Рада Безпеки ООН: міжнародно-правовий статус та актуальні проблеми реформування

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Маріупольський державний університет

На правах рукопису

Годованик Євген Валентинович

УДК 341.123.043(043.5)

Рада Безпеки ООН: міжнародно-правовий статус та актуальні проблеми реформування

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
Баймуратов М.О.

Маріуполь – 2011

ЗМІСТ

ВCТУП……………………………………………………………………………..............3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ РАДИ БЕЗПЕКИ ООН………………………………………………..…….…………...12
1.1. Історико-правові передумови виникнення універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки ……….....................................................12
1.2. Процес створення Ради Безпеки ООН: міжнародно-правовий аналіз……………………………………………………………………………………...33
Висновки до розділу 1…………………………………………………………………...55

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РАДИ БЕЗПЕКИ ООН……………………………………………………………………………………….57
2.1. Місце і роль Ради Безпеки в системі головних органів ООН….……………………. ……………………………………………………………..57
2.2. Міжнародно-правові аспекти організації діяльності Ради Безпеки………....................................................................................................................76
2.3. Компетенція Ради Безпеки щодо підтримання міжнародного миру та безпеки…………………………………………………………………………………....97
Висновки до розділу 2………………………………………………………………….120

РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ РАДИ БЕЗПЕКИ ООН……………………………………………………………………………………...122
3.1. Проблемні питання діяльності Ради Безпеки щодо підтримання міжнародного миру та безпеки на сучасному етапі…………………………………………………...122
3.2. Шляхи реформування Ради Безпеки ООН: міжнародно-правовий аналіз……...143
Висновки до розділу 3…………………………………………………………………..164
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………..166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………174

ВСТУП

Актуальність і ступінь розробки теми дисертаційного дослідження. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН (далі: Статут), Організація Об’єднаних Націй повинна підтримувати міжнародний мир та безпеку та з цією метою вживати ефективних колективних заходів для попередження та усунення загрози миру та придушення актів агресії або інших порушень миру та залагоджувати або розв’язувати мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, міжнародні спори або ситуації, які можуть призвести до порушень миру. П. 1 ст. 24 Статуту покладає на Раду Безпеки ООН (далі: РБ) головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки та фіксує важливе положення конституюючого характеру про те, що РБ при виконанні своїх обов’язків діє від імені Членів ООН.
Отже, зважаючи на універсальний характер ООН як міжнародної організації у сучасному світі необхідно відзначити виключну актуальність дослідження найбільш принципових концептуальних і функціональних аспектів міжнародно-правового статусу РБ та його реформи на сучасному етапі, що реалізується в таких позиціях:
- важливе місце РБ ООН, як другого за Статутом головного органу ООН, що несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки та ухвалює рішення, які мають обов’язкову силу для членів ООН, адже, відповідно до ст. 25 Статуту, вони зобов’язані підкорятися рішенням РБ ООН та виконувати їх;
- існування міжнародно-правових проблем, пов’язаних з необхідністю вдосконалення та підвищення ефективності виконання РБ ООН своїх функцій шляхом реформування її складу, структури, методів роботи та порядку ухвалення рішень. У зв’язку з цим має місце міжнародна дискусія на найвищому міждержавному рівні, розв’язання якої можливе лише на основі норм та принципів міжнародного права.
У цьому контексті доцільно відзначити, що активний процес пошуків оптимальної для світового співтовариства моделі реформування РБ на рівні самої ООН перманентно триває з моменту прийняття Генеральною Асамблеєю ООН (далі: ГА ООН) резолюції 48/26 від 3 грудня 1993 р., якою було постановлено заснування Робочої групи відкритого складу (далі: Робоча група) для розгляду всіх аспектів питання про розширення членського складу РБ та інших питань, що стосуються РБ. З того часу й до 2007 р. було підготовлено 14 доповідей Робочої групи, висунуто багато різноманітних точок зору щодо процесу реформування, але одностайності серед держав-членів ООН у принципових питаннях досягнуто не було, що констатується в доповіді координаторів, призначених Головою ГА ООН в їх індивідуальній якості 8 лютого 2007 р. Крім того, заслуговує на увагу той факт, що необхідність реформи РБ визнана на найвищому міждержавному рівні, про що свідчить заява глав держав та урядів на Всесвітньому самміті 2005 р., у якій підкреслено необхідність завершити реформу РБ як необхідного елементу загальних зусиль щодо реформування ООН задля того, щоб зробити її більш представницькою, транспарентною та підвищити ефективність та легітимність її рішень.
Отже, сьогодні незавершений процес реформування РБ в контексті реформи ООН; відсутній загальний консенсус щодо цього питання у світовому співтоваристві. У зв’язку з цим актуальним питанням міжнародного права залишається дослідження концептуальних аспектів ролі та діяльності РБ ООН щодо підтримання міжнародного миру та безпеки у сучасному світі.
Монографічною основою дослідження сучасного стану міжнародного права, міжнародних відносин, основних засад підтримання міжнародного миру та безпеки стали праці В.Ф. Антипенка, М.О. Баймуратова, М.В. Буроменського, Ю.О. Волошина, О.О. Гріненко, М.М. Гуренко-Вайцман, А.О. Делінського, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, О.Л. Копиленка, Н.Р. Малишевої, М.М. Микієвича, В.В. Мицика, В.Я. Тація, Ю.С. Шемшученка та інших. У дисертації було враховано наукові позиції з деяких загальних правових теоретичних питань таких учених, як В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.Г. Барабаш, Ю.М. Бисага, Р.Ф. Гринюк, А.П. Заєць, О.В. Зайчук, А.М. Колодій, В.М. Кампо, Л.Т. Кривенко, Л.А. Луць, П.Ф. Мартиненко, О.В. Марцеляк, М.П. Орзіх, Н.М. Оніщенко, Н.Р. Нижник, А.О. Селіванов, О.В. Скрипнюк, П.Б. Стецюк, О.Д. Тихомиров, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, А.Є. Шевченко, С.В. Шевчук.
Великий вплив на формування концептуальних, теоретико-методологічних засад дослідження справили праці зарубіжних дослідників, зокрема, російських — С.А. Авак’яна, О.С. Автономова, Л.П. Ануфрієвої, М.В. Баглая, І.М. Барциц, Н.О. Богданової, Н.О. Бобрової, М.С. Бондаря, А.Б. Венгерова, Н.О. Вітрука, Г.А. Гаджієва, Б.С. Ебзєєва, Л.М. Ентіна, В.Д. Зорькіна, А.Я. Капустіна, С.Ю. Кашкіна, С.О. Кірєєвої, А.В. Кльоміна, С.В. Корольова, І.І. Лукашука, О.В. Малька, М.М. Марченка, В.В. Оксамитного, С.В. Поленіної, Ю.О. Тихомирова, Б.М. Топорніна, Т.Я. Хабрієвої, В.С. Хижняк, В.Є. Чиркіна, Н.Б. Шелєнкової.
Зазначена проблематика з точки зору її окремих аспектів детально проаналізована в радянській міжнародно-правій літературі. З одного боку, дослідження вказаного періоду мають яскраво виражений доктринальний характер, вони однаково дотримуються у всіх питаннях офіційної міжнародно-політичної та ідеологічної позиції радянської держави. Втім, більшість з них має досить вагому наукову цінність, оскільки в них ретельно розкриваються основи міжнародно-правового регулювання питань миру та безпеки, а також організації та діяльності РБ ООН. У цьому контексті слід відзначити роботи К.А. Багіняна, Н.Б. Крилова, Д.Б. Левіна, Ю.Я. Міхєєва, Г.І. Морозова, Е.І. Скакунова, В.К. Собакіна, М.О.Ушакова, В.Н. Федорова, а також загальнотеоретичні дослідження з права міжнародних організацій О.Г. Зайцевої, Т.М. Нешатаєвої, О.А. Шибаєвої. У пострадянський період слід констатувати факт деякого зменшення кількості досліджень проблем міжнародного миру та безпеки та окремих аспектів правового статусу РБ, причому, як в українській, так, зокрема, й у російській школі міжнародного права. Водночас праці цього періоду, який можна вважати сучасним, мають тенденцію до більшої виваженості, меншого рівня за політизованості та аналізу різних доктринальних поглядів. На вказаному етапі найбільш вагомими вбачаються роботи М.В. Андрєєва, Т.Н. Бордачова, А.Г. Дадуані, В.А. Карташкіна, В.С. Котляра. Серед українських вчених слід відзначити В.С. Бруза, Ю.М. Мацейка, В.І. Муравйова, К.О. Савчука, М.З. Тамира. Серед закордонних авторів можна назвати К. Бейлса, Л. Гудріча, А. Камала, Г. Кельзена, П. Кеннеді, Х. Моргентау, М. Тахера, Е. Хамбро та інших.
У контексті вивчення наукових джерел слід відзначити той факт, що в наявних дослідженнях зважається на окремі особливості міжнародної безпеки або аналізується її загальний вимір, натомість відсутній комплексний підхід щодо міжнародно-правового статусу та практичної діяльності РБ ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки у нерозривному зв’язку з питанням інституціонального реформування цього головного органу ООН. Таким чином, зазначений науково-практичний аналіз міжнародно-правового статусу та актуальних проблем реформування РБ є принципово новим для сучасної вітчизняної науки міжнародного права, а тому має важливе загальнонаукове значення, слугуючи орієнтиром для подальших, більш ґрунтовних досліджень міжнародно-правових питань, пов’язаних з концепцією загальної безпеки, а також організацією та діяльністю РБ ООН як головного органу ООН у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною планової наукової теми кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету «Актуальні конституційні та міжнародно-правові проблеми становлення, розвитку та функціонування публічної влади в Україні в умовах міждержавної інтеграції» (державний реєстраційний номер 0108U008427).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному науково-практичному аналізі міжнародно-правового статусу та актуальних проблем реформування РБ ООН й формуванні на цій основі висновків і пропозицій щодо удосконалення її діяльності у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки.
Для досягнення вказаної мети у дослідженні було розв’язано такі завдання:
- всебічно дослідити історико-правові аспекти створення РБ, визначивши основні передумови та особливості становлення і розвитку досліджуваного органу;
- визначити місце і роль РБ в системі головних органів ООН;
- з’ясувати міжнародно-правові аспекти організації діяльності РБ;
- встановити юридичний зміст компетенції РБ у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки;
- дослідити основні проблемні питання діяльності РБ щодо підтримання міжнародного миру та безпеки на сучасному етапі;
- на основі комплексного науково-практичного аналізу чинного міжнародно-правового статусу та проблемних питань діяльності РБ визначити оптимальні шляхи її інституційного реформування в рамках великої інституційної реформи ООН.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з діяльністю РБ ООН щодо підтримання міжнародного миру та безпеки.
Предметом дослідження є міжнародно-правовий статус та актуальні проблеми реформування РБ на сучасному етапі.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, призначених для отримання об’єктивних достовірних результатів. Застосування порівняльно-правового методу дозволило порівняти різні аспекти організації та діяльності РБ з відповідними аспектами організації та діяльності Ліги Націй (далі: ЛН) (підрозділ 1.1), встановити унікальність досліджуваного органу серед інших органів міжнародних організацій (підрозділ 2.1). Діалектично-матеріалістичний метод застосовувався під час оцінки історико-правових процесів, що передували створенню ООН (підрозділи 1.1, 1.2), а також фактичних проблемних питань у діяльності РБ на сучасному етапі (підрозділ 3.1). За допомогою методів системно-структурного та структурно-функціонального аналізу було визначено місце РБ у системі головних органів ООН (підрозділ 2.1), досліджено питання її структури, складу, організації діяльності (підрозділ 2.2), розкрито чинну статутарну компетенцію у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки (підрозділ 2.3). Використання формально-логічного та логіко-семантичного методів дало змогу удосконалити понятійний апарат проблематики функціонування РБ, вперше визначити низку дефінітивних термінів та провести науково обґрунтовані класифікації, зокрема, в частині повноважень РБ (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). Комплексне застосування зазначених методів дозволило отримати певні висновки та розробити рекомендації щодо удосконалення міжнародно-правового статусу РБ шляхом її всебічного інституційного реформування (підрозділ 3.2).
Нормативною та емпіричною базою дисертаційного дослідження є Статути ООН і ЛН, установчі документи інших міжнародних організацій, резолюції та проекти резолюцій РБ і ГА ООН, доповіді робочих груп рівня ООН, матеріали і доповіді Генерального секретаря ООН, статистичні дані та аналітичні матеріали стосовно практичної діяльності РБ щодо підтримання міжнародного миру та безпеки.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням міжнародно-правового статусу та актуальних проблем реформування РБ ООН. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист, зокрема:
вперше:
- здійснено комплексну систематизацію повноважень РБ на основі їх правової природи;
- визначено комплекс проблемних питань у діяльності РБ та подано способи їх розв’язання;
- запропоновано авторську організаційно-правову модель реформування РБ;
- уведено принципово нову категорію т. з. «позитивних зобов’язань», під якими слід розуміти обов’язкові рішення, що ухвалюються РБ відносно конкретних держав або груп держав із зобов’язанням вчинити певну дію або прийняти певне рішення на користь іншої держави (групи держав) з метою вирішення чи пом’якшення проблеми соціального або економічного характеру, якщо інші міжнародні механізми не принесли бажаного результату;
удосконалено:
- обґрунтування необхідності інституційної реформи РБ;
- положення про принцип одноголосся постійних членів як процедурну форму діяльності РБ;
отримали подальший розвиток:
- положення про детермінованість створення універсальної міжнародної організації та її спеціалізованого органу з підтримання міжнародного миру та безпеки низкою чинників, серед яких найважливішими є загальнолюдські, соціально-економічні та політичні, конкретно-історичні, міжнародно-правові, інституціональні;
- визначення РБ з погляду її місця і ролі в системі головних органів ООН;
- положення про принцип консенсусу як важливе підґрунтя діяльності РБ.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
- у науково-дослідних цілях – для подальшого опрацювання міжнародно-правової проблематики організації та діяльності РБ ООН;
- у правотворчій роботі – при розробці змін та доповнень до тексту Статуту ООН, підготовці проектів інших міжнародно-правових документів, зокрема, резолюцій РБ і ГА ООН з питань внутрішньої побудови головних органів ООН та їх інституційної реформи;
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з міжнародного публічного права, у викладанні курсу міжнародного публічного права за темами «Право міжнародних організацій» та «Право міжнародної безпеки», у науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на І Міжрегіональній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених (м. Маріуполь, 14 березня 2008 р.), І Всеукраїнській конференції студентів, аспірантів і молодих учених (м. Маріуполь, 13 березня 2008 р.), Х підсумковій науково-практичній конференції викладачів (м. Маріуполь, 1 лютого 2008 р.), ХІ підсумковій науково-практичній конференції викладачів (м. Маріуполь, 30 січня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (м. Харків, 19-20 вересня 2008 р.), круглому столі «Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні» (м. Сімферополь – м. Ялта, 24 квітня 2009 р.), ХІІ підсумковій науково-практичної конференції викладачів МДГУ (м. Маріуполь, 5 лютого 2010 р.), ІІ Всеукраїнської конференції студентів, аспірантів і молодих учених (м. Маріуполь, 12 березня 2010 р.). Тези доповідей на цих конференціях є надрукованими.
Результати дослідження також використовувалися дисертантом у виступах на спеціалізованому семінарі «Верховенство права» (м. Київ, 15-18 травня 2008 р.), І Літній Академії Європейського публічного права (м. Маріуполь, 7-19 червня 2008 р.), IV Міжнародній школі-практикумі молодих учених-юристів «Правові проблеми наукового прогресу» (м. Москва, Інститут законодавства і порівняльного правознавства при Уряді Російської Федерації, 28-30 травня 2009 р.), міжнародній конференції «Сучасні кризи системи безпеки: виклики та відповіді» (м. Великий Новгород, 19-21 березня 2009 р). Окремі положення дисертаційної роботи доповідалися дисертантом під час проведення лекційних і практичних занять в Маріупольському державному університеті протягом 2008-2011 рр.
Публікації результатів. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук та вісьмох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робото складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 195 сторінок, з них основного тексту – 173 сторінки. Кількість використаних джерел – 328 найменувань на 22 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз міжнародно-правового статусу та актуальних проблем реформування Ради Безпеки ООН дозволив систематизувати результати дослідження і зробити такі висновки:
1. Процес створення міжнародної організації безпеки та відповідного спеціалізованого профільного органу на універсальному рівні має досить глибокі витоки та безпосередньо відображає як прагнення людства до мирного співіснування між собою, так і політику держав на різних етапах історичного процесу щодо зміцнення безпеки власних кордонів та суверенітету від будь-якого зовнішнього військового або іншого втручання та пошук оптимальних форм її втілення на міждержавному рівні.
2. Створення Ради ЛН є першим у світовій історії прикладом успішної реалізації ідеї про необхідність функціонування на універсальному міждержавному рівні спеціалізованого органу з підтримання міжнародного миру та безпеки, що стало прообразом майбутньої РБ, а крім того – дозволило врахувати позитивні та негативні аспекти організації та діяльності Ради при розробці тексту Статуту ООН та проаналізувати основні причини неспроможності Ради та ЛН в цілому, встановити міцний мир між державами у контексті створення РБ як одного з головних органів ООН у нових конкретно-історичних умовах.
3. Виникнення універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки та створення спеціалізованого профільного органу було детерміновано комплексом історико-правових передумов, які доцільно розглядати в сукупності як цілісну систему: а) загальнолюдські; б) соціально-економічні та політичні; в) конкретно-історичні; г) міжнародно-правові; д) інституціональні.
4. Процес розроблення міжнародно-правового статусу РБ відбувався послідовно на трьох рівнях: неурядовому; внутрішньодержавному урядовому; міжурядовому.
5. У результаті тривалого, поетапного, процесу розроблення міжнародно-правового статусу нової організації, на універсальному рівні було створено постійно діючий спеціалізований орган з підтримання міжнародного миру та безпеки в рамках міжнародної організації загальної компетенції – Раду Безпеки ООН.
6. Основним принципом діяльності РБ стало одноголосся постійних членів з непроцедурних питань.
7. Статус постійного члена РБ отримали головні союзні держави – переможниці Другої світової війни, тобто держави з найбільшою політичною, економічною, військовою вагою протягом певного конкретно-історичного відрізку, що дозволило їм нести головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки.
8. За своєю правовою природою РБ є постійно діючим органом міжнародної організації (ООН), що при виконанні своїх обов’язків виступає від імені членів ООН на підставі п. 1 ст. 24.
9. Статут ООН є основним міжнародно-правовим актом, на якому нормативно базується система всезагальної безпеки у сучасному світі, а тому не викликає сумнівів необхідність статутної регламентації міжнародно-правового статусу РБ, адже це є виняткова умова наповнення реальним юридичним змістом та об’єктивації її діяльності.
10. РБ одночасно функціонує у площині кількох систем: системи ООН; системи органів ООН; системи головних органів ООН. При цьому найважливішою є взаємодія РБ з іншими системними елементами у системі головних органів ООН.
11. Правовідносини РБ з іншими головними органами ООН ґрунтуються на принципах координації, незалежності та співпраці.
12. З точки зору місця і ролі у системі головних органів ООН РБ слід визначити як постійно діючий головний орган ООН спеціальної компетенції у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки, що користується похідною міжнародною правосуб’єктністю Організації в обсязі, визначеному Статутом, діє від імені членів ООН і взаємодіє з іншими головними органами на основі принципів координації, незалежності і співпраці для досягнення цілей і завдань ООН.
13. Міжнародно-правові аспекти організації діяльності РБ розкриваються через такі складові частини: а) внутрішній інституціональний механізм (склад; структура; система допоміжних органів); б) організаційно-правові форми діяльності; в) порядок прийняття рішень (процедура голосування) та їх юридичний характер.
14. Вето постійного члена РБ є абсолютним (резолютивним); може бути як загальним, так і частковим (вибірковим).
15. Принцип консенсусу може бути присутній у діяльності РБ у двох вимірах: 1) політичному, що означає узгодженість, спільність позицій постійних членів щодо конкретного питання порядку денного та в цьому значенні є тотожним принципу одноголосся; 2) правовому на етапі попередньої підготовки питань до розгляду на засіданні РБ (попередніх консультацій).
16. Юридичну специфіку об’єктного складу компетенції РБ слід розглядати з декількох сторін: а) загальною функцією РБ є підтримання міжнародного миру та безпеки, що випливає з головної відповідальності цього органу у відповідній сфері (п. 1 ст. 24); б) всі обов’язки РБ визначаються та спрямовані на реалізацію такої відповідальності, а тому перебувають у межах спеціальної (функціональної) компетенції щодо підтримання міжнародного миру та безпеки (п. 1 ст. 24); в) визначений у статутному порядку обсяг повноважень наданий РБ з винятковою метою виконання вказаних обов’язків щодо підтримання міжнародного миру та безпеки і міститься у главах VI, VII, VIII і ХІІ Статуту (п. 2 ст. 24).
17. За критерієм правової природи та характеру впливу на стан міжнародної безпеки виділено такі групи повноважень РБ: 1. Повноваження щодо мирного розв’язання спорів. 2. Повноваження щодо дій у відношенні загрози миру, порушень миру та актів агресії. 3. Інші повноваження щодо підтримання міжнародного миру та безпеки: щодо застосування внутрішніх санкцій системи ООН; щодо прийняття нових членів ООН, а також нових учасників Статуту Міжнародного Суду ООН; щодо внесення поправок і перегляду Статуту ООН; щодо призначення посадових осіб і формування персонального складу органів ООН (номінаційні повноваження); виконавчі повноваження; щодо створення нових органів системи ООН; щодо реалізації міжнародної системи опіки.
18. Проблемні питання діяльності РБ з підтримання міжнародного миру та безпеки можна класифікувати за двома напрямами: а) фактичні; б) міжнародно-правові, що за основною спрямованістю об’єкта реформування поділяються на інституційні (концептуальні, організаційно-правові та компетенційні (функціональні)) та нормативні (статутарні).
19. Сформульовано концептуальне положення про те, що предметом даного дослідження є інституційна реформа РБ як невід’ємна складова частина інституційної реформи ООН, яку можна визначити як нормативне і практичне удосконалення структури, складу, компетенції, організаційно-правових форм і методів діяльності РБ з метою підвищення її ефективності у виконанні своєї статутної функції з підтримання міжнародного миру та безпеки шляхом приведення статутних положень і практики їх застосування у відповідність та адекватність до фактично існуючих сучасних загроз та викликів міжнародному миру та безпеці, а також сучасних політико-правових та соціально-економічних умов, що об’єктивно існують та відображають реальний стан міжнародних відносин на універсальному рівні та особливості всієї міжнародної системи;
20. Реформа РБ має бути невід’ємною частиною інституціональної реформи ООН в цілому та відповідати паралельному реформуванню інших інституцій, що входять до системи ООН.
21. Запропоновано таку організаційно-правову модель реформування РБ: а) загальна кількість членів РБ не має перевищувати 30; б) членами РБ мають бути виключно держави, а не міжнародні організації чи об’єднання держав регіонального характеру; в) постійні члени РБ, що мають відповідний статус згідно з п. 1 ст. 23 Статуту, мають залишитися у чинному правовому становищі, г) для висунення кандидатур нових постійних членів РБ необхідно провести рейтингове голосування у дві третини ГА ООН на підставі заяв держав-кандидатів, що відповідають певним мінімальним критеріям площі державної території, чисельності населення, фінансового внеску до бюджету та окремих програм ООН та ступеню участі в ОПМ та діях відносно загрози миру, порушень миру та актів агресії, санкціонованих РБ на підставі статутних норм, який доцільно вимірювати за двома показниками – залученими матеріально-технічними та людськими ресурсами, включаючи військовослужбовців та допоміжний персонал, що безпосередньо обслуговує вказані напрями державної діяльності зі встановленням вказаних критеріїв окремою резолюцією ГА у розмірі найменшої території, найменшої чисельності населення, найменшого фінансового внеску до бюджету та окремих програм ООН та найменшого ступеню участі в ОПМ та примусових діях на підставі глави VII Статуту будь-якого чинного постійного члена РБ, що дозволить претендувати на постійне місце в РБ не за політичним принципом, а на підставі чітко визначеного юридично мінімального рівня ваги тієї чи іншої держави на універсальному рівні міжнародних відносин, який не може бути меншим за відповідні показники тих держав, що вже мають постійне місце в РБ. Водночас тією ж резолюцією доцільно передбачити необов’язковість виконання вказаних вимог для держави-заявниці, кандидатуру якої підтримало щонайменше 3/4 членів ГА, а також те, що від кожного континенту можуть бути рекомендовано щонайбільше дві держави (які наберуть більшу кількість голосів ГА). Після голосування відібрані кандидатури мають бути подані на розгляд РБ, адже розширення складу постійних членів РБ можна здійснити виключно шляхом внесення змін до п. 1 ст. 23 Статуту за процедурою, передбаченою ст. 108, яка повинна відібрати п’ять кандидатур з числа поданих, про що Голова РБ повинен повідомити офіційною заявою та листом Генеральному секретарю ООН, після чого є практичний політико-правовий сенс виносити відповідну поправку на розгляд ГА у відповідності до ст. 108 і, у разі ухвалення резолюції у 2/3 голосів, запускати внутрішній конституційний механізм ратифікації прийнятих змін щонайменше 2/3 держав-членів ООН, включаючи п’ять чинних постійних членів РБ; ґ) застосування принципу одноголосся як чинної концептуальної та функціональної основи діяльності РБ з підтримання міжнародного миру та безпеки, слід суттєво обмежити, виключивши зі сфери його застосування рішення на підставі глави VI Статуту «Мирне вирішення спорів», а крім того, радикальним чином модернізувати сам принцип одноголосся, змінивши його на принцип «одноголосся мінус два постійних члени» у розширеному складі РБ, тобто за умови загальної чисельності у 30 членів (10 постійних та 20 непостійних місць) рішення приймається кваліфікованою більшістю у 21 голос, а право вето можуть застосувати виключно колективно щонайменше три постійних члени з десяти; д) при внесенні вказаних змін до п. 3 ст. 27 Статуту слова «включаючи співпадаючи голоси всіх постійних членів Ради» замінити на слова «за відсутності голосів «проти» щонайменше трьох постійних членів Ради», що дозволить, крім іншого, формально-юридично легітимізувати ситуацію, за якої на практиці голоси постійних членів, що утрималися або не були присутні, не вважаються перешкодою для прийняття проекту резолюції, пункту резолюції або поправок до неї; е) непостійні члени РБ мають обиратися у спосіб, вказаний п. 1 ст. 23 Статуту, але резолюцією ГА мають бути визначені мінімальні критерії участі відповідних держав у підтриманні міжнародного миру та безпеки та досягненні інших цілей ООН, а також внесено положення про те, що одночасно непостійними членами РБ не можуть бути більше п’яти держав від одного континенту, але не менше хоча б двох від Європи, Південної Америки, Північної Америки, Азії, Африки, Австралії та Океанії (у широкому тлумаченні тихоокеанського регіону), оскільки, як вбачається, саме принцип континентального розподілу непостійних місць в РБ є найбільш справедливим, юридично обґрунтованим та рівним для всіх держав-членів ООН варіантом «справедливого географічного розподілу», про який абстрактно йдеться у п. 1 ст. 23; є) періодичний огляд складу постійних членів РБ є доцільним за тією самою процедурою, що й обрання нових членів РБ, але має стосуватися всіх постійних членів та проводитися щонайменше кожні 50 років; ж) термін повноважень непостійних членів РБ варто збільшити з двох років до п’яти.
22. Реформувати РБ необхідно за запропонованою організаційно-правовою моделлю, складники якої охоплюють найважливіші аспекти діяльності РБ щодо підтримання міжнародного миру та безпеки. Реформування зазначеного органу міжнародної організації покликане підвищити ефективність його рішень та рекомендацій.
23. Для вирішення проблеми відповідності міжнародно-правового статусу РБ до сучасної структури загроз міжнародному миру та безпеці доцільно ввести доктринальну категорію т.з. «позитивних зобов’язань», під якими слід розуміти обов’язкові рішення, що приймаються РБ відносно конкретних держав або груп держав із зобов’язанням вчинити певну дію або прийняти певне рішення на користь іншої держави (групи держав) з метою вирішення чи пом’якшення проблеми соціального або економічного характеру, якщо інші міжнародні механізми не принесли бажаного результату.
24. Доцільно застосовувати відповідні можливості інших органів системи ООН у вигляді подання до РБ про необхідність застосування заходів, передбачених зміненою ст. 41 або ст. 42 Статуту. Такі подання повинні отримати статус обов’язкових для розгляду на відкритому засіданні РБ, за підсумками якого можуть бути вжиті запропоновані заходи або інші заходи на розсуд РБ чи мотивовано відмовлено у реагуванні (будь-яке рішення має закріплюватися відповідною резолюцією РБ). Право такого подання слід надати: а) Раді з прав людини – з питань систематичних та масштабних порушень прав людини, включаючи геноцид, причому за умови надання вказаному органу статусу головного органу ООН зробити обов’язковим для прийняття РБ рішення про збройне втручання у внутрішньодержавний конфлікт («гуманітарна інтервенція») наявність подання Ради з прав людини з висновком про доведений факт систематичних та масштабних порушень прав людини, достатніх за вказаними критеріями для міжнародного колективного втручання у традиційно внутрішню компетенцію суверенної держави ; б) ЕКОСОР – з питань вирішення соціальних та економічних проблем (включаючи «позитивні зобов’язання»); в) КТК – з питань протидії міжнародному тероризму; г) ВШК – в частині обґрунтування необхідності вжиття заходів на підставі ст. 42 Статуту, тобто з використанням збройних сил держав-членів ООН (у тому числі, ОПМ).
25. Обґрунтовано, що запровадження всіх міжнародно-правових змін і перетворень в організації та діяльності РБ підвищить ефективність рішень цього органу й забезпечить виконання ним своєї основної функції – підтримання міжнародного миру та безпеки.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цит. за: Бруз В. С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів / В. С. Бруз. – К. : Либідь, 1995. – С. 6.
2. Клаузевиц К. О войне / К. Клаузевиц. – М. : Госвоениздат, 1934. – С. 582.
3. Денисов В. Н. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядерную эру / В. Н. Денисов. – К. : Наук. думка, 1990. – С. 134–136.
4. Устав ООН от 26. 06. 1945 г. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/basicdoc/charter.htm
5. Левин Д. Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия / Д. Б. Левин. – М. : Междунар. отношения, 1981. – С. 50.
6. Савчук К. О. Міжнародно-правові погляди академіка В. Е. Грабаря / К. О. Савчук. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 87.
7. Там само. – С. 87.
8. Микієвич М. М. Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки / М. М. Микієвич. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – С. 19.
9. Яновский М. В. Идея мира в науке международного права России (конец XVIII – начало ХХ столетия) / М. В. Яновский, М. В. Буроменский, В. А. Рияка // Идеи мира и сотрудничества в современном международном праве / под ред. проф. В. Н. Денисова. – К. : Наук. думка, 1990. – С. 60–78.
10. Трактаты о вечном мире. – М. : Госюриздат, 1963. – С. 19–20, 88, 125 ; Jones R. The League of Nations. From idea to reality / R. Jones, S. Sherman. – L. : Pitman & Sons, 1927. – P. 181 ; Hedges R. International organization / R. Hedges. – L. : Pitman & Sons, 1935. – P. 36.
11. Кожевников Ф. И. Русское государство и международное право / Ф. И. Кожевников. – М. : Просвещение, 1947. – С. 258.
12. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН / В. Н. Фёдоров. – М. : ИМО, 1965. – С. 12.
13. Бруз В. С. Вказ. пр. – С. 6–7.
14. Усенко Е. Т. Совет Экономической Взаимопомощи – субъект международного права / Е. Т. Усенко // Советский ежегодник международного права, 1979. – М., 1980. – С. 20.
15. Данилов Е. А. СЭВ и третьи стороны (юридические предпосылки и формы сотрудничества) / Е. А. Данилов. – М., 1982. – С. 38.
16. Шибаева Е. А. Право международных организаций: Вопросы теории / Е. А. Шибаева. – М. : Междунар. отношения, 1986. – С. 26.
17. Камаровский Л. А. Вопрос о международной организации / Л. А. Камаровский. – М., 1905. – С. 83.
18. Борисов К. Международные организации / К. Борисов ; Ун-т дружбы народов им. П. Лумумбы. Кафедра междунар. права. – М., 1967. – Вып. I : История создания, структура и деятельность ООН. – С. 7.
19. Каченовский Д. И. Курс международного права / Д. И. Каченовский. – Харьков, 1863. – С. 14, 87.
20. Первая мировая война 1914–18 // Новый иллюстрированный энциклопедический словарь / ред. кол. : В. И. Бородин, А. П. Горкин, А. А. Гусев и др. – М. : Большая Российская энцикл., 1999. – С. 547–548.
21. Борисов К. Указ. соч. – С. 7–8.
22. Sauer W. Völkerrecht und Weltfrieden / W. Sauer. – Stuttgart : Kohlhammer, 1948. – S. 207.
23. Фёдоров В. Н. Указ. соч. – С. 14.
24. Там само. – С. 15.
25. Див., наприклад: Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН / Н. А. Ушаков. – М. : Изд-во АН СССР, 1956. – С. 12–17 ; Зайцева О. Г. Международные организации: принятие решений / О. Г. Зайцева – М. : ТК Велби, 1989. – С. 29–31 ; Борисов К. Указ. соч. – С. 8–13.
26. Бордачёв Т. В. «Новый интервенционизм» и современное миротворчество / Т. В. Бордачёв. – М. : Издат. центра науч. и учеб. программ, 1998. – С. 4.
27. Там само. – С. 4.
28. Устав Лиги Наций от 28.04.1919 г. // Версальский мирный договор / пер. с франц. под ред. Ю. В. Ключникова, А. Сабанина. – М. : Литиздат НКИД, 1925. – С. 7–15.
29. История дипломатии. – М. : Огиз, 1945. – Т. III. – С. 20.
30. Бруз В. С. Вказ. пр. – С. 7.
31. Фёдоров В. Н. Указ. соч. – С. 13.
32. Там само. – С. 13.
33. Внешняя политика СССР. Сборник документов. – М., 1946. – Т. IV. – С. 183–185.
34. Бруз В. С. Вказ. пр. – С. 8–9.
35. Schwarzenberger G. International Law / G. Schwarzenberger. – L. : Stevens & Sons, 1949. – vol. 1. – P. 534.
36. Hedges R. Ibidem. – P. 54.
37. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 15.
38. Фёдоров В. Н. Указ. соч. – С. 15–16.
39. Див., наприклад: Зайцева О.Г. Указ. соч. – С. 29–30 ; Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 15–17.
40. Зайцева О.Г. Указ. соч. – С. 29.
41. Там само. – С. 30.
42. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 16–17.
43. Там само. – С. 13.
44. Оппенгейм Л. Международное право / Л. Оппенгейм. – М. : ИЛ, 1949. – Т. II, п/т. I. – С. 176.
45. Там само. – С. 177.
46. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 14.
47. Оппенгейм Л. Указ. соч. – С. 178–179.
48. Бруз В. С. Вказ. пр. – С. 8.
49. Sauer W. Ibidem. – S. 211.
50. Бруз В. С. Вказ. пр. – С. 9.
51. Баймуратов М. А. Международное публичное право / М. А. Баймуратов. – Харьков : Одиссей, 2007. – С. 244.
52. Фёдоров В. Н. Указ. соч. – С. 21.
53. Бруз В. С. Вказ. пр. – С. 10.
54. Крылов С. Б. История создания ООН. Разработка текста Устава ООН (1944–1945) / С. Б. Крылов ; под ред. проф. Г. И. Тункина. – М. : ИМО, 1960. – С. 26–27.
55. Там само. – С. 29.
56. Там само. – С. 30–31.
57. Там само. – С. 31–32.
58. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. – Washington : Department of State Publication, 1968. – Vol. 1. – P. 363.
59. Russell R. A History of the United Nations Charter. The Role of the United States / R. Russell. – Washington : Brookings Institution, 1962. – P. 100 ; Eichelberger C.M. Organizing for peace / С. M. Eichelberger. – N.Y. : Harper & Row, 1977. – P. 199 ; Postwar Foreign Policy Preparation. 1939–1945. – Washington : Department of State Publication, 1949. – P. 85–89.
60. Hull C. The Memoirs of Cordell Hull / C. Hull. – N.Y. : Macmillan Co., 1948. – Vol. 2. – P. 1637.
61. Postwar Foreign Policy Preparation. – P. 478–480.
62. Foreign Relations of the United States. – Vol. 3. – P. 28, 36–40.
63. Woodward L. British Foreign Policy during the Second World War / L. Woodward. – L. : H.M.S.O., 1976. – Vol. 5. – P. 38, 49.
64. Архив внешней политики РФ, ф. 0512, оп. 4, п. 31, д. 298, л. 1–11.
65. Архив внешней политики РФ, ф. 0512, оп. 4, п. 31, д. 299, л. 1–22.
66. Там само, арк. 17–18.
67. Там само, арк. 31–37.
68. Кочеткова Т. Ю. Вопросы создания ООН и советская дипломатия / Т. Ю. Кочеткова // Отеч. история. – 1995. – № 1. – С. 28.
69. Фёдоров В. Н. Указ. соч. – С. 23.
70. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – М. : Госполитиздат, 1946. – Т. 1.– С. 164.
71. Борисов К. Указ. соч. – С. 15.
72. Див., наприклад: Goodspeed S. The Nature and Function of International Organization / S. Goodspeed. – N.Y. : Oxford University Press, 1959. – P. 81.
73. Внешняя политика СССР. – Т. 1. – С. 167.
74. Бруз В. С. Вказ. пр. – С. 10 ; Кочеткова Т. Ю. Указ.соч. – С. 28. ; Денисов В. Н. Організація Об’єднаних Націй / В. Н. Денисов // Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Юрид. думка, 2007. – С. 570–571.
75. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 8.
76. Крылов С. Б. Материалы к истории Организации Объединённых Наций / С. Б. Крылов. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1949. – Вып. 1. – С. 14.
77. Фёдоров В. Н. Указ. соч. – С. 24.
78. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Т. 1. – С. 166.
79. Молодцов С. В. ООН и проблема мира / С. В. Молодцов, Г. И. Морозов. – М. : Знание, 1965. – С. 4.
80. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Т. 1. – С. 192.
81. Шкуратенко О. Міжнародне визнання України через виборювання права членства в ООН (історичний огляд) / О. Шкуратенко // Право України. – 2001. – № 12. – С. 142.
82. Черкес М. Е. Международное право : учеб. пособие / М. Е. Черкес. – Харьков : Одиссей, 2006. – С. 264.
83. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Т. 1. – С. 194.
84. Денисов В. Н. Організація Об’єднаних Націй // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 571.
85. Крылов С. Б. История создания ООН. Разработка текста Устава ООН (1944-1945). – С. 18.
86. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Т. 1. – С. 414–415.
87. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. Т. 2 : Тегеранская конференция трёх союзных держав – СССР, США и Великобритании. – М. : Политиздат, 1984. – С. 116–117.
88. Там само. – С. 116–117.
89. Churchill W. The Second World War / W. Churchill. – L. : Houghton Mifflin Co., 1952. – Vol. 5. – P. 321.
90. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Т. 1. – С. 425.
91. Там само. – Т. 2. – С. 243–259.
92. Крылов С.Б. История создания ООН. Разработка текста Устава ООН (1944-1945). – С. 41.
93. Там само. – С. 66–67.
94. Там само. – С. 42.
95. Там само. – С. 50.
96. Hull C. Ibidem. – Vol. 2. – P. 1662.
97. Ibidem. – P. 1674.
98. Ibidem. – P. 1683 ; Stettinius E. Roosevelt and the Russians / E. Stettinius. – N.Y. : Doubleday & Company, Inc., 1949. – P. 18.
99. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Т. 3. – М. : Госполитиздат, 1947. – С. 103.
100. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. Т. 4 : Крымская конференция руководителей трёх союзных держав – СССР, США и Великобритании. – М. : Политиздат, 1979. – С. 92–96, 106–107.
101. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 25–27.
102. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Т. 3. – С. 109.
103. UNCIO. – N.Y. : United Nations Information Organizations, 1945. – Vol. 3, 4.
104. Ibidem. – Vol. 3. – P. 376–392.
105. Там само. – P. 189–231.
106. Там само. – P. 393–445.
107. Денисов В.Н. Організація Об’єднаних Націй // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 571.
108. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 23.
109. Крылов С. Б. История создания ООН. Разработка текста Устава ООН (1944–1945). – С. 172.
110. Там само. – С. 98.
111. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 23–25.
112. Там само. – Приложение V.
113. Stoessinger J. The Might of Nations / J. Stoessinger. – N.Y. : Random House, 1982. – P. 316.
114. Ефимов Г. К. Устав ООН – инструмент мира / Г. К. Ефимов. – М. : Наука, 1986. – С. 14.
115. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 33.
116. UNCIO. – Vol. 11. – P. 81.
117. Commentary on the Report of the Preparatory Commission of the United Nations with the Text of the Report as presented to the General Assembly. – L., 1946. – Jan. 10. – Cmd. 6734. – P. 181–182.
118. Шибаева Е. А. Указ. соч. – С. 23.
119. Фёдоров В. Н. Указ. соч. – С. 43–44.
120. Шибаева Е. А. Указ. соч. – С. 26.
121. Морозов Г. И. Международные организации. Некоторые вопросы теории / Г. И. Морозов. – М. : Мысль, 1974. – С. 55.
122. Тарасов О. В. Міжнародна міжурядова організація / О. В. Тарасов // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 451.
123. Див., наприклад: Кривчикова Э. С. Основы теории права международных организаций / Э. С. Кривчикова. – М. : МГИМО, 1979. – С. 21 ; Усенко Е. Т. Указ. соч. – С. 27.
124. Морозов Г. И. Актуальные проблемы деятельности международных организаций: теория и практика / Г. И. Морозов ; под ред. Г. И. Морозова. – М. : Междунар. отношения, 1982. – С. 79.
125. Там само. – С. 79.
126. Цит. за: Броунли Я. Международное право : в 2 т. / Я. Броунли. – М. : Прогресс, 1977. – Т. 2. – С. 410–411.
127. Фёдоров В. Н. ООН и стратегия мира / В. Н. Фёдоров. – М. : Междунар. отношения, 1975. – С. 154.
128. Тункин Г. И. Организация Объединённых Наций 1945–1965 гг. Международно-правовые проблемы / Г. И. Тункин // Советское государство и право. – 1965. – № 10. – С. 64.
129. Шибаева Е. А. Указ. соч. – С. 21.
130. Морозов Г. И. ООН (Международно-правовые аспекты структуры и деятельности) : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Международное право» / Г. И. Морозов. – М., 1962. – С. 29.
131. Ефимов Г. К. Указ. соч. – С. 6.
132. Временные правила процедуры Совета Безопасности ООН: Документ ООН S/96/Rev.7 [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.un.org/ russian/basic/mainorg/scrules.htm
133. Ильязов Р. Ш. Система Организации Объединённых Наций (международно-правовые аспекты) : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Международное право» / Р. Ш. Ильязов. – К., 1972. – С. 6.
134. Нешатаева Т. Н. Санкции системы ООН (международно-правовой аспект) / Т. Н. Нешатаева. – Иркутск : Изд-во Иркут. ун-та, 1992. – С. 4.
135. Цит. за: Ильязов Р. Ш. Указ. соч. – С. 9.
136. Там само. – С. 13.
137. Pact of the League of Arab States, March 22, 1945 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yale.edu/lawweb/avalon/mideast/arableag.htm
138. Charter of the Organization of American States, May 2, 1948 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oas.org/juridico/english/charter.html#ch9
139. Charter of the Organization of African Unity, May 25, 1963 // Organization of African Unity: Basic Documents and Resolutions. – Addis Ababa : n. d., The Provisional secretariat of the Organization of African Unity, 1963. – P. 7–13.
140. Ермошин В. В. Некоторые международные вопросы взаимоотношений Совета Безопасности и Генеральной Ассамблеи ООН : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Международное право» / В. В. Ермошин. – М., 1974. – С. 16.
141. Там само. – С. 16.
142. UNCIO – Vol. 9. – P. 44.
143. Там само. – P. 275.
144. Цит. за: Ермошин В. В. Указ. соч. – С. 16.
145. Goodrich L. M. Charter of the United Nations / L. Goodrich, E. Hambro. – Boston : World Peace Foundation, 1946. – P. 98.
146. Ермошин В. В. Указ. соч. – С. 7–8.
147. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН (международно-правовые вопросы организации и деятельности) : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Международное право» / В. Н. Фёдоров. – М., 1963. – С. 13.
148. Schwarzenberger G. International Law. – P. 534 ; Goodrich L. The United Nations / L. Goodrich. – N.Y. : T.Y. Crowell, 1959. – P. 27.
149. Баймуратов М. А. Указ. соч. – С. 264.
150. Муфак Зияд Тамир. Роль ООН у мирному розв’язанні спорів і конфліктів / Зияд Тамир Муфак // Право України. – 2003. – № 1. – С. 136.
151. Там само. – С. 135.
152. Там само. – С. 135–136.
153. Резолюция СБ ООН 647 (1990) от 11 января 1990 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1990/res647.pdf
154. Резолюция СБ ООН 649 (1990) от 12 марта 1990 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1990/res649.pdf
155. Статут Международного Суда от 26.06.1945 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/basicdoc/statut.htm
156. Анисимов Л. Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров / Л. Н. Анисимов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1975. – С. 160.
157. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН. – С. 40.
158. Goodrich L. M. Hambro Е. The Charter of the United Nations. Commentary and Documents. – P. 28.
159. Schwarzenberger G. Power Politics / G. Schwarzenberger. – L. : Stevens & Sons, 1951. – P. 503.
160. Maciver R. The Nations and United Nations / R. Maciver. – N.Y. : Manhattan Pub. Co., 1959. – P. 74.
161. Goodspeed S. The Nature and Function of International Organization. – P. 129.
162. Dahm G. Völkerrecht, Bd. 2 / G. Dahm. – Stuttgart : Kohlhammer, 1961. – S. 187, 209.
163. Ross A. Constitution of the United Nations / A. Ross. – N.Y. : Einehart & Co., 1950. – P. 168.
164. Морозов Г. Актуальные проблемы деятельности международных организаций: теория и практика. – С. 69.
165. Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных организаций / Н. Б. Крылов ; отв. ред. И. И. Лукашук. – М. : Наука, 1988. – С. 31.
166. Поздняков Э. А. Системный подход и международные отношения / Э. А. Поздняков. – М. : Наука, 1976. – С. 19.
167. Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1980. – С. 107.
168. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН. – С. 45.
169. Harper N. Australia and the United Nations / N. Harper, D. Sissons. – N.Y. : Manhattan Publishing Company, 1959. – P. 340.
170. UNCIO. – Vol. 11. – P. 276.
171. Черкес М. Е. Указ. соч. – С. 272.
172. Вето // Словарь иностранных слов. – 18-е изд., стер. – М. : Русский яз., 1989.– С. 103.
173. Право «вето» в Совете Безопасности ООН [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.365.az - Право вето в Совете Безопасности ООН.htm
174. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 81–85.
175. Проект резолюции СБ ООН [Электронный ресурс] :Документ ООН S/10771 от 25 августа 1972 г. – Режим доступа:
http://daccessdds.un.org/doc/UNDOC/GEN/NL7/200/29/IMG/NL720029.pdf?OpenElement
176. Проект резолюции СБ ООН [Электронный ресурс] : Документ ООН S/2008/447 от 11 июля 2008 г. – Режим доступа:
http://www.un.org/russian/Docs/journal/asp/ws.asp?m=S/2008/447
177. Проект резолюции СБ ООН [Электронный ресурс] : Документ ООН S/2007/14 от 12 января 2007 г. – Режим доступа:
http://www.un.org/russian/Docs/journal/asp/ws.asp?m=S/2007/14
178. Зайцева О. Г. Указ. соч. – С. 97.
179. Касьян Н. Ф. Консенсус в современных международных отношениях / Н. Ф. Касьян. – М. : Междунар. отношения, 1983. – С. 64.
180. Сhai F. Y. Consultation and Consensus in the Security Council / F. Y. Chai. – N.Y. : United Nations Institute for Training and Research, 1971. – P. 121.
181. Цит. за: Зайцева О. Г. Указ. соч. – С. 98.
182. Майданник О. О. Консенсус / О. О. Майданник // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 379.
183. Зайцева О. Г. Указ. соч. – С. 45.
184. Там само. – С. 94.
185. Резолюция СБ ООН 288 (1970) от 17 ноября 1970 г. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1970/res288.pdf
186. Проект резолюции СБ ООН [Электронный ресурс] : Документ ООН S/9976 от 10 ноября 1970 г. – Режим доступа:
http://daccessdds.un.org/doc/UNDOC/GEN/N70/248/74/IMG/N7024874.pdf?OpenElement
187. Bayley S. The Procedure of the Security Council / S. Bayley, S. Daws. – Oxford : Oxford Univercity Press, 1998. – P. 249.
188. Ушаков Н. А. Принцип единогласия великих держав в ООН. – С. 83.
189. Зайцева О. Г. Указ. соч. – С. 95.
190. Там само. – С. 95–96.
191. Батанов О. В. Порядок денний / О. В. Батанов // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 661.
192. Там само. – С. 661.
193. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН. – С. 99.
194. Основные факты об Организации Объединённых Наций. – М. : Весь мир, 2005. – С. 11.
195. Кольяр К. Международные организации и учреждения / К. Кольяр. – М. : Прогресс, 1972. – С. 288–289.
196. Резолюция СБ ООН 118 (1956) от 13 октября 1956 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.un.org/russian/documen/scresol/1956/res118.pdf
197. Саенс В. Проблемы межокеанских путей американского континента / В. Саенс. – М. : ИЛ, 1959. – С. 113–114.
198. Горбатенко В. П. Вето / В. П. Горбатенко // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 74.
199. Голуб Н. В. Україна та міжнародні організації : Інформ.-довідкове вид. / Н. В. Голуб, П. А. Клімкін. – К. : Кондор, 2003. – С. 22.
200. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН. – С. 52.
201. Калинин А. В. Экономические санкции ООН и односторонние экстерриториальные меры экономического принуждения: сравнительный анализ / А. В. Калинин // Юрист-международник. – 2005. – № 4. – С. 33.
202. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН. – С. 57.
203. Основные факты об Организации Объединённых Наций. – С. 26–27.
204. Резолюция ГА 60/180 от 20 декабря 2005 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://daccessdds.un.org/doc/UNDOC/GEN/N05/498/42/PDF/N0549842. pdf?OpenElement ; Резолюция СБ 1645 (2005) от 20 декабря 2005 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2005/res1645.htm
205. Кривчикова Э. С. Проблемы создания международных вооружённых сил ООН (международно-правовые вопросы) : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Международное право» / Э. С. Кривчикова. – М., 1964. – С. 14.
206. Там само. – С. 13–14.
207. Там само. – С. 14.
208. Карташкин В. А. Международное право и мировой порядок в XXI веке / В. А. Карташкин // Юрист-международник. – 2005. – № 1. – С. 2.
209. Шемшученко Ю. С. Повноваження / Ю. С. Шемшученко // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 639.
210. Там само. – С. 639.
211. Функция // Словарь иностранных слов. – С. 556.
212. Денисов В. Н. Рада Безпеки ООН. – С. 571.
213. Kelsen H. The Law of the United Nations. A Critical Analysis of its Fundamental Problems / H. Kelsen. – L. : Routledge & Keegan Paul, 1951. – P. 19.
214. Див., наприклад: Михеев Ю. Я. Применение принудительных мер по Уставу ООН / Ю. Я. Михеев. – М. : Междунар. отношения, 1967. – С. 7–13 ; Багинян К. А. Принцип невмешательства и устав ООН / К. А. Багинян // Советское государство и право. – 1957. – № 6. – С. 68 ; Полянский Н. Н. Принцип суверенитета в Совете Безопасности / Н. Н. Полянский // Советское государство и право. – 1946. – № 3/4. – С. 37 ; Ушаков Н. А. Суверенитет в современном международном праве / Н. А. Ушаков. – М. : ИМО, 1963. – С. 180.
215. Декларация об укреплении международной безопасности [Электронный ресурс] : Резолюция ГА ООН 2734 (XXV) от 16.12.1970 г. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/Docs/journal /asp/ws1.asp?m=A/RES/2734 (XXV)
216. Тахер М. Международно-правовые аспекты обеспечения всеобщей безопасности : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.11 «Международное право» / Мохаммад Тахер. – К., 1997. – С. 9.
217. Див., наприклад: Резолюция СБ ООН 660 (1990) от 2 августа 1990 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.un.org/russian/documen/scresol/1990/res660.pdf
218. Тахер М. Международно-правовые аспекты обеспечения всеобщей безопасности. – С. 10.
219. Там само. – С. 10.
220. Там само. – С. 10.
221. Денисов В. Н. Право міжнародної безпеки / В. Н. Денисов // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 676–677.
222. Баймуратов М. А. Указ. соч. – С. 685–686.
223. Денисов В. Н. Право міжнародної безпеки. – С. 677.
224. Там само. – С. 677.
225. Там само. – С. 677.
226. Rousseau Ch. Droit international public / Ch. Rousseau. – Paris : Recueil Sirey, 1953. – P. 195.
227. Фёдоров В. Н. Совет Безопасности ООН. – С. 67–87.
228. Там само. – С. 83.
229. Kelsen H. The Law of the United Nations. A Critical Analysis of its Fundamental Problems. – P. 249.
230. Денисов В. Н. Принцип вирішення міжнародних спорів мирними засобами / В. Н. Денисов // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 717.
231. Там само. – С. 717.
232. Ефимов Г. К. Указ. соч. – С. 47–48.
233. Кайорани М. Н. Роль Совета Безопасности ООН в урегулировании международных конфликтов : автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Международное право» / М. Н. Кайорани. – М., 1985. – С. 8.
234. Тамир М. З. Роль ООН у мирному розв’язанні спорів і конфліктів / М. З. Тамир // Право України. – 2003. – № 1. – С. 137.
235. Тамир М. З. Роль ООН у мирному розв’язанні спорів і конфліктів. – С. 137 ; Баймуратов М. А. Указ. соч. – С. 688.
236. Баймуратов М. А. Указ.соч. – С. 688.
237. Там само. – С. 690.
238. An agenda for peace: preventive diplomacy, peacemaking and peace-keeping: report of the Secretary-General pursuant to the statement adopted by the Summit Meeting of the Security Council on 31 January 1992 [Электронный ресурс] : UN Documents A / 47 / 277 and S / 24111. – Режим доступа:
http://www.un.org/Docs/sg/agpeace.html
239. Калинин А. В. Указ. соч. – С. 32.
240. Див., наприклад: Резолюция СБ ООН 661 (1990) от 6 августа 1990 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/ scresol/1990/res661.pdf ; Резолюция СБ ООН 757 (1992) от 30 мая 1992 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/ documen/scresol/res1992/res757.pdf ; Резолюция СБ ООН 917 (1994) от 4 мая 1994 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1994/res917.pdf
241. Цит. за: Бруз В. С. Операції ООН з підтримання миру: уроки історії і шляхи підвищення ефективності / В. С. Бруз // ООН у системі міжнародних відносин: Історичний досвід і перспективи: Ювілейний збірник, присвячений 50-річчю ООН / Ю. М. Мацейко та ін. – К. : Либідь, 1995. – С. 25.
242. Нагребельний В. П. Санкція / В. П. Нагребельний, Р. А. Усенко // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 801.
243. Василенко В. А. Ответственность государств за международные правоотношения / В. А. Василенко. – К., 1976. – С. 220.
244. Менжинский В. И. Проблемы международной ответственности (в свете советской концепции международного права) : дис. … канд. юрид. наук.: спец. 12.00.10 «Международное право» / В. И. Менжинский. – М., 1951. – С. 171 ; Тункин Г. И. Теория международного права / Г. И. Тункин. – М. : Международные отношения, 1970. – С. 430–431 ; Курис П. Международные правоотношения и ответственность государств / П. Курис. – Вильнюс : Минтис, 1973. – С. 29–51 ; Решетов Ю. А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности государств / Ю. А. Решетов. – М. : Междунар. отношения, 1983. – С. 151–156.
245. Левин Д. Б. Ответственность государств в современном международном праве / Д. Б. Левин. – М. : Междунар. отношения, 1966. – С. 144.
246. Михеев Ю. Я. Указ. соч. – С. 48 ; Кривчикова Э. С. Вооружённые силы ООН / Э. С. Кривчикова. – М. : Междунар. отношения, 1965. – С. 103.
247. Михеев Ю. Я. Указ. соч. – С. 50.
248. Там само. – С. 52.
249. Определение агрессии [Электронный ресурс] : Резолюция ГА ООН 3314 (XXІХ) от 14.12.1974 г. – Режим доступа:
http://www.un.org/russian/Docs/journal/asp/ws1.asp?m=A/RES/3314 (XXIX)
250. Combacau J. Le pouvoir de sanction de l’O.N.U. Etude theorique de la coercition non militaire / J. Combacau. – P. : Pedone, 1974. – P. 100.
251. Kelsen H. The Law of the United Nations / H. Kelsen. – L. : Stevens & Sons, 1950. – P. 730.
252. Кайорани М. Н. Указ. соч. – С. 13.
253. Горбатенко В. П. Генеральний секретар ООН / В. П. Горбатенко // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 128.
254. Резолюция СБ ООН 827 (1993) от 25 мая 1993 г. [Электронный ресурс]. – Р