Сахно Богдана Юріївна Синтаксичні одиниці експресивного вираження в укра­їнському прозовому тексті (ідіостилістичний аспект)

Краткое описание

Сахно Богдана Юріївна, фахівець ІІ категорії відділу зв’язків з громадськістю Інституту філології Київсько­го національного університету імені Тараса Шевченка: «Синтаксичні одиниці експресивного вираження в укра­їнському прозовому тексті (ідіостилістичний аспект)» (10.02.01 - українська мова). Спецрада Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
САХНО БОГДАНА ЮРІЇВНА
УДК 811.161.2’367.2:82-3(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ ЕКСПРЕСИВНОГО ВИРАЖЕННЯ
В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОЗОВОМУ ТЕКСТІ
(ІДІОСТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ)
10.02.01 – українська мова
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________________ Б. Ю. Сахно
Науковий керівник – Мойсієнко Анатолій Кирилович, доктор філологічних
наук, професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................................................... 11
РОЗДІЛ I. ПИТАННЯ ЕКСПРЕСИВНОСТІ МОВНИХ ОДИНИЦЬ........... 17
1.1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЕКСПРЕСИВНОСТІ ............................... 18
1.2. МОВНІ ОДИНИЦІ ЕКСПРЕСИВНОГО ВИРАЖЕННЯ .................................... 30
1.2.1. Фонетичні одиниці експресивності............................................ 32
1.2.2. Лексичні одиниці експресивності................................................ 36
1.2.3. Фразеологічні одиниці експресивності....................................... 43
1.2.4. Синтаксичні одиниці експресивності......................................... 46
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ ................................................................. 55
РОЗДІЛ II. ЕКСПРЕСИВНІ СИНТАКСИЧНІ РЕПРЕЗЕНТАНТИ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ ............................................... 58
2.1. НЕЗАКІНЧЕНІ РЕЧЕННЯ ЯК ЗАСІБ ВИРАЖЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ ....................... 58
2.1.1. Лінгвістичний статус незакінчених речень............................... 58
2.1.2. Структурні особливості незакінчених речень .......................... 65
2.1.3. Реалізація експресивності в незакінчених реченнях.................. 71
2.2. ПАРЦЕЛЬОВАНІ РЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ ОДИНИЦЬ ЕКСПРЕСИВНОГО
СИНТАКСИСУ ........................................................................................................... 81
2.2.1. Теоретичні та практичні засади вивчення явища парцеляції . 81
2.2.2. Функціональне значення парцельованих речень......................... 85
2.2.3. Парцельоване речення як засіб експресивізації тексту............ 86
2.3. МІСЦЕ ПОВТОРУ В СИСТЕМІ ЕКСПРЕСИВНОГО СИНТАКСИСУ ................. 91
2.3.1. Повтор. Експресія повтору ......................................................... 91
2.3.2. Паралелізм як різновид повтору.................................................. 96
2.3.3. Стилістичні фігури в синтаксичних повторах....................... 101
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ ................................................................ 107
10
РОЗДІЛ ІІІ. СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ ЕКСПЕСИВНОГО
ВИРАЖЕННЯ У СТРУКТУРІ ТЕКСТУ ....................................... 110
3.1. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКСПРЕСИВНИХ ОДИНИЦЬ НА РІВНІ
ТЕКСТУ................................................................................................................... 110
3.2. СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ ЕКСПРЕСИВНИХ ОДИНИЦЬ У ПРОЗІ
ЮРІЯ ВИННИЧУКА................................................................................................. 113
3.3. ЕКСПРЕСИВНІ ОДИНИЦІ – ТЕКСТОВІ СТИЛІСТЕМИ ПРОЗИ
АННИ БАГРЯНОЇ..................................................................................................... 130
3.4. ЗАСОБИ ЕКСПРЕСИВНОСТІ В ПРОЗАЇСТИЦІ ДЗВІНКИ МАТІЯШ.............. 139
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ ............................................................... 149
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................... 159
СЛОВНИКИ........................................................................................................... 178
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ........................................... 180
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ............................................ 181
ДОДАТОК 1. СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ............................................................ 182

Список литературы

ВИСНОВКИ
Теорія мовної експресивності, незважаючи на ряд досліджень в
українському та зарубіжному мовознавстві, лишає нерозв’язаною низку питань
стосовно системності функціонування засобів синтаксичного рівня мови в
межах авторського художнього тексту, а також реалізації експресивної функції
мови шляхом увиразнення синтаксичних одиниць фонетичними, лексичними,
фразеологічними експресивно маркованими структурами.
Експресивність ми розглядаємо як складну лінгвостилістичну категорію,
сформовану на основі синтезу психічних, соціальних і внутрішньомовних
факторів, що виявляється як інтенсифікована виразність мови і постає у
виразово-зображальних властивостях мови, закладених у її лексичних,
словотвірних, граматичних і стилістичних засобах.
На синтаксичному рівні, як показали спостереження, особливу роль у
вираженні експресії відіграють незакінчене речення, парцельоване речення та
речення з повтором, які становлять мовну реалізацію речення-висловлення й
утворені за принципом мовної надлишковості або мовної компресії. Зазначені
синтаксичні одиниці є ефективними засобами організації
образно-композиційних структур художнього тексту, що спостережено на
основі аналізу 1200 експресивно маркованих одиниць синтаксичного рівня
мови в прозових творах Юрія Винничука, Анни Багряної, Дзвінки Матіяш.
Найхарактернішими синтаксичними конструкціями аналізованого
матеріалу, покликаними реалізувати експресивну функцію мови, є структури
незакінчених речень (засвідчено 394 синтаксичні експресеми), парцельованих
речень (410 синтаксичних експресем) та речень із повтором (396 синтаксичних
експресем).
Незакінчені речення художньої прози Ю. Винничука, А. Багряної та
Д. Матіяш представлені структурами з характерними препозиційними,
інтерпозиційними та постпозиційними межами обривання
семантико-синтаксичної структури. Проте детальний огляд ілюстративного
153
матеріалу засвідчує неоднакову частотність вживання різних незакінчених
побудов. Так, у прозі Ю. Винничука маємо 56 % постпозиційних незакінчених
речень, 33 % – інтерпозиційних, та 11 % – препозиційних; А. Багряної – 42 % –
постпозиційних, 37 % – інтерпозиційних, 21 % – препозиційних, Д. Матіяш –
46 % – постпозиційних, 40 % – інтерпозиційних, 14 % – препозиційних, – від
загального кількісного показника зазначених синтаксичних одиниць у межах
ідіолекту кожного окремого письменника. Саме постпозиційна ознака
переривання семантико-синтаксичної структури є характерологічним
показником самого незакінченого речення як мовно-мовленнєвого феномена,
оскільки передає властиву йому експресивність, відображену в інтонаційному
та смисловому значенні незавершеності.
Змістовий план вираження мовної експресивності незакінчених речень у
рамках художнього дискурсу представлений: а) зовнішньопричиннєвими
ознаками – властиві тим незакінченим реченням, чиє функціонування в тексті
пов’язане з особливою комунікативною ситуацією, за якої мовлення
супроводжують незалежні від мовця ситуативні обставини (наприклад,
зовнішнє втручання в процесі мовлення). Основна текстова сфера побутування
речень-висловлень цього типу – діалогічне мовлення.
б) внутрішньопричиннєвими ознаками – незакінчені речення, реалізовані в
комунікативній ситуації, доповненій психологічними переживаннями,
емоційними коливаннями, ситуативно-настроєвими характеристиками мовця.
Вибір незакінчених синтаксичних одиниць з певними
експресивно-змістовими ознаками пов’язаний з прагматико-волюнтативними
намірами мовця-автора. Так, у текстах Ю. Винничука незакінчені речення
частіше служать інструментом змалювання ситуативної комічності, що виникає
в процесі недомовленості за умови внутрішньої діалогічності, хезитаційних
пауз, передачі живого мовлення, раптової подієвості (61 % від загальної
кількості незакінчених речень у тексті), рідше – для змалювання складних
мисленнєвих процесів та глибоких психологічних переживань (39 %). А саме
незакінчене речення постає мовною стилістемою прози Ю. Винничука, адже
154
58 % виявлених експресивних одиниць синтаксичного рівня мови в текстах
письменника – незакінчені конструкції.
Натомість проза А. Багряної та Д. Матіяш не тяжіє до частої елімінації
синтаксичних структур і представлена незакінченими реченнями з показником
24 % та 14 % від загальної кількості відповідно. Основна роль незакінченого
речення в тексах авторів – маніфестувати виразну емоційність, схвильованість,
психологічну маркованість мовленого, динамічний перебіг думки мовців.
Іншою стилетвірною часто вживаною синтаксичною одиницею
мовленнєвого походження є парцельоване речення, чиє інтонаційно-графічне
деструктивне окреслення формує експресивність вираження і сприйняття
мовленого. Вивчений матеріал показав основні тенденції творення окреслених
одиниць: явищу парцеляції можуть підлягати всі частини речення, але
переважно його присудкова частина (завдяки своїй відносній самостійності у
реченні). Художньо-естетична цінність парцельованих речень у розглянутих
текстах письменників полягає в особливій динамічності, оскільки для кожного
відділеного фрагмента речення характерні окремі значущість змісту, відносна
інтонаційна завершеність і певна комунікативна самостійність.
Парцельовані конструкції є домінантними експресивними
репрезентантами прози А. Багряної і становлять 64 % від загальної кількості
синтаксичних засобів експресивного вираження, притаманних її тексту.
Функціональний діапазон експресивного значення парцельованих структур
мовостилю авторки враховує динамічність викладу, точність, категоричність і
прагнення оповідача акцентувати концептуально значущі змістові фрагменти
(за умови парцеляції присудка), раптовість виникнення думки, передання
психологічної напруги внутрішнього монологічного мовлення (за умови
парцеляції підмета), детальність (при парцеляції обставин), ліричність,
поетичність мови, медитативну тональність тексту (при сегментації означень)
тощо.
Для Ю. Винничука явище парцеляції уможливлює передачу авторських
відступів-роздумів чи емоційного уточнення в межах тексту і становить 17 %
155
від усієї кількості аналізованих синтаксичних експресем. У прозі Д. Матіяш
парцельовані речення покликані передати діаметрально протилежні
експресивно-прагматичні значення: симетричну та ритмічну рівновагу тексту і
водночас динамічність і покроковість наростання думки, емоції тощо. А їхній
кількісний показник щодо інших описаних експресивних компонентів – 25 %.
Емоційну виразність авторського тексту доповнює синтаксична одиниця
іншої якості – речення з повтором, що з лінгвістичного погляду
характеризується кількаразовою появою мовного елемента в межах певного
текстового проміжку, а з стилістичного – як виразний засіб творення особливої
авторської субмови з вагомим експресивним впливом. У художніх текстах
синтаксичний повтор буває подвійним, потрійним, багаточленним за
кількісним показником, точним і варіативним за лексико-семантичним
наповненням, сумісним та дистантним за позицією в тексті, стилістично
означеним у таких фігурах, як анафора, епіфора, хіазм, підхоплення, рамкова
конструкція. Лексико-синтаксичний повтор як виразний чинник експресивного
значення в текстах Д. Матіяш характеризується кількісним показником 61 %
порівняно із іншими стилістично-синтаксичними засобами, що визначає його
як характерологічну особливість експресивності текстової системи авторки.
Експресивно-функціональна роль повторів у творах письменниці –
забезпечувати єдність структури тексту, утворювати додаткову
лексико-семантичну і символічну означеність, симетричну замкненість (хіазм),
бути композиційно-кульмінаційним засобом (анафора), показником
експресивно-виразної завершеності (епіфора), демонструвати зв’язок
авторського тексту з фольклорно-пісенною традицією (підхоплення),
утворювати певну мелодійну організацію тексту (рамкова конструкція).
Повтор у прозі Ю. Винничука побутує в структурі паралелізмів для
позначення настроїв мовців, а також у відображенні повсякденного мовлення.
Показник – 22 % від загальної кількості усіх синтаксичних експресем.
У творах А. Багряної повтор має виразно авторську символічну природу.
Так, завдяки дистантному варіативному повтору (Надія – надіятися –
156
безнадійна – надійно – з надією) створюється необхідна психологічна,
асоціативно-символічна настроєвість усього тексту. Загалом речення з
повтором є частиною індивідуальної експресивності художнього дискурсу
письменниці з частотністю вживання серед експресивно маркованих
синтаксичних одиниць – 25 %.
У роботі простежено особливості поєднання синтаксичних експресем з
виразними чинниками експресивного вираження на фонетичному, лексичному
та фразеологічному рівні. Експресивні одиниці мають здатність розкривати свій
емоційно-виразовий та стилістичний потенціал, вступаючи в
художньо-естетичні відношення з іншими експресивно значущими одиницями в
межах однієї текстової площини, чим формують одиницю вищого текстового
рівня – експресивну єдність. Отже, експресивну єдність можемо визначити як
експресивну одиницю текстового рівня мови, сформовану поєднанням
фонетичних, лексичних, фразеологічних та синтаксичних експресем з
превалюванням тих чи тих у рамках одного текстового відрізку, залежно від
окремої текстової ситуації, художньо-естетичних настанов автора,
експресивно-прагматичних та лінгвостилістичних завдань твору.
Установлюються особливі доповнювальні експресивно-виражальні зв’язки між
синтаксичними, фонетичними, лексичними та фразеологічними одиницями
мови, що мають на меті увиразнити мовно-естетичне значення окремого твору
чи ідіолекту окремого автора.