Резнік Ігор Сергійович. Функціонування банківської системи у контексті соціально-економічних і суспільно-політичних трансформацій в Україні (кін. 1990-х – 2015 рр.)

Краткое описание

Резнік Ігор Сергійович. Назва дисертаційної роботи: "Функціонування банківської системи у контексті соціально-економічних і суспільно-політичних трансформацій в Україні (кін. 1990-х – 2015 рр.)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
РЕЗНІК ІГОР СЕРГІЙОВИЧ
УДК 94(477):336.71“1998/2015”

ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ У КОНТЕКСТІ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ І СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ
ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ (КІН. 1990-Х – 2015 РР.)
07.00.01 – історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник
Пивовар Сергій Федорович
кандидат історичних наук, професор
КИЇВ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………………………….9
РОЗДІЛ 2. СТАНОВИЩЕ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
НАПРИКІНЦІ 90-Х РОКІВ XX ст…………………..……...…………………..27
2.1. Сутність і структура банківської системи в умовах ринкової
трансформації економіки України ………………………………………...…...27
2.2. Нормативно-правові засади функціонування української банківської
системи…………………………………………………………………………...40
2.3. Фінансове становище та кадровий потенціал українських банків………56
РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ НБУ І КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ТА ЇХ РОЛЬ
У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ……….......................66
3.1. Вплив банківської системи на економічний розвиток України……….....66
3.2. Соціальні аспекти діяльності українських банків………………….……141
РОЗДІЛ 4. ВПЛИВ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ.....………..…………………..156
4.1. Роль банківської системи в політиці органів державної влади
України……………………………………………………………………….....156
4.2. Місце проблем банківського сектора в діяльності українських
політичних партій………………………………………………………………174
4.3. Вплив банківської сфери на суспільно-політичну активність
населення України………………………..………………………………….....189
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..……...205
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………210
ДОДАТКИ……………………………………..………………………………..239
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АТО – Антитерористична операція
БЮТ – Блок Юлії Тимошенко
ВО – Всеукраїнське об'єднання
ДемПУ – Демократична партія України
ЄБРР – Європейський банк реконструкції і розвитку
МВФ – Міжнародний валютний фонд
НАБУ – Незалежна асоціація банків України
НБУ – Національний банк України
НДП – Народно-демократична партія
НРА – Національне рейтингове агентство
НРУ – Народний рух України
НУНС – Наша Україна – Народна самооборона
Обком – Обласний комітет
ОБСЄ – Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі
ОВДП – облігації внутрішньої державної позики
СДПУ (о) – Соціал-демократична партія України (об’єднана)
СПУ – Соціалістична партія України
УБОЗ – Управління боротьби з організованою злочинністю
ФГВФО – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих органів влади і
управління України
ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських об'єднань
України
ЦК КПУ – Центральний комітет Комуністичної партії України
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Зі здобуттям Україною незалежності
розпочався перехід до ринкових відносин, що обумовлював необхідність
формування надійної й ефективної банківської системи, яка б відповідала
світовим стандартам і втілювала в життя ринкові механізми грошово-кредитного регулювання. Питання адекватності діяльності НБУ і комерційних
банків та пошуку шляхів її удосконалення опинилося в центрі уваги суспільства. Від їх вирішення залежить майбутнє країни, бо дієва фінансова політика є необхідною умовою становлення молодої державності. Безсумнівно, під
час розбудови банківської системи необхідно спиратися на знання та досвід
попередніх років. Відповідно, врахування історичного досвіду, набутого
українською державою у ході здійснення численних економічних перетворень, особливо дослідження процесу розвитку банківської системи та її впливу на соціально-економічне та суспільно-політичне життя України, сприятиме аналізу успіхів і прорахунків влади та вдосконаленню державної політики.
Вивчення історії банківської системи України, особливо дослідження її
впливу на перебіг соціально-економічних і суспільно-політичних процесів у
країні, є важливим для розвитку української історичної науки. Воно може
суттєво доповнити її новими фактами, глибше розкрити роль банківської системи як вагомого чинника розвитку незалежної України та сприяти пошуку
шляхів виходу із складної соціально-економічної ситуації, що склалась у
державі у 1990-х рр. і триває дотепер. Його результати також можуть бути
використані істориками у процесі подальшого дослідження цього періоду.
В умовах сучасної економічної кризи банки потрапили в скрутне
становище, багато з них збанкрутіли через відтік вкладів та непродуману
політику. Тому важливо проаналізувати, як країна і її банківська система розвивались до кризи, чи були об’єктивні передумови масового краху банків.
В адміністративно-командній економіці СРСР банківська діяльність
реалізовувалась через директиви і розпорядження, що не враховували інтере-
5
сів банку. В наш час основним чинником розвитку банку є вільна ініціатива
його керівництва, частково обмежена НБУ. Це породжує потребу в дослідженні процесу функціонування банківської системи в перехідний період.
Актуальність теми посилюється тим, що історія банківської системи
незалежної України є маловивченою. Зокрема, в українській історіографії
відсутнє цілісне, всебічне дослідження процесу її розвитку наприкінці XX –
на початку XXI ст., яке відображало б її вплив на різні сфери життя суспільства. Відповідно, ця робота є важливою для осмислення її ролі у перехідний
період, та для виявлення і виправлення в майбутньому численних її вад.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація
виконана відповідно до науково-дослідної теми історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Українська
нація в загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність» (державний
реєстраційний номер 11БФ046-01).
Об’єкт дослідження – банківська система України, а саме:
Національний банк України, державні і приватні комерційні банки як її
взаємопов'язані складові.
Предметом дослідження є процес функціонування банківської системи
України та її вплив на соціально-економічний і суспільно-політичний
розвиток держави.
Мета дисертаційної роботи полягає у відтворенні і всебічному
дослідженні процесу функціонування української банківської системи з кінця
1990-х рр. до 2015 р., виявленні основних тенденцій її розвитку та з'ясуванні
її впливу на соціально-економічне і суспільно-політичне життя в Україні.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу;
- висвітлити сутність, структуру і нормативно-правові засади функціонування української банківської системи;
- охарактеризувати фінансовий стан і кадровий потенціал українських
банків наприкінці 1990-х рр.;
6
- дослідити процес функціонування банківської системи впродовж зазначеного періоду та її вплив на економічний розвиток держави;
- з’ясувати наслідки діяльності банків для населення України;
- розкрити роль банківської системи в політиці органів державної влади;
- визначити місце, яке займали проблеми банківського сектора в
діяльності українських політичних партій;
- висвітлити вплив банків на суспільно-політичну активність громадян.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 1990-х рр.
до 2015 р., коли відбувались розвиток і трансформація банківської системи
відповідно до європейських стандартів і нових умов ринкової економіки.
Нижня хронологічна межа – кінець 1990-х рр., коли після тривалої
стагнації розпочалось зростання української економіки, завершилось
становлення банківської системи і створення законодавчої бази, що
регулювала її діяльність, та активізувався процес її ринкової трансформації.
Верхньою хронологічною межею є кінець 2015 р., коли з’явились перші
ознаки стабілізації банківської системи та економіки України після тяжкої
соціально-економічної і суспільно-політичної кризи.
Територіальні межі дослідження охоплюють територію України у
межах кордонів 1990-х рр. із включенням анексованої Російською
Федерацією АР Крим.
Методологічну основу роботи склали принципи науковості, об’єктивності, історизму, структурності та системності, критичності, всебічності та
багатофакторності. Вони реалізовані через використання загальнонаукових
методів наукового пізнання: узагальнення, аналізу і синтезу (при визначенні
ролі банків з іноземним капіталом в Україні), проблемно-хронологічного
(дозволив проаналізувати кожну проблему в її часовій послідовності),
класифікації (для виділення різних типів банків), системно-структурного (для
виявлення закономірностей розвитку банківської системи), діалектичного
(для розкриття теоретичних основ процесів), структурно-функціонального
(для дослідження діяльності банків та з'ясування їх впливу на суспільне
7
життя), критичного (для визначення позитивних і негативних наслідків
діяльності банків для держави і суспільства), порівняльного аналізу (для
виявлення особливостей української банківської системи), логічної
аргументації (для обґрунтування висновків), дедукції, індукції, узагальнюючих показників. Вжиті й спеціальні методи історичного дослідження
(історико-порівняльний, історико-хронологічний, історико-системний).
Застосовано також міждисциплінарний підхід, що полягає у використанні термінології економіки, соціології, політології та статистичного методу.
Поєднання цих методів дозволило реалізувати мету та завдання дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці проблеми,
яка не отримала об’єктивного та всебічного висвітлення в історичній літературі. Вперше в українській історіографії на основі аналізу широкої джерельної бази, наукових досліджень та введення в обіг нових архівних матеріалів
проведено комплексне дослідження процесу функціонування банківської
системи України, з'ясовано вплив НБУ та комерційних банків на суспільнополітичне життя країни наприкінці XX – на початку XXI ст., проаналізовано
роль банківської системи як вагомого чинника розвитку України. Поглиблено знання про діяльність українських банків у період з кінця 1990-х рр. до
2015 р. та її наслідки для держави і суспільства, про фінансовий і кадровий
потенціал банківської системи наприкінці 1990-х рр. та про взаємовплив
банків і економіки України в різні періоди. Набули подальшого розвитку
аналіз історіографічного доробку українських учених і вивчення ролі
банківської системи у процесі переходу України до ринкових відносин.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний
матеріал, теоретичні узагальнення та результати можуть поглибити знання з
історії української банківської системи ХХІ ст., сприяти подальшим
дослідженням економічної історії незалежної України, повніше відобразити
вплив банків на соціально-економічне і суспільно-політичне життя країни.
Основні положення й висновки можуть бути використані у майбутній
науково-дослідній роботі (при написанні наукових статей і монографій,
8
присвячених дослідженню соціально-економічного становища країни
наприкінці XX – на початку XXI ст.), з метою розгортання подальших
наукових розвідок з дотичних проблем; у навчальній діяльності – при
підготовці та проведенні лекцій, семінарів, розробки навчальних курсів з
новітньої історії України та економічної історії; у видавничій діяльності –
при підготовці підручників, навчальних посібників з історії України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною
працею, в якій викладені власні ідеї дисертанта. Висновки сформульовані
автором особисто. Використані в дисертації теоретичні положення та ідеї
інших авторів мають відповідні посилання.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та
висновки дисертаційного дослідження обговорювались на наукових конференціях: на XII Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна 2014: Історія» (Київ, 2014 р.); XIIІ Міжнародній
науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська
весна 2015: Історія» (Київ, 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль суспільних наук у забезпеченні стабільності розвитку глобальних світових процесів у ХХІ ст.» (Київ, 2016 р.); IX Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки історичного факультету – 2016» (Київ, 2016 р.); XIV Міжнародній науковій конференції студентів,
аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна 2016: Історія» (Київ, 2016 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у
10-ти наукових публікаціях (4,5 д.а.): у 5 одноосібних наукових статтях
(3,4 д.а.), з них 5 – у наукових фахових виданнях (у тому числі 1 – у
зарубіжному виданні) та у 5 публікаціях тез доповідей на наукових
конференціях (1,1 д.а.).
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку викориcтаних джерел та літератури (29 с., 300 позицій) і 5 додатків. Загальний
обсяг дисертації – 243 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Виявлено, що тема дисертації в історичній науці розроблена вкрай
недостатньо. Функціонування української банківської системи та її вплив на
соціально-економічне і суспільно-політичне життя України наприкінці XX –
на початку XXI ст. дотепер не було предметом цілісного, всебічного історичного дослідження та висвітлено в науковій літературі побіжно. Діяльність
банків досліджувалась в основному економістами, які вивчали її окремі
теоретичні проблеми та особливості. А в історичних працях перевага надавалась вивченню політичних, соціальних, культурних проблем, а історія банків
є малодослідженою. Деякі аспекти, такі як вплив банків на рівень добробуту
населення та суспільно-політичне життя є майже не вивченими. Історики
уникали дослідження історії банківської системи та її впливу на розвиток
України через складність розуміння фінансових аспектів її функціонування, а
економісти – через необізнаність з історичними процесами. Визначено, що
джерельна база є достатньо репрезентативною, різноманітною і достовірною
для проведення наукового дослідження з обраної теми.
Встановлено, що за сутністю банківська система України була дворівневою перехідною моделлю; законодавчо визначеною, ієрархічно структурованою системою взаємопов'язаних банків, що мала забезпечувати ефективне
функціонування грошового ринку та сприяти розвитку економіки. Станом на
2015 р. її формування ще тривало, хоча її фундамент був закладений
наприкінці 1990-х рр. Перший її рівень складав НБУ, що мав розгалужену
структуру, побудовану за принципом централізації з вертикальним
підпорядкуванням. Його керівними органами були Рада НБУ та Правління
НБУ на чолі з Головою НБУ. НБУ був автономним органом державного
управління, який самостійно розробляв і проводив грошово-кредитну політику, здійснював емісію гривні, відповідав за курсову і цінову стабільність в
Україні, здійснював нагляд за банками. Другий рівень банківської системи
складали державні і приватні комерційні банки, кількість яких зменшилась з
206
203 у 1999 р. до 117 у 2015 р. За розміром активів вони поділялись НБУ на 4
групи (найбільші, великі, середні, невеликі) і також мали складні структуру і
систему управління (загальні збори акціонерів, Наглядова рада, Правління,
органи контролю). Нормативно-правові засади функціонування банківської
системи були сформовані до 2001 р. Закони «Про Національний банк
України» (20 травня 1999 р.) і «Про банки і банківську діяльність» (7 грудня
2000 р.) закріпили економічну самостійність банків, їхні статус, структуру
органів управління, завдання і функції (забезпечення функціонування
розрахунково-платіжного механізму, акумулювання тимчасово вільних
коштів населення, кредитування підприємств та ін.).
Аналіз фінансового і кадрового потенціалу українських банків наприкінці 1990-х рр. дає змогу стверджувати, що рівень їхньої забезпеченості
грошовими ресурсами і фахівцями в цілому був достатнім для здійснення
ефективної банківської діяльності та визначених законом функцій за
тодішніх соціально-економічних умов. 164 діючі у 1999 р. банки попри кризу
наростили власний капітал до 5,8 млрд грн, статутний – до 2,15 млрд, що
було замало, але дало їм змогу й далі збільшувати обсяг кредитів (до 11 млрд
грн) і депозитів (до 20 млрд грн). Кадровий потенціал банківської системи
був значним (0,5 млн осіб), а на одну вакансію в середньому претендувало 9
осіб. Було зайнято 160 тис. осіб, з яких 71% складали жінки, 29% – чоловіки,
а 44% працівників мали вік до 35 років. Але існували серйозні проблеми, які
гальмували розвиток банків: значні недоліки в кадровій політиці, недостатня
кваліфікація топ-менеджерів, низький рівень доходів населення і довіри до
банків, нестача капіталу та великий обсяг проблемних кредитів.
Основним стабілізуючим елементом української банківської системи
був НБУ, якому попри значні труднощі і періодичні економічні кризи до
2013 р. у цілому вдавалося виконувати основні завдання з підтримання
стабільності банківської системи і курсу гривні та стримування інфляції. Він
під керівництвом В. Ющенка (1997-2000 рр.), В. Стельмаха (2000-2002, 2004-
2010 рр.), С. Тігіпка (2002-2004 рр.) та С. Арбузова (2010-2013 рр.) зробив
207
великий внесок у подолання криз 1998-1999, 2004 та 2008-2009 рр. та сприяв
післякризовому відновленню банків та економіки. Але події 2014-2015 рр.
продемонстрували його нездатність боротися з катастрофічними наслідками
всеохопної кризи, в яку занурилась Україна. НБУ на чолі зі С. Кубівим
(лютий-червень 2014 р.) та В. Гонтарєвою (з 19 червня 2014 р.) намагався їх
пом’якшити, використовуючи обмежені фінансові можливості та весь
арсенал адміністративних засобів, але трикратна девальвація гривні, стрімке
зростання інфляції і цін, рекордне скорочення ВВП України, численні
обвинувачення Голів НБУ у корупції, некомпетентності і навмисному
знищенні банків промовисто свідчать про провал його політики в цей період.
Обґрунтовано, що процес функціонування банківської системи можна
поділити на 5 етапів, у ході яких вона чинила значний вплив на економічний
розвиток України: 1) 1998-1999 рр., коли банки допомагали владі долати
економічну кризу, уникнути дефолту та вгамувати паніку серед населення;
2) 2000-2007 рр., коли банки сприяли післякризовому відновленню економіки, активно розвивалися і нарощували кредитування бізнесу; 3) 2008-2009
рр. – період фінансово-економічної кризи, що спричинила скорочення ВВП
на 15%, крах 18 банків, знецінення гривні на 50% та підірвала довіру бізнесу
до гривні, банків і влади; 4) 2010-2013 рр. – час, коли зберігалась відносна
стабільність, але виникли передумови подальшої кризи та загострились
системні економічні проблеми України; 5) 2014-2015 рр. – період гострої
політичної і соціально-економічної кризи, що призвела до скорочення
кількості банків на третину (зі 180 до 117), ВВП на 7,5% у 2014 р. і 10,4% у
2015 р., трикратної девальвації гривні і засвідчила нездатність НБУ на чолі з
В. Гонтарєвою долати кризові явища. Розквітнув «чорний» ринок валют з
щомісячним оборотом у $1,2 млрд, а бюджет недоотримував податки.
Комерційні банки через відтік 200 млрд грн вкладів майже не кредитували
економіку. Багато з них просто акумулювали кошти, які розкрадались їхніми
власниками, як і більша частина грошей, виділених НБУ на рефінансування
банків. Ніхто так і не поніс кримінальної відповідальності за це. Також
208
багато банків сприяли збагаченню олігархів та розвитку корупції,
обслуговуючи схеми з «відмивання» коштів і розкрадання бюджету.
Економіка України стала залежною від МВФ, а кошти підприємств і вклади
300 тис. підприємців на суму 53 млрд грн не підлягали поверненню.
Підприємства-імпортери страждали від неможливості купувати іноземну
валюту в необхідній кількості та робити великі перекази за кордон, а
підприємства-експортери виграли від знецінення гривні, але потерпали від
зниження цін на українські товари та від продажу 75% валютної виручки.
Підприємці згортали бізнес через кризу, втрату оборотних коштів у банках,
нестачу дешевих кредитів від банків та жорсткі валютні обмеження від НБУ.
Визначено, що діяльність НБУ і комерційних банків суттєво впливала на
рівень життя більшості українців. З кінця 1990-х рр. в Україні стрімко
зростала кількість клієнтів банків. За умов відносної стабільності у 2000-2007
і 2010-2013 рр. населення все активніше робило вклади і брало кредити на
розвиток бізнесу, освіту, поліпшення побутових умов і ставало дедалі
вразливішим до банківських криз. Знецінення гривні у 2,5 рази у 1998-1999
рр., на 50% у 2009 р. та у 3 рази у 2014-2015 рр., обмеження на зняття готівки
та крах банків призвели до збідніння або розорення 1 млн вкладників і понад
100 тис. валютних позичальників (заборгували $7 млрд). Зі 163 млрд грн,
втрачених через банкрутство у 2014-2015 рр. 65 банків за 2 роки держава
повернула лише 80 млрд, а 30 млрд грн вкладів фізосіб взагалі не підлягали
поверненню. НБУ і влада так і не вирішили проблеми вкладників і позичальників, а решта населення потерпала від знецінення гривні, тому рівень довіри
до банків у 2015 р. знизився до 12%, а депозити мали лише 8,8% українців.
Встановлено, що проблеми банківської системи постійно перебували в
фокусі уваги української влади. Президенти Л. Кучма, В. Ющенко, В. Янукович та П. Порошенко у передвиборчих програмах і щорічних посланнях
наголошували на необхідності її реформування, визначали засади її розвитку.
Програми діяльності майже всіх урядів містили обіцянки підвищити
надійність, стійкість і ефективність банків, забезпечити кредитування бізнесу
209
і захист вкладників. Найбільше банківська система вливала на політику
урядів В. Пустовойтенка у 1998-1999 рр., Ю. Тимошенко у 2008-2009 рр. та
А. Яценюка у 2014-2015 рр., які в умовах кризи змушені були шукати шляхи
порятунку банків та виплати компенсацій вкладникам.
З'ясовано, що більшість провідних політичних партій також приділяли
велику увагу проблемам банківської системи під час передвиборчих
кампаній, парламентської діяльності та в ході політичної боротьби. Вони
були гарним приводом для провладної більшості похвалитися результатами
своєї діяльності, а для опозиції – чудовою темою для критики влади і
підняття свого рейтингу. Опозиційні політики в різні періоди намагались
використати банківські кризи та спричинені ними фінансові проблеми
бізнесу і населення для розхитування політичної ситуації в Україні з метою
зміни влади і наближення дострокових виборів.
Доведено, що банківська система мала великий вплив на громадську і
політичну активність населення: в періоди процвітання вона сприяла соціально-економічному розвитку держави, підвищенню добробуту суспільства і
збільшенню рівня його політичної активності і довіри до влади, а під час
фінансово-економічних криз погіршення її стану і різка девальвація гривні
були каталізатором зростання нестабільності і протестних рухів у державі та
політичної пасивності і апатії громадян, бо спричиняли зниження рівня їх
життя, реальних доходів і купівельної спроможності, знецінення заощаджень.
Наймасовішими були громадські акції, рухи і організації («Фінансовий
Майдан», «Правдива країна», «Кредитний Майдан», «Громадський контроль
банків», «ЗУН» тощо), метою яких було змусити НБУ підтримувати стабільність гривні, а комерційні банки – повертати вчасно і повністю депозити та
перевести у гривню і частково списати валютні кредити. Однак, станом на
кінець 2015 р. через опір банків і влади вони не досягли значних результатів.
Отже, у досліджуваний період банківська система України перебувала у
процесі ринкової трансформації, перенесла 3 кризи і була одним із важливих
чинників соціально-економічного і суcпільно-політичного розвитку держави