РОМАНІЗМИ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРАХ ХУСТЩИНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. ПОТЕБНІ

На правах рукопису

УДК 811.161.2’373.45

Кьорян Галина Вікторівна

РОМАНІЗМИ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРАХ ХУСТЩИНИ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Член.- кор. НАН України, д.ф.н.
Непокупний А.П.

Київ - 2001

ЗМІСТ

Стор.
Вступ ................................................................................................................ 3-19
1. Розділ 1. Теоретичні засади репрезентації романізмів ........................... 20-22
2. Розділ 2. Лексика народного побуту ........................................................ 23-90
3. Розділ 3. Людина, її моральні та фізичні характеристики ..................... 91-126
4. Розділ 4. ЛСГ «Навколишнє середовище» ............................................. 127-158
5. Розділ 5. Терміни професійної лексики .................................................. 159-195
Висновки ......................................................................................................... 196-202
Список лексикографічних джерел та їх умовних скорочень ..................... 203-206
Література ....................................................................................................... 207-221
Додаток ........................................................................................................... 222-232

ВСТУП

Розвиток української мови, як і будь-якої іншої, відбувається на всіх структурних рівнях і у всіх територіальних та соціальних різновидах мови. Спонукою до цього розвитку є внутрішні фактори самої мови і зовнішні чинники, які визначають напрямок та інтенсивність змін у мовній системі. Одним із головних таких чинників є взаємодія з іншими мовами, яка найбільш чітко простежується в порубіжних ареалах діалектного масиву. Як відомо, південно-західне наріччя української мови найбільше відрізняється від інших наріч особливими рисами у фонетиці, морфології та лексиці, що зумовлено тривалим розчленуванням території наріччя між різними державами та інтенсивним впливом інших мов [119, стор. 443]. Дослідження українських південно-західних діалектів дозволяє як виявити особливості розвитку самої української мови, так і відтворити еволюцію сусідніх мов, з якими українська мова контактувала упродовж своєї історії. Порівняльний аспект вивчення українських говорів південно-західного наріччя на тлі суміжних діалектів інших мов є одним із основних напрямків нової галузі ареального мовознавства - карпатистики. Об'єктом її дослiдження є взаємодiя мов та дiалектiв району Карпат, що безпосередньо змикаються з балканським регiоном [6, стор.6-7].
Карпатистика виокремилася як нова лінгвістична дисципліна з балканістики. У зв’язку з великою кiлькiстю робiт, присвячених вивченню мов балканського регiону та їх взаємодiї на рiзних структурних рiвнях [2, 6, 11, 13, 20, 30, 42, 55, 56, 63, 69-72, 84-89, 96-99, 104, 116, 146, 150-151, 154-155], актуальною стало вивчення проблеми контактiв мов - членiв балканського мовного союзу з мовами, що не входять до нього, але знаходяться з ним у безпосередньому сусiдствi. Це дало б можливiсть виявити новi данi як про iсторiю формування самого мовного балканського союзу, так i про умови та хiд розвитку сусiднiх з ним мов.
До появи перших важливих теоретичних робiт у карпатистиці вивчення дiалектiв та говорiв карпатської зони велося окремими мовними ареалами. Вiдомий учений-карпатолог С.Бернштейн зазначає, що "досягнення теорiї субстрату та "мовних союзiв" не були використанi при вивченнi мов карпатського ареалу, незважаючи на територiальну i у значнiй мiрi структурну близькість останнiх мов до мов балканського союзу" [6, стор.7].
Першим кроком у опублiкуваннi комплексу фактографiчного матерiалу, зiбраного для всiх мов зони Карпат на дiалектному рiвнi, було видання "Карпатського дiалектологiчного атласу" у 1967 р. Вiн побудований на ґрунтовному дослiдженнi передусім дiалектiв української мови, оскiльки в його основу лягли матерiали "Лiнгвiстичного атласу українських народних говорiв Закарпатської областi України" Й.Дзендзелiвського. Аналiз даних КДА пiдтвердив iснування ряду лексичних подібностей, спiльних для пiвденно-захiдних дiалектiв української мови та болгарської, сербської і хорватської мов, що вже було виявлено ранiше такими вiдомими дослiдниками дiалектiв Карпатського регiону як І. Панькевич (його класична монографiя "Українськi говори Пiдкарпатської Русi i сумежних областей", що лягла в основу багатьох наступних дослiджень) та Кренджале (Crânjală - див.[133]). Вони трактували їх як запозичення з пiвденнослов'янських мов (болгарської та сербсько-хорватської) в українськi дiалекти до переселення пiвденних слов'ян на Балканський пiвострiв з їх первiсної територiї на пiвнiч вiд Балкан, що межувала з мiсцем проживання предкiв українського населення Закарпаття та Прикарпаття [6, стор.8], або ж як запозичення з пiвденнослов'янських мов у пiзньому середньовiччi пiд час мiграцiї пiвденних слов'ян на пiвнiч, коли Балкани входили до Османської iмперiї, а пiзнiше до Австро - Угорської iмперiї [133, стор.466].
Інвентар лексичних подібностей мiж пiвденно-захiдними говорами української мови та болгарською i сербсько-хорватською мовами було збiльшено в ходi роботи над карпатським дiалектологiчним атласом (докладнiше про нього див. [6]), вiн був поповнений рядом спiльних рис у галузi семантики [6, стор.9].
Про помилковiсть зарахування лексичних елементiв, що об'єднують дiалекти Карпатського регiону, до пiвденнослов'янiзмiв, свiдчить той факт, що вони були виявленi далеко на пiвнiч вiд територiї їх поширення, в пiвнiчно-захiдних говорах росiйської мови [123, стор.12]. Виходячи з цього, С.Бернштейн вважає iнвентар "карпатизмiв" (спiльних лексичних елементiв карпатських дiалектiв) тiєю частиною лексичного фонду, що єднає мови карпатського регiону з мовами балканського мовного союзу i дає пiдстави для включення Карпат як периферiйної (пiвнiчної) зони до нього [6, стор.13]. Його думку подiляють такi вiдомi дослiдники пiвденно-захiдних дiалектiв української мови, як Б.Кобилянський [58, стор.28-29] та О.Рот [95, стор.48]. Хоча останнiй видiляє карпатський мовний континуум у окрему автономну область на основi аналiзу карпатизмiв не лише лексичних, але й структурно - типологiчних (детальнiше про це див. [95]). О.Рот виходить із незалежностi карпатського субстрату вiд балканського, що манiфестується в дiалектах карпатського ареалу у виглядi iзоглос древнiх карпатизмiв субстратного характеру, специфiчних лише для зони поширення карпатського субстрату; при цьому данi iзоглоси не входять до макроiзоглос балканiзмiв. Центром їх утворення є територiя Трансiльванiї, або ж у ширшому аспектi територiя Карпато-Дунайського басейну [92, стор.20-21].
С.Бернштейн не схильний локалiзувати в одному мiсцi утворення карпатизмiв; велика кiлькiсть певних зон i мiкросистем свiдчать, на його думку, про наявнiсть декiлькох центрiв [6, стор.13]. Очевидно, це пояснюється як впливом на сучаснi дiалекти карпатських субстратiв, що входили до iндоєвропейських дiалектiв (фракiйська, iллiрiйська, дако-мiзiйська мови), так i iнтенсивною мiжмовною iнтерференцiєю, спричиненою умовами спiльного життя та побуту рiзноетнiчного населення Карпат [там же]. Весь корпус спiльних лексичних елементів карпатських дiалектiв С.Бернштейн роздiляє на двi основнi чiтко розмежованi групи: власне карпатизми, що формувалися пiд впливом спiльного мовного субстрату, та балканiзми, що є результатом пiзньої колонiзацiї певної частини населення Балкан у Карпати. При цьому першi не обов'язково передують останнiм хронологiчно. Вони могли потрапити в деякi карпатськi дiалекти i в результатi мовної iнтерференцiї, проникаючи разом із носiями мов балканського мовного союзу [6, стор.10].
Отже, рух карпатизмiв вiдбувався двома протилежними iррадiацiйними хвилями (див. 7, стор.131). Найдавнiшою була хвиля з центру, де формувалися найбiльш давнi елементи, тобто хвиля з Карпат. Вона просувалася на пiвдень, паралельно до мiграцiї слов'ян на Балканський пiвострiв. Очевидно, там слов'янський елемент змiшувався з iншими генетично не близькими йому елементами (романськими, албанськими, грецькими), внаслiдок чого лексичнi сходження (карпатизми) перетворювалися на балканiзми. Процес колонiзацiї Балкан слов'янами, вихiдцями з Карпат, тривав упродовж усього I-го тисячолiття, згодом, у середнi вiки, цi вже "збалканiзованi" лексичнi елементи повертаються на батькiвщину у зв'язку з масовою мiграцiєю балканського населення на пiвнiч та пiвнiчний захiд Карпат; отже, на цей раз центром iррадiацiї виступають Балкани. Серед балканiзмiв у карпатських дiалектах на лексико-семантичному рiвнi найбiльше болгаризмiв, албанiзмiв та турцизмiв [там же]. Таким чином, карпато-балканська мовна спiльнiсть складається з подібностей, що манiфестуються на рiзних мовних рiвнях, а найбiльше на лексико-семантичному [6, стор.10] та в меншiй мiрi на морфологiчному та синтаксичному рiвнях (детальнiше про це див. [58, 95]). Ця спiльнiсть утворена карпатизмами та спiльними лексичними елементами українських дiалектiв та дiалектiв мов балканського мовного союзу, тобто балканiзмами [7, стор.15].
Територiя цiєї мовної спiльностi включає широку географiчну зону вiд Карпат на пiвночi до Балкан на пiвднi, при цьому її пiвнiчна межа окреслюється iзоглосами неслов'янських елементiв, що одночасно виступають i критерiєм вiдособленостi карпатських дiалектiв слов'янських мов вiд дiалектiв, розташованих за межами Карпат.
Але як пояснити в такому випадку фiксацiю карпатизмiв на територiї, доволi вiддаленiй вiд Карпат на пiвночi, зокрема, в українських та бiлоруських говорах Полiсся (див. вище)? Тодi Карпати треба розглядати як "прабатькiвщину слов'ян" [75, стор.49]. Вiдзначаючи недостатнiсть лiнгвiстичних даних для твердження про карпатський (пiвнiчний, периферiйний) тип балканського мовного союзу (пор. популярну тезу про домiнуючий лексико - семантичний характер балканiзмiв у карпатському регiонi порiвняно з аналогіями у граматичнiй, фонетичнiй та морфологiчнiй структурах [6, стор.10]), вiдомий дослiдник закарпатських українських дiалектiв В.Нiмчук привертає увагу балкiнiстiв до цiлої низки спiльних для українських дiалектiв та мов Балканського регiону елементiв у фонетицi, морфологiї, синтаксисi та фразеологiї, доповнюючи таким чином загальну картину карпато - балканської мовної спiльностi [75, стор.50-58]. Значна частина виявлених явищ є праслов'янськими рефлексами, що активiзувалися пiд впливом контактiв з балканськими мовами, а тi з них, що реєструються у слов'янських мовах далеко за межами Карпат, не варто трактувати як балканiзми взагалi [там же]. Частина ж наведених вченим спільних рис, на його думку, є прямим або ж опосередкованим угорською мовою запозиченням з болгарської або ж румунської мов [там же]. В.Нiмчук пiдкреслює важливiсть залучення дiалектного матерiалу мов, сумiжних з балканськими, при з'ясуваннi генези балканiзмiв у карпатських дiалектах, пiдтверджуючи тим самим думку Г.Клєпiкової про те, що "карпатистика принципово включає у свої завдання звернення до балканського мовного матерiалу для встановлення в ньому явищ, якi кореспондують з карпатськими, або навпаки, для констатацiї в цих зонах невiдповiдних явищ" [49, стор.15].
Вивчення романо-слов'янських мовних контактiв як однiєї зi складних проблем у балканістицi та останнiм часом у карпатистицi нараховує бiльш нiж столiтню iсторiю, першi кроки у цьому напрямку були зробленi ще Ф.Мiклошичем, який, власне, i заклав основи балканiстики. Роль романо-слов'янських мовних взаємозв'язкiв у формуваннi тих лексико-семантичних спільних рис у балканських та карпатських мовах, за якими останнi об'єднують у спiльному лiнгвогеографiчному континуумi, визнається всiма дослiдниками, романiстами та славiстами, що займаються питанням взаємодiї румунської та слов'янських мов Карпато - Дунайського регiону (докладнiше про iсторiю вивчення та бiблiографiю праць про взаємовплив румунської та слов'янських мов див. [154, 158, 166, 172, 173]).
Проблематика спiввiдносностi румунського та слов'янського елементiв варіюється залежно вiд конкретного ареалу дослiджень i зумовлена як специфiкою мовної iнтерференцiї в кожному окремому регiонi, так i рiвнем теоретичної iнтерпретацiї наявного лiнгвiстичного матерiалу та його кiлькостi. Оскiльки питання взаємовпливу румунської та пiвденнослов'янських мов та їх роль у формуваннi балканського мовного союзу є одним із центральних у балканiстицi, то iсторiя його вивчення є досить багатою i на фактографiчну базу, i на її синхронно-типологiчний та iсторико-генетичний аналiз. Однак це не є обов'язковою умовою однозначностi вирiшення найбiльш складних та суперечливих моментiв у багатовiковому спiльному розвитку цих генетично неспорiднених мов. Рiзноплановiсть екстралiнгвiстичних факторiв спроектувалася вiдповiдним чином i на площину мовних контактiв. Так, при вивченнi ролi та мiсця румунського елементу у формуваннi та розвитку пiвденнослов'янських мов, членiв балканської мовної спiльностi, перед дослiдником постає дилема: чи поява румунiзмiв у слов'янських мовах є наслiдком безпосереднього запозичення з румунської мови на рiзних стадiях її розвитку (балканська латина, проторумунська, сучасна румунська - докладнiше про це див. [112]), або ж із її дiалектних рiзновидів [158, стор.68], чи спiльний лексичний фонд румунської, болгарської та сербсько-хорватської мов є релiктом гiпотетичного балканського субстрату.
Складнiсть датування проникнення романського елементу в пiвденнослов'янські мови поглиблюється через вiдсутнiсть дiалектологiчних та лексикографiчних джерел, що належать до раннiх етапiв розвитку румунської мови, тобто до XV ст. включно [112, стор.147].
Щодо взаємозв'язкiв румунської мови зi схiднослов'янськими (українською, росiйською, бiлоруською) та захiднослов'янськими (чеською, словацькою, польською) мовами, то переважна бiльшiсть дослiдникiв розглядає їх у аспектi так званої "валаської колонiзацiї" Карпат, коли досить значнi маси балканського населення (румунськi пастухи (валахи) та їхні сiм'ї) рухались на пiвнiч вiд Балкан у пошуках нових пасовищ [38, стор.183]. Цей мiграцiйний процес поступово вбирав у себе все новi маси населення, що з просуванням на пiвнiч "дероманiзували" румунський елемент, який на початковому етапi був бiльш гомогенним. Румуномовне населення зазнавало впливу з боку тих слов'янських етносiв, по територiї яких воно рухалося, одночасно залишаючи слiди взаємних контактiв i у слов'янських мовах. Так, румунiзми у словацькiй мовi опосередкованi українською, в чеських дiалектах Валаської Моравiї - словацькою [54, стор.25]. Таким чином, на кiнцевому етапi, тобто у Валаськiй Моравiї, румунський етнiчний елемент став доволi гетерогенним, що вiдбилося i на пастiвницькій лексицi тих мов, якi були задiянi у процесi контактування. Її "румунська" частина так славiзувалася, що незначна порiвняно з iншими слов'янськими мовами кiлькiсть румунiзмiв у термiнологiї пастiвництва чеських дiалектiв Валаської Моравiї дала пiдставу деяким дослiдникам заперечувати будь-який вплив румунської мови на чеську [133]. Проте факт наявностi значної частини термiнiв пастiвництва у болгарськiй, сербській, хорватськiй, польськiй, українськiй та словацькiй мовах [172, стор.108], хоча i в рiзному об'ємi, свiдчить про важливу роль румунського елементу у формуваннi цих мов Карпато-Балканського регiону.
Однак наслiдки взаємовпливу на лексичному рiвнi не є такими обмеженими тематично. Так, у болгарськiй мовi iснує значна кiлькiсть запозичених із румунської мови термiнiв лiсництва, слів, пов'язаних із матерiальною культурою, транспортом та загальнокультурною лексикою, що проникали у болгарську мову упродовж XVI-XIX ст. [158, стор.70]. В українськiй мовi семантика румунських запозичень також є доволi широкою, включаючи термiни вiвчарства, народного побуту, реалiї, пов'язанi з адмiнiстративним та полiтичним устроєм життя, спiльнi для румунського та українського народiв [35, 57, 59]. Тому можна говорити про рiзнобiчнiсть впливу румунської мови на слов'янськi залежно вiд конкретних iсторичних умов їх контактування: так, термiни пастiвництва засвоювалися слов'янськими мовами в епоху валаської колонiзацiї (XI-XIII ст. - перша хвиля, XIV-XVII ст. - друга [38, стор.183]). Лексеми, що входять до iнших тематичних груп як професiйної, так i загальної лексики, проникали в рiзний час, залежно вiд давностi та iнтенсивностi контактiв румунської мови з кожною зi слов'янських мов. Не виключеним є i бiльш давнiй контакт румунської та слов'янських мов на дiалектному рiвнi, наприклад, у порубіжних зонах безпосереднього сусiдства української та румунської мов у Закарпаттi, зокрема в селах Тячiвського та Рахiвського районiв [38, стор.187]. Тому при дослiдженнi напрямкiв та iнтенсивностi взаємовпливу двох вищезгаданих мов важливим є лiнгвогеографiчний аналiз їх контактiв [52, стор.26]. Це дозволить висвiтлити питання давностi функцiонування румунiзмiв на рiзних дiлянках слов'янського мовного континууму та визначити ступiнь впливу румунської мови як на окремi слов'янськi мови, так i на всю слов’янську мовну групу в цiлому.
Так, залежно вiд рiзного рiвня фiксацiї румунiзмiв у закарпатських дiалектах української мови Й.Дзендзелiвський видiляє декiлька зон, що вiдрiзняються iнтенсивнiстю впливу мови-донора на мову-реципiєнт. Ряд iзоглос румунiзмiв об'єднує закарпатськi дiалекти з iншими пiвденноукраїнськими говорами (гуцульськими, бойкiвськими, покутсько-буковинськими), частина румунiзмiв характерна майже для всiх закарпатських дiалектiв, за винятком їхньої пiвденно-захiдної частини, певна кiлькiсть iзоглос фiксується у схiдних говорах Закарпаття, окрему групу становлять марамороськi говори, ряд румунiзмiв функцiонує в пiвденно-схiдних закарпатських говорах, об'єднуючи їх із гуцульськими дiалектами [32, стор.16-18]. Картографiчний аналiз функцiонування румунiзмiв у групi українських говорiв на основi даних Загальнокарпатського дiалектологiчного атласу дозволяє встановити зону найбiльшої "насиченостi" запозиченим румунським елементом, тобто сферу найiнтенсивнiших румунсько-українських контактiв, а саме територiю правобережжя р. Чорний Черемош та верхiв'я р. Серет [52, стор.26].
Якомога точніша локалiзацiя наслiдкiв румунсько-слов'янських контактiв по всьому поясі iнтерференцiї сприятиме бiльш детальнiй генетичнiй iдентифiкацiї румунських запозичень, яка часто ускладнюється через поліаспектнiсть та довготривалiсть румунсько-української мовної взаємодiї. Спiвiснування на обмеженiй територiї (Карпати) такого генетично гетерогенного мовного об'єднання, члени якого впродовж столiть перебували в постiйних контактах, мало наслiдком утворення значного кiлькiсно та строкатого тематично спiльного словникового фонду, окремi елементи якого проходили складний шлях перезапозичень та адаптацiї, перш нiж iнтегрувалися остаточно в ту чи iншу мовну систему. Тому при аналiзi iншомовних нашарувань у схiднослов'янських мовах виникає необхiднiсть розрiзняти власне румунiзми, що є результатом прямих контактiв із румуномовним населенням, та рiзнi за походженням лексеми, проникнення яких в українську мову вiдбувалося за посередництвом румунської [52, стор.26]. Так, Б.Кобилянський, виходячи з iсторико-генетичної iнтерпретацiї румунського елементу у схiднокарпатських українських дiалектах, подає таку класифiкацiю румунiзмiв: а) слова румунського походження; б) слова румунського посередництва (албанiзми, грецизми, мадяризми, турцизми); в) румунiзми, що є зворотними слов'янськими запозиченнями [57, стор.38].
Про активну роль румунської мови як посередника у проникненнi пiвденнослов'янiзмiв у схiдно- та захiднослов'янськi мови говорять i iншi дослiдники [125, 154, 158]. Наслiдки "румунiзацiї" при проникненнi в українськi дiалекти виявляються i при аналiзi функцiонування албанiзмiв, грецизмiв, мадяризмiв та турцизмiв у карпатських говорах української мови [7, 75, 81, 84].
Достовiрна iсторико-генетична iнтерпретацiя румунiзмiв у поєднаннi з їх детальною синхронно-типологiчною характеристикою на тлi загальнослов'янської мовної зони для українських дiалектiв дасть можливiсть встановити як їхнє вiдношення до iнших дiалектiв української мови, так i мiсце серед говорiв рiзних мов Карпато-Дунайського регiону, а також дозволить визначити роль румунської мови у формуваннi тих лексичних спільних елементів, що вирiзняють слов'янськi мови Карпато-Дунайського регiону з-помiж iнших слов'янських мов, об'єднуючи їх з неспорiдненими з ними генетично мовами рiзних груп iндоєвропейської мовної сiм'ї (румунською, албанською та грецькою)[51].
На наш погляд, на сучасному етапi розвитку карпатистики ще надто рано робити обґрунтованi висновки про правомiрнiсть об'єднання таких складних лiнгвогеографiчних зон, як Карпати i Балкани, в яку-небудь спiльнiсть. Наявнiсть значної кiлькостi лексичних спільних рис у цих гетеромовних континуумах свiдчить скорiше на користь тривалих та широкоспектральних контактiв мiж мовами, що належать до однiєї індоєвропейської мовної сiм'ї. Тому цей спiльний лексичний фонд пiвденнослов'янських, румунської, албанської, турецької, а також окремих дiалектiв захiдно- та схiднослов'янських мов мiг утворитися ще на раннiх етапах розвитку цих мов. Пiзнiше вiн мiг поповнюватися iнновацiями або ж закрiплятися у своєму основному складi iнтенсивною мiжмовною взаємодiєю. Першоджерело конкретної лексичної спiльної риси може бути встановлене лише при чiткiй хронологiзацiї її появи в рiзних мовах, а також при детальному аналiзi її функцiонування в кожнiй окремiй мовi (семантики, фонетичного та морфологiчного оформлення, парадигматики лексеми).
Хустщина є мiкрозоною такої складної гетерогенної полiлiнгвальної зони як Карпати, де тривалий час спiвiснували рiзнi етнічнi групи, внаслiдок чого виникли певнi спiльнi традицiї в рiзних видах ремесел та у веденнi домашнього господарства, що, у свою чергу, спричинило появу i певного спiльного лексичного фонду. Його аналiз не може проводитися без урахування екстралiнгвiстичних факторiв, що визначали процес мовної iнтерференцiї.
Контакти українського та румунського населення на територiї Хустщини вiдбувалися впродовж кiлькох столiть. Найімовiрнiшим початком цих контактiв ми вважаємо XIV ст., коли деякi села дослiджуваного району належали румунським феодалам (а саме села Вишково, Копашнево, Горiнчево [45, стор.719, 84, стор.23]). Взаємодiя української та румунської мов на дослiджуванiй територiї проходила на всiх структурних рiвнях мовної системи, в галузі лексики вона визначалася спiльнiстю занять народiв-носiїв обох мов, продиктованих географiчними умовами їх проживання. В основному це було вiвчарство, особливо розвинене в гiрськiй частинi Хустщини (пiвнiчно-схiдна частина), праця на соляних копальнях та лiсопромисел [45, стор.719-720, 739]. Контакти українського та румунського населення полегшувалися й тим, що дослiджуваний район довгий час полiтично та адмiнiстративно входив до Марамороської жупи, яка охоплювала i частину територiї сучасної Румунiї, об'єднуючись з iншими жупами пiд пануванням Габсбурзької монархiї (к. XVII ст. [45, стор.15], аж до 1919 р., коли Хустський район, як i вся схiдна частина Закарпаття, був окупований Румунiєю [там же, стор.37]. Вищезгаданi полiтично-адмiнiстративнi умови визначили i iнтенсивнi мовнi контакти українського населення зi словацьким, угорським та чеським етносами, що також входили до складу Австро-Угорської монархiї. Саме ця полілатеральна мовна взаємодiя i зумовила лексичну своєрiднiсть дослiджуваних говорiв зокрема та всiх говорiв Закарпаття в цiлому порiвняно з iншими говорами пiвденно-захiдної групи українських дiалектiв.
У всiх працях, присвячених дослiдженню лексики закарпатських говорiв загалом та говорiв Хустщини зокрема, акцент робився на окремих групах лексики, що зазнали впливу рiзних мов, включаючи i румунську. Так, ряд монографiй присвячений вивченню окремих термiнологiй рiзних промислiв, де iншомовний вплив простежується найбiльш чiтко (див. праці В.В.Манiвчука та І.В.Сабадоша, де розглядається лексика лiсопромислу i вiдзначається вплив нiмецької, польської, словацької, румунської та iталiйської мов на українськi говори Карпат [65, 97], ряд робiт вiдомого дослiдника закарпатських дiалектiв Й.О.Дзендзелiвського, в яких йдеться про вплив румунської мови на становлення термiнологiї вiвчарства [31, 32, 34, 35]). Антропонiмiчний та топонiмiчний аспект румунсько-української мовної взаємодiї розглядається у працях М.А.Габинського [138], Н.А.Корчинського [59, 60] та П.П.Чучки [124], окремi запозичення-румунiзми наводяться в монографiї І.В.Сабадоша [98]). Щодо вивчення наслiдкiв румунсько-української мовної iнтерференцiї на лiтературному рiвнi, то iснує цiла низка праць румунських та українських дослiдникiв цiєї проблематики (класичними є роботи П.Шелудька [178], І.Шаровольського [125], румунських вчених Враб'є [187] та колективу авторiв за редакцiєю С. Нiци-Армаш [158]). Питанням румунсько-українських мовних контактiв у карпатських говорах присвяченi роботи таких вiдомих карпатологiв як Д. Кренджале [133] та А. Вашека [185] (див. також висвiтлення цiєї проблеми в бiльш широкому карпато-балканському аспектi в роботах Г.Клєпiкової [47, 48, 53, 54]). Автором найбільш повної і синтетичної праці, де аналізується вплив румунської мови на українську, є відомий румунський діалектолог-україніст Іон Робчук [87, 166].
Вплив захiднороманських мов на дiалекти української мови майже не вивчався, за винятком констатацiї окремих запозичень з французької та iталiйської мов у закарпатських дiалектах, що проникали за посередництвом угорської мови, у лінгвістичних атласах Й.О. Дзендзелiвського та П. Лизанця [див. Список лексикографічних джерел].
Актуальнiсть нашого дослiдження полягає у спробi дати загальний аналiз корпусу романiзмiв, тобто запозичень із захiднороманських та румунських мов з паралельним порiвнянням iнтенсивності впливу безпосереднiх та опосередкованих романо-українських контактiв на дiалектному рiвнi у всiх пiдсистемах лексики.
Метою роботи є порівняльний аналіз впливу румунської (східнороманська мовна підгрупа) та французької, іспанської, італійської та латинської мова (західнороманська мовна підгрупа) на говори Хустського району Закарпатської області та на формування специфічного характеру їх лексичного фонду.
Відповідно до поставленої мети визначено такі основні завдання:
- аналiз і хронологізація впливу румунської (схiднороманська мовна пiдгрупа) та французької, iспанської та iталiйської мов (західнороманська мовна підгрупа) на говори Хустщини та на формування специфiчного характеру їх лексики;
- встановлення спектру та інтенсивності впливу романських мов на різні підсистеми лексики українських говорів Хустщини, а також констатація присутності чи відсутності семантичних і фономорфологічних відмінностей досліджених романізмів порівняно з їх аналогами в літературній українській мові (якщо такі існують);
- визначення спiльних лексичних явищ, що об'єднують говори Хустщини з дiалектами румунської, словацької, угорської, польської та чеської мов карпатського ареалу, а також констатацiя їх вiдсутностi для визначення мiсця дослiджуваних говорiв у гетерогеннiй зонi мовної iнтерференцiї - районi Карпат;
- фiксацiя лексичних явищ (або їх вiдсутностi), спiльних з мовами Балканського регiону (румунською, болгарською, македонською, словенською та сербо-хорватською) для виявлення правомiрностi приєднання дослiджуваної територiї до карпато-балканської мовної спільності.
Об'єктом дослiдження ми обрали говори Хустщини як одну з дiлянок закарпатського дiалектного континууму, де процеси мовного контактування були досить iнтенсивними протягом тривалого часу, i аналiз впливу цих процесів на формування лексичного фонду говорiв Хустщини може дати ряд цiкавих спостережень про шляхи проникнення романських запозичень на дiалектний рiвень української мови.
Говори Хустщини належать до середньозакарпатської групи говорiв, утворюючи марамороську пiдгрупу, що на пiвночi межує з верховинськими говорами (Мiжгiрський район), на сходi - з перехiдними до гуцульських та гуцульськими говорами (Тячiвський район), на заходi - з боржавськими говорами (Іршавський район), а на пiвднi має безпосереднiй кордон з румунськими говiрками [3, стор.227, 80, стор.15]. Таким чином, дослiджуваний нами район може розглядатися як мiсце стику трьох груп пiвденно-захiдних дiалектiв: бойкiвських (перехiдними до них є верховинськi говори), лемкiвських (боржавськi говори) та гуцульських говорiв [3, стор.222-223]. Будучи однiєю з дiлянок румунсько-української мовної iнтерференцiї, вiн дає багатий лексичний матерiал для аналiзу контактiв української, румунської, словацької та угорської мов на дiалектному рiвнi.
Предметом дослiдження є романізми як наслідок мовної iнтерференцiї української мови з романськими мовами на дiалектному рiвнi у сферi лексики, найбiльш динамiчному рiвнi мовної структури.
Корпус лексичних запозичень з романських мов у говорах Хустщини був зiбраний нами в ходi польових дослiджень, що проводилися в селах району у 1993-1995 роках. Мережа обстежених населених пунктiв включала 15 сiл: Нижнiй Бистрий, Липецька Поляна, Березово, Вiльшани, Монастирець, Рокосово, Іза, Копашнево, Драгово, Боронява, Велятино, Сокирниця, Данилово, Олександрiвка, Вишково. У кожному з них до анкетування залучалося 2-3 iнформаторiв в основному старшого вiку, що проживають довший час на дослiджуванiй територiї. Питальник був складений нами на основi рукописних матерiалiв словника закарпатських говорiв М.А.Грицака, матерiалiв Етимологiчного словника української мови, в ходi дослiджень нами були використанi також лексичнi матерiали сумiжних говорiв пiвденно-захiдної групи дiалектiв української мови (докладнiше див. Список лексикографічних джерел), а також данi, зiбранi та проаналiзованi в попереднiх дослiдженнях (в основному це роботи Кренджале [133] та колективу авторiв за редакцiєю С. Нiци-Армаш [158]) і в лiнгвiстичних атласах Й.О.Дзендзелiвського та в Загальнокарпатському дiалектологiчному атласi. Останнiй використовувався нами і як джерело для матерiалiв лексики румунських, а також словацьких, угорських, польських, чеських говорiв карпатської зони. Румунський лексичний матерiал був зiбраний нами з лексикографiчних джерел та нацiональних та регiональних лiнгвiстичних атласiв, а данi лексики болгарської, словенської, сербсько-хорватської, македонської, верхньо- та нижньолужицької, а також польської, чеської, словацької та угорської мов були взятi нами з вiдповiдних словникiв лiтературних мов, а в рядi випадкiв з матерiалiв ЗКДА (детальний список використаних джерел див. у кiнцi роботи).
У ходi збору та аналiзу матерiалу були використанi методи анкетування, методи генетико-етимологiчного та синхронно-функцiонального аналiзу, а також описовий та порiвняльно-iсторичний методи.
Наукова новизна роботи полягає у спробi дати загальний аналiз корпусу запозичень з романських мов на дiалектному рiвнi порiвняно з дiалектами мов карпатської зони, що межують з українською, i визначити iнтенсивнiсть впливу схiдно- та захiднороманських мов на говори Хустщини. У роботi вперше подається генетико-етимологiчний аналiз романiзмiв на дiалектному рiвнi української мови, а також подається приблизна хронологiзацiя контактiв дослiджуваних говорiв з румунською та захiднороманськими мовами.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що зроблений аналiз допоможе повніше висвiтлити такi проблеми карпатистики як давнiсть та iнтенсивнiсть мiжмовних контактiв у зонi Карпат, а в контекстi балканологiчної проблематики дозволить дати бiльш обґрунтовану вiдповiдь про правомiрнiсть приєднання дослiджуваної територiї до периферiйної зони (Карпат) балкано-карпатської мовної єдностi на лексичному рiвнi. Зiбраний матерiал дасть також можливiсть чiткіше окреслити сферу впливу румунської, французької, iспанської та iталiйської мов на українську та сумiжнi з нею захiднослов'янськi мови, що може слугувати поштовхом для подальших студiй питання романо-слов'янських мовних контактiв.
Практична цiннiсть роботи полягає в тому, що лексичнi данi, зiбранi в ходi дослiдження, можуть бути використанi при випусковi наступних томiв та доповнень до Етимологiчного словника української мови, а також при роботi над створенням українського лексичного атласу. Залучення проаналiзованих у роботi лексем при укладаннi словника закарпатських говорiв допоможе встановити в рядi випадкiв чiткiші етимологiї, а також повнiше окреслити семантику та географiчне поширення окремих запозичень із романських мов.
Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були викладені на міжнародній конференції в Києві (1994 рік), на конференції Традиційна культура народів Європи” (Чернівці, 2001), а також на засіданні відділу відділу романських, германських і балтійських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (Київ, 1996) та на засіданні відділу діалектології Інституту української мови НАН України (Київ, 2001).
З теми дисертації опубліковано 5 праць, з них - 4 статті, одна - матеріали доповідей на міжнародній конференції. Всі публікації є одноосібними.

Список литературы

В И С Н О В К И

Аналiз усiх розглянутих лексем, запозичених в українськi говори Хустщини з романських мов, дає змогу зробити певнi висновки про їхній зв'язок з дiалектами мов, сумiжних з українською в карпатськiй зонi, а також визначити своєрiднiсть дослiджуваної дiлянки карпато-балканської мовної iнтерференцiї на тлi загальноєвропейського мовного континууму.
Весь проаналiзований корпус лексем-романiзмiв входить до загальномовного словникового запасу Хустщини. Частина з них поступово архаїзується, що зумовлено виходом з узусу реалiй, якi вони позначають (це стосується в першу чергу лексем-професiоналiзмiв, пов'язаних з тими промислами, що вiдмирають, а також тих елементiв побутової лексики, які витiсняються на периферiю активного лексикону пiзнiшими синонiмами-запозиченнями). Проте бiльшiсть із них залишаються повноцiнними мовними одиницями, надаючи дослiджуваним говорам тiєї своєрiдностi, що вирiзняє їх серед усього пiвденно-захiдного дiалектного масиву.
У генетичному аспектi весь корпус запозичень можна роздiлити на двi групи: запозичення зi схiднороманських мов (румунської), що є наслiдком безпосереднiх мовних контактiв мови-донора та мови-реципiєнта (дослiджуванi говори), та запозичення з захiднороманських мов (французької, iталiйської та iспанської), якi проникали в дослiджувані говори за посередництвом польської, чеської, словацької чи угорської мов, при цьому роль посередника у бiльшостi випадкiв вiдiгравала i нiмецька мова.
Запозичення з румунської мови (румунiзми) є бiльш давнiми, що зумовлено як довготривалiстю спiвiснування українського та румунського населення на сумiжних територiях, так i безпосереднiм характером румунсько-українських мовних контактiв. Проведений дiахронічно-етимологiчний аналiз румунiзмiв у рiзних ЛСГ активного словникового фонду дослiджуваних говорiв дає пiдстави стверджувати, що проникнення запозичень з румунської мови в говори Хустщини розпочинається з XIV-XV ст. i продовжується протягом XVI та XVII ст., тобто всi румунiзми потрапляли в дослiджуванi говори або як елементи вiвчарства (i тодi може йтися про їх проникнення в мову-реципiєнт на хвилi валаської колонiзацiї), лiсопромислу та полiтико-адмiнiстративної системи, або як одиницi нетермiнологiчнi, що мають денотатами спiльнi для двох народiв реалiї побуту та повсякденного життя, в такому випадку цi румунiзми можуть розглядатися як наслiдок прямих контактiв румунського та українського населення Марамороша, куди входила ранiше i дослiджувана нами зона (в основному це лексеми ЛСГ "Побутова лексика" та "Навколишнє середовище" i "Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики").
На вiдмiну вiд румунiзмiв, запозичення з захiднороманських мов у дослiджуваних говорах опосередкованi кiлькома мовами-транспортантами. Проте в цiлому аналiз усiх розглянутих лексем-романiзмiв дозволяє зробити певний висновок про те, що запозичення з захiднороманських мов у дослiджуваних говорах починають з'являтися пiзнiше, нiж запозичення зi схiднороманських, їх появу можна приблизно датувати XVII-XVIII ст. Екстралiнгвiстично вони зумовленi як рухом самих реалiй та понять, що є новими для народу-носiя мови-реципiєнта (лексеми ЛСГ "Побутова лексика" та професiоналiзми, що охоплюють рiзнi сфери дiяльностi - фiнансова справа, полiтико-адмiнiстративна система, армiя), так i вищим соцiальним престижем мови-донора порiвняно з мовою-реципiєнтом (елементи ЛСГ "Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики").
Найбiльш iнтенсивно вплив румунської мови на дослiджуванi говори простежується у сферi побутової лексики, а також у професiйнiй лексицi лiсопромислу та вiвчарства, тодi як запозичення з захiднороманських мов переважають у термiнологiї полiтико-адмiнiстративного устрою, вiйськової та фiнансової справ. Проведений тематичний аналiз усього корпусу романiзмiв показує, що вплив румунської мови на дослiджуванi говори вiдбувався майже на всiх пiдсистемах лексичного фонду i кiлькiсно переважає "захiднi романiзми" в таких ЛСГ як "Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики" та "Навколишнє середовище" (вiдповiдно 14 проти 7 та 24 проти 11) i є приблизно однаковим на рiвнi побутової лексики (29 та 29).
Переважання запозичень з захiднороманських мов у ЛСГ професiйної лексики (24 лексеми проти 9 румунiзмiв) не є свiдченням того, що румунська мова мала менш значний вплив на дослiджуванi говори порiвняно з захiднороманськими мовами. Взаємодiя говорiв Хустщини з романськими мовами у галузi професiйної лексики визначалася екстралiнгвiстично вiдповiдним видом дiяльностi, який був краще розвинений в одного певного народу. Тому видається неправомiрним кiлькiсне порiвняння запозичень з романських мов як пiдстава для визначення iнтенсивностi впливу кожної з цих мов на дослiджуванi говори. До того ж ми обирали для аналiзу тi елементи професiйної лексики, якi досi не були предметом спецiального вивчення, а в цьому вiдношеннi нам довелося залишити поза межами дослiдження значну кiлькiсть румунiзмiв-професiоналiзмiв лексики вiвчарства та лiсопромислу, якi розглядалися в багатьох спецiальних працях (докладнiше про це див. у Вступi).
Але ми можемо зробити певний висновок про те, що вплив румунської мови на дослiджуванi говори був бiльш широкоспектральним порiвняно з захiднороманськими мовами. Румунiзми охоплюють усi пiдсистеми лексичного фонду дослiджуваних говорiв, включаючи i найглибиннiшi пласти (йдеться передусім про лексеми, що пов'язанi з навколишнiм середовищем та реалiями повсякденного побуту), тодi як вплив захiднороманських мов простежується чiткiше у професiйнiй лексицi та в тiй частинi побутової лексики, елементи якої мають денотатами предмети бiльш iнновацiйного характеру порiвняно з тими реалiями, сигнiфiкатами якої в дослiджуваних говорах виступають румунiзми.
У функцiональному аспектi бiльшiсть проаналiзованих нами румунiзмiв виступають балканiзмами, об'єднуючи дослiджуванi говори з усiм карпато-балканським ареалом. Генетично вони є неоднорiдними, маючи вихiдним етапом запозичення пiвденнослов'янськi або ж албанську мови, проте ми класифiкували їх як румунiзми, оскiльки їх поява в дослiджуваних говорах опосередкована румунською мовою, що чiтко простежується як у семантицi, так i у фонетичному оформленнi проаналiзованих лексем. Частина румунiзмiв включає дослiджуванi говори до гетеромовного карпатського лiнгвального масиву, куди входять дiалекти угорської, румунської, словацької, польської та чеської мов. Це в основному елементи побутової та професiйної лексики, що пов'язанi з культурою вiвчарства. Вони проникали в дослiджуванi говори на хвилi валаської колонiзацiї; при цьому говори Хустщини як ділянка карпатоукраїнського мовного масиву опосередкували проникнення цих елементiв на пiвнiчний захiд, у дiалекти словацької, польської та чеської мов.
Серед запозичень з захiднороманських мов функцiонально видiляються європеїзми, тобто проаналiзованi нами лексеми мають аналоги в кiлькох європейських мовах (захiднослов'янських, угорськiй, нiмецькiй, не беручи до уваги i їхню мову-джерело). Генетично вони можуть бути не тiльки запозиченнями з захiднороманських мов, у цю групу входять i лексеми-балканiзми, що мають джерелом румунську мову, за умови, якщо термiн iнтернацiоналiзм розглядати як лексему, що має бути присутньою в кiлькох європейських мовах.
Весь корпус запозичень з романських мов дозволяє окреслити специфiчний характер дослiджуваних говорiв стосовно всiєї групи пiвденно-захiдних дiалектiв української мови, а також i лiтературного рiвня самої української мови. Так, частина проаналiзованих нами лексем фiксується лише в закарпатських дiалектах (в основному це елементи ЛСГ "Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики" та "Навколишнє середовище"), вони є наслiдком безпосереднiх румунсько-українських мовних контактiв на окремiй дiлянцi зони iнтерференцiї (дослiджувана територiя), або ж є опосередкованими угорською мовою запозиченнями з захiднороманських мов. Проте бiльша частина романiзмiв об'єднує Хустщину з усiм ареалом пiвденно-захiдної групи українських дiалектiв. Проте у деяких випадках шляхи проникнення запозичень з захiднороманських мов у дослiджуванi говори вiдрiзняються вiд їх появи в iнших говорах пiвденно-захiдної групи (так, скажiмо, в галицьких говорах мовою-транспортантом лексеми виступає польська мова, тодi як у дослiджуваних говорах лексеми, на наш погляд, є опосередкованими угорською мовою - пор., наприклад, жас|мiн, ренґ|лота, розма|рін та iн.).
Бiльшiсть проаналiзованих лексем-романiзмiв є дiалектизмами, що не мають еквiвалентiв на лiтературному рiвнi, або ж для позначення тих самих понять в українськiй лiтературнiй мовi функцiонує iнша лексема (це стосується передусім елементiв професiйної лексики, яка розвинулася в дослiджуваних говорах пiд впливом певних видiв дiяльностi населення даного регiону, що не поширенi по всiй територiї України, та тих лексем, які позначають реалiї, характернi лише для дослiджуваного ареалу). Наявнiсть таких лексем-романiзмiв у дослiджуваних говорах визначає їх своєрiднiсть порiвняно з iншими говорами (в основному це румунiзми, що фiксуються лише в середньозакарпатських говорах, а також незначна частина запозичень з захiднороманських мов).
Переважна бiльшiсть лексем з усього корпусу романiзмiв є дiалектизмами, що не мають еквiвалентiв на лiтературному рiвнi (24 лексеми, що є в основному елементами професiйної та побутової лексики), тобто є непротиставними дiалектними вiдмiнностями (за класифiкацiєю С.П. Бевзенка [3, стор.177-178]) або належать до лексичних дiалектних вiдмiнностей протиставного типу (98 з 122 дiалектизмiв), серед яких найбiльшою є група словникових вiдмiнностей (67). У цiй групi у свою чергу видiляються кiлькiсно лексеми-румунiзми (51), що в основному є елементами побутової лексики та ЛСГ "Людина, її моральнi та фiзичнi характеристики" та "Навколишнє середовище"; запозичення з романських мов захiдної гiлки представленi головним чином елементами побутової та професiйної лексики.
Другою за об'ємом серед протиставних лексичних вiдмiнностей є група лексико-фонетичних вiдмiнностей (21), що складається виключно з лексем-запозичень з захiднороманських мов. Цi лексеми вiдрiзняються фонетичним оформленням вiд їх лiтературних еквiвалентiв, що зумовлено складним шляхом їх проникненням у дослiджуванi говори, коли мови-транспортанти накладали свiй вiдбиток на фоноформу лексеми. Проте вплив мов-посередниць у процесi запозичення простежується i на семантицi лексем, якi утворюють кількісно найменшу групу проаналiзованих романiзмiв (10). Вони вiдрiзняються вiд своїх лiтературних аналогiв iншим набором сем, що пояснюється вiдмiнним шляхом їх проникнення у дослiджуванi говори порiвняно з лiтературним рiвнем. Генетично цi лексико-семантичнi вiдмiнностi в переважнiй бiльшостi є запозиченнями з захiднороманських мов (9 з 10).
Аналiзуючи протиставнi лексичнi дiалектнi вiдмiнностi, можемо зробити висновок про те, що в процесi запозичення з захiднороманських мов лексеми сильніше змінюють свої фонетичне оформлення та семантику в дослiджуваних говорах, тодi як румунiзми майже не змiнюються фонетично та семантично (пор. спiввiдношення запозичень у групi протиставних лексичних вiдмiнностей: 52 румунiзми та 46 запозичень з захiднороманських мов). Це пояснюється складним процесом проникнення запозичень з захiднороманських мов у говори Хустщини через 2 або 3 мови (захiднослов'янськi або ж угорська та нiмецька мови), тодi як румунiзми запозичуються безпосередньо з мови-донора в мову-реципiєнт.
Корпус запозичень з захiднороманських мов визначає специфiку дослiджуваних говорiв порiвняно з лiтературним рiвнем української мови. Проаналiзованi нами лексеми вiдрiзняються вiд їх лiтературних еквiвалентiв змiнами у фонетицi та семантицi, а в бiльшостi випадкiв об'єднують дослiджуванi говори з усiм пiвденно-захiдним дiалектним масивом. Незначна кiлькiсть запозичень фiксується лише в середньозакарпатських говорах, що пояснюється вiдсутнiстю в iнших говорах вiдповiдної реалiї (лексеми карфi|ол, фi|нанци, |шiфон). У деяких випадках фонетичне оформлення лексем у дослiджуваних говорах вiдрiзняється вiд їх фоноформ у сусiднiх говорах через їх генетичну вiдмiннiсть (так, пор. закарпат. |пудер, що проникало за посередництвом угорської мови, та гал. пудра, опосередковане польською мовою).
Аналiз всього корпусу запозичень з романських мов в українських говорах Хустщини дозволяє зробити такi висновки:
1. Порівняно з запозиченнями з західнороманських мов лексеми румунського походження проникають в українські говори Хустщини розпочинаючи з 14 ст. Цей процес продовжується до 18 ст. Запозичення з французької, італійської та іспанської мов з'являються пізніше, з 17ст. Поповнення лексичного фонду досліджуваних говорів лексемами-європеїзмами західнороманського походження продовжується і на сучасному етапі.
2. Вплив румунської мови на лексику українських говорів Хустщини більш різноплановий, румунізми зафіксовані нами у всіх ЛСГ, у той час, як запозичення з західнороманських мов більш характерні для професійної лексики та частини групи побутової лексики.
3. Говори Хустщини входять до карпатської зони iнтерференцiї значною частиною лексики, що об'єднує їх з дiалектами словацької, польської, чеської, угорської та румунської мов.
4. Корпусом лексичних балканiзмiв дослiджуваний ареал входить до карпато-дунайського мовного ареалу, i може розглядатися як периферiйна зона останнього, проте наявнi у нашому розпорядженнi лiнгвiстичнi данi не дають достатньо пiдстав для приєднання дослiджуваних говорiв до карпато-дунайської мовної єдності.

ЛIТЕРАТУРА

1. Акуленко В.В. Основнi етапи iнтернацiоналiзацiї словникового складу слов'янських мов. // Слов. мовознавство. X Мiжнар. з'їзд славiстiв. - К.: Наук. думка, 1988. - С. 148-167.
2. Асенова П. Балканско езикознание. Основни проблеми на балканския езиков съюз. - София, 1989. - 272 с.
3. Бевзенко С. П. Українська дiалектологiя. - К., 1980. - 246 с.
4. Белецкий А. Генезис и этимология // Проблемы языкознания. Доклады и сообщения сов. ученых на X междунар. конгрессе лингвистов. - М.,1967. - С. 122 -128.
5. Бернштейн С. Вопросы интерференции языков Карпато--Дунайского ареала //Симпозиум по проблемам карпат. яз--ния. Тез. докладов и сообщ. - М., 1973. - С. 5-7.
6. Бернштейн С. Проблемы карпатского языкознания // Карпат. диалектология и ономастика. - М., 1972. - С. 3-15
7. Бернштейн С., Клепикова Г. Лингвогеографическое изучение карпатской (карпато-балканской) зоны и проблема диахронической интерпретации карпатизмов // ОЛА. Материалы и исследования. 1985-1987. - М., 1989 - С. 129-147.
8. Бігусяк М. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору // Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. - Львів, 2000. - С. 125-148.
9. Верещагин Е. Психологическая проблематика теории языковых контактов // Вопросы языкознания.- 1967 - N.6. - С. 122-133.
10. Войтів Г. Назви жіночих шийних прикрас у гуцульському говорі // Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. - Львів, 2000. - С. 149-156.
11. Восточнославянско-восточнороманские языковые, литературные и фольклорные связи. Тез. докл. и сообщ. межвуз. научной конф. - Черновцы, 1966. - 37 с.
12. Восточнославянско-молдавские языковые взаимоотношения. -Кишинев,1967. - 215 с.
13. Габовштяк А. Пастушеская терминология в Общеславянском лингвистическом атласе // ОЛА. Материалы и исследования. - М.:Наука, 1985. - С. 109-116.
14. Гавранек Б. К проблематике смешения языков // Новое в лингвистике: Вып. 6. Языковые контакты. - М., 1972. - С. 94-111.
15. Ганудель З. Назви посуду i кухонного начиння в українських говорах Схiдної Словаччини // Наук. збiрник музею укр. к-ри у Свиднику. т.8. - С.249-293.
16. Георгиев В. К вопросу о балканском языковом союзе // Новое в языкознании: Вып.6. Язык. контакты. - М., 1972. - С. 398-418.
17. Герман К. Українські говірки Північної Буковини. - Чернівці, 1995. - 391с.
18. Говори української мови (збірник текстів). - К.:Наукова думка, 1977. - 590с.
19. Горнунг Б. К вопросу о типах и формах взаимодействия языков // Доклады и сообщ. ИЯ АН СССР. - 1952.- №.2. - С. 8-12.
20. Грицак М. А. Румунськi лексичнi запозичення в говiрцi с.Росiшка Рахiвського району Закарпатської областi //Восточнослав.-восточнором. язык., лит. и фольк. связи. - Черновцы, 1966. - С. 12-14.
21. Гриценко П. Початковий етап вiтчизняної лiнгвогеографiї // Слав. языки, письменность и культура. - К., 1993. - С. 75-87.
22. Гриценко П. Простiр i час у лiнгвiстичнiй географiї // Проблеми сучасної ареалогiї. - К., 1994. - С. 102-110.
23. Гриценко П., Стоянов І. Українсько-iнослов'янськi лексико-семантичнi мiжзональнi паралелi //Слов. мовознавство. X мiжнар. з'їзд славiстiв. - К., 1988. - С. 101-124.
24. Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. - Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. - 364 с.
25. Гуцульщина. Лiнгвiстичнi етюди. - К., 1991. - 305 с.
26. Десницкая А.В. К вопросу о балканизмах в лексике восточнославянских языков // Славянское языкознание. VIII международный съезд славистов. - М.:Наука, 1978. - С. 145-171.
27. Десницкая А.В. К изучению латинских элементов в лексике балканских языков // Romano-Balcanica. Вопросы адаптации латинского языкового элемента в балканском ареале. - Лен., 1987. - С. 3-36.
28. Десницкая А.В. К интепретации балканизмов в карпатской лексике // ОКДА. Лингвистические и этнографические аспекты. - Кишинев: Штиинца, 1976. - С. 145-171.
29. Десницкая А.В. К истокам сравнительного изучения балканских языков. // ВЯ - 1987. - №. 1. - С. 10-23.
30. Десницкая А.В. О понятии вторичного генетического родства и его значении для исследования проблем балканистики // ВЯ - 1990. - №1. -С.38-44.
31. Дзендзелiвський Й.О. До питання про румунiзми в говорах Закарпатської областi // УжДУ. Доповiдi та повiдомлення. Сер. фiл. - Ужгород, 1959. -№4. - С. 57-61.
32. Дзендзелiвський Й.О. Ізоглоси лексичних румунiзмiв в говорах Закарпатської областi //Восточнослав.-восточнором. яз., лит. и фольк. связи. - Черновцы, 1966. - С. 16-18.
33. Дзендзелiвський Й.О. Конспект лекцiй з курсу української дiалектологiї. - Ужгород, 1966. - 126 с.
34. Дзендзелiвський Й.О. Назви молочних продуктiв вiвчарства в закарпатських говорах // Тер. дiалекти i власнi назви. - К., 1965. - С. 80-89.
35. Дзендзелевский И.О. Овцеводческая лексика закарпатских говоров // ОЛА. - М., 1965. - С. 117-132.
36. Дзендзелiвський Й.О. Спостереження над народною етимологiєю в українськiй мовi // Дослiдження з української дiалектологiї. - К., 1991. -С.6-46.
37. Дзендзелiвський Й.О. Українсько-захiднослов'янськi лексичнi паралелi. -К., 1969. - 211с.
38. Домосилецкая М.В. "Валашская колонизация" в карпатских областях // Основы балканского языкознания. - Лен., 1990. - С. 183-191.
39. Дослiдження з української дiалектологiї. - К., 1991. - 260 с.
40. Дослiдження лексики i фразеологiї говорiв українських Карпат. -Ужгород, 1982. - 156 с.
41. Жилко Ф.Т. Говори української мови. - К., 1958. - 171 с.
42. Жлуктенко Ю. Мовнi контакти. Проблеми iнтерлiнгвiстики. - К., 1966. -134 с.
43. Жлуктенко Ю. Лингвистические аспекты двуязычия. - К., 1974. - 176 с.
44. Ильяшенко Т. Языковые контакты (на материале славяно-молдавских отношений). - М., 1970. - 205 с.
45. Історiя мiст i сiл УРСР. Закарпатська область. - К., 1969. - 786 с.
46. Карпатская диалектология и ономастика. - М., 1972. - 582 с.
47. Клепикова Г.П. Балканские элементы в карпатской терминологии горного пастушества // Балканские исследования. Проблемы истории и культуры. - М.:Наука, 1976. - С. 209-216.
48. Клепикова Г.П. Карпатская лексика в eе отношении к лексике иных зон славянского мира. 1. man(n)a // Славянское и балканское языкознание. Карпато--восточнославянские параллели. Структура балканского текста. -М., 1977. - С.3-20.
49. Клепикова Г.П. Карпатское языкознание - состояние и перспективы международного сотрудничества // Зарубежная историография славяноведения и балканистики. - М., 1986. - С. 13-28.
50. Клепикова Г.П. Лингвистические макроатласы и украинская диалектология // Проблеми сучасної ареалогiї. - К., 1994. - С. 137-141.
51. Клепикова Г.П. Некоторые вопросы использования болгарских диалектных материалов в лексико-семантических исследованиях советских славистов // Слав. и балк. языкознание. Проблемы лексикологии. - М., 1983. - С. 174-187.
52. Клепикова Г.П. Об изучении лексических заимствований из румынского языка в карпато-украинских говорах (по материалам КДА) // Сим-м по проблемам карп. языкознания. Тез. докл. и сообщ. - М., 1973. - С.26.
53. Клепикова Г.П. Проблема карпатской миграции славян в свете новых данных лингвистической географии. 1. // ОЛА.1983. - М., 1988. - С. 93-104. 2. // ОЛА.1985 - 1987. - М., 1989. - С. 121-129.
54. Клепикова Г.П. Славянская пастушеская терминология. - М., 1974. - 256с.
55. Кобилянський Б.В. Гуцульський говiр i його вiдношення до говору Покуття // Український дiалектологiчний збiрник. Кн.1. - К., 1928.
56. Кобилянський Б.В. Дiалект i лiтературна мова (схiднокарпатський i покутський дiалекти). - К., 1960. - 276 с.
57. Кобилянський Б.В. Лексичнi взаємини схiднокарпатських говорiв української мови з говорами румунської та молдавської мов. // Восточнослав.-восточнором. яз., лит. и фольк. связи. - Черновцы, 1966. -С. 37-38.
58. Кобилянський Б.В. Можно ли говорить о своеобразном балкано-карпатском союзе языков // Сим-м по пробл. карп. языкознания. Тез. докладов и сообщ. - М., 1973. - С. 28-29.
59. Корчинский Н.А. Романские лексические элементы в некоторых украинских говорах Тячевского района Закарпатской области // Восточнослав.-восточнором. яз., лит. и фольк. связи. - Черновцы, 1966. - С. 43-45.
60. Корчинский Н.А. Романские топонимические названия в Закарпатской области УССР // Восточнославяно-молд. яз. взаимоотношения. - Кишинев, 1977. - С. 189-194.
61. Кьорян Г.В. Іншомовні запозичення як віддзеркалення історичних контактів носіїв мови (на матеріалі румунізмів у закарпатських діалектах) // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - С. 44-45.
62. Лизанець М.П. Лінгвогеографічне дослідження лексико-семантичних сходжень карпато-балканського мовного ареалу // Лексика української мови в її зв’язках з сусідніми слов’янськими і неслов’янськими мовами. Тез. Доп. - Ужгород, 1982. - С. 132-133.
63. Лизанець М.П. Основні шляхи проникнення лексичних мадяризмів в українські говори Закарпаття // Слов’янсько-угорські міжмовні та літературні зв’язки. Науково-тематичний збірник. - Ужгород, 1970. - С.99-112.
64. Манакiн В.М. Проблеми контрастивної лексикологiї близькоспорiднених мов // Мовознавство. - 1994. - №.1. - С. 50-58.
65. Манiвчук В.В. Іншомовнi нашарування в лiсорубнiй лексицi карпатських говорiв // Мовознавство. - 1974. - №.3 - С. 66-73.
66. Манивчук В.В. Лексика лесоразработок в украинском языке (на материале говоров карпатского ареала). Автореф. дис...канд.филол.наук/АН УССР. Ин-т языкознания им. А.Потебни. - К., 1977. - 24 с.
67. Мартине А. Распространение языка и структурная лингвистика // Новое в языкознании. Вып.6. Яз. контакты. - М., 1972. - С. 81-93.
68. Минчева А. Структурните черти на балканския езиков съюз от гледище на развоя на българский език // Сл. филология, т.17. - София, 1983. - С.107-114.
69. Мокрушина Г. Мовне та етнографічне при підготовці питальника з народних промислів // Матеріали до української етнології. Випуск 1(4). Матеріали конференцій, наукових та польових етнологічних досліджень. - Київ, 1995. - С. 278-280.
70. Мокрушина Г. Питання українсько-румунської інтерференції в термінології обробки дерева // Мовознавство. - 1996. - №6. - С. 69-74.
71. Мокрушина Г. Романо-українські мовні контакти на діалектному рівні // Мова та історія. - 1996. - №13. - С. 5-12.
72. Мокрушина Г. В. Українські діалекти в європейському мовному континуумі (на матеріалі романізмів Закарпаття) // Філологія і культура. Збірник наук. Праць. - Київ, 1996. - С. 3-7.
73. Непокупный А.П. Балто-севернославянские языковые связи. - К.: Наукова думка, 1976. - 226 с.
74. Непокупний А.П. Слов’янська термінологія підвищеного рельєфу в індоєвропейському аспекті // Мовознавство. - 1998. - №2-3. - С. 62-77.
75. Нiмчук В.В. Українськi говори та балканський мовний союз // Слов. мовознавство. XI мiжнар. з'їзд славiстiв. - К., 1993. - С.41-46.
76. Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и исследования. 1983.- М., 1988. - 344 с.
77. Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и исследования. 1985-1987. - М., 1989. - 287 с.
78. Онишкевич М.Й. До питання про українсько-румунські мовні зв’язки (на матеріалі даних бойківсього діалекту) // Структура і розвиток слов’янських мов. - К.: Наук. Думка, 1967. - С. 38-44.
79. Опельбаум Е. Восточнославянские лексические элементы в немецком языке. - К., 1971. - 271 с.
80. Орос В.И. Украинские говоры Хустского района Закарпатской области в их связях с другими говорами украинского языка: Автореф. на соискание уч. степени к.ф.н.. - Львов, 1961. - 16 с.
81. Орос В.І. Про українсько-румунськi мовнi контакти в схiдних районах Закарпаття // Восточнослав.-восточнором. яз., лит. и фольк. связи. -Черновцы, 1966. - С. 54-55.
82. Основы балканского языкознания. Языки балканского региона. Ч.1 (новогреческий, албанский, романские языки). - Лен, 1990. - 296 с.
83. Павлюк Н. Украинские говоры Мараморощины (области Бая-Маре Румынской народной республики): Автореф. на соискание уч. степени к.ф.н. - Харьков, 1958. - 18 с.
84. Панькевич І. Українськi говори Пiдкарпатськой Русi i сумежних областей. Ч.1. Звучня i морфологiя. - Прага, 1938. - 547 с.
85. Проблеми сучасної ареологiї. - К., 1994.- 341 с.
86. Прокопенко В.А. Лексика весільного обряду в буковинських говорах // Тези доповідей ХХ наукової сесії Чернівецького університету. Секція філологічних наук. - Чернівці, 1964. - С. 45.
87. Робчук І. Студії і статті. - Бухарест, 1999. - 288 с.
88. Розенцвейг В. О языковых контактах // ВЯ. - 1963. - №.1 - С. 67-74.
89. Розенцвейг В. Основные вопросы теории языковых контактов //Новое в языкознании. Вып.6.:Яз. контакты. - М., 1972. - С. 5-24
90. Romano-Balcanica. Вопросы адаптации латинского языкового элемента в балканском ареале. - Лен., 1987. - 272 с.
91. Росетти А. Смешанный язык и смешение языков // Новое в языкознании. Вып.6.:Яз. контакты.- М., 1972. - С. 112-119.
92. Рот А.М. Особенности взаимодействия языков и диалектов карпатского ареала. - Ужгород, 1973. - 127 с.
93. Рот О.М. Особливості взаємин мов та діалектів південнокарпатського ареалу та роль українських елементів у їх розвитку // Мовознавство. - 1967. - №6. - С. 11-22.
94. Рот А.М. Проблеми iнтерлiнгвiстики. Фiнно-угорсько-схiднослов'янськi мовнi контакти найдавнiшого перiоду // Мовознавство. - 1971.- №.4. - С.16-27.
95. Рот А.М. Структурно-типологические особенности языков и диалектов карпатского ареала и проблемы языкового родства // Cим-м по проблемам карпат. языкознани