Сабадош Тетяна Іванівна. Державно-правові погляди А. І. Волошина

Краткое описание

Сабадош Тетяна Іванівна. Державно-правові погляди А. І. Волошина.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.01, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - Київ, 2015.- 190 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

САБАДОШ ТЕТЯНА ІВАНІВНА

УДК 342.5 (477.8) (092)

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ А. І. ВОЛОШИНА

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
АНДРУСИШИН Богдан Іванович,
доктор історичних наук,
професор

Київ – 2015
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….……………………3
РОЗДІЛ 1. Історіографія та джерельна база дослідження……………...…12
1.1. Стан розробки теми в історико-правовій літературі……...….………...…12
1.2. Джерельна база дослідження……….……………………………………....36
Висновки до розділу 1……………………….………….……………………….47
РОЗДІЛ 2. Життєвий шлях та політико-правові погляди А. Волошина..49
2.1. Становлення та розвиток політико-правових поглядів А. Волошина у контексті його культурно-національної і громадської діяльності.…..….…....49
2.2. Науково-публіцистична та освітня діяльність А. Волошина в контексті формування ідеї українського державотворення на Закарпатті...………...….76
2.3. Державно-правові погляди А. Волошина та їхній вплив на розвиток українського національного руху на Закарпатті…….................................….103
Висновки до розділу 2……………………….………….…………………..…132
РОЗДІЛ 3. Державотворча діяльність А. Волошина на Закарпатті у першій половині XX ст.………………………………………………...…….135
3.1. Діяльність А. Волошина та її вплив на формування державницьких
ідей в Україні ……………………......................................................................135
3.2. Значення ідейно-політичних й правових надбань А. Волошина для розбудови Української держави.…………….…………………..…………….165
Висновки до розділу 3……………………….………….………………….…..187
ВИСНОВКИ……………………………....….……….…………………….….190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….….…..……...196

ВСТУП
Актуальність теми. Утвердження та визнання світовою науковою спільнотою сучасної української юридичної науки неможливе без повернення до її витоків, а саме до праць визначних представників української еліти. У період становлення новітньої української юридичної парадигми актуальним є вивчення державно-правових поглядів українських науковців, наукова спадщина яких досі не була досліджена достатньою мірою.
Період на межі ХІХ–ХХ ст. на українських землях відносять до визначальних, оскільки тогочасні події заклали основу для здобуття Україною незалежності в майбутньому. Сучасний стан розвитку країни актуалізує вивчення питань, пов’язаних із формуванням нинішньої політичної еліти та виявлення національних лідерів, які будучи носіями інтелектуального й духовного потенціалу народу, забезпечать поступ нашої держави і стануть провідниками у подальших процесах демократизації суспільства. Така мета вимагає використання історичного та державно-правового досвіду попередніх поколінь, переосмислення й висвітлення подій і явищ, пов’язаних зі становленням національної державності.
У розрізі подій на Закарпатті першої половини ХХ ст. становлення української політико-правової думки набуло особливого значення. Цей процес проявлявся у піднесенні національного духу українського етносу закарпатського краю, у тому числі під впливом державотворчої діяльності Августина Івановича Волошина. Він був одним із найперших українських громадсько-політичних діячів, що розпочали свою роботу на зламі ХІХ і ХХ ст. й спромоглися сформулювати власну цілісну систему державно-правових поглядів. А. Волошин (1874–1945 рр.) – український державний, політичний, культурний, громадський, релігійний діяч Закарпаття, керівник Християнсько-народної партії, видавець популярних публіцистичних видань, прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України, президент цієї держави, Герой України (посмертно).
Необхідно відзначити, що питання становлення національної державності на Закарпатті, участь у цих процесах А. Волошина, його громадсько-політична діяльність викликають стійкий інтерес серед дослідників різноманітних наукових сфер. Прямо чи опосередковано цю проблематику розглядали багато теоретиків права, представників галузевих дисциплін, а саме: Б. Андрусишин, Т. Беднаржова, В. Бірчак, О. Богів, І. Буковський, М. Вегеш, В. Габор, В. Гомоннай, В. Гренджа-Донський, Г. Дем’ян, І. Добош, О. Довганич, В. Здоровега, М. Кляп, В. Лемак, О. Мишанич, В. Микулін, В. Пилипчук, С. Росоха, П. Стерчо, В. Тарасюк, В. Туряниця, П. Чучка, В. Шандор, А. Штефан тощо.
Політико-правові події, які відбуваються в Україні, актуалізують ідеї А. Волошина, в тому числі й щодо розбудови громадянського суспільства. Він наполегливо втілював у життя заходи, спрямовані на створення освітніх, наукових, громадських інституцій, зосереджених на фундаментальних проблемах, водночас докладаючи чимало зусиль для підвищення рівня правової освіти серед найширших верств суспільства та захисту прав, свобод українців у складі Чехословаччини, обстоював їхнє право на національну державність.
Однак, попри широковідому діяльність, його творчий доробок усіляко замовчувався радянською історіографією і досі залишається недостатньо вивченим.
Проведений нами в дисертації аналіз правової спадщини А. Волошина дозволяє визначити його внесок у розбудову української державності. Основу дослідження становлять державницькі та правові погляди діяча, які не були предметом окремого вивчення.
Так, актуальність дослідження полягає у необхідності відновлення історичної справедливості щодо постаті А. Волошина шляхом ґрунтовного висвітлення усієї його творчої спадщини, зокрема державно-правових поглядів, а також визначення ролі та місця А. Волошина у формуванні державницької та правової свідомості української нації. Вивчення означених питань дає можливість проаналізувати особливості становлення автономії Закарпаття у складі Чехословаччини, висвітлити діяльність представників української інтелігенції що, безперечно, має велику наукову і практичну значущість для розвитку сучасної української держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави і права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова «Дослідження проблем гуманітарних наук (правознавство)», затвердженої вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 5 від 22 грудня 2006 р.). Тема дисертації затверджена вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 8 від 29 березня 2012 р.) та пов’язана з реалізацією вимог Указу Президента України «Про відзначення 70-річчя подій, пов’язаних із проголошенням Карпатської України» від 12 березня 2008 р. № 213/2008.
Роботу виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14–10 («Правове забезпечення державного будівництва, розвитку політичної системи та місцевого самоврядування»).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування ролі та значення державно-правових поглядів А. Волошина у становленні української державності, а також визначення основних напрямів його громадсько-політичної й державотворчої діяльності.
Досягнення поставленої мети зумовлює необхідність вирішення наступних задач:
– проаналізувати історіографічну та джерельну базу дослідження, класифікувати і типологізувати її за науковими напрямами;
– простежити процес формування особистісного світогляду та правових переконань А. Волошина, його становлення як культурно-національного і громадського діяча;
– визначити вплив науково-публіцистичної й освітньої діяльності А. Волошина на правове виховання молоді й консолідацію населення навколо ідеї побудови держави на Закарпатті;
– охарактеризувати політико-правові погляди А. Волошина щодо суверенітету, цілісності і неподільності українських земель та встановити напрямки його діяльності у складі різних політичних об’єднань;
– окреслити напрямки державницької та правотворчої діяльності А. Волошина як Прем’єр-міністра і Президента Карпатської України, з’ясувати її значення у формуванні української правової думки;
– висвітлити внесок А. Волошина в українське державотворення та узагальнити його здобутки, які в умовах сьогодення сприятимуть утвердженню єдності нації і прагненню народу зберегти незалежність України.
Об’єктом дослідження є теоретико-правова спадщина А. Волошина та основні напрями його діяльності в період національно-визвольної боротьби та державних перетворень національного значення на Закарпатті наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.
Предметом дослідження є державно-правові погляди А. Волошина.
Методи дослідження. Обґрунтованість та достовірність наукових здобутків забезпечені використанням широкого спектру філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів.
Виходячи з предмету та завдань дослідження, було використано такі філософсько-світоглядні підходи до наукового пізнання, як діалектичний та герменевтичний.
Діалектичний підхід дозволив дослідити державно-правові погляди А. Волошина у різні періоди його життя, формування та еволюцію світогляду діяча (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1). Застосування герменевтичного підходу дало можливість осмислити праці А. Волошина, розкрити їх зміст, проаналізувати нормативно-правові акти, архівні матеріали, інші документи, вивчити та оцінити монографічні праці, наукові публікації, що дозволили визначити позицію А. Волошина щодо становлення державності в умовах іноземного поневолення українців (підрозділи 2.2, 2.3).
Також було використано загальнонаукові методи пізнання, зокрема, за допомогою історичного методу висвітлено не лише еволюцію поглядів А. Волошина в конкретний історичний період, а й з’ясовано їх вплив на розвиток подальших історико-правових досліджень (підрозділи 1.1, 1.2). Аналіз і синтез дали можливість розглянути основоположні засади учень А. Волошина про побудову держави й значення правотворчості у цьому процесі (підрозділ 3.1). Системний метод дозволив узагальнити та систематизувати джерельну базу дослідження, а також зробити висновки з її вивчення (підрозділ 1.2).
У процесі проведення наукового дослідження використовувались й спеціально-наукові методи, а саме: порівняльно-правовий та формально-юридичний. Наведені методи дозволили дослідити діяльність А. Волошина в контексті виконання ним повноважень голови уряду і президента, з’ясувати особливості та зміст концептуальних засад, віднесених до правової спадщини діяча, що мають вагоме значення для державно-правового будівництва в Україні (підрозділ 3.2).
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів визначена тим, що ця робота є першим комплексним дослідженням державно-правових поглядів А. Волошина. Особливість авторського підходу полягає у висвітленні поглядів діяча та визначенні його ролі й місця у державному будівництві та формуванні української правової думки.
Наукову новизну дисертації та особистий внесок автора характеризують насамперед такі результати дослідження:
вперше:
– визнано А. Волошина як прибічника природно-правового підходу до праворозуміння, який вбачав суть держави у її призначенні єднати націю, захищати права та свободи громадян, задовольняти суспільні інтереси й потреби, а також як ініціатора нормативно-правового закріплення державного статусу Карпатської України, утворення законодавчих, виконавчих і судових органів як апарату державного управління;
– охарактеризовано правотворчу діяльність А. Волошина як Прем’єр-міністра та Президента Карпатської України, визнано його пріоритетну роль у підготовці основних конституційно-правових актів, що забезпечували функціонування української автономії у складі Чехословаччини та Карпатської України у 1938-1939 рр.;
– обґрунтовано, що вибори до першого Сойму Карпатської України були проведені урядом Карпатської України у лютому 1939 р. на чолі з А. Волошиним з метою забезпечення реалізації принципу народовладдя на основі нормативно-правових актів, які сформували механізм реалізації виборчого права;
удосконалено:
– підходи до оцінки політико-правових поглядів А. Волошина, що характеризуються національним спрямуванням і чіткою орієнтацію на ідею приналежності підкарпатських русинів до українського народу, які втілювалися в його діяльності у складі різних політичних об’єднань (Руській Хліборобській (Земледільській) Партії, Християнсько-Народній Партії, Українському Національному Об’єднанні) та у громадських організаціях (Общество св. Василія Великого, акціонерне товариство «УНІО», культурно-просвітницьке товариство «Просвіта»);
– положення про те, що освітня діяльність А. Волошина була спрямована на підвищення ролі навчальних закладів у соціальному та правовому вихованні дітей і молоді в дусі патріотизму й державотворення, а його педагогічні ідеї склали згодом концепцію національної навчально-виховної системи на Закарпатті;
– тезу про те, що А. Волошин виступав за вирішення мовної проблеми на засадах пріоритетного ставлення до рідного слова, відводив належне місце мовам національних меншин;
набули подальшого розвитку:
– твердження про еволюцію політико-правових поглядів А. Волошина від прибічника національно-визвольної боротьби до активного громадського діяча та державотворця в подальшому;
– висновки про те, що А. Волошин відстоював право Карпатської України на автономію, яка мала стати в майбутньому основою для об’єднання усіх українських земель;
– уточнення, що історичні події, пов’язані із проголошенням незалежності Карпатської України, були визначними не тільки для населення закарпатського краю, а й для усього українського народу, адже вони стали новою спробою проголошення української державності, особлива роль у яких належала Президенту Карпатської України А. Волошину.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення й висновки, викладені у дисертаційному дослідженні, дозволяють актуалізувати використання правової спадщини А. Волошина на науково-теоретичному та практичному рівні, а саме:
– у науково-дослідній роботі – для подальших наукових розробок, присвячених дослідженню правової спадщини А. Волошина, внеску державного діяча у розвиток сучасного праворозуміння і визначення його місця в історії політичних і правових учень;
– у навчальному процесі – для проведення занять з таких навчальних дисциплін: «Історія держави та права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія політичних та правових учень», «Історія України», «Звичаєве право України», а також при підготовці підручників і навчальних посібників з відповідних дисциплін, при написанні курсових та магістерських робіт (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова від 03.10.2014 р.);
– у правотворчості – при визначенні сучасними науковцями й державними діячами напрямів розвитку держави, прийнятті суспільно важливих рішень та нормативно-правових актів, які б стосувалися економічної незалежності, формування національних збройних сил, при створенні умов для участі громадян у державних процесах;
– у правовиховному процесі – для підвищення рівня правової свідомості й правової культури громадян, а також для створення і реалізації державних гарантій щодо забезпечення правової освіченості та громадянської активності населення (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження у правовиховний процес Вінницького національного аграрного університету від 02.12.2014 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорено на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертації, оприлюднено й викладено в наукових доповідях на Міжнародній науковій конференції «Восьмі юридичні читання. Правові проблеми взаємодії влади і громадянського суспільства» (м. Київ, 10–11 жовтня 2012 р.), Міжнародній науковій конференції «Дев’яті юридичні читання. Політико-правова реформа в Україні: історія, сучасність, перспективи» (м. Київ, 23–24 травня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Права людини та проблеми організації і функціонування публічної адміністрації в умовах становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Запоріжжя, 25–26 квітня 2014 р.), Х Міжнародній науково-практичній конференції «Ефективні інструменти сучасних наук» (м. Прага, Чехія, 27.04–05.05.2014 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми прав людини, держави та вітчизняної правової системи» (м. Дніпропетровськ, 09–10 травня 2014 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлено в 6 наукових публікаціях у виданнях, що входять до переліку МОН України як фахові з юридичних дисциплін, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у тезах доповідей на 5 науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 7 підрозділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 218 сторінок, у тому числі 195 сторінок основного тексту. Список використаних джерел складається з 217 позицій (на 23 сторінках).

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дослідженні на основі теоретичного узагальнення з’ясовано роль та значення державно-правових поглядів А. Волошина, визначено основні напрями його державницької й правотворчої діяльності. За результатами дослідження зроблено наступні висновки:
1. Проведений історіографічний огляд дозволяє стверджувати, що українська історико-правова думка тривалий час не приділяла належної уваги науково-публіцистичній та правничій спадщині А. Волошина, адже в радянський період постать і праці державного діяча замовчувалися та залишалися майже невідомими. Водночас об’єктивно оцінити діяльність та здобутки Президента Карпатської України в умовах вітчизняних державно-правових зрушень намагалися деякі дослідники, зокрема репресовані соратники А. Волошина, які перебували в еміграції: В. Бірчак, В. Гренджа-Донський, П. Стерчо, А. Штефан та інші.
Проаналізовано літературні джерела, що стосуються безпосередньо праць А.Волошина та висвітлюють його ідейні надбання, оскільки у процесі розбудови суверенної держави поряд із використанням позитивного досвіду інших країн великого значення набувають здобутки вітчизняної політико-правової думки.
Джерельну базу дисертаційного дослідження складають різноманітні за своїм походженням документи, які можна розподілити на такі групи: 1) матеріали архівних фондів (архівні джерела); 2) творчий доробок А. Волошина; 3) праці в галузі держави і права, що були написані сучасниками про Карпатську Україну кінця XIX – початку XX ст. і в яких згадуються окремі погляди та переконання А. Волошина; 4) матеріали сучасної періодики; 5) мемуарна література.
2. Становлення А. Волошина як культурно-національного та громадського діяча відбувалося в тісному зв’язку з його участю у роботі громадських об’єднань на теренах західноукраїнських земель. Принципом цих організацій було вираження правової і політичної позиції громадян-учасників, а метою функціонування – сприяння перетворенням у економічній та освітній сфері, реформам державно-правової системи.
Процес формування особистісного світогляду та правових переконань А. Волошина розпочався з його виховання у сім’ї та у школі, продовжився під час навчання в університеті. Навчання в Будапешті відзначилося впливом багатьох викладачів на правову свідомість та громадянську позицію А. Волошина, внаслідок чого він пройнявся ідеями слов’янської єдності, що утвердило його національні спрямування.
3. Аналіз наукової спадщини А. Волошина дає підстави стверджувати, що він вважав закарпатських русинів часткою українського народу. В умовах постійного тиску і пропаганди країн-загарбників державний діяч наголошував на важливості усвідомлення краянами себе не «руським, русским, малоруським, малорусским, рутенським, подкарпаторусским, русинським», а єдиним українським народом.
А. Волошин протягом усього життя виступав за утвердження української ідеї, боровся за визнання та збереження української мови, її вивчення й використання в навчальних закладах, органах виконавчої влади, судових органах. Будучи послом до чехословацького парламенту у 1925–1929 рр., він у своїх виступах наголошував на важливості надання рівноправного статусу українській мові поряд з чеською на території автономного Закарпаття у складі Чехословаччини.
4. Аналіз наукового доробку та освітньої діяльності діяча підтверджує, що А. Волошин, відстоюючи національні інтереси в пресі та здійсненні освітньої політики в державі, наочно ілюстрував ті загальнолюдські, демократичні ідеали, які повинні привести до консолідації українських земель, що століттями перебували у складі різних держав.
Він наполегливо втілював у життя заходи, спрямовані на створення наукових, освітніх, громадських інституцій; сприяв відкриттю шкіл, гімназій, учительських семінарій, торгівельної академії на Закарпатті. Це свідчить про його вагомий внесок у розвиток освітньої політики, підвищення рівня правової свідомості та культури населення.
А. Волошин був переконаний, що освіта, як і преса, повинна служити інтересам народу на основі глибокого патріотизму, відданості суспільному благу. Переважна більшість видань, власником, редактором, дописувачем яких був у свій час Волошин, відігравали важливу роль у формуванні правової освіченості населення Закарпаття. Так, публікації на педагогічну та політико-правову тематику в журналах «Підкарпатська Русь», «Учительський Голос», «Наша Школа» та газетах «Наука», «Свобода», «Нова Свобода» висвітлювали суспільно важливі події й спонукали громадян до реалізації прав на свободу думки і слова, вільне вираження власних поглядів і переконань.
5. Політико-правові погляди А. Волошина вже на початку формування його громадянської позиції набули національного спрямування та мали чітку орієнтацію на ідею приналежності підкарпатських русинів до українського народу. Проте період перебування Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини на правах автономії А. Волошин вважав певною мірою сприятливим для «українізації» та позитивних змін у суспільно-політичному житті краю, що в порівнянні з провладною політикою Австро-Угорської й Російської імперій були лояльними. Разом із тим, говорячи про вплив Чехословаччини на розвиток краю у своєму «Інтерв’ю», А. Волошин відзначає підвищення стану злочинності, недосконалості у врегулюванні кримінально-правових відносин внаслідок невдалих реформ у системі судочинства країни.
У боротьбі за національне визволення і єднання українських земель А. Волошин провадив антирадянську політику. Він був одним із перших діячів, хто на сторінках періодичних видань, зокрема у праці «Мир людям доброї волі!», спираючись на загальновідомі факти і доводи, писав про потребу боротьби з більшовизмом, про негативні сторони комуністичної системи. А. Волошин був переконаний, що держава, побудована загарбницьким шляхом на класових інтересах та антихристиянській політиці, не може принести жодного блага суспільству.
6. Дотримуючись думки про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі, він вважав себе націоналістом, а очолювані ним політичні сили відстоювали права, свободи та інтереси населення закарпатського краю у відносинах з владою панівних держав. Відтак поняття «нація» було ключовим у політико-правових поглядах А. Волошина. Він вбачав суть держави не в її формі, територіальному устрої чи виді правління, а в призначенні – єднати націю, та служити суспільному благу народу. Підтримуючи ліберальну позицію щодо потреби у всебічному забезпеченні державою прав і свобод громадян, Волошин з націоналістичних позицій виступав спочатку за автономію краю, а пізніше – за проголошення незалежності для возз’єднання у подальшому всіх українських земель.
7. Розуміючи управлінську природу законодавчих актів, які були способом державного врегулювання суспільних відносин та потребу у правовому закріпленні статусу Підкарпатської Русі, А. Волошин, беручи участь у законодавчих процесах, намагався організувати роботу органів влади, громадських інституцій та інших політико-адміністративних структур краю так, щоб вона не суперечила декларованому автономному статусу Закарпаття. Водночас співвідношення моделі організації управління із принципом автономізації державного устрою він вбачав у піднесенні народної волі до рівня закону шляхом офіційного закріплення та прийняття нормативно-правових актів, які б врегульовували діяльність автономної держави та виражали потреби й волю народу.
Правотворча діяльність А. Волошина як Прем’єр-міністра, в подальшому Президента Карпатської України, прослідковується через правовий аналіз основних нормативно-правових актів, безпосередню участь у розробці та прийнятті яких він брав. Так, на основі аналізу положень Маніфесту до українського народу, прийнятого 19.11.1938 р. Українською Народною Радою в м. Хусті, установчого документу, яким було створено Організацію Народної Оборони «Карпатська Січ» від 09.11.1938 р. та Конституційних законів «Закон ч. 1» і «Закон ч. 2» від 15.03.1939 р. визначено, що державницькі спрямування А. Волошина були направлені на формування політико-правового підґрунтя та прийняття законодавчих актів, які б у майбутньому дали можливість проголосити незалежну, суверенну, соціально орієнтовану державу. Зокрема, уряд на чолі з А. Волошиним розробив і погодив з владою Чехословаччини виборче законодавство, а першому Сойму Карпатської України були надані повноваження ухвалювати додаткові закони, що мали силу конституційних на території автономної республіки.
8. А. Волошин, виступаючи за розподіл влади, дотримання прав людини, прав національних меншин, вважав, що природні права людини належать їй від народження та є однаковими для всіх, був прибічником природно-правового підходу до праворозуміння.
Побудованій А. Волошиним державі були притаманні всі основні ознаки, які характеризують державу: державний суверенітет, визначена територія, публічно-політична влада, що була представлена уповноваженими органами, система права, зокрема врегулювання податкових, виборчих, пенсійних, фінансових, господарських правовідносини та питання соціального забезпечення населення.
9. Досвід проголошення 15 березня 1939 р. незалежності Карпатської України, обрання А. Волошина президентом новоствореної держави та визначення її конституційно-правового статусу шляхом прийняття конституційних законів («Закон ч. 1» і «Закон ч. 2») безперечно позначився на подіях 1991 р. Зазначені закони містили концептуальні засади тогочасного конституційного ладу: визначення республіканської форми правління, офіційної назви, державної мови та символіки. Водночас А. Волошин наголошував на тому, що державний прапор є символом державного суверенітету, а виступи проти національної символіки він відносив до злочинів проти державної цілісності та недоторканості.
10. Внесок А. Волошина в українське державотворення полягає у тому, що його прагнення до об’єднання й незалежності українських земель еволюціонували і без сумніву вплинули на осмислення громадянами України власної національної ідентичності. Його здобутки повинні стати у подальшому основою політико-правових орієнтирів утвердження державності й суверенності відповідно до національних інтересів, а також об’єднати навколо себе ту політичну еліту, інтелігенцію й всіх свідомих громадян, які прагнуть жити у розвиненій, правовій, європейській державі.
11. Встановлено, що в умовах військово-політичної ситуації, яка склалася в нашій державі, події, пов’язані із проголошенням деякими угорськими політичними лідерами радикального спрямування гасел щодо надання автономії Закарпаттю і подальшого відділення області від України, актуалізують потребу у зверненні до теоретико-правової спадщини А. Волошина, що сприятиме утвердженню єдності нації та прагненню народу зберегти незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.