доротюк В.І. Діагностика індивідуальних відмінностей учнів загальноосвітньої школи при комплектуванні профільних класів: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07 / НПУ ім. М.П. Драгоманова. Київ, 2001. 18с.
92. Доротюк В.І. Теоретичні питання проблеми індивідуальних відмінностей інтелектуальної діяльності людини //Наук. зап. Харківського військового ун-ту. Соціальна філософія, педагогіка. Психологія. Харків: ХВУ, 2000. Вип.6. С. 158-163.
93. Дорфман Л.Я. Метаиндивидуальный мир: методологические и теоретические проблемы. М.: Смысл, 1993. 239с.
94. Дорфман Л.Я. Индивидуальный эмоциональный стиль //Вопросы психологии. 1989. №5. С.88-95.
95. Дошкільна педагогічна психологія /За ред.Д.Ф. Ніколенка. ред.-вид відділ КДПІ ім. О.М. Горького, 1970. 141с.
96. Дружинин В.Н. Психология эмоций, чувств, воли /Под ред. В.П.Амельченко. М.: Сфера, 2003. 94с.
97. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. Спб: Питер-Ком, 1999. 368с.
98. Дуткевич Т. В. Особенности развития познавательной деятельности дошкольников в условиях детской группы: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07/ Ин-т психологии АПН Украины. К., 1990. 19с.
99. Дьяченко О.М. Проблема развития способностей: до и после Л.С.Выготского //Вопросы психологии. 1996. №5. С.98-10.
100. Дьяченко О.М. Проблема индивидуальных различий в интеллектуальном развитии ребенка //Вопросы психологии. 1997. №4. С.138-145.
101. Дьяченко О.М., Кириллова А.И. О некоторых особенностях развития воображения //Вопросы психологии. 1980. № 2. С. 184-193.
102. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. М.: Планета детей, 1997. 328с.
103. Експериментальна базова програма розвитку дитини дошкільного віку /Наук. кер. О.Л. Кононко. К.: Світич, 2004. 149с.
104. Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя: Учеб. пособие. М.: Просвещение, 1989. 189с.
105. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. Л.: Изд. ЛГУ, 1985. 168с.
106. Ермолаева М.В. Психология развивающей и коррекционной работы с дошкольниками: Уч-метод. пособие /Гл. ред. Д.И. Фельдштейн. М.: Воронеж: МОДЭК, 2002. 171с.
107. Ермолаева М.В. Психология развития: Метод. пос. /Гл. ред. Д.И.Фельдштейн. М.: Воронеж: МОДЭК, 2003. 3