Пузирьов Михайло Сергійович Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах: порівняльно-правове дослідження

Краткое описание

Пузирьов Михайло Сергійович, головний науковий спів­робітник НДЦ з питань діяльності органів та установ ДКВС України: «Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах: порівняльно-правове дослідження» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спецрада Д 27.855.03 в Уні­верситеті державної фіскальної служби України

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ПУЗИРЬОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ

УДК 343.81

ДИСЕРТАЦІЯ
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ:
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»

Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
М. С. Пузирьов

Науковий консультант: Богатирьов Іван Григорович,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Чернігів – 2018

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ............................................ 4
ВСТУП................................................................................................. 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК
У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.......................................................................

19
1.1. Теоретико-прикладне обґрунтування порівняльних
досліджень у галузі кримінально-виконавчого права................................
19
1.2. Методологія порівняльно-правового дослідження виконання
покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах...
35
1.3. Стан та періодизація наукових досліджень зарубіжного
досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк...
51
Висновки до розділу 1......................................................................... 76
РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК У ДЕРЖАВАХ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ
СІМ’Ї ТА УКРАЇНІ......................................................................................

80
2.1. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Федеративній Республіці Німеччина порівняно з Україною.......
80
2.2. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Французькій Республіці порівняно з Україною.............................
110
2.3. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Швейцарській Конфедерації порівняно з Україною.....................
135
Висновки до розділу 2......................................................................... 167
РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК У ДЕРЖАВАХ АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ
СІМ’Ї ТА УКРАЇНІ......................................................................................

174

3.1. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк в Англії та Уельсі порівняно з Україною..........................................
174
3.2. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Сполучених Штатах Америки порівняно з Україною..................
202
3.3. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Канаді порівняно з Україною..........................................................
228
Висновки до розділу 3......................................................................... 256
РОЗДІЛ 4. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПОКА- РАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК У
ДЕРЖАВАХ СКАНДИНАВСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ’Ї ТА УКРАЇНІ...

260
4.1. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Королівстві Норвегія порівняно з Україною.................................
260
4.2. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Королівстві Швеція порівняно з Україною....................................
283
4.3. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний
строк у Фінляндській Республіці порівняно з Україною...........................
306
Висновки до розділу 4......................................................................... 329
РОЗДІЛ 5. ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ
ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК В УКРАЇНІ................

334
5.1. Основні напрями вдосконалення кримінально-виконавчої системи України з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду
виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк...............

334
5.2. Удосконалення кримінально-виконавчого законодавства України з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду виконання
покарання у виді позбавлення волі на певний строк..................................

359
Висновки до розділу 5......................................................................... 387
ВИСНОВКИ........................................................................................ 391
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................... 404
ДОДАТКИ............................................................................................ 462

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВТК Виправно-трудовий кодекс
ГТУ Головне тюремне управління
ДКВС Державна кримінально-виконавча служба
ДПтС Державна пенітенціарна служба
ЄС Європейський Союз
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
ЗЗ Звід законів
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінальний процесуальний кодекс (щодо України)
Кримінально-процесуальний кодекс (щодо інших країн)
МВС Міністерство внутрішніх справ
ООН Організація Об’єднаних Націй
ПВРУВП Правила внутрішнього розпорядку установ виконання
покарань
СНД Співдружність Незалежних Держав
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
США Сполучені Штати Америки
УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка
ФРН Федеративна Республіка Німеччина

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Гармонізація законодавства України та зарубіжних країн щодо виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк є перспективним напрямом реформування кримінально- виконавчої системи України.
В умовах глобалізаційних процесів ХХІ ст. проблеми виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк доцільно розглядати не тільки в межах однієї правової системи, а й порівняно із кримінально- виконавчим законодавством і практикою його застосування в інших державах. Безумовно, існують відмінності в соціально-економічному та політичному розвитку кожної держави, однак проблеми виправлення і ресоціалізації засуджених, застосування до них заохочувальних інститутів, соціальної адаптації, запобігання пенітенціарному й постпенітенціарному рецидиву тощо загальнопоширені.
Саме тому порівняльні дослідження в галузі кримінально-виконавчого права зумовлені реформуванням кримінально-виконавчої системи, що здійснюється Міністерством юстиції України. Сучасні тенденції у вітчизняній юриспруденції закономірні й науково обґрунтовані шляхом застосування порівняльно-правового підходу під час проведення наукових досліджень, відповідно до якого реформування правових інститутів, що має місце в Україні, базується не тільки на вітчизняних досягненнях, а й позитивному зарубіжному досвіді в досліджуваній сфері.
Теоретико-прикладні розробки виконання та відбування покарань й окремі порівняльно-правові дослідження в різні історичні періоди вітчизняної й зарубіжної юриспруденції здійснювали: Л. В. Багрій-Шахматов, О. М. Бандурка, Ю. В. Баулін, О. Г. Боднарчук, В. І. Борисов, І. Г. Богатирьов, О. І. Богатирьова, М. М. Гернет, С. Ф. Денисов, Т. А. Денисова, О. М. Джужа, О. А. Долгий, В. М. Дрьомін, О. О. Житний, О. І. Зубков, О. Ф. Кістяківський, О. О. Книженко, В. В. Коваленко, О. Г. Колб, Н. В. Коломієць,

В. Я. Конопельський, І. М. Копотун, Т. В. Корнякова, Л. Г. Крахмальник, О. М. Литвинов, В. Г. Лихолоб, Я. О. Ліховіцький, П. І. Люблінський, О. О. Малиновський, В. О. Меркулова, В. А. Мисливий, П. П. Михайленко, С. С. Мірошниченко, Є. С. Назимко, В. М. Пальченкова, М. М. Паше- Озерський, С. В. Познишев, Г. О. Радов, О. П. Рябчинська, А. В. Савченко, М. Д. Сергеєвський, А. Ф. Сизий, B. B. Сташис, А. Х. Степанюк, М. С. Таганцев, В. Я. Тацій, Ю. М. Ткачевський, В. В. Топчій, В. М. Трубников, Г. А. Туманов, Б. С. Утєвський, І. Я. Фойницький, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, С. І. Халимон, В. О. Човган, І. В. Шмаров, О. О. Шкута, І. С. Яковець, О. М. Яковлєв, С. С. Яценко, М. М. Яцишин та ін.
Безпосередньо дослідження питань виконання та відбування покарань у зарубіжних країнах проводила низка науковців радянського та сучасного періодів (Ю. А. Алфьоров, Л. Л. Ананіан, Р. О. Андреященко, З. А. Астеміров, О. І. Бажанов, К. Ж. Балтабаєв, Є. П. Бурдо, А. М. Бурцев, І. Б. Вікторова, М. Л. Греков, О. Я. Гришко, В. І. Гуржій, В. О. Жабський, В. О. Зайченко, Ю. В. Калінін, О. О. Ложніков, О. Ф. Маруков, М. П. Мєлєнтьєв, Н. І. Наришкіна, М. О. Стручков, П. В. Тепляшин, Н. Б. Хуторська, Ю. В. Чакубаш, В. П. Шупілов та ін.), а також відомі західноєвропейські й американські вчені-правники (Т. Агелвік, М. Босворт, Х. Вааль, К. Гофф, Дж. Даллам, Г. Деммер, Дж. Дігнен, Ш. Доловіч, Ф. Дюнкел, М. Кавадіно, Е. Койл, Н. Крісті, Т. Лаппі-Сеппала, Н. Морріс, Д. Нелкен, Дж. Олбаніз, Н. Педфілд, Дж. Прат, Д. Ротмен, Р. Саймон, Д. Сміт, В. Стерн, Дж. Стінчкомб, М. Тонрі, Е. Феірчайльд, Р. Фрейз, Ш. Шахідулла та ін.).
Однак наявні наукові розробки безпосередньо не стосувалися комплексного порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах та Україні (передусім після 2003 р.), а саме: вироблення теоретико-методологічних засад дослідження проблем виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах; виокремлення особливостей виконання досліджуваного виду покарання у державах романо-германської, англо-американської та скандинавської

правових сімей, порівняння їх із вітчизняною практикою виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк; вироблення шляхів упровадження позитивного зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк в Україні тощо.
Більше того, у всіх попередніх працях не взято до уваги зміни і доповнення, що мали місце останніми роками в положеннях вітчизняного й зарубіжного законодавства у визначеній сфері кримінально-виконавчих правовідносин. Саме тому порівняльно-правове дослідження виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах є актуальним і перспективним, а отже, потребує детального зʼясування та розкриття в науково-практичному аспекті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження ґрунтується на положеннях Національної стратегії у сфері прав людини (затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 р.
№ 501/2015), Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року (затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р), Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки (схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015), Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 654-р), Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» (схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015), Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016–2020 рр., (затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р.), теми наукових досліджень кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології Академії Державної пенітенціарної служби на 2017–2021 роки. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Буковинського державного фінансово-економічного університету (протокол № 4 від 22 грудня 2015 р.) та уточнена вченою радою Академії Державної пенітенціарної служби

(протокол № 6 від 24 травня 2018 р.).
Мета і завдання дослідження відповідно до предмета та об’єкта дослідження. Метою роботи є розв’язання комплексної наукової проблеми щодо здійснення порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах, розроблення та наукове обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-виконавчої системи України і галузевого законодавства з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:
– надати теоретико-прикладне обґрунтування порівняльних досліджень у галузі кримінально-виконавчого права;
– визначити методологію порівняльно-правового дослідження виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах;
– з’ясувати стан наукової розробки проблеми та виокремити періоди проведення наукових досліджень зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
– здійснити порівняльний аналіз виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Федеративній Республіці Німеччина 1 та Україні;
– охарактеризувати виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Французькій Республіці порівняно з Україною;
– дослідити виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Швейцарській Конфедерації порівняно з Україною;
– провести порівняльний аналіз виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк в Англії та Уельсі й Україні;
– охарактеризувати виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Сполучених Штатах Америки порівняно з Україною;
– дослідити виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Канаді порівняно з Україною;

1 У завданнях і назвах структурних підрозділів дисертаційного дослідження ми використовуємо офіційні назви зарубіжних країн. Разом із тим, далі по тексту ми використовуємо короткі назви відповідних країн. Виняток становить Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, в межах якого нами досліджено виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк в Англії та Уельсі.

– здійснити порівняльний аналіз виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Королівстві Норвегія та Україні;
– охарактеризувати виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Королівстві Швеція порівняно з Україною;
– дослідити виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Фінляндській Республіці порівняно з Україною;
– обґрунтувати основні напрями вдосконалення кримінально-виконавчої системи України з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах.
Предмет дослідження – виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах: порівняльно-правове дослідження.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, завдань дослідження та його об’єкта і предмета. Під час виконання дослідження використані сучасні методи наукового пізнання, зокрема: порівняльно-правовий метод – використовувався для виявлення загальних та особливих рис у правовій регламентації й порядку виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах та Україні (розділи 2–4); діалектичний метод – застосовувався у всіх розділах дисертації, надав можливість розглянути кримінально-виконавчі явища і процеси у розвитку та взаємозв’язку, виявити їх закономірності й тенденції; метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного – використовувався в усіх розділах дисертації, дав можливість розглянути кримінально-виконавчий процес як цілісне утворення, що властиве будь-якій із досліджуваних країн, а також виділити із кримінально- виконавчих систем зарубіжних країн саме ту складову, що стосується

виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк через його найбільшу поширеність та кількісно-якісну характеристику засуджених; історико-правовий метод – застосовувався в усіх розділах дисертації, дозволив виявити спільні та відмінні риси й закономірності у розвитку кримінально- виконавчого законодавства і практики його застосування в зарубіжних країнах та Україні на різних етапах історичного розвитку; хронологічний метод – дав змогу згрупувати наукову літературу з досліджуваної проблематики за трьома періодами (підрозділ 1.3); системно-структурний метод – дав можливість розкрити діяльність із виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах у тісному взаємозв’язку складових елементів (розділи 2–4); формально-юридичний (догматичний) метод – слугував тлумаченню юридичних конструкцій, встановленню позитивних і негативних рис кримінально-виконавчого законодавства зарубіжних країн порівняно з Україною (розділи 2–4, підрозділ 5.2); правничо-герменевтичний метод – використовувався в усіх розділах дисертації для пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, навчальних матеріалів, а також текстів зарубіжних і вітчизняних нормативно-правових актів у сфері виконання покарань; лінгвістичні методи – застосовувалися в усіх розділах дисертації під час перекладу англомовної юридичної літератури й текстів нормативно- правових актів; метод експертних оцінок – використовувався для підтвердження або спростування окремих положень дослідження (підрозділи 2.1, 3.2, 4.3, 5.1, 5.2); статистичний метод – застосовувався під час наведення статистичних даних за різними напрямами виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах (розділи 2–4); метод правового моделювання – використовувався у процесі вироблення пропозицій щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, для визначення перспектив розвитку кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчої системи, науки кримінально-виконавчого права (підрозділи 5.1, 5.2).
Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики

пенітенціарних відомств зарубіжних країн та України, результати проведеного протягом 2013–2017 рр. анкетування (експертного опитування) 90 учених м. Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова, Запоріжжя, Івано-Франківська, Чернігова, які досліджують проблеми пенітенціарної науки та пов’язаних із нею галузей, а також 800 практичних працівників правозастосовних і правозахисних інституцій України (за винятком Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей), із них: персонал органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України (480 осіб), судді (110 осіб), прокурори (70 осіб), адвокати (140 осіб), чим забезпечується обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і пропозицій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розроблених проблем дисертація є першим в Україні комплексним порівняльно-правовим дослідженням виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах, за результатами якого сформульовано обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінально-виконавчої системи України та галузевого законодавства. У дисертації висунуто та обґрунтовано низку нових теоретичних і важливих у практичному сенсі положень, які відображають її наукову новизну, зокрема:
вперше:
– наведено теоретико-прикладне обґрунтування порівняльних досліджень у галузі кримінально-виконавчого права шляхом виокремлення двох складових: теоретичної цінності та прикладного значення;
– з урахуванням теоретичної цінності, прикладного значення порівняльних досліджень у галузі кримінально-виконавчого права, а також упровадження навчальної дисципліни «Порівняльне кримінально-виконавче право» в освітній процес закладів вищої освіти Державної кримінально- виконавчої служби (далі – ДКВС) України обґрунтовано триєдину мету кримінально-виконавчої (пенітенціарної) компаративістики, а саме: наукову, навчальну, прикладну;

– систематизовано наукові розробки щодо вивчення зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк, виокремивши три періоди проведення відповідних наукових пошуків, зокрема:
1) дореволюційний (до 1917 р.); 2) радянський (1917–1991 рр.); 3) сучасний (із 1991 р. й дотепер);
– визначено закономірності функціонування пенітенціарних систем зарубіжних країн в історико-правовому дискурсі та наведено комплексне порівняльно-правове узагальнення особливостей виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у державах романо-германської, англо- американської та скандинавської правових сімей, що дало можливість забезпечити науку кримінально-виконавчого права України, практиків- пенітенціаристів і суб’єктів правотворчості новими й достовірними фактами щодо функціонування зарубіжних пенітенціарних систем;
– розроблено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
– доведено, що назва нормативно-правового акта «Кримінально- виконавчий кодекс України» не узгоджується з найменуванням державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Виходячи з цього, враховуючи правила систематизації (у формі кодифікації) законодавчих актів у визначеній сфері правовідносин і ґрунтуючись на зарубіжному досвіді законотворення у цій сфері, запропоновано прийняття на основі Кримінально- виконавчого кодексу (далі – КВК) України та Закону України «Про пробацію» Кодексу законів України про виконання покарань та пробації. У разі прийняття Міністерством юстиції України розробленої за участі автора «Доктрини пенітенціарного права України» назва відповідного нормативно-правового акта може бути «Пенітенціарний кодекс України»;
удосконалено:
– теоретико-методологічні засади порівняльного правознавства та науки кримінально-виконавчого права України шляхом обґрунтування самостійного

напряму галузевих наукових розвідок – кримінально-виконавчої (пенітенціарної) компаративістики;
– науково-теоретичні положення щодо генезису виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах;
– наукову дефініцію терміна «прогресивна система виконання покарань» шляхом наведення поняття в авторській редакції, що має вплинути на його більш чітке теоретичне розуміння. Внесено пропозицію щодо доповнення КВК України новою статтею – «Стаття 6-1. Прогресивна система виконання покарань», запропоновано авторську редакцію норм цієї статті;
– теоретико-прикладні підходи до застосування прогресивної системи виконання покарання. Зокрема установлено, що ключовим компонентом у реалізації прогресивної системи в зарубіжних країнах є не процес оцінювання ступеня виправлення засуджених, а оцінка ризиків і криміногенних потреб. Прикладом цього є класифікація пенітенціарних установ в Англії та Уельсі, Сполучених Штатах Америки (далі – США), Канаді за рівнями безпеки залежно від імовірності вчинення засудженими втечі. Також цей критерій є однією з підстав незастосування до засуджених низки заохочувальних інститутів (затримка з переведенням до установи нижчого рівня безпеки, ненадання короткочасних виїздів за межі установи тощо);
– теоретичну конструкцію кримінально-виконавчого законодавства України шляхом внесення пропозицій щодо трансформації КВК та Закону України «Про пробацію» у Кодекс законів про виконання покарань та пробації. Така пропозиція відповідає європейській правовій традиції з чітким визначенням предмета правового регулювання;
– мету кримінально-виконавчого законодавства України шляхом внесення пропозицій щодо відповідних змін до ч. 1 ст. 1 КВК;
дістали подальшого розвитку:
– наукова аргументація вчених і практиків щодо проведення подальших порівняльних досліджень у галузі кримінально-виконавчого права з метою

вдосконалення кримінально-виконавчої системи України та галузевого законодавства з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду;
– вчення про методи порівняльного правознавства з урахуванням специфіки кримінально-виконавчого правового регулювання. Це дало змогу запропонувати науково обґрунтовану методологію порівняльно-правового дослідження виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах як систему таких методів: порівняльно-правового; діалектичного; сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного; історико-правового; хронологічного; формально-юридичного (догматичного); правничо-герменевтичного; лінгвістичних; експертних оцінок; правового моделювання;
– засади співвідношення норм кримінального й кримінально-виконавчого права. Зокрема, зроблено висновок, що кримінально-виконавча політика формується на основі базових принципів кримінально-правової політики та мети покарання в державі. Такий підхід властивий усім країнам, охопленим цим порівняльно-правовим дослідженням, і випливає із матеріальної природи норм кримінального права стосовно кримінально-виконавчого права;
– позиції вчених щодо розгляду ізоляції засуджених до позбавлення волі на певний строк у двох аспектах: кримінально-правовому та кримінально- виконавчому. Це дало можливість пояснити особливість формулювання однієї з цілей покарання, закріпленої у ст. 718 Кримінального кодексу (далі – КК) Канади, а саме ізоляції злочинців від суспільства. У свою чергу в Україні ізоляція засуджених визначається законодавцем (ч. 1 ст. 102 КВК) як один із елементів режиму у виправних і виховних колоніях;
– концепція поліфункціональності (універсальності) пенітенціарних установ (за окремими блоками для різних категорій засуджених та ув’язнених), які мають функціонувати за територіальним принципом;
– позиції вчених і практиків щодо передачі слідчих ізоляторів до відання Міністерства внутрішніх справ (далі – МВС) України, а також визнання праці обов’язком засуджених до позбавлення волі на певний строк;

– положення зарубіжного досвіду щодо двоступеневої (центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань – органи і установи виконання покарань) структури управління кримінально-виконавчою системою;
– аргументи щодо закріплення в чинному законодавстві обов’язку засудженого відшкодувати шкоду, заподіяну злочином, у випадку застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Зокрема, підтримуючи таку пропозицію, 60,8 % опитаних учених і 58,4 % практичних працівників висловилися за повне відшкодування засудженим завданої злочином шкоди, відповідно 39,2 % і 41,6 % – за часткове відшкодування (зі збереженням обов’язку щодо повного відшкодування після звільнення);
– наукова теорія й відповідне законоположення (ч. 2 ст. 50 КК України) щодо триєдиної мети покарання, що дало змогу сформулювати пропозиції до низки норм чинного законодавства, котрі сприяли би досягненню мети захисту інтересів особи, суспільства і держави;
– положення щодо неприйнятної з позиції дотримання прав засуджених і в своїй сутності антидемократичної практики подовження строку позбавлення волі до повного виправлення засуджених шляхом застосування інститутів превентивного ув’язнення (Німеччина), кримінальної опіки (Франція), невизначеного ув’язнення (Швейцарія) та системи невизначених вироків (США, Канада);
– наукове бачення недоцільності запровадження інституту приватних пенітенціарних установ до кримінально-виконавчої системи України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і практичне значення для науки кримінально-виконавчого права та використані у:
– законотворчій діяльності – для удосконалення норм КВК України (лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 25 червня 2018 р. № 04-18/12-1145);

– практичній діяльності – під час проведення занять зі службової підготовки персоналу органів і установ виконання покарань (акт впровадження Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 3 квітня 2018 р. № 32; акт впровадження Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2018 року);
– науковій роботі – для подальших наукових розробок у сфері виконання покарань (акт впровадження Інституту кримінально-виконавчої служби від 28 березня 2018 р.);
– освітньому процесі – під час викладання навчальних дисциплін
«Кримінальне право», «Кримінологія», «Кримінально-виконавче право»,
«Порівняльне кримінально-виконавче право», у підготовці підручників, навчальних посібників, у науково-дослідній та навчальній роботі студентів та курсантів (акт впровадження Університету державної фіскальної служби України від 29 січня 2018 р. № 2850; акт впровадження Академії Державної пенітенціарної служби від 8 червня 2018 р. № 15/16-а).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою працею. Сформульовані в ній положення, узагальнення, висновки, рекомендації та пропозиції обґрунтовано на підставі самостійно проведених досліджень.
У науковій статті «Теоретичні засади порівняльного кримінально- виконавчого права», підготовленій спільно з І. Г. Богатирьовим, автором особисто за результатами аналізу положень міжнародних пенітенціарних стандартів виокремлено основні напрями функціонування кримінально- виконавчої системи України, що потребують удосконалення.
У науковій статті «Сучасні підходи до визначення сфери діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України», підготовленій спільно з І. Г. Богатирьовим, автором особисто сформульовано пропозиції щодо приведення сучасного стану функціонування кримінально-виконавчої системи України у відповідність до європейських стандартів.

Ідеї та розробки, що належать співавтору, разом з яким були опубліковані наукові статті, в дисертації не використовувалися. Для аргументації окремих положень дисертації використовувалися наукові праці інших учених, на які обов’язково зроблено посилання. Наукові результати, отримані в кандидатській дисертації, повторно на захист докторської дисертації не виносяться.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднено у виступах на 20 міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах і семінарах, а саме: «Проблеми реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» (м. Чернігів, 29 листопада 2012 р., 12 грудня 2012 р.); «Державна пенітенціарна служба України: історія, сьогодення та перспективи розвитку у світлі міжнародних пенітенціарних стандартів та Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» (м. Київ, 28–29 березня 2013 р.); «Протиправна поведінка: критерії, відповідальність, запобігання» (м. Ніжин, 24 травня 2013 р.); «Сучасна наука – пенітенціарній практиці» (м. Київ, 24 жовтня 2013 р.); «Сучасна наука – пенітенціарній практиці» (м. Київ, 4 грудня 2014 р.); «Теоретико-прикладні проблеми юридичної науки на сучасному етапі реформування кримінальної юстиції» (м. Хмельницький, 17 квітня 2015 р.); «Проблеми протидії злочинності у XXI столітті: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Чернігів, 24 квітня 2015 р.); «Зарубіжний досвід функціонування пенітенціарних систем: сторінки історії та виклики сьогодення» (м. Київ, 14 травня 2015 р.); «Сучасні проблеми та тенденції розвитку кримінально-виконавчого права в Україні» (м. Харків, 20 листопада 2015 р.); «Кримінально-виконавча політика України та Європейського Союзу: розвиток та інтеграція» (м. Київ, 27 листопада 2015 р.);
«Технології професійної діяльності: теорія і практика» (м. Чернігів, 2 серпня 2016 р.); «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Київ, 19 жовтня 2016 р.); «Актуальні проблеми модернізації законодавства та освіти в умовах євроінтеграційного поступу України» (м. Чернігів, 27–28 жовтня 2016 р.);
«Актуальні питання кримінально-виконавчого права та кримінології»

(м. Чернігів, 17 та 30 листопада 2016 р.); «Забезпечення безпеки в установах виконання покарань України: виклики сьогодення та перспективи майбутнього» (м. Київ, 24 листопада 2016 р.); «Актуальні питання кримінально- виконавчого законодавства та практики» (м. Київ, 30 березня 2017 р.);
«Іншомовна підготовка працівників правоохоронних органів та сектору безпеки» (м. Київ, 21 квітня 2017 р.); «Актуальні проблеми освіти, науки та галузевого законодавства у світлі вимог Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки» (м. Чернігів, 30 червня 2017 р.); «Кримінальне право: традиції та новації» (м. Чернігів, 7-8 вересня 2017 р.); «Традиции и инновации в праве» (м. Новополоцьк, 6-7 жовтня 2017 р.).
Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції, що сформульовані за результатами дисертаційного дослідження, відображено у 50 наукових працях, серед яких три монографії (дві з них одноособові), 15 статтей у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, 9 статтей у зарубіжних періодичних виданнях, 20 тез доповідей, опублікованих у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, круглих столів та 3 публікації, які додатково відображають наукові результати дисертації.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з анотації, вступу, п’яти розділів, що включають 14 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (536 найменувань) та п’яти додатків. Повний обсяг роботи становить 498 сторінок, із них обсяг основного тексту – 403 сторінки, списку використаних джерел – 58 сторінок, додатків – 37 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що полягає в необхідності порівняльно- правового дослідження виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у зарубіжних країнах з формулюванням обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України. Найбільш важливими є такі висновки і пропозиції:
1. Наведено теоретико-прикладне обґрунтування порівняльних досліджень у галузі кримінально-виконавчого права, що дало підстави визначити їх науковою основою сучасних процесів реформування кримінально- виконавчої системи та галузевого законодавства, що здійснюються Міністерством юстиції України. Такі дослідження відзначаються як теоретичною цінністю, так і прикладним значенням.
Теоретична цінність дослідження зарубіжного досвіду виконання покарань полягає у збагаченні вітчизняної науки кримінально-виконавчого права новими поняттями, фактами, закономірностями функціонування кримінально-виконавчих (пенітенціарних) систем країн світу. Більше того, порівняльний аналіз кримінально-виконавчого законодавства зарубіжних країн і практики його застосування – внесок у розвиток теорії порівняльного правознавства. Зіставлення позитивного і негативного пенітенціарного досвіду зарубіжних країн із відповідною вітчизняною сферою робить висновки будь- якого фундаментального дослідження з кримінально-виконавчого права більш обґрунтованими. Такий підхід закладає засади нового наукового напряму, в межах якого можна визначити шляхи вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України та зарубіжних країн, підвищення ролі інституту покарання в боротьбі зі злочинністю.
Прикладне значення порівняльних досліджень у галузі кримінально- виконавчого права полягає у співставленні різних юридико-технічних підходів щодо врегулювання однорідної сфери правовідносин, пошуку оптимальних

законодавчих рішень регламентації порядку і умов виконання та відбування покарань, оцінки на предмет переваг та недоліків вітчизняного кримінально- виконавчого законодавства.
2. Розв’язання наукової проблеми щодо зʼясування, оцінки та обґрунтування шляхів упровадження в Україні позитивного зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк стало можливим завдяки комплексному застосуванню сучасного методологічного інструментарію. Такий підхід дав підстави застосувати не лише порівняльно- правовий (компаративний) метод, що виступає фундаментальною основою виокремлення в межах науки кримінально-виконавчого права теорії кримінально-виконавчої (пенітенціарної) компаративістики, а й інші методи наукового пізнання, а саме: діалектичний метод; метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного; історико-правовий метод; хронологічний метод; формально-юридичний (догматичний) метод; правничо- герменевтичний метод; лінгвістичні методи; метод експертних оцінок; метод правового моделювання.
3. Зʼясування стану наукової розробки проблеми дало підстави дійти висновку, що в сучасній науці кримінально-виконавчого права України відсутнє комплексне (що ґрунтується на аналізі пенітенціарної теорії і практики держав романо-германської, англо-американської та скандинавської правових сімей) порівняльно-правове дослідження зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк, результатом якого було б вироблення шляхів упровадження його позитивних аспектів у кримінально- виконавчу систему України та галузеве законодавство.
Виокремлено три періоди проведення наукових досліджень зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк:
1) порівняльно-правові дослідження в наукових працях за часів існування пенітенціарії (тюрмознавства) як частини кримінального права (дореволюційний період); 2) ідеологічно заангажовані дослідження капіталістичних пенітенціарних систем, здійснені за радянських часів;

3) сучасні (з 1991 р. і дотепер) порівняльні дослідження в галузі кримінально- виконавчого права.
4. Проведений порівняльний аналіз виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Німеччині та Україні дав підстави визначити такі особливості виконання цього виду покарання в зазначеній зарубіжній країні, як: 1) диференціація покарань, пов’язаних із позбавленням волі, за критерієм тривалості за відсутності поділу на два самостійні види: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі; 2) реалізація кримінально-виконавчої політики належить до компетенції міністерств юстиції федеральних земель; 3) регулювання Законом «Про виконання покарання у виді позбавлення волі, а також пов’язаних із ним заходів виправлення і безпеки» превентивного ув’язнення та запобіжного заходу у виді тримання під вартою;
4) наявність установ виконання покарань, управління якими здійснюється приватними компаніями; 5) одиночне покамерне тримання засуджених у нічний час в установах закритого типу (спільне розміщення допускається в разі, якщо засуджений потребує сторонньої допомоги або існує небезпека для його життя чи здоров’я); 6) праця є обов’язком засуджених; 7) застосування до осіб, які на момент відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, становлять небезпеку для суспільства, превентивного ув’язнення; 8) застосування до засуджених неповнолітніх заохочувального інституту скорочення строку покарання; 9) на особу, умовно-достроково звільнену від відбування покарання, може покладатися низка обов’язків.
5. За результатами проведеного порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Франції та Україні встановлено такі специфічні риси виконання цього виду покарання в зазначеній зарубіжній країні: 1) відсутність приватних тюрем (водночас наявні окремі елементи державно-приватного партнерства в частині обслуговування тюрем приватними компаніями); 2) наявність посад суддів із виконання покарань;
3) наявність поліфункціональних установ виконання покарань (ними є пенітенціарні (виправні) центри); 4) відбування покарання в умовах одиночного

тримання; 5) застосування прогресивної системи з такими особливостями: відсутність інституту заміни невідбутої частини покарання більш м’яким; наявність інституту скорочення строку покарання; 6) наявність інституту, схожого з німецьким превентивним ув’язненням, а саме – кримінальної опіки, метою застосування якої є запобігання постпенітенціарному рецидиву;
7) можливість покладення на особу, умовно-достроково звільнену від відбування покарання, низки обов’язків.
6. За підсумками проведеного порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Швейцарії та Україні до особливостей виконання цього виду покарання в зазначеній зарубіжній країні віднесено: 1) передбачений КК Швейцарії обсяг правового регулювання виконання покарання ширший порівняно з КК України (КК Швейцарії містить розділ IV «Виконання покарань, пов’язаних із позбавленням волі»);
2) відсутність спеціального закону про виконання покарань; 3) наявність у законодавстві норм, що визначають подвійну компетенцію у сфері виконання покарань: кантонів і федерального уряду; 4) надання кожному кантону повноважень самостійно вирішувати питання про систему установ виконання покарань, їх кількість, порядок і умови виконання та відбування покарань;
5) наявність специфічного інституту кримінально-виконавчої системи – міжкантональних угод про виконання покарань; 6) відсутність у системі покарань покарання у виді обмеження волі зумовлює диференціацію установ виконання покарань на установи відкритого типу й установи закритого типу в межах виконання покарання у виді позбавлення волі; 7) в установах закритого типу можуть створюватися відділення відкритого типу, так само в установах відкритого типу – відділення закритого типу; 8) строк призначеного позбавлення волі не впливає на направлення засудженого до установи того чи іншого типу (вирішальним критерієм є ризик ухилення засудженого від відбування покарання або вчинення ним інших злочинів); 9) покамерне тримання засуджених в установах закритого типу або відповідних відділеннях;
10) залучення приватного сектора до процесу виконання покарання;

11) наявність таких відмінних форм виконання покарання, як
«напівпозбавлення волі» та позбавлення волі по частинах (по днях);
12) функціонування спеціальних установ виконання покарань для повнолітніх осіб молодого віку (від 18 до 30 років); 13) праця є обов’язком засуджених;
14) відсутність тюрем для неповнолітніх (у разі вчинення злочину особи віком до 18-ти років направляються до спеціальних виховних установ, що належать до відання системи освіти, а у виняткових випадках розміщуються в окремих відділеннях тюрем для дорослих); 15) наявність інституту невизначеного ув’язнення, схожого із превентивним ув’язненням у Німеччині.
7. Проведений порівняльний аналіз виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк в Англії та Уельсі й Україні дав можливість виокремити такі специфічні риси виконання цього виду покарання в зазначених зарубіжних країнах: 1) відсутність КК як джерела права у сфері виконання покарань; 2) відсутність кодифікації норм, що регламентують порядок і умови виконання та відбування покарань; 3) наявність установ виконання покарань, управління якими здійснюється приватними компаніями; 4) покамерне тримання засуджених в установах закритого типу (тюрми категорій «А», «В»,
«С»); 5) можливість створення ізольованих відділень (секторів) вищого рівня безпеки в установах нижчого рівня; 6) наявність у межах установ виконання покарань для чоловіків ізольованих секторів для жінок; 7) створення окремих установ для визначених категорій засуджених (осіб, засуджених до довічного позбавлення волі; осіб, які відбувають покарання за вчинення статевих злочинів); 8) праця є обов’язком засуджених; 9) наявність в одній установі декількох рівнів безпеки, що дає можливість застосовувати прогресивну систему в межах одного місця відбування покарання, мінімізуючи витрати на переведення засуджених та зберігаючи їхні соціальні зв’язки; 10) законодавче закріплення вичерпного переліку дисциплінарних проступків як підстави дисциплінарної відповідальності засуджених; 11) можливість призначення додаткових днів (не більше 42) до строку покарання в порядку притягнення засуджених до дисциплінарної відповідальності; 12) можливість застосування

щодо осіб віком до 21 року заходу стягнення у виді поміщення в карцер на строк до 7 днів.
8. За результатами проведеного порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у США та Україні до особливостей виконання цього виду покарання в зазначеній зарубіжній країні віднесено: 1) найбільша абсолютна та відносна (на 100 тис. населення) кількість осіб, засуджених до покарань, пов’язаних із позбавленням волі; 2) завуальовано
«довічні» строки покарання у виді позбавлення волі на певний строк (поряд із наявністю самостійного виду покарання – довічного позбавлення волі, законодавство федерації та штатів іноді не обмежує максимальні строки позбавлення волі – це може бути 20, 30, 40 і навіть 200, 300 й більше років);
3) позбавлення волі за адміністративно-територіальним критерієм виконується в тюрмах трьох рівнів: федеральних тюрмах, тюрмах штатів, тюрмах округів;
4) наявність системи невизначених вироків, за якою суд у вироку встановлює лише нижню і верхню межі строку позбавлення волі (наприклад, від 1 року до 99 років), а реальний строк визначає адміністрація установи; 5) виконання тюрмами округів («джейлами») поряд із короткостроковим позбавленням волі (до одного року) запобіжного заходу у виді тримання під вартою;
6) застосування до засуджених заохочувального інституту скорочення строку покарання; 7) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не застосовується на федеральному рівні із 2005 р., водночас продовжує свою дію на рівні штатів; 8) незастосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання до осіб, засуджених за окремі види злочинів (зґвалтування, збройне пограбування та ін.); 9) наявність установ виконання покарань, управління якими здійснюється приватними компаніями (порівняно з іншими країнами, в США найвищий рівень приватизації кримінально- виконавчої сфери).
9. За підсумками проведеного порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Канаді та Україні встановлено такі специфічні риси виконання цього виду покарання в зазначеній

зарубіжній країні: 1) виконання покарання на двох рівнях: федеральному (Виправною службою Канади) та провінційному/територіальному (провінційними/територіальними виправними службами); 2) покладення в окремих провінціях (Квебек, Онтаріо) функцій щодо виконання покарань на МВС; 3) наявність установ виконання покарань, управління якими здійснюється приватними компаніями; 4) функціонування багаторівневих кримінально-виконавчих установ закритого типу (які об’єднують декілька рівнів безпеки); 5) створення спеціальних установ мінімального рівня безпеки (поселень), призначених для відбування в них покарання корінними жителями;
6) застосування до засуджених неповнолітніх заохочувального інституту скорочення строку покарання; 7) відсутність у законодавстві вичерпного переліку обставин для надання засудженим дозволу на короткочасні виїзди/виходи за межі установ виконання покарань; 8) праця є обов’язком засуджених; 9) законодавче закріплення вичерпного переліку дисциплінарних проступків як підстави дисциплінарної відповідальності засуджених;
10) наявність системи невизначених вироків; 11) обов’язок засуджених відшкодовувати, з-поміж інших витрат на їх утримання, вартість харчування.
10. Проведений порівняльний аналіз виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Норвегії та Україні до особливостей виконання цього виду покарання в зазначеній зарубіжній країні дав підстави віднести такі: 1) регулювання Законом «Про виконання покарань» пробації та запобіжного заходу у виді тримання під вартою; 2) наявність поліфункціональних пенітенціарних установ (із дотриманням вимог роздільного тримання різних категорій засуджених та ув’язнених);
3) покамерне тримання засуджених в установах закритого типу;
4) незастосування такої форми прогресивної системи, як заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (коли покарання у виді позбавлення волі на певний строк замінюється покаранням у виді обмеження волі, і засуджений переводиться із виправної колонії до виправного центру) через відсутність у системі покарань цієї скандинавської країни покарання у виді обмеження волі;

5) зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі в частині пом’якшення режиму є їхнім законним інтересом; 6) суб’єктом прийняття остаточного рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є директор тюрми; 7) до засуджених застосовуються заходи заохочення найвищого рівня у виді таких форм прогресивної системи, як зміна умов тримання, умовно-дострокове звільнення, короткочасні виїзди/виходи за межі установи; 8) заходи стягнення не мають карально-ізолюючого змісту; 9) праця є обов’язком засуджених; 10) на особу, умовно-достроково звільнену від відбування покарання, може покладатися низка обов’язків.
11. За результатами проведеного порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Швеції та Україні встановлено, що виконання цього виду покарання в зазначеній зарубіжній країні має такі специфічні риси: 1) наявність окремого Закону «Про позбавлення волі»; 2) виконання приватними компаніями функцій щодо переміщення засуджених або охорони їх у лікувальних закладах, а також забезпечення діяльності перехідних установ типу «halfway house»; 3) одиночне покамерне тримання засуджених у нічний час в установах закритого типу;
4) відсутність спеціальних установ виконання покарання для засуджених неповнолітніх (їх тримають в окремих блоках тюрем для повнолітніх);
5) законодавством передбачено винятки із загального правила роздільного тримання неповнолітніх і дорослих, чоловіків і жінок; 6) можливість для засуджених чоловіків відбувати покарання зі своїми дітьми у спеціальних блоках установи, якщо це найбільшою мірою відповідає інтересам дитини;
7) відсутність заходу стягнення у виді тримання засудженого в одиночній камері; 8) за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти передбачено дисциплінарну відповідальність; 9) суспільно корисна діяльність (праця, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання тощо) є обов’язком засуджених; 10) переведення засуджених з установ закритого типу до установ відкритого типу, за відсутності в системі покарань покарання у виді обмеження волі, відбувається у процесі відбування покарання у виді позбавлення волі.

12. За підсумками проведеного порівняльного аналізу виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Фінляндії та Україні до особливостей виконання цього виду покарання в зазначеній зарубіжній країні віднесено: 1) регламентація виконання покарання у виді позбавлення волі самостійним законом; 2) наявність регіональної (місцевої) нормотворчості у сфері кримінально-виконавчих правовідносин (Тюремні правила затверджуються директором окружної тюрми); 3) через відсутність у системі покарань покарання у виді обмеження волі місця відбування покарання у виді позбавлення волі диференційовано на тюрми відкритого й закритого типів;
4) покамерне тримання засуджених в установах закритого типу; 5) за загальним правилом суб’єктом прийняття остаточного рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є директор тюрми (рішення про умовно- дострокове звільнення засуджених за вчинення особливо небезпечних і особливо тяжких злочинів приймає Гельсінський апеляційний суд);
6) суспільно корисна діяльність (праця, навчання тощо) є обов’язком засуджених; 7) засуджені, які не беруть участі в такій діяльності, отримують грошову допомогу на кшталт кишенькових грошей, розмір якої менше, ніж оплата відповідної суспільно корисної діяльності; 8) обов’язок засуджених відшкодовувати, з-поміж інших витрат на їхнє утримання, вартість харчування.
13. Обґрунтовано основні напрями вдосконалення кримінально- виконавчої системи України з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк, а саме:
1) влаштування нових пенітенціарних установ закритого типу за системою одиночного тримання, за певними винятками (наприклад, під час залучення засуджених до суспільно корисної праці, під час проведення соціально- виховної роботи, в інших необхідних випадках, що сприяють досягненню мети їхнього виправлення і ресоціалізації). Таку пропозицію підтримали 70,0 % опитаних учених і 60,5 % практичних працівників; 2) обґрунтування відомчої підпорядкованості кримінально-виконавчої системи України. Зокрема, підпорядкування кримінально-виконавчої системи України Міністерству

юстиції підтримали 44,8 % учених і 33,3 % практичних працівників, решта (52,9 % учених і 65,7 % практичних працівників) висловилася за необхідність самостійного функціонування системи виконання покарань; 3) удосконалення структури управління кримінально-виконавчою системою України;
4) трансформація системи установ виконання покарань України, що передбачає: а) створення пенітенціарних установ трьох типів: відкритого, напівзакритого, закритого; б) передачу слідчих ізоляторів ДКВС України у відання МВС України; 5) розгляд можливості використання приватного сектора у сфері виконання покарань, пов’язаних із позбавленням волі; 6) повноцінне фінансування та належний кадровий супровід кримінально-виконавчої політики; 7) науковий супровід упровадження позитивного зарубіжного досвіду у кримінально-виконавчу систему України та галузеве законодавство.
14. З метою вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк запропоновано:
– систематизувати законодавство у сфері виконання покарань та пробації шляхом заміни КВК України та Закону України «Про пробацію» Кодексом України про виконання покарань та пробації;
– ч. 1 ст. 1 КВК України викласти в такій редакції:
«1. Метою кримінально-виконавчого законодавства України є забезпечення реалізації мети покарання»;
– доповнити КВК України статтею 6-1 «Прогресивна система виконання покарань» у такій редакції:
«Стаття 6-1. Прогресивна система виконання покарань
1. Прогресивна система виконання покарань – сукупність стимулюючих галузевих та міжгалузевих інститутів, що застосовуються до засуджених на підставі оцінки адміністрацією органів і установ виконання покарань ступеня їхнього виправлення.
2. Метою застосування прогресивної системи виконання покарань є стимулювання виправлення засуджених і сприяння їхній ресоціалізації.

3. Установлюються такі ступені виправлення засуджених: стає на шлях виправлення, став на шлях виправлення, довів своє виправлення.
4. Формами прогресивної системи виконання покарань є зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання»;
– ч. 6 ст. 94 КВК України викласти в такій редакції:
«6. У дільниці соціальної реабілітації тримаються:
засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу; засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому
цим Кодексом;
засуджені, які не порушують режим відбування покарання, сумлінно ставляться до праці і яким до закінчення встановленого строку відбування покарання або до дати можливого застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання залишається не більше шести місяців»;
– доповнити ст. 99 КВК України частиною 3 такого змісту:
«3. Стосовно особи, яка відбуває покарання в порядку, визначеному абзацом сьомим частини другої цієї статті, і систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправної колонії приймає рішення про повернення до дільниці соціальної реабілітації»;
– абз. 4 «брати участь у трудовій діяльності» ч. 1 ст. 107 КВК України виключити;
– ч. 3 ст. 107 КВК України доповнити абзацом такого змісту:
«працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії»;
– абз. 1 ч. 1 ст. 118 КВК України викласти в такій редакції:
«Засуджені до позбавлення волі залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені

залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції»;
– ст. 133 КВК України після слів «злісним порушенням установленого порядку відбування покарання є» доповнити словами «необґрунтована відмова від праці (не менш як тричі протягом року),»;
– ч. 3 ст. 107 КВК України доповнити абзацом такого змісту:
«на вимогу персоналу колонії проходити огляд на предмет наявності ознак алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння»;
– ст. 121 КВК України викласти в такій редакції:
«1. Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їхнє утримання, крім вартості спецодягу і спецхарчування.
Перелік витрат на утримання засуджених у виправних колоніях та порядок їх відшкодування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
2. Відшкодування засудженими витрат, визначених у частині першій цієї статті, здійснюється після відрахування податку на доходи фізичних осіб і аліментів та зараховується до спеціального фонду бюджету виправних колоній. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами здійснюється у порядку, встановленому законом.
3. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право висунути йому позов через суд»;
– ч. 4 ст. 115 КВК України викласти в такій редакції:
«4. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці,

непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно»;
– ч. 9 ст. 134 КВК України викласти в такій редакції:
«9. Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) та поміщення у карцер накладаються в разі безуспішного застосування інших заходів впливу».